Україна на світових ринках озброєння

Україна на свiтових ринках озброєння Змiст Вступ Роздiл 1. Загальний стан та тенденцiї свiтового ринку озброєння 1. 1 Сутнiсть та значення свiтового ринку озброєнь 1. 2 Тенденцiї свiтового ринку озброєння Роздiл 2. Аналiз стану України на свiтовому ринку озброєння 2. 1 Стан України на свiтовому ринку озброєння 2. 2 Мiжнародна iнтеграцiя Роздiл 3. Напрямки пiдвищення конкурентоспроможностi України на свiтовому ринку озброєння 3. 1 Мiжнародна кооперацiя вiйськового спiвробiтництва Висновки Список використаних джерел Вступ Актуальнiсть дослiдження . Сучасний економiчний i полiтичний розвиток багатьох країн в умовах iнтеграцiї свiтогосподарських зв'язкiв зiштовхується з необхiднiстю забезпечення захисту нацiональних iнтересiв i власної безпеки, зокрема шляхом збiльшення вiйськово-економiчного потужностi i потенцiалу країни, що багато в чому визначається станом вiйськової економiки i, в першу чергу, оборонно-промислового комплексу (ОПК) країни. змогу Українi пiдвищити ефективнiсть використання виробничих, наукових i експериментальних можливостей, а також матерiально - технiчних ресурсiв оборонної промисловостi, забезпечить зниження собiвартостi оборонної продукцiї, сприятиме розширенню ринкiв її збуту, залученню iноземного капiталу у розвиток виробництв галузi тощо. Мiжнароднi передачi товарiв вiйськового призначення являють собою глибоко укорiнене явище, характерне для розвитку сучасних мiжнародних вiдносин. Це обумовлено суверенним правом держав одержувати в цiлях оборони озброєння та вiйськову технiку (ОВТ), якi надходять, зокрема, iз зовнiшнiх джерел. Незважаючи на доволi обмежену частку обсягiв торгiвлi зброєю в загальносвiтовому товарообiгу, саме вiйськово-технiчне спiвробiтництво (ВТС) держав визначає рiвень взаємної довiри, значною мiрою впливає на формування та подальший характервiдносин мiж ними, тому його дослiдження набуває додаткової наукової та практичної актуальностi. Вiйськово-технiчне спiвробiтництво ґрунтується на чинному законодавствi України, яке повнiстю вiдповiдає мiжнародним нормам щодо нерозповсюдження зброї масового знищення та обмеження передач окремих видiв товарiв вiйськового призначення та подвiйного використання. З метою нерозповсюдження звичайних озброєнь, ядерної зброї та матерiалiв, ракетних технологiй, хiмiчної та бiологiчної зброї в Українi створено ефективну систему державного експортного контролю, яка дiє в рамках мiжнародних режимiв. Україна в цiлому успiшно розвиває вiйськово-технiчне спiвробiтництво з iноземними державами. Найбiльша частка експорту товарiв вiйськового призначення припадає на країни СНД, головним чином на Росiйську Федерацiю. Іншими перспективними напрямами вiйськово-технiчного спiвробiтництва є держави Пiвденно-Схiдної Азiї, Африки та Близького Сходу. Значний здобуток у дослiдження проблем мiжнародного воєнно-економiчного спiвробiтництва в Українi внесли вiтчизнянi вченi О. Барановський, В. Бегма, Л. Безчасний, Р. Боднарчук, О. Бодрук, В. Борохвостов, В. Будкiн, О. Власюк, А. Гальчинський, О. Гергель, О. Гончаренко, В. Горбулiн, М. Єрмошенко, А. Зленко, О. Їжак, П. Кабан, В. Кириленко, В. Литвин, А. Лук'янов, А. Шевцов, Г. Манчуленко, В. Мунтiян, Н. Невiдома, В. Новицький, Б. Парахонсъкий,Г. Перепелиця, С. Пирожков, І. Семенiхiн, П. Скурський, А. Сухоруков, Г. Удовенко, В. Юрчук та iншi Мета та завдання роботи Для реалiзацiї мети дослiдження необхiдно вирiшити наступнi завдання дослiдження: - розглянути стан та тенденцiї свiтового ринку озброєння ; - визначити мiсце України на свiтовому ринку озброєння ; - охарактеризувати оборонно-промисловий комплекс України, його стан та можливi напрями спiвробiтництва з країнами Заходу; - розглянути мiжнароднi iнтеграцiйнi процесу оборонно-промислового комплексу України. Предмет дослiдження – загальний стан свiтового ринку озброєнь та вiйськової технiки та мiсце України на даному ринку. Основнi партнерськi взаємозв’язки України та країн свiту у вiйськово-технiчнiй сферi. При виконаннi роботи використанi матерiали статистичних збiрникiв, монографiй та публiкацiй стосовно стану українського та свiтового ринку озброєнь та вiйськової технiки у перiодичних виданнях, статистична iнформацiя з економiчних та бiзнесових довiдникiв. Роздiл 1. Загальний стан та тенденцiї свiтового ринку озброєння 1. 1 Сутнiсть та значення свiтового ринку озброєнь Вiйськово-технiчна спiвпраця є невiд'ємною частиною зовнiшньої полiтики будь-якої держави. На рубежi столiть, в силу, перш за все геополiтичних i економiчних умов, воно є вельми iстотним питанням для України i миру, оскiльки в свiтi вiдбуваються складнi процеси, з'являються новi центри впливу i системи безпеки. цивiльних виробництв, в свiтовiй торгiвлi озброєннями i вiйськово-технiчнiй спiвпрацi багатьох держав химерним чином поєднується значну кiлькiсть аспектiв мiжнародних i внутрiдержавних питань. [7, c. 22] З макроекономiчної точки зору, свiтовий збройовий ринок нагадує звичайнi товарнi ринки: є товар (озброєння i вiйськова технiка), i далi, як в класичнiй макроекономiцi, є попит, є пропозицiя; перевищення попиту над пропозицiєю веде до пiдвищення середнього рiвня цiн; перевищення пропозицiї над попитом – до падiння. В цiлому ж торгiвля зброєю йде по традицiйному макроекономiчному ланцюжку “руху товару” – вiд власне виробникiв товару (пiдприємства-виробники ОІВТ) до кiнцевих споживачiв (як правило, нацiональнi озброєнi сили, державнi легальнi офiцiйнi воєнiзованi формування i структури, але бувають i недержавнi легальнi або нелегальнi або навiть кримiнальнi структури). Мiж виробниками i споживачами, як правило, але не завжди, iснують посередники – експортери i iмпортери.[17, c. 3] Інша справа, що на попит i пропозицiю сильно впливає полiтика – полiтична нестабiльнiсть в якомусь регiонi, взаємнi територiальнi претензiї низки країн, протистояння вiйськово-полiтичних союзiв, змiна зовнiшньої полiтики держав або ж вiйськовi конфлiкти мiж державами або усерединi країни. Все це веде до збiльшення попиту, зростання свiтових витрат на вiйськовi потреби i закупiвлi озброєнь. У загальному об'ємi свiтової торгiвлi ринок озброєння i вiйськової технiки (ОВТ) займає вельми скромне мiсце - його частка складає менше 0,4%. Оборот цього ринку в 2004 р. знаходився на рiвнi 32 млрд дол. Для порiвняння: об'єм свiтового експорту машин i устаткування в тому ж роцi склав 3,5 трлн, нафти i нафтопродуктiв - 982,5 млрд i продукцiї хiмiчної промисловостi - 974,3 млрд дол. [11, с. 7]. Проте значущiсть цього свiтового ринку визначається не тiльки об'ємом експорту озброєння i вiйськової технiки i отриманням вiдповiдного прибутку. Торгiвля зброєю є важливим iнструментом зовнiшньої полiтики, який сприяє просуванню iнтересiв країни-експортера по всьому свiту i вiдповiдним чином впливає на полiтичний курс країн-iмпортерiв. У мiжнароднiй практицi даний ринок прийнято називати «ринком зброї» або «ринком озброєнь i вiйськової технiки». Найширше поняття, що позначає повну номенклатуру всiх товарiв, що звертаються на легальному ринку зброї, - це «продукцiя вiйськового, подвiйного i спецiального призначення» (ПДС). Пiд «продукцiєю вiйськового призначення» (ПВН) розумiються звичайнi види озброєнь, вiйськова i спецiальна технiка, боєприпаси, вибуховi речовини, роботи/послуги вiйськового призначення, iнформацiя i результати iнтелектуальної дiяльностi у вiйськово-технiчнiй областi, амунiцiя та iншi. У роботi можуть бути використанi iншi вирази, близькi до поняття ПВН, їх вживання обумовлене вимогами лексичної рiзноманiтностi («продукцiя оборонно-промислового сектора», «продукцiя вiйськово-промислового комплексу», «оборонна продукцiя», «вiйськова продукцiя»). Поняття «Озброєння i вiйськова технiка» (ОВТ) уживатиметься у вужчому значеннi, воно включає звичайнi види озброєнь, вiйськову i спецiальну технiку. Одним з наслiдкiв закiнчення «холодної вiйни» у 1992 роцi є формування свiтового ринку зброї. Фактори, що сприяли розвитку збройних технологiй, але перешкоджали розвитку конкурентного ринку озброєнь протягом цього конфлiкту, були: • розiрвання або призупинення всiх науково-технiчних зв’язкiв i вiйськової кооперацiї мiж США та союзниками й СРСР та союзниками протягом 46 рокiв; • форсування перегонiв озброєнь, створення вiйськово-полiтичних союзiв при одночасної iнформацiйної закритостi для членiв iнших блокiв; Пiсля закiнчення «холодної вiйни» протягом 1992-1996 рр. спостерiгалося деяке уповiльнення темпiв росту експорту зброї одночасно зi зменшенням державних замовлень на потреби вiйськових промислових комплексiв основних країн – експортерiв зброї. Це викликано скороченням потреб у зброї з боку країн блоку НАТО та країн, що входили в Органiзацiю Варшавського Договору.[34, c. 13] а й за вiйськово-технiчну перевагу, тривалу прив’язку покупця до свого технологiчного комплексу. Придбанi кораблi, лiтаки, системи протиповiтряної оборони, танки, артилерiйськi комплекси служать, як правило, багато рокiв, однак з часом потребують модернiзацiї та ремонту. Тому зв’язки у цiй сферi надто вигiднi виробнику, оскiльки перша угода тягне за собою необхiднi черговi контракти. На рубежi 1980-1990-х рокiв на свiтовому ринку озброєння та вiйськової технiки вiдбулися суттєвi змiни, якi визначили його розвиток у наступнi роки [13, с. 5 ]. По закiнченнi “холодної вiйни” ринок зброї почав звужуватися, однак локальнi конфлiкти, навiть на зразок югославського, погрожують наслiдками, що виходять далеко за межi того чи iншого регiону та якi поповнюють втрати, обумовленi вже наступом “холодного” миру. Зараз перед країнами - основними експортерами озброєнь та вiйськової технiки постає завдання максимально розширити власну частку на ринку, який звужується, а отже, хоч би протягом кiлькох найближчих рокiв зберегти попереднiй середньорiчний рiвень виручки вiд продажу зброї. домiнували на ринку озброєння в останнi роки, поволi поступаються мiсцем ринковим, унаслiдок чого змiнюються традицiйнi уявлення про торгiвлю зброєю як про мiждержавний iмпорт (експорт) в основному крупних систем озброєння та вiйськової технiки. Ця форма торгiвлi вже не домiнує, як у 70-i роки, а дедалi частiше витiсняється новими.[28] збiльшився. Такому стану речей певною мiрою сприяла криза, в якiй опинилася оборонна промисловiсть практично всiх провiдних держав. А викликана вона загальним скороченням ємностi свiтового ринку озброєння. Пiсля так званої ремiсiї розпочинається новий етап розвитку ринку озброєння та переозброєння, тобто модернiзацiї морально застарiлої технiки та зброї. На цьому етапi на свiтовий ринок озброєння впливають iншi фактори, якi можливо подiлити на: • мiжнароднi: контроль за експортно-iмпортними операцiями, якi здiйснюються в межах нацiональних законодавчих систем та мiжнародних домовленостей; • полiтичнi: логiка бiполярного протистояння була винесена у сферу так званих країн «третього свiту». Внаслiдок цього суто комерцiйнi вiдносини продовжували пiдпорядковуватися полiтичним факторам: введення ембарго на поставки зброї (Ірак, Лiвiя, Югославiя), курс на активний розвиток власної вiйськової промисловостi (Бразилiя, Ізраїль, Індiя, Туреччина, ПАР, Індонезiя); • торговi: обмеженiсть кола виробникiв й експортерiв зброї та вiйськової технiки.[42, c. 22] Поява так званих офсетних поставок, коли частина замовленої продукцiї виробляться у країнi замовника, з подальшою передачею технологiй та лiцензiй. Передача у лiзинг вiйськової технiки тощо. При цьому, споживання зброї розподiлилося на ситуативне та довгострокове. Довгострокове споживання залежить вiд застарiлостi паркiв воєнної технiки, матерiального та морального зносу стрiлової зброї, та iнтенсивностi її використання, впровадження нових розробок ВПК у серiйне виробництво зброї, переозброєння внаслiдок посилення полiтичної та економiчної позицiї. на нього роблять чинники, пов'язанi iз змiною вiйськово-полiтичної обстановки, виникненням дисбалансу сил в окремих регiонах, розв'язуванням озброєних конфлiктiв i ухваленням урядами країн першочергових, невiдкладних мерiв з метою забезпечення нацiональної безпеки. Чинники, що дiють в даний час, визначають поточний стан свiтового ринку озброєння i вiйськової технiки, а також послуг вiйськового призначення, можна звести в двi основнi групи: стимулюючi i стримуючi торгiвлю озброєнням. До стимулюючих належать наступнi чинники. конфлiктiв в свiтi найближчими роками навряд чи iстотно скоротиться. Так, в 2005 р. в свiтi було зафiксовано 17 озброєних конфлiктiв [10, с. 120]. Збереження тих, що iснують i виникнення нових вогнищ напруженостi однозначно пiдтримує попит на ОВТ i сприяє розширенню цього ринку. 