Боротьба з лiсовими та торф’яними пожежами
Мiнiстерство освiти i науки України
Нацiональний унiверситет харчових технологiй
Контрольна робота
з дисциплiни: “Цивiльна оборона”
Боротьба з лiсовими та торф’яними пожежами
Виконав:
(з. ф. н.) спецiальнiсть МЗЕД
Перевiрив:
Викладач
Київ – 2009
Змiст
Боротьба з лiсовими та торф’яними пожежами
Розрахункова робота № 1
Розрахункова робота № 2
Боротьба iз лiсовими та торф’яними пожежами
Процес горiння може вiдбуватися тiльки при наявностi й певному спiввiдношеннi трьох елементiв: вiльного кисню, горючого матерiалу й джерела тепла. Оскiльки кисень присутнiй повсюдно в атмосферному повiтрi, а горючi матерiали у виглядi всiляких органiчних сполук у природi поширенi досить широко, те не частиною, що дiстає, для горiння можуть служити тiльки джерела тепла. Тепло необхiдно для пiдготовки горючого матерiалу до горiння, тобто для його висушування й нагрiвання до температури горiння. Джерелом тепла в процесi горiння служить звичайно сама зона, де протiкає реакцiя. Якщо теплом, що видiлитися при згоряннi якоюсь порцiєю пального буде пiдготовлена до горiння точно така ж нова порцiя пального, то зона горiння залишається стабiльної. Якщо ж кожна знову пiдготовлена порцiя пального бiльше колишньої, то розмiри зони горiння зростають. Саме таке явище спостерiгається при пожежах.
Первинним джерелом тепла для виникнення в лiсi пожежi найчастiше буває вiдкритий вогонь, що виникає з вини людини, а також вогонь, що виникає при розрядах блискавок.
Пожежi - стихiйне поширення горiння, що проявляється в нищiвнiй дiї вогню, що вийшов з-пiд контролю людини. Виникають пожежi, як правило, при порушеннi мер пожежної безпеки, у результатi розрядiв блискавки, самозаймання й iнших причин.
Лiсова пожежа – стихiйне (некероване) горiння, що поширилося на лiсову площу, оточену непалаючою територiєю. У лiсову площу, по якiй поширюється пожежа, входять i вiдкритi лiсовi простори. До однiєї пожежi ставиться вся пройдена вогнем площа, оточена непалаючої в цей момент територiєю.
Коли по лiсовiй площi поширюється кероване горiння, що виникло з волi людини для досягнення певних господарських цiлей, причому горiння має задану силу й не виходить за межi намiченої дiлянки, то таке горiння йменується вже не пожежею, а цiльовим палом.
крайки, що просувається найбiльше швидко й горить найбiльше сильно, називається фронтом пожежi, а протилежна – з найменшою швидкiстю – його тилом. Частини крайки мiж тилом пожежi i його фронтом – це фланги пожежi – лiвий i правий. На рiвнинi фронт пожежi завжди рухається по вiтрi, а тил - проти вiтру. У горах фронтальною крайкою буде та, котра пiднiмається нагору по схилi.
По-перше, низовi пожежi. При таких пожежах горiння поширюється по нижнiх ярусах рослинностi лiсового бiогеоценозу й насамперед по живому надґрунтовому покривi iз включеному в нього опадом з вiдмерлих галузей, хвої, листiв. Низовi пожежi пiдроздiляють на надґрунтовi, подлесокустарниковые й валежниковые пожежi.
По-друге, верхiвковi пожежi. При них полум'яне горiння поширюється не тiльки по надґрунтовому покривi, але й по полозi древостою. Серед верхiвкових пожеж розрiзняють повальнi, коли горять одночасно всi яруси лiсу; i верховi, коли горiння по кронах на короткий час, як би стрибком, виривається нагору, випереджаючи фронт низової пожежi.
По-третє, ґрунтовi пожежi, коли безвогнянi горiння поширюється в шарi пiдстилки або торфу. Ґрунтовi пожежi залежно вiд горючого матерiалу дiляться на пiдстилковi, дерновi й торф'янi. Торф'янi пожежi у свою чергу пiдроздiляються на одноосередковi й багатоосередковi. Одноосередковi пожежi виникають в основному вiд багаття або удару блискавки, а багатоосередковi - у результатi проходження через заболочену дiлянку низової пожежi.
перед крайкою пожежi палаючих часток, вiд них виникають плями нових загорянь, якi потiм швидко з'єднуються один з одним, утворюючи велику палаючу площу.
сильнi, з висотою полум'я 1,5 метра й вище. По характерi поширення низовi пожежi роздiляються, крiм того, на швидкi й стiйкi. При швидких весняних пожежах згоряє лише верхня, бiльше суха частина надґрунтового покриву, а при стiйких, звичайно в другiй половинi лiта, покрив нерiдко прогоряє до ґрунту. Горiння при стiйких пожежах триває довше, супроводжуючись тлiнням, але тривалiсть горiння в цьому випадку пояснюється не зменшенням швидкостi просування крайки пожежi, а збiльшенням її ширини.
