ТЕМА. Системи стрiлецької зброї та засобiв ближнього бою Збройних Сил та НГУ
Л Е К Ц I Я
ЗМIСТ
Введення
1. Стрiлецька зброя напередоднi та у роки другої свiтової вiйни.
2. Пiслявоєнна система стрiлецької зброї.
3. Сучасна система стрiлецької зброї НГУ та Збройних Сил України.
Заключення
ЛIТЕРАТУРА
1. Болотiн Д. Н. Радянське стрiлецьке озброєння. - 2-е вид. - М.: Воєнвидат, 1986. - 320с., 10 л. ил.
2. Гнатовський Н. I., Шорiн П. А. Iсторiя розвитку вiтчизняної стрiлецької зброї. М.: Воєнвидат, 1959. - 248с.
МАТЕРIАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
1. Плакати по темi - 1 к-т
2. Зразки зброї (револьвер “Наган”, гвинтiвка Мосiна, кулемет “Максим”, ППШ, ППС, ДП, ТТ, ПМ, АК-74, РПК-74) - по 1 зразку
Ведення
Системою стрiлецької зброї називають комплекс окремих зразкiв зброї, якi знаходяться на озброєннi армiї будь-якої країни та перебувають у масовому використаннi особовим складом частин та пiдроздiлiв збройних сил на певному вiдрiзку часу.
Як показує iсторичний досвiд вiйн, якi у цьому сторiччi довелося пережити нашому народу, важливе мiсце у загальнiй системi озброєння займає стрiлецька зброя. Не дивлячись на запровадження нових видiв бойової технiки та пiдсилення артилерiйських засобiв, зброя пiхоти лишалася найбiльш масовою та зiграла значну роль у роки Великої Вiтчизняної вiйни. Якщо у першу свiтову вiйну втрати вiд вогню стрiлецької зброї становили 28-30% вiд загальних втрат, то у другiй свiтовiй вiйнi вони зросли до 30-50%.
Тобто, у ходi Великої Вiтчизняної вiйни стрiлецька зброя не тiльки не втратила свого значення, але i розвивалася якiсно i кiлькiсно. Досвiд локальних озброєних конфлiктiв, якi вiдбувалися в свiтi вже пiсля другої свiтової вiйни також говорить про те, що роль стрiлецької зброї надзвичайно важлива: вона дозволяє ефективно виконувати бойовi завдання по вибiрковому знищенню живої сили противника, не завдаючи суттєвого збитку матерiальним цiнностям; розвинене функцiональне рiзноманiття зразкiв зброї дозволяє виконувати складнi спецiальнi функцiї. Доречi, опитування учасникiв таких локальних конфлiктiв, професiйних найомникiв, членiв спецпiдроздiлiв з рiзних країн свiту засвiдчив, що зброя колишнього Радянського Союзу користується великою повагою досвiдчених професiйних воякiв, та їй часто вiддають перевагу у складних умовах сучасного бою. Тож сьогоднi ми з вами розпочинаємо вивчення однiєї з найдосконалiших систем стрiлецької зброї.
1. Стрiлецька зброя напередоднi та у роки другої свiтової вiйни
Червона Армiя у спадщину вiд старої росiйської армiї отримала три види стрiлецького озброєння: револьвер “Наган”, магазинну гвинтiвку зразку 1891 року конструкцiї С.І. Мосiна та станковий кулемет Максима. Досвiд першої свiтової та Громадянської вiйн вказував на необхiднiсть мати додатково ручний кулемет, автомат та замiнити магазинну гвинтiвку автоматичною, а важкий станковий кулемет - бiльш легким та сучасним зразком. Також треба було створювати масовi пiхотнi протитанковi та зенiтнi засоби.
Для вирiшення цих завдань у 1918 роцi було утворене проектно-конструкторське бюро по розробцi автоматичної зброї, яке очолював Володимир Григорович Федоров (1874-1966). В бюро працювали талановитi конструктори-зброярi Василь Олександрович Дегтярьов, Георгiй Семенович Шпагiн(1897-1952), Сергiй Гаврилович Сiмонов, Петро Максимович Горюнов(1902-1943) та iншi.
