Основнi характеристики твердих абразивно-полiрувальних матерiалiв
Основнi характеристики твердих абразивно-полiрувальних матерiалiв
матерiалiв. Природнi абразивнi матерiали — кремiнь, наждак, пемза, корунд, гранат, алмаз i iн.; штучнi — електрокорунд, моно корунд, карбiд кремнiй, боразон, ельбор, синтетичний алмаз i iн.
Абразивним може бути будь-який природний або штучний матерiал, зерна якого мають певнi властивостi: твердiстю, мiцнiстю й в'язкiстю; формою абразивного зерна; зернистiстю, абразивною здатнiстю, механiчною й хiмiчною стiйкiстю, тобто здатнiстю рiзання й шлiфування iнших матерiалiв. Головною особливiстю абразивних матерiалiв є їхня висока твердiсть у порiвняннi з iншими матерiалами й мiнералами. Саме на розходженнi у твердостi заснованi всi процеси шлiфування й рiзання матерiалiв.
Пiд абразивною здатнiстю розумiють можливiсть одного матерiалу обробляти iншої або групу рiзних матерiалiв. Абразивна здатнiсть характеризується масою матерiалу, що знiмається при шлiфуваннi, до затуплення зерен, або визначається кiлькiстю шлiфування за певний час матерiалу. Для визначення абразивної здатностi дослiджуваний матерiал помiщають мiж двома металевими або скляними дисками, якi обертаються в протилежних напрямках. По кiлькостi знiмання металу або стекол з поверхнi дискiв за певний промiжок часу судять про абразивну здатнiсть дослiджуваного матерiалу.
Якщо прийняти абразивну здатнiсть алмаза за одиницю, абразивна здатнiсть карбiду бору - 0,6, карбiду кремнiю - 0,5. По абразивнiй здатностi абразивнi матерiали розташовуються в наступному порядку: алмаз, кубiчний нiтрид бору (боразон), карбiд кремнiю, моно корунд, електрокорунд, наждак, кремiнь. Абразивна здатнiсть залежить вiд виду матерiалiв, що шлiфуються, режиму роботи, в'язкостi й мiцностi зерен. Чим менше в абразивному матерiалi домiшок, тим вище його абразивна здатнiсть.
межею мiцностi при стиску, що визначають, роздавлюючи зерно абразивного матерiалу й фiксуючи навантаження в момент його руйнування. При пiдвищеннi температури межа мiцностi абразивних матерiалiв знижується, тому в процесi шлiфування необхiдно контролювати температуру.
Пiд хiмiчною стiйкiстю розумiють здатнiсть абразивних матерiалiв не змiнювати своїх механiчних властивостей у розчинах лугiв, кислот, а також у водi й органiчних розчинниках. Абразивнi матерiали часто використовують у виглядi суспензiй мiкропорошкiв певної зернистостi в рiзних розчинах.
Розмiр зерен абразивних матерiалiв впливає на глибину залягання механiчно порушеного шару на поверхнi матерiалу при рiзаннi, шлiфуваннi й полiруваннi. Абразивне зерно - кристалiчний осколок (кристалiт), рiдше монокристал або агрегат, що складається з безлiчi дрiбних кристалiв (полiкристал). Рiжуча крайка зерна - ребро, утворене будь-якою парою пересiчних кристалографiчних площин. Зерно може мати приблизно рiвнi розмiри по висотi, ширинi й товщинi (iзометрична форма) або мати мечоподiбну й пластинчасту форму, що визначається родом абразивного матерiалу й ступенем здрiбнювання вихiдного зерна. Рацiональна iзометрична або близька до неї форма зерна, тому що кожне зерно є рiзцем. Найменш вигiдна форма - голчаста. По розмiрi й однорiдностi зерен абразивнi матерiали повиннi бути однорiдними. Зернистiсть абразивних матерiалiв визначається класифiкацiєю зерен по лiнiйних розмiрах методом ситового аналiзу, осадженням у рiдинi або iн. Зернистiсть абразивного матерiалу регламентується стандартом. Номер зернистостi встановлюється вiдповiдно до лiнiйних розмiрiв зерна основної фракцiї. Нiж одно рiднiше за формою й розмiром зерен абразивний матерiал, тим вище його експлуатацiйнi якостi. Абразивнi матерiали вiдрiзняються мiж собою розмiром зерен i пiдроздiляються на чотири групи: шлiфзерно, шлiфпорошки, мiкропорошки й тонкi мiкропорошки. Кожний номер зернистостi абразивних матерiалiв цих груп характеризується п'ятьма фракцiями: граничної, великої, основний, комплексної, i дрiбної.
