Авторське право авторські договори

Авторське право авторськi договори Мiнiстерство освiти України Івано-Франкiвський iнститут права, Юридичний факультет Кафедра цивiльного права та цивiльного процесу Курсова робота з цивiльного права «Авторське право, авторськi договори» Виконав: ст. гр. Юз - 97 Демченко Н. О. Науковий керiвник: м. Івано-Франкiвськ 1999р. Змiст Вступ 1. Поняття i джерела авторського права. 2. Об'єкти авторського права. 3. Суб'єкти авторських вiдносин. 5. Особливостi i види договiрних вiдносин у галузi реалiзацiї результатiв творчої дiяльностi. 6. Поняття i види авторських договорiв. 7. Змiст авторських договорiв. Практична частина Висновки Список використаних першоджерел 1. Поняття i джерела авторського права. Основними напрямами духовної творчостi народу є наукова дiяльнiсть, лiтература i мистецтво. Результати цих видiв творчої дiяльностi, невичерпнi за формами, прийомами, способами об'єк­тивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певнi суспiльнi вiдносини, що виникають у зв'язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. В об'єктивному розумiннi ав­торське право — це сукупнiсть правових норм, якi регулюють вiдносини, що виникають внаслiдок створення i використання творiв лiтератури, мистецтва й науки. У суб'єктивному розумiннi це сукупнiсть прав, якi належать автору або його правонаступ­никам у зв'язку iз створенням i використанням твору лiтерату­ри, науки, мистецтва. У зв'язку з прийняттям Закону України «Про авторське право i сумiжнi права» Верховна Рада України Постановою вiд 4 люто­го 1994 р. внесла до ЦК України такi змiни: 1. Статтю 472 викласти в такiй редакцiї: «Стаття 472. Законо­давство України про авторське право i сумiжнi права. Законо­давством України охороняються особистi (немайновi) i майновi права авторiв та їх правонаступникiв, пов'язанi iз створенням та використанням творiв науки, лiтератури i мистецтва (авторське право), i права виконавцiв, виробникiв фонограм та органiзацiй мовлення (сумiжнi права). Вiдносини, що складаються у зв'язку iз створенням i викорис­танням об'єктiв авторського права i сумiжних прав, регулюють­ся Законом України «Про авторське право i сумiжнi права» та iншими законодавчими актами України». 2. Статтi 473—513 виключити. Завдання авторського права — встановити найсприятливiшi пра­вовi умови для творчої дiяльностi, забезпечити доступнiсть ре­зультатiв цiєї дiяльностi всьому суспiльству. Його основним прин­ципом є поєднання iнтересiв автора та iнтересiв усього суспiль­ства. Авторське право проголошує i забезпечує широкий захист особистих (немайнових) i майнових прав авторiв. Джерела авторського права представленi нормативними акта­ми, до яких передусiм належать конституцiйнi та законодавчi акти, що визначають основнi засади, Закон України «Про ав­торське право i сумiжнi права» та iншi закони. Так, законодав­ство, яке безпосередньо регулює вiдносини власностi, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здiбнос­тями до продуктивної i творчої працi. Зокрема, Закон України «Про власнiсть» проголошує в статтi 13, що об'єктами права влас­ностi громадян є твори науки, лiтератури, мистецтва, вiдкриття, винаходи, промисловi зразки та iншi результати iнтелектуальної дiяльностi. Твори науки, лiтератури i мистецтва є об'єктами права iнтелектуальної власностi[1] . Для правильного i однозначного застосування законодавства при захистi авторських прав велике значення має судова прак­тика розгляду справ, що виникають в разi порушення автор­ських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює й аналiзує таку практику, робить вiдповiднi висновки, про якi по­вiдомляє суди. Особливу групу джерел сучасного авторського права станов­лять мiжнароднi договори: Бернська конвенцiя по охоронi лiте­ратурних та художнiх творiв (1886 р.), яка неодноразово допов­нювалася i змiнювалася; Всесвiтня (Женевська) конвенцiя по авторському праву (1952 р.); Римська конвенцiя по охоронi прав артистiв-виконавцiв, виготовлювачiв фонограм, а також вироб­никiв органiзацiй мовлення (1961 р.); Конвенцiя, що створює Всесвiтню органiзацiю iнтелектуальної власностi (пiдписана в Стокгольмi в 1967 р., чинна з 1970 р.); Женевська конвенцiя по охоронi iнтересiв виготовлювачiв фонограм (1971 р.); Брюсельська конвенцiя по розповсюдженню програм, що несуть сигнали, якi передаються через супутники (1974 р.). Мiжнароднi договори встановлюють взаємнi права та обов'яз­ки країн-учасниць i є основною правовою формою розвитку мiжнародного спiвробiтництва в галузi авторського права. В Ук­раїнi укладання мiжнародних договорiв є конституцiйним пра­вом. Якщо мiжнародним договором, учасником якого є Україна, встановленi iншi правила, нiж тi, що мiстяться в законодавствi Украї­ни про авторське право i сумiжнi права, то застосовуються прави­ла мiжнародного договору (ст. 3 Закону про авторське право). 2. Об'єкти авторського права. Об'єктом авторського права право вмiшено перелiк об'єктiв авторського права та загальнi ознаки їх. Це можуть бути уснi твори (промови, лекцiї, доповiдi, виступи, проповiдi тощо), письмовi (лiтературнi, науковi, технiчнi), музичнi твори, пере­клади, сценарiї, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного перелiку об'єктiв авторського права, оскiльки життя у своєму розвитку може породжувати новi й новi форми об'єктивного вираження творчої дiяльностi людей. Об'єктом авторського права може бути не будь-який твiр, а лише той, який має певнi, встановленi законом, ознаки: а) твор­чий характер; б) вираження в об'єктивнiй формi. твору або навiть його лiтературна об­робка — редагування, коректура тощо). магнiтну плiвку, фотографiї тощо). За­дум письменника чи композитора, який у свiдомостi автора вже склався у закiнчену форму, образ, певне сполучення звукiв, але не виражений зовнi у будь-якiй формi, не визнається об'єктом авторського права. Об'єктами авторського права можуть бути хореографiчнi тво­ри i пантомiми; збiрники творiв народних пiсень, законiв, судо­вих рiшень тощо. Авторське право у цих випадках виникає на творчий характер добору i розмiщення, але не поширюється на змiст зiбраних творiв. Самостiйним об'єктом авторського права є переклад твору iншою мовою, оскiльки робота перекладача вважається твор­чою. До об'єктiв авторського права вiдносять рiзнi види музичних творiв з текстом або без нього (iнструментальнi — симфонiї, со­нати, квартети i вокальнi —пiснi, романси тощо), а також му­зично-драматичнi — опери, оперети, балет. Музичнi твори, якщо вони не записанi, об'єктом авторського права стають з моменту першого публiчного виконання. Авторське право визнається за будь-яким твором в галузi на­уки, лiтератури, мистецтва незалежно вiд його форми, готов­ностi i художньої цiнностi. Це положення має важливе значен­ня, оскiльки охороняє твори рiзного художнього рiвня i мети, у тому числi й такi, якi не призначалися