Травлення Органи травлення Значення процесiв травлення та всмоктування поживних речовин в шлун
ТРАВЛЕННЯ. ОРГАНИ ТРАВЛЕННЯ.
Значення процесiв травлення та всмоктування поживних речовин в шлунково-кишковому трактi для життєдiяльностi органiзму людини.
Життя органiзму неможливе без поповнення його тканин енергiєю, будiвельним матерiалом, вiтамiнами, мiнеральними речовинами i водою. Воно здiйснюється за рахунок їжi.
Щоб з харчових продуктiв вивiльнилась енергiя i вони стали придатними для включення в обмiн речовин. Їжа в травному апаратi пiддається механiчнiй i хiмiчнiй обробцi, ця обробка вiдбувається пiд впливом ферментiв, до складових частин, якi придатнi до всмоктування в кишках i подальшого засвоєння в тканинах. Отже, процес розщеплення складних органiчних речовин на простi розчиннi сполуки, якi можуть всмоктуватися i засвоюватися органiзмом, називається травленням
.
Всмоктування
– це процес переносу речовин з навколишнього для органiзму середовища в його внутрiшнє середовище. Для людини таким навколишнiм середовищем є порожнина травного каналу, а внутрiшнiм – оптимальнi клiтини слизової оболонки кишок, мiжклiтинний простiр, лiмфа i кров. Всмоктування проходить головним чином у тонких кишках, якi морфологiчно i функцiонально пристосованi до цього. Неперетравленi рештки харчових мас видаляються з травного каналу у виглядi калу. З ним виводяться солi, пiгменти, шкiдливi для органiзму речовини.
Основнi властивостi ферментiв:
1. специфiчнiсть дiї – кожний фермент розщеплює поживнi речовини тiльки певної групи (бiлки, жири чи вуглеводи) i не розщеплює iнших;
3. найбiльш активно ферменти дiють за t тiла, а за t – 70-100˚С вони руйнуються;
– це бiологiчнi каталiзатори (прискорювачi) хiмiчних реакцiй, вони мають бiлкову природу.
Основнi вiдомостi про харчовi продукти рослинного i тваринного походження, способи їх зберiгання.
Основними поживними речовинами, якi надходять з їжею є: бiлки, жири i вуглеводи
. Крiм них у харчуваннi людини важливу роль виконують вiтамiни, органiчнi кислоти, включаючи i нуклеїновi кислоти, мiнеральнi речовини та iншi, якi не являються джерелом енергiї. Але без яких не можливе засвоєння речовин в органiзмi.
Харчовi продукти рацiону людини рiзноманiтнi i подiляються на твариннi i рослиннi
.
Твариннi продукти
є джерелом пластичних (за рахунок бiлкiв) й енергетичних (за рахунок жирiв) речовин. До них вiдносяться: м’ясо i м’яснi продукти, риба i рибнi продукти. Молоко i молочнi продукти, яйця. Найважливiшим компонентом цих продуктiв є бiлки (3-20%0, якi мiстять незамiннi амiнокислоти. Засвоюванiсть тваринних бiлкiв – 96%.
Жири тварин
надходять в органiзм головним чином у виглядi вершкiв, вершкового масла. Свинячого сала, жирного м’яса птахiв, риби.
Рослиннi продукти
– джерело енергiї за рахунок вуглеводiв. Представленi цi продукти зерновими, бобовими рослинами: крупа, борошно, хлiб; овочами, фруктами i ягодами.
Овочi, фрукти, ягоди та їхнi
соки є джерелом бiологiчно-активних речовин – вiтамiнiв, ферментiв, мiкроелементiв (залiза, мiдi, йоду, кобальту).
Цi продукти мiстять клiтковину, пектиновi речовини та iншi вуглеводи, органiчнi кислоти.
Для зберiгання продуктiв, якi швидко псуються, потрiбна холодильна камера. Мiсця зберiгання м’яса, риби i молочних продуктiв у нiй повиннi бути розмежованi.
За прийнятими санiтарними правилами, продукти, якi швидко псуються, повиннi зберiгатися в холодильних камерах за t – 0-8˚С.
Слина має
бактерициднi властивостi i запобiгає карiєсу зубiв, швидко загоює пошкоджену слизову оболонку, завдяки ферменту лiзоциму
, що мiститься в нiй. За добу слини в людини видiляється 1-1,5 л.
