Реферат/сочинение: "Компенсація моральної шкоди"

Змiст

Вступ............................................................................................................ 2

Роздiл 1. Поняття та змiст моральної (немайнової) шкоди. 7

Глава 1. Проблема компенсацiї моральної (немайнової) шкоди в теорiї цивiльного права........... 8

Глава 2. Поняття моральної (немайнової) шкоди............................................................................................. 13

Глава 4. Дефiнiцiя поняття моральної (немайнової) шкоди......................................................................... 27

Глава 1. Поняття вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди........................................................... 30

Глава 2. Пiдстави майнової вiдповiдальностi за заподiяння моральної (немайнової) шкоди. 37

§ 1. Протиправнiсть дiяння при завданнi моральної (немайнової) шкоди..................................................... 38

§ 3. Вина завдавача моральної (немайнової) шкоди.............................................................................................. 50

Глава 3. Форми майнової компенсацiї моральної шкоди............................................................................. 55

Глава 1. Межi компенсацiї моральної (немайнової ) шкоди........................................................................ 60

Глава 3. Способи оцiнки обсягу моральної шкоди............................................................................................ 71

Глава 4. Критерiї оцiнки моральної шкоди............................................................................................................ 76

Глава 5. Критерiї оцiнки немайнової шкоди, заподiяної юридичнiй особi........................................... 83

Глава 6. Визначення розмiру компенсацiї моральної (немайнової ) шкоди........................................ 85

Висновки та пропозицiї................................................................ 90

Вступ

Права людини невiд’ємнi вiд соцiальної дiяльностi людей, вiд їх суспiльних вiдносин, способiв буття особистостi. Такi права, як право на життя, честь та гiднiсть, недоторканiсть особи, свобода думок та переконань, автономiя особистостi тощо є необхiдною умовою життя людини, а тому повиннi бути визнанi та охоронятись державою. Загальна декларацiя ООН з прав людини вiд 10 грудня 1948 р. в ст. 29 оголосила, що: “при здiйсненнi своїх прав i свобод кожна людина повинна зазнавати тiльки такi обмеження, якi встановленi законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги щодо прав i свобод iнших, а також задоволення справедливих вимог моралi, суспiльного порядку та загального добробуту в демократичному суспiльствi”.

Для виконання цих вимог у Декларацiї про державний суверенiтет України вiд 16 липня 1990 р. зазначається, що всiм громадянам України гарантуються права i свободи, передбаченi Конституцiєю України та нормами мiжнародного права, визнаними Україною. Основний Закон нашої держави, який був прийнятий 28 червня 1996 р., закрiпив iдею про те, що держава функцiонує для людини, вiдповiдає перед нею за свою дiяльнiсть, а не навпаки. Вперше в iсторiї конституцiйного права України Основним Законом передбачено вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої збиранням, зберiганням, використанням та поширенням недостовiрної iнформацiї про громадянина та членiв його сiм’ї (ст. 32); незаконними рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, їх посадових i службових осiб при здiйсненнi ними своїх повноважень (ст. 56); безпiдставним засудженням (ст. 62). Положення ст. 152 Конституцiї України також передбачають вiдшкодування за рахунок держави моральної (немайнової) шкоди, завданої фiзичним i юридичним особам актами та дiями, що визнанi неконституцiйними. Вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди за нормами Конституцiї України, як нормами прямої дiї (ст. 8), визначає основнi принципи державної полiтики про прiоритет загальнолюдських цiнностей та захист прав i законних iнтересiв юридичних осiб усiх форм власностi.

Актуальнiсть теми дослiдження . прав фiзичних i юридичних осiб, якi створюють у своїй сукупностi основу цивiльних правовiдносин. Разом з тим, в чинному законодавствi України, яке регулює цей захист, а також в проектi Цивiльного кодексу України вiдсутнє єдине визначення поняття моральної (немайнової) шкоди, не встановлений чiтко порядок та критерiї визначення її розмiру в грошовому виразi. Бiльше того, деякi спецiальнi нормативно-правовi акти мiстять неузгодженiсть мiж собою положень щодо розмiру (мiнiмального та максимального) моральної (немайнової) шкоди. Пленум Верховного Суду України та Вищий арбiтражний суд України в деякiй мiрi вiдповiли на поставленi судовою практикою питання. Але їх роз’яснення потребують детального дослiдження, оскiльки повнiстю вони не розкрили змiст моральної (немайнової) шкоди для фiзичних та юридичних осiб, однозначно не вирiшили питання про сферу дiї цього правового iнституту, не сформували системи критерiїв визначення розмiру шкоди в грошовому виразi.

Проблема вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди, стосовно становлення нового правового iнституту, частково розглядалась українськими авторами: Д. В. Бобровою, М.І. Гошовським, С.Є. Демським, О. В. Дзерою, І. П. Домбровським, Л. О. Корчевною, О. П. Кучинською, Д. Мiргородським, М. Невалiнним, В. П. Палiюком, В. Петренком, В. Плаксiним, С.Є. Сиротенком, Є. Солодком, С.І. Шимон та iн.

Але багато теоретичних питань залишається дискусiйним. Не склалась єдина думка щодо змiсту та визначення поняття шкоди, яка дослiджувалась;
розмiру моральної (немайнової) шкоди.

Невирiшеннiсть цих та iнших питань негативно позначається на судовiй практицi та призводить до недостатнього захисту прав та основних свобод людини, а також законних iнтересiв юридичних осiб. Таким чином, зазначенi вище обставини не тiльки спонукали вибiр даної теми дослiдження, але й свiдчать про її актуальнiсть як для цiєї дипломної роботи, так i для становлення в Українi нового правового iнституту вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Мета роботи полягає в теоретичному дослiдженнi нового правового iнституту на базi аналiзу українського цивiльного законодавства та судової практики. В результатi розгляду основних проблем обґрунтовуються пропозицiї, якi спрямованi на вдосконалення правового регулювання найбiльш доцiльної форми захисту суб’єктивних прав громадян та законних iнтересiв юридичних осiб.

Вiдповiдно до мети роботи визначенi наступнi основнi завдання дослiдження:

1) проведення аналiзу українського законодавства, яке регулює вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди, з метою виявлення його недолiкiв та їх усунення;

3) дослiдження умов настання вiдповiдальностi за завдану моральну (немайнову) шкоду;

5) на основi проведеного дослiдження сформулювати основнi положення нового для України правового iнституту вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди та пропозицiї, спрямованi на вдосконалення законодавства, яке регулює цi правовiдносини.

дипломної роботи виступає:

- змiст та поняття моральної (немайнової) шкоди, завданої фiзичним i юридичним особам;

- пiдстави делiктної вiдповiдальностi за її вчинення – наявнiсть моральної (немайнової) шкоди, протиправна поведiнка, причинний зв’язок мiж шкодою i протиправною поведiнкою, вина;

- критерiї оцiнки обсягу моральної (немайнової) шкоди i визначення розмiру її вiдшкодування.

Предметом дослiдження даної роботи є чинне законодавство i судова практика України, якi передбачають вiдшкодування зазначеного виду шкоди та проблемнi питання, що висвiтлюються в зв’язку з цим на сторiнках перiодичних видань.

О. В. Дзери, А. С. Довгерта, О. С. Йоффе, Ю. Х. Калмикова, О. С. Комарова, В. В. Комарова, М. С. Малєїна, Г. К. Матвєєва, Д.І. Мейєра, О. О. Пiдопригори, П. М. Рабiновича, З. В. Ромовської, В.І. Шершеневича, М. Й. Штефана, та iн.

Наукова новизна роботи (немайнової) шкоди.

У роботi аналiзується змiст моральної (немайнової) шкоди, уточнюється визначення цього поняття стосовно всiх суб’єктiв правовiдносин. Розглядаються умови вiдповiдальностi за завдану шкоду на основi генерального i сингулярного делiктiв. В цiй роботi зроблено спробу знайти оптимальний дiапазон критерiїв, за якими визначається обсяг моральної (немайнової) шкоди та розмiр її компенсацiї в грошовiй формi.

Роздiл 1. Поняття та змiст моральної (немайнової) шкоди.

Практично кожне правопорушення має своїм результатом певнi негативнi наслiдки такi як зменшення наявних майнових, особистих благ. Вiдповiдно шкода може бути майновою (заподiяною майну особи) та такою, що завдається самiй особi (особистостi). Якщо майнова (матерiальна) шкода має економiчний змiст i пiдлягає грошовiй, вартiснiй оцiнцi, то шкода, заподiяна особi, далеко не завжди може бути вимiряна грошима, бо носить зовсiм iнший (неекономiчний) характер. Мова йде про немайнову, або моральну шкоду.

З вiдшкодуванням майнової шкоди не виникає особливих проблем, так як майно має грошову оцiнку, а сума вiдшкодування вiдповiдає розмiру збиткiв, завданих майну. Інакше виглядають справи з моральною шкодою: грошима вона не вимiрюється в принципi, але, водночас, особа, якiй заподiяно немайнову шкоду, потребує захисту. Тому постає необхiднiсть покласти цивiльно-правову вiдповiдальнiсть на заподiювача моральної шкоди, яка має полягати у вiдшкодуваннi цiєї шкоди.

Питання, пов’язанi з вiдшкодуванням майнової шкоди, достатньо законодавчо регламентованi, глибоко дослiдженi доктриною цивiльного права i вiдображенi в судовiй практицi. Цього не можна сказати про питання моральної шкоди та її компенсацiю.

У теорiї i практицi нерозв’язаними або дискусiйними залишаються ряд важливих питань, пов’язаних з цим цивiльно-правовим iнститутом, зокрема, щодо самого поняття моральної (немайнової) шкод и, кола осiб, якi мають право на її компенсацiю, а також стосовно самої можливостi майнового вiдшкодування моральної шкоди у майновiй формi.

компенсацiї моральної шкоди. Проти юридичного визнання моральної шкоди як правового факту, що породжує вiдносини вiдповiдальностi мiж потерпiлим i заподiювачем шкоди, висувались два основнi аргументи. Перший зводився до того, що немайнова шкода не пiдлягає грошовiй оцiнцi i не може бути вiдшкодована шляхом присудження потерпiлому якої-небудь грошової суми [1] . Другий аргумент полягає в тому, що особистiсть радянської людини знаходиться на високому рiвнi, її гiднiсть чи страждання грошима не вимiрюються, а вiдшкодування моральної шкоди є чужим соцiалiстичнiй правосвiдомостi та праву, оскiльки принижує людську гiднiсть.

В радянськiй цивiльно-правовiй лiтературi зазвичай пiдкреслюється, що моральна шкода не тiльки не вiдшкодовується за радянським законодавством, а й не повинна вiдшкодовуватись, бо таке вiдшкодування характерне для права буржуазного суспiльства, в якому все, в тому числi духовнi i моральнi цiнностi, оцiнюються грошима.

Така позицiя базувалась не тiльки на iдеологiчних догмах, але й мала певне теоретичне пiдґрунтя. У теорiї цивiльного права досi дискусiйним є питання про можливiсть визначення обсягу моральної (немайнової шкоди) шкоди у певнiй (матерiальнiй) формi, яка б дозволяла об’єктивно оцiнити цей обсяг з метою встановлення вiдповiдного розмiру компенсацiї.

Досить часто обстоюється думка про те, що моральна шкода не може бути оцiнена i компенсована у грошовiй або iншiй матерiальнiй формi, оскiльки за своєю природою така шкода належить до нематерiальної (духовної) сфери людського життя. Зокрема, видатний росiйський правознавець початку ХХ столiття Г. Ф. Шершеневич зазначав: “Треба настiльки зневажати людину як особистiсть, щоб переконувати її, що грошi здатнi задовольнити всi моральнi страждання. Переведення моральної шкоди в грошi – результат буржуазного духу, який вимiрює все грошима i вважає все продажним.”[2] Такий погляд протягом довгого часу панував в радянськiй цивiлiстичнiй лiтературi.

Щоправда, ще в 20-тi – 30-тi роки деякi радянськi цивiлiсти висловлювались на користь норми про вiдшкодування (але в обмежених випадках) не лише майнової, а й моральної шкоди. Починаючи з 60-х рокiв проблему моральної шкоди пiднiмає М. С. Малеїн, який в своїх працях вказав на недостатню переконливiсть аргументацiї противникiв компенсацiї немайнової шкоди, зазначивши, що вiдшкодування такої шкоди не є чужим соцiалiстичному праву, але моральну шкоду (яка виявляється в заподiяннi потерпiлому моральних або фiзичних страждань), на його думку, слiд вiдшкодовувати лише в деяких випадках[3] . Малеїн Н. С. стверджував, що “у випадках виникнення моральної шкоди мова повинна йти не про вимiрювання її грошима (що, звичайно, неможливо) i, як наслiдок, не про її вiдшкодування, а про “згладжування”, тобто зняття певною мiрою ступеня переживань, страждань потерпiлого, про допомогу йому вiдновити своє моральне становище, забезпечити йому можливiсть встановити контакт з оточуючими, який був втрачений внаслiдок, наприклад, тяжкого калiцтва, з урахуванням конкретних обставин справи у кожному випадку.”[4]

моральна шкода вiдшкодовувалася в багатьох зарубiжних країнах, i навiть деяких соцiалiстичних. Цiкавим є той факт, що СРСР пред’являв позови про вiдшкодування моральної шкоди в тих випадках, коли, наприклад, ушкодження здоров’я чи заподiяння смертi радянському громадянину вiдбулось в капiталiстичнiй державi i справа розглядалась судом за законодавством мiсця вчинення правопорушення (“принцип” приносився в жертву в iм’я отримання валюти)[5] .

репутацiї, престижу, приниження честi, гiдностi, втрата нормальних життєвих зв’язкiв. Нiхто не буде стверджувати, що грошима або iншим майном можна у повнiй мiрi вiдшкодувати, вiдновити такi втрати, адже, скажiмо, наслiдки перенесеного душевного або фiзичного болю не можна безслiдно викинути з свiдомостi людини, примусити її забути про них. Якщо майнова шкода у виглядi збиткiв традицiйно визначається в цивiлiстицi як така, що виникає в майновiй сферi потерпiлого, немайнова шкода виникає в iншiй площинi – сферi людської психiки, що й визначає суттєвi особливостi цього виду шкоди.

Подiбної думки ще на початку ХХ ст. дотримався видатний юрист С. А. Беляцкiн, який в однiй iз своїх праць зазначав: “Нiчого дивного в тому немає, що людина, в якої через чужу провину вiдiбрано життєвi радощi, задоволення, душевнi блага, бажає компенсацiї грошима, якi вiдкривають джерела людських задоволень… Цiлком справедливо. що законодавець, забезпечуючи вiдшкодування такому потерпiлому за рахунок правопорушника, зосереджує свою увагу на потерпiлому i повнiстю iгнорує, наскiльки це вигiдно для правопорушника…” [6]

матерiальну форму – грошi або iншi види майна. Однак, таке вiдшкодування повинно проводитися у тiй же площинi, де i виникла моральна (немайнова) шкода, тобто у сферi людської психiки.

Забiгаючи наперед, зазначимо, що моральна шкода, яка знаходить свiй вираз, як правило, у зменшеннi (росiйською – умалении) особистих благ, зводиться до моральних (психiчних) страждань людини, оскiльки майнового виразу такi блага не мають.

Психiчна сфера людини побудована таким чином, що моральнi страждання (за своєю природою є негативними емоцiями) як такi, чи пережитi внаслiдок фiзичних страждань є психiчною реакцiєю свiдомостi людини на певнi, негативнi для неї зовнiшнi подразники (порушення суб’єктивних прав). Якщо ж пiсля негативного подразника, який спричинив моральнi страждання, на свiдомiсть починає дiяти iнший, позитивний у людини виникають iншi, позитивнi емоцiї (заспокоєння. радiсть, задоволення тощо). При цьому можна з урахуванням iндивiдуальних особливостей людини пiдiбрати настiльки сильний позитивний подразник, що вiн викличе такi позитивнi емоцiї, якi здатнi згладити негативнi, нiвелювати перенесенi особою моральнi страждання. Звичайно, певнi наслiдки пережитих страждань, залишаються у свiдомостi людини, проте у повсякденному життi вони не вiдчуваються або майже не вiдчуваються. Таким чином компенсацiя моральної шкоди вiдбувається в духовнiй сферi людини на емоцiйному рiвнi. Тому щоб вiдшкодувати моральну шкоду, нанесену особi, необхiдно викликати у iндивiда такi позитивнi емоцiї, якi б за своєю глибиною i силою були аналогiчнi (еквiвалентнi) моральним стражданням (негативним емоцiям), якi становлять сутнiсть моральної шкоди.

Подразником, здатним викликати в людини позитивнi емоцiї, можуть бути як немайновi. так i майновi блага, адже нiхто не стане заперечувати, що факт набуття майна, майнової вигоди вже сам по собi зумовлює позитивнi емоцiї. Що стосується грошової форми вiдшкодування моральної шкоди, то слiд вiдзначити, що грошi, як особливий вид майна, який є загальним еквiвалентом вартостi, можуть бути витраченi особою для набуття саме тих майнових i немайнових благ, що здатнi викликати позитивнi емоцiї. При цьому призначення майнової компенсацiї полягає лише у тому, щоб викликати позитивнi вiдлуння, здатнi компенсувати моральнi чи фiзичнi страждання.

моральної шкоди i який має бути розмiр компенсацiї.

суспiльствi, в розмiнну монету. Ми досягли одного – переконали всiх в тому, що честь i гiднiсть нiчого не вартують”.[7]

Глава 2. Поняття моральної (немайнової) шкоди

Вперше в радянському законодавствi поняття “моральна шкода” знайшло юридичне закрiплення в Законi СРСР “Про пресу та iншi засоби масової iнформацiї” вiд 12 червня 1990 року.[8] Стаття 39 цього Закону вказала, що моральна (немайнова) шкода, заподiяна громадянину внаслiдок поширення засобом масової iнформацiї невiдповiдаючих дiйсностi вiдомостей, що порочать честь i гiднiсть громадянина, або якi завдали йому iншої немайнової шкоди, вiдшкодовується за рiшенням суду засобом масової iнформацiї, а також винними посадовими особами i громадянами.

моральної шкоди, спричиненої громадяниновi неправомiрними дiями (делiктнi зобов'язання).

Пiсля розпаду СРСР i утворення Української держави почали видаватись власнi українськi закони, якi передбачали право на вiдшкодування моральної шкоди. Так, 14 жовтня 1992 року був прийнятий Закон України “Про охорону працi”[10] , стаття 12 якого передбачає вiдшкодування моральної шкоди, коли небезпечнi або шкiдливi умови працi призвели до моральної втрати потерпiлого.

Законом України “Про внесення змiн i доповнень до положень законодавчих актiв, що стосуються захисту честi, гiдностi та дiлової репутацiї громадян та органiзацiй” вiд 6 травня 1993 року[11] були внесенi змiни до чинного нинi Цивiльного кодексу Української РСР (далi – ЦК України). Компенсацiя моральної шкоди була визнана одним iз способiв захисту цивiльних прав (ст. 6). Кодекс доповнено статтею 440¹ , яка має унiверсальний характер, тобто поширюється на всi випадки заподiяння моральної (немайнової) шкоди та її вiдшкодування. Згодом приймається ще ряд законодавчих актiв України, в яких йде мова про моральну шкоду та питання її компенсацiї. Норми про вiдшкодування моральної шкоди, як уже зазначалося, мiстяться у Конституцiї України (статтi 32, 56, 62, 152), що свiдчить про велику роль компенсацiї немайнової шкоди як способу захисту прав громадян i органiзацiй.

У правозастосовчiй практицi суди загальної юрисдикцiї та арбiтражнi суди керуються також вiдповiдно постановою Пленуму Верховного Суду України вiд 31 березня 1985 року № 4 “Про судову практику в справах про вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди” [12] та роз’ясненням Президiї Вищого арбiтражного суду України вiд 28 лютого 1995 року № 02-5/95 (Із змiнами вiд 18 листопада 1997 року № 02-5/445) “Про деякi питання практики вирiшення спорiв, пов’язаних iз вiдшкодуванням моральної шкоди” [13] .

Отже, вiдшкодування моральної шкоди, як цивiльно-правовий спосiб захисту, з’явилося у вiтчизнянiй правовiй системi порiвняно недавно. Цей iнститут на сьогоднi вбирає в себе окремi статтi спецiальних законiв. Новiтнiсть норм, незначна за обсягом судова практика породжує певнi проблеми. Однiєю з таких проблем є з’ясування сутi моральної (немайнової) шкоди.

В юридичнiй лiтературi i законодавчих актах зустрiчаються рiзнi трактування поняття моральної шкоди.

На законодавчому рiвнi визначення моральної шкоди можна вiднайти в Законах України “Про охорону пранi” та “Про порядок вiдшкодування шкоди, завданої громадяниновi незаконними дiями органiв дiзнання, попереднього слiдства, прокуратури i суду” вiд 1 грудня 1994 року [14] . Пiд моральною шкодою (або втратою) визнаються страждання, заподiянi громадяниновi внаслiдок фiзичного чи психiчного впливу, що призвело до погiршення або позбавлення можливостей реалiзацiї ним своїх звичок i бажань, погiршення вiдносин з оточуючими людьми, iнших негативних наслiдкiв морального характеру. В iнших законодавчих актах, в тому числi в ЦК України, вказується лише на можливiсть компенсацiї моральної шкоди, проте її дефiнiцiя вiдсутня.

або бездiяльнiстю iнших осiб (пункт 3 постанови Пленуму Верховного суду України вiд 31 березня 1995 року № 4). Моральною шкодою, заподiянiй органiзацiї, визнається шкода, спричинена порушенням її законних немайнових прав (пункт 2 Роз’яснення президiї Вищого арбiтражного суду України вiд 29. 02. 1996 р. № 02-5/95).

Необхiдно зазначити, що вiдсутнiсть єдиного, унiверсального, законодавчо визначеного поняття моральної шкоди є серйозним упущенням законодавця, оскiльки на практицi це породжує труднощi у з’ясуваннi того, що ж є немайновою шкодою.

При цьому, негативнi емоцiї i переживання самi по собi не можуть бути пiдставою для права на вiдшкодування моральної шкоди. Потрiбно, щоб вони досягли певного якiсного i кiлькiсного рiвня та викликали деякi негативнi наслiдки: погiршення чи неможливiсть реалiзувати особою свої звички i бажання, погiршення вiдносин з оточуючими, захворювання та iн. Тiльки за таких умов вони можуть розцiнюватись як моральна шкода[15] . Такої позицiї, до речi, дотримується вища судова iнстанцiя нашої держави. Фактично, моральна шкода трактується як результат фiзичного чи душевного стражданнями.

Суть iншої точки зору зводиться до того, що моральна шкода полягає в порушеннi законних прав громадянина або органiзацiї дiяннями (дiями чи бездiяльнiстю) iншої особи, а фiзичнi i моральнi страждання є наслiдком порушення[16] . Таке розумiння немайнової шкоди не можна, на мою думку, визнати вдалий. Адже порушення законних прав особи є передумовою заподiяння їй моральної шкоди, яка, в свою чергу, є наслiдком такого порушення[17] .

Ближче до iстини тi, якi вважають, що моральна шкода – це нiщо iнше як фiзичнi чи психiчнi (душевнi, моральнi) страждання, якi потерпiла особа переживає внаслiдок протиправних винних дiянь з боку iнших осiб, що посягають на законнi права потерпiлого. Тобто, моральна шкода трактується не як результат фiзичних чи душевних страждань, i не як передумова їх виникнення, а саме як фiзичнi чи душевнi страждання[18] .

Людина, в зв’язку з порушенням її прав, може переживати фiзичнi страждання, якi полягають переважно у фiзичному болi. Такими стражданнями можуть бути також нудота, головокружiння, свербiння та iншi хворобливi симптоми (вiдчуття)[19] . Моральна шкода може полягати тiльки у фiзичних стражданнях, а можуть бути випадки, коли фiзичний бiль супроводжується душевним (наприклад, втрата органу спричинює у потерпiлого переживання за майбутнє повноцiнне життя).

Немайнова шкода може проявлятись i лише в душевних стражданнях, змiстом яких є рiзноманiтнi негативнi емоцiї, зокрема, такi як горе (в зв’язку з втратою близької людини), приниження (внаслiдок образи), неспокiй (за можливiсть продовжувати жити в майбутньому повноцiнним життям пiсля iнвалiдностi) тощо. Правопорушенням порушується психiчне благополуччя, душевна рiвновага особи потерпiлого. В результатi протиправного дiяння потерпiлий вiдчуває (переживає) дратiвливiсть, гнiв, сором, вiдчай, дискомфортний стан. Це може бути пов’язане з можливим чи вже насталим погiршенням вiдносин на роботi, в пiдприємницькiй дiяльностi, в сiм’ї, з обмеженням вибору професiї, крахом кар’єри. Психiчнi переживання iнодi призводять до нервових захворювань i навiть до суїциду. Розлад нервової системи може бути причиною серцево-судинних, онкологiчних захворювань. Цi негативнi явища можуть виражатись рiзноманiтним способом залежно вiд iндивiдуальних якостей потерпiлого, соцiальної i моральної цiнностi для нього об'єкту посягання, iнших факторiв[20] .

факт переживання негативних психiчних емоцiй довести в принципi неможливо, оскiльки останнi є суб’єктивними, iдеальними (цi емоцiї – внутрiшнiй свiт людини; iнодi вона страждає, хоча ззовнi це майже не помiтно, бо вона “тримається”; тому людськi переживання не можуть бути якимось чином матерiально зафiксованi, оформленi документально). В нашi днi суди вимагають у позивачiв доводити те, що їм нанесена моральна шкода, а тi, в свою чергу, подають самi рiзноманiтнi медичнi довiдки, що нiбито має свiдчити про заподiяну немайнову шкоду. Все це з часом оформлюється у вiдповiдний стереотип. Бiльше того, на рiвнi пiдзаконних нормативно-правових актiв закрiплено положення, згiдно з яким доказом наявностi моральної шкоди, завданої працiвнику внаслiдок трудового калiцтва чи професiйного захворювання можуть бути висновок медико-соцiальної експертної комiсiї (МСЕК)[21] чи навiть висновок лiкаря-психiатра лiкувально-профiлактичного закладу, або лiкарсько-консультативної чи медико-соцiальної експертної комiсiї про стрес, депресiю чи iншi негативнi[22] . Але, на нашу думку, таку практику не можна визнати правильною. Медична довiдка чи висновок є свiдченням факту певного захворювання. Але ж не кожний випадок заподiяння моральної шкоди повинен обов'язково приводити до будь-якого хворобливого стану потерпiлого. Хвороба може свiдчити лише про глибину страждань, якi можуть досягти такого рiвня, коли переростають у розлад нервової системи, серцево-судинне чи iнше захворювання.

На наш погляд, порушення будь-яких особистих прав у тiй чи iншiй мiрi спричиняє моральну шкоду. Фiзичнi та (або) психiчнi страждання потерпiлий переживає у зв’язку з посяганням на його законнi права, негативними наслiдками правопорушення. До речi, вiдповiдно до визначення (на наш погляд, невдалого та “розмитого”) поняття моральної шкоди, даного в статтi 12 Закону України “Про охорону працi”, немайнова шкода визнається заподiяною лише тодi, коли правопорушення призвело до негативних наслiдкiв морального характеру (як-от: погiршення або позбавлення можливостей реалiзацiї ним своїх звичок i бажань, погiршення вiдносин з оточуючими людьми). Тодi виходить, що душевнi переживання з приводу самого правопорушення не є моральною шкодою. Але з цим погодитись не можна, бо немайнова шкода є “супутником” кожної протиправної дiї. Тому наявнiсть шкiдливих наслiдкiв правопорушення чи їх iстотнiсть не повинно впливати на питання компенсацiї чи не компенсацiї моральної шкоди, а лише на визначення розмiру такої компенсацiї (наприклад, послаблення зв’язкiв iз зовнiшнiм свiтом внаслiдок iнвалiдностi потерпiлого вiдiб’ється на сумi вiдшкодування).

В зв’язку з цим доцiльна було б ввести в законодавство нормативне положення на рiвнi презумпцiї про те, що порушення визначених у законi (наприклад, у Конституцiї, ЦК України iнших законодавчих актах та актах мiжнародного права) немайнових прав потерпiлої особи вже само по собi обов'язково тягне нанесення їй моральної шкоди, а тому факт переживання фiзичних чи психiчних страждань доказуванню не пiдлягає, оскiльки презюмується законодавцем. Крiм того, у чинному законодавствi є певнi передумови для встановлення презумпцiї моральної (немайнової) шкоди, зокрема у справах про захист честi, гiдностi та дiлової репутацiї.. По-перше, положення ст. 7 ЦК України надають позивачу право доказувати в судi лише факт розповсюдження вiдомостей, що не вiдповiдають дiйсностi. По-друге, характер вiдомостей, що порочать особу, є обов’язковою умовою цивiльно-правової вiдповiдальностi. По-третє, вiдомостi, що порочать особу, безпосередньо пов’язаннi iз стражданнями через невiдповiднiсть цiєї iнформацiї. Звiдси випливає наявнiсть презумпцiї моральної (немайнової) шкоди. Таким чином, доказуючи факт порушення особистого немайнового права, позивач тим самим доказує наявнiсть зазначеної шкоди[23] . У зв’язку з цим вважаємо за необхiдне запровадити на законодавчому рiвнi презумпцiю наявностi моральної шкоди у випадках порушення законних прав особи на основi сингулярного делiкту[24] .

Існуючий порядок, за якого на потерпiлого покладається обов’язок довести наявнiсть моральної шкоди доцiльно зберегти, зокрема, у випадках, коли вона завдається внаслiдок порушення майнових прав особи, наприклад, знищення сiмейної релiквiї, убивство улюбленої домашньої тварини тощо.

Крiм того, з огляду на те, що i психiчнi, i фiзичнi страждання знаходять свiй вияв у немайновiй, духовнiй сферi людини, цi види страждань доцiльно об’єднувати в одне поняття – моральнi страждання, що становить сутнiсть моральної шкоди.

Глава 3. Немайнова шкода, завдана юридичнiй особi.

Дискусiйним в юридичнiй лiтературi є питання щодо кола осiб, яким може бути спричинена моральна шкода: тiльки громадяниновi чи також i юридичнiй особi. Чинним законодавством України, в тому числi i Конституцiєю, передбачена можливiсть вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподiяної органiзацiї. Але тут виникає проблема на рiвнi понятiйного апарату цивiльного права . Визначення моральної шкоди як фiзичних чи душевних страждань не можна вживати стосовно юридичної особи. Адже органiзацiя не може вiдчувати фiзичних чи психiчних страждань, так як це властиво лише людинi. Це дає пiдстави окремим авторам стверджувати, що моральна шкода, виходячи iз самої категорiї моральної шкоди, її усталеного розумiння, юридичнiй особi заподiяна бути не може [25] . Зокрема, не може йтися про вiдшкодування моральної шкоди як засобу захисту честi i гiдностi юридичної особи, оскiльки цi якостi притаманнi лише людинi. Частково з цiєю думкою можна погодитися з наступних мiркувань.

визначеннями честь – це суспiльна оцiнка моральних i духовних якостей людини; гiднiсть – самооцiнка особою своїх соцiальних i моральних якостей як члена суспiльства. Честь є мiрою гiдностi особи. Отже, цi категорiї взаємопов’язанi[26] . Виходячи з цього виникає питання: чи є можливим визнати, що такi природно притаманнi людинi моральнi якостi, як честь i гiднiсть, може мати i юридична особа.

Було б дивно говорити про честь юридичної особи, як суспiльну оцiнку її моральних та духовних якостей, або про її гiднiсть, як самооцiнку цих якостей. Адже юридичнi особи не здатнi мати такi якостi та, власне, не можуть самi себе оцiнювати. Їм та їхнiй дiяльностi оцiнку завжди дають люди. І не як членам людського суспiльства, а зi споживацької точки зору – як iнструментовi задоволення певних людських потреб.

Тому, на нашу думку, в позовах до ЗМІ, поданих юридичними особами вiдповiдно до ст. 7 ЦК України, позивачi не можуть ставити, а суди не можуть розглядати вимогу про захист честi i гiдностi юридичної особи. Однак це не означає, що поширення вiдомостей якi не вiдповiдають дiйсностi не завдає немайнової шкоди юридичнiй особi.

тiєї юридичної особи, яка комерцiйною дiяльнiстю не займається (зокрема, заподiюється шкода дiловiй репутацiї фiрми поширеною неправдивою iнформацiєю про те, що та нiбито постiйно не виконує умов договiрних зобов'язань, або, наприклад, задається шкода авторитету полiтичної партiї поширеними брехливими вiдомостями про нелегальнi джерела її фiнансування, а це призводить до втрати довiр’я чи послаблення симпатiй з боку рядових її членiв, прихильникiв чи виборцiв). Повертаючись до загальнофiлософських визначень, слiд зазначити, що дiлова репутацiя – суспiльна оцiнка трудових, професiйних якостей особи, виконання взятих на себе зобов’язань, почуття вiдповiдальностi за виконану роботу[27] . Як бачимо, категорiя дiлової репутацiї повною мiрою може стосуватися як фiзичної так i юридичної особи. Таким чином, предметом позову для юридичних осiб у випадках, передбачених ст. 7 ЦК України, залишається лише право на захист дiлової репутацiї.

Пiд дiловою репутацiєю, з юридичної точки зору, можна розумiти суспiльно-позитивну оцiнку специфiчних якостей юридичної особи. Тобто таких якостей, що не лише iндивiдуалiзують її серед iнших юридичних осiб (товарний знак, торгова марка, найменування юридичної особи), але й визначають рiвень довiри до неї в її суспiльно-виробничiй дiяльностi (професiйнiсть, надiйнiсть, дiловитiсть, обов’язковiсть у дiлових стосунках тощо) з боку людей.

Поняття “дiлова репутацiя” i “суспiльно-позитивна оцiнка” в цьому визначеннi прямо пов’язанi. Безперечним є те, що саме через наявнiсть та рiвень суспiльно-позитивної оцiнки юридичнi особи набувають високої дiлової репутацiї[28] .

У законодавствi України визначення дiлової репутацiї в економiчному сенсi зустрiчається лише в одному нормативно-правовому актi. Це спiльний наказ Фонду державного майна України та Державного комiтету України з питань науки i технологiй вiд 27. 07. 95 р. Але вiн стосується лише юридичних осiб – господарюючих суб’єктiв. В наказi зокрема визначено, що дiлова репутацiя (гудвiл) належить до нематерiальних активiв об’єктiв права користування економiчними, органiзацiйними та iншими вигодами.

В економiчно-виробничому сенсi гудвiл визначається як комплекс заходiв, спрямованих на збiльшення прибутку пiдприємств без вiдповiдного збiльшення активних операцiй, включаючи використання кращих управлiнських здiбностей, домiнуючу позицiю на ринку продукцiї (робiт, послуг), новi технологiї.

Поняття “гудвiл” зустрiчається також у постановi Верховної Ради України № 247/95-ВР та в Законi України “Про оподаткування прибутку пiдприємств”, де його визначення подiбне до викладеного вище (Згiдно з постановою, вартiсть гудвiлу визначається як рiзниця мiж цiною придбання i звичайною цiною вiдповiдних активiв).

Можна зробити висновок, що посягання на дiлову репутацiю у значеннi ст. 7 ЦК може призвести до зменшення рiвня суспiльно-позитивної оцiнки юридичної особи, як наслiдок – до зниження рiвня вiдповiдних нематерiальних активiв i, вiдповiдно, до зниження прибутку (надбань – у широкому сенсi) юридичної особи.

Однак, невирiшеним залишається питання про те, чи є зменшення рiвня нематерiальних активiв – фактом завдання моральної шкоди. Як уже зазначалося пiд моральною шкодою слiд розумiти втрати внаслiдок моральних чи фiзичних страждань. Це означає, що оскiльки юридична особа не може вiдчувати страждань i понести у зв’язку з цим певнi втрати, їй не може бути завдана моральна шкода. Такої думки дотримуються рiзнi правничi школи та напрями як на сходi, так i на заходi.

з цим моральної i матерiальної шкоди. Однак в Українi iснує бiльше десятка нормативно-правових актiв, якi прямо чи опосередковано декларують право юридичної особи на вiдшкодування моральної шкоди. До справ про вiдшкодування моральної шкоди, заподiяної юридичнiй особi, безпосереднiй стосунок мають, безумовно, ст. 7, 440¹ ЦК України, ст. 49 Закону України “Про iнформацiю”, ст. 33 Закону України “Про iнформацiйнi агентства”, ст. 47 Закону України “Про телебачення i радiомовлення”, ст. 17 Закону України “Про державну пiдтримку засобiв масової iнформацiї та соцiальний захист журналiстiв”, ст. 33 Закону України “Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть”, ст. 11 Закону України “Про iноземнi iнвестицiї”, ст. 44 Закону України “Про авторське право i сумiжнi права”, ст. 21 Закону України “Про охорону прав на топографiї iнтегральних мiкросхем”, ст. 17 Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарiв”.

шкода – шкода, яку заподiяно особистим немайновим правам суб’єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi та яка призвела або може призвести до збиткiв, що мають матерiальне вираження”.). Немає чiткого визначення її i в постановах Пленуму Верховного Суду України № 7 вiд 28. 09. 90 р. (iз змiнами та доповненнями) та № 4 вiд 31. 03. 95 р. Президiя Вищого арбiтражного суду України в роз’ясненнi № 02-5/95 вiд 29. 02. 96 р. взагалi зазначила, що “моральною визнається шкода, завдана органiзацiї порушенням її законних немайнових прав”.

Вiдсутнiсть такого визначення свiдчить, на нашу думку, про неможливiсть його формулювання i, вiдповiдно, на користь твердження про те, що моральна шкода не може бути завдана юридичнiй особi.

оцiнку. І ця шкода, не будучи моральною, безумовно носить немайновий характер, оскiльки iснує вiрогiднiсть зниження рiвня немайнових активiв органiзацiї.

Тому, на наш погляд, слiд розмежовувати два поняття – “моральна шкода” , тобто немайнова шкода, завдана фiзичнiй особi, та власне “немайнова шкода” як шкода завдана немайновим активам юридичної особи. Принципова рiзниця мiж цими поняттями полягає не тiльки у визначеннi суб’єкта, якому заподiяна шкода, а й у тому, що подiбна немайнова шкода, на вiдмiну вiд моральної, повинна мати безпосереднiй та невiд’ємний причинний зв’язок з втратами майнового характеру. Про це свiдчить аналiз економiчного визначення дiлової репутацiї, що поданий вище. Певною мiрою про це йдеться i в останньому дослiдженнi В. П. Палiюка[29] . Наявнiсть таких втрат, зi свого боку, має визначати наявнiсть завдання шкоди дiловiй репутацiї. Вiдсутнiсть втрат майнового характеру має свiдчити про вiдсутнiсть такої шкоди. При цьому слiд вiдмежовувати немайнову шкоду, завдану юридичнiй особi внаслiдок зменшення нематерiальних активiв, вiд втраченої вигоди в результатi правопорушення, яка належить до майнової шкоди.

Право на компенсацiю немайнової шкоди слiд закрiпити за всiма юридичними особами, незалежно вiд їх органiзацiйно-правової форми i форми власностi. Не можна погодитись з тiєю думкою, що органiзацiєю, якiй заподiяна немайнова шкода, може бути лише суб’єктом господарської дiяльностi[30] . Немайнова шкода може бути заподiяна i юридичнiй особi, яка не є суб’єктом господарської дiяльностi (в тому числi, державному органу).

Глава 4. Дефiнiцiя поняття моральної (немайнової) шкоди.

Таким чином, можна стверджувати, що моральна (немайнова) шкода є такою ж реальною шкодою як i майнова Моральна шкода полягає у зменшеннi або втратi того чи iншого немайнового блага, належного потерпiлому (фiзичнiй або юридичнiй особi) i є наслiдком протиправної поведiнки завдавача.

Виходячи з цього, можна дати наступнi визначення поняття моральної (немайнової) шкоди.

честь, гiднiсть i т. д.), порушення особистих немайнових прав, пов’язаних з майновими (право авторства, право на iм’ я i т. д.), а також майнових прав фiзичної особи.

Щодо немайнової шкоди, заподiяної юридичнiй особi, то пiд такою шкодою слiд розумiти втрати майнового та немайнового характеру (зменшення нематерiальних активiв), якi настали або могли настати в разi приниження дiлової репутацiї пiдприємства, установи або органiзацiї, внаслiдок порушення немайнових прав юридичної особи, пов’язаних з майновими (сумiжних прав, права на фiрмове найменування, товарний знак, торгову марку, розголошення комерцiйної таємницi i т. п.), i вимагають додаткових витрат на вiдновлення нематерiальних активiв.

Поняття моральної (немайнової) шкоди є збiрним i включає в себе як моральну шкоду завдану громадянину так i немайнову, спричинену органiзацiї. Зважаючи на їх суттєвi вiдмiнностi було б доцiльно спочатку на загальнотеоретичному, а згодом i на законодавчому рiвнi провести розмежування поняття моральної (немайнової) шкоди, i надалi вживати термiн “моральна шкода” на позначення немайнової шкоди, завданої фiзичнiй особi, а термiн “немайнова шкода” – стосовно юридичних осiб. А це в свою чергу дозволило б запобiгти рiзному тлумаченню правових норм, якi регулюють вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди, унiфiкувати практику їх застосування та уникнути пiдмiни одних понять iншими.

Роздiл II. Компенсацiя моральної (немайнової) шкоди як рiзновид цивiльно-правової вiдповiдальностi

Вiдповiдно до Конституцiї України життя i здоров'я людини, її честь i гiднiсть, особиста недоторканнiсть i свобода та безпека довкiлля визнаються найвищою соцiальною цiннiстю i особистими немайновими благами фiзичної особи. Поняття “нематерiальне благо” є збiрним, воно стосується як самого “блага”, так i особистих немайнових прав. Отже, зазначенi особистi немайновi блага є об'єктами вiдповiдних особистих немайнових прав. До останнього часу цивiльно-правовий захист порушених особистих немайнових прав здiйснювався шляхом вiдновлення права, припинення дiй, якi порушують право, вiдшкодування збиткiв (ст. 6 ЦК). Законом України 3188-12 вiд 6 травня 1993 р. передбачений новий спосiб захисту цивiльних особистих прав – це вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди, який включено до статей 6, 7 та 440¹ ЦК України.

Глава 1. Поняття вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди

У доктринi цивiльного права неправомiрне заподiяння шкоди є юридичним фактом, який породжує особливий вид цивiльних правовiдносин – позадоговiрне або делiктне (вiд лат. delictum – правопорушення) зобов’язання.

Делiктне зобов'язання – це зобов'язання, в якому особа, що протиправно завдала шкоди майновим чи немайновим благам громадянина або органiзацiї (завдавач), зобов'язана її вiдшкодувати, а потерпiлий має право на вiдшкодування заподiяної шкоди у повному обсязi[31] .

¹ ЦК України мiж потерпiлим i завдавачем шкоди виникають делiктнi зобов’язання, в яких на правопорушника покладається обов’язок вiдшкодувати завдану шкоду, тобто вiн несе цивiльно-правову вiдповiдальнiсть. При цьому, враховуючи те що ст. 440¹ ЦК України, розмiщена у главi, якою регулюються делiктнi зобов’язання, то до правовiдносин з приводу вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди повиннi застосовуватися усi правила про делiктнi зобов’язання без будь-якого винятку.

Делiктне зобов'язання з приводу заподiяння моральної шкоди – це рiзновид цивiльно-правових зобов'язань, i тому йому властивi тi самi структурнi особливостi, що характеризують кожне зобов'язання. Такими структурними елементами є суб'єкт, об'єкт та змiст.

Суб'єктами делiктного зобов’язання є потерпiлий i завдавач моральної шкоди. Як уже зазначалося потерпiлим у зобов’язаннях, що випливають iз завдання моральної (немайнової) шкоди можуть бути як фiзичнi, так i юридичнi особи, яким завдано моральну (немайнову) шкоду.

Разом з тим дискусiйним є питання чи мають право на вiдшкодування моральної шкоди, тобто чи є потерпiлими, родичi особи, яка загинула внаслiдок протиправних дiй. За загальним правилом, невiд'ємне право на компенсацiю моральної шкоди належить лише фiзичнiй особi, якiй безпосередньо заподiяна така шкода порушенням її прав. Близькi родичi особи, якiй завдано моральну шкоду, право на її вiдшкодування не мають. На нашу думку, необхiдно встановити один виняток з цього правила: компенсувати моральну шкоду необхiдно громадянам, якi внаслiдок злочинних чи iнших протиправних дiянь втратили близьку їм людину (тобто, має мiсце порушення прав iншої особи на життя). В даному разi мова йде не про моральну шкоду, заподiяну особi до її смертi, право на вiдшкодування якої успадковують члени сiм’ї, а про шкоду, заподiяну внаслiдок втрати близької людини як один з випадкiв спричинення немайнової шкоди. Адже у разi смертi особи розриваються сiмейнi стосунки, i членам її сiм’ї та родичам завдаються душевнi (iнодi фiзичнi) страждання та переживання. Саме це, як вважаємо, дає право всiм членам сiм’ї та родичам ставити питання про вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди.

моральну шкоду треба членам сiм’ї загиблого, iншим близьким людям (наприклад, утриманцям, особi, яка перебувала у фактичних шлюбних вiдносинах з померлим), При цьому характер та близькiсть зв’язкiв мiж загиблим i потерпiлим може впливати лише на розмiр компенсацiї.

Слушно зазначити, що автори проекту ЦК України дотримуються саме такої думки. У ст. 1292 проекту передбачено можливiсть компенсацiї моральної шкоди, завданої смертю (втратою) дружини (чоловiка), дiтей, в тому числi усиновлених, батькiв особам, якi зв’язанi iз загиблим (загиблою) сiмейними вiдносинами.

заподiювач шкоди, а особа, що в силу закону вiдповiдає за поведiнку заподiювача. Так, згiдно зi ст. 446 ЦК України за шкоду, заподiяну неповнолiтнiм, який не досяг 15 рокiв, несуть вiдповiдальнiсть його батьки (усиновителi), опiкун або навчальнi, виховнi чи лiкувальнi заклади, пiд наглядом яких перебував неповнолiтнiй, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їхньої вини. При заподiяннi шкоди недiєздатною особою боржником є його опiкун або органiзацiя, що зобов'язанi здiйснювати за ним нагляд (ст. 448 ЦК України) Громадянин виступає як боржник за умови, що вiн є делiктоздатним, Органiзацiя вважається делiктоздатною за умови, що вона користується правами юридичної особи.

Змiст делiктного зобов'язання внаслiдок заподiяння моральної шкоди згiдно зi ст. 440¹ ЦК України становлять право потерпiлого на вiдшкодування заподiяної шкоди та обов'язок завдавача вчинити дiй, за допомогою яких немайнова сфера потерпiлого була б поновлена до такого рiвня, в якому вона перебувала до її порушення. З цього випливає, що об'єктом делiктних зобов'язань з приводу моральної (немайнової) шкоди є вiдшкодування, яке завдавач зобов'язаний надати потерпiлому для поновлення його у попередньому станi, виходячи з принципу повного вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди. І якщо для фiзичних осiб таке поновлення можливе лише на емоцiйному рiвнi, то для юридичних – воно полягає у поновлення нематерiальних активiв у попередньому обсязi.

Таким чином, завдавач моральної (немайнової) шкоди зобов’язаний компенсувати її потерпiлому у такому обсязi, щоб повнiстю вiдновити попереднє становище наскiльки це можливо у зобов’язаннях щодо вiдшкодування немайнової шкоди. Отже за своєю природою вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди носить характер цивiльно-правової вiдповiдальностi правопорушника за заподiяну шкоду.

До речi, в результатi застосування заходiв вiдповiдальностi правопорушник i сам переживає негативнi наслiдки особистого характеру: моральну шкоду (психiчнi страждання), супроводжуванi майновими санкцiями. Але вiдповiдальнiсть як покладення на правопорушника переживання моральної шкоди, як приниження його честi i гiдностi не суперечить гуманiзму, справедливостi, на вiдмiну вiд потерпiлого, заподiювач законно зазнає моральної шкоди [32] .

Тепер кiлька слiв про термiнологiчну проблему. Який термiн слiд вживати у делiктних зобов’язаннях з приводу моральної шкоди: “вiдшкодування” чи “компенсацiя”? Спершу треба зазначити, що великої принципової рiзницi мiж ними немає, i протиставляти їх один одному не можна. В той же час, на наш погляд, термiн “компенсацiя” є бiльш вдалим за “вiдшкодування моральної шкоди”, “вiдшкодування”, в першу чергу, вживане до майнової шкоди i має своєю метою поновити порушену сферу майнових прав потерпiлого. Компенсацiя означає винагороду i саме це визначає її сутнiсть. Адже перенесенi людськi страждання не усунути, а виплата грошової компенсацiї потерпiлому навiть виходячи з принципу повного вiдшкодування заподiяної шкоди буде для нього лише засобом вiдновлення попереднього емоцiйного стану, тодi як наслiдки пережитих фiзичних чи душевних страждань у тiй чи iншiй мiрi все одно залишаться у свiдомостi людини на усе її життя, навiть якщо не будуть гостро вiдчуватися. Доречно зазначити, що у проектi ЦК України, вживається саме термiн “компенсацiя моральної (немайнової) шкоди”. Але з огляду на те, що у Конституцiї України та в чинному законодавствi переважає термiн “вiдшкодування”, надалi в цiй роботi обидва поняття будуть вживатися як синонiми.

Багато дискусiй точиться навколо проблеми, в яких випадках заподiяна моральна (немайнова) шкода пiдлягає компенсацiї: в усiх випадках порушення законних прав особи чи лише в спецiальних, передбачених законом.

¹ ЦК України, то можна припустити, що немайнова шкода вiдшкодовується у всiх випадках порушення законних прав громадянина чи органiзацiї. Але, всупереч цьому, Пленум Верховного Суду України в своїй постановi вiд 31. 03. 1996 р. № 4, в пунктi 2 поставив можливiсть компенсацiї моральної шкоди в залежнiсть вiд наявностi спецiальної норми закону, тобто вiдшкодування немайнової шкоди можливе лише у випадках, коли право на це передбачено спецiальний законодавством (зокрема, Цивiльним кодексом, Законами України “Про iнформацiю”, “Про охорону працi та iншими).

Бiльшiсть фахiвцiв схильнi вважати, що вища судова iнстанцiя нашої держави перевищила свої повноваження. фактично створивши нову правову норму, чим невиправдано звузила випадки, коли можлива компенсацiя моральної шкоди. Норма ст. 440¹ ЦК є загальною та iмперативною, застосовується у всiх випадках незалежно вiд галузевої належностi порушених правовiдносин i її реалiзацiя не повинна ставитись в залежнiсть вiд наявностi спецiальної норми закону[33] .

Бiльше того, така позицiя Верховного Суду виглядає дещо суперечливою. Адже якщо виходити з керiвних роз’яснень Пленуму, то у своєму рiшеннi по конкретнiй цивiльнiй справi суд першої iнстанцiї повинен вказати спецiальний нормативний акт i ту його статтю, яка допускає вiдшкодування моральної шкоди. В такому випадку, на пiдставi якої статтi спецiального закону повинно вiдбуватись вiдшкодування немайнової шкоди, завданої, наприклад, злочином (можливо, на пiдставi кримiнального закону, але жодна його стаття не передбачає компенсацiю моральної шкоди та й не може цього робити, бо iнститут компенсацiї немайнової шкоди є цивiльно-правовим)? Крiм того, постає питання про те, чи належать до спецiальних норми Конституцiї України, якi передбачають вiдшкодування моральної шкоди як норми прямої дiї.

Бiльш зваженої позицiї дотримується Вищий арбiтражний суд України, президiя якого в пунктi 4 свого роз’яснення вiд 29. 02. 1996 року № 02-5/95 вказала, що чинне законодавство не мiстить вичерпного перелiку обставин, за яких юридична особа може вважати, що їй заподiяно моральну шкоду. Тобто жорсткої прив’язки можливостi компенсацiї немайнової шкоди до спецiального закону немає.

В юридичнiй лiтературi зустрiчаються думки про критичне ставлення до обмежень можливостi компенсацiї моральної шкоди спецiальними вказiвками закону. Деякi автори вважають, що правопорушення негативно впливає на особу потерпiлого (травмує його психiку) i в багатьох випадках посягає на майнову сферу. Тому воно завжди спричинює моральну (психiчну, нематерiальну), i часто – майнову (економiчну) шкоду. Оскiльки будь-яке правопорушення заподiює моральну шкоду, а деяке – i шкоду майнову, тому моральна шкода повинна вiдшкодовуватися у всiх випадках, а майнова (збитки) – коли вона фактично заподiюються правопорушення[34] . Будь-яка реальна шкода повинна вiдшкодовуватись в повному обсязi[35] . Порушене питання має принципове значення для подальшого розвитку iнституту вiдшкодування моральної шкоди i потребує негайного вирiшення на законодавчому рiвнi, тому детальнiше про проблему допустимостi компенсацiї моральної шкоди буде розглянуто нижче в аспектi спiввiдношення генерального та сингулярного делiкту.

Особливiстю вiдшкодування моральної шкоди є те, що на вимоги про компенсацiю, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давностi вiдповiдно до ст. 83 ЦК не застосовуються. Але до вимог компенсацiї немайнової шкоди, заподiяної поширенням вiдомостей, що не вiдповiдають дiйсностi i порочать честь, гiднiсть чи дiлову репутацiю фiзичної або юридичної особи. Згiдно з ч. З ст. 7 ЦК застосовується строк позовної давностi в один рiк, а у разi заподiяння працiвниковi моральної шкоди внаслiдок небезпечних чи шкiдливих умов працi або у випадках, передбачених контрактом, – тримiсячний строк (вiдповiдно до ст. 233 Кодексу законiв про працю України).

В юридичнiй лiтературi була висловлена слушна думка про необхiднiсть застосування загальних строкiв позовної давностi до вимог про компенсацiю моральної шкоди. Адже якщо позов не було пред’явлено в трьохрiчний строк (тобто загальний строк позовної давностi), то розумно i справедливо вважати, що страждання були вiдсутнi i у стягненнi моральної шкоди має бути вiдмовлено. Перебiг строку позовної давностi повинен в таких випадках починатись в момент початку переживання страждань, але не ранiше монету усвiдомлення потерпiлий причинного зв’язку мiж стражданнями та порушенням його прав[36] .

Глава 2 . Пiдстави майнової вiдповiдальностi за заподiяння моральної (немайнової) шкоди.

як єдиної пiдстави такої вiдповiдальностi. Необхiдною умовою для вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди з боку завдавача, тобто притягнення його до вiдповiдальностi, є наявнiсть у його дiях складу цивiльного делiкту. Елементами цивiльно-правового делiкту прийнято вважати, крiм делiктоздатностi самого завдавача, ще й наявнiсть шкоди (у даному випадку немайнової), протиправнiсть поведiнки завдавача, причинний зв’язок мiж протиправною поведiнкою на заподiяною шкодою, а також вину завдавача, крiм випадкiв, коли вина не є умовою вiдповiдальностi. Усi цi обставини (наявнiсть шкоди, протиправнiсть поведiнки, причинний зв’язок i вина) прийнято вважати пiдставами майнової вiдповiдальностi заподiювача моральної (немайнової) шкоди або умовами її вiдшкодування.

Оскiльки питання моральної (немайнової) шкоди як умови її компенсацiї детально розглядалося у роздiлi 1 цiєї роботи, то варто зупинитися на рештi пiдстав цивiльно-правової вiдповiдальностi за моральну шкоду.

Питання щодо протиправностi дiй завдавача при спричиненнi моральної (немайнової) шкоди залишається остаточно не визначеним як для теорiї, так i для практики.

Протиправнiсть при позадоговiрному заподiяннi шкоди у вiтчизняному правi (глава 40 ЦК України) традицiйно визначається як будь-яке порушення чужого суб'єктивного права та ґрунтується на принципi генерального делiкту. Принцип останнього означає, що кожний факт заподiяння визнається протиправним, якщо iнше не встановлено законом. В силу загальної заборони заподiювати шкоду будь-якими дiями та способом протиправнiсть безпосередньо пов'язується саме з негативним результатом – наявнiстю шкоди. При чому такий взаємозв'язок iснує незалежно вiд виду правовiдносин, з яких виникає шкода: є вони суто цивiльними чи трудовими, екологiчними або будь-якими iншими.

Таким чином, майже будь-яке заподiяння шкоди тягне обов'язок її компенсацiї. Саме тому цивiльне законодавство, на вiдмiну вiд кримiнального чи адмiнiстративного, не передбачає перелiку окремих дiй, що визнаються протиправними. За загальним правилом в таких випадках достатньо лише генеральної, унiверсальної для кожного випадку ст. 440 ЦК України.

Здавалося б, логiко-систематичне тлумачення норми про вiдшкодування моральної шкоди (ст. 440¹ ), яка теж знаходиться у главi 40 ЦК України, дозволяє застосувати вказанi правила системи генерального делiкту i до неї.

Однак, Пленум Верховного Суду України в постановi № 4 вiд 31 березня 1995 р. “Про судову практику в справах про вiдшкодування моральної шкоди” роз'яснив, що спори стосовно компенсацiї такої шкоди розглядаються судами лише у випадках, коли це передбачено спецiальним законодавством. Як вбачається, Пленум не розглядає ст. 440¹ як унiверсальну (загальну) норму i тлумачить її обмежено.

Без сумнiву, подiбна позицiя не може вважатися переконливою. Виходячи iз логiко-систематичного тлумачення ст. 440¹ ЦК України i враховуючи ступiнь її обов’язковостi, можна дiйти висновку, що ця норма є загальною та iмперативною. Отже, вона застосовується в усiх випадках незалежно вiд галузевої належностi порушених правовiдносин. Порушеними можуть бути цивiльно-правовi, трудовi, адмiнiстративно-правовi та iншi вiдносини, внаслiдок порушення яких потерпiлому була завдана моральна шкода. В усiх цих випадках моральна шкода повинна компенсуватися за ст. 440¹ ЦК України. Щодо спецiальних норм, то вони повиннi мати виключно вiдсилочний характер або заповнювати прогалини загальної норми – ст. 440¹ ЦК України стосовно особливостей встановлення наявностi шкоди та iнших юридичних наслiдкiв порушення особистих i майнових вiдносин абсолютного характеру. Наведенi висновки є логiчним наслiдком незаперечного факту, що вiдносини з приводу компенсацiї моральної шкоди є цивiльно-правовим, не договiрними вiдносинами, що виникають з порушення абсолютних прав. Саме тому зазначенi вiдносини не можуть регулюватися адмiнiстративним, трудовим, фiнансовим та iншими галузями права, крiм цивiльного права[37] .

Виходячи з викладеного, автори посiбника “Зобов'язальне право: теорiя та практика” вважають необґрунтованою позицiю Пленуму Верховного Суду України щодо визначення ст. 440¹ ЦК України як спецiальної норми[38] .

Викладена позицiя зводить нанiвець систему генерального делiкту й створює зовсiм iншi основи делiктного права в частинi компенсацiї моральної шкоди. Тим самим в Українi запроваджується не характерний для вiтчизняного права принцип сингулярного делiкту.

Згiдно з даним принципом законодавство повинно мiстити вичерпний перелiк складiв правопорушень, що визначають протиправнiсть дiяння. За такої системи потерпiлий повинен пiдвести свою вимогу пiд чiтко визначений законодавством склад правопорушення, оскiльки в iншому випадку вимога залишиться без правового захисту.

Дещо iншi погляди на питання протиправностi при заподiяннi моральної шкоди простежуються в окремих судових рiшеннях та узагальненнях практики. Суди дедалi частiше виносять рiшення про компенсацiю зазначеної шкоди навiть i у тих випадках, коли право на це спецiально не передбачено законодавством. Зокрема, усталеною i такою, що не викликає сумнiвiв, є практика з компенсацiї моральної шкоди особам, яким заподiяно тiлеснi ушкодження внаслiдок ДТП.

Бiльш цiкавим та поки ще не характерним для вiтчизняної практики можна вважати судове рiшення, винесене в Полтавськiй областi. У новорiчну нiч за обставин дорожньо-транспортної подiї загинула дiвчина. Її батьки пред'явили позов про компенсацiю моральної шкоди в розмiрi 20. 000 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що смерть дочки є непоправною втратою, i кожна новорiчна нiч до кiнця їх життя буде для них поминальною. З цими доводами погодився суд як першої, так i касацiйної iнстанцiй[39] .

спецiального законодавства.

Стягнення названої шкоди у випадках, не передбачених нормативними актами, встановлюється i в узагальненнях судової практики. Деякi обласнi суди у останнiх розглядають ст. 440¹ такою, що надає можливiсть особi вимагати компенсацiю моральної шкоди в разi порушення будь-якого виду правовiдносин й незалежно вiд iснування спецiального закону. Подiбна позицiя висловлена й судовою колегiєю у цивiльних справах Верховного Суду України та вiдстоюється у науковiй лiтературi[40] .

Наведене вище дозволяє зробити висновок про вiдсутнiсть єдиної позицiї вчених, законодавця i судової практики з питань щодо визначення протиправних дiй при заподiяннi моральної шкоди.

Ситуацiя, на нашу думку має пояснення. Справа в тому, що українське право рецепiювало ранiше не вiдомий, не характерний для вiтчизняного законодавства iнститут iноземного права, який базується на принципово iнших засадах. Така рецепцiя супроводжується перенесенням нетрадицiйного порядку його застосування, що й породжує певнi труднощi. Не слiд забувати, що кожний окремий iнститут у зарубiжних правових системах – це лише елемент сформованого роками, збалансованого механiзму. В нормах про компенсацiю немайнової шкоди такий механiзм якраз i не спрацьовує в наших умовах[41] .

Так, англо-американському делiктному праву, де питання компенсацiї моральної шкоди вирiшено найбiльш радикально, загальне поняття цивiльного правопорушення невiдоме. Делiктне право США та Великобританiї засноване на принципi сингулярного делiкту, тобто лише за наявностi вже сформульованого делiкту – прецеденту потерпiлий може претендувати на компенсацiю моральних витрат.

Наприклад, для випадкiв спричинення названої шкоди в сферi “privacy” (поняття, що охоплює приватне життя) такими є: порушення усамiтненостi чи права на самотнiсть, вторгнення в приватнi справи позивача, публiчне розголошення фактiв, що можуть бути надбанням лише позивача чи вузького кола осiб, привласнення iм'я позивача та використання його зовнiшностi з метою отримання прибутку, розголошення неправдивих вiдомостей.

Принцип сингулярного делiкту в системi англо-американського загального права успiшно функцiонує, оскiльки при цьому суд є бiльш самостiйним вiд приписiв закону i, на наш погляд, адекватнiше пiдходить до розгляду конкретної справи. Не можна забувати, що суд у наведенiй правовiй системi є правотворчим органом, а це дозволяє йому вiдгукуватися на потреби практики i створювати новий, не вiдомий вид делiкту, якщо того потребують порушенi iнтереси потерпiлого.

абсолютно всi випадки, якi надавали б потерпiлому право на компенсацiю моральної шкоди. Слiд погодитися з висловленою думкою, що таке право не може залежати вiд того, яким саме правопорушенням вона завдана i чи зазначенi якiсь конкретнi обставини в тому чи iншому нормативному документi[42] .

Однак, на наш погляд, бiльш правильним буде запровадження в Українi системи змiшаного делiкту, який поєднував би елементи як генерального, так i сингулярного.

Елементи сингулярного делiкту будуть проявлятися в iснуваннi норми Цивiльного кодексу, яка передбачала б певний перелiк дiянь, що, з загальноправових мiркувань, беззаперечно тягнуть виникнення моральної шкоди. До таких дiй, наприклад, можна вiднести: порушення немайнових прав, незаконне засудження, незаконне притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi, поширенням вiдомостей, що не вiдповiдають дiйсностi, ушкодження здоров’я тощо. Фактично в даних випадках наявнiсть згаданої шкоди буде презюмуватися (наприклад порушення особистих немайнових прав).

Стосовно будь-яких iнших дiй законодавство повинно мiстити унiверсальну норму, яка надавала б принципову можливiсть компенсацiї моральної шкоди i в iнших випадках. В нiй необхiдно вiдобразити критерiї такого порушеного немайнового iнтересу потерпiлого, який би свiдчив про обов'язковiсть стягнення компенсацiї щодо кожного конкретного випадку.

Чинне законодавство передбачає випадки, коли заподiяння шкоди (в тому числi моральної) вважається правомiрним. Вiдповiдно до вимог ст. 440 ЦК України шкода, заподiяна правомiрними дiями, пiдлягає вiдшкодуванню лише у випадках, передбачених законом. Заподiяння шкоди вважається правомiрним у таких випадках:

2. Згода потерпiлого на заподiяння йому шкоди. Така згода має юридичне значення за умови, що вона є добровiльною та її здiйснення не порушує iнтереси iнших осiб. Пошкодження, на вiдвернення якого дана згода, є у вiльному розпорядженнi потерпiлого. Проте не має юридичного значення згода потерпiлого на ушкодження здоров'я, заподiяння смертi, така дiя завжди буде протиправною.

3. Виключається протиправнiсть заподiяння шкоди дiєю, яка вчинена у станi необхiдної оборони. Вiдповiдно до ст. 444 ЦК У країни така шкода не пiдлягає вiдшкодуванню. Необхiдна оборона згiдно зi ст. 15 Кримiнального кодексу України є правом кожного громадянина на самозахист та захист осiб вiд будь-яких посягань з боку правопорушника. Шкода, заподiяна посягаючому, не пiдлягає вiдшкодуванню, оскiльки вона є наслiдком правомiрних дiй. У юридичнiй науцi i судовiй практицi докладно розроблено критерiї правомiрностi дiй, вчинених у станi необхiдної оборони.

(ч. 2 ст. 1246 проекту). У разi перевищення меж необхiдної оборони шкода, заподiяна посягаючому, пiдлягає вiдшкодуванню.

4. Правомiрними вважаються дiї, якими завдано шкоди у станi крайньої необхiдностi. Умовами правомiрностi заподiяння шкоди є: неможливiсть за певних обставин усунути небезпеку, що загрожує правам та iнтересам третьої особи, iншими засобами.

при крайнiй необхiдностi шкода завдається особi, поведiнка якої є правомiрною. При крайнiй необхiдностi захист блага, якому загрожувала небезпека, здiйснюється за рахунок порушення iнтересiв (заподiяння шкоди) особи, яка нiякого вiдношення до небезпеки, що виникла, не має. Враховуючи ситуацiю, ЦК України в ст. 445 покладає на заподiювача шкоди, поведiнка якого є правомiрною, обов'язок вiдшкодування шкоди. Одночасно у ст. 1248 проекту ЦК України передбачено, що у цьому разi той, хто завдав шкоду, має право регресу (зворотної вимоги) до третьої особи, в iнтересах якої вiн дiяв.

Якщо заподiювач дiяв не в своїх iнтересах, а в iнтересах третiх осiб, то ст. 445 надає право суду покласти обов'язок вiдшкодування на третю особу чи звiльнити вiд вiдшкодування шкоди повнiстю або частково як цю третю особу, так i того, хто заподiяв шкоду.

Необхiдно зазначити, цю правомiрна поведiнка заподiювача шкоди виключає можливiсть ставити питання про вiдповiдальнiсть. Стаття 445 ЦК України передбачає один iз тих випадкiв, коли правомiрно заподiяна шкода пiдлягає вiдшкодуванню (слiд пiдкреслити, що назва даної статтi не вiдповiдає її змiстовi).

Проект ЦК України на вiдмiну вiд чинного передбачає ще один варiант заподiяння шкоди правомiрною дiєю. У зв'язку з цим у проектi сформульовано таку норму: “В разi прийняття закону, цю припиняє право власностi, завданi власниковi внаслiдок прийняття такого закону збитки пiдлягають вiдшкодуванню у повному обсязi вiдповiдно до реальної вартостi майна на момент припинення права власностi державою за рахунок загальнодержавної скарбницi, Автономною Республiкою Крим за рахунок її скарбницi, територiальною громадою за рахунок її скарбницi”. Ця норма покликана захистити iнтереси власника шляхом вiдшкодування заподiяної шкоди (збиткiв).

На нашу думку, викладенi вище загальнi правила щодо шкоди, заподiяної правомiрними дiями, та порядку її компенсацiї повиннi застосовуватися i до вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди.

§ 2. Причинний зв’язок

Як вiдомо, причинний зв'язок – це фiлософська категорiя. Використовуючи тi чи iншi фiлософськi положення наука цивiльного права не створює якiсно нового поняття цього зв’язку, а лише встановлює його особливостi щодо делiктних зобов’язань. Причинний зв'язок у цивiльно-правовому розумiннi, а зокрема щодо заподiяння моральної шкоди, означає, що шкоди породжується протиправним дiянням завдавача. Причинний зв’язок виражає зв’язок протиправної поведiнки i шкоди, що настала, при якому протиправнiсть є причиною, а шкода – наслiдком. Заподiювач має нести вiдповiдальнiсть лише за ту шкоду, яка є необхiдним наслiдком його поведiнки. Визначаючи склад цивiльного правопорушення, стаття 440¹ ЦК України вимогу наявностi причинного зв’язку виражає шляхом вказiвки на особу, яка порушила законнi права потерпiлого, тим самим заподiявши йому моральної (немайнової) шкоди. Встановлення причинного зв’язку мiж протиправною поведiнкою i шкодою дає можливiсть визначити суб’єкта вiдповiдальностi та її межi, тобто особа несе вiдповiдальнiсть лише за ту шкоду, яка викликана її поведiнкою[43] . В окремих складах цивiльного правопорушення, що передбаченi спецiальними нормами, причинний зв'язок має свої особливостi. Вiн має не одну, а двi i бiльше ланок. Так, при вiдповiдальностi за ст. 447 ЦК У країни в причинний зв'язок як елемент складу правопорушення входить причинний зв'язок мiж поведiнкою неповнолiтнього i шкодою, мiж дiями неповнолiтнього i поведiнкою осiб, якi несуть вiдповiдальнiсть. При ушкодженнi здоров’я необхiдним є причинний зв'язок мiж протиправною поведiнкою i ушкодженням здоров'я, мiж ушкодженням здоров'я i заподiянням моральної шкоди.

У доктринi цивiльного права проблема причинного зв’язку не так широко дослiджена як, скажiмо, у теорiї кримiнального права, яка придiляє цьому питанню набагато бiльше уваги. Тому, на нашу думку, було б доцiльно використати окремi положення концепцiї причинно-наслiдкового зв’язку, розробленої вченними-кримiналiстами при дослiдженнi цивiльно-правових делiктiв, в тому числi щодо заподiяння моральної шкоди.

Але вирiшення цього питання ускладнюється тим, що у ланцюгу взаємопов'язаних явищ може бути дуже багато обставин, тому досить важко встановити, якi саме з них є юридично значимими причинами наслiдку. Враховуючи важливiсть цих питань, наукою розроблено рiзнi концепцiї щодо проблеми причинного зв'язку. Зокрема, до основних таких концепцiй можна вiднести три теорiї: 1) “Conditio cine gua non”; 2) адекватностi причини; 3) необхiдного спричинення.

“Conditio cine gua non” у перекладi з латинської означає “умова, без якої немає”. Суть цiєї теорiї полягає в тому, що той чи iнший фактор, без якого не було б наслiдку, є необхiдною умовою настання моральної шкоди i тому – пiдставою для висновку про наявнiсть причинного зв'язку. Звiдси до зазначених факторiв можуть бути вiднесенi i необхiднi причини, i випадковi, i навiть умови, за яких вiдбувається протиправне дiяння. Ця теорiя приваблює вiдносно простою схемою вирiшення проблеми причинного зв'язку i має чимало прибiчникiв серед науковцiв України i зарубiжних вчених. Але суттєвим її недолiком є те, що вона надто розширює коло юридичне значимих факторiв, якi зумовлюють настання шкоди. Спроби вчених звузити коло цих факторiв за допомогою допомiжних критерiїв (ступiнь або безпосереднiсть спричинення тощо) не можна визвати вдалими через недостатню чiткiсть цих критерiїв.

Теорiя “адекватностi причини” визнає такими, що мають правове значення, тiльки “типовi” причини, наприклад, ушкодження здоров’я.

Ця концепцiя також неприйнятна, оскiльки питання про “типовiсть” або “нетиповiсть” причин, по сутi, вiднесено на розсуд суб'єкта застосування норми, що не виключає можливостi судового свавiлля у вирiшеннi цих важливих питань.

Оскiльки причинний зв'язок – це об'єктивна категорiя, цю проблему треба вирiшувати не суб'єктивно, а на пiдставi вивчення i врахування об'єктивних закономiрностей. Такий методологiчний пiдхiд властивий теорiї необхiдного спричинення. Квiнтесенцiєю цiєї теорiї є те, що вона надає значення елемента цивiльно-правового делiкту, лише такому причинному зв'язку мiж явищами, коли наслiдок стає необхiдним, об'єктивно закономiрним, а не випадковим результатом дiяння.

Для необхiдного причинного зв'язку як умови цивiльно-правової вiдповiдальностi за моральну шкоду з точки зору теорiї необхiдного спричинення характерно:

2) дiянню внутрiшньо властива неминучiсть або реальна можливiсть настання моральної шкоди;

3) у конкретних умовах мiсця, часу та обстановки ця реальна можливiсть перетворюється в дiйснiсть – дiяння спричиняє шкоду;

2) дiяння закономiрно породжує друге явище, яке, в свою чергу, закономiрно зумовлює настання моральної шкоди; 3) дiяння одного суб'єкта закономiрно породжує дiяння iншого суб'єкта, яке, в свою чергу, закономiрно спричиняє шкоду; 4) одночаснi дiяння двох або бiльше суб'єктiв закономiрно заподiюють шкоду.

Для випадкового причинного зв'язку характерно, що наслiдки не породжуються закономiрним розвитком дiяння особи у конкретнiй обстановцi. Вони настають через випадковий збiг обставин. При цьому в закономiрний перебiг дiяння втручається друга закономiрнiсть – дiя третьої особи або iншої зовнiшньої сили. У результатi перехрещення цих закономiрностей настає наслiдок (моральна шкода), не властивий жоднiй iз них окремо взятiй.

поведiнкою.

¹ ЦК України особа, яка заподiяла моральну шкоду, зобов’язана її вiдшкодувати, якщо не доведе, то немайнова шкода заподiяна не з її вини.

Вина вiдповiдно до функцiї, яку вона виконує у структурi делiкту, в цивiлiстичнiй лiтературi визначається як психiчне ставлення особи до вчинюваної нею протиправної дiї чи бездiяльностi та тi можливих наслiдкiв. Категорiя “психiчне ставлення”, що використовується в поняттi вини, виражає оцiнку (або можливiсть оцiнки) поведiнки, передбачення (або можливiсть) передбачення з боку завдавача настання шкiдливих наслiдкiв[44] .

небезпеки своєї поведiнки, передбачення негативних її наслiдкiв, бажання такої поведiнки або небажання, але свiдоме їх допущення. Цивiльне законодавство не подiляє умисел на види, оскiльки немає такої потреби.

Для другої форми вини – необережностi – характерно, що особа, яка вчиняє правопорушення, передбачала можливiсть настання негативних наслiдкiв своєї поведiнки, але легковажно розраховувала на їх вiдвернення або не передбачала можливостi таких наслiдкiв, хоч повинна була або могла їх передбачити. На вiдмiну вiд кримiнального законодавства, цивiльне розрiзняє просту i грубу необережностi, що має значення при визначеннi розмiру вiдшкодування (ст. 454 ЦК). Для розмежування простої i грубої необережностi можна використати вiдоме положення римського права “нерозумiння того, що всi розумiють”. При грубiй необережностi особа порушує елементарнi правила поведiнки, а тому ступiнь шкiдливих наслiдкiв досить великий. При простiй необережностi, навпаки, протиправнiсть полягає у порушеннi складних правил, у зв'язку з чим ступiнь передбачення наслiдкiв досить малий.

Однак слiд зазначити, що для вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди форма вини завдавача шкоди не має правового значення, оскiльки не впливає нi на обсяг завданої шкоди, нi на розмiр її компенсацiї. Разом з тим обґрунтованою є думка, що у делiктних зобов’язаннях, зокрема, щодо вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди цивiльно-правове значення має ступiнь вини завдавача. Про ступiнь вини завдавача шкоди йдеться у випадках, коли моральна шкода виникла також у результантi винної (умисної або необережної) поведiнки потерпiлого або така поведiнка сприяла збiльшенню обсягу моральної шкоди. У таких випадках на пiдставi спецiальних норм чинного законодавства суд може вiдмовити у вiдшкодуваннi моральної шкоди або вiдповiдно зменшити розмiр компенсацiї, про що йтиметься нижче.

На вiдмiну вiд кримiнального права, де iснує презумпцiя (припущення) невинностi, в цивiльному законодавствi передбачено протилежне правило: Той, хто заподiяв шкоду, звiльняється вiд її вiдшкодування, коли доведе, що шкоду заподiяно не з його вини” (ст. 440 ЦК). Вважаємо, що це загальне правило у повнiй мiрi поширюється на делiктнi зобов’язання у випадках заподiяння моральної (немайнової) шкоди. Припущення вини завдавача шкоди належить до презумпцiй, що можуть бути спростованi, тобто довiвши свою невиннiсть, заподiювач тим самим спростовує презумпцiю, доводить її хибнiсть. Якщо в процесi дослiдження всiх матерiалiв справи не вдалося спростувати цю презумпцiю, то вона є юридичною пiдставою для висновку про наявнiсть вини заподiювача шкоди.

Однак, законодавством можуть бути встановленi випадки кори вiдповiдальнiсть завдавача шкоди настає незалежно вiд його вини.

Так, зокрема, вiдповiдно до ст. 443 ЦК України, ст. 1 Закону України “Про порядок вiдшкодування шкоди, завданої громадяниновi незаконними Дiями органiв дiзнання, попереднього слiдства. прокуратури i суду” завдана моральна шкода вiдшкодовується незалежно вiд вини посадових осiб органiв дiзнання, попереднього слiдства, прокуратури i суду.

Досить спiрним є питання, а чи можна покласти вiдповiдальнiсть на органiзацiї i громадян, дiяльнiсть яких пов’язана з пiдвищеною небезпекою для оточення, коли моральна шкода була заподiяна джерелом пiдвищеної небезпеки i була вiдсутня вина заподiювача шкоди. Адже згiдно iз ст. 450 ЦК України обов’язок по вiдшкодуванню заподiяної шкоди виникає незалежно вiд вини заподiювача шкоди, тобто i за випадково заподiяну шкоду.

Чинне законодавство України, на наш погляд, допускає можливiсть компенсацiї моральної шкоди володiльцем джерела пiдвищеної небезпеки незалежно вiд вини, але лише у випадках коли така шкода виникла у зв’язку з ушкодженням здоров’я потерпiлого. Тим бiльше, що саме така думка знайшла своє вiдображення у проектi ЦК України, у ч. 2 ст. 1245 якого йдеться, що моральна шкода компенсується незалежно вiд вини завдавача, якщо: 1) шкоду завдано життю i здоров’ю фiзичної особи джерелом пiдвищеної небезпеки; 2) шкоду завдано фiзичнiй особi внаслiдок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi, незаконного застосування як запобiжного заходу взяття пiд варту або пiдписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адмiнiстративного стягнення у виглядi арешту чи виправних робiт; 3) в iнших випадках, передбачених законом.

Водночас ст. 450 ЦК України не розкриває сутi пiдвищеної небезпеки, джерела пiдвищеної небезпеки. У зв’язку з цим найбiльшого визнання у науцi i судово-арбiтражнiй практицi набули теорiї дiяльностi (М. М. Агарков, Б. С. Антимонов) та об'єктiв або предметiв матерiального свiту (О. О. Красавчиков, М. С. Малеїн), якi розкривають змiст цього поняття.

Рiзниця мiж названими теорiями полягає в тому, що згiдно з теорiєю дiяльностi джерело пiдвищеної небезпеки – це дiяльнiсть, пов'язана з використанням певних предметiв. За теорiєю предметiв або об'єктiв матерiального свiту джерело пiдвищеної небезпеки – предмети, що пов'язанi з дiяльнiстю з приводу їх використання. Цi вiдмiнностi, на наш погляд, непринциповi. Схожiсть цих теорiй полягає у тому, що джерело пiдвищеної небезпеки характеризується непiдконтрольнiстю з боку осiб, якi управляють вiдповiдною дiяльнiстю або користуються певними предметами, внаслiдок чого повнiстю не виключається можливiсть заподiяння непередбаченої (випадкової) шкоди.

Усвiдомлення зазначених теорiй наводить на думку, що буде ближче до iстини, якщо об'єднати положення цих теорiй у єдину систему знань про суть джерела пiдвищеної небезпеки та використати ознаки джерела пiдвищеної небезпеки, якi мiстяться в них, для його визначення. Саме таку спробу зробив Пленум Верховного Суду України в постановi “Про практику розгляду судами цивiльних справ за позовами про вiдшкодування шкоди” вiд 27 березня 1992 р., у якiй роз’яснив, що джерелом пiдвищеної небезпеки слiд визнавати будь-яку дiяльнiсть, здiйснення якої створює пiдвищену вiрогiднiсть заподiяння шкоди через неможливiсть повного контролю за нею людиною, а також дiяльнiсть по використанню, транспортуванню, збереженню предметiв, речовин та iнших об'єктiв виробничого, господарського або iншого призначення, якi мають такi самi властивостi.

Разом з тим, ст. 450 ЦК України передбачає приблизний перелiк органiзацiй i громадян, дiяльнiсть яких пов'язана з пiдвищеною небезпекою: транспортнi органiзацiї, промисловi пiдприємства, будови, власники автомобiлiв тощо. У зв'язку з цим судово-арбiтражна практика визнала джерелами пiдвищеної небезпеки: здiйснення вантажно-розвантажувальних робiт, мотоцикли, вибуховi, отруйнi, займистi речовини,

Очевидно, такий перелiк буде продовжено з появою нових видiв технiки, речовин i енергiї. Разом з тим така позицiя наводить на думку про необхiднiсть законодавчого закрiплення в ЦК України не перелiку, а лише ознак джерела пiдвищеної небезпеки, а саме:

1) непiдконтрольнiсть вiдповiдної дiяльностi безперервному i всеосяжному контролю з боку людини;

Вiдшкодування за ст. 450 ЦК України проводиться, коли шкода безпосередньо заподiяна джерелом пiдвищеної небезпеки. Якщо шкода заподiяна хоч i пiд час експлуатацiї джерела пiдвищеної небезпеки, але не ним, вiдшкодування за заподiяну шкоду за ст. 450 ЦК України виключається. Так, судова практика виходить з того, що залiзниця не вiдшкодовує шкоду, заподiяну машинiсту або пасажировi пiд час руху потяга твердим предметом, який кинутий збоку.[45]

Безвинна вiдповiдальнiсть за моральну шкоду шкоди, заподiяну джерелом пiдвищеної небезпеки, має свої межi – обставин, якi виключають застосування ст. 450 ЦК України. До таких обставин належать непереборна сила та умисел потерпiлого.

Що стосується суб’єктiв вiдповiдальностi, то важливим є положення, вiдповiдно до якого не є володiльцем джерела пiдвищеної небезпеки i не несе вiдповiдальностi за шкоду перед потерпiлим особа, яка експлуатує джерело пiдвищеної небезпеки внаслiдок трудових вiдносин з володiльцем цього джерела, зокрема шофер, машинiст, оператор та iн. Так, в ухвалi судової колегiї з цивiльних справ Верховного Суду України зазначено: “Посилання вiдповiдача на те, що державна автомобiльна iнспекцiя не визнала вини шофера у нещасному випадку, не може служити пiдставою для звiльнення автоколони вiд обов'язку вiдшкодувати шкоду, заподiяну позивачевi, оскiльки органiзацiя несе вiдповiдальнiсть за шкоду, заподiяну джерелом пiдвищеної небезпеки i у випадку вiдсутностi вини шофера у заподiяннi шкоди”[46] .

Глава 3 . Форми майнової компенсацiї моральної шкоди.