мала на озброєннi армiя та якi були закупленi ще царським урядом, не задовольняла зростаючих потреб у цьому видi зброї.
Над створенням вiтчизняного ручного кулемета протягом кiлькох рокiв працював Василь Олександрович Дегтярьов. Вiн сконструював кулемет ДП (Дегтярьов пiхотний), який був високо оцiнений як вiтчизняними фахiвцями, так i за рубежем. Пiсля випробувань (1924-1927р. р.) кулемет ДП був прийнятий на озброєння Червоної Армiї. Вiн вiдрiзнявся невеликою вагою (вага тiла кулемета 7,7кг близька до ваги найбiльш легких iноземних ручних кулеметiв тих часiв), простотою конструкцiї та доброю кучнiстю бою. Конструкцiя основних його механiзмiв була настiльки досконалою, що її розповсюдили i на iншi види кулеметiв: авiацiйний ДА (1928р.), танковий ДТ (1929р.), великокалiберний ДШК (1938р.) та станковий ДС (1939р.).
Іншим важливим напрямком роботи зброярiв тих часiв було вдосконалення гвинтiвки. Не дивлячись на деяке зменшення ролi гвинтiвки у першу свiтову вiйну, вона на той час лишалась основним та найбiльш масовим видом зброї пiхоти. Питання про пiдвищення її швидкострiльностi не знiмався з порядку денного. Конструктори-зброярi, що працювали ще до першої свiтової вiйни над створенням автоматичної (самозарядної) гвинтiвки (Володимир Григорович Федоров, Федiр Васильович Токарев(1871-1968), Василь Олександрович Дегтярьов, М.І. Колеснiков, Я. У. Рощепей, В. П. Коновалов та iн.) вiдновили роботи у цьому напрямку. Проводилося три конкурсних випробування (у 1926, 1928 i 1930 р. р.), але жодна з випробуваних автоматичних гвинтiвок не була прийнята на озброєння. Тiльки у 30-тi роки армiя отримала автоматичну гвинтiвку АВС (конструктор Сергiй Гаврилович Сiмонов), яку у 1939 роцi замiнили самозарядною гвинтiвкою СВТ, сконструйованою Федором Васильовичем Токаревим. Гвинтiвка СВТ пiсля часткової модернiзацiї у 1940 роцi увiйшла у передвоєнну систему озброєння.
Магазинна гвинтiвка у зв’язку iз затримкою у розробцi автоматичної гвинтiвки була певним чином покращена у 1930 роцi (прийнята драгунська гвинтiвка, яка коротше та легше пiхотної гвинтiвки, з покращеним прицiлом, крiпленням багнету, ложевими кiльцями, шомпольним упором та iн.) та отримала назву гвинтiвки зразку 1891/30р. У 1938 роцi система озброєння поповнилася карабiном, який вiдрiзнявся вiд гвинтiвки зразку 1891/30р. довжиною стволу (гвинтiвки зразку 1891/30р. - 730 мм, карабiну - 512мм) та, як наслiдок цього, балiстичними характеристиками (початкова швидкiсть кулi у карабiна була на 45 м/с меншою, нiж у гвинтiвки зразку 1891/30р.).
Наступний зразок зброї - пiстолет-кулемет (автомат) з'явився ще в першу свiтову вiйну, але його роль та значення протягом тривалого часу недооцiнювалась в усiх провiдних армiях свiту. Армiя Радянського Союзу не мала свого пiстолета-кулемета майже до радянсько-фiнляндської вiйни 1939-1940 р. р. Безпосередньо перед цiєю вiйною був прийнятий на озброєння сконструйований Василем Олександровичем Дегтярьовим пiстолет-кулемет (ППД) до якого у 1940 роцi був розроблений барабанний магазин збiльшеної мiсткостi (71 патрон).
обробка) i у 1941 роцi його замiнили бiльш технологiчним зразком пiстолета-кулемета конструкцiї Г. С. Шпагiна (ППШ або ПП-41).
