Банкрутство 4

Банкрутство 4 стор. 3 1. 4 2. Деякi тонкостi процедури банкрутства …………………………………….… 5 3. Фiктивне банкрутство ………………………………...……………………….. 9 3. 1 Органи, що виявляють ознаки фiктивного банкрутства …………………….. 9 3. 2. 11 4. 11 5. Пiдстави для порушення справи про банкрутство …………………………... 14 6. Заява про порушення справи про банкрутство ………………………………. 15 7. Порушення справи про банкрутство …………………………………………. 16 8. Приклад вiдновлення платоспроможностi пiдприємства................................ 17 9. 21 Висновок ……………………………………………………………………….. 28 Лiтература............................................................................................................ 31 Вступ. В Українi тiльки одне iз сорока пiдприємств-банкрутiв проходить процедуру фiнансового оздоровлення, одержуючи шанс на друге життя. Провина цьому, вважають банкрути, недосконала законодавча база. Сьогоднi у Верховнiй Радi України знаходиться кiлька законопроектiв, що мають намiр кардинально змiнити ситуацiю з банкрутством пiдприємств i повиннi ввести прозору процедуру їхньої санацiї. Дiри в iснуючому законодавствi про банкрутство дозволяють активно використовувати його за принципом «закон, що дишло». Так, виступаючи на Макiївському металургiйному комбiнатi, президент України Леонiд Кучма покритикував прийнятий Верховною Радою Закон про банкрутство, заявивши, що вiн сприяє тiньовiй приватизацiї державних пiдприємств. Дiючий Закон «Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом» (далi – Закон) не захищає жодну зi сторiн, що приймають участь у процедурi банкрутства i санацiї. Зокрема, кредитор не одержує повної гарантiї погашення кредиторської заборгованостi, боржник не має можливостi вiдновити свою платоспроможнiсть, а iнвестор-санатор не дiстає права i юридичнi повноваження на проведення всiх поетапних крокiв, передбачених самою процедурою фiнансового оздоровлення. Процедуру банкрутства iнiцiюють кредитори, для яких санацiя є одним з найбiльш оптимальних варiантiв повернення товарних чи фiнансових засобiв боржником. Аналiз iснуючого закону показує, що в ньому немає чiткого визначення кредитора, у зв'язку з чим з'являються псевдо кредитори, що збiльшують суму боргу пiдприємства-банкрута для навмисного нагромадження боргiв. Далi схема проста — «стратегiчний кредитор» нi в якому разi не погоджується на мирову угоду чи санацiю пiдприємства i домагається його банкрутства, здобуваючи його «по залишковiй вартостi». Фактично Закон дає можливiсть «тiньовiй приватизацiї», у результатi чого наноситься збиток не тiльки iншим кредиторам, що, по сутi, позбавляються можливостi повернути власнi засоби, але i державi, що безповоротно «втрачає» пiдприємства, що пiдлягають приватизацiї, а значить i бюджетнi надходження. До недавнього часу для бiльшостi суб'єктiв господарювання процеси банкрут­ства були мало вiдомi. Лише в перiод ре­формування економiки (пiсля лiквiдацiї плано­вого розподiлу використання грошових ре­сурсiв) вiдчутними стали такi економiчнi явища як нерентабельнiсть, неплатоспроможнiсть, неспроможнiсть пiдприємств. Новiтня iсторiя України має не один приклад, коли кредитор чи група кредиторiв намагаються одержати пiдприємство-боржник у власнiсть. Крiм того, у чинному законодавствi розмите визначення «конкурсних кредиторiв», що переводить судовi позови, iнiцiюємi кредиторами, у розряд нескiнченних i в цьому вiдношеннi в законопроектi «Про внесення змiн до Закону України «Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом» ставляться всi крапки над «i». Тут же передбачається внесення змiн у статтю, що передбачає накладення арешту на майно боржника, що, по-перше, зобов'яжуть боржника, вiдповiдно до рiшення суду, безперешкодно виконувати план санацiї. По-друге, запобiжать спроби припинити виробничу дiяльнiсть, що дозволить бiльш оперативно вiдновити платоспроможнiсть пiдприємства-боржника. Нарештi, по-третє, цi змiни iстотно розширюють коло прав кредиторiв, не порушуючи прав боржника i санатора. банкрута перед працiвниками пiдприємств, а вже потiм — перед кредиторами. Це, по-перше, дає можливiсть погашення боргiв по заробiтнiй платi i вихiднiй допомозi працiвникiв; по-друге, вiдповiдає Конвенцiї 95 Мiжнародної органiзацiї працi «Про захист заробiтної плати»; по-третє, змусить кредиторiв задуматися про змiст штучного банкрутства пiдприємства. Аналiз показує, що змiнене законодавство, зокрема, конкретизує права й обов'язки арбiтражного керуючого, контролює хiд виконання санацiї, завдяки чому оперативнiсть керування й ефективнiсть процедури вiдновлення платоспроможностi виростає. Як свiдчить практика санацiї банкрутiв за кордоном, процедура фiнансового оздоровлення боржника складна i ємна, тому набагато перевищує передбаченi українським законодавством 12 мiсяцiв. Цей момент також врахований новим законопроектом. 1. Основнi правовi процедури банкрутства на Українi. Фiнансова ситуацiя, що склалася сьогоднi на Українi, не дає багатьом пiдприємствам успiшно вести свою господарську дiяльнiсть. Багато якi з пiдприємств, що колись ефективно працювали – сьогоднi занепадають. Для виходу зi сформованої ситуацiї боржники використовують механiзм банкрутства, що пропонується чинним законодавством. Адже процедура, передбачена Законом, є досить ефективним iнструментом для вiдновлення платоспроможностi пiдприємства. Прийнятий у 1999 роцi Закон змiстив головнi акценти в законодавствi про банкрутство. Якщо в колишнiй редакцiї Закону ставка робилася на повернення боргiв кредиторам, що в багатьох випадках приводило до лiквiдацiї пiдприємства, то тепер головна мета - оздоровити компанiю i вiдновити її платоспроможнiсть. При банкрутствi боржника Закон установлює чотири процедури. Це процедури розпорядження майном, санацiї, лiквiдацiї i мирова угода. Таким чином, стандартна процедура банкрутства починається з процедури розпорядження майном. На цю процедуру призначається арбiтражний керуючий, що є розпорядником майна. Кандидатура арбiтражного керуючого затверджується господарським судом. Господарський суд може розглянути кандидатуру керуючого, що надається боржником чи комiтетом кредиторiв або ж державним органом з питань банкрутства в тому випадку, якщо не менш 25 % акцiй пiдприємства знаходиться в державнiй власностi. В даний момент в Агентствi з питань банкрутства створена комiсiя, що робить добiр арбiтражних керуючих. Звернутися в цю комiсiю може будь-який учасник справи про банкрутство. Потiм кандидатура такого керуючого передається на затвердження в Мiнекономiки, i тiльки пiсля цього - у господарський суд. Арбiтражний керуючий оповiщає всiх кредиторiв про порушення справи про банкрутство боржника, складає реєстр кредиторiв i тим самим визначає частку кожного з кредиторiв, що входять у раду кредиторiв. Такий реєстр затверджується згодом арбiтражним судом. Арбiтражний керуючий здiйснює нагляд за дiяльнiстю керiвникiв пiдприємства для того, щоб зберегти таке пiдприємство для правомiрного i справедливого задоволення вимог усiх кредиторiв. Якщо арбiтражний керуючий, комiтет кредиторiв i суд згоднi з тим, що пiдприємство зможе вiдновити свою платоспроможнiсть, то пiсля завершення процедури розпорядження майном починається процедура санацiї, що проводиться господарським судом. Процедура санацiї призначається за рiшенням суду. На цьому етапi призначається керiвник санацiї, їм може бути, наприклад, розпорядник майном. Керiвник санацiї приймає на себе повноваження власника i керiвника пiдприємства, потiм розробляє план санацiї, що узгоджується з кредиторами. У встановлених законом випадках цей план узгоджується з Фондом держмайна чи iншим органом, уповноваженим керувати держмайном. Пiсля цього керiвник санацiї надає його в суд, i тiльки пiсля цього здiйснює план санацiї. непотрiбних витрат чи забезпечити надходження засобiв, необхiдних для розрахункiв iз кредиторами. Крiм того, реалiзацiя майна можлива в процесi реорганiзацiї пiдприємства. Якщо ж мова йде про лiквiдацiю пiдприємства, тобто коли воно припиняє господарську дiяльнiсть i залишається "голе" майно, то Закон передбачає процедуру його продажу. При реалiзацiї майна арбiтражний керуючий може укласти договiр з будь-якою органiзацiєю, що спецiалiзується на цiй дiяльностi. Таким чином, розглядаючи чинне законодавство в областi банкрутства, можна зробити висновок про те, що в основному всi процедури прописанi досить чiтко i докладно. Однак, як вiдомо, на практицi процедура банкрутства використовується не тiльки для того, щоб "оздоровити" пiдприємство, але i для того, щоб свiдомо розпродати всi активи i майно пiдприємства-боржника. І саме на цiй стадiї процедури банкрутства виникають найбiльшi труднощi в з'ясуваннi всiх обставин, пов'язаних iз продажем майна банкрута. Адже з'ясувати, хто купує майно i що це за спецiалiзованi пiдприємства, що допомагають арбiтражному керуючому реалiзовувати його, практично не представляється можливим. торгiв i встановленням цiни. Пiсля порушення справи про банкрутство пiдприємство залишається "один на один" зi своїми кредиторами й арбiтражним керуючим, i державнi органи в процедуру банкрутства практично не втручаються. У цьому зв'язку зростає роль господарського суду, без згоди якого не може бути прийняте жодне серйозне рiшення щодо долi пiдприємства i його майна. Тому цивiлiзованiсть i законнiсть проведення процедур банкрутства багато в чому залежить вiд вiдповiдальностi суду, його компетентностi i якостi прийнятих їм рiшень. Банкрутство - доволi велика тема, що торкає широкий спектр заходiв, етапiв i стадiй, пов'язаних з вiдновленням платоспроможностi пiдприємства або його лiквiдацiєю як нездатного виконати свої зобов'язання перед кредиторами. Розглянемо основнi аспекти процедури банкрутства, але спочатку визначимо, хто ж є банкрутом i кредитором i що мiстять у собi грошовi зобов'язання. Вiдповiдно до Закону, суб'єкт банкрутства (далi - банкрут) - боржник, неспроможнiсть якого виконати свої грошовi