Залежно вiд номера зернистостi застосовують рiзнi методи контролю. Для абразивних матерiалiв iз зернистiстю вiд номера 200 до 5, як правило, використовують ситової, а для абразивних мiкропорошкiв iз зернистiстю вiд М40 до М5 - мiкроскопiчний аналiз.
Абразивнi матерiали широко застосовуються при механiчнiй обробцi. Абразивнi матерiали використовуються у виглядi зерен, скрiплених зв'язуванням у рiзнi за формою й призначенням абразивнi iнструменти, або нанесеними на гнучку основу (тканину, папiр i iн.) у виглядi шлiфувальної шкурки, а також у незв'язаному станi у виглядi порошкiв, паст i суспензiй.
Основними характеристиками абразивного матерiалу є форма абразивних зерен, їх крупнiсть, твердiсть i механiчна мiцнiсть, абразивна здатнiсть, мiнеральний i гранульнi склади.
Для опоряджувальних робiт перевага вiддається iзометричнiй формi зерен.
Абразивнi зерна характеризуються станом поверхнi (гладка, шорсткувата), крайок i виступiв (гострi, закругленi, прямолiнiйнi, зазубренi й iн.). Зерно з гострими кутами значно легше проникає в оброблюваний матерiал. Зерна - зростки, нещiльнi за структурою, витримують меншi зусилля рiзання й швидше руйнуються.
Для визначення твердостi встановленi шкали, у яких певнi матерiали розташованi в порядку зростаючої твердостi, де будь-яке наступне твердiше попереднього й може його дряпати (таблиця).
|
|
Твердiсть
|
| по Моосу
|
|
| Тальк
|
1
|
2,4
|
| Гiпс
|
2
|
36
|
| Кальцит
|
3
|
109
|
| Флюорит
|
4
|
189
|
|
|
5
|
536
|
|
|
6
|
795
|
| Кварц
|
7
|
1120
|
| Топаз
|
8
|
1427
|
| Корунд
|
9
|
2060
|
| Алмаз
|
10
|
10060
|
Алмаз i кубiчний нiтрид бору мають найбiльшу твердiсть. Нижче наведена середня мiкротвердiсть алмаза, кубiчного нiтриду бору, а також iнструментальних i конструкцiйних матерiалiв (у МН/м2 при 20° С): алмаз - 98 000; кубiчний нiтрид бору - 91 000; карбiд бору - 39 000; карбiд кремнiю - 29 000; електрокорунд - 19 800; твердий сплав ВК8-17500; сплав ЦМ332 - 12 000; сталь Р18-4 900; сталь ХВГ - 4500; сталь 50-1960.
З пiдвищенням температури твердiсть матерiалiв знижується. Так наприклад, при нагрiваннi електрокорунду вiд 20 до 1000 °С його мiкротвердiсть знижується вiд 19 800 до 5880 МН/м2
Як абразиви використовують мiнерали природного й штучного походження: алмази; кубiчний нiтрид бору, що зустрiчається пiд назвами ельбор, кубанiт, боразон, карбiд бору й карбiд кремнiю; електрокорунди бiлим, нормальний i легований хромом i титаном i iн. Умовно ставляться до цiєї групи "м'якi" абразивнi матерiали: крокус, окис хрому, дiатомiт, трепел, вiденське вапно, тальк i iн. У виробничiй практицi гiдрополiрування як абразив використовують вiбротела - вiдходи цегли, скляної й керамiчної промисловостi, кiсточки плодових фруктiв.
