Гiгiєнiчне значення зелених насаджень Фiзiолого-гiгiєнiчне значення харчування Режими харчуван
Реферат на тему:
“Гiгiєнiчне значення зелених насаджень.
Фiзiолого-гiгiєнiчне значення харчування.
Режими харчування”
Одним iз основних елементiв благоустрою населених пунктiв є зеленi насадження. Крiм естетичного, вони мають ще й величезне санiтарне значення, захищаючи мiста i села вiд диму, вихлопних газiв, пилу тощо. Зелений масив примiської зони є резервуаром чистого повiтря для населеного пункту. Парки, сади, алеї i бульвари - це своєрiднi легенi, якi очищають забруднене повiтря, створюють сприятливий мiкроклiмат i оздоровлюють довкiлля. Вдале поєднання рiзних рослин дозволяє значно зменшити шкiдливi санiтарнi фактори урбанiзацiї. Так, насадження дерев i кущiв значно зменшують амплiтуду температурних коливань, збiльшують у спекотнi днi вологiсть повiтря, покращуючи таким чином теплообмiн людини i її самопочуття.
Зеленi насадження мають мелiоративне, водоохоронне i вiтрозахисне значення. Зменшуючи силу вiтру, завдяки величезнiй фiльтрувальнiй поверхнi листяного покриву, дерева сприяють осiданню пилових частинок. Повiтря на озеленених вулицях в 4 рази чистiше, нiж на дiлянках, якi не мають зеленого покриву. Багато дерев мають фiтонциднi властивостi. Так, наприклад, 1 га ялiвцю здатен знезаразити повiтря великого мiста. Надзвичайно високi фiтонциднi властивостi мають волоський горiх, тополя, сосна, ялина, смерека тощо.
Особливо велику роль зеленi насадження вiдiграють у боротьбi з рiзноманiтними шумами. Гiгiєнiчна норма шумового впливу в населеному пунктi не повинна перевищувати 65 дБ, хоча на вулицях з iнтенсивним рухом шум може досягати 90-100 дБ. Ефективним бар'єром на перешкодi шуму є зеленi насадження. Встановлено, що
шумова хвиля на мiсцевостi, яка засаджена деревами та кущами, через кожнi 30 м послаблюється на 10 дБ, в той час як на вiдкритому просторi на такiй же вiддалi майже не зменшується. Найбiльший ефект створюють густi зеленi смуги шириною понад 50 м. Стiни будинкiв затримують цю звукову лавину лише наполовину, а вiкна - тiльки на чверть.
Дiючi будiвельнi норми передбачають обов'язковi зеленi насадження в розмiрi 3 га для житлових районiв загального i обмеженого користування та спецiального призначення. Територiя загальномiського парку повинна бути не меншою, нiж 15 га, а площа загальномiських озеленених територiй загального користування становити у великих мiстах 10 м2
на людину, в середнiх - 7 м2
, в малих - 8 м2
. ВООЗ пропонує мати на 1 мiського мешканця 50 м2
мiських зелених насаджень i 300 м2
замiських. Необхiдно також передбачити спецiалiзованi дитячi, спортивнi, виставковi, зоологiчнi та iншi парки i ботанiчнi сади. Крiм того, на озеленених територiях загального користування повиннi бути фонтани, басейни, альтанки, свiтильники тощо. У житловiй зонi озеленення мiста повинно займати не менше 50 % територiї iз розрахунку 30-50 м2
на 1 жителя.
2. Фiзiолого-
Режими харчування
Основою всiх життєвих процесiв органiзму людини є постiйний обмiн речовин мiж органiзмом i навколишнiм середовищем. Із довкiлля людина споживає кисень, воду i харчовi продукти. Роль їжi полягає в поповненнi енергiї i тканинних елементiв, необхiдних для росту, розвитку i функцiонування органiзму, забезпечення обмiнних процесiв, нормального стану здоров'я i працездатностi. Саме завдяки харчуванню забезпечується безперервнiсть перебiгу двох протилежних i взаємопов'язаних процесiв асимiляцiї i дисимiляцiї.
