Аналiз поняття партiйнi системи
Партiйна система – це об’єднання взаємозалежних партiй, якi прагнуть до завоювання, утримання та здiйснення влади.
Рiзноманiтнiсть iсторичних i соцiально-культурних умов розвитку країни i народiв призвела до виникнення полiтичних партiй, що мають рiзнi органiзацiйнi структури, рiзну iдеологiчну спрямованiсть. Дiї полiтичних партiй тiсно пов’язанi одна з одною, взаємозалежнi, знаходяться в певних полiтичних вiдносинах зi всiма елементами i ланками полiтичної системи суспiльства. Полiтичнi партiї всi дiють в певних соцiально-економiчних умовах [7, c. 288].
Проблемi партiйної системи у науковiй лiтературi придiляється багато уваги. Пояснюється це тим, що з’ясування сутi цього питання дуже щiльно пов’язане з проблемою державного та полiтичного устрою. Але ця обставина тiльки ускладнює з’ясування сутi значення термiна.
У лiтературi можна знайти визначення партiйної системи у широкому та вузькому значеннi. У вузькому значеннi пiд партiйною системою розумiють взаємини мiж полiтичними партiями. У широкому – партiйна система ототожнюється з полiтичною системою.
Класичним вважається визначення «партiйної системи» запропоноване М. Дюверже - це особливий тип взаємозв’язкiв мiж певними її ознаками, такими наприклад, як кiлькiсть партiй, їх вiдноснi розмiри, домiнуюча сфера творення коалiцiї, географiчна локалiзацiя. Таким чином М. Дюверже не лише згадує про динамiчну систему взаємин мiж партiями, але водночас визначає декiлька ознак цiєї системи, що впливає на характер та спосiб формування конкретних мiж партiйних зв’язкiв.
Д. Рак вважає, що «партiйна система не є звичайною сумою партiй, людей, iнституцiй та форм активностi. Це сукупнiсть мiж полiтичними партiями в межах конкретного полiтичного режиму, що надає демократичним полiтичним партiям унiкального значення.
У розумiннi Дж. Сарторi, «партiйна система – це система взаємної дiяльностi, яка є результатом конкуренцiї помiж партiями. Вона спирається на взаємозалежнiсть партiй, на те що, кожна партiя є функцiєю (у математичному розумiннi) iнших партiй i регулює (в конкретний спосiб чи нi) на поведiнку iнших полiтичних партiй[5, c. 386].
полiтичних сил , що представленi в парламентi або таких, що прагнуть до представництва в парламентi[ 6, c. 337].
Отже поняття «партiйна система» можна визначити як:
так i на парламентськiй аренi;
- систему взаємних зв’язкiв мiж партiями, якi ухвалюють рiшення з приводу iснування самої системи;
- систему кооперацiйно-конкурентних зв’язкiв мiж партiями, принциповою митою яких є перенесення та реалiзацiя суспiльних iнтересiв у межах державного процесу ухвалення рiшення;
- система зв’язкiв, оформлених на рiзних полiтичних рiвнях : виборчому, парламентському та органiзацiйному.
Другий пiдхiд розширює суть поняття партiйної системи, застосовуючи йго до вiдносин, якi складаються як мiж партiями, так i мiж iншими органiзацiями (групами iнтересiв) та державними органами.
Дефiнiцiя М. Дюверже партiйної системи як системи вiдносин мiж полiтичними партiями передбачає щонайменше наявнiсть двох полiтичних партiй. У межах цього визначення важко знайти мiсце однопартiйнiй системi. Однак, можна прийняти однопартiйну систему як таку, що не допускає iснування iнших партiй.
Наступна проблема, що стосується цього питання – це питання чи всi полiтичнi партiї держави входять до складу партiйної системи. Якщо визначити партiйну систему як систему зв’язкiв мiж iснуючими полiтичними партiями, то серед них можна видiлити окрему пiдсистему – партiї, що пiдтримують iснуючий устрiй. Цi партiї бiльш пов’язанi мiж собою i iснуючою владою, нiж iншi партiї. Часто вони створюють коалiцiї проти партiй, що мають намiр змiнити iснуючий полiтичний устрiй. Отже, до партiйної системи належать всi полiтичнi партiї, якi дiють у державi легально, незалежно вiд їхнього ставлення до певного устрою.