Природний алмаз - мiнерал, що складається з одного хiмiчного елемента - вуглецю. Зустрiчається у виглядi невеликих кристалiв рiзної форми вiд 0,005 до декiлькох каратiв (карат дорiвнює 0,2 г). Алмази бувають безбарвнi або пофарбованi в рiзнi тони: жовтi, темно-зеленi, сiрi, чорнi, фiолетовi, червонi, блакитнi й iн. Алмаз є найбiльш твердим мiнералом.
алмаза є порiвняно низька температурна стiйкiсть. Це значить, що при високих температурах алмаз перетворюється в графiт, таке перетворення починається у звичайних умовах при температурi близької до 800 °С.
Штучний (синтетичний) алмаз. Синтетичнi алмази одержують iз графiту при високих тисках i високiй температурi. Вони мають тi ж фiзичнi й хiмiчнi властивостi, що й природнi алмази.
Кубiчний нiтрид бору. (КНБ) - надтвердий матерiал, уперше синтезований в 1957г, мiстить 43,6% бору й 56,4% азоту. Кристалiчнi ґрати КНБ є алмазоподiбної, тобто вона має таку ж будову, як i ґрати алмаза, але мiстить атоми бору й азоту. Параметри кристалiчних ґрат КНБ трохи бiльшi, нiж ґрати алмаза; сказаним, а також меншою валентнiстю атомiв, що утворять ґрати КНБ, пояснюється його трохи менша твердiсть у порiвняннi з алмазом.
Кристали кубiчного нiтриду бору мають теплостiйкiсть до 1200° С , що є одним з головних достоїнств у порiвняннi з алмазом. Цi кристали одержують шляхом синтезу гексагонального нiтриду бору при наявностi розчинника (каталiзатора) у спецiальних контейнерах на гiдравлiчних пресах, що забезпечують необхiдний високий тиск (порядку 300-980 МН/м2) i високу температуру (близько 2000 °С).
На вiдмiну вiд алмаза, кубiчний нiтрид бору нейтральний до залiза й не вступає з ним у хiмiчну взаємодiю. Висока твердiсть, термостiйкiсть i нейтральнiсть до залiза, зробили кубiчний нiтрид бору досить перспективним надтвердим матерiалом для обробки рiзних залiзовмiсних сплавiв (легованих сталей i iн.), якi роблять рiзке зниження адгезiоного й дифузiйного зношування iнструмента (у порiвняннi з алмазним).
З кубiчного нiтриду бору виготовляють шлiфпорошки й мiкропорошки, з яких виготовляють абразивно-доводочнi й полiрувальнi пасти (пасти "Ельбора", пасти "Кубонiта").
Карбiд бору являє собою з'єднання бору з вуглецем. Твердiсть i абразивна здатнiсть зерен карбiду бору нижче твердостi алмазiв i зерен iз КНБ, але вище зерен з електрокорунда й карбiду кремнiю. Карбiд бору використовується в порошках i пастах для доведення виробiв iз твердих матерiалiв. Практикою встановлено, що карбiд бору, рацiонально застосовувати для притирання точних конiчних i фасонних поверхонь.
Завдяки високiй твердостi, мiцностi й гострим краям зерна, електрокорунд бiлий iнтенсивно знiмає шар металу з поверхонь загартованих, цементованих i азотированих сталей. Електрокорунд бiлий використовують для готування абразивно-доводочних абразивних матерiалiв.
Електрокорунд хромистий має рожеве фарбування, має сталiсть фiзико-механiчних властивостей i високим змiстом монокристалiв. Форма зерен переважно iзометрична. При здiйсненнi остаточної операцiї замiчено, що електрокорунд хромистий помiтно полiпшує свiтловiдбивну здатнiсть оброблених поверхонь.