автором для публiкацiї (наприклад, листи, щоденники, особистi записи, враження). креслення, ескiзи, моделi, макети тощо. Ще бiльш розмаїтими є форми художнiх творiв — лiтература, музика, живопис архiтектура, графiка. Інколи художнiй твiр як єдине цiле з'являється внаслiдок використання не однiєї, а двох чи бiльше форм, наприклад, музично-драматичнi твори (музика i текст або музика i танець). Сучасний рiвень науки i технiки дає змогу створювати складнi твори, в яких поєднуються кiлька форм, наприклад, кiно- i телефiльми (лiтературний текст, музика, декорацiї тощо). Об'­єктом авторського права виступає фiльм як єдине цiле. Проте самостiйними об'єктами авторського права в аудiовiзуально­му творi можуть бути сценарiй, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, якi увiйшли складовою частиною до твору[3] . Отже, твiр як об'єкт авторського права втiлений у певну ма­терiальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Проте авторське право на твiр (як нематерiальний об'єкт авторського права) i право власностi на рiч, в яку вiн втiлений, не залежать одне вiд одного. Тому не слiд плутати твiр як об'єкт авторського права i рiч — рукопис, картину, примiрник книги. На рiч, в яку матерiально втiлюється твiр, може iснувати право власностi, право користування тощо, але не авторське право. Так, продаж письменником своєї книги не позбавляє його авторських прав (ст. 10 Закону про авторське право). Право на твiр належить його творцевi, тому, хто написав кни­гу, картину, створив музику, скульптуру, аудiовiзуальний твiр. Автором наукового, лiтературного чи мистецького твору може бути громадянин України, iноземець або особа без громадян­ства. Поняття «автор твору» i «суб'єкт авторського права» не тотожнi як за змiстом, так i за значенням. Автором твору, як уже зазначалося, може бути тiльки його творець, тобто тiльки фiзич­на особа, причому незалежно вiд вiку. Суб'єктом авторського права можуть бути автор твору, а та­кож iншi фiзичнi i юридичнi особи, для яких авторське право може виникати у силу закону, договору або спадкування[4] . Так, вiдповiдно до статей 20, 21, 25, 27 Закону про авторське право, право на науковi збiрники, енциклопедичнi словники, журнали, iншi перiодичнi видання належить органiзацiям, що випустили їх у свiт. Авторське право на кiно- або телефiльми належить пiдприємству, яке здiйснило його зйомки, на телепередачi — вiдповiдним телевiзiйним органiзацiям. В iнших випадках авторське право може перейти вiд автора до iнших осiб — правонаступникiв. У спадщину переходять лише майновi права авторiв. Проте за статтею 25 Закону про авторське право спадкоємцi мають право протидiяти посяганню на твiр, яке може завдати шкоди честi та репутацiї автора. В силу статтi 27 цього самого Закону майновi права автора можуть бути об'єктом цивiльних правочинiв. Проте в усiх випадках за автором залиша­ються його особистi немайновi права. Отже, суб'єкти авторських прав — неавтори не можуть мати права» якi мають автори творiв. Особистi немайновi права автора є невiд'ємними вiд нього. Авторське право автора прийнято називати первiсним, а ав­торське право правонаступникiв — похiдним, та iншими правонаступниками незалежно вiд громадянства (ст. 8 Закону про авторське право). Закон ви­знає авторське право за авторами та їхнiми правонаступниками також на твори, якi хоч i вперше випущенi у свiт або перебува­ють в будь-якiй об'єктивнiй формi на територiї iноземної держа­ви, але їхнiми авторами є громадяни України або якi мають по­стiйне мiсце проживання на територiї України (п. 3 ст. 8 Закону про авторське право). мiсця проживання автора. угод, в яких бере участь Україна. Авторське право за iноземними правонаступниками вiтчизня­них авторiв може бути визнане на територiї України у випадках передавання їм цього права у порядку, встановленому законо­давчими та iншими нормативними актами. Порядок передавання українським автором права на вико­ристання його твору на територiї iноземної держави також вста­новлюється законодавством України i може бути здiйснений через Державне агенство України з авторських i сумiжних прав (ДААСП України). iнших країн — учасниць Конвенцiї таку саму охорону авторських прав, як i власним громадянам. Цей важливий акт забезпечує охорону прав вiтчизняних авторiв, закладає кращу правову основу використання вiтчизняних творiв за рубежем. Бернська конвенцiя з охорони авторських прав по­ширюється також на музичнi, кiнематографiчнi твори та на тво­ри образотворчого мистецтва. Здебiльшого автором твору науки, лiтератури, мистецтва є одна особа, але iнодi у творчому процесi беруть участь кiлька осiб — спiвавторiв. Якщо два або кiлька авторiв спiльною працею ство­рюють твiр, вiдносини мiж ними називаються спiвавторством[5] . Цивiльно-правова теорiя встановлює два види спiвавторства: а) коли неможливо видiлити працю кожного спiвавтора, — не­роздiльне спiвавторство; б) коли складовi частини чiтко визначенi i вiдомо, хто з спiвав­торiв написав ту чи iншу частину, — роздiльне спiвавторство. Спiвавторство можливе при створеннi будь-яких творiв. Для його визначення потрiбнi певнi умови. 1. Твiр, створений спiльною творчою працею спiвавторiв, по­винен бути єдиним цiлим, таким, що не може iснувати без скла­дових частин як цiле. Наприклад, якщо з пiдручника, написано­го спiвавторами, виключити одну чи кiлька глав, пiдручник як цiлiсний твiр втрачає своє значення. У балетi, оперi, оперетi му­зика поєднується з текстом. Музика без тексту — не опера, та­нець без музики — не балет. Проте можливе й таке поєднання двох форм творчостi, коли жодна з них не втрачає самостiйного значення, але в такому випадку не буде спiвавторства. 2. Спiльна праця спiвавторiв твору має бути творчою. Якщо один розповiдає сюжет, висловлює свої погляди, а iнший запи­сує — це не спiвавторство. 3. Має бути угода про спiльну працю над твором. 5. При нероздiльному спiвавторствi твiр може використовува­тися лише за спiльною згодою усiх спiвавторiв. Проте право опуб­лiкування та iншого використання твору належить однаковою мiрою усiм спiвавторам. Один спiвавтор не може без достатнiх пiдстав вiдмовити iншим у дозволi на опублiкування, iнше вико­ристання або змiну твору. В разi порушення спiльного автор­ського права кожний спiвавтор може доводити своє право в су­довому порядку. 