Адвокат как субьект доказывания в цивильном процесе
КУРСОВА РОБОТА
АДВОКАТ ЯК СУБ’ЄКТ ДОКАЗУВАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
Змiст
Вступ……………………………………………………………………………….
Роздiл І. Теоретичнi основи доказування у цивiльному процесi
1. 1 Поняття доказiв та доказування……………………………………………..
1. 2 Процес доказування в цивiльному процесi: суб’єкти, засоби, принципи, стадiї………………………………………………………………………………..
Роздiл ІІ. Пiдготовча дiяльнiсть адвоката до цивiльного процесу
2. 1 Виявлення доказiв, їх дослiдження та оцiнка…………………………….
2. 2 Визначення адвокатом предмету та межi доказування…………………
3. 2 Реалiзацiя стадiй доказування: основнi принципи та методи…………….
3. 3 Проблеми та перспективи участi адвоката в процесi доказування. ……..
Висновки…………………………………………………………………………
ВСТУП
Розбудова правової держави є неможливою без створення гарантiй для захисту прав людини, без забезпечення механiзму функцiонування такого специфiчного демократичного iнституту, яким є адвокатура.
У цивiльному судочинствi, як свiдчить судова практика, вiд загального числа справ, у яких беруть участь представники сторiн, бiльшiсть їх розглядається за участю адвокатiв. Його участь в судi надає змогу особi, права та законнi iнтереси якої порушено, отримати квалiфiковану юридичну допомогу та повною мiрою захистити свої права та законнi iнтереси. Правосуддя з цивiльних справ певною мiрою вiдбиває професiоналiзм юридичної практики в цiлому та ступiнь захищеностi суб'єктивних прав i охоронюваних законом iнтересiв громадян.
Тема нашого дослiдження – «Адвокат як суб’єкт доказування в цивiльному процесi».
участi адвоката у цивiльному процесi, що робить тему актуальною.
Мета роботи – дослiдити дiяльнiсть адвоката як суб’єкту доказування в цивiльному судочинствi.
1. дослiдити найбiльш актуальних питань участi адвоката у цивiльному процесi;
2. проаналiзувати стадiї цивiльного процесу та роль адвоката у кожнiй з них;
Об’єктом даної роботи є адвокат як суб’єкт доказування.
Предметом являється дiяльнiсть адвоката в цивiльному процесi.
Тема широко освiтлена в лiтературi.
Зокрема основою для написання роботи послужило коло документальних джерел, якi можна роздiлити по наступних змiстовних групах :
1. Навчальнi видання, що дають загальну характеристику цивiльного процесу та адвокатури - Цивiльний процес України: Навчальний посiбник. /Чорнооченко C. I.; Адвокатура України: Навч. посiб. для студентiв юрид. вищих навч. закладiв i фак. /Святоцький О. Д., Михеєнко М. М.
Панасюк О. Актуальнi проблеми надання правової допомоги i роль адвокатури в Українi // Адвокат. - 2002. - № 4 - 5.
"Про адвокатуру" вiд 19. 12. 1992; Цивiльний процесуальний кодекс України.
При дослiдженнi цiєї теми були використанi наступнi методи: юридичний, дiалектичний, системного аналiзу.
РОЗДІЛ І
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОКАЗУВАННЯ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
1. 1 Поняття доказiв та доказування
Виконання завдань цивiльного судочинства залежить вiд встановлення судом у справi об'єктивної iстини та правильного застосування норм матерiального i процесуального права. Для цього ст. 15 ЦПК покладає на суд обов'язок, зберiгаючи об'єктивнiсть i неупередженiсть, створювати необхiднi умови для всебiчного i повного дослiдження обставин справи[i]
.
Така дiяльнiсть вiдбувається в процесi судового розгляду справи в результатi здiйснення судом i особами, якi беруть участь у справi, доказування i пiзнання в установленому цивiльному процесуальному порядку. Виходячи з дiалектичного розумiння пiзнання як процесу вiдбиття в свiдомостi людини об'єктивної реальностi, зовнiшнього свiту, природи i суспiльства, пiзнання в цивiльному судочинствi — процес вiдбиття в свiдомостi суддiв i осiб, якi беруть участь у справi, обставин конкретної справи i доказiв, що їх пiдтверджують та iснують в об'єктивному свiтi. Пiзнання складається з дiалектичної єдностi розумової i процесуальної дiяльностi суду i осiб, якi беруть участь у справi, та яка вiдбувається в процесi подання, дослiдження i оцiнки матерiалiв цивiльної справи.
Пiзнавальна процесуальна дiяльнiсть складається з чотирьох частин (видiв): доказування фактичних обставин, якi з'ясовуються пiд час розгляду справи; встановлення судом деяких фактичних обставин пiд час розгляду справи шляхом безпосереднього спостерiгання суддями в судовому засiданнi; пiзнання судом спiрних правовiдносин, прав i обов'язкiв сторiн; пiзнання, яке здiйснюється вищестоящими суддями в процесi перевiрки законностi i обґрунтованостi судового рiшення у цивiльнiй справi.
Об'єктом пiзнання в цивiльному судочинствi є матерiали справи, її обставини — фактичнi i юридичнi — та докази, на пiдставi яких вони встановлюються; метою пiзнання — встановлення об'єктивної iстини у справi; засобами пiзнання — доказування i докази; процесуальна форма пiзнання — судовий розгляд. А пiзнавальна процесуальна дiяльнiсть (процес пiзнання) виступає методом встановлення об'єктивної iстини у справi, її фактичного i юридичного складу.
Об'єкт пiзнання формується поступово. При прийняттi судом матерiалiв справи до свого провадження вирисовуються тiльки загальнi контури, якi в процесi розвитку судочинства розширюються i поглиблюються. Обставини i докази можуть носити суперечливий характер, взаємно виключати i доповнювати один одного, але важливо те, щоб по кожнiй обставинi, яка пiдлягає доказуванню, було достатньо необхiдних доказiв для її всебiчного, повного i об'єктивного з'ясування.
Отже, докази i доказування в цивiльному судочинствi є невiд'ємною частиною i процесуальним засобом пiзнання у справi, її правильного вирiшення.
В теорiї цивiльного процесу питання про поняття доказування, його суб'єкти, структурнi частини доказування є дискусiйним. Було висловлене мiркування, за яким суб'єктами доказування виступають сторони; змiстом доказування — процесуальна дiяльнiсть сторiн по ствердженню фактичних обставин справи, подання доказiв, спростування доказiв протилежної сторони, заявлення клопотань про витребування доказiв, участь в їх дослiдженнi[ii]
. Але таке визначення доказування не вiдповiдає нормам ЦПК. Особи, якi беруть участь у справi, мають право подавати докази, брати участь в їх дослiдженнi, давати уснi й письмовi пояснення судовi, подавати свої доведення, висловлювати мiркування та заперечення (ст. 99 ЦПК)[iii]
. Отже, суб'єктами доказування є всi особи, якi беруть участь у справi, вказанi в ст. 98 ЦПК[iv]
. Суд також є суб'єктом доказування, бере участь в доказовiй дiяльностi: зобов'язаний забезпечити повне, всебiчне i об'єктивне з'ясування обставин справи (ч. 2 ст. 162, ст. 62 ЦПК), сприяти сторонам у збираннi доказiв (ст. 30 ЦПК), вирiшувати питання про належнiсть i допустимiсть доказiв (статтi 28, 29 ЦПК)[v]
. Що ж до змiсту доказування в цивiльному процесi, то воно складається не тiльки з процесуальної (практичної) дiяльностi, а поєднує в собi i розумову, логiчну дiяльнiсть. Перша врегульована нормами цивiльного процесуального права, друга — законами логiчного мислення. Вiдповiдно до ст. 62 ЦПК оцiнка доказiв пiдпорядкована вимогам правових норм i законам логiчного мислення[vi]
.
справи, прав i обов'язкiв сторiн, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактiв, зазначення доказiв, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослiдження i оцiнки доказiв; б) докази i доказування виступають процесуальними засобами пiзнання в цивiльному судочинствi.
Поняття i основнi ознаки доказiв в цивiльному судочинствi можна визначити з ст. 27 ЦПК, за якою доказами в цивiльнiй справi є будь-якi фактичнi данi, що вмiщують iнформацiю про обставини, необхiднi для правильного вирiшення справи; носiями такої iнформацiї виступають точно визначенi засоби доказування; одержання цiєї iнформацiї судом здiйснюється в порядку, визначеному законом[vii]
. Отже, вiдповiдно до зазначеної статтi доказами в справах у цивiльному судочинствi будуть одержанi з передбачених законом i допустимих ним засобiв доказування у визначеному порядку будь-якi фактичнi данi, на пiдставi яких суд встановлює наявнiсть чи вiдсутнiсть обставин, що обґрунтовують вимоги i заперечення сторiн та iншi обставини, що мають значення для правильного вирiшення справи.
закладена така iнформацiя — засоби доказування; встановленим процесуальним порядком одержання, дослiдження i оцiнки змiсту i процесуальної форми (доказової iнформацiї i засобiв доказування).
