Виникнення писемностi та iсторiя кодування iнформацiї
Роздiл 1
1. Виникнення писемностi та iсторiя розвитку письма.
3. Кодування iнформацiї та класифiкацiя знакiв.
1. 1
Писемнiсть виникла на певному етапi розвитку людства, коли продуктивнi сили i суспiльнi вiдносини почали досягати певного, досить високого рiвня. Цей рiвень, за висловом Ф. Енгельса: „Починається з плавки залiзної руди i переходить у цивiлiзацiю в результатi винаходу буквеного письма i застосування словесної творчостi.”
суспiльного розвитку, тому писемнiсть з’являється в рiзних народiв в рiзнi часи. Щоб зрозумiти, вивчити шлях розвитку тiєї чи iншої писемностi, треба знати iсторiю народу , який її створив.
почала вживатися, полягала.. у простому замальовуваннi предметiв, ” писав Шампольйон. 6ст. 83]
На свiтанку розвитку будь-якої культури найпершим i найбiльшим її досягненням є народження писемностi, всюди, - на будь-якому континентi , у будь-якiй країнi, - першим способом закрiплення думки на вiдстанi : в часi, перим способом обмiну й збереження знань та досвiду людей був малюнок. Так i було в Єгиптi.
У пiктограмi кiлькiсть знакiв залежала вiд фантазiї людини, що її малювала, вiд ступеня i „малюнкової говiркостi”. Але на початку III тисячолiття до нашої ери в Єгиптi становище змiнюється. Кiлькiсть знакiв обмежується, звужується значення кожного окремого зображення , стандартизується їхня форма. Кожен знак тепер точно означає певне слово. Оскiльки цей вид писемностi передавав не лише назви предметiв, а й цiлi слова, поняття , iдеї, його називають iдеографiєю. Ідеографiя - перехiдний ступiнь вiд пiктографiї до звукової, мовної графiкi.
[«Пiктографiя - це недосконала система, яка поступово упорядкувалася, майже повнiстю змiнилася тiльки пiд впливом прогресу людського розуму свiй характер i утворила... iєроглiфiчне письмо» 6 ст. 86]
1. 2
З далеких часiв дiйшли до нас рiзнi види документiв, за допомогою яких ми пiзнаємо iсторiю своєї країни, її героїчне минуле, з’ясовуємо особливостi побуту народу, правовi форми та етичнi норми взаємовiдностi мiж суспiльством i державою, мiж окремими особами, знайомимося з культурою становлення письмового мовлення.
До появи письма для оформлення мiжплемiних договiрних вiдносин, а, також, для полегшення запам’ятовування предки використовували палицi iз зарубками. Щоб закрiпити договiр чи торгiвельну угоду, наприклад, записки про взятий борг, на палицi робились зарубки, а потiм її розрубували впродовж. Кожен брав собi по половинi. При поверненнi боргу половинки складали разом i перевiряли правильнiсть розрахункiв. Наскельнi малюнки та написи виконували примiтивними iнструментальними знаряддями ( кам’яними секирами, довбнями ) на рiвних кам’яних брилах.
З появою писемностi виникає необхiднiсть складати документи. Вважається, що необхiднiсть в укладненнi рiзноманiтних документiв (угоди, договори, тестаменти) i зумовила появу писемностi як засобу фiксацiї i збереження державної i приватної документацiї. Так, знайденi пiд час праскопок бiлая м. Сузи в 1901р. французькими вченими на поверхнi кам’яного стовпа клинописнi тексти були законами, що належали вавилонському царевi Хаммурапi, який правив з 1792 по 1750р. до н. е. Фiгура бога солнця Шамаша над текстом начебто затверджувала закони i дозволяла царевi творити вiд його iменi суд над усiма своїми пiдданими. Всьго було близько итрьох сотень законiв i всi вони, за заявою Хаммурапi, захищали слабкого вiд сильного.