Електрокорунд титанистий близький до електрокорунду нормального, але вiдрiзняється вiд останнього бiльшою сталiстю властивостей. Присадки титану збiльшують в'язкiсть абразивного матерiалу.
Карбiд кремнiю являє собою хiмiчну сполуку вуглецю iз кремнiєм. Залежно вiд змiсту домiшок, карбiд кремнiю буває двох марок: зелений, утримуючий не менш 97% карбiду кремнiю, i чорний, у якому карбiду кремнiю - 95-97%.
карбiду кремнiю приблизно на 20% вище, нiж чорного.
Природний корунд являє собою гiрську породу, що складається в основному iз кристалiчного окису алюмiнiю. У кращих зразках корунду втримується до 95% окису алюмiнiю. Колiр корунду рiзний: рожевий, бурий, синiй, сiрий i iн. Корунд бiльше грузлий i менш тендiтний, чим наждак, i має бiльшу твердiсть. Корунд широко застосовують у виглядi порошкiв i мiкропорошкiв; вiн входить до складу абразивних сумiшей, використовуваних при доведеннi й полiруваннi, а також чищенню поверхнi.
Наждак являє собою гiрську породу, що мiстить до 60% кристалiчного окису алюмiнiю (глинозему). Це речовина чорного або чорно-сiрого кольору. Внаслiдок значного змiсту домiшок, по абразивнiй здатностi наждак уступає корунду. Наждак iде на виготовлення абразивно-доводочних матерiалiв.
металiв i неметалiв (наприклад, полiрувальна паста).
Окис алюмiнiю (глинозем) являє собою порошок бiлого кольору, отриманий прожарюванням окису алюмiнiю з домiшкою iнших речовин. Розмелений, промитий i добре вiдшлiфований порошок просушують. Окис алюмiнiю у виглядi порошкiв iде для готування тонких паст, використовуваних для обробки сталевих, чавунних деталей, а також деталей зi скла й пластмас.
Крокус в основному складається з окису залiза (до 75-97%), є дуже тонким полiруючим технологiчним матерiалом, використовується при полiруваннi оптичних стекол i благородних металiв.
сорти дiатомiтiв мiстять 80% i бiльше кремiнної кислоти, що мають рiзне фарбування: бiлу, сiру, жовтувату, коричневу й зеленувату. Для одержання високоякiсного дiатомiту його розмелюють, вiдмочують, сушать i обпалюють.
Трепел складається в основному iз кремнiєвої кислоти, часто зустрiчається разом з дiатомiтом i досить схожий з ним, але вiдрiзняється тим, що iнтенсивно поглинає вологу. Трепел розрiзняють по фарбуванню: золотавий, срiблистий, бiлий, жовтий, сiрий, червоний i т. п. Для одержання високоякiсного дрiбнозернистого трепелу його, як i дiатомiт, пiддають перемелюванню, збагаченню й обробцi.
Технiчна крейда являє собою порошкоподiбний продукт, що одержують iз природного вапняку або мела. Вiн складається в основному iз дрiбних аморфних часток вуглекислого кальцiю. При хiмiчному способi крейда одержують осадженням при насиченнi вапняного молока вуглекислим газом або змiшанням розчинiв хлористого кальцiю з вуглекислим натрiєм. Крейда буває комовою i меленою, а залежно вiд фiзико-хiмiчних властивостей роздiляється на три марки (А, Б, В). Крейда використовують для готування полiрувальних матерiалiв по обробцi шляхетних, а також кольорових металiв i їхнiх сплавiв.
не повинне перевищувати 5,5%, а змiст вологи й вуглекислоти повинне бути не бiльше 2%. Для полiрування беруть середнi шари прожареного вапняку, що подрiбнюють i просiвають. Окремi м'якi шматки використовують для нанесення глянцю. Вiденське вапно використовують також у якостi основного твердого тридцятимiльйоннi при готуваннi полiрувальних паст. Вiденське вапно, що поглинає вологу й вуглекислий газ, перетворюється в речовину, що не володiє нiякими полiруючими властивостями. Щоб уникнути цього, вiденське вапно впаковують у герметичну тару.