зобов'язання встановлена арбiтражним судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути вiдокремленi структурнi пiдроздiли юридичної особи (фiлiї, представництва, вiддiлення тощо). Кредитор - юридична або фiзична особа, яка має у встановленому порядку пiдтвердженi документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованостi iз заробiтної плати працiвникам боржника, а також органи державної податкової служби та iншi державнi органи, якi здiйснюють контроль за правильнiстю та своєчаснiстю справляння податкiв i зборiв (обов'язкових платежiв). Грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму вiдповiдно до цивiльно-правового договору та на iнших пiдставах, передбачених цивiльним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, якi виникли внаслiдок заподiяння шкоди життю i здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участi. У випадку якщо сума безперечних претензiй кредиторiв перевищує 300 мiнiмальних заробiтних плат, а на сьогоднiшнiй день це 61500 гривень, i термiн погашення даної заборгованостi перевищує три мiсяцi, по звертанню кредиторiв чи самого боржника господарський суд збуджує справа про банкрутство. зобов'язує боржника направити вiдкликання на заяву про порушення справи про банкрутство i призначає дату проведення пiдготовчого засiдання. претензiй до нього. З метою виявлення всiх кредиторiв суд зобов'язує заявника дати за свiй рахунок в офiцiйних друкованих органах оголошення про порушення справи про банкрутство. Такими органами є газети "Урядовий кур'єр", "Голос України" i видання обласних рад за мiсцем перебування боржника. майна, заборонити починати визначенi дiї на будь-якiй стадiї процесу, однак найбiльший ефект приносить прийняття такого рiшення на початковiй стадiї - у визначеннi про порушення справи. Визначенням про порушення справи про банкрутство вводиться також мораторiй на задоволення вимог кредиторiв, яким забороняється стягнення з боржника заборгованостi i припиняється нарахування неустойки i штрафних санкцiй. Цим же визначенням призначається розпорядник майном (РМ) боржника - особа, що має лiцензiю господарського керуючого. З моменту призначення розпорядника майном боржника, як правило, виникає тема для конфлiкту мiж таким представником i керiвництвом боржника. Закон не робить призначення судом РМ пiдставою для припинення повноважень керiвництва, але якщо керiвництво боржника не починає заходiв для забезпеченню схоронностi майна, перешкоджає дiям РМ чи допускає iншi порушення законодавства, то повноваження такого керiвника можуть бути припиненi, вiдповiдно до статтi 13 Закону, по визначенню суду. Однак трудове законодавство (Роздiл 3 Кзот) такої пiдстави для припинення трудового договору не визнає. Найближчим за змiстом до даної дiї є вiдсторонення вiд роботи (стаття 46 Кзот), однак рiзниця у формулюваннях Закону i Кодексу не дає основ думати про єднiсть даних дiй. Тому керiвник, чиї повноваження були припиненi таким чином, може в судовому порядку вимагати вiдновлення на займанiй посадi. Коло осiб, що мають право на пред'явлення претензiй, дуже широке - це всi юридичнi чи фiзичнi особи, що мають у встановленому порядку пiдтвердженi документами вимоги по грошових зобов'язаннях до боржника. Так, наприклад, банкiвськi установи можуть звертатися з вимогами по кредитах, термiн повернення яких не наступив, працiвники пiдприємства-боржника, що припинили трудовi вiдносини з ним до порушення справи про банкрутство, мають право звернутися з вимогами про погашення заборгованостi по зарплатi. копiї визначення про порушення справи про банкрутство, а їхнi заяви приєднуються до справи. Про приєднання кожної заяви судом виноситься визначення. Суд розглядає вимоги таких заявникiв пiсля публiкацiї оголошення про порушення справи про банкрутство. Розгляду пiдлягають усi заяви, що надiйшли в суд пiсля першої заяви, що послужили пiдставою для порушення справи, до моменту витiкання 30-денного термiну. Заяви кредиторiв, що надходять, розглядаються розпорядником майна боржника разом з боржником i або вiдхиляються, або включаються до реєстру вимог кредиторiв, обов'язок по веденню якого несе розпорядник. На попереднiм засiданнi суд розглядає пiдстави включення до реєстру й обґрунтованiсть вiдмовлення в такiм включеннi, призначається дата проведення зборiв кредиторiв. На таких зборах мають право бути присутнiм усi кредитори, вимоги яких визнанi судом i включенi до реєстру. Рiшення на зборах приймаються вiдкритим голосуванням, бiльшiстю голосiв присутнiх кредиторiв. Кiлькiсть голосiв, що належать кредиторам при пiдрахунку результатiв голосування, визначається по кратнiй тисячi гривень сумi приналежних кредитору i включених до реєстру вимог. Збори кредиторiв обирає Комiтет кредиторiв (КК) i розглядає пропозицiї, якщо такi надiйшли, про санацiю боржника. Обрання комiтету кредиторiв трохи специфiчно за умови, що даний орган надалi виступає вiд iменi всiх кредиторiв i надiлений за законом широкими повноваженнями: так, зокрема, КК визначає порядок оцiнки i продажу майна боржника, дає згоду на поступку вимог боржника й iн. Вiдповiдно до законодавства, збори, на якому обирається КК, дiйснi незалежно вiд числа присутнiх на ньому кредиторiв, включених до реєстру, при однiй тiльки умовi: що усi вони були письмово сповiщенi про проведення зборiв розпорядником майном. Збори повиннi бути проведенi протягом 10 днiв з моменту винесення судом визначення за результатами попереднього засiдання суду. Надалi всi основнi рiшення по боржнику не обходяться без участi КК: -узгодження кандидатури керуючого санацiєю; -затвердження плану санацiї i кандидатур iнвесторiв. Вiдсутнiсть таких пропозицiй запускає механiзм лiквiдацiї боржника. При наявностi пропозицiй декiлькох iнвесторiв кредитори не пов'язанi нiякими обмеженнями у волi свого вибору. У процесi санацiї мiж боржником i iнвестором полягає договiр про переведення боргу. Іншим елементом санацiї є реструктуризацiя боржника. Суть її зводиться до змiни власника боржника. Так, iнвестор, що виступив стороною за договором про переведення боргу, як компенсацiю одержує частку в статутному фондi боржника, що вiдповiдає обсягу заборгованостi, переведеної на нього. На мою думку, баланс "борг" - "частка в СФ" установлюється зацiкавленими сторонами самостiйно з урахуванням iнтересiв iнвестора i кредиторiв. Третiм елементом санацiї є досягнення домовленостi про умови погашення заборгованостi: термiни, форма оплати, послiдовнiсть i iн. Вони викладаються в планi санацiї, що складається керуючим санацiєю разом з iнвестором i подається КК у термiн не бiльш 4 мiсяцiв iз дня винесення судом визначення про санацiю боржника. Рiшення про твердження плану приймається, якщо за нього проголосувало бiльш половини членiв КК. Якщо в термiн до 6 мiсяцiв з моменту винесення визначення про санацiю план санацiї не буде поданий суду, суд приймає рiшення про банкрутство i вiдкриває лiквiдацiйну процедуру. санацiєю. Для досягнення збалансованостi iнтересiв у Законi випливало передбачити обов'язковiсть участi в процесi продажу майна боржника представника власника боржника, що у нинiшнiй редакцiї Закону цiлком вiдсторонений вiд процедури i практично позбавлений можливостi навiть вiдслiдковувати даний процес. Іншими словами, при дiючiй у даний час редакцiї Закону "Про вiдновлення платоспроможностi..." шанси у власникiв на те, що пiсля лiквiдацiї боржника залишиться яке-небудь майно, мiзерно малi. Розглянемо ситуацiю, коли кредитори прагнуть обанкротити свого боржника, мiсцезнаходження якого не вдалося установити, - iншими словами, вiдсутньому по своїй юридичнiй адресi. Для початку розберемося, для чого це потрiбно кредитору, адже нi майна, нi коштiв найчастiше не знаходять. Уся справа в правильностi документального вiдображення виниклого боргу в бухгалтерському i податковому облiку. У такому випадку, на мою думку, доцiльно подати заяву про порушення справи про банкрутство i тодi, коли боржник не веде господарську дiяльнiсть, i взагалi вiдсутнiй по своїй юридичнiй адресi. Тодi процедура банкрутства буде набагато простiше стандартною (на загальних пiдставах). Зокрема, щоб збудити справа про банкрутство, не потрiбно, щоб сума вимог кредитора перевищувала 61500 гривень. Як правило, у цiй ситуацiї (оскiльки у вiдсутнього боржника не маються в наявностi (не зберiгаються) нi майно, нi документи) стадiй процедури банкрутства набагато менше (наприклад, немає необхiдностi складати лiквiдацiйний баланс i т. д.). справи про банкрутство. 3. Фiктивне банкрутство. Інститут банкрутства на Українi iснує з 1992 року, i нi для кого не секрет, що багато пiдприємств використовують механiзм банкрутства для того, щоб навмисне ставати банкрутами. Адже процедура банкрутства — досить ефективний iнструмент для вiдновлення платоспроможностi пiдприємства й у багатьох випадках дозволяє досить успiшно справлятися з боргами i фактично почати роботу з «чистого листа», не позбавивши при цьому активiв пiдприємства, а також зберiгши за собою контроль над пiдприємством. процедури банкрутства так, щоб дiї банкрута не квалiфiкувалися б по статтi 218 КК «Фiктивне банкрутство»? У випадку якщо пiдприємство звертається в суд iз заявою про порушення справи про банкрутство, то до його керiвникiв може застосовуватися передбачена законодавством вiдповiдальнiсть (див., наприклад, статтi 218 Кримiнального кодексу України «Фiктивне банкрутство»). Докладнiше ознаки фiктивного банкрутства приведенi в наказi Мiнiстерства економiки України «Про Методичнi рекомендацiї щодо виявлення ознак неплатоспроможностi пiдприємства й ознак дiй щодо приховання банкрутства, фiктивного банкрутства чи доведення до банкрутства» вiд 17 сiчня 2001 року № 10 (далi – Методичнi рекомендацiї). Однак перш нiж почати процедуру банкрутства, необхiдно заздалегiдь потурбуватися про те, щоб вона здiйснювалася в потрiбному для пiдприємства руслi, щоб ця процедура «випадково» не привела до дiйсного банкрутства (лiквiдацiї) пiдприємства, а навпаки, дозволила досягти позитивних результатiв i вiдновити його платоспроможнiсть. У складi злочину, iменованого «Фiктивне банкрутство», важливе значення має поняття «помилкова офiцiйна заява», яким боржник намагається усiх переконати у своїй неплатоспроможностi. У зв'язку з цим виникає питання: хто ж повинен виявляти ознаки фiктивного банкрутства, зокрема, визначати, чи є iнформацiя, що виходить вiд банкрута, помилкової чи нi, i якi дiї за цим випливають? По-перше, на самому початку процедури банкрутства господарський суд призначає розпорядника майном боржника. Розпорядник майном призначається господарським судом з числа осiб, зареєстрованих Агентством з питань банкрутства як арбiтражного керуючi, зведення про якi надаються у встановленому порядку у Вищий господарський суд України. Розпорядник майном зобов'язаний аналiзувати господарську й iнвестицiйну дiяльнiсть, положення на товарних ринках, щоб установити об'єктивну картину фiнансового положення боржника, включаючи стан його майна, зобов'язань, а також результати фiнансово-господарської дiяльностi. При цьому для виявлення ознак фiктивного банкрутства розпорядник майном повинний керуватися Методичними рекомендацiями. Однак необхiдно вiдзначити, що стаття 2 Закону, пункти 6. 