6. Винагорода за використання твору належить спiвавторам у спiльних частках, якщо в угодi не передбачається iнше (ст. 12 Закону про авторське право). Вiд спiвавторства слiд вiдрiзняти спiвробiтництво, за яким кiлька авторiв беруть участь у створеннi колективної працi за завдан­ням певної органiзацiї. Ця колективна праця не є єдиним цiлим. Авторське право на колективний твiр належить юридичнiй особi. Працiвники вищих навчальних закладiв, науково-дослiдних установ, пiдприємств та iнших органiзацiй часто створюють тво­ри у порядку виконання службових обов'язкiв чи службового завдання. У цих випадках особистi немайновi права належать тiльки авторам зазначених творiв. Виключне право на викорис­тання твору належить особi, з якою автор перебуває у трудових вiдносинах (роботодавцю), якщо iнше не передбачено догово­ром. Виключне право на використання твору охоплює усi май­новi права автора. Отже, усi вони належать роботодавцю, але за таких умов: 1) твiр створено за договором мiж автором i робото­давцем, тобто не на пiдставi трудового договору (контракту), а саме на пiдставi договору мiж автором i роботодавцем про ство­рення твору; 2) автор працює у роботодавця за наймом, тобто за трудовим договором (контрактом) (ст. 20 Закону про авторське право). Розмiр авторської винагороди за створення i використання твору, створеного за договором з автором, який працює за най­мом, та порядок її виплати встановлюється у договорi мiж авто­ром i роботодавцем. може стати будь-яка фiзична чи юридична особа, до якої авторське право перейшло на пiдставi цивiльної угоди вiдповiдно до статтi 27 Закону про авторське право. Крiм того, авторське право може перейти вiд автора чи iншої особи, яка має авторське право, до iнших фiзич­них та юридичних осiб або до держави в порядку спадкування (ст. 25 Закону про авторське право). Спадкоємцi мають право захищати авторство на твiр i протидiяти перекрученню, спотво­ренню чи iншiй змiнi твору, а також будь-якому iншому пося­ганню на твiр, що може завдати шкоди честi та репутацiї автора. Вiдповiдно до статтi 24 згадуваного Закону авторське право дiє протягом усього життя автора i 50 рокiв пiсля його смертi. Проте iз загального правила цiєю самою статтею передбачено винятки: 1) строк охорони творiв, створених у спiвавторствi, дiє протягом усього життя i 50 рокiв пiсля смертi останнього спiвавтора; 2) строк охорони творiв посмертно реабiлiтованих авторiв дiє протягом 50 рокiв пiсля їх реабiлiтацiї; 3) твiр, який уперше було опублiковано пiсля смертi автора, але в межах ЗО рокiв пiсля смертi, дiє протягом 50 рокiв вiд дати опублiкування твору; 4) для творiв, якi були обнародуванi анонiмно або пiд псевдонiмом, авторське право дiє протягом 50 рокiв вiд дати обнародування. Право авторства, право на iм'я i право протидiяти перекручен­ню, спотворенню чи iншiй змiнi твору або будь-якому iншому посяганню на твiр, що може завдати шкоди честi та репутацiї автора, охороняються безстрокове. Твори, на якi авторське право скiнчилося або якi нiколи не охоронялися на територiї України, вважаються суспiльним над­банням. Твори, якi стали суспiльним надбанням, можуть вiльно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської вина­городи. Проте таке використання може здiйснюватися лише вiдповiдно до вимог Закону про авторське право. Мають зберi­гатися право авторства, право на iм'я, право протидiяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи iншiй змiнi твору, а та­кож будь-якому iншому посяганню на твiр, що може завдати шкоди честi i репутацiї автора. Кабiнету Мiнiстрiв України надано право встановлювати ви­плати спецiальних вiдрахувань за використання на територiї Ук­раїни творiв, якi стали надбанням суспiльства. 4. Суб'єктивне авторське право, його змiст i межi. Автору вiдповiдно до закону належать особистi немайновi та майновi права, що виникають у зв'язку iз створенням i викорис­танням будь-якого твору науки, лiтератури чи мистецтва. Для виникнення i здiйснення авторських прав не вимагається вико­нання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське пра­во, для сповiщення про свої права може використати знак охо­рони авторського права, який вмiщується на кожному примiрнику твору i складається з латинської лiтери С у колi — ©, iменi осо­би, яка має авторське право, i року першої публiкацiї твору. бути пiдданi свiдчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твiр, факт i дата опублi­кування твору та договори, якi зачiпають права автора на твiр. Державну реєстрацiю здiйснює Державне агентство України з авторських i сумiжних прав в установленому порядку. Про ре­єстрацiю прав автора видається свiдоцтво. При виникненнi спо­ру державна реєстрацiя визнається судом як юридична презумп­цiя авторства, тобто вважається дiйсною, якщо в судовому по­рядку не буде доведено iнше. Особистi (немайновi) права автора — це право авторства, пра­во на авторське iм'я, право на недоторканiсть твору i право на обнародування твору. Право авторства полягає в тому, що тiльки справжнiй творець вправi називати себе автором твору, а всi iншi особи, що вико­ристовують твiр, зобов'язанi зазначати iм'я його автора[6] . Право авторства закрiплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспiльної оцiнки як твору, так i особи автора. Зазначення iменi автора при використаннi твору обов'язкове в усiх випадках, за одним винятком: якщо твiр образотворчого ми­стецтва або фотографiчний твiр використовується у промисло­востi. У цих випадках iм'я автора не згадується з чисто технiч­них причин. дає авторовi змогу випустити свiй твiр за власним iм'ям, умовним (псевдонiм) або взагалi без зазначен­ня iменi (анонiмно). У бiльшостi випадкiв автор публiкує свої твори пiд власним iм'ям, тобто вказує своє прiзвище та iнiцiали. Поряд з цим стат­тею 13 Закону про авторське право автору надано право випус­кати у свiт свiй твiр пiд псевдонiмом або анонiмно. на вимогу слiдчих органiв або суду видавництво, редакцiя газети чи театр, яким вiдоме справжнє iм'я автора, можуть розкрити його псевдонiм чи анонiм. Право на недоторканiсть твору визначається як право проти­дiяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи iншiй змiнi твору або будь-якому iншому посяганню на твiр, що може за­шкодити честi i репутацiї автора. Це означає, що при виданнi, публiчному виконаннi або будь-якому iншому використаннi твору забороняється без дозволу автора та його правонаступникiв вносиги будь-якi змiни як до самого твору, так i до його назви та позначення iменi автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати видаваний твiр iлюстрацiями, передмо­вами, пiслямовами, коментарями, будь-якими iншими пояснен­нями, доповнювати або скорочувати твiр. За типовими видавни­чими договорами малюнок i навiть колiр обкладинки можна зро­бити лише за згодою автора. Крiм того. Закон (п. 4 ст. 13) надає право автору протидiяти будь-якому iншому посяганню на твiр, що може зашкодити честi i репутацiї автора. Зазначимо, що право на недоторканiсть твору є особистим немайновим правом, але вiдповiдно до статтi 25 Закону про авторське право спадкоємцi також надiляються цим правом. Вiдповiдно до статтi 26 згадуваного Закону особи, якi використовують твори, що стали суспiльним надбанням, зо­бов'язанi також дотримуватись вимог недоторканостi твору, ви­кладених у пунктi 4 статтi 13. Контроль за дотриманням вимог недоторканостi твору здiйснює Державне агентство України з авторських i сумiжних прав. здiйснюватись лише за умови збереження цiлiсностi та змiсту твору. Право на обнародування твору. За законом про авторське право обнародування твору — це дiя, що робить твiр доступним для публiки, якими б засобами це не досягалось. Зазначене право є iстотним особистим немайновим правом. Його ще називають правом випуску твору у свiт. Вiдповiдно до Закону твiр вважається випущеним у свiт (опублiкованим, обна­родуваним), якщо вiн виданий, публiчно виконаний, публiчно показаний, переданий по радiо чи телебаченню або будь-яким способом повiдомлений невизначеному колу осiб. Твiр може бути випущений у свiт рiзними способами, але iстот­ним є те, що його змiст повiдомлений невизначеному колу осiб. Спосiб випуску твору у свiт залежить вiд його форми, характеру. Письмовi твори (науковi, художнi, драматичнi, музично-драма­тичнi тощо) випускаються у свiт шляхом видання; твори обра­зотворчого мистецтва — шляхом їхнього показу на виставках, розмiщення в музеях для загального огляду. Скульптури, наприк­лад, виставляють на площах, вулицях, у пам'ятних мiсцях тощо. Музичнi твори можна випустити у свiт шляхом публiчного ви­конання, передання по радiо чи телебаченню або шляхом ви­дання. виконає сонату на сiмейному вечорi). завданих збиткiв, а також вжиття iнших заходiв аж до вилучення твору i заборони випуску його у свiт. Майновi права автора чи iншої особи, що має авторське право. Передусiм автору чи iншiй особi, що має авторське право, нале­жить виключне право на використання твору в будь-якiй формi i будь-яким способом[7] . право, коли жодна особа, крiм тiєї, якiй на­лежить авторське право або сумiжнi права, не може використо­вувати твiр, не маючи на те вiдповiдного дозволу (лiцензiї), за винятком випадкiв, установлених Законом про авторське право (про винятки з цього загального права йтиметься нижче). Закон надає автору чи iншiй особi, що має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти: 1. Вiдтворення творiв, тобто виготовлення одного або бiльше примiрникiв твору в будь-якiй матерiальнiй формi, в тому числi у звуко- i вiдеозапису, а також запис твору або фонограми для тимчасового чи постiйного зберiгання в електроннiй (включаю­чи цифрову), оптичнiй або iншiй формi, яку читає машина. При­мiрник — це результат будь-якого вiдтворення твору. 2. Публiчне виконання i публiчне сповiщення творiв. Публiч­не виконання — це подання творiв, виконань, фонограм, пере­дач органiзацiї мовлення шляхом декламацiї, гри, спiву, танцю та iншим способом як безпосередньо (у живому виконаннi), так i за допомогою будь-яких пристроїв i процесiв (за винятком пе­редачi в ефiр чи по проводах) у мiсцях, де присутнi чи можуть бути присутнiми особи, якi не належать до звичайного кола сiм'ї або близьких знайомих сiм'ї, незалежно вiд того, чи присутнi вони в одному мiсцi i в один i той же час або в рiзних мiсцях i в рiзний час. Публiчне сповiщення (сповiщення для загального вiдома) — така передача в ефiр чи по проводах зображень i (або) звукiв творiв, виконань фонограм, передач органiзацiй мовлення, коли зазначенi зображення чи звуки можуть бути сприйнятi невизна-ченим колом осiб. 3. Публiчний показ — будь-яка демонстрацiя оригiналу або примiрника творiв, виконань, передач органiзацiй мовлення безпосередньо або на екранi за допомогою плiвки, слайда, теле­вiзiйного кадру тощо (за винятком передач в ефiр чи по прово­дах) або за допомогою iнших пристроїв чи процесiв невизначе-ному колу осiб. 4. Будь-яке повторне публiчне сповiщення в ефiрi чи по проводах вже переданих в ефiр творiв, якщо воно здiйснюється iншою органiзацiєю. 5. Переклади творiв. слiд вiдрiзняти автори­зованi переклади, тобто схваленi автором, 6. Переробки, адаптацiї, аранжування та iншi подiбнi змiни творiв. 7. Розповсюдження творiв шляхом продажу, вiдчуження iншим способом або шляхом здавання в найом чи у прокат та iншої передачi до першого продажу примiрникiв твору. 8. Здавання в найом пiсля першого продажу, вiдчуження iншим способом примiрникiв аудiовiзуальних творiв, музичних творiв у нотнiй формi, а також творiв, зафiксованих на фонограмi або у формi, яку читає машина. 9. Імпорт примiрникiв творiв. Зазначений перелiк не є вичерпним. Автор має право дозволя­ти або забороняти використовувати свiй твiр i iншими способа­ми. випадках вiльне використання творiв без згоди автора i без виплати йому авторської винагоро­ди i вiльне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди. Без згоди автора або iншої особи, що має авторське право, але з обов'язковим зазначенням iменi автора i джерела запозичення допускається: 1) використання цитат (коротких уривкiв) з опублiкованих творiв; 2) використання лiтературних i художнiх творiв як iлюстрацiй у виданнях, у передачах мовлення, у записах звуку або зобра­ження навчального характеру; 3) вiдтворення у пресi, передача в ефiр або iнше публiчне по­вiдомлення опублiкованих у газетах чи журналах статей з поточ­них економiчних, полiтичних, релiгiйних питань, або передача в ефiр творiв такого самого характеру, якщо це спецiально не за­боронено автором; 4) вiдтворення з метою висвiтлення поточних подiй засобами фотографiї або кiнематографiї, передача в ефiр або iнше публiч­не повiдомлення творiв, побачених або почутих пiд час перебiгу таких подiй; 7) публiчне виконання музичних творiв пiд час офiцiйних i •релiгiйних церемонiй, а також похоронiв; 8) вiдтворення з iнформацiйною метою у газетах та iнших пе­рiодичних виданнях, передача в ефiр або iнше публiчне сповi­щення публiчно виголошених промов, звернень, доповiдей та iнших подiбних творiв. Допускається вiльне вiдтворення одного примiрника твору полiграфiчним способом бiблiотеками та архiвами для власних потреб за певних умов, визначених у Законi про авторське право (ст. 16). Допускається також без згоди автора чи iншої особи, що має авторське право, вiльне вiдтворення примiрникiв твору для на­вчання. Йдеться лише про вiдтворення репрографiчним спосо­бом для аудиторних занять опублiкованих статей та iнших неве­ликих за обсягом творiв, а також для вiдтворення уривкiв з опуб­лiкованих письмових та iнших творiв (ст. 17 Закону про автор­ське право). Детально регламентоване вiльне вiдтворення комп'ютерних програм (ст. 18 Закону про авторське право). Вiдтворення творiв в особистих цiлях без згоди автора або iншої особи, що має авторське право, але з виплатою їм винагороди допускається лише в одному випадку. Вiдповiдно до пiдпункту 9 статтi 15 Закону про авторське право допускається вiдтворення виключно в особистих цiлях творiв, зафiксованих у звуко- та вiдеозаписах (ст. 19 Закону про авторське право). Зазначенi обмеження майнових прав здiйснюються за умови, що вони завдаватимуть шкоди нормальному використанню твору i не обмежуватимуть безпiдставно законнi iнтереси автора. Право на авторську винагороду — це основне майнове право автора чи iншої особи, що має авторське _право. Пiдставою для винагород є факт використання твору будь-яким способом. Ос­новнi правовi форми використання творiв є, власне, виключним правом дозволяти або забороняти тi чи iншi дiї, визначенi у статтi 14 Закону про авторське право i викладенi вище. Найчастiше вживаються обнародування i опублiкування творiв. Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи iншої особи, яка має авторське право, право на винагороду, можуть бути: а) авторський договiр (видавничий, постановчий, сценарний, художнього замовлення тощо); в) неправомiрне використання твору. З наведених пiдстав виникнення права на авторську винагоро­ду випливає висновок, що право на одержання винагороди по­роджується, як правило, лише фактом використання твору. Сам по собi факт наявностi твору в об'єктивнiй формi права на вина­городу породжує не завжди. Винагорода, одержана автором чи iншою особою, яка має ав­торське право, є, по сутi винагородою за працю, вкладену у ство­рення твору. Вона може бути у формi заробiтної плати (наприк­лад, штатний художник, науковий спiвробiтник науково-дослiд­ної установи) або авторського гонорару. Можливе поєднання цих форм оплати. твору. Винагорода може здiйснюватися у виглядi одноразового платежу (одноразова винагорода), у формi вiдрахувань (вiдсоткiв) за кожний проданий примiрник чи кожне використання твору або складатися iз змiшаних платежiв. Розмiр i порядок обчислення авторської винагороди за створен­ня i використання твору визначаються в авторському договорi. Кабiнетом Мiнiстрiв України можуть встановлюватися мiнiмальнi ставки авторської винагороди, що iндексуються од­ночасно з iндексацiєю мiнiмальних розмiрiв заробiтної плати. Так, Кабiнет Мiнiстрiв України прийняв постанову вiд 18 листо­пада 1994 р. №784 «Про мiнiмальнi ставки авторської винагоро­ди за використання творiв лiтератури i мистецтва». Ця постано­ва затвердила мiнiмальнi ставки авторської винагороди за публiчне виконання творiв, за вiдтворення творiв шляхом звукоза­пису та здавання примiрникiв звукозаписiв i аудiовiзуальних творiв (вiдеофiльмiв) у прокат, за вiдтворення творiв образотворчого мистецтва i тиражування у промисловостi творiв декоративно-прикладного мистецтва та порядок їх застосування. тощо) та матерiальних носiїв (зву­ко- i (або) вiдеоплiвки, касет, лазерних дискiв, компакт-дискiв тощо), якi використовуються для такого вiдтворення[8] . Розмiр винагороди та умови її виплати визначаються догово­рами мiж вказаними виробниками, iмпортерами та органiзацiя­ми, що управляють майновими правами на колективнiй основi. розмiрi, в якому цю винагороду слiд було б нарахувати i сплатити самому авторовi, якби вiн був живий. Іноземним авторам та їхнiм правонаступникам, права яких пiдлягають охоронi на територiї України у зв'язку з приєднан­ням України до Всесвiтньої (Женевської) конвенцiї по охоронi авторських прав, авторська винагорода за використання в Ук­раїнi їхнiх творiв нараховується у розмiрi i порядку, встановле­них для українських авторiв. Своєрiдною формою права на винагороду є право слiдування. цiни кожного наступного продажу оригi­налу твору образотворчого мистецтва через аукцiон, галерею, салон, магазин тощо, що йде пiсля першого його вiдступлення, здiйсненого автором твору (право слiдування). Збiр i виплата винагороди, одержаної в результатi використан­ня права слiдування, здiйснюються через органiзацiї, якi управ­ляють майновими правами авторiв на колективнiй основi. 5. Особливостi i види договiрних вiдносин у галузi реалiзацiї результатiв творчої дiяльностi. Основною правовою формою використання творiв науки, лiте­ратури i мистецтва є цивiльно-правовi договори, якi дiстали наз­ву авторських договорiв. Використання твору автора iншими особами (користувачами) здiйснюється вiдповiдно до статтi 29 Закону про авторське пра­во на пiдставi авторського договору. За авторським договором автор зобов'язаний створити вiдпо­вiдно до договору i передати замовлений твiр або передати гото­вий твiр для використання, а користувач зобов'язаний викорис­тати або почати використання твору передбаченим договором способом в обумовленому ним обсязi, у визначений строк i ви­платити автору встановлену договором винагороду. iншого боку, як правило, певна органiзацiя, яка за родом своєї дiяльностi може використати твiр обумовле­ним у договорi способом. Правонаступниками можуть бути спад­коємцi та iншi особи, яким автор передав право використання твору. Це, наприклад, законнi представники автора — батьки або опiкуни i пiклувальники, якщо з будь-яких причин сам ав­тор не може скористатися своїм правом на використання твору. Як уже зазначалося, здатнiсть до творчої дiяльностi не збiгається з цивiльно-правовою дiєздатнiстю. Нерiдко авторами можуть бути неповнолiтнi i навiть малолiтнi. авторської винагороди їм належить. Без такої згоди твiр не можна використовувати. Вказанi особи можуть доручити ведення переговорiв, пiдписання договору, а iнколи й подальшу роботу з автором комусь одному з них. Проте таке доручення має бути оформлене письмово, воно становить час­тину авторського договору. При укладеннi авторського договору з кiлькома спiвавторами слiд з'ясувати характер спiвавторства — роздiльний чи неподiль­ний. У першому випадку в договорi може бути зазначено ав­торство окремих спiвавторiв. Проте в усiх випадках колективно­го твору укладається один авторський договiр. У даному випадку це окремi види творiв, а не спiвавторство. Автор може передати право на використання свого твору як на територiї України, так i за рубежем будь-яким громадянам i юри­дичним особам, у тому числi й iноземним. У бiльшостi випадкiв контрагентами авторiв (спiвавторiв та їхнiх правонаступникiв), як правило, виступають юридичнi особи — державнi, громадськi, кооперативнi та iншi органiзацiї, якi можуть використовувати твiр у той чи iнший спосiб. Проте в деяких авторських догово­рах контрагентом автора можуть бути i громадяни, наприклад, замовник у договорi художнього замовлення. Будь-який грома­дянин може укласти договiр з художником або скульптором про створення такого твору. Проте у видавничих, постановочних, сценарних та деяких iнших авторських договорах контрагента­ми авторiв виступають юридичнi особи. Авторськi договори з iноземними авторами укладаються за учас­тю Державного агентства України з авторських i сумiжних прав. Важливою особливiстю авторських договорiв є те, що об'єкта­ми (предметами) їх виступають нематерiальнi блага — твори на­уки, лiтератури чи мистецтва. Вони стають об'єктом договору за однiєї умови, якщо вони вираженi в такiй об'єктивнiй формi, яка дає змогу вiдтворювати i розмножувати їх. Об'єктом автор­ського договору можуть бути твори, вже створенi на момент ук­ладення договору, а також твори, якi автор (спiвавтори) зобов'я­зується створити i передати для використання. вже вiдомого змiсту. Авторський договiр повинен бути укладений у письмовiй формi, якщо законодавством не передбачено iнше[9] . Письмова форма не обов'язкова для договорiв про опублiкування творiв у перiодичних ви­даннях та енциклопедичних словниках. Авторськi договори можуть бути двох типiв: а) авторський до­говiр на передавання твору для використання; б) авторський лiцензiйний договiр. За авторським договором на передавання твору для використання автор або правонаступник передає чи автор зобов'язується створити i в установлений договором строк передати твiр органiзацiї для використання обумовленим за до­говором способом, а органiзацiя зобов'язується здiйснити або почати це використання в установлений договором строк, а та­кож сплатити авторовi або його правонаступнику винагороду, крiм випадкiв, зазначених у законi. За авторським лiцензiйним договором автор або його право­наступник надає органiзацiї право використати твiр, у тому числi шляхом перекладу iншою мовою або переробки в обумовлених договором межах i на визначений строк. Органiзацiя зобов'яза­на сплатити винагороду за надання цього права. Як видно з наведеного, законодавець не проводить чiткого розмежування мiж цими типами договорiв. Практика склалася таким чином, що за авторським лiцензiйним договором автор надає органiзацiї право використати твiр для перекладу iншою мовою або для переробки одного виду твору на iнший. Зокрема, за цим договором розповiдний твiр може бути перероблений на драматичний або на сценарiй i, навпаки, сценарний чи драма­тичний твiр може бути перероблений на розповiдний. 6. Поняття i види авторських договорiв. Авторський договiр — це консесуальна угода, за якою автор або правонаступники передають готовий твiр певнiй органiзацiї для використання або автор бере на себе обов'язок створити певний твiр i передати його для використання обумовленим у договорi способом[10] . Договiр двостороннiй, оскiльки кожна iз сторiн надiлена пев­ними правами i обов'язками. Існують конкретнi види авторських договорiв про передаван­ня твору для використання: договiр про видання або перевидан­ня твору в оригiналi (видавничий договiр); договiр про депону­вання рукопису; договiр про публiчне виконання неопублiкова-ного твору (постановочний договiр); договiр про використання неопублiкованого твору в кiнофiльмi чи телевiзiйному фiльмi (сценарний договiр), у радiо- чи телевiзiйнiй передачi; договiр про створення твору образотворчого мистецтва з метою публiчного виставлення (договiр художнього замовлення); договiр про використання у промисловостi неопублiкованого твору декора­тивно-прикладного мистецтва тощо. Видавничий договiр — подiляються за своїм предметом так: договори на видання лiтературних творiв, творiв образотворчого мистецтва, музичних творiв. Договори на видан­ня лiтературних творiв подiляються на видання оригiнальних творiв та на видання творiв у перекладi як вiтчизняних авторiв, так i iноземних. Останнiм часом дедалi бiльшого поширення набувають ко­мерцiйнi видавничi договори, за якими видання лiтературного твору здiйснюється видавництвом за рахунок самого автора. На автора також покладається обов'язок розповсюдження твору. Ймовiрно, що в умовах ринкової економiки цi договори будуть переважати. Умови окремих рiзновидiв видавничих договорiв багато в чому збiгаються, але вони й iстотно вiдрiзняються один вiд одного характером свого предмета. Так, при виданнi лiтературних творiв предмет договору визначається видом лiтератури, її жанром, при­значенням. Поданий рукопис має вiдповiдати погодженiй заявцi, плану, навчальнiй програмi (для навчальної лiтератури), обумов­леному обсягу. Предмет видавничого договору на видання творiв образотворчого мистецтва визначається назвою, темою, сюже­том, видом роботи, її розмiром, технiкою виконання тощо. Ви­дання музичних творiв здiйснюється шляхом передавання ви­давництву нот у виглядi клавiру, партитури. Видавничий договiр може бути укладений на готовий твiр i на твiр, який буде створено у майбутньому. Цей останнiй до­говiр називається ще договором замовлення (лiтературного або художнього). Договiр на депонування рукопису. Депонування означає передавання на зберiгання. У тих випадках, коли твiр має вузь­коспецiальний характер i треба швидко одержати iнформацiю про нього, вдаються до депонування. За цим договором органi­зацiя за погодженням з автором передає належним чином оформлений оригiнал разом з рефератом твору iнформацiй­ному органу, який зобов'язаний безплатно зберiгати оригiнал i здiйснювати iнформацiю про нього шляхом публiкацiї рефе­рату. Крiм того, цей орган зобов'язаний на замовлення всiх заiнтересованих осiб виготовляти копiї твору повнiстю або частково i видавати їм. Найчастiше на депонування передають оригiнали рефератiв статей, оглядiв, монографiй, збiрникiв наукових праць, матерiали конференцiй, з'їздiв, нарад i сим­позiумiв вузькоспецiального характеру, якi недоцiльно вида­вати друкарським способом. Постановочний договiр. Твiр може бути випущений у свiт публiчним виконанням у видовищному закладi. Контрагентами договору виступають, з одного боку, автор — творець сценiчного твору або його правонаступники, а з iншого — видовищний заклад (поста­новник). Особливiстю даного договору є те, що вiн укладається лише на неопублiкованi твори. За цим договором автор передає або зобов'язується створити i передати видовищному закладу дра­матичний, музичний або музично-драматичний, хореографiчний або пантомiмний твiр, а заклад-постановник зобов'язується здiйсни­ти в межах обумовленого договором або законом строку постанов­ку i публiчне виконання твору (випустити його в свiт) та сплатити автору винагороду. Винагорода складається з двох частин: однора­зової винагороди та збору за кожний спектакль. Сценарний договiр. За цим договором автор передає або зобов'язується створити i передати кiно-, теле- чи радiостудiї сце­нарiй фiльму або теле- чи радiопередачi в обумовлений догово­ром строк, а студiя зобов'язується виплатити автору винагороду. Предметом договору може бути тiльки неопублiкований твiр — лiтературний сценарiй, який повинен вiдповiдати творчiй заявцi, що додається до договору. В заявцi викладаються основна iдея, сюжетний задум i характеристика головних дiйових осiб. Договiр художнього замовлення. За цим договором автор зобов'язується створити i передати замовнику в обумовлений дого­вором строк твiр образотворчого мистецтва, а замовник зобо­в'язаний виплатити автору погоджену винагороду. Це поки що єдиний з авторських договорiв, в якому контрагентом автора може виступати не тiльки юридична особа, а й громадянин. Особ­ливiсть вказаного договору (як i попереднього) полягає в тому, що замовник не зобов'язаний випускати твiр у свiт, тобто виставляти твiр для публiчного огляду. Це право замовника — вiн може це зробити, а може i не робити. Предметом договору художнього замовлення є твiр образо­творчого