2. Потреба держав в сучасному високотехнологiчному i найбiльш досконалiй зброї обумовлена невiд'ємним правом кожного члена свiтової спiльноти на забезпечення своєї нацiональної безпеки. Вiдсутнiсть у багатьох держав власних виробничих можливостей для задоволення всiх потреб нацiональної безпеки визначає їх зацiкавленiсть в свiтовому ринку озброєння, здатному цi потреби задовольнити. 3. Швидке економiчне зростання низки країн Азiї i Близького i Середнього Сходу, що розвиваються, поява у них значних фiнансових ресурсiв (зокрема, в результатi продажу нафтi, експорту у великiй кiлькостi продукцiї оброблювальної промисловостi) дозволила цим країнам збiльшити закупiвлi озброєння. З 1994 по 2005 рр. на їх частку припало 56 - 58% загального об'єму свiтового iмпорту ВВТ. Необхiдно також вiдзначити, що країни Азiї i Близького i Середнього Сходу залишаться основними покупцями ОВТ на найближчi роки. 4. Необхiднiсть переоснащення армiй низки країн, на озброєннi яких знаходиться застарiла вiйськова технiка. Причому провiднi експортери ОВТ в данiй ситуацiї завчасно починають орiєнтувати своїх потенцiйних покупцiв на необхiднiсть закупiвлi сучасною, дорожчої технiки або пропонують здiйснити модернiзацiю вже наявних зразкiв ОВТ, внаслiдок чого їх бойовi характеристики значно полiпшуються i починають вiдповiдати сучасним вимогам.[17, c. 4] 5. Зобов'язання країн - членiв Органiзацiї Пiвнiчноатлантичного договору (НАТО) i колишньої Органiзацiї Варшавського договору (ОВД) по виконанню Договору 1990 р. про звичайнi озброєнi сили в Європi (ВІВСІ). Що утворилося iз-за вивiльнення штатної зброї об'єднаних озброєних сил НАТО i колишньої ОВД в ходi реалiзацiї згаданого договору значне надмiрне озброєння робить також iстотний вплив на сучасний стан свiтового ринку зброї. Нiмеччина, Італiя, Канада, РФ, Об’єднане Королiвство, США, Францiя та Японiя. На цi країни припадає 90% свiтового експорту зброї. Найбiльшими експортерами у свiтi за пiдсумками 2001-2005 рр. залишаються США та РФ[41, c. 2] Серед найбiльших країн-iмпортерiв зброї можна видiлити такi: • Індiя, Китай, якi є стратегiчними партнерами Росiї; • Канада, Ізраїль, Пакистан, Непал, якi закуповують зброю у США. Канада є дилером американської зброї, через цю країну реалiзується близько третини всього експорту озброєнь виробництва США; • Колумбiя, Республiка Конго, Китай – споживачi зброї iталiйського виробництва; • Саудiвська Аравiя, Судан, Фiлiппiни, Алжир, Ефiопiя, М’янма.[39, c. 16] i вiйськово-полiтичною” специфiкою – дотримання зовнiшнiх i внутрiшнiх полiтичних, вiйськових i вiйськово-технiчних iнтересiв держав, до яких вiдносяться цi оператори, i як наслiдок пiдвищена участь державних структур в ланцюжку руху товару вiд виробника до споживача. Через специфiчнiсть товару поведiнка операторiв безпосередньо залежить вiд держави: для виробництва вiйськової технiки i експорту її за межу виробникам i посередникам потрiбний дозвiл держави, i в багатьох країнах прийнятi конкретнi механiзми ухвалення рiшень i реалiзацiї ОІВТ за кордоном. партiй i угрупувань низки країн, включаючи i терористичнi органiзацiї), то майже всi країни – експортери ОІВТ на законодавчому рiвнi забороняють своїм суб'єктам здiйснювати збройовий експорт таким структурам. Що стосується офiцiйних державних структур, то i тут iснують певнi обмеження, наприклад мiжнароднi: якщо вiдносно якої-небудь країни Радою Безпеки ООН введено ембарго на постачання ОІВТ, то постачання озброєнь в цю країну забороненi на мiжнародному рiвнi. Окрiм цього, ООН накладає на певнi країни i добровiльне ембарго на постачання ОІВТ, що є бажаною, але не обов'язковою для експортерiв “радою” обмежити або припинити постачання озброєнь в дану країну. Далi iснують i такi обмеження, коли окрема країна або група країн по зовнiшньополiтичних мотивах забороняють своїм суб'єктам постачання в ряд країн. Наприклад, основнi країни ЄС приймають на себе добровiльнi зобов'язання не здiйснювати або обмежувати постачання в країни, залученi у вiйськовi конфлiкти або права людини, що “порушують”. Перерахованi вище особливостi є фактичними правилами “цивiлiзованої поведiнки” держав-експортерiв на свiтовому ринку озброєнь. При цьому цi правила залежно вiд їх юридичної основи i цiлей їх дотримання можна роздiлити на офiцiйних “обов'язкових”, офiцiйних “бажаних” (добровiльнi), неофiцiйних “добровiльних” i неофiцiйних “добровiльно-примусових”.[7, c. 23] Ситуацiї з дотриманням ембарго, накладених по мандату або без мандата ООН, цiлком визначенi – є обов'язковими (у першому випадку) i бажаними (у другому) офiцiйними правилами поведiнки експортерiв. Ситуацiї з ембарго iнших мiжнародних органiзацiй (ЄС i ОБСЄ) теж цiлком визначенi – є добровiльними i офiцiйно стосуються тiльки країн – членiв цих органiзацiй. Дотримання цих офiцiйних i неофiцiйних (для незалучених країн) iнiцiатив завжди добровiльне, тобто необов'язкове, i експортер, що бере участь в цих заходах, як правило, керується “неписаними” правилами “цивiлiзованої (джентльменського) поведiнки” на свiтовому збройовому ринку з метою дотримання зовнiшньополiтичних умовностей i створення хорошого iмiджу країни. Що стосується розподiлу свiтового ринку за видами озброєнь та вiйськової технiки, то, згiдно з оцiнками американських експертiв, бiльшу частину в перiод з 1994 р. по 2000 рiк складатиме авiаракетна технiка. Обсяг продажу у вартiсному вираженнi може сягнути 139 млрд дол. США (68% усього ринку ОВТ), в тому числi лiтакiв - 97 млрд дол., гелiкоптерiв - 20 млрд дол., ракетної зброї - 22 млрд дол. США. Досить великi суми будуть отриманi вiд продажу бойових кораблiв - 30 млрд дол. (15%) та бронетанкової технiки - 23 млрд дол. (11%). Водночас спостерiгається швидке зростання частки iмпорту засобiв зв’язку, управлiння та розвiдки - 4 млрд дол. (2%).[10, c. 122] природою i характером радикальний та фундаментальний. Звичайно, той мiжнародний ринок озброєння, який iснував протягом сорока рокiв “холодної вiйни”, в основному вiдiйшов у минуле, а той, що замiнив його, все ще має багато невизначеностi. І все ж зрозумiло, що у свiтi починає з`являтися щось зовсiм нове за своєю природою та характером. Ринок перш за все переживає радикальну перебудову. Це означає, що у найближчiй перспективi виробництво зброї на окремих виробничих лiнiях зосереджуватиметься в руках невеликої кiлькостi фiрм країни-експортера. Така консолiдацiя, в свою чергу, торкнеться серйозних питань, пов`язаних з подальшою життєздатнiстю стратегiї отримання вiйськової технiки. Невiд’ємною частиною процесу перебудови є скорочення чисельностi працiвникiв оборонної промисловостi. Цiлком iмовiрним здається, що таке скорочення може скласти 50-60% максимального рiвня зайнятостi в перiод “холодної вiйни”. [44, c. 56] Новий мiжнародний ринок вiйськової технiки, що формується, також характеризується зовсiм iншим зосередженням дiлової активностi порiвняно зi старим ринком. Фiрми дедалi бiльшою мiрою враховують мiркування мiжнародного характеру, вiддаючи їм перевагу перед вiтчизняними iнтересами. Звичайно, вiтчизнянi замовлення i в подальшому матимуть велике значення, але вони в той чи iнший спосiб перекриватимуться необхiднiстю експорту продукцiї для того, щоб фiрми могли вижити. В той же час вiтчизнянi вiйськовi кола також сприятимуть експорту, прагнучи тим самим знизити вартiсть одиницi систем озброєння наступного поколiння, якi вони самi хочуть придбати. Така посилена увага до мiркувань мiжнародного порядку дає пiдстави зробити деякi важливi висновки. По-перше, це означає, що виробники щодалi iнтенсивнiше розроблятимуть новi системи, якi вiдповiдатимуть вимогам найширшого сектора мiжнародного ринку, навiть якщо це iнодi призводитиме до iгнорування або пошуку компромiсiв у питаннях окремих вимог з боку нацiональних збройних сил. Звичайно, що в такому разi фiрми можуть надавати перевагу розробцi вiйськової продукцiї, розрахованої головним чином на експорт (як це робила Росiя iз зенiтно-ракетним комплексом “Тор”, а Китай - з винищувачем FC-1).[37, c. 155] По-друге, для спiльних розробок, виробництва та органiзацiї збуту продукцiї iмовiрно створюватимуться певною мiрою традицiйнi, але бiльш потужнi дiловi спiвтовариства. Виробництво компонентiв вiйськової технiки в зарубiжних країнах можливо стане, врештi-решт, звичайною справою, як це вже має мiсце у сферi побутової електронiки, автомобiлебудування тощо. По-третє, вiдчутно ускладненi обставини, викликанi необхiднiстю продавати технiку за кордон, а також зростаюча кiлькiсть спiльних дiлових партнерiв з сусiднiми країнами будуть i в подальшому погiршувати ефективнiсть контролю за продажем звичайних вiйськових технологiй та озброєння. І якщо це справдi буде так, то нема сумнiву в тому, що в майбутньому контроль за технологiями подвiйного призначення стане фактично неможливим.[41, c. 3] щодалi виразнiше нагадуватимуть ситуацiю, характерну для виробникiв цивiльної продукцiї. Тому цiна, надiйнiсть та пiсля продажне обслуговування у цiй сферi набуватимуть, без сумнiву, вирiшального значення. стає поєднання iнтересiв покупця i постачальника товару, готового до реiнвестування частини отриманого вiд продажу прибутку в нацiональну економiку, а також до компенсацiйних закупiвель мiсцевих товарiв. Стосується це передусiм країн “третього свiту”, якi саме таким чином планують залучити iноземнi iнвестицiї до розвитку власних економiк.[22, c. 2] Активiзується водночас i практика укладання угод, що передбачають постачання озброєння на конкурснiй основi за участю експортерiв з рiзних країн. Це одна з форм дiяльностi покупця, яка забезпечує йому найвигiднiшi умови. потенцiйним покупцям, навiть тим країнам, проти яких дiють мiжнароднi санкцiї. Такi, наприклад, види озброєння, як космiчна фоторозвiдка, системи оборони вiд тактичних балiстичних ракет, технологiї мало помiтностi ще шiсть-сiм рокiв тому належали до особливо утаємничених секретiв наддержав. Сьогоднi вони активно пропонуються на свiтових виставках озброєння фактично будь-кому, хто може їх купити. Інтернацiоналiзацiя проектiв та виробництва з метою досягнення вiдповiдностi мiжнародним вимогам спрямована на пiдвищення експлуатацiйної сумiсностi вiйськової технiки, що є важливим чинником, якщо враховувати зростаючу кiлькiсть спiльних вiйськових операцiй в регiональних точках. Новий акцент на економiчнi розрахунки i вигоди має привести до зниження витрат на одиницю продукцiї, а отже, створити нову або удосконалену технiку, що буде бiльш доступною для багатьох країн. Це, у свою чергу, має посилити, в кiнцевому пiдсумку, регiональну безпеку країн "третього свiту" щодо їхнiх сусiдiв.[36, c. 207] В усiх цих змiнах на мiжнародному ринку озброєння простежуються також i вiдверто негативнi наслiдки. Мається на увазi передусiм швидке зниження технологiчної переваги американських, європейських та росiйських збройних сил по вiдношенню до потенцiйних регiональних противникiв. Таке вирiвнювання можливостей країн неодмiнно призведе до бiльш високих матерiальних збиткiв пiд час здiйснення регiональних бойових операцiй в майбутньому. Транснацiональна розробка та виробництво озброєння дає пiдстави стверджувати, що пiд час регiональних конфлiктiв з`явиться бiльше “гiбридних” видiв зброї, а це, у свою чергу, значно ускладнить проблему розпiзнавання “свiй-чужий” та, можливо, викличе збiльшення втрат вiд дiй власних вогневих засобiв. Експлуатацiйна сумiснiсть систем озброєння, особливо боєприпасiв, ускладнить можливiсть позбавлення потенцiйного противника важливих матерiальних засобiв шляхом введення ембарго. Крiм того, простота i доступнiсть щодо придбання нової зброї поряд з потенцiйним пiдвищенням регiональної безпеки може, на наш погляд, призвести до небезпечної гонки озброєння в окремих регiонах. 1. 2 Тенденцiї свiтового ринку озброєння Щорiчно в свiтi проводиться близько 8 мiльйонiв одиниць малої i легкої зброї, 12 мiльярдiв патронiв, за статистикою на кожних десять чоловiк в свiтi доводиться один пiстолет. Щодня в результатi використання вогнепальної зброї гине 1000 чоловiк. (Вiдповiдно до останнiх даних, щорiчно в свiтi гине до 500. 000 тисяч чоловiк.) Сукупний рiчний вiйськовий бюджет всiх країн за iнформацiєю шведської органiзацiї SIPRI, яка займається проблемами виробництва i постачань озброєнь, складає бiльше 900 мiльярдiв доларiв.