Аналіз основних правових положень перевезення пасажирів та багажу

Аналiз основних правових положень перевезення пасажирiв та багажу ЗМІСТ Вступ Роздiл І Поняття та характеристика договору перевезення пасажирiв та багажу 1. 2 Поняття договору перевезення пасажирiв та багажу 1. 4 Сторони договору перевезення пасажирiв та багажу їх правовий статус 1. 5 Форма договору перевезення пасажирiв та багажу 1. 6 Особливостi правовiдносин перевезення 2. 1 Перевезення пасажирiв та багажу залiзничним транспортом 2. 2 Перевезення пасажирiв та багажу автомобiльним транспортом 2. 3 Перевезення пасажирiв та багажу внутрiшньоводним i морським транспортом 2. 4 Перевезення пасажирiв та багажу авiацiйним транспортом 2. 5 Особливостi перевезення небезпечних вантажiв Роздiл ІІІ Вiдповiдальнiсть за порушення договору перевезення пасажирiв та багажу 3. 1 Загальна характеристика цивiльно-правової вiдповiдальностi за порушення транспортних зобов'язань 3. 2 Вiдповiдальнiсть за порушення договору перевезення пасажирiв та багажу залiзничним транспортом 3. 4 Вiдповiдальнiсть за порушення договору перевезення пасажирiв та багажу внутрiшньоводним i морським транспортом 3. 5 Вiдповiдальнiсть за порушення договору перевезення пасажирiв та багажу авiацiйним транспортом Висновки СПИСОК використаних джерел Вступ ланка мiж пiдприємствами, сприяючи функцiонуванню iнших галузей економiки, розв'язанню соцiальних задач, рацiональному та гнучкому використанню виробничих сил, забезпечуючи обороноздатнiсть країни. Тому державна полiтика становлення та розвитку транспортного комплексу України передбачає забезпечення своєчасного, повного та якiсного задоволення потреб населення i суспiльного виробництва у перевезеннях, створення рiвних умов для розвитку господарської дiяльностi пiдприємств транспорту всiх форм власностi та входження транспортного комплексу України до європейської i свiтової транспортної системи. За договором про перевезення пасажира перевiзник зобов'язується перевезти пасажира до пункту призначення, а в разi здачi пасажиром багажу — також доставити багаж до пункту призначення i видати його уповноваженiй на одержання багажу особi; пасажир зобов'язаний сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачi багажу — i за його перевезення (910 ЦК України). Перевезення пасажирiв здiйснюється залiзничним, рiчковим, морським, повiтряним та автомобiльним транспортом, а в мiстах — метрополiтеном, трамваями i тролейбусами. Існують автомобiльнi примiськi, мiжмiськi перевезення пасажирiв та мiськi автобуснi, а також перевезення маршрутними та вантажопасажирськими таксомоторами. Перевезення за плату пасажирiв та їхнiх речей громадянами, якi здiйснюють їх епiзодично, регулюються нормами про договiр пiдряду, а не правилами транспортного законодавства. Роль i значення транспорту закрiплено статтею 1 Закону України «Про транспорт» вiд 10 листопада 1994 р., в якiй визначається, що транспорт є однiєю з найважливiших галузей суспiльного виробництва, яка покликана задовольнити потреби населення та суспiльного виробництва в перевезеннях. Отже, законодавець визначає транспорт як важливу галузь суспiльного виробництва, що перебуває у тiснiй взаємодiї з промисловiстю; енергетичним, агропромисловим, будiвельним i торговельним комплексом; зв'язком; житловим господарством, побутовим обслуговуванням населення; сферою використання й охорони природних ресурсiв тощо. У кожнiй з перерахованих галузей є окремi специфiчнi матерiальнi умови виробництва, технологiчнi процеси, структура пiдприємств, особовий склад працiвникiв i т. iн. На сьогоднiшнiй час чи не найпоширенiша функцiя транспорту полягає у перевезеннi пасажирiв. Щорiчно обсяги перевезення пасажирiв збiльшуються на таких видах транспорту, як автомобiльний, залiзничний, вiдновлює свої можливостi за рахунок покращення матерiальної та технiчної бази рiчковий, морський та авiацiйний транспорт. На даний момент вважається, що для задоволення потреб у перевезеннi пасажирiв та багажу необхiднi транспортнi засоби й комплекси, якi мають бути побудованi й повиннi перебувати у вiдповiдному технiчному станi, своєчасне впровадження заходiв технiчного переозброєння i передових методiв з вдосконалення всiх ланок транспортної системи. Досягнення стратегiчних результатiв, якi повинна забезпечувати транспортна система, залежить вiд виконання вищезазначених завдань. Сьогоднi в Українi транспортний комплекс має свою органiзацiйну структуру. За Законом України «Про транспорт» (роздiлi II, ст. 21) у нашiй країнi сформована Єдина транспортна система, яка охоплює всi види державного, колективного й приватного транспорту, транспортно-технiчнi засоби, рухомий склад, структури управлiння на кожному видi транспорту та соцiально-економiчного забезпечення. Пiдтвердженням цьому є статтi 22—40 зазначеного вище Закону. Так, стаття 22 визначає склад залiзничного транспорту, до якого входять пiдприємства залiзничного транспорту, що здiйснюють перевезення пасажирiв i вантажiв, рухомий склад залiзничного транспорту, залiзницi, шляхи сполучення, а також промисловi, будiвельнi, торговельнi та постачальницькi пiдприємства, навчальнi заклади, технiчнi школи, дитячi дошкiльнi заклади, заклади охорони здоров'я, фiзичної культури та спорту, культури, науково-дослiднi, проектно-конструкторськi органiзацiї, пiдприємства промислового залiзничного транспорту та iншi пiдприємства, установи й органiзацiї незалежно вiд форм власностi, що забезпечують його дiяльнiсть i розвиток. Подiбнi статтi визначають iншi складники транспорту. Необхiдно зазначити, що в юридичнiй лiтературi вважається - транспортнi правовiдносини мають всi ознаки цивiльно-правових вiдносин, якi врегульованi нормами цивiльного права на пiдставах договору перевезень. Враховуючи формування нових економiчних вiдносин, створення стабiльної та незалежної ринкової iнфраструктури на сьогоднiшнiй день повиннi бути актуальними питання подальшого розвитку транспортної системи, збiльшення обсягiв перевезень, в тому числi i пасажирiв, що забезпечить наповнюванiсть державного та мiсцевих бюджетiв. На сьогоднiшнiй час транспортне право України тiльки починає вiдокремлюватись в самостiйну галузь права. У зв’язку з цим в юридичнiй лiтературi майже немає робот, якi б висвiтлювали основнi принципи дiяльностi та правового регулювання транспорту. Актуальнiсть теми. Полягає в тому, що утворення України та становлення її як демократичної, правової, соцiальної держави стало результатом втiлення багатовiкових традицiй державотворення українського народу. Подальший державний розвиток обумовлює необхiднiсть удосконалення державної полiтики у сферi перевезень. Транспорт – найважливiша ланка у сферi економiчних вiдносин, одна iз провiдних галузей матерiального виробництва. Вiн бере участь у створеннi продукцiї та доставцi її споживачам, здiйснює зв’язок мiж виробництвом та споживанням, мiж рiзними галузями господарства, мiж країнами та регiонами. Без вiдносин у сферi перевезення був би неможливий сам процес сучасного виробництва, для якого необхiднi зв'язки щодо постачання сировини i продукцiї. яких можна назвати таких, як: Демський Е. Ф., Гiжевський В. К., О. В. Дзеру, Н. С. Кузнєцову, О. А. Пiдопригору, Д. В. Боброву, С. М. Приступу, Сергєєва А. П., Толстого Ю. К., Корнєєва С. М., Братуся С. Н., Попова Ю. А., Маслова В. Ф. та iн. Головнi завдання – проаналiзувати нормативно-правову базу перевезень пасажирiв рiзними видами транспорту, окреслити основнi напрями її систематизацiї. Робота побудована таким чином, щоб максимально виконати поставленi завдання. У зв’язку iз цим: спочатку буде дано характеристику правових вiдносин, якi виникають пiд час перевезення пасажирiв рiзними видами транспорту i якi оформленi вiдповiдними цивiльними договорами, будуть видiленi основнi права та обов’язки сторiн в цих вiдносинах. Потiм будуть видiленi основнi пiдстави юридичної вiдповiдальностi за порушення договорiв перевезення пасажирiв та багажу, а також пiднятi основнi актуальнi проблеми, що виникли сьогоднi в дiяльностi транспортної системи України. В роботi використанi рiзноманiтнi науковi загальнi та спецiальнi методи, такi як: логiчний, порiвняльний, iсторичний, методи синтезу та аналiзу та iн. Роздiл І Поняття та характеристика договору перевезення пасажирiв та багажу Змiст спецiальної правоздатностi деяких пiдприємств становить виробнича дiяльнiсть з надання послуг. Однi послуги являють собою результат певних видiв дiяльностi або працi (споживнi вартостi) i втiлюються у товарах, iншi, навпаки, не залишають реальних результатiв, якi б iснували окремо вiд виконавцiв цих послуг. Головною особливiстю договорiв про надання послуг, на вiдмiну вiд договорiв про виконання робiт, є те, що надання послуг невiддiльне вiд дiяльностi особи, яка надає послуги. Корисний ефект такої дiяльностi не виступає у виглядi певного осяжного матерiалiзованого результату, як це має мiсце у пiдрядних договорах, а полягає в самому процесi надання послуги. Зобов'язання з надання послуг виникають, зокрема, з транспортних договорiв. У ст. 6 Закону України "Про транспорт" вiд 10 листопада 1994 р. визначено загальнi основи господарської дiяльностi пiдприємств транспорту. Перевезення пасажирiв, вантажiв, багажу та пошти, надання iнших транспортних послуг, експлуатацiя та ремонт шляхiв здiйснюють залiзницi, пароплавства, порти (пристанi), автомобiльнi, авiацiйнi, дорожнi пiдприємства, якщо це передбачено їх статутами [34, с. 247]. Пiдприємства транспорту здiйснюють перевезення та надають послуги на основi державних контрактiв i договорiв про перевезення пасажирiв i вантажiв з урахуванням економiчної ефективностi перевiзних та переробних можливостей транспорту. Економiчнi вiдносини пiдприємств транспорту, що виникають у процесi перевезення, ґрунтуються на принципах взаємної вигоди, рiвної та повної вiдповiдальностi [32, с. 64]. нормативiв та iнших економiчних засобiв вiдповiдно до чинного законодавства України. Транспортнi договори подiляються на основнi та допомiжнi. Основнi транспортнi договори опосереднюють головну сферу взаємовiдносин транспортних органiзацiй та клiєнтури (договори про перевезення пасажирiв, вантажiв, багажу та пошти, договори буксирування). Допомiжнi договори сприяють нормальнiй органiзацiї перевiзного процесу (договори на органiзацiю перевезень, експедицiї, на експлуатацiю пiд'їзних колiй, подачу i забирання вагонiв тощо). Перевезення пасажирiв, вантажiв, багажу та пошти залежно вiд видiв транспорту, якими вони здiйснюються, подiляються на: а) залiзничнi; б) внутрiшнiми водними шляхами (рiчковi); в) морськi; г) повiтрянi; д) автомобiльнi. Крiм того, перевезення у межах територiальної сфери дiї однiєї транспортної органiзацiї (наприклад, Львiвської залiзницi) вважаються перевезеннями мiсцевого сполучення; перевезення двома чи кiлькома органiзацiями одного виду транспорту є перевезеннями у прямому сполученнi, а перевезення за єдиним транспортним документом органiзацiями рiзних видiв транспорту — перевезеннями у прямому змiшаному сполученнi. На морському транспортi перевезення та буксирування бувають: а) каботажнi — мiж портами України; б) мiжнароднi — мiж iноземними портами [43, с. 276]. Кожен iз видiв транспорту є окремою господарською системою, що взаємодiє з iншими транспортними системами. Крiм перелiчених, iснує ще один вид транспорту — трубопровiдний, який перекачує нафту, газ, воду тощо. Проте вiдносини, що складаються при транспортуваннi цих продуктiв трубопроводами, регулюються або законодавством про поставки, або законодавством про постачання енергетичних та iнших ресурсiв через приєднану мережу. Органiзацiя, що експлуатує трубопровiд, водночас є й володiльцем продукцiї, яка перебуває у трубопроводi [44, с. 186]. У ЦК УРСР (статтi 358—368), ЦК України (статтi 908—928), ГК України (статтi 306—315) визначено загальнi норми щодо договорiв про перевезення пасажирiв i вантажiв. Детальнiше умови перевезення пасажирiв, вантажiв i багажу та вiдповiдальнiсть сторiн за цими перевезеннями регулюють статути (кодекси) окремих видiв транспорту та правила, прийнятi у встановленому порядку. Зокрема, на залiзничному транспортi дiє Закон України "Про залiзничний транспорт" вiд 4 липня 1996 p., Статут залiзниць України, затверджений постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 6 квiтня 1998 р., на рiчковому — Статут внутрiшнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Мiнiстрiв СРСР вiд 15 жовтня 1955 р., на морському — Кодекс торговельного мореплавства України, затверджений Верховною Радою України 9 грудня 1994 р[5, с. 349]., на повiтряному — Повiтряний кодекс України, затверджений Верховною Радою України 4 травня 1993 р [7]. Умови перевезення пасажирiв, вантажiв та багажу автомобiльним транспортом i вiдповiдальнiсть сторiн за цi перевезення визначаються Законом України "Про автомобiльний транспорт" вiд 5 квiтня 2001 p., Статутом автомобiльного транспорту УРСР, затвердженим постановою Ради Мiнiстрiв УРСР 27 червня 1969 р., та iншими нормативними актами. Згiдно зi статутами (кодексами) розробляються та затверджуються правила перевезення на окремих видах транспорту, а також у змiшаному сполученнi. 1. 2 Поняття договору перевезення пасажирiв та багажу та видати його особi, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатите встановлену плату за проїзд, а у разi здавання багажу — також за його провезення (ч. 1 ст. 910 ЦК). Договiр укладається як усно — в разi попереднього продажу квитка, так i шляхом вчинення конклюдентних дiй — посадка пасажира при подачi транспортного засобу [30, с. 369]. Вiдповiдно до ст.. 910 ЦК України - за договором перевезення пасажира одна сторона (перевiзник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разi здавання багажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особi, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разi здавання багажу — також за його провезення. Укладення договору перевезення пасажира та багажу пiдтверджується видачею вiдповiдно квитка та багажної квитанцiї, форми яких встановлюються вiдповiдно до транспортних кодексiв (статутiв). Вiдповiдно до ст. 187 КТМ доказом укладення договору морського перевезення пасажира i сплати вартостi проїзду є виданий перевiзником квиток. Договiр морського перевезення пасажира включає i умову про доставку перевiзником каютного багажу. При здачi багажу пасажир сплачує вартiсть його перевезення, що засвiдчується багажною квитанцiєю. Договiр морського круїзу (ст. 195-202 КТМ) не квалiфiкується як рiзновид договору морського перевезення пасажира, а вважається iнститутом, що iснує поряд з iнститутом морського перевезення пасажирiв [30, с. 370]. Перевезення пасажирiв i багажу внутрiшнiми водними шляхами регулюються ст. 104-125 СВВТ. Правилами перевезень пасажирiв, багажу, вантажобагажу та пошти залiзничним транспортом України. Укладення договорiв перевезення пасажира автомобiльним транспортом має свою специфiку. Зазвичай такi договори укладаються автовокзалами, автостанцiями, вiд iменi перевiзника (ст. 42 Закону "Про автомобiльний транспорт" ). Договiр укладається в письмовiй формi, якщо може бути пасажирський квиток, договiр, квитанцiя тощо. Встановлюється, що договiр вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду. Укладений в такий спосiб договiр набуває чинностi з моменту посадки пасажира в автомобiльний транспортний засiб. При туристичних перевезеннях, при перевезеннях на замовлення, а також у випадках, коли пасажир користується право пiльгового проїзду договiр перевезення вважається укладеним з моменту посадки в автобус. Стосовно таксi встановлюються, що з моменту посадки пасажира договiр перевезення набуває чинностi (ст. 52 Закону "Про автомобiльний транспорт"). Всi цi особливостi визначення моменту укладення договору перевезення та набуття ним чинностi не мають iстотного практичного значення, а лише пiдкреслюють неконструктивнiсть iдеї використання поряд з правовою конструкцiєю укладення цивiльно-правового договору правової конструкцiї набуття (набрання) ним чинностi (ч. 2 ст. 631 ЦК). Перевезення мiським електричним транспортом також здiйснюється на договiрних засадах (ст 4 Закону "Про мiський електричний транспорт") Вшносини щодо перевезення регулюються Правилами користування трамваєм i тролейбусом в мiстах України. 1. 