Цей пiстолет-кулемет, як i бiльшiсть iноземних зразкiв, мав автоматику, побудовану на принципi вiддачi вiльного затвору, але по ваговим та бойовим характеристикам вiдносився до кращих зразкiв цього виду зброї (при приблизно рiвноцiнних вагових характеристиках вiн переважав iноземнi зразки по балiстичних характеристиках, якi забезпечували йому перевагу у дальностi ефективного вогню).
Передвоєнна система озброєння поповнилась автоматичним пiстолетом ТТ, сконструйованим Ф. В. Токаревим у 1930 роцi та вдосконаленим у 1933 роцi. Цей пiстолет виявився кращiм серед сiмнадцяти випробуваних паралельно з ним iноземних зразкiв. Вiн мав найвищий коефiцiєнт використання металу - 54,5 кгм/кг (коефiцiєнти iнших пiстолетiв того часу складали приблизно 31-43 кгм/кг). Водночас iз автоматичним пiстолетом ТТ на озброєннi лишавсь i револьвер “Наган”.
1. Особисту зброю офiцерського та сержантського складу:
· 7,62-мм пiстолет ТТ зразка 1933 року;
· 7,62-мм револьвер “Наган”.
2. Індивiдуальну зброю стрiлецьких, кавалерiйських та iнших пiдроздiлiв:
· 7,62-мм гвинтiвка зразка 1891/30 року;
· 7,62-мм карабiн зразка 1938 року;
· 7,62-мм гвинтiвка СВТ 1940 року.
3. Снайперську зброю:
· 7,62-мм гвинтiвка зразка 1891/30 року з прицiлом ПУ чи ПЕ;
· 7,62-мм самозарядна гвинтiвка СВТ з прицiлом ПУ.
· 7,62-мм пiстолет-кулемет ППШ зразка 1941 року.
5. Пiхотнi кулемети:
· ручний кулемет - 7,62-мм кулемет ДП;
· станковий кулемет - 7,62-мм кулемет “Максим”.
6. Зенiтне стрiлецьке озброєння:
· зчетверена зенiтна установка зразка 1931 року (7,62-мм кулемет “Максим”).
7. Стрiлецьке озброєння танкiв та бронеавтомобилiв:
· 7,62-мм танковий кулемет ДП.
Перш за все, суттєвим її недолiком була багато чисельнiсть зразкiв (два зразка особистої зброї, три зразка iндивiдуальної зброї стрiлецьких пiдроздiлiв, двi снайперських гвинтiвки, два станкових кулемета). Це виявилося наслiдком того, що новi зразки стрiлецької зброї не були перевiренi тривалою експлуатацiєю вiйськах та потрiбно було дублювати їх старими. перевiреними бойовою практикою.
Другим недолiком системи стрiлецького озброєння була вiдсутнiсть масових пiхотних протитанкових засобiв. У передвоєнний перiод намiтилися конкретнi шляхи створення протитанкової рушницi (ПТР). Радянськi конструктори (С. В. Володимиров, Н. В. Рукавишников, В. О. Дегтярьов, Г. С. Сiмонов) створили кiлька дослiдних зразкiв великокалiберних протитанкових рушниць пiд розроблений у той же перiод 14,5-мм патрон, що забезпечував пробивання бронi до 40 мм. Однак, жодна з цих рушниць не була поставлена на виробництво частково з приводу технологiчної складностi, а, головним чином, - внаслiдок невiрної оцiнки бронетанкової технiки iмовiрного противника та недооцiнки у передвоєнний перiод ролi масових протитанкових засобiв пiхоти. За поглядами тих часiв, боротьба iз танками повнiстю покладалася на протитанкову артилерiю.
Вдосконалення стрiлецького озброєння продовжувалося у ходi Великої Вiтчизняної вiйни. Намiтилися тенденцiї його подальшого розвитку.
Система стрiлецького озброєння, як гармонiйне поєднання певного, строго необхiдного комплексу засобiв озброєння пiхоти, якi взаємно додають одне одного, забезпечує їй спроможнiсть рiшення бойових задач на рiзних етапах бою. Тому надалi у основу побудови системи стрiлецького озброєння повиннi були покладатися тi головнi завдання, якi мала виконувати у ходi бою пiхота.