[6, c. 59] Не дивлячись на спроби мiжнародного спiвтовариства обмежити розповсюдження озброєнь, їх експорт продовжує залишатися найбiльш прибутковою сферою для багатьох держав миру. По оцiнках експертiв вже в 2004 роцi витрати на озброєння склали бiльше 1 трильйона доларiв, перевищивши такi ж витрати в перiод холодної вiйни (у 1987 роцi витрати на озброєння склали 1,034 трильйона доларiв)[20, с. 4]. І хоча зростання витрат пов'язане з виробництвом надточної розумної зброї, а не збiльшенням одиниць озброєння, проте даний факт залишається символiчним. Також це пов'язано з тим, що пiсля закiнчення холодної вiйни кiлькiсть озброєних конфлiктiв не зменшилася, а навпаки – збiльшилося. Основним ринком збуту для США, залишалися i залишаються країни, що розвиваються: тiльки з 2001 по 2004 рр. США отримали дохiд вiд продажiв озброєнь в цi країни на суму 29. 8 млрд. доларiв. Окрiм цього США поставляє озброєння Ізраїлю, Польщi, Чехiї i iншим країнам ЄС. [20, c. 4] серед них: 1. Корпорацiя «Boeing», що займає перше мiсце серед свiтових виробникiв озброєнь. У 2006 роцi дохiд цiєї кампанiї вiд продажу зброї склав 30. 7 мiльярдiв доларiв – половину загального доходу компанiї. Boeing проводить як суперсучаснi винищувачi i бомбардувальники, супутники i супутниковi системи, електроннi системи ведення бою, так i елементи для ПРО. 2. «Lockheed Martin» Спецiалiзується на ракетах (Patriot) i ракетних системах, системах навiгацiї i стеження i так далi Серед країн третього свiту, куди «Lockheed Martin» поставляє свою продукцiю, слiд назвати Албанiю, Чилi, Аргентину, Бразилiю, Пiвденну Корею, Сiнгапур, Тайвань i Індiю. Прибуток цiєї корпорацiї з продажу зброї в 2006 роцi склав 28. 1 млрд. доларiв, при загальному доходi в 39. 6 млрд. атомнi пiдводнi човни, морськi навiгацiйнi системи i аерокосмiчнi технологiї подвiйного призначення. [39, c. 17] Одним з найбiльш активних покупцiв американських озброєнь є країни Близького Сходу i Пiвнiчної Африки. Серед найбiльш великих можна назвати Єгипет, Ізраїль, Саудiвську Аравiю, Об'єднанi Арабськi Емiрати, Йорданiю, Бахрейн, Кувейт, Оман. Загальний дохiд США вiд продажiв в цьому регiонi склав за згаданий перiод 18. 8 млрд. доларiв. А сума укладених договорiв з окремими країнами складала з Єгиптом 5. 7 млрд. доларiв, з Ізраїлем – 5. 7 млрд., Саудiвською Аравiєю – 3. 8 млрд.[44, c. 23] Крiм усього iншого, США активно входить на традицiйно неамериканськi ринки, роблячи тим самим продаж зброї певним елементом геополiтичної стратегiї. Зовсiм недавно Китай виразив стурбованiсть i незадоволенiсть тим, що США почали активно поставляти зброю Тайваню. У жовтнi 2008 року уряд США прийняв рiшення продати цiй невизнанiй державi зброї на загальну суму 6. 5 млрд. доларiв. Також успiшно освоюються i ринки пострадянських держав. Найбiльш активними покупцями американської зброї в 2007 роцi були Грузiя з витратами у розмiрi 25 млн. доларiв (вогнепальна зброя i боєприпаси, бронетехнiка, електронiка, авiацiйна технiка i устаткування, засоби особистого захисту) i Киргизстан (електронiка, артилерiйськi системи) на суму 20 млн. доларiв. Азербайджан, Казахстан, Вiрменiя, Туркменiстан, Таджикистан, Україна на рiзнi типи американського озброєння, в основному електронiку, витратили в 2007 роцi приблизно 15 млн. доларiв. Як не дивно, але одним з покупцiв американської зброї є Росiя, яка в тому ж 2007 року купила його на 40. 7 млн. доларiв. Закритим ринком для американцiв на сьогоднiшнiй день залишається тiльки Бiлорусь.[45, с. 31] Друге мiсце серед постачальникiв зброї на свiтовий ринок займає Росiя. Її доходи значною мiрою поступаються американським, проте вона нарощує свiй потенцiал у виробництвi i продажi озброєнь. Якщо в 2005 роцi об'єми продажу складали 6 млрд. доларiв, то до кiнця 2008 року очiкується, що доходи зростуть до 7,5-8 млрд. доларiв. 96% своїй продукцiї Росiя поставляла i проставляє в країни третього свiту. По рiзним даним Росiя офiцiйно здiйснює постачання зброї в 60 країн свiту – це Індiя, Китай, Індонезiя, Таїланд, Пакистан, Шрi-ланка, Саудiвська Аравiя, країни Африки, країни СНД i iн.[52, с. 12 ] Напевно одним з найсерйознiших росiйських партнерiв серед всiх покупцiв росiйського озброєння була до останнього часу Індiя. За 40 рокiв вiйськово-технiчної спiвпрацi остання придбала зброї у Росiї бiльш нiж на 40 млрд. доларiв. Зараз сума росiйсько-iндiйських контрактiв на закупiвлю озброєнь i лiцензiйне їх виробництво складає близько 10 млрд. дол. Росiя в основному поставляє до Індiї лiтаки Су-30, МІГ-29 i танки Т-90. Один з найкрупнiших контрактiв був пов'язаний з передачею i модернiзацiєю росiйського авiаносця «Вiкрамадiтья» («Адмiрал Горщикiв») вартiстю в 1. 2 млрд. доларiв. Проте унаслiдок постiйних затримок в постачаннях озброєння i змiни умов контракту росiйською стороною Індiя почала переорiєнтовуватися на iнших постачальникiв, таких як США, Нiмеччина, Францiя i Ізраїль. Іншим крупним азiатським iмпортером росiйської зброї був Китай, але вiн також прагне до зменшення поставок озброєнь з Росiї. Так, якщо в 2006 роцi, 54% постачань з Росiї, то в 2007 роцi — тiльки 28%. Зв'язаний це не скiльки з розчаруванням в Росiї, скiльки з розвитком власного виробництва зброї. Росiйська продукцiя продовжує мати попит за традицiєю в тих державах, якi негативно або стримано вiдносяться до Сполучених Штатiв, i колись були вiрними союзниками СРСР за часiв холодної вiйни. Серед цих держав нерiдко зустрiчаються країни з одiозними полiтичними режимами. Покупцями росiйської зброї є Алжiр, Іран, Лiвiя, Сiрiя, Йемен. [22, с. 5] Так, в 2007 роцi Росiя поставила до Ірану протиповiтряний комплекс «Тор – М1», що викликало рiзку критику з боку США, ЄС i Ізраїлю. Офiцiйно з 2008 року Росiя не продає Ірану зброї i матерiалiв подвiйного призначення. Проте зовсiм недавно, вона була звинувачена в таємних постачаннях зброї . режиму Ахмадинежада Негативну реакцiю Заходу викликають постачання озброєнь до Сiрiї у зв'язку з тим, що Сiрiя потiм поставляє це озброєння близькосхiдним терористичним органiзацiям. Зокрема «Хесбола» i «Хамас» отримували вiд Сiрii росiйськi протитанковi ракетнi комплекси «Метис» i «КОРНЕТ-Е», якi потiм використовувалися у вiйськових зiткненнях з Ізраїлем. Проте, росiйська i сiрiйська сторони ведуть переговори про постачання новiтнiх типiв систем ППО, «Панцирь-с1», винищувачiв МІГ-29, оперативно-тактического ракетного комплексу «ІСЬКАНДЕР-Е». Не виключено, що цi постачання здiйснюватимуться Росiєю щоб уникнути мiжнародного скандалу не безпосередньо, а через третi країни, наприклад Бiлорусь. [14, с. 27] Також Росiя активiзувалася i на ринках Латинської Америки, здiйснюючи постачання до Венесуели, Мексики, Бразилiї, Чилi, Куби i Колумбiї. Найпродуктивнiшi вiдносини в цьому питаннi налагодженi з Венесуелою. Тiльки за перiод 2005-2007 рр. сторонами було пiдписано 12 контрактiв на постачання росiйської зброї (бойовi лiтаки Су-30 МКВ, системи ППО, бронемашини i танки) на суму бiльше 4,4 млрд. доларiв. Найiмовiрнiше, Росiя укрiплюватиме свої позицiї в цьому регiонi, хоча навряд чи створить серйозну конкуренцiю США. Мiцно на свiтовому ринку озброєнь закрiпилися i країни Європейського Союзу. Поки що ЄС не виступає як єдиний постачальник озброєнь, а Європа в основному представлена на свiтовому ринку Великобританiєю, Францiєю, Нiмеччиною i Італiєю. З 2003 по 2008 рiк сумарний дохiд Нiмеччини, Францiї i Великобританiї склав 80 млрд. доларiв[44, c. 24]. З них 53 млрд. припали на Великобританiю, яка є, потiснивши Францiю i Нiмеччину. Значна частина доходiв Англiя, як i iншi захiдноєвропейськi i свiтовi постачальники, отримує вiд продажу зброї в країни третього свiту. Серед тих країн, куди поставляється зброя, є i такi, якi, англiйське Мiнiстерство закордонних справ позначило як «зухвалий неспокiй» в областi прав людини: Бiрма, Китай, Конго, Іран, Лiберiя, Руанда, Сомалi, Судан, Зiмбабве. Францiя також поставляє зброю до Судану i Бiрми, не дивлячись на введене вiдносно цих країн ембарго на ввезення зброї. Виробниками i постачальниками зброї є i iншi члени ЄС, такi як Бельгiя, Голландiя, Швецiя, Іспанiя, Данiя, Польща, Словаччина i Чехiя. i займає 3 мiсце в свiтi. Ця корпорацiя займається виробництвом всiх видiв озброєнь, починаючи вiд вогнепальної легкої зброї, закiнчуючи надточними електронними технологiями i пiдводними човнами. У 2006 роцi дохiд цiєї кампанiї вiд продажiв склав 24. 1 млрд. доларiв, при рiчному доходi 25. 3 млрд. Варто назвати деякi з корпорацiй, якi вiдомi в свiтi, продукцiєю мирного характеру, але, проте, пов'язанi з виробництвом озброєнь: 1. Автомобiльна компанiя «Rolls Royce» отримала в 2006 роцi дохiд в 4 млрд. доларiв (16 мiсце в свiтовому рейтингу) 2. Шведський «Saab» (23 мiсце) з доходом 2. 3 млрд. 3. Нiмецька фiрма «ThyssenKrupp» 4. Італiйський «FIAT (IVECO)» Що ж до постачань зброї в зони конфлiктiв або країни з недемократичними режимами, то за даними мiжнародних органiзацiй, багато хто з країн i корпорацiй порушує угоди про припинення експорту в такi держави. Так, вiдповiдно до заяв мiжнароднiй органiзацiї Oxfam, Швейцарiя (фiрма RUAG) займає друге мiсце пiсля США по постачаннях боєприпасiв до легкої зброї в країни, що розвиваються, зокрема в зони конфлiктiв [6, с. 60]. У 2007 роцi у Великобританiї розгорiвся скандал, пов'язаний з дiяльнiстю «BAE Systems». Для того, щоб забезпечити доступ своєї продукцiї на ринок Саудiвської Аравiї, кампанiя подарувала садовскому принцу Аэробус вартiстю в 75 млн. фунтiв стерлiнгiв. держави в обхiд мiжнародних угод, якi цi країни просто не пiдписували. Виробництво i продаж зброї стали одним з важливих джерел для поповнення державного бюджету: у багатьох демократичних державах можна спостерiгати зрощення найбiльших озброєних корпорацiй з державною владою. Це багато в чому впливає на дозвiл питань, пов'язаних з озброєними конфлiктами в країнах Азiї i Африки. Тiльки у 2005 роцi уряд США 148 млрд. доларiв, а Великобританiя – 6 млрд.[6, c. 61] Очiкується, що в майбутньому виробництво i продаж озброєнь збiльшиться, про це свiдчить також поява нових країн, якi зовсiм недавно увiйшли на ринок озброєнь. В групу нових виробникiв зброї входять Ізраїль, Сiнгапур, Індiя, Пiвденна Корея i Пiвденна Африка. У список активних торговцiв зброєю входить також i Китай. Так, Китай тiльки за 2006 роки, поставив зброю в країни Азiї, Африки i Близького Сходу на 800 млн. доларiв [14, с. 24]. Хоча держави цих регiонiв вважають за краще купувати озброєння в Росiї, Європi i США, оскiльки за якiстю воно значно перевершує китайське, проте, Пiвнiчна Корея i Іран є постiйними iмпортерами китайського озброєння. Імпорт зброї в цi держави заборонений мiжнародними угодами i ООН, проте Китай поставляє їм серед iншого i ракетнi технологiї. У країни Африки (Алжiр, Єгипет) Китай поставляє легке озброєння, яке особливе популярно в «гарячих крапках». Вельми активним на ринках озброєнь стає Ізраїль. Тiльки у 2006 роцi по даним власного Мiнiстерства оборони Ізраїль продав зброї на 4 млрд. доларiв. Ця країна здiйснювала постачання до Китаю, Індiї, Грузiї i Азербайджану. доларiв, i Doosan Infracore Defense. Пiвденна Корея також не цурається постачань в країни, що розвиваються, у тому числi i тi, де вiдбуваються озброєнi конфлiкти.[14, c. 25] Як вже наголошувалося, основним ринком збуту для США, Росiї i ЄС є країни Азiї, Африки, Близького Сходу i Пiвденно-схiдної Азiї, але навiть тут є свої лiдери, якi здiйснюють багатомiльярднi закупiвлi рiзних видiв зброї. Крупними споживачами озброєння є Китай i Індiя. За перiод вiд 2003 по 2007 рiк на Китай доводилося 12% зброї, що iмпортувалася, на Індiю 8%. Індiя за перiод з 2003 по 2006 рiк збiльшила витрати на закупiвлi озброєнь з 7. 5 до 14 млрд. доларiв. У 2007–2011 роках Делi планує витратити на придбання озброєнь i вiйськової технiки близько 30 млрд. дол. А пiсля 2025 року витрачатиметься на закупiвлi до 35 млрд. дол. ежерiчно. Індiя зацiкавлена практично у всiх видах озброєнь: надводних i пiдводних кораблях, лiтаках, системах супутникового наведення, елементах ППО i ПРО, наземнiй технiцi i так далi [52, c. 22] Китай також має широкi iнтереси i отримує озброєння як з європейських, так i неєвропейських держав – i це не дивлячись на те, що США i ЄС ввели ембарго на постачання озброєнь в цю країну. Практично всi потреби Китаю в зброї задовольняла до останнього часу Росiя. У групу лiдерiв по закупiвлях зброї входять Єгипет, Саудiвська Аравiя, Об'єднанi Арабськi Емiрати, Пакистан i Чилi. Окремо варто вiдзначити Саудiвську Аравiю, яка, по сутi, є перекупником зброї. Купуючи його практично у всiх свiтових постачальникiв, вона потiм перепродує його в iншi країни, зокрема в зони конфлiктiв. Тiльки за перiод 2002-2005 рр. прибуток Саудiвської Аравii вiд постачань озброєнь склала 19. 7 млрд. доларiв. стають прибутковими бизнесом. За останнi п'ять рокiв продажу зброї виросли на 21%. Найбiльшим його постачальником залишаються США, Росiя – на другому мiсцi. А Україна стала головним вiйськовим постачальником до Грузiї. Стокгольмський мiжнародний iнститут дослiджень проблем миру, проаналiзувавши перiод з 2004 по 2008 рр., вiдзначає зростання торгiвлi зброєю в свiтi i зростання його постачань на Близький Схiд. [42, c. 23] За цей перiод продажу зброї були на 21% вище, нiж в передуючу п'ятирiчку. При цьому США залишалися найбiльшим постачальником зброї i вiйськового спорядження. На них довiвся 31% цього виду торгiвлi. 