Кримiнологiчне прогнозування злочинностi
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З КРИМІНОЛОГІЇ
Кримiнологiчний прогноз злочинностi - це ймовiрнiсне судження про майбутнiй стан (рiвнi, структурi) злочинностi, її детермiнанти i можливостi профiлактики через визначений перiод часу, що включає якiсну i кiлькiсну оцiнки передбачуваних змiн i вказування їх термiнiв.
Необхiдно знати, що кримiнологiчне прогнозування є:
- самостiйним видом прогнозування.
Процес кримiнологiчного прогнозування по своїй сутi повинен бути безупинним, потребуючим постiйного систематичного уточнення в мiру нагромадження нових даних. Тобто прагнення до закiнчених, що не потребують в уточненнi, прогнозiв може привести до ненадiйних результатiв чи навiть до помилкових висновкiв.
Також необхiдно знати, що iснуюча "проблема невизначеностi" дозволяє прогнозу бути тiльки приблизним, а не абсолютно точним. У самому словi "прогноз" уже закладена неможливiсть точного "прогнозування". Але важливо пам'ятати в цьому випадку, що "навiть поганий прогноз краще гарної невизначеностi".
Джерелами прогнозу є не тiльки данi, вiдзначенi як якiсно-кiлькiснi характеристики злочинностi, але i, так звана, "випереджальна iнформацiя". Наприклад, вiдстеження майбутньої змiни карного законодавства, обов'язково внесення коректив у прогноз злочинностi i вiдповiдно в систему її попередження.
Цiлi кримiнологiчного прогнозування формулюються в такий спосiб:
змiни цих тенденцiй i закономiрностей у потрiбному напрямку.
Загальна мета визначає основнi цiлi наступного рiвня:
- забезпечення всiх обставин, що мають iстотне значення для розробки перспективних планiв;
- установлення можливих змiн у станi, рiвнi, структурi i динамiку злочинностi в майбутньому;
- визначення можливостей появи нових видiв злочинiв i "вiдмирання" наявних у сьогоденнi, а також причин i умов, здатних уплинути на це;
- установлення можливої появи нових категорiй злочинцiв.
Перерахованi цiлi кримiнологiчних прогнозiв є основними. Іншi мети вiдповiдають названим, випливають з них i спiввiдносяться з ними як частка з загальним. Усi вони (мети) повиннi постiйно уточнюватися, конкретизуватися, обновлятися в зв'язку з безперервнiстю самого процесу прогнозування.
У залежностi вiд цiлей прогнозування, об'єкта дослiдження i термiнiв прогнозування визначаються i задачi прогнозування.
Основними задачами є:
- одержання iнформацiї про дослiджуване майбутнє;
- вiдповiдна обробка цiєї iнформацiї;
- узагальнення всiх показникiв "майбутньої" злочинностi; а саме основне завдання полягає в тiм, щоб на основi виявлених показникiв визначити в прогнозованому перiодi найбiльш важливi й ефективнi шляхи (засобу i мiри) боротьби зi злочиннiстю.
- прогнозування науки кримiнологiї (прогнозування кримiнологiчних дослiджень, визначення переспектив розвитку, конкретних напрямкiв науки) i
З теоретичної частини кримiнологiї Ви помнете спецiальнi кримiнологiчнi методи: чи типологiї вивчення конкретного випадку /case-study/. Стосовно до розглянутої частини питання Вами буде здiйснюватися два види прогнозiв:
прогноз злочинностi (у цiлому по ФПС, округу, загону, заставi, взводу, чи вiддiленню окремих її складових) i
прогнозiв iндивiдуального злочинного поводження.
Цi види кримiнологiчних прогнозiв iстотно мiж собою розрiзняються (як загальне i частка).
У кожнiм з цих напрямкiв (первинному i рецидивному) видiляються прогнозування злочинностi (рiзних категорiй обстежуваних: за контрактом чи закликом, офiцерiв, прапорщикiв; чи чоловiкiв жiнок); окремих видiв i груп злочинiв; злочинностi в рiзних регiонах (у масштабах ФПС, округу, загону, застави, вiддiлення).
Самостiйним видом прогнозування є прогнозування iндивiдуального антигромадських (злочинного) поводження (iндивiдуальне прогнозування).
Об'єднання iнформацiї усiх (чи частини) перерахованих прогнозiв складає сукупний кримiнологiчний прогноз.
- короткостроковi (вiд одного до 2-х рокiв) - обслуговують поточнi задачi боротьби зi злочиннiстю. Як правило, цi прогнози досить достовiрнi;
- середньостроковi (вiд 3-х до 5-ти рокiв) - дозволяють враховувати можливий вплив на злочиннiсть i її змiну явищ макросоцiального рiвня; використовувати антикримiнальний потенцiал цих явищ i процесiв; вчасно розробити адекватнi заходи для чи нейтралiзацiї ослабленню можливих кримiногенних наслiдкiв, пiдготувати вiдповiднi людськi, матерiальнi й iншi ресурси i т. д. i
- i довгостроковi (до 10-ти - 15-ти рокiв) при iснуючих методиках можуть давати лише деякi загальнi оцiнки можливих тенденцiй злочинностi.
Практика дiяльностi органiв Прикордонної служби також показує необхiднiсть зверхкоротких кримiнологiчних прогнозiв - на добу, тиждень, мiсяць, квартал.
Найбiльший iнтерес представляють останнi, тобто спецiальнi методи кримiнологiчного прогнозування, що можуть бути згрупованi в три основнi групи:
1. методи екстраполяцiї;
2. методи моделювання i
3. методи експертних оцiнок.
Методи естраполяцiї лежать в основi всякого прогнозу. Сутнiсть цього методу складається у вивченнi прогнозованого об'єкта i перенесеннi закономiрностей його розвитку в минулому i сьогоденнi на майбутнє.
На основi вихiдних даних формуються статистичнi ряди, що поширюються на майбутнє. Ступiнь точностi прогнозiв залежить вiд часу попередження i стабiльностi кримiнологiчної ситуацiї.
Наступний метод - моделювання, представляє iз себе розробку математичних моделей (на основi програмування) звичайно в практицi прикордонної застави не застосуємо. Може бути використаний на рiвнi округiв, але iз залученням фахiвцiв. Задача при його використаннi - складання достовiрної iнформацiї.
Останнiй - метод експертної оцiнки - з'ясування думки наукових i практичних працiвникiв, вiдiбраних по ряду ознак (стаж роботи, квалiфiкацiя, сфера наукових iнтересiв i iн.)
Як представляється, найбiльш зручним для Вашої майбутньої дiяльностi найбiльше приемлим метод екстраполювання.
Бiльш докладно варто зупинитися на iндивiдуальному прогнозуваннi злочинного поводження.
Його принципами повиннi бути:
- наступнiсть;
- вiдноснiсть;
- багатозначнiсть.
2. Причини насильницької злочинностi
Злочинне насильство завжди розцiнювалося як саме небезпечне антигромадське явище, точнiше - найскладнiша сукупнiсть таких явищ, чиє рiзноманiття i масштаби важко оцiнити. Насильство руйнує особистiсть i повсякденне спiлкування людей, часто роблячи життя нестерпним, розкладає моральнi пiдвалини суспiльства, перешкоджає економiчному розвитку, пiдвищенню матерiального добробуту i духовного благополуччя, загрожує нацiональному суверенiтету i вiдносинам мiж державами. Поряд з корупцiєю, насильство представляє одну з головних лих у свiтi, в Українi особливо , оскiльки тут рiвень насильницької злочинностi дуже високий.
контролем свiдомостi; дiяльнiсть — сукупнiсть послiдовно здiйснюваних поведiнських актiв, якi спричиняють змiни в оточуючому середовищi та в самiй особi.