Бойовий устав пiхоти (1942 рiк), створений на пiдставi досвiду першого року Великої Вiтчизняної вiйни, так визначав найбiльш важливi завдання пiхоти у бою: “Пiхота виконує основну i найбiльш важку задачу - знищення противника у ближньому бою. Рiшуче просунення пiхоти у наступi та упорний опiр в оборонi вирiшує результат бою. Тiльки пiхота спроможна захопляти i мiцно утримувати за собою мiсцевiсть”. “Вогонь, маневр та рукопашний двобiй - основнi засоби дiї пiхоти”.
Якщо до Великої Вiтчизняної вiйни iснувала тенденцiя збiльшення дальнобiйностi стрiлецького озброєння, то вже у перший її перiод з’явилася зворотна тенденцiя - до скорочення дальностi стрiльби стрiлецького озброєння. У вiдношеннi iндивiдуальної зброї вона обумовлювалась чисельним зростанням кiлькостi кулеметiв, вогонь яких по груповим цiлям на великих вiдстанях був бiльш ефективним. Що стосується кулеметного вогню, то ця тенденцiя виявилась наслiдком значного збiльшення щiльностi артилерiйського та мiнометного вогню, а також розвитку iнших могутнiх бойових засобiв (танкiв, авiацiї).
Бойовий устав пiхоти передбачав наступнi дальностi стрiльби для стрiлецького вiддiлення (як у наступi, так i в оборонi):
· ручний кулемет - з 800 м;
· вiдмiннi стрiльцi - з 600 м;
· усi стрiльцi - з 400 м.
Стрiльба найбiльш дальнобiйного засобу стрiлецького озброєння нормального (звичайного) калiбру - станкового кулемета - обмежувалась дальнiстю 800-1000 м. “Кулеметне вiддiлення веде дiйсний вогонь на 1000м; але краще вести несподiваний вогонь з дистанцiї 600 м та ближче”. Щоправда, у перiод вiйни малися чисельнi приклади використання вогню станкових кулеметiв i на бiльших вiдстанях (дiї у горах, подолання водних перешкод та iш.), але i у цих особливих випадках дальнiсть стрiльби не перевищувала 2000-3000 м.
Тобто, виявилася невиправданою передвоєнна тенденцiя надмiрного збiльшення дальностi вогню станкових кулеметiв (до 5000 м), а також i стрiльба iз них з закритих позицiй.
Зниження дальностi вогню станкових кулеметiв природно дозволило, по-перше, скоротити номенклатуру патронiв (виключивши патрон з важкою кулею), оскiльки легка куля забезпечувала стрiльбу до 3500 м; по-друге, знов стало питання про доцiльнiсть замiни важкого кулемета “Максима” бiльш легким та сучасним зразком.
Прийнятий на озброєння напередоднi вiйни станковий кулемет ДС не був освоєний вiйськами, не отримав їх визнання з приводу цiлого ряду недолiкiв(випадiння куль з гiльз пiд час стрiльби; випадки розриву патронiв у ствольнiй коробцi; нестiйкiсть станку; недостатня живучiсть деяких деталей) i вiн був знятий з виробництва у 1941 роцi.
Проблема замiни кулемета “Максима” бiльш сучасним була вирiшена у 1943 роцi конструктором П. М. Горюновим, який зробив у спiвробiтництвi iз П. П. Горюновим та В. В. Воронковим станковий кулемет СГ-43, бiльш простий та легкий (44,5 кг) з повiтряним охолодженням та металевою стрiчкою.
стабiльностi бою, а сам кулемет мав недостатню живучiсть (25 тисяч пострiлiв). Цi недолiки були усуненi у 1945 роцi.
Ручний кулемет ДП на початковому етапi вiйни виправдав надiї, якi на нього покладалися. Разом з тим були виявленi i деякi його недосконалостi: недостатня мiцнiсть сошок та ненадiйне їх крiплення; знижена живучiсть бойової пружини (внаслiдок розташування її безпосередньо пiд стволом та нагрiву пiд час стрiльби) та iнших дрiбних деталей (викидувача, його пружини, бойку, ударника та вiдбивача); велика “мертва” вага магазину та мала його мiсткiсть. Кулемет був модернiзований у 1944 роцi О.І. Шилiним та отримав найменування ДПМ.
