Адміністративні суди в Україні

Адмiнiстративнi суди в Українi Мiнiстерство освiти та науки України Нацiональний унiверситет «Одеська юридична академiя» КУРСОВА РОБОТА З дисциплiни: Судовi та правохороннi органи України Тема: АДМІНІСТРАТИВНІ СУДИ В УКРАЇНІ Самсiної Ю. А. Спецiалiзацiя:Державне управлiння та мiжнародно-правовi вiдносини. Одеса-2010 Змiст Вступ. 3 1. 1 Історiя становлення адмiнiстративних судiв в Українi……………. 9 1. 2. Принципи дiяльностi адмiнiстративних судiв судiв в Українi 12 1. 3. Система адмiнiстративних судiв в Українi………………………… .19 . 2. 1. Пi д ь адмiнiстративних прав….. . 23 2. 2. Склад суду, учасники адмiнiстративного процесу ……………………. 26 Висновки. 34 ВСТУП Конституцiєю України передбачено, що всi правовiдносини в нашiй державi забезпечуються судовим захистом та кожному гарантовано право на оскарження в судi рiшень, дiй чи бездiяльностi органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, їх посадових i службових осiб. У сучасному суспiльствi будь-якi вiдносини мають потенцiйну небезпеку перерости у конфлiкт, особливо вiдносини мiж громадянами та владою. Громадяни позбавленi важелiв впливу на владу, а тому в стосунках з нею є беззахисними. Право кожного оскаржувати в судi рiшення, дiї чи бездiяльнiсть органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, їхнiх посадових i службових осiб є важливою гарантiєю реалiзацiї конституцiйного принципу вiдповiдальностi держави за свою дiяльнiсть перед людиною. Ось чому в сучасних демократичних країнах велике значення для гарантування прав людини у її вiдносинах з владою надається правовому захисту з боку незалежного й авторитетного органу – суду, перед яким громадяни та адмiнiстрацiя є рiвними. Обговорення питання про створення в Українi адмiнiстративних судiв пройшло стадiю дискусiй довкола їх необхiдностi. Потреба у створеннi системи адмiнiстративних судiв дiстала офiцiйне визнання: спочатку на рiвнi концепцiй, згодом – на законодавчому рiвнi. Концепцiєю судово–правової реформи, затвердженою Верховною Радою у 1992 роцi, передбачено поступове запровадження адмiнiстративної юстицiї, починаючи вiд спецiалiзацiї суддiв i утворення спецiалiзованих судових колегiй i закiнчуючи створенням вертикалi адмiнiстративних судiв. Створення системи адмiнiстративних судiв з метою повноцiнного судового захисту прав i свобод громадян у сферi публiчно–правових вiдносин передбачено також Концепцiєю адмiнiстративної реформи в Українi, схваленої Президентом України у 1998 роцi. Створення системи адмiнiстративних судiв на законодавчому рiвнi вперше за роки незалежностi України було визначено Законом України «Про судоустрiй України», який прийнятий Верховною Радою України 07 лютого 2002 року. Цей закон не тiльки визначив мiсце адмiнiстративних судiв в системi судiв загальної юрисдикцiї, а й установив трирiчний строк для їх створення. Далi процес створення адмiнiстративних судiв продовжився пiдписанням Президентом України Указу вiд 16 листопада 2004 року № 1417/2004 «Про утворення мiсцевих та апеляцiйних адмiнiстративних судiв, затвердження їх мережi та кiлькiсного складу суддiв», вiдповiдно до якого в Українi створено 7 апеляцiйних (66 суддiв) та 27 окружних (215 суддiв) адмiнiстративних судiв. Таким чином, система адмiнiстративних судiв створювалась, починаючи з вищих ланок. 3 Слiд зауважити, що важливим етапом становлення адмiнiстративної юстицiї стало прийняття 06 липня 2005 року Кодексу адмiнiстративного судочинства України, який набрав чинностi з 1 вересня 2005 року. 11 грудня 2003 року були обранi першi суддi Вищого адмiнiстративного суду України. 