Чинне цивiльне i трудове законодавство передбачає можливiсть компенсацiї моральної шкоди у грошовiй або iншiй майновiй формi[47] Закон не визначає поняття “iншої матерiальної форми”. Пiд нею, вважаємо, слiд розумiти, наприклад, надання безкоштовних путiвок в лiкувально-оздоровчi заклади, в туристичну подорож, надання iнших матерiальних благ – телевiзора, магнiтофона, комп’ютерної та побутової технiки, меблiв, зiбрання творiв лiтератури, художнiх виробiв тощо, якi зумовлюють позитивнi емоцiї i цим частково компенсують тi негативнi наслiдки, яких зазнала особа. Проте у разi якщо необхiднiсть лiкування у зазначених закладах зумовлена ушкодженням здоров’я то надання путiвки чи вiдшкодування її вартостi потерпiлому здiйснюється у порядку вiдшкодування додаткових витрат, викликаних ушкодженням здоров’я[48] . В. П. Палiюк до способiв вiдшкодування моральної шкоди в iншiй майновiй (не грошовiй) формi вiдносить придбання автомобiля та протезiв.[49] Проте таке твердження не узгоджується iз ст. 455 ЦК України; ч. 5 ст. 11 Закону України “Про охорону працi”, якими закрiплене право потерпiлого на вiдшкодування у разi ушкоджень здоров’я пов’язаних з цим додаткових витрат (на додаткове харчування, придбання лiкiв, спецiальних транспортних засобiв, протезування, санаторно-курортне лiкування тощо) вiдповiдно до висновку МСЕК. Поряд з вiдшкодуванням цих додаткових витрат потерпiлий має право на компенсацiю моральної шкоди у грошовiй або iншiй майновiй формi незалежно вiд того, чи була заподiяна майнова шкода (в тому числi додатковi витрати) та чи була вона вiдшкодована[50] .

Можливiсть вiдшкодування моральної шкоди у грошовiй або iншiй майновiй формi збережено i в проектi ЦК України (ч. 3 ст. 23). Проте сформульоване в проектi положення про те, що моральна шкода компенсується грошима або iншим майном є, на нашу думку не зовсiм вдалим. Оскiльки, як правильно вважає С.І. Шiмон, цю норму можна тлумачити не тiльки як можливiсть компенсацiї моральної шкоди в iншiй майновiй формi, але i як можливiсть забезпечувати майном немайновий позов, а це є питанням процесуального права[51] . Доцiльнiшим, вважаємо, було б зазначити, що моральна шкода компенсується у грошовiй або iншiй майновiй формi.

Разом з тим у юридичнiй лiтературi часто ставиться пiд сумнiв доцiльнiсть застосування iншої майнової форми компенсацiї моральної шкоди. Пропонується вiдмовитися вiд цiєї форми компенсацiї, виходячи з того, що грошi є загальним еквiвалентом, завдяки чому вони здатнi в умовах ринкової економiки задовольнити будь-якi людськi потреби[52] . Таким шляхом пiшло росiйське цивiльне законодавство, яким визначено єдиний спосiб грошової компенсацiї моральної шкоди. На наш погляд, вказана думка є правильною i пiдтверджується практикою, оскiльки суди призначають компенсацiю моральної шкоди лише у грошовiй формi.

того, що суди часто роблять це довiльно.

Наприклад, Ватутiнський районний суд м. Києва позов В. до АТ “Холдингова компанiя “Київмiськбуд” про стягнення моральної шкоди у зв’язку iз смертельним травмуванням її сина в технiчно несправному лiфтi задовольнив частково – на суму 4 800 грн., хоча позов було заявлено на 300 тис. грн.

Верховний суд Автономної республiки Крим позов пiдприємця Є. до Акцiонерного комерцiйного банку соцiального розвитку “Укрсоцбанк” в частинi стягнення збиткiв задовольнив частково у розмiрi 24 тис. 136 грн., а в частинi вiдшкодування моральної шкоди – на 10 тис. грн.

Кiровоградський районний суд частково задовольнив позов М. до Кiровоградської районної державної адмiнiстрацiї та громадянина З. про захист честi, гiдностi i дiлової репутацiї. Суд визнав таким, що не вiдповiдає дiйсностi викладене в листi та оголошене в ефiрi повiдомлення про те, що позивач порушив права жителя села Б. щодо користування земельною дiлянкою, i постановив рiшення, яким стягнув з вiдповiдачiв 5 млрд. крб. компенсацiї моральної шкоди. Ухвалою судової колегiї Кiровоградського обласного суду рiшення в частинi розмiру компенсацiї було змiнено – його зменшено до 400 млн. крб., а постановою президiї цього ж суду – до 40 млн. крб.[53]

день розглянув двi аналогiчнi справи за позовами С. i Г. до одного i того самого вiдповiдача про вiдшкодування матерiальної та моральної шкоди, яка виникла внаслiдок несправностi кiнескопiв у телевiзорах. Задовольнивши цi позови часткова, суд стягнув з вiдповiдача на користь позивачiв в одному випадку 220 грн. компенсацiї моральної шкоди. а в iншому – 550 грн. У першому випадку суд посилався на те, що можливостi користуватися телевiзором певний час були позбавленi дiти позивача, а в другому – сам позивач-пенсiонер.[54]

В окремих випадках розмiр компенсацiї моральної шкоди, який стягується з вiдповiдача (передусiм це стосується засобiв масової iнформацiї) використовується як засiб покарання. Так, рiшенням одного iз районних судiв м. Києва з редакцiї газети “Киевские ведомости” на користь Київської мiської державної адмiнiстрацiї було стягнуто 1 млн. грн. компенсацiї моральної шкоди. Журналiсти та деякi фахiвцi розцiнили таке рiшення суду як “розстрiл … за перехiд вулицi у невстановленому мiсцi”.[55]

юристiв-практикiв.

Основною причиною ускладнень при визначеннi розмiру вiдшкодування моральної шкоди, на нашу думку, є, по-перше, вiдсутнiсть офiцiйно визнаних критерiїв для визначення обсягу моральної шкоди та розмiру її компенсацiї, по-друге, наявнiсть колiзiй та прогалин у чинному законодавствi України, по-третє, вiдсутнiсть у теорiї цивiльного права єдиного, загальновизнаного пiдходу до вирiшення проблеми розмiру компенсацiї моральної шкоди, що в свою чергу не дає можливостi однозначно тлумачити вiдповiднi правовi норми. Все це не дозволяє ефективно вирiшувати практичнi питання, якi виникають при вирiшеннi судами України справ за позовами про вiдшкодування моральної шкоди.

Враховуючи, що компенсацiя моральної шкоди вiдбувається на емоцiйному рiвнi людської свiдомостi, то розмiр такої компенсацiї повинен бути достатнiм, щоб викликати у потерпiлого, або дозволити йому отримати у майбутньому позитивнi емоцiї такої глибини i сили, якi здатнi у повному обсязi компенсувати, врiвноважити тi негативнi вiдчуття i переживання, в яких полягає моральна шкода. Стосовно ж юридичних осiб, то розмiр компенсацiї немайнової шкоди повинен бути достатнiм для вiдновлення дiлової репутацiї та iнших нематерiальних активiв у попередньому станi. Саме у цьому i полягає реалiзацiя в iнститутi вiдшкодування моральної шкоди фундаментального принципу цивiльного права – принципу повного вiдшкодування заподiяної шкоди.

та фiзичних страждань потерпiлого, а по-друге, визначити розмiр майнової компенсацiї, який дозволив би потерпiлому врiвноважити пережитi страждання на емоцiйному рiвнi. Для юридичних осiб це механiзм набуває iншого вигляду: оцiнюється рiвень зниження дiлової репутацiї та обсягу нематерiальних активiв потерпiлого – юридичної особи, на пiдставi чого визначається розмiр компенсацiї, достатнiй для їх поновлення.

Виходячи з викладеного вище, вважаємо, що ключовими моментами для вирiшення вказаної проблеми є з’ясування питань щодо меж (мiнiмального i максимального розмiрiв) компенсацiї; та щодо способiв та критерiїв оцiнки обсягу заподiяної моральної (немайнової) шкоди та визначення конкретного розмiру компенсацiї.

Глава 1. Межi компенсацiї моральної (немайнової ) шкоди

Закон не окреслює чiткi межi компенсацiї моральної шкоди. Проте ст. 440¹ ЦК України визначає, що вiн не може бути меншим нiж п’ять мiнiмальних розмiрiв заробiтної плати[56] , максимальний розмiр компенсацiї вказаною нормою не обмежується.

У юридичнiй лiтературi iнодi зазначається, що вказана норма застосовується, якщо спецiальним законодавством не визначено iншого правила. У цьому випадку повиннi застосовуватися норми спецiального закону. Так, О.І. Слiпченко стверджує, що у разi якщо моральна шкода заподiяна дiями, передбаченими ст. 7 ЦК України, то будь-якi обмеження її розмiру не встановленi[57] . Така думка очевидно ґрунтується на положеннi п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди”, згiдно з якою ст. 440¹ i ст. 7 ЦК України є спецiальними нормами.

Проте, як уже зазначалося, вказана позицiя навряд чи може бути визнана обґрунтованою.

У зв’язку з цим положення ч. 2 ст. 440¹ ЦК України щодо визначення мiнiмального розмiру повинно застосовуватися в усiх випадках компенсацiї моральної шкоди. Продовжуючи думку, слiд вiдмiтити, що з вимогами цiєї статтi не узгоджуються положення ст. 13 Закону України “Про порядок вiдшкодування шкоди, завданої громадяниновi незаконними дiями органiв дiзнання, попереднього слiдства, прокуратури i суду”, вiдповiдно до якої розмiр вiдшкодування за моральну шкоду у таких випадках не може бути меншим однiєї мiнiмальної заробiтної плати за один мiсяць перебування пiд слiдством i судом. Якщо врахувати, що слiдство i суд може бути проведено менше як за п’ять мiсяцiв, то мiнiмальний розмiр компенсацiї моральної шкоди за цим Законом становитиме менше п’яти мiнiмальних розмiрiв заробiтних плат, що суперечитиме ч. 2 ст. 440¹ ЦК України.

Уявляється, що у цьому випадку дiє загальна норма ч. 2 ст. 440¹ ЦК України, i мiнiмальний розмiр компенсацiї у будь-якому разi не може бути меншим вiд п’яти мiнiмальних розмiрiв заробiтних плат. Вiдхiд вiд цього положення повинен розцiнюватися як порушення вимог чинного цивiльного законодавства.

Що стосується максимального розмiру компенсацiї моральної шкоди, то слiд зазначити, що доктрина цивiльного права виходить з неможливостi встановлення верхньої межi такої компенсацiї. По-перше, така практика суперечитиме загальному принципу цивiльного права про повне вiдшкодування заподiяної шкоди[58] . По-друге, встановлення максимального розмiру компенсацiї суперечить загальнiй нормi про вiдшкодування моральної шкоди – ст. 440¹ ЦК України, за змiстом якої компенсацiї пiдлягає моральна шкода у повному обсязi.

Однак чинне законодавство є непослiдовним у цьому напрямку. Існує один нормативно-правовий акт, що визначає максимальний розмiр компенсацiї – Правила вiдшкодування власником пiдприємства, установи i органiзацiї або уповноваженим ним органом шкоди, заподiяної працiвниковi ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язкiв, затверджених постановою Кабiнету Мiнiстрiв України № 472 вiд 23 червня 1993 р. (iз змiнами i доповненнями внесеними постановою Кабiнету Мiнiстрiв України № 1100 вiд 03 жовтня 1999 р.), пунктом 11 яких встановлено, що розмiр компенсацiї моральної шкоди не повинен перевищувати 150 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян[59] . Оскiльки ст. 440¹ ЦК України не передбачає максимального розмiру компенсацiї моральної шкоди, тому немає жодних пiдстав, для встановлення такого положення, до того ж у пiдзаконному нормативно-правовому актi[60] . Крiм того, судова практика у справах про вiдшкодування моральної шкоди виходить з того, що в кожному конкретному випадку розмiр компенсацiї визначається судом з урахуванням характеру i тривалостi страждань, стану здоров'я потерпiлого, тяжкостi завданої травми, наслiдкiв тiлесних ушкоджень, iстотностi вимушених змiн у його життєвих i виробничих стосунках[61] .

Разом з тим, пiсля доповнення КЗпП України ст. 237¹ , яка передбачає можливiсть компенсацiї моральної шкоди у разi порушення будь-яких трудових прав працiвника[62] , складається ситуацiя за якої моральна шкода, заподiяна працiвнику зв’язку з трудовим калiцтвом чи професiйним захворюванням, якi стали наслiдком дiї небезпечних або шкiдливих умов працi (тобто, внаслiдок порушення конституцiйного права працiвника на належнi, безпечнi i здоровi умови працi[63] ) пiдлягає вiдшкодуванню лише в межах 150 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян. У той же час, моральна шкода заподiяна порушенням iнших трудових прав особи (наприклад, незаконне переведення) вiдшкодовується без обмежень.

Виходячи з викладеного можна зробити висновок, що п. 11 Правил вiдшкодування власником пiдприємства, установи i органiзацiї або уповноваженим ним органом шкоди, заподiяної працiвниковi ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язкiв суперечить ст. 440¹ ЦК України та ст. 12 Закону України “Про охорону працi”. А тому, на пiдставi п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 1 листопада 1996 р. № 9 “Про застосування Конституцiї України при здiйсненнi правосуддя”[64] суди при задоволенi позовiв про компенсацiю моральної шкоди, заподiяної працiвнику трудовим калiцтвом чи професiйним захворюванням, повиннi застосовувати норми ст. 440¹ ЦК України та ст. 12 Закону України “Про охорону працi” без обмежень розмiру такої компенсацiї будь-яким максимальним розмiром, виходячи лише з конкретних обставин справи.

Повертаючись до проблеми мiнiмального розмiру компенсацiї моральної шкоди, слiд зазначити, що суди не завжди враховують встановлений ч. 2 ст. 440¹ квартири. Богородчанський районний суд iвано-Франкiвської областi у справi за позовом Д. до С. про усунення перешкод у користуваннi земельною дiлянкою стягнув з вiдповiдача на вiдшкодування моральної шкоди. Рiшення у цих справах оскарженi не були. Натомiсть ухвалою судової колегiї Тернопiльського обласного суду було скасоване рiшення Тернопiльського мiського суду у справi за позовом К. оскiльки з вiдповiдача було стягнуто 50 грн. компенсацiї моральної шкоди, що не вiдповiдає вимогам ст. 440¹ ЦК України щодо мiнiмального розмiру компенсацiї[65] .

В окремих випадках позивач може вимагати компенсацiю моральної шкоди у меншому, нiж п’ять мiнiмальних заробiтних плат, розмiрi, або взагалi символiчну суму (скажiмо – 1 грн.), i суди задовольняють позов саме в такому розмiрi. Так, Диканський районний суд Полтавської областi стягнув з вiдповiдача на користь Полтавського мiського голови 1 грн. на вiдшкодування моральної шкоди. Рiшення було залишено без змiн судом касацiйної iнстанцiї[66] . Вказане рiшення суду з одного боку суперечить вимогам ст. 440¹ (немайнової) шкоди” зобов’язує суд визначати розмiр вiдшкодування моральної шкоди в межах заявлених позивачем вимог.

Така позицiя Пленуму Верховного Суду України видається цiлком обґрунтованою, оскiльки при вирiшеннi справ про вiдшкодування моральної, передбачене ч. 8 ст. 203 ЦПК України право суду вични за межi заявлених позовних вимог[67] . Крiм того, ряд фахiвцiв вважає, що обмеження мiнiмального розмiру компенсацiї моральної (немайнової) шкоди є мiнiмальною межею лише для суду, за яку останнiй не може вийти вирiшуючи питання про розмiр компенсацiї в межах заявлених позивачем вимог; у випадку ж коли вимоги позивача є нижчими нiж встановлений законодавством мiнiмум – суд, виходячи з принципу диспозитивностi, повинен вирiшувати позов у межах заявлених вимог[68] . Задоволення позовних вимог, заявлених у розмiрi, що є нижчий або значно нижчий (символiчнi суми) вiд встановленого законом мiнiмуму, не може розглядатися як порушення прав сторiн, норм матерiального чи процесуального права.

Виходячи з цього, слушною є пропозицiя доповнити ч. 2 ст. 440¹ моральної шкоди усунути неоднозначнiсть у тлумаченнi та застосуваннi закону при вирiшенi позовiв, заявлених у меншому, нiж мiнiмально встановлений, розмiрi.

Водночас, варто зазначити, що питання законодавчого (нормативного) встановлення мiнiмального i максимального розмiру компенсацiї моральної шкоди є досить спiрним з огляду на саму правову природу моральної шкоди, а також передовий зарубiжний досвiд.

У переважнiй бiльшостi держав, у правi яких iснує iнститут компенсацiї моральної шкоди, будь-якi межi її розмiру (мiнiмальнi, а тим бiльше максимальнi) законом не окреслюються. В кожному конкретному випадку суди визначають їх самостiйно, виходячи iз сутi позовних вимог та фактичних обставин справи[70] .

У зв’язку з викладеним вище, правильною, на най погляд, є думка про необхiднiсть взагалi вiдмовитися вiд законодавчого (нормативного) встановлення меж розмiру компенсацiї моральної шкоди. Найбiльш вагомими аргументами на пiдтримку такої позицiї, є наступнi.

По-перше. втрати немайнового характеру (душевнi, фiзичнi страждання) потерпiлий може оцiнювати нижче або вище розмiру, встановленого законодавцем.

По-друге, встановлене обмеження розмiру компенсацiї у правозастосовчiй практицi створює i створюватиме перепони щодо реалiзацiї прав людини на захист та повне вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди[71] .

бiль не мають грошового чи iншого майнового еквiваленту (економiчної оцiнки). У такому разi постала б проблема вирахування грошової вартостi найменшого (найдешевшого) блага, яким можна врiвноважити найменшi моральнi втрати (найменш слабкi страждання)i найбiльшого (найдорожчого) блага, яким можна згладити негативнi наслiдки найбiльших моральних втрат (найглибших страждань), а по сутi – цiну людського життя, гiдностi. А зробити це в принципi неможливо[72] .

По-четверне, у разi наявностi законодавчо визначеного мiнiмального розмiру компенсацiї моральної шкоди, може скластися ситуацiя, коли сума присудженої компенсацiї перевищує (невиключно, що й у кратному розмiрi) саму заподiяну шкоду. Це можливо, зокрема, у разi якщо суд встановить факт заподiяння моральної шкоди, яка пiдлягає компенсацiї, i одночасно дiйде висновку про незначний обсяг цiєї шкоди. Проте, керуючись ч. 2 ст. 440¹ ЦК України, суд зобов’язаний стягнути з вiдповiдача компенсацiю у сумi не нижчiй, нiж п’ять мiнiмальних розмiрiв заробiтної плати, яким би малим не був обсяг фактично заподiяної моральної шкоди. У такому випадку порушується принцип вiдповiдальностi за реально заподiяну шкоду, а також принципи розумностi, помiркованостi та справедливостi компенсацiї моральної шкоди. Сама ж компенсацiя, розмiр якої перевищує обсяг фактично заподiяної шкоди, перетворюється з одного боку на засiб покарання заподiювача, з iншого – на засiб безпiдставного збагачення потерпiлого (вiд цього, до речi, застерiгав свого часу ще Г. Ф. Шерсенєвич[73] ), цим самим вiдкриваючи поле для зловживання правом на вiдшкодування моральної шкоди.

Зважаючи на викладене, вважаємо, за необхiдне вiдмовитися вiд визначення на законодавчому рiвнi (а тим бiльше на рiвнi пiдзаконних нормативно-правових актiв) мiнiмального i максимального розмiрiв компенсацiї моральної (немайнової) шкоди, як це i зроблено у проектi нового ЦК України, i надати можливiсть самому потерпiлому оцiнювати обсяг моральної шкоди, а компетентному суду у кожному конкретному випадку визначати розмiр її компенсацiї виходячи з вимог розумностi та справедливостi.

Що ж стосується гарантiй права на компенсацiю моральної (немайнової) шкоди, недопущення необґрунтованого її заниження або, навпаки, завищення, зловживань правом на компенсацiю та свавiлля з боку влади, передусiм по вiдношенню до ЗМІ, то ця проблема, на нашу думку, повинна розглядатися не у площинi встановлення мiнiмального чи максимального розмiру компенсацiї моральної шкоди, а в площинi чiткого визначення критерiїв оцiнки моральної (немайнової) шкоди та розмiру її розмiру її компенсацiї.

Глава 2. Проблема оцiнки обсягу моральної шкоди та визначення розмiру її компенсацiї

Одним з найбiльш проблематичним моментом у доктринi цивiльного права та судовiй практицi є питання оцiнки обсягу моральної шкоди та встановлення розмiру її компенсацiї. Як свiдчить практика вирiшення справ про вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди, в окремих випадках деякi суди, задовольняючи такi позови i присуджуючи позивачам суми компенсацiї, недостатньо з’ясовують в чому саме полягали моральнi страждання, i належним чином не мотивують свої рiшення в частинi визначення обсягу моральної шкоди i присудженого розмiру компенсацiї.

характер i ступiнь моральних страждань, моральну шкоду слiд стягнути у розмiрi 2 тис. гривень”. Недостатньо мотивованим в частинi визначення розмiру компенсацiї є також рiшення Ужгородського мiського суду у справi за позовом Т. На користь останнього з державного бюджету стягнуто 40 тис. грн. моральної шкоди, заподiяної йому внаслiдок тримання пiд вартою протягом 15 мiсяцiв у зв’язку з пред’явленим обвинуваченням у вчиненi ряду злочинiв. При цьому провадження у справi було закрито на пiдставi п. 2 ст. 213 КПК України у зв’язку з недоведенiстю участi обвинуваченого у вчиненнi злочину[74] .