3 Змiст договору та порядок виконання Сьогоднi при регулюваннi транспортних вiдносин пiд час перевезення пасажирiв та їх багажу постають двi головнi проблеми, якi пов’язанi iз: 1) створенням досконалої та систематизованої нормативно-правової бази в сферi транспорту; Як вже зазначалось, виникаючi при наданнi транспортом послуг з перевезення пасажирiв вiдносини оформляються договором, в силу якого одна сторона (перевiзник) зобов'язується перевезти пасажира в обумовлений пункт призначення, а iнша сторона (пасажир) зобов'язується сплатити за проїзд установлену плату. Таким чином в даних вiдносинах є , як мiнiмум, двi сторони, що надiленi взаємними правами та обов’язками. Такi вiдносини носять цивiльно-правовий характер. Правовi пiдстави договору перевезення пасажирiв та їх багажу передбаченi ст. 910 Цивiльного кодексу України (далi – ЦК), що набув чинностi з 01 сiчня 2004 року. Вiдповiдно до вказаної статтi за договором перевезення пасажира одна сторона (перевiзник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разi здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особi, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разi здавання багажу - також за його провезення. Укладення договору перевезення пасажира та багажу пiдтверджується видачею вiдповiдно квитка та багажної квитанцiї, форми яких встановлюються вiдповiдно до транспортних кодексiв (статутiв) [44, с. 188]. Необхiдно погодитись з тим, що на сьогоднiшнiй час оформлення вiдносин з перевезення пасажирiв у виглядi договору та надання їм цивiльно-правового характеру є найоптимальнiшим варiантом. Якщо дати цивiльно-правову характеристику даному договору, необхiдно зазначити, що вiн є взаємним, оплатним i консенсуальним. Крiм того, договiр перевезення пасажирiв та багажу транспортом загального користування є публiчним [30, с. 374]. Перевезення пасажирiв та багажу регулюється в загальнiй формi Цивiльним кодексом, транспортними статутами i кодексами, а також дiючими Правилами надання послуг по перевезенню пасажирiв. Про це зазначає вже згадана ст. 910 ЦК України, що носить вiдсилочний характер. Потрiбно пiдкреслити - оскiльки стороною розглядуваного договору виступає громадянин-споживач (пасажир), на цей вид перевезень поширюється Закон України “Про захист прав споживачiв” та iншi правовi акти. Всi згаданi нормативнi документи в сукупностi складають законодавство, яке регламентує iнститут перевезення пасажирiв. Не можна визнати позитивним iснування такої кiлькостi нормативних актiв для однiєї сфери надання послуг. Це обумовлює виникнення правових колiзiй, вiдсутнiсть чiткого механiзму вiдповiдальностi суб’єктiв, що надають послуги з перевезення пасажирiв. Розглянемо загальнi характеристики даного договору, його iстотнi умови та змiст. Сторонами в розглядуваному видi цивiльно-правових договорiв є пасажир i перевiзник, що мають чiтко визначенi права й обов’язки, якi характеризують їх правовий статус та визначають iстотнi умови договору. Однiєю iз iстотних умов договору перевезення пасажирiв являється плата. Провiзна плата, будучи цiною договору, на транспортi загального користування визначається тарифами, а в iнших випадках — угодою сторiн. Тарифи на перевезення встановлюються державними i мiсцевими (для мiського i примiського транспорту) органами виконавчої влади. Тарифи залежать вiд виду перевезення, його вiдстанi, роду (типу) перевiзних засобiв i категорiї (класу) займаного в них мiсця. Існують загальнi i пiльговi тарифи для деяких пасажирiв. У встановлених законом випадках пасажир взагалi може бути звiльнений вiд внесення проїзної плати (пенсiонери в мiському транспортi й iн.). Понесенi в зв'язку з цим витрати вiдшкодовуються транспортнiй органiзацiї за рахунок засобiв вiдповiдного бюджету. Проїзна плата вноситься при укладаннi договору. Виключення складають перевезення в не маршрутних таксомоторах, розрахунки за перевезення в яких здiйснюються пiсля їх завершення. Основний обов'язок пасажира — сплата проїзних платежiв. Придбання квитка й означає виконання даного обов'язку, якщо пасажиру не надане право безплатного проїзду. Пасажир зобов'язаний зберiгати квиток до закiнчення поїздки i пред'явити його в шляху проходження на першу вимогу посадових осiб, уповноважених на перевiрку проїзних документiв. Пасажир, виявлений у потязi (на суднi, у лiтаку) без квитка або з квитком, що не дає право на проїзд у даному потязi (на суднi, у лiтаку), зобов'язаний сплатити штраф у встановленому розмiрi i, крiм того, вартiсть проїзду до найближчої станцiї (порту). Потiм вiн або здобуває квиток для подальшого проходження, або вiддаляється з потяга (знiмається з рейса). Пасажири зобов'язанi дотримуватись встановлених правил перевезень [30, с. 378]. Права, що належать пасажиру, рiзнi i можуть бути зв'язанi з: а) висновком i виконанням договору перевезення; У самому загальному видi вони зазначенi в Цивiльному кодексi України та конкретизованi в транспортних статутах i кодексах. Так, вiдповiдно до ст. 911 ЦК пасажир має право: 2) провозити з собою безоплатно одну дитину вiком до шести рокiв без права зайняття нею окремого мiсця; 3) купувати для дiтей вiком вiд шести до чотирнадцяти рокiв дитячi квитки за пiльговою цiною; 4) перевозити з собою безоплатно ручну поклажу у межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами); 5) зробити не бiльше однiєї зупинки в дорозi з подовженням строку чинностi проїзних документiв (квитка) не бiльше нiж на десять дiб, а в разi хвороби - на весь час хвороби; 6) вiдмовитися вiд поїздки, повернути квиток i одержати назад повну або часткову вартiсть квитка - залежно вiд строку здавання квитка згiдно з правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами); 7) отримувати повну та своєчасну iнформацiю про час та мiсце вiдправлення транспортного засобу за вказаним у транспортному документi (квитку) маршрутом. Насамперед, пасажир має право зайняти мiсце вiдповiдно до квитка. У випадку ненадання пасажиру мiсця вiдповiдно до квитка перевiзник зобов'язаний надати йому мiсце хоча б i бiльш високої категорiї без стягування доплати. При згодi пасажира зайняти мiсце меншої вартостi йому повертається рiзниця. Якщо пасажир вiдмовляється вiд запропонованої йому замiни, перевiзник повертає вартiсть проїзду. Крiм того, пасажир вправi провозити iз собою безкоштовно одну дитину визначеного вiку, якщо вона не займає окремого мiсця. Іншi з пасажиром дiти провозяться по дитячих квитках з наданням окремого мiсця. Пасажир вправi також безкоштовно провозити iз собою речi (ручну поклажу) у межах установлених вагових норм. Понад цi норми ручна поклажа може провозитися як багаж за окрему плату. Пасажир вправi зробити одну зупинку на шляху (якщо це можливо в залежностi вiд виду транспорту), попередивши про те перевiзника, iз продовженням термiну придатностi квитка на встановлений час, а у випадку хвороби — на час хвороби (при наявностi довiдки з лiкувальної установи). Нарештi, пасажир вправi вiдмовитися вiд договору до початку перевезення або на шляху проходження. Вiдмовлення може бути змушеним (хвороба, затримка рейсу i т. д.) i добровiльним. При змушеному вiдмовленнi пасажиру повертаються грошi по невикористаному цiлком або частково квитку. Наслiдки добровiльного вiдмовлення залежать вiд часу вiдмовлення. Частина, що повертається пасажиру, вартостi проїзду назад пропорцiйна кiлькостi часу, що залишилась до вiдправлення транспортного засобу. Вона визначається в транспортних статутах i кодексах. У випадку припинення договору на шляху проходження пасажиру повертається вартiсть проїзду за непрослiдовану вiдстань. В усiх випадках повернення проїзних документiв з пасажира стягується встановлений збiр. Інша сторона договору - перевiзник зобов'язаний доставити пасажира в пункт призначення в термiни, визначенi транспортним законодавством. Цi термiни фiксуються в затверджених перевiзником розкладах руху транспортних засобiв (польотiв). Перевiзник несе вiдповiдальнiсть за затримку вiдправлення пасажира, а також за запiзнення прибуття транспортного засобу, що перевозить пасажира, у пункт призначення (за винятком перевезень у мiському i примiському сполученнях) [30, с. 381]. Вiдповiдальнiсть перевiзника настає при наявностi його провини i полягає, як правило, в сплатi неустойки (штрафу) у розмiрi, встановленому транспортним статутом або кодексом. Провина перевiзника в такому простроченнi презумується: вiн вiдповiдає, якщо не доведе, що затримка або запiзнення мали мiсце внаслiдок нездоланної сили, усунення несправностi транспортних засобiв, що загрожує життю або здоров'ю громадянина, або iнших обставин, що не залежать вiд перевiзника. Крiм того, при вiдмовленнi пасажира вiд перевезення через затримку вiдправлення транспортного засобу перевiзник повертає пасажиру проїзну плату [37, с. 863]. Необхiдно зазначити, що вiдповiдальнiсть перевiзника за заподiяння шкоди життю i здоров'ю пасажира визначається не правилами про договiр перевезення, а нормами делiктного права. У цьому випадку перевiзник вiдповiдає за заподiяння шкоди життю i здоров'ю пасажира (у тому числi безквиткового), виступаючи як власник джерела пiдвищеної небезпеки. пасажиром за пiдвищено небезпечну дiяльнiсть по експлуатацiї транспорту. - сторонами в таких правовiдносинах виступають перевiзник та пасажир; - iстотною умовою договору є його цiна, яку сплачує пасажир; - основнi права та обов’язки сторiн є iдентичними. Система прав пасажирiв досить досконала, але тiльки при їх узагальненнi, при наданнi послуг певним видом транспорту дуже велике значення має його специфiка, враховуючи яку задовольнити всi вимоги пасажира досить складно. Таким чином перелiченi вище права пасажирiв та ознаки вiдповiдальностi транспортних перевiзникiв можуть бути лише базою для побудови окремих правовiдносин. Будь-який договiр перевезення пасажирiв та багажу оформляється видачею пасажиру проїзного квитка та багажної квитанцiї, в яких вказуються всi iстотнi умови договору. Квиток та квитанцiя i являються своєрiдною формою даної цивiльно-правової угоди. Сама форма вказаних провiзних документiв встановлюється в порядку, передбаченому транспортними статутами i кодексами. На окремих видах мiського транспорту (наприклад, метро) договiр може полягати конклюдентними дiями пасажира без видачi квитка (при проходi через турнiкети метро i здiйсненнi платежу магнiтною картою або жетоном). На усiх видах транспорту (за винятком повiтряних i залiзничного в потягах далекого прямування) проїзнi квитки є пред'явницькими документами: транспортна органiзацiя зобов'язана виконати договiр перевезення у вiдношеннi будь-якого пасажира, що пред'явив квиток або його аналог при посадцi. Однак пiсля початку перевезення передача проїзного квитка не допускається. Утрачений квиток не вiдновлюється, а внесена по ньому плата за проїзд не повертається. Аналiзуючи форму квитка, на мою думку вона потребує доповненню щодо змiсту i мiстити вiдсотковi ставки в разi його повернення i невикористання з вiдповiдних причин. Це питання як один iз аспектiв викриває проблему забезпечення прав пасажирiв. На практицi нi процедура, нi сам порядок повернення квитка не захищають пасажира. Доволi часто пасажир з певних причин не може ним скористатись i в такому випадку транспортна органiзацiя не повертає повної вартостi назад. Зрозумiло, що органiзацiя також несе певнi збитки, але вони бiльше можуть бути вiднесенi до нормального комерцiйного ризику, нiж в рахунок коштiв пасажира. На сьогоднiшнiй час майже на всiх видах транспорту враховується час здачi квитка пасажиром, який його не використав. До уваги не беруться форс-мажорнi обставини, непереборна сила, нещаснi випадки, що могли статись з пасажиром. Сама процедура повернення квитка забирає тривалий час у пасажира, при цьому йому не сплачують 100% його вартостi. Правила, якi передбачають такi випадки досить не досконалi. Можливо, у зв’язку iз зазначеним було б доцiльно у змiст квитка включити вiдсоткову шкалу вартостi в разi його повернення пасажиром. Така б вартiсть враховувала конкретну цiну квитка в разi його повернення в залежностi вiд певної обставини, яку б повинен був пiдтвердити пасажир, i пiдлягала поверненню в будь-якiй касi транспортного перевiзника [30, с. 387]. Щодо самого договору перевезення пасажирiв та багажу, необхiдно зазначити, що квитки можуть бути разовi (для однократного проїзду) i тривалi. Останнi застосовуються при перевезеннях мiським i примiським транспортом i укладаються шляхом придбання абонементного квитка. Разовi договори можуть полягати для проїзду в одному, а iнодi й у зворотному напрямку (туди i назад) i мають установлений термiн дiї (термiн придатностi), у межах якого пасажир має право робити зупинки в шляху, тобто переривати перевезення. У деяких випадках термiн придатностi квитка може бути продовжений. При цьому, якщо квиток не був використаний з поважної причини (наприклад, через хворобу пасажира), перевiзник зобов'язаний, а в iнших випадках вправi продовжити термiн придатностi квитка. 1. Транспортнi правовiдносини складаються у сферi, де перевезення виступає у формi процесу виробництва на транспортi, закiнченим продуктом якого є надання послуг. 2. Транспортнi правовiдносини виникають у разi обов'язкової участi вiдповiдного транспортного органу або посадової особи цього органу (пiдприємства, органiзацiї, установи). Для цих вiдносин характерна наявнiсть державно-владного органiзуючого впливу або виконавчо-розпорядчої дiяльностi (наявнiсть вiдповiдних нормативних актiв, планiв перевезень, графiкiв руху транспортних засобiв, дозволiв на використання шляхiв сполучення, лiцензування тощо). 3. Транспортнi правовiдносини можуть виникати за iнiцiативою будь-якої iз сторiн. Проте згода чи бажання другої сторони майже завжди є обов'язковою. Наявнiсть згоди другої сторони вiдокремлює транспортнi правовiдносини вiд адмiнiстративних. 4. Транспортнi правовiдносини виникають з приводу експлуатацiї транспортних засобiв i шляхiв сполучення, якi виконують роль засобiв виробництва, а вiдповiдно i роль засобiв працi робiтникiв транспорту. 5. Предметом транспортних правовiдносин завжди є дiяльнiсть з надання послуг. Як зазначає В. В. Луць, головною особливiстю договорiв про надання послуг, на вiдмiну вiд договорiв про виконання робiт, є те, що надання послуг невiддiльне вiд дiяльностi особи, яка надає послуги. Корисний ефект такої дiяльностi не виступає у виглядi певного досяжного матерiалiзованого результату, як це має мiсце у пiдрядних договорах, а полягає у самому процесi надання послуги [29, с. 82]. у пункт призначення. Перерахованi особливостi транспортних правовiдносин та їхня характеристика дають змогу зробити висновок про те, що не будь-якi суспiльнi вiдносини входять до кола транспортно-правових. Деякi ознаки мають мiсце i в iнших, наприклад, цивiльно-правових вiдносинах. Лише наявнiсть у правовiдносинах сукупностi всiх наведених вище ознак дає пiдстави вважати його транспортним [44, с. 193]. Горизонтальними транспортними правовiдносинами визнаються вiдношення, в межах яких сторони вiдносно фактично i юридично рiвноправнi. Це вiдносини, учасники яких не перебувають у пiдпорядкуваннi один одного. Саме такi вiдносини, при певному виключеннi, виникають з договору про перевезення пасажирiв i багажу. Існування такого роду горизонтальних вiдносин, на мою думку найоптимальнiше створює можливостi для задоволення потреб i вимог пасажирiв [34, с. 149]. Розглянемо детальнiше основнi умови та порядок перевезення пасажирiв i багажу деякими видами транспорту, а також окресленi проблеми на конкретних прикладах i нормативних актах (правилах перевезення). 2. 1 Перевезення пасажирiв та багажу залiзничним транспортом Розглянемо проблему нормативного забезпечення та обслуговування пасажирiв при укладеннi договору перевезень пасажирiв залiзничним транспортом. Основним нормативним документами, що регулюють перевезення пасажирiв залiзничним транспортом є Статут залiзниць України та Правила перевезень пасажирiв, багажу, вантажобагажу та пошти залiзничним транспортом (далi - Правила). Необхiдно зазначити, що перший нормативний акт був прийнятий ще за радянських часiв, а другий затверджений наказом Мiнiстерства транспорту України № 297 вiд 28. 11. 1998р. Зазначенi вище Правила застосовуються при перевезеннi пасажирiв, багажу, вантажобагажу залiзничними лiнiями загального користування у межах України та у вагонах парку залiзниць, або орендованих у залiзниць, а також у власних вагонах, що належать пiдприємствам, органiзацiям, установам або громадянам - суб'єктам пiдприємницької дiяльностi. - безпечне i своєчасне доставляння до мiсця призначення, вказаного у проїзному документi, обслуговування пiд час перевезення згiдно зi встановленими нормами; - поставлення вимог до перевiзника щодо виконання ним умов проїзду згiдно з договором про перевезення; - безплатне перевезення iз собою 36 кг ручної поклажi; - перевiдправлення багажу, повернення багажу на залiзничну станцiю вiдправлення; - оголошення цiнностi багажу (вантажобагажу) пiд час здавання його до перевезення в багажних вагонах; - переоформлення проїзного документа на поїзд, який вiдходить ранiше; - поновлення проїзних документiв - у разi прибуття поїзда до пункту пересадки пасажира iз запiзненням, що унеможливило посадку пасажира на поїзд, вказаний у проїзному документi; - перевезення багажу вiд станцiї вiдправлення до станцiї видання багажу, розташованої за маршрутом прямування пасажира; та чинним законодавством України; - одержання на вокзалi чи у поїздi своєчасної та точної iнформацiї про перелiк послуг, якi надаються, їхню вартiсть, iнформацiї про розклад руху поїздiв та iн.; - перевезення з собою дрiбних домашнiх тварин, зокрема собак, з дотриманням вимог, встановлених Правилами; - придбання у квитковiй касi проїзного документа для проїзду на будь-який поїзд, у якому є вiльнi мiсця, до будь-якої станцiї за маршрутом руху поїзда; - безперешкодного та безплатного користування до часу вiдправлення поїзда, вказаного у проїзному документi, залами чекання та iншими облаштуваннями на вокзалi, призначеними для пасажирiв; - поновлення чинностi квитка (крiм плацкарти) у випадках, передбачених Правилами; - переривання поїздки на шляху прямування поїзда з продовженням термiну квитка; - повернення проїзного документа у будь-якому пунктi продажу квиткiв у разi вiдмови вiд поїздки. Серед окреслених прав, на мою думку, перегляду з огляду їх актуальностi потребують три: певнi незручностi. У пасажирському вагонi повиннi знаходитись речi, якi потрiбнi пасажиру в першу чергу (необхiднi для особистої гiгiєни, цiннi та речi та iн.), для багажу передбачене багажне вiддiлення. Правда, паралельно виникає iншi проблема – на всiх зупинках потяг не може стояти тривалий час, тому можна не встигнути забрати речi iз багажного вiддiлення. Це можна вирiшити за рахунок вiдведення спецiально пристосованих багажних вiддiлень в кожному пасажирському вагонi; - право безкоштовного перевезення дiтей певного вiку. Сьогоднi дозволяється перевозити безкоштовно дiтей до 5 рокiв. Але враховуючи реалiї, соцiально-економiчний рiвень громадян, даний вiк можна було б пiдняти до 8 , або навiть до 10 рокiв (такий вiк дозволяє займати одне мiсце пасажиру з дитиною). Заслуговує на увагу той факт, що останнiми роками Укразалiзниця вводить безкоштовнi тарифи для проїзду школярiв у певний перiод року. Для окресленої категорiї дiтей доцiльно буде надати таку пiльгу протягом календарного року; - як предмет багатьох спорiв можна сьогоднi назвати забезпечення пасажирам права на придбання постiльної бiлизни, матрацу та iн. постiльних речей. В деяких потягах (в залежностi вiд класу) цiна на такi речi складає половину вартостi квитка. Тим паче данi кошти збираються провiдниками, що обтяжує їх облiк та звiтнiсть. Доцiльно б було включати дану послугу до вартостi самого квитка або знизити її, встановивши на рiвнi не бiльше 20 % вартостi квитка, надавши право безкоштовного користування матрацом. Це б врахувало матерiальнi можливостi бiльшої категорiї пасажирiв. [42, с. 369] Всi вищезазначенi доповнення та змiни вимагають їх розгляду вiдповiдними органами державної влади i зможуть сприяти покращенню становища пасажира на залiзницi. Необхiдно зазначити, що потребують аналiзу та перегляду i деякi обов’язки пасажирiв. Згiдно iз встановленими Правилами пасажир зобов'язаний: - сплатити перевiзнику встановлену плату за здiйснену поїздку чи перевезення багажу (вантажобагажу); - здiйснювати посадку в поїзд тiльки за наявностi проїзного документа, якого слiд пред'явити перед посадкою в поїзд провiднику вагона та особам, якi контролюють вхiд до вагонiв поїзда; - дотримуватись на територiї залiзницi та пiд час поїздки громадського порядку, Правил поведiнки громадян на залiзничному транспортi, протипожежних та санiтарно-епiдемiологiчних правил; - пред'являти документи, що пiдтверджують право на пiльговий чи безплатний проїзд. ситуацiї. Не всяка особа може мати при собi паспорт, а iншого документу також не iснує. Вважаю, що вiд цiєї практики необхiдно вiдмовитись. Вiдповiдно до п. 11. 3. Правил перевiзник зобов'язаний: а) безпечно перевезти пасажира вiд пункту виїзду до пункту призначення, вказаного у проїзному документi, надавши мiсце згiдно з придбаним проїзним документом б) перевезти багаж пасажира до пункту призначення, вказаного в перевiзному документi, та видати його пасажиру особисто або уповноваженiй ним особi; в) своєчасно доводити до пасажирiв та осiб, якi зустрiчають, iнформацiю про запiзнення поїзда, змiну колiї прибуття чи вiдправлення; г) надавати користувачам iнформацiю про розклад руху поїздiв, вартiсть проїзду, перевезення багажу, вантажобагажу, перелiк та вартiсть послуг, наявнiсть вiльних мiсць у поїздах; д) оформляти за запитом пасажирiв проїзнi документи на будь-який поїзд, в якому є вiльнi мiсця, до будь-якої станцiї призначення, на якiй поїзд зупиняється, крiм випадкiв обмежень, зазначених у Правилах; е) приймати вiд пасажира багаж для перевезення до станцiї, вказаної у проїзному документi або розташованої за маршрутом прямування пасажира; поїзда; ж) оформляти зупинки та вiдновлювати поїздки пасажирам, надавати можливiсть пасажиру змiнювати маршрут та умови проїзду на шляху прямування; и) надавати пiльги пасажирам, якi мають на це право, згiдно iз законодавством України; к) забезпечувати схороннiсть ручної поклажi пасажирiв у камерах схову, а багажу та вантажобагажу - в сховищах та пiд час перевезень; л) контролювати правильнiсть використання засобiв залiзничного транспорту i дотримання Порядку обслуговування громадян залiзничним транспортом. - вимагати вiд пасажира дотримання Правил поведiнки громадян на залiзничному транспортi, Порядку обслуговування громадян на залiзничному транспортi, Правил протипожежної безпеки на залiзничному транспортi, затверджених наказом Мiнiстерства транспорту України вiд 1 липня 1997 року N 240; - вiдмовити пасажиру в придбаннi проїзних документiв у випадках, передбачених Правилами; - вимагати розпакування багажу у разi виникнення сумнiву щодо правильностi оголошеної цiнностi; - вiдмовити в прийманнi вантажобагажу, якщо вiдправник вiдмовився оголосити його цiннiсть; - вiдмовити у посадцi в поїзд при пред'явленнi пасажиром недiйсних проїзних документiв; Серед вказаних вище правил не можна назвати недолiки. Потребує лише додаткового забезпечення ознайомлення пасажирiв iз правилами поводження, безпеки у вагонi. В багатьох випадках вони не доводяться до вiдома пасажирiв, не у всiх вагонах вивiшенi або не у повному складi. В такому випадку i вимагати вiд пасажира їх виконання досить складно. Можливо в iдеалi доведення всiх необхiдних правил до пасажирiв повиннi здiйснювати провiдники шляхом їх оголошення [40, с. 297]. Якщо перевiзником виступає не залiзниця, вiдповiдальнiсть залiзницi перед перевiзником та перевiзника перед залiзницею встановлюється договором. У разi укладання договору на перевезення мiж пасажиром - вiдправником вантажобагажу, замовником органiзованої групи пасажирiв безпосередньо з залiзницею, на останню поширюються права та обов'язки, передбаченi вище. До однiєї iз основних таких умов належить продаж квиткiв у спецiально пристосованих мiсцях – касах, а вiрнiше органiзацiя такого продажу. Згiдно iз встановленими правилами квитковi каси вiдкриваються на всiх станцiях i зупинкових пунктах, де кiлькiсть проданих документiв становить 50 i бiльше за добу. На станцiях i зупинкових пунктах, де обсяг продажу проїзних документiв менший, суб'єкти господарювання встановлюють iнший порядок продажу, iз урахуванням мiсцевих умов. На практицi проконтролювати на таких зупинка наявнiсть продажу квиткiв досить складно, тому вважаю, що необхiдно на нормативному рiвнi забезпечити його через функцiонування постiйно дiючих пунктiв з чiтким графiком роботи. Фiнансування таких пунктiв можуть взяти на себе як раз мiсцевi органи влади (наприклад, сiльськi ради по територiї яких проходить залiзниця). Залежно вiд величини пасажиропотоку, кiлькостi квиткових кас та з метою забезпечення надання пiльг згiдно iз законодавством України каси можуть спецiалiзуватись: а) за напрямами (Пiвнiч, Пiвдень, Захiд, на мiста, регiон та iн.); в) продажу заздалегiдь та добовi; г) для певної пiльгової категорiї пасажирiв (iнвалiдiв, учасникiв вiйни, депутатiв, пасажирiв з дiтьми, вiйськовослужбовцiв, службова та iн.). Спецiалiзованi каси для певних категорiй пасажирiв можуть вiдкриватись у кожному випадку, коли пасажиропотiк цих категорiй є достатнiм для безперервної роботи каси у денному та змiнному режимi. Якщо пасажиропотiк є недостатнiм, допускається змiшана спецiалiзацiя роботи кас (для iнвалiдiв та депутатiв, для вiйськовослужбовцiв та службова, для примiського та прямого сполучення та iн.). до змiсту квитка шкали погашення його вартостi в разi повернення. Існує ще одна проблема, яка пiд час перевезення є причиною виникнення конфлiктiв мiж пасажирами. Так до введення в дiю нацiональної автоматизованої системи продажу квиткiв номер мiсця вказується тiльки в проїзних документах, оформлених вiд станцiї вiдправлення поїзда, вiд станцiй змiни трафаретiв, вiд промiжних станцiй, включених до автоматизованої системи "Експрес-2" з однаковими умовами оформлення проїзних документiв зi станцiєю вiдправлення. В проїзних документах, оформлених вiд iншої промiжної станцiї, номер мiсця не вказується, але вiльне мiсце гарантується i надається провiдником вагона. Це не потрiбно, оскiльки при посадцi вони не дотримуються - пасажири, якi мають квиток з одним мiсцем можуть прийти пiзнiше, нiж пасажири з iншим. Внаслiдок цього виникають суперечки. Враховуючи те, що у вагонах пасажирських потягiв загального користування розмiщення пасажирiв йде за загальною їх кiлькiстю, необхiдно вивести з автоматизованої системи порядок, що передбачає нумерацiю мiсць [24, с. 217]. На мою думку не можна назвати позитивним досвiд застосування черговостi видачi проїзних документiв. Так, згiдно iз чинним законодавством правом позачергового оформлення проїзних документiв в добових та касах попереднього продажу (у разi особистого звернення з пред'явленням посвiдчення особи) користується величезна кiлькiсть пiльговикiв. Уявимо ситуацiю коли до каси, в якiй стоїть 20 чоловiк, пiдiйшло 10 осiб, що користуються правом позачергового та першочергового обслуговування. Ситуацiя, до речi, типова. Часто конфлiкт виникає навiть за одного пiльговика. Тому в такому випадку доцiльним буде використання саме спецiалiзованих кас, а не загального користування. Тодi право на поза чергу втратить своє значення. 1. Пiсля посадки пасажирiв у вагон та вiдправлення поїзда провiдник вагона зобов'язаний додатково перевiрити чиннiсть проїзних документiв та погасити їх, не зачiпаючи компостерних знакiв, за винятком проїзних документiв з пересадкою та проїзних документiв пасажирiв, якi заявили, що вони бажають зробити зупинку на шляху прямування поїзда. Додатково перевiряється наявнiсть посвiдчень, що дають право на безплатний чи пiльговий проїзд, вiдповiднiсть прiзвища на iменних проїзних документах прiзвищу в паспортi чи в посвiдченнi особи. Проїзнi документи пасажирiв м'яких, купейних та плацкартних вагонiв зберiгаються у провiдника вагона. 2. На всьому шляху прямування пасажирам повинна надаватись можливiсть користуватись наявними у вагонi двома санiтарними вузлами, для чого провiдник вагона зобов'язаний утримувати їх вiдчиненими, що пiд час проїзду не завжди дотримується. Користування санiтарними вузлами повинно припинятись при проходженнi поїзда через станцiї та санiтарнi зони, про що за 30 хвилин пасажири повиннi сповiщатись провiдником або через поїзне радiо. 3. Пасажири повинен користуватись спальними мiсцями в будь-який перiод доби. Пiдняття i опускання верхнiх полиць за бажанням пасажирiв виконують провiдники вагонiв. 4. Пасажири всiх вагонiв зi спальними мiсцями тричi на добу (з 8 до 10 години, з 15 до 17 години та з 20 до 22 години мiсцевого часу) повиннi забезпечуватись за встановлену плату чаєм та кавою. 5. У всiх дальнiх пасажирських поїздах повиннi бути iгри (домiно, шашки, шахи), якi провiдники вагонiв пасажирам видають безплатно. Азартнi iгри на грошi у поїздах i на вокзалах забороняються. 6. Медикаменти з поїзної аптечки у медично доцiльних кiлькостях, а також кип'ячена або охолоджена кип'ячена вода повиннi надаватись пасажирам безкоштовно. вагона (крiм дитячого вагона). У вагонах примiських поїздiв, у тому числi у тамбурах, палiння заборонено. Порушення цього правила спричиняє попередження або накладення штрафу у розмiрi, встановленому законодавством України. такi послуги надається у касах, що здiйснюють продаж проїзних документiв на цей поїзд, провiдниками вагонiв та засобами оповiщувального зв'язку такого поїзда. 9. У випадку втрати провiдником вагона прийнятих на зберiгання вiд пасажирiв проїзних документiв начальник поїзда повинен складати акт, який, крiм нього, пiдписують пасажири i провiдник вагона. Акт завiряється штемпелем попутньої станцiї або штемпелем начальника поїзда. Акт є пiдставою до приїзду пасажира до станцiї призначення. Акт є пiдставою для проїзду пасажира до станцiї оформлення начальником поїзда нового проїзного документа. на зворотi "замiсть втраченого". На пiдставi цього акта начальником поїзда в касi станцiї оформляються новi проїзнi документи з вiдмiткою на зворотi цих документiв "замiсть втраченого" [23, с. 49]. влади. 2. 2 Перевезення пасажирiв та багажу автомобiльним транспортом На сьогоднiшнiй час правовими основами для дiяльностi автомобiльного транспорту в України є вiдповiдний Статут автомобiльного транспорту, Закон України “Про автомобiльний транспорт” та iншi нормативнi документи. Порядок та умови органiзацiї перевезень пасажирiв даним видом транспорту затвердженi наказом Мiнiстерства транспорту України № 21 вiд 21. 01. 1998р. (далi – Порядок). дорожнього руху та iнструкцiям заводiв-виготовлювачiв. Акцент на даному питаннi є важливим, оскiльки за браком коштiв бiльшiсть авто пiдприємств сьогоднi використовують застарiлий парк машин, якi не вiдповiдають вимогам безпеки руху i можуть завдати шкоди здоров’ю. експлуатацiї, при цьому автошини повиннi мати ступiнь зносу не бiльш як 50 вiдсоткiв вiд нормативного. Але можна з впевненiстю стверджувати, що данi норми не дотримуються. Неприпустимим є i випуск на лiнiю автобусiв та вантажопасажирських автомобiлiв: - з несправним спiдометром та пошкодженням обладнання аварiйного вiдкриття люкiв, дверей, вiкон у салонi автобусiв; - не забезпечених необхiдним протипожежним обладнанням, медичними аптечками, знаками аварiйної зупинки, противiдкотними упорами; В автобусах та вантажопасажирських автомобiлях, якi виконують перевезення пасажирiв, не повинно бути конструктивних елементiв, не передбачених заводом-виготовлювачем, у тому числi заблокованих дверей i аварiйних виходiв; пошкоджень оббивки сидiнь i внутрiшнiх стiнок салонiв та пофарбування; плям i подряпин, а також не повиннi використовуватися непрозорi матерiали для замiни скла. Автобуси та вантажопасажирськi автомобiлi на маршрутах у гiрськiй мiсцевостi повиннi бути обладнанi протитуманними фарами i фарами заднього ходу. Перевiзник повинен здiйснювати контроль за дотриманням водiями розкладу руху та норм мiсткостi автобусiв i вантажопасажирських автомобiлiв на предмет вiдповiдностi до паспорта заводу-виготовлювача. На мiських та примiських маршрутах кiлькiсть пасажирiв в автобусi не повинна перевищувати загальної мiсткостi, передбаченої iнструкцiєю заводу-виготовлювача. Згадаємо перевезення автомобiльним транспортом мiського сполучення, коли машини перевантажуються в декiлька разiв [27, с. 65]. До роботи на автобусi допускається водiй тiльки тiєї категорiї, яка дозволяє працювати на пасажирському автомобiльному транспортi. Посадка (висадка) пасажирiв у маршрутнi таксомотори та вантажопасажирськi автомобiлi проводиться на зупинках та на шляху прямування транспорту на вимогу пасажирiв. Посадка на вимогу на шляху прямування проводиться тiльки за наявностi вiльних мiсць, iз дотриманням Правил дорожнього руху. Маршрутнi таксомоторнi перевезення та вантажопасажирськi перевезення здiйснюються вiдповiдно сертифiкованими автобусами (мiкроавтобусами) та вантажопасажирськими автомобiлями. Досить часто такi перевезення здiйснюються особами, якi не мають вiдповiдних дозволiв та лiцензування. У зв’язку з цим необхiдно створити спецiальний пiдроздiл в структурi ДАІ або податкової мiлiцiї, який конкретно контролював цi питання. Так, наприклад, на таксомоторi повинен обов’язково встановлюватись таксометр, сигнальний лiхтар iз зеленим та червоним свiтлом угорi праворуч на лобовому склi, розпiзнавальний лiхтар оранжевого кольору на даху таксi з композицiєю з чорних квадратiв, розташованих у шаховому порядку. 1. Перевезення пасажирiв автомобiльним транспортом здiйснюється на пiдставi одного з таких документiв: квитка, який посвiдчує право громадянина на користування автомобiльним транспортом та перевезення за плату багажу на мiських (у тому числi маршрутних таксомоторних), примiських i мiжмiських маршрутах. Форма квитка та багажної квитанцiї на мiжнароднi перевезення пасажирiв, Інструкцiя з оформлення квитка та багажної квитанцiї на проїзд в автобусах мiжнародних маршрутiв встановлюються чинним законодавством; довгострокового договору перевезення органiзованих груп дiтей, зразок якого затверджений наказом Мiнтрансу та Мiносвiти вiд 10. 12. 97 р. N 431/7, договору разового перевезення органiзованих груп дiтей у формi замовлення, зразок якого затверджений наказом Мiнтрансу та Мiносвiти вiд 09. 01. 98 р. N 4/8, а також дозволу на перевезення органiзованих груп дiтей, зразок якого затверджений наказом Мiнтрансу та Мiносвiти вiд 09. 01. 98 р. N 5/9; зовнiшньоекономiчного договору про сумiсну дiяльнiсть, пов'язану з мiжнародним регулярним перевезенням пасажирiв, та договору про мiжнароднi нерегулярнi i маятниковi автомобiльнi перевезення пасажирiв; наказом Мiнтрансу та Держкомтуризму вiд 09. 01. 98 р. N 6/4; договору про сумiсну дiяльнiсть, пов'язану з обслуговуванням пасажирiв автомобiльним транспортом ; договору оренди примiщення пiдприємствами, що надають послуги населенню та пасажирам. 2. Як i при перевезеннi пасажирiв залiзничним транспортом, суттєве значення вiдiграє обслуговування населення та пасажирiв на автостанцiях. Згiдно iз встановленим порядком працiвники автостанцiї, робота яких пов'язана з обслуговуванням населення i пасажирiв, повиннi мати службовi знаки розпiзнавання (iндивiдуальнi iнформацiйнi картки). Забутi, знайденi i нерозпiзнанi речi видаються з оформленням вiдповiдного акта про їх виявлення, форма якого затверджується Мiнтрансом, пiсля детального опитування заявника i подання ним документiв, що посвiдчують особу. Обслуговування населення, пасажирiв та водiїв, приймання i вiдправлення автобусiв на автостанцiях, автовокзалах (далi автостанцiї) органiзовується згiдно з вимогами технологiчного процесу роботи автостанцiї та паспортом автостанцiї. Типовий технологiчний процес роботи автостанцiї – це акт, що регламентує обслуговування населення, пасажирiв i водiїв, забезпечення цiлеспрямованих i послiдовних дiй щодо органiзацiї приймання, вiдправлення пасажирiв та їх iнформацiйного забезпечення; рацiональної органiзацiї роботи квиткових кас, камери зберiгання багажу; органiзацiї диспетчерського управлiння; побутового та iншого обслуговування населення та пасажирiв на автостанцiї. Населенню та пасажирам на автостанцiї надається iнформацiя про її роботу на маршрутах, якi нею обслуговуються, їх вiдкриття i закриття, та вартiсть квиткiв. Інформацiйне забезпечення автостанцiї подiляється на вiзуальне i звукове [23, с. 51]. 3. Потребує уваги органiзацiя роботи квиткових кас: Квитковi каси автостанцiї провадять попереднiй та поточний продаж квиткiв. У квиткових касах можуть продаватися квитки за окремими або всiма напрямками. Якщо в касах продаються квитки за окремими напрямками, то над кожною касою вивiшується покажчик з перелiком населених пунктiв, до яких продаються квитки , а у разi продажу квиткiв за всiма напрямками - покажчик "Продаж квиткiв за всiма напрямками". Усi квитковi каси (коли їх бiльше однiєї) повиннi бути пронумерованi i мати iнформацiю про режим роботи (початок та кiнець роботи, перерву на обiд), а також iнформацiйну картку касира [29, с. 119]. Каси попереднього продажу квиткiв припиняють їх продаж, починаючи з 17 год. дня, що передує датi вiдправлення автобуса в рейс. Вiдповiдна iнформацiя розмiщується бiля кас. в журналi. Замовлення квитка за телефоном передбачає його доставку за названою замовником адресою або придбання квитка у касах, в межах узгодженого часу, з реєстрацiєю оператором (касиром) в журналi. Необхiдно зазначити про таку проблему, як вiдсутнiсть щодобового обслуговування кас автостанцiй, як це робиться на залiзничному транспортi. На маршрутах дальнього сполучення автобуси навiть не зупиняються на малих станцiях, виїхати з них не можливо. 4. Органiзацiя побутового та iншого обслуговування: Багаж та ручна поклажа зберiгаються у стацiонарних та автоматизованих камерах зберiгання. Зберiгання багажу та ручної поклажi в камерах зберiгання приймається з оголошенням та без оголошення їх вартостi. Камери зберiгання забезпечуються iнформацiєю про режим роботи , що визначається начальником автостанцiї, з урахуванням розкладу руху автобусiв. У мiсцях розташування стацiонарних та автоматизованих камер зберiгання на доступному для огляду мiсцi закрiплюються вiдповiднi iнструкцiї про користування ними. Змiст договору перевезення пасажирiв автомобiльним транспортом, що включає права та обов’язки перевiзника та пасажира, є аналогiчним iз договором перевезення пасажирiв залiзничним транспортом. 2. 3 Перевезення пасажирiв та багажу внутрiшньоводним i морським транспортом Перевезення пасажирiв внутрiшньоводним та морським транспортом сьогоднi не має значних об’ємiв. Пiсля 1991 року була втрачена єдина система фiнансування флоту, що призвело до не можливостi поновлювати матерiально-технiчну базу суден. Не значнi перевезення пасажирiв здiйснюються, як правило, в туристичних цiлях по акваторiї рiчок Днiпра та Десни. Прогнозувати про вiдновлення колишнiх обсягiв перевезень пасажирiв даним видом транспорту сьогоднi досить складно. Проаналiзуємо коротко основнi нормативнi акти в розглядуванiй сферi. На даний момент перевезення пасажирiв внутрiшньоводним та морським транспортом регулюється найбiльшею кiлькiстю нормативних документiв, прийнятих за час Радянського Союзу. Серед таких нормативних документiв основне мiсце посiдає Статут внутрiшнього водного транспорту (далi – Статут), який був затверджений Радою Мiнiстрiв СРСР 15. 10. 1955р. i є чинним на територiї України на даний момент. Порядок перевезення пасажирiв та їх багажу встановлений у Роздiлi 4 даного Статуту. їх на вокзалах i на судах i своєчасному перевезеннi багажу. Із зазначеною метою пасажирськi судна повиннi бути обладнанi пристроями опалення, вентиляцiї, висвiтлення, санiтарними вузлами i постаченi необхiдним iнвентарем. Пароплавства зобов'язанi органiзувати рух судiв, що перевозять пасажирiв i багаж, за розкладом. Судна, призначенi для перевезення пасажирiв, подiляються: а) у залежностi вiд швидкостi руху - на експреснi, швидкi, поштовi, пасажирськi i ексурсiйно-туристськi; б) у залежностi вiд дальностi проходження - на транзитнi, мiсцевi, примiськi, внутрiмiськi i працюючi на переправах. Якщо взяти конкретнi умови договору, то кожний пасажир зобов'язаний мати квиток на проїзд. продажi i користування ними, термiн їхньої придатностi, а також правила проїзду пасажирiв по внутрiшнiх водних шляхах установлюються Державним департаментом рiчкового флоту [29, с. 195]. Згiдно iз встановленими правилами - у примiщеннi вокзалiв для пасажирiв повиннi бути вивiшенi розкладу прибуття i вiдправлення пасажирських судiв, а також таблицi вартостi проїзду пасажирiв i перевезення багажу, оголошення про час вiдкриття квиткових i багажних кас i про наявнiсть вiльних мiсць на пасажирських судах. З метою кращого обслуговування пасажирiв пароплавства органiзують попереднiй продаж квиткiв у портах, на пристанях або мiських станцiях, а у великих населених пунктах – доставку квиткiв i багажу на будинок за особливу плату. Камери схову на вокзалах портiв (пристаней) приймають ручну поклажу вiд пасажирiв за особливу плату без пред'явлення ними проїзних документiв. Забороняється здача i прийом до камер схову продуктiв i небезпечних речовин, а також мiсць вагою бiльш 50 кг. Час роботи камер схову ручної поклажi встановлюється начальником порту (пристанi) у залежностi вiд розкладу руху судiв i вiд мiсцевих умов. а) одержати мiсце на суднi вiдповiдно до придбаного квитком; б) провозити разом iз собою безкоштовно одну дитину в вiцi не старше 5 рокiв, якщо вiн не займає окремого мiсця; в) провозити iз собою безкоштовно ручну поклажу встановленої ваги; Пасажир при бажаннi може бути на шляху проходження переведений адмiнiстрацiєю судна на мiсце у вищому класi за умови попередньої оплати рiзницi у вартостi проїзду. Якщо пасажиру не надане мiсце вiдповiдно до квитка, пароплавство зобов'язане надати пасажиру, при його згодi, мiсце в iншому класi, хоча б i бiльш високої категорiї, не стягуючи доплати. Якщо ж пасажиру надане мiсце, вартiсть якого нижче вартостi оплаченого їм мiсця, йому повертається рiзниця у вартостi проїзду. При неможливостi надати мiсце на тiм же суднi пароплавство зобов'язане за вимогою пасажира надати йому вiдповiдне мiсце на iншому суднi. При вiдмовленнi пасажира вiд поїздки вiн може зажадати повернення сплачених за квиток грошей, за винятком випадкiв проїзду на примiських, внутрiмiських i екскурсiйних судах [41, с. 401]. При поверненнi проїзного квитка в касу порту (пристанi) не пiзнiше, нiж за 6 годин до вiдходу судна, пасажиру повертається повна вартiсть проїзду. При поверненнi квитка пiзнiше цього термiну, але до вiдправлення судна, а також при запiзненнi на судно через хворобу, пiдтвердженої довiдкою лiкувальної установи, пасажиру повертається вартiсть проїзду, за винятком вартостi плацкарта. При припиненнi поїздки на шляху унаслiдок хвороби або нещасного випадку пасажиру повертається плата за вiдстань, на яку вiн не їздив. Пасажир зобов'язаний до вiдходу судна, але не пiзнiше чим через годину пiсля прибуття судна, заявити про зупинку начальнику порту, пристанi або вокзалу, яким повинна бути зроблена на квитку вiдповiдна оцiнка. При зупинцi в шляху проходження плацкарта утрачає силу i вартiсть її пасажиру не повертається. Продаж квиткiв здiйснюється: а) у касах попереднього продажу - завчасно, але не ранiше, нiж за 7 дiб до вiдправлення судна; б) у касах добового продажу - у день вiдправлення судна; в) у промiжних пристанях - з моменту одержання телеграми про наявнiсть вiльних мiсць на судах, але не пiзнiше, нiж за 1 годину до їхнього прибуття. Час продажу пасажирам квиткiв для проїзду на судах примiських i внутрiмiських лiнiй установлюється розпорядженням начальника порту (пристанi) вiдповiдно до розкладу руху примiських судiв. Пасажир зобов'язаний дотримуватися суспiльного порядку, дiючi на суднi правила внутрiшнього розпорядку i дбайливо вiдноситися до майна водного транспорту. Багаж приймається до перевезення без обмеження кiлькостi. У пiдтвердження прийому багажу до перевезення пасажиру видається багажна квитанцiя. Не дозволяється перевезення багажу i ручної поклажi, що можуть заподiяти шкода судну або пасажирам, що знаходиться на ньому, i майну. Видача багажу здiйснюється протягом усього часу, коли порт або пристань вiдкритi для операцiй по видачi багажу. У пунктi призначення багаж зберiгається безкоштовно протягом 24 ч., вважаючи з початку календарної доби, що випливають за вдень прибуття багажу, пiсля чого за збереження багажу стягується плата в розмiрi, установленому тарифом. Пiд час перевезення багажу дiють тi ж термiни доставки, що i пiд час перевезення вантажiв великою швидкiстю. Пасажир має право вважати багаж втраченим i вимагати оплати його вартостi, якщо багаж не прибуде протягом 20 доби пiсля закiнчення термiну доставки. Щодо морських перевезень пасажирiв, то необхiдно зазначити, що вони мають свої особливостi. Крiм цього нормативна база таких перевезень бiльш оновлена, оскiльки складається iз Кодексу торговельного мореплавства України (далi – Кодекс), введеного в дiю Постановою Верховної Ради України 09. 12. 1994р. Поняття договору морського перевезення пасажира мiстить ст. 184 даного Кодексу. Вона передбачає, що за договором морського перевезення пасажира перевiзник зобов'язується перевезти пасажира i його каютний багаж у пункт призначення, а в разi здачi пасажиром багажу - також доставити багажу в пункт призначення i видати його уповноваженiй на отримання багажу особi; пасажир повинен сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачi багажу - i плату за провезення багажу. Перевезення охоплює час перебування пасажира та його каютного багажу на суднi, час посадки на судно i висадки, а також доставки пасажира водним шляхом з берега на судно i назад, якщо плата за доставку входить у вартiсть квитка або якщо судно, що використовується для цього допомiжного перевезення, було надано перевiзником [38, с. 231]. службовцем або агентом перевiзника. Правила розглядуваного Кодексу застосовуються до перевезень пасажира i багажу, якщо: 1) судно плаває пiд Державним прапором України; 2) договiр перевезення укладено в Українi; 3) вiдповiдно до договору перевезення мiсце вiдправлення або призначення знаходиться на територiї України. Будь-якi угоди сторiн, що обмежують права пасажира, передбаченi даним нормативних актом, є недiйсними. Згiдно iз чинним законодавством доказом укладення договору морського перевезення пасажира i сплати вартостi проїзду є виданий перевiзником квиток. Здача перевiзнику багажу засвiдчується багажною квитанцiєю. Пасажир має право в будь-який час до вiдходу судна, а пiсля початку рейсу - в будь-якому порту, в який судно зайде для посадки або висадки пасажирiв, вiдмовитись вiд договору морського перевезення. Якщо пасажир вiдмовився вiд перевезення не пiзнiше термiну, встановленого правилами перевезення, або не з'явився до вiдходу судна через хворобу, або вiдмовився до вiдходу судна вiд перевезення з цiєї ж причини з пред'явленням вiдповiдного документа або з причин, що залежать вiд перевiзника, пасажиру повертається вся внесена ним плата за проїзд i провiз багажу. У разi припинення договору морського перевезення пасажира до вiдходу судна пасажиру повертається вся плата за проїзд i провiз багажу, а при припиненнi договору пiсля початку рейсу - частина вказаної плати пропорцiйно вiдстанi, перевезення на яку не вiдбулося [23, с. 52]. Перевiзник має право затримати вiдхiд судна, змiнити маршрут перевезення, мiсце посадки або висадки пасажира, якщо такi дiї будуть необхiднi внаслiдок стихiйного лиха, несприятливих санiтарно-епiдемiологiчних умов у порту вiдправлення, призначення або за маршрутом перевезення, а також iнших подiй i явищ, що не залежать вiд перевiзника i роблять неможливим виконання договору морського перевезення пасажира. Важливою умовою розглядуваних правових вiдносин є те, що пасажир за договором морського перевезення пiдлягає обов'язковому страхуванню вiд нещасного випадку вiдповiдно до законодавства України. При цьому, сплачувана пасажиром страхова премiя входить у вартiсть квитка. Це досить важливо, враховуючи певнi ризики при морських перевезеннях. 2. 4 Перевезення пасажирiв та багажу авiацiйним транспортом На сьогоднiшнiй час спецiалiсти вважають, що одним iз найважливiших завдань, якi стоять перед авiацiйною галуззю, є забезпечення повiтряних перевезень пасажирiв як в Українi, так i за її межами. На жаль забезпечити здiйснення цього завдання досить складно. З аналiзу функцiонуючих авiалiнiй, на даний час здiйснюються лише мiжнароднi перевезення пасажирiв цим видом транспорту. Внутрiшнi перевезення не популярнi з огляду на їх дороговизну. Не дивлячись на економiю часу пасажири переваги вiддають залiзницi або автотранспорту. Українськi авiакомпанiї також акцентують увагу саме на мiжнародних перевезеннях. Сьогоднi дiє лише декiлька внутрiшнiх лiнiй. Прогнозувати чи зможуть вони тривало функцiонувати – складно. Залишається сподiватись на те, що нова правова база дозволить за допомогою певних заходiв (наприклад, зменшення податкового тиску на авiацiйних перевiзникiв на певний час) вiдновити обсяги перевезень саме внутрiшнiх. Згiдно iз чинним законодавством сьогоднi повiтряне перевезення визначається як перевезення пасажирiв, багажу, вантажiв i пошти, що виконуються з допомогою повiтряних суден за встановлену платню. Воно здiйснюється на пiдставi договору повiтряного перевезення. Основним нормативним документом, що регулює дiяльнiсть повiтряного транспорту, є Повiтряний кодекс України, прийнятий 1993 року, для врегулювання дiяльностi користувачiв повiтряного простору України в цiлях задоволення потреб та iнтересiв України i її громадян, а також забезпечення безпеки авiацiйних перевезень. Дiя Повiтряного кодексу України поширюється на всiх користувачiв повiтряного простору України в частинi, що стосується їхньої дiяльностi як на територiї України, так i за її межами, якщо закони держави перебування користувача не передбачають iншого. Вiн складається з 18 роздiлiв, кожний з яких розкриває значення окремих iнститутiв повiтряного права. Одним iз джерел повiтряного права та правовою основою для регулювання договiрних вiдносин в галузi повiтряних перевезень є постанови Кабiнету Мiнiстрiв України з питань авiацiї. Прикладом можуть послужити постанови: «Про затвердження Положення про обов'язкове особисте страхування вiд нещасних випадкiв на транспортi» вiд 14 серпня 1996 р. за № 959; «Про серйознi недолiки в роботi та невiдкладнi заходи щодо полiпшення дiяльностi цивiльної авiацiї» вiд 28 грудня 1996 р. за № 1587; «Про затвердження Положення нацiонального повiтряного перевiзника» вiд 15 листопада 1996 р. за № 1397 та iн [36, с. 119]. безпеки польотiв i економiчної безпеки. Основним видом повiтряного перевезення є договiр повiтряного перевезення пасажирiв та їх багажу. у бiлетi рейс; при наявностi у пасажира багажу — доставити разом з ним i його багаж. Пасажир зобов'язаний сплатити за перевезення по встановленому тарифу певну суму, а якщо маса вантажу перевищує встановлену норму — ще й за цей надлишок. • при перевезеннi пасажира — квиток; • при перевезеннi речей пасажира як багажу — багажна квитанцiя; • у разi стягнення додаткових сум за послуги у перевезеннi — квитанцiя рiзних стягнень i квитанцiя платного багажу (при сплатi стягнення за провiз багажу масою понад встановлену норму). Перевезення пасажирiв та їхнього багажу, виконане вiд аеропорту вiдправлення до аеропорту призначення кiлькома авiапiдприємствами за одним перевiзним документом, вважається єдиною угодою повiтряного перевезення, незалежно вiд того, чи мали мiсце затримання, пересадки тощо. Перевезення пасажиру у напрямку «туди» i «звiдти» розглядається як два окремих договори. будуть необхiдними: • внаслiдок стихiйного лиха, поганих метеорологiчних умов, а також через iншi явища, якi можуть вплинути на безпеку польоту; • для виконання вимог державних органiв. Перевiзник може вiдмовити пасажиру у перевезеннi у разi: • необхiдностi забезпечення безпеки польоту повiтряного судна; • порушення пасажиром встановлених правил користування повiтряним транспортом i невиконання вимог командира судна; • порушення пасажиром громадського порядку; У випадку вiдмови перевiзником пасажиру у перевезеннi без причин, перерахованих вище, перевiзником складається акт встановленої форми. Основою для пасажирського перевезення є квиток, який видається на полiт при сплатi тарифу на перевезення, та пред'явлення документу, який засвiдчує особу (паспорт, службове посвiдчення, вiйськовий квиток, свiдоцтво про народження, довiдки про звiльнення з мiсць позбавлення волi тощо). Пасажир має право вiдмовитися вiд польоту в аеропорту вiдправлення або в iншому аеропорту на шляху його прямування i одержати назад сплачену суму за перевезення чи її певну частину. Кожний пасажир при здiйсненнi повiтряного перевезення пiдлягає обов'язковому страхуванню вiд нещасного випадку. Вiн вважається застрахованим з моменту об'явлення посадки у повiтряне судно i до моменту залишення аеропорту призначення. Речi пасажира при здiйсненнi повiтряного перевезення перевозяться як багаж 1) зареєстрований чи 2) незареєстрований (ручна поклажа). Багаж, як правило, перевозиться на тому ж повiтряному суднi, що й пасажир. Приймання багажу до перевезення засвiдчується виданням пасажиру багажної квитанцiї. Прийнятий до перевезення багаж маркується багажною бiркою, корiнець вiд якої видається пасажировi. Такий багаж вважається зареєстрованим. Багаж приймається до перевезення в аеропортах (мiських вокзалах) вiдправлення пасажира. Як багаж можна перевозити речi загальною масою: для зареєстрованого багажу — 30 кг, а для ручної поклажi —5 кг. 1) вогнепальну зброю; 2) вибуховi речовини та предмети, ними наповненi, вибуховi пристрої; 3) стисненi та розрiдженi гази; 4) легкозаймистi речовини; 5) отруту та отруйнi речовини; 6) їдкi та корозiйнi речовини тощо. Видається багаж в аеропорту призначення, до якого багаж був прийнятий до перевезення, при пред'явленнi вiдривного талона до багажної бiрки. У разi коли є пошкодження багажу чи вiдсутностi його частини складається комерцiйний акт за встановленою формою, один iз примiрникiв якого видається пасажиру для висунення до перевiзника претензiї [31, с. 315]. Комерцiйний акт є основою для: заходiв щодо усунення причин, якi тягнуть за собою втрату, пошкодження вантажiв. Комерцiйний акт складають одразу пiсля виявлення обставин, що потребують їхнього задоволення посадовими особами, спецiально уповноваженими для цього. значення вiдiграє iнститут юридичної вiдповiдальностi всiх учасникiв таких вiдносин. 2. 5 Особливостi перевезення небезпечних вантажiв Правовi, органiзацiйнi, соцiальнi та економiчнi засади дiяльностi, пов'язаної з перевезенням небезпечних вантажiв залiзничним, морським, рiчковим, автомобiльним та авiацiйним транспортом визначає Закон України “Про перевезення небезпечних вантажiв” вiд 6 квiтня 2000 року. Пiд небезпечними вантажами розумiють речовини, матерiали, вироби, вiдходи виробничої та iншої дiяльностi, якi внаслiдок притаманних їм властивостей за наявностi певних факторiв можуть пiд час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технiчних засобiв, пристроїв, споруд та iнших об'єктiв, заподiяти матерiальнi збитки та шкоду довкiллю, а також призвести до загибелi, травмування, отруєння людей, тварин i якi за мiжнародними договорами, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно вiд ступеня їх впливу на довкiлля або людину вiднесено до одного з класiв небезпечних речовин [35, с. 71]. Перевезення небезпечних вантажiв – це дiяльнiсть, пов'язана з перемiщенням небезпечних вантажiв вiд мiсця їх виготовлення чи зберiгання до мiсця призначення з пiдготовкою вантажу, тари, транспортних засобiв та екiпажу, прийманням вантажу, здiйсненням вантажних операцiй та короткостроковим зберiганням вантажiв на всiх етапах перемiщення. Основними напрямами державної полiтики у сферi перевезення небезпечних вантажiв є: виконання вимог екологiчної, радiацiйної i пожежної безпеки, фiзичного захисту, захисту здоров'я людей, охорони працi, санiтарно-епiдемiчного благополуччя населення та безпеки руху; визначення особливостей регулювання пiдприємницької дiяльностi з перевезення небезпечних вантажiв, установлення критерiїв, норм, правил, вимог до робiт та послуг щодо перевезення небезпечних вантажiв, контроль за додержанням умов перевезення, а також створення системи страхування вiдповiдальностi за шкоду, яка може бути заподiяна пiд час перевезення небезпечних вантажiв; забезпечення соцiального захисту працiвникiв, зайнятих перевезенням небезпечних вантажiв, та осiб, якi постраждали вiд аварiй пiд час перевезення небезпечних вантажiв [23, с. 53]. Права та обов'язки вiдправника та перевiзника у сферi перевезення небезпечних вантажiв передбаченi ст. 7, 8 вказаного вище Закону. Так, вiдправник небезпечних вантажiв має право на: одержання у встановленому порядку достовiрної iнформацiї про продукцiю або вiдходи, якi належать до небезпечних вантажiв i подаються ним до перевезення; передачу небезпечного вантажу перевiзнику для перевезення його вiдповiдно до встановленого порядку; перевезення небезпечного вантажу, поданого для перевезення, у визначений договором (нормативним актом) строк; Вiдправник небезпечних вантажiв зобов'язаний: здiйснювати заходи щодо фiзичного захисту, охорони i безпеки небезпечних вантажiв до передачi їх перевiзнику; надавати перевiзнику необхiднi документи з достовiрною iнформацiєю про небезпечний вантаж, а в разi дорожнього перевезення - аварiйну картку; захист, охорону i супроводження небезпечного вантажу пiд час перевезення; забезпечувати проведення спецiального навчання, пiдвищення квалiфiкацiї осiб, якi займаються вiдправленням небезпечних вантажiв, та їх медичного огляду; надавати в установленому порядку необхiдну iнформацiю про вiдправлення небезпечних вантажiв iншим суб'єктам перевезення та органам; вiдшкодовувати витрати та збитки, заподiянi внаслiдок порушення ним законодавства з питань перевезення небезпечних вантажiв [36, с. 251]. Перевiзник небезпечних вантажiв має право на: своєчасне одержання небезпечного вантажу разом з вiдповiдними документами з повною iнформацiєю про вантаж; проведення всебiчної передбаченої законодавством перевiрки небезпечного вантажу, що приймається до перевезення, та документiв на нього; вiдмову у прийняттi до перевезення небезпечного вантажу у разi невiдповiдностi вантажу або документiв на нього встановленим вимогам; вiдшкодування збиткiв, заподiяних йому внаслiдок подання вiдправником недостовiрної iнформацiї про вантаж або несвоєчасного прийняття його одержувачем. приймати небезпечнi вантажi до перевезення, якщо вантаж i документи на нього вiдповiдають встановленим вимогам; забезпечувати перевезення небезпечних вантажiв у встановленому порядку визначеними транспортними засобами; в разi дорожнього перевезення розробити та узгодити з Державтоiнспекцiєю Мiнiстерства внутрiшнiх справ України умови безпечного перевезення небезпечних вантажiв, аварiйнi картки системи iнформацiї про небезпеку, забезпечити своєчасний огляд транспортних засобiв у пiдроздiлах Державтоiнспекцiї Мiнiстерства внутрiшнiх справ України та отримання вiдповiдного свiдоцтва про допуск до перевезення небезпечного вантажу, пiд час перевезення не вiдхилятися вiд узгодженого маршруту, дотримуватися безпечних умов руху та постiйно контролювати стан транспортного засобу i вантажу; перевозити у встановлений строк небезпечний вантаж та передавати його одержувачу; забезпечувати належне зберiгання небезпечного вантажу; у вiдповiдних випадках здiйснювати заходи фiзичного захисту i охороняти небезпечний вантаж; водiями свiдоцтв про допуск до перевезення небезпечних вантажiв встановленого зразка пiсля навчання та складання вiдповiдних iспитiв в Державтоiнспекцiї Мiнiстерства внутрiшнiх справ України; надавати в установленому порядку необхiдну iнформацiю про перевезення небезпечних вантажiв iншим суб'єктам перевезення та органам, в разi дорожнього перевезення - Державтоiнспекцiї Мiнiстерства внутрiшнiх справ України; ним законодавства з питань перевезення небезпечних вантажiв. Одержувач небезпечних вантажiв має право на: своєчасне одержання небезпечних вантажiв разом з документами на них; вiдшкодування збиткiв за втрату, пошкодження, затримку перевезення небезпечного вантажу. своєчасно прийняти небезпечний вантаж, що надiйшов на його адресу, та документи на нього; здiйснювати заходи щодо збереження та забезпечення безпеки небезпечних вантажiв; надавати в установленому порядку необхiдну iнформацiю про одержання небезпечних вантажiв iншим суб'єктам перевезення та органам; здiйснити в установленому порядку страхування вiдповiдальностi на випадок настання негативних наслiдкiв перевезення небезпечних вантажiв; вiдшкодовувати витрати та збитки, заподiянi внаслiдок несвоєчасного прийняття небезпечних вантажiв i порушення ним законодавства з питань перевезення небезпечних вантажiв. Згiдно ст. 10 розглядуваного Закону, державне управлiння у сферi перевезення небезпечних вантажiв здiйснюють Кабiнет Мiнiстрiв України, Рада мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, спецiально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузi транспорту, мiсцевi державнi адмiнiстрацiї та органи мiсцевого самоврядування, а також iншi спецiально уповноваженi державнi органи вiдповiдно до їх компетенцiї. До компетенцiї Кабiнету Мiнiстрiв України у сферi перевезення небезпечних вантажiв належать: розробка i здiйснення загальнодержавної програми забезпечення безпеки перевезення небезпечних вантажiв; встановлення порядку спецiального навчання працiвникiв суб'єктiв перевезення небезпечних вантажiв; вжиття заходiв до запобiгання незаконному мiжнародному перевезенню небезпечних вантажiв; спрямування i координацiя роботи органiв, спецiально уповноважених здiйснювати державне управлiння та державне регулювання безпеки у сферi перевезення небезпечних вантажiв. До компетенцiї Ради мiнiстрiв Автономної Республiки Крим у сферi перевезення небезпечних вантажiв належать: нормативне регулювання дiяльностi транспорту, санiтарно-епiдемiологiчних та медичних служб у сферi перевезення небезпечних вантажiв вiдповiдно до вимог чинного законодавства та нормативно-правових актiв органiв, спецiально уповноважених здiйснювати державне управлiння та державне регулювання безпеки у сферi перевезення небезпечних вантажiв; розробка, затвердження i реалiзацiя республiканської програми забезпечення перевезення небезпечних вантажiв вiдповiдно до загальнодержавної програми. Спецiально уповноваженими органами у сферi перевезення небезпечних вантажiв є центральний орган виконавчої влади в галузi транспорту та iншi органи виконавчої влади, зазначенi у Законi, вiдповiдно до їх компетенцiї. До компетенцiї центрального органу виконавчої влади в галузi транспорту у сферi перевезення небезпечних вантажiв (компетентного органу України з перевезення небезпечних вантажiв) належать: та затверджуються Мiнiстерством внутрiшнiх справ України) та забезпечення лiквiдацiї наслiдкiв аварiй, що виникають пiд час перевезення небезпечних вантажiв, а також погодження нормативiв i правил екологiчної та радiацiйної безпеки, захисту здоров'я людей та санiтарно-епiдемiчного благополуччя населення пiд час перевезення небезпечних вантажiв; контроль за додержанням законодавства у сферi перевезення небезпечних вантажiв (крiм дорожнього перевезення небезпечних вантажiв, яке контролюється Державтоiнспекцiєю Мiнiстерства внутрiшнiх справ України); прийняття в установленому порядку рiшень про умови перевезення небезпечних вантажiв (у разi дорожнього перевезення небезпечних вантажiв такi умови встановлюються Державтоiнспекцiєю Мiнiстерства внутрiшнiх справ України), якщо такi умови не передбаченi у вiдповiдних нормативно-правових актах; iнформування через Мiнiстерство закордонних справ України Комiтету експертiв ООН з перевезення небезпечних вантажiв про результати класифiкацiї небезпечних вантажiв в Українi, якi ранiше не були визнанi такими, та про змiни у класифiкацiї небезпечних вантажiв; здiйснення мiжнародного спiвробiтництва у сферi перевезення небезпечних вантажiв. До компетенцiї iнших центральних органiв виконавчої влади, що здiйснюють державне управлiння у сферi перевезення небезпечних вантажiв, належать: - за погодженням з Державтоiнспекцiєю Мiнiстерства внутрiшнiх справ України; визначення порядку перевезення окремих вантажiв, якi вiднесено до їх компетенцiї вiдповiдно до нормативно-правових актiв; у разi дорожнього перевезення небезпечних вантажiв – за погодженням з Державтоiнспекцiєю Мiнiстерства внутрiшнiх справ України; 2) у галузi працi та соцiальної полiтики: органiзацiя та здiйснення державного нагляду за додержанням вимог законодавства про охорону працi щодо дiяльностi, пов'язаної з перевезенням небезпечних вантажiв; участь у розробленнi проектiв нормативно-правових актiв з питань перевезення небезпечних вантажiв; 3) у галузi екологiї, природних ресурсiв, охорони здоров'я: розробка та затвердження нормативiв i правил екологiчної та радiацiйної безпеки, захисту здоров'я людей та санiтарно-епiдемiчного благополуччя населення пiд час перевезення небезпечних вантажiв та лiквiдацiї наслiдкiв аварiй, що сталися пiд час їх перевезення, здiйснення нагляду i контролю за виконанням цих нормативiв i правил; в разi дорожнього перевезення зазначенi нормативи i правила погоджуються з Державтоiнспекцiєю Мiнiстерства внутрiшнiх справ України; виконання iнших функцiй, визначених законодавством з питань перевезення небезпечних вантажiв. До компетенцiї Державтоiнспекцiї Мiнiстерства внутрiшнiх справ України у сферi дорожнього перевезення небезпечних вантажiв належать: розробка i подання на затвердження Мiнiстерству внутрiшнiх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузi транспорту нормативно-правових актiв з питань дорожнього перевезення небезпечних вантажiв; контроль безпеки дорожнього руху пiд час дорожнього перевезення небезпечних вантажiв, додержання законодавства, правил i нормативiв у цiй сферi, у тому числi забезпечення органiзацiї пiдготовки водiїв автотранспортних засобiв, здiйснення приймання iспитiв з видачею вiдповiдних свiдоцтв установленого зразка, забезпечення проведення експертної оцiнки i погодження умов, необхiдних для дорожнього перевезення небезпечних вантажiв, оформлення на спецiальних бланках i видача у встановленому порядку дозволiв на дорожнє перевезення небезпечних вантажiв [36, с. 261]. Мiсцевi державнi адмiнiстрацiї та органи мiсцевого самоврядування у межах своєї компетенцiї, визначеної законодавством України, у сферi перевезення небезпечних вантажiв здiйснюють: реалiзацiю загальнодержавних програм забезпечення перевезення небезпечних вантажiв, розробку та реалiзацiю мiсцевих програм забезпечення перевезень небезпечних вантажiв; виконання iнших функцiй, встановлених законодавством з питань перевезення небезпечних вантажiв. Роздiл ІІІ Вiдповiдальнiсть за порушення договору перевезення пасажирiв та багажу Необхiдно зазначити, що специфiчнi ознаки правових вiдносин у сферi транспортної дiяльностi, їх складний характер та особливостi зобов'язань суб'єктiв перевезень накладають вiдбиток i на умови їх вiдповiдальностi. Основнi положення та умови вiдповiдальностi пiдприємств транспорту встановлюються ст. 13 Закону України «Про транспорт», в якiй зазначається, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань щодо перевезення пасажирiв i багажу вiдповiдальнiсть пiдприємств транспорту визначається кодексами (статутами) окремих видiв транспорту та iншими законодавчими актами. За шкоду, заподiяну внаслiдок загибелi або ушкодження здоров'я пасажира пiд час користування транспортом як джерелом пiдвищеної небезпеки пiдприємства транспорту несуть вiдповiдальнiсть у порядку встановленому чинним законодавством України, тобто на загальних умовах. За втрату, нестачу, псування i пошкодження прийнятих для перевезення вантажу та багажу у розмiрi фактичної шкоди, якщо перевiзник не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з його вини. а в деяких випадках знайшли свiй подальший розвиток (наприклад, у Законi України «Про автомобiльний транспорт» — ст. 68, Статутi залiзниць України — статтi 111, 113 та iнших щодо припущення вини перевiзника). Аналiз норм цивiльно-правової вiдповiдальностi за порушення транспортних зобов'язань дозволяє видiлити такi загальнi риси: 1. Цивiльно-правова вiдповiдальнiсть є негативним для порушника (боржника) наслiдком i полягає у застосуваннi до нього в iнтересах iншої особи (кредитора) встановлених законом або договором санкцiй майнового характеру — вiдшкодування збиткiв, виплату неустойки (штрафу, пенi). Пiдставою такої вiдповiдальностi є наявнiсть вiдповiдних норм права та складу правопорушення. Вона настає, якщо є: а) протиправна поведiнка особи; б) шкiдливий результат (шкода); в) причинний зв'язок мiж протиправною поведiнкою i настанням шкоди та г) вина особи, яка заподiяла шкоду. Проте однiєю з особливостей цивiльно-правової вiдповiдальностi, взагалi, i у сферi транспортної дiяльностi, зокрема, є те, що вона може наставати i без вини, досить довести, що поведiнка боржника була протиправною, а вина припускається. Наприклад, ст. 113 Статуту залiзниць України передбачає вiдповiдальнiсть залiзниць за незбереження вантажу, багажу, вантажобагажу, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних вiд них причин. Тобто вина припускається, а її вiдсутнiсть треба довести. Аналогiчнi норми мiстяться в Законi Українi «Про автомобiльний транспорт» — ст. 68, Повiтряному кодексi України — ст. 92 та iнших нормативних актах. Вiдповiдальнiсть без вини може наставати i у випадках, якщо це передбачено законом або договором. Це стосується в основному виконання сторонами своїх планових зобов'язань (ст. 106 Статуту залiзниць України, ст. 128 Статуту автомобiльного транспорту). На сьогоднiшнiй час фахiвцi пiдкреслюють, що транспортним правовiдносинам притаманнi специфiчнi принципи вiдповiдальностi, хоча й цивiльно-правової. 2. Цивiльно-правова вiдповiдальнiсть у сферi транспортних правовiдносин носить компенсацiйний характер, оскiльки її метою є вiдновлення порушених майнових прав учасникiв правовiдносин, а тому розмiр вiдшкодування не може перевищувати розмiру завданих збиткiв (ст. 114 Статуту залiзниць України, ст. 179 КТМ, ст. 93 Повiтряного кодексу України, ст. 68 Закону України «Про автомобiльний транспорт»). Таким чином можна зробити висновок, що встановлено особливий режим вiдповiдальностi за невиконання зобов'язань по перевезенню i загальнi правила цивiльно-правової вiдповiдальностi застосовуються до перевезень у випадках, коли iнше не випливає iз нормативних актiв, якi регламентують перевезення пасажирiв та їх багажу. У разi невиконання сторонами зобов'язань, якi випливають безпосередньо з договору, характер вiдповiдальностi може виступати як каральний (див., наприклад, ст. 106 Статуту залiзниць України), як засiб спонукання добровiльно виконати свiй обов'язок. Як зауважує В. В. Луць, засоби спонукання, оперативного впливу «не вiдновлюють початкового майнового стану потерпiлої сторони, а спрямованi на запобiгання конкретним порушенням у майбутньому, виконують забезпечувальну функцiю, мають запобiжний характер i можуть застосовуватись в оперативному порядку односторонньо управомоченою стороною без звернення до юрисдикцiйного органу» [28, с. 67]. 3. Однiєю з особливостей цивiльно-правової вiдповiдальностi у сферi транспортної дiяльностi є те, що умови вiдповiдальностi перевiзного процесу неоднаковi. Перевiзник у всiх випадках, крiм шкоди, заподiяної внаслiдок загибелi або ушкодження здоров'я пасажира, несе вiдповiдальнiсть за правилами транспортного законодавства. Вантажовiдправник перед перевiзником несе вiдповiдальнiсть за нормами транспортного законодавства, а перед вантажоодержувачем — за нормами цивiльного законодавства. Зазначене породжує i особливий порядок розгляду майнових спорiв на транспортi. 4. І остання особливiсть цивiльно-правової вiдповiдальностi полягає в тому, що транспортним вiдносинам притаманний особливий, вiдмiнний вiд усталеного для вирiшення iнших господарських спорiв, претензiйний порядок здiйснення задоволення вимог. Наприклад, претензiї до залiзниць або автотранспортних пiдприємств можуть бути заявленi протягом шести мiсяцiв, а претензiї з приводу штрафiв — протягом 45 дiб (ст. 134 Статуту залiзниць України, ст. 165 Статуту автомобiльного транспорту), а до вимог, що виникають з договору морського перевезення вантажу, застосовується рiчний строк (ст. 388 КТМ), до вимог, що виникають з договорiв перевезення пасажирiв i багажу, фрахтування суден без екiпажу та iн., застосовується дворiчний строк позовної давностi (ст. 389 КТМ). Таким чином, зазначенi особливостi цивiльно-правової вiдповiдальностi за порушення транспортних зобов'язань якоюсь мiрою вiдокремлюють її вiд загальної цивiльно-правової вiдповiдальностi. Це сталося внаслiдок нашарування на загальнi цивiльно-правовi норми суто галузевих норм, якi враховують специфiку дiяльностi транспорту, його розвиток, можливiсть покриття збиткiв, заподiяних клiєнтам та його соцiальну цiннiсть у сферi економiки. Наявнiсть спецiальних правових норм (нашарування) притаманне всiм комплексним галузям права. Вказанi особливостi вiдповiдальностi проявляються в конкретних порушеннях учасниками транспортних вiдносин своїх обов'язкiв, якi випливають в основному з плану та договору перевезень. У цьому зв'язку цивiльно-правову вiдповiдальнiсть на транспортi бажано розглядати за цими двома ознаками [25, с. 169]. Необхiдно зазначити, що цивiльно-правова вiдповiдальнiсть пiд час здiйснення перевезень обумовлена договiрним характером самих перевезень пасажирiв. Але це не виключає застосування й iнших видiв юридичної вiдповiдальностi – адмiнiстративної та кримiнальної, за злiснi та суспiльно-небезпечнi проступки учасникiв транспортних правовiдносин. 3. 2 Вiдповiдальнiсть за порушення договору перевезення пасажирiв та багажу залiзничним транспортом Вiдповiдальнiсть за порушення договору перевезення залiзничним транспортом передбачена Статутом залiзниць України, який мiстить норми, що визначають пiдстави, необхiднiсть та умови здiйснення контролю на залiзничному транспортi. Так, згiдно даного Статуту - контроль пасажирських поїздiв, вокзалiв та iнших мiсць обслуговування пасажирiв, вiдправникiв та одержувачiв багажу та вантажобагажу здiйснюється для перевiрки виконання службовими особами залiзницi та пасажирами Статуту залiзниць України, Порядку обслуговування громадян залiзничним транспортом, затвердженого постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 19 березня 1997 року N 252, Правил поведiнки громадян на залiзничному транспортi, затверджених постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 10 листопада 1995 року N 903, посадових iнструкцiй [23, с. 61]. Контроль здiйснюється посадовими та службовими особами залiзниць, контролерами-ревiзорами поїздiв, працiвниками технологiчного контролю, ревiзорами-iнструкторами з контролю пасажирських поїздiв. Цi особи перевiряють: - правильнiсть погашення проїзних документiв провiдниками вагонiв; - забезпечення поїзною бригадою належного порядку утримання вагонiв i рiвня обслуговування пасажирiв; - дотримання пасажирами громадського порядку в поїздах, на вокзалах i виконання ними, а також працiвниками залiзничного транспорту вимог нормативних актiв; - правильнiсть видачi i оформлення проїзних i перевiзних документiв; - роботу камер схову ручної поклажi i багажних вiддiлень; - порядок облiку вiльних мiсць i мiсць, що звiльняються у пасажирських поїздах, та передачi вiдомостей про мiсця, на якi не з'явились пасажири; - правильнiсть користування вагонами (службовими, орендованими, належними iншим вiдомствам та iн.); - правильнiсть облiку витрат постiльної бiлизни, її якiсть та фактичну наявнiсть чистої; - правильнiсть оформлення проїзду провiдниками, начальником поїзда, правильнiсть стягнення штрафiв, заповнення вiдповiдних щодо цього документiв, повноту та своєчаснiсть внесення грошових сум; - дотримання вимог санiтарного законодавства. Особи, якi контролюють поїзди, повиннi бути одягнутi за формою, чинною на Укрзалiзницi, мати "Вiдкритi листи" на право контролю поїздiв або "Припис" встановленої форми, посвiдчення особи i пред'являти їх на вимогу пасажирiв. Посадовi особи Укрзалiзницi, вiдповiдальнi за ту чи iншу дiлянку роботи, можуть здiйснювати перевiрки у межах компетенцiї за пред'явленням посвiдчення особи. Пiд час перевiрки особи, якi виявили недолiки в органiзацiї продажу проїзних документiв i обслуговуваннi пасажирiв, вживають заходiв з метою їх усунення. Про результати перевiрки особи, якi контролюють, здiйснюють запис у рейсовий журнал поїзда (журнал про контроль на вокзалi), а у разi виявлення фактiв неправильного видання проїзних документiв чи безплатного проїзду повиннi скласти акт i направити його вiдповiдним службам для реагування та вжиття заходiв. У разi виявлення посвiдчень i проїзних документiв, що оголошенi недiйсними, копiй прострочених документiв, а також таких, що мають пiдробки, виправлень, здiйснених не уповноваженими на те особами, контролери дiють у порядку, передбаченому нормами чинного законодавства [50, с. 63]. У разi виникнення сумнiвiв щодо вiку дiтей, яких перевозять безплатно або за дитячими проїзними документами, пасажир, який супроводжує їх, повинен пред'явити вiдповiднi документи, якi пiдтверджують вiк дитини (свiдоцтво про народження, запис у паспортi батькiв та iн.). Якщо пiд час першої перевiрки проїзного документа у особи, яка контролює, не виникло сумнiву щодо вiку дитини, то пiд час подальших ревiзiй жодна суперечка мiж особами, якi контролюють, i пасажирами з приводу вiку дiтей є неприпустимою. Пiд час перевiрки iменних безплатних, пiльгових, примiських пiльгових абонементних квиткiв пасажири повиннi пред'явити (на вимогу того, хто здiйснює контроль) документ, що засвiдчує його особу, та документ, що пiдтверджує право на пiльги. а) санiтарно-епiдемiологiчного стану - працiвниками Державної санiтарно-епiдемiологiчної служби залiзничного транспорту; в) дотримання вимог законодавства щодо захисту прав споживачiв - працiвниками територiальних органiв у справах захисту прав споживачiв Державного комiтету стандартизацiї, метрологiї та сертифiкацiї України; г) громадського порядку - працiвниками лiнiйних пiдроздiлiв мiнiстерства внутрiшнiх справ на транспортi. Контроль здiйснюється у присутностi начальника поїзда або начальника вокзалу чи уповноваженої ним особи. У разi виявлення особами, що контролюють, фактiв порушення пасажирами Правил, вони зобов'язанi вжити заходiв з метою припинення порушення, а в окремих випадках - з метою видалення пасажира з поїзда. Якщо пiд час здiйснення контролю поїзда виявлено пасажира без проїзного документа або з безплатним проїзним документом, не пiдтвердженим документом про право на таку пiльгу, то вiн повинен сплатити штраф, оплатити проїзд вiд станцiї посадки до мiсця призначення. Штраф оформляється квитанцiєю, а проїзд - проїзним документом (квитком). Якщо пасажир здiйснював поїздку на пiдставi пiльгового проїзного документа, не пiдтвердженого документом про право на таку пiльгу, то вiн повинен сплатити штраф та доплату до вартостi повного проїзного документа вiд станцiї посадки до станцiї призначення, зазначених у проїзному документi. Якщо пасажир не має грошей для оплати штрафу, то вiн повинен або залишити поїзд, або пред'явити паспорт для складання протоколу i подальшої оплати штрафу i проїзду пiсля приїзду. Несплачений упродовж 1 мiсяця з дня складання протоколу штраф i проїзд стягується в судовому порядку. Проїзнi документи, визнанi недiйсними пiд час посадки у поїздi чи пiд час поїздки пасажирiв, не дають права на здiйснення поїздки i грошi за них не повертаються. З пасажира, виявленого у вагонi вищої категорiї з проїзним документом, який не дає права на проїзд у ньому, штраф не стягується. Пасажир зобов'язаний перейти у вагон, що вiдповiдає його проїзному документовi, або може за наявностi вiльних мiсць залишитись у даному вагонi з внесенням вiдповiдної доплати за вiдстань вiд станцiї фактичного зайняття мiсця. У разi виявлення в поїздi пасажира з проїзним документом або з посвiдченням, що йому не належить, складається акт, пiсля чого пасажир повинен або заплатити штраф, вартiсть (чи рiзницю у вартостi) проїзду, або залишити поїзд [50, с. 64]. У разi перевезення дiтей без дитячих проїзних документiв з пасажира стягується штраф згiдно з законодавством. На подальший шлях пасажир зобов'язаний придбати дитячий проїзний документ. При перевезеннi за дитячими проїзними документами дiтей вiком бiльше 10 рокiв на їх супровiдника накладається штраф. Крiм цього, супровiдник повинен сплатити рiзницю мiж вартiстю повного i дитячого проїзного документа вiд станцiї початкового вiдправлення до станцiї призначення або пересадки. У цьому випадку рiзниця стягується особою, яка здiйснює контроль. Дiти, якi прямують без супровiдника i проїзного документа, повиннi бути переданi начальником поїзду на найближчiй великiй станцiї черговому лiнiйного вiддiлу Управлiння внутрiшнiх справ на транспортi з документуванням передачi. купити новий проїзний документ або залишити поїзд. Проїзнi та перевiзнi документи з iнформацiєю, доповненнями, виправленнями, зробленими не уповноваженими на це особами, вважаються не чинними, а пасажири з такими документами вважаються безквитковими. Особливi мiрi вiдповiдальностi можуть бути застосованi при неправильному перевезеннi ручної поклажi. Особи, що контролюють поїзди, у разi виявлення перевезення пасажиром ручної поклажi понад встановлену норму повиннi запропонувати йому сплатити штраф i провiзну плату за весь шлях прямування (вiд станцiї вiдправлення) за тарифом багажу. Ще в одних випадках, у разi виявлення фактiв пошкодження або зiпсуття майна залiзницi особи, якi контролюють, зобов'язанi скласти акт з зазначенням факту, обставин випадку, вартостi втраченого майна. Акт пiдписується особою, яка здiйснює контроль, пасажиром та двома свiдками. У разi вiдмови вiд сплати завданих збиткiв або вiдсутностi грошей пасажир зобов'язаний пред'явити паспорт, данi з якого записуються до акта. У разi вiдмови пасажира вiд сплати збиткiв та пред'явлення паспорта особи, якi контролюють, дiють згiдно з законодавством. Кожен учасник перевiзного процесу несе вiдповiдальностi перед пасажиром, вiдправником вантажобагажу з моменту прийняття багажу чи вантажобагажу до перевезення i видачi багажної квитанцiї. Кожна наступна залiзниця чи суб'єкт пiдприємницької дiяльностi, який приймає багаж чи вантажобагаж, вступає тим самим у договiр перевезення i покладає на себе всi обов'язки, якi виникають при цьому[36, с. 152]. пересадки пасажира пiсля вiдправлення поїзда, яким повинна була здiйснюватись поїздка з пункту пересадки, залiзниця несе вiдповiдальнiсть перед пасажиром, а саме - не проводиться вирахування сум з вартостi проїзду, незалежно вiд термiнiв повернення проїзних документiв. Залiзниця зобов'язана вiдправити пасажира та його багаж, не стягуючи доплати, таким поїздом, який вiдправляється до тiєї ж станцiї призначення, - так, щоб пасажир прибув на цю станцiю з як найменшим запiзненням. Залiзниця не несе вiдповiдальнiсть за запiзнення пасажира в пункт пересадки, якщо поїзд, узгоджений при видачi проїзного документа у пунктi придбання, прибув на станцiю пересадки пасажира не пiзнiше як за 30 хвилин до вiдправлення поїзда, яким мав виїхати пасажир. Перевiзник несе вiдповiдальнiсть перед пасажиром чи вiдправником вантажобагажу за виконання перевезення на всьому шляху до видачi багажу (вантажобагажу) та за збиток, внаслiдок повної чи часткової втрати або пошкодження багажу (вантажобагажу). а також окремо запакованих предметiв, що б'ються (скло, фарфор, телевiзори, приймачi), якщо при цьому вiдсутнi якiсь зовнiшнi пошкодження упакування, що стали причиною псування багажу. Із залiзницi знiмається також вiдповiдальнiсть за повну чи часткову втрату або пошкодження багажу чи товаробагажу, якщо вони виникли з однiєї iз наступних причин: 1) внаслiдок обставин, якi залiзниця не могла попередити, i вiдхилень, якi вiд неї не залежали; 2) внаслiдок особливих природних властивостей багажу чи вантажобагажу, якi спричинили зламання, заiржавiння, внутрiшнє псуття та подiбнi наслiдки; 4) внаслiдок того, що пасажир або вiдправник вантажобагажу здав до перевезення забороненi предмети пiд неправильним, неточним або неповним найменуванням; цими Правилами положень. Доведення того, що втрата, псування, пошкодження багажу чи вантажобагажу покладається на залiзницю. Якщо вантажобагаж за своїми природними властивостями схильний до втрати ваги при перевезеннi, то перевiзник несе вiдповiдальнiсть, незалежно вiд вiдстанi фактичного перевезення вантажобагажу, лише за ту частину збитку ваги, яка перевищує норми природної втрати ваги вантажобагажу. Цi обмеження вiдповiдальностi не беруться до уваги, якщо вiдправником або одержувачем буде доведено, що втрата ваги не спричинена природними властивостями вантажобагажу. Якщо декiлька мiсць вантажобагажу перевозяться за однiєю вантажобагажною квитанцiєю, то гранична норма втрати ваги визначається окремо для кожного мiсця, якщо вага окремого мiсця була зазначена в квитанцiї при прийманнi вантажобагажу до перевезення. У випадках повної втрати вантажобагажу або втрати окремих мiсць норми втрати ваги, вiдповiдно, всiєї вiдправки чи окремих мiсць не застосовуються [50, с. 65]. кiлограм ваги. Виплата грошей здiйснюється на станцiї призначення одразу пiсля складання та пiдписання комерцiйного акта, але не пiзнiше однiєї доби з дати прибуття поїзда, з яким прибула частина багажу (або мав прибути весь багаж), не рахуючи загально вихiдних та святкових днiв. У разi втрати багажу чи вантажобагажу з оголошеною цiннiстю залiзниця сплачує як вiдшкодування всю суму оголошеної цiнностi, а якщо залiзниця доведе, що оголошена цiннiсть перевищує дiйсну вартiсть, - у розмiрi дiйсної вартостi. У разi часткової втрати багажу чи вантажобагажу, прийнятого до перевезення з оголошеною цiннiстю, перевiзник сплачує, вiдповiдно, частину оголошеної цiнностi за кожен втрачений кiлограм. У разi пошкодження багажу i вантажобагажу, прийнятого до перевезення з оголошеною цiннiстю, залiзниця вiдшкодовує суму, яка складає частину оголошеної цiнностi, що вiдповiдає вiдсотку зниження їх цiнностi внаслiдок пошкодження. У разi вiдмови отримувача вiд часткового отримання багажу (вантажобагажу) залiзниця здiйснює повне вiдшкодування у розмiрi суми оголошеної цiнностi. Розмiр вiдшкодування не повинен перевищувати: 1) суми компенсацiї за повну втрату, у разi втрати (зiпсування) всього багажу чи вантажобагажу; 2) суму вiдшкодування за втрату частини, якщо внаслiдок пошкодження є знецiненою тiльки частина багажу чи вантажобагажу. провiзнi та iншi платежi вiдповiдно до долi втрати багажу чи вантажобагажу [50, с. 67]. Вiдшкодування збиткiв, що виникли у зв'язку з втратою багажу або вантажобагажу, здiйснюється у встановленому законом порядку. За прострочення доставлення багажу (вантажобагажу) залiзниця сплачує штраф згiдно з п. 127 Статуту залiзниць України. У випадках вiдшкодування за повну втрату багажу чи вантажобагажу штраф за прострочення доставлення багажу (вантажобагажу) не сплачується. У разi часткової втрати багажу чи вантажобагажу штраф за прострочення в доставцi, якщо воно мало мiсце, сплачується за невтрачену частину багажу чи вантажобагажу. Виплата штрафу за запiзнення в доставцi багажу (вантажобагажу) проводиться начальником станцiї призначення на пiдставi акта, складеного працiвниками залiзницi. В актах, складених на виплату грошей, зазначаються: номер i дата багажної (вантажобагажної) квитанцiї, час прийняття до перевезення, дата i час прибуття, дата термiну доставки, сума стягнення за перевезення, кiлькiсть дiб прострочення, сума штрафу, що пiдлягає виплатi, прiзвище, iм'я i по батьковi та мiсце проживання одержувача багажу (з його слiв), назва документа, що пiдтверджує особу, дата його видачi, ким виданий i номер. Необхiдно зазначити, що перевiзники та надавачi послуг несуть матерiальну вiдповiдальнiсть у всiх випадках невиконання або неналежного виконання зобов'язань у порядку, передбаченому законодавством та договором. Пасажир - вiдправник багажу (вантажобагажу) несе матерiальну вiдповiдальнiсть за наслiдки невиконання встановлених правил поводження на транспортi, а також зловмиснi дiї, що призвели до втрати чи пошкодження майна залiзницi у вiдповiдностi з законодавством України. 3. 3 Вiдповiдальнiсть за порушення договору перевезення пасажирiв та багажу автомобiльним транспортом З метою застосування мiр юридичної вiдповiдальностi за порушення правил автомобiльних перевезень також встановлюється вiдповiдна система контролю. Так, для проведення контролю за перевезеннями пасажирiв автобусами мiських, маршрутних таксомоторних, примiських, мiжмiських маршрутiв, таксi, органiзованих груп дiтей, мiжнародними перевезеннями по територiї України та перевезеннями туристiв, безпекою та якiстю надання послуг, в тому числi автостанцiями, дотриманням Правил дорожнього руху, Правил надання послуг пасажирського автомобiльного транспорту, умов i правил, зазначених у спецiальних дозволах (лiцензiях) на здiйснення мiжнародних перевезень пасажирiв автомобiльним транспортом, залучаються контролери, а також працiвники Мiнтрансу, Укравтотрансу, ТВО автотранспорту, УДП "Укрiнтеравтосервiс", автотранспортних пiдприємств, автостанцiй (далi - контролери). Контролери повиннi мати вiдповiднi знання в обсязi, який визначається згiдно з п. 8 Правил надання послуг пасажирського автомобiльного транспорту, затверджених Постановою Кабiнету Мiнiстрiв вiд 18 лютого 1997 року N 176. Контроль за перевезеннями може здiйснюватися контролером як пiд час користування автомобiлем, так i згiдно з графiком та вiдповiдним завданням на контроль за перевезеннями, якi затверджуються вiдповiдно Мiнтрансом, Укравтотрансом або ТВО автотранспорту. Якщо на шляху слiдування автомобiль зупинено для перевiрки контролером, а в ньому знаходиться контролер, який займає посаду вищу вiд того, яким зупинено автомобiль, то перевiрка здiйснюється тiльки з дозволу контролера старшого за посадою. Перевiрка автомобiля провадиться в усiх випадках, якщо контролер виконує завдання на контроль за перевезеннями [30, с. 391]. У разi виявлення порушень в автомобiлi, в якому знаходиться контролер старший за посадою, складається акт, де зазначається прiзвище, номер посвiдчення цього контролера. Контролер зобов'язаний: пред'явити посвiдчення на право проведення контролю водiю або кондуктору. Видача посвiдчення здiйснюється Укравтотрансом в межах України та ТВО автотранспорту в межах областi, району на термiн до одного року. Посвiдчення реєструються в журналi облiку видачi посвiдчень на право контролю за перевезеннями пасажирського автотранспорту; перевiрити в автобусi або в маршрутному таксомоторi наявнiсть квиткiв у пасажирiв; вилучити виявленi у пасажирiв недiйснi квитки та фiктивну дорожню документацiю у водiїв, кондукторiв, скласти акт про порушення i додати до нього вилученi документи; i завiрити запис своїм пiдписом; вiдобразити результати контролю i здати його за мiсцем видачi не пiзнiше п'яти днiв пiсля закiнчення контролю. У разi участi кiлькох контролерiв результати контролю можуть вiдображатися в одному завданнi на контроль i засвiдчуватися пiдписами всiх учасникiв контролю; у разi втрати посвiдчення на право контролю за перевезеннями - в триденний строк повiдомити про це за мiсцем його видачi. Контролерам надається право безкоштовного проїзду в автобусах та маршрутних таксомоторах - у межах, зазначених в посвiдченнi на право проведення контролю, пiд час його виконання. У разi порушення Правил дорожнього руху, Правил надання послуг пасажирського автомобiльного транспорту, умов i правил, зазначених у спецiальних дозволах (лiцензiях) на здiйснення мiжнародних перевезень пасажирiв автомобiльним транспортом, безпеки та якостi надання послуг при перевезеннях в таксi, на мiських, маршрутних таксомоторних, примiських, мiжмiських, мiжнародних маршрутах, перевезеннях органiзованих груп дiтей та туристiв, в тому числi автостанцiями, а також порядку iнформування перевiзника i замовника складається акт. Для виконання спецiального завдання з контролю за перевезеннями або пов'язаного з ним службового вiдрядження керiвникам Укравтотрансу, ТВО автотранспорту надається право залучати посадових осiб, якi не мають спецiальних посвiдчень, з видачею разових посвiдчень на право контролю за перевезеннями на строк, що забезпечить виконання завдання. У разi порушення контролером своїх обов'язкiв керiвництво Укравтотрансу або ТВО автотранспорту вилучає у нього посвiдчення на право проведення контролю. У разi виявлення фактiв порушення перевiзником (водiєм) Правил надання послуг пасажирського автомобiльного транспорту, Правил дорожнього руху i умов перевезень при виконаннi мiжнародних перевезень пасажирiв, Укравтотранс: 1. Письмово з обґрунтуванням пiдстав констатацiї порушення iнформує про це компетентний орган держави iноземного перевiзника, а українського перевiзника – попереджає. 2. Тимчасово припиняє видачу дозволiв на виконання мiжнародних перевезень пасажирiв та дозволiв на нерегулярнi рейси. 3. 4 Вiдповiдальнiсть за порушення договору перевезення пасажирiв та багажу внутрiшньоводним i морським транспортом Вiдповiдальнiсть за порушення договору перевезення пасажирiв внутрiшньоводним транспортом передбачена у Роздiлi 9 Статуту внутрiшнього водного транспорту. Згiдно iз п. 179 Статуту - пароплавства, вiдправники вантажу, вантажоодержувачi i пасажири несуть матерiальну вiдповiдальнiсть за перевезення на пiдставi даного Статуту та чинного законодавства. недiйсними, i всякi оцiнки про це не мають сили. Так, наприклад, згiдно iз п. 208 Статуту - пасажир, що опинився на суднi без квитка або в бiльш високому класi, чим позначено на квитку, пiддається штрафу в установленому розмiрi. за проїзд без квитка стягується в примусовому порядку, установленому законом [39, с. 372]. В свою чергу - за ненадання пасажиру на суднi мiсця, зазначеного у плацкартi, при вiдмовленнi пасажира вiд запропонованого йому iншого мiсця пароплавство, крiм повернення суми вартостi проїзду i додаткових доплат, сплачує пасажиру штраф у розмiрi, установленому тарифом. За схороннiсть ручної поклажi пароплавство несе вiдповiдальнiсть лише в тому випадку, якщо буде доведено, що втрата або ушкодження поклажi вiдбулися з вини пароплавства. За зайву ручну поклажу, виявлену в пасажира, стягується штраф. Певнi особливостi вiдповiдальностi перевiзникiв та пасажирiв мiстить Кодекс торгiвельного мореплавства. Так, згiдно iз ст. 193 Кодексу перевiзник вiдповiдає за шкоду, заподiяну внаслiдок смертi пасажира або ушкодження його здоров'я, а також в результатi втрати або пошкодження багажу, якщо подiя, внаслiдок якої було заподiяно шкоду, сталася пiд час перевезення i була наслiдком вини або недбалостi перевiзника, його працiвникiв, агентiв, якi дiють у межах своїх службових обов'язкiв. Перевiзник вiдповiдає за нестачу або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, а також за прострочення в його доставцi, якщо не доведе, що нестача, пошкодження або прострочення в доставцi сталися не з його вини. За втрату або пошкодження каютного багажу перевiзник вiдповiдає лише у випадку, якщо пасажир доведе, що втрата або пошкодження сталися внаслiдок намiру або необережностi перевiзника. Перевiзник не вiдповiдає за втрату чи пошкодження грошей, цiнних паперiв, дорогоцiнних металiв i виробiв з них, коштовностей, прикрас, виробiв мистецтва або iнших цiнностей, за винятком випадкiв, коли такi цiнностi були зданi на збереження перевiзнику, який погодився їх зберiгати в безпецi. Якщо перевiзник доведе, що вина або недбалiсть пасажира стали причиною або сприяли його смертi або ушкодженню здоров'я, втратi або пошкодженню його багажу, суд, що розглядає справу, може звiльнити перевiзника вiд вiдповiдальностi повнiстю чи частково. У випадку смертi пасажира або ушкодження його здоров'я вiдповiдальнiсть перевiзника нi в якому разi не перевищує 175000 розрахункових одиниць у вiдношеннi перевезення в цiлому. Вiдповiдальнiсть перевiзника за втрату або пошкодження каютного багажу нi в якому разi не перевищує 1800 розрахункових одиниць на пасажира у вiдношеннi перевезення в цiлому. Вiдповiдальнiсть перевiзника за втрату або пошкодження автомашини, включаючи весь багаж, що перевозиться в автомашинi чи на нiй, нi в якому разi не перевищує 10000 розрахункових одиниць за автомашину щодо перевезення в цiлому[50, с. 65]. Перевiзник i пасажир можуть шляхом точно вираженої письмової угоди встановити бiльш високi межi вiдповiдальностi, нiж тi, що передбаченi Кодексом. Перевiзник, працiвник або агент перевiзника не вправi скористатися межами вiдповiдальностi, встановленими Кодексом, якщо буде доведено, що збиток заподiяно внаслiдок дiй або упущень перевiзника, працiвника або агента перевiзника, скоєних або з намiром заподiяти цей збиток, або через самовпевненiсть з усвiдомленням можливого заподiяння збитку. 3. 5 Вiдповiдальнiсть за порушення договору перевезення пасажирiв та багажу авiацiйним транспортом Вiдповiдно до ст. 89 Повiтряного Кодексу України вiдповiдальнiсть за протиправнi дiї несуть всi юридичнi i фiзичнi особи, дiяльнiсть яких пов'язана з використанням повiтряного простору України, розробкою, виготовленням, ремонтом та експлуатацiєю авiацiйної технiки, здiйсненням господарської i комерцiйної дiяльностi, обслуговуванням повiтряного руху, забезпеченням безпеки авiацiї України, а також її управлiнням i наглядом. Пасажир, замовник або працiвник авiацiї за порушення, невиконання або неналежне виконання правил, вимог i норм, що регламентують повiтрянi перевезення i авiацiйнi роботи, а також порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, несуть вiдповiдальнiсть, передбачену чинним законодавством України. Перевiзник несе вiдповiдальнiсть за втрату, нестачу або пошкодження багажу з часу прийняття його для перевезення i до видачi одержувачу або передачi його вiдповiдно до правил iншiй особi, якщо не доведе, що ним було вжито всiх необхiдних заходiв для запобiгання заподiянню шкоди або що таких заходiв неможливо було вжити. Перевiзник несе вiдповiдальнiсть за збереження речей, що є у пасажира, якщо буде доведено, що втрата або пошкодження цих речей сталися з вини перевiзника [7, ст. 91]. Перевiзник несе вiдповiдальнiсть за втрату, нестачу або пошкодження вантажу з часу прийняття його для перевезення i до видачi одержувачу або передачi його вiдповiдно до правил iншiй установi (особi), якщо не доведе, що ним було вжито всiх необхiдних заходiв для запобiгання заподiянню шкоди або що таких заходiв неможливо було вжити. До того часу, поки перевiзник не доведе iнше, вважається, що втрата, нестача чи пошкодження вантажу сталися пiд час перевезення. 1) за втрату або нестачу вантажу або багажу, прийнятого для перевезення з оголошеною цiннiстю, - в розмiрi оголошеної цiнностi, а у випадках, коли перевiзник доведе, що оголошена цiннiсть перевищує дiйсну вартiсть, - в розмiрi дiйсної вартостi; 2) за втрату, пошкодження або нестачу вантажу або багажу, прийнятого для перевезення без оголошеної цiнностi, а також речей, якi є у пасажира, - в розмiрi вартостi, що не перевищує межi, встановленої вiдповiдним органом державної виконавчої влади за погодженням з Мiнiстерством фiнансiв України вiдповiдно до меж, встановлених мiжнародними угодами про вiдповiдальнiсть при повiтряних перевезеннях, учасником яких є Україна. Перевiзник несе вiдповiдальнiсть за прострочення у доставцi пасажира, багажу або вантажу, якщо не доведе, що ним було вжито всiх необхiдних заходiв для запобiгання простроченню або що таких заходiв неможливо було вжити. Перевiзник звiльняється вiд вiдповiдальностi, якщо прострочення сталося внаслiдок несприятливих метеорологiчних умов. Перевiзник несе матерiальну вiдповiдальнiсть перед органами зв'язку за втрату, пошкодження або прострочення у доставцi пошти з вини перевiзника у розмiрi вiдповiдальностi органiв зв'язку перед вiдправниками або адресатами, за мiжнародну пошту - вiдповiдно до актiв Всесвiтнього поштового союзу, а за внутрiшню - згiдно з правилами щодо розмiру матерiальної вiдповiдальностi пiдприємств зв'язку за нестачу чи пошкодження вкладень поштових вiдправлень[23, с. 63]. Вiдповiдальнiсть за шкоду, заподiяну третiм особам За шкоду, заподiяну третiм особам та їх майну при виконаннi перевезень i авiацiйних робiт, експлуатант авiацiйної технiки несе вiдповiдальнiсть у порядку i на умовах, передбачених чинним законодавством України[50, с. 65]. Вiдповiдальнiсть за захват чи викрадення повiтряного судна або захват авiацiйного об'єкта. Захват або викрадення повiтряного судна, як i захват авiацiйного об'єкта, тягне за собою вiдповiдальнiсть, передбачену законодавством України. Вiдповiдальнiсть за блокування повiтряного судна, авiацiйного об'єкта, транспортних, iнженерно-технiчних чи iнших комунiкацiй до них Блокування повiтряних суден, авiацiйних об'єктiв, транспортних, iнженерно-технiчних, iнших комунiкацiй до них, яке перешкоджає нормальнiй i безпечнiй дiяльностi авiацiї України, тягне за собою вiдповiдальнiсть, передбачену чинним законодавством України. Вiдповiдальнiсть за неправдиве повiдомлення про пiдготовку акту незаконного втручання у дiяльнiсть авiацiї. Неправдиве повiдомлення незалежно вiд форми його виконання про пiдготовку акту незаконного втручання у дiяльнiсть авiацiї на борту повiтряного судна або авiацiйного об'єкта тягне за собою вiдповiдальнiсть, передбачену чинним законодавством України. Вiдповiдальнiсть за невиконання вимог контролю на безпеку Порушення, як i невиконання або неналежне виконання вимог державних правил, норм i процедур з реєстрацiї та огляду на безпеку пасажирiв, щодо здачi, прийому, зберiгання i перевезення на повiтряному суднi ручної поклажi, багажу, вантажу, пошти i бортового харчування тягне за собою вiдповiдальнiсть, передбачену чинним законодавством України. Будь-яка юридична i фiзична особа має право оскаржити рiшення або дiї будь-якої посадової чи iншої особи в межах дiяльностi авiацiйної системи України в порядку, передбаченому законодавством України. Пред'явленню до перевiзника позову, що випливає з повiтряного перевезення пасажира, багажу, обов'язково передує пред'явлення до нього претензiї. Претензiя висувається до авiацiйного пiдприємства мiсця вiдправлення чи мiсця призначення на розсуд заявника. Претензiї при здiйсненнi у прямому змiшаному сполученнi висуваються 1) до авiапiдприємства, якщо кiнцевим пунктом є аеропорт, 2) вiдповiдному транспортному органу, якщо кiнцевим пунктом перевезення є залiзнична чи автомобiльна станцiя, пристань чи порт [30, с. 397]. У випадках ушкодження здоров'я пасажира право на висування претензiї на вiдшкодування збиткiв має потерпiлий, а в разi його смертi — особи, якi мають на це право згiдно з цивiльним законодавством. Претензiї та позови висуваються по кожному перевiзному документу окремо. Претензiю викладають у письмовiй формi iз зазначенням авiацiйного пiдприємства, найменуванням та адресою юридичної чи фiзичної особи, що заявляє претензiю обставин, якi є основою для висування вимог, суми претензiї та її обґрунтування, перелiку документiв, що додаються ж заяви (товари — супроводжувальнi, комерцiйнi акти, документи, що пiдтверджують розмiри завданих збиткiв тощо). Претензiї до перевiзника можуть бути висунутi у термiн до шести мiсяцiв, а претензiї за стягнення штрафу у термiн до 4 дiб Претензiї пасажирiв розглядаються на засiданнi претензiйної комiсiї, що дiє в авiапiдприємствi. Якщо претензiя вiдхилена, то заявник має право у термiн два мiсяцi з дня отримання вiдповiдi на претензiю висунути позов до господарського чи загального суду, вiдповiдно до чинного цивiльного законодавства України. 3. 6 Звiльнення перевiзника вiд вiдповiдальностi умовою вiдповiдальностi перевiзника за несхороннiсть вантажу є його вина, яка презюмується (припускається). Перевiзниковi надається можливiсть спростувати цю презумпцiю, довести свою невиннiсть, зокрема послатися на обставини, якi вiн не мiг вiдвернути чи усунути. У транспортних статутах i кодексах дається перелiк цих обставин, зокрема при залiзничних перевезеннях залiзниця звiльняється вiд вiдповiдальностi у разi коли: а) вантаж надiйшов у непошкодженому вагонi (контейнерi) з непошкодженими пломбами вiдправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому вiдкритому рухомому складi, завантаженому засобами вiдправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу пiд час перевезення; б) недостача, псування або пошкодження сталися внаслiдок дiї природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу на вiдкритому рухомому складi; в) вантаж перевозився у супроводi провiдника вiдправника чи одержувача; г) недостача вантажу не перевищує норм природної втрати i граничного розходження визначення маси; д) зiпсований вантаж, що швидко псується, виявлений у вагонi, що прибув без порушення встановленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляцiя) i термiн перебування вантажу в дорозi не перевищив граничного термiну перевезень, встановленого правилами; е) втрата, псування або пошкодження вантажу вiдбулися внаслiдок: 1. таких недолiкiв тари, упаковки, якi неможливо було виявити пiд час приймання вантажу до перевезення; 2. завантаження вантажу вiдправником у непiдготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же вiдправником (здвоєна операцiя); 3. здачi вантажу до перевезення без зазначення у накладнiй особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобiжних засобiв для забезпечення його збереження пiд час перевезення; 4. стихiйного лиха та iнших обставин, якi залiзниця не могла передбачити i усунення яких вiд неї не залежало (ст. 111 Статуту залiзниць). Особливостi перевезення вантажiв морським транспортом пов'язанi з мореплавством. Небезпеки i стихiйнi явища зумовили розширення кола таких обставин. Це, зокрема: непереборна сила; небезпеки та випадковостi на морi; рятування людей, суден i вантажiв; пожежа, що виникла не з вини перевiзника; дiї або розпорядження влади (затримання, арешт, карантин тощо); вiйськовi дiї та народнi заворушення; страйки чи iншi обставини, якi спричинили зупинення або обмеження роботи (ст. 176 Кодексу торговельного мореплавства). Отже, Кодекс торговельного мореплавства розрiзняє непереборну силу i небезпеки та випадковостi на морi. Якщо непереборна сила — це надзвичайна i невiдворотна за даних умов подiя, то небезпеками та випадковостями на морi на практицi прийнято вважати обставини, що мають ознаку їх непередбаченостi. Водночас невiдворотнiсть шкiдливих наслiдкiв їх впливу визначається з урахуванням конкретних обставин дiяльностi добросовiсного перевiзника [43, с. 281]. У транспортних статутах (кодексах) можуть бути передбаченi випадки, коли доказування вини перевiзника у втратi, нестачi або пошкодженнi вантажу покладається на одержувача чи вiдправника (ч. 2 ст. 362 ЦК УРСР). Так, морський перевiзник не вiдповiдає за нестачу вантажу, що прибув у порт призначення: у справних суднових примiщеннях, лiхтерах, контейнерах iз справними пломбами вiдправника; у цiлiй справнiй тарi без слiдiв її розпакування в дорозi; у супроводi провiдника вiдправника або одержувача, якщо тiльки одержувач не доведе, що нестача вантажу сталася з вини перевiзника (ст. 178 Кодексу торговельного мореплавства). У дiючому ЦК України таких вiдступiв вiд презумпцiї вини перевiзника не передбачено, тобто перевiзник звiльнятиметься вiд вiдповiдальностi за втрату, нестачу, пошкодження чи псування вантажу, якщо доведе, що це сталося внаслiдок обставин, яким перевiзник, не мiг запобiгти або усунення яких вiд нього не залежало (п. 1 ст. 924). Не виключена можливiсть, що, наприклад, у псуваннi вантажу винними є частково i вiдправник, i перевiзник, i одержувач. Тодi збитки вiд псування розподiляються мiж ними пропорцiйно ступеневi їхньої вини за принципом змiшаної вiдповiдальностi (ст. 211 ЦК УРСР, ст. 616 ЦК України). При морських перевезеннях вантажу перевiзник не вiдповiдає за втрату, нестачу чи його пошкодження, якщо доведе, що вони сталися внаслiдок дiй або недогляду капiтана, iнших осiб суднового екiпажу i лоцмана у судноводiннi або управлiннi судном (навiгацiйнi помилки). Морським правом бiльшостi зарубiжних країн також передбачено правило про звiльнення перевiзника вiд вiдповiдальностi за навiгацiйнi помилки, тобто виннi дiї. За втрату, нестачу i пошкодження вантажу, спричиненi дiями та помилками вже зазначених осiб при прийманнi, завантаженнi, розмiщеннi, зберiганнi, вивантаженнi або здачi вантажу (комерцiйнi помилки), перевiзник за наявностi вини несе вiдповiдальнiсть на загальних пiдставах (статтi 176 i 177 Кодексу торговельного мореплавства). Висновки Таким чином, слiд пiдкреслити, що сьогоднi основним завданням транспорту залишається задоволення потреб населення у перевезеннях. Основнi функцiї, якi сьогоднi виконує транспорт пов’язанi саме iз перевезенням пасажирiв та багажу. Рiзновидом договору перевезення є договiр перевезення пасажира та багажу, за яким одна сторона (перевiзник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разi здавання багажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особi, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разi здавання багажу — також за його провезення (ч. 1 ст. 910 ЦК). Юридичнi ознаки договору: взаємний, консенсуальний (перевезення пасажира) або реальний (перевезення багажу), вiдплатний. Вiдносно форми договору, то слiд зауважити, що допускається усна (при купiвлi квитка або шляхом здiйснення конклюдентних дiй, наприклад, шляхом подання мiського транспорту до зупинки, посадка пасажира в таксi, прохiд через турнiкети метро, сплата за проїзд жетоном тощо). Предметом договору є надання послуг, пов'язаних iз перевезенням. Щодо договору перевезення пасажира, то не допускається будь-яка домовленiсть мiж перевiзником i пасажирами про обмеження або виключення встановленої законом вiдповiдальностi перевiзника. Однак таке правило не виключає можливостi домовленостi про обмеження або виключення передбаченої вiдповiдальностi пасажира, а також про пiдвищення вiдповiдальностi перевiзника, наприклад у разi повiтряного перевезення. Вiдповiдно до ст. 922 ЦК за затримку у вiдправленнi транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запiзнення у прибуттi такого транспортного засобу до пункту призначення перевiзник сплачує пасажировi штраф у розмiрi, встановленому за домовленiстю сторiн транспортними кодексами (статутами). Перевiзник звiльняється вiд вiдповiдальностi, якщо це сталося внаслiдок: непереборної сили; усунення несправностi транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажира; iнших обставин, що не залежали вiд перевiзника. Характерною рисою вiдповiдальностi за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором перевезення багажу є її обмежений характер. Наприклад, вiдповiдно до ст. 68 Закону України "Про автомобiльний транспорт", у разi втрати або нестачi багажу -— в розмiрi вартостi багажу, який втрачено або якого бракує; у разi пошкодження (псування) багажу — в розмiрi суми, на яку зменшилася вартiсть багажу; у разi втрати багажу, зданого для перевезення з оголошенням його цiнностi, — в розмiрi оголошеної цiнностi багажу. Згiдно зi ст. 928 ЦК, перевiзник несе вiдповiдальнiсть за шкоду, завдану калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира за правилами глави 82 ЦК, якщо договором або законом не встановлено вiдповiдальнiсть перевiзника без вини. Можливiсть притягнення перевiзника до цивiльно-правової вiдповiдальностi за шкоду, завдану калiцтвом, iншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира зумовлено тiєю обставиною, що законодавець розглядає транспортний засiб як джерело пiдвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК). А особа, яка здiйснює дiяльнiсть, що є джерелом пiдвищеної небезпеки, вiдповiдає також за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслiдок непереборної сили або умислу потерпiлого. В ч. 2 ст. 924 ЦК передбачено, що перевiзник звiльняється вiд вiдповiдальностi за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, багажу, пошти, якщо доведе вiдсутнiсть своє вини. Обставини, якi звiльняють перевiзника вiд вiдповiдальностi, зазначенi у вiдповiдних транспортних кодексах i статутах. Слiд вiдмiтити, що перевiзник звiльняється вiд вiдповiдальностi за недостачу, пошкодження та псування вантажу у випадках, якщо: вантаж прибув у справному транспортному засобi з непорушеними пломбами вiдправника; вантаж супроводжував експедитор чи представник вантажовiдправника чи вантажоодержувача; недостача вантажу не перевищує норм природних втрат; недостача вантажу не перевищує допустимого розходження при визначеннi його маси (наприклад, якщо вагон iз зерном зважують на вагонних вагах); вологiсть вантажу перевищувала допустиму норму (на окремi види вантажу встановлена норма вологостi — цукор, вугiлля, сiль, мука тощо); вантаж зiпсувався, оскiльки вiдправник завантажив вантаж у непiдготовлений, неочищений транспортний засiб, який сам же i розвантажував; вантаж був зданий до перевезення без зазначення його особливостей, якi вимагали особливих вимог перевезення ("з гiрки не спускати"); швидкопсувний вантаж зiпсувався, але перевiзник дотримувався режиму перевезення, а строк перевезення не перевищив допустимого та iн. Транспортне законодавство залежно вiд виду транспорту встановлює i додатковi пiдстави звiльнення перевiзника вiд вiдповiдальностi: виникнення небезпеки та випадковостей на морi та iнших судноплавних водах; рятування людей, суден, вантажу; дiї або розпорядження властей; воєннi дiї, терористичнi акти, народнi заворушення; страйки тощо (ст. 176 КТМ). Досить значна роль при перевезеннi пасажирiв та багажу вiдводиться державi, основними завданнями якої є формування ринку послуг транспорту, шляхом реалiзацiї єдиної економiчної, iнвестицiйної, науково-технiчної та соцiальної полiтики. 1. Конституцiя України. № 254к/96-ВР вiд 28. 06. 1996. // Вiдомостi Верховної Ради , 1996, N 30, ст. 141. 2. Мiжнародна Конвенцiю по охранi людського життя на морi 1974 року. 3. Конвенцiя Органiзацiї Об'єднаних Нацiй з морського права вiд 10. 12. 1982. 4. Конвенцiя про мiжнароднi автомобiльнi перевезення пасажирiв i багажу, ратифiкована Законом України N 581-XIV вiд 08. 04. 1999. 5. Кодекс торговельного мореплавства України № 176/95-ВР вiд 23. 05. 1995. // Вiдомостi Верховної Ради, 1995, NN 47, 48, 49, 50, 51, 52, ст. 349. 6. Кодекс України про адмiнiстративнi правопорушення. № 8073-X вiд 07. 12. 1984. // Вiдомостi Верховної Ради Української РСР 1984, додаток до N 51, ст. 1122. 7. Повiтряний кодекс України № 3167-XII вiд 04. 05. 1993.// Вiдомостi Верховної Ради 1993, N 25, ст. 274. 8. Цивiльний кодекс України. № 435-IV вiд 16. 01. 2003.// Вiдомостi Верховної Ради, 2003, NN 40-44, ст. 356. 9. Цивiльний процесуальний кодекс України. № 1618-IV вiд 18. 03. 2004. // Вiдомостi Верховної Ради, 2004, N 40-41, 42, ст. 492. 10. Закон України вiд 10 листопада 1994 року “Про транспорт” iз змiнами внесеними Законом вiд 21. 12. 2000 // Вiдомостi Верховної Ради, - 2001, №9, Ст. 68. 11. Закон України вiд 5 квiтня 2001 року “Про автомобiльний транспорт” // Вiдомостi Верховної Ради України, - 2001, N 22, Ст. 105 13. Положення про обов'язкове особисте страхування вiд нещасних випадкiв на транспортi». Затверджено постановою КМУ вiд 14 серпня 1996 р. № 959 – К., 1996р. 14. Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України «Про серйознi недолiки в роботi та невiдкладнi заходи щодо полiпшення дiяльностi цивiльної авiацiї» вiд 28 грудня 1996 р. за № 1587 – К., 1996р. 15. Положення нацiонального повiтряного перевiзника. Затверджено постановою КМУ вiд 15 листопада 1996 р. № 1397 – К., 1996р. 16. Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 30 березня 2000 р. N 584 “Про утворення Державного департаменту морського i рiчкового транспорту” // Урядовий кур’єр. № 56. квiтень 2000 р. 17. Статут внутрiшнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Мiнiстрiв СРСР вiд 15 жовтня 1955р. № 1801. 18. Правила надання послуг пасажирського автомобiльного транспорту, затверджених Постановою Кабiнету Мiнiстрiв вiд 18 лютого 1997 року N 176. 19. Наказ Мiнiстерства транспорту України № 424 вiд 05 серпня 1994 року “Про затвердження Інструкцiї про умови i правила здiйснення внутрiшнiх й мiжнародних перевезень пасажирiв i вантажiв морським i рiчковим транспортом та контроль за їх дотриманням”. 20. Наказ Мiнiстерства транспорту України N 308 вiд 23. 05. 2001 “Про затвердження Положення про навiгацiйно-гiдрографiчне забезпечення плавання торговельних, риболовних, спецiальних та iнших морських i рiчкових суден на морях та внутрiшнiх водних шляхах України”. 21. Наказ Мiнiстерства транспорту України № 89 вiд 02. 03. 95р “Про затвердження Тимчасового положення про порядок мiсячного планування перевезень вантажiв залiзничним транспортом України” 23. Гiжевський В. К., Мiлошевич А. В. Правове регулювання транспортною системою України. — К., 2007р., - с. 418 24. Гражданское право Украины: Учебник: В 2-х ч. / Под ред. А. А. Пушкина, В. М. Самойленка. - Ч. 1. К., 2005, - 298 с. 25. Договiр у цивiльному i трудовому правi. Довiдник. У 2-х частинах Ч. 1. — К.: Видавничий Дiм «Юридична книга», 2000. — 280 с.; 26. Жук Л. А. Правовое и организационно-экономическое регулирование хозяйственной деятельности. - К.: Кондор, 2002. - 316с. 27. Концепцiя реформування транспортного сектора України / Ю. М. Цвєтов, Л. М. Соколов, Ю. М. Федюшин т iн. / Збiрник наукових праць / - К., 1999. – 65с. 28. Луць В. В. Контракти у пiдприємницькiй дiяльностi: Навч. посiбник. — К.: Юрiнком Інтер, 1999. – 194 с. 29. Луць В. В. Транспортне право – К.. 2003р., - 286 с. 30. Науково-практичний коментар до цивiльного законодавства України: В 4 т. / А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань. — Т. 2. — К А. С. К.; Севастополь. Ін-т юрид. дослiдж., 2005 - 928 с. 31. Науково-практичний коментар до Цивiльного кодексу України, К.: Видавничий Дiм «Юридична книга», 2007. — 480 с; 32. Осоченко І. В. Транспортне спiвробiтництво як ефективний засiб регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi в регiонi. // Регiональнi перспективи - № 1 (8) – 2000 – с. 64-66. 33. Панасюк В. М. Господарське право. Навчальний посiбник - X.: Фолио, 2007. - 250с. 34. Проблемнi питання у застосуваннi Цивiльного i Господарського кодексiв України / Пiд редакцiєю Яреми АХ, Ротаня ВХ — К: Реферат, 2005. — 336 с. 35. Транспортне право України. Мiлашевич А. В. – Х., “Консум”, 2007 р., - 495 с. 37. Харитонов Е. О., Саниахметова Н. А. Гражданское право Украины: Учебник. Издание второе. — X.: ООО «Одиссей», 2005. — 960 с. 38. Цивiльне право України / Пiд ред. Ч. Н. Азiмова, С. Н. Приступи – Х., “Право”, 2007р., - 418 с. 41. Цивiльне право України. Частина особлива: Посiбн. За ред. І. А. Бiрюкова, Ю. О. Заiки. – К.: НАВСУ, 2005 р. – 548 с. 42. Цивiльне право України: Академiчний курс: У двох томах / За заг. ред Я М. Шевченко. — Т.ІІ. — К.: Концерн «Видавничий Дiм «Ін Юре» 2007. – 513 с. Інтер, 2006. — Кн. 2. — 736 с. 45. Цивiльне право: пiдручник для студентiв юрид. вузiв та факультетiв. - К.: Вентурi, 2007. – 476 с. 46. Цивiльний кодекс України. Науково практичний коментар: У 2 частинах. / За заг. ред. Я. М. Шевченко – К.: Концерн „Видавничий Дiм ІнЮре”, 2007 – Ч. 1. – 692. 48. Щербина B. C. Господарське право - К.: Юринком Інтер, 2007. - 230с. 49. Ч. Н. Азiмова Договiр перевезення багажу в сучасних умовах. Юридична Україна. // – 2007 № 4. С. 47. 50. Ю. О. Заiка Вiдповiдальнiсть при перевезеннi. Юридична Україна. // – 2007 № 6. С. 63.