Змiст доказiв — сукупнiсть фактичних даних про обставини, що обґрунтовують вимоги i заперечення сторiн та iншi обставини, що мають значення для правильного вирiшення справи. Обставинами будуть юридичнi факти — дiї (бездiяльнiсть) i подiї. Фактичнi данi як доказова iнформацiя можуть виступати в безпосереднiй i опосередкованiй формi — прямого або побiчного доказу.
Процесуальна форма доказiв — засоби доказування – виступають джерелами iнформацiї про фактичнi данi. Статтею 27 ЦПК (ч. 2) встановлено п'ять процесуальних форм одержання фактичних даних: пояснення сторiн i третiх осiб, показання свiдкiв, письмовi докази, речовi докази, висновки експертiв[viii]
. Але в процесуально-правовому становищi сторiн перебувають заявники й заiнтересованi особи в справах, що виникають з адмiнiстративно-правових вiдносин i окремого провадження, а також iншi особи, якi беруть участь у справi. Вони подають докази (ст. 30 ЦПК)[ix]
, дають письмовi i уснi пояснення суду (ст. 180 ЦПК)[x]
, в яких вмiщується iнформацiя про фактичнi данi, одержанi в результатi особистого спостерiгання або вiд iнших осiб, що мають значення для правильного вирiшення справи. Тому пояснення таких осiб є засобом доказування.
В судовiй практицi в цивiльних справах допускається розширення кола засобiв доказування. В разi необхiдностi судами можуть бути прийнятi як письмовi докази документи, одержанi за допомогою електронно-обчислювальної технiки. А з врахуванням думки осiб, якi беруть участь у справi, суд може також дослiджувати поданi звуко-вiдео записи.
Для виявлення особливостей окремих доказiв вони класифiкуються за видами. За характером зв'язку фактичних даних (змiсту доказiв) з фактами, якi пiдлягають встановленню (з фактами, якi пiдлягають доказуванню), докази подiляються на прямi i побiчнi. Прямi докази бiльш вагомi для пiзнання, оскiльки вони дають можливiсть зробити однозначний висновок про наявнiсть чи вiдсутнiсть фактiв, якi пiдлягають доказуванню. Побiчнi — характеризуються численнiстю зв'язкiв з фактами, якi пiдлягають встановленню, тому в процесi пiзнання дають можливiсть зробити декiлька вiрогiдних висновкiв про них. Отже, в доказовiй дiяльностi, в процесi пiзнання iстини вони спричинюють труднощi.
За процесом формування даних про факти (характерами створення доказiв) докази класифiкуються також за двома видами — первиннi i похiднi. Первиннi (першоджерела, безпосереднi) формуються пiд безпосереднiм впливом фактiв, якi пiдлягають встановленню (безпосереднiх фактiв), вiд носiя iнформацiї (джерела доказiв). Похiднi (опосередкованi, копiї) — вiдтворюють (копiюють) данi, одержанi вiд iнших джерел, тобто формуються пiд впливом опосередкованих джерел. Значення цiєї класифiкацiї в тому, що вона розкриває процес формування доказiв i цим саме сприяє правильному веденню їх дослiдження i оцiнцi в процесi судового розгляду цивiльної справи.
В юридичнiй лiтературi обґрунтовується також третя пiдстава для класифiкацiї доказiв — за джерелом, за допомогою якого суд їх одержує: на особистi i речовi, i за цими ж пiдставами на первиннi i похiднi; на особистi, речовi i змiшанi. До складу особистих доказiв включається не тiльки пояснення осiб, якi беруть участь у справi, показання свiдкiв i висновки експертiв, а й рiзнi документи, оскiльки вони виходять вiд вiдповiдних осiб. Дiйсно, пояснення сторiн є особистим доказом i воно не перестає бути таким незалежно вiд того, чи буде воно одержано в уснiй або письмовiй формi (ст. 180 ЦПК)[xi]
. Експерт дає висновок виходячи з своїх спецiальних пiзнань, тому його висновок стосується не змiшаних, а особистих доказiв.
Отже, носiями даних про факти виступають особи i речi (предмети), якi можуть вiдтворити закрiплену i збережену в них iнформацiю про вiдомi обставини, що мають значення для справи. В особистих доказах носiєм iнформацiї про факти завжди виступає людина, яка мусить правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, зберегти їх в пам'ятi i вiдтворити (давати пояснення, показання — статтi 40, 42 ЦПК)[xii]
. Особистi докази носять суб'єктивний характер, тому в пiзнавальнiй дiяльностi необхiдно враховувати психологiю особи, наявнiсть матерiально-правової заiнтересованостi у справi та особливих стосункiв з сторонами.