Поводження вогню в лiсi залежить вiд багатьох факторiв i насамперед вiд характеру самого лiсу. У сухих соснових лiсах з покривом з лишайникiв i зелених мохiв вогонь поширюється швидко й суцiльним фронтом. Нiж вологiше ґрунт i чим бiльше в живому надґрунтовому покривi слабкогорючих видiв, тим поширення вогню вiдбувається повiльнiше, причому вогонь поширюється не суцiльно, а головним чином по сухих мiсцях. А в деяких типах лiсу, наприклад у трав'яних, у перiод вегетацiї трав, i в потужних сосниках i ялинниках вогонь поширюється дуже слабко або не поширюється зовсiм.
У розрiджених лiсах низової пожежа з'являється сильнiше, а верхiвковий, навпаки слабкiше. Пiд впливом вiтру швидкiсть поширення вогню збiльшується в багато разiв. Аналогiчне посилення швидкостi поширення вогню спостерiгається й при русi його нагору по схилi. Посиленню пожежi сприяють також забрудненню лiсової площi й наявнiсть на нiй густого хвойного пiдлiтка й пiдлiска.
При будь-якiй пожежi, навiть повальному, органiчна маса насаджень згоряє далеко не повнiстю, а при деяких з них, наприклад швидкому низовому частково зберiгається навiть живий надґрунтовий покрив. Ступiнь вигоряння лiсу визначається як видом пожежi, так i його силою.
Дуже важливим горючим матерiалом у лiсi є лiсова пiдстилка. Вологiсть пiдстилки звичайно буває високої, але при настаннi посушливої погоди в другiй половинi лiта пiдстилка ставати пожежонебезпечною. Лiсова пiдстилка найчастiше горить без полум'я. Тлiння по нiй поширюється дуже повiльно й зберiгається на пожарище протягом декiлькох днiв.
При верхiвкових пожежах у дерев частково або повнiстю обгоряють крони. Але самi дерева залишаються цiлими.
шириною 2 - 3 метри (дорога, струмок, випалена смуга). У випадку пожежi середньої сили ширина перешкоди повинна бути бiльше - 5 - 6 метрiв, а при сильнiй пожежi не менш 10 метрiв.
На вiдкритих лiсових просторах здатнiсть пожежi переборювати перешкоди зростає багаторазово. Вiтер легко перекидає окремi палаючi частки через рiки, болота на вiдстань 200 - 300 i бiльше метрiв, коли вiтер стихає, здатнiсть пожежi до подолання перешкод на вiдкритих дiлянках стає такий же, як i в лiсi. Середня швидкiсть верхiвкової пожежi не набагато перевищує швидкiсть низового. Плямистi пожежi, в окремi моменти, можуть поширюватися зi швидкiстю 10 - 20 i навiть 50 кiлометрiв у годину. Коли, немає сильного вiтру, i пожежа не пiднiмається по крутому схилi, швидкiсть пожежi не перевищує швидкостi пiшохода. Пiсля заходу Сонця сила вiтру звичайно знижується й швидкiсть пожежi зменшується.
Із всiх видiв пожеж найменшу швидкiсть мають ґрунтовi (торф'янi). На їхню швидкiсть не впливають нi вiтер, нi добовi змiни погоди.
Швидкiсть просування крайки в iнших видiв пожеж - низiв, верхiвкових i плямистих - вимiряється сотнями метрiв i кiлометрами за добу. Вона майже цiлком визначається умовами погоди, насамперед ступенем посухи й силою вiтру (у горах додається ще й крутiсть схилу). У густому лiсi швидкiсть низової пожежi рiдко перевищує 500 метрiв у годину, зате на вiдкритих просторах вона досягає 2 - 3 кiлометрiв у годину.
Торф (вiд нiмецького слова Torf, що значить та ж саме) - це горюча корисна копалина, використовується як паливо, добриво, теплоiзоляцiйний матерiал i iн.
Торф утвориться зi скупчень залишкiв рослин, що пiдлягли неповному розкладанню в умовах болiт. Мiстить 50-60% вуглецю. Теплота згоряння (максимальна) 24 МДж/кг. Свiтовi запаси становлять торфу порядку 500 мiльярдiв тонн, з них бiльше 186 мiльярдiв тонн, по оцiнках фахiвцiв, перебувають на територiї Росiї
Торф придбав сумну популярнiсть у зв'язку з пiдземними пожежами, вiдомими людству протягом тисячорiч. Такi пожежi практично не пiддаються гасiнню й становлять величезну небезпеку.