а вiдповiдно – визначення розмiру її компенсацiї. У теорiї та в судовiй практицi вiдсутнi єдинi, загальновизнанi способи та критерiї оцiнки обсягу моральної шкоди, нерiдко дискутується i сам принцип повного її вiдшкодування. Усе це перешкоджає виробленню єдиної практики судiв щодо визначення розмiру компенсацiї за заподiяну моральну (немайнову) шкоду.

Фундаментальним принципом, з якого повинен виходити суд, визначаючи розмiр компенсацiї моральної шкоди, має бути, на нашу думку, принцип повного вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди. Такий висновок випливає iз загальних засад цивiльного та цивiльно-процесуального права про повне вiдшкодування шкоди на пiдставi всебiчного, повного i об’єктивного встановлення обставин по кожнiй справi[75] .

Виходячи iз логiко-систематичного тлумачення ст. 440¹ ЦК України не викликає сумнiву, що вiдшкодування моральної шкоди на пiдставi вказаної статтi (як загальної норми) та норм спецiальних законiв повинно здiйснюватися з урахуванням загальних норм глави 40 ЦК, зокрема щодо вiдшкодування шкоди, заподiяної особi або майну, у повному обсязi (ст. 440 ЦК України), обов’язку особи, вiдповiдально за шкоду, повнiстю вiдшкодувати заподiянi збитки (ст. 453 ЦК України). Така ж позицiя знайшла своє вiдображення у рядi норм спецiальних законiв, якi встановлюють принцип повного вiдшкодування заподiяної моральної (немайнової) шкоди[76] .

на вiдшкодування такої дiйсної шкоди не може залежати вiд того, яким саме правопорушенням вона завдана. Зобов’язання по вiдшкодуванню моральної шкоди, як уже зазначалось, виникає при наявностi загальних пiдстав (умов) вiдповiдальностi за заподiяння шкоди. Тому повинне дiяти загальне правило: будь яка реальна (дiйсна) шкода вiдшкодовується у повному обсязi[77] .

Таким чином, проблема встановлення розмiру компенсацiї моральної шкоди зводиться в основному до визначення обсягу такої шкоди, завданої конкретнiй особi. Розмiр вiдшкодування повинен вiдповiдати обсягу спричиненої моральної шкоди, за винятком випадкiв, встановлених законодавством, якi передбачають можливiсть його зменшення (наприклад, наявнiсть вини самого потерпiлого[78] ), про що буде сказано нижче. Така думка вiдповiдає позицiї Пленуму Верховного Суду України, який роз’яснив, що розмiр вiдшкодування моральної шкоди суд визначає залежно вiд характеру та обсягу заподiяних позивачевi моральних та фiзичних страждань[79] , що, на нашу думку, є не що iнше як характер i обсяг моральної шкоди.

Отже, для визначення розмiру компенсацiї, яка пiдлягає виплатi, необхiдно передусiм встановити дiйсний обсяг заподiяної потерпiлому моральної шкоди, яка вiдшкодовується. У зв’язку з цим постає проблема оцiнки моральної шкоди та визначення її дiйсного обсягу для потерпiлого.

Глава 3. Способи оцiнки обсягу моральної шкоди.

Бiльшiсть фахiвцiв, як вiтчизняних, так i зарубiжних, схиляються до необхiдностi вироблення єдиного пiдходу до способiв оцiнки обсягу моральної шкоди та розмiру її компенсацiї. Проте, не даний час єдиної методики не iснує нi в Українi, нi за її межами.

Разом з тим iснує чимало теоретичних розробок цiєї проблематики, якi пропонують ой чи iнший спосiб оцiнки моральної шкоди. Вони є рiзними за своїм змiстом, теоретичною базою, ступенем наукової обґрунтованостi.

законодавствi, практикою його застосування, а також особливостями правової системи тiєї чи iншої країни[80] .

В системi англо-американського загального права (Common Law), де джерелом права визнаються судовi прецеденти, судовою практикою i доктриною визначенi три загальнотеоретичнi пiдходи до проблеми оцiнки обсягу моральної шкоди: концептуальний, особистiсний i функцiональний[81] . Суть першого полягає у проведенi аналогiї з майновою шкодою: життя людини, здоров’я, честь, гiднiсть, репутацiя, iншi немайновi блага розглядаються як окремий “нематерiальний” вид власностi, який має вартiсть (економiчну оцiнку). Звiдси, наприклад, кожна частина людського тiла має об’єктивну цiннiсть, i її втрата чи пошкодження (втрата функцiї) повинна бути компенсована грошима або iншим благом. у зв’язку з цим вироблений так званий “тарифний” спосiб (методика) визначення обсягу моральної шкоди, яка ґрунтується на численних прецедентах i виходить з принципу – “розмiр компенсацiї залежить вiд тяжкостi ушкодження”. Наприклад, у Великобританiї втрата ока оцiнюється в 3 – 4 тис. фунтiв стерлiнгiв, вказiвного пальця – в 1250 фунтiв[82] . Оцiнюватися може не лише тяжкiсть ушкодження, а саме страждання – “вартiсть” страждання визначається як грошова сума, за яку людина добровiльно погодилася б його пережити (наприклад, бiль).

В деяких рiшеннях судiв застосовується так званий “часовий пiдхiд”, який передбачає, що гострота сприйняття морального страждання як такого, чи викликаного стражданням фiзичним, пом’якшується з плином часу. Так Апеляцiйний суд одного iз штатiв США у своєму рiшеннi, яке набуло статусу прецеденту, присудив наступнi компенсацiйнi виплати за моральну шкоду, нанесену в результатi дорожньо-транспортної пригоди: 100 доларiв США в день протягом першого мiсяця пiсля аварiї, 50 доларiв США в день – протягом другого, 20 доларiв США в день – протягом решти чотирьох мiсяцiв. Очевидним є те, що наведенi цифри встановленi довiльно.

У вiтчизнянiй i пострадянськiй лiтературi вже пропонувалося розробити перелiк ушкоджень i вiдповiднi розмiри компенсацiї, якими могли б керуватися суди при винесеннi рiшень. Умовнiсть таких сум компенсацiї моральної шкоди допускалась, виходячи з того, що така ж умовнiсть iснує при вiдшкодуваннi матерiальної шкоди, заподiяної внаслiдок ушкодження здоров’я калiцтва. Однак, концептуальний пiдхiд i запропонована ним “тарифна” методика оцiнки обсягу моральної шкоди не враховує суб’єктивнiсть моральних i фiзичних страждань, якi залежать вiд психофiзичних особливостей кожного iндивiда, його соцiальний статус, iншi диференцiйнi ознаки. Пропозицiї ж застосування “тарифна” системи з вiдхиленням вiд встановлених ставок iз врахуванням особливостей потерпiлого, є, на нашу думку, також необґрунтованими, оскiльки у рiзних випадках цi вiдхилення будуть настiльки значними, що будь-яка ставка (тариф) втрачає сенс.

з того, наскiльки заподiяна шкода змiнила соцiальний статус особи порiвняно з тим, що iснував попередньо. Звiдси випливає, що розмiр компенсацiї, який стягується на користь потерпiлого, повинен бути достатнiм для забезпечення його засобами, якi дозволяють певним чином змiнити попереднi заняття, звички, зберегти такий спосiб життя, який iснував до заподiяння шкоди. Даний спосiб не застосовується для визначення розмiру компенсацiї за шкоду, заподiяну дiтям, оскiльки їх соцiальний статус ще не сформовано.

Очевидно, що функцiональний метод виходить iз розмiру уже проведених або майбутнiх витрат потерпiлого на збереження попереднього статусу. Тим самим сфера його застосування зводиться до випадкiв, що зумовлюють змiну способу життя особи. Крiм того, при оцiнцi обсягу моральної шкоди за функцiональним способом не враховується ступiнь глибини моральних страждань потерпiлого, якi носять виключно суб’єктивний характер.

Недолiки цього способу врахованi у так званому особистiсному методi оцiнки моральної шкоди. Цей пiдхiд ґрунтується на постулатi, що глибина душевних переживань особи залежить вiд особливостей психiки, а грошова (майнова) компенсацiя повинна згладити втрату потерпiлим можливостi насолоджуватися життям у теперiшньому i майбутньому. Зрозумiло, що розмiр компенсацiї у цих випадках визначається довiльно.

Дещо iншi принципи покладенi в основу способiв оцiнки обсягу моральної шкоди та розмiру компенсацiї у країнах континентальної (романо-германської) системи права. В бiльшостi розвинутих країн жодної методики, яка ґрунтується на розрахунках розмiру моральної шкоди не iснує, i з врахуванням особливостей розумiння цього iнституту – не може iснувати. Оцiнка обсягу моральної шкоди повнiстю передана на вирiшення суду. При цьому суд повинен керуватися вимогами справедливостi, помiркованостi та розумностi[83] .

Наприклад, у Францiї суддя при постановленi рiшення не зв’язаний будь-якими розрахунками чи критерiями визначення обсягу фактичної шкоди, а лише вимогами справедливостi компенсацiї, розмiр якої повинен бути достатнiм для згладжування негативних наслiдкiв заподiяння шкоди та полегшення становища потерпiлого. Аналогiчної позицiї дотримується законодавство Болгарiї. Таким же шляхом розвивається iнститут вiдшкодування моральної шкоди в Росiйськiй Федерацiї.

вироблено судовою практикою i законодавчо закрiплено критерiї, якi на основi принципiв справедливостi, помiркованостi i розумностi дозволяють з достатньою мiрою об’єктивностi оцiнити фактичний обсяг заподiяної особi моральної шкоди та визначити вiдповiдний розмiр компенсацiї. Суд при вирiшеннi справ виходить з того, що дiйсний (умовно дiйсний) обсяг моральної шкоди, а отже, сума належної потерпiлому компенсацiї залежать, зокрема, вiд душевних та фiзичних страждань, їх тривалостi, вiку потерпiлого, його психiчних особливостей, схильностi (або несхильностi) до переживань тощо. На сам розмiр компенсацiї впливає також ступiнь вини заподiювача шкоди, деякi iншi обставини. Крiм того при оцiнцi обсяг шкоди та визначення розмiру її компенсацiї суди враховують грошовi суми, якi ранiше присуджувалися у справах, пов’язаних з аналогiчними делiктами (тобто судову практику, яка склалась на момент постановлення рiшення). Саме цi суми визнаються базовими для визначення розмiру компенсацiї i пiдлягають коригуванню в бiк зменшення чи збiльшення, виходячи iз конкретних обставин справи – критерiїв оцiнки моральної шкоди.

Такий досвiд у розв’язаннi порушеної проблеми є, на нашу думку, найбiльш прийнятним i вартим для запозичення. Тим бiльше, що судова практика в Українi iде саме шляхом вироблення певних критерiїв, якi б дозволили з тiєю чи iншою мiрою об’єктивностi оцiнити обсяг моральної шкоди i призначити потерпiлому справедливий, помiркований i розумний розмiр її компенсацiї.

Глава 4 . Критерiї оцiнки моральної шкоди .

Як уже зазначалося, з принципу повного вiдшкодування заподiяної шкоди при визначеннi розмiру компенсацiї моральної шкоди слiд виходити iз обсяг фактичної шкоди, заподiяної потерпiлому, з врахуванням всiх обставин конкретної справи. Розмiр компенсацiї за загальним правилом повинен вiдповiдати обсягу заподiяної шкоди, окрiм випадкiв, коли керуючись вимогами справедливостi, помiркованостi i розумностi, суд може зменшити суму компенсацiї, аби її розмiр був не бiльший, анiж достатнiй для розумного задоволення потерпiлого.

Звiдси постає питання про науково обґрунтований та справедливий спосiб оцiнки обсягу моральної шкоди, а також визначення розумного розмiру її компенсацiї.

обсягу моральної шкоди (визначення розмiру компенсацiї) та критерiїв, якi впливають на цей розмiр.

Аналiз чинних правових норм, якi регулюють правовiдносини по вiдшкодуванню моральної шкоди в Українi, дає пiдстави стверджувати, що вже на сьогоднi вони мiстять певнi критерiї, за якими суди повиннi оцiнювати обсяг моральної шкоди, а вiдтак, визначати розмiри належної компенсацiї. Зокрема, згiдно iз ст. 440¹ ЦК України розмiр вiдшкодування визначається з урахуванням сутi позовних вимог, характеру дiяння особи, яка заподiяла шкоду, фiзичних та моральних страждань потерпiлого та iнших негативних наслiдкiв. Автори проекту ЦК України у ст. 1281 зазначають, що розмiр компенсацiї моральної шкоди визначається судом залежно вiд характеру правопорушення, глибини фiзичних та моральних страждань, погiршення або позбавлення можливостi реалiзацiї потерпiлим своїх здiбностей, а також ступеня вини завдавача у випадках, коли вина є пiдставою вiдшкодування. При визначеннi розмiру шкоди мають враховуватися вимоги розумностi i справедливостi. Характер фiзичних i душевних страждань оцiнюється судом з урахуванням фактичних обставин, за яких було завдано моральної шкоди, та особистостi потерпiлого. Таким чином в проектi ЦК України розмiр компенсацiї ставиться у пряму залежнiсть вiд характеру страждань – фактичної моральної шкоди.

Аналiз судової практики свiдчить, що суди роблять спробу окреслити конкретнi критерiї, за якими визначається обсяг заподiяної моральної шкоди. Вiдповiдно до змiсту п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 вiд 31 березня 1995 р. “Про судову практику в справах про вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди” розмiр вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом в межах заявлених вимог залежно вiд характеру та обсягу заподiяних позивачевi моральних i фiзичних страждань (враховується характер i тривалiсть страждань, стан здоров'я потерпiлого, тяжкiсть завданої травми, наслiдки тiлесних ушкоджень, iстотнiсть вимушених змiн у його життєвих i виробничих стосунках, ступiнь зниження престижу, дiлової репутацiї – останнє залежить вiд характеру дiяльностi потерпiлого, посади, часу й зусиль, необхiдних для вiдновлення попереднього стану), з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини вiдповiдача (зокрема, намiру, з яким дiяв заподiювач шкоди тощо)та iнших обставин.

Суди, зокрема Радянський районний суд м. Києва, вирiшуючи справи цiєї категорiї, при визначеннi розмiрiв компенсацiї за моральну шкоду, враховували регiон поширення вiдомостей, публiкацiєю яких заподiяна така шкода, – у справах про захист честi, гiдностi, дiлової репутацiї; час, протягом якого потерпiлий вiдшкодовував поновлення у правах, майновий стан потерпiлого та завдавача шкоди – у справах про вiдшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, залиттям квартири та iн.[84]

Проблеми визначення системи критерiїв оцiнки моральної шкоди досить широко обговорюються у спецiальнiй лiтературi. Зокрема, пропонується оцiнювати обсяг моральної шкоди виходячи з розмiру сумарного психотравмуючого впливу цiєї шкоди, для визначення якого враховуються:

iнтенсивнiсть психотравмуючого впливу, викликаних ним вiдхилень у психо-фiзiологiчному станi потерпiлого:

1) iнтенсивнiсть та тривалiсть фiзичних страждань;

5) величина шкоди, що завдана соцiальному престижу i дiловiй репутацiї потерпiлого.

6) ступiнь порушення життєвих планiв i перспектив.

7) ступiнь порушення професiйних планiв i перспектив.

8) розмiр майнової шкоди, що завдана потерпiлому.

9) негативний вплив обставин, що виникли внаслiдок протиправних дiй на близьких, родичiв i знайомих потерпiлого.

Однак, перелiченi критерiї дають змогу оцiнити моральну шкоду лише з одного – психологiчного аспекту.

Бiльш вдалим, на нашу думку, є визначення критерiїв оцiнки моральної шкоди зроблене С.І. Шiмон i В. П. Палiюком. До таких критерiїв належать:

1) характер моральних страждань;

3) вид моральних страждань;

6) тривалiсть негативних наслiдкiв (страждань);

7) час, що минув з моменту виникнення моральної шкоди, у випадках короткочасної або тривалої дiї страждань;

9) спосiб поширення вiдомостей;

10) ступiнь зниження престижу, дiлової репутацiї залежно вiд характеру дiяльностi особи.[86]

встановити наявнiсть цiєї шкоди та її розмiр. Стосовно окремих критерiїв, то вони мають вiдношення до iндивiдуальних ознак потерпiлого або зазначенi у спецiальних законах, що регулюють тi чи iншi правовiдносини (наприклад, у справах про захист честi, гiдностi, дiлової репутацiї; про вiдшкодування шкоди, заподiяної калiцтвом, тощо)[87] .

можуть бути подiленнi на простi переживання; страждання; страждання, пов’язанi з фiзичними болем.

Правильно критерiєм оцiнки обсягу моральної шкоди визнано вид страждань, пiд яким, мабуть, слiд розумiти їх зовнiшнiй прояв, тобто тi вiдчуття потерпiлого, якi виникли в нього в наслiдок порушення суб’єктивних прав: фiзичнi – це бiль, нудота, ядуха, запаморочення, свербiння, трясця, гарячка та iншi хворобливi вiдчуття, а душевнi (психiчнi) – вiдчай, горе, страх; сором, приниження; занепокоєння, знервованiсть та iншi[88] . Уявляється, що фiзичнi страждання повиннi враховуватися лише у сукупностi з психiчними, оскiльки вони тiсно переплiтаються у свiдомостi людини.

психiчних страждань (душевного болю), то вважаємо, що можна видiлити наступнi ступенi: незначний душевний бiль; значний душевний бiль; сильний; нестерпний; душевний бiль руйнiвної для психiчного здоров’я сили.

Цiлком обґрунтовано буде визнати критерiєм оцiнки обсягу моральної шкоди iстотнiсть змiн у життi потерпiлого та їх тривалiсть у часi. Моральнi страждання можуть носити рiзний характер i по-рiзному знаходити свiй вияв у часi – однi проявляються вiдразу (смерть близької людини), iншi з часом (втрата професiйної працездатностi, що перешкоджає веденню повноцiнного життя). Цi негативнi наслiдки можуть бути подiленi на три групи залежно вiд їх тривалостi та можливостi вiдновлення понесених втрат:

який повнiстю повертається до попереднього стану.

2. Бiльш складнi розлади душевного стану (наприклад, неврози, переживання у зв’язку iз змiнами способу життя, втратою перспектив, можливостi зробити кар’єру, зменшення можливостi одержання позитивних емоцiй). Цi втрати є тривалими у часi, але можуть бути компенсованi iншими благами, а вимушенi змiни у життi – вiдновленнi. Наприклад, змiна мiсця проживання особи внаслiдок розголошення таємницi усиновлення.

людини тощо.

Цi групи негативних наслiдкiв можуть дути охарактеризованi як короткочаснi, тривалi i довiчнi, а змiни в життi людини – як неiстотнi (що можуть бути повнiстю вiдновленi) та iстотнi (що можуть бути вiдновленi частково або є невiдновними).

Однак при визначеннi iстотностi змiн у способi життя особи (зокрема, втрата перспектив, можливостi створити сiм’ю, зробити кар’єру) необхiдно враховувати реальну можливiсть особи реалiзувати втрачену перспективу, а не її абстрактнi бажання чи безпiдставнi сподiвання, якi й до заподiяння шкоди були нездiйсненними.

Щодо страждань, якi тривають у часi i не спричинили суттєвих негативних змiн у життi потерпiлого, то через певний час такi страждання згладжуються i з часом навiть забуваються. Тому, на нашу думку, у випадках коли страждання не є довiчними, то розмiр компенсацiї безпосередньо пiсля нанесення моральної шкоди має бути вищим, нiж розмiр компенсацiї такої шкоди через вiдносно значний промiжок часу.

поширення вiдомостей; спосiб їх поширення; статус потерпiлого; характер його професiйної дiяльностi. У випадку заподiяння моральної шкоди через смерть близької людини (члена сiм’ї) необхiдно, на нашу думку, враховувати характер вiдносини мiж загиблим та потерпiлим; ступiнь близькостi; спiльнiсть проживання. Проте, у будь-якому разi потрiбно виходити з характеру мiжособових стосункiв.

В лiтератури критерiями оцiнки моральної шкоди нерiдко називають ще, ступiнь вини (завдавача, потерпiлого), характер дiяння особи, яка заподiяла шкоду, майнових стан завдавача i потерпiлого тощо. Однак, на нашу думку, цi обставини є швидше факторами, якi впливають на остаточний розмiр компенсацiї, допускаючи її змiну, переважно в бiк зниження.

Глава 5 . Критерiї оцiнки немайнової шкоди, заподiяної юридичнiй особi.

Зважаючи на суттєву вiдмiннiсть мiж поняттям моральної шкоди, завданої фiзичнiй особi, i немайнової шкоди, спричиненої юридичнiй особi, слушною є думка визначення окремих критерiїв оцiнки моральної шкоди для юридичних осiб.

Очевидно, що такi критерiї як характер чи вид душевних та фiзичних страждань не можуть бути застосованi для оцiнки немайнової шкоди нанесеної пiдприємству, установi або органiзацiї. В лiтературi пропонується вирiшувати проблему оцiнки немайнової шкоди по-рiзному.

Для визначення обсягу немайнової шкоди для юридичних осiб, прийнятними вважаються наступнi напрямки:

1. Визначення характеру суспiльного резонансу в результатi вчинення проти юридичної особи протиправного дiяння.

2. Вивчення характеру i обсягу витрат на лiквiдацiю наслiдкiв протиправної дiї (бездiяльностi).

