Контрольна з пiдприємницької дiяльностi
РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Кафедра трудових ресурсiв
Shura
19@
yandex
.
ru
з дисциплiни
“Основи пiдприємницької дiяльностi”
студента 1-ї групи, 5-го курсу
спец. “Економiка пiдприємства” ЗФ
Брижицького Олександра Володимировича
Викладач: Савiна
Наталiя Борисiвна
РІВНЕ - 2004
сторiнка
1.
Питання №2. Історiя виникнення i розвитку пiдприємництва
2.
вiдповiдальнiстю та порядок його реєстрацiї ........... 7
3. Питання №52. Основна умова розвитку та рушiйнi сили бiзнесу.... 12
Лiтература......................................................................................................... 15
2.
часом, iсторiя українського купецтва та його iсторична доля залишаються недостатньо висвiтленими. У той же час минуле є не лише вчителем, а й дороговказом для майбутнього. Досвiд свiтової цивiлiзацiї наочно свiдчить, що без вiльної ринкової економiки, без самодiяльного виробника i пiдприємницької iнiцiативи нiяке процвiтання держави неможливе.
Значущiсть вивчення iсторiї купецтва зумовлюється й необхiднiстю зняти давнє тавро, що тяжiє над вiтчизняними пiдприємцями ще з дорадянських часiв. Не зважаючи на сучаснi публiкацiї, що змальовують бiльш правдивий i привабливий образ українського пiдприємця як патрiота й мецената, у масовiй свiдомостi все ще зберiгається упередженiсть до власника, панують навiянi класичною лiтературою, образи хижих, обмежених, деспотичних людей. Комунiстична пропаганда чимало зробила, щоб закрiпити стереотип капiталiста-визискувача, а деякi непривабливi сторони сучасного бiзнесу ще бiльше обтяжують це не зовсiм правильне уявлення про купцiв i пiдприємництво. Тому одним iз важливих завдань сучасної iсторичної науки є висвiтлення справжнiх рис українського пiдприємницького класу, кращi представники якого, такi, як Терещенки, Ханенки, Симиренки, Харитоненки, Яхненки, мали i гострий розум, i вiдчуття ринкової кон’юнктури, i, що головне, чудово усвiдомлювали зв’язок мiж особистим добробутом i громадськими iнтересами.
Поняття “пiдприємець”, “капiталiст”, “буржуа” є соцiальними синонiмами, але в iсторико-онтологiчному розумiннi цю тотожнiсть можна застосовувати лише умовно. В. Даль так визначив цi поняття: пiдприємець - це той, хто органiзовує, здiйснює щось; капiталiст - багач, що має багато грошей, а буржуазiя - середнiй стан, торговельно-ремiсничий люд взагалi.
Отже, iсторiя українського пiдприємництва майже протягом двох столiть була нерозривно пов’язана зi станово-корпоративними товариствами - купецькими гiльдiями. Становлення i розвиток дiлової iнiцiативи в Українi здiйснювались у межах i правовому полi Росiйської iмперiї, де головнi важелi управлiння перебували в руках дворянства чи генетично пов’язаної з ним бюрократiї. Пiдґрунтя станово-корпоративної органiзацiї українського купецтва у новий перiод iсторiї було закладено саме у XVIII столiттi, коли разом з обмеженням полiтичної автономiї України на неї поширився станово-iєрархiчний устрiй росiйської абсолютистської держави.
В iсторико-економiчнiй лiтературi, як правило, пiдкреслюється той факт, що реформи царя Петра І забезпечили якiсний стрибок у розвитку продуктивних сил Росiйської iмперiї, рiвний за своїм значенням iндустрiалiзацiї радянського перiоду. Тодi ж росiйська держава вперше у великих масштабах виявила попит на пiдприємницьку дiяльнiсть. Але при цьому у XVIII столiттi роль держави в економiцi надзвичайно зросла. Володiючи величезними матерiальними i фiнансовими ресурсами, а також правом необмеженого користування землею та її надрами, держава взяла на себе регулювання всього, що було пов’язане з процесом виробництва i обмiну, починаючи з мiсць розташування пiдприємств i визначення номенклатури виробiв до розробки правил її реалiзацiї. Власне, саме тодi було здiйснено спробу створення державної, так званої “регулярної” економiки, яку через два столiття назвуть державно-монополiстичною або адмiнiстративно-командною. Для розвитку господарства України, щойно примусово iнтегрованої у всеросiйський ринок, це мало вкрай негативнi наслiдки.
Наступну спробу органiзацiйного оформлення купецького стану було здiйснено лише у 40-х рр. XVIIIстолiття. Згiдно з указом Єлизавети у 1742 р. було засновано три купецькi гiльдiї. Формально корпоративний подiл купецького стану здiйснювався за комбiнованим - функцiонально-майновим принципом. Але фактично брався до уваги лише функцiональний - за видом торгiвлi. Росiйська держава, як i ранiше, керувалася суто фiскальними мiркуваннями, оскiльки рiзнi види торгiвлi приносили рiзнi за розмiрами прибутки. Гiльдiйська система помiтно пожвавила пiдприємницьку дiяльнiсть, залучивши до цiєї сфери представникiв рiзних соцiальних верств, зокрема чимало осiб “пiдлого звання”. Одночасно вона пiдвищила соцiальний статус купецтва, його роль в очах суспiльства. Проте гiльдiї не дали очiкуваного державою ефекту, не забезпечили збiльшення надходжень до державної скарбницi. Створенi з єдиною метою - впорядкувати надходження податкiв з середнього стану, вони залишили в недоторканостi принизливий для купецького стану “сорокаалтинний” подушний податок.
У серединi XVIII ст. купецтво, зокрема Лiвобережної України, починає активно клопотатися перед державою про закрiплення власної монополiї на ведення торговельних операцiй i згiдно з Торговим статутом 1755 р. селянам було заборонено торгувати у “близькiй вiд мiст вiдстанi”. Купецтво, таким чином, поступово ставало привiлейованою категорiєю населення з досить сильними рисами станової вiдособленостi.
французького просвiтництва, виявила себе переконаною прибiчницею вiльної торгiвлi, звiльнення її з-пiд жорсткого контролю держави. За часiв її правлiння було скасовано чимало указiв i регламентiв петрiвських часiв, що обмежували торгiвлю i дiлову iнiцiативу купецтва. Розширивши особистi й iндивiдуальнi права купецького стану, Катерина ІІ одночасно звiльнила його i вiд сплати подушного податку, тобто вивiльнила вiд “большого невольничества”, як писали у клопотаннях до царицi самi купцi. У її знаменитому “Наказi” мiстилася досить чiтка вказiвка на те, що “торговля оттуда удаляется, где ей делают притеснения, и водворяется там, где ее спокойствие не нарушают”.
Торговельна дiяльнiсть, таким чином, була детально регламентована, причому найбiльш численне третьогiльдiйське купецтво було значно обмежене у пiдприємницьких правах за рахунок привiлейованого становища купцiв першої i другої гiльдiй. Такого роду заходи важко оцiнити однозначно. З одного боку, в умовах панування самодержавно-станового режиму видiлення купецтва в окрему корпорацiю, надiлену певними правами i привiлеями, захищало “торгових людей” вiд свавiлля чиновникiв i дворянської елiти. Проте, як i будь-який економiчний регламент, гiльдiйська система створювала обмеження, що потенцiйно стримували розвиток торгiвлi та пiдприємницької iнiцiативи.
“Грамотою” 1785 р. купецтво отримало фактичне звiльнення вiд рекрутської повинностi, яку воно могло тепер сплачувати. Крiм того, представники великого торговельного капiталу - купцi 1 i 2 гiльдiй - були звiльненi вiд тiлесних покарань i солдатських постоїв; їм надавалося право вiльного пересування i проживання на всiй територiї країни, а також право бути нагородженими орденами i чинами “за оказанные Отечеству особо важные заслуги”. Купцям першої гiльдiї надавались навiть суто дворянськi привiлеї - з’являтися при iмператорському дворi при шпазi (у вiтчизняному вбраннi - при шаблi), право носити губернськi мундири тощо.