Слина видiляється
рефлекторно. Їжа подразнює рецептори язика i слизової оболонки. Нервовi iмпульси вiд рецепторiв по чутливих нервових волокнах надходять до довгастого мозку, де розташований центр слиновидiлення. Вiд нього по рухових нервових волокнах нервовi iмпульси надходять до слинних залоз i стимулюють видiлення слини. Це
слиновидiлення.
Слина може також видiлятися i тодi, коли людина бачить їжу, вiдчуває її запах або навiть думає про неї. Це умовнорефлекторне
Будова та функцiї зубiв.
Зуби (
dentes
)
розташованi в ротовiй порожнинi й призначенi для вiдкушування, утримання та пережовування їжi, а також беруть участь в утвореннi деяких звукiв мови.
Дитина народжується без зубiв (закладка ще в утробний перiод), першi молочнi зуби з’являються з 6 мiсяцiв, а до 10-12 рокiв вони замiнюються на постiйнi. Остання пара зубiв (зуби мудростi) з’являються до 25 рокiв. У дорослої людини 32 зуби, за формою i функцiями розрiзняють рiзцi, iкла, малi i великi кутнi зуби. Спереду на кожнiй щелепi розташованi по 4 плоских рiзцi, поряд з ними мiститься по одному iклу. Рiзцi та iкла мають простi поодинокi коренi; ними вiдкушують їжу.
Далi з кожного боку є два малих i три великих кутнi зуби, якi подрiбнюють їжу. Кутнi зуби мають коренi з кiлькома вiдростками.
В кожному зубi розрiзняють
. Коренi зубiв закрiпленi в ямках альвеолярних вiдросткiв щелеп. Шийки зубiв вкривають ясна, а в ротову порожнину виступають тiльки коронки.
Зовнi коронка вкрита емаллю
– найтвердiшою речовиною органiзму людини (97% - мiнеральних солей: Са, Р, F), що захищає зуб вiд руйнування та проникнення iнфекцiї. Пiд нею мiститься основна речовина зуба – дентин цементом
. У центрi зуба є порожнина, яка мiстить м’яку тканину –
, в якiй розмiщенi кровоноснi судини (артерiї, вени) та чутливi нерви.
Роль язика в перемiшуваннi їжi та сприйняттi її смаку.
Язик (
lingua
)
– м’язовий орган, вкритий слизовою оболонкою з розташованими в нiй рецепторами, якi здiйснюють контроль за процесами наповнення рота їжею, ковтання, сприйняття смаку їжi. Язик бере участь у процесах пережовування їжi, ковтаннi, а також у артикуляцiї рiзних звукiв, тобто у членороздiльнiй мовi.
В ньому розрiзняють: кiнчик, тiло i корiнь. Язик має спинку, нижню поверхню та два краї. На спинцi, на межi мiж тiлом i коренем видно пограничну борозну язика, що має обриси кута, вiдкритого вперед. Слизова оболонка спинки язика на всьому її протязi товста, груба, непрозора, мiцно зрощена з м’язами i спереду вiд пограничної борозни вкрита рiзної форми сосочками, якi зумовлюють нерiвномiрнiсть рельєфу язика.
Тiло язика формує харчову грудочку, корiнь бере участь в ковтальних рухах, якi здiйснюються рефлекторно.
Ковтання їжi, механiзм його здiйснення.
Будова та функцiї стравоходу.
Пережована їжа, змочена слиною, за допомогою узгоджених рухiв щiк i язика просувається до кореня язика, де подразнює рецептори слизової оболонки зiва i м’якого пiднебiння. Нервовi
iмпульси передаються до центру ковтання, що розташований у довгастому мозку.
iмпульси надходять до м’язiв глотки, язика, дихальної системи.
здiйснюється у такiй послiдовностi: м’яке пiднебiння пiднiмається i закриває носову частину глотки, надгортанник опускається i закриває вхiд у дихальнi шляхи, дихання припиняється i їжа коренем язика проштовхується в глотку. (pharynx), а далi в стравохiд
Стравохiд
та черевної
частин i має чотири оболонки: слизову, пiдслизову, м’язову
та зовнiшню сполучнотканинну
. Пiдслизова та м’язова утворюють складки, для розтягування при проходженнi харчової грудки. М’язова оболонка верхньої третини стравоходу утворена поперечносмугастою м’язовою тканиною. У середнiй третинi органа до цих м’язових волокон приєднуються гладкi мiоцити. М’язова оболонка нижньої третини стравоходу утворена гладкою м’язовою тканиною.
Їжа по стравоходу перемiщується за допомогою перистальтичних рухiв.
Будова шлунка, травлення в ньому i нервово-гуморальна регуляцiя його дiяльностi. Склад шлункового соку, його роль у процесi травлення.
Шлунок
(gaster) – це розширений вiддiл травного каналу. Форма шлунка має iндивiдуальну особливiсть i залежить вiд положення тiла та наповнення шлунка їжею (серпоподiбно зiгнутий). Розмiщується у верхнiй частинi черевної порожнини пiд дiафрагмою. У шлунку розрiзняють малу i велику кривизну , а також вхiдну частину, дно, тiло i воротарну (вихiдну або пiлоричну) частину.
– мiсце перходу шлунка в дванадцятипалу кишку, там мiстяться кiльцеподiбнi м’язи, що утворюють зажим (пiлоричний сфiнктер).
Стiнки шлунка
складаються з чотирьох шарiв:
2.
пiдслизова оболонка
– дає можливiсть слизовiй збиратися у складки, а самому шлунку – розтягуватися i збiльшувати об’єм;
3. м’язова оболонка
– складається з трьох шарiв не посмугованих м’язiв, що мають поздовжнiй, косий та коловий напрямок, завдяки яким шлунок може виконувати складнi рухи;
– сполучнотканинна оболонка, є частиною очеревини.
: головнi, обкладовi, додатковi. Головнi
видiляють травнi ферменти, обкладовi
– соляну кислоту, додатковi
– слиз. Сумiш усiх цих секретiв утворює
І. Ферменти шлункового соку.
- пепсиногени
– неактивнi ферменти, якi пiд дiєю соляної кислоти перетворюються в
, що розщеплюють складнi бiлки на бiльш простi та амiнокислоти.
- лiпаза шлунку
- желатиназа
розщеплює бiлок желатин, що вмiщується в сполучнiй тканинi тваринних продуктiв.
- хiмозин
– разом з пепсином дiє на бiлки молока (звурджує).
ІІ. Соляна кислота шлунка. У дорослих людей соляна кислота викликає зсiдання молока, бо у них хiмозин майже не видiляється.
ІІІ. Слиз
має лужну реакцiю i частково нейтралiзує соляну кислоту. Допомагає харчовiй грудцi пересуватися до тонкого кишечнику, захищає стiнку шлунка вiд самоперетравлювання пiд дiєю соляної кислоти i шлункових ферментiв.
ІV.
До складу шлункового соку входять також: гормон-гастрин
, що регулює секреторну i рухову функцiї шлунку, та вiтамiн В12
, який запобiгає виникненню недокрiв’я.
Шлунковий сiк видiляється протягом доби, але вживання їжi значно посилює його видiлення. Секрецiя шлункового соку, у кiлькiсному i якiсному вiдношеннi тонко пристосована до характеру їжi.
Пристосування секрецiї шлункового соку до характеру їжi досягається завдяки нервовiй та гуморальнiй регуляцiї. Фази регуляцiї мають три типи шлункової секрецiї: мозкову, шлункову i кишкову.
Термiни зберiгання:
ковбаси варенi – 48 год, молоко – 20, кефiр – 24, сир – 36, сметана – 72, вершкове масло 10 дiб, яйця – 20, морожена риба – 3, м’ясо морожене – 5. ковбаси напiвкопченi – 10 дiб.
Сушiння, квашення, маринування, варення...
Методи дослiдження процесiв травлення.
видiлення шлункового соку i жовчi; зiбрати чистi, не змiшанi з їжею травнi соки, визначити їхнiй склад, вивчити регуляцiю травлення в природних умовах. За цi працi Павлову 1908 р було присуджено Нобелiвську премiю. Свої дослiди робив на собаках. Павлов розробив метод фiстул. Фiстула
– це сполучення порожнини будь-якого органа з зовнiшнiм середовищем.
