Наша Галактика
: Наша Галактика
Роздiл
: Астрономiя, авiацiя, космонавтика
Наша Галактика
Хмари, є супутниками нашої Галактики. Разом з нею вони обертаються навколо загального центра мас.
Ще одне скупчення галактик розташоване в сузiр'ї Дiви. Воно є центром ще бiльш гiгантської, нiж Мiсцева група, системи зоряних островiв — Надскупчення галактик, до складу якого входить i Мiсцева група з нашою Галактикою.
Сучасним засобам астрономiчних дослiджень доступна величезна дiлянка простору радiусом близько 10— 12 млрд. свiтлових рокiв.
На цiй дiлянцi розташованi мiльярди галактик, їх сукупнiсть зветься Метагалактикою.
За своїм зовнiшнiм виглядом галактики подiляються на три основнi типи: елiптичнi, спiральнi й неправильної форми.
Наша Галактика належить до спiральних. А такi Галактики становлять близько 50 % зоряних островiв. Ця обставина полегшує застосування методу порiвняння.
Як на перший погляд, подiбнi вислови суперечать нашим уявленням про вiчнiсть матерiї, закону збереження матерiї i руху. Однак суперечнiсть ця уявна. Вона пов'язана iз змiною змiсту поняття «Всесвiт», яка сталася останнiми роками в результатi розвитку астрономiчних уявлень i фiлософської думки. Якщо ранiше поняття «Всесвiт» вважалося тотожним поняттю «матерiальний свiт», то тепер виникла потреба в їх розмежуваннi, яка пов'язана не тiльки з поглибленням наших знань про космiчнi явища, а й з розумiнням того, що процес наукового пiзнання є процесом суб'єкт-об'єктної взаємодiї.
Матерiя нескiнченно розмаїта. Матерiальний свiт — це незлiченна кiлькiсть об'єктiв, явищ, подiй, процесiв, зв'язкiв i вiдношень. Охопити їх усi без винятку, тобто пiзнати всю матерiю вiдразу, наука неспроможна хоча б з тiєї очевидної причини, що момент, коли людина почала вивчати навколишнiй свiт, вiддалений вiд сьогоднiшнього дня на кiнцевий промiжок часу. Тому наука на будь-якому рiвнi свого розвитку здатна охопити i фактично охоплює лише певне коло явищ, процесiв, зв'язкiв i вiдношень.
У процесi своєї практичної дiяльностi людина видiляє з нескiнченного розмаїття матерiального свiту скiнченну кiлькiсть об'єктiв, явищ, вiдношень, зв'язкiв, взаємодiй: будує наукову картину свiту. Картину, яка розвивається в мiру нагромадження знань, вiдбиваючи дедалi глибшi закономiрностi свiтобудови. Таким чином, наукова картина свiту — це кiнцевий «зрiз» нескiнченно рiзноманiтної об'єктивної реальностi.
«Якщо Всесвiт, що вивчається нами сьогоднi, виник 20 мiльярдiв рокiв тому, то з фiлософської точки зору важливим є визнання об'єктивного характеру цього процесу як космiчного етапу саморозвитку матерiї. Справа конкретної науки — фiзики зрозумiти й описати цей процес. Можливим.є мислити й iснування багатьох Всесвiтiв iз складною топологiєю. Тому доцiльно вiдрiзняти термiн Всесвiт природодослiдника, яким позначаються нашi вiдомостi про Всесвiт, нагромадженi на даний момент часу, вiд фiлософського поняття матерiального свiту. Це поняття включає у себе в прихованому виглядi всi майбутнi досягнення у вченнi про Всесвiт природодослiдника» '.
що включає у себе в прихованому виглядi всi майбутнi досягнення у вченнi про «Всесвiт природодослiдника».
«Всесвiт природодослiдника» є результатом складної суб'єкт-об'єктної взаємодiї. Вiн вiдображає реальнi властивостi матерiї, але ставити питання про те, якими є цi властивостi поза пiзнавальним процесом, що його здiйт онюе людство, безглуздо.