мистецтва. Це твори живопису, графiки, скульптури, декоративного мистецтва, фотографiчнi твори i твори, одержанi способами, аналогiчними фотографiї. Перелiк творiв образо­творчого мистецтва невичерпний, оскiльки досягнення науко­во-технiчного прогресу обумовлюють появу нових об'єктiв ав­торського права, отже, i нових об'єктiв художнього замовлення. Особливiстю цього договору є й те, що твiр образотворчого мистецтва, створений на замовлення, переходить у власнiсть за­мовника, якщо iнше не передбачено договором. Договiр про використання в промисловостi неопублiкованого твору декоративно-прикладного мистецтва. Законодавство не визна­чає, що слiд розумiти пiд творами декоративно-прикладного мис­тецтва. Є тiльки приблизний перелiк таких творiв, якi можуть бути предметом вказаного договору. Це, наприклад, твори, якi мають утилiтарне, сувенiрне або декоративне призначення i ви­рiзняються оригiнальними художньо-естетичними властивостя­ми. Це можуть бути художнi вироби побутового призначення, якi задовольняють практичнi потреби, а також є прикрасою се­редовища i людини. До цiєї категорiї вiдносять серветки, кили­ми, хустки, одяг, взуття; вироби з шкiри, кiсток, пластмаси; iграш­ки, значки, сувенiри; вироби з скла, фарфору, металу; ювелiрнi i галантерейнi вироби тощо. Особливiстю вказаного договору є те, що контрагентом автора завжди виступає промислове пiдприємство, яке зобов'язується випустити у свiт твiр на промисловiй основi. Отже, за цим дого­вором автор передає або зобов'язується створити i передати нео-публiкований твiр декоративно-прикладного мистецтва пiдпри­ємству, яке зобов'язується випустити його у свiт на промисловiй основi. Твiр повинен бути придатним для використання в про­мисловостi i вiдповiдати певним художньо-естетичним вимогам. Визнання твору об'єктом декоративно-прикладного мистецтва, i, отже, його придатностi для використання в промисловостi здiйснюють спецiалiсти (художнi ради). авторiв: виконавцiв i виробникiв фонограм. Виконавцi — актори, диригенти, спiваки, танцюристи, музи­канти — мають право на iм'я, право на захист постановки i ви­конання вiд перекручень, право здiйснювати i дозволяти вико­ристання постановки i виконання, право на винагороду. Особи, що зробили звуко- i вiдеозапис, мають право викорис­товувати його або дозволяти вiдтворювати. Використання цих записiв iншими особами може мати мiсце лише з дозволу автора запису або його правонаступникiв на основi договору. Право на звуко- i вiдеозапис включає: право на вiдтворення будь-яким способом; право на публiчне розповсюдження, в тому числi передачу за кордон; право на захист вiд iмпорту i розпов­сюдження примiрникiв запису без дозволу правоволодiльця. При цьому право комерцiйного прокату зберiгається за автором зву­ко- чи вiдеозапису i в тому випадку, коли право власностi на примiрник цього запису належить не його творцю. Творцi звуко- чи вiдеозапису, органiзацiї ефiрного мовлення здiйснюють свої права в межах договору з автором твору i вико­навцем. Органiзацiї ефiрного мовлення мають право дозволяти iншим органiзацiям ретрансляцiю, запис i вiдтворення їхнiх пе­редач. трансляцiї в ефiрi. 7. Змiст авторських договорiв. Як i будь-який цивiльно-правовий договiр, авторський договiр має вiдповiдати вимогам закону i мiстить усi необхiднi умови та реквiзити, без яких договiр не дiйсний (сторони договору, їхнi адреси i мiсцезнаходження тощо). Сторонами в авторських дого­ворах, з одного боку, завжди є громадянин — автор або його пра­вонаступники, а з другого, як правило, — юридична особа, яка за родом своєї дiяльностi має змогу випустити твiр у свiт. Це можуть бути державнi, колективнi, акцiонернi органiзацiї. З цього загаль­ного правила є лише два винятки — в договорi художнього замов­лення замовником може бути i громадянин, а в договорах про депонування рукописiв з обох бокiв виступають органiзацiї. Об'єктом договору, як вже зазначалось, є результат творчої працi — твiр, втiлений у таку об'єктивну форму, що робить його придатним для сприймання iншими особами, вiдтворення i розповсюдження[11] . Форма авторського договору письмова, якщо законодавством не передбачено iнше. Недодержання простої письмової форми, що вимагається зако­ном, у разi виникнення спору позбавляє сторони посилатися для пiдтвердження угоди на показання свiдкiв. Проте недодержання письмової форми не тягне за собою недiйсностi автор­ського договору. Бiльше того, закон допускає можливiсть в ок­ремих випадках укладати авторський договiр в уснiй формi, на­приклад, про опублiкування творiв у перiодичних виданнях та енциклопедiях. Строки в авторських договорах мають iстотне значення. Для рiзних авторських договорiв вони неоднаковi. У видавничому договорi слiд розрiзняти строк його дiї, строки випуску твору у свiт, строк подання роботи до видавництва за договором замов­лення, строки для розгляду i оцiнки твору та iншi. Вiдповiдно до чинного законодавства видавничий договiр дiє протягом вста­новленого строку. Безстроковi договори не допускаються, але якщо в договорi строк не вказано, то застосовується норматив­ний строк, тобто три роки, протягом яких автор не має права без письмової згоди видавництва передати цей самий твiр третiм особам для використання таким самим способом. Проте автор вправi без згоди видавництва, з яким уклав видавничий договiр, але обов'язково повiдомивши його, надрукувати свiй твiр в Ук­раїнi в газетах, журналах, альманахах. Строк для випуску твору в свiт коротший вiд строку дiї видав­ничого договору. Цей строк конкретизується в Типових видав­ничих договорах. Так, твiр обсягом до 10 авторських аркушiв має бути випущений в свiт протягом одного року, понад 10 ав­торських аркушiв — протягом двох рокiв. тiльки угодою сторiн, вiн не пiдлягає нормуванню. Строки для розгляду i оцiнки твору нормованi i не можуть змiнюватися угодою сторiн нi в бiльший, нi в менший бiк. Вiдповiдно до Типового видавничого договору рукопис вва­жається таким, що надiйшов до видавництва, якщо вiн поданий комплектне, належним чином оформлений i протягом 10 днiв пiсля його одержання видавництво не пред'явило авторовi пре­тензiй щодо оформлення чи комплектностi рукопису. Протягом 30 днiв i додатково ще по 4 днi на кожний автор­ський аркуш видавництво зобов'язане розглянути поданий у на­лежному виглядi рукопис i повiдомити автора або про схвалення твору, або про його вiдхилення на пiдставах, передбачених дого­вором, або про внесення до твору необхiдних поправок з точ­ним визначенням їх сутi. Виправлений автором рукопис видав­ництво повинно розглянути протягом 15 днiв i додатково по 2 днi на кожний авторський аркуш. Якщо авторовi протягом вка­заного строку не буде надiслано повiдомлення, твiр вважається схваленим. Для iнших видiв авторських договорiв вiдповiдними типовими договорами також встановленi конкретнi строки для створення i передачi твору органiзацiї, для