1. 5, 6. 1. 6 Наказу Мiнiстерства економiки України вiд 6 червня 2000 року № 114 «Про затвердження Положення про державну госпрозрахункову установу «Агентство з питань банкрутства», а також пункт 8 Наказу Мiнiстерства економiки України вiд 27 липня 2001 року № 156 «Про затвердження Порядку виконання Агентством з питань банкрутства окремих повноважень державного органа з питань банкрутства» мiстять указiвки лише про те, що Агентство готує висновок про наявнiсть ознак фiктивного банкрутства тiльки щодо державних пiдприємств чи пiдприємств, у статутному фондi яких частка державної власностi перевищує 25 %. з цього приводу голова Вищого господарського суду України Дмитро Притика, «вказiвка в законi про повiдомлення правоохоронних органiв про факти зловживання при банкрутствi суб'єктiв господарювання незалежно вiд форми власностi сприяло б координацiї дiяльностi суду з правоохоронними органами, оскiльки самою актуальною i недостатньо урегульованою залишається проблема банкрутства, що багато в чому пов'язано зi злочиннiстю». По-друге, можлива ситуацiя, коли кредитор «А» посилає претензiю своєму боржнику «Б» з вимогою оплатити поставлений товар. Боржник «Б» у вiдповiдi на претензiю вказує, що задовольнити претензiю не має можливостi через вiдсутнiсть засобiв. У такому випадку кредитор звертається за стягненням заборгованостi в господарський суд. У ходi судового розгляду може з'ясуватися, що на момент вiдмовлення в задоволеннi претензiї кредитора «А» на розрахунковому рахунку боржника «Б» малися засоби, що пiдтверджується довiдкою банку. Таким чином, вiдповiдь на претензiю, що мiстить помилковi зведення, повина розцiнюватися як помилкова заява про фiнансову неспроможнiсть, що має на метi тiльки вiдкласти можливiсть звертання кредитора в господарський суд. По-третє, виявити ознаки фiктивного банкрутства можуть фiскальнi органи. Це, до речi, один iз самих несприятливих варiантiв для банкрута. Так, при подачi суб'єктом господарювання звiтних документiв, що свiдчать про фiнансову неспроможнiсть, такi данi можуть стати основою для проведення перевiрки податковим органом. У ходi такої перевiрки можливе виявлення невiдповiдностi зазначених у звiтних документах даних реальному фiнансовому i господарському положенню суб'єкта господарювання, тобто в наявностi подача офiцiйної помилкової заяви. У зв'язку з цим у даному випадку можуть бути присутнiм ознаки декiлькох злочинiв (по статтi 218 КК «Фiктивне банкрутство» i статтi 212 КК «Ухиляння вiд сплати податкiв i iнших обов'язкових платежiв»), тобто однiєю дiєю вiдбуваються два рiзних злочини, за одне з яких винного обов'язково постараються покарати. І можна з упевненiстю припускати, що винний буде притягнутий до кримiнальної вiдповiдальностi тiльки за ухиляння вiд сплати податкiв, тому що займатися винними в iнших злочинах податкiвцям «не вигiдно». По-четверте, для виявлення фактiв фiктивного банкрутства суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi i розробки пропозицiй по запобiганню цього процесу Розпорядженням Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 13 червня 2000 року № 258-р була створена мiжвiдомча робоча група по аналiзу практики справ по банкрутству. Але можна констатувати, що практичного втiлення роботи даної групи щодо фiктивного банкрутства не iснує. 3. 2. Дiї кредитора в разi банкрутства боржника. Як висловлюються деякi юристи, ефективнiсть статей КК 2001 року щодо банкрутства майже нульова — у юридичнiй практицi майже вiдсутнi приклади, коли керiвник пiдприємства-боржника був притягнутий до кримiнальної вiдповiдальностi у випадку фiктивного банкрутства своєї фiрми. Як причину, говорять вони, виступає вiдсутнiсть у статтях КК чiтких формулювань по ключових термiнах. Як думають юристи, застосування формулювань «стiйка фiнансова неспроможнiсть» i «подача недостовiрних зведень» має потребу в додаткових роз'ясненнях. i несвоєчасну подачу зведень бухгалтерської, податкової й iншої звiтностi несе керiвник пiдприємства. Тому, незважаючи на думку фахiвцiв в областi права, кредитору з метою самозахисту варто звертатися в правоохороннi органи з заявою про залучення до кримiнальної вiдповiдальностi керiвника пiдприємства по тiй же статтi 218 КК «Фiктивне банкрутство». Коли в прокуратурi з'явиться «папiр» про проведення перевiрки i порушення по її результатах кримiнальної справи, керiвник пiдприємства-боржника, бажаючи уникнути особистої вiдповiдальностi, як правило, усе-таки знаходить засоби сплатити борг. 4. Механiзм банкрутства – пiдсумки його дiї в Українi. Ситуацiя з банкрутством пiдприємств є типовою для економiки будь-якої з розвинутих країн. Законодавство i процедури банкрутства використовуються в них у пер­шу чергу для оздоровлення економiки. Для України такi умови створенi пiсля набрання чинностi Закону України вiд 30. 06. 99р. "Про внесення змiн до Закону України "Про банкрутство". Власники i керiвники багатьох пiдприємств вiдтепер стали спрямовувати свою роботу, перш за все, на пошук нових ринкiв платоспроможного попиту, реструктуризацiю й перепрофiлювання виробниц­тва, запобiгання лiквiдацiї пiдприємства з причин не­спроможностi виконувати свої борговi зобов'язання. З економiчного погляду, iмовiрнiсть банкрутства роз­глядається як один з господарських ризикiв в дiяльностi пiдприємства, ризик попадання в нестабiльну фiнансо­ву ситуацiю. Саме тому пiдвищену зацiкавленiсть до перших пiдсумкiв дiї механiзму банкрутства виявляють учасники фондового ринку, податкiвцi та арбiтражнi ке­руючi. Дiяльнiсть останнiх запроваджується арбiтражни­ми судами з сiчня поточного року. або 9539. За 1996-1999 роки змiнилось спiввiдно­шення цих показникiв. Якщо в 1997 роцi банкрутнi справи в порiвняннi з попереднiм роком виросли в 2 рази, а загальногосподарськi спори - в 1,4 раза, то в 1999 роцi показники по банкрутству зросли на 104,9% при загальному ростi господарських справ на 107,4%. При цьому вагомiсть справ по банкрутству в загальнiй кiлькостi господарських справ, розглянутих арбiтражни­ми судами України, знизилась за вказаний перiод з 8,5% до 7,1%. Таблиця 1 Динамiка показникiв банкрутства суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi в Українi N п/п 1996 1997 1998 1999 1 Загальна кiлькiсть спорiв, вирiшених (розглянутих i в арбiтражних судах 60995 83237 125650 134937 2 рiст, у % до попереднього року 100 136,5 151,0 107,4 3 Із них про банкрутство 3632 7082 9095 9539 4 100 195,0 128,4 104,9 5 Питома вага справ про банкрутство, у % (3:1) 5,9 8,5 7,2 7,1 6 Порушено справ провадження 6552 9645 12281 12618 7 Рiст, у % до попереднього року 100 147,2 127,3 102,7 8 Винесено постанов арбiтражним судом про визнання банкрутом 1691 4107 4525 6244 9 Рiст, у % до попереднього року 100 242,9 110,2 138,0 10 Кiлькiсть справ, закiнчених Із затвердженням лiквiдацiйного балансу 855 2320 2896 4345 11 Рiст, у % до попереднього року 100 271,3 124,8 150,0 12 Затверджено умов санацiї боржника, визнаного банкрутом 33 32 9 21 13 Рiст, у % до попереднього року 100 97,0 27,3 63,6 14 4138 6702 10909 13989 15 Рiст, у % до попереднього року 100 162,0 162,8 128,2 16 Питома вага винесених постанов про визнання банкрутом до порушених справ, у % 25,8 42,6 36,8 49,5 17 50,6 56,5 64,0 69,6 Арбiтражними судами в 1999 роцi заведено 12618 справ провадження про банкрутство (довiдково: за 1996 р. було 6552, 1997 - 9645, 1998 - 12281), а винесено по­станов про визнання банкрутом - 6244 (за 1996р. було 1691, 1997 - 4107, 1998 - 4525). Наведена динамiка по­казує, що зростання кiлькостi порушених справ "затухає" (за 1999 рiк - 102,7%, за 1997 - 147,2%) швидше, нiж кiлькiсть пiдприємств, визнаних банкрутами (проценти росту за аналогiчний перiод становлять 138,0 i 249,9). Водночас це є свiдченням не лише напруженостi в ро­ботi арбiтражних суддiв та юристiв кредиторiв i пiдприємств-боржникiв, але й показником започаткування цивiлiзованого застосування механiзму банкрутства для правового врегулювання конфлiктiв, що виникли че­рез невiдповiднiсть економiчних iнтересiв боржника i його кредиторiв. рахунок проведення рiзноманiтних реорганiзацiйних процедур на пiдприємствiборжнику. кредитори пiдприємств-боржникiв, що розташованi в М. Києвi, де число перехiдних справ по банкрутству зросло протягом минулого року на 588, в Автономнiй Республiцi Крим - на 182, областях: Харкiвськiй - 415, Донецькiй - 239, Львiвськiй - 187, Закарпатськiй - 145, Івано-Франкiвськiй - 144, Сумськiй - 139, Миколаївськiй - 132. Характеризуючи майновi вимоги кредиторiв у спра­вах про банкрутство, що заявленi до арбiтражного суду протягом минулого року, слiд вiдзначити, що в середнь­ому на одного кредитора припадало 111,3 тис. грн май­нових претензiй, а визнаних судом - 60, 0 тис. грн (за І пiврiччя 1999 року було вiдповiдно 171,9 та 71,8). При цьому майже кожна п'ята справа припинена iз затвер­дженням вимог кредиторiв (1487 iз 6898). У зв'язку iз задоволенням вимог кредиторiв припинено проваджен­ня 1487 судових справ, що становить 15,6% вiд числа закiнчених провадженням справ; 1045 (11,0%) -завдякиукладанню мирової угоди; 4345 (45,5%) - iз затверд­женням лiквiдацiйного балансу i лише 21 справу iз зат­вердженням судом умов санацiї пiдприємства-банкрута. За формами власностi питома вага справ про бан­крутство також найрiзноманiтнiша. Серед порушених справ процент приватникiв складає вiд 15,8 % в Вiнницькiй областi, до 38,6% в Волинськiй. Найбiльше пiдданi банкрутству пiдприємства колективної форми власностi (76,3 % - в Вiнницькiй областi, 74% -Рiвненськiй, 67% - Луганськiй, 61,4% - Одеськiй, 56,9% - Тернопiльськiй тощо). Аналiз iнiцiювання щодо застосування до боржникiв механiзму банкрутства за 1999 рiк в порiвняннi з аналогiчними показниками попереднiх рокiв показує значне збiльшення питомої ваги iнших кредиторiв за рахунок органiв державної податкової служби. Так, ста­ном на 1 сiчня 2000 року процент закiнчених провад­женням справ, що iнiцiювались податкiвцями, становив 57,2 (5458); кредиторами - 39,7 (3725); самими борж­никами - 0,4 (42). У розрiзi областей показники щодо вагомостi пози­вачiв рiзнi. Так, наприклад, на частку державних подат­кових органiв в минулому роцi прийшлися в Миколаївськiй областi - 32,6%, Тернопiльськiй - 40,1%, Лу­ганськiй - 55,0%, Одеськiй - 59,8%; стосовно банкiвських та кредитних органiзацiй, то їх питома вага у названих областях вiдповiдно склала 9,3%, 11,1%, 8,9%, 5,5% та 8,5%; аналогiчно пiдприємств, акцiонерних то­вариств - 35,3%, 34,0%, 25,9%, 35,5% та 31,8%. Для довiдки: в 1998 роцi податкiвцями iнiцiювалось 80,2% справ, в І пiврiччi 1999р. - 70,3%, що є пiдтвер­дженням змiни вiдношення кредиторiв до можливостi врегулювання своїх вiдносин з пiдприємствами - банк­рутами iз застосуванням судових процедур механiзму банкрутства, якi надав новий Закон України "Про вiднов­лення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом". 5. Пiдстави для порушення справи про банкрутство. Нерiдко пiдприємства потрапляють у складну ситуацiю, коли добитися вiд дебiтора погашення заборгованостi вони можуть, тiльки порушивши справу про визнання його банкрутом. Інiцiатором судової процедури може виступати i сам боржник, оскiльки iнодi це єдиний спосiб вiдновити платоспроможнiсть. -юридична або фiзична особа, яка має до боржника вимоги щодо грошових зобов'язань (за винятком тих, якi повнiстю забезпеченi заставою); -органи державної податкової служби та iншi державнi органи, якi здiйснюють контроль за правильнiстю i своєчаснiстю стягування податкiв i зборiв (обов'язкових платежiв). Обов'язковi умови для iнiцiацiї банкрутства кредитором: 1. Вимоги кредитора повиннi бути безспiрними. На юридичнiй мовi це означає, що цi вимоги повиннi бути визнанi боржником чи пiдтвердженi виконавчими або розрахунковими документами, на пiдставi яких вiдповiдно до законодавства здiйснюється списання коштiв з рахункiв боржника. "не дотягують" до зазначеного розмiру, вiн може об'єднати свої вимоги з вимогами iнших кредиторiв i звернутися до суду з однiєю заявою. 3. Безспiрнi вимоги кредитора не були задоволенi боржником протягом 3 мiсяцiв пiсля настання встановленого для їх погашення термiну. Інiцiатором-боржником може бути суб'єкт пiдприємницької дiяльностi, який не в змозi виконати свої грошовi зобов'язання перед кредиторами, у тому числi зобов'язання зi сплати податкiв i зборiв (обов'язкових платежiв), протягом З мiсяцiв пiсля настання встановленого термiну їх сплати. У цьому випадку необхiдною умовою для подання заяви про порушення справи про банкрутство є наявнiсть у боржника майна, достатнього для покриття судових витрат. Крiм того, при певних обставинах Закон зобов'язує боржника у мiсячний термiн з дня їх виникнення iнiцiювати своє банкрутство. До них належать такi обставини: -задоволення вимоги одного або кiлькох кредиторiв призведе до того, що боржник не зможе виконати у повному обсязi грошовi зобов'язання перед iншими кредиторами; -рiшення про iнiцiацiю банкрутства прийняв орган боржника, уповноважений приймати рiшення про лiквiдацiю; -при лiквiдацiї боржника (не у зв'язку iз процедурою визнання банкрутом) установлена його неможливiсть задовольнити вимоги кредиторiв у повному обсязi; -iншi обставини, передбаченi Законом. За наявностi вищенаведених пiдстав кредитор або боржник подають до господарського суду за мiсцезнаходженням боржника заяву про порушення справи про банкрутство у письмовiй формi, пiдписану уповноваженою посадовою особою кредитора (боржника) або її представником чи громадянином - суб'єктом пiдприємницької дiяльностi. Таблиця 2 Заява кредитора Вимоги до змiсту заяви 1. Найменування господарського суду, до якого подається заява 2. Найменування боржника, його поштова адреса 4. Ідентифiкацiйний код (номер) кредитора 5. Виклад обставин, якi пiдтверджують неплатоспроможнiсть боржника, iз зазначенням: - суми вимог кредиторiв; - термiну їх виконання; - розмiру неустойки (штрафiв, пенi); 6. Перелiк документiв, доданих до заяви 7. Розмiр вимог кредитора до боржника iз зазначенням розмiру неустойки (штрафу, пенi), яка пiдлягає сплатi 8. Виклад обставин, якi пiдтверджують наявнiсть зобов'язань боржника перед кредитором, з яких виникла вимога; термiн виконання вимоги 8. Розмiр заборгованостi з податкiв i зборiв (обов'язкових платежiв) 9. Розмiр заборгованостi з вiдшкодування шкоди, заподiяної життю та здоров'ю працiвникiв боржника; виплати заробiтної плати i вихiдної допомоги працiвникам боржника; виплати авторської винагороди 10. Докази обґрунтованостi вимог кредитора 10. Вiдомостi про наявнiсть у боржника майна, у тому числi грошових сум i дебiторської заборгованостi 11. Іншi обставини, на яких ґрунтується заява кредитора 11. Найменування банкiв, якi здiйснюють розрахунково-касове та кредитне обслуговування боржника Документи, якi додаються до заяви 1. Докази сплати державного мита у встановленому порядку та розмiрi - 5 НМДГ (сьогоднi це 85 грн.) 2. Докази оплати витрат на iнформацiйно-технiчне забезпечення судового процесу 3. Рiшення власника майна (органу, уповноваженого керувати майном) боржника про звернення боржника до суду з даною заявою Продовження Таблицi 2 4. Копiя неоплаченого розрахункового документа, за яким здiйснюється списання коштiв з рахункiв боржника, з пiдтвердженням банку боржника про прийняття цього документа до виконання iз зазначенням дати прийняття, вiдмiткою банку про вiдсутнiсть коштiв на рахунку боржника; виконавчi або iншi документи, якi пiдтверджують визнання боржником вимог кредитора 4. Бухгалтерський баланс на останню звiтну дату, пiдписаний керiвником i бухгалтером пiдприємства-боржника 5. Докази того, що вартiсть предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги (якщо єдина вимога кредитора забезпечена заставою) 5. Перелiк i повний опис закладеного майна iз зазначенням його мiсцезнаходження та вартостi на момент виникнення права застави 7. Докази вiдправлення боржнику копiї заяви та доданих до неї документiв 7. План санацiї При недотриманнi наведених вимог до форми i змiсту заяви суддя повертає подану заяву разом iз доданими документами без розгляду, про що виносить ухвалу. Пiсля усунення допущених неточностей заява може бути подана до господарського суду повторно. -боржник не включений до Єдиного державного реєстру пiдприємств i органiзацiй України або Реєстру суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi; -заява подана щодо лiквiдованої або реорганiзованої (крiм випадкiв перетворення) юридичної особи; -щодо боржника вже порушена справа про банкрутство; -вимоги кредиторiв, якi подали заяву, у сумi становлять менше трьохсот мiнiмальних розмiрiв заробiтної плати; -вимоги кредиторiв повнiстю забезпеченi заставою. 7. Порушення справи про банкрутство Коли заява про порушення справи про банкрутство прийнята судом, то не пiзнiше нiж на п'ятий день з дня її надходження суддя виносить i направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення справи про банкрутство. Цим визначенням: 3) визначається дата проведення пiдготовчого засiдання суду (воно повинне вiдбутися не пiзнiше нiж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство); 5) може бути поставлено за обов'язок боржнику подати аудиторський висновок або провести аудит. Потiм в офiцiйному друкованому органi ("Голос України", "Урядовий кур'єр", друкованi видання вiдповiдної обласної ради за мiсцезнаходженням боржника) публiкується оголошення про порушення справи про банкрутство з метою виявити всiх кредиторiв та осiб, якi бажають узяти участь у процедурi санацiї боржника. Обов'язок подати таке оголошення покладається суддею на пiдготовчому засiданнi на заявника. прав боржника i кредиторiв — суд виносить вiдповiдну ухвалу. 