Тальк являє собою мiнерал вторинного походження iз силiкатiв магнезiї, що зустрiчається у виглядi волокнистих агрегатiв або шестикутних листочкiв. Тальк дуже м'який абразив, що застосовується при полiруваннi гальванiчних покриттiв.
зерна, VC обсяг зв'язування, VП - обсяг пор. Визначальним параметром структури є обсяг V3.
Зi збiльшенням на один номер структури обсяг зерен зменшується на 2%, вiдстань мiж зернами й розмiр окремих пор збiльшуються, однак для збереження однакової твердостi iнструмента обсяг зв'язування також збiльшується на 2%, при цьому обсяг пор залишається незмiнним.
Рiзнi спiввiдношення обсягiв зерна й зв'язування, при дотриманнi яких до процесi виробництва одержують абразивнi iнструменти рiзної твердостi з тим або iншим обсягом пор, наведенi в табл. 1. 5.
Структура абразивних iнструментiв
| Номер структури
|
V3,%
|
Твердiсть
|
| ВМ1
|
ВМ2
|
М1
|
М2
|
М3
|
СМ1
|
СМ2
|
З1
|
З2
|
СТ1
|
СТ2
|
СТЗ
|
Т1
|
Т2
|
ВТ1
|
ВТ2
|
ЧТ
|
| VП,%
|
| 48
|
46,5
|
45
|
43,5
|
42
|
40,5
|
39
|
37,5
|
36
|
34,5
|
33
|
31,5
|
30
|
28,5
|
27
|
25,4
|
24
|
| VС,%
|
| 0
|
62
|
|
|
|
|
|
|
|
0,5
|
2
|
3,5
|
5
|
6,5
|
8
|
9,5
|
11
|
12,5
|
14
|
| 1
|
60
|
—
|
—
|
—
|
—
|
—
|
—
|
1
|
2,5
|
4
|
5,5
|
7
|
8,5
|
10
|
11,5
|
13
|
14,5
|
16
|
| 2
|
58
|
—
|
—
|
—
|
—
|
—
|
1,5
|
3
|
4,5
|
6
|
7,5
|
9
|
10,5
|
12
|
13,5
|
15
|
16,5
|
18
|
| 3
|
56
|
—
|
—
|
—
|
0,5
|
2
|
3,5
|
5
|
6,5
|
8
|
9,5
|
11
|
12,5
|
14
|
15,5
|
17
|
18,5
|
20
|
| 4
|
54
|
—
|
—
|
1
|
2,5
|
4
|
5,5
|
7
|
8,5
|
10
|
11,5
|
13
|
14,5
|
16
|
17,5
|
19
|
20,5
|
22
|
| 5
|
52
|
—
|
1,5
|
3
|
4,5
|
6
|
7,5
|
9
|
10,5
|
12
|
13,5
|
15
|
16,5
|
18
|
19,5
|
21
|
22,5
|
24
|
| 6
|
50
|
2
|
3,5
|
5
|
6,5
|
8
|
9,5
|
11
|
12,5
|
14
|
15,5
|
17
|
18,5
|
20
|
21,5
|
23
|
24,5
|
26
|
| 7
|
48
|
4
|
5,5
|
7
|
8,5
|
10
|
11,5
|
13
|
14,5
|
16
|
17,5
|
19
|
20,5
|
22
|
23,5
|
25
|
26,5
|
28
|
| 8
|
46
|
6
|
7,5
|
9
|
10,5
|
12
|
13,5
|
15
|
16,5
|
18
|
19,5
|
21
|
22,5
|
24
|
25,5
|
27
|
28,5
|
30
|
| 9
|
44
|
8
|
9,5
|
11
|
12,5
|
14
|
15,5
|
17
|
18,5
|
20
|
21,5
|
23
|
24,5
|
26
|
27,5
|
29
|
30,5
|
32
|
| 10
|
42
|
10
|
11,5
|
13
|
14,5
|
16
|
17,5
|
19
|
20,5
|
22
|
23,5
|
25
|
26,5
|
28
|
29,5
|
31
|
32,5
|
34
|
| 11
|
40
|
12
|
13,5
|
15
|
16,5
|
18
|
19,5
|
21
|
22,5
|
24
|
25,5
|
27
|
28,5
|
30
|
31,5
|
33
|
34,5
|
36
|
| 12
|
38
|
14
|
15,5
|
17
|
18,5
|
20
|
21,5
|
23
|
24,5
|
26
|
27,5
|
29
|
30,5
|
32
|
33,5
|
35
|
36,5
|
38
|
закритою (щiльною), № 4... 8 - середньої, № 9... 12 i вище (до 16) - вiдкритою. Чим бiльше номер структури, тим бiльше вiдстань мiж зернами, тобто структура бiльше вiдкрита.