Цей кулемет за своїми характеристиками переважав нiмецькi єдинi кулемети МГ-34 та МГ-42 у ручному варiантi. Однак, вiн так же, як i станковий кулемет, не вiдповiдав швидко зрiсшей мобiльностi пiхоти.
Станковий кулемет був видiлений у розряд важкого озброєння пiхоти. Пiд час розташування бойових порядкiв тактико-технiчнi показники станкових кулеметiв, що стояли на озброєннi, примушували використовувати їх у наступi, як правило, у других лiнiях на фланзi бойових порядкiв, замiсть висунення їх у передовi лiнiї.
В зв’язку з цим постало питання про ротний кулемет, достатньо легкий для використання у першiй лiнiї наступаючої пiхоти та, разом з тим, достатньо потужний, щоб у якийсь мiрi виконувати обов’язки станкового кулемета. Для цих цiлей був застосований ручний кулемет iз стрiчковим живленням. Конструктори П. П. Поляков та А. А. Дубинiн, на чолi з iнженером О.І. Шилiним пристосували ручний кулемет ДПМ пiд стрiчкове живлення (пiд гвинтiвочний патрон). Вiн був вiдпрацьований пiд час вiйни, але прийнятий на озброєння лише пiсля її закiнчення пiд назвою “7,62-мм ротний кулемет зразка 1946 року”.
Однак це не вирiшувало проблеми створення ручного кулемета як головної автоматичної зброї стрiлецького вiддiлення та взводу. При гвинтiвочному патронi нормального калiбру вагу ручного кулемета iз боєкомплектом у 300 патронiв при будь-якому живленнi неможна було отримати нижче 20 кг, а у бойовому положеннi зi 100 патронами - нижче 12-15 кг, що внаслiдок значно зрiсшої рухомостi пiхоти па полi бою бiльш придатне для ротного кулемета, нiж для зброї вiддiлення та взводу. Для полегшення та зменшення габаритiв ручного кулемета потрiбний був iнший шлях. З 1943 року почалось вiдпрацювання зброї взводу (у тому рахунку i ручного кулемета) пiд патрон зменшеної потужностi (патрон зразку 1943 року).
Великокалiберний зенiтний кулемет ДШК на потязi всiєї вiйни успiшно використовувавсь для захисту рухомих та нерухомих об'єктiв. Пiд час його бойової експлуатацiї були виявленi окремi мiнуси (недостатня живучiсть дрiбних деталей, незручнiсть унiверсального станку, ускладнена замiна стволу та iн.), якi були усуненi пiд час модернiзацiї кулемета.
Зчетверена зенiтна установка з кулеметiв “Максима” на початку вiйни застосовувалась для оборони мiст та iнших важливих об’єктiв. Надалi у зв’язку з бронiюванням лiтакiв, 7,62-мм кулеметнi установки поступаються мiсцем великокалiберним системам.
Що стосується iндивiдуального озброєння пiхоти, то основним зразком такого озброєння на початку Великої Вiтчизняної вiйни були магазинна гвинтiвка та карабiн. Наприкiнцi вiйни перевага вiддавалася карабiну, завдяки його маневреним якостям, та зручностi дiй в ускладнених умовах (на 340 мм коротше та на 0,4 кг легше гвинтiвки). Вiн був модернiзований у 1944 роцi (введений невiд'ємний багнет та iншi дрiбнi змiнення).
Пiд час вiйни самозарядна гвинтiвка не набула загального визнання вiйськ з приводу присутностi характерних недолiкiв (складнiсть устрою, необхiднiсть бiльш ретельного уходу, нiж за магазинною гвинтiвкою, недостатня надiйнiсть дiї в складних умовах бойових обставин). Але i були виявленi її переваги: за потужнiстю вогню вона дорiвнювала двом магазинним; дозволяла спостерiгати за цiлями, на вiдвертаючи уваги на перезарядження, тощо.
в умовах ночi, туману, лiсистої та нерiвної мiсцевостi, а також у боях за населенi пункти. Однак, тактико-технiчнi вимоги до нього швидко змiнювались.
ПП-41 задовольняв вимогам по бойовим якостям (кучнiсть бою, пробивна спроможнiсть, дальнiсть дiйсного вогню), але мав ряд зауважень збоку вiйськових частин, головним чином у вiдношеннi маневрених та експлуатацiйних якостей: велика вага зброї i особливо магазинiв (вага ПП-41 iз носимим боєкомплектом близько 9 кг), недостатня портативнiсть, особливо для повiтрянодесантних та спецiальних вiйськ; незручнiсть у носiннi та пiд час переповзань iз приєднаним магазином; ускладнене замiнювання магазинiв, особливо вночi або у русi; вiдсутнiсть взаємозамiнювальностi магазинiв та чуйнiсть їх до забруднення i до ударiв; надто високий темп стрiльби; самовiдкривання затворної коробки та можливiсть втрати затвору; випадковi пострiли при вдарi прикладом о землю. Крiм того, при швидкому звеличеннi потреби у пiстолетах-кулеметах стало очевидним, що ПП-41 недостатньо економiчний: на виробництво потребуються велики затрати працi, великий розхiд металу при обробцi (60-70% вiд “чорної ваги”), що при масовому застосуваннi ПП грало первiсну роль.
Щоб добитися його покращення, барабанний магазин ПП-41 був замiнений коробчатим (на35 патронiв), але це не усунуло бiльшостi з решти недолiкiв, та у 1942 роцi був об'явлений конкурс на розробку нового зразку пiстолета-кулемета, бiльш легкого (з носимим боєкомплектом 6 - 6,5 кг), портативного, зручного для використання усiма родами вiйськ, iз легкозмiнним магазином, надiйного за будь-яких умов бойової служби, бiльш простого та економiчного у виробництвi, але не поступаючогося ПП-41 за бойовими якостями.
конкурсних випробувань. В останнiх брали участь два зразка: ППС (конструкцiї Судаєва) i ППШ-2 (конструкцiї Шпагiна). Обидва зразка витримали випробування, але пiстолет-кулемет Судаєва мав ряд переваг та був прийнятий на озброєння Радянської Армiї, отримавши назву ПП-43 або ППС.
широко застосована штамповка) та унiверсальнiше: вiдсутнiсть кожуха на стволi та наявнiсть складаючогося металевого приклада забезпечували спроможнiсть стрiльби з танкiв, а також застосування у повiтряно-десантних та спецiальних вiйськах.
Особиста зброя, як показав досвiд вiйни суттєвого значення в бою на мала. Область його застосування звузилась, вона зайняла невелике мiсце в системi озброєння. Офiцерський склад вiддавав перевагу бiльш потужнiй зброї. Це i було одним зосновних приводiв появлення тенденцiї до зниження ваги та габаритiв пiстолета у порiвняннi з довоєнними нормами; а також до конструювання легких, портативних та зручних для постiйного носiння пiстолетiв-кулеметiв, припускаючих стрiльбу з руки як з пiстолету, та спроможних замiнити особисту зброю.
З перших днiв Великої Вiтчизняної вiйни гостро постала проблема виготовлення масових пiхотних протитанкових засобiв. Слiд вiдзначити, що передвоєннi роботи по створенню потужнього 14,5-мм патрону та ефективного дульного гальма, яке усувало 2/3 енергiї вiддачи, дозволили уславленим конструкторам В. А. Дегтярьову та С. Г. Сiмонову у коротки строки створити протитанковi рушницi: однозарядне - Дегтярьова (ПТРД) та самозарядне - Сiмонова (ПТРС).
Цi рушницi заповнили пробiл в системi стрiлецького озброєння та при патронi БС-41 (куля з металево-керамiчним сердечником) забезпечувало пробивання бронi до 40 мм на вiдстанях до 300 м (у нiмецької протитанкової рушницi РВ-39 не перебiльшувало 20 мм).
· укорочена гвинтiвка зр. 1891/30 р.,
· пiстолет ТТ,
· ручний кулемет ДПМ,
· протитанковi рушницi ПТРД i ПТРС.
Разом з тим досвiд вiйни внiс суттєвi змiни у методи бойового застосування зброї та окреслив новi тенденцiї її розвитку, висунувши такi проблеми, як:
· подальше пiдвищення маневрених якостей зброї;
· повна автоматизацiя стрiлецької зброї та створення основного зразку iндивiдуальної зброї пiхоти;
· покращення технологiчностi виготовлення зброї, пiдвищення масовостi її виробництва.
Вирiшення цих проблем стало приводом для створення пiслявоєнної системи стрiлецької зброї.
2. Пiслявоєнна система стрiлецької зброї
щодо вдосконалення карабiну. На пiдставi заключення комiсiї Сiмонов вносить у карабiн декiлька змiнень. Введенi вдосконалення позитивно вiдбилися на бойових властивостях карабiну, та у 1949 роцi вiн був прийнятий на озброєння Радянської Армiї пiд назвою “7,62-мм самозарядний карабiн системи Сiмонова зр. 1945 року”.
Необхiдно було розробити єдиний зразок iндивiдуальної зброї, який поєднував би у собi позитивнi риси гвинтiвки (дальнiсть, потужнiсть та влучнiсть пострiлу у режимi поодинокого вогню) та пiстолету-кулемету (спроможнiсть стрiльби чергами), надiйнiсть в експлуатацiї на рiвнi кращих зразкiв озброєння часiв Великої Вiтчизняної вiйни, достатню живучiсть та довговiчнiсть окремих деталей.
Робота у цьому напрямку велася ще з часiв вiйни. Її трiумфальним завершенням стало виготовлення Михайлом Тимофiйовичем Калашниковим (народ. у 1919 роцi у с. Кур'я Алтайського краю) у 1946 роцi зразку автомата, на базi якого був вiдпрацьований автомат, який у подальшому поступив на озброєння Радянської Армiї.
зупинився на досягненому, та наполегливо продовжував вдосконалювати його. Як результат, у 1959 роцi на озброєння прийнятий модернiзований автомат системи М. Т. Калашникова (АКМ), у якому конструктором введений ряд вдосконалень, якi значно покращили бойовi та експлуатацiйнi характеристики: введений уповiльнювач спрацювання курку, який збiльшив мiжцiкловий час, що покращило влучнiсть зброї; покращена стiйкiсть зброї у горизонтальнiй площинi за рахунок перенесення удару затворної рами у передньому положеннi з правого боку на лiвий; пiдвищена прицiльна дальнiсть до 1000 м; введений замiсть багнету багнет-нiж, яким можна також перерiзати колючого дрота, який знаходиться пiд напругою; за рахунок переходу на штамповку окремих деталей та сборок (ствольна коробка, кришка ствольної коробки та iн.) та використання легких зплавiв, а пiзнiше пластмаси (для магазину) зменшена вага.
У конкурсi на проектування нового пiстолету прийняли участь Токарев, Сiмонов, Воєводiн, Коровiн, Раков, М. Ф. Макаров. Пiд час полiгонних випробувань найкращi результати продемонстрував пiстолет Миколи Федоровича Макарова (1914р. нар., м. Сасаово, Рязанської областi), який був прийнятий на озброєння пiд назвою “9-мм пiстолет Макарова (ПМ)”. Одночасно iз 9-мм пiстолетом, Макаров розробив 7,62-мм пiстолет, який також успiшно витримав iспити, але перевагу було вiддано 9-мм пiстолету. ПМ мав меншi розмiри та вагу у порiвняннi iз ТТ, але його зупинювальна дiя майже в чотири рази перевищувала показники ТТ. Цього вдалося досягти завдяки переходу до нового, меншого за довжиною патрона.
У подальшому, у зв’язку з переозброєнням Збройних Сил новими зразками стрiлецького озброєння, перед конструкторами постала задача створення самозарядної снайперської гвинтiвки. Народження цього виду озброєння вiдбулося у змаганнi двох конструкторiв - А. С. Константiнова та Євгена Федоровича Драгунова(1920-1991).