Державна полiтика морального заохочення торгiвлi i дiлової активностi купцiв знайшла вияв i в iнших законодавчих актах. У 1800 р. купцям першої гiльдiї та iменитим громадянам пiсля дванадцятирiчного безперервного перебування у складi купецької корпорацiї було надано можливiсть здобути почесне звання Комерцiї-радника, у 1824 р. - Негоцiанта (для купцiв, що вели велику заморську торгiвлю) i Банкiра. Привiлейоване становище купецтва знаходило вияв i в даруваннi визначним представникам пiдприємницького класу особистого i спадкового дворянства. На початку ХІХ столiття замiсть скасованого iнституту iменитих громадян було засновано “першостатейне купецтво”. Володарi цього почесного звання заносились до так званої Оксамитової книги “з метою увiчнення пам’ятi шляхетних купецьких родин”. У 1832 р. для представникiв третього стану було встановлено звання “почесний громадянин”, а купцi першої гiльдiї, що перебували у її складi не менше 12 рокiв, здобули право на звання Мануфактур-радникiв.
пустив корiння i почав швидко розвиватися клас вiтчизняних пiдприємцiв. Характерною рисою нового купецтва, що не лише вiдрiзняло його вiд попереднiх торговцiв, а й вiд iнституту гiльдiй Захiдної Європи, було те, що воно становило “вiдкриту корпорацiю”. Належнiсть до купецького стану не лише не була спадковою, а навiть не пожиттєвою i пiдлягала щорiчнiй “атестацiї” шляхом сплати гiльдiйського збору (1 % вiд оголошеного капiталу). Комерцiйнi невдачi, погiршення економiчної кон’юнктури i, вiдповiдно, неможливiсть вчасно сплатити гiльдiйський збiр часто-густо змушували купцiв залишати гiльдiї i приєднуватися до стану мiщан.
Іншою особливiстю, притаманною українському купецтву кiнця XVIII - ХІХ столiть, була дискретнiсть соцiальної еволюцiї, вiдсутнiсть iсторичної спадкоємностi у розвитку. Вiтчизнянi купецькi гiльдiї, на вiдмiну вiд захiдноєвропейських, не мали нiяких атрибутiв кастової, замкненої корпорацiї - традицiйного статутного документу, поручительства пiд час прийому до гiльдiї i обов’язкового випробувального термiну, корпоративних церемонiй тощо. Стан був повнiстю вiдкритий для прийому до нього нових членiв, процедуру вступу було вкрай спрощено - необхiдною передумовою була лише сплата державного податку - гiльдiйського збору.
задовго до цього втратили своє колишнє практичне значення. Зокрема, рубiжним у визначеннi соцiальних переваг купецького стану став 1874 р., коли було скасовано рекрутський набiр i запроваджено загальну вiйськову повиннiсть.
Розвиток українського купецтва у межах економiчного i правового поля росiйської феодально-абсолютистської держави негативно позначився на його iсторичнiй долi i наклав суттєвий вiдбиток на подальшу еволюцiю вiтчизняної економiки. Оскiльки пiдприємництво в усi часи iснувало у двох економiчних режимах (авторитарно-регулюючому i вiльноринковому), то для розвитку господарства України наприкiнцi ХVIII - у ХІХ столiттях був характерним саме авторитарно-регулюючий режим. Це означало, що український купець-пiдприємець постiйно перебував пiд жорстким контролем абсолютистської держави, яка через систему державних монополiй i прямих податкiв не лише вилучала значну частину його прибуткiв, але й визначала потрiбнi їй напрямки, форми i розмах пiдприємницької дiяльностi. З цiєї ж причини український пiдприємець мiг набагато успiшнiше реалiзувати себе саме в торгiвлi, де можна було простiше i швидше зробити грошi, а також приховати їх вiд влади.
Пореформений перiод справедливо вважається часом розквiту українського пiдприємництва. Вперше за всю попередню iсторiю купецтво здобуло можливiсть вiльного розвитку, реалiзацiї закладених в ньому дiлових якостей. Це стало потужним пiдґрунтям пiднесення вiтчизняної економiки. І хоча за рiвнем економiчного розвитку Україна ще вiдставала вiд провiдних свiтових iндустрiальних центрiв, за темпами приросту промислового виробництва i товарообiгу вона їм вже не поступалася.