37% американських постачань поступили на Близький Схiд. Росiя по постачаннях зброї залишилася на другому мiсцi (25%). За останнє п'ятилiття постачання на Близький Схiд виросли на 38%. Дослiдники вважають це тривожною тенденцiєю, оскiльки регiон «вiдмiчений потенцiйними джерелами конфлiктiв, низьким рiвнем довiри мiж урядами i прозоростi». В перiод 2004-2008 рр. виросли постачання озброєнь в гарячi крапки. У їх числi Афганiстан, Грузiя, Ізраїль, Пакистан i Шрi-ланка. Що стосується Грузiї, то вона в 2007-2008 рр. купила за кордоном зброї i вiйськової технiки на $224 млн. Україна поставила Тбiлiсi зброї на $186 млн. На другому мiсцi – Ізраїль ($14 млн.), потiм йдуть Польща, Туреччина, Чехiя i Болгарiя.[33, c. 122] Експерти припускають, що криза iстотно позначиться на закупiвлях озброєнь. Проте поки Тайвань i ОАЕ нарощують вiйськовий потенцiал. В кiнцi 2008 р. Тайвань уклав крупний контракт на закупiвлю озброєнь в США. Дослiдники говорять, що деякi країни, зокрема, ОАЕ, виграли вiд високих цiн на нафту i можуть дозволити собi вiйськовi закупiвлi. Ірак також стає крупним покупцем озброєнь. його намiром концентруватися на виробництвi цiєї технiки в Росiї. У Росiї також є проблеми i з iншими ринками збуту. Так, в Індiї росiянам доводиться стикатися з конкуренцiєю з боку Заходу. Отже, свiтовий ринок зброї зростає протягом 2000-2008 рр. Основними тенденцiями цього ринку є зростання попиту на зброю, орiєнтацiя на закупiвлю готових системних рiшень, технологiчних комплексiв та наукових розробок. Роздiл 2. Аналiз стану України на свiтовому ринку озброєння у пiдтриманнi на належному рiвнi оборони i нацiональної безпеки. Але мiнiстерство промислової полiтики не поспiшає стимулювати приватний капiтал. Замiсть погодженого виступу «єдиним фронтом», практично позбавлений державної пiдтримки, український ОПК робить запiзнiлi спроби пiдприємництва, галузевого лобiювання, iнтеграцiї в росiйськi виробничi схеми. Частина директорського корпусу оборонних пiдприємств продовжує очiкувати вiд держави оборонних замовлень. Тим часом обладнання та технологiї морально старiють.[12, с. 10] Україна успадкувала пiсля розпаду Радянського Союзу майже третину пiдприємств, якi виробляли оборонну продукцiю. Основу оборонного промислового комплексу (ОПК) тодi становили 205 промислових об'єднань i пiдприємств, 139 науково-дослiдних i проектних органiзацiй. На той час Україна виробляла 17% всiєї оборонної продукцiї Союзу. Провiдними галузями в ОПК тодi були ракетно-космiчна технiка, суднобудування, транспортна авiацiя, бронетанкова та iнженерна технiка, виробництво спецiальних радiотехнiчних систем. Поряд з цим в Українi не вироблялись такi важливi компоненти озброєнь, як винищувальна, штурмова i бомбардувальна авiацiя, зенiтно-ракетнi комплекси, артилерiйська зброя та iн. Пiсля проголошення своєї незалежностi Україна стала законним володарем великих запасiв зброї, розмiри яких набагато перевищують потреби обороноздатностi країни. На її територiї залишилися 6475 танкiв (у Росiї - 10333 одиницi), 7153 бронетранспортери (16389 одиниць), 3392 артилерiйськi установки (7719 одиниць), 1431 лiтак (4161 одиниця), 285 гелiкоптерiв (1035 одиниць) [14, с. 26 ] Основними покупцями української зброї сьогоднi залишаються Китай, Ірак i Азербайджан. За даними експертiв SIPRI, в цi країни поставляються переважно українськi бойовi машини i ракети. Нагадаємо, згiдно зi звiтом України для Регiстра звичайних озброєнь ООН, за 2007 рiк країна надала в 19 країн свiту 1118 одиниць рiзних озброєнь i технiки, що майже в два рази бiльше, нiж в 2005 роцi. Це пояснюється великими замовленнями iз США i Китаю. Зокрема, США купили в Українi 295 одиниць ПЗРК, Китай - 590 ракет (для порiвняння, в 2005 роцi - 363 ракети). Ще одним значимим споживачем української вiйськової технiки в 2007 роцi став Азербайджан. [31, с. 52] з нею брали участь у тендерах на постачання бронетанкової технiки в Грецiю та Туреччину. Номенклатуру вiйськової продукцiї, з якою Україна виходить на свiтовi ринки озброєнь, складають танки, десантнi кораблi, транспортнi лiтаки, вертольоти, ракети класу “повiтря-повiтря” та iн. В оборонно-промисловому комплексi збереглися галузi, продукцiя яких ще вiдповiдає свiтовому рiвню. До них можна вiднести ракетно-космiчну галузь. Ракета-носiй “Зенiт”, що розроблена ДКБ “Пiвденне” i виготовлена на ВО “Пiвденмаш” в кооперацiї з Росiйською Федерацiєю, є основою мiжнародних проектiв “Морський старт” i “Глобал стар”. На думку багатьох фахiвцiв, на сьогоднi це одна з найдосконалiших у своєму класi ракет. Великий iнтерес iноземних фiрм викликає розроблена в ДКБ “Пiвденне” ракета-носiй “Циклон”, що призначена для запуску супутникiв середньо-го класу. Україна має сучасну високорозвинену суднобудiвну галузь, на яку в колишньому СРСР припадало 30% всього обсягу суднобудування по тоннажу i 40% – за кiлькiстю суден. До її продукцiї входять рiзнi типи суден: вiд малих патрульних кораблiв на пiдводних крилах до великих крейсерiв-авiаносцiв. Галузь має широкi можливостi щодо ремонту та модернiзацiї надводних i пiдводних кораблiв.[29, с. 13] Авiацiйна галузь посiдає провiднi позицiї у розробцi транспортних i вiйськово-транспортних лiтакiв. Лiтак Ан-70, за оцiнками фахiвцiв, випереджає свої зарубiжнi аналоги [“Геркулес” (США), Iл-76 (Росiя), FLA (Захiдна Європа)] на 8-10 рокiв. Ведеться пiдготовка серiйного виробництва сучасного лiтака Ан-140, попит на який на свiтовому ринку оцiнюється в 20-25 млрд дол. Вартiсть цього лiтака очiкується на 40% меншою вiд вартостi зарубiжних аналогiв. У найближчi роки потреба в цих лiтаках оцiнюється в 1500 одиниць, а на 10-15-рiчну перспективу – в 5000 одиниць. Україна виграла мiжнародний тендер i розпочала в 1998-1999 рр. виробництво лiтака Ан-140.[7, с. 25] на лiтаках майже 60 країн свiту. Пiдприємства авiацiйного двигунобудування мають широкi можливостi мiжнародного спiвробiтництва, зокрема у наданнi послуг у проведеннi капiтального i поточного ремонту двигунiв для вертольотiв типiв “Мi” i “Ка”. В 2007 р. експорт продукцiї авiацiйного двигунобудування принiс Українi понад 100 млн дол. Порiвняно з авiацiйною i суднобудiвною галузями бронетанкова галузь значно меншою мiрою залежить вiд iмпортних поставок матерiалiв, сировини, комплектуючих. Вона спроможна налагодити виробництво багатьох видiв продукцiї практично за замкнутим циклом. Україна є свiтовим лiдером у виробництвi навiгацiйних приладiв, головок самонаведення для ракет “земля-повiтря”, станцiй радiотехнiчного контролю, звукометричних систем артилерiйської розвiдки, складних систем управлiння, апаратури радiозв’язку, радiотехнiчної i радiоелектронної боротьби, авiацiйних i ракетних систем прицiлювання.[19,с. 4] В Українi збереглась добре розвинена електронно-оптична галузь. оцiнками, його сукупна вартiсть становить близько 200 млрд дол. США (на думку експертiв, майже половина свiтової бронетанкової технiки – це в основному броньованi машини радянського виробництва або технiка, виготовлена на їх основi). Усе це вiдкриває для України потенцiйнi можливостi за умов певного динамiзму й активностi стати фаворитом в галузi модернiзацiї деяких зразкiв озброєння та вiйськової технiки, а також експорту запчастин до них та iнших комплектуючих. Постачання запасних частин, обслуговування технiки, створення вiдповiдної iнфраструктури, пiдготовка фахiвцiв i, що найголовнiше, надання послуг в модернiзацiї зразкiв озброєння ряду країн, а також послуг у вiйськово-промисловiй базi може стати однiєю з найбiльших перспектив українського вiйськово-технiчного спiвробiтництва iз зарубiжними країнами (за оцiнками експертiв, на цi види вiйськово-економiчної дiяльностi припадає майже третина всiх контрактiв, що укладаються на свiтовому ринку озброєнь та вiйськової технiки).[45, с. 31] Особливий iнтерес країн-iмпортерiв викликає модернiзацiя бронетанкової технiки, яку мають на озброєннi їхнi армiї. Спiвробiтництво у цiй сферi вiдкриває можливостi цим державам значно, а нерiдко дуже суттєво пiдвищувати бойовi можливостi ранiше закупленого ними озброєння. І що характерно - витрати на це в 4-6 разiв меншi нiж на закупiвлю нового. Так, модернiзацiя одного танка Т-72 дає змогу всього за 100-200 тис. дол. США вивести його тактико-технiчнi характеристики на рiвень сучасного iзраїльського танка “Меркава” (закупiвля останнього обходиться в 2,5-3,0 млрд дол. - журн. “Дейлi”, 25. 06. 96 р.). За оцiнками фахiвцiв, тiльки танкiв Т-72 у свiтi налiчується до 10 тис. [29,с. 28]. Однак необхiдно враховувати, що перспективне для України вiйськово-технiчне спiвробiтництво (експортна дiяльнiсть) вже iнтенсивно освоюється схiдноєвропейськими виробниками та Росiєю при активнiй участi зацiкавлених у цьому захiдних та iзраїльських фiрм. На сьогоднi кiлькiсть ринкiв озброєння та вiйськової технiки, на яких оперує Україна, надто обмежена. В цiлому країни-експортери, а отже, i ринки зброї можна роздiлити на такi категорiї: Держави, якi з рiзних причин не можуть закуповувати сучаснi види озброєння та вiйськової технiки у постачальникiв. До числа таких належать Іран, Пакистан та континентальний Китай. Захiд проявляє щодо них пiдвищену стриманiсть, прагне недопустити передачi їм високих технологiй. Скориставшись такою ситуацiєю, Україна змогла проникнути на пакистанський та iранський ринки озброєння. Однак використання такого роду "маргiнальних" ринкiв не є привiлеєм лише України. Францiя, наприклад, скористалася вiдмовою Москви та Вашингтону поставляти Пакистановi лiтаки четвертого поколiння i продала Ісламабаду винищувачi Мiраж-2000-5. До цiєї категорiї держав певною мiрою можна вiднести i Туреччину, оскiльки потенцiйно продаж української зброї та вiйськової технiки цiй країнi став можливим лише пiсля вiдмови США, ФРН та iнших захiдних країн експортувати сюди озброєння (курдська проблема). [47, c. 22] Значний iнтерес до зброї та сучасних технологiй пiдприємств оборонно-промислового комплексу України проявляють Пакистан та Індiя. Цей регiон потребує товарiв i послуг вiйськового призначення. Вони в Українi є i не скористатися такою чудовою нагодою було б нерозумно. Звичайно ж, з урахуванням протирiч мiж цими країнами. постачання озброєнь i технiки до Індiї здiйснювала в основному Росiя; США та Китай - до Пакистану. Але останнiм часом Пакистан зазнає певних труднощiв щодо iмпорту зброї iз США, тому i змушений шукати iнших постачальникiв. Укладений Україною контракт на експорт танкiв до Пакистану є пiдсумком вдалого зайняття нею позицiї в цьому питаннi. Зрозумiло, що якби цей вакуум не використала Україна, то тут з'явилася б iнша країна (Францiя, Великобританiя, ФРН, чи навiть Росiя). Ефективнiсть вiйськово-технiчного спiвробiтництва (ВТС) України з iншими країнами свiту та його вплив на здiйснення Україною вiйськово-технiчної полiтики з технiчного оснащення нацiональних Збройних Сил новими й модернiзованими зразками озброєння та вiйськової технiки (ОВТ) залежать вiд визначення й реалiзацiї стратегiчних цiлей країни у цiй важливiй сферi дiяльностi.[20, с. 5] В сучаснiй науковiй лiтературi iснують досить чiткi визначення термiнiв основних iнструментарiїв державної полiтики (зовнiшньої, внутрiшньої, економiчної, вiйськової, iдеологiчної тощо), якi мають певне наповнення, змiст i мету. Якщо дискусiї в цих сферах державної полiтики носять науковий характер, то зовсiм iншого змiсту набули вони стосовно проблеми вiйськово-технiчного спiвробiтництва. На сьогоднi тут спостерiгається певна комерцiалiзацiя понять, про що свiдчать численнi публiкацiї у засобах масової iнформацiї, в спецiальних та суто наукових виданнях. Саме поняття вiйськово-технiчного спiвробiтництва хоч i стало бiльш звичним, однак змiст його залишається малозрозумiлим не тiльки людям, необiзнаним у цьому питаннi, а й нерiдко i фахiвцям. Нинi навiть серед спецiалiстiв не iснує єдиної точки зору, єдиного пiдходу щодо тлумачення основних понять, якi мають розкривати ключовi аспекти такої широкої категорiї, як вiйськово-технiчне спiвробiтництво. Крiм того, теоретичнi засади вiйськово-технiчного спiвробiтництва - досить молодої сфери наукових дослiджень перебувають ще в процесi становлення[9, с. 34]. Тому кожна спроба розвитку цього напряму науки, визначення, уточнення та конкретизацiя основних понять вiйськово-технiчного спiвробiтництва мають важливе значення. У цьому зв'язку виникає необхiднiсть визначити насамперед тi поняття, в яких розкривається сутнiсть вiйськово-технiчного спiвробiтництва як явища, що охоплює багато сфер життя країни - зовнiшньо- та внутрiшньополiтичну, соцiально-економiчну, вiйськову, iнформацiйну тощо. Пiд поняттям " вiйськово-технiчне спiвробiтництво" , яке має визнання майже в усiх країнах свiту, слiд розумiти два основних типи вiдносин мiж державами. По-перше, це трансферти озброєння та вiйськової технiки, технологiй подвiйного використання, а також надання послуг вiйськово-технiчного характеру. При цьому необхiдно особливо пiдкреслити, що мова йде не тiльки про трансферти, оскiльки останнiм часом економiчний (комерцiйний) пiдхiд, що домiнував i пiднiмався на щит провiдними експортерами в першi роки по закiнченнi "холодної вiйни" (не беручи до уваги пiдхiд до вiйськово-технiчного спiвробiтництва колишнього СРСР), змiнився бiльш комплексним пiдходом, який мiстить також стратегiчнi вiйськово-полiтичнi моменти i водночас передбачає i безвiдплатнi або лiзинговi постачання. По-друге, найважливiшим елементом вiйськово-технiчного спiвробiтництва є спiльнi науково-дослiднi та дослiдно-конструкторськi роботи, виробництво, маркетинг i продаж зразкiв озброєння.