Торф'янi пожежi найчастiше бувають у мiсцях видобутку торфу, виникають звичайно через неправильне поводження з вогнем, вiд розрядiв блискавки або самозаймання. Торф схильний до самозаймання, воно може вiдбуватися при температурi вище 50 градусiв (у лiтню жару поверхня ґрунту в середнiй смузi може нагрiватися до 52 – 54 градусiв)
Крiм того, досить часто ґрунтовi торф'янi пожежi є розвитком низової лiсової пожежi. У шар торфу в цих випадках вогонь заглиблюється в стовбурiв дерев. Горiння вiдбувається повiльно, безвогняно. Пiдгоряють корiння дерев, якi падають, утворюючи завали. Торф горить повiльно на всю глибину його залягання. Торф може горiти у всiх напрямках незалежно вiд напрямку й сили вiтру, а пiд ґрунтовим обрiєм вiн горить i пiд час помiрного дощу й снiгопаду.
Методи боротьби з лiсовими й торф'яними пожежами
Лiквiдацiя пожежi складається iз зупинки пожежi, його локалiзацiї, догашування й охорона. Лiквiдацiю масових лiсових i торф'яних пожеж найчастiше ускладнюють важкоприступнiсть районiв гасiння й далекiсть їх вiд джерел водопостачання, нерацiональнiсть, а часом i неможливiсть залучення автотранспорту для доставки води. У той же час для здiйснення протипожежних заходiв потреба в нiй може досягати декiлькох тисяч тонн у добу.
Успiх боротьби з лiсовими й торф'яними пожежами багато в чому залежить вiд їхнього своєчасного виявлення й швидкого вживання заходiв по їхньому обмеженню й лiквiдацiї.
У цей час найпоширенiшими способами гасiння лiсових пожеж є захлещування крайки, гасiння ґрунтом, водою, хiмiкатами, а також видалення горючих матерiалiв за допомогою вiджигу, вибуху або механiчних засобiв.
При невеликiй пожежi варто приступитися до його гасiння.
Найпоширенiший i простiй спосiб гасiння пожежi - захлещування вогню на крайцi. Для захлещування найчастiше використовуються зеленi галузi й молодi деревця (краще хвойних порiд). При захлещуваннi вогонь саме захльостують, тобто б'ють по палаючiй крайцi рiзкими, ковзними ударами, намагаючись не тiльки збивати полум'я, але одночасно й змiтати вугiлля на вигорiлу площу. Цей спосiб при слабких низових пожежах виявляється досить ефективним.
Наступний за значенням спосiб - гасiння ґрунтом, тому що ґрунт у лiсi завжди пiд рукою. За допомогою лопат, на легких пiщаних ґрунтах, можна гасити низову пожежу навiть середньої сили. Потрапляючи на крайку пожежi, ґрунт не тiльки збиває полум'я, але й припиняє горiння, прохолоджуючи горючi матерiали й лишаю їхнього доступу кисню. Саме такий спосiб гасiння найчастiше вирiшує результат двобою з вогнем.
Гасiння водою це спосiб, що використовує проти пожеж сама природа: всi спалахи великих пожеж завершуються заливними дощами. Вода є прекрасним вогнегасним засобом, але на вiдмiну вiд ґрунту її доводиться доставляти, i часом здалеку. Воду подають по шлангах, привозять в автоцистернах, скидають iз вертольотiв i лiтакiв.
Лiсовi горючi матерiали, особливо пiдстилка й торф, коли сильно висохнуть, погано змочуються водою. Звiдси один зi шляхiв економiї води - пiдвищення її властивостей. Із цiєю метою у воду додаються рiзнi хiмiкати. Замiнити хiмiкатами при гасiннi пожежi воду повнiстю неможливо. Хiмiкати легко гасять полум'я в зонi горiння, але вони не в змозi згасити вугiлля. Питома теплоємнiсть вугiль дуже велика й краща речовина для їхнього охолодження - вода. Правда, трапляються пожежi, при яких вугiлля практично не утворяться - швидкi низовi. Але крайка в них легко захльостується, i витрачати на її погашення хiмiкати просто не має змiсту. У використаннi хiмiкатiв можна пiти й по iншому шляху: зовсiм не гасити полум'я й вугiлля, а обробляти тiльки горючi матерiали перед крайкою пожежi, роблячи їх не горючими. Але для одержання високого ефекту хiмiкат повинен бути розподiлений по поверхнi рiвномiрно. Зробити це можна, лише змiшавши хiмiкат з яким-небудь наповнювачем, наприклад з водою. Але воду, якщо вона їсти можна використовувати й без хiмiкатiв. До того ж рiзного роду хiмiкати дуже дорогi.
Існують i iншi способи гасiння пожеж - шляхом видалення або знищення горючого лiсового покриву. Для мiнералiзацiї ґрунту у видаленнi його вiд фронту пожежi або як профiлактична мiра широко застосовуються тракторнi плуги.