У 1873 р. в Українi було видано 625 купецьких свiдоцтв першої гiльдiї i 17,4 тис. свiдоцтв другої, що становило 21,4 % загальної кiлькостi гiльдiйських посвiдчень, виданих на територiї Європейської Росiї. Хоча цi цифри досить умовно визначають зростання чисельностi купцiв-пiдприємцiв (один власник мiг придбати декiлька патентiв),
Посвiдчення першої гiльдiї та 1 i 2 класiв другої, що давали купецтву право на пiдприємницьку дiяльнiсть, стосувалися великих торговельних i промислових закладiв. Таких в Українi було видано у 1873 р. 4,2 тис. (або 18 % вiд частки Європейської Росiї). Посвiдчення вiд 3 до 5 класу включно отримували купцi - власники дрiбних i середнiх пiдприємств. Ця категорiя отримала 13,8 тис. свiдоцтв (23 % Європейської Росiї), насамперед у губернiях Пiвдня України та на Правобережжi. Дещо слабкiше, як свiдчать статистичнi данi, купецьке пiдприємництво було розвинуте на Лiвобережжi, зокрема на Полтавщинi. У цiлому ж у всьому гiльдiйському пiдприємництвi лiдером виступав Пiвдень, на який припадало 42,6 % посвiдчень. Частка Правобережжя i Лiвобережжя становила вiдповiдно 32,1 i 25,3 %. Проте на Лiвобережжi й Правобережжi, де iснувала соцiальна основа дрiбного пiдприємництва, користувались великим попитом посвiдчення на право дрiбних промислiв, хоча останнi не давали права на ведення торговельних операцiй, що залишалися монополiєю об’єднаного в гiльдiї купецтва.
Проте наприкiнцi ХІХ - на початку ХХ ст. чисельнiсть купецтва вже не була у прямому взаємозв’язку зi ступенем промислового чи торговельного розвитку країни. На цей час купецька корпоративна органiзацiя об’єднувала лише порiвняно невеликий прошарок маєтних людей, багато з яких взагалi не були зв’язанi з пiдприємництвом. У цьому станi залишались представники родин, що традицiйно, протягом ряду поколiнь, носили купецькi звання, та тi, хто шляхом приписки до купецтва, до цього мiського середнього розряду, здобував можливiсть зменшити адмiнiстративнi утиски. Набуває поширення i придбання купецьких станових свiдоцтв для “звання”, що зумовлювалось соцiальною психологiєю тогочасних заможних верств, яка формувалася в умовах iєрархiчного суспiльства. Чисельнiсть таких “умовних купцiв” була досить значною, особливо в другiй гiльдiї33
. Зокрема, це стосувалось обмежених у правах представникiв єврейської нацiональностi.
Історiя українського купецтва приховує у собi багато цiкавого i ще до кiнця не пiзнаного. У жоднiй державi пiдприємництво не зазнавало таких труднощiв, як в Росiйськiй iмперiї, особливо у радянський перiод її iсторiї. Ототожнене з капiталiстичною експлуатацiєю, антигромадянськими проявами “приватновласницьких пережиткiв”, воно вважалося вiджилим елементом господарського устрою, що пiдлягав обов’язковому знищенню. Проте досвiд соцiалiстичного будiвництва в СРСР свiдчив якраз про зворотне - про невмирущiсть завжди притаманної людинi жаги до самостiйного економiчного творення. Реальне життя радянського суспiльства показало, що, не зважаючи на пряму фiзичну лiквiдацiю представникiв пiдприємницького класу та iншi засоби придушення будь-яких проявiв пiдприємницької iнiцiативи, весь пiсляжовтневий перiод вiтчизняної iсторiї вiдзначений iснуванням специфiчних, сурогатних, потворних, але все ж не менш пiдприємницьких у своїй основi зразкiв економiчної поведiнки.
де просто неможливо було обiйтися без новаторства та пiдприємницької жилки. Навiть у сувору сталiнську добу режиму не вдалося повнiстю покiнчити з дрiбним ремеслом i торгiвлею, що на мiкрорiвнi теж було зразком приватнопiдприємницької дiяльностi у жорстких рамках тоталiтарного режиму.
27. Створення товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю й порядок його реєстрацiї.
Одним з найпоширенiших видiв господарських товариств в економiчнiй сферi України є товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю (ТзОВ).
Вiдповiдно до ст. 50 Закону України "Про господарськi товариства" товариством з обмеженою вiдповiдальнiстю визнається товариство, що має статутний фонд, подiлений на частки, розмiр яких визначається установчими документами. За своїми правовими характеристиками ТзОВ належить до об’єднань капiталiв, але має деякi елементи особових (персональних) вiдносин мiж учасниками.
50 осiб. В середньому ж кiлькiсть членiв ТзОВ коливається вiд 2 до 5 осiб.
мiстити вiдомостi про розмiр часток кожного з учасникiв, розмiр, склад та порядок внесення ними вкладiв.