Щiльна й вiдкрита структури iнструмента показанi на мал. 1. 2, в, м.
Інструменти вiдкритої структури мають полiпшенi умови вiдводу стружки й менше тепловидiлення. Найбiльше ефективно їхнє застосування при обробцi грузлих металiв, а також металiв, схильних до прожогам i трiщин. Областi застосування, що рекомендуються, iнструмента основних номерiв структур наступнi:
№ 1... 3 - виготовлення iнструмента на бакелiтовому й керамiчному зв'язуваннях при шлiфуваннi з малим знiманням металу, переважно для обробки шарикопiдшипникiв;
№ 3, № 4 - профiльне шлiфування, шлiфування з бiльшими подачами й змiнним навантаженням, вiдрiзнi роботи;
№ 7... 9 - плоске шлiфування торцем кола, внутрiшнє шлiфування, заточення iнструмента;
№ 8... 10 - шлiфування й заточення iнструмента, оснащеного твердим сплавом;
Збiльшенi розмiри пор досягаються добавкою в абразивну масу речовин, що вигорають при термiчнiй обробцi iнструмента (мелене вугiлля, пластмасова крихта, тирса). Такий абразивний iнструмент називається високо пористим. Найбiльша його ефективнiсть проявляється при обробцi дуже грузлих матерiалiв, при сухому (без подачi охолодної рiдини) шлiфуваннi й заточеннi.
Зв'язування визначає мiцнiсть i твердiсть iнструмента, дуже впливає на режими, продуктивнiсть i якiсть обробки. Розрiзняють зв'язування неорганiчнi й органiчнi. До неорганiчних зв'язувань ставляться керамiчна, силiкатного й магнезiальна (для алмазного iнструмента - металева), до органiчних - бакелiтова, вулканiтова, глiфталева, епоксидна.
й спiкаються керамiчнi зв'язування. Абразивний iнструмент iз електрокорунду виготовляють на зв'язуваннях, що плавляться, а з карбiду кремнiю - на спiкливим. Шлiфувальнi кола з електрокорунду бiльше мiцнi, чим з карбiду кремнiю.
Силiкатне й магнезiальне зв'язування, малопрочнi й чутливi до охолодних рiдин, мають обмежене застосування. Основна їхня перевага - менше видiлення теплоти при шлiфуваннi.
у тому числi й дуже тонким - до 0,5 мм для вiдрiзних i прорiзних робiт. Недолiком бакелiтового зв'язування є невисока стiйкiсть до впливу охолодних рiдин, що мiстять лужнi розчини. Для пiдвищення цiєї стiйкостi кола покривають лаком, суриком або якою-небудь водонепроникною фарбою, iнодi просочують парафiном. При шлiфуваннi колами на бакелiтовому зв'язуваннi охолодна рiдина повинна мiстити не бiльше 1,5% лугу.