по-рiзному. Видiляються такi елементи (ступенi): твердження про факти; визначення заiнтересованих осiб щодо доказiв; подання доказiв; витребування доказiв судом за клопотанням осiб, якi беруть участь у справi, або за своєю iнiцiативою; дослiдження доказiв; оцiнка доказiв[xiii]
.
Початковий ступiнь — твердження про факти — означає, що позивач й iншi особи, якi пред'являють вимогу на захист його прав, повиннi в позовнiй заявi викласти обставини, якими обґрунтовуються вимоги (п. 4 ст. 137 ЦПК)[xiv]
, тобто на обґрунтування позову вказати на юридичнi факти, якi породжують, змiнюють або припиняють його права i обов'язки. Суд, в результатi покладеного на нього обов'язку по з'ясуванню дiйсних обставин у справi (ст. 15 ЦПК)[xv]
, може i зобов'язаний вказати сторонам й iншим особам, котрi порушили справу, на факти, на якi вони не посилалися, але якi пiдлягають перевiрцi в судовому засiданнi.
Другий ступiнь — сторони й iншi зацiкавленi особи вказують на докази, що стверджують позов (п. 5 ст. 137 ЦПК)[xvi]
. Вказування на докази — це iнформацiя, повiдомлення про конкретнi засоби доказування, на пiдставi яких пiдтверджується наявнiсть чи вiдсутнiсть викладених обставин, що обґрунтовують вимоги i заперечення сторiн. Норми ЦПК не зобов'язують при пред'явленнi позовної заяви подавати необхiднi докази, а лише зазначити тi, що стверджують вимогу, а саме: на показання свiдка i про його виклик до суду — зазначити прiзвище, iм'я, по батьковi, мiсце проживання i обставини, якi вiн може пiдтвердити (ст. 43 ЦПК)[xvii]
; на письмовi докази i якi обставини вони можуть пiдтвердити (ст. 47 ЦПК)[xviii]
та iн. Вказування на докази можна зробити не тiльки в стадiї порушення цивiльного процесу у справi, а й в наступних стадiях провадження судочинства.
При пiдготовцi справи до розгляду позивач на заперечення вiдповiдача може (на пропозицiю суддi) вказати на додатковi докази, а вiдповiдач — на докази, якi пiдтверджують його заперечення (пп. 1,2 ст. 143 ЦПК)[xix]
. В судовому засiданнi особи, якi беруть участь у справi, можуть вказати на новi докази i заявити клопотання про їх представлення (ст. 171 ЦПК)[xx]
.
у витребуваннi таких доказiв (четвертий ступiнь) (ч. 2 ст. 30, пп. 1, 2 ст. 143, ст. 171 ЦПК)[xxi]
.
П'ятим ступенем доказування є дослiдження доказiв, тобто безпосереднє сприйняття i вивчення складом суду в судовому засiданнi iнформацiї про фактичнi данi, представленої сторонами й iншими особами, якi беруть участь у справi, за допомогою передбачених в законi засобiв доказування на пiдставi принципiв усностi й безпосередностi. Процес дослiдження доказiв полягає в поєднаннi емпiричної i логiчної дiяльностi суду, спрямованої на пiзнання фактичних даних, їх змiсту i достовiрностi, процесу їх формування, збереження i забезпечення. Фактичнi данi (обставини у справi) — реальнi категорiї, тому дослiдження в судi доказiв має за мету одержання необхiдного для вирiшення справи висновку про їх реальне iснування
Якiсть доказування забезпечується визначеним ЦПК процесуальним порядком i способом їх дослiдження. Спосiб дослiдження — це шлях одержання iнформацiї про фактичнi данi вiд засобiв доказування, вид i характер здiйснюваних процесуальних дiй: допит свiдкiв, дача пояснень сторонами й iншими особами, якi беруть участь у справi, оголошення письмових доказiв, огляд речових доказiв.
Порядок дослiдження доказiв — це системнiсть процесуальної форми виконуваних процесуальних дiй по дослiдженню доказiв. Так, свiдок допитується в судовому засiданнi в уснiй i безпосереднiй формi, з попередженням про кримiнальну вiдповiдальнiсть за дачу неправдивих свiдчень.
Завершується дослiдження доказiв їх оцiнкою (шоста ступiнь). Оцiночна думка суду про докази формується з початкових етапiв судового доказування, але остаточно в повному обсязi визначається в нарадчiй кiмнатi i впроваджується в змiст постановленого судом рiшення, в його мотивувальнiй частинi (статтi 203, 210, ЦПК)[xxii]
.