[29, с. 13] Змiстом вiйськово-технiчного спiвробiтництва України з iноземними державами є дiяльнiсть уповноважених на це iнститутiв державної влади, органiзацiй та пiдприємств, державних та приватних фiрм i компанiй, якi пов'язанi з розробкою, виробництвом, продажем або закупiвлею вiйськової продукцiї, а також з плануванням, координацiєю та послугами вiйськового призначення. В теоретичному планi вiйськово-технiчне спiвробiтництво України має переслiдувати таку основну мету: - у вiйськово-полiтичнiй сферi - завоювання (утримання) та змiцнення полiтичного лiдерства в життєво важливих для нацiональних iнтересiв України регiонах свiту та країн; забезпечення можливостi через вiйськово-технiчне спiвробiтництво впливати на полiтичний, економiчний чи воєнний стан на глобальному чи регiональному рiвнях, а в Українi - забезпечення чи збалансування розвитку бойового потенцiалу власних Збройних сил на базi науково-технологiчних досягнень нацiонального вiйськово-промислового комплексу, а також використання науково-технологiчних досягнень зарубiжних країн у власних iнтересах; озброєнь i технiки тощо), пiдвищення конкурентоздатностi вiйськової продукцiї України на свiтовому ринку озброєння i тим самим її частки у свiтовiй економiцi. Реалiзацiя мети зумовить постановку i вирiшення наступних завдань вiйськово-технiчного спiвробiтництва України iз зарубiжними країнами. важливих для її нацiональних iнтересiв регiонах свiту, що дасть можливiсть у майбутньому визначити сферу полiтичних, економiчних та вiйськових зв’язкiв України з країнами-iмпортерами вiйськової продукцiї, активно впливати на їх подальший технологiчний розвиток.[6, с. 60] промисловостi, пiдвищить стабiльнiсть i стiйкiсть не тiльки економiчного, а й соцiально-полiтичного розвитку українського суспiльства. зводитися тiльки до "комерцiйних" та вирiшення вузьковiдомчих iнтересiв, бо це не тiльки не дасть бажаних результатiв, а в деяких випадках пiдсилить загрозу нацiональним iнтересам, дасть побiчнi негативнi наслiдки. Тому в дослiдженнях цiєї проблеми має превалювати системний пiдхiд, що й створить цiлiсне бачення всiх аспектiв зовнiшньополiтичної та зовнiшньоекономiчної дiяльностi України, причому з урахуванням як її нинiшнього, так i майбутнього стану. Основнi цiлi ВТС України викладено в указах Президента України вiд 21 квiтня 1999 р. № 422/99 «Про заходи щодо вдосконалення вiйськово-технiчного спiвробiтництва України з iноземними державами» [1] та вiд 27 серпня 2003 р. № 913/2003 «Про Концепцiю вiйськово-технiчного спiвробiтництва України з iноземними державами на перiод до 2010 року» [49, с. 76]. Аналiз показує, що найбiльшу увагу в Українi придiляють розвитку експортного потенцiалу оборонно-промислового комплексу (ОПК). Водночас варто наголосити, що недоцiльно розглядати ВТС лише як комерцiю, адже швидкий зиск вiд будь-якого контракту стане другорядним порiвняно з його тривалим ефектом. Безперечно, якщо брати до уваги кризовий стан українського ОПК, а також потребу одержати додатковi фiнанси на його утримання, то така теза може видатися спiрною. Однак система ВТС (а головне — її структура та вихiднi чинники, що мають мiсце пiд час прийняття рiшення) має бути розрахована на тривалий час (хоча б на термiн «життєвого циклу» зразкiв ОВТ, якi розробляють та серiйно виробляють для ЗС країн-партнерiв) i не може слугувати конкретнiй полiтичнiй кон’юнктурi. Отже, ВТС, яке передбачає спiльнi з iноземними партнерами розробки нових зразкiв ОВТ для власних потреб, а також спiльну реалiзацiю продукцiї та послуг вiйськового й подвiйного призначення, має стати однiєю з головних складових вiйськово-економiчної безпеки держави. Таке спiвробiтництво забезпечує надходження iноземної валюти, зменшує вартiсть закупок для внутрiшнiх потреб за рахунок економiї на серiйностi виробництва, пiдтримує зайнятiсть робочої сили та iнфраструктуру оборонної галузi й використовує вiйськове виробництво як каталiзатор економiчного та науково-технiчного розвитку країни. Нинi основне завдання реформування ОПК полягає в тому, щоб на базi наявного науково-технiчного i виробничого потенцiалу органiзувати виробництво конкурентоспроможної на свiтовому ринку продукцiї i знайти там свою “нiшу”. Передумовою для цього є цiла низка конкретних переваг ОПК, а саме: високий рiвень фундаментальних i прикладних наук, науково-дослiдних i дослiдно-конструкторських робiт зi створення озброєнь i вiйськової технiки; наявнiсть високих технологiй оборонного i “подвiйного” призначення; висококвалiфiкована i порiвняно дешева робоча сила.[27,с. 23] наслiдок, “ерозiя” високотехнологiчного сектора оборонної промисловостi. Не можна не вiдзначити того факту, що деякi країни розглядають мiжнародне спiвробiтництво у вiйськово-технiчнiй сферi як один iз засобiв створення ефективної нацiональної економiки. До таких країн належить Пiвденна Корея, Ізраїль, ПАР, Сiнгапур, Тайвань та iншi. Цi країни лише протягом одного-двох десятирiч зумiли не тiльки лiквiдувати великий розрив в економiцi, але й налагодити за рахунок упровадження наукоємних технологiй iнших країн власне виробництво зброї. Нинi у цих країнах видiляються великi кошти на проведення НДДКР в галузi розробки та виробництва сучасних видiв озброєнь i передусiм для вiйськово-морських i аерокосмiчних вiйськ. Аналiз процесiв акцiонування i приватизацiї оборонних пiдприємств як способу реформування ОПК свiдчить, що цi процеси в Українi йдуть досить повiльно, з порушеннями правових та нормативних актiв. Фактично вони звелися тiльки до перерозподiлу власностi. Завдання пошуку “ефективного власника” так i залишилось невирiшеним. У багатьох випадках зацiкавленiсть iноземних iнвесторiв i пiдприємцiв з комерцiйних структур в акцiонерному капiталi пiдприємств, що пiдлягають приватизацiї, виявилась обмеженою. Головна причина полягає у вiдсутностi сприятливого iнвестицiйного клiмату, привабливих iнвестицiйних проектiв тощо. На вкладений у будiвництво заводу капiтал, за оцiнками фахiвцiв, норма прибутку становить у Захiднiй Європi 38,6%, а термiн окупностi – 6 рокiв. В Українi ця норма становить 21%, а для окупностi будiвництва заводу потрiбно 11 рокiв. [33, с. 128] комплексiв на окремi структури, значна частина яких не зможе налагодити власне виробництво i самостiйно вижити в сучасних економiчних умовах. Стає очевидним, що полiтика приватизацiї має тiсно пов’язуватись з полiтикою реструктуризацiї. Дослiдження показують, що багато пiдприємств пiдтримують iдею створення фiнансово-промислових груп, холдингових компанiй, великих концернiв. У цьому зв’язку процес приватизацiї вимагає подальшого удосконалення й розвитку органiзацiйно-структурних форм виробництва озброєнь i вiйськової технiки. На даний час значна частина пiдприємств i органiзацiй ОПК пройшли етап акцiонування, створення перших державних холдингових компанiй, промислово-фiнансових груп, мiжнародних промислово-фiнансових груп, лiзингових компанiй, консорцiумiв. Однак результати виробничої дiяльностi цих структур показують, що бiльшiсть з них ще не досягла основної мети – забезпечення прибуткового виробництва. Основнi причини пов’язанi з вiдсутнiстю коштiв для оновлення чи модернiзацiї виробництва, поповнення оборотного капiталу, лiквiдацiї боргiв державi та пiдприємствам-сумiжникам, вiдсутнiстю ефективної нормативно-правової бази тощо.[37, c. 122] Успiшне проведення реструктуризацiї пiдприємств i органiзацiй ОПК вимагає створення сприятливих умов для товаровиробника, надiйних гарантiй iноземним i вiтчизняним iнвесторам, вибiркової державної пiдтримки пiдприємств i наукових органiзацiй, найбiльш вагомих для оборонної галузi. Без вирiшення цих проблем важко розраховувати на успiх. Необгрунтована i поспiшна реструктуризацiя ОПК може призвести до втрати значної частини його науково-технiчного потенцiалу. Створення в Українi на основi поєднання промислового i фiнансового капiталу виробничих структур може бути одним з основних шляхiв реформування ОПК. Як свiдчить свiтовий досвiд, саме таким шляхом можливе ефективне вирiшення ключових проблем, пов’язаних з налагодженням кооперацiйних i виробничо-технологiчних зв’язкiв, надiйного iнвестування пiдприємств-виробникiв, пiдвищення конкуренто-спроможностi продукцiї, забезпечення її на-дiйного постачання i збуту. Слiд зауважити, що процес iнтеграцiї промислового i фiнансового капiталу в межах фiнансово-промислових груп у Росiйськiй Федерацiї розглядається як один iз важливих елементiв структурної перебудови ОПК. Сьогоднi в Українi ще немає основних документiв, якi визначали б оптимальний склад та чисельнiсть Збройних Сил, вигляд систем та комплексiв озброєнь i вiйськової технiки на найближчий час та на перспективу. Спроби розробити такi документи для наявної чисельностi Збройних Сил з урахуванням реального фiнансового забезпечення заздалегiдь приреченi на невдачу. Вiдсутнi також науково обгрунтованi державнi програми, якi визначали б основнi напрями розвитку та виробництва озброєнь i вiйськової технiки. [17, c. 4] до 5% валового нацiонального прибутку. У Росiйськiй Федерацiї сума досягає близько 6%, а в Українi 1,5-2,0%. Маючи таку ж практично чисельнiсть населення, що й Україна, такi країни, як Францiя i Велика Британiя у 1993 р. витратили на оборону понад 40 млрд дол. США (понад 700 дол. на душу), Італiя – 25 млрд дол. США (430 дол. на душу), Туреччина – 6 млрд дол. США (100 дол. на душу). Вiйськовий бюджет України становив близько 250 млн дол. США (5 дол. на душу). Це значно менше витрат таких країн, як Польща (69 дол. на душу), Чехiя (74 дол. на душу), Росiя (157 дол. на душу). Цього бюджету не вистачає навiть на покриття видаткiв, пов’язаних з грошовим утриманням, речовим та продовольчим забезпеченням особового складу армiї.[44, с. 25] У найближчi роки Збройнi сили України матимуть озброєння i вiйськову технiку, що залишились пiсля розпаду СРСР. Україна має понад двi тисячi вiйськових лiтакiв i бойових вертольотiв, на її територiї розташовано чимало зенiтно-ракетних ко-мплексiв, є системи розвiдки, виявлення та попередження про ракетний напад. На озброєннi Сухопутних вiйськ перебуває значна кiлькiсть сучасних танкiв, бойових машин пiхоти, бронетранспортерiв, артиле-рiйської зброї тощо. Проте треба вiдзна- чити, що значна частина цих озброєнь уже найближчим часом вимагатиме модернiзацiї або замiни. На думку експертiв, через 5-10 рокiв багато зразкiв зброї та вiйськової технiки, якими оснащенi зараз Збройнi Сили, стануть непридатними для використання.