4 органiв виконавчої влади i органiв мiсцевого самоврядування (адмiнiстративних органiв), їх посадових i службових осiб, якi завдають позивачам матерiальних чи (та) моральних збиткiв. Тобто предметом окремого судового розгляду спецiалiзованими адмiнiстративними судами згiдно iз запропонованим визначенням можуть i повиннi стати саме тi конфлiкти публiчно-правового характеру, якi до недавна частково вирiшували загальнi суди, частково – господарськi суди. Однак п'ять рокiв тому ситуацiя змiнилася. Як вiдомо, ВР України 6 липня 2005 р. Прийняла, як тодi вважалося, остаточний варiант Кодексу адмiнiстративного судочинства України. Ухвалення цього Кодексу, як i введення в дiю нового Цивiльного процесуального кодексу України, стало важливим етапом утвердження України як демократичної, правової держави, розвитку її судової системи, виведення на якiсно новий рiвень механiзму захисту конституцiйних прав i iнтересiв громадян. Іншими словами, прийняття подiбних нормативно-правових актiв стало ще одним пiдтвердженням конституцiйного постулату, що права i свободи людини визначають змiст i спрямування дiяльностi держави, а їх утвердження i забезпечення є головним обов’язком держави. Вiдомо також, що будь-який правовий iнститут не може ефективно дiяти в структурi суспiльних вiдносин, впливати на їх оптимальний розвиток, якщо не визрiла суспiльна необхiднiсть у його використаннi саме в цiй, а не в iншiй формi. Стосовно адмiнiстративної юстицiї ця теза є бiльше нiж просто актуальною, оскiльки становлення такого виду правосуддя в нашiй країнi вiдбувалося хоч i мляво, але з похвальною теоретичною впертiстю та завзяттям. Саме намагання деяких правникiв у належний спосiб забезпечити державними гарантiями зазначенi в Конституцiї прiоритети й досягти рiвня правової держави i стало результатом того, що в Українi все ж таки було доктринально запропоновано запровадити адмiнiстративну юстицiю як форму судового захисту прав i свобод громадян. Однак кожен результат має якусь причину його виникнення. Що ж саме спонукало появу адмiнюстицiї? Не є таємницею той факт, що доктрина української адмiнiстративної юстицiї, подiбно до Нiмеччини, Австрiї, Польщi та деяких iнших європейських країн, невiд’ємно пов’язує даний iнститут, насамперед, iз системою спецiалiзованих 5 причинами: 1. закрiплення в Конституцiї України принципових положень, спрямованих на створення судової системи, яка б вiдповiдала вимогам розбудови правової держави; 2. необхiднiсть приведення нацiональної судової системи у вiдповiднiсть з мiжнародними правовими стандартами; 5. створення дiєвого органiзацiйно-правового механiзму, спрямованого на недопущення порушення законностi органами державного управлiння та органами мiсцевого самоврядування через прийняття протиправних актiв або бездiяльнiсть, а також через корупцiйнi дiяння; реальних важелiв щодо дiєвого та всебiчного захисту прав i свобод громадян, якi є суб'єктами правових вiдносин, що виникають у зазначених сферах. Таким чином, громадяни як суб’єкти правовiдносин, що виникають у сферах державного управлiння i мiсцевого самоврядування, саме i лише завдяки адмiнiстративним судам отримають реальну можливiсть повноцiнно реалiзувати своє публiчне право на захист у судовому порядку шляхом оскарження неправомiрних дiй (бездiяльностi) органiв, якi є носiями публiчно-управлiнських повноважень. Однiєю з основних ознак правової держави є право на доступ до правосуддя та справедливий судовий розгляд. Згiдно зi ст. 55 Конституцiї України кожному гарантується право на оскарження в судi рiшень, дiй чи бездiяльностi органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, посадових i службових осiб, якi зобов’язанi дiяти лише на пiдставi, в межах повноважень