Застосовується також i вiджиг. Вiджиг - це операцiя по випалюванню надґрунтового покриву з метою зупинки або запобiгання пожежi. Його роблять вiд опорної лiнiї у виглядi вузької (40 сантиметрiв) мiнералiзованої смужки, тропи, дороги, струмка. Смугу, що прилягає до опорної лiнiї з боку пожежi, очищають вiд мотлоху. Вiджиг починають завчасно, не чекаючи пiдходу пожежi, при цьому намагаються, щоб горiння було слабким i не в якому випадку не переходило в крони.
Торф'янi пожежi охоплюють бiльшi площi й важко пiддаються гасiнню, особливо бiльших пожеж, коли горить шар торфу значної товщини. Головним способом гасiння пiдземної торф'яної пожежi є обкопування палаючої територiї торфу огороджувальними канавами. Канави копають шириною 0,7- 1,0 м i глибиною до мiнерального ґрунту або ґрунтових вод. При проведеннi грабарств широко використовується спецiальна технiка: канавокопачi, екскаватори, бульдозери, грейдери, iншi машини, придатнi для цiєї роботи. Обкопування починається з боку об'єктiв i населених пунктiв, якi можуть зайнятися вiд палаючого торфу. Саму пожежу гасять шляхом перекопування палаючого торфу й заливання його дуже бiльшою кiлькiстю води, оскiльки торф майже не намокає. Для гасiння палаючих штабелiв, караванiв торфу, а також гасiння пiдземних торф'яних пожеж використовується вода у виглядi потужних струменiв. Водою заливають мiсця горiння торфу пiд землею й на поверхнi землi.
Всi прийоми й методи боротьби з лiсовими пожежами дiляться на активнi й пасивнi. Активнi методи обов'язково передбачають активний вплив на крайку пожежi, як безпосереднє, так i непряме. Безпосереднє гасiння доцiльно лише тодi, коли по близькостi є досить води або горiння на крайцi таке слабке, що його можна захльостати або закидати ґрунтом. У всiх iнших випадках переважнiше непряме гасiння - вiджиг.
лиха й умов його виникнення, населення сповiщається про нього штабом ГО по всiх можливих каналах зв'язку - радiомовленню, телебаченню й за допомогою звукових сигналiв.
Сигнал про виникнення пожежi в лiсовому масивi або на торфовищах передається встановленим порядком:
- черговим з пожежно-спостережливої вишки (лiсником, пожежним сторожем) - у службу державної лiсової охорони або на вiдповiдне лiсогосподарське пiдприємство. Одержавши сигнал, служба лiсової охорони й лiсгоспи органiзують гасiння пожежi й оповiщення населення про пожежу по радiо, телефону або звуковим сигналам.
Тактика гасiння пожеж залежить вiд величини пожежi й iнтенсивностi горiння фронтальнiй крайцi. Існує наступна класифiкацiя пожежi:
Клас
А (загоряння).................................................................... менш 0,2 га.
Б (мала пожежа)............................................................... 0,2 - 2,0 га.
Г (середня пожежа).............................................................. 21 - 200 га.
Д (велика пожежа)............................................................ 201 - 2000 га.
Е (катастрофiчна пожежа)........................................... бiльше 2000 га.
Згасити пожежу класу А не вимагає особливих прийомiв. Зате пожежi класу Б, В, Г и iншi вимагають певної тактики. У процесi гасiння пожежi видiляється 4 послiдовнi операцiї: зупинка пожежi, його локалiзацiя, сторожiння й догашення.
торфу. В окремих районах зафiксованi верхiвковi й низовi лiсовi пожежi.
Просторовий розмах зони нещастя, важкоприступнiсть вогнищ пожеж, далекiсть їх вiд джерел води, недолiк сил i засобiв не дозволили ефективно боротися з вогнем традицiйними способами. Вiйськовi частини, що дiяли в районах лiсових пожеж, i формування цивiльної оборони за допомогою технiки (бульдозерiв, шляхопрокладальникiв) i вибухових пристроїв в окремих випадках лише локалiзували загоряння. У цих умовах було ухвалене рiшення про залучення до гасiння пожеж трубопровiдних вiйськ Мiноборони, головне завдання яких полягала в тому, щоб у найкоротший термiн розгорнути лiнiї трубопроводу й вести перекачування води до вогнищ горiння з максимально можливою подачею.
Трубопровiднi частини оснащенi комплектами ПМТ (див. таблицю) з умовними дiаметрами труб 100 i 150 мм, призначених для транспортування свiтлих нафтопродуктiв (при необхiдностi - нафти й води) у польових умовах на бiльшi вiдстанi.