Називаючи цей вид товариства "товариством з обмеженою вiдповiдальнiстю", законодавець не має на увазi обмеження вiдповiдальностi товариства як суб’єкта господарського права (юридичної особи) якимись певними розмiрами майна або грошових коштiв (наприклад, лише розмiром статутного фонду). Насправдi йдеться про обмеження вiдповiдальностi учасникiв товариства, якi несуть її ризик у межах своїх вкладiв до статутного фонду. Установчими документами товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю може бути передбачено, що учасники, якi не повнiстю внесли вклади, вiдповiдають за зобов’язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.
У товариствi з обмеженою вiдповiдальнiстю створюється статутний фонд, розмiр якого повинен становити не менше суми, еквiвалентної 100 мiнiмальним заробiтним платам, виходячи зi ставки мiнiмальної заробiтної плати, дiючої на момент створення товариства.
До моменту реєстрацiї товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю кожен з учасникiв зобов’язаний внести до тимчасового розрахункового рахунку в банку не менше 30 % зазначеного в установчих документах вкладу, що пiдтверджується документами, виданими банкiвською установою. Учасник зобов’язаний повнiстю внести свiй вклад не пiзнiше 1 року пiсля реєстрацiї товариства.
учасникам цього товариства, а якщо iнше не передбачено установчими документами, то i третiм особам лише за згодою iнших учасникiв. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки учасника, який її вiдступив, пропорцiйно їхнiм часткам у статутному фондi товариства або в iншому, погодженому мiж ними розмiрi.
Будь-який з учасникiв має право вийти з товариства зi сплатою йому вартостi частини майна товариства, пропорцiйної його частцi у статутному фондi. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернений повнiстю або частково в натуральнiй формi.
Учасник також може бути виключеним з товариства за рiшенням зборiв учасникiв, якщо систематично не виконує свої обов’язки або якщо його дiї суперечать досягненню цiлей товариства.
Управлiння ТзОВ здiйснюється за допомогою системи органiв, якi формують учасники товариства. Функцiї з управлiння товариством подiляються мiж його органами:
· виконавчим – дирекцiєю (директором);
· контролюючим – ревiзiйною комiсiєю.
Вищим органом товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю є збори учасникiв, що складаються з учасникiв або призначених ними представникiв. До компетенцiї зборiв учасникiв товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю належить:
-визначення основних напрямiв дiяльностi товариства i затвердження його планiв та звiтiв про їх виконання;
-обрання та вiдкликання членiв виконавчого органу та ревiзiйної комiсiї;
-затвердження рiчних результатiв дiяльностi товариства, звiтiв i висновкiв ревiзiйної комiсiї, порядку розподiлу прибутку;
-винесення рiшень про притягнення до майнової вiдповiдальностi посадових осiб товариства;
-затвердження правил процедури та iнших внутрiшнiх документiв товариства, визначення його органiзацiйної структури;
-встановлення розмiру, форми i порядку внесення учасниками додаткових вкладiв;
-вирiшення питання про придбання товариством частки учасника;
-виключення учасника з товариства;
-затвердження договорiв (угод), укладених на суму, що перевищує зазначену в статутi товариства;
-прийняття рiшення про припинення дiяльностi товариства.
Статутом товариства до компетенцiї зборiв учасникiв можуть бути вiднесенi й iншi питання.
Рiшення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володiють у сукупностi бiльш як 50 % загальної кiлькостi голосiв учасникiв товариства.
Збори учасникiв товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю скликаються не рiдше як 2 рази на рiк, якщо iнше не передбачено установчими документами. Такi збори вважаються повноважними, якщо на них присутнi учасники (представники учасникiв), якi володiють у сукупностi бiльш як 60 % голосiв.
У товариствi з обмеженою вiдповiдальнiстю створюється виконавчий орган: колегiальний (дирекцiя) або одноособовий (директор). Членами виконавчого органу можуть бути також i особи, якi не є учасниками товариства. Дирекцiя (директор) вирiшує всi питання дiяльностi товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенцiї зборiв учасникiв, її повноваження при цьому визначено ст. 62 Закону України "Про господарськi товариства" та установчими документами товариства.
Контроль за дiяльнiстю виконавчого органу товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю здiйснює ревiзiйна комiсiя, що утворюється зборами учасникiв товариства з їх числа у кiлькостi не менше трьох осiб. Її дiяльнiсть регламентовано ст. 63 Закону України "Про господарськi товариства".