та у спосiб, що передбаченi Конституцiєю та законами України (ст. 19 Конституцiї України). В свою чергу забезпечення гарантiй суб’єктивних прав громадян у вiдносинах з адмiнiстративними органами є обов’язком будь-якої правової держави, що i обумовлює необхiднiсть створення адмiнiстративної юстицiї в 6 Українi. Отже, запровадження адмiнiстративного судочинства зумовлене самою природою публiчно-правових спорiв, у яких громадянину протистоїть потужний адмiнiстративний апарат. Водночас, слiд зазначити, що призначення адмiнiстративної юстицiї повинно полягати у здiйсненнi тiльки правового контролю, а не контролю за доцiльнiстю управлiнської дiяльностi. Тобто адмiнiстративно-правовий захист має бути, насамперед, судовим правовим захистом, бо саме суди найбiльше вiдповiдають вимогам незалежностi та неупередженостi, що ставляться перед правозахисними органами. Однак, як це не прикро, аж до 1996 р. вирiшення проблеми адмiнiстративних судiв гальмувалося в зв’язку з не сприйняттям судовою системою та iншими державними структурами саме цього виду правосуддя. Лише iз запровадженням на конституцiйному рiвнi принципу спецiалiзацiї судiв загальної юрисдикцiї, адмiнiстративна юстицiя перестала бути лише теоретичною проблемою, а її запровадження поступово стало перемiщуватися з площини загальнотеоретичних дискусiй у сферу законотворення. Першi законодавчi iнiцiативи з цього питання, як вiдомо, з’явилися ще наприкiнцi 1995 р., хоча за умов нереформованої судової системи (на той час ще дiяли норми старого Закону “Про судоустрiй” вiд 1981 р.) їх реалiзацiя була неможливою. Водночас, дедалi бiльше утверджувалася думка про те, що без запровадження адмiнiстративної юстицiї в Українi справа реформування її державного апарату є безнадiйною, а захист прав i свобод громадян – недосконалим i далеким вiд демократичних стандартiв. Справа зрушила з мертвого мiсця лише тодi, коли законодавцi остаточно визначилися щодо того, який саме законопроект кодексу прийняти за основний, а також пiсля низки указiв Президента 2001-2002 рр., що започаткували створення адмiнюстицiї. Кардинальнi змiни у сприйняттi адмiнсудочинства сталися вже пiсля того, як у 2002 р. були прийнятi змiни до Закону України “Про судочинство”. І вже в тому ж 2002 роцi цим Законом було передбачено i створення Вищого адмiнiстративного суду України, який мав би забезпечити узагальнення практики застосування судами чинного законодавства в публiчно-правовiй сферi суспiльних вiдносин. Слiд також зауважити, що наявнiсть адмiнiстративного судочинства органiчно обумовлює i створення належного процесуального iнструментарiю. У зв’язку з цим важливим етапом становлення адмiнюстицiї i стало прийняття Кодексу адмiнiстративного судочинства України. Досвiд iнших країн свiту засвiдчує, що в переважнiй їх бiльшостi (наприклад, Францiї, ФРН) для розгляду адмiнiстративних справ спецiалiзованими судовими органами використовується систематизоване адмiнiстративне 7 провадження, статус державних i мунiципальних службовцiв, їх права й функцiональнi обов'язки, вiдповiдальнiсть за неналежне виконання цих обов'язкiв та iншi важливi питання управлiнської дiяльностi. Тобто йдеться про законодавство, яке не є iдентичним законодавству про адмiнiстративнi правопорушення (в нашiй країнi, як вiдомо, дiяв Кодекс про адмiнiстративнi правопорушення 1984 р.). Крiм того, на вiдмiну вiд загального кодифiкованого акта – Адмiнiстративного кодексу в деяких європейських країнах, зокрема в Польщi, адмiнiстративнi суди у своїй дiяльностi керуються i процесуальними законодавчими актами, такими, як Адмiнiстративний процесуальний кодекс. Як вже зазначалося в Українi також почав дