Реферат/сочинение: "Авторське право у сфері функціонування всесвітньої інформаційної мережі Інтернет"

Авторське право у сферi функцiонування всесвiтньої iнформацiйної мережi Інтернет

Дипломна робота

на тему:

ЗМІСТ

ВСТУП

3

РОЗДІЛ 1. ІНТЕРНЕТ ТА ВИКЛИКАНІ НИМ ПРОБЛЕМИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

9

1. 1. Інтернет: iсторiя створення, будова та можливостi.

9

1. 2. Правовi проблеми, породженi появою Інтернету.

15

1. 3. Охороноздатнiсть розмiщених в Інтернетi матерiалiв.

20

1. 4. Види творiв, розмiщених в Інтернетi, та особливостi їх охорони авторським правом.

30

1. 5. Особливостi розмiщених в Інтернетi творiв як предмета авторського права та проблеми їх правової охорони.

45

РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ ТА ОБСЯГ АВТОРСЬКИХ ПРАВ В ІНТЕРНЕТІ

54

54

2. 2. Немайновi права.

71

2. 3. Охорона технiчних засобiв захисту та iнформацiї про управлiння правами.

74

2. 4. Обмеження авторських прав: вiльне використання творiв.

78

РОЗДІЛ 3. ЗАХИСТ АВТОРСЬКИХ ПРАВ НА ТВОРИ, РОЗМІЩЕНІ В ІНТЕРНЕТІ

85

3. 1. Захист на етапi до порушення.

86

3. 2. Захист на етапi пiсля порушення.

95

3. 3. Проблеми, пов’язанi з винесенням та виконанням судового чи арбiтражного рiшення проти iноземного порушника авторських прав на розмiщенi в Інтернетi твори.

97

ВИСНОВКИ

108

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

115

ВСТУП

на планетi.

Кiлькiсть iнформацiї, накопиченої людством, сягнули сьогоднi таких величин, що для її збору, обробки та зберiгання вже недостатньо потужностi найсучаснiших електронно-обчислювальних машин (ЕОМ). Цю проблему було вирiшено завдяки складанню iнформацiйних ресурсiв окремих ЕОМ шляхом створення на їх основi локальних комп’ютерних мереж та об’єднанню останнiх у “мережу мереж” – Інтернет. Кiлькiсть складових цiєї всесвiтньої iнформацiйної мережi постiйно зростає. На 2007 рiк вона об’єднує понад 25 тис. мереж та 100 млн. користувачiв по всьому свiту.

Інформацiя передається Інтернетом у виглядi об’єктiв, що потенцiйно охороняються авторським правом: лiтературних, музичних та аудiовiзуальних творiв, фотографiй, iлюстрацiй, карт, планiв, малюнкiв тощо. Обробка i передача даних мережею та саме її функцiонування вiдбувається завдяки iншому об’єкту авторсько-правової охорони – комп’ютерним програмам, а зберiгання i пошук iнформацiї часто здiйснюється за допомогою електронних баз даних, якi також можуть охоронятися авторським правом.

Фiксацiя перелiчених об’єктiв авторсько-правової охорони в електроннiй формi та транскордонний характер Інтернету спрощує можливiсть порушення прав авторiв та їхнiх правонаступникiв. Збiльшення ж обсягу авторських прав або введення складної процедури їх здiйснення, натомiсть, призведе до обмеження прав користувачiв Інтернету. Тому завданням сучасного авторського права є досягнення справедливого та життєздатного балансу iнтересiв володiльцiв авторських прав та користувачiв творiв, розмiщених в Інтернетi.

Актуальнiсть теми

Систематизацiя та реформування авторського права у сферi охорони матерiалiв, що передаються Інтернетом, є нагальною потребою i для України, особливо в умовах теперiшнiх ринкових перетворень в країнi, коли iнформацiя стає все вагомiшим фактором виробництва та все цiннiшим об’єктом цивiльного обiгу.
В той же час, надзвичайна важливiсть заходiв, спрямованих на забезпечення ефективного захисту авторських прав на розмiщенi в Інтернетi твори визнано Указом Президента України “Про заходи щодо розвитку нацiональної складової глобальної iнформацiйної мережi Інтернет та забезпечення широкого доступу до цiєї мережi в Українi”, який в якостi основних завдань державної полiтики в сферi iнформатизацiї визначає, серед iншого, “вдосконалення правового регулювання дiяльностi суб’єктiв iнформацiйних вiдносин, виробництва, використання, поширення та зберiгання електронної iнформацiйної продукцiї, захисту прав на iнтелектуальну власнiсть, посилення вiдповiдальностi за порушення встановленого порядку доступу до електронних iнформацiйних ресурсiв всiх форм власностi, за навмисне поширення комп’ютерних вiрусiв”. Вищенаведеними технологiчними та правовими реалiями сьогодення i зумовлено актуальнiсть теми даного дослiдження. Авторсько-правовi аспекти функцiонування всесвiтньої iнформацiйної мережi Інтернет потребують негайного та всебiчного вивчення з тим, щоби величезний потенцiал Інтернету в усiх сферах суспiльного життя реалiзувався в повнiй мiрi повсюди в свiтi та зокрема в Українi. Мета i задачi дослiдження
Мета дослiдження полягає у системному аналiзi сучасного стану охорони лiтературних та художнiх творiв в Інтернетi та розробка рекомендацiй щодо вдосконалення чинного авторсько-правового законодавства України у сферi охорони розмiщених в Інтернетi твори, спрямованих на полiпшення захисту прав авторiв та їхнiх правонаступникiв на такi твори.

1. Встановити юридичну природу охорони авторських прав на розмiщенi в Інтернетi твори та особливостi цiєї охорони.

2. Визначити, якi з матерiалiв, доступних через Інтернет, пiдлягають охоронi за авторським правом.

3. Розглянути та комплексно проаналiзувати мiжнароднi правовi акти у сферi охорони творiв, розмiщених в Інтернетi.

Об’єктом дослiдження є правовi проблеми, що постали з появою сучасних iнформацiйних технологiй та мережi Інтернет.

Предметом дослiдження є норми авторського права, якими охороняються права авторiв та їхнiх правонаступникiв на лiтературнi i художнi твори, розмiщенi в iнформацiйнiй мережi Інтернет.

Методи дослiдження випливають з вимог комплексного та об’єктивного аналiзу явищ суспiльного життя та мiждисциплiнарного пiдходу до поставлених завдань. Дослiдження проведено на основi формально-логiчного, системно-функцiонального, iсторико-правового, порiвняльно-правового та iнших загальних та спецiальних наукових методiв.

у мiжнародних правових актах, прийнятих з питань охорони авторських прав, а також у таких нормативно-правових актах Європейського Союзу, присвячених охоронi авторських прав його державами-членами, як Директива Ради 91/250/ЕЕС з питань захисту комп’ютерних програм, Директива Ради 96/9/ЕС про охорону баз даних та Зелена книга стосовно авторського права i сумiжних прав в iнформацiйному просторi.

За допомогою iсторико-правового та дiалектичного методiв дослiджено кiлькiсний та якiсний розвиток мережi Інтернет, її правовий статус, поява її нових можливостей i пов’язанi з ними змiни пiдходiв до її правового режиму та регулювання нормами мiжнародного приватного права суспiльних вiдносин, що виникають з приводу використання цiєї iнформацiйної мережi.

Системно-функцiональний метод надав можливiсть дослiдити шляхи розповсюдження творiв в мережi Інтернет та визначити механiзм взаємин суб’єктiв авторських прав на твори, якi розмiщено в мережi, з її користувачами.

Особливого значення надано порiвняльно-правовому методу, на основi якого проведено спiвставлення положень законодавства країн Бернського Союзу, а також мiжнародно-правових документiв у сферi охорони авторських прав, зокрема: Закону України “Про авторське право i сумiжнi права”, Акту про авторське право США, Закону Росiйської Федерацiї “Про авторське право i сумiжнi права”, Бернської конвенцiї про охорону лiтературних i художнiх творiв та Всесвiтньої конвенцiї про авторське право.

Наукова новизна одержаних результатiв

Наукова новизна одержаних результатiв полягає в тому, що дисертант вперше в Українi здiйснив науковий аналiз правових засад охорони авторських прав на розмiщенi в Інтернетi лiтературнi та художнi твори, зокрема:

1. Доведено, що всi види творiв, зафiксованих в цифровiй формi та розмiщених в Інтернетi, вiдповiдають критерiям охорони, встановленим законодавством держав-членiв Бернського Союзу, i, таким чином, пiдлягають охоронi авторським правом будь-якої з цих держав нарiвнi з творами, зафiксованими в бiльш традицiйних формах, незалежно вiд виконання авторами чи їхнiми правонаступниками будь-яких формальностей (реєстрацiї, депонування тощо) та факту опублiкування твору.

2. Встановлено, що в силу технологiчних особливостей мережi Інтернет, виявити неправомiрне використання творiв науки, лiтератури i мистецтва в цiй мережi немає можливостi, що є iстотним недолiком функцiонування Інтернету.

договiр про умови використання цього твору.

4. Аргументовано, що автор чи iнша особа, яка має авторськi права, розмiщуючи свiй твiр в мережi Інтернет, цим самим надає право використовувати цей твiр всiм бажаючим.

5. Доведено, що судовий захист авторських прав на твори науки, лiтератури i мистецтва, розмiщенi в Інтернетi, в разi їх порушення численними користувачами мережi практично здiйснити неможливо через надзвичайну складнiсть (неможливiсть) встановити особу кожного конкретного порушника. Зазначена проблема ускладнюється й тим, що порушники можуть бути громадянами багатьох країн, що зумовлює необхiднiсть позивача порушувати позови в рiзних країнах i за рiзними юрисдикцiями.

Практичне значення одержаних результатiв

Практичне значення результатiв дослiдження полягає в тому, що в ньому вперше виявленi основнi проблеми охорони авторських прав на лiтературнi та художнi твори, розмiщенi в мережi Інтернет, та запропонованi шляхи їх вирiшення як на нацiональному, так i на мiжнародному рiвнi. Одержанi теоретичнi та практичнi висновки повнiстю готовi для використання органами законодавчої та виконавчої влади України для цiлей формування державної полiтики у сферах зв’язку, iнформатизацiї та охорони авторських прав, а також розробки нормативно-правових актiв та укладання мiжнародних угод в цих галузях.

можуть також бути використанi авторами, програмiстами, державними службовцями, суддями, викладачами, пiдприємцями та спiвробiтниками органiзацiй, що здiйснюють управлiння майновими правами авторiв на колективнiй основi.

РОЗДІЛ 1

ІНТЕРНЕТ ТА ВИКЛИКАНІ НИМ ПРОБЛЕМИ

АВТОРСЬКОГО ПРАВА

1. 1. Інтернет: iсторiя створення, будова та можливостi

Інтернет, всесвiтнє об’єднання iнформацiйних мереж та прообраз “iнформацiйної супер-магiстралi”, курс на створення якої взято урядами свiту, було започатковано Мiнiстерством оборони США наприкiнцi 60-х з метою забезпечення передач команд вогню вiд командного центру до пускових ракетних установок у випадку виходу з ладу всiх iнших засобiв зв’язку. Для цього було створено Агентство з проекту прогресивних дослiджень (ARPA). Його завдання було згодом розширено до створення системи, яка б надавала можливiсть доступу до всiх наявних на той час обчислювальних ресурсiв Сполучених Штатiв багатьом користувачам одночасно. Результатом дiяльностi Агентства стало створення мережi, яка отримала назву ARPAnet.

Існування цiєї мережi, що об’єднала головнi обчислювальнi центри країни, та використання технологiї передачi iнформацiї, подiленої на автономнi пакети, дозволило розпочати роботи по створенню гнучкої структури, до якої могли б входити комп’ютери будь-якого типу. Використання їх “спiльної мови” – протоколiв TCP/IP, якi швидко сприйняли вiйськовi у своїй окремiй мережi MILnet та унiверситети, було пiдтримано Нацiональною науковою фундацiєю (NSF) при створеннi п’ятьох великих обчислювальних центрiв, обладнаних супер-комп’ютерами, з метою забезпечення доступу всiєї наукової громадськостi країни до iнформацiї, що мiстилась в цих комп’ютерах. Згодом всi найбiльшi унiверситетськi обчислювальнi центри були пiдключенi до мережi, створеної NSF, яка стала “скелетом” для всiх цих менших мереж. Починаючи з цього часу, став можливим доступ до будь-якої точки мережi за допомогою будь-якого пiдключеного до неї комп’ютера.

З метою пiдтримання дiяльностi мережi NSF та розширення її можливостей, 1987 року права по управлiнню нею були наданi таким приватним iнвесторам, як Merit Network Inc., IBM та NCI. 1992 року NSF вiдкликала свої iнвестицiї у “мережу мереж”, вiдкривши таким чином шлях iншим джерелам її фiнансування.

Сьогоднi Інтернет перетворився на повсякденний засiб передачi iнформацiї будь-якого характеру, який є доступним кожному, хто має персональний комп’ютер, та, завдяки засобам супутникового зв’язку, з кожної точки на планетi.

Якi ж послуги пропонує Інтернет своїм користувачам? Таких послуг, або сервiсiв, вiсiм:

у лiченi хвилини пiсля вiдправлення.

На практицi це виглядає так: повiдомлення потрапляє на поштовий сервер – потужний комп’ютер – вiдправника (у випадку приватної особи або невеликої компанiї, це звичайно буде сервер фiрми, яка надає послуги з доступу до Інтернету, – провайдера), звiдки воно по каналах зв’язку надсилається до поштового серверу отримувача, який, в свою чергу, зв’язується iз своїм сервером, звертається до своєї поштової скриньки i отримує повiдомлення. Неправильно адресоване послання, як правило, автоматично повертається до серверу вiдправника, який пiзнiше знаходить його у своїй поштовiй скриньцi.

Кожної секунди у всьому свiтi через Інтернет надсилається бiля 4 тис. повiдомлень електронної пошти. [1]

2) The World Wide Web (WWW або Web). WWW є одним з найзручнiших для користувачiв засобом пошуку та розповсюдження iнформацiї в Інтернетi, створений 1991 року. Вiн робить можливим зручне звернення до iнформацiйних ресурсiв Інтернету завдяки використанню гiпертекстових ланок, якi мiстяться у матерiалах, розмiщених на Web-сайтах.

Web-сайт являє собою своєрiдний “майданчик”, “вузол” у гiгантськiй “павутинi” WWW, здатний мiстити тексти, графiчнi зображення та звуки. Сайти створюються за допомогою комп’ютерної мови HTML, сумiсної з усiма iснуючими програмними платформами.

Процес доступу до Web-сайту було описано одним американським судом наступним чином: “Будь-який користувач Інтернету може отримати доступ до будь-якого сайту, яких iснує, ймовiрно, сотнi тисяч, шляхом вводу в комп’ютер адреси в Інтернетi, яку вони шукають. Користувачi Інтернету також можуть здiйснювати пошук в Інтернетi з тим, щоб знайти Web-сайти, що стосуються зазначених сфер iнтересiв. Через телефоннi лiнiї користувач пiдключається до Web-сайту, i цей користувач може отримувати будь-яку iнформацiю, яку було розмiщено на Web-сайтi... Користувач може також взаємодiяти з цим Web-сайтом та посилати на нього повiдомлення. По пiдключенню до Web-сайту iнформацiя передається електронним чином до комп’ютера користувача та швидко з’являється на екранi... Ця передана iнформацiя може легко бути завантажена на диск або послана на принтер”.

матерiалу, який знаходиться на цьому ж або iншому сайтi.

та зображення.

Сьогоднi в Інтернетi iснує кiлька сотень тисяч Web-сайтiв, i їх кiлькiсть нестримно зростає.

3) Telnet (дистанцiйний доступ). Telnet, не будучи зручним для звичайних користувачiв iнструментом, дозволяє здiйснювати повний або частковий контроль над вiддаленим комп’ютером за допомогою iншого комп’ютера. Незважаючи на те, що цей сервiс був досить популярним на початку iснування Інтернету, зараз вiн використовується переважно iнформацiйними службами, якi роблять доступними для користувачiв Інтернету iнформацiйнi системи, працюючi на основi iнших пошукових систем (наприклад, Бiблiотека Конгресу США, туристичнi агентства, банки, тощо).

4) F. T. P. (протокол передачi файлiв). F. T. P. – це редукована версiя Telnet, яка застосовується при передачi файлiв на велику вiдстань. Пiдключившись до серверу F. T. P., який звичайно мiстить частину, доступну кожному, та частину, доступ до якої обмежено вимогою введення паролю, користувач може отримати з нього будь-якi файли або розмiстити на ньому свої файли, якi iншi користувачi, в свою чергу, можуть отримати, пiдключившись до того ж серверу. Цi операцiї є дуже простими, тому послуги F. T. P. досить популярнi серед користувачiв Інтернету.

створення “електронних бiблiотек”, доступних широкому загалу, Gopher поступово уступає мiсце WWW, який об’єднує та розширює функцiї кожної з цих послуг.

6) Списки розсилки. Список розсилки – це список користувачiв Інтернету, якi бажають обмiнюватися iнформацiєю та iдеями з певного предмету. Іншими словами, такий лист є об’єднанням людей, що iснує для збору та розповсюдження iнформацiї, яка надходить з їх персональних комп’ютерiв. Список розсилки може створити кожний користувач. Для того, щоб потрапити до списку, користувачi мають надiслати електронною поштою його менеджеру стандартне повiдомлення про своє бажання стати “передплатником” списку.

Принцип, за яким дiє список розсилки, дуже простий. Кожне послання, що надходить на адресу списку, автоматично пересилається електронною поштою всiм користувачам, включеним до нього. Нiщо, звичайно, не заважає кожному з користувачiв iнiцiювати iндивiдуальне листування з будь-яким iншим користувачем, електронну адресу якого вiн побачив у списку.

7) Дискусiйнi групи (групи новин). Метою дискусiйних груп також є обмiн iнформацiєю та iдеями з певного предмету, i такi групи може створити кожен з користувачiв Інтернету. Але, на вiдмiну вiд спискiв розсилки, вони не використовують електронну пошту для розповсюдження iнформацiї. Дискусiйну групу може бути порiвняно з дошками оголошень, на яких люди читають оголошення iнших та розмiщують свої власнi.

Цi сервери синхронiзують свою роботу кiлька разiв на добу згiдно з дiаграмами надходження iнформацiї, якi складаються їх адмiнiстраторами.

Яке б програмне забезпечення не застосовували дискусiйнi групи, їхня дiяльнiсть базується на простих принципах. Серед всiх iснуючих груп користувач Інтернету обирає тi групи, що його цiкавлять, i стає їх “передплатником”. Це дозволяє спецiальним програмам вести список всiх пiдключень користувача до серверу групи. Пiд час кожного такого пiдключення користувач, таким чином, може звертатися лише до нових повiдомлень iнших користувачiв. Вiн може також сам висловитися з предмету обговорення, розмiстивши своє повiдомлення на серверi або надiславши його електронною поштою iншому учаснику дискусiї.

8) Internet Relay Chat (IRC). На вiдмiну вiд дискусiйних груп, спiлкування мiж користувачами IRC вiдбувається в режимi реального часу за допомогою комп’ютерiв, пiдключених одночасно до одного серверу, i, таким чином, може використовуватися лише тими користувачами, чиї сеанси зв’язку iз сервером повнiстю або частково спiвпадають.

Існування перелiчених вище послуг Інтернету та регулярна поява нових сприяє зростанню його впливу на кожний без винятку аспект буденного життя людини – освiту, працю, охорону здоров’я, вiдпочинок. Комерцiйне використання Інтернету, яке було забороненим на початку його iснування, в останнi роки стабiльно розвивається. Все бiльше i бiльше пiдприємств користується Інтернетом в цiлях реклами, маркетингу, надання послуг, укладання контрактiв, здiйснення та отримання платежiв, внутрiшнього та зовнiшнього зв’язку, ринкових дослiджень, розробки моделей власного розвитку, обмiну професiйною iнформацiєю, управлiння персоналом та найму працiвникiв.

сягне 1 млрд. [2]

1. 2. Правовi проблеми, породженi появою Інтернету

Розвиваючись надзвичайно швидкими темпами, Інтернет змiнює звичнi нам соцiально-економiчнi парадигми. І сучасне право не є виключенням.

вiдносинах, викликанi появою iнформацiйних технологiй.

Мине багато рокiв, доки право “наздожене” сучасну технологiю, якщо це взагалi коли-небудь трапиться. Але тi, хто має справу з iнформацiйними технологiями сьогоднi, не можуть чекати. Їм потрiбно вже тепер знати юридичнi умови та наслiдки своєї дiяльностi в Інтернетi. Для них є проблемою передбачити, як питання, що виникають та ще виникатимуть у процесi функцiонування Інтернету, будуть вирiшенi при застосуваннi сучасного права.

за використанням цiєї iнформацiї? Якi права мають користувачi iнформацiї, яка їм не належить?

2) Інформацiйна безпека. До цiєї категорiї належать наступнi питання: Як абонентам електронного зв’язку забезпечити автентичнiсть та цiлiснiсть своїх послань? Як сторони мають “пiдписувати” документи в електронному виглядi? Як забезпечити конфiденцiйнiсть таких документiв?

3) Електроннi угоди. Це питання, що стосуються так званої електронної комерцiї: Як сторони можуть укласти юридично дiйснi угоди в електронному виглядi? Якi норми регулюють укладання та виконання таких угод? Хто має юрисдикцiю щодо спорiв, якi виникають з приводу цих угод?

4) Змiст iнформацiї. До цiєї групи питань вiдносять такi: Як право регулює змiст iнформацiї, що передасться електронним шляхом? Як закони щодо свободи слова, реклами та обмежень на експорт застосовуються до змiсту цiєї iнформацiї?

5) Поведiнка користувачiв Інтернету. Цi питання переважно пов’язанi з так званими комп’ютерними злочинами (несанкцiонований доступ, порушення норм суспiльної моралi, тощо) та оподаткуванням комерцiйної дiяльностi в Інтернетi.

Головна проблема при їх вирiшеннi полягає в тому, що право в сучасному його виглядi має справу з матерiальними об’єктами. Ми звикли до того, що щось матерiальне продається та купується, а iнформацiя розповсюджується за допомогою паперу, магнiтної плiвки або лазерних дискiв.

Комерцiйна дiяльнiсть також здiйснюється за допомогою матерiального об’єкту, яким є папiр. Контракти, замовлення, рахунки, чеки, пiдтвердження – все це традицiйно втiлюється в паперi, матерiалi, який знають i якому довiряють. В багатьох мовах свiту само слово “папiр” є синонiмом слова “документ”.

В одних випадках папiр вiдповiдає юридичним вимогам (як, наприклад, вимозi того, щоб контракт було укладено “в письмовiй формi”). В iнших випадках вiн вiдповiдає дiловiй практицi, що склалась (зручнiсть, наприклад, завжди мати документи в письмовiй формi для подальшого звернення до них у разi потреби). В рештi випадкiв, люди просто вiдчувають себе бiльш комфортно, коли мають аркуш паперу перед очима.

в електронному виглядi, таким чином, що факт внесення змiн часто встановити неможливо, надає широкi можливостi для шахрайства та iнших зловживань.

Сучасне право має також територiальний характер. Тобто, воно обмежене у застосуваннi тiльки щодо осiб та вiдносин мiж ними в рамках територiї держави або її певної складової частини. Але Інтернет не знає кордонiв. Повiдомлення, надiслане електронною поштою, наприклад, з одного комп’ютера, що знаходиться в Києвi, до iншого, теж в Києвi, може пройти через сервери, розташованi в кiлькох країнах.

Таким чином, коли зникають папiр та iншi матерiальнi носiї iнформацiї, а державнi кордони бiльше не є перешкодою, неодмiнно змiнюються традицiйнi правовi поняття та концепцiї, що вироблялися вiками. І це вже вiдбувається. Але цей процес дуже повiльний i часто вимагає змiни поглядiв на нього тих, вiд кого залежить його хiд.

На жаль, як законодавцi, так i тi, хто покликаний тлумачити закони, не завжди розумiють природу та значення нових досягнень науки. Так, в 1915 роцi, коли кiно було ще новим явищем, Верховний Суд США прийняв рiшення, згiдно з яким кiнофiльми визнавалися “спектаклями, якi не повиннi вважатися... частиною преси країни або органами суспiльної думки” [3] . Це рiшення залишалося незмiнним до 1952 року. А вже 1969 року Федеральний Суд США визнав, на цей раз – кабельне телебачення, недостатньо “заторкнутим суспiльним iнтересом”.[4]

право розвивалося як реакцiя на значнi змiни в технологiї”.[5] І дiйсно, ця галузь права зазнала багато змiн, викликаних появою таких технологiй, як фотографiя, звукозапис, радiо, супутникове телебачення, надаючи сьогоднi адекватний захист мистецьким творам в усiх цих сферах.

Звичайно, зараз багато дискутується питання про те, чи може iснуюче право успiшно пристосуватися до проблем, що викликають новi види комунiкацiй та електронна комерцiя. Але, незважаючи на те, чи вiдповiдає сучасне право таким явищам як, наприклад, електронне видавництво, це право реально впливає на поведiнку тих, хто сьогоднi займається цим видом дiяльностi. Доки право розвивається у напрямку регулювання викликаних “цифровою революцiєю” суспiльних вiдносин краще, нiж воно робить це сьогоднi, права та обов’язки тих, хто має справу з iнформацiйними технологiями, регулюються тим правом, яке iснує на даний час.

Право завжди не встигає за технологiєю. Тому його завданням є адаптацiя до нових реалiй, перегляд старих положень, що розроблялися та були ефективними в абсолютно iнших умовах, i забезпечення чiткого керiвництва для тих, хто має справу з новими технологiчними досягненнями. У випадку iнформацiйних технологiй, без чiткостi та єдностi в розумiннi їх юридичної природи всiма тими, хто має до них вiдношення, рiвень їх використання в усiх галузях людської дiяльностi не сягне потенцiйно можливого.

Все вищесказане стосується не тiльки таких високорозвинених країн, як Сполученi Штати, де знаходиться “ядро” Інтернету та спецiалiсти яких є всесвiтнiми “законодавцями мод” в областi комп’ютерної технiки, але i країн з нижчим рiвнем iнформатизацiї, в тому числi України, яка, маючи все необхiдне для того, щоб зробити вагомий внесок у розвиток “безпаперового” свiту iнформацiйних технологiй[6] , лише починає створювати спецiальне законодавство в цiй сферi.

Авторське право є одним з найважливiших видiв охорони iнтелектуальної власностi в Інтернетi в силу, як мiнiмум, двох причин.

По-друге, оскiльки сама природа електронних телекомунiкацiй вимагає багатократного копiювання даних в процесi передачi їх каналами зв’язку та ознайомлення з ними, природно, постають питання стосовно дотримання при такому копiюваннi авторських прав.

Будь-яка поведiнка користувачiв в Інтернетi зачiпає права авторiв та їх правонаступникiв. Інакше кажучи, неможливо нiчого зробити в Інтернетi, що б потенцiйно не порушувало чиїсь авторськi права. Перегляд Web-сторiнок, збереження їх вмiсту в пам’ятi комп’ютера, переадресацiя повiдомлення електронної пошти – всi цi дiї включають вiдтворення об’єктiв авторсько-правової охорони.

Але до того, як обговорювати проблеми охорони авторських прав в Інтернетi, необхiдно, перш за все, визначити, якi саме матерiали, доступнi через Інтернет, охороняються авторським правом i якi вимоги пред’являються авторським правом до них як до об’єктiв охорони.

1. 3. Охороноздатнiсть розмiщених в Інтернетi матерiалiв

Авторське право всiх країн свiту (тих, в яких воно iснує) охороняє твори у галузi лiтератури, науки та мистецтва. Як правило, нацiональнi закони i мiжнароднi конвенцiї з авторського права мiстять примiрний перелiк об’єктiв правової охорони та зазначають, що цей перелiк не є вичерпним. Зазвичай в цих перелiках згадуються лiтературнi, музичнi та аудiовiзуальнi твори, фотографiї, картини, малюнки, iлюстрацiї, карти, плани, ескiзи тощо [7] .

Натомiсть, такi об’єкти як повiдомлення про новини дня або повiдомлення про поточнi подiї, що мають характер звичайної прес-iнформацiї, твори фольклору, а також державнi документи, символи та знаки звичайно не охороняються [8] .

Всi вищезгаданi лiтературнi та художнi твори можна зустрiти в Інтернетi у великiй кiлькостi, i всi вони можуть претендувати на захист авторським правом. Але тiльки претендувати. Бо однiєї лише приналежностi до тiєї чи iншої категорiї творiв, зазначеної в законi, недостатньо.

1. 3. 1. К р и т е р i ї а в т о р с ь к о - п р а в о в о ї о х о р о н и.

Для того, щоби отримати захист за законами про авторське право, вищезгаданi твори повиннi вiдповiдати певним критерiям. По-перше, вони мають бути оригiнальними в юридичному сенсi, а по-друге, вони мають бути вираженими у тiй чи iншiй об’єктивнiй формi.

1. 3. 1. 1. О р и г i н а л ь н i с т ь.

i таланту автора, тобто не бути скопiйованим з iншого твору, авторськi права на який належать iншiй особi, та, за висловом суддi Верховного суду США О’Коннора, “мати по крайнiй мiрi деякий мiнiмальний рiвень творчостi” [9] .

Суди ж континентальних країн Захiдної Європи, крiм цього, дослiджують, чи втiлена в творi особистiсть автора, чи несе твiр печать його iндивiдуальностi. Проте, в нашi днi застосування цiєї вимоги стає дедалi гнучкiшим у зв’язку з появою нового типу творiв, процес створення яких включає значнi автоматизованi елементи.

В Українi критерiй оригiнальностi в законодавствi прямо не закрiплено. В якостi ознаки твору оригiнальнiсть згадується в Законi України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї вiд 11 липня 2001 року (надалi – Закон) лише стосовно назви твору як самостiйного твору [10] . Закон також наводить приклад творiв, якi “не вiдповiдають критерiям оригiнальностi”, проте якими саме є цi критерiї, не зазначає.[11]

Пiдходи до другого критерiю в країнах, що належать до рiзних правових систем, неоднаковi. Так, у США захисту авторським правом пiдлягають твори, “зафiксованi в будь-якiй матерiальнiй формi вираження, вiдомiй зараз або тiй, що буде винайдено пiзнiше, за допомогою якої вони можуть бути сприйнятi, вiдтворенi або iншим чином повiдомленi, або безпосередньо, або за допомогою машини чи пристрою” [12] . При цьому, твiр вважається “зафiксованим”, якщо його матерiальне втiлення є “достатньо постiйним або стабiльним для того, щоби бути сприйнятим, вiдтвореним або iншим чином повiдомленим протягом перiоду бiльшої тривалостi, нiж промiжна”[13] . Термiн же “промiжна тривалiсть” є вiдносним i “має тлумачитися та застосовуватися в контекстi. … Авторське право не стiльки пiклується про тимчасову “тривалiсть” копiї, скiльки про те, що ця копiя робить, i що вона здатна робити, поки вона iснує” [14] .

Результатом такого пiдходу є те, що за американським законодавством, уснi, драматичнi та хореографiчнi твори, не знятi на плiвку або будь-який iнший носiй iнформацiї у “справжньому” свiтi, а твори, що передаються в режимi “реального часу” без їх одночасного запису (наприклад, трансляцiї спортивних подiй) – у “вiртуальному” свiтi Інтернету, не вважаються зафiксованими i, вiдповiдно, не пiдлягають авторсько-правовiй охоронi [15] . Тi ж з доступних через Інтернет оригiнальних творiв, якi зафiксованi в цифровому видi на магнiтних носiях, лазерних дисках чи в пам’ятi комп’ютерiв (навiть в оперативнiй i “лише на мiлiсекунду”, за визначенням одного суду), вiдповiдають законодавчiй вимозi фiксацiї, а тому охороняються авторським правом США. [16]

1. 3. 2. О п у б л i к у в а н н я.

Для того, щоб охоронятися авторським правом, твiр, який було розмiщено в Інтернетi, не обов’язково має бути до того опублiкованим (випущеним в свiт), тобто розповсюдженим шляхом випуску в обiг його примiрникiв за згодою автора або iншої особи, якiй належать авторськi права, у кiлькостi, здатнiй задовольнити розумнi потреби публiки шляхом продажу, здачi в найом, прокату або шляхом iншої передачi права власностi чи права володiння примiрником твору [17] . Само ж по собi розмiщення твору в Інтернетi в одних країнах визнається опублiкуванням, а в iнших – таким не визнається.

Так, український Закон пiд опублiкуванням розумiє також i надання доступу до твору “через електроннi системи iнформацiї таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого мiсця i у будь-який час за власним вибором” [18] . Поняттям “електроннi системи iнформацiї”, звичайно, охоплюється i мережа Інтернет.

Американський же Акт, навпаки, хоч визнає публiкацiєю навiть пропозицiю розповсюджувати примiрники твору, зроблену “групi осiб для цiлей подальшого розповсюдження, публiчного виконання або публiчного показу” [19] (в тому числi i для того, щоби “передати або iншим чином сповiстити” [20] твiр, чим i є розмiщення його в Інтернетi), але зазначає, що “публiчне виконання або публiчний показ твору самi по собi не складають публiкацiї” [21] . Такий стан речей в авторському правi США пояснюється позицiєю американських законодавцiв, згiдно з якою та форма розповсюдження творiв, при якiй матерiальний об’єкт, в якому втiлено твiр, “не мiняє рук”, не є публiкацiєю [22] . Таким чином, не опублiкований в “жорсткiй” формi твiр, до якого через Інтернет мають доступ мiльйони людей в США та в iнших країнах, за американським правом не вважається опублiкованим.

Однак, авторсько-правове законодавство i України, i США сягає, нехай i рiзними шляхами, одного й того ж результату: як опублiкованi, так i неопублiкованi твори, доступнi через Інтернет, охороняються законом за умови вiдповiдностi встановленим ним критерiям охорони.

В Українi правова охорона надається володiльцям авторських та сумiжних прав “незалежно вiд їх громадянства i постiйного мiсця проживання (для юридичних осiб – їх мiсцезнаходження), твори чи об’єкти сумiжних прав яких вперше оприлюдненi на територiї України або не оприлюдненi, але якi знаходяться в об’єктивнiй формi на територiї України” [23] , а володiльцям авторських та сумiжних прав “незалежно вiд їх громадянства, твори чи об’єкти сумiжних прав яких вперше оприлюдненi на територiї iншої держави або не оприлюдненi, але знаходяться в об’єктивнiй формi на територiї iншої держави”, правова охорона надається лише вiдповiдно до мiжнародних договорiв, стороною яких є Україна [24] . Одним же iз шляхiв оприлюднення (розкриття публiцi) твору Закон називає опублiкування [25] .

Таким чином, твiр, який було вперше опублiковано у країнi, яка не має з Україною двосторонньої угоди про охорону авторських прав та не є учасницею багатостороннiх конвенцiй з цього питання, в Українi охоронятися не буде. Але якщо це не твiр, розмiщений в Інтернетi! Навiть якщо твiр було розмiщено в Інтернетi у такiй країнi, i навiть якщо в цiй країнi така дiя не вважається опублiкуванням, вiн все одно в ту ж мить став доступним в Українi через “електроннi системи iнформацiї”, а значить опублiкованим, а також одним з тих творiв, що “знаходяться в об’єктивнiй формi на територiї України” i, вiдповiдно, охороняються згiдно її законодавства.

В США ж – хоч розмiщення твору в Інтернетi i не складає там публiкацiї – розмiщенi в Інтернетi твори охороняються поряд з опублiкованими, оскiльки всi твори, вiднесенi американським законом до предмету авторського права, “будучи неопублiкованими, пiдлягають охоронi... незважаючи на громадянство чи постiйне мiсце проживання автора”. [26]

1. 3. 3. Ф о р м а л ь н о с т i.

У країнах Бернського Союзу, до якого входять держави-учасницi Бернської конвенцiї, охорона розмiщених в Інтернетi – як i всiх iнших – творiв, що вiдповiдають критерiям оригiнальностi та фiксацiї, наступає автоматично з моменту їх створення. Це означає, що для виникнення i здiйснення авторських прав на такi твори “не вимагається реєстрацiя твору чи будь-яке iнше його оформлення, а також виконання будь-яких iнших формальностей”. [27]

Законодавство бiльшостi країн, однак, заохочує виконання авторами або iншими володiльцями авторських прав таких формальностей, як нанесення на кожний примiрник твору знаку охорони авторського права, державна реєстрацiя та депонування.

1. 3. 4. 1. З н а к о х о р о н и а в т о р с ь к о г о п р а в а.

Будучи найкращим способом сповiщення публiки про факт iснування авторських прав на твiр, знак охорони авторського права iнформує споживачiв про те, кому належать цi права i може бути досить потужним стримуючим проти їх порушення фактором. До того ж, вартiсть його нанесення на електронний примiрник твору, розмiщеного в Інтернетi, на вiдмiну вiд вартостi його нанесення на кожну “жорстку” копiю, є, практично, нульовою.

Знак охорони авторського права, як правило, складається з латинської лiтери С у колi – ©, iменi особи, якiй належать авторськi права на твiр, та року його першої публiкацiї.[28] Американський Акт, крiм цього, дозволяє використання замiсть символу © слова “Copyright” – “авторське право” – або його абревiатури “Copr.” [29] , вимагає розмiщення знаку охорони “таким чином i в такому мiсцi”, щоб його було легко помiтити[30] , а також передбачає, що якщо знак охорони було належним чином розмiщено на примiрниках опублiкованого твору, до яких вiдповiдач у справi про вiдшкодування збиткiв, завданих ним у результатi порушення авторських прав, мав доступ, то його аргументи, основанi на незнаннi про iснування авторських прав на твiр, не будуть прийнятi до уваги.

Оскiльки за американським законом знак охорони авторського права має силу доказу i його належне розмiщення надає право на вiдшкодування збиткiв, суди США придiляють значну увагу методу i мiсцю нанесення знаку, особливо на електронних примiрниках творiв. Такi примiрники не можливо роздивитися, покрутивши в руках, вони не мають обкладинки, на яку можна було б нанести знак охорони. Тому виробники подiбних примiрникiв творiв вдаються до iнших методiв нанесення знаку охорони, i американськi суди достойно оцiнили їхнi зусилля. Так, розмiщення знаку охорони на заставцi , що виникає на екранi комп’ютера перед виконанням програми або на початку вiдеогри, було визнано достатнiм для сповiщення користувачiв про iснування i приналежнiсть авторських прав на цi види творiв, а значить таким, що вiдповiдає вимогам закону.

Для сповiщення про свої права виконавцi та виробники фонограм можуть використовувати знак охорони сумiжних прав, який складається з латинської лiтери Р у колi – (р), iменi чи найменування особи, якiй належать сумiжнi права на фонограму, та року її першої публiкацiї [31] . На знак охорони сумiжних прав розповсюджуються всi тi ж правила, що стосуються знаку охорони авторського права.

Хоча реєстрацiя авторських прав у державних органах не є передумовою їх правового захисту, закони багатьох країн, що належать до рiзних правових сiмей, її заохочують. Реєстрацiя, як правило, сприяє сповiщенню публiки про iснування та приналежнiсть авторських прав, полегшує встановлення їх iстинного володiльця при виникненнi спiрних ситуацiй та надає йому процесуальнi переваги при захистi своїх прав в судi.

Зазвичай реєстрацiя прав на твiр дозволяється особам, яким належать авторськi права або будь-яке виключне право на твiр, у будь-який час протягом термiну охорони авторських прав i здiйснюється спецiальним органом, про що видається вiдповiдний документ [32] .

В Українi реєстрацiю прав на твори доручено Державному департаменту iнтелектуальної власностi Мiнiстерства освiти i науки України, який “складає i перiодично видає каталоги всiх державних реєстрацiй”.[33] До свiдоцтва про реєстрацiю, що видається цим органом, можуть вноситися вiдомостi щодо “авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твiр, факту i дати опублiкування твору чи договорiв, якi стосуються права автора на твiр”. [34] При виникненнi спору щодо приналежностi авторських прав “державна реєстрацiя визнається судом як юридична презумпцiя авторства, тобто вважається дiйсною, якщо в судовому порядку не буде доведено iнше”. [35]

В США авторське право надає особам, що здiйснили державну реєстрацiю своїх прав на твори, наступнi переваги при дотриманнi ними певних вимог:

1. Попередня реєстрацiя прав на твiр в Офiсi з авторського права США є умовою подання позову про їх порушення до суду. [36]

2. Якщо права на твiр було зареєстровано протягом п’яти рокiв пiсля публiкацiї, реєстрацiя свiдчить facie про дiйснiсть авторських прав та фактiв, викладених у сертифiкатi про реєстрацiю (iм’я особи, якiй належать авторськi права, дата першої публiкацiї твору i т. iн.),[37] що робить тягар доведення володiльця авторських прав набагато легшим i пiдвищує вiрогiднiсть отримання ним попередньої судової заборони дiй вiдповiдача, якi є предметом спору.

на отримання компенсацiї, встановленої законом, та вiдшкодування вартостi послуг адвоката. В противному випадку, можуть бути вiдшкодованi лише збитки, завданi порушенням авторських прав. [38]

Хоча депонування примiрникiв творiв також не є передумовою їх правової охорони, законодавство багатьох країн, незалежно вiд їх приналежностi до тiєї чи iншої правої сiм’ї, вимагає її здiйснення. В одних країнах депонування розглядається лише як частина процесу реєстрацiї прав на твiр, а в iнших, крiм цього, служить методом комплектування державних бiблiотечно-архiвних фондiв.

Так, в Українi депонування примiрникiв творiв здiйснюється Державним департаментом iнтелектуальної власностi Мiнiстерства освiти i науки України лише “в обсягах, необхiдних для iдентифiкацiї творiв”, права на якi ним реєструються, i лише на термiн охорони авторських прав. [39] Особливiсть творiв, закрiплених в цифровiй формi, враховано тим, що при реєстрацiї прав на такi з них, як комп’ютернi програми та бази даних, до агентства, окрiм примiрникiв цих творiв, подаються також настанови щодо їх використання та iншi матерiали, необхiднi для їх iдентифiкацiї.[40] Єдиним наслiдком неподання до Державного департаменту передбачених законодавством документiв i матерiалiв є повернення заявки на реєстрацiю без розгляду.

1. 4. Види творiв, розмiщених в Інтернетi, та особливостi їх охорони авторським правом

Розглянемо тепер, якi конкретно види творiв зустрiчаються в Інтернетi, якими саме творами цi види представленi, та в чому полягають особливостi авторсько-правової охорони кожного з них.

1) Лiтературнi твори.

Лiтературнi твори всiх видiв є типовими об’єктами охорони авторського права будь-якої країни. До цiєї категорiї творiв зазвичай вiдносять книги, брошури, статтi та iншi письмовi твори. [41]

Даючи визначення термiну “лiтературнi твори”, американський Акт зазначає, що це твори, “вираженi у словах, цифрах або iнших словесних або цифрових символах чи знаках, незважаючи на природу матерiальних об’єктiв, як то книги, перiодичнi видання, рукописи, фонограми, плiвка, касети, диски, перфокарти, в яких вони втiленi”. [42]

Український же Закон, хоча i не мiстить визначення лiтературних творiв, конкретизує, що це можуть бути твори “белетристичного, публiцистичного, наукового, технiчного або iншого характеру”. [43]

На даний час, бiльшiсть матерiалiв, доступних через Інтернет, є саме лiтературними творами. Повiдомлення електронної пошти, рекламна та довiдкова лiтература, каталоги, словники, тексти, розмiщенi на сайтах WWW, FTP та gopher, послання, що розповсюджуються через списки розсилки та дискусiйнi групи, – все це лiтературнi твори в розумiннi авторського права.

Представляється доречним детальнiше зупинитися на дуже своєрiдному об’єктi iнтелектуальної власностi, якому Інтернет завдячує самим своїм iснуванням, та який прирiвнюється авторським правом саме до лiтературних творiв.[44] Мова iде про комп’ютернi програми. Це вони управляють як самими комп’ютерами, так i потоками iнформацiї мiж ними, об’єднуючи їх в iнформацiйнi мережi. Саме комп’ютернi програми уможливлюють пошук i ознайомлення з матерiалами, розмiщеними в Інтернетi, та “перекладають” всi iншi твори, що передаються Інтернетом, з мови комп’ютерiв на мову, зрозумiлу людинi, i навпаки. До того ж, вони самi передаються Інтернетом у великiй кiлькостi i як самостiйнi твори, i як частини складених творiв. Ось ця легкiсть миттєвого розповсюдження комп’ютерних програм у глобальних масштабах i складає основну загрозу, яку несе авторам програм та їх правонаступникам Інтернет, i у порiвняннi з якою загроза їх правам з боку лазерних дискiв просто мерхне.

Американський Акт визначає термiн “комп’ютерна програма” як “набiр тверджень чи iнструкцiй для використання безпосередньо або опосередковано у комп’ютерi з метою отримання певної мети”.

Український же Закон мiстить бiльш докладне визначення, згiдно з яким поняття “комп’ютерна програма” означає “набiр iнструкцiй у виглядi слiв, цифр, кодiв, схем, символiв чи у будь-якому iншому виглядi, виражених у формi, придатнiй для зчитування комп’ютером, якi приводять його у дiю для досягнення певної мети або результату” та “охоплює як операцiйну систему, так i прикладну програму, вираженi у вихiдному або об’єктивному кодах”.

Саме це вираження i є об’єктом охорони авторського права. Ідеї ж, покладенi в основу комп’ютерної програми, навiть вираженi в нiй та описанi нею, авторським правом не охороняються. Їх захист є прерогативою iншої галузi права iнтелектуальної власностi – патентного права.

Концепцiя захисту комп’ютерних програм патентним правом має багато як прихильникiв, так i противникiв. Існує ряд дуже iстотних практичних ускладнень, що виникають при патентуваннi комп’ютерних програм:

1. Процедура патентування є дуже тривалою, на її проходження потрiбно вiд 2 до 5 рокiв, у той час як термiн життя самого програмного забезпечення може бути коротше. Вiдомо, що комп'ютернi програми дуже швидко застарiвають.

2. Вiдсутнiй фонд програмного забезпечення i, таким чином, можливiсть виявлення аналогiв, прототипiв, iз якими можна було б порiвняти нове рiшення, проводячи патентну експертизу.

3. Оскiльки для об’єктiв цього типу дуже важко виявити випадки порушення прав, то повна публiкацiя опису об’єкта, прийнята у патентних документах, з одного боку, недоцiльна, а з iншого – може виявитися занадто ємною для патентного документа, що бiльш пiдходить для наукової публiкацiї, нiж для патентного опису.

Аргументацiя прихильникiв захисту комп’ютерних програм патентним правом зводиться до наступного:

1. Тривалий термiн процедури патентування не є принциповою перешкодою. По-перше, вважається, що патентний захист одержують лише новi, оригiнальнi програмнi продукти, виконанi на рiвнi винаходiв. А такi розробки живуть набагато довше термiну експертизи. По-друге, не складає особливої складностi розробка методiв проведення швидкої “чорнової” експертизи, таких як виявлення аналогiв i прототипiв запропонованого програмного продукту, iстотних вiдмiнностей його вiд прототипiв та iнших програм, рiвня новизни i т. п., оскiльки програмне забезпечення за самою своєю суттю iдеально пристосоване для опрацювання на комп’ютерi.

2. Велика кiлькiсть виданих патентiв на об’єкти програмного забезпечення у таких країнах, як США, Великобританiя, ФРН та Японiя, iснуюча практика проведення їх експертизи, цiла серiя рiшень патентних судiв спростовують твердження про те, що об’єкти цього типу взагалi неможливо порiвняти, виявити, розпiзнати чи скласти для них патентну формулу.

3. Проблема вiдсутностi фонду патентних програм для пошуку аналогiв i проведення експертизи навряд чи може стати серйозною перешкодою при бажаннi визнання патентоспроможностi комп’ютерних програм. Адже аналогiчнi проблеми виникали за всiх часiв iснування патентної системи при введеннi нових об’єктiв охорони i завжди були переборенi.

Отже, оскiльки комп’ютернiй програмi властивi якостi об’єкта охорони як авторського, так i патентного права, то програмне забезпечення можливо захищати за нормами обох галузей. Спроби ж охороняти комп’ютернi програми, використовуючи методи лише однiєї галузi, базуючись на властивостях, характерних для об’єктiв її охорони, залишає програми незахищеними з точки зору iнших властивостей, характерних для об’єктiв охорони iншої галузi.[45]

Не применшуючи переваг патентної охорони, слiд визнати, що захист комп’ютерних програм авторсько-правовими нормами як найбiльш простий та економiчний, безсумнiвно, складає великий теоретичний та практичний iнтерес.

2) Фотографiї та iншi нерухливi зображення.

Пiсля лiтературних творiв, фотографiї та iншi нерухливi зображення на екранi комп’ютера (карти, схеми, дiаграми тощо) несуть найбiльше серед творiв, якi передаються Інтернетом, iнформацiйне навантаження.

При цьому, означенi зображення можуть створюватися на екранi комп’ютера спецiальними програмами, призначеними для полегшення користування людиною самим комп’ютером (операцiйнi системи) та сервiсами Інтернету (програми, призначенi для “пересування” Інтернетом, – браузери та iншi прикладнi програми) або бути розмiщеними в Інтернетi i мати незалежний вiд комп’ютерiв користувачiв характер.

В першому випадку зображення на екранi є частиною комп’ютерної програми, її iнтерфейсом i охороняється разом iз всiєю програмою, а в другому – зображення є цифровою фотографiєю i охороняється як звичайна фотографiя [46] або являє собою результат переведення в цифрову форму (сканування) звичайної фотографiї, iншого двомiрного (картини, малюнку) або тримiрного (скульптури, будiвлi) твору i, при вiдповiдностi критерiю оригiнальностi, охороняється як похiдний вiд них твiр. (Про похiднi твори йдеться нижче.)

3) Музичнi твори та фонограми.

Музичнi твори, як з текстом, так i без, традицiйно охороняються авторським правом [47] . Вiд поняття “музичний твiр” слiд вiдрiзняти поняття “фонограма”. Остання також є результатом творчої працi, але вторинним, результатом фiксацiї у матерiальнiй формi виконання першого. Права на музичний твiр належать його автору, на виконання – виконавцю, а на фонограму – її виробнику.
Український Закон, наслiдуючи положення Конвенцiї про захист iнтересiв виробникiв фонограм вiд незаконного вiдтворення їхнiх фонограм 1971 р., яка пiд фонограмою розумiє “виключно звуковий запис звукiв”[48] , визначає фонограму як “звукозапис на вiдповiдному носiї (магнiтнiй стрiчцi чи магнiтному диску, грамофоннiй платiвцi, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звукiв, крiм звукiв у формi запису, що входить до аудiовiзуального твору”.[49]
Американський Акт уточнює, що це можуть бути “серiї музикальних, голосових або iнших звукiв, але не включаючи звуки, якi супроводжують кiнофiльм чи iнший аудiовiзуальний твiр”.[50]

Все бiльше музичних творiв та фонограм з’являється в Інтернетi. І якщо трансляцiї музичних творiв у живому виконаннi ще обмежуються поодинокими випадками, то розповсюдження цих творiв за допомогою Інтернету у виглядi фонограм, записаних у таких цифрових форматах, як MIDI та MP3, є вже пересiчним явищем. Популярнiсть розповсюдження фонограм через Інтернет пояснюється вiдсутнiстю потреби при такiй формi розповсюдження в їх традицiйних примiрниках – носiях звукозапису (платiвках, касетах, компакт-дисках тощо), якi значно ускладнюють процес доставки фонограм слухачам та збiльшують вартiсть користування ними.

4) Аудiовiзуальнi твори.

З появою кiнематографу авторське право включило до кола об’єктiв своєї охорони кiнофiльми, до яких по мiрi розвитку технiки приєднались iншi аудiовiзуальнi твори.

Пiд “аудiовiзуальним твором” звичайно розумiють твiр, який складається iз серiї пов’язаних мiж собою зображень iз звуковим супроводом чи без нього, призначених для вiдображення виключно за допомогою певних технiчних засобiв.[51] До аудiовiзуальних творiв вiдносять кiнематографiчнi твори, а також твори, “вираженi способом, аналогiчним кiнематографiї”. [52]

В якостi прикладу творiв, що вiдносяться до даної категорiї, український Закон згадує “кiнофiльми, телефiльми, вiдеофiльми, дiафiльми, слайд-фiльми тощо, якi можуть бути iгровими, анiмацiйними (мультиплiкацiйними), неiгровими чи iншими”.[53]

Американський же Акт зазначає, що аудiовiзуальнi твори за своєю природою мають бути призначенi для показу за допомогою “машин чи пристроїв таких як проектор... або електронного обладнання, ... незважаючи на природу матерiальних об’єктiв, як то плiвки чи касети, в яких вони втiленi”.[54] Виходячи з цього положення, авторське право США вiдносить до аудiовiзуальних творiв кiно- та вiдеофiльми, телепередачi [55] , а також вiдеоiгри. [56]

Аудiовiзуальнi твори, особливо закрiпленi в цифровiй або iншiй електроннiй формi, впевнено прокладають собi шлях до Інтернету. Такi їх види, як вiдео-конференцiї, рекламнi ролики, вiдео-клiпи та мультфiльми вже зустрiчаються в Інтернетi у великiй кiлькостi. Безсумнiвно, все бiльше аудiовiзуальних творiв i все бiльшої тривалостi будуть з’являтися в Інтернетi iз збiльшенням пропускної здатностi каналiв зв’язку.

5) Похiднi твори.

Твори, що є результатом творчої переробки творiв всiх вищезгаданих категорiй, охороняються авторським правом як похiднi твори нарiвнi з творами, на основi яких їх було створено, без заподiяння шкоди правам авторiв первiсних творiв. [57]

В українському Законi згадуються такi похiднi твори: сценiчнi обробки лiтературних творiв i “обробки фольклору, придатнi для сценiчного показу”,[58] ”анотацiя, адаптацiя, аранжування, обробка фольклору, iнша переробка твору”, а також переклад iншою мовою.[59] Законом прямо виключено з числа похiдних творiв “аудiовiзуальнi твори, одержанi шляхом дублювання, озвучення, субтитрування українською чи iншими мовами iнших аудiовiзуальних творiв”.[60]

Американський Акт перелiчує наступнi похiднi твори, тобто “твори, що ґрунтуються на одному чи бiльше ранiше iснуючих творах”: “переклад, музичне аранжування, сценiчна обробка, лiтературна обробка, кiно-версiя, звуковий запис, репродукцiя, коротке викладення, скорочений варiант або будь-яка iнша форма, в яку твiр може бути перероблений, перетворений чи адаптований”. [61]

Звичайно, в Інтернетi зустрiчається багато перекладiв, репродукцiй картин, нових версiй комп’ютерних програм та iнших похiдних творiв. Але багато творiв, розмiщених в Інтернетi, є похiдними в силу того, що первiснi твори просто не можуть бути там розмiщеними.

стосується усних, драматичних, хореографiчних творiв, пантомiм, творiв образотворчого мистецтва (картин, малюнкiв, гравюр, скульптур тощо) та архiтектури, наукових творiв (iлюстрацiй, карт, планiв, ескiзiв тощо) та творiв ужиткового мистецтва.

Натомiсть, лiтературнi (включаючи комп’ютернi програми), музичнi, аудiовiзуальнi та фотографiчнi твори, будучи вже закрiпленими в цифровiй формi або легко, суто технiчними засобами пiддаючись переведенню у неї, розмiщуються в Інтернетi як такi.

Тi ж твори, якi закрiпленi у традицiйних дво- чи тримiрних формах, стають доступними користувачам Інтернету лише завдяки зображенням, отриманим в результатi їх фотографування, кiно- чи вiдео-зйомки або сканування. Цi зображення i є похiдними творами.

критерiю оригiнальностi. Оригiнальнiсть похiдних творiв, отриманих в результатi переведення iнших творiв в цифрову форму, полягає, наприклад, у творчiй обробцi зображення, виправленнi дефектiв оригiналу або змiнi кольорiв (розфарбуваннi), що має мiсце при реставрацiї старих фотографiй та кiнофiльмiв.

6) Збiрники та iншi складенi твори.

Збiрники творiв всiх перелiчених вище категорiй, в тому числi i похiдних творiв, за умови вiдповiдностi критерiю оригiнальностi, пiдлягають охоронi авторським правом “як такi, без заподiяння шкоди правам авторiв кожного з творiв, якi складають частину таких збiрникiв”.[62] Оригiнальнiсть збiрникiв полягає в тому, що вони є результатом творчої працi по добору, координацiї чи упорядкуванню матерiалiв, що входять до їх складу. [63]

Український Закон до даної категорiї творiв вiдносить “збiрники творiв, збiрники обробок фольклору, енциклопедiї та антологiї, збiрники звичайних даних, iншi складенi твори”. [64]

Американський Акт збiрник iменує “компiляцiєю”, розумiючи пiд нею “твiр, утворений збиранням та поєднанням ранiше iснуючих матерiалiв або даних” та включає до цього поняття термiн “колективний твiр”.[65] Останнiй же розумiється як “твiр, такий як перiодичне видання, антологiя або енциклопедiя, в якому певна кiлькiсть внескiв, що складають окремi i незалежнi твори самi по собi, поєднанi у єдине цiле”. [66]

Як видно з процитованих положень авторсько-правових законiв, збiрники охороняються авторським правом незалежно вiд того, чи є об’єктом його охорони матерiали, якi вони включають. Таким матерiалами, поряд з охоронюваними творами, можуть бути i об’єкти, що не охороняються, в тому числi i звичайнi данi.

Як було зазначено вище, звичайнi данi, як то iмена та адреси, номери запчастин, курси валют та котировки цiнних паперiв тощо, є фактами i як такi не пiдлягають охоронi авторським правом. Це стосується всiх фактiв – наукових, iсторичних, бiографiчних та новин дня. Як i неохоронюванi об’єкти, вони належать до суспiльного надбання та можуть вiльно використовуватися будь-ким. [67]

Однак, збiрники об’єктiв, що вiдносяться до суспiльного надбання, можуть охоронятися авторським правом. Такими збiрниками в Інтернетi найчастiше є бази даних. Цi твори значно полегшують процеси зберiгання, передачi та пошуку iнформацiї, закрiпленої в електронному виглядi.
Український Закон пiд базою (компiляцiєю) даних розумiє “сукупнiсть творiв, даних або будь-якої iншої незалежної iнформацiї у довiльнiй формi, в тому числi – електроннiй, пiдбiр i розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої працi, i складовi частини якої є доступними iндивiдуально i можуть бути знайденi за допомогою спецiальної пошукової системи на основi електронних засобiв (комп’ютера) чи iнших засобiв”.[68] Спираючись на це визначення, цiлком можливо припустити, що до баз даних Закон вiдносить, окрiм електронних, також i тi системи, управлiння i пошук якими здiйснюється за допомогою механiчних пристроїв.
(наприклад: статей, розрахункiв), систематизованих таким чином, щоби цi данi могли бути знайденi i обробленi за допомогою ЕОМ”. [69] Таким чином, за росiйським авторським правом база даних – це виключно електронна база даних.

Американський Акт не мiстить визначення бази даних, але, безсумнiвно, включає як традицiйнi, так i електроннi збiрники “матерiалiв або даних” до термiну “компiляцiя”, що видно з його визначення, наведеного вище.

матерiалiв. У випадку баз даних, якi складаються з елементiв, вiднесених законодавчо до суспiльного надбання, авторським правом охороняється лише добiр, координацiя та упорядкування матерiалiв, що входять до складу таких баз даних. Однак, авторське право не запобiгає вiльному використанню самих цих матерiалiв.

Бiльше того, багато баз даних не пiдлягають охоронi авторським правом як такi, що не вiдповiдають критерiю оригiнальностi, незважаючи на значнi зусилля та iнвестицiї, яких може потребувати їх укладання. Прикладом таких баз даних можуть слугувати телефоннi довiдники, алфавiтний принцип побудови яких є далеким вiд оригiнального. [70]

В той же час, в сучасному правi iнтелектуальної власностi набирає силу тенденцiя надання охорони sui generis базам даних, якi не охороняються авторським правом.

Так, в 1996 роцi Європейським Союзом було прийнято Директиву, згiдно якiй пiдлягають правовiй охоронi бази даних, укладачами яких були зробленi значнi iнвестицiї в отримання, верифiкацiю або презентацiю їх складових. Директива пiдлягає iмплементацiї у нацiональне законодавство п’ятнадцяти держав-членiв Європейського Союзу i на кiнець 1999 року була iмплементована Бельгiєю, Данiєю, Нiмеччиною, Іспанiєю, Австрiєю та Фiнляндiєю. [71]

Аналогiчний за змiстом законопроект находиться зараз на розглядi в Конгресi США. Запропонований закон забороняє вiдтворення та комерцiйне використання повнiстю або значної (кiлькiсно або якiсно) частини “зiбрання iнформацiї”, яке було складено, упорядковано та яке пiдтримується iншою особою шляхом iнвестування значних грошових або iнших ресурсiв, таким чином, що це завдає шкоди iснуючому або потенцiальному ринку збуту цiєї iншої особи. Термiн охорони, що пропонується, – 15 рокiв. Передбаченi методи захисту прав укладачiв збiрникiв включають вiдшкодування збиткiв та судову заборону. За умиснi порушення встановлюються кримiнальнi санкцiї.

В Українi, вслiд за країнами Європейського Союзу, останньою редакцiєю Закону на бази даних, що не вiдповiдають критерiям оригiнальностi, було поширено право sui generis , проте яким є змiст цього права, в Законi не зазначається.[72] Жодного нормативно-правового акта, який би конкретизував це положення Закону, на сьогоднi не прийнято.

До складених творiв належать також Web-сайти та мультимедiйнi твори. Обидва цi види творiв широко представленi в “мережi мереж”, а Web-сайти, взагалi, є явищем, притаманним лише Інтернету, i бiльшiсть його ресурсiв мiстяться саме на них.

За своєю фiзичною та юридичною природою Web-сайти близькi до баз даних. Тексти, розмiщенi на Web-сайтi, зазвичай мiстять посилання на iншi iнформацiйнi ресурси, розмiщенi на тому самому або iншому сайтi. Таким чином, Web-сайти є механiзмами доступу до систематизованої iнформацiї та, будучи оригiнальними, пiдлягають охоронi авторським правом як бази даних.

цифрова.

Якщо охороноспроможнiсть мультимедiйних творiв за авторським правом не викликає сумнiвiв, то визначення обсягу їх охорони надзвичайно ускладнено. Проблема викликана тим, що мультимедiйнi твори є плодом процесу конвергенцiї рiзних об’єктiв охорони авторського права, який став можливим завдяки сучасними iнформацiйним технологiям.

iншiй групi. І такий подiл, безперечно, мав сенс, дозволяючи врахувати всi особливостi та якiснi вiдмiнностi всiх категорiй охоронюваних творiв.

Однак, поява цифрових технологiй уможливила трансформацiю будь-яких об’єктiв авторсько-правової охорони у цифрову форму та об’єднання їх в рамках одного твору. Що, наприклад, являє собою iнтерактивна навчальна програма з iсторiї лiтератури та мистецтва з аудiо- та вiдео-супроводом? Комп’ютерну програму? Твiр лiтератури? Аудiовiзуальний твiр? На жаль, сучасне авторське право не дає однозначної вiдповiдi на цi питання.

Особливостi розмiщених в Інтернетi творiв як предмета авторського права викликанi специфiчною формою їх фiксацiї. Цифрова форма фiксацiї цих творiв уможливлює їхнi унiкальнi, ранiше неуявнi фiзичнi якостi та спричинює значнi проблеми їх правової охорони.

Нижче наведенi технiчнi фактори, яким пiдвладнi твори, розмiщенi в Інтернетi, та викликанi цими факторами юридичнi проблеми.

1) Вiдсутнiсть втрати якостi при вiдтвореннi. На вiдмiну вiд примiрникiв творiв, виготовлених з використанням аналогових засобiв копiювання (як то фотокопiювальнi апарати, вiдео- та аудiомагнiтофони, факсимiльнi апарати тощо), цифровi примiрники є iдеальними копiями без будь-якої втрати якостi. Перша цифрова копiя абсолютно не вiдрiзняється вiд тисячної копiї, зробленої з того ж самого оригiналу. Оскiльки кожна копiя є iдеальною, не iснує якiсних обмежень, якi б заважали пiратам робити стiльки копiй, скiльки вони забажають, i в одержувачiв цих копiй не виникає потреби звертатись до легального джерела для того, щоб зробити копiю, яка б за якiстю не поступалась оригiналу.

вартiсть копiї твору, розмiщеного в Інтернетi, є незначною, так само як i витрати, пов’язанi з доставкою цiєї копiї до кiнцевого споживача через той же Інтернет. Враховуючи те, що вартiсть пiдтримки сайту в Інтернетi не залежить вiд об’єму отриманої з нього iнформацiї (такими є реалiї сучасного ринку телекомунiкацiй), порушення авторського права не супроводжується для пiратiв скiльки-небудь значними витратами.

3) Здатнiсть дiяти анонiмно. Використовуючи iснуючi сьогоднi технологiї, “пiрати” здатнi дiяти в Інтернетi анонiмно, не залишаючи слiдiв своєї дiяльностi. Анонiмнiсть є однiєю з небезпек Інтернету, оскiльки, принаймнi теоретично, вона дозволяє пiратам безкарно завдавати шкоду, тим самим заперечуючи загальний принцип юриспруденцiї, згiдно з яким особи, якi завдали шкоду, мають її компенсувати. В результатi, можна передбачити бiльшу кiлькiсть порушень в ситуацiї, коли вони залишаються безкарними, нiж тодi, коли за них доводиться вiдповiдати.

Проте, анонiмна дiяльнiсть не є специфiчною проблемою авторського права, вона стосується усiх злочинiв та делiктiв, що скоюються в Інтернетi. Таким чином, доцiльнiше б було звернутися до проблеми шкоди, що завдається анонiмнiстю взагалi, а не займатися розробкою заходiв, якi захищатиме лише володiльцiв авторських прав. Бiльше того, iснує природне обмеження сфер та обсягiв анонiмних дiй, особливо коли цi дiї мають комерцiйний характер. На певному етапi дiяльнiсть може стати достатньо значною щоб залишити, принаймнi, непрямi докази (як у “реальному”, так i у “вiртуальному” свiтi ), якi б дозволили iдентифiкувати порушника.[74]

3) Неосвiченi користувачi. Багато, якщо не бiльшiсть, користувачiв не розумiють iснуючої системи захисту авторських прав.[75] Проблема неосвiчених користувачiв стосується як “реального” так i “вiртуального” просторiв, але Інтернет дозволяє таким користувачам досить легко розповсюджувати твори, якi захищаються авторським правом. У багатьох випадках, подiбне розповсюдження може, навiть ненавмисно, завдати шкоду, як, наприклад, у разi пересилання творiв, якi захищаються авторським правом i були законним чином отриманi користувачем вiд володiльця авторських прав, третiм особам. Таким чином, ми можемо отримати низку вiдносно незначних порушень, якi в сумi здiбнi призвести до значних втрат володiльцiв авторських прав.

Поряд з технiчними та юридичними аспектами, що мають значний вплив на стан справ з охороною творiв, розмiщених в Інтернетi, варто зупинитися i на деяких основних проблемах, пов’язаних зi ставленням користувачiв до iнтелектуальної власностi взагалi i до авторського права зокрема. Нижче розглядаються певнi соцiологiчнi та культурнi аспекти Інтернет-громади та їх можливий вплив на бажання користувачiв платити за використання творiв, розмiщених в Інтернетi, а значить, бажання використовувати об’єкти охорони авторського права згiдно з його нормами.

Ставлення користувачiв до авторського права варiюється вiд тези про те, що “iнтелектуальна власнiсть взагалi не повинна захищатись”, до iмперативу “авторськi права мають бути якнайкраще захищенi”. Можна видiлити п’ять основних сегментiв вищезгаданого спектру думок: [76]

1) Інформацiя має бути вiльною. Прихильники цiєї тези вважають, що будь-яка iнтелектуальна власнiсть має належати суспiльству в цiлому i може вiльно використовуватися всiма його членами. І хоча знайти завзятих прибiчникiв цiєї iдеї непросто, набагато легше знайти тих, хто вважає, що все, що вони знаходять в Інтернетi, може використовуватися безкоштовно.

2) “Право на посилання”. Прихильники цiєї iдеї вiрять, що твори можуть вiльно використовуватися за умови зазначення їх джерела. Знову, мабуть, не просто знайти беззастережних прибiчникiв цiєї iдеї, але ще важче знайти людей – навiть серед авторiв – якi, хоча б час вiд часу, не звертались до неї.

що склалися серед користувачiв Інтернету, як правило, заохочують посилання. (Детальнiше про “право на посилання” йдеться в Роздiлi 3.)

3) Обмежене використання творiв. Прихильники цiєї iдеї вважають, що творцi об’єктiв iнтелектуальної власностi повиннi мати певнi права, якi б захищали їхнi твори, але вони заперечують абсолютний характер таких прав. Прихильники iдеї обмеженого використання творiв намагаються знайти баланс мiж необхiднiстю захисту прав творцiв та допустимiстю порушення авторських прав, що диктується стилем їхнього життя або потребами бiзнесу.

Така точка зору бiльш-менш точно вiдображає позицiю сучасного авторського права бiльшостi юрисдикцiй, де, поруч з надiйним захистом iнтересiв володiльцiв авторських прав, за певних умов дозволяється вiльне використання творiв.

4) Немайновi права. Пiд немайновими правами автора звичайно розумiють його право “вимагати визнання свого авторства на твiр та протидiяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи iншiй змiнi вказаного твору або будь-якому iншому посяганню на твiр, здатному зашкодити честi чи репутацiї автора”. [78]

Взагалi, немайновi права є породженням iдеї про те, що твори автора є продовженням його самого, а тому автор має право контролювати те, як суспiльство сприймає автора через його твори. У стосунках автора та будь-якого потенцiйного користувача (включаючи цесiонарiїв та лiцензiатiв) доктрина немайнових прав надає безперечної переваги першому, а в багатьох юрисдикцiях, наприклад, в Українi,[79] автор не може передати (вiдступити) свої немайновi права. (Детальнiше про немайновi права йдеться в Роздiлi 2.)

5) Мiцнi права авторiв. Прихильники цiєї iдеї вважають, що автор повинен мати суттєвi повноваження для контролю за використанням його твору. Вони пiшли б навiть далi немайнових прав, надавши автору також i право контролю за всiма випадками використання його твору.

З мiркувань формування державної полiтики в галузi охорони авторських прав було б доцiльно замислитись над тим, яким чином наше сучасне авторське право може впливати на поведiнку людей, якi дотримуються вищезгаданих точок зору. Важливо зауважити, що тi, хто пiдтримує iдею про те, що “iнформацiя має бути вiльною”, здатнi досить легко порушувати норми авторського права, незважаючи на суворiсть санкцiй за їх порушення, при чому, змiцнення норм авторського права з метою впливу на прихильникiв вiльного використання iнформацiї не буде мати особливого сенсу. [80] Враховуючи те, що Інтернет-культура збiльшила лави противникiв мiцних прав iнтелектуальної власностi, нове законодавство з авторського права, спрямоване на посилення прав авторiв, навряд чи досягне бажаних результатiв.

Історично склалось так, що основними популяризаторами Інтернету виступили науковцi та технологи, багато з яких можна вiднести до прихильникiв iдеї “iнформацiя має бути вiльною” (або до прихильникiв “права на посилання”).[81] З часом, новi хвилi неофiтiв Інтернету розбавляли цю культуру, i новачки привносили iнше ставлення до iнтелектуальної власностi.

для порушення авторських прав: аудiо- та вiдеомагнiтофони (i вiдносно дешевi чистi касети до них), високоякiснi i дешевi копiювальнi машини, факсимiльнi апарати, i, можливо, найбiльш потужний копiювальний засiб – персональний комп’ютер (з дешевими жорсткими та гнучким дисками). В результатi, генерацiя тих, кому до тридцяти, виросла, маючи можливiсть легко й дешево експропрiювати iнтелектуальну власнiсть. Що стосується студентiв, то скiльки з них купило бiльшiсть (або навiть щось) з програмного забезпечення для свого комп’ютера, замiсть того, щоб просто “позичити” необхiднi програми у знайомих або у сусiда по гуртожитку? А скiльки з них, натомiсть, складали збiрки улюблених пiсень? Скiльки з них переписували музику на свою касету з чиїхось платiвок? Чи iснують – або чи можна винайти – механiзми, якi б ефективно переконували таких людей у тому, що їхнi дiї забороненi iснуючою системою?

Первiснi користувачi Інтернету об’єднались з тими, кому ще не має тридцяти рокiв, i разом утворили цiкаву Інтернет-психологiю. Інтернетiвська громада все з бiльшим нiгiлiзмом ставиться до намагань довести, що, наприклад, направлення повiдомлень електронної пошти до спискiв розсилки[82] або створення сайту для шанувальникiв якогось кiнофiльму [83] може становити порушення авторського права.

Бiльше того, оскiльки велика кiлькiсть власникiв авторських прав безоплатно розлучаються з цiнною iнтелектуальною власнiстю, в користувачiв виникає звичка скрiзь очiкувати лише безкоштовних матерiалiв. За таких обставин, користувачi не поспiшають платити за iнтелектуальну власнiсть, оскiльки вони знають, що десь має iснувати безплатна альтернатива. Необхiднiсть виконати навiть незначнi формальностi, як, наприклад, заповнити реєстрацiйну форму, вiдлякує багатьох користувачiв. Звичка до безкоштовного користування все бiльше ускладнює намагання володiльцiв авторських прав отримувати платню вiд користувачiв.