Іншою є ситуацiя стосовно нелегально iснуючих партiй. Навряд чи можна включити їх у поняття партiйної системи – вони iснують як група тиску, здiйснюючи вiдповiдний вплив на полiтичну систему ззовнi, становлять частину полiтичної але не партiйної системи[5, c. 388-389].
Соцiально – полiтичний подiл
полiтичної спiльноти, в межах якого визначенi соцiальнi групи здiйснюють пiдтримку конкретних напрямкiв полiтики, а також полiтичних партiй, якi є представниками, коли iншi соцiальнi групи пiдтримують опозицiйнi полiтичнi партiї i вiдповiднi iм. полiтичнi партiї ( С. Бартолiнi i П. Маєр).
1. Соцiоекономiчний (класовий) подiл.
Цей тип наявний в усiх демократичних полiтичних системах i найповнiше вiдображає структуру партiйних систем. Також виражається в конкуренцiї мiж партiями (блоками) лiвицi та правицi. Однак, останнiм часом зменшується вплив цього типу конфлiкту на характер полiтичного змагання.
2. Релiгiйний подiл. i ролi церкви та релiгiї в життi суспiльства. Цього подiлу немає у всiх державах Захiдної Європи, хоча в деяких з них вiн набув соцiального характеру з важливим значенням. Однак сьогоднi цей подiл втрачає свою полiтичну значущiсть.
3. Культурно-етичний подiл
. Вираженням є участь у полiтичнiй конкуренцiї партiй, якi представляють iнтереси нацiональних меншин (субкультур). Проявляється вiн лише в гетерогенних суспiльствах, де етнiчнi проблеми набувають полiтичного характеру. Багато дослiдникiв вважають, що процес модернiзацiї спричинив остаточне вилучення з полiтичного змагання традицiйних територiальних (етнiчних чи мовних) конфлiктiв.
4. перших у цьому випадку не пов'язаний з етнiчними чи мовними вiдмiнностями. [5, c. 406-416]
Основи типологiї партiйних систем
Важливою проблемою теорiї полiтичних партiй є проблема класифiкацiй партiйних систем. Всi iснуючi класифiкацiї можна подiлити на двi великi групи – заснованi на кiлькiсному критерiї та заснованi на якiсних критерiях
1. Типологiя на основi
к
iлькiсного критерiю обрахунку партiй є їхня потенцiйна здатнiсть здобуття та спiвучастi в здiйсненнi влади чи потенцiал керiвництва. Лише з врахуванням цього можна пiдходити до такої класифiкацiї. За такого пiдходу видiляється двопартiйна система (бiпатризм), багатопартiйна система i система «двох з половиною партiй»[5, c. 418].
Бiпатризм партiй; так парламентерська бiльшiсть дозволяє уряду функцiонувати упродовж усiєї легiслатури i забезпечує його стабiльнiсть. Якщо двi партiї збирають переважну бiльшiсть голосiв, то з урахуванням чергування така ж пропорцiя громадян буде представлена не лише в парламентi, а й в урядi (США, Канада, Австралiя).
у парламентi. Деякi партiї навiть за наявностi прийнятої для бiльшостi програми дiй не здатнi правити самостiйно i беруть участь у коалiцiйних урядах (Бельгiя, Голландiя, Італiя).
Система «двох з половиною партiй»
- це перехiдний варiант мiж бiпатризмом i багатопартiйнiстю; має властивi лише їй особливостi: поруч з двома сильними партiями з’являється третя, здатна визначити успiх однiєї з них i обриси урядової коалiцiї. Це двопартiйна модифiкована угода (Англiя, Нiмеччина).
Двоблокова угода
є ще одним рiзновидом партiйної системи. Це коалiцiя двох блокiв партiй, союзи партiй на основi iдеологiчних зв’язкiв. Партiї, що виступають поза блоками, не вiдiграють суттєвої ролi у полiтичному життi. Така угода є характерною для полiтичної системи з вираженими iдейними подiлами ( блоки правих i лiвих сил), у нiй суперництво партiй триває не лише пiдчас виборчих компанiй (Францiя).
Система домiнування
є характерною для тих полiтичних систем, в яких одна партiя здiйснює владу протягом тривалого перiоду часу; вона вiдповiдає вимогам всенародної, проводить свою роботу в усiх соцiальних верстах i забезпечує iдеологiчну стабiльнiсть суспiльства. Їй сприяє вiдсутнiсть сильної об’єднаної опозицiї (Мексика, Японiя, Швецiя, Іспанiя).