1. 3
Важко переоцiнити внеск вавилонян i ассирiйцiв та iнших шумеро-аккадських предкiв у культуру документування. По-перше, це винайдення письма. Вавилонське клинописне письмо, а точнiше – шумерське, з якого воно розвинулось, - найдавнiше у свiтi. Використовували його у рiзних видозмiнах протягом трьох тисяч рокiв, тобто досше нiж сучасний латинський алфавiт. Цим письмом користувалися народи вiд Вiрменських гiр до Перської затоки, вiд Єгипетського моря до кордонiв Індiї. Саме в Месопотамiї виник перший великий теоретично-фiлософський твiр „Сказання про Гiльгамеша”. Тема цього документа - пошуки людського безсмертя, яке можна здобути лише корисними для людства справами – сягають справжньої фiлософської глибини i забезпечують йому почесне мiсце серед найвизначних робiт усих часiв i народiв.
1. 4
Вивчення слов янської писемностi почалося давно. Х сторiччям датується перша фiлологiчна ровiдка зцього питання – „Сказання про письмена”Чорноризця Храбра. Довгий час вважалося, особливо наполегали на цьому буржуазнi iсторики, що нашi предки, схiднi слов’яне, одержали писемнiсть тiльки пiсля 988 року, пiсля хрещення Русi. Тодi до них прийшла, писемнiсть – богослужбовi книжки, написанi тiєю слов’янською абеткою, яку 863 року створили вченi просветителi Кирил та Мефодiй.
етапi розвитку суспiльства, коли вона стає для цього суспiльства необхiдною.
У Давнiй Русi , ще до її хрещення, суспiльнi вiдносини досягли такого рiвня розвитку, що без писемностi Русь не могла обiйтися i тому на терiторiї, де жили схiднi слов’яне , археологи не раз натрапляли на предмети, вкритi таємничими, iєроглiфiчними знаками. І часом цi знаки дуже складалися на лiтери якогось невiдомого нам алфавiту. Можливо, це не знаки, а лiтери кiлькох окремих абеток. Ними користувались рiзнi слов’янськi племена, коли в них зароджувалася державнiсть, розвивалася торгiвля, з’явилися першi паростки дипломатичних стосункiв.
Також було створено кирилицю та глаголицю.
Кирилиця складалась з сорока трьох писемних знакiв, вона мала всi лiтери, потрiбнi для передачi звукiв старослов’янської мови. Навять бiльше, нiж потрiбно. Зайвi знаки протягом ХVIII-XXсторiч були вилученi за слов’янських абеток.
та кружальцями.
В Х сторiччi, у Болгарiї народжується нова, зручнiша абетка, - прямий нащадок вiзантiйського уставу. І на честь першонавчителя слов’ян її назвали кирилицею. Кирил i Мефодiй боролись не тiльки за те. щоб у слов’янських країнах правили церковну службу рiдною мовою. Вони присвятили своє життя благороднiй справi „вищої мети”., брати прагнули вiдстояти самобутнiсть слов’янської культури.
Вони рохгорнули величезну просвiтительську дiяльнiсть. Кириловi й Мефодiю всiляко допомогали вiрнi учнi - Горазд, Лаврентiй, Наум, Ангеларiй, Климент.
Та католицька церква залишилася вiрною собi. Лише на короткий час, iз дипломатичних мiркувань, папа римський Адрiан II дозволив церковнi вiправи слов’янською мовою.
Найдавнiшi пам’ятки слов’янського письма (IX –X сторiччя) – це три написи на стiнах церкви болгарського царевича Самуїла, в Македонiї.
Починаючи з XI столiття, написи кирилицею, якi доси зустрiчаються лише на пам’ятниках та в богослужебних книгах, иожна побачити й на предметах побуту.
2. 1
Засоби - iнструменти, за допомогою яких документують iнформацiю.
Технiчний i текстовi способи документування є найдавнiшими.
Писемнiсть є засобом для текстового способу.
Вона з’являється тодi, коли виникає потреба передавати iнформацiю через час i простiр.
Пiктографiчне письмо (рисункове письмо) – перший етап еволюцiї писемностi, перший спосiб вираження почуттiв, але малюнок можна лише трактувати, дослiвно його прочитати неможливо.
Писемнiсть виникла у VIIIтисячолiттi до н. е. Писемнiсть слугувала для передачi соцiального досвiдунащадкам, але життеве сприйняття слiдуючого поколiння змiнються i уутруднює прочитання.