У даний час використовують новi сучаснi методи дослiдження:
зондування
(введення в шлунок або в 12-палу кишку гумового зонду для взяття сокiв, якi потiм дослiджують у бiохiмiчних лабораторiях);
- метод ендоскопiї
– введення в травний канал гнучкої пластикової трубки з освiтлювальними приладами, що дає змогу безпосередньо оглянуту порожнину травного каналу. Через трубку спецiальним манiпулятором забирають маленькi шматочки слизової оболонки для цитологiчного дослiдження;
- електрогастрографiя
– реєстрацiя електричних струмiв шлунка – дає змогу визначити його рухову активнiсть;
-
дає можливiсть виявити пухлини травного тракту, виразки шлунка та 12-палої кишки, кишкову непрохiднiсть, пухлини товстого кишечнику.
Для вивчення стану товстого кишечнику (глисти, кровотеча, мiкроорганiзми) застосовують методи дослiдження калу. Для виявлення пухлин, виразок кишечнику застосовують ендоскоп
через вiдхiдник.
Будова ротової порожнини та травлення в нiй.
Ротова порожнина
утворена спереду губами, збоку – щоками, зверху – пiднебiнням, знизу – язиком i дном рота, ззаду вона переходить в глотку.
розмiщуються зуби, щелепи вкритi яснами (8слизова оболонка). Ряди зубiв подiляють ротову порожнину на передротову i власне ротову. У нижнiй частинi ротової порожнини є м’язовий орган – язик – орган смаку, та орган що бере участь у перемiшуваннi їжi.
залози функцiонують постiйно i пiдтримують у ротi необхiдну вологiсть. Великi слиннi починають функцiонувати тiльки тодi, коли в ротову порожнину потрапляє їжа.
У ротовiй порожнинi
вiдбувається подрiбнення їжi, її змочування, хiмiчна обробка i формування травної грудки.
На сосочках язика, а також на iнших дiлянках слизової оболонки рота розташованi смаковi, температурнi та больовi рецептори. Подразнення яких викликає секрецiю слини та iнших травних сокiв, а також оцiнюється смак їжi.
Хiмiчна обробка їжi здiйснюється за допомогою слини
.
Слина
– безбарвна, трохи мутна рiдина (внаслiдок наявностi епiтелiальних клiтин слинних залоз i лейкоцитiв), слабко лужної реакцiї. Мiстить 99% Н2О, органiчних речовин (бiлки, вiльнi амiнокислоти, вуглеводи) та неорганiчнi речовини (солi Na, Ca, K), сечову кислоту, сечовину, амiак, вiтамiни.
птiалiн i мальтази (амiлази),
якi розщеплюють крохмаль до моносахаридiв, проте повного розщеплення ними не вiдбувається бо їжа в ротi перебуває мало часу (10-15 сек).
муцин
робить харчову грудку слизькою, що полегшує її ковтання i просування по стравоходу.
Мозкова фаза
починається з вироблення шлункового соку пiд впливом умовних рефлексiв (при подразненнi рецепторiв слуху, зору, нюху). Очiкування їжi або її вид супроводжується видiленням не тiльки слини, а й шлункового соку.
порожнини виконують функцiю механiзму, що запускає дiяльнiсть клiтин шлунка. Нервовi iмпульси iдуть до центрiв секреторних рефлексiв, а звiдти до секреторних клiтин, якi видiляють гастриин – гормон (посилює секрецiю шлункового соку).
Шлункова фаза
Механiчнi подразнення шлунка через нервовi шляхи спричинюють видiлення клiтинами шлунка горомонiв.
Кишкова фаза
шлункової секрецiї полягає в тому, що стимулюючi iмпульси на залози шлунка надходять з кишок. Такими факторами можуть бути речовини, що знаходяться у самiй їжi (вiдвари м’яса, риби, овочiв). Надходячи з кишок у кров вони по великому колу кровообiгу потрапляють до залоз шлунка i стимулюють їхню дiяльнiсть.
Шлункова секрецiя не тiльки збуджується i пiдтримується, а й гальмується нервовими i гуморальними факторами.
Гальмiвний факт на шлункову секрецiю здiйснює гормон секретин, який утворюється у слизовiй оболонцi дванадцятипалої кишки i iншi речовини що виробляються клiтинами кишок. Пригнiчує шлункову секрецiю жир, навiть вживання його невеликої кiлькостi гальмує соковидiлення на двi-три години.