[22, c. 3] З наведеного аналiзу можна зробити висновок, що в даний час i на найближчу перспективу забезпечення належного рiвня боєздатностi Збройних Сил досягатиметься в основному шляхом модернiзацiї озброєнь i вiйськової технiки, їх “реставрацiї” з одночасним пiдвищенням бойових i експлуатацiйних характеристик, продовженням гарантiйних термiнiв експлуатацiї, проведенням поточного i капiтального ремонту. Незважаючи на свою значущiсть i актуальнiсть, проблема виробництва основних видiв сучасних озброєнь може вирiшуватись тiльки пiсля досягнення економiчної стабiлiзацiї. Однак уже зараз за певних умов може бути органiзовано за замкнутим циклом виробництво радiолокацiйних систем, переносних зенiтних ракетних комплексiв, протитанкових ракетних комплексiв, керованих ракет типу “повiтря-повiтря” i “повiтря-земля”, газотурбiнних двигунiв для суден, бронетанкової та iнженерної технiки, стрiлецької зброї тощо. А тому вже найближчим часом потрiбно сконцентрувати наявнi можливостi для органiзацiї та розгортання виробництва найбiльш перспективних з них. Органiзацiя модернiзацiї озброєнь i вiйськової технiки вимагає значно менших коштiв, матерiальних ресурсiв, часу. Свiтовий досвiд показує, що шляхом поетапної модернiзацiї тактико-технiчнi характеристики систем зброї можна довести до сучасного рiвня, а фiнансовi витрати зменшити (порiвняно з розробкою нової системи) у декiлька разiв. Модернiзацiя у багатьох країнах розглядається як один iз основних шляхiв забезпечення обороноздатностi їхнiх армiй. Так, наприклад, своїм першочерговим завданням країни ЦСЄ вважають органiзацiю та проведення модернiзацiї застарiлих радянських лiтакiв i танкiв, якi залишились у них пiсля розпаду Варшавського Договору. Модернiзацiя передбачає пiдвищення їхнiх бойових характеристик, надiйностi, безпеки експлуатацiї, зменшення витрат на обслуговування тощо. Для цього заплановано замiнити на лiтаках застарiлi системи управлiння польотом, системи озброєння, навiгацiйнi системи, радiолокацiйнi засоби радiоелектронної боротьби на бiльш досконалi. На танках передбачено встановити сучаснi системи озброєння, бiльш досконалi системи керування вогнем, зв’язку, захисту екiпажу тощо.[18, с. 206] У стратегiї формування структури оборонної промисловостi має бути передбачено досягнення трьох основних цiлей: удосконалення iснуючих зразкiв озброєнь i вiйськової технiки та лiквiдацiя старих, якi непридатнi для подальшої експлуатацiї; збереження та розвиток виробництва тих видiв озброєння i вiйськової технiки, що вiдповiдають свiтовому рiвню та користуються попитом на ринку зброї; усунення вiдставання у тих основних галузях вiйськової технiки, в яких Україна iстотно поступається iншим країнам i якi мають важливе значення для забезпечення обороноздатностi країни.[36, c. 207] Удосконалення озброєнь i вiйськової технiки має здiйснюватись на основi використання науково-технiчних досягнень i сучасних технологiй, своєчасного проведення науково-технiчних розробок, фундаментальних i пошукових дослiджень. В умовах рiзкого зменшення асигнувань на розвиток та удосконалення озброєнь i вiйськової технiки накладаються жорсткi обмеження на можливостi вирiшення цих завдань. Тому дуже важливим є пошук нетрадицiйних пiдходiв до визначення джерел фiнансування. Доцiльно створити державний фонд сприяння реформуванню оборонної галузi, кошти якого в основному формуватимуться за рахунок приватизацiї об’єктiв ОПК, експорту продукцiї вiйськового призначення, надання послуг iншим країнам у вiйськово-технiчнiй сферi, розпродажу вiйськового майна та технiки, якi вивiльняються у результатi реформування. Експортний потенцiал ОПК залишається одним з основних засобiв виживання цiєї структури. В цьому зв’язку особлива пiдтримка має надаватись державою тим науково-технiчним розробкам i технологiям, якi спрямовано на створення конкурентоспроможної на свiтовому ринку вiйськової продукцiї, збiльшення її експорту. ОПК має значний науково-виробничий потенцiал для нарощування експортних поставок у таких галузях, як лiтакобудування, суднобудування, ракетно-космiчна, бронетанкова та iнженерна технiка, радiолокацiйне озброєння тощо. Однак реалiзацiя цього експортного потенцiалу значною мiрою гальмується вiдсутнiстю ефективного механiзму управлiння у сферi вiйськово-технiчного спiвробiтництва України з зарубiжними країнами та вiдповiдного нормативно-правового забезпечення. Значну увагу потрiбно придiлити створенню як на державному рiвнi, так i на рiвнi пiдприємств i наукових органiзацiй ефективної iнфраструктури вiйськово-технiчного спiвробiтництва, яка включала б iнформацiйно-рекламнi мережi, канали товарозбуту, сервiснi мережi обслуговування, спрощувала б саму процедуру налагодження i реалiзацiї вiйськово-технiчного спiвробiтництва. На нашу думку, cвоєчасне формування прiоритетiв та параметрiв розвитку озброєнь Збройних Сил України має безпосереднє вiдношення до майбутнiх можливостей України на ринку озброєнь. [15, с. 42] Україна в цiлому успiшно розвиває вiйськово-технiчне спiвробiтництво з iноземними державами. Найбiльша частка експорту товарiв вiйськового призначення припадає на країни СНД, головним чином на Росiйську Федерацiю. Іншими перспективними напрямами вiйськово-технiчного спiвробiтництва є держави Пiвденно-Схiдної Азiї, Африки та Близького Сходу. пiдприємствами ОПК України, при зменшеннi експорту надлишкового озброєння та вiйськової технiки. Разом з тим на стан вiйськово-технiчного спiвробiтництва негативно впливає повiльне реформування оборонно-промислового комплексу України, який за умов руйнування традицiйної науково-технiчної та виробничої кооперацiї, недостатньо ефективного державного регулювання опинився у кризовому станi. Знизилися обсяги оборонних наукових дослiджень та виготовлення вiйськової наукоємної продукцiї, значно зменшилися загальнi обсяги виробництва, деякi виробничi об’єднання припинили своє iснування. Частка виробництва на виконання державного оборонного замовлення останнi декiлька рокiв не перевищує п’яти вiдсоткiв вiд загального обсягу продукцiї пiдприємств ОПК[32, с. 23] Водночас окремi високотехнологiчнi виробництва ОПК у результатi запровадження експортно орiєнтованого менеджменту та внутрiшньоринкової диверсифiкацiї змогли зберегти свiй потенцiал, хоча їх частка в загальному оборонному виробництвi невелика. коштiв для збереження i розвитку вiтчизняного ОПК є надходження вiд мiжнародних передач товарiв вiйськового призначення. Значнi витрати на фiнансування сучасних систем озброєння прискорюють у свiтi процеси консолiдацiї оборонних промисловостей країн-партнерiв, що дозволяє оптимiзувати їх державне оборонне замовлення та знизити загальнi витрати на створення зброї. Україна має реагувати на цi тенденцiї вiдповiдним реформуванням вiтчизняного ОПК. Реформування ОПК у напрямку консолiдацiї оборонних пiдприємств, у першу чергу навколо лiдерiв-експортерiв, та формування нових iнтегрованих структур, орiєнтованих на експорт, має сприяти пiдвищенню конкурентоспроможностi оборонної продукцiї, зростанню обсягiв експорту товарiв вiйськового призначення. Пiд час формування стратегiї вiйськово-технiчного спiвробiтництва слiд зважати на основнi свiтовi тенденцiї та зовнiшнi фактори, якi протягом наступних рокiв впливатимуть на розвиток ситуацiї на ринках озброєнь, а саме: - значне перевищення пропозицiй товарiв вiйськового призначення над реальним попитом та перемiщення домiнуючих акцентiв вiйськово-технiчного спiвробiтництва iз суто економiчної площини в полiтичну; - звуження ємностi свiтового ринку озброєнь та його традицiйних сегментiв, особливо щодо можливостi отримання прямої комерцiйної вигоди; - значне посилення конкурентної боротьби за збереження та передiл ринку збуту товарiв вiйськового призначення, активне застосування методiв провадження “iнформацiйної вiйни”, спрямованих на витiснення конкурентiв з цього ринку; - актуалiзацiя питань мiжнародних режимiв нерозповсюдження озброєнь, зокрема звичайних, у розв’язаннi завдань, що стосуються створення загальносвiтової та регiональних систем безпеки; - пiдвищення ролi полiтичного дiалогу на найвищому рiвнi пiд час вирiшення питань вiйськово-технiчного спiвробiтництва; - трансформацiя вiйськово-технiчного спiвробiтництва вiд прiоритетної торгiвлi завершеними зразками вiйськової технiки до iнтернацiоналiзацiї їх виробництва i передач технологiй з широким використанням офсетних та лiзингових схем; - централiзацiя державного управлiння у сферi мiжнародних передач товарiв вiйськового призначення; - трансформацiя поведiнки iмпортерiв зброї, спрямована на отримання вiд її закупiвлi максимуму власних вигод у полiтичнiй, економiчнiй та соцiальнiй сферах; - Істотними внутрiшнiми факторами, що мають безпосереднiй вплив на розвиток вiйськово-технiчного спiвробiтництва, є: - вичерпання конструкторських, технологiчних та технiчних напрацювань, створених в ОПК за попереднi роки; - вiдсутнiсть цiлiсної системи дослiджень тенденцiй розвитку ринку озброєнь та ОПК iноземних держав; - невизначенiсть механiзмiв та недосконалiсть нормативно-правової бази кредитування розвитку високих технологiй, забезпечення використання прав iнтелектуальної власностi; - вiдсутнiсть замкнених циклiв виробництва бiльшостi видiв вiйськової технiки; - незадовiльне забезпечення цiльового спрямування та використання коштiв, отримуваних вiд вiйськово-технiчного спiвробiтництва; технiки, яка не користується попитом.[34, с. 13] держави та пiдтримки лiдерських позицiй на ринку озброєння iснуючих вiтчизняних технологiй. Метою вiйськово-технiчного спiвробiтництва є сприяння реалiзацiї завдань України у зовнiшньополiтичнiй сферi, пiдвищенню науково-технiчного, оборонно-промислового потенцiалу України, її вiйськових формувань та правоохоронних органiв. Державна полiтика у сферi вiйськово-технiчного спiвробiтництва з iноземними державами формується на таких основних принципах: - прiоритетнiсть нацiональних iнтересiв України; - дотримання мiжнародних зобов’язань України щодо нерозповсюдження зброї масового знищення, засобiв її доставки та встановлення державного контролю за здiйсненням мiжнародних передач товарiв вiйськового призначення; - вiдповiднiсть прiоритетам i цiлям зовнiшньої полiтики України; - чiтке розмежування повноважень та взаємодiя органiв державної влади; - державна пiдтримка суб’єктiв вiйськово-технiчного спiвробiтництва, захист їх прав i законних iнтересiв; - вiдкритiсть i прозорiсть у межах законодавства України з одночасним збереженням державної таємницi; - зосередження зусиль на прiоритетних напрямах; - повага до партнерiв та сумлiнне виконання зобов’язань.[39, c. 18] Реалiзацiя цих заходiв сприятиме закрiпленню позитивних тенденцiй вiйськово-технiчного спiвробiтництва, його трансформацiї в оптимальну, гнучку систему мiждержавних вiдносин, здатну самостiйно розвиватися та пристосовуватися до потреб нацiональної безпеки i свiтового ринку озброєння. З урахуванням сучасного стану вiйськово-технiчного спiвробiтництва, iснуючих механiзмiв державного регулювання у цiй сферi, структури виробничих потужностей ОПК та iнституту спецекспортерiв прiоритетними напрямами державної полiтики у сферi вiйськово-технiчного спiвробiтництва є: - формування цiлiсної системи дослiджень тенденцiй розвитку свiтового ринку озброєнь та ОПК iноземних держав; - закрiплення позицiй України на традицiйних регiональних ринках озброєнь, перехiд вiд разових контрактiв до реалiзацiї перспективних регiональних програм розвитку вiйськово-технiчного спiвробiтництва; двостороннiх комiсiй з питань вiйськово-технiчного спiвробiтництва; - створення сприятливих умов для залучення до просування та фiнансування проектiв у сферi вiйськово-технiчного спiвробiтництва вiтчизняних та зарубiжних фiнансово-промислових груп, розроблення iнвестицiйних механiзмiв реалiзацiї мiжнародних проектiв розвитку та модернiзацiї вiйськової технiки; - розширення та вдосконалення нормативно-правової бази вiйськово-технiчного спiвробiтництва з високотехнологiчно розвинутими країнами, а також з державами, збройнi сили яких оснащенi вiйськовою технiкою виробництва колишнього Союзу РСР i якi можуть розглядатися як перспективнi ринки; - розвиток вiйськово-технiчного спiвробiтництва з країнами Азiї, Африки та Латинської Америки.[50, c. 66] Здiйснення всього комплексу заходiв надасть можливiсть забезпечити докорiннi зрушення в розвитку вiйськово-технiчного спiвробiтництва та оздоровлення реального сектору вiтчизняної економiки i сприятиме: створенню необхiдних умов для залучення до спiвробiтництва вiтчизняних та iноземних фiнансово-промислових груп; ефективному проведенню внутрiшнього i зовнiшнього маркетингу та рацiональному регулюванню експортно-iмпортної дiяльностi; науково-технiчнiй та технологiчнiй iнтеграцiї вiтчизняного ОПК у мiжнароднi об’єднання з розроблення й виробництва новiтнiх систем вiйськової технiки, пiдготовки спiльних проектiв їх розвитку та модернiзацiї; пiдвищенню рiвня обороноздатностi держави за рахунок оснащення Збройних Сил України сучасною високоефективною вiйськовою технiкою; збiльшенню кiлькостi робочих мiсць на пiдприємствах ОПК; Стратегiя реалiзацiї спiвробiтництва з iншими країнами має спрямовуватись на зменшення бюджетних витрат на розробку та модернiзацiю продукцiї вiйськового призначення; розвиток науково-технiчної, технологiчної та експериментальної бази ОПК, розширення експортного потенцiалу, отримання валютних коштiв для державних потреб, залучення iноземних iнвестицiй, забезпечення соцiального захисту робiтникiв i службовцiв та органiзацiй ОПК. Роздiл 3. Напрямки пiдвищення конкурентоспроможностi України на свiтовому ринку озброєння 3. 