Одночасно iз Законом Право господарської дiяльностi, тобто з 1 сiчня 2001 р. введено в дiю закон вiд 20 серпня 1997 р. про Державний Судовий Реєстр (Вiсник Законiв з 2000 р., №60, поз. 702, №114, поз. 1193). Державний Судовий Реєстр включає: 1) реєстр пiдприємцiв, 2) реєстр товариств, iнших громадських i професiйних органiзацiй, фондiв та загальнодоступних осередкiв охорони здоров'я i 3) реєстр безнадiйних боржникiв.
Реєстр ведеться на пiдставi формальної (кожний має право ознайомитися з даними реєстру) та матерiальної прозоростi (не можна прикриватися незнанням реєстрових даних), а також достовiрностi записiв. Пiдприємцi зобов'язанi подавати актуальнi данi до реєстру. Реєстр пiдприємцiв включає м. iн. такi складовi: фiзичнi особи, що здiйснюють господарську дiяльнiсть, товариства (вiдкритi, партнерськi, командитнi, з обмеженою вiдповiдальнiстю, акцiонернi), кооперативи i державнi пiдприємства, науково-дослiднi структури, iноземнi пiдприємства i вiддiли iноземних пiдприємств i товариства взаємного страхування.
Всi суб'єкти господарювання, що внесенi до реєстру, зобов'язанi з метою реєстрацiї надати такi данi: назву фiрми, пiд якою вона дiє, зазначення юридичної форми та мiсцезнаходження з адресою, зазначення попереднього номеру судового реєстру або перелiку господарської дiяльностi, спосiб утворення форми (у випадку, якщо фiрма виникла внаслiдок подiлу чи перетворення), предмет господарської дiяльностi, iнформацiю про Статут чи Положення та номер REGON (статистичний номер). Крiм того, пiдприємцi, залежно вiд своєї юридичної форми, повиннi представити додаткову iнформацiю, визначену в Законi про Державний Судовий Реєстр. У випадку товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю це: розмiр основного капiталу, визначення величини часток кожного спiльника, перелiк спiльникiв, що мають понад 10% основного капiталу. Акцiонернi товариства зобов'язанi представити данi про розмiр капiталу початкового i кiнцевого, кiлькостi i номiнальної вартостi акцiй, кiлькостi привiлейованих акцiй та видiв привiлеїв, iнформацiю про розмiр основного капiталу, сплаченого перед реєстрацiєю.
Пiдприємцi зобов'язанi надати зразки пiдписiв (нотарiально завiрених або пiдписаних у присутностi суддi) осiб довiрених до репрезентацiї реєстрованого суб'єкту господарювання.
Правила реєстрацiї представництв iноземних пiдприємств врегульовують статтi Закону Право господарської дiяльностi. Для створення представництва необхiдним є запис у перелiку представництв iноземних пiдприємцiв, який ведеться вiдповiдним мiнiстром з питань економiки. Запис до перелiку виконує вiдповiдний мiнiстр з питань економiки на пiдставi поданої заяви i пiсля отримання погодження вiдповiдного мiнiстра з питань, що стосуються предмету дiяльностi iноземного пiдприємця. До заяви про запис до перелiку слiд додати: (I) засновницький акт (угоду, статут) iноземного пiдприємця; (II) виписку з торговельного реєстру; (III) заяву пiдприємця про вiдкриття представництва у Польщi; (IV) заяву закордонного пiдприємця, що є товариством, про те, яку частку акцiонерного (чи основного) капiталу внесено.
Спосiб введення в дiю рiшень Закону про Державний Судовий Реєстр регулюється Законом "Порядок введення в дiю Закону про Державний Судовий Реєстр" (Вiсник Законiв з 2000 р., №114, поз. 1194). Цей порядок пiдтримує до кiнця 2001 року попередню систему реєстрацiї пiдприємцiв, що є фiзичними особами. У випадку цiєї групи у 2001 роцi досить повiдомити про свою дiяльнiсть для облiку в гмiнi, однак вiд сiчня 2002 р. цi пiдприємцi будуть зобов'язанi зареєструватися в судi (Державний Судовий Реєстр). Стосовно цивiльних товариств Право господарської дiяльностi накладає обов'язок пристосування форми дiяльностi до вимог Закону, що означає iменну реєстрацiю спiльникiв у господарському реєстрi гмiни або пiдписання умови вiдкритого товариства i отримання запису у Державному Судовому Реєстрi.