концентрацiї їжi. Їжа в шлунку перебуває в середньому 6-8 годин. Вуглеводна їжа евакуюється швидше, нiж багата бiлками жирна їжа, вона затримується на 8-10 годин. Рiдини починають переходити в кишку майже одразу пiсля їх попадання в шлунок.
Кишечник починається вiд шлунку i закiнчується анальним отвором. Стiнки кишки, як i шлунку теж складаються з 4 шарiв (лише у м’язовому шарi вiдсутнi косi м’язи). Кишечник подiляється на: тонкий (дванадцятипала, порожниста, клубова) i товстий (слiпа, ободова, сигмовидна, пряма).
Дванадцятипала кишка
(duodenum) – порiвняно короткий (25 см), але важливий вiдрiзок, в якому здiйснюється основне травлення. Реакцiя середовища лужна, нейтралiзує кисле середовище шлункового вмiсту, що поступає сюди. Сюди вiдкриваються протоки пiдшлункової залози i печiнки. В 12-палiй кишцi багато рiзних ферментiв: як своїх (ентерокiназа), так i тих, що поступають в складi жовчi та пiдшлункового соку. Ентерокiназа перетворює неактивний фермент трипсиноген в активний – трипсин.
У порожнiй i клубовiй кишках вiдбувається всмоктування речовин, що утворилися пiсля розщеплення харчових продуктiв. Всмоктування – це процес переходу води i розчинених у нiй поживних речовин, солей, вiтамiнiв з травного каналу в кров i лiмфу. Для всмоктування слизова оболонка має величезну кiлькiсть мiкроскопiчних виростiв – ворсинок. Зовнi вони вкритi епiтелiальними клiтинами. Кровоноснi i лiмфатичнi капiляри, в якi всмоктуються речовини з просвiту кишки, мiстяться всерединi ворсинки i в багато разiв збiльшують всмоктувальну поверхню тонкої кишки.
- Виробляє жовч.
Жовч
– густа зеленувато-жовта рiдина, яка мiстить 98% води; 0,8% жовчних кислот та їхнiх солей; 0,2% жовчних пiгментiв; 0,6% - холестерину; 0,4% рiзних мiнеральних солей, а також ферменти – фосфатази.
Жовч
надiлена властивiстю активiзувати травнi ферменти кишок, а також емульгувати жири, i таким чином, збiльшує поверхню взаємодiї ферментiв (лiпаз) iз жирами, полегшуючи їх розщеплення. Жовч також посилює рухову активнiсть кишок; завдяки бактерицидним властивостям затримує гнильнi процеси у кишках.
Утворюючись в печiнцi безперервно, жовч нагромаджується в промiжках мiж травленнями в жовчному мiхурi, де вона стає бiльш концентрованою, бо слизова оболонка мiхура всмоктує воду (мiхурова жовч). Сама будова системи жовчовивiдних проток: печiнкова, мiхурова i загальної жовчовивiдної протоки дає можливiсть перемiщенню жовчi як в напрямi 12-палої кишки, так i в напрямi жовчного мiхура. При перетравленнi їжi, яка має жир, жовч надходить в кишку, бо при цьому вiдбувається скорочення жовчного мiхура, що забезпечується за допомогою нейрогуморальних механiзмiв. Гормони жовчного мiхура пригнiчують жовчовидiлення.
Будова товстого кишечнику, травлення та всмоктування в ньому. Формування калових мас та виведення їх з органiзму. Роль мутуалiстичних мiкроорганiзмiв кишечнику (кишкова паличка) в забезпеченнi травлення та синтезi бiологiчно активних речовин (вiтамiни К та В12
).
Товста кишка
коротша вiд тонкої (1,5-„ м). Вона має бiльший дiаметр, звiдси i назва.
В нiй видiляють такi частини:
слiпу
з черевоподiбним вiдростком (апендиксом), ободову
(colon), сигмовидну i пряму
(rectum), яка закiнчується анальним отвором. Її стiнка має чотири оболонки: слизову, пiдслизову, м’язову та зовнiшню сполучнотканинну.