1 Мiжнародна кооперацiя вiйськового спiвробiтництва стосуються багатьох сфер життєдiяльностi України, в тому числi - вiйськово-технiчної. Для України вирiшення цього нетрадицiйного завдання ускладнюється, крiм усього iншого, ще й тим, що спектр нацiональних iнтересiв тiльки-но формується, постiйно розширюються i водночас збiльшуються внутрiшнi та зовнiшнi чинники, якi ставлять пiд загрозу становлення нацiональної системи вiйськово-технiчного спiвробiтництва України iз зарубiжними країнами.[22, с. 6] у вiйськовому виробництвi. Головною метою приватизацiї є пошук “ефективного власника”. Особливiстю приватизацiї державних оборонних пiдприємств є збереження профiлю замовлень у пiсляприватизацiйний перiод, забезпечення на визначений термiн державних ринкiв збуту. Держава - гарант майбутнiх замовлень i закупiвель. Такий пiдхiд економiчно себе виправдовує, оскiльки вiн стимулює пiдприємця здiйснювати довгостроковi iнвестицiї в пiдприємство, а державу - сприяти пом’якшенню жорстких економiчних обставин, у якi пiдприємство потрапило пiсля приватизацiї. Так, якщо пiдприємство, що приватизується, не зберiгає свiй профiль i переорiєнтовується на випуск радикально iншої продукцiї, то це сприяє притягненню приватного капiталу, оскiльки статус пiдприємства, що знаходиться в перехiдному перiодi, занижує його вартiсть, i неефективнi пiдприємства можуть бути переданi у власнiсть приватним власникам за порiвняно низьку цiну. Держава ж змушена гарантувати закупiвлю на початковому етапi, оскiльки в iншому випадку iнвестицiйна привабливiсть приватизованої компанiї знизиться, що негативно позначиться на вартостi компанiї, а отже, на прибутках вiд приватизацiї. Така полiтика на перших етапах може призвести до створення приватних монополiй замiсть державних пiдприємств. фондовому ринку цiнних паперiв, реалiзацiя яких дасть можливiсть отримати кошти за наступними напрямками: - продаж акцiй пiдприємств, що приватизуються, за iнвестицiйним курсом; - передача пакетiв акцiй у довiрче (трастове) управлiння пiд iнвестицiї довiрчого керуючого; - розмiщення вторинних емiсiй акцiй оборонними АТ; - продаж надлишкiв державного майна; - продаж надлишкiв землi; - прямi виробничi iнвестицiї за комерцiйними проектами на конкурснiй основi[14, с. 25]. Успiшне проведення реструктуризацiї пiдприємств i органiзацiй ОПК вимагає створення сприятливих умов для товаровиробника, надiйних гарантiй iноземним i вiтчизняним iнвесторам, вибiркової державної пiдтримки пiдприємств i наукових органiзацiй, найбiльш вагомих для оборонної галузi. Без вирiшення цих проблем важко розраховувати на успiх. Необгрунтована i кваплива реструктуризацiя ОПК може призвести до втрати значної частини його науково-технiчного потенцiалу. Створення в Українi на основi поєднання промислового i фiнансового капiталу виробничих структур може бути одним з основних шляхiв реформування ОПК. Як свiдчить свiтовий досвiд, саме таким шляхом можливе ефективне вирiшення ключових проблем, пов’язаних з налагодженням кооперацiйних i виробничо-технологiчних зв’язкiв, надiйного iнвестування пiдприємств-виробникiв, пiдвищення конкурентоспроможностi продукцiї, забезпечення її надiйного постачання i збуту. холдiнги i спiльнi фiнансово-промисловi групи. В кооперацiйних контрактах сьогоднi беруть участь близько сотнi українських i близько трьох сотень росiйських пiдприємств. Як зазначають росiйськi експерти, впускати приватний капiтал в ОПК почали й у Росiї.. За спецiальною федеральною цiльовою програмою реформування ОПК РФ буде створено понад 100 оборонних холдингiв i корпорацiй. Вже зараз в росiйському ОПК державнi пiдприємства складають меншiсть. Чверть її доводиться на частку АТ за участю держави (вiд мiноритарного до контрольного пакету акцiй), а бiля третини пiдприємств ОПК складають акцiонернi товариства, у яких державi не належить жодна акцiя. Така активна експансiя росiйської сторони до оборонних пiдприємств України не може не викликати певне занепокоєння. Інтерес, як правило, проявляється до найсучаснiших, унiкальних виробництв, що зараз становлять кiстяк нацiонального ОПК та основу його експортного потенцiалу. [46, с. 12] Не менш цiкавою для України є можливiсть кооперацiї у виробництвi озброєння з країнами ЄС. Тенденцiя до зменшення вiйськових витрат протягом останнього десятирiччя у багатьох країнах свiту i, в першу чергу, захiдноєвропейських державах, звуження свiтового ринку озброєння, значне подорожчання сучасних зразкiв ОВТ надали поштовх до структурних перетворень у вiйськовiй промисловостi країн Захiдної Європи. Скорочення вiйськових бюджетiв i, як наслiдок, посилення конкуренцiї за одержання замовлень на створення практично усiх видiв озброєння поклали початок новому етапу iнтеграцiї пiдприємств ОПК захiдноєвропейських країн. ВТС мiж країнами Захiдної Європи, кооперацiя й iнтеграцiйнi процеси набувають усе бiльшого значення для: забезпечення стабiльної полiтико-економiчної ситуацiї; зменшення залежностi вiд технологiчного i промислового потенцiалу США. Аналiз iнституцiональних реформ вiйськово-промислового комплексу в країнах Європи виявляє тенденцiю усе бiльшого переносу акцентiв iз сугубо нацiональних рiшень на загальноєвропейськi рiшення. Європейська iнтеграцiя i спiвробiтництво у виробництвi озброєнь i вiйськової технiки в першу чергу спрямована на виготовлення: керованої ракетної зброї, оборонної електронiки, високотехнологiчних боєприпасiв, модернiзацiю ракетних комплексiв протиповiтряної оборони, радiолокацiйних станцiй артилерiйської розвiдки i керування вогнем, торпедного озброєння для нових пiдводних човнiв класу U212, нового європейського бронетранспортера GTK. [41, с. 4] Важливим кроком на шляху розробки Загальної європейської полiтики в сферi безпеки й оборони, iнтеграцiї оборонної промисловостi i розвитку внутрiшнього європейського ринку озброєнь, посилення конкурентноздатностi європейської оборонної iндустрiї в глобальних масштабах стало пiдписання 2 жовтня 1997 р. країнами – членами ЄС Амстердамської угоди, що набрала сили 1 травня 1999 року. Ця угода вiдчиняє можливостi для воiстину великомасштабної взаємодiї держав - членiв ЄС в областi оборонної промисловостi i створення вiдповiдних iнститутiв спiвробiтництва. Наслiдком такої мiжнародної кооперацiї виробникiв озброєнь на мiждержавному рiвнi є формування внутрiшньоєвропейского ринку товарiв вiйськового призначення, рiст економiчної i технологiчної незалежностi воєнної промисловостi європейських держав, що на практицi означає створення матерiальних передумов здiйснення єдиної полiтики вiйськової безпеки в регiонi в цiлому. У цьому контекстi важливим є розвиток промислової i науково-технiчної кооперацiї вiйськово-промислових виробництв України i ЄС. У такий спосiб Україна зможе знайти власну нiшу серед європейських виробникiв зброї, забезпечивши собi стабiльну частку європейського ринку ОВТ. Правовою пiдставою для такого спiвробiтництва є Угода про партнерство i спiвробiтництво мiж Україною i ЄС (Угода була ратифiкована Верховної Радою України, схвалена Європейським парламентом i ратифiкована парламентами всiх держав - членiв ЄС). Цей документ надає необхiднi легальнi пiдстави для такого роду кооперацiї. Даною Угодою передбаченi вiдповiднi спiльнi заходи в науково-технiчнiй, промисловiй, торговiй областях i iнших напрямках. Розвиток науково-технiчного спiвробiтництва, передбачений статтями Угоди, дає Українi можливiсть брати участь не тiльки в програмах цивiльних наукових дослiджень, але й у деяких програмах з розвитку спецiальних видiв космiчної технiки, окремих напрямкiв лiтакобудування i мiкроелектронiки, де широко використовуються технологiї подвiйного призначення. [49, с. 40] Інтерес до українського оборонно-промислового комплексу висловлювало чимало країн-членiв ЄС. Зокрема, ФРН тривалий час пiдтримувала проект Ан-70, Великобританiя розглядала можливiсть використання українських лiтакiв Ан-124 ("Руслан"). Варто згадати й досить цiкавий спiльний українсько-французсько-чеський проект модернiзацiї танку Т-72, який обумовив подальший розвиток спiвробiтництва у галузi ВТС мiж Україною та Францiєю. Францiя виявляє зацiкавленiсть до спiльних розробок у галузi бронетанкобудування, зокрема, у пресi з’являлися заяви навiть про можливостi створення спiльного танку та спiльного бронетранспортера. Проте, суттєвої кооперацiї з цими країнами так i не вiдбулося. Окрiм того, Францiя, як Нiмеччина, розглядає Україну як ринок модернiзацiї парку бойових лiтакiв. Успiхом можна вважати укладання контракту на 97 млн. дол. з Грецiєю на поставки цiй країнi НАТО двох малих десантних кораблiв на повiтрянiй подушцi (типу "Зубр"). Ще одним прикладом спiвпрацi України з країнами Європи є створення разом з Італiєю та Бразилiєю мiжнародного консорцiуму, що займатиметься модернiзацiєю та пусками українського ракетоносiя "Циклон" з бразильського космодрому. Кооперацiя, що склалася в аерокосмiчнiй промисловостi держав - членiв ЄС, спектр дiяльностi аерокосмiчних фiрм США та скорочення космiчних програм Росiї обумовлюють необхiднiсть для України пошуку нових нетрадицiйних рiшень для визначення свого мiсця в загальноєвропейськiй кооперацiї в аерокосмiчнiй промисловостi. Серед країн Центральної Європи – майбутнiх членiв ЄС найбiльшого розвитку набуло ВТС iз Польщею. Польща виявляє суттєвий iнтерес до модернiзацiї танкiв Т-72, вiйськово-морської технiки, станцiй пасивної локацiї “Кольчуга” тощо. Проте вступ Польщi до НАТО та переорiєнтацiя її збройних сил на натiвськi стандарти стають суттєввою перешкодою на шляху подальшого розвитку вiйськово-технiчної спiвпрацi. [13, с. 7] Бiльшiсть проектiв, до яких деякi захiднi країни виявили iнтерес, поки що залишаються нереалiзованими. До сьогоднiшнього дня практично не укладено серйозних контрактiв мiж Україною та країнами ЄС. Вiйськово-технiчне спiвробiтництво з країнами-членами НАТО на даний час здiйснюється у межах програми "Партнерство заради миру" i "Хартiї про особливе партнерство мiж Україною та органiзацiєю Пiвденноатлантичного договору". Україна бере активну участь у роботi груп партнерства (CNAD), якi розглядають питання, пов'язанi з придбанням озброєння i вiйськової технiки, забезпеченням якостi озброєнь, безпекою та придатнiстю боєприпасiв i вибухових речовин, безпекою транспортування та зберiгання боєприпасiв i вибухових речовин, стандартизацiєю та каталогiзацiєю озброєння i вiйськової технiки. [11, с. 32] На даному етапi основнi зусилля України мають спрямовуватися на формування i просування в НАТО iнiцiатив щодо спiльних проектiв створення i модернiзацiї озброєння i вiйськової технiки. У цьому планi вимагається реалiзацiя комплексу заходiв, спрямованих на порозумiння стосовно механiзмiв органiзацiї та вжиття практичних заходiв щодо розвитку вiйськово-технiчного спiвробiтництва України з НАТО. Потрiбно передусiм вирiшити питання, пов'язанi iз стандартизацiєю та каталогiзацiєю озброєння i вiйськової технiки; плануванням придбання озброєння i вiйськової технiки, сумiснiстю боєприпасiв. Крiм того, для забезпечення участi України у спiльних з НАТО проектах зi створення i модернiзацiї озброєння i вiйськової технiки Україна має перейти на системи кодифiкацiї, класифiкацiї та стандартизацiї озброєння i вiйськової технiки НАТО. Впровадження цих систем зумовлює необхiднiсть формування на державному рiвнi спецiальної системи отримання, перекладу i обробки стандартiв НАТО. Для отримання стандартiв НАТО на озброєння i вiйськову технiку, методичних документiв, iнструкцiй, довiдникiв, за пiдрахунками колишнього Мiнпромполiтики, потрiбно близько 2,0 млн грн. [21, с. 220] Україна виступила в НАТО з iнiцiативою створення мiжнародного лабораторного комплексу "Інтерстандарт", дiяльнiсть якого спрямовується на комплекснi дослiдження можливостi модернiзацiї озброєння i вiйськової технiки країн-членiв колишньої Органiзацiї Варшавського Договору, певних країн "третього свiту" з метою забезпечення її сумiсностi з озброєнням НАТО. За попереднiми розрахунками, модернiзацiя артилерiйського озброєння (застосування снарядiв калiбру 105-мм i 120-мм) тiльки танкового парку Чехiї, Польщi та Угорщини (танкiв Т-54, Т-55, Т-72) дозволить зекономити сотнi мiльйонiв доларiв. [14, с. 26] Проте на даний час спiвробiтництво України з країнами колишньої Органiзацiї Варшавського Договору у вiйськово-технiчнiй сферi досить обмежене, вiдбувається за двостороннiми щорiчними планами i практично зводиться до проведення спiльних навчань, взаємодiї в галузi вiйськової освiти, обмiну досвiдом у сферi оборонного будiвництва. До основних чинникiв, що негативно впливають на розвиток вiйськово-технiчного спiвробiтництва з Україною, слiд вiднести: орiєнтацiю країн ЦСЄ на озброєння та вiйськову технiку натовських стандартiв; орiєнтацiю виробникiв озброєння i вiйськової технiки країн ЦСЄ на захiднi технологiї; недостатнє фiнансування оборонних програм. Найреальнiшим є надання Україною послуг в обслуговуваннi та ремонтi наявних озброєнь i вiйськової технiки радянського виробництва. Є значна потреба в модернiзацiї та ремонтi бойових i вiйськово-транспортних лiтакiв, вертольотiв, бронетанкової технiки, їхнiх агрегатiв, вузлiв, приладiв, спецiального радiолокацiйного обладнання. В Українi залишилося близько пiвсотнi ремонтних пiдприємств мiнiстерства оборони колишнього СРСР, що здатнi надавати послуги в обслуговуваннi та ремонтi бiльшостi типiв лiтакiв, вертольотiв бронетанкової та iнженерної технiки. на широкомасштабне вiйськово-технiчне спiвробiтництво. Головнi причини у полiтичнiй та економiчнiй переорiєнтацiї цих країн на НАТО i досить обмеженi фiнансовi ресурси. [15, с. 44] Змiстом вiйськово-технiчного спiвробiтництва України з країнами ЦСЄ є переважно модернiзацiя озброєнь i вiйськової технiки. У той же час вiйськово-технiчне спiвробiтництво з захiдними країнами означає безпосередню участь у розробцi технiки на сучасному високотехнологiчному рiвнi. І вiд того, наскiльки українським виробникам вдасться поглибити спiвробiтництво у цiй сферi, значною мiрою залежатиме перспектива розвитку української оборонної промисловостi. Сучасний свiтовий ринок озброєнь - один з найбiльш складних секторiв свiтового господарства. Суперництво окремих країн та угруповань тут є дуже гострим: боротьба точиться не тiльки за окремi прибутки, а й за вiйськово-технiчну перевагу, тривалу прив’язку покупця до свого технологiчного комплексу. вогнепальної зброї гине 1000 чоловiк. (Вiдповiдно до останнiх даних, щорiчно в свiтi гине до 500. 