4. Визначення розмiру шкоди, завданої планам i перспективам дiяльностi юридичної особи.

1. Ступiнь шкоди, завданої дiловiй репутацiї (нематерiальним активам).

2. Статус юридичної особи, що визначається її рейтингом на ринку в данiй сферi дiяльностi.

3. Чутливiсть дiлової репутацiї юридичної особи для її конкурентоспроможностi, що залежить вiд специфiки дiяльностi.

4. Ступiнь негативних емоцiйних переживань спiвробiтникiв юридичної особи, а також вимушенi втрати їх часу i зусиль.

Глава 6 . Визначення розмiру компенсацiї моральної (немайнової ) шкоди .

Наведенi вище критерiї дають змогу оцiнити обсяг моральної (немайнової) шкоди не в абсолютних показниках, з точки зору вiдносностi глибини тих чи iнших страждань (втрат немайнового характеру) та обсягу спричиненої ними шкоди.

В лiтературi зустрiчаються спроби створення методик якi дозволяють визначати обсяг моральної (немайнової) шкоди у абсолютних показниках i встановлювати вiдповiдний розмiр компенсацiї. Проте, на нашу думку, такi спроби приреченi на невдачу, оскiльки усi вони спираються на певний базовий розрахунковий рiвень, який завжди є умовний, а визначений на його основi розмiр компенсацiї не узгоджується з принципом повного вiдшкодування завданої шкоди та з вимогами вiдповiдностi розмiру компенсацiї обсягу самої шкоди.

Зважаючи на це, слiд погодитися з думкою, що конкретний розмiр компенсацiї у кожному випадку повинен призначатися судом на основi повного, всебiчного i об’єктивного дослiдження всiх обставин справи (критерiїв оцiнки моральної шкоди), принципу повного вiдшкодування моральної шкоди, враховуючи вимоги розумностi i справедливостi. Саме таке вирiшення цiєї проблеми пропонується у проектi ЦК України.

У зв’язку з цим, постає iнше, не менш важливе, питання, з якого базового розмiру компенсацiї моральної шкоди слiд виходити суду при вирiшеннi конкретних справ даної категорiї.

Найбiльш правильною уявляється позицiя, часто висловлювана в лiтературi, що таким базовим рiвнем може бути лише суть позовних вимог потерпiлого. Враховуючи таку особливiсть моральної (немайнової) шкоди як неповторнiсть психiчних реакцiй людини, iндивiдуальнiсть сприйняття дiйсностi, можна зробити висновок, що потерпiлий єдиний спроможний знайти еквiвалент власним стражданням. Суд лише повинен слiдкувати, щоб розмiр компенсацiї вiдповiдав вимогам розумностi i справедливостi. Питання про змiну розмiру компенсацiї повинно розглядатися судом лише у випадку, коли заявленi позовнi вимоги є необґрунтованими, явно не вiдповiдають негативним наслiдкам, є непомiрно високими. Слушною, на наш погляд, є думка, що змiна розмiру компенсацiї можлива лише у бiк зменшення порiвняно iз заявленим у позовi з обов’язковим обґрунтуванням такого рiшення[90] . Про збiльшення судом розмiру компенсацiї моральної шкоди не може бути i мови, оскiльки це суперечило б принципу диспозитивностi.

Отже, суть позовних вимог потерпiлого (заявлений розмiр компенсацiї, його обґрунтування, виходячи з характерi та ступеня моральних страждань) є тiєю базою, з якої повинен виходити суд при вирiшеннi питання про розмiр компенсацiї.

Проте, виходячи з вимог розумностi та справедливостi, суд у необхiдних випадках може вiдiйти вiд принципу вiдповiдностi розмiру компенсацiї обсягу заподiяної моральної шкоди. Пiдставою для цього можуть бути передбаченi законом обставини, за наявностi яких, суд може зменшити розмiр вiдшкодування.

Як уже зазначалося, на випадки вiдшкодування моральної шкоди поширюються норми глави 40 ЦК України, в тому числi ст. 454. У зв’язку з цим до обставин, якi дозволяють зменшити розмiр компенсацiї слiд вiднести ступiнь вини потерпiлого та завдавача шкоди, а також майновий стан останнього.

Законодавець у ст. 440¹ ЦК України визначає, що розмiр компенсацiї залежить вiд характеру дiянь особи, яка заподiяла шкоду. У проектi ЦК України прямо вказано на залежнiсть розмiру компенсацiї моральної шкоди вiд ступеня вини завдавача у випадках, коли вина є пiдставою вiдшкодування (ст. 2081). Постає питання про значення форми вини, що характеризує дiяння особи, яка заподiяла шкоду. Як вiдомо у правовiдносинах по вiдшкодуванню шкоди форма вини завдавача не має значення для визначення розмiру компенсацiї. Очевидно, має йтися, як слушно визначили автори проекту ЦК України, лише про ступiнь вини завдавача моральної шкоди.

Питання про ступiнь вини особи, яка заподiяла моральну шкоду, може реально ставитися лише у випадках, коли у виникненнi шкоди є вина як завдавача, так i самого потерпiлого, що зумовлює так звану змiшану вiдповiдальнiсть. За загальним правилом така вiдповiдальнiсть полягає у зменшеннi розмiру компенсацiї за реально завдану шкоду. Однак ст. 454 ЦК України передбачає, що у разi наявностi грубої необережностi потерпiлого у заподiяннi шкоди або збiльшення її обсягу, суд може не тiльки зменшити розмiр компенсацiї, а взагалi вiдмовити у вiдшкодуваннi. Дещо iншої, але слушної, на нашу думку, позицiї дотримуються автори проекту ЦК України, у ст. 1271 якого передбачається вiдмова у вiдшкодуваннi шкоди, яка виникла лише внаслiдок умислу потерпiлого. Груба необережнiсть потерпiлого, що сприяла виникненню або збiльшенню шкоди, може бути пiдставою тiльки для зменшення розмiр вiдшкодування залежно вiд ступеня вини потерпiлого. Законодавством можуть робитися винятки з цього правили.

Таким чином, у випадках, коли груба необережнiсть потерпiлого, що сприяла виникненню або збiльшенню обсяг моральної (немайнової) шкоди, суд виходячи з конкретних обставин справи може зменшити розмiр компенсацiї (за чинним ЦК України – також i вiдмовити у вiдшкодуваннi шкоди). При цьому, на нашу думку суд повинен встановити факт наявностi моральної шкоди, оцiнити обсяг цiєї шкоди, визначити розмiр компенсацiї та зменшити суму вiдшкодування пропорцiйно ступеня вини потерпiлого та завдавача (наприклад, у процентному вiдношеннi).

Оскiльки у справах про вiдшкодування моральної шкоди оспорюються немайновi права, то вважаємо, що суд, керуючись вимогами розумностi i справедливостi, повинен у деяких випадках враховувати майновий стан вiдповiдача. Цей принцип має виражатися в тому, що суд може зменшити розмiр вiдшкодування, якщо майновий стан вiдповiдача до заподiяння ним моральної шкоди чи внаслiдок її вiдшкодування був чи стає для винного вкрай скрутним. Проте, майновий стан потерпiлого не може бути критерiєм, який впливає на визначення розмiру компенсацiї за немайнову шкоду, оскiльки у такому разi в усiх випадках, коли позивач є менш забезпеченим матерiально, анiж вiдповiдач, можливо було б знайти пiдстави для пiдвищення розмiру вiдшкодування i покращання таким чином майнового стану потерпiлого. Вiд цього, до речi, застерiгав свого часу ще Г. Шершенєвич[91] . Особливо це ускладнювало б справи за позовами громадян до юридичних осiб. Зрозумiло, що при однаковому скрутному майновому станi позивача i вiдповiдача це не може бути пiдставою для зменшення розмiру вiдшкодування.

Таким чином, проблема визначення розмiру компенсацiї моральної шкоди є досить складною для однозначного її вирiшення на законодавчому рiвнi. Проте, як бачиться, доцiльно було б запропонувати певний порядок вирiшення проблеми визначення розмiру компенсацiї за немайнову шкоду, який має полягати у наступному.

Моральна (немайнова) шкоди повинна вiдшкодовуватися виходячи з загальноцивiлiстичного принципу про повне вiдшкодування заподiяних збиткiв. Розмiр компенсацiї, повинен бути адекватним обсягу моральної (немайнова) шкоди, який оцiнюється лише судом, виходячи iз встановлених законодавством та практикою критерiїв оцiнки. Будь-яке обмеження мiнiмальних чи максимальних рiвнiв компенсацiї моральної шкоди не може бути обґрунтованим. Позовнi заяви мають прийматися судом до розгляду незалежно вiд того, якi розмiри позовних вимог у них зазначенi. Розмiр вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає у межах заявлених вимог, виходячи з їх сутi. Суд, у випадках передбачених законодавством, керуючись вимогами розумностi та справедливостi може вiдступити вiд принципу повного вiдшкодування моральної шкоди з урахуванням ступеня вини завдавача та його матерiального стану. Розмiр компенсацiї не повинен бути настiльки малим, щоб вона втратила своє дiйсне призначення. В той же час, нам не потрiбно вводити таку практику, яка має мiсце в рядi зарубiжним країн, коли на вiдшкодування моральної шкоди стягуються мiльйоннi суми, бо такий спосiб захисту цивiльних прав як компенсацiя моральної (немайнової) шкоди, не повинен стати засобом безпiдставного збагачення потерпiлої особи.

недопустимiсть грошового вiдшкодування потерпiлiй особi пережитих фiзичних i душевних страждань. Та згодом аргументи тих, хто був проти iснування такого способу захисту цивiльних прав, були визнанi непереконливими, i законодавець створив вiдповiднi юридичнi норми, якi в сукупностi становлять окремий iнститут, що вбирає в себе окремi статтi спецiальних законiв. Малодослiдженiсть такої проблематики в теорiї цивiльного права, новiтнiсть норм породжують певнi труднощi в правозастосовчiй практицi, зокрема це стосується визначення поняття моральної (немайнової) шкоди, уточнення кола осiб, що мають право на таке вiдшкодування, проблеми спiввiдношення загальних i спецiальних норм цього iнституту, питання про поширення на iнститут компенсацiї моральної шкоди загальних правил про делiктнi зобов’язання, проблема допустимостi вiдшкодування моральної шкоди на основi генерального i сингулярного делiктiв.

Виходячи з матерiалу, викладеного у цiй роботi, на основi аналiзу українського законодавства, яке регулює вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди, судової практики, дискусiйних питань iнституту вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди та дослiдження умов настання вiдповiдальностi за завдану моральну (немайнову) шкоду можна зробити наступнi висновки.

1. Вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди є цивiльно-правовим iнститутом делiктної вiдповiдальностi, за допомогою якого здiйснюється захист усiх природних прав людини та законних iнтересiв юридичних осiб, незалежно вiд того, до якої галузi права належать правовiдносини, в яких вони реалiзуються. Тому, виходячи iз логiко-систематичного тлумачення на цей iнститут поширюються усi нормиглави 40 ЦК України щодо делiктної вiдповiдальностi на основi принципу генерального делiкту.

Норми ст. 440¹ чинного ЦК України (ст. 1245 проекту ЦК), якi встановлюють умови вiдповiдальностi за завдання моральної (немайнової) шкоди є загальними i повиннi застосовуватися незалежно вiд того, чи передбачено право на компенсацiю такої шкоди спецiальними нормами, тобто не залежно вiд наявностi сингулярного делiкту.

2. Закрiплене у чинному законодавствi поняття моральної (немайнової) шкоди охоплює моральну шкоду, завдану фiзичнiй особi, та немайнову шкоду, заподiяну юридичнiй особi, якi рiзними за своїм змiстом.

Пiд моральною шкодою потрiбно розумiти моральнi (психiчнi та фiзичнi) страждання, якi виникли внаслiдок посягання на абсолютнi нематерiальнi блага (життя, здоров’я, честь, гiднiсть i т. д.), порушення особистих немайнових прав, пов’язаних з майновими (право авторства, право на iм’я i т. д.), а також майнових прав потерпiлого – фiзичної особи.

Пiд немайновою шкодою, завданою юридичнiй особi, слiд розумiти втрати (зменшення) нематерiальних активiв пiдприємства, установи або органiзацiї, якi настали або могли настати внаслiдок приниження дiлової репутацiї, порушення немайнових прав юридичної особи, пов’язаних з майновими (авторських та сумiжних прав, права на фiрмове найменування, прав на знак для товарiв i послуг, розголошення комерцiйної таємницi i т. п.). Пропонується закрiпити такi визначення моральної (немайнової) шкоди на законодавчому рiвнi або керiвних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України та Президiї Вищого арбiтражного суду України та у вiдповiднiй нормi ЦК України.

У спецiальних законодавчих актах слiд закрiпити визначення моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням конкретного виду суб’єктивних прав з урахуванням тих особливостей, якi зумовленi певним видом правовiдносин (трудових, господарських, адмiнiстративних тощо).

3. У правi об’єктивно iснує презумпцiя завдання моральної (немайнової) шкоди, оскiльки порушення суб’єктивних немайнових прав особи так чи iнакше спричиняє втрати немайнового характеру. Ця презумпцiя повинна бути сформульована у ЦК України i стосуватися випадкiв заподiяння моральної (немайнової) шкоди, передбачених у спецiальному законодавствi, на основi принципу сингулярного делiкту. Такими випадками, на нашу думку, слiд вважати заподiяння шкоди життю i здоров’ю, порушення прав та законних iнтересiв фiзичних осiб з боку органiв державної влади i мiсцевого самоврядування, в тому числi незаконне притягнення до вiдповiдальностi, поширення вiдомостей, що не вiдповiдають дiйсностi тощо.

4. Пiдставами делiктної вiдповiдальностi за завдання моральної (немайнової) шкоди є склад цивiльно-правового делiкту, необхiдними елементами якого є наявнiсть моральної шкоди, протиправнiсть поведiнки завдавача (порушення суб’єктивних прав особи), причинний зв’язок мiж протиправним дiянням та моральною шкодою, а також вина, крiм випадкiв вiдповiдальностi без вини, до яких, зокрема, належить заподiяння моральної шкоди в результатi ушкодження здоров’я джерелом пiдвищеної небезпеки. Ознаками джерела пiдвищеної небезпеки слiд вважати: 1) непiдконтрольнiсть вiдповiдної дiяльностi безперервному i всеосяжному контролю з боку людини; 2) високий ступiнь вiрогiдностi заподiяння непередбаченої (випадкової) шкоди цiєю дiяльнiстю.

У зв’язку з цим пропонується у вiдповiдних нормах ЦК України визначити випадки вiдповiдальностi за завдання моральної (немайнової) шкоди незалежно вiд вини завдавача (наприклад, завдання шкоди життю i здоров’ю фiзичної особи джерелом пiдвищеної небезпеки; завдання шкоди незаконними рiшеннями, дiями або бездiяльнiстю органiв державної влади та мiсцевого самоврядування, їх посадовими особами.), а також закрiпити ознаки джерела пiдвищеної небезпеки.

5. Вiдповiдно до чинного законодавства України моральна (немайнова) шкода може вiдшкодовуватися у грошовiй або iншiй майновiй формi. Проте доцiльно зберегти лише грошову форму компенсацiї, оскiльки грошi є загальним еквiвалентом будь-якого майна.

i бути не бiльшим чим достатнiм для вiдновлення попереднього душевного стану фiзичної особи або нематерiальних активiв юридичної особи, виходячи iз принципiв розумностi та справедливостi. У зв’язку з цим необґрунтованим є встановлення мiнiмального i максимального розмiру компенсацiї.

шкоди, заподiяної фiзичнiй особ i: характер моральних страждань, тяжкiсть ушкодження здоров’я, вид моральних страждань, глибина (або ступiнь) психiчних страждань, iстотнiсть вимушених змiн у життi потерпiлого, тривалiсть негативних наслiдкiв (страждань), час, що минув з моменту виникнення моральної шкоди, у випадках короткочасної або тривалої дiї страждань.

Для оцiнки обсягу немайнової шкоди, заподiяної юридичних осiб необхiдно застосовувати такi критерiї оцiнки як характер i ступiнь шкоди, завданої дiловiй репутацiї (нематерiальним активам), статус юридичної особи, що визначається її рейтингом на ринку в данiй сферi дiяльностi, чутливiсть дiлової репутацiї юридичної особи для її конкурентоспроможностi, що залежить вiд специфiки дiяльностi, ступiнь негативних емоцiйних переживань спiвробiтникiв юридичної особи, а також вимушенi втрати їх часу i зусиль, наслiдки негативної поведiнки завдавача пiсля звершення протиправного дiяння (якщо таке мало мiсце).

Названi критерiї належать до загальних, тобто таких, якi повиннi застосовуватися при вирiшенi усiх справ про вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди. Крiм того, судовою практикою встановлено спецiальнi критерiї оцiнки обсягу моральної (немайнової) шкоди в окремих категорiй справ, а саме: тяжкiсть ушкодження (у справах про ушкодження здоров’я); регiон поширення вiдомостей (коло обiзнаних осiб), спосiб поширення вiдомостей, ступiнь зниження престижу, дiлової репутацiї залежно вiд характеру дiяльностi особи (у справах про захист честi, гiдностi, дiлової репутацiї).

Виходячи з цього пропонується на законодавчому рiвнi закрiпити принцип повного вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди, вiдмовитися вiд встановлення мiнiмальної та максимальної межi розмiру компенсацiї, а також сформулювати чiткi загальнi i спецiальнi (особливi) критерiї оцiнки обсягу моральної (немайнової) шкоди.

7. Керуючись вимогами справедливостi та розумностi, суд може вiдступити вiд принципу повного вiдшкодування шкоди за наявностi вини потерпiлого у виникненнi або збiльшеннi обсягу шкоди та, у випадках, коли внаслiдок повного вiдшкодування заподiяної шкоди матерiальне становище завдавача стане вкрай скрутним або може призвести до банкрутства юридичної особи. Тому ступiнь вини завдавача шкоди (потерпiлого) та майнове становище завдавача повиннi враховуватися судом при визначеннi остаточного розмiру вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди i у випадках передбачених законом може бути пiдставою для вiдповiдного зменшення розмiру компенсацiї (вiдходу вiд принципу повного вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди). Такий порядок пропонується встановити на рiвнi норми ЦК України.

Загалом же, проблеми компенсацiї моральної (немайнової) шкоди потребують всебiчного теоретичного дослiдження. Чинне законодавство та судова практика з цих питань повиннi бути пiддана ґрунтовному та всебiчному аналiзу. На пiдставi цього необхiдно внести вiдповiднi корективи до чинного законодавства, яке в частинi вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди не є досконалим.

та передовий зарубiжний досвiд з питань захисту прав та законних iнтересiв фiзичних осiб.

Список використаних п ершоджерел

1. Законодавчi та пiдзаконнi нормативно-правовi акти

1. Конституцiя України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. – К.: Ін Юре, 1996. – 55 с.

2. Декларацiя про державний суверенiтет України, прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року. – К, 1991. – 6 с.

3.

4. Цивiльний кодекс Української РСР, затверджений Законом вiд 18 липня 1963 року № 1540-06 // Кодекси України. – Том 2. – К.: Ін Юре, 1997. – С. 275 – 425.

5. Цивiльний процесуальний кодекс України, затверджений Законом вiд 18 липня 1963 року № 1500-06 // Кодекси України. – Том 2. – К.: Ін Юре, 1997. – С. 425 – 602.

6. Кодекс законiв про працю України, затверджений Законом вiд 10 грудня 1973 року № 322-VIII // Кодекси України. – Том 1. – К.: Ін Юре, 1997. – С. 164 – 276.

7. Закон України “Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть” вiд 16 квiтня 1991 року № 959-XII // Вiдомостi Верховної Ради України – 1991– № 19. – Ст. 35.

8. Закон України “Про iнформацiю” вiд 2 жовтня 1992 року № 2657-XII // Вiдомостi Верховної Ради України – 1992 – № 48. – Ст. 650.

9.

10. Закон України “Про друкованi засоби масової iнформацiї (пресу) в Українi” вiд 16 листопада 1992 року № 2782-XII // Вiдомостi Верховної Ради України – 1993 – № 1. – Ст. 1.

11. Закон України “Про внесення змiн i доповнень до положень законодавчих актiв України, що стосуються захисту честi, гiдностi та дiлової репутацiї громадян i органiзацiй” вiд 6 травня 1993 р. // Голос України. – 1993. – № 99. – С. 13.

12.

13. Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 23 грудня 1993 року № 3792-XII // Вiдомостi Верховної Ради України – 1994 – № 13. – Ст. 64.

14. Закон України “Про порядок вiдшкодування шкоди, завданої громадяниновi незаконними дiями органiв дiзнання, попереднього слiдства, прокуратури i суду” вiд 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР // Вiдомостi Верховної Ради України – 1995– № 1. – Ст. 1.

15. Закон України “Про iнформацiйнi агентства” вiд 28 лютого 1995 року № 74/95-ВР // Вiдомостi Верховної Ради України – 1995 – № 13. – Ст. 83.

16. Закон України “Про режим iноземного iнвестування” вiд 19 березня 1996 року № 93/96-ВР // Вiдомостi Верховної Ради України – 1996 – № 19. – Ст. 80.

17.

18. Закон України “Про державну пiдтримку засобiв масової iнформацiї та соцiальний захист журналiстiв” вiд 23 вересня 1997 року № 540/97-ВР // Вiдомостi Верховної Ради України – 1997 – № 50. – Ст. 302.