Логограмма або iєроглiфи – передача – передача iнформацiї зазасобами схем.
Грекi рочленували слово на лiтери, лiтери на звуки i створили алфавiт.
Звукове письмо слугувало основою стенографiї – запису iнформацiї зазасобами значкiв.
Знак позначає не слово, не лiтеру, а цiлi фрази та устойчивi словосполучення.
На початку нашої ери iснували два основних алфавита – грецький i латинський.
До VI столiття н. е. слов’янськи племена використовували чорно-розовий алфавiт (...)
З V столiття з’являється протокирилиця (вiдрiзняється вiд грецького алфавiту лише тим, що вiдсутня частина букв.)
1. статут (чiтка геометрiя, рiвнi лiтери)
2. пiвстатут (на вiдмiну вiд статуту - наклоннi лiтери, немає чiткої геометрiї)
3. скоропис 15-16 ст. (iнодi викидаються гласнi лiтери, зливаються слова. Самий тяжкочитаємий шрифт.)
Ленiн видає декрети 1917-1918рр. о реорганiзацiї руської мови, створюється сучасний руський алфавiт. У 1931 р. цей алфавiт поповнюють лише двома лiтерами – и, й.
Малювали на самих спорудах. Малюнки мiстять в собi техiчну iнформацiю, вмiщують свiдчення о технiчних знаннях. Технiчний малюнок виникає, коли виникає патрiархальне господарство, воно з’єднане з характером виробництва, коли потребуються бiльш точнi засоби реалiзацiї iнформацiї. Коли людина починає робити щось сама, виникає технiчна iнформацiя.
Один спосiб - малюнок.
На Русi малюнки робили прямо на землi.
Виникає диференцiацiя сiльського господарства, виникають новi методи документування. З’являються першi науковi писання, метеозаписи, першi земельнi плани.
Ремеслене виробництво з’являеться з потребою в описаннi заказiв, товари на обмiн – технiчне описування виробу, моделi або образець.
Розвивається торгiвля. Торговцi були створювальниками карти. Разом з нею з’являються першi науковi щрденники демографiчного змiсту.
На змiну ремесленому засобу виробництва приходить мануфакутрне (серiйне виробництво). Це виробництво вимагало бiльш точного зображення самого предмета. Конструкторська документацiя виникає у зв’язку з розвитком механiки, судобудiвництва, машинобудiвництва.
У XVII-XVIIIст. починається типове будiвництво. З’являється проект, проектна документацiя.
У виробництво входить наука. З’являється наукова документацiя. З’являеться держстандарт.
Вводиться рiзниця мiж часною та державною iнтелектуальною власнiстю.
З’являються звiти, рецензiї та укладнення.
На сьогоднiшнiй день ми маємо технiчний комплекс научної документацiї, який складався у всiх сферах життя.
Графiчна документацiя: плани, креслення, схеми.
Текстова документацiя : держстандарти, технiчнi описання, технчнi умови i т. д.
Картографiчна i гiдрографiчна: карти, географiчнi, геодезичнi i т. д.
Основний засiб - технiчна графiка.
У IV столiттi до н. е. Євклiд створив працб „Оптика”, де вперше формулює правила виготовлення точного технiчного малюнка, створення малюнка на площинi.
У XVI ст. Декарт i Ферма розробляють теорiю аналiтичної геометрiї.
З’являються методи проектного зображення предметiв.
Схематичнi плани залишаються кресленими, вони вiдрiзняються бiльшою точнiстю зображення.
В кожнiй галузi виникають кресленi майстернi (18-19ст.) 1798р. - рiк народження iнженерної графiки.
Французьський авантюрист Гаспар Май видав книгу „Нарисна геометрiя”, написану за гратами.
У XIX столiттi розробляється методичка рельєфного зображення на площинi (М. Ферог)
Вiн ввiв технолгогiю виготовлення документiв з рельєфним зображенням предметiв.
Створюється компьютерна графiка.
2. 2
Документування - це створення документа з виконанням рiзних методiв, способiв, засобiв фксувати iнформацiї на матерiальнi носiї.
Метод документування - це захiд або сутнiсть прийомiв фiксування iнформацiї на матерiальному носiї за допомогою знакових систем.