000 тисяч чоловiк.) Сукупний рiчний вiйськовий бюджет всiх країн за iнформацiєю шведської органiзацiї SIPRI, яка займається проблемами виробництва i постачань озброєнь, складає бiльше 900 мiльярдiв доларiв. Не дивлячись на спроби мiжнародного спiвтовариства обмежити розповсюдження озброєнь, їх експорт продовжує залишатися найбiльш прибутковою сферою для багатьох держав миру. Цiлком природньо, що вiдбуваються змiни на свiтовому ринку озброєнь. На цей час Україною здiйснена серйозна заявка на цьому чутливому ринку, а аналiз контрактiв та пакету замовлень дозволяє стверджувати, що держава закрiпила позицiї досить вагомого експортера зброї. Нинi Україна вже має певний ступiнь полiтичного впливу у рядi країн, зокрема, в країнах Азiї, Африки та Близького Сходу. Розширюється присутнiсть та поглиблюється вплив України на ринку країн Азиатсько-Тихоокеанського регiону, де у поточному роцi Україною здiйснено активний виступ як виробника i постачальника озброєнь. Покращився рiвень сприйняття України як надiйного партнера у галузi ВТС й на ринках Захiдної Європи, в тому числi, i в країнах НАТО. Україну запрошено до участi у декiлькох спiльних проектах та тендерах на забезпечення озброєннями країн НАТО. Щоправда, кiлькiсть та фiнансовi параметри збройових контрактiв в Захiднiй Європi поки що незначно вiдбилися на обсягах експорту озброєнь України в цiлому. Разом з тим, є тенденцiя втрачання Україною ринкiв в Схiднiй Європi, що пов’язується передусiм з їх орiєнтацiєю переважно на iнтеграцiю до Європейських iнституцiй та з неадекватними маркетинговою полiтикою, лобiюванням перших осiб держави та iнформацiйним супроводженням ВТС в регiонi, а також вiдставанням України у багатьох напрямках щодо розвитку новiтнiх систем озброєнь вiд розвинутих країн Заходу. Також втрачено активнiсть роботи на ринку країн Латинської Америки. Враховуючи, що тенденцiя вiдриву мiж першими чотирма-п’ятьма державами-експортерами озброєнь має розвиток, можна стверджувати, що Україна практично не має шансiв увiйти до п’ятiрки найпотужнiших експортерiв свiту й своїм головним завданням має розглядати утримання позицiй на свiтовому ринку при збiльшенi обсягiв експорту озброєнь та намаганням вчасно реагувати на змiни у попитi країн, що є потенцiйними замовниками. Україна в цiлому спроможна адекватно вiдповiсти новим викликам на ринку озброєнь, i для цього iснують певнi ресурснi можливостi. Зокрема, iнтелектуальний потенцiал держави при визначеннi прiоритетiв у розробках та створеннi озброєнь може забезпечити створення конкурентоспроможних зразкiв ОВТ. Окрiм того, результати останнiх рокiв збройового бiзнесу засвiдчили компетентнiсть та досить високий рiвень професiоналiзму команди, що займається вiд iменi держави торгiвлею зброєю, а також готовнiсть системи українського бiзнесу оперативно реагувати на замовлення з боку iноземних країн. нових зразкiв озброєнь. На сьогоднi основними формами спiвпрацi мiж Україною та бiльшiстю її партнерiв з ВТС є: - прямi постачання кiнцевої продукцiї у виглядi як окремих зразкiв озброєння, так i комплектуючих до них; - надання послуг щодо ремонту та модернiзацiї технiки виробництва колишнього СРСР, що стоїть на озброєннi країн-партнерiв; - участь у спiльних проектах щодо розробки та виготовлення нових зразкiв озброєння (на зразок танку ОБТ-2000) трапляється набагато рiдше. Щодо бiльш тiсної кооперацiї у сферi ОПК, то не можна назвати жодної країни, крiм РФ. Враховуючи звуження свiтового ринку ОВТ, загострення конкуренцiї та бажання потенцiйних замовникiв отримувати сучаснi види озброєння й можливостей його самостiйного виготовлення, бiльш тiсна кооперацiя саме у виробництвi ОВТ може стати основною стратегiєю щодо подальшої присутностi України на свiтовому збройному ринку. Натомiсть черезмiрна залежнiсть українського ОПК вiд ОПК РФ може негативно вплинути на iмiдж України, як самостiйного гравця на ринку i значно зменшити можливостi розвитку експорту ОВТ з України у перспективi. Список використаної джерел 1. Закон України «Про державне оборонне замовлення» Вiдомостi Верховної Ради N 464-XIV, 03. 03. 1999 (зi змiнами вiд 01. 12. 2006, ВВР, 2007, N 9, ст. 67 //Вiдомостi Верховної Ради (ВВР), 1999, N 17, ст. 111 2. Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України «Про утворення Агентства з питань оборонно-промислового комплексу» вiд 27 серпня 2008 р. № 793 3. Наказ МАПУ «Щодо виконання заходiв Державної цiльовоїпрограми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на перiод до 2013 року» вiд22. 09. 2008 N 603 //www.uapravo.net 4. Наказ Президента «Про хiд реалiзацiї Державної програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на перiод до 2010 року» N 721/2007 вiд 20. 08. 2007 // lawua.info/jurdata/ 5. Положення «Про Державну комiсiю з питань оборонно-промислового комплексу України» вiд 2 грудня 2005 року № 1691/2005 6. Артеменко Л. П. Забезпечення воєнно-економiчної держави: методичнi аспекти: [Роль воєнно-економiчної безпеки в загальнiй системi нацiональної безпеки держави та зв'зок з рiзними її сферами, принципи та чинники, якi впливають на рiвень воєнно-економiчної безпеки] // Економiка та держава. - 2006. - № 6. - С. 59-62. 7. Артеменко Л. П. Моделi управлiння дiяльнiстю Збройних Сил України в забезпеченнi воєнно-економiчної держави: [Визначенi фактори, що найбiльше впливають на забезпечення рiвня воєнно-економiчної безпеки] // Економiка та держава. - 2007. - № 5. - С. 22-26. 8. Артюшин Л. М. Теоретичнi аспекти стратегiї воєнної безпеки суспiльства i держави: Моногр. / Л. М. Артюшин, Г. Ф. Ко-стенко. – Х.: Вид-во Нац. ун-т внутр. справ, 2003. – 176 с 9. Бадрак В., Згурець С. Вiд протистояння до суперництва // Дзеркало тижня № 30 (659) 18 — 24 серпня 2007 10. Бауманн Х. Таблицi нацiонального виробництва озброєнь, Щорiчник СІПРІ 2003: Озброєння, роззброєння та мiжнародна безпека. Переклад з англiйської/Стокгольмський мiжнародний iнститут дослiдження миру, Український центр економiчних i полiтичних дослiджень iменi Олександра Разумкова. - Київ, 2004, с. 401. 11. Бадрак В., Згурець С. Збройове яблуко розбрату // Дзеркало тижня № 37 (616) 30 вересня — 6 жовтня 2006 12. Бегма В. Україна на свiтовому ринку озброєння // Економiст. – 2001 - № 2- С. 9-12 13. Бегма В. Свiтовий ринок озброєння та особливостi маркетингу продукцiї вiйськово-технiчного призначення // Економiка України. – 2000 - № 6, с. 5-7 14. Бегма В. Позиция Украины на рынке вооружения стран Центральной и Восточной Европы // Обзор украинского рынка. – 2008 - № 2 –С. 24-27 - № 8. - С. 42-49 16. Богданович В. Ю. Концептуальнi пiдходи до вибору та затвердження в державi потрiбного рiвня її воєнної безпеки // Наука i оборона. – 1998. – № 2. – С. 10-14. 17. Борохвостов В. К. «Вiйськово-технiчне спiвробiтництво України з країнами Заходу: стан та перспективи» // Стратегiчна панорама. — 2003. — № 3—4. 20. Бєлов О. До питання розроблення Стратегiї воєнної безпеки: [Розглядаються пiдходи до розроблення в Українi Стратегiї воєнної безпеки] /О. Бєлов, С. Нечхаєв. // Наука i оборона. - 2007. - № 2. - С. 3-7. 21. Воєнна безпека України на межi тисячолiть К.: Стилос, 2002. – 394 с. 22. Воєнна доктрина України // Нацiональна безпека i оборона. – 2004. – №8. – С. 2 – 7. 23. Вооруженные силы зарубежных стран // Зарубежное военное обозрение. — 2004. — № 1. 25. Голуб Н. В., Клiмкiн П. А. Україна та мiжнароднi органiзацiї: Інформ. -дов. вид. – К.: Кондор, 2003. – 212 с 26. Горбатенко В. П., Цвєтков В. В. Демократiя, управлiння, бюрократiя: в контекстi модернiзацiї українського суспiльства: Моногр. – К.: Ін-т. держави i права iм. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 347 с. 28. Грек В. Реформування Збройних сил України: проблеми реалiзацiї Державної програми розвитку озброєння та вiйськової технiки на перiод до 2015 року // http://eai.org.ua/ua/ 29. Згурець С. Прощавай, зброє!: Експорт української зброї // Контракти. – 2003 - № 12 c. 12-15 30. Иванов С. США: господство на мировом рынке оружия.// pentagonus.ucoz.ru/publ 31. Кротов В. С клеймом «Сделано в Украине» //«Европа-Экспресс» 10 сентября 2007, № 37 (497). 32. Лавренюк В. Україна i НАТО // Свобода слова. - 2007 - № 4- С. 20-25 33. Ледовская О. А."Сущность концепции обеспечения национальной безопасности Японии и ее значение "Материалы из монографии "Проблемы безопасности в Азии"( М.,Европеум-Пресс" 2001 35. Невiдома Н. Економiчнi аспекти євро-атлантичної iнтеграцiї України // Евроатлантикiнформ. – 2005. – № 1. – С. 21–22 36. Новiков Е. Б. Закономiрностi iнтеграцiї воєнно-промислових комплексiв країн НАТО // Суспiльно-географiчнi проблеми розвитку продуктивних сил України: Матерiали ІІІ Всеукраїнської наук. -практ. конф. - К.: ВГЛ Обрiї, 2004. - С. 207-208. 37. Новiков Е. Б. Тенденцiї iнтернацiоналiзацiї воєнно-промислових комплексiв країн НАТО // Актуальнi проблеми економiки. - 2004. - № 1. - С. 155-165. 38. Поставки американского оружия странам Ближнего и Среднего Востока // БИКИ. – 2003 - № 46 39. Путилин В. Потенциал оборонно-промышленного комплекса страны укрепляется // Военный парад. – 2007. – № 2. –С. 16–19 40. Риженко А. Вступ до НАТО: десять аргументiв “за” // Україна – НАТО. – 2005. - № 6. – С. 49–57; 41. Семенченко В. Пока партнеры в дефиците // Военно-промышленный курьер. – 2007. – 4–10 апреля. – № 13. – С. 2- 5 42. Стрiха С. Сучасний стан i тенденцiї розвитку свiтового ринку озброєння та вiйськової технiки // Економiст. – 2008 - № 1- С. 21-24 43. Скурський П. П. Досвiд, проблеми i шляхи структурної перебудови оборонно-промислового комплексу України // Актуальнi проблеми економiки. – 2003 –№ 8. – С. 55 – 64. 44. Сычев А. Некоторые аспекты военно-промышленной политики восточноевропейских стран НАТО // Зарубежное военное обозрение. – 2007. – № 3. – С. 22 – 26. 45. Украина – надежный партнер в оружейном бизнесе // Обзор украинского рынка. – 2009 - № 6 –С. 30-32 47. Шевченко В. Українсько-росiйське партнерство: спроба номер п’ять // Дзеркало тижня. – 2001. - №1 (325). 48. Єфетова К. Ф Моделi iнновацiйного розвитку оборонно-промислового комплексу України // Проблеми науки. – 2004. – №3. – С. 35-44 49. Юрчук В. В., Новiков Е. Б. Концепцiя забезпечення воєнно-економiчної безпеки України в умовах реалiзацiї стратегiї євроатлантичної iнтеграцiї // Мiжнародна торгiвля у контекстi європейської iнтеграцiї: проблеми теорiї i практики: Матерiали VIII мiжнар. наук. -практ. конф. - К.: УАЗТ, 2005. - С. 75-76 50. Юрчук В. В. Особенности интернацио-нализации военно-промышленных комплексов стран НАТО //Актуальнi проблеми економiки. – 2004. – № 1. – С. 65–75 51. Ястремська. О. М Концепцiя формування стратегiй iнвестицiйної дiяльностi промислових пiдприємств // Проблеми науки. – 2003. – №11. – С. 19-26 52. Яровий В. Розвиток оборонно-промислового комплексу Республiки Польщi пiд час її iнтегрування в НАТО та Європейський союз // Український ультурологiчний центр, Донецьк журнал „Схiд”, 2008 p.