8. Приклад вiдновлення платоспроможностi пiдприємства. Розглянемо приклад пiдприємства, що знаходиться на гранi банкрутства, i рiзнi шляхи виходу його з кризи. За допомогою нескладних арифметичних викладень оцiнимо економiчнi аспекти антикризових дiй з погляду боржника i його кредиторiв. Загальна балансова вартiсть активiв пiдприємства Д складає 12 млн грн., загальна сума вимог кредиторiв - 8 млн грн. Статутний капiтал складає 1 млн простих акцiй по 1 грн. за акцiю, разом 1 млн грн. Додатковий капiтал, фонди i резерви складають 3 млн грн. Однак, як це часто буває на Українi, ринкова вартiсть активiв пiдприємства Д значно нижче їхньої балансової вартостi. Пiдприємство не здатне погасити поточнi зобов'язання, i тому проходить процедуру банкрутства, iнiцiйовану одним з його кредиторiв. Слухання справи перебуває в стадiї розгляду комiтетом кредиторiв рiзних варiантiв рiшень у вiдношеннi боржника. Закон України "Про вiдновлення платоспроможностi боржника чи визнання його банкрутом" передбачає два основних варiанти розвитку подiй - лiквiдацiя пiдприємства або його санацiя. Розглянемо цi варiанти на основi конкретних припущень, цiлком характерних для сучасних українських пiдприємств. Варiант 1. Припустимо, що чиста лiквiдацiйна вартiсть активiв боржника (за винятком адмiнiстративних витрат по оцiнцi майна, проведенню аукцiону i т. п.) складає 2 млн 400 тис. грн. Саме ця сума i пiдлягає розподiлу мiж кредиторами пiдприємства Д. Легко пiдрахувати, що кредитори в цьому випадку одержать всего 30 % вiд загальної суми своїх вимог. Власники пiдприємства не одержать нiчого. Пiдприємство перестане iснувати i сплачувати податки в бюджет, а його працiвники поповнять ряди безробiтних. Це гiрший з можливих сценарiїв, i до нього варто прибiгати лише в крайньому випадку - коли в пiдприємства немає абсолютно нiяких надiй на вiдновлення платоспроможностi. випадку кредитори одержують небагато бiльше, нiж у варiантi 1, а саме 40 % вiд загальної суми своїх вимог. При цьому пiдприємство залишається на плаву, щоправда, подальша його доля все-таки не ясна. Право власностi переходить до нового власника, з'являється надiя на прибуткову роботу. Однак разом iз правом власностi до нового власника переходить i право визначення подальшої стратегiї пiдприємства, розпорядження його активами, перепрофiлювання, звiльнення спiвробiтникiв i т. д. Цiлком природно, що в такiй ситуацiї як спiвробiтники, так i керiвництво пiдприємства Д будуть почувати непевнiсть у завтрашньому днi. Варiант 3. Реорганiзацiя пiдприємства боржником. "Про вiдновлення платоспроможностi боржника чи визнання його банкрутом", розробило план санацiї (вiдновлення платоспроможностi). Потiм цей план затверджується власниками боржника i пропонується на розгляд комiтету кредиторiв. Проаналiзуємо конкретнi економiчнi показники дiяльностi пiдприємства. Пiдприємство Д робить один вид продукцiї, продаючи 80 тис. одиниць продукцiї в рiк за цiною 100 грн. за одиницю товару. Доходи вiд продажiв складають 8 млн грн. у рiк. Змiннi витрати дорiвнюють 85 % вiд цiни реалiзацiї й у рiк складають 6,800 тис. грн. Крiм того, маються постiйнi витрати (не залежнi вiд обсягу випуску i реалiзацiї продукцiї) у сумi 2,700 тис. грн. у рiк. Таким чином, чистий грошовий потiк пiдприємства Д складає 8,000 - (6,800 + 2,700) = -1,500 тис. грн. щорiчно. У таких умовах пiдприємство не може далi продовжувати роботу. Чиста вартiсть пiдприємства Д (активи мiнус зобов'язання) зменшується з кожним днем, i кредиторам має сенс поквапитися з його лiквiдацiєю, щоб встигнути одержати хоч малу частку того, що їм приєднується. Розглянемо далi план санацiї, розроблений керiвництвом. Як довгостроковi мiри пропонується ряд технологiчних удосконалень, що дозволять скоротити частку перемiнних витрат у цiнi реалiзацiї з 85 % до 75 %, а також ряд маркетингових мiр для пiдвищення обсягу продажiв з 80 до 100 тис. одиниць продукцiї в рiк. Планується також провести ряд заходiв щодо зниження постiйних витрат. Очiкується, що в результатi вони складуть 2,200 тис. грн. у рiк проти нинiшньої суми 2,700 тис. грн. у рiк. І нарештi, як короткострокову мiру керiвництво має намiр позбутися вiд частини невикористовуваних активiв, що дозволить одноразово згенерувати суму в 1 млн грн., що планується використовувати для часткового погашення заборгованостi перед кредиторами. Таким чином, щорiчний доход вiд реалiзацiї буде дорiвнює 10 млн грн., перемiннi витрати - 7,500 тис. грн., а чистий грошовий потiк складе 10,000 - (7,500 + 2,200) = 300 тис. грн. щорiчно. Легко пiдрахувати, що в цьому випадку пiдприємство зможе погасити суму заборгованостi, що залишилася, у 8,000 - 1,000 = 7,000 тис. грн. протягом 23 рокiв i 4 мiсяцiв. Тiльки пiсля цього (за умови, що кредитори погодяться чекати так довго) пiдприємство почне заробляти грошi для себе в сумi 300 тис. грн. у рiк. значним. Але тiльки у вiдносному вираженнi. В абсолютному ж вираженнi сума в 300 тис. грн. (iншими словами, чиста рентабельнiсть на рiвнi 3 % вiд обсягу продажiв) дозволила б пiдприємству утримуватися на плаву, але тiльки за умови, що вiдсутнi борги. Отже, вимагаються бiльш радикальнi мiри. Варiант 4. Реорганiзацiя плюс повний обмiн акцiй на борги. Припустимо, що серед кредиторiв пiдприємства Д мається кредитор ДО, що бажає стати власником пiдприємства. Цей випадок аналогiчний варiанту 2, з тiєю лише рiзницею, що продаж пiдприємства здiйснюється не з аукцiону, а шляхом обмiну боргiв на акцiї. Припустимо, що ринкова вартiсть 100 % акцiй боржника до розробки їм плану санацiї складала 3,200 тис. грн. (саме цю суму був готовий "викласти" за пiдприємство зацiкавлений iнвестор, розглянутий у варiантi 2), а пiсля розробки плану збiльшилася до 4,000 тис. грн. У такому випадку, при обмiнi 100 % акцiй на борги сума боргiв пiдприємства зменшується на 4,000 грн. i, з урахуванням продажу частини активiв, складе 8,000 - 1,000 - 4,000 = 3,000 грн. Здобуваючи пiдприємство Д, кредитор ДО сподiвається полiпшити його економiчнi показники. Для цього маються всi пiдстави, тому що кредитор ДО має бiльший досвiд роботи в данiй галузi промисловостi, краще технологiчно оснащений i має бiльш широкi дiловi зв'язки. Іншими словами, вiн здатний керувати пiдприємством Д ефективнiше, нiж це робило його керiвництво. У випадку повного переходу права власностi i прийняття рiшень до кредитора ДО, вiн розраховує довести обсяг реалiзацiї до 120 тис. одиниць продукцiї в рiк (проти 100 тис. одиниць, вiдповiдно до плану боржника), а також знизити частку перемiнних витрат у цiнi реалiзацiї на 10 % i досягти 65 % (проти 75 %, вiдповiдно до плану боржника). Що стосується постiйних витрат i суми реалiзацiї частини активiв, ми припускаємо, що керiвництво боржника вже передбачило всi можливi мiри, i кредитор ДО не зможе iстотно полiпшити цi показники. Розглянемо рiчний прогноз грошових потокiв пiдприємства в цьому випадку. Доходи вiд реалiзацiї складуть 12 млн грн., перемiннi витрати - 7,800 тис. грн., постiйнi витрати - 2,200 тис. грн. Разом, чистий грошовий потiк складе 12,000 - (7,800 + 2,200) = 2,000 тис. грн. у рiк. При цьому пiдприємство Д зможе виплатити залишок боргу кредиторам у сумi 3 млн грн. усього за 1,5 року. Це, безумовно, вигiдно кредитору ДО, що в обмiн на вiдмовлення вiд вимоги боргу одержує прибутково працююче пiдприємство, здатне приносити стабiльний i досить високий прибуток. Однак чи погодяться на цей варiант власники пiдприємства? Адже оскiльки в їхньому розпорядженнi не залишиться нi однiєї акцiї, вони втрачають право на участь у розподiлi прибутку. Варiант 5. Реорганiзацiя плюс частковий обмiн акцiй на борги. Отже, власники пiдприємства Д зiштовхуються з дилемою. З одного боку, поступка частини акцiй кредитору ДО знiмає необхiднiсть виплати частини боргу i, саме головне, - iстотно пiдвищує прибутковiсть пiдприємства, що дозволяє розрахуватися з боргами в прийнятний термiн. З iншого боку - це змушує подiлятися прибутком з новим спiввласником, яким є колишнiй кредитор К. Природним запитанння для боржника Д буде - який вiдсоток акцiй варто уступити кредитору К с тим, щоб прибуток, що залишається в його вихiдних власникiв, був найбiльшим? Ми виходимо з припущення, що чим бiльше акцiй одержить кредитор ДО, тих ближче будуть показники рiчного обсягу реалiзацiї i частки перемiнних витрат у цiнi одиницi продукцiї до "iдеального" показникам - 120 тис. одиниць у рiк i 65 % вiдповiдно. Будемо вважати, що мiж цими величинами мається лiнiйна залежнiсть. Тобто якщо пiдприємство Д уступить кредитору ДО 50 % акцiй, то показники будуть середнiми мiж тими величинами, що будуть мати мiсце пiсля реалiзацiї плану боржника i якi мали б мiсце, якщо всi акцiї перейдуть до кредитора. А саме: обсяг реалiзацiї складе (100 + 120) / 2 = 110 тис. одиниць продукцiї в рiк, а частка змiнних витрат складе (75 % + 65 %) / 2 = 70 %. На щастя, проблема вибору оптимального вiдсотка акцiй, що пiдлягають обмiну на борги, зважується вiдносно нескладно. Простий арифметичний пiдрахунок показує, що оптимальної, iз зазначеної точки зору, буде поступка кредитору ДО приблизно 40 % акцiй. При цьому обсяг реалiзацiї складе 108 тис. одиниць у рiк, а змiннi витрати - 71 % вiд цiни реалiзацiї. Сума боргу зменшується на 4,000 * 40 % = 1,600 тис. грн. Рiчний доход вiд реалiзацiї складе 10,800 тис. грн., змiннi витрати - 7,668 тис. грн., а постiйнi витрати - як i ранiше 2,200 тис. грн. Таким чином, чистий грошовий потiк складе 10,800 - (7,668 + 2,200) = 932 тис. грн. у рiк. Залишок боргу буде дорiвнювати 8,000 - (1,000 + 1,600) = 5,400 тис. грн. Ця сума може бути цiлком погашена приблизно протягом 5 рокiв i 10 мiсяцiв (вiдносно прийнятний термiн), пiсля чого прибуток буде залишатися в розпорядженнi пiдприємства. 