Кожний комплект являє собою iнженерно-технiчний комплекс, що складається iз труб, засобiв перекачування й iншого встаткування, за допомогою якого можна розгорнути магiстральну лiнiю або необхiдну кiлькiсть локальних лiнiй сумарною довжиною до 150 км. Для ПМТ характернi висока швидкiсть монтажу й використання в будь-яких географiчних умовах. Збiрно-розбiрна конструкцiя польових трубопроводiв дозволяє оперативно перемiщати комплекти ПМТ (повнiстю або вроздрiб) всiма видами транспорту, швидко розгортати їх на обраних напрямках, вести перекачування води до виконання завдання й демонтувати. При цьому темп розгортання лiнiй трубопроводу залежить вiд кiлькостi персоналу й транспортних засобiв. Для оперативних розрахункiв прийнято вважати, що команда з десяти чоловiк за 1 год монтує 1 км трубопроводу дiаметром 150 мм або 1, 2 км дiаметром 100 мм.
У всiх випадках залучення трубопровiдних частин для подачi води в райони масових пожеж вони успiшно справлялися з поставленими завданнями. У процесi їхнього виконання були вiдпрацьованi ефективнi прийоми й способи подачi води з максимально можливою продуктивнiстю.
характеру, наявностi вододжерел, вивчення мiсцевостi i її доступностi для автотранспорту. На командних пунктах частин перебували резерви особового складу, автотранспорт, запас труб (15-20 км) i встаткування, завантаженого на автомобiлi, готовi до транспортування засобу перекачування, ремонтнi майстернi й засоби зв'язку. Наявнiсть резерву й постiйна актуалiзацiя вiдомостей дозволяли оперативно реагувати на змiни обстановки, найбiльше рацiонально використовувати сили й засоби.
Для забезпечення максимального напору води передбачався ряд мiр. Пiдпiрнi станцiї, що мали на входi й виходi насосiв по двох рукава, установлювалися на пологих берегах якнайближче до зрiзу води. Головнi насоснi станцiї, до складу яких входили пересувнi насоснi установки ШТОВХНУ-100/200М, розгортали на мiнiмальному видаленнi вiд пiдпiрних станцiй (12-24 м). При перекачуваннi води на вiдносно короткi вiдстанi (до 10 км) робочi колеса насосiв з'єднували паралельно.
Специфiка пожеж полягала в тiм, що безлiч вогнищ рiзної iнтенсивностi горiння поширювалося на великих територiях. До кожного вогнища необхiдно було простягнути одну або кiлька лiнiй трубопроводу й подати по них воду, тому трубопровiдним частинам i пiдроздiлам доводилося розгортати й експлуатувати велика кiлькiсть далеко розташованих друг вiд друга автономних лiнiй. Основним завданням виконуваних при цьому робiт був оптимальний розподiл сил i засобiв для одночасного розгортання нових лiнiй трубопроводу, подачi води у вогнища пожеж по декiлькох iснуючих лiнiях, демонтажу трубопроводу й вивозу труб тих лiнiй, потреба в яких вiдпала.
Розподiл сил i засобiв залежало вiд ефективностi гасiння пожеж. На першiй стадiї головнi зусилля були спрямованi на уведення в лад нових лiнiй трубопроводу. З моменту уведення в експлуатацiю 13 серпня 1972 р. перших дев'яти лiнiй ПМТ число їх постiйно збiльшувалося. За станом на 28 серпня використовувалася максимальна кiлькiсть лiнiй (41), по яких щодоби подавалося 87, 8 тис. т води. У мiру придушення вогнищ вогню потреба в лiнiях зменшувалася. Основний змiст робiт на цiй стадiї - подача води по що залишилися й демонтаж лiнiй, що звiльнилися.
Слiд зазначити, що як цiльова функцiя оптимiзацiї використовувався критерiй максимальної площi погашеної пожежi за мiнiмальний час, У свою чергу, площу погашеної пожежi безпосередньо пов'язана з подачею води по трубопроводу. У середньому щодоби по розгорнутих лiнiях трубопроводу перекачувалося близько 50 тис, т води. Для доставки такої кiлькостi води автоцистернам треба було б щодоби робити 10 тис. рейсiв вантажопiдйомнiстю 5 т. Переваги подачi води в райони масових пожеж по трубопроводу зв'язанi також i з тим, що воднi джерела були значно вилученi вiд вогнищ горiння, через що автотранспорт (авторозливнi станцiї АРС-12Д хiмiчних вiйськ i пожежнi цистерни) виявився малоефективним.
Усього за серпень-вересень 1972 г. трубопровiднi частини розгорнули 188 лiнiй загальною довжиною 1293, 3 км. По них було подано 4, 593 млн. м. куб. води, за допомогою якої лiквiдованi лiсовi пожежi й загоряння торфовищ на 440 км. кв., або 44 тис. га.
Висока ефективнiсть польових трубопроводiв як засоби подачi на значну вiдстань бiльших обсягiв води, а також отриманий трубопровiдними з'єднаннями й частинами досвiд визначили їхнє використання для аналогiчних цiлей в 1976, 1980, 1981 i 1991 р. у багатьох регiонах країни. В 1981 р. у чотирьох областях розгорнуто 23 лiнiї трубопроводу й подано у вогнища лiсових пожеж бiльше 1 млн. м. куб. води.