За законами цивiльного процесуального права оцiнку доказiв провадять тiльки суб'єкти цивiльних процесуальних правовiдносин, суб'єкти доказування. Оцiнюється тiльки фактичний склад, одержаний безпосередньо в установленому законом процесуальному порядку i з передбачених засобiв доказування. Оцiнка спрямовується на встановлення достовiрностi чи вiдсутностi обставин, якi обґрунтовують вимоги i заперечення сторiн та iншi обставини, що мають значення для правильного вирiшення справи, винесення судом законного i обґрунтованого рiшення. Оцiнка доказiв втiлюється в певнiй процесуальнiй дiї, тобто має свою об'єктивну процесуальну форму.
Суб'єктами оцiнки доказiв є не тiльки суд, а й усi суб'єкти доказової дiяльностi — особи, якi беруть участь у справi. Оцiнка ними доказiв є необхiдним елементом їх доказової дiяльностi щодо подання, витребування, дослiдження доказiв.
Процесуально-правовими гарантiями правильної оцiнки судом доказiв є правила (в лiтературi називають їх ще принципами), сформульованi в ст. 62 ЦПК[xxiii]
. Вiдповiдно до них суд оцiнює докази: 1) за своїм внутрiшнiм переконанням; 2) на пiдставi всебiчного, повного i об'єктивного розгляду в судовому засiданнi всiх обставин справи в їх сукупностi; 3) керуючись законом; 4) при оцiнцi нiякi докази не мають для суду наперед встановленої сили.
судовi, подавати свої доводи, мiркування та заперечення (ст. 99 ЦПК)[xxiv]
, тобто мають право на доказування. Сторони, подаючи докази, реалiзують своє право на доказування i одночасно виконують обов'язок по доказуванню, оскiльки ст. 30 ЦПК закрiплює правило, за яким кожна сторона повинна довести тi обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень[xxv]
. Обов'язок по доказуванню покладається також на третiх осiб, прокурора, органи державного управлiння й iнших осiб, якi беруть участь у справi i в правовому становищi прирiвнюються до сторiн (статтi 120, 122 ЦПК)[xxvi]
.
Важливе значення у процесi доказування має принцип про належнiсть доказiв, закрiплений в ст. 28 ЦПК[xxvii]
. Належними будуть докази, якi мають значення для справи, тобто мають властивiсть пiдтвердити взаємопов'язанi з ним iстотнi обставини i якi у вiдповiдностi з нормою матерiального права створюють фактичну основу спiрних правовiдносин. Вони входять до складу пiдстав позову або пiдстав заперечень проти нього i характеризуються значущiстю фактiв для визначення спiрних правовiдносин та зумовленiстю цих фактiв нормам матерiального права.
процес подання, збирання i дослiдження доказiв для введення в орбiту доказування фактичних даних, якi складають його предмет. Питання належностi доказiв вирiшується судом при порушеннi справи, в стадiях пiдготовки i судового розгляду.
[i]
Цивiльний Процесуальний Кодекс України // zakon.rada.gov.ua – С. 1. – 21 березня, 2011.
[ii]
Комаров В. В. Доказування та докази в цивiльному судочинствi. В кн. Цивiльне процесуальне право України. / За ред. В. В. Комарова. - Хар-кiв:Право, 1999. – С. 25.
[iii]
Цивiльний Процесуальний Кодекс України // zakon.rada.gov.ua – С. 3. – 21 березня, 2011.
[iv]
Там само. – С. 9.
[v]
Там само: Ст. 28 – С. 1; Ст. 29 – С. 1; Ст. 30 – С. 1; Ст. 62 – С. 2; Ст. 162 – С. 5.
[vii]
Там само. – С. 1.
[ix]
Там само.
[x]
Там само. – С. 5.
[xi]
Там само.
[xii]
Там само. – С. 2.
[xiii]
Цюра Т. Принципи i сучаснi проблеми процесу доказування // Пiдприємництво, господарство i право. - 2002. - №6. – С. 45.
[xiv]
Цивiльний Процесуальний Кодекс України // zakon.rada.gov.ua – С. 4. – 21 березня, 2011.
[xv]
Там само. – С. 1.
[xvi]
Там само. – С. 4.
[xvii]
Там само. – С. 2.
[xviii]
Там само.
[xix]
Там само. – С. 4.
[xx]
Там само. – С. 5.
[xxi]
Там само: Ст. 30 – С. 1; Стт. 143 – С. 4; Ст. 171 – с. 5.
[xxii]
Там само. – С. 6.
[xxiii]
Там само. – С. 2.
[xxiv]
Там само. – С. 3.
[xxv]
Там само. – С. 1.
[xxvi]
Там само. – С. 4.
| 