40 % прибутку приєднується кредитору ДО, що став частковим власником, а 60 %, тобто близько 560 тис. грн. у рiк, - первiсним власникам пiдприємства Д. Зазначена сума майже вдвiчi перевищує суму в 300 тис. грн., що пiдприємство Д почало б одержувати тiльки на 24-м року, рахуючи вiд поточного моменту, - за планом, запропонованому керiвництвом боржника (варiант 3). Нескладно також переконатися в тiм, що сума в 560 тис. грн. - це максимально можлива сума щорiчного прибутку, яку можуть одержувати власники пiдприємства Д. Вони, безумовно, будуть зацiкавленi в такому варiантi. А оскiльки в цьому також зацiкавлений i кредитор ДО, то в наявностi обопiльна зацiкавленiсть. Бiльш детальнi розрахунки. пiсля того, як залишок боргу буде погашений. Цей критерiй хоч i простий в аналiзi, але недосконалий - уже хоча б з тiєї причини, що не враховує, з якого року пiдприємство почне заробляти прибуток для себе. Бiльш об'єктивним показником є чиста приведена (до сьогоднiшнього дня) вартiсть майбутнiх грошових потокiв. Вона обчислюється, виходячи з щорiчного чистого грошового потоку; перiоду погашення залишку боргу; ставки дисконтування й обраного перiоду. Чистий щорiчний грошовий потiк, як ми вже бачили, залежить вiд "iдеальних" показникiв рiчного обсягу реалiзацiї i частки змiнних витрат, що мали б мiсце у випадку, якби всi 100% акцiй перейшли до кредитора. Чим менше ставка дисконтування, довше перiод, за який розраховується приведений грошовий потiк, i гiрше "iдеальнi" показники кредитора, тим менший вiдсоток акцiй боржнику вигiдно передати кредитору для досягнення оптимального грошового потоку. Інтереси кредитора. Усi перерахованi вище розрахунки були проробленi з погляду боржника. І це правильно, тому що не можна насильно вiдiбрати акцiї в боржника i вiддати їх кредитору. Кредитор одержить стiльки акцiй, скiльки погодиться вiддати йому боржник. З точки ж зору кредитора, легко пiдрахувати, що в кожнiм з вищезгаданих варiантiв найбiльш вигiдний для нього - одержати 100 % акцiй боржника. Тому угода мiж боржником i кредитором, якщо вона буде досягнута, звичайно ж, буде передбачати саме частковий обмiн вимог на акцiї, а процентне вiдношення буде являти собою деяку промiжну величину мiж значеннями, оптимальними для боржника i кредитора. У зв'язку з вищевикладеним, положення Закону України "Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом" про обмiн вимог кредиторiв на акцiї боржника при процедурi банкрутства вимагає розвитку. У свою чергу, Закон України "Про цiннi папери i фондову бiржу" варто також привести у вiдповiднiсть з даним положенням. 9. Коментар до закону України «Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом» загострив економiчнi проблеми, розв'язанню яких мав би сприяти. У прийдешньому столiттi запроваджується новий "Закон України про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом", що є всеосяжним новим законом про банкрутство, спрямованим на врятування українських пiдприємств, якi потрапили у скрутне становище, де тiльки можливо. Що було не так iз попереднiм Законом? За старим Законом, єдине, що можна було зробити з пiдприємством, неспроможнiм платити по своїх боргах, - це лiквiдувати його. Мета полягала в тому, щоб продати активи боржника комусь, хто мiг би використати їх бiльш ефективно, а надходження вiд продажу спрямувати на задоволення вимог кредиторiв. Застосування старого закону рiдко призводило до позитивних результатiв. Натомiсть: -переважна бiльшiсть кредиторiв одержувала дуже мало в оплату своїх боргiв; -часто-густо, цiннi активи втрачалися назавжди. Щось продавалося на металобрухт, щось розкрадалося, а багато що просто марнувалося, оскiльки жодних покупцiв так i не з'являлося; -працiвники втрачали робочi мiсця, що призводило до зубожiння i пов'язаних з ним соцiальних проблем, а також посилення тиску на державний бюджет; -держава втрачала доходи, оскiльки пiдприємства-платники податкiв закривалися, працiвники залишалися без робочих мiсць, а уся оподатковувана дiяльнiсть лiквiдованих пiдприємств i їх робiтникiв припинялася; -у тендiтнiй мережi комерцiї з'являлися прогалини, адже торговельнi партнери боржника втрачали замовникiв або постачальникiв, а звiльненi працiвники бiльше не мали змоги витратити свою заробiтну плату у мiсцевих магазинах. Лiквiдацiя є складовою частиною системи банкрутства по всьому свiтi. Чому вона не спрацювала в Українi? для вiдновлення прибутковостi. Лiквiдацiя стала особливо контрпродуктивною в час переходу України вiд централiзованої, командної економiки до економiки ринкової. У здоровiй ринковiй економiцi, лiквiдацiя є ефективним механiзмом виходу з гри неефективних пiдприємств шляхом передачi активiв до рук тих, хто зможе використати їх бiльш ефективно. В економiцi України лiквiдацiя не виконала цiєї ролi з кiлькох причин: -часто-густо, альтернативного використання спецiалiзованих активiв не iснує; -ситуацiя, коли покупцiв не надто багато, та й тi, що є, мають замало грошей, часто закiнчується тим, що активи продаються набагато дешевше за свою "належну" вартiсть; -надто мало керiвникiв України навчилися продуктивному використанню активiв в умовах ринкової економiки; -у Законi не вдалося забезпечити ефективнi методи лiквiдацiї, а вiдповiдальнiсть призначених здiйснювати лiквiдацiю була дуже обмеженою. банкрутство має три чiтко визначенi стадiї з окремими процедурами: -фiнансовий стан боржника визначається i стабiлiзується, а активи беруться пiд контроль та охороняються пiд час стадiї "Розпорядження майном". На цiй же стадiї встановлюються обсяги вимог кредиторiв, скликаються збори та формується комiтет кредиторiв. Наприкiнцi стадiї розпорядження майном приймається рiшення щодо подальших дiй - лiквiдацiї чи санацiї; -санацiя або реструктуризацiя боржника за новим Законом видається кращим, нiж лiквiдацiя, варiантом вирiшення проблеми неплатоспроможностi боржника. Положення Закону про санацiю є широкими, потужними, i гнучкими, та включають усi сучаснi iнструменти, необхiднi для вiдновлення платоспроможностi боржника, зокрема операцiйну та фiнансову (боргову) реструктуризацiю; -новi положення про лiквiдацiю є чiткiшими, всеосяжнiшими та гнучкiшими, збiльшуючи iмовiрнiсть збереження продуктивних активiв та задоволення вимог кредиторiв; "мораторiй", який припиняє здiйснення боржником будь-яких платежiв по бiльшостi боргiв, зроблених до початку провадження про банкрутство, та забороняє будь-якi iншi заходи кредиторiв щодо стягнення платежiв. Зокрема, завдяки мораторiю боржник зможе користуватися своїми банкiвськими рахунками без побоювання, що кредитори накладуть стягнення на кошти,що рухаються по рахунках. І хоча боржнику, як i ранiше, доведеться оплачувати поточнi витрати та податки, мораторiй надає передишку для вивчення фiнансового стану боржника та визначення можливостi здiйснення плану реструктуризацiї, що вiдновив би платоспроможнiсть пiдприємства; -нова потужна риса Закону - це "мирова угода", яка дозволяє боржниковi та його кредиторам домовитися про змiни в структурi боргiв, що вiдповiдають платоспроможностi боржника. Такi угоди можуть досягатися мiж боржником та окремими кредиторами, групами кредиторiв чи усiм загалом кредиторiв на будь-якi стадiї провадження про банкрутство. Можливе надання списання (прощення) боргiв, розстрочки чи вiдстрочки платежiв. Посилення вiдповiдальностi досягається кiлькома шляхами: -створено нову професiю лiцензованих, добре пiдготовлених "арбiтражних керуючих" для нагляду та здiйснення усiх трьох стадiй провадження про банкрутство. Як розпорядник майна на вiдповiднiй стадiї, арбiтражний керуючий головним чином виконує роль нагляду та вивчення, не маючи без спецiальної ухвали суду жодних повноважень для втручання у щоденну дiяльнiсть боржника. Як "керуючий санацiєю" на стадiї санацiї, арбiтражний керуючий бере на себе повноваження керiвника чи керiвних органiв боржника, чиї повноваження припиняються. Як "лiквiдатор", арбiтражний керуючий стягує та реалiзує майно боржника на стадiї лiквiдацiї у провадженнi про банкрутство; -кредитори мають бiльший вплив на провадження пропорцiйно питомої ваги їх iнтересiв. Кiлькiсть голосiв кредиторiв визначається їх часткою в загальному обсягу боргу. Рiшення кредиторiв, як на зборах, так i на засiданнях комiтету, приймаються простою бiльшiстю вiд фактично присутнiх. Цi змiни повиннi забезпечити, що, на вiдмiну вiд ситуацiї за попереднiм законом, рiшення, приймаються i приймаються вчасно; -встановлено процедурнi вимоги та строки. Чiтко визначено роль Суду, який має право втручатися у критичнi моменти для забезпечення чесностi i прозоростi процесу. Якi iнструменти реструктуризацiї закладено в новому Законi? так i, шляхом зменшення фiнансових вимог до боржника,джерело капiталу для фiнансування процесу реструктуризацiї. Особливо важливим для реструктуризацiї є ще два положення: -положення про "прощення податкiв" при укладеннi мирової угоди стають iнструментом вiдновлення платоспроможностi лише при санацiї. Державнi податковi органи зобов'язанi погодитися на прощення всiєї заборгованостi по сплатi податкiв i зборiв, яка виникла у строк, що передував двом календарним рокам до подання заяви про банкрутство, та на надання боржниковi шести рокiв для погашення державiзаборгованостi, вiк якої менший двох рокiв. Це положення сприяє реструктуризацiї двома шляхами, обидва з яких дуже важливi: -у перше надається засiб для вирiшення проблеми величезних податкових боргiв, нагромаджених багатьма пiдприємствами за часи конфiскацiйних податкових ставок. Скорочення заборгованостi до зваженого рiвня має сприяти зовнiшнiм iнвестицiям у реструктуризованi пiдприємства-боржники; -при лiквiдацiї, податкова заборгованiсть має бути повнiстю погашена перед будь-якими платежами загальним кредиторам, вимоги яких незабезпеченi заставою. Можливiсть зменшення частки держави при санацiї приваблюватиме iнших кредиторiв до вiддання переваги реструктуризацiї боржника перед його лiквiдацiєю; -новi положення про реструктуризацiю пiд керiвництвом боржника дозволяють останньому, iз згодою бiльше половини кредиторiв за обсягом боргу, розробити i втiлити свiй власний план реструктуризацiї. Керiвник боржника виконуватиме функцiї керуючого санацiєю. Імовiрно, що це положення часто застосовуватиметься в майбутньому, оскiльки: -за новим Законом вимагається, щоб боржники самi подавали заяву про банкрутство через мiсяць пiсля виникнення ситуацiї, коли повне задоволення вимог одного з кредиторiв унеможливить повне задоволення вимог iнших кредиторiв; -боржники часто володiють бiльшою iнформацiєю про власну дiяльнiсть, нiж будь-хто iнший, i можуть розробити i провести санацiю бiльш продуктивно i ефективно, нiж стороннi, якi нiчого не знають про пiдприємство; -кредитори будуть захищенi вiд шахрайства, некомпетентностi, та нереалiстичних очiкувань боржника завдяки наявностi розпорядника майна, який здiйснюватиме нагляд за керiвником боржника протягом реструктуризацiї пiд керiвництвом останнього; -на сьогоднi, в Українi бракує