Кiнцевий варiант снайперської гвинтiвки Є. Ф. Драгунова показав кращi результати по найважливiшим для снайперської гвинтiвки показникам - влучностi стрiльби та кучностi бою. У 1963 роцi снайперська гвинтiвка Є. Ф. Драгунова була прийнята на озброєння пiд назвою “7,62-мм снайперська гвинтiвка Драгунова (СВД)”.
На базi автомату своєї конструкцiї М. Т. Калашнiков розробив концепцiю “єдиного кулемета”. Ним були розробленi кулемети, прийнятi на озброєння пiд назвами “7,62-мм ручний кулемет системи Калашникова РПК”(iз секторним та дисковим магазином) та “7,62-мм кулемет системи Калашникова ПК”(на базi якого створено станковий7,62-мм кулемет системи Калашникова ПКС на станку Саможенкова).
Семеном Володимировичем Владiмiровим великокалiберний кулемет у пiхотному варiантi на станку С. А. Харикiна було прийнято на озброєння пiд назвою “14,5-мм пiхотний кулемет ПКП конструкцiї Вадiмiрова” у 1949 роцi.
Як зенiтний стрiлецький засiб були розробленi зенiтнi установки ЗУ-2 (С. В. Владiмiров, Г. П. Марков), ЗУ-23.
Таким чином, пiслявоєнну систему стрiлецької зброї склали вищезазначенi засоби.
До 70-х рокiв ХХ сторiччя склалися необхiднi умови для створення нової, сучасної системи озброєння, якi включали у себе достатнiй технiчний та науковий досвiд у галузi проектування озброєння та необхiдний рiвень технiчного розвитку виробництва.
Провiдними напрямками розвитку стрiлецької зброї стали запровадження економiї матерiалу та витрат часу на виконання технологiчних операцiй по виготовленню зброї, пiдвищення влучностi стрiльби за рахунок зменшення калiбру та використання нових боєприпасiв зменшеної потужностi.
Завдяки творчостi М. Т. Калашникова, були створенi 5,45-мм автомат та ручний кулемет Калашникова. Внаслiдок розвинення iнших засобiв бойової технiки (наприклад, носимi ЗРК “Стрiла-1”та“Стрiла-2”, ракетне озброєння лiтакiв та iн. ) зменшилось значення решти стрiлецьких засобiв. Сучасна система стрiлецьких засобiв скоротилася, вона включає у себе такi вiдпрацьованi та надiйнi зразки, як:
· пiстолет ПМ;
· 5,45-мм автомат Калашникова АК-74;
· 5,45-мм ручний кулемет Калашникова РПК-74;
· 7,62-мм кулемет Калашникова ПК;
· великокалiбернi кулемети КПВТ та НСВТ (як озброєння бойових машин).
Слiд вiдзначити, що тенденцiї розвитку зброї актуальнi i у сьогодення. Українськi зброярi, прийнявши естафету, продовжують розробляти зразки зброї пiдвищеної влучностi - так званi “smart weapon”, з вiдсутнiстю вiддачi. Можна назвати такi згадуванi у пресi зразки, як пiстолети-кулемети “Сорока”, “Гоблiн-3”, “Гном-2”, “Трансформер”, 24-мм гранатомет iз вагою гранати 100г (проти 2,2 кг у РПГ-7).
Заключення
Слiд зробити кiлька дуже важливих висновкiв стосовно факторiв, якi i сьогоднi значно впливають на теорiю та практику конструювання зброї. По-перше: бойовi характеристики зброї (у самому широкому смислi) мають бути всебiчно перевiренi при реальному бойовому застосуваннi, при чому воно повинно бути досить тривалим. По-друге: аналiз виявлених недолiкiв дозволяє якнайшвидше виявити провiднi напрямки вдосконалення зброї. Сьогоднi, коли зброєю радянського виробництва воюють у багатьох куточках свiту, для цього складаються надзвичайно сприятливi умови.
| 