Таким чином, застосування польових магiстральних трубопроводiв при лiквiдацiї масових лiсових i торф'яних пожеж має свою iсторiю, вiдому далеко не всiм. Безсумнiвно, що область їхнього використання в подiбних ситуацiях може бути розширена, наприклад, для зупинки поширення крайки пожежi (локалiзацiя) або повного його гасiння.
Обсяг подаваної по трубопроводу води може бути рiзним: все залежить вiд кiлькостi встановлених насосних станцiй. Величини подач для ПМТ обмеженi числом насосних установок, що входять до складу комплекту, якi забезпечують роботу трубопроводу довжиною 12- 15 км на середньопереписаної мiсцевостi. При перекачуваннi на меншi вiдстанi, характернi для розглянутих обставин, подається бiльша кiлькiсть води.
Як правило, довжина трубопроводу залежить в основному вiд розташування вододжерел i вогнищ горiння вiдносно один одного, у меншому ступенi - вiд наявностi дорiг (вона може стати своєрiдною характеристикою того регiону, у якому виникли пожежi).
Аналогiчним чином можна визначити довжина лiнiй для будь-якого географiчного району, тобто виявити далекiсть вогнищ пожежi вiд вододжерел. Для цього зовсiм не обов'язково розгортати лiнiї трубопроводу - можна скористатися картографiчним матерiалом i вiдомими математичними моделями. Наявнiсть таких характеристик дозволяє завчасно виявити потребу в силах i засобах з метою локалiзацiї й лiквiдацiї масових пожеж.
Для подачi води у вогнища пожеж iснують рiзнi методи розгортання трубопроводу, вибiр яких залежить вiд характеристики пожежi, наявностi й розташування джерел води, рiвня iснуючої й потенцiйної небезпеки конкретного вогнища горiння. Наприклад, при розгортаннi трубопроводу вiд джерела води до вогнища пожежi використовують такi методи, як розгортання до фронту пожежi однiєї або декiлькох магiстральних лiнiй; розгортання декiлькох магiстральних лiнiй трубопроводу з рiзних напрямкiв до одного вогнища; пристрiй вiдводiв вiд магiстральної лiнiї трубопроводу до декiлькох вогнищ горiння; оточення вогнища пожежi лiнiєю трубопроводу; охоплення вогнища пожежi лiнiєю трубопроводу з однiєї або декiлькох сторiн; розгортання декiлькох лiнiй трубопроводу у виглядi "гребiнки".
У процесi застосування ПМТ для гасiння масових пожеж виробленi наступнi способи використання води:
подача води компактними (розпорошеними) струменями через пожежнi стовбури;
розбризкування води через стики трубопроводу; створення захисних водяних зон у населених пунктiв i промислових пiдприємств, а також запасiв води у водоймах, замкнутих складках мiсцевостi й промiжних буферних ємностей для її наступного використання;
затока дренажних канав i обводнювання площ палаючих торфовищ;
По досвiду, накопиченому в ходi лiквiдацiї лiсових i торф'яних пожеж, можна назвати три основних принципи використання ПМТ для подачi води: локалiзацiя вогнищ пожеж (протипожежна оборона); захист населених пунктiв i важливих об'єктiв вiд наступаючого фронту вогню; активне гасiння пожеж (протипожежне настання). Кожний з перерахованих принципiв реалiзується рiзноманiтним сполученням описаних вище методiв розгортання трубопроводiв i способiв подачi води (залежно вiд обстановки).
Перевагами використання ПМТ при гасiннi великих лiсових i торф'яних пожеж є: створення розгалужених систем будь-якої конфiгурацiї й урiзання в них у будь-якому мiсцi; невразливiсть трубопроводу при наїздi на нього колiсної технiки й завалi його обгорiлими деревами; можливiсть швидкого демонтажу споруджених трубопровiдних лiнiй i перемiщення на iнший об'єкт; працездатнiсть навiть при поширеннi фронту вогню безпосередньо на мiсцевiсть, де прокладений трубопровiд, пiд час перекачування води.
Досвiд лiквiдацiї масових пожеж дозволив розробити новi принципи використання ПМТ, якi виявилися не тiльки оперативним i потужним засобом подачi води до вогнищ пожеж, але й продемонстрували високу ефективнiсть при безпосереднiм гасiннi вогню. Однак широке застосування трубопроводiв у загальнiй системi лiквiдацiї масових лiсових пожеж стримується вiдсутнiстю законодавчої й нормативної бази, науково обґрунтованої концепцiї й тактики дiй трубопровiдних частин i пiдроздiлiв Мiноборони Росiї в таких обставинах.
Потрiбна подальша розробка наукових основ i технiчного забезпечення способiв i методiв розгортання польових магiстральних трубопроводiв, тактики дiй трубопровiдних частин для гасiння лiсових пожеж. Одночасно iз цим для бiльше ефективного використання подаваної по трубопроводах води необхiдно мати комплекти додаткового встаткування (малогабаритнi переноснi мотопомпи, ручнi, лафетнi й торф'янi стовбури, пожежнi рукави, трiйники й т. п.).
Розрахункова робота № 1 «Оцiнка радiацiйної обстановки пiсля аварiї на АЕС» (за методичкою № 6058).
ВАРІАНТ № 8
Вихiднi данi та Значення
Час аварiї, год, хв. = 13
Час доби = День
Хмарнiсть = Суцiльна
Час вимiрювання рiвня радiацiї (потужнiсть дози) = 15,5
Вимiряний рiвень радiацiї (потужнiсть дози) на початку роботи До, Рад/годину = 45
Час виконання робiт Т, годин = 2
Установлена доза (задана) радiацiї Д уст, рад = 17
Тип Реактора = ВВЕР - 1000
Частка викиду РР в атмосферу, % = 10
За таблицею 7 визначаємо категорiю (ступiнь) вертикальної стiйкостi атмосфери за:
Хмарнiсть = Суцiльна
Час доби = День
Швидкiсть вiтру на висотi 10 м, м/с = 4,8
Це буде iзотермiя.
радiоактивної хмари при:
Швидкiсть вiтру на висотi 10 м, м/с = 4,8
Вона буде 5 м/с приблизно.
За даними таблицi 2 для :
Тип Реактора = ВВЕР - 1000
Частка викиду РР в атмосферу, % = 10
iзотермiя
Швидкiсть вiтру середня, м/с = 5 м/с визначаємо розмiри прогнозованих зон забруднення:
Зона М:
Ширина = 0,78 км
Площа = 1070 кв км
Зона А:
Довжина = 29,5 км
Площа = 26,8 кв км
а) час, що сплинув пiсля аварiї до кiнця роботи:
Т к = Т п + Т
Т к - час кiнця роботи
Т - час роботи
Т к = 15,5 - 13 + 2 = 4,5
Д 1 = Д 2,5 / К 2,5
Д 2,5 = 45 Вимiряний рiвень радiацiї (потужнiсть дози) на початку роботи До,
в) рiвень радiацiї пiсля закiнчення роботи:
Д 4,5 = Д 1 * К 7,5
Д 1 = 64,28571 рад/год
Д 4,5 = 64,28571*0,545= 35,03571 рад/год
Д = 1,7 * (Д 4,5 * t 47,5 - Д 2,5 * t 2,5)
t 4,5= 4,5 години
t 2,5 = 2,5 години
Знаходимо спiввiдношення:
К осл = 1 робота на вiдкритiй мiсцевостi
К 2,5 = 0,7 для 2,5 годин пiсля аварiї за табл 1
Д 2,5 = 45 Вимiряний рiвень радiацiї (потужнiсть дози) на початку роботи До,
А = 45*1*0,7/17= 3,781513
За таблицею 9 при:
А = 3,781513
Т п = 2,5
Т доп = 0,85 години приблизно.
Визначимо допустимий час початку роботи ЗвКПР i ПХЗ.
Спiввiдношення:
А =(Д 1 / Д зад) * К осл
А = 64,28571*1/17= 3,781513
За таблицею 9 при:
А = 3,781513
Т = 2 Час виконання робiт Т, годин
К поч = 0,75 години приблизно.
Знаходимо вiдвернуту дозу радiацiї за 15 днiв пiсля аварiї за формулою:
t 360 = 360 годин
t 2,5 = 2,5 години
Д 2,5 = 45 Вимiряний рiвень радiацiї (потужнiсть дози) на початку роботи До,
Д 360 = Д 1 * К 360
К 360 = 0,09 для 360 годин пiсля аварiї за табл 1
Д 1 = 64,28571 рад/год
Д вiд = 1,7 *(360*5,785714-2,5*45) = 3349,607 рад
повiтрi.
Висновки та пропозицiї
Отже, особовий склад ЗвКПР та ПХЗ може виконувати Р i НР у зонi
роботи в зонi зараження до Т доп = 0,85 години або виконувати роботу з використанням спецiального транспорту. Роботу можна почати через К поч = 0,75 години пiсля аварiї.
Тип СДОР = Амiак рiдкий
Кiлькiсть СДОР, тонн = 50
Метеорологiчнi умови = Напiвясно, день, 40 град
Швидкiсть вiтру, м/с = 1
Вид сховища = Необвалованi
Вистота пiддону, м = 0
Час вiд початку аварiї, год = 4
Азимут ОНГ, град = 290
Показник та Результат прогнозування
Тип СДОР = Амiак рiдкий
Глибина зараження, км = 1,553893
Площа зони зараження, кв км = 3,790897
Площа осередку ураження, кв км = Територiя ОНГ
Тривалiсть уражаючої дiї СДОР, хв. = 58,37143
Втрати вiд СДОР, чол.