Елементарною ланкою поведiнки є вчинок — одинична цiлеспрямована дiя, взята у нерозривiй єдностi суб'єктивних спонукань i соцiальне значимих наслiдкiв. Злочин — вольовий акт людської поведiнки, що знаходиться пiд контролем свiдомостi: вибiрковiсть поведiнки стає основою кримiнальної вiдповiдальностi за його вчинення.
Кримiнально-правове поняття насильницького злочину визначається двома основними категорiями — суспiльної небезпеки i протиправностi. До них часто додається винуватiсть i покарання, хоча, на наш погляд, це не цiлком вiрно, оскiльки без вини немає злочину, а покарання — наслiдок, результат вчиненого злочину, а не вiн сам. Усвiдомлення суспiльної небезпеки вчиненого чи можливiсть такого усвiдомлення, поряд з проти-правнiстю, вiдрiзняє злочинну поведiнку вiд законослухняної. У кримiнологiї в предмет вивчення злочину включаються, поряд з iншими аспектами, i його джерела — детермiнанти, у тому числi — психологiчнi. Злочинна поведiнка є процес, що розгортається у просторi i часi та включає не лише самi дiї, але й попереднiй вплив на особистiсть, психологiчнi явища та процеси, якi визначають генезис протиправного вчинку.
Психологiчна структура злочинної поведiнки має такi ж компоненти, як законослухняна, але змiст їх iнший. У цiлому вона характеризується як антисуспiльна, тобто заборонена законом через пiдвищену суспiльну небезпеку. Можна видiлити три основних етапи механiзму злочинної поведiнки:
1) мотивацiйний, 2) цiлепокладаючий, 3) операцiональний (виконавчий), кожен iз яких виконує свої функцiї у взаємозв'язку з iншими. Власне поведiнкою є лише заключний етап, коли злочин реалiзується зовнi i набуває юридичної значимостi. Оскiльки нас цiкавлять психологiчнi детермiнанти злочинної поведiнки, необхiдно розглядати i попереднi етапи, тим бiльше, що їх розподiл досить умовний: усi компоненти поведiнського акту рухливi, мiняються мiсцями, окремi з них можуть немов би випадати, ясно не визначаючись.
На першому етапi злочину формуються його психологiчнi причини — спонукальнi засади. Термiн «мотивацiя», похiдний вiд мотиву, вживається у декiлькох значеннях. У вузькому смислi — це: 1) процес виникнення мотиву в результатi взаємодiї особи з оточуючим середовищем; 2) сукупнiсть спонукань i мотивiв, якi визначають поведiнку, їх система; 5) динамiка розвитку вольового акту, обумовленого певними мотивами (вiд прийняття рiшення дiяти до результату). У широкому смислi мотивацiя включає свiдомiсть iндивiда, його соцiальнi i пророднi якостi (властивостi), що визначають ставлення до iнших людей, соцiальних цiнностей, самого себе i знаходять вiдображення у мотивах поведiнки i дiяльностi. Особливе значення у психологiї надається так званiй «боротьбi мотивiв» («добра i зла», «за i проти») та вибiрковостi засобiв їх задоволення.
Мотивацiя поведiнки взагалi i злочинної зокрема, спiввiдносяться як одиничне, окреме i загальне: мотивацiя конкретного злочину одинична, вона має свою специфiку i неповторнi, притаманнi тiльки їй риси. Суттєва властивiсть такої поведiнки — суспiльна небезпечнiсть i протиправнiсть. Злочин — не просто дiя (бездiяльнiсть), зумовлена певними мотивами, фактично — це результат дiї, що являє собою суспiльну небезпеку i протиправнiсть, якi суб'єкт мiг чи повинен був передбачити.