19.

20. Закон України “Про охорону прав на зазначення походження товарiв” вiд 16 червня 1999 року № 752-XIV // Вiдомостi Верховної Ради України – 1999. – № 32. – Ст. 267.

21.

22. Закону України “Про встановлення мiнiмального розмiру заробiтної плати у 2000 роцi” вiд 1 червня 2000 р. № 1766-ІІІ // Вiдомостi Верховної Ради України – 2000. – № 24. – Ст. 552.

23. 3.

24.

25. Указу Президента України вiд 25 серпня 1996 року № 762/96 “Про грошову реформу в Українi” //Урядовий кур’єр. – 1996. – 29 серпня. – С. 1.

26. Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 23 червня 1993 р. № 472 “Про затвердження Правил вiдшкодування власником пiдприємства, установи, i органiзацiї або уповноваженим ним органом шкоди, заподiяної працiвниковi ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язкiв” // Урядовий кур’єр. – 1993. – № 105-106. – С. 8.

27. Правила вiдшкодування власником пiдприємства, установи, i органiзацiї або уповноваженим ним органом шкоди, заподiяної працiвниковi ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язкiв, затвердженi постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 23 червня 1993 р. № 472 // Урядовий кур’єр. – 1993. – № 105-106. – С. 8.

28. Порядок встановлення медико-соцiальними експертними комiсiями ступеня втрати професiйної працездатностi у вiдсотках працiвникам, яким заподiяно ушкодження здоров’я пов’язане з виконанням трудових обов’язкiв, затвердженого наказом Мiнiстерства охорони здоров’я України вiд 22 листопада 1995 р. – № 212. // Бюлетень Мiнiстерства охорони здоров’я України. – 1995. – № 12. – С. 4 - 6.

29. Наказ Фонду державного майна України та Державного комiтету України з питань науки i технологiй вiд 27 липня 1995 року № 969/97 “Про затвердження Порядку експертної оцiнки нематерiальних активiв” // Інвестицiйна газета. – 1999. – № 15. – С. 4.

30. Постанова Пленуму Верховного Суду України вiд 27 березня 1992 р. № 6 “Про практику розгляду судами цивiльних справ за позовами про вiдшкодування шкоди” (iз змiнами i доповненнями) Постанова Пленуму Верховного Суду України вiд 8 липня 1994 р. № 7 // Право України. – 1995. – № 11. – С. 55-56.

31. Постанова Пленуму Верховного Суду України вiд 31 березня 1995 р. № 4 “Про судову практику в справах вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди” // Право України. – 1995. – № 7. – С. 53-54.

32.

33.
Постанова Пленуму Верховного Суду України вiд 25 грудня 1996 р. № 14 “Про внесення змiн та доповнень до Постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 28 вересня 1990 р. № 7 “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честi, гiдностi i дiлової репутацiї громадян та органiзацiй” (iз змiнами, внесеними постановами Пленуму вiд 4 червня 1993 р. № 3 та вiд 31 березня 1995 р. № 4) // Юридичний вiсник України. – 1997. – 9-12 лютого. – С. 9.

34. практики Вищого арбiтражного суду України. – 1996. – № 2. – С. 95-97.

35.

2. Лiтература

36. Белякова А. М. Имущественная ответственность за причинение вреда. – М. : Юрид. литература, 1979. – 164 с.

37. Беляцкин С. А. Возмещение морального (неимущественного) вреда. – М., 1997. – 560 с.

38. Вiдшкодування матерiальної i моральної шкоди та компенсацiйнi виплати; нормативнi акти, роз’яснення, коментарi. – К.: Юрiнком Інтер, 2000. – 560 с.

39. Гражданский кодекс Украины (Научно-практический комментарий). – Харьков, 1999. – 884 с.

40. Зобов'язальне право: теорiя та практика: Навч. посiб. для студ. юрид. вузiв i фак. ун-тiв / О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова, В. В. Луць та iншi. За ред. О. В. Дзери. – К., 1998. – 1084 с.

41. Малеин Н. С. Гражданский закон и права личности в СССР. – М.: Юрид. литература, 1981. – 288 с.

42. Малеин Н. С. Охрана прав личности советским законодательством. – М.: Наука, 1985. – 160 с.

43. Охрана прав и интересов личности. Гражданско-правовой аспект. – К.: Наукова думка, 1992. – 248 с.

44. Палiюк В. П. Правове регулювання вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Харкiв, 2000. – С. 48

45.

46.

47. Малеин Н. С., Возмещение вреда, приченённого личности. – М., 1965. – 250 с.

48. Палиюк В. П. Моральный вред. – Одеса: ОГЮА, 2000 – 120 с.

49. Советское гражданское право. – К.: Вища школа, 1983. – 861 с.

50. Судова практика у справах за позовами до ЗМІ: матерiали науково-практичної конференцiї 13 – 14 грудня 1999 року. – К.: Мiжнародний фонд “Вiдродження”, iнформацiйний прес-центр IREX Про Медiа, 1999. – Т. 1. – 205 с.

51. Гражданское право. Часть 1. – М.: ТЕИС, 1998. – 482 с.

52.

53. Шершеневич Г. Ф., Общая теория права. – М., 1997. – 730 с.

3. Матерiали перiодичних видань

54. Антосик С. М., Коцун О. М. Вiдшкодування моральної шкоди: психологiчнi аспекти // Адвокат. – 1996. – № 4. – С. 17 – 21.

55. Белоконев В. Возмещение морального ущерба военнослужащих//Юридичний вiсник України. – 1997. – № 51. – С. 25 – 26.

56. Воронежский Р. Некоторые аспекты возмещения морального вреда// Юридическая практика. – 1997. – № 14. – С. 10 – 11.

57. Дудник А. Моральный вред: понятие и порядок возмещения// Юридическая практика. – 1997. – № 12. – С. 1 – 2.

58. Зрделевский А. М. Проблема компенсации морального вреда в зарубежном и российском законодательстве и судебной практике. //Государство и право. – 1997. – № 10. – С. 30 – 36.

59. Малеин Н. С. О моральном вреде//Государство и право. – 1993. – № 3. – С. 3 – 7.

60. Михно Е. А. Проблемы возмещения морального вреда // Правоведение. – 1992. – № 5. – С. 91 – 93.

61. О. Барабаш, С. Сиротенко Щодо протиправностi дiй при заподiяннi моральної шкоди // Право України. – 2000. – № 9. – С. 43 – 45.

62. Ромовская 3. Проблемы обшей теории права в проекте Гражданского кодекса Украины//Юридическая практика. – 1997. – № 13. – С. 4.

63.

64.

65. Шимон С. И. Возмещение морального вреда//Юридическая практика. – 1996. – № 15 – 16. – С. 8 – 9.

66. Шимон С. И. Моральный вред. Способы определения компенсации за моральный вред. причиненный физическому лицу, в различных правовых системах// Юридическая практика. – 2000. – №42. – С. 9.

67. Шимон С. І. Про розмiр вiдшкодування моральної шкоди // Право України. – 1998. – № 10. – С. 92 – 35.

68. Эрделевский А. М. Критерии и метод оценки размера компенсации морального вреда//Государство и право. – 1997. – № 4. – С. 6 – 10.

[1] Советскоегражданское право. – К. : Вища школа, 1983. – С. 359.

[2] Шершеневич Г. Ф., Общая теория права. – М., 1997. – С. 683.

[3] Див.: Малеин Н. С. Гражданский закон и права личности в СССР. – М.: Юрид. литература, 1981. – С. 185 – 166; Малеин Н. С. Охрана прав личности советским законодательством. – М.: Наука, 1985. – С. 73 – 74.

[4] Малеин Н. С., Возмещение вреда, приченённого личности. – М., 1965. – С. 27.

[5] Малеин Н. С. О моральном вреде//Государство и право. – 1993. – №3. – С. 3

[6] Беляцкин С. А. Возмещение морального (неимущественного) вреда. – М., 1997. – С. 56 – 57.

[7] Охрана прав и интересов личности. Гражданско-правовой аспект. – К.: Наукова думка, 1992. – С. 24

[8] Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1990. – № 26. – Ст. 492

[9] Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1991. – № 26. – Ст. 733 – 734.

[10] Вiдомостi Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 668.

[11] Вiдомостi Верховної Ради України. – 1993. – № 24. – Ст. 259.

[12] Правовiсник. – 1996. – № 1.

[13] Роз’яснення Вищого арбiтражного суду України//Бюлетень законодавства i юридичної практики України. – 1998. – № 3. – С. 129 – 133.

[15] Шимон С. Возмещение морального вреда//Юридическая практика. – 1996. – № 15 – 16. – С. 8; Белоконев В. Возмещение морального ущерба военнослужащих//Юридичний вiсник України. – 1997. – № 51. – С. 25.

[16] Ромовская 3. Проблемы обшей теории права в проекте Гражданского кодекса Украины//Юридическая практика. – 1997. – № 13. – С. 4.

[17] Воронежский Р. Некоторые аспекты возмещения морального вреда// Юридическая практика. – 1997. – № 14. – С. 10 – 11.

1979. – С. 9; Цивiльне право. Частина друга. – К.: Вентурi, 1996. – С. 311.

[19] Эрделевский А. М. Критерии и метод оценки размера компенсации морального вреда//Государство и право. – 1997. – № 4. – С. 6.

[20] Малеин Н. С. О моральном вреде // Государство и право. – 1993. – № З. – С. 34.

обов’язкiв, затверджених постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 23 червня 1993 р. № 472.

[22] Див.: п. 3. 8 Порядку встановлення медико-соцiальними експертними комiсiями ступеня втрати професiйної працездатностi у вiдсотках працiвникам, яким заподiяно ушкодження здоров’я пов’язане з виконанням трудових обов’язкiв, затвердженого наказом Мiнiстерства охорони здоров’я вiд 22 листопада 1995 р. – № 212.

[23] Палiюк В. П. Правове регулювання вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Харкiв, 2000. – С. 48

[25] Гражданское право. Часть 1. – М.: ТЕИС, 1998. – С. 282; Шимон С. Вiдшкодування моральної шкоди в проектi Цивiльного кодексу України //Право України. – 1997. – № 10 – С. 25.

[26] Судова практика у справах за позовами до ЗМІ: матерiали науково-практичної конференцiї 13 – 14 грудня 1999 року. – К.: Мiжнародний фонд “Вiдродження”, iнформацiйний прес-центр IREX Про Медiа, 1999. – Т. 1. – С. 61

[27] Судова практика у справах за позовами до ЗМІ: матерiали науково-практичної конференцiї 13 – 14 грудня 1999 року. – К.: Мiжнародний фонд “Вiдродження”, iнформацiйний прес-центр IREX Про Медiа, 1999. – Т. 1. – С. 89

[28] Там же.

[29] Палиюк В. П. Моральный вред. – Одеса, ОГЮА, ”Право”, 2000 – С. 50.

[30] Дудник А. Моральный вред: понятие и порядок возмещения// Юридическая практика. – 1997. – № 12. – С. 1.

[31] Зобов'язальне право: теорiя та практика: Навч. посiб. для студ. юрид. вузiв i фак. ун-тiв / О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова, В. В. Луць та iншi; За ред. О. В. Дзери. – К., 1998. – С. 901.

[32] Малеин Н. С. О моральном вреде// Государство и право. – 1993. – № 3. – С. 39.

[33] Зобов'язальне право: теорiя та практика: Навч. посiб. для студ. юрид. вузiв i фак. ун-тiв / О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова, В. В. Луць та iншi; За ред. О. В. Дзери. – К., 1998. – С. 884; Шимон С. Возмещение морального вреда// Юридическая практика. – 1996. – № 15 – 16. – С. 8. ; Шимон С. Вiдшкодування моральної шкоди в проектi Цивiльного кодексу України// Право України. – 1997. – № 10. – С. 23; Воронежский Р. Вказ. праця// Юридическая практика. – 1997. – № 14. – С. 11.

[34] Малеин Н. С. О моральном вреде// Государство и право. – 1993. – № З. – С. 34.

[36] Зрделевский А. М. Проблема компенсации морального вреда в зарубежном и российском законодательстве и судебной практике. //Государство и право. – 1997. – № 10. – С. 31.

[38] Там же.

[39] О. Барабаш, С. Сиротенко Щодо протиправностi дiй при заподiяннi моральної шкоди // Право України. – 2000. – № 9. – С. 43.

[40] Зобов'язальне право: теорiя та практика: Навч. посiб. для студ. юрид. вузiв i фак. ун-тiв / О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова, В. В. Луць та iншi; За ред. О. В. Дзери. – К., 1998. – С. 884; Гражданский кодекс Украиньї (Научно-практический комментарий). – Харьков, 1999. – С. 644.

[41] Михно Е. А. Проблемы возмещения морального вреда // Правоведение. – 1992. – № 5. – С. 91.

[43] Цивiльне право. Частина друга. – К.: Вентурi, 1996. – С. 318.

[44] Зобов'язальне право: теорiя та практика: Навч. посiб. для студ. юрид. вузiв i фак. ун-тiв / О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова, В. В. Луць та iншi; За ред. О. В. Дзери. – К., 1998. – С. 898

[46] У судовiй колегiї з цивiльних справ Верховного Суду України. – К., 1998. – С. 25

[47] Див. ч. 1 ст. 440¹ виконанням ним трудових обов'язкiв, затверджених постановою кабiнету Мiнiстрiв України № 472 вiд 23 червня 1993 р.

[48] ст. 455 Цивiльного кодексу України; ч. 5 ст. 11 Закону України “Про охорону працi”

[49] Палiюк В. П. Правове регулювання вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Харкiв, 2000. – С. 45

[50] абз. 3 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 вiд 31 березня 1995 р. “Про судову практику в справах про вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди”

[51] Шiмон С. І. Вiдшкодування моральної шкоди в проектi Цивiльного кодексу України // Право України. – 1997. – № 10. – С. 24 – 25.

[52] Там же.

[53] Слiпченко О. І. Визначення розмiру компенсацiї моральної шкоди// Вiсник Верховного Суду України. – 2001. – №2. – С. 46.

[54] Слiпченко О. І. Визначення розмiру компенсацiї моральної шкоди// Вiсник Верховного Суду України. – 2001. – №2. – С. 46.

[55] Шимон С. И. Моральный вред. Способы определения компенсации за моральный вред. причиненный физическому лицу, в различных правовых системах// Юридическая практика. – 2000. – №42. – С. 9.

[56] Вiдповiдно до Закону України “Про встановлення мiнiмального розмiру заробiтної плати у 2000 роцi” вiд 1 червня 2000 р. № 1766-ІІІ з 1 липня 2000 р. в Українi встановлено мiнiмальний розмiр заробiтної плати на рiвнi 118 гривень.

[57] Слiпченко О. І. Вказана праця. – С. 47

[59] Вiдповiдно до п. 1 Указ Президента України вiд 13 вересня 1994 року № 519/94 “Про збiльшення неоподатковуваного мiнiмуму та ставки прогресивного оподаткування доходiв громадян” (в редакцiї Указу Президента України вiд 21 листопада 1995 року № 1082/95) з урахуванням Указу Президента України вiд 25 серпня 1996 року № 762/96 “Про грошову реформу в Українi” з 1 жовтня 1995 року в Українi неоподатковуваний мiнiмум доходiв громадян встановлено на рiвнi 17 грн.

[60] Зобов'язальне право: теорiя та практика: Навч. посiб. для студ. юрид. вузiв i фак. ун-тiв / О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова, В. В. Луць та iншi; За ред. О. В. Дзери. – К., 1998. – С. 885 – 886.

[61] п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 31 березня 1995 р. № 4 “Про судову практику в справах про вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди”

[62] Закон України “Про внесення змiн до Кодексу законiв про працю України” вiд 24 грудня 1999 року № 1356-XIV

[63] ч. 4 ст. 43 Конституцiї України

акти будь-якого державного чи iншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови i розпорядження Кабiнету Мiнiстрiв України, нормативно-правовi акти Верховної Ради Автономної Республiки Крим чи рiшення Ради мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, акти органiв мiсцевого самоврядування, накази та iнструкцiї мiнiстерств i вiдомств, накази керiвникiв пiдприємств, установ та органiзацiй тощо) пiдлягають оцiнцi на вiдповiднiсть як Конституцiї, так i закону. Якщо при розглядi справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який пiдлягав застосуванню, не вiдповiдає чи суперечить законовi, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює цi правовiдносини.

[65] Слiпченко О. І. Вказана праця. – С. 47

[67] Вiдповiдно до ч. 8 ст. 203 ЦПК України залежно вiд з'ясованих обставин справи суд може вийти за межi заявлених позивачем вимог, коли це необхiдно для захисту прав i охоронюваних законом iнтересiв державних пiдприємств, установ, органiзацiй, колгоспiв, iнших кооперативних органiзацiй, їх об'єднань, iнших громадських органiзацiй або громадян.

[68] Див.: Судова практика у справах за позовами до ЗМІ: матерiали науково-практичної конференцiї 13 – 14 грудня 1999 року. – К.: Мiжнародний фонд “Вiдродження”, iнформацiйний прес-центр IREX Про Медiа, 1999. – Т. 1. – С. 43 – 45.

[69] Слiпченко О. І. Вказана праця. – С. 27

[70] Саватье Р. Теория обязательств. Юридический и экономический очерк. – М., 1972. – С. 394.

[71] Палiюк В. П. Правове регулювання вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Харкiв, 2000. – С. 28

[72] Шiмон С. І. Про розмiр вiдшкодування моральної шкоди // Право України. – 1998. – № 10. – С. 90

[73] Г. Ф. Шершеневич. Вказана праця. – С. 667.

[75] Палiюк В. П. Правове регулювання вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Харкiв, 2000. – С. 21.

дiями органiв дiзнання, попереднього слiдства, прокуратури i суду” вiд 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР; п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 28 вересня 1990 р. № 7 “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честi, гiдностi i дiлової репутацiї громадян та органiзацiй”

[77] Шiмон С. І. Вiдшкодування моральної шкоди в проектi Цивiльного кодексу України // Право України. – 1997. – № 10. – С. 24.

[79] п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 вiд 31 березня 1995 р. “Про судову практику в справах про вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди”

[80] Див.: Шимон С. И. Моральный вред. Способы определения компенсации за моральный вред. причиненный физическому лицу, в различных правовых системах// Юридическая практика. – 2000. – №42. – С. 9.

[81] Шимон С. И. Моральный вред. Способы определения компенсации за моральный вред. причиненный физическому лицу, в различных правовых системах// Юридическая практика. – 2000. – №42. – С. 10.

[82] Тут i далi приклади визначення обсягу моральної шкоди i розмiру її компенсацiї у зарубiжних країнах наводяться сза статтею Шимон С. И. Моральный вред. Способы определения компенсации за моральный вред. причиненный физическому лицу, в различных правовых системах// Юридическая практика. – 2000. – №42. – С. 9 – 12.

[83] У проектi ЦК України пропонується закрiпити принципи розумностi i справедливостi як вихiднi для оцiнки обсяг моральної шкоди та визначення розмiр компенсацiї

[84] Див.: Шимон С. І. Про розмiр вiдшкодування моральної шкоди // Право України. – 1998. – № 12. – С. 90.

[85] Див.: Антосик С. М., Коцун О. М. Вiдшкодування моральної шкоди: психологiчнi аспекти // Адвокат. – 1996. – № 4. – С. 17 – 21. ; Судова практика у справах за позовами до ЗМІ: матерiали науково-практичної конференцiї 13 – 14 грудня 1999 року. – К.: Мiжнародний фонд “Вiдродження”, iнформацiйний прес-центр IREX Про Медiа, 1999. – Т. 1. – С. 89 – 90.

[86] Шiмон С. І. Про розмiр вiдшкодування моральної шкоди // Право України. – 1998. – № 10. – С. 94.

[87] Палiюк В. П. Правове регулювання вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Харкiв, 2000. – С. 29.

[88] Шiмон С. І. Про розмiр вiдшкодування моральної шкоди // Право України. – 1998. – № 10. – С. 92.

[89] Див.: Антосик С. М., Коцун О. М. Вiдшкодування моральної шкоди: психологiчнi аспекти // Адвокат. – 1996. – № 4. – С. 17 – 21. ; Судова практика у справах за позовами до ЗМІ: матерiали науково-практичної конференцiї 13 – 14 грудня 1999 року. – К.: Мiжнародний фонд “Вiдродження”, iнформацiйний прес-центр IREX Про Медiа, 1999. – Т. 1. – С. 89 – 90.

[90] Шiмон С. І. Про розмiр вiдшкодування моральної шкоди // Право України. – 1998. – № 10. – С. 91

[91] Шершеневич Г. Ф. Вказ. праця. – С. 667.

Компенсація моральної шкоди

coding_js_asc("0D0D0A0D0D0AA720312E20CFF0EEF2E8EFF0E0E2ED69F1F2FC20E469FFEDEDFF20EFF0E820E7E0E2E4E0EDED6920ECEEF0E0EBFCEDEEBF2028EDE5ECE0E9EDEEE2EEBF2920F8EAEEE4E8")

§ 2. Причинний зв’язок

coding_js_asc("0D0D0A0D0D0AA720332E20C2E8EDE020E7E0E2E4E0E2E0F7E020ECEEF0E0EBFCEDEEBF2028EDE5ECE0E9EDEEE2EEBF2920F8EAEEE4E8")