У рiзнi iсторичнi часи склад їжi й характер харчування змiнювались залежно вiд розвитку виробничих сил суспiльства, клiмато-географiчних умов, напрямку господарської дiяльностi тощо. Характер харчування населення формувався поступово залежно вiд економiчного i культурного рiвня розвитку країни з урахуванням нацiональних звичаїв i особливостей.
вiдносять м'ясо, рибу, яйця, молоко i молочнi продукти. Харчовий рацiон людини складається iз харчових продуктiв, якi мiстять бiлки, жири, вуглеводи, вiтамiни, мiнеральнi солi i в достатнiй кiлькостi воду. Поєднання харчових продуктiв у рацiонi повинно бути в такiй кiлькостi, щоб воно забезпечувало всi фiзiологiчнi потреби органiзму.
Харчування є основною бiологiчною потребою людини. Узагальнюючи свої уявлення про роль харчування, видатний росiйський фiзiолог І. П. Павлов зробив висновок, що "...їжа уособлює собою життєвий процес в усьому його об'ємi - вiд найелементарнiших фiзiологiчних властивостей органiзму... аж до найвищих проявiв людської натури".
Неправильне харчування впливає на розвиток органiзму, знижує його захиснi сили, може бути причиною багатьох хвороб. В.І. Смоляр вважає, що бiльше нiж половина випадкiв передчасної смертi (до 65 рокiв) чоловiкiв i жiнок в Українi зумовлена хворобами, у виникненнi яких харчування вiдiграє важливу роль.
Порушення харчування вважають факторами ризику в розвитку захворювань серцево-судинної системи, в тому числi й атеросклеротичного процесу. Науковi данi засвiдчують зв'язок мiж неправильним харчуванням, захворюванiстю i смертнiстю вiд найбiльш поширених хвороб, насамперед серцево-судинних, багатьох форм раку, жовчно-кам'яної хвороби, ожирiння, подагри, цукрового дiабету. Доведено, що поширення багатьох дегенеративних захворювань пов'язана з надмiрним споживанням калорiй за рахунок простих вуглеводiв, жирiв тваринного походження та недостатнiм надходженням вiтамiнiв, полiненасичених жирних кислот, харчових волокон, їжа може бути також причиною i фактором передачi рiзних захворювань iнфекцiйної i неiнфекцiйної природи.
Можна видiлити п'ять груп захворювань, якi прямо чи опосередковано пов'язанi з харчуванням:
2. Хвороби недостатнього або надмiрного харчування, що розвиваються як ускладнення на фонi виснажливих хвороб (хiрургiчних, iнфекцiйних, онкологiчних тощо).
3. Захворювання багатофакторної природи, якi часто розвиваються на фонi генетичної схильностi, наприклад атеросклероз, подагра, гiпертонiчна хвороба, онкозахворювання тощо.
4. Захворювання, якi передаються алiментарним шляхом (деякi iнфекцiї i гельмiнтози, харчовi отруєння).
5. Харчова непереносимiсть - атиповi реакцiї на їжу, наприклад харчова алергiя, iдiосинкразiя.
Функцiї їжi. їжа як перша життєва потреба людини виконує ряд функцiй, найголовнiшими з яких можна назвати три:
1. Енергетична - забезпечення органiзму енергiєю.
3. Бiорегуляторна забезпечення i регуляцiя обмiнних процесiв в органiзмi. Ця функцiя здiйснюється завдяки бiлкам, вiтамiнам, мiкроелементам.
Рацiональне харчування - це харчування, яке забезпечує постiйнiсть внутрiшнього середовища органiзму i всi його життєвi
2. Вiдповiднiсть хiмiчного складу харчових речовин фiзiологiчним потребам органiзму.
3. Максимальна рiзноманiтнiсть рацiону.
4. Дотримання оптимального режиму харчування. Негативнi наслiдки нерацiонального харчування найбiльше даються взнаки в дитячому i похилому вiцi, а також в усiх вiкових групах при малорухливому способi життя.
Режим харчування - це насамперед режим, тривалiсть i кратнiсть прийомiв їжi, iнтервали мiж ними, розподiл об'єму й енергетичної цiнностi їжi по окремих її прийомах. Дослiдженнями фiзiологiв доведено, що при чiтко встановлених прийомах їжi в людини виробляється умовний рефлекс, який регулює секрецiю травних сокiв.