3. 1
Кодування iнформацiї- це спецiальнал вироблена система прийомiв (правил)фiксування iнформацiї. Основними атрибутами кодування є знак, код, мова, за допомогою яких iнформацiя фiксується i передається у просторi i часi.
Код – це набiр знакiв, якi упорядкованi вiдповiдно до визначених правил тiєї чи iншої мови, для передачi iнформацiї.
Знак - це позначка, предмет, та позначення чогось. Наприклад, може бути цифра або лiтера. Коли знак поєднується зi своїм значенням, вiн стає символом. Код повинен однозначно сприйматися, вiдтворюватися i передаватися, тобто бути незмiнним, однотипним i визначним. Повинен бути зрозумiлими вiдправнику i одержувачу. Кодiв iснує набагато бiльше, нiж матерiальних носiiв.
Розрiзняють наступнi види кодiв:
· алфавитно-цифровий – змiшана система алфавитних i цифрових кодiв;
· рельєфно – точковий – система випуклих точок (шифр Брайля);
· матричний - система поглиблень або отверстiй та iншi.
Використовує у якостi коду лiьтери, можна фiксувати слова на рiзних мовах, отже використовуючи рiзнi коди.
Вибiр коду залежить вiд матерiального носiя, чим коротше код, тим довше буде текст i навпаки. Наприклад, китайськi iєроглiфи. Вироблення коротких кодiв постає одним iз важливих завдань перед науковцямi.
3. 2
Вивченням знакiв займається семiотика. Семiотика (вiд грецького semion – знак, признак) – наука, яка вивчає спiльнi якостi знакiв, їх системи i ситуацiї у людському суспiльствi. Семiотика вивчається на трьох рiзних ступенях:
1) синтактика;
2) семантика;
3) прагматика.
Синтактика розглядає способи поєднань знакiв, якi ведуть у кiнцевому результатi до формування текстiв. Семантика аналiзує поняття, значення i смисл. Знак не тiльки позначає який-небудь предмет або явище, але має i своє смислове i експресивне значення. Прагматика займається вiдношеннями „людина - знак”.
Класиком семiотичної науки є американський вчений Ф. де Соссюр (1857 - 1913). У нашiй країнi увага до семiотики виникла у 60-70 роки.
У широкому розумiннi знак – це будь-яке фiзичне явище , яке має загальну або суб’єктивну iнтерпретацiю, яка залежить вiд навколишнього середовища.
1) в документознавствi знак – матерiальний, чуттєво сприйманий предмет (явище або дiя) , який виступає у якостi представника другого предмета, якостi або вiдношення i використаний для фiксування, придбання, зберiгання, переробки i передачi повiдомлення. Знак являє собою своєобразний „атом” соцiальної iнформацiї. Повiдомлення може складатися з одного або совокупностi знакiв. Але повiдомлення менш одного знаку не може бути , бо воно не буде мати змiсту.
2) значення;
3) iнформує про щось вiдмiнне вiд цього;
5) функцiонує у певнiй знаковiй ситуацiї.
фiксувати i передавати iнформацiю у просторi i часi. Жест, свiтло световору, морський прапорний код, звук мовлення не можуть слугувати знаками для документа. Внутрiшня сторона знаку - це його значення. Цим вiдрiзняється вiд iнших матерiальних знакiв.
Мiж знакам i означаємим предметом, як правило, немає спiльностi. Зв’ язок мiж знаком i предметом виконує людина. Люди в юагатьох випадках условлюються у тих або iнших знакiв i знвкових систем. Знак використовується для передачi i зберiгання iнформацiї, використовується засобом комунiкацiї. І тому значення знакiв повинно бути зрозумiло усим учасникам комунiкацiйного процесу. Доки знаки не зрозумiлi (не розшифрованi) реципiєнтом, повiдомлення не може бути сприйнято, а , значить, документ, не може зробити свою сущну функцiю – бути джерелом iнформацiї i засобом комнiкацiї.
Знак iснує у певнiй знаковiй системi. Будучи вилученим з неї, вiн може втратити або помiняти своє значення.
Класифiкацiя знакiв - це їх перегрупування за певними ознаками.