Є й перехiднi партiйнi системи
, вони не постiйнi i недовготривалi; формуються i дiють у надзвичайних умовах – у випадку загрози полiтичнiй незалежностi країни, у ходi нацiонально-визвольної боротьби або в перiод формування широких демократичних фронтiв, створених для повалення диктаторських режимiв (Іспанiя в перiод режиму Франко)[8, c. 208].
2. Типологiя на основi якiсних критерiїв
. Дозволяє визначити ступiнь впливу партiї на полiтичну поведiнку громадян i оцiнити ii функцiональнiсть за всiма параметрами. Полiтична вага партiї набуває особливого значення в багатопартiйнiй системi, яка передбачає наявнiсть конкуренцiї; вона складається з трьох змiнних: кiлькiсть членiв партiї; кiлькiсть виборцiв, що голосують за неї, кiлькiсть депутатських мандатiв, одержаних партiєю на виборах. Все це визначає вплив партiї на процес прийняття полiтичних рiшень[5, c. 419].
Дж. Ла Пломбар та М. Вайнер запровадили в науковий обiг такi якiснi подiлу партiйних систем: перше – це подiл на гегемонiчнi та змiннi, друге – подiл на iдеологiчнi та прагматичнi системи.
Гегемонiчна система
– це така система в якiй одна партiя здiйснює державне керiвництво протягом тривалого часу ( США, де були перiоди, коли республiканцi перебували при владi до 20 рокiв, Індiя, Норвегiя, Японiя пiд час правлiння лiбералiв, а також Італiя, де всi пiслявоєннi урядовi коалiцiї формувалися навколо християнських демократiв).
Змiнна партiйна система
Ідеологiчна система
– в якiй конкуренцiя мiж партiями заснована на iдеологiчних суперечностях, якi i є основою мiж партiйного змагання.
Прагматична система
– це така, в якiй полiтичнi партiї змагаються мiж собою за допомогою неiдеологiчних аргументiв (США).
Розподiл мiсць у парламентi покликала до життя ще одну класифiкацiю партiй, яка ґрунтується на порiвняльних масштабах i впливу:
· мажоритарна партiя
– партiя, що отримала абсолютну бiльшiсть мандатiв, право на формування уряду i, вiдповiдно, проведення власного полiтичного курсу;
· партiя з мажоритарним визначенням
здатна в ситуацiї чергування партiй перемогти на наступних виборах, тобто стати мажоритарною;
· домiнуюча партiя
– партiя, що отримала вiдносну бiльшiсть депутатських мандатiв;
· мiноритарна партiя
– має мiнiмальну кiлькiсть мандатiв[8, c. 2009].
Існують й iншi пiдґрунтя класифiкацiї партiйних систем. Так, наприклад, залежно вiд полiтичного режиму розрiзняють такi полiтичнi системи:
· тоталiтарнi;
· авторитарнi;
· демократичнi[2, c. 198].
За характером взаємодiї з зовнiшнiм середовищем:
· вiдкритi системи;
· закритi системи
.
Прикладом закритої полiтичної системи була полiтична система кол. СРСР, для якої була притаманна вiдсутнiсть будь-яких зв'язкiв з країнами, якi не належали до соц. табору.
В iсторичному аналiзi використовуються характеристика систем з позицiй формацiйного пiдходу:
· рабовласницькi;
·
· капiталiстичнi;
·
.
· англо-американську
з секулярною, плюралiстичною i гомогенною культурою, що означає: бiльшiсть громадян подiляють спiльнi базовi цiнностi i норми;
·
, яка характеризується фрагментарною полiтичною культурою;
·
з диференцiйованою полiтичною культурою;
· тоталiтарну
з гомогенною полiтичною культурою, причому сама гомогеннiсть визначається вiдсутнiстю плюралiзму i можливiстю реалiзацiї власного iнтересу[3, c. 176]
Полiтичнi партiї забезпечують необхiдний зв'язок мiж народом i предстаницiким механiзмом правлiння. А Узгоджене, системне застосування низки наведених та iнших типологiй полiтичних систем дає можливiсть глибоко й детально аналiзувати полiтичнi структури та процеси конкретних країн.
партiйний система соцiополiтичний угода
| 