Пiдприємцям, якi перебувають у реєстрi гмiни, залишено 2 роки (тобто до 31 грудня 2003 р.) для подання заяви про внесення запису до реєстру пiдприємства у Державному Судовому Реєстрi (ДСР). До кiнця 2003 року у ДСР повиннi бути також данi, що стосуються iнших пiдприємств, в тому числi торгiвельних товариств, кооперативiв та державних пiдприємств. До цього часу дiють попереднi записи у реєстрi господарської дiяльностi. Вони перестануть бути дiйсними з 1 сiчня 2004 року, коли усi данi про пiдприємцiв повиннi бути внесенi до ДСР. Пiд час перехiдного перiоду у Державному Судовому Реєстрi будуть знаходитися тiльки суб'єкти, якi зобов'язанi до запису до 1 сiчня 2001 р., тобто новi пiдприємства.
Потреба у цьому законi виникла вже давно, оскiльки до цих пiр державна реєстрацiя суб’єктiв пiдприємницької дiяльностi здiйснювалася лише на основi спецiального положення. І хоча прийнятий закон врегулював не всi спiрнi питання, вiн прояснив бiльшiсть з них. Так, зокрема, був наведений лад iз погодженням мiсцезнаходження структурних пiдроздiлiв i фiлiй, про якi в положеннi не згадувалося взагалi. Багато уваги в законi придiляється питанню скасування реєстрацiї. Дещо гiрше врегульованi питання щодо реєстрацiї акцiонерних товариств. На сьогоднi дiє кiлька законiв, що регулюють дiяльнiсть акцiонерних товариств, проте часто норми цих законiв суперечать одна однiй.
— впродовж одного дня, щоправда, вона втричi дорожча, нiж звичайна. Перелiк документiв, необхiдних для державної реєстрацiї, залишився незмiнним. Також закон передбачає створення єдиного всеукраїнського реєстру суб’єктiв пiдприємницької дiяльностi, iнформацiя до якого пересилатиметься мiсцевими органами державної реєстрацiї, якi називатимуться державними реєстраторами. Значно полегшить процес реєстрацiї i створення на мiсцях Реєстрацiйних палат, в яких, подавши визначений пакет документiв, можна буде зареєструватися одразу в усiх установах i фондах, передбачених законодавством. За словами Людмили Воронюк, створення Реєстрацiйної палати в Рiвному перебуває на завершальнiй стадiї — вже розроблене необхiдне програмне комп’ютерне забезпечення, проведенi консультацiї з усiма установами, котрi будуть задiянi в процесi реєстрацiї, погоджено графiк проходження документiв, котрий дозволить здiйснити весь процес реєстрацiї впродовж десяти днiв (зараз вiн займає близько мiсяця). Вiдкриття палати затримується лише незавершеним ремонтом, проте орiєнтовно через мiсяць вiн закiнчиться й палата вiдкриється.” (Стаття “Реєстрацiя прискориться й полегшиться” №61, 22-8-2003 газета “Рiвне Вечiрнє”).
52. Основнi умови розвитку та рушiйнi сили бiзнесу.
Бiзнес
- це будь-який вид безпосередньої дiяльностi з метою отримання прибутку. Вiн передбачає залучення власних засобiв або опосередковану участь в такiй дiяльностi через вкладення в дiло власного капiталу. В бiзнесi не обов’язково безпосереднє керiвництво, можлива тiльки форма участi (наприклад, через деякi засоби, грошi тощо). Ось чому служба в державних установах, робота по найму в компанiї не є бiзнесом, але володiння акцiями компанiї або робота на власному пiдприємствi – бiзнес.
¨ iнiцiативнiсть;
¨ самостiйнiсть у прийняттi господарських рiшень;
¨ рисковий характер дiяльностi;
¨ економiчна свобода суб'єктiв господарювання;
¨ творчий пiдхiд до справи.
Спонукальним мотивом бiзнесу є комерцiйний успiх i задоволення iнтересiв дiлових людей. Бажання отримати прибуток спонукає учасникiв господарського процесу до розширення виробництва, зниження витрат i цiн на товари та послуги.