Вiдносно режиму харчування дуже добре сказав Бiрхер-Беннер - видатний швейцарський лiкар, натуропат, який працював у кiнцi XIX i на початку XX столiття в Цюриху. "Потреба їсти часто - хворобливе явище, яке щезає при скороченнi кiлькостi прийомiв їжi. Одночасно зникають i нездужання. Багато спостережень свiдчать про зцiлюючий ефект великих промiжкiв мiж прийомами їжi". Вiн сформулював 3 основнi правила харчування: 1. їсти повiльно, ретельно пережовуючи їжу. 2. їсти тiльки тричi на день. 3. Переставати їсти до появи вiдчуття насичення. Цi правила харчування знаходять своє вiдображення як у працях сучасних лiкарiв-натуропатiв (Г. Шелтон, П. Брег, А. Чейз та iн.), так i в рекомендацiях українських вчених (В. Смоляр, В. Войтенко, Н. Верхратський та iн.)
Тривалiсть приймання їжi повинна бути не меншою 15-20 хвилин i не бiльшою 30-40 хвилин. Адже центр насичення або голоду пiсля того, як минуло понад 20 хвилин з моменту початку трапези, перестає сигналiзувати про голод i апетит зникає. Тому так важливо ретельно пережовувати їжу i надмiрно не затягувати процес її приймання.
Вiдносно кратностi прийомiв їжi, переважна бiльшiсть вчених вважає оптимальним 3-4-разове харчування, хоча деякi науковцi, H. Верхратський, О. Уголєв, Г. Шаталова, заперечують таку кратнiсть, вважаючи її надмiрною. Жоден народ у минулому не харчувався 3 чи 4 рази на день або частiше. Ще до нашої ери переважно їли один-два рази на день, хоча, як писав Гiппократ, "є багато тих, хто їсть тричi на день досита i легко переносить щедру їжу, тому що до неї звикли". Вiдомо, що ще в середнi вiки в Англiї й iнших європейських країнах їли двiчi на день.
їжi за прийом: при триразовому харчуваннi - 30-35 % (вiд добової калорiйностi) - снiданок, 45-50 % -обiд, 15-20 % - вечеря; а при чотириразовому — вiдповiдно 20-30 %, 10-25 %, 30-40 % i 15-20 %.
Енергетичну цiннiсть харчування прийнято оцiнювати в умовних одиницях - кiлоджоулях (кДж) або кiлокалорiях (ккал), звiдси i походять вирази - "калорiйнiсть рацiону", "калорiйнiсть продуктiв". Одна термохiмiчна кiлокалорiя дорiвнює 4,184 кДж. Калорiйнiсть їжi повинна вiдповiдати енергетичним потребам органiзму. Складовими частинами енерговитрат органiзму є: а) затрати енергiї на перебiг обмiнних процесiв в органiзмi у спокої, це так званий основний обмiн; б) енергетичнi затрати на роботу (розумову, фiзичну; в) затрати на засвоєння змiшаної їжi, тобто специфiчно-динамiчна дiя їжi.
ЛІТЕРАТУРА
1. Беляков В. Д., Жук Е. Г. Военная гигиена и эпидемиология. — М.: Медицина, 1988. - 320 с.
4. Гигиена детей и подростков / Под ред. Г. Н. Сердюковской. - М.: Медицина, 1989. - 320 с.
5. Гiгiєна харчування з основами нутрицiологiї / В.І. Ципрiян та iн. Навч. посiбник - К: Здоров'я, 1999. - 568 с.
7. Даценко І.І., Габович Р. Д. Профiлактична медицина. Загальна гiгiєна з основами екологiї: Навчальний посiбник. - К.: Здоров'я, 1999. - 694 с.
8. Загальна гiгiєна: Посiбник до практичних занять / За ред. I. I. Даценко. - Львiв: Свiт, 2001. - 471 с.
9. Катернога М. Т. Українська криниця. - К.: Технiка, 1996. - 112 с.
10. Никберг И. И. Гигиена больниц. - К.: Здоров'я, 1993. - 260 с.
| 