Кола на бакелiтовому зв'язуваннi володiють меншої кромко стiйкiстю, чим на керамiчнiй. Бакелiтове зв'язування має бiльше слабке, чим керамiчна, зчеплення з абразивним зерном, тому iнструмент на цьому зв'язуваннi широко використовують на операцiях плоского шлiфування, де необхiдне самозагострювання кола. Бакелiтове зв'язування, що має невисоку теплостiйкiсть, вигорає при нагрiваннi до 250 – 300 °С, а при 200°С и вище вона здобуває крихкiсть. Абразивний iнструмент на бакелiтовому зв'язуваннi частiше виготовляють iз електрокорунду нормального й карбiду кремнiю чорного.
Основою вулканiтового зв'язування є термiчно оброблена сумiш каучуку iз сiркою, тому iнструмент на такому зв'язуваннi, що здобуває властивiсть еластичностi, використовується при обробцi фасонних поверхонь i профiльному шлiфуваннi. Кола на вулканiтовому зв'язуванню працюють на швидкостях до 60 м/с i можуть бути виготовленi товщиною 0,3... 0,5 мм для вiдрiзних робiт.
Вулканiтове зв'язування в порiвняннi з керамiчної значно гiрше втримує абразивнi зерна, що компенсується пiдвищенням її кiлькостi за рахунок зменшення пор (мал. 1. 2, д, е). Внаслiдок цього iнструмент на вулканiтовому зв'язуванню вiдрiзняється щiльною структурою, що викликає збiльшене тепловидiлення при шлiфуваннi. Низька теплостiйкiсть каучуку (150... 180° С) приведе до розм'якшення й вигоряння зв'язування при iнтенсивному рiзаннi. Абразивнi зерна заглиблюються в еластичне зв'язування й рiжуть на меншiй глибинi подiбно бiльше дрiбнозернистому iнструменту, забезпечуючи найменшу шорсткiсть поверхнi. Цi особливостi зв'язування ефективно використовуються при чистовiй обробцi фасонних поверхонь.
Найбiльше часто вживанi зв'язування й областi їхнього застосування зазначенi в табл. 1. 6.
Внаслiдок економiчних зв'язкiв, що розширюються, iз закордонними країнами в iмпортується абразивний iнструмент, що має маркування, що вiдповiдає стандарту країни-експортера. Нижче для приклада представленi данi по маркуванню абразивного iнструмента, що вiдповiдають стандарту США ANSI В 74. 13-1972.
Абразивний матерiал позначають буквами:
ельбор - B;
карбiд кремнiю (SiC) - З;
алмаз - D.
Перед позначенням може стояти (але не обов'язково) вступний символ виготовлювача, що вказує конкретний вид абразивного матерiалу.
Чотири ступенi зернистостi позначають цифрами:
8, 10, 12, 14, 16, 20, 24- груба;
30, 36, 46, 54, 60 - середня;
Твердiсть характеризується 26 ступенями, позначуваними латинськими буквами:
L, M, N, O, Q, R (iнструмент середньої твердостi);
E - шелакова;
M - металева;
O - магнезiальна;
RF - Вулканiтова з посиленням;
S - силiкатна;
V - керамiчна.
Лiтература
1. Кисельов С. П. Полiрування металiв. - К., 1997.
2. Корчак С. Н. Прогресивна технологiя й автоматизацiя круглого шлiфування. – К., 2003
3. Маслов Е. Н. Теорiя шлiфування матерiалiв. - К., 1994.
Масловский В. В. Дудко П. Д. Полирование металлов и сплавов. - М., 1974.
4. Попилов Л. Я. Полирование. Справочная книга по отделочным операциям в машиностроении. - Л., 1966.
5. Редько С. Г. Процессы теплообразования при шлифовании металлов. - Саратов. 1962.
6. Хрущев М. М. Бабичев М. А. Абразивное изнашивание. - М., 1970.
|