Існує багато класифiкацiй знакiв, розроблених у семiотицi. И. С. Пiрс видiлив знаки – копiї, знаки – ознаки i знаки –символи.
Знаки - ознаки – пов’язанi з вiдтворюваними предметами , як подiя зi своїми причинами (те. що iнакше називається симптомом, прикметами i т. д.)
символ сучасного театра.) Слово „символ” вживається i просто у змiстi „знак”. Оскiльки у документоведенi викоритовуеється поперед всього знаки, яки можуть виконати роль засобу обмiну документної обмiну iнформацiї мiж людьми, найбiльш прийнятною є їх групiровка за характером походження i формою iснування, розробленою С. Г. Курмиловим та А. В. Соколовим.
Розрiзнябть знаки мовнi i немовнi.
Знак мовний - одиниця мови (людина, слово, словосполучення, пропозицiя), яка слугує для позначення предметiв або явищ дiйсностi, а також вiдношення мiж елементами мови у тiкстi. Знак мовленевий двостороннiй, вiн складається з позначающого та позначаємого.
До немовленнєвих знакiв вiднесенi символи, товарнi знаки, музейнi експонати, фотографiї, звуки порiд, iсторичнi релiквiї, також знаряддi працi, архiтектурнi пам’ятники.
"Всемирные торговые организации и Украинское ожидание реальной перспективы вступления"єктiв, якi мiстять їх схематичне позначення. Вони подiляються на знаки – „пiкчери”, виробленi i речовини.
Знаки - „пiкчери” (вiд англiйського „pikture” - картина, малюнок, кiнофiльм, кадр хз фiльму ) – це витвiр живопису, у тому числi графiки, художньої вишивки, художньої рiзьби по дереву, металу, фотографiї (включаючи кiнофiльм). Їх прийнято називати iконiчними (тобто знаками зображення) До них, крiм об’єктiв живопису, якi фiксують на носiї, можна вiднести i скульптуру, хоча вона є речовим знаком.
та дружби, кiльце на четвертому пальцi – людина жоната – i т. п.) Таким чином, iункцiя i значення знаку належать окремим предметам у конкретнiй ситуацiї. Це вiдноситься до суб’єктiв експозицiй музеїв, зоопаркiв, ботанiчних садiв, виставок i т. д. Розгляд таких об’єктiв , як носiїв визначеного знака – повiдомлення можливо тiльки у межах самой експозицiї.
Вилучений з неї предмет втрачає свiй знаковий статус (хлiб на столi поза обрядом зустрiчi дорогих людей або сiльскогосподарчої виставки не фiксує нфякої соцiальної iнформацiї.)
Форма знака - символа може бути рiзною: буква, цифра, отверстiє, точка, лiнiя, рельєф та iншi спецiальнi знаки або коди. Вони створенi для фiксування i передачi соцiальної iнформацiї. Одни з них подбнi зображеному, други несуть цiлевий характер i не схожi на вiдображаємий предмет або явище.
Першi створюються за допомогою бiльш-менш чiткого копiювання реальних об’єктiв або явищ. Вони несуть iконiчнi немовленевi знаки, подiбнi за формою назначаємим об’єктам.
Це малюнки, фотографiї, кiнофiльми, вiдеофiльми. На вiдмiну вiд iконiчного, знак-символ не повинен мати схожостi з тим предметом або явищем, яке вiн позначає. Для того щоб зрозумiти (розшифрувати) iнформацiю, людина повинна заздалнгiдь вивчити значення знаку. До документiв, використовуючи мовленневи знаки – условнi позначення, вiдносяться вербальнi (словеснi) документи (книги, брошури, журнали, газети, бюлетенi i т. д.) i iдеографiчнi документи (географiчнi карти, ноти, креслення).
Список лiтератури
1. А. Н. Диденко „Сучасне дiловодство”
2. С. В. Глущик, О. В. Дияк, С. В. Шевчук „Сучаснi дiловi папери”.
3. Ю.І. Пляха „Управлянське документування”
4. В. Н. Синков „Делопроизводство и менеджмент” 185 ст.
5. Н. Н. Кулiнаренко „Документоведение” 459 ст.
6. Паола Упивська „Невмирущi знаки” 156 ст.
| 