Слизова оболонка
не має ворсинок, бо в нiй не всмоктуються складнi молекули – тiльки вода, мiнеральнi солi (зокрема Na, Cl) та деякi вiтамiни (В12
). Але в її порожнинi живе чимало корисних мiкроорганiзмiв, якi синтезують деякi вiтамiни, наприклад В6
, К№ остаточно розщеплюють грубi рослиннi рештки (клiтковину), знешкоджують рiзнi хвороботворнi бактерiї. Бактерiї виробляють ряд отруйних для органiзму речовин, якi пiсля всмоктування в кров потрапляють у печiнку, де i знешкоджуються.
, до складу яких входять рештки харчових речовин, вiдмерлi клiтини слизової оболонки, холестерин, жовчнi пiгменти, бактерiї, мiнеральнi солi.
Пряма кишка
закiнчується анальним отвором, що має два стискувачi (сфiнктери), один з яких утворений гладенькими коловими м’язами, а другий (зовнiшнiй) поперечносмугастими м’язами. В дiлянцi сфiнктерiв знаходяться значнi венознi сплетення.
Перiодичне випорожнення
кишки, або акт дефекацiї, вiдбувається рефлекторно внаслiдок перерозтягнення кишки каловими масами. Пiд час цього акту розслаблюються обидва сфiнктери i одночасно скорочуються м’язи кишки, черевного пресу та дiафрагми. Автоматичний центр дефекацiї знаходиться в крижовому вiддiлi спинного мозку, його дiяльнiсть контролюється корою великих пiвкуль головного мозку, про це свiдчить можливiсть довiльної затримки акту дефекацiї.
Істотну рольвiдiграє мiкрофлора
. Якщо у тонкiй кишцi мiститься незначна кiлькiсть мiкробiв, то в товстiй їх наявнiсть конче потрiбна для нормального iснування органiзму. До 90% мiкрофлори припадає на безспоровi анаероби, 10% - на молочнокислi бактерiї, кишкову паличку, стрептококи та спороноснi анаероби.
Пiд дiєю мiкроорганiзмiв (групи В та К) та iншi бiологiчно активнi речовини. Мiкрофлора також бере участь в обмiнi речовин.
У немовлят порожнина
товстої кишки стерильна.
Пiд дiєю мiкробiв неперетравленi вуглеводи в результатi бродiння розпадаються на молочну та оцтову кислоти, алкоголь, СО2
i Н2
О. Бiлки, що збереглися, гниють з утворенням токсичних речовин. При збалансованому харчуваннi процеси гниття i бродiння зрiвноважуються. Так, утворюванi пiд час бродiння кислi продукти перешкоджають гниттю. Одноманiтне харчування призводить до розладу вказаних процесiв.
Гiгiєна травлення.
Збудники iнфекцiй потрапляють в органiзм частiше всього з їжею i повiтрям.
Деякi з них викликають тяжкi захворювання травного апарату (дизентерiя, черевний тиф, холера). З немитими овочами, фруктами в органiзм людини можуть потрапити цисти найпростiших, яйця аскариди, волосоголовця та iнших паразитичних червiв. Зараження гельмiнтами вiдбувається i при споживаннi не перевареного або мало прожареного м’яса або риби.
З метою профiлактики цих захворювань необхiдно мити добре руки, перед споживанням ягоди, овочi, фрукти, знищувати мух, якi можуть бути переносниками збудникiв iнфекцiй та iнвазiй.
Курiння i алкоголь також шкiдливо впливають на травну систему.
Нiкотин знижує видiлення шлункового соку, а алкоголь, подразнюючи оболонку шлунка, призводить до розвитку запалення шлунка i дванадцятипалої кишки.
бiльшостi населення, що веде до надмiрної повноти i ожирiння.
Для забезпечення здоров’я людини необхiдна органiзацiя рацiонального харчування
.
Це запобiгає пiдвищеному вiдкладанню жиру при недостатньому фiзичному навантаженнi; розвитку атеросклерозу, недостатностi кровопостачання серця, iнфаркту мiокарда, гiпертонiчної хвороби, захворюванням травної i видiльної систем.