1. Оскiльки обсяг рiдкого амiаку невiдомий, для розрахункiв беремо його таким, що дорiвнює максимальнiй кiлькостi амiаку у системi, тобто 50 тонн.
Визначимо еквiвалентну кiлькiсть амiаку у первиннiй хмарi за формулою:
Q(e1) = K1 * K3 * K5 * K7 * Q (o)
K1 = 0,18 / 0,01 iз додатку 3 для амiаку
K3 = 0,04 iз додатку 3 для амiаку
K7 = 1,4 / 1 iз додатку 3 для амiаку i температури 40
Q (o) = 50
Метеорологiчнi умови = Напiвясно, день, 40 град
Швидкiсть вiтру, м/с = 1
Q(e1) = 0,18*0,04*0,23*1,4*50= 0,11592 (тонн)
2. Визначимо еквiвалентну кiлькiсть амiаку у вториннiй хмарi за формулою:
Q (e2) = (1 - K1) * K2 * K3 * K4 * K5 * K6 * К7 * Q (o) / h * d
K1 = 0,18 / 0,01 iз додатку 3 для амiаку
K2 = 0,025 iз додатку 3 для амiаку
K3 = 0,04 iз додатку 3 для амiаку
K4 = 1 iз додатку 4, швидкiсть вiтру, м/с = 1
K5 = 0,23 для iзотермiя (сторiнка 7)
K6 = 3,03 iз додатку 5, час вiд початку аварiї, год = 4
h = 0,05 для необвалованого сховища
3. Із додатку 1 глибина зони зараження первинною хмарою Г 1 дорiвнює
при Q(e1) = 0,11592 (тонн)
при Швидкiсть вiтру, м/с = 1
Г 1 = 1,449 (кiлометрiв)
4. Із додатку 1 глибина зони зараження вторинною хмарою Г 2 дорiвнює
при Q (e2) = 0,016783 (тонн)
при Швидкiсть вiтру, м/с = 1
за пропорцiєю:
х = 0,016783*1,25/0,1= 0,209786 (кiлометрiв)
5. Повна глибина зони зараження:
Г = Г 2 + 0,5*Г 1
Г 1 = МІНІМУМ (Г2;Г1) = 0,209786
Г = 1,553893 (кiлометрiв)
При Швидкiсть вiтру, м/с = 1
Це - 24 (кiлометрiв)
Це - граничне значення глибини перенесення повiтря за 4 год при рiзних швидкостях вiтру. Вибираємо найменше помiж табличним 24 км та розрахованим 1,553893 (кiлометрiв)
Мiнiмум (1,553893;24) = 1,553893
6. Визначимо час надходження хмари зараженого повiтря до ОНГ:
T надходження = x / V
х = Вiдстань вiд ХНО до ОНГ, км =3
За додатком 6 при iзотермiя
при Швидкiсть вiтру, м/с = 1
V = 6 км/год
T надходження = 3/6= 0,5 (години)
7. Визначимо площу зони хiмiчного ураження:
S = П * Г * Г / n
"Пi", нескiнченний дрiб
П = 3,14
Г = 1,553893 (кiлометрiв)
n при Швидкiсть вiтру, м/с = 1
n = 2 (сторiнка 7)
S = 3,14*1,553893*1,553893/2= 3,790897 (кв км)
T = (h * d) / (K2 * K4 * K7)
h = 0,05 для необвалованого сховища
d = 0,681 тонн/кубометр - це густина СДОР (додаток 3)
K2 = 0,025 iз додатку 3 для амiаку
K4 = 1 iз додатку 4, швидкiсть вiтру, м/с = 1
K7 = 1,4 iз додатку 3 для амiаку i температури 40
Т = (0,05*0,681)/(0,025*1*1,4)= 0,972857 (години)
Т = (0,05*0,681*60)/(0,025*1*1,4)= 58,37143 (хвилин)
Так як повна глибина зони зараження 1,553893 км менша за вiдстань
вiд ХНО до ОНГ 3 км, то ОНГ (обєкт народного господарства) не
попав у зону уражаючої дiї СДОР i вiдповiдно втрат персоналу ОНГ немає.
1) Цивiльна оборона: Методичнi вказiвки до виконання розрахунково-графiчної роботи на тему «Оцiнка радiацiйної обстановки пiсля аварiї на АЕС» для студентiв усiх спецiальностей денної та заочної форм навчання./ М. М. Яцюк, В. М. Пелих, О.І. Прокопенко. – К.: НУХТ, 2002. – 20 с.
2) Цивiльна оборона: Методичнi вказiвки до виконання розрахунково-графiчних робiт для студентiв всiх спецiальностей денної форми навчання./ Уклад. М. М. Яцюк. – К.: УДУХТ, 1999. – 20 с.
| 