зусиль. Бiльше того, будь-якi намагання створити систему боротьби з “дрiбними порушеннями” приреченi, оскiльки вони не є ефективними з точки зору спiввiдношення суспiльних затрат та суспiльної користi.[84] Насправдi, такий пiдхiд з часом може довести свою контр-продуктивнiсть навiть для володiльцiв авторських прав. [85]

Значно дiєвiшим видається застосування авторсько-правових методiв у комплексi з використанням економiчних чинникiв, а саме – реалiзацiя в Інтернетi моделей перехресного субсидування, подiбних до тiєї, що iснує на радiо та телебаченнi, де з аудиторiї програм платня не стягується, а вiдрахування органiзацiями мовлення за використання захищених авторським правом матерiалiв здiйснюється з коштiв, якi надходять вiд рекламодавцiв. (Детальнiше про моделi перехресного субсидування йдеться у Роздiлi 3.)

Протягом останнього десятирiччя Інтернет дiйсно став прообразом та основою “iнформацiйної супер-магiстралi” майбутнього. Розвиваючись сьогоднi темпами, що вражають уяву, ця “мережа мереж” перетворилась iз засобу спiлкування в освiтянських та дослiдницьких колах на арену напруженої конкурентної боротьби.

Інтернет нинi став головним засобом розповсюдження рiзноманiтної iнформацiї в глобальних масштабах. Ця iнформацiя передається Інтернетом переважно у виглядi творiв, якi пiдлягають охоронi авторським правом будь-якої з країн Бернського Союзу нарiвнi з творами, закрiпленими в бiльш традицiйних формах, за умови вiдповiдностi встановленим законодавством країни критерiям охорони, незалежно вiд виконання яких-небудь формальностей та факту опублiкування.

Проте, можна зробити висновок, що володiльцi авторських прав стикаються зi значними ризиками, обумовленими iснуванням iнформацiйних технологiй. Транскордонний характер Інтернету та цифрова форма фiксацiї розмiщених в ньому творiв значно ускладнюють здiйснення авторами та їх правонаступниками своїх прав.

Незважаючи на це, ми маємо переконливi докази того, що об’єкти iнтелектуальної власностi продовжують створюватися, в тому числi виключно для їх розповсюдження через Інтернет. Дiйсно, величезна, майже незчисленна кiлькiсть об’єктiв iнтелектуальної власностi продовжує з’являтися та розповсюджуватися в Інтернетi, незважаючи на iснування вищезгаданих проблем. [86]

Таким чином, всупереч твердженням тих, хто вважає, що загрози, якi становлять iнформацiйнi технологiї для захищених авторським правом творiв не сприятимуть їх подальшому створенню та розповсюдженню, бракують реальних пiдстав.

необхiдностi захисту авторських прав з толеруванням дрiбних, але численних його порушень. Інакше кажучи, ми хочемо поважати права iнтелектуальної власностi iнших, але, водночас, ми не хочемо мiняти нашого звичного життя, хоча воно й пов’язано з багатьма бодай дрiбними, майже побутовими, але все-таки протизаконними дiями. Спроби змiнити подiбне ставлення, викликане соцiальними та культурними факторами, виключно методами авторського права (а ще гiрше – спроби змiцнення санкцiй) не матимуть бажаного ефекту.

ЗМІСТ ТА ОБСЯГ АВТОРСЬКИХ ПРАВ В ІНТЕРНЕТІ

Згiдно з нацiональними законами про авторське право та у вiдповiдностi з мiжнародними угодами в цiй галузi, авторам (а у випадку майнових прав – i їхнiм правонаступникам) надаються майновi та немайновi права, пов’язанi iз створенням та використанням творiв лiтератури, науки та мистецтва.

2. 1. Майновi права

випадкiв, без дозволу особи, якiй належать авторськi права на твiр, жодна особа не може його якимось чином використовувати.

2. створення на основi твору похiдних творiв;

3. розповсюдження твору шляхом продажу або вiдчуження в iнший спосiб, та здачi в найом чи у прокат;

4. публiчне виконання i публiчне сповiщення твору;

5. публiчний показ твору;

6. iмпорт примiрникiв твору.

Нижче буде розглянуто, якi проблеми у сферi реалiзацiї права авторiв та їхнiх правонаступникiв на здiйснення перелiчених дiй виникли з появою Інтернету та якi шляхи їх вирiшення пропонуються на нацiональному та мiжнародному рiвнях.

2. 1. 1. П р а в о н а в i д т в о р е н н я.

примiрники твору – це результати його вiдтворення у будь-якiй матерiальнiй формi, або, як деталiзує американський Акт, “матерiальнi об’єкти, ... в яких твiр зафiксовано будь-яким методом, вiдомим зараз або тим, що буде винайдено пiзнiше, з якого вони можуть бути сприйнятi, вiдтворенi або iншим чином повiдомленi, або безпосередньо, або за допомогою машини чи пристрою”. [91]

Для цiлей даного дослiдження iнтерес становить, звичайно, саме вiдтворення шляхом фiксацiї творiв у формi, “зрозумiлiй” комп’ютеру. Український Закон описує цей процес як “запис для тимчасового чи постiйного зберiгання в електроннiй (у тому числi цифровiй), оптичнiй або iншiй формi, яку може зчитувати комп’ютер”.[92] Як було справедливо визначено Вищiм господарським судом України, з аналiзу такого розумiння вiдтворення “випливає, що розмiщення творiв у мережi Інтернет у виглядi, доступному для публiчного споживання, є їх вiдтворенням в розумiннi... Закону України про авторське право i сумiжнi права”.[93]

Уточнення в процитованому положеннi Закону – “для тимчасового чи постiйного зберiгання” – є невипадковим та надзвичайно важливим в контекстi Інтернету. І ось чому.

в модемах передаючого та приймаючого комп’ютерiв, в одному чи кiлькох промiжних комп’ютерах – маршрутизаторах, у браузерi, а також в оперативнiй пам’ятi, у вiдео-декомпресiонному чiпi та у вiдео-картi самого приймаючого комп’ютера. [94] І це не рахуючи постiйної копiї, яку користувач може зберегти на жорсткому диску свого комп’ютера!

Хоча закони про авторське право багатьох країн, таких як США та Росiя, на вiдмiну вiд законодавства України, прямо не згадують тимчасовi електроннi копiї творiв в якостi об’єктiв охорони, не менш численнi суди рiзних країн все частiше приймають рiшення про розповсюдження авторсько-правової охорони на копiї творiв, зафiксованих в оперативнiй пам’ятi комп’ютера.

тимчасового копiювання в Інтернетi призводить до ситуацiї, коли кожен користувач Інтернету автоматично стає потенцiйним порушником авторських прав.

З огляду на реальну загрозу порушення балансу прав авторiв i їхнiх правонаступникiв та прав користувачiв Інтернету на користь перших i, як наслiдок цього, створення значних перешкод на шляху розвитку та всебiчного використання Інтернету, проблема тимчасових копiй потребує негайного розв’язання. В силу транскордонного характеру Інтернету, усунення даної проблеми уявляється можливим лише шляхом докладання спiльних зусиль багатьох країн та компетентних мiжнародних органiзацiй.

Саме унiфiкацiї пiдходiв до вирiшення проблем, що постали в сучасному авторському правi з появою Інтернету, присвяченi двi прийнятi 1996 року пiд егiдою Всесвiтньої органiзацiї iнтелектуальної власностi (ВОІВ) мiжнароднi угоди – Договiр ВОІВ про авторське право та Договiр ВОІВ про виконання i фонограми (надалi – Договори ВОІВ).

На жаль, мова обох цих угод залишає вiдкритим питання про те, чи є тимчасовi копiї в Інтернетi примiрниками творiв в юридичному сенсi. Водночас, обидва договори значно змiцнюють право авторiв та їхнiх правонаступникiв на розповсюдження творiв, зачеплене функцiонуванням Інтернету в не меншому ступенi, нiж право на вiдтворення, а також створюють новi права, якi ранiше володiльцям авторських прав за нацiональним законодавством жодної держави-учасницi не надавались.

Участь України в Договорах ВОІВ вiдповiдає її нацiональним iнтересам та сприятиме iнтеграцiї країни до свiтових та європейських економiчних структур.[95] Саме тому заходи, спрямованi на приєднання України до згаданих угод, було проголошено невiдкладним завданням її державної полiтики у сферi охорони iнтелектуальної власностi. [96] Вжитi заходи увiнчались прийняттям Верховною Радою України вiдповiдних законiв про приєднання України до обох Договорiв ВОІВ.

Договори ВОІВ були прийнятi на скликанiй за iнiцiативою ВОІВ Дипломатичнiй Конференцiї з певних питань авторських та сумiжних прав, яка вiдбулась з 2 по 20 грудня 1996 року в Женевi. Бiльше нiж 700 делегатiв з приблизно 160 країн взяли участь у конференцiї, метою якої було змiцнення норм мiжнародного авторського права з метою вирiшення проблем, пов’язаних з глобалiзацiєю використання Інтернету.

Нацiональнi закони про авторське право зазвичай надають авторам та їхнiм правонаступникам виключне право на розповсюдження творiв шляхом продажу або вiдчуження в iнший спосiб, та здачi в найом чи у прокат. [97]

авторське право: “Автори лiтературних та художнiх творiв користуються виключним правом дозволяти надання доступу публiцi до оригiналiв та копiй їхнiх творiв шляхом продажу або iншої передачi власностi”. [99]

на цю вимогу копiї, для того, щоби право на розповсюдження було порушено, право на вiдтворення має бути порушеним. Виходячи з цiєї залежностi, в деяких країнах право на розповсюдження включається до права на вiдтворення та вважається, що Бернською конвенцiєю передбачено право на розповсюдження через право на вiдтворення, закрiплене статтею 9.[100]

Окрiм цього аргументу, деякими країнами на Дипломатичнiй Конференцiї було також висунуто аргумент, що право на розповсюдження не повинно застосовуватися в контекстi Інтернету. Узгоджена Заява щодо статей 6 та 7 Договору ВОІВ про авторське право обмежує сферу дiї права на розповсюдження зафiксованими копiями, “якi можуть бути введено до обiгу у виглядi матерiальних об’єктiв”.

Наведене положення вiдображає позицiю деяких країн, перш за все, європейських, згiдно з якою передача iнформацiї через Інтернет є послугою, а не товаром. Наприклад, правила Європейського Союзу стосовно вiльного руху товарiв та послуг розглядають трансакцiї, здiйсненi за допомогою Інтернету, як послуги. [101]

Така позицiя Європейського Союзу пояснюється застосуванням його державами-членами “принципу вичерпання”, аналогу “доктрини першого продажу”, сприйнятої авторсько-правовим законодавством США[102] , України[103] та деяких iнших країн.

“Вичерпання” є обмеженням права на розповсюдження. Право на розповсюдження вичерпується iз введенням до обiгу правомiрно виготовлених примiрникiв твору самим володiльцем авторських прав на твiр або кимсь iншим з його дозволу. Інакше кажучи, з моменту продажу або вiдчуження iншим чином володiльцем авторських прав примiрника твору, цей примiрник може надалi розповсюджуватись без згоди володiльця авторських прав на твiр та без виплати йому винагороди. Проте, сказане не означає, що з першим продажем також вичерпуються права автора та його правонаступникiв на iншi форми економiчної експлуатацiї твору.[104]

У свiтi “жорстких” копiй застосування “принципу вичерпання” не становить будь-якої проблеми, оскiльки набувач примiрника твору втрачає його пiсля передачi iншiй особi. Застосування ж даного принципу до розповсюдження творiв через Інтернет виглядає проблемним i може мати негативний вплив на стан охорони авторських прав в Інтернетi. Варто лише володiльцю авторських прав на твiр розмiстити його примiрник в Інтернетi, як цей примiрник може бути переданий користувачам Інтернету необмежену кiлькiсть разiв. Це спричинює конфлiкт мiж правом на вiдтворення та правом на розповсюдження, оскiльки в результатi кожної передачi твору створюється його примiрник, в той час як оригiнал залишається у того, хто здiйснює передачу.

Якщо застосовувати право на розповсюдження до творiв, якi передаються Інтернетом, то автори та iншi володiльцi авторських прав мають змиритися з незлiченними випадками розповсюдження несанкцiонованих ними примiрникiв (себто, результатiв вiдтворення) творiв в силу того, що їхнє право на розповсюдження було вичерпано з моменту розмiщення легального примiрника твору в Інтернетi. Саме для того, щоби запобiгти такому результату, деякi країни розглядають передачу iнформацiї через Інтернет в якостi послуги.

Договiр ВОІВ про авторське право пропонує державам-учасницям також i iнший шлях уникнути негативних наслiдкiв застосування “принципу вичерпання” до розповсюдження творiв за допомогою Інтернету. Держава може заперечити таке застосування. В Договорi йдеться: “Нiщо в цьому Договорi не впливає на свободу Договiрних Сторiн визначати умови, ... згiдно з якими вичерпання... застосовується пiсля першого продажу або iншої передачi власностi оригiналу чи копiї твору з дозволу автора”. [105]

Таким чином, держави-учасницi Договору мають вибiр з двох шляхiв запобiгання застосуванню “принципу вичерпання” в контекстi Інтернету: вони можуть або розглядати передачу iнформацiї через Інтернет як послугу i тим самим не застосовувати право на розповсюдження до творiв, розмiщених в Інтернетi, як це планується закрiпити в законодавствi країн Європейського Союзу,[106] або прямо виключити Інтернет iз сфери дiї “принципу вичерпання”, як це пропонується зробити в США. [107]

2. 1. 3. П р а в а н а п у б л i ч н е в и к о н а н н я т а н а п у б л i ч-

н и й п о к а з.

Авторським правом авторам та їхнiм правонаступникам надається виключнi права на публiчне виконання [108] та на публiчний показ [109] творiв.

спiву, танцю та iншим способом як безпосередньо (у живому виконаннi), так i за допомогою будь-яких пристроїв i процесiв (за винятком передачi в ефiр чи по кабелях) у мiсцях, де присутнi чи можуть бути присутнiми особи, якi не належать до звичайного кола сiм'ї або близьких знайомих цiєї сiм'ї, незалежно вiд того, чи присутнi вони в одному мiсцi i в один i той самий час або в рiзних мiсцях i в рiзний час”, а публiчний показ – як “будь-яка демонстрацiя оригiналу або примiрника твору, виконання, фонограми, вiдеограми, передачi органiзацiї мовлення за згодою суб’єктiв авторського права i (або) сумiжних прав безпосередньо або на екранi за допомогою плiвки, слайда, телевiзiйного кадру тощо (за винятком передачi в ефiр чи по кабелях) або за допомогою iнших пристроїв чи процесiв у мiсцях, де присутнi чи можуть бути присутнiми особи, якi не належать до звичайного кола однiєї сiм’ї чи близьких знайомих цiєї сiм’ї особи, яка здiйснює показ, незалежно вiд того, чи присутнi вони в одному мiсцi i в один i той самий час або в рiзних мiсцях i в рiзний час”.[110]

Американський Акт, на вiдмiну вiд українського Закону, який не уточнює, яких категорiй творiв стосується кожне з двох прав, чiтко зазначає, що право на публiчне виконання поширюється на лiтературнi, музичнi, драматичнi та хореографiчнi твори, пантомiму, кiнофiльми та iншi аудiовiзуальнi твори,[111] а право на публiчний показ – також i на твори образотворчого мистецтва, включаючи окремi кадри кiнофiльмiв та iнших аудiовiзуальних творiв.[112]

Право на публiчне виконання за Актом не поширюється на звуковi записи, окрiм тих, публiчне виконання яких здiйснюється шляхом цифрової передачi,[113] хоча публiчне виконання звукового запису може порушувати право на публiчне виконання музичного твору, який зафiксовано у звуковому записi.

Акт спочатку дає визначення понять “виконання” та “показ”, аналогiчнi тим, що мiстяться в українському Законi, а нижче зазначає, що виконувати чи показувати твiр “публiчно” означає:

(1) виконувати чи показувати його у мiсцi, вiдкритому для публiки, або у будь-якому мiсцi, де збирається значна кiлькiсть людей, якi не вiдносяться до звичайного кола сiм’ї та її знайомих; або

(2) передавати або iншим чином сповiщати виконання чи показ твору у мiсце, визначене в пунктi (1), або публiцi, за допомогою будь-якого пристрою чи процесу, незалежно вiд того, чи представники публiки, здатнi отримувати це виконання чи показ, отримують його у одному й тому ж мiсцi, або в рiзних мiсцях, та в один i той же час, або в рiзний час. [114]

Як видно з наведеного визначення, i право на публiчне виконання, i право на публiчний показ за американським правом охоплює право на “передачу” творiв, а значить, стосується дiяльностi по розмiщенню творiв в Інтернетi. Проте, у випадку публiчного виконання має вiдбуватися передача виконання твору, а у випадку публiчного показу – примiрник самого твору. Так, наприклад, передача закодованих цифровим шляхом звукiв музичного твору на комп’ютер користувача Інтернету може порушувати право на публiчний показ (як i право на вiдтворення i право на розповсюдження), але не право на публiчне виконання, оскiльки на приймаючому комп’ютерi не вiдбувається виконання твору.

З огляду на те, що український Закон недвозначно виключає “передачу в ефiр чи по кабелях” як з поняття “публiчне виконання”, так i з поняття “публiчний показ”, надалi мова пiде про право на публiчний показ та право на публiчне виконання в контекстi Інтернету на прикладi авторського права США як однiєї з країн, якi визнають публiчне виконання i публiчний показ творiв шляхом передачi їх засобами зв’язку.

2. 1. 3. 1. П р а в о н а п у б л i ч н е в и к о н а н н я.

1) Ізохроннi передачi проти асинхронних.

Одним з найбiльш спiрних питань стосовно обсягу права на публiчне виконання твору в Інтернетi є питання, чи необхiдно для охоплення цим правом того, що виконання здiйснюється за допомогою передаючого сигналу, здатного миттєво вiдтворювати виконання (надалi – “iзохронна передача”), чи достатньо того, що передаючий сигнал посилається швидше або повiльнiше за втiлене в ньому виконання (надалi – “асинхронна передача”). [115]

Визначення публiчного виконання твору, яке мiститься в Актi, було розроблено в той час, коли передачi були iзохронними, як, наприклад, радiо- i теле-трансляцiї. Якщо iнтерпретувати це визначення як таке, що вимагає iзохронної передачi, – а на сьогоднi всi види передач, якi суди визначили як публiчне виконання, є iзохронними передачами [116] – тодi чисельнi випадки отримання творiв з Інтернету (що є асинхронною передачею), навiть з наступним “домашнiм” вiдтворенням, не охоплюються правом на публiчне виконання. Проте, питання залишається вiдкритим, i органiзацiї, якi управляють правами виконавцiв, обстоюють протилежну точку зору [117] . Дана проблема має особливе значення у зв’язку з, насамперед, музичними творами, оскiльки дуже часто за видачу лiцензiй та збiр роялтi за розповсюдження i публiчне виконання музичних творiв вiдповiдають рiзнi органiзацiї.

Навiть якщо публiчне виконання вимагає лише iзохронної передачi, рiзниця мiж iзохронними та асинхронними передачами, в Інтернетi майже не вiдчутна. Оскiльки Інтернет побудовано на технологiї пакетної передачi даних, всi передачi в Інтернетi певною мiрою є асинхронними. Бiльше того, завдяки використанню буферiв у пам’ятi комп’ютера або зберiганню iнформацiї на магнiтних чи оптичних носiях як вiдправником, так i одержувачем, або обома, всiх чи частини переданих даних, навiть асинхронна передача спроможна створити для одержувача ефект безперервного та миттєвого виконання.

Існує думка, що визначальним фактором для вирiшення питання, чи мало мiсце публiчне виконання, має стати суб’єктивне сприйняття iнформацiї одержувачем, а не застосована технологiя передачi (iзохронна чи асинхронна), особливо тодi, коли сторона, яка здiйснює передачу, контролює, коли i що бачить одержувач. Так, в Доповiдi Сенату США, яка супроводжує прийнятий 1995 року Акт про право на публiчне виконання у цифровiй формi музичних записiв, пропонується визнати, що передачi з метою негайного вiдтворення можуть становити публiчне виконання: “Якщо систему передачi побудовано таким чином, щоб дозволити одержувачам передачi чути звукозапис по сутi пiд час передачi, але звукозапис було передано шляхом високошвидкiсної передачi даних та збережено у пам’ятi комп’ютера з метою негайного вiдтворення (таке зберiгання, з технiчної точки зору, є виготовленням примiрника фонограми), i одержувач передачi не мiг залишити у себе примiрник фонограми для програвання у майбутньому (або для будь-яких iнших цiлей), доставка примiрника фонограми одержувачу буде притаманною для цiєї передачi”

2) Значення термiну “публiчно”.

Акт про авторське право закрiплює виключне право на публiчне виконання [118] та визначає, що публiчне виконання твору включає i передачу його виконання аудиторiї, яка може приймати цю передачу в рiзний час та (або) в рiзних мiсцях. [119]

Таким чином, лише той факт, що користувачi можуть отримувати через Інтернет виконання твору в рiзний час на власну вимогу, не применшує публiчного характеру такого виконання. Наприклад, в однiй справi суд вирiшив, що право на публiчне виконання було зачеплено iснуванням системи вiдеомагнiтофонiв, пiдключених до телевiзорiв у номерах готелю, яка уможливлювала передачу обраних мешканцями готелю фiльмiв до того чи iншого номеру. [120]

Взагалi, визначення публiчного виконання в авторському правi США є настiльки широким, що всiлякi он-лайновi передачi iнформацiї “на вимогу” потенцiйно охоплюються правом на публiчне виконання. Але залишається вiдкритим питання, як скоро має вiдбуватися вiдтворення цiєї iнформацiї, щоб вважатися виконанням згiдно з iснуючим американським законодавством.

З точки зору Договорiв ВОІВ, подiбнi питання можуть вважатися суто академiчними, оскiльки iснуюче право на публiчне виконання може бути поглиненим потенцiйно ширшим правом на “публiчне сповiщення” чи “надання доступу публiцi”, яке мiститься у Договорах ВОІВ та розглядається нижче. Однак, усi чотири законопроекти, покликанi iмплементувати положення Договорiв ВОІВ до авторського права США, вiдстоюючи мiнiмалiстський пiдхiд, не закрiплюють окремi права на публiчне сповiщення або надання доступу публiцi. Вiдповiдно, зазначена невизначенiсть в американському законодавствi щодо права на публiчне виконання чекатиме свого подальшого вирiшення у судовiй практицi.

2. 1. 3. 2. П р а в о н а п у б л i ч н и й п о к а з.

Оскiльки показом твору є демонстрацiя його примiрника “в статицi” (у випадку аудiовiзуального твору – демонстрацiя його окремих кадрiв без дотримання їх послiдовностi[121] ), вищерозглянута проблема асинхронних передач в Інтернетi права на публiчний показ не стосується.

Все ж сказане вище про питання визнання “публiчностi” виконання твору, яке передається через Інтернет, вiдноситься i до показу твору в Інтернетi.

2. 1. 4. П р а в о н а п у б л i ч н е с п о в i щ е н н я.

Глосарiй ВОІВ визначає публiчне сповiщення наступним чином: “Представлення твору, виконання, фонограми або передачi у виглядi, який може бути сприйнятий будь-яким придатним чином особами в широкому розумiннi, тобто, особами, якi не належать до кола знайомих. Це поняття є ширшим за опублiкування i також включає, серед iншого, такi форми використання як публiчне виконання, сповiщення публiцi шляхом передачi по проводах або безпосереднє сповiщення публiцi прийому передачi”. [122]
В дещо вужчому сенсi розумiє термiн “публiчне сповiщення (доведення до загального вiдома)” український Закон, яким вiн визначається як “передача за згодою суб’єктiв авторського права i (або) сумiжних прав в ефiр за допомогою радiохвиль (а також лазерних променiв, гама-променiв тощо), у тому числi з використанням супутникiв, чи передача на вiддаль за допомогою проводiв або будь-якого виду наземного чи пiдземного (пiдводного) кабелю (провiдникового, оптоволоконного та iнших видiв) творiв, виконань, будь-яких звукiв i (або) зображень, їх записiв у фонограмах i вiдеограмах, програм органiзацiй мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кiлькiстю осiб у рiзних мiсцях, вiддаленiсть яких вiд мiсця передачi є такою, що без зазначеної передачi зображення чи звуки не можуть бути сприйнятi”.[123] Така вузькiсть розумiння публiчного сповiщення, проте, компенсується в Законi використанням термiнiв “публiчне виконання”, “публiчний показ” та “публiчна демонстрацiя”, якi охоплюють всi iншi форми оприлюднення твору, не охопленi поняттям “публiчне сповiщення (доведення до загального вiдома)”.
Американський же Акт не знає термiну “публiчне сповiщення”, оперуючи тiльки термiнами “публiчне виконання” та “публiчний показ”, оскiльки в США вважається, що право на публiчне сповiщення i право на публiчний показ є близькими за змiстом концепцiями.[124]

Бернською конвенцiєю право на публiчне сповiщення встановлюється лише стосовно певних категорiй об’єктiв: виконання драматичних, музично-драматичних та музичних творiв, передача в ефiр та по проводах, кiнематографiчнi переробки i вiдтворення лiтературних та художнiх творiв, декламування лiтературних творiв, а також кiнематографiчнi твори.

Стаття 11bis(1)(ii) передбачає, що автори лiтературних та художнiх творiв мають виключне право дозволяти “будь-яке публiчне сповiщення по проводах або шляхом повторної передачi в ефiр твору, якщо таке сповiщення здiйснюється органiзацiєю iншою, нiж первiсна”. Стаття 11ter(1)(ii) встановлює, що автори лiтературних творiв мають виключне право дозволяти “будь-яке публiчне сповiщення декламування їхнiх творiв”. Нарештi, статтею 14(1)(ii) авторам лiтературних та художнiх творiв надається виключне право дозволяти “публiчне сповiщення по проводах” кiнематографiчних переробок i вiдтворень їхнiх творiв, а статтею 14bis(1) таке саме право надається володiльцям авторських прав на кiнематографiчнi твори.

Проте, Бернська конвенцiя не розповсюджує право на публiчне сповiщення на всi види творiв, що передаються Інтернетом, оскiльки комп’ютернi програми, твори образотворчого мистецтва, фотографiї та ноти не можуть бути анi переданi в ефiр чи по проводах, анi декламованi.

Завдання розповсюдження права на публiчне сповiщення на всi об’єкти авторських та сумiжних прав було вирiшено Договорами ВОІВ, про що йдеться нижче.

2. 2.

Окрiм майнових, авторам також належать i немайновi права. В тiй чи iншiй мiрi ця категорiя прав авторiв визнається в усiх країнах Бернського союзу та включає всi чи кiлька з наступних прав: [125]

право авторства – право визнаватися автором твору;

право на iм’я – право використовувати чи дозволяти використовувати твiр пiд справжнiм iм’ям автора, псевдонiмом або без зазначення iменi (анонiмно);

право на недоторканiсть твору – право на захист твору вiд будь-якого перекручення, спотворення чи iншої змiни твору або будь-якому iншому посяганню на твiр, здатному зашкодити честi та репутацiї автора.

Авторське право Росiйської Федерацiї пiшло в цьому питаннi ще далi, надаючи авторам “право обнародувати чи дозволяти обнародувати твiр в будь-якiй формi (право на обнародування), включаючи право на вiдклик” [126] .

В Українi немайновi права або – як вони iменуються Законом – “особистi немайновi права автора” охороняються безстроково [127] та не можуть бути переданi (вiдчуженi) iншим особам. Особистi немайновi права також не можуть згiдно з українським Законом перейти у спадщину, однак спадкоємцi авторiв “мають право захищати авторство на твiр i протидiяти перекрученню, спотворенню чи iншiй змiнi твору, а також будь-якому iншому посяганню на твiр, що може завдати шкоди честi та репутацiї автора”. [128]

Американський же Акт, навпаки, прямо не визнає “моральнi права”, як в США називаються немайновi права авторiв, за виключенням дуже обмеженого кола творiв.[129] Актом термiн охорони моральних прав обмежується життям автора [130] та дозволяється вiдмова вiд них автором у письмовiй формi.[131] Натомiсть, в Сполучених Штатах вважається, що судовi прецеденти, якi мiстять тлумачення положення Акту стосовно похiдних творiв, забезпечують рiвень охорони немайнових прав, встановлений Бернською конвенцiєю, яка набула чинностi для США 1 травня 1989 року.[132]

Легкiсть манiпулювання творами, зафiксованими в електроннiй формi, викликає численнi питання, пов’язанi з охороною немайнових прав в Інтернетi, де твори постiйно модифiкуються, видозмiнюються та заново розповсюджуються як самими авторами, так i iншими користувачами мережi. Застосування концепцiї немайнових прав щодо розмiщених в Інтернетi творiв є настiльки ускладненим, що деякi дослiдники навiть висловлюються за повну вiдмову вiд цiєї категорiї прав авторiв.

Однак, на сьогоднi є очевидним, що в тих юрисдикцiях, де визнаються немайновi права, розповсюдження за допомогою Інтернету твору iз змiненим iменем автора або без його зазначення (якщо твiр був пiдписаний) є протиправним дiянням.

замiни кольорiв, “розфарбування”, сканування чи надмiрного редагування твору тощо.

чи репутацiя автора, щоби змiна твору без його дозволу вважалась протиправною?

Так, пiд час розгляду одної справи у Великiй Британiї Бiлл Тайдi, вiдомий карикатурист, стверджував, що зменшення його карикатур на 16% для публiчного показу склало спотворення його творiв, здатне завдати шкоди його честi чи репутацiї. Суддя у справi вирiшив, що буде важко стверджувати, що поводження з творами здатне завдати шкоди честi та репутацiї автора, не звернувшись до думки публiки про те, як зменшення карикатур вплинуло на її сприйняття позивача. Натомiсть, розглядаючи аналогiчну справу, один канадський суд вирiшив, що в подiбних випадках ключовою є думка автора.

будучи досить переконливою, не є єдиним вирiшальним фактором при вирiшеннi питання, чи складає певне поводження з твором посягання на нього, здатне завдати шкоди честi i репутацiї його автора. Що може переважити думку автора, так це реакцiя публiки.

Та ж частина публiки, що користується Інтернетом, має чудово знати, що екран комп’ютера не завжди точно передає вигляд творiв, зображених на ньому. Часто це є результатом якостi монiтора та специфiки комп’ютера, тобто чогось, за що власник сайту чи постачальник Інтернет-послуг не може вiдповiдати.

2. 3. Охорона технiчних засобiв захисту та iнформацiї про управлiння правами

Як Договiр ВОІВ про авторське право, так i Договiр ВОІВ про виконання i фонограми зобов’язують держав-учасниць забезпечити в межах своїх юрисдикцiй охорону технiчних засобiв захисту та iнформацiї про управлiння правами.

Стосовно технiчних засобiв захисту, стаття 11 Договору ВОІВ про авторське право та стаття 18 Договору ВОІВ про виконання i фонограми вимагають вiд своїх учасникiв “надавати адекватну правову охорону та ефективнi способи правового захисту проти обходу ефективних технiчних засобiв, якi використовуються” володiльцями, вiдповiдно, авторських та сумiжних прав у зв’язку iз здiйсненням їхнiх прав за Договорами ВОІВ або за Бернською конвенцiєю та “якi обмежують дiї, стосовно їхнiх творiв, не дозволенi” зацiкавленим правоволодiльцем чи не санкцiонованi законом.

Технiчними засобами захисту в контекстi Інтернету є комп’ютернi програми, якi регулюють доступ до розмiщених в мережi творiв. Це можуть бути програми, якими захищено певну iнформацiю вiд отримання її вiдвiдувачами сайту, якi не отримали на це попереднiй дозвiл, або криптографiчнi коди, якими обмежується доступ до iнформацiї, збереження її в пам’ятi комп’ютерiв користувачiв або друк без вiдповiдного дозволу. [133]

Що стосується iнформацiї про управлiння правами, то стаття 12 Договору ВОІВ про авторське право та стаття 19 Договору ВОІВ про виконання i фонограми зобов’язують своїх учасникiв встановити адекватнi та ефективнi способи правового захисту проти будь-якої особи, яка здiйснює будь-яку з наступних дiй, знаючи (або, у випадку цивiльно-правових способiв захисту, маючи розумнi пiдстави знати), “що вона викличе, уможливить, сприятиме або приховуватиме порушення будь-якого права”, передбаченого договорами або Бернською конвенцiєю:

“(i) видалення або змiна будь-якої електронної iнформацiї системи управлiння правами без повноважень;

(ii) розповсюдження, iмпорт з метою розповсюдження, передача в ефiр чи публiчне сповiщення без повноважень примiрникiв творiв, знаючи, що електронна iнформацiя системи управлiння правами була видалена або змiнена без повноважень”.

Договором ВОІВ про авторське право термiн “iнформацiя про управлiння правами” визначається як “iнформацiя, що iдентифiкує твiр, автора твору, власника будь-яких прав на твiр, або iнформацiя про умови використання твору та будь-якi номери чи коди, якi представляють таку iнформацiю, коли будь-яка з цих часток iнформацiї прикрiплена до примiрника твору або з’являється у зв’язку iз сповiщенням твору публiцi”. [134] Аналогiчне визначення мiстить i Договiр ВОІВ про виконання i фонограми.[135]

Хоча iнформацiя про управлiння правами складається з iменi володiльця авторських прав, умов використання твору (лiцензiї) та iншої подiбної iнформацiї, не будучи умовою надання охорони твору, до електронного примiрника якого вона прикрiплена, та пiдлягаючи охоронi лише у випадку, коли автор чи його правонаступник вирiшив її надати, вона не є взаємозамiнною iз знаком охорони авторського права.

Законопроекти, покликанi iмплементувати положення Договорiв ВОІВ до авторського права США i поданi на розгляд Конгресу,[136] мiстять норми щодо охорони технiчних засобiв захисту та iнформацiї про управлiння правами. В частинi, що стосується технiчних засобiв захисту, вони iдуть навiть дальше Договорiв, не передбачаючи можливостi обходу цих засобiв з дозволу правоволодiльця або у випадках, передбачених законом.

Запропонована гармонiзацiя законiв про авторське право держав-членiв Європейського Союзу передбачає i встановлення еквiвалентних норм стосовно охорони технiчних засобiв захисту та iнформацiї про управлiння правами. Проте, об’єм та ступiнь цiєї охорони не деталiзуються.[137]
Новою редакцiєю українського Закону порушенням авторських та сумiжних прав визнається, серед iншого, “будь-якi дiї для свiдомого обходу технiчних засобiв захисту авторського права i (або) сумiжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження i застосування засобiв для такого обходу”,[138] “пiдроблення, змiна чи вилучення iнформацiї, зокрема в електроннiй формi, про управлiння правами без дозволу суб’єктiв авторського права i (або) сумiжних прав чи особи, яка здiйснює таке управлiння”, [139] а також “розповсюдження, ввезення на митну територiю України з метою розповсюдження, публiчне сповiщення об'єктiв авторського права i (або) сумiжних прав, з яких без дозволу суб’єктiв авторського права i (або) сумiжних прав вилучена чи змiнена iнформацiя про управлiння правами, зокрема в електроннiй формi”.[140] Оновлений Закон мiстить визначення iнформацiї про управлiння правами, майже iдентичне тому, що мiститься у Договорах ВОІВ, а термiн “технiчнi засоби захисту”, визначення якого Договори не мiстять, в Законi розумiється як “технiчнi пристрої i (або) технологiчнi розробки, призначенi для створення технологiчної перешкоди порушенню авторського права i (або) сумiжних прав при сприйняттi i (або) копiюваннi захищених (закодованих) записiв у фонограмах (вiдеограмах) i передачах органiзацiй мовлення чи для контролю доступу до використання об’єктiв авторського права i сумiжних прав”.
2. 4. Обмеження авторських прав: вiльне використання творiв

Права авторiв та їхнiх правонаступникiв не є необмеженими. Хоча авторськi права i є виключними, законодавчо встановлено численнi винятки з них та їх обмеження. Як наслiдок цього, авторським правом в багатьох випадках допускається вiльне використання творiв, тобто їх використання без згоди володiльцiв авторських прав на них.

є вичерпним i мiстить, в залежностi вiд країни, всi або кiлька з наступних обставин:

1. Використання твору є випадком “чесного використання” згiдно критерiїв, встановлених в законi.[141]

2. Використання твору здiйснюється з iнформацiйними, бiблiотечними, архiвними чи освiтнiми цiлями, для особистих потреб тощо. [142]

3. Твiр вважається в країнi суспiльним надбанням. [143]

4. Вiдтворено було настiльки незначну частину твору, що таке вiдтворення є de minimis i не складає порушення авторських прав.

5. Володiльцем авторських прав було надано лiцензiю, що припускається.

Нижче буде розглянута остання з перелiчених правомiрних пiдстав вiльного використання творiв, дiя якої в Інтернетi складає найбiльший iнтерес для цiлей даного дослiдження, – лiцензiя, що припускається.

2. 4. 1. Л i ц е н з i я , щ о п р и п у с к а є т ь с я.

авторських прав.

Дозвiл володiльця авторських прав може набувати багатьох форм. В одних випадках його може бути надано, наприклад, у формi наступної заяви, розмiщеної внизу Web-сторiнки: “Дозвiл на копiювання та розповсюдження цього документа надається за умови належного зазначення джерела запозичення та знаку охорони авторського права”.

В iнших випадках дозвiл може мати бiльш традицiйну форму лiцензiйної угоди – контракту мiж володiльцем авторських прав та iншою особою, яким цiй особi надаються права, якi звичайно належать лише володiльцю авторських прав. Як правило, лiцензiйна угода укладається у письмовiй формi, але не завжди. В багатьох країнах її може бути укладено в уснiй формi, а у випадку програмного забезпечення – шляхом здiйснення конклюдентних дiй. У другому випадку до кожного матерiального носiя iнформацiї додається текст лiцензiйної угоди, яка акцептується розiрванням обгортки, в яку запаковано матерiальний носiй.

найчастiше володiльцi авторських прав не дбають про укладання лiцензiйних угод, залишаючи права користувачiв без належної уваги.

В багатьох випадках, однак, iснування лiцензiї на певне використання твору можна припустити. Таким чином, лiцензiя, що припускається – це дiйсна угода, про факт iснування якої судити, виходячи з аналiзу певної дiї чи поведiнки володiльця авторських прав.[144] Сторони такої угоди явно не домовились про її укладання, натомiсть, про її iснування можна судити, проаналiзувавши їхню поведiнку.

2. 4. 1. 1. К р и т е р i ї в и з н а ч е н н я i с н у в а н н я л i ц е н з i ї .

Суди доходили висновку про наявнiсть лiцензiї, що припускається, за дуже рiзних обставин. В залежностi вiд ситуацiї, присутнi як мiнiмум три ключових фактори, якi говорять на користь iснування лiцензiї на хоча б деякий вид використання твору в певних ситуацiях, що виникають в Інтернетi. Цими факторами є:

1) Необхiднiсть.

Всi без винятку форми поведiнки користувачiв в Інтернетi так чи iнакше зачiпають права авторiв та їхнiх правонаступникiв, оскiльки включають копiювання, змiну, розповсюдження, публiчне виконання чи показ охоронюваних авторським правом творiв. Звiдси цiлком логiчним виглядає припущення, що, розмiщуючи твори в Інтернетi, володiльцi авторських прав на них, непрямим чином погоджуються з їх неминучим використанням в той чи iнший спосiб.

частини мережi. Тому, посилаючи повiдомлення, вiдправник тим самим погоджується на необхiдне вiдтворення.

Аналогiчним чином, коли, скажiмо, фотографiя помiщується на Web-сайт, вона не може використовуватися iншими в той спосiб, в який володiлець авторських прав хотiв би, щоб вона використовувалась, якщо не буде пiддана багатократному копiюванню. Конкретнiше, для того, щоби продивитися Web-сторiнку, необхiдно скопiювати її змiст в оперативну пам’ять комп’ютера, що робить можливим побачити її на екранi. Оскiльки ця поведiнка складає вiдтворення i, таким чином, є, по крайнiй мiрi технiчно, порушенням авторських прав, має iснувати презумпцiя згоди їх володiльця на вiдтворення помiщеного на сайт твору. Інакше кажучи, коли володiлець авторських прав на твiр розмiщує його в Інтернетi, це є однiєю з ключових ознак того, що ним було надано лiцензiю, що припускається. [145]

примiрникiв творiв. Вiзьмемо, наприклад, друкованi матерiали – журнали, газети, брошури, каталоги та подiбну до них продукцiю, що розповсюджується в паперовiй формi. Люди можуть безпосередньо ознайомитися iз змiстом друкованої версiї видання, але для того, щоби переглянути Інтернет-версiю того ж самого видання, мають зробити його копiю в своєму комп’ютерi, хоча б на короткий час.

Дана проблема є подiбною до тiєї, що постала перед Конгресом США 1980 року з приводу програмного забезпечення. Тодi Конгрес дiйшов висновку, що авторське право має забороняти несанкцiоноване вiдтворення комп’ютерних програм, але не повинно перешкоджати правомiрному використанню цих творiв. Оскiльки ввiд програми у комп’ютер можливий лише шляхом її копiювання, а значить, потенцiйно є порушенням авторських прав на неї, Конгрес додав новий роздiл до Акту про авторське право, в якому зазначив, що власник примiрника комп’ютерної програми має право скопiювати цю програму у пам’ять комп’ютера, щоби використовувати її з метою, для якої вона призначенаю.
Подiбним чином це питання вирiшено Верховною Радою України в прийнятому нею Законi, який дозволяє виготовлення законним власником примiрника комп’ютерної програми одної її копiї без дозволу автора програми чи iншої особи, якiй належать авторськi права на неї, “за умови, що ця копiя призначена тiльки для архiвних цiлей або для замiни правомiрно придбаного примiрника у випадках, якщо оригiнал комп’ютерної програми буде втраченим, знищеним або стане непридатним для використання”. [146] При цьому отримана копiя не може бути використана для цiлей iнших, нiж архiвнi, замiна легального оригiналу програми, “забезпечення її функцiонування на технiчних засобах особи, яка використовує цi програми, i вчинення дiй, пов’язаних з функцiонуванням комп’ютерної програми вiдповiдно до її призначення, зокрема запис i збереження в пам’ятi комп’ютера, а також виправлення явних помилок”. [147]
законодавством встановили, що таке копiювання не є порушенням авторських прав.

На жаль, жоден парламент ще не розповсюдив цей пiдхiд на будь-яку iншу категорiю творiв, зафiксованих у цифровому виглядi. Однак не позбавлена пiдстав думка про те, що це мають зробити суди, не чекаючи, коли це зроблять законодавцi. Чи пiдуть суди таким шляхом, покаже час.

2) Звичай та загальноприйнята практика.

В багатьох випадках загальновизнана практика та звичаї, не будучи необхiдними для користування твором, тим не менш, є настiльки домiнуючими в Інтернетi, що має iснувати презумпцiя обiзнаностi та згоди користувачiв з ними.

У деяких випадках звичай є втiленим у самому принципi роботи певного Інтернет-сервiсу i звiдси є, чи має бути, зрозумiлим кожному, хто ним користується. Вiзьмемо в якостi прикладу списки розсилки. Оскiльки автор повiдомлення знає, що список розсилки автоматично вiдтворить та розповсюдить послання серед всiх передплатникiв даного списку i, бiльше того, саме з цiєю метою i надсилає до нього своє повiдомлення, його дiї мають розглядатися як такi, що надають дозвiл на таке вiдтворення i розповсюдження.

усталений звичай копiювати повiдомлення електронної пошти i пересилати їх iншим, подекуди разом з власними коментарями. З формальної точки зору, така поведiнка, що включає копiювання, змiну та розповсюдження охоронюваного авторським правом матерiалу, є порушенням авторських прав. Але якщо “всi це роблять” весь час, i всi знають, що iншi це роблять весь час, то чи не є це пiдставою визнати цю практику такою, що не порушує авторськi права?

На сьогоднi в свiтi не iснує значної кiлькостi судових рiшень, що тлумачать норми авторського права у свiтлi звичаїв та загальноприйнятої практики. Проте деякi судовi прецеденти, якi пiдтверджують правильнiсть викладеної вище позицiї, все ж таки iснують.

Sony , що розглядалась у США. Предметом судового розгляду була практика запису фiльмiв, що демонструються по телебаченню, на вiдеокасети. Суд визнав, що серед телеглядачiв склалась звичайна практика запису фiльмiв на плiвку у випадку, коли їх немає вдома пiд час трансляцiї фiльму, але в них є бажання переглянути його пiзнiше. Суд дiйшов висновку, що ця практика, яку вiн охарактеризував як “зсув у часi”, складає “порядне використання”, а значить, не є порушенням авторських прав.

3) Поведiнка володiльця авторських прав.

Певнi акти поведiнки володiльцiв авторських прав в Інтернетi за своєю суттю є запрошенням до вчинення тих чи iнших дiй по використанню творiв, права на якi їм належать.

Чудовим прикладом таких актiв може слугувати помiщення файлу на FTP-сайт. Оскiльки єдиним призначенням сайтiв FTP є надання можливостi користувачам Інтернету завантажувати помiщенi на них файли у пам’ять своїх комп’ютерiв, то подiбна поведiнка має трактуватися як дозвiл на копiювання файлiв.

РОЗДІЛ 3

ЗАХИСТ АВТОРСЬКИХ ПРАВ НА ТВОРИ, РОЗМІЩЕНІ

В цьому Роздiлi мiститься аналiз технiчних i правових засобiв та методiв ведення бiзнесу, якi дозволяють володiльцям авторських прав ефективно захищати свої права на розмiщенi в Інтернетi твори як до моменту їх порушення, так i пiсля, а також розглянуто перспективи реалiзацiї в Інтернетi економiчної концепцiї перехресного субсидування.

розглянутих нижче, призведе до постання в Інтернетi економiки мiкро-платежiв, за якої за кожним використанням твору слiдує платiж володiльцю авторських прав на нього. Але окрiм того, що створення такої системи є нереальним з цiлого ряду юридичних, соцiальних та економiчних причин, розглянутих в Роздiлi 1, мiкро-платежi викликають i iншi суттєвi ускладнення. Зокрема, вартiсть пiдтримання такої системи буде надто високою та потребуватиме iснування громiздкої служби пiдтримки клiєнтiв.[148]

Звичайно, жодна технологiя не гарантує абсолютного захисту вiд порушення авторських прав на твори, розмiщенi в Інтернетi. Проте, комбiнацiя технiчних засобiв захисту iнформацiї та iнших методiв може стати потужним фактором стримування вiд порушення авторських прав в Інтернетi, роблячи таке порушення технiчно складною та економiчно невигiдною операцiєю.

3. 1. Захист на етапi д о порушення

Володiльцi авторських прав мають вибiр з широкого кола як технiчних та правових засобiв, так i маркетингових прийомiв, якi надають їм можливiсть контролювати використання розмiщених в Інтернетi творiв до моменту порушення прав на них.

1) Обмежена функцiональнiсть.

За такого пiдходу, володiлець авторського права надає користувачевi примiрник твору, який має функцiональнi обмеження. Такий пiдхiд є одним з шляхiв впровадження в життя таких бiзнес-моделей як “спробуй, перед тим як купити” та “продавай полiпшенi версiї”, про якi пiдеться нижче.

Наприклад, автори програмного забезпечення можуть розповсюджувати прикладнi програми, якi не здатнi друкувати документи або зберiгати їх в пам’ятi комп’ютера. За дещо iншого пiдходу продавець програмного забезпечення може розповсюджувати “урiзаний” варiант програмного забезпечення, таке як бета-версiї програм. У той час як “урiзане” програмне забезпечення надає користувачам можливiсть користуватися та звикати до нього, воно спонукає тих, хто бажає стабiльної роботи програмного забезпечення, придбати його “повноцiнний” варiант.

Останнiй приклад: постачальники баз даних або iнших великих за об’ємом творiв можуть надавати користувачам змiст малими частинами, ускладнюючи їх компiлювання в цiлiсний твiр. [149]

2) “Годинникова бомба”.

Аналогiчно до прийому з функцiональними обмеженнями, за цього пiдходу володiлець авторських прав розповсюджує функцiонально повноцiнний об’єкт iнтелектуальної власностi, але встановлює дату, пiсля якої доступ до нього буде неможливим. Один з варiантiв такого пiдходу передбачає закриття продавцем доступу до твору пiсля певної кiлькостi користувань (наприклад, пiсля перегляду комп’ютерного файла 10 разiв його буде неможливо бiльше продивитися).

3) Захист вiд копiювання.

За цього пiдходу продавець обмежує кiлькiсть разiв, коли комп’ютерний файл може бути скопiйований. Захист вiд копiювання був нормою в 1980-х роках, але пiзнiше впав у немилiсть значною мiрою тому, що користувачi скаржились на незручнiсть, а також тому, що захист копiї можна було досить легко “зламати”.[150]

Хоча зростання сприйнятливостi користувачiв щодо схем захисту вiд копiювання начебто не спостерiгалось, цей прийом використовується i зараз у деяких ситуацiях. Наприклад, володiлець авторських прав може зберегти комп’ютерний файл у форматi PDF у такий спосiб, що iншi не зможуть зробити копiї нi безпосередньо, нi опосередковано, наприклад, роздруковуючи зображення на екранi комп’ютера або копiюючи показаний на екранi текст. В той час як ця форма захисту вiд копiювання не є ефективною протидiєю хакерам, вона є достатньою, щоб запобiгти копiюванню файлiв переважною бiльшiстю користувачiв. [151]

4) Криптографiчнi конверти.

часто називають торговою маркою фiрми ІВМ “cryptolopes”. Володiльцi авторських прав можуть захищати свої права на твори, розповсюджуючи їх у криптографiчних конвертах i вимагаючи вiд користувачiв плати за ключi, за допомогою яких твiр можна “вийняти” з “конверта”.

5) Контракти.

надати володiльцям авторських прав повноваження по контролю за використанням їхнiх творiв ширшi за тi, що надаються їм за законами про авторське право.

Все бiльшого визнання набувають зараз укладенi через Інтернет контракти “щiльного обгорнення” (shrink-wrap contracts) (ще їх називають угодами “крiзного клацання” (clickthrough agreements)). Такi контракти є нiчим iншим, як лiцензiями, тобто дозволами володiльцiв авторських прав на використання творiв в той чи iнший спосiб. Якщо такi угоди буде визнано дiйсними на мiжнародному рiвнi, то володiльцi авторських прав на розмiщенi в Інтернетi твори для контролю за використанням їхньої iнтелектуальної власностi можуть вiддати значну перевагу контрактному праву.

Законодавством держав-членiв Свiтової органiзацiї торгiвлi (СОТ) мають бути передбаченi процедури, якi уможливлюють ефективнi дiї проти будь-якого порушення прав iнтелектуальної власностi, в тому числi термiновi заходи, спрямованi на запобiгання порушенням, та способи захисту прав, якi стримують вiд подальших порушень. Такi процедури держави-члени СОТ зобов’язує встановити стаття 41(1) Угоди TRIPS, яка є обов’язковою для пiдписання всiма членами органiзацiї.

c) передача засобами бездротового зв’язку їхнього живого виконання;

iнтелектуальної власностi та збереження вiдповiдних доказiв порушень, що припускаються.

В Українi, яка зараз знаходиться у процесi приєднання до СОТ [152] , були здiйсненi заходи з приведення нацiонального законодавства у вiдповiднiсть до вимог Угоди TRIPS, зокрема щодо запобiжних заходiв. Так, новою редакцiєю Закону передбачено можливiсть застосування судом тимчасових заходiв за заявою володiльця авторських чи сумiжних прав “до пред’явлення позову або до початку розгляду справи за участю iншої сторони (вiдповiдача)” у випадках, коли “вiдповiдач по справi порушення авторського права i (або) сумiжних прав вiдмовляє у доступi до необхiдної iнформацiї чи не забезпечує її надання у прийнятний строк, робить перешкоди у здiйсненнi судових процедур, або з метою збереження вiдповiдних доказiв щодо iнкримiнованого порушення, особливо у випадку, коли будь-яке вiдстрочення може завдати непоправної шкоди особi, яка має авторське право i (або) сумiжнi права, або коли є очевидний ризик того, що доказ буде знищено”. [153] Тимчасовi заходи можуть здiйснюватися наступними шляхами:
“а) винесення ухвали про огляд примiщень, в яких, як припускається, вiдбуваються дiї, пов’язанi з порушенням авторського права i (або) сумiжних прав; б) накладення арешту i вилучення всiх примiрникiв творiв (у тому числi комп’ютерних програм i баз даних), записаних виконань, фонограм, вiдеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, засобiв обходження технiчних засобiв захисту, а також матерiалiв i обладнання, що використовуються для їх виготовлення i вiдтворення; в) накладення арешту i вилучення рахункiв та iнших документiв, якi можуть бути доказом вчинення дiй, що порушують або створюють загрозу порушення (чи пiдтверджують намiри вчинення порушення) авторського права i (або) сумiжних прав”. [154] Викликає подив, що в Законi особа, до якої ще не подано позов, iменується “вiдповiдач по справi”, хоча без позову судової справи за авторським правом бути не може. Незважаючи на подiбнi недолiки та неточностi формулювань, положення про запобiжнi заходи нової редакцiї Закону в цiлому вiдповiдають вимогам Угоди TRIPS, та їх прийняття, безсумнiвно, сприятиме приєднанню України до СОТ, що, в свою чергу, матиме позитивнi наслiдки для зовнiшньої торгiвлi країни, послабляючи її економiчну iзоляцiю. [155]
Для перевiрки кiлькостi випадкiв використання творiв, розмiщених в Інтернетi, та стягнення платнi за таке використання володiльцi авторських прав на цi твори можуть удаватися до наступних методiв:

1) Коди доступу.

Багато iз засобiв запобiгання порушенням авторських прав на розмiщенi в Інтернетi твори, доступних їхнiм володiльцям, можуть застосовуватися у поєднаннi з кодами доступу. Такi коди дозволяють користувачам “вiдмикати” такi захиснi механiзми як “годинниковi бомби” та функцiональнi обмеження, “вбудованi” в твори.

Даний метод дозволяє володiльцевi авторських прав вiдстежувати використання його iнтелектуальної власностi та отримувати за це використання винагороду або шляхом “вiдмикання” твору за разову плату, або вимагаючи перiодичного придбання кодiв доступу, якi час вiд часу змiнюються.

2) Конверти управлiння правами.

перевiрки дотримання заданих ним параметрiв використання твору.

Наприклад, фiрма Wave Interactive Networks пропонує володiльцям авторських прав на розмiщенi в Інтернетi твори систему, яка дозволяє їм зашифровувати твори у виглядi файлiв з розширенням. wxn, якi при активацiї викликають встановлення зв’язку мiж комп’ютером користувача i сервером фiрми Wave Interactive Networks з метою дебетування рахунку користувача, який той має пiдтримувати на Web-сайтi фiрми.

3) Апаратнi засоби.

Методи захисту вiд копiювання, основанi на апаратних засобах, вимагають вiд користувача придбання i встановлення певного пристрою. Наприклад, при застосуваннi пiдходу на основi дебетової картки користувач купує картку, на яку записується iнформацiя про сплату ним певної суми та пiсля iнсталяцiї якої вона автоматично дебетується по мiрi використання творiв її володiльцем.

За пiдходу на основi “супер-розподiлу” апаратний засiб рахує епiзоди використання творiв i автоматично дебетує рахунок, який пiдтримується на центральнiй базi. [156] Таким чином, навiть коли користувач отримав копiю твору вiд третьої сторони, апаратний засiб може забезпечити платежi володiльцевi авторських прав.

4) Виконуванi програми.

та викинь”. Інакше кажучи, виконувана програма працює пiд час конкретного сеансу зв’язку та стирається з оперативної пам’ятi комп’ютера по його закiнченнi. Випадки використання виконуваних програм, а значить, i iнформацiї iз серверу продавця, легко пiддаються обчисленню, оскiльки цi програми мають завантажуватися у комп’ютер користувача пiд час кожного сеансу зв’язку.

5) Централiзоване обчислення.

як використовується виконувана програма, що дозволяє центральному комп’ютеру обчислювати кiлькiсть сеансiв доступу. Централiзоване обчислення фактично є спадщиною ранньої доби комп’ютерної технiки, коли обчислювальна потужнiсть персональних комп’ютерiв клiєнтiв була такою малою, що вони змушенi були використовувати потужностi центрального комп’ютера.

6) Цифровi сертифiкати.

При застосуваннi технологiї цифрового пiдпису сертифiкацiйний орган видає користувачевi електронний файл – цифровий сертифiкат, яким користувач посвiдчується як власник публiчного ключа. Проте, цифровi сертифiкати можуть використовуватися для посвiдчення бiльшої iнформацiї, нiж просто особи тих, кому їх було видано. Наприклад, вони можуть посвiдчувати права, що належать певнiй особi. Таким чином, продавцi можуть користуватися цифровими сертифiкатами для контролю доступу до системних ресурсiв, у тому числi файлiв, що мiстять твори, надаючи доступ до файлiв користувачам, якi можуть пред’явити цифровий сертифiкат з зазначеними в ньому правами (наприклад, право на доступ, завантажування, перегляд тощо) та термiнами їх дiї. Отримати цифровий сертифiкат користувач може як вiд продавця, так i вiд третьої особи.

7) Клiринговi центри.

За такого пiдходу володiльцi авторських прав на розмiщенi в Інтернетi твори надають клiринговим центрам повноваження по лiцензуванню своїх прав на твори. Користувач сплачує збiр за видачу лiцензiї такому клiринговому центру, а той, в свою чергу, розподiляє отриманi кошти серед володiльцiв авторських прав.

Найрозвинутiша система клiрингу авторських та сумiжних прав на сьогоднi iснує у сферi лiцензування прав, пов’язаних з музичними творами, хоча саме цi права, як правило, пiдлягають примусовому лiцензуванню за авторсько-правовим законодавством [157] . Для iнших форм iнтелектуальної власностi не розроблено подiбних цiлiсних механiзмiв, незважаючи на довготривалi спроби їх створити та безсумнiвнi вигоди вiд їх наявностi. Як результат, все бiльше докладається зусиль для вирiшення проблеми технiчними засобами, наприклад, шляхом включення iнформацiї про управлiння авторськими правами у всi електроннi файли для того, щоб iнформацiя про правоволодiльця завжди була доступною тому, хто бажає отримати дозвiл на використання твору.

Як анахронiчно це не звучало б, продаж фiзичних, чи “жорстких”, копiй лишається високоефективним способом обчислення кiлькостi випадкiв використання творiв, навiть тих, що є доступними через Інтернет. У той час, як електронне розповсюдження об’єктiв iнтелектуальної власностi має багато переваг, досi лишаються численними переваги придбання фiзичних копiй творiв, наявних в Інтернетi.

По-перше, багато людей все ще вiддають перевагу читанню фiзичних копiй творiв перед читанням електронних копiй. По-друге, отримання масово виготовленої фiзичної копiї може бути з точки зору вартостi або якостi вигiднiшим за самостiйне роздрукування електронної копiї. По-третє, у випадку творiв, зафiксованих у виглядi великих за об’ємом файлiв, отримання фiзичної копiї може бути бiльш ефективним з точки зору часу або зручнiшим, нiж завантажування електронної копiї з Інтернету. Нарештi, користувач може застосовувати пристрої, якi було оптимiзовано для використання з фiзичними копiями та якi дозволяють досягнути результатiв вищих за результати користування отриманою з Інтернету електронною копiєю.

Таким чином, слiд очiкувати, що у випадку досить багатьох категорiй творiв i надалi триватиме попит на їх фiзичнi копiї, i володiльцi авторських прав можуть досить ефективно використовувати цю обставину задля захисту своїх iнтересiв.

3. 2. Захист на етапi пiсля порушення

Володiльцям авторських прав на розмiщенi в Інтернетi твори доступний чималий iнструментарiй для захисту своїх прав пiсля моменту їх порушення.

Наступнi технiчнi та правовi прийоми автори та їхнi правонаступники можуть використовувати для доведення факту порушення своїх прав на розмiщенi в Інтернетi твори та встановлення кола правопорушникiв, а значить, для забезпечення ефективностi реалiзацiї своїх прав та запобiгання їх порушень в майбутньому:

1) Агенти.

примiрникiв творiв. У той час як технологiя агентiв все ще розробляється i вдосконалюється, автори та їхнi правонаступники вже зараз можуть користуватися вiдносно потужним набором засобiв пошуку, застосовуючи такi повнотекстовi пошуковi програми як HotBot та Alta Vista.

2) Стеганографiя.

Стеганографiя стосовно електронних файлiв означає процес ховання iнформацiї у файлах в такий спосiб, що прихована iнформацiя не може бути легко вiднайдена користувачем. Володiльцi авторських прав можуть користуватися стеганографiєю в Інтернетi багатьма рiзними способами.

Один з таких способiв полягає у введеннi до файлу “водяного знаку”, який може використовуватися як доказ того, що файл, який мiстить контрафактний примiрник твору, було створено володiльцем авторських прав, а не їх порушником. [158]

Використовуючи дану технологiю, володiлець авторських прав на розмiщений в Інтернетi твiр також може включати до файлу, в якому мiститься твiр, iнформацiю про управлiння своїми правами.

За дещо iншого пiдходу до кожної авторизованої копiї файла включається серiйний номер, що надає володiльцевi авторських прав змогу вистежити джерело примiрникiв творiв, якi з’явились в Інтернетi без його згоди. [159]

3) Судове переслiдування.

Розгляд у судi справи про порушення авторських прав є потужним засобом реалiзацiї прав iнтелектуальної власностi, i його не слiд недооцiнювати. Навiть при тому, що далеко не кожне порушення авторського права стає предметом судового розгляду, загроза подання позову до суду є досить ефективним стримуючим фактором.

Судовий розгляд порушень авторського права не тiльки дозволяє володiльцевi авторських прав отримати компенсацiю за конкретнi акти їх порушення, вiн також публiчно застерiгає iнших щодо негативних наслiдкiв їхньої протиправної поведiнки. Дiйсно, цiлий ряд володiльцiв авторських прав, якi мали успiх у судовому переслiдуваннi порушникiв їхнiх прав на розмiщенi в Інтернетi твори, подбали про те, щоби про результати судових процесiв широко повiдомлялося.

Незважаючи на всi переваги судового переслiдування порушникiв авторських прав, винесення та виконання судового рiшення проти iноземного порушника авторських прав на розмiщенi в Інтернетi твори, на жаль, пов’язано з численними проблемами, про якi йдеться нижче.

3. 3. Проблеми, пов’язанi з винесенням та виконанням судового рiшення проти iноземного порушника авторських прав на розмiщенi в Інтернетi твори

Пiсля того, як порушення авторських прав сталось, їхнiй володiлець має вирiшити, наскiльки судове переслiдування є для нього здiйсненним завданням. Транскордонний характер Інтернету призводить до того, що дуже часто порушник авторських прав на розмiщенi в мережi твори виявляється iноземною фiзичною чи юридичною особою. А це, в свою чергу, ставить володiльця авторських прав перед рядом перешкод правового та економiчного характеру.

буде розглянуто арбiтраж як альтернативу судовому розгляду справи, а також питання, пов’язанi з визнанням та виконанням iноземних судових та арбiтражних рiшень.

З’ясувавши питання про наявнiсть та умови правової охорони, що надається в певнiй країнi iноземним авторам, останнi мають прояснити для себе питання, пов’язанi з обсягом та сферою дiї цiєї охорони. Володiльцiв авторських прав на розмiщенi в Інтернетi твори, що вiдстоюють свої права в iноземнiй державi, серед цих питань має цiкавити, перш за все, таке: чи розповсюджується авторсько-правова охорона за законодавством даної країни на твори, розмiщенi в Інтернетi?

Навiть якщо держава є учасницею Бернської i Всесвiтньої конвенцiй та Угоди TRIPS, не можна бути впевненим, що вона застосовує норми авторського права до розмiщених в Інтернетi творiв, оскiльки жодна з цих мiжнародних угод чiтко не зазначає, що її положення застосовуються в контекстi Інтернету. На сьогоднi лише двi мiжнароднi угоди присвяченi безпосередньо питанням охорони авторських та сумiжних прав в Інтернетi – це Договори ВОІВ 1996 року.

Бiльше того, навiть якщо країна порушника застосовує свої закони про авторське право в контекстi Інтернету, певнi дiї можуть не складати порушення авторських прав згiдно з її законодавством. Так, внутрiшнiм законодавством країни у вiдповiдностi з вимогами Бернської конвенцiї, якою не встановлено право на розповсюдження та право на публiчне сповiщення для всiх категорiй творiв, може бути дозволено надання доступу до певних матерiалiв без дозволу володiльця авторських прав на них.

Також, якщо за законодавством країни порушника авторсько-правова охорона не розповсюджується на акти тимчасового вiдтворення, то недозволене автором чи його правонаступником надання можливостi для ознайомлення з творами за допомогою Інтернету не вважається в цiй країнi порушенням авторських прав.

На жаль, Україна не є стороною Угоди TRIPS, а положення Договорiв ВОІВ лише тiльки мають бути iмплементованi до її законодавства. До того ж, в Українi вiдсутня значна судова практика у сферi захисту авторських прав на розмiщенi в Інтернетi твори. За таких обставин уявляється вкрай складним завданням передбачити, яку позицiю займе український суд, отримавши позов про порушення авторських прав на твiр, розмiщений в Інтернетi.

Таким чином, далеко не в кожнiй країнi, в тому числi i в Українi, розгляд справи про порушення авторських прав на розмiщений в Інтернетi твiр має великi шанси закiнчитися винесенням судового рiшення на користь їхнього володiльця.

угоду, передбачивши в нiй, що у випадку виникнення спору мiж сторонами з приводу умов лiцензiї застосуванню пiдлягає право країни, iз законодавством якої володiлець авторських прав обiзнаний найкраще.

Однак, пiзнiше лiцензiат, опинившись у ролi вiдповiдача у справi про порушення договiрних зобов’язань, може просити суд визнати вибiр права недiйсним. Пiдставами такого визнання, визнаними мiжнародним приватним правом бiльшостi країн, є протирiччя норм обраного права публiчному порядку країни суду та значно бiльша зацiкавленiсть країни суду у вирiшеннi справи.[160]

Отже, вiдповiдач у справi про порушення авторських прав, який розглядається українським судом, може доводити, що будь-який контракт, яким обмежується право України регулювати авторсько-правовi вiдносини в межах її територiї, має бути визнано недiйсним. Вiдповiдач також може заявити, що будь-якi умови лiцензiї, якi обмежують його право на вiльне використання творiв у випадках, передбачених українським законодавством, [161] мають бути визнанi судом недiйсними як такi, що суперечать публiчному порядку України.

Окрiм проблем iз сфери мiжнародного приватного права та матерiального права країни, де шукає захисту володiлець порушених авторських прав на розмiщенi в Інтернетi твори, йому також наведеться зiткнутися з деякими ускладнення процесуального характеру.

1. незнання процесуальних норм, обов’язкових для iноземного суду, що на практицi означає необхiднiсть залучення до справи мiсцевого адвоката;

2. обов’язковiсть ведення процесу мовою країни мiсцезнаходження суду та, як результат, необхiднiсть перекладу всiх документiв, що представляються пiд час розгляду справи;

4. не завжди високий рiвень компетентностi суддiв нацiональних судiв у питаннях мiжнародного обiгу та, нерiдко, упередженiсть проти iноземної особи, що виступає стороною у справi;

5. збiр доказiв та їх оцiнка згiдно з правом країни суду, що не завжди вiдповiдає вимогам мiжнародного обiгу, та технiчнi ускладнення, якi виникають при з’ясуваннi змiсту та застосуваннi судом iноземного права.

Все вищесказане, включаючи зауваження стосовно фiнансового боку справи, в повнiй мiрi стосується i судового переслiдування володiльцем авторських прав порушника своїх прав в країнi останнього. Висока вартiсть представництва в iноземному судi дуже часто призводить на практицi до того, що порушення авторських прав, в тому числi i на розмiщенi в Інтернетi твори, залишаються безкарними.

У випадку України, як i багатьох iнших країн, що розвиваються, та країн з “перехiдною” економiкою, до наведеного перелiку можна додати низький рiвень обiзнаностi суддiв у питаннях iнтелектуальної власностi та мiжнародного механiзму її захисту, а також у технiчних питаннях, хоча б мiнiмальний ступiнь розумiння яких є просто необхiдним при розглядi справ, що стосуються комп’ютерної технiки та iнформацiйних мереж.

3. 3. 1. О с о б и с т а п i д с у д н i с т ь.

Позивач у справi про порушення авторських прав на розмiщений в Інтернетi твiр також повинен довести, що суд має пiдсуднiсть щодо вiдповiдача. Якщо останнiй не є резидентом США, то американський суд не матиме щодо нього загальної пiдсудностi i повинен буде визначити, чи має вiн спецiальну пiдсуднiсть.[163]

Щоб встановити власну спецiальну пiдсуднiсть у вiдповiдностi до Конституцiї США, суд повинен з’ясувати, що вiдповiдач має достатньо мiнiмальних контактiв з країною суду, щоб здiйснення юрисдикцiї “не порушувало традицiйних понять чесної гри та реальної справедливостi”.[164] Вимога мiнiмальних контактiв передбачає, що вiдповiдач здiйснив якусь дiю, завдяки якiй вiн свiдомо скористався з привiлею вести справи в країнi суду, тим самим послугувавшись перевагами та захистом її законiв. [165]

Суди Сполучених Штатiв вже неодноразово розглядали питання особистої пiдсудностi осiб, якi займаються тiєю чи iншою дiяльнiстю в Інтернетi. В результатi судами було визнано, що з огляду на транскордонний характер Інтернету критерiї визначення особистої пiдсудностi мають бути пом’якшенi.

штату. Проте, просто пiдтримання особою сайту, доступ до якого може бути отримано з територiї, на яку розповсюджується юрисдикцiя суду, було визнано недостатнiм для встановлення пiдсудностi особи даному суду. Як зазначив у своєму рiшеннi один суд, “створення сайту, як введення продукту в комерцiйний обiг, може вiдчуватися по всiй країнi – або навiть по всьому свiту – але, за вiдсутностi бiльшого, воно не є актом, свiдомо спрямованим на країну суду”.

Розглядаючи справи за участю iноземних осiб, американськi суди, натомiсть, виявили небажання розповсюджувати на них свою юрисдикцiю. Так, суд у Нью-Джерсi вирiшив, що вiдповiдач в Італiї йому не пiдсудний. Спiр стосувався iнциденту, який трапився в готелi в Італiї. Суд вiдкинув довiд позивача, що оскiльки вiдповiдач надавав публiцi фотографiї, телефоннi номери та iншу iнформацiю про себе, доступну через Інтернет у Нью-Джерсi, то суд у Нью-Джерсi має щодо нього особисту пiдсуднiсть. Суд вирiшив, що реклама в Інтернетi не надає суду в iншiй країнi пiдсудностi щодо позивача.

Крiм того, суд у Нью-Йорку висловив свою стурбованiсть намаганнями деяких судiв регулювати дiяльнiсть в Інтернетi i вiдповiдно до цього вiдмовився накладати судову заборону на будь-якi протиправнi дiї за межами Сполучених Штатiв. Суд зазначив, що вiдповiдачевi “не можна заборонити експлуатувати його Інтернет-сайт тiльки тому, що цей сайт є доступним в країнi, де товар заборонено. Винесення iншого рiшення “було б рiвносильним заявi, що цей Суд, i будь-який iнший суд будь-де в свiтi, може претендувати на пiдсуднiсть щодо усiх постачальникiв iнформацiї в глобальнiй мережi”.

Отже, при вирiшеннi питання про пiдсуднiсть iноземцiв, американськi суди мають вирiшувати, в якому обсязi Конституцiя США дозволяє їм здiйснювати юрисдикцiю щодо iноземцiв. Якщо вiдповiдач у справi про порушення авторських прав має намiр вести справи в Сполучених Штатах i дiйсно продає через Інтернет контрафактнi примiрники твору в Сполучених Штатах, тодi позивач мiг би довести наявнiсть особистої пiдсудностi вiдповiдача. Проте, якщо останнiй розмiщає контрафактний примiрник твору в Інтернетi, не переслiдуючи при цьому комерцiйних цiлей, прецедентне право не дає чiткої вiдповiдi на питання, чи матиме суд Сполучених Штатiв пiдсуднiсть. При його розв’язаннi суд має боротися з тенденцiєю поширення пiдсудностi судам США всiх актiв порушення авторських прав в Інтернетi.

3. 3. 2. Д о г о в i р н а п i д с у д н i с т ь.

За угодою сторiн розгляд справи може бути вiднесено до юрисдикцiї будь-якої держави, незважаючи на те, що за законом країни суду воно пiдсудне мiсцевому суду. Така передбачена договором мiж сторонами пiдсуднiсть називається договiрною та визнається законодавством та судовою практикою бiльшостi країн.[166]

Дiйснiсть пророгацiйних угод, тобто тих угод, якими встановлюється вибiр пiдсудностi, було визнано Верховним Судом США [167] за умови, що їх реалiзацiя не зашкоджує безпiдставно однiй iз сторiн. Цей самий принцип пропонується закрiпити i в американському законодавствi.[168]

Двi потенцiйнi проблеми iснують у зв’язку з пророгацiйними угодами. По-перше, суд може визнати вибiр країни суду безпiдставним. Вiдповiдач може знаходитись у тисячах кiлометрiв вiд Сполучених Штатiв. До того ж, якщо вiдповiдач є приватною особою чи малим пiдприємством, то вiн може бути занадто обтяжений необхiднiстю захищати свою позицiю в американському судi.

приймати участь у судовому розглядi в цiй країнi.

3. 3. 3. А р б i т р а ж я к а л ь т е р н а т и в а с у д о в о м у р о з- г л я д у с п р а в п р о п о р у ш е н н я а в т о р с ь к и х п р а в в І н т е р н е т i.

Арбiтраж – це спосiб вирiшення цивiльних (торгових) спорiв органом, який складається з однiєї чи кiлькох фiзичних осiб, не входить до системи державних судiв, але рiшення якого мають силу останнiх.[169] Цей орган називається третейським (арбiтражним) судом, а звернення до нього вiдбувається на пiдставi угоди мiж сторонами у спорi, яка iменується третейською (арбiтражною) угодою або, якщо вона є частиною iншого договору, арбiтражним застереженням.[170]

до арбiтражу з позовом на пiдставi третейської (арбiтражної) угоди, укладеної ним з вiдповiдачем як до моменту порушення авторських прав (наприклад, арбiтражного застереження в лiцензiйнiй угодi), так i пiсля порушення.

Переваги розгляду справ арбiтражним судом є вiддзеркаленням негативних аспектiв вирiшення спорiв органами державного правосуддя. Серед переваг арбiтражу в лiтературi найчастiше згадуються наступнi:

3. компетентнiсть арбiтрiв, якi обираються з числа спецiалiстiв в областi господарських вiдносин та мiжнародного обiгу;

4. камернiсть (негласнiсть) засiдань.

3. 3. 4. В и з н а н н я т а в и к о н а н н я i н о з е м н и х с у д о в и х т а а р б i т р а ж н и х р i ш е н ь.

Володiлець авторських прав, який отримав рiшення суду чи арбiтражу у справi про порушення його прав на свою користь не у країнi порушника, має бути готовим до того, що там це рiшення може бути не визнано або не виконано.

Допустимiсть та порядок визнання та виконання iноземного судового чи арбiтражного рiшення визначається законодавством кожної конкретної країни та мiжнародними угодами, в яких вона бере участь. [171]

Визнання рiшення iноземного суду чи арбiтражу означає, що воно є пiдтвердженням прав та обов’язкiв в тiй же мiрi, що i рiшення мiсцевого суду чи арбiтражу. У випадках, коли судове чи арбiтражне рiшення передбачає здiйснення компетентними органами якихось дiй по захисту прав позивача, таке рiшення має бути також виконано, тобто пiддано спецiальнiй процедурi видачi дозволу на його виконання. [172]

Бiльше того, будь-яке рiшення суду або арбiтражу буде пiдлягати перегляду апеляцiйним судом в державi вiдповiдача, якщо вiн вирiшить його оскаржити.

1. недотримання належної процедури;

2. вiдсутнiсть особистої пiдсудностi;

3. вiдсутнiсть предметної пiдсудностi;

4. неповiдомлення вiдповiдача;

5. суперечнiсть публiчному порядку країни суду [173] .

Отже, навiть коли суд у країнi позивача виявив персональну пiдсуднiсть для слухання справи, позивач може бути вимушений знову доводити в судi країни вiдповiдача правомiрнiсть встановлення iснування такої пiдсудностi. Крiм того, суд в країнi вiдповiдача може вiдмовитися визнати рiшення суду країни позивача через вiдсутнiсть предметної пiдсудностi. Зрештою, якщо суд країни позивача чи арбiтраж застосував iноземне право до акту порушення, який стався в країнi вiдповiдача, суд цiєї останньої країни також може вiдмовити у визнаннi iноземного судового чи арбiтражного рiшення.

Законодавством рiзних країн закрiпленi рiзнi системи виконання iноземних судових та арбiтражних рiшень. В одних країнах (наприклад, в Італiї) вимагається лише перевiрка iноземного судового чи арбiтражного рiшення з формальної точки зору та встановлення непротирiчча його публiчному порядку країни суду, в iнших передбачена видача екзекватури (наприклад, у Францiї та Бельгiї) або реєстрацiя iноземного рiшення в спецiальному реєстрi (наприклад, у Великiй Британiї), а в деяких (як у Францiї) можлива i перевiрка рiшення по сутi. [174]

iноземнi судовi чи арбiтражнi рiшення як свої власнi, охоплено чисельнi, але далеко не всi країни свiту. Так, Сторонами мiжнародної угоди з найбiльшою в цiй галузi кiлькiстю учасникiв – Конвенцiї ООН про визнання та виконання iноземних арбiтражних рiшень, прийнятої в Нью-Йорку 1958 року, – є лише бiля сотнi держав.[175]

Таким чином, за вiдсутностi ефективного та всеохоплюючого мiжнародного механiзму виконання iноземних судових та арбiтражних рiшень, рiшення iноземного суду чи арбiтражу може не стати адекватним засобом захисту прав авторiв та їхнiх правонаступникiв.

ВИСНОВКИ

Сучасне авторське право не дає однозначних вiдповiдей на питання, що постали перед науковцями та практиками в результатi виникнення сучасних iнформацiйних технологiй та функцiонування Інтернету. Звикши мати справу з формами фiксацiї творiв та маючи територiальний характер, авторське право в його теперiшньому виглядi доводить свою нездатнiсть належним чином регулювати суспiльнi вiдносини з приводу використання цифрового представлення творiв та транскордонних комп’ютерних мереж.

Проведене дослiдження надає можливiсть зробити висновок про справедливiсть наступних положень:

1. Всi категорiї творiв, зафiксованих в цифровiй формi та помiщених на сайти в Інтернетi, вiдповiдають критерiям охорони, встановленим авторсько-правовим законодавством бiльшостi країн свiту, i, таким чином, пiдлягають охоронi авторським правом будь-якої з цих країн нарiвнi з творами, зафiксованими в бiльш традицiйних формах, незалежно вiд виконання яких-небудь формальностей та факту опублiкування.

2. Транскордонний характер Інтернету, цифрова форма закрiплення розмiщених в ньому творiв та правовий нiгiлiзм його користувачiв сприяють масовим порушенням авторських прав в Інтернетi та значно ускладнюють здiйснення авторами та їх правонаступниками своїх прав.

3. Попри загрози, якi становлять iнформацiйнi технологiї для володiльцiв авторських прав на розмiщенi в Інтернетi твори, такi твори продовжують створюватися, в тому числi виключно для їх розповсюдження через Інтернет.

4. Всi майновi та немайновi права, що належать авторам та їхнiм правонаступникам, в тiй чи iншiй мiрi зачепленi функцiонуванням Інтернету.

спiльних зусиль всiх зацiкавлених сторiн: держав, мiжнародних органiзацiй та органiзацiй, що представляють як iнтереси володiльцiв авторських прав, так i iнтереси споживачiв.

6. Авторським правом дозволяється використання твору з дозволу автора чи його правонаступника та у рядi iнших передбачених законами випадках. Дозвiл володiльця авторських прав на використання твору може мати чiтко виражений характер або припускатися, виходячи з таких факторiв як необхiднiсть, звичай та загальноприйнята практика, а також поведiнка сторiн.

7. Судове переслiдування за численнi “мiкро-порушення” авторських прав в Інтернетi є нездiйсненним завданням з цiлого ряду юридичних, соцiальних та економiчних причин.

8. Змiнити на краще сучасний стан справ з охороною авторських прав в Інтернетi можливо лише за умов поєднання правових методiв регулювання з технологiчними та економiчними важелями.

9. Володiльцям авторських прав на розмiщенi в Інтернетi твори доступна велика кiлькiсть моделей перехресного субсидування, якi дозволяють їм отримувати доходи, не стягуючи платнi за використання об’єктiв їхнiх авторських прав безпосередньо з користувачiв мережi.

10. Економiчнi та технологiчнi методи захисту авторських прав не повиннi стати сурогатом авторського права в Інтернетi, проте воно має регулювати лише найбiльш екстремальну суспiльну поведiнку в Інтернетi, залишивши решту спектру ринковим важелям впливу на неї.

Одержанi висновки придатнi для органами законодавчої та виконавчої влади України з метою формування державної полiтики у сферах зв’язку, iнформатизацiї та охорони авторських прав, а також розробки нормативно-правових актiв та укладання мiжнародних угод в цих галузях.

Всi вищенаведенi положення в повнiй мiрi справедливi щодо авторського права України. Як i авторсько-правове законодавство iнших країн, воно виявилося неготовим до появи нових феноменiв суспiльного життя, породжених “цифровою революцiєю”. І це цiлком природно. Право завжди не встигає за технологiєю. Як i iншi галузi права, авторське право може лише намагатися адекватно реагувати на змiни в технологiї з тим, щоби позитивний соцiальний ефект вiд впровадження таких технологiчних здобуткiв, як Інтернет, сягнув максимально можливого рiвня.

Досягти цього в масштабах української складової мережi Інтернет можливо лише за допомогою систематизацiї авторського права України та приведення його у вiдповiднiсть до мiжнародних стандартiв, що склались у сферi охорони творiв, розмiщених в Інтернетi, з часiв появи сучасних iнформацiйних технологiй та комп’ютерних мереж.

даний процес уявляється найбiльш доречним розпочати з iнкорпорацiї (як офiцiйної, так i неофiцiйної). Цей спосiб систематизацiї права надасть можливiсть внести до первiсних текстiв нормативних актiв з питань захисту авторських прав всi наступнi змiни та доповнення, а також виявити в них внутрiшнi протирiччя i неузгодженостi. Сказане стосується, перш за все, Закону України “Про авторське право i сумiжнi права”, який, будучи досить добре розробленим та прогресивним для часу свого прийняття, пiзнiше неодноразово змiнювався та навiть в останнiй своїй редакцiї мiстить деякi невiдповiдностi, нечiткостi формулювань, прогалини тощо, а також суперечить деяким положенням Типового закону ВОІВ про авторське право i сумiжнi права та мiжнародних договорiв, учасницею яких є Україна.

Лише пiсля закiнчення процесу офiцiйної iнкорпорацiї авторського права України видається доцiльним розпочати його кодифiкацiю. Цей процес полягає у зведеннi до єдностi нормативно-правових актiв, що належать до даної галузi права, шляхом переробки i внутрiшнього узгодження їх змiсту та вiдкидання їх певних застарiлих частин. При цьому мають бути заповненi прогалини, що iснують в авторському правi України у таких сферах, як правова охорона комп’ютерних програм та баз даних, вiльне використання творiв, а особливо здiйснення прав авторiв та iнших володiльцiв авторських i сумiжних прав та вiдповiдальнiсть за їх порушення.

Уявляється доречним, щоби таке заповнення прогалин в авторському правi України вiдбувалося у формi розробки i прийняття спецiальних законiв, покликаних регулювати суспiльнi вiдносини у зазначених сферах, з одночасним включенням їх положень цивiльно-правового характеру до Книги Четвертої “Право iнтелектуальної власностi” нового Цивiльного кодексу України, [177] який було прийнято Верховною Радою України 29 листопада 2001 р. та, якщо буде пiдписаний Президентом, вступить в силу 1 сiчня 2003 року. Саме цей нормативно-правовий акт, поряд з Конституцiєю, “безумовно повинен стати основою для побудови системи права в Українi, бо з ним могли б звiрятися всi наступнi закони i вiдповiдно оцiнене минуле законодавство”. [178]

Пiд час кодифiкацiйних робiт законодавець має враховувати прийнятi Україною на себе зобов’язання за мiжнародними договорами, стороною яких вона є, а рiвно i положення iнших мiжнародних документiв, якi, не накладаючи на держави жодних зобов’язань, є, тим не менш, визнаними мiжнародними стандартами в галузi авторського права (насамперед, Типовий закон ВОІВ про авторське право i сумiжнi права та Типовий закон Комiсiї ООН з права мiжнародної торгiвлi (ЮНСІТРАЛ) про електронну комерцiю).

Необхiдно також вжити необхiдних заходiв для найшвидшого приведення законодавства України у вiдповiднiсть до вимог Угоди TRIPS, як це передбачено Указом Президента України “Про заходи щодо охорони iнтелектуальної власностi в Українi”. [179] Приєднання України до цiєї угоди наблизить її членство в СОТ та вiдкриє їй шлях до використання механiзму вирiшення спорiв у сферi мiжнародної торгiвлi, який iснує в рамках цiєї впливової органiзацiї.

Згiдно з Угодою про партнерство та спiвробiтництво мiж Україною i Європейськими Спiвтовариствами та їх державами-членами, яка була пiдписана 16 червня 1994 р. та набула чинностi 1 березня 1998 р., Україна взяла на себе зобов’язання до 2003 року досягти рiвня охорони прав на iнтелектуальну власнiсть, який iснує в ЄС, та приєднатися до багатостороннiх конвенцiй з права iнтелектуальної власностi, сторонами яких є держави-члени ЄС (ст. 50 i Додаток ІІІ). До таких конвенцiй належать i укладенi пiд егiдою ВОІВ Договiр про авторське право та Договiр про виконання i фонограми, якi закрiпили новi тенденцiї в авторському правi, що виникли внаслiдок розвитку цифрових технологiй та мережi Інтернет. Положення обох Договорiв ВОІВ, як i положення Римської конвенцiї, ще очiкують на iмплементацiю до внутрiшнього законодавства України. [180]

Законодавство про iнтелектуальну власнiсть також входить до сфери адаптацiї законодавства України до законодавства ЄС згiдно iз затвердженої Указом Президента України Стратегiї iнтеграцiї України до Європейського Союзу.[181] З точки зору приведення у вiдповiднiсть до європейських стандартiв авторського права України у сферi iнформацiйних технологiй, для вiтчизняного законодавця мають становити неабиякий iнтерес такi акти ЄС, як Директива Ради 91/250/ЕЕС з питань захисту комп’ютерних програм, Директива Ради 96/9/ЕС про охорону баз даних, а також Зелена книга стосовно авторського права i сумiжних прав в iнформацiйному просторi.

системами бiльшостi країн свiту, є вимогою часу, а точнiше, продиктованi економiчними реалiями сьогодення. Це слiд особливо пiдкреслити, аби зрозумiти, що пошуки певних правових рiшень за кордоном не є примхою розробникiв або якимось “схилянням” перед Заходом. Вiд того, якою мiрою буде вирiшено цю проблему, залежить рiвень адаптивностi нашої країни в європейському та свiтовому економiчному та полiтичному просторi”. [182]

Звичайно, успiшнiсть процесу систематизацiї та модернiзацiї авторського права України вiдповiдно до потреб, продиктованих революцiйними перетвореннями в iнформацiйнiй сферi, буде в значнiй мiрi залежати вiд того, чи будуть змiнюватися в країнi традицiйнi правовi поняття i концепцiї, що вироблялися протягом багатьох рокiв. І це вже вiдбувається. Але цей процес дуже повiльний i вимагає змiни поглядiв на нього тих, вiд кого залежить його хiд.

На жаль, як законодавцi, так i тi, хто покликаний тлумачити закони, не завжди розумiють природу та значення нових досягнень науки. Тому надзвичайно важливим для України, яка “з одного боку, ... має потужний науково-технiчний потенцiал, високорозвинену культуру, а з другого – донедавна не мала... власного законодавства про охорону iнтелектуальної власностi”[183] , а спецiальне законодавство з питань комп’ютерних мереж лише починає створювати, є розумiння юристами, законодавцями та суддями того, як авторське право регулює функцiонування iнформацiйних технологiй на сучасному етапi та якi тенденцiї їх розвитку i як вплинуть на нього в майбутньому.

На сьогоднi ж з повною впевненiстю можна стверджувати, що з розвитком Інтернету авторське право буде не зникати, як дехто каже, а лише змiнюватися, беручи на озброєння новi концепцiї та методи регулювання. Спецiалiсти з комп’ютерної технiки та телекомунiкацiй вже внесли свiй вагомий внесок у процес перетворення людства на “iнформацiйне суспiльство”. Тепер слово за законодавцями та урядами свiту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. 23 January 1995.

3. Азимов Ч. Н. Научно-техническая информация и право. – Харьков: Вища школа. Изд-во при Харьк. гос. ун-те, 1987. – 134 с.

4. Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку нацiональної складової глобальної iнформацiйної мережi Інтернет та забезпечення широкого доступу до цiєї мережi в Українi” вiд 31 липня 2000 р. 928/2000 // Урядовий Кур’єр. – 08. 08. 2000 р. – № 143.

5. R. Resnik, D. Taylor. The Internet Business Guide: Riding the information Superhighway to profit. – Sams Publishing, 1994.

6. Maritz, Inc. v. CyberGold, Inc., 947 F. Supp. 1328 (E. D. Mo. 1996).

7. Central Source Yellow Pages, The Internet Index – . – Number 12. – 2 January 1996.

8. Ian C. Ballon, Keith M. Kupferschid. Intellectual Property Opportunities and Pitfalls in the Conduct of Electronic Commerce // 563 PLI/Pat 9.

9. 236 U. S. 230 (1915).

10. 343 U. S. 495 (1952).

11. Greater Fremont, Inc. v. Fremont, 302 F. Supp. 652 (N. D. Ohio 1968), aff’d sub nom., Wonderland Ventures, Inc. v. Sundunsky, 423 F. 2d 548 (6th Сir. 1970).

12. Sony Соrр. of America v. Universal Studios, Inc. 464 U. S. 417 (1984).

13. Пiдопригора 0. 0. Законодавство України про iнтелектуальну власнiсть. – Х.: Фiрма “Консум”, 1997. – 192 с.

14. Copyright Act of 1976, 17 U. S. C.

15. Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146.

16. Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990.

17. Feist Publications, Inc. v. Rural Telephone Service Co.,

é d’auteur et les nouvelles technologies du point de vue des traditions de droit civil” // Symposium de l’OMPI . – Paris. – 1994.

20. Gracen v. Bradford Exchange, 698 F. 2d 300 (7th Cir. 1983).

21. 37 C. F. R.

22. 31 U. S. P. Q. 2d (BNA) 1239 (N. D. Cal. 1994).

23. U. S. Dep't of Commerce, Information Infrastructure Task Force, Intellectual Property and the National Information Infrastructure: The Report of the Working Group on Intellectual Property (1995).

24. H. R. Rep. No. 1476, 94th Cong. 2d Sess. (1976).

25. Digital Communications Associates, Inc. v. Softclone Distributing Corp. (1987, ND Ga) 659 F Supp 449, 2USPQ2d 1385.

26. Midway Mfg. Co. v. Dirkschneider

10. – Ст. 247.

Round vol. 31 // 33 I. L. M. 81 – 1994.

30. Гельб А. Б. Программное обеспечение. Специфический объект интеллектуального творчества // Современное состояние проблемы защиты программного обеспечения. – Таллинн, 1989.

31. Лифти М. Х. Некоторые соображения о правовой охране программного обеспечения // Бюллетень по авторскому праву. – 1990. – № 4.

32. Жуков В. И. Вопросы правовой охраны программного обеспечения ЭВТ // Вопросы изобретательства. – 1989. – № 11. – С. 21-26.

33. Конвенция об охране интересов производителей фонограмм от незаконного воспроизводства их фонограмм от 29 октября 1971 г. – Женева: ВОИС, 1972.

34. WGN Continental Broadcasting Co. v. United Video, Inc., 693 F. 2d 622 (7th Cir. 1982).

35. Midway Mfg. Co. v. Artic Int’l, Inc., 704 F. 2d 1009 (7th Cir.), cert. denied, 464 U. S. 823 (1983).

36. Закон Российской Федерации “О правовой охране программ для электронных вычислительных машин и баз данных” от 23 сентября 1992 г. № 3523-1 // Ведомости Съезда народных депутатов РФ и Верховного Совета РФ. – 1992. – № 42. – Ст. 2325.

37. Directive 96/9/EC of the European Parliament and of the Council of 11 March 1996 on the legal protection of databases // Official Journal L 077. – 27/03/1996. – P. 0020 – 0028.

38. Andrew R. Basile, Jr. Recent Developments: Intellectual Property Law and the Internet // 584 PLI/Pat 293.

39. Collections of Information Antipiracy Act (Reported in the House), H. R. 354. RH.

40. Thomas J. Smedinghoff. The Software Publishers Association Legal Guide to Multimedia (1994).

41. Lance Rose. The Emperor’s Clothes Still Fit Just Fine // Wired. – Feb. 1995.

42. Philip E. Ross. Cops Versus Robbers in Cyberspace // Forbes. – Sept. 9, 1996.

43. Jessica Litman. The Exclusive Right to Read // 13 Cardozo Arts & Ent. L. J. 29. – 1994.

44. Lance Rose. Is Copyright Dead on the Net? // Wired. – Nov. 1993.

45. Mark A. Lemley. Rights of Attribution and Integrity in On-line Communications // J. On-line L. – 1995. – Art. 2.

46. Kathy Rebello. Making Money on the Net // Bus. Week. – Sept. 27, 1996.

48. Mitch Betts. On-line Pay Per View // ComputerWorld. – June 5, 1995.

49. Constance Sommer. Film Rights Falling Through the Net // San Jose Mercury News. – Dec. 10, 1996.

50. Margie Wylie. Can Copyright Survive the Digital Age? Should It? // Digital Media: A Seybold Report. – July 3, 1995.

51. Steve G. Steinberg. Seek and Ye Shall Find (Maybe) // Wired. – May 1996.

РФ. – 1995. – № 30. – Ст. 2866.

53. Постанова Вищого арбiтражного суду України “Про питання захисту авторських прав в Інтернетi” № 04-1/5-7/82 вiд 05. 06. 2000 // Вiсник господарського судочинства. – 2001. – № 2. – С. 33-34.

54. Mark A. Lemley. Dealing with Overlapping Copyrights on the Internet // 22 U. DAYTON L. REV. 547. – 1997.

55. MAI Systems Corp. v. Peak Computer, Inc., 991 F. 2d 511 (9th Cir. 1993).

56. 144 F. 3d 96, 46 U. S. P. Q. 2d (BNA) 1936 (D. C. Cir. 1998).

58. World Intellectual Property Organization Performances and Phonograms Treaty, Apr. 12, 1997 // S. TREATY DOC. NO. 105-17. – 1997.

60. Указ Президента України “Про заходи щодо охорони iнтелектуальної власностi в Українi” вiд 27 квiтня 2001 р. № 285/2001 // Урядовий Кур’єр. – 05. 05. 2000 р. – № 79.
61. Закон України “Про приєднання України до Договору Всесвiтньої органiзацiї iнтелектуальної власностi про авторське право” вiд 20 вересня 2001 р. // Голос України. – 16. 10. 2001 р. – № 187. 62. Закон України “Про приєднання України до Договору Всесвiтньої органiзацiї iнтелектуальної власностi про виконання i фонограми” вiд 20 вересня 2001 р. // Голос України. – 16. 10. 2001 р. – № 187.
63. WIPO Delegates Agree on Two Treaties // 2 BNA’S ELECTRONIC INFO. POL’Y & L. REP. 22. – 1997.

65. Vienna Convention on the Law of Treaties, May 23, 1969 // 1155 U. N. T. S. 331.

66. Proposal for a European Parliament and Council Directive on the Harmonization of Certain Aspects of Copyright and Related Rights in the Information Society // 1998 O. J. (C 108) 6.

67. Partly Consolidated Text of Treaty No. 1, WIPO Doc. CRNR/DC/55 (Dec. 12, 1996).

Rights in the Context of the Information Networks, Tokyo, Japan 325. – 1995.

70. Dr. Jens Gaster. Copyright and Related Rights in the Information Society // SOFTIC Symposium 1995; Problems of Intellectual Property Rights in the Context of the Information Networks, Tokyo, Japan 225 – 1995.

72. Kent D. Stuckey. Internet and Online Law 6. 08[4][b]. – 1996.

73. S. REP. NO. 104‑128, (1995).

74. On Command Video Corp. v. Columbia Pictures Industries Inc., 21 U. S. P. Q. 2d (BNA) 1545 (N. D. Cal. 1991).

75. Comments to Joint Hearing on H. R. 2441 and S. 1284 (prepared statement of Dr. Mihaly Ficsor, Assistant Director General of WIPO).

76. H. R. 2281 and S. 1121, 105th Cong. (1997).

77. Gillian v. American Broadcasting Cos., 538 F. 2d 14,23 C. O. Bull. 40, 541 (2d Cir. 1976).

78. Droit d’auteur et Copyright : divergences et convergences : étude de droit comparé. – Brussels : Bruylant, 1993.

79. G. LEA. “Program copyright and moral rights: a culture clash?” // Computer Law and Security Report, 1994.

80. [1996] 3 EIPR D-81, 29 March 1995.

81. Snow v Eaton Centre Ltd

82. Warner Bros., Inc. v. American Broadcasting Cos., Inc., 720 F. 2d 231 (2d Cir. 1983).

83. &Co. v. Stack, 386 F. 2d 38 (7th Cir. 1967).

84. Melville B. Nimmer & David Nimmer. (1994).

85. Ladas v. Potpourri Press, Inc., 846 F. Supp. 221 (E. D. N. Y. 1994).

86. Oddo v. Reis, 743 F. 2d 630 (9th Cir. 1984).

87. Effects Associates, Inc. v. Cohen,

88. Final report of the National Commission on New Technological Uses of Copyrighted Works 12 (1978) (“CONTU Report”).

89. Tom Steinert-Threlkeld. The Buck Starts Here // Wired. – August 1996.

90. I. Trotter Hardy. Contracts, Copyright and Preemption in a Digital World // 1 Rich. J. L. & Tech. 2. – 1995.

91. ProCD v. Zeidenberg

92. Hill v. Gateway 2000, Inc. , 105 F. 3d 1147 (7th Cir. 1997).

93. U. C. C. proposed Article 2B (Mar. 21, 1997 draft).

94. Осика С. Г. Передмова до українського видання. Результати уругвайського раунду багатостороннiх торговельних переговорiв: Тексти офiцiйних документiв. К.: “Вимiр”, Секретарiат Мiжвiдомчої комiсiї з питань вступу України до СОТ, 1998. – 520 с.

95. Жаров В. О. Інтелектуальна власнiсть в Українi: правовi аспекти набуття, здiйснення та захисту прав: Монографiя. – К.: Видавничий Дiм “Ін Юре”, 2000. – 188 с.

96. Mark Stefik. Trusted Systems // Sci. Am. – Mar. 1997.

98. Alex Alben. The Death of Copyright in a Digital World: The Reports are Slightly Exaggerated // Ent. Law Rep. – July 1995.

99. Ben Long. Watermarking Makes Impression on Photos // MacWeek. – Oct. 21, 1996.

100. David Voss. Stop That Copy // Wired. – Aug. 1994.

101. Paulina Borsook. Steal This Article // Upside. – Mar. 1996.

102. Богуславский М. М. Международное частное право: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Междунар. отношения, 1994. – 416 с.

Верховної Ради. – 1995. – № 21. – Ст. 155.
104. UNIVERSAL COPYRIGHT CONVENTION AS REVISED AT PARIS ON 24 JULY 1971 // U. N. T. S. No. 13444, vol. 943. – P. 178-325.
105. Постанова Верховної Ради України “Про участь України у Всесвiтнiй конвенцiї про авторське право 1952 року” вiд 23 грудня 1993 р. // Вiдомостi Верховної Ради. – 1994. – № 21. – Ст. 70.

106. RESTATEMENT (SECOND) OF CONFLICTS OF LAW (1969).

107. Тынель А., Функ Я., Хвалей В. Курс международного торгового права. – Мн.: Амалфея, 1999. – 704 с.

108. Fire Ins . Co . v . , 509 U. S. 764 (1993) (Scalia, J., dissenting).

109. Paul Edward Geller. Litigating Cross-Boarder Infringement in International Intellectual Property: Some Practice Tips and Caveats // NEW MATTER. – FALL/WINTER 1997.

110. , 687 F. 2d 563 (2d Cir. 1982).

111. Marc E. Mayer. Localizing Global Copyright Infringement: Do International Internet Sound Recording Infringements Implicate U. S. Copyright Law? // NEW MATTER. – Fall/Winter 1997.

112. Neil A. Smith. No Jurisdiction From Internet Web Page Bearing Infringing Service Mark // NEWS MATTER. – Volume 22, Number 3.

113. Int'l Shoe Co. v. Wash.

114. Hanson v. Denckla

116. , 89 F. 3d 1257 (6th Cir. 1996).

117.

118. Bensusan Restaurants Corp. v. King , 937 F. Supp. 295 (S. D. N. Y. 1996).

119. Weber v. Jolly Hotels , 977 F. Supp. 327 (D. N. J. 1997).

120. Bremen v. Zapata , 407 U. S. 1 (1972).

121. THE AMERICAN LAW INSTITUTE AND THE NATIONAL CONFERENCE OF COMMISSIONERS ON UNIFORM STATE LAWS, UNIFORM COMMERCIAL CODE ARTICLE 2B – LICENSESS (Discussion Draft 1997).

122. WIPO Arbitration Rules (Effective from October 1994). WIPO Publication 446 (E). Geneva, 1999.

123. E. Casey Lide. ADR and Cyberspace: Role of ADR in Online Commerce, Intellectual Property and Defamation // 12 OHIO ST. J. ON DISP. RESOL. 193. – 1996.

125. Ronald Brand. Enforcement of Foreign Money-Judgments in the United States: In Search of Uniformity and International Aspects // 67 NOTRE DAME L. REV. 253. – 1991.

126. United Nations Convention on the Recognition and Enforcement of Foreign Arbitral Awards // U. N. T. S. – Vol. 330. – P. 3.

127. Multilateral Treaties Deposited with the Secretary-General, Status as at December 31, 1993 (UN Doc. St/Leg/Ser. E/12, 1994).

129. Zachary Schiller. For More About Tide, Click Here // Bus. Week. – June 3, 1996.

132. Hunter Madsen. Reclaim the Deadzone // Wired. – Dec. 1996.

134. Paulina Borsook. Music Lessons // Upside. – Mar. 1996.

135. Arthur Armstrong & John Hagel III. The Real Value of On-Line Communities // Harv. Bus. Rev. – May-June 1996.

136. Neil Gross & Peter McCoy. The Technology Paradox // Business Week, Mar. 6, 1995.

137. Большой юридический словарь / Под ред. А. Я. Сухарева, В. Д. Зорькина, В. Е. Крутских. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 790 с.

1994.

139. Ступак С., Ступка О., Феколкин Ю. Пиратство на Украине будет охраняться законом. Верховный Совет принял новую редакцию Закона об авторском праве // Юридическая практика. – 28. 12. 2000 р. – № 52 (158).

140. Wooldridge, Dr. Frank; Davies, Mr. Liam. The Ukrainian Law on Copyright 1993: A Possible Model for Other Countries? // I. P. Q. – No. 4. – 1998.

142. Розвиток цивiльного права i трудового законодавства в Українi / Я. М. Шевченко, О. М. Молявко, А. Л. Салатко та iн. – Х.: Консум, 1999. – 272 с.

143. UNCITRAL Model Law on Electronic Commerce with Guide to Enactment 1996 with additional article 5 bis as adopted in 1998.

144. Закон України “Про ратифiкацiю Угоди про партнерство i спiвробiтництво мiж Україною i Європейськими Спiвтовариствами та їх державами-членами” вiд 10 листопада 1994 р. // Вiдомостi Верховної Ради. – 1994. – № 46. – Ст. 415.

145. Паладiй М. Тенденцiї розвитку законодавства у сферi iнтелектуальної власностi // Право України. – 2002. – № 2. – С. 108-112.

146. Стратегiя iнтеграцiї України до Європейського Союзу. Указ Президента України “Про затвердження Стратегiї iнтеграцiї України до Європейського Союзу” вiд 11 червня 1998 р. № 615/98 // Урядовий Кур’єр. – 18. 06. 1998 р. – № 114-115.

Official Journal L 122. – 17/05/1991. – P. 0042 - 0046.

148. European Commission Green Paper of 27 July 1995 on Copyright and Related Rights in the Information Society // OJ C 97. – 4. 4. 1996.

149. Довгерт А. Система приватного права та структура проекту нового Цивiльного Кодексу України // Українське право. – 1997. – № 1. – С. 18-29.

150. Пiдопригора О. Проблеми кодифiкацiї законодавства про iнтелектуальну власнiсть // Українське право. – 1997. – № 1. – С. 61-70.

[1] R. Resnik, D. Taylor. The Internet Business Guide: Riding the information Superhighway to profit. – Sams Publishing, 1994. – P. XXV.

[3] 236 U. S. 230 (1915). – P. 244.

[4] Greater Fremont, Inc. v. Fremont, 302 F. Supp. 652 (N. D. Ohio 1968), aff’d sub nom., Wonderland Ventures, Inc. v. Sundunsky, 423 F. 2d 548 (6th Сir. 1970). – P. 663.

[5] Sony Соrр. of America v. Universal Studios, Inc.

[6] Пiдопригора 0. 0. Законодавство України про iнтелектуальну власнiсть. – Х.: Фiрма, 1997. – С. 48.

[7] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §102(a); Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 8; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый

2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 2(1).

[8] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §105; Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 10; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 2(4), (8).

Feist Publications, Inc. v. Rural Telephone Service Co., 499 U. S. 340, 111 S. Ct. 1282 (1991). – P. 1287.

[10] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 9.

[11] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 10 п. “е”.

Triad Systems Corporation v. Southeastern Express Co., 31 U. S. P. Q. 2d (BNA) 1239 (N. D. Cal. 1994). – P. 1243.

[15] U. S. Dep't of Commerce, Information Infrastructure Task Force, Intellectual Property and the National Information Infrastructure: The Report of the Working Group on Intellectual Property (1995). – P. 32.

31 U. S. P. Q. 2d (BNA) 1239 (N. D. Cal. 1994). – P. 1243.

[17] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §101(definition of “publication”); Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 1; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 3(3).

[18] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 4.

[20] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C.§101(definition of “publicly”)(2).

[21] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §101(definition of “publication”).

[22] H. R. Rep. No. 1476, 94th Cong. 2d Sess. (1976). – P. 138.

[23] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 3 ч. 2 п. “б”.

16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 3 ч. 3.

[25] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 1.

[26] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §104(a).

[27] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 11 ч. 2.

[28] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §401(b); Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 11 ч. 3.

[30] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §401(c).

вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 37 ч. 3.

[32] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §408(a), §410(a); Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 9 ч. 3.

[33] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 11 ч. 5.

[34] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 11 ч. 5.

[35] Положення про державну реєстрацiю прав автора на твори науки, лiтератури i мистецтва. Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 18 липня 1995 р. № 532 // Збiрник постанов Уряду України. – 1995. – № 10. – Ст. 247. – П. 12.

[36] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §411.

[37] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §410(c).

– № 10. – Ст. 247. – П. 9.

[40] Положення про державну реєстрацiю прав автора на твори науки, лiтератури i мистецтва. Постанова Кабiнету.

[41] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §102(a)(1); Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 8 ч. 1 п. 1; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый

[42] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §101(definition of “literary works”).

[43] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 8 ч. 1 п. 1.

16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 18; Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights, Apr. 15, 1994, Marrakesh Agreement Establishing the World Trade Organization, Annex 1C, Legal Instruments – Results of the Uruguay Round vol. 31 // 33 I. L. M. 81 – 1994. – Art. 10(1).

[45] Гельб А. Б. Программное обеспечение. Специфический объект интеллектуального творчества // Современное состояние проблемы защиты программного обеспечения. – Таллинн, 1989. – С. 31.

[46] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §102(a)(2); Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 8 ч. 1 п. 10; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 2(1).

[47] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §101(definition of “pictorial, graphic, and sculptural works”), §102(a)(1); Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 8 ч. 1 п. 5; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 2(1).

[49] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 1.

[50] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §101(definition of “sound recordings”).

авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 1.

[52] Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 2(1).

[53] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 1.

[55] WGN Continental Broadcasting Co. v. United Video, Inc.,

[56] Midway Mfg. Co. v. Artic Int’l, Inc., 704 F. 2d 1009 (7th Cir.), cert. denied, 464 U. S. 823 (1983). - P. 1011.

[57] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §103; Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 1, ст. 8 ч. 1 п. 14; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый

2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 2(3).

16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 8 ч. 1 п. 13.

[59] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 1.

[60] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 1.

[61] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §101(definition of “derivative works”).

[62] Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 2(5).

[63] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §101 (definition of “compilation”); Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 8 ч. 1 п. 15; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 2(5).

[64] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 8 ч. 1 п. 15.

[65] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §101 (definition of “compilation”).

[66] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §101 (definition of “collective work”).

[67] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 30 ч. 2; Feist Publications, Inc. v. Rural Telephone Service Co., 499 U. S. 340, 111 S. Ct. 1282 (1991). – P. p. 1287, 1288, 1289, 1290, 1293.

[68] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 4.

[69] Закон Российской Федерации “О правовой охране программ для электронных вычислительных машин и баз данных” от 23 сентября 1992 г. № 3523-1 // Ведомости Съезда народных депутатов РФ и Верховного Совета РФ. – 1992. – № 42. – Ст. 2325. – Ст. 1.

[70] Feist Publications, Inc. v. Rural Telephone Service Co., 499 U. S. 340, 111 S. Ct. 1282 (1991). – P. 1291-1293.

[71] Andrew R. Basile, Jr. Recent Developments: Intellectual Property Law and the Internet // 584 PLI/Pat 293. – P. 325.

[72] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст 10 п. “е”.

[73] Thomas J. Smedinghoff. The Software Publishers Association Legal Guide to Multimedia (1994). – P. 4.

[74] Lance Rose. The Emperor’s Clothes Still Fit Just Fine // Wired. – Feb. 1995. – P. 103, 104; Philip E. Ross. Cops Versus Robbers in Cyberspace // Forbes. – Sept. 9, 1996. – P. 134, 137.

[75] Jessica Litman. The Exclusive Right to Read // 13 Cardozo Arts & Ent. L. J. 29. – 1994. – P. 50-51.

[76] Lance Rose. Is Copyright Dead on the Net? // Wired. – Nov. 1993. – P. 112.

[77] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 14 ч. 1 п. 1, ст. 21.

[78] Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 6bis.

[79] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 14 ч. 2.

[80] Lance Rose. The Emperor’s Clothes Still Fit Just Fine // Wired. – Feb. 1995. – P. 104.

[81] Kathy Rebello. Making Money on the Net // Bus. Week. – Sept. 27, 1996. – P. 104.

[82] Mitch Betts. On-line Pay Per View // ComputerWorld. – June 5, 1995. – P. 58.

[83] Constance Sommer. Film Rights Falling Through the Net // San Jose Mercury News. – Dec. 10, 1996. – P. 10E.

[84] Steve G. Steinberg. Seek and Ye Shall Find (Maybe) // Wired. – May 1996. – P. 84.

& Ent. L. J. 29. – 1994. – P. 46.

[86] Steve G. Steinberg. Seek and Ye Shall Find (Maybe) // Wired. – May 1996. – P. 108.

[87] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 15 ч. 2; Закон Российской Федерации “Об авторском праве и смежных правах” от 9 июля 1993 г. № 5351-І (с изменениями и дополнениями, внесенными Федеральным законом от 19 июля 1995 г. № 110-ФЗ) // Собрание законодательства РФ. – 1995. – № 30. – Ст. 2866. – Ст. 16 п. 1.

[88] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §§106, 602(a); Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 15 ч. 3; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. ст. 8, 9, 11-14ter.

[89] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §106(1); Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 15 ч. 3 п. 1; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый

[90] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 1; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 9(3); Закон Российской Федерации “Об авторском праве и смежных правах” от 9 июля 1993 г. № 5351-І (с изменениями и дополнениями, внесенными Федеральным законом от 19 июля 1995 г. № 110-ФЗ) // Собрание законодательства РФ. – 1995. – № 30. – Ст. 2866. – Ст. 4.

[92] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 1.

[93] Постанова Вищого арбiтражного суду України “Про питання захисту авторських прав в Інтернетi” № 04-1/5-7/82 вiд 05. 06. 2000 // Вiсник господарського судочинства. – 2001. – № 2. – С. 34.

[94] [54] Mark A. Lemley. Dealing with Overlapping Copyrights on the Internet // 22 U. DAYTON L. REV. 547. – 1997. p. 555.

[95] Дроб’язко Р. Договори Всесвiтньої органiзацiї iнтелектуальної власностi про авторське право та про виконання i фонограми // Право України, 1998. – № 12. – С. 80.

[96] Указ Президента України “Про заходи щодо охорони iнтелектуальної власностi в Українi” вiд 27 квiтня 2001 р. № 285/2001 // Урядовий Кур’єр. – 05. 05. 2000 р. – № 79. – П. 2.

[97] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §106(3); Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 15 ч. 3 п. 8.

[98] Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 14.

[99] World Intellectual Property Organization Copyright Treaty, Apr. 12, 1997 // S. TREATY DOC. NO. 105-17. – 1997. – Art. 6.

[100] Michael W. Walter. Copyrights and Related Rights in a Network Environment–The Integration of Digital Diffusion in Existing Legal Systems // SOFTIC Symposium 1995; Problems of Intellectual Property Rights in the Context of the Information Networks, Tokyo, Japan 325. – 1995. – P. 333.

[101] Dr. Jens Gaster. Copyright and Related Rights in the Information Society // SOFTIC Symposium 1995; Problems of Intellectual Property Rights in the Context of the Information Networks, Tokyo, Japan 225 – 1995. – P. 235.

– 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 15 ч. 7.

[104] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 15 ч. 3 п. 10.

[107] U. S. Dep't of Commerce, Information Infrastructure Task Force, Intellectual Property and the National Information Infrastructure: The Report of the Working Group on Intellectual Property (1995). – P. 110-17.

[108] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §106(4); Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 15 ч. 3 п. 2; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 11(1)(i).

[109] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §106(5); Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 15 ч. 3 п. 3.

– 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 1.

[111] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §106(4).

[113] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §106(6).

[114] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §101(definition of “publicly”).

[116] Kent D. Stuckey. Internet and Online Law 6. 08[4][b]. – 1996. – P. 6-46.

[117] Kent D. Stuckey. Internet and Online Law 6. 08[4][b]. – 1996. – P. 6-47.

[118] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §106(4).

[119] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §101(definition of “publicly”).

[120] On Command Video Corp. v. Columbia Pictures Industries Inc., 21 U. S. P. Q. 2d (BNA) 1545 (N. D. Cal. 1991). – P. 1546.

[121] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §101(definition of “display”).

[122] Dr. Jens Gaster. Copyright and Related Rights in the Information Society // SOFTIC Symposium 1995; Problems of Intellectual Property Rights in the Context of the Information Networks, Tokyo, Japan 225 – 1995. – P. 238.

[123] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 1.

[124] Comments to Joint Hearing on H. R. 2441 and S. 1284 (prepared statement of Dr. Mihaly Ficsor, Assistant Director General of WIPO). – P. 61.

[125] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 14 ч. 1; Закон Российской Федерации “Об авторском праве и смежных правах” от 9 июля 1993 г. № 5351-І (с изменениями и дополнениями, внесенными Федеральным законом от 19 июля 1995 г. № 110-ФЗ) // Собрание законодательства РФ. – 1995. – № 30. – Ст. 2866. – Ст. 15 п. 1.

[126] Закон Российской Федерации “Об авторском праве и смежных правах” от 9 июля 1993 г. № 5351-І (с изменениями и дополнениями, внесенными Федеральным законом от 19 июля 1995 г. № 110-ФЗ) // Собрание законодательства РФ. – 1995. – № 30. – Ст. 2866. – Ст. 15 п. 1.

[127] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 28 ч. 10.

– 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 29.

[129] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §101(definition of “work of visual art”), §106A(b).

[131] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §106A(e)(1).

[132] Droit d’auteur et Copyright : divergences et convergences : étude de droit comparé. – Brussels : Bruylant, 1993. – P. 551.

[133] U. S. Dep't of Commerce, Information Infrastructure Task Force, Intellectual Property and the National Information Infrastructure: The Report of the Working Group on Intellectual Property (1995). – P. 219-239.

[134] World Intellectual Property Organization Copyright Treaty, Apr. 12, 1997 // S. TREATY DOC. NO. 105-17. – 1997. – Art. 12(2).

[137] COMMUNICATION FROM THE COMMISSION: FOLLOW-UP TO THE GREEN PAPER ON COPYRIGHT AND RELATED RIGHTS IN THE INFORMATION SOCIETY, COM(96) 586 final. – Ch. 2, s 3-ch. 3, s 3.

– 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 50 п. “е”.

[139] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 50 п. “є”.

[140] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 50 п. “ж”.

вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 21.

[142] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §§108-121; Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. ст. 22-25, 42, 43; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 11(1)(i).

– 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 26.

[144] Melville B. Nimmer & David Nimmer. Nimmer on Copyright (1994), §10. 03[A]. – P. 10-18.

[145] Effects Associates, Inc. v. Cohen,

– 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 24 ч. 1 п. 2.

[147] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 24 ч. 1 п. 1.

[148] Tom Steinert-Threlkeld. The Buck Starts Here // Wired. – August 1996. – P. 132, 134.

[149] Lance Rose. The Emperor’s Clothes Still Fit Just Fine // Wired. – Feb. 1995. – P. 137.

[150] Lance Rose. The Emperor’s Clothes Still Fit Just Fine // Wired. – Feb. 1995. – P. 136.

[151] Lance Rose. The Emperor’s Clothes Still Fit Just Fine // Wired. – Feb. 1995. – P. 137.

з питань вступу України до СОТ, 1998. – С. vi-ix.

[153] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 53 ч. 3.

– 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 53 ч. 3.

[155] Жаров В. О. Інтелектуальна власнiсть в Українi: правовi аспекти набуття, здiйснення та захисту прав: Монографiя. – К.: Видавничий Дiм “Ін Юре”, 2000. – С. 129-131.

[156] Brad Cox. Superdistribution // Wired. – Sept. 1994. – P. 89.

[157] Copyright Act of 1976, 17 U. S. C. §§115, 116; Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. 25 ч. 2, ст. 42.

[158] Ben Long. Watermarking Makes Impression on Photos // MacWeek. – Oct. 21, 1996. –P. 16.

[159] David Voss. Stop That Copy // Wired. – Aug. 1994. – P. 34.

[161] Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” в редакцiї Закону України “Про внесення змiн до Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” вiд 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16. 08. 2001 р. – № 146. – Ст. ст. 15-19.

[163] Neil A. Smith. No Jurisdiction From Internet Web Page Bearing Infringing Service Mark // NEWS MATTER. – Volume 22, Number 3. – P. 42.

Int'l Shoe Co. v. Wash. , 326 U. S. 310 (1945). – P. 316.

[165] Hanson v . Denckla , 357 U. S. 235 (1958). – P. 253.

[166] Богуславский М. М. Международное частное право: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Междунар. отношения, 1994. – С. 363-364.

Bremen v. Zapata , 407 U. S. 1 (1972). – P. 10.

[169] Тынель А., Функ Я., Хвалей В. Курс международного торгового права. – Мн.: Амалфея, 1999. – С. 608.

[170] Богуславский М. М. Международное частное право: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Междунар. отношения, 1994. – С. 393, 394.

[171] Цивiльний процесуальний кодекс України. Затверджений Законом Української РСР вiд 18 липня 1963 р. // Вiдомостi Верховної Ради Української РСР. – 1963. – № 30. – Ст. 464. – Ст. 427.

[172] Богуславский М. М. Международное частное право: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Междунар. отношения, 1994. – С. 381, 411.

[173] Ronald Brand. Enforcement of Foreign Money-Judgments in the United States: In Search of Uniformity and International Aspects // 67 NOTRE DAME L. REV. 253. – 1991. – P. 266-67.

[174] Богуславский М. М. Международное частное право: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Междунар. отношения, 1994. – С. 381-382, 411-412.

Multilateral Treaties Deposited with the Secretary-General, Status as at December 31, 1993

[178] Розвиток цивiльного права i трудового законодавства в Українi / Я. М. Шевченко, О. М. Молявко, А. Л. Салатко та iн. – Харкiв: Консум, 1999. – С. 11.

[179] Указ Президента України “Про заходи щодо охорони iнтелектуальної власностi в Українi” вiд 27 квiтня 2001 р. № 285/2001 // Урядовий Кур’єр. – 05. 05. 2000 р. – № 79. – П. 2.

[180] Паладiй М. Тенденцiї розвитку законодавства у сферi iнтелектуальної власностi // Право України. – 2002. – № 2. – С. 109.

[181] Стратегiя iнтеграцiї України до Європейського Союзу. Указ Президента України “Про затвердження Стратегiї iнтеграцiї України до Європейського Союзу” вiд 11 червня 1998 р. № 615/98 // Урядовий Кур’єр. – 18. 06. 1998 р. – № 114-115. – Ч. І п. 1.

[183] Пiдопригора О. Проблеми кодифiкацiї законодавства про iнтелектуальну власнiсть //Українське право. – 1997. – № 1. – С. 61.

Авторське право у сфері функціонування всесвітньої інформаційної мережі Інтернет

ВСТУП

ВСТУП

3) Музичнi твори та фонограми.

ЗМІСТ ТА ОБСЯГ АВТОРСЬКИХ ПРАВ В ІНТЕРНЕТІ

coding_js_asc("322E20312E20322E20CF20F020E020E220EE20ED20E020F020EE20E720EF20EE20E220F120FE20E420E620E520ED20ED20FF2E")

н и й п о к а з.

1) Ізохроннi передачi проти асинхронних.

2) Значення термiну “публiчно”.