лiцензованих арбiтражних керуючих, щоб задовольнити очiкуваний попит на них. У ролi розпорядника майна, арбiтражний керуючий може охопити бiльше справ, нiж у ролi керуючого санацiєю; -реструктуризацiя пiд керiвництвом боржника зменшує час та витрати, потрiбнi з боку судової системи, оскiльки план реструктуризацiї узгоджується боржником i кредиторами iще перед поданням заяви. При поданнi заяви боржника, погодженої з кредиторами, суд вiдкриває провадження у санацiї, минуючи стадiю розпорядження майном; -оскiльки реструктуризацiя пiд керiвництвом боржника забезпечує передбачуванiсть та захист усiх зацiкавлених осiб, боржники матимуть стимул подавати на банкрутство якомога ранiше, коли їхнi фiнансовi проблеми лише починають виникати, а шанси на успiшну реструктуризацiю є найбiльшими, радше нiж вiдкладати подання до моменту, коли ситуацiя погiршиться настiльки, що порятунок стане неможливим. На додаток до цих положень, у Законi закладено повний набiр найпотужнiших iнструментiв реструктуризацiї, наявних у найкращих свiтових зразках закону про банкрутство. Зокрема: -можливiсть вiдмови вiд збиткових контрактiв; -можливiсть повернення активiв, ранiше переданих зацiкавленим особам, незалежно вiд того, як давно вiдбулася ця передача; -можливiсть передачi продуктивних активiв, новому, вiльному вiд боргiв пiдприємству, та лiквiдацiї старого пiдприємства; -можливiсть розпродажу непродуктивних чи не життєво необхiдних активiв у ходi санацiї; -можливiсть змiни структури боргiв чи капiталу боржника, зокрема обмiну боргiв на акцiї; -можливiсть змiни продукцiї, що виготовляється. Що пропонується у новому Законi боржникам, кредиторам, працiвникам та країнi? Сьогоднi з'явилися засоби вiдновлення платоспроможностi та прибутковостi потенцiйно життєздатних боржникiв. За згоди кредиторiв, боржники мають можливiсть розробити власний план санацiї та здiйснити власну реструктуризацiю. Кредитори здобули бiльш жорсткий контроль за процесом, i вiрогiднiсть того, що їм повернуть бiльше боргу, нiж при лiквiдацiї. Пожорстчення вiдповiдальностi та змiцнення прозоростi процесу сприятимуть забезпеченню того, що активи боржника пiдуть на задоволення вимог кредиторiв. Новий Закон бiльшою мiрою, нiж старий, сприятиме збереженню робочих мiсць i появi бiльш потужних i прибуткових пiдприємств, що виплачуватимуть зарплату на регулярнiй основi. І хоча звiльнення час вiд часу будуть необхiдними, за новим Законом вимагається, щоб працiвники отримали свою вихiдну допомогу та заборговану зарплату перед здiйсненням будь-яких платежiв iншим кредиторам, включаючи державу та загальних кредиторiв, вимоги яких не забезпеченi заставою. Держава отримує пряму вигоду завдяки стабiлiзацiї та зростанню надходження податкiв вiд збереження пiдприємств та працiвникiв, якi цi податки сплачують. Коли новий Закон набув чинностi? Новий Закон застосовуватиметься до усiх справ, порушених пiсля 31 грудня 1999 року. Багато положень нового Закону можуть, за поданням сторiн чи iнiцiативою суду, застосовуватися до справ, порушених до 31 грудня. Як тiльки якесь положення застосовується до справи, що перебуває в провадженнi, подальше провадження у справi здiйснюється за новим Законом. Вагомим винятком є положення, за якими справи про банкрутство пiдприємств - сiльськогосподарських не порушуються до 1 сiчня 2004 року. Чи вимагає новий Закон про банкрутство, щоб усi кредитори, якi звертаються iз заявами, самi мали "безспiрнi вимоги" як попередню умову прийому їхнiх заяв? Де саме в текстi закону прописана ця вимога? Вiдповiдь на перше питання - безумовно "так". Вiдповiдь на друге питання тягне за собою гарячкове гортання сторiнок i порiвняльну перевiрку рiзноманiтних роздiлiв, а за цим iде неохоча згода з тим, що текст закону не вимагає прямо, однозначно i конкретно, щоб вимоги кредиторiв були безспiрними, але, як правило, потiм iде не зовсiм обґрунтоване твердження, що "суддi все одно так i будуть робити". Це питання тягне за собою два додаткових питання: Чи є взагалi сенс вимагати, щоб вимоги кредиторiв були безспiрними? Якщо така вимога не має сенсу, навiщо суддi наполягають на нiй? Цiєї вимоги немає в законi про лiквiдацiю вiд 1992 року. Єдина вимога цього закону до подання заяви кредиторами говорить про те, що боржник "не здатен задовольнити визнанi зобов'язання протягом одного мiсяця пiсля встановленої дати або погасити борг, пiдтверджений документально у письмовому виглядi". (Стаття 5. 2.). У роз'ясненнях Президiї Вищого арбiтражного суду вiд 1997 року вводиться використання безспiрних вимог для встановлення доказу неплатоспроможностi боржника. Попереднiй закон не мiстив нiякого визначення щодо неплатоспроможностi. (Новий закон має таке визначення, в якому, проте, безспiрнi вимоги не згадуються.). тому виглядi, в якому вiн був прийнятий i пiдписаний Президентом, мiстить численнi змiни у порiвняннi з початковим текстом, якi, разом узятi, використовуються для пiдтримки пропозицiї вiдносно того, що новий закон вимагає наявностi у кредиторiв-заявникiв безспiрних позовiв. До того, як ми перейдемо до вивчення цих змiн, давайте спочатку розглянемо, якiй метi служить доказ безспiрностi вимог, i ефект додаткової вимоги вiдносно того, щоб подiбнi вимоги належали кредиторам-заявникам. Залежнiсть порушення справи про банкрутство вiд доказу наявностi певної суми безспiрних вимог, там, де такi є, надає допомогу суддям арбiтражного суду. Таке положення є свого роду чiткою i легкою для застосування перевiркою i дозволяє уникнути необхiдностi проведення тривалих за часом i складних за характером слухань для встановлення "неплатоспроможностi" боржника або дiйсностi позовiв кредиторiв, ранiше не визначеної судом. Вимога про наявнiсть такого доказу як попередньої умови, необхiдної для порушення спра про банкрутство, служила дуже кориснiй метi у свiтлi положень попереднього закону; лiквiдацiя ставала бiльш важкою тодi, коли вона була єдиним i безальтернативним варiантом, що робило можливим збереження продуктивних активiв, якi можуть бути реорганiзованi згiдно з положеннями нового закону. банки, особливо тi з них, котрi самi є кредиторами боржника, сумно вiдомi своєю повiльнiстю в роботi з вимогами кредиторiв до боржника про сплату. Таким чином, захист права кредиторiв стає справою непередбачуваною i довiльною. До того ж, введення подiбної вимоги не дозволяє кредиторам подавати термiновi заяви про порушення справ про банкрутство для попередження розкрадання i зникнення активiв боржника. масштабi. Змiни, внесенi в останню хвилину до тексту нового закону, розглядаються багатьма як ввiдна вимога про обов'язкову наявнiсть у кредиторiв-заявникiв безспiрних вимог. Я наводжу нижче змiни, що стосуються сутi питання: "безспiрнi вимоги" як "вимоги кредиторiв, визнанi боржником, iншi вимоги кредиторiв, пiдтвердженi виконавчими документами або розрахунковими документами, за якими згiдно з законодавством здiйснюється списання коштiв з рахункiв боржника". Це - всього лише визначення, яке не є вимогою; -стаття 7. 1 була доповнена вимогою вiдносно того, що заява про порушення справи про банкрутство "подається... боржником чи його кредитором" й має мiстити "реквiзити розрахункового документа про списання коштiв з банкiвського або кореспондентського рахунку боржника i дату його прийняття банкiвським рахунком для виконання". В остаточному варiантi проекту закону ця вимога була вiднесена до положень Станi 7. 2 (перелiк матерiалiв, якi боржник зобов'язаний додати до заяви про банкрутство при її поданнi); -текст того, що зараз є Статтею 7. 7 - перелiк матерiалiв, якi зобов'язаний надати кредитор - був доповнений порiвняно до тексту Статтi 7. 8 в остаточному варiантi проекту закону. Важливе формулювання "якщо є у наявностi" було, викреслено з тексту, i тим самим було введено перелiк обов'язкових для подання кредитором матерiалiв, що додаються до заяви. Одним з таких матерiалiв є "копiя неоплаченого платiжного документа, за яким згiдно з законодавством здiйснюється списання коштiв з рахункiв боржника, з пiдтвердженням банкiвським закладом боржника про прийняття цього документа до виконання iз зазначенням дати прийняття, виконавчi документи (виконавчий лист, виконавчий надпис нотарiуса) або iншi документи, що пiдтверджують визнання боржником вимог кредиторiв". Так же, як i в Статтi 7. 1, це формулювання не встановлює конкретної, прямої i однозначної вимоги стосовно того, що платiжний документ має вiдноситися до вимог кредитора-заявника. Це положення вимагає, щоб кредитор-заявник додав документальне свiдчення iснування безспiрної вимоги, на додаток до вимоги Статтi 7. 1 про те, що заява має мiстити "вiдомостi" про платiжний документ. "Справа про банкрутство порушується арбiтражним судом, якщо безспiрнi вимоги кредитора (кредиторiв) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мiнiмальних размiрiв заробiтної плати, якi не були задоволенi боржником протягом трьох мiсяцiв пiсля встановленого для їх погашення термiну, якщо iнше не передбачено цим законом". Вiдзначте, будь ласка, що i це положення не встановлює вимогу про те, що вимога саме кредитора-заявника була безспiрною. Бiльш того, це питання виноситься на розсуд суддi, що значно полегшує роботу арбiтражних суддiв, не будучи у той же час категоричною вимогою. За своїм характером - це достатня умова для порушення справи про банкрутство, яка не є у той же час необхiдною умовою. "загальний обсяг вимог кредиторiв-заявникiв складає суму, меншу нiж 300 встановлених мiнiмальних мiсячних заробiтних плат, якщо iнше не передбачено цим законом". Звернiть увагу, що нi це положення, нi якесь iнше не встановлює пряму, однозначну i конкретну вимогу стосовно того, що вимоги кредиторiв-заявникiв повиннi мати безспiрний характер. І, нарештi, у Статтi 11. 