Словесна наочнiсть в ораторському мистецтвi
Словесна наочнiсть
в ораторському мистецтвi
ПОВТОР — повторення того самого слова чи виразу з метою видiлити, пiдкреслити iстотне у мовленнi, пiдкреслити тi чи iншi деталi в описах, посилити експресивно-зображувальнi властивостi мови. Повтор допомагає повнiше вiдобразити хвилюючi моменти в життi людини, її емоцiйний стан: "Ох, як весело на свiтi, як весело стало" (T. Шевченко); "Не плач, не плач за юнiстю своєю!" (М. Рильський)
'.
ІНВЕРСІЯ — мовленнєвий зворот, який полягає в умиснiй, стилiстично виправданiй змiнi прямого порядку слiв. Змiна зви-
чайного порядку слiв у реченнi надає фразi особливого стилiстичного забарвлення, посилює смислову значущiсть слiв:
Робочим головам, рукам
на сiй окраденiй землi
свою ти
силу ниспошли (Т.
ГРАДАЦІЯ — поступове пiдвищення, посилення. Стилiстична фiгура, що полягає в такому розташуваннi частин висловлювання (слiв, частин речення), коли кожна наступна мiстить у собi посилення (послаблення) смислового чи емоцiйно-експресивного значення. Є градацiя висхiдна i спадна:
Скажи, що правда оживе,
натхне, накличе, нажене
не ветхеє не древлє слово
мiж людьми криком пронесе
i люд окрадений спасе
од ласки царської... (Т. Шевченко)
АНТИТЕЗА — протилежнiсть, протиставлення. Стилiстичний прийом, що полягає у зiставленнi протилежних образiв i понять.
РИТОРИЧНЕ ЗАПИТАННЯ - запитання, яке не переслiдує мети отримати вiдповiдь слухачiв, спрямоване на ствердження якоїсь iдеї або таке, яке використовується як засiб пiдсилення уваги аудиторiї:
Бути чи не бути? (В. Шекспiр)
«О
Цицерон)
ЕПІТЕТ — один з основних тропiв, художнє, образне означення, що пiдкреслює характерну рису, визначальну якiсть явища, предмета, поняття, дiї. Найчастiше епiтетами виступають означення — прикметники:
Такої дивної отрути
я ще нiколи не пила.
Такої чистої печалi,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчаннi,
такого сяйва навкруги (Л. Костенко)
ТРОПА — слова, звороти, якi вживаються у переносному значеннi: порiвняння, метафори, епiтети, гiперболи тощо.
МЕТАФОРА — вид тропа, що побудований на основi вживання слiв або виразiв у переносному значеннi за подiбнiстю, аналогiєю тощо i служить одним iз засобiв посилення образностi й виразностi мови. Розрiзняються метафори простi, побудованi на зближеннi предметiв чи явищ за однiєю якоюсь ознакою, i метафори розгорнутi, побудованi на рiзних асоцiацiях мiж предметами i явищами. Наприклад: "Шовковий шум нив" (М. Коцюбинський); "Напитись голосу твого" (Л. Костенко),
та не вони його жали.
Що мусим робити?
кривда повиває... (Т. Шевченко)
МЕТОНІМІЯ — замiна одного слова iншим на основi близькостi виражених ними понять, сумiжностi позначених предметiв:
"Київ радо зустрiчає гостей" (О. Гончар); "Увесь вiтряк вiдразу вибухнув реготом" (М. Стельмах).
СИНЕКДОХА — замiна одного слова чи виразу iншим на основi якоїсь кiлькiсної характеристики предмета мовлення:
(замiсть будинок); "Наш люд має в собi багато сили, щоб родити Шевченкiв, Фельковичiв, Франкiв" (В. Стефаник).
ГІПЕРБОЛА — перебiльшення. Стилiстична фiгура, в якiй навмисно перебiльшено певну ознаку з метою надати зображуваному бiльшої виразностi, загостреностi, наприклад: "Так нiхто не кохав. Через тисячу лiт лиш приходить подiбне кохання..." (В. Сосюра).
ПРИСЛІВ'Я — це виражений структурою речення влучний образний вислiв, який формулює певну життєву закономiрнiсть або правило, що є широким узагальненням багатовiкових спостережень народу, його суспiльного досвiду: "Не спитавши броду, не лiзь у воду".
Прислiв'я спiввiдноситься з реченням, має синтаксичну завершенiсть, виступає як окреме судження, нерiдко має ритмiчну будову, а його частини можуть римуватися: "За праве дiло стiй смiло".
ПРИКАЗКА — стiйкий фольклорний вираз, який несе у собi емоцiйно-образну характеристику якогось явища. Приказка на вiдмiну вiд прислiв'я завжди виступає у мовленнi як частина судження. За
"Був кiнь, та з'iздився", "Не мала баба клопоту, та купила порося".
В основi приказки може лежати метафора "убити двох зайцiв"),
порiвняння "як корова язиком злизала")
тощо.
ПРИМОВКА — жартiвливий, переважно римований вислiв, що використовується в усному i писемному мовленнi в рiзних життєвих ситуацiях. Це усталенi формули вiтання, запрошення ("скiльки лiт, скiльки зим"; "чим багатi, тим i радi"),("здоровi будьмо, та себе не гудьмо"; "великий рости та щасливий будь"), ("на городi бузина, а в Києвi дядько"; "тринди-ринди коржi з маком").
КРИЛАТІ ВИРАЗИ — стiйкi звороти мовлення, що мають, як правило, книжне походження й вiдрiзняються влучнiстю, образнiстю, виразнiстю, лаконiзмом
АФОРИЗМ — глибока узагальнююча думка, яка має лаконiчну, вiдточену мовну форму: «Вдвiчi дає, хто скоро дає»; «Чия вигода, того i ризик»; «Суворий закон, але закон».
ІРОНІЯ — iносказання, що мiстить у собi висмiювання, негативну оцiнку предмета мовлення або якихось його якостей: заперечення пiд видом ствердження чогось. Зовнiшня форма суперечить змiстовi при тонкому, ущипливому глузуваннi:
А в
города, мое
САРКАЗМ — їдке, викривальне, iнодi гiрке глузування з метою характеристики людини чи явища:
"Друзi мої! Ви не повиннi жалiтися — це бунт! Ви не повиннi разом виробляти заходи для того, щоб покласти край своїм стражданням, — це змова! Ви не повиннi витягувати до свiтла гидоту ваших панiв — це наклеп!" (Е. Джоне)
предметної наочностi. Словесна наочнiсть досягається шляхом умiлого використання тропiв, прислiв'їв, приказок, афоризмiв, iнших зображувальних засобiв мови:
... Возвеличу
(Т. Шевченко)
|