Таким чином, людство в процесi своєї практичної дiяльностi реалiзує свiй «Всесвiт природодослiдника», видiляючи з нескiнченної багатоманiтностi матерiї тi її властивостi й закономiрностi, якi мають найбiльш важливе значення для практики, для самого iснування людського суспiльства, для його подальшого розвитку.
Теорiя розширюваного Всесвiту. Основне завдання одного з найважливiших роздiлiв сучасної астрофiзики — космологiї полягає в тому, щоб вивчити структуру
простору Всесвiту у великих масштабах i закономiрностi його еволюцiї в часi.
У 1922 р. радянський математик О. О. Фрiдман, аналiзуючи рiвняння загальної теорiї вiдносностi А. Ейнштейна, що описують поведiнку Всесвiту, дiйшов несподiваного висновку про те, що Всесвiт не може перебувати в стацiонарному станi: вiн має або розширятися, або стискатися, або пульсувати.
систем.
Оскiльки всi скупчення галактик вiд нас вiддаляються, мимоволi складається враження, що наша Галактика знаходиться в центрi розширення, в нерухомiй центральнiй точцi Всесвiту, що розширюється. Ця обставина була використана деякими захисниками релiгiї, що намагалися за її допомогою знову обгрунтувати наше виключне становище в свiтобудовi.
Насправдi ж ми маємо справу з черговою астрономiчною iлюзiєю. Розширення Всесвiту вiдбувається таким чином, що в ньому немає «переважної» нерухомої точки. Якi б два скупчення галактик ми не вибрали, вiдстань мiж ними з плином часу зростатиме. А це означає, що на котрiй би з галактик не опинився спостерiгач, вiн побачить таку саму картину розбiгання зоряних островiв, яку бачимо й ми.
Отже, ми живемо в нестацiонарному Всесвiтi, який розширюється, який змiнюється з часом i минуле якого є нетотожним його сучасному стану, а сучасне — майбутньому.
Повертаючи подумки картину руху галактик назад, ученi дiйшли висновку, що навколишня сукупнiсть зоряних систем — Метагалактика виникла внаслiдок вибухового розширення надщiльної гарячої плазми з температурою в сотнi мiльйонiв кельвiнiв i величезною густиною близько 1095 г/см3, що на 81 порядок вище вiд густини атомного ядра.
То був не звичайний вибух, який починається з певного центра i поступово охоплює все бiльшi й бiльшi дiлянки простору, а вибух, який стався одночасно скрiзь, заповнивши вiд самого початку весь простiр, причому кожна частинка матерiї помчала геть вiд iншої частинки. Сталася ця подiя близько 15—20 млрд. рокiв тому.
У подальшому в середовищi, яке розширювалось, вiдбувалися складнi фiзичнi процеси, в результатi Яких сформувалися найрiзноманiтнiшi космiчнi об'єкти, що є «населенням» сучасного Всесвiту й визначають його структуру.
Методичнi мiркування. У зв'язку з теорiєю розширюваного Всесвiту, закономiрно постає фундаментальне питання: що являла собою «первiсна» речовина нашого Всесвiту i яким чином вона сформувалася?
Існуючi фiзичнi теорiї поки що не дають вичерпної вiдповiдi на це запитання. Ситуацiєю, яка утворилася, негайно скористалися богослови. Суть релiгiйних iнтерпретацiй теорiї розширюваного Всесвiту полягає в тому, що оскiльки пояснити виникнення початкових умов розширення неможливо за iснуючих фiзичних теорiй, цей процес має божественну природу. В дещо спрощеному виглядi розмiрковування релiгiйних теоретикiв зводилися приблизно ось до чого. Бог створив початковий надщiльний згусток i вдихнув у нього рух. А оскiльки згiдно з сучасними астрономiчними даними процес утворення нових космiчних об'єктiв вiдбувається i в нашу епоху, то божественне творення триває.
Католицькi теологи говорять приблизно так: «Та обставина, що Всесвiт перебуває в станi безперервної еволюцiї, що в ньому безнастанно виникають новi структури, незаперечне i неспростовно свiдчить про творення, яке триває, про те, що все у свiтi перебуває в станi безперервного винаходу вищою надприродною силою — богом».