чого — прагнення до цiлi у вибраному напрямi; iнакше кажучи, мотив — усвiдомлене прагнення дiяти для задоволення потреб, iнтересiв та iнших спонукаючих стимулiв. За соцiальною значимiстю потреби можна розподiлити на нормальнi (схвалюванi мораллю i правом) та деформованi (засуджуванi) i викривленi (аморальнi). Кожна з названих груп може спонукати злочинну поведiнку, але це не означає, що тiльки задоволенням потреб все можна пояснити; наявнi окремi факти вчинення злочину заради його самого, незалежно вiд результату, заради самого процесу здiйснення злочинних дiй i т. iн., зумовленi своєрiдною мотивацiєю, незалежною вiд потреб у їх звичайному смислi. Як джерела виникнення мотивiв виступають емоцiї, почуття, переконання, свiтогляд та iншi психiчнi феномени.
iнтерес — означає зробити дiйовим мотив поведiнки чи сформувати його заново.
Прагнення можна подiлити на чотири групи: 1) до результату дiї — при спiвпаданнi цiлi i наслiдкiв, що наступили, 2) до самих дiй (коли цiль i результати не спiвпадають), 5) до злочинної поведiнки безвiдносно її результату, 4) до самоствердження через демонстрацiю сили, хоробростi, переваги, незвичностi та iнших проявiв злочинного змiсту. Зазначенi рiзновиди прагнень (власне мотивiв дiй) вiдрiзняються своєрiднiстю, а їх конкретизацiя наближає нас до предметного розгляду мотивацiї злочинної поведiнки.
Безпосередньою причиною виникнення мотиву звичайно виступає привiд — об'єктивний чинник (випадок, обставина), що використовується при вчиненнi злочину; це може бути образа, сварка, насильство тощо. Приводи можуть бути типовими чи нетиповими, суттєвими чи незначними. Мотив також може виникнути без зовнiшнiх приводiв, бiльш того — спровокуватись потерпiлим (наприклад, при хулiганствi). Бiльш загальним щодо приводу є поняття «стимул», тобто зовнiшня необхiднiсть, що є безпосередньою активiзуючою ланкою вчинку (раптово виникла небезпечна ситуацiя, примус, насильство, прохання тощо) i посилює спонукання до дiї чи безпосередньо формує її мотивацiю.
Мотив слiд вiдрiзняти вiд намiру — мисленого образу дiї, яку особа прагне чи вирiшила здiйснити: при одному й тому ж намiрi вчинок реалiзується через рiзнi мотиви, а сам мотив не визначає змiсту намiрiв та дiй, спрямованих на його задоволення.
її «керуючої» системи — особистiсної спрямованостi (свiторозумiння, переконань, поглядiв), цiннiсних орiєнтацiй, соцiальних установок, провiдних мотивiв поведiнки, притаманних данiй особi. Саме вони визначають змiст будь-якої форми дiяльностi та пове-дiнських проявiв соцiальної (антисоцiальної) активностi на всiх її етапах. Особлива роль належить їм при формуваннi мотивацiї поведiнки i окремих вольових актiв (її компонентiв). Соцiальнi властивостi особистостi, тобто змiстовний бiк свiдомостi, визначають вибiрковiсть поведiнки та наступну вiдповiдальнiсть за неї.
Характеризуючи мотиви злочинiв, дiюче кримiнальне законодавство звичайно користується узагальненою термiнологiєю, називаючи «низиннi спонукання», «мотиви особистої зацiкавленостi», «хулiганськi спонукання», що завжди потребує пояснення та уточнення. Юридична форма вираження мотивiв — статична характеристика найбiльш типових, узагальнених форм при багатозначностi мотивацiї i полiмотиво-ваностi фактично вчинюваних дiй, оцiнка яких дається законом. Дiйсно ж мотив — динамiчна категорiя, взаємозв'язана з iншими психiчним явищами та самою особистiстю, змiстовна сторона яких може змiнитися будь-коли. За джерелами утворення, специфiкою вiдносин мотиви можна подiляти на кiлька груп: 1) особистого характеру (помста, ревнощi, особиста зацiкавленiсть); 2) такi, що не мають прямого (безпосереднього) особистiсного значення (хулiганство, прагнення протидiяти законним вимогам представникiв закону, порушення громадського порядку); 3) зумовленi протиправною поведiнкою потерпiлого чи ситуацiєю (ексцес оборони, невиправданого ризику), коли утруднена правильна оцiнка подiй та прийняття адекватного рiшення. Особливу групу складають мотиви злочинiв неповнолiтнiх, зумовленi "їх вiковими особливостями, що нерiдко призводить до розриву мiж мотивами, недостатньо повно усвiдомленими спонуканнями та змiстом фактично вчиненого при недостатнiй сформованос-тi соцiальних властивостей особистостi та наявностi псевдо-соцiалiзацiї.