11 як i ранiше зберiгається вимога стосовно того, що арбiтражний суддя виносить рiшення пiд час пiдготовчого слухання, пiсля розгляду заперечень боржника за вимогами кредиторiв-заявникiв, про суму цих вимог. Проте нiчого не говориться про винесення рiшення про безспiрнiсть цих вимог. Таким чином, текст нового закону прямо, однозначно i конкретно говорить лише про те, що арбiтражний суддя "порушує справу про банкрутство", коли є доказ, що хтось iз кредиторiв, незалежно вiд того, чи є вiн кредитором-заявником, має безспiрнi вимоги до боржника на загальну суму, що перевищує 300 встановлених мiнiмальних мiсячних заробiтних плат. Стаття 6. 3 закону прямо, однозначно i конкретно вимагає вiд кредиторiв-заявникiв лише те, щоб вимоги, якi подаються ними, перевищували у загальнiй кiлькостi встановлений "порiг" у 300 мiнiмальних мiсячних заробiтних плат, незалежно вiд того, чи є цi вимоги безспiрними. Арбiтражний суд виносить ухвалу, що вимоги, поданi кредиторами-заявниками, задовiльняють умовi вiдносно мiнiмальної встановленої для позову суми, пiсля чого у боржника є повна i рiвна можливiсть висунути свої заперечення. Таке прочитання закону дає наступнi переваги: -воно повнiстю вiдповiдає формулюванням закону; -воно мiстить вказiвку на мету доказу безспiрностi позовiв як засiб збереження дорогих судових ресурсiв; -воно є справедливим щодо кредиторiв; -воно допомагає захистити продуктивнi активи вiд розкрадання i зникнення. Останнiм часом усе бiльш пильна увага придiляється питанням банкрутства — одному з ефективних засобiв рiшення проблеми заборгованостi перед кредиторами. На мiй погляд, це поясняється тим, що пiсля перiоду «бартеризацiї» розрахункiв мiж суб'єктами господарювання усiлякi варiанти «пролонгацiї» непогашеної заборгованостi в рiзних економiчних схемах застосовуються з єдиною i головною метою — «довести почату справу до кiнця» i змусити боржника розрахуватися з кредитором. У висновку я знову хотiла б повернутися до Закону України «Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом» у частинi застосування його положень до державних i прирiвняним до них пiдприємств. Цим Законом передбачений ряд особливостей виробництва в справi про банкрутство державних пiдприємств (господарчих товариств iз вiдносно великою (25% чи 50%) часткою державного майна). Говорячи про долю державного майна, слiд зазначити деяку некоректнiсть застосування такого термiна, як «державне майно». У статтi 20 Закону України «Про власнiсть» указується, що все майно господарчого товариства є об'єктом права колективної власностi. Виходячи з цього, наприклад, у пунктi 1 статтi 2 Закону варто установити особливий режим повноважень державного органу з питань банкрутства не щодо пiдприємств iз визначеною часткою державної власностi, а щодо пiдприємств, визначена кiлькiсть акцiй яких належить державi. З цього випливає наступна проблема: спочатку не визначено правовий статус засновника державного пiдприємства — держави. Якщо припустити, що держава, засновуючи державне пiдприємство, повинна зберiгати майновi права на нього, то виникає питання про законнiсть додання такому пiдприємству статусу юридичної особи. Здається, уже давно назрiла необхiднiсть врегулювання правового положення i державних, i приватних, i дочiрнiх пiдприємств, що засновуються на основi додання перерахованим вище суб'єктам статусу юридичної особи. У такому випадку можливо було б врегулювати в Законi питання особливого положення державного пiдприємства i пiдприємства з визначеною часткою акцiй, що належать державi, при процедурi банкрутства, чiтко визначивши, на кого подiбнi особливостi поширюються. частки державного (комунального) майна в майнi господарчого товариства, незалежно вiд її кiлькiсного показника, оцiнка майна такого господарчого товариства обов'язкова. Вiдповiдно до частини 1 статтi 9 вищезгаданого Закону, методичне обґрунтування технологiї оцiнки покладено на Кабiнет Мiнiстрiв України i Фонд державного майна (далi – ФДМУ). На сьогоднi такою методичною вказiвкою Кабiнету Мiнiстрiв України є Методика оцiнки майна при приватизацiї, затверджена Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України № 1554 вiд 12 жовтня 2000 року. Ця Методика встановлює, що її застосування обов'язкове для тих господарчих товариств, у яких частка держави перевищує 25 %, що свiдчить про обмежувальне тлумачення статтi 7 Закону України Про оцiнку майна, майнових прав i професiйну оцiночну дiяльнiсть в Українi», у якiй нiяких кiлькiсних обмежень частки держави не мiститься. Крiм того, у частинi 2 статтi 10 цього Закону встановлений суб'єктний склад вiдносин по оцiнцi майна господарчого товариства з часткою держави i державних пiдприємств: замовник — орган державного керування, i виконавець. Замовником проведення оцiнки виступає ФДМУ як орган, керуючий державними корпоративними правами, визначаючи при цьому оцiнювача на конкурснiй основi. При цьому необхiдно вiдзначити деякi особливостi. По-перше, ФДМУ, як i всяке iнше державне вiдомство, далеко не завжди може оплатити послуги оцiнювача. По-друге, вiд можливостi оплати ФДМУ послуг оцiнювача залежать процесуальнi термiни, наприклад, затвердження плану санацiї i, вiдповiдно, виконання цього плану. По-третє, приймаючи в увагу обмеження, установленi Законом iз приводу термiнiв санацiї, вкрай негативним виглядає встановлення залежностi положення пiдприємства-боржника вiд можливостi ФДМУ добрати способу на оплату послуг оцiнювача. У подiбнiй ситуацiї ФДМУ пропонує переможцю конкурсу — оцiнювачу укласти договiр на оцiнку безпосередньо з пiдприємством-боржником. Однак пiдприємство-боржник не має у своєму розпорядженнi оперативний механiзм впливу на оцiнювача при невиконаннi останнiм своїх зобов'язань по оцiнцi. Ця проблема прямо позначається на процесуальних термiнах, у дотриманнi яких украй зацiкавленi як пiдприємство-боржник, так i iнвестори. Фонд державного майна України, на пiдставi пункту 5 статтi 18 Закону, у визначених випадках повинен попередньо погодити план санацiї, представлений йому керуючим санацiєю. Термiн «попередньо» у цьому випадку, очевидно, має на увазi узгодження плану санацiї з ФДМУ до винесення комiтетом кредиторiв рiшення по ньому. Однак не визначений термiн, протягом якого ФДМУ повинен погодити план санацiї, що ставить пiд погрозу виконання плану санацiї взагалi. Подiбна погроза зриву виконання плану санацiї обумовлена тим, що пiдприємства-iнвестори передбачають термiни, протягом яких вони мають можливiсть виконати план санацiї, i невизначенiсть у термiнах узгодження з ФДМУ плану санацiї робить план санацiї як iнвестицiйний документ вкрай ризикованим. У свiтлi прийнятого Закону України «Про введення мораторiю на примусову реалiзацiю майна» варто торкнутися i питання про лiквiдацiю державних пiдприємств i пiдприємств iз часткою держави. Вищевказаним Законом встановлений мораторiй на примусову реалiзацiю майна, здiйснювану в процесi лiквiдацiї пiдприємства-банкрута. Виникає кiлька питань, пов'язаних з цим Законом. Чи необхiдно вводити процедуру лiквiдацiї пiдприємств, зазначену у Законi України «Про введення мораторiю на примусову реалiзацiю майна»? Що потрiбно жадати вiд суду при витiканнi термiну лiквiдацiї пiдприємств, зазначених у цьому Законi? Здається, що для продовження процедури санацiї на невизначений термiн у суду повноважень немає, тому що подiбнi повноваження не передбаченi Законом. Отже, по закiнченнi термiну санацiї або при ненаданнi плану санацiї у встановлений термiн суд зобов'язаний ввести процедуру лiквiдацiї. якому порядку можуть виповнюватися угоди в процесi лiквiдацiї. Трудова складова полягає в тiм, що вiдбувається звiльнення керiвника i т. д. Адмiнiстративна складова означає, що в стадiї банкрутства пiдприємство-банкрут розглядається, у бiльшому ступенi, як майновий комплекс, а не як юридична особа. Таким чином, суд зобов'язаний поставитися до майна пiдприємства як до майна лiквiдованої юридичної особи з дотриманням обмежень, передбачених Законом України «Про введення мораторiю на примусову реалiзацiю майна». Дiї суду в цьому випадку повиннi бути спрямованi насамперед на примусове вiдчуження майна боржника-банкрута, що не є нерухомим майном i не пiдпадає пiд визначення «основнi фонди», на примусову реалiзацiю яких не поширюється мораторiй. У свою чергу лiквiдатор, на якого покладено обов'язок збереження майна пiдприємства-боржника, зобов'язаний забезпечити таку схороннiсть на пiдставi пункту 1 статтi 25 Закону. У цiлому, на мою думку, при наявностi Закону України «Про введення мораторiю на примусову реалiзацiю майна» законодавець має можливiсть поставити всi крапки над «i» по цiй проблемi i врегулювати всi питання, що так чи iнакше стосуються примусової реалiзацiї майна державних пiдприємств i пiдприємств iз часткою держави бiльш 25 %. Залишається лише сподiватися, що це буде зроблено з урахуванням iнтересiв не тiльки держави, але i кредиторiв. 1. Закон України № 784-XIV вiд 30. 06. 1999 «Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом». 2. Кодекс законiв про працю УРСР № 322-VIII вiд 10. 12. 1971 (зi змiнами та доповненнями). 3. 4. чи доведення до банкрутства». 5. Наказ Мiнiстерства економiки України № 114 вiд 6. 06. 2000 «Про затвердження Положення про державну госпрозрахункову установу «Агентство з питань банкрутства». 6. Наказ Мiнiстерства економiки України № 156 вiд 27. 07. 2001 «Про затвердження Порядку виконання Агентством з питань банкрутства окремих повноважень державного органа з питань банкрутства». 7. "Про цiннi папери i фондову бiржу" (зi змiнами та доповненнями). 8. Українська iнвестицiйна газета N 3, вiд 21. 01. 2003 р. 9. Українська iнвестицiйна газета N 26, вiд 4. 07. 2000 р. 10. Українська iнвестицiйна газета N 42, вiд 22. 10. 2002 р. 11. 12. Газета “Юридична практика” N 10, вiд 6. 03. 2002 р. 13. Газета “Юридична практика” N 7, вiд 13. 02. 2002 р. 14. Газета “Юридична практика” N 43, вiд 24. 10. 2001 р. 15. Газета “Юридична практика” N 42, вiд 15. 10. 2002 р. 16. Журнал “Баланс” N 33, вiд 14. 08. 2001 р. 17. Журнал “Цiннi папери України” N 8, вiд 24. 02. 2000 р.