його розгляду i оцiн­ки, але iншої тривалостi. Усi авторськi договори двостороннi, тобто кожна iз сторiн на­дiлена певними правами i обов'язками. Обов'язки автора твору. За авторським договором (крiм дого­вору про депонування рукопису) автор передає або зобов'язується створити i в обумовлений договором строк передати органiзацiї (або громадянину — в договорi художнього замовлення) оформ­лений вiдповiдно до Типового договору твiр. Автор твору зобов'язаний (там, де це передбачено Типовим договором) вносити за вказiвкою органiзацiї змiни i поправки, якщо вони не виходять за межi умов договору. Інколи виникає не­обхiднiсть внести вiдповiднi змiни, поправки або доповнення навiть пiсля схвалення твору. У таких випадках автор зобов'язаний дооп­рацювати твiр, внести вiдповiднi змiни, поправки чи доповнення. Автор зобов'язаний на вимогу видавництва i без додаткової винагороди вичитати коректуру, для чого угодою сторiн визна­чається певний строк. Обов'язки органiзацiї, яка використовує твiр. Органiзацiя, з якою укладено авторський договiр про створення i передачу для вико­ристання твору, зобов'язана прийняти обумовлений договором твiр, розглянути його в установленi строки i вiдповiдно оцiнити його. Власне прийняти твiр означає схвалити якiсть оформлен­ня твору. Якщо твiр оформлено належним чином, автору ви­дається розписка (повiдомлення) про те, що твiр прийнято. В установленi строки видавництво має розглянути твiр i прийняти рiшення про схвалення твору, його доробку або вiдхилення. Якщо доробка твору з об'єктивних причин неможлива або пiсля до­робки було визнано його непридатнiсть до використання, ав­торський договiр пiдлягає розiрванню. якщо випущено в обiг примiрники твору або твiр публiчно виконаний, публiчно показаний, переданий по радiо чи телебаченню або будь-яким iншим способом по­вiдомлений невизначеному колу осiб. Якщо ж органiзацiя протягом визначеного договором строку не здiйснила або не почала використання схваленого нею твору, вона зобов'язана на вимогу автора сплатити йому обумовлену винагороду повнiстю, якщо не доведе, що використати твiр не змогла з обставин, якi не залежать вiд автора. Договiр купiвлi-продажу квартири м. Івано-Франкiвськ 15 вересня 1999 р. мешкає в м. Галич по вул. Короля Данила буд. 9, кв. 46, уклали цей договiр про наступне: 1. Гр. Довбуш Олег Васильович продав, а гр. Демченко Наталiя Олегiвна купила квартиру № 4 в будинку № 25 по вул. Сiчових Стрiльцiв в м. Івано-Франкiвську. 3. Квартира належить Продавцю на пiдставi свiдоцтва про право власностi на квартиру, виданого Бюром по нерухомостi при Івано-Франкiвськiй дистанцiї цивiльних споруд Івано-Франкiвського вiддiлення Львiвської залiзницi 23 жовтня 1997 р., зареєстрованого в Івано-Франкiвському Бюро технiчної iнвентаризацiї за № 8657/49. 4. Вартiсть квартири 100 000 (сто тисяч) гривень. 5. Продаж вчинено за 105 000 (сто п’ять тисяч) гривень, якi одержанi Продавцем вiд Покупця ще до пiдписання цого Договору. 6. Продавець свiдчить, що квартира до укладення Договору не продана, не подарована, не заставлена, в спорi i пiд забороною не перебуває. 7. Спори, що можуть виникнути пiсля укладення цього Договору, вирiшуються в судовому порядку. 10. Змiст ст. 229 Цивiльного кодексу України i п. 13 Правил користування примiщеннями житлових будинкiв i прибудинковими територiями, затверджених Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 8 жовтня 1992 року № 572, сторонами роз’яснено. 11. Договiр укладено в трьох примiрниках, один з яких залишається у справах приватного нотарiуса Кочан М. В. нотарiальної контори, а решта видана сторонам. Пiдписи: Правомiрнiсть цiєї угоди i пiдписи сторiн завiрюю «15» вересня 1999 р. Кочан М. В., приватний нотарiус Івано-Франкiвського нотарiального округу. Метою цiєї курсової роботи є розкриття поняття i джерел авторського права, висвiтлення об’єктiв авторського права та суб’єктiв авторських вiдносин. Дiзналась про особливостi i види договiрних вiдносин у галузi реалiзацiї результатiв творчої дiяльностi, визначили поняття i види авторських договорiв та їх змiст. Отже, авторське право - сукупнiсть правових норм, якi регулюють вiдносини, що виникають внаслiдок створення i використання творiв лiтератури, мистецтва й науки. Недосконалiсть законодавства, яке регулює вiдносини в сферi авторського права створює деякi проблеми для авторiв творiв, це може завдати матерiальної та моральної шкоди. Очевидно те, що значення i роль об’єктiв авторського права для соцiально-економiчного прогресу суспiльства важко переоцiнити, швидше навпаки. Там де належним чином сприяють iнтелектульнiй дiяльностi, досягається високий рiвень добробуту народу. Свiтовий досвiд свiдчить: прогресу досягають там, де цiнують iнтелектуальну дiяльнiсть i вмiло використовують її здобутки. Проблема полягає також i в тому, що мало одержати бажанi результати творчої дiяльностi, їх ще треба рацiонально використати, а це не лекше нiж їх створити. 1. Конституцiя України. 2. Закон України «Про авторське право i сумiжнi права» вiд 4 люто­го 1994 р. ст. - 41. 3. Постанова Кабiнет Мiнiстрiв України №784 «Про мiнiмальнi ставки авторської винагоро­ди за використання творiв лiтератури i мистецтва» вiд 18 листо­пада 1994 р. 6. Постанови Пленуму Верховного суду України (1995-1998). Правовi позицiї щодо розгляду судами окремих категорiй цивiльних справ / Вiдп. редактор П.І. Шевчук. - К.: Юрiнком Інтер, 1998. - 72 с. 7. Захсит цивiльних справ у судi. Посiбник / Укладачi В. В. Комаров, В. А. Бiгун, П.І. Радченко. За ред. В. В. Комарова. - Х.: Основа, 1995. - 256 с. 8. Цивiльне право: пiдручник для студентiв юрид. вузiв та факультетiв. - К.: Вентурi., 1997. - 544 с. 9. Бюлетень законодавства i юридичної практики України. Практика судiв України в цивiльних справах. Шевчук П.І., Ярема А. Г., Девиденко Г.І., - К.: ЮРІНКОМ - 1995. [1] Закон України «Про авторське право i сумiжнi права» вiд 4 люто­го 1994 р. ст. - 41. [2] Цивiльне право: пiдручник для студентiв юрид. вузiв та факультетiв. - К.: Вентурi., 1997. - С. 383. [3] Закон України «Про авторське право i сумiжнi права» вiд 4 люто­го 1994 р. ст. - 21. [4] Цивiльне право: пiдручник для студентiв юрид. вузiв та факультетiв. - К.: Вентурi., 1997. - С. 385. [5] Закон України «Про авторське право i сумiжнi права» вiд 4 люто­го 1994 р. ст. - 12. [6] Цивiльне право: пiдручник для студентiв юрид. вузiв та факультетiв. - К.: Вентурi., 1997. - С. 390. [7] Закон України «Про авторське право i сумiжнi права» вiд 4 люто­го 1994 р. ст. - 14., п. - 1. [8] Постанова Кабiнет Мiнiстрiв України №784 «Про мiнiмальнi ставки авторської винагоро­ди за використання творiв лiтератури i мистецтва» вiд 18 листо­пада 1994 р. [9] Закон України «Про авторське право i сумiжнi права» вiд 4 люто­го 1994 р. ст. 29 п. 2. [12] Закон України «Про авторське право i сумiжнi права» вiд 4 люто­го 1994 р. ст. 29.