Це яскравий приклад того, як релiгiйнi теоретики зовсiм довiльно трактують результати наукових дослiджень, прагнучи що б там не було пристосувати їх до релiгiї i не беручи до уваги дiйсний стан речей. Насправдi ж теорiя розширюваного Всесвiту не дає для релiгiйних iнтерпретацiй жодних пiдстав. Одним з головних завдань сучасної астрофiзики саме i в вивчення еволюцiї матерiї у Всесвiтi, її перетворень, переходiв з одного якiсного стану в iнший. І багато що за останнi роки вдалося з'ясувати. Якщо ж не всi проблеми, пов'язанi з формуванням тих чи iнших космiчних об'єктiв, уже розв'язанi, то вони, безперечно, будуть розв'язанi в майбутньому.
Так, ученi ще не можуть з достатньою впевненiстю i повнотою вiдповiсти на запитання, як i з чого сформувалася початкова надщiльна речовина. Однак i в межах наших сучасних знань ця речовина розглядається не як щось первiсне, що виникло саме по собi, а як одна з фаз нескiнченного процесу саморозвитку матерiї. Що ж до конкретних уявлень про фiзичну природу «первiсного» стану нашого Всесвiту, то вони лише фiксують ту межу, до якої допустимо поширювати в минуле сучасну систему фiзичного знання.
У той самий час матерiальна фаза, що «передувала» первiсному стану, обов'язково iснувала.
Тут доречно нагадати висловлювання Ф. Енгельса щодо первiсної туманностi, з якої, згiдно з гiпотезою І. Канта, утворилася Сонячна система:
«... Коли в сучасному природознавствi туманна куля Канта називається первiсною туманнiстю, то це, звичайна рiч, треба розумiти лише вiдносно. Ця туманнiсть є первiсною, з одного боку, як початок iснуючих небесних тiл, а з другого, як найбiльш рання форма матерiї, до якої ми маємо можливiсть тепер доходити. Це зовсiм не виключає, а, навпаки, вимагав припущення, що матерiя до цiєї первiсної туманностi пройшла через безконечний ряд iнших форм» '.
Свого часу при Ватiканi — центрi католицизму — було створено Папську Академiю наук, її президентом до 1966 року був бельгiйський космолог i католицький абат Жорж Леметр — один з авторiв теорiї вибухового розширення Всесвiту з надщiльного «першоатома». Свою теорiю сам Леметр не пов'язував з актом божественного творення, а, навпаки, всiляко пiдкреслював, що вона є суто фiзичною теорiєю i «не апелює нi до яких сил, якi були б нам незнайомi».
чи релiгiйне питання. Вона надає матерiалiстовi свободу заперечувати будь-яке трансцендентне буття... Для вiруючого знiмається будь-яка спроба зблизитися з господом...».
Сучасна астрофiзика успiшно розв'язує завдання вивчення фiзичних властивостей тих чи iнших космiчних об'єктiв, а також розкриває еволюцiйнi зв'язки мiж ними, взаємоперетворення рiзних форм космiчної матерiї. Новi космiчнi об'єкти у Всесвiтi утворюються, але це не народження матерiї з нiчого, а її переходи з одного стану в iнший.
Про добу, що закiнчилася приблизно через один мiльйон рокiв пiсля Великого вибуху, ми дiстаємо пряму iнформацiю завдяки так званому релiктовому випромiнюванню, яке виникло на раннiй стадiї розширення. А сучаснi фiзичнi теорiї дають нам цiлком достовiрнi данi аж до ще бiльш раннього моменту, коли речовина, яка розширювалась, мала ядерну густину. Цей момент вiддалений вiд початку розширення не бiльш як на 1 с. Отже, ми вже зараз маємо досить надiйнi вiдомостi про вiдрiзок часу, тривалiсть якого становить приблизно 99,99 тривалостi всiєї iсторiї Метагалактики. Цих знань цiлком вистачає, щоб робити принциповi висновки. Протягом 99,99 iсторiї спостережуваного Всесвiту ми не виявляємо абсолютно нiчого такого, що прямо чи посередньо свiдчило б на користь богословських тверджень про iснування надприродних сил, надприродного начала або надприродного творення.
|