дiй часто складається iз ряду промiжних, що досягаються послiдовно для отримання бажаного результату. Мета i результат спiвпадають при наявностi умислу: при прямому наслiдки є бажаними, при непрямому — вони допускаються. Злочинна самовпевненiсть характеризується прагненням уникнути наслiдкiв, що фактично не досягається. Мета дiї i наслiдки, що наступили, у певних випадках складної вини та при вчиненнi злочинiв iз-за необережностi не спiвпадають, але це не означає, що вони безцiльнi чи безмотивнi. Мета — форма реалiзацiї мотиву, яка втiлюється у дiях i результатах; взаємозв'язок мотивiв i цiлей дiй — основа змiсту заначеного етапу злочину, що завершується прийняттям рiшення дiяти.
Прийняття рiшення — психологiчний процес вибору найбiльш бажаного варiанту злочинної поведiнки; воно безпосередньо зв'язане з вибiрковiстю поведiнки. У рiшеннi знаходять вiдображення всi об'єктивнi i суб'єктивнi чинники, що обумовили вчинення злочину (передували йому) i модель майбутнього злочину, його можливi наслiдки не лише як результат, але й як можливiсть покарання за його вчинення. Тут, безсумнiвно, присутня оцiнка спiврозмiрностi iнтересiв, що зумовлюють змiст мотивацiї i названих наслiдкiв. До можливостi покарання кожен iз винних ставиться по-рiзному: один прагне його уникнути, iнший — iгнорує, третiй — не задумується.
Структура процесу прийняття рiшення може бути представлена наступними етапами: 1) пiдготовчий — переробка iнформацiї i осмислення варiантiв наступних дiй (бездiяльностi), можливих наслiдкiв; 2) основний — вибiр одного, найбiльш прийнятного варiанту дiй; 3) контрольний — оцiнка рiшення iз позицiй необхiдностi i доцiльностi, його можлива корекцiя, змiна спрямованостi наступних дiй i прийняття нового рiшення, у тому числi — сполученого з вiдстроченням задуманого та добровiльною вiдмовою вiд здiйснення злочинного умислу; 4) заключний (операцiональний) — реалiзацiя прийнятого рiшення, безпосереднє вчинення злочину.
того сплеску тероризму як полiтичного насильства, що переживає свiт, що вiдстоює своє суверенне право на цiлiснiсть i недоторканнiсть власних територiй.
Насильство є те саме зло, реальних носiїв i уособлень якого завжди i скрiзь безуспiшно шукала релiгiя. Насильство є неминучий i вiчний супутник людства, без якого воно не в змозi вирiшити свої проблеми, побачити своє майбутнє, установити порядок мiж людьми, покарати винних i захистити безневинних. Насильство є спосiб iснування живих iстот i незмiнно означає руйнування чогось, нанесення збитку комусь заради когось. Тому насильство тисячекратно ставало об'єктом фiлософського, етичного, психологiчного, теологiчного, кримiнологiчного, правового й iншого пiзнання.
У своїй книзi " Злочиннiсть серед жiнок" Антонян Ю. М. особливу увагу придiлив насильницької i корисливої-насильницької злочинностi жiнок. Серед злочинниць близько 1% складають особи, засудженi за убивство i замахи на убивства, ще близько 1% -засудженi за нанесення тяжких тiлесних ушкоджень, понад 3% - за грабежi i розбiйнi напади з метою заволодiння державним, суспiльним i особистим майном громадян, якщо ж узяти всiх злочинцiв, те тут частка жiнок у рiзнi роки коливається серед убивць вiд 10 до 12%, не виявляючи помiтної тенденцiї до росту, серед нанесших тяжкi тiлеснi ушкодження - вiд 5 до 7%, виявляючи тенденцiю до росту, серед грабежi, що зробила, i розбiйнi напади з метою заволодiння державним, суспiльним i особистим майном - вiд 16 до 18% i тут також вiдзначається негативна динамiка.
За даними приведеним у пiдручнику Кримiнологiї за редакцiєю академiка В. Н. Кудрявцева i професора В. Е. Еминова, з 1989 р. вiдзначається рiст числа зроблених жiнками убивств (з 9,3 до 12% у 1993 роцi в загальному числi виявлених облич), тяжких тiлесних ушкоджень( сб до 9%), хулиганств ( з 3,9 до 7%), розбоїв (з 3,9 до 5%). У цiлому ж у 1992-1993 р. м. частка жiночої злочинностi трохи знизилася, але загальне число зроблених ними злочинiв зросло: У 2000 р. число виявлених злочинниць склало 121776 чоловiк, у 2003 р. - 141930 чоловiк.
Згiдно приведений статистичний даної, автор роботи вважає, що жiнки стали досить часто робити насильницькi злочини. Однак автор роботи вважає за необхiдне уточнити, що насильницькi злочиннi дiї найчастiше вiдбуваються жiнками на ґрунтi сiмейно-побутових конфлiктiв, сiмейних безладь, iнтимних переживань. Частiше ж жертвами стають чоловiки i спiвмешканцi, рiдше -родичi, сусiди, знайомi. Оскiльки багато злочинiв проти особистостi жiнки роблять у сферi сiмейно-побутових вiдносин, зацiкавленi данi по цьому питанню, отриманi нашими дослiдниками. Вони повiдомляють, що питома вага облич жiновий статi серед такi злочини, що зробили, складає 16-17%. Серед винних в убивствах вони склали 7%, що заподiяли тяжкi тiлеснi ушкодження - 3. 5%, тiлеснi ушкодження середньої ваги - 19. 7%, легкi тiлеснi ушкодження - 20%. Стало бути, частка жiнок у злочинах, що заподiяв легкi тiлеснi ушкодження, у 5. 7 рази бiльше їхньої частки в злочинах, що заподiяли тяжкi тiлеснi ушкодження. Отриманi данi свiдчать про те, що сiмейно-побутовi правопорушницi, як правило, роблять менш суспiльно небезпечнi дiяння, чим обличчя чоловiчої статi.
Типове для жiнок злочин - дiтовбивство, причому, на вiдмiну вiд iнших видiв убивства, позбавлення життя немовляти має чимале поширення в сiльськiй мiсцевостi. Як правило, такi дiяння вiдбуваються молодими жiнками, ще погано адаптованими, тобто не мають родини, достатнього матерiального забезпечення, свого житла. У рядi випадкiв у цi злочини десь на задньому планi можна досить чiтко розглянути фiгуру чоловiка, не без чи впливу не без мовчазної згоди якого вiдбуваються цi небезпечнi злочини. Звичайно це спiвмешканець чи коханець.
1.Антонин Ю. М.
2.Васильев В. Л.
Юридическая психология. — С. -Пб., 1997.
3.
4.Еникеев М. И.
5.
Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования. — М., 1998.
6.Кримiнологiя.
7.
Криминальная психология: Кн. I, II. — М., 1998.
8.
Психология уголовной ответственности. — М., 1998.
|