Амiнокислоти i моносахариди (глюкоза) всмоктуються безпосередньо в кров
капiлярiв ворсинок тонкої кишки, а потiм надходять у кишковi вени. Жири всмоктуються головним чином у лiмфу. З глiцерину i жирних кислот в епiтелiальних клiтинах ворсинок синтезується жир, який у виглядi капельок надходить у лiмфатичнi капiляри, а звiдти – з лiмфою у кров.
роль жовчного мiхура.
Пiдшлункова залозаголiвку, тiло i хвiст залози
.
Зовнi покрита тоненькою капсулою, дольчатої будови. Дольки складаються з залозистих клiтин, де синтезуються рiзноманiтнi травнi ферменти. Залоза надiлена двома видами секрецiї: зовнiшньої i внутрiшньої.
Як залоза зовнiшньої секрецiї видiляє пiдшлунковий сiк. В нормi сiк стiкає в дрiбнi протоки, якi об’єднуються в головний вивiдний протiк, що вiдкривається в 12-палу поряд з жовчним протоком.
Пiдшлунковий сiк
Секрецiя пiдшлункового соку починається через 2-3 хвилини пiсля вживання їжi (триває протягом 4-10 годин (залежно вiд характеру їжi). Цей процес починається з подразнень їжею рецепторiв ротової порожнини та дiї умовно-рефлекторних подразникiв. Активiзують пiдшлункову секрецiю 1. Харчова кашка
, яка подразнює нервовi закiнчення 12-палої кишки. 2. Особлива речовина – секретин
, що утворюється в стiнцi 12-палої кишки пiд дiєю соляної кислоти шлункового соку. Центр регуляцiї пiдшлункової секрецiї мiститься у довгастому мозку.
Сiк пiдшлункової залози дiє найсильнiше бо вiн має основнi ферменти трипсинхiмотрипсин
перетворюють бiлки до амiнокислот. Трипсин утворюється з
пiсля його активацiї ентерокiназою – ферментом, який виробляється 12-палою кишкою. З вуглеводних ферментiв найважливiшою є амiлаза
, яка гiдролiзує крохмаль до дисахаридiв;
перетворює дисахариди на моносахариди (глюкозу), лактаза нуклеаза
дiє на нуклеїновi кислоти; лiпаза
розщеплює жири на глiцерин i жирнi кислоти (цьому допомагає жовч, яка емульгує жири).
Кишковий сiк на вiдмiну вiд соку пiдшлункової залози мутнуватий, бо вмiщує клiтини злущеного епiтелiю та iншi елементи. В ньому знаходяться ферменти пептидази, що розщеплюють полiпептиди до амiнокислот, а також вуглеводнi ферменти: сахараза, лактоза, мальтаза й ентерокiназа та лiпаза. (Ентерокiназа – названа Павловим „ферментом ферментiв”, вiдкрита Шеповальниковим в лабораторiї Павлова в 1899 роцi.).
За добу кишкового соку видiляється близько 3 л. Секрецiя кишкових залоз збуджується внаслiдок механчної i частково хiмiчної дiї хiмусу на стiнку кишки.
Печiнка (hepar) 1,5 кг – одна з найбiльших залоз тiла людини. Розмiщена в правому пiдребер’ї, пiд дiафрагмою. Зовнi покрита капсулою. Розрiзняють праву i лiву долi печiнки. В клiтинах печiнки – гепатоцитах виробляється жовч за добу 5000-1200 мл.
В заглибленнi нижньої поверхнi печiнки розташований жовчний мiхур (у виглядi мiшечка об’ємом 40-70 мл) вивiдний протiк якого зливається з загальним жовчним протоком. Та частина жовчi, що депонується i концентрується в жовчному мiхурi, використовується в мiру необхiдностi, залежно вiд наявностi та складу вжитої їжi.
Функцiї печiнки:
- Регулює обмiн жирiв, вуглеводiв, бiлкiв, вiтамiнiв (синтезує вiтамiн К) та мiкроелементiв.
-Знешкоджує рiзнi отруйнi речовини, тобто виконує бар’єрну (захисну) функцiю (за 1 хв протiкає 2,5 л кровi) вiдкладає про запас поживнi речовини, зокрема глiкоген.
- Бере участь у кровотвореннi (здатна накопичувати залiзо, збираючи його з загиблих еритроцитiв) та процесах згортання кровi (синтезує бiлки кровi – протромбiн та фiбриноген i вiтамiн К).
| 