Ринок є стимулом розвитку бiзнесу, а дефiцит ресурсiв його межею. На ринку суб’єкти господарської дiяльностi взаємодiють то в якостi виробника, то – споживача. Ринок встановлює цiни i визначає обсяг виробництва i вирiшується проблема: що, як i скiльки треба виробляти.
Пiдприємницьке середовище - це комплекс умов i сил зовнiшнього характеру, якi впливають на можливостi i кiнцевi результати дiяльностi суб’єктiв ринкових вiдносин. Воно охоплює зовнiшнє i внутрiшнє середовище.
Пiдприємницьке середовище може бути сприятливим, або несприятливим. Рiвень сприятливостi пiдприємницького середовища залежить вiд ряду чинникiв:
- наявностi в пiдприємця прав власностi на засоби виробництва, його продукт i прибутки;
- наявнiсть визначеної сукупностi прав i свобод, вибору виду господарської дiяльностi;
- наявнiсть сприятливого психологiчного клiмату;
- рiвень розвитку ринково - конкурентного режиму;
- надiйнiсть захисту прав пiдприємця;
Несприятливе середовище складається при вiдсутностi вищезгаданих умов. Частково сприятливе середовище виникає в разi нестiйкостi економiки i стану суспiльства. Пiдприємницьке середовище постiйно змiнюється пiд впливом рiзноманiтних циклiчних i нециклiчних впливiв. Циклiчнi чинники роздiляються на еволюцiйнi i хвильовi, а нециклiчнi - постiйно дiючi i непостiйно дiючi.
Еволюцiйнi фактори це необерненi чинники, якi при вiдсутностi iнших впливiв дiють в визначеному одному i тому же напрямку (наприклад, тенденцiя росту населення, зростання загального обсягу виробництва). Хвильовi чинники змiнюють пiдприємницьке середовище в рiзнi промiжки часу з однаковим або схожим збiгом обставин (наприклад, продуктивнiсть працi, цiни, вiдсотки на капiтал, вiдсоток безробiтних тощо).
Постiйно дiючi нециклiчнi чинники займають змiну рiвня економiчного розвитку, науково-технiчний прогрес, монополiзацiю, державне регулювання, мiлiтаризацiю економiки, конкуренцiю. Непостiйно дiючi - сезоннi коливання, соцiальнi конфлiкти, полiтичнi кризи, стихiйнi катаклiзми.
Рушiйною силою розвитку бiзнесу є потреби i особистий економiчний iнтерес, який лежить в основi потреб.
Розвиток бiзнесу неможливий без забезпечення вiдповiдних умов його функцiонування. Вони забезпечують законодавчу i нормативну базу, конкурентне середовище, ринкову iнфраструктуру та стимули пiдприємницької дiяльностi.
¨ самостiйнiсть i свобода дiї суб’єктiв господарювання;
¨ можливiсть самостiйно розмiщувати замовлення;
¨ вiльно розпоряджатися власними прибутками;
¨ вiдповiдальнiсть за використання ресурсiв, можливi збитки i неефективнi рiшення;
¨ можливiсть взаємного вибору партнерiв на ринку;
¨ конкуренцiя, як наслiдок достатньої кiлькостi виробникiв i споживачiв товарiв.
1) роздержавленням i приватизацiєю;
2) реформуванням фiнансової, кредитно - грошової системи та цiноутворення;
4) створенням ефективної системи захисту населення.
Формування ринкового середовища передбачає також заохочення такої дiяльностi податковими пiльгами, прямими державними дотацiями, фiнансуванням важливих iнновацiйних проектiв.
Перелiчимо найважливiшi умови i фактори, що у том чи iншому ступенi впливають на розвиток та функцiонування бiзнесу:
-полiтика держави в областi економiки;
-заходи пiдтримки бiзнесу;
-правове забезпечення бiзнесу;
-податкова полiтика;
-фiнансово-кредитна полiтика;
-цивiлiзованiсть пiдприємництва.
Лiтература
3. Иващенко А. А. Історiя Українського пiдприємництва.
4. Карлоф Б. Деловая стратегия. М., 1991.
7. Осмоловський С. “З iсторiї станово-корпоративної органiзацiї українського купецтва у XVIII - XIX
9. Хизрич Р., Питерс М. Предпринимательство, или как завести собственное дело и добиться успеха. М., 1991.
10. Хоскинг А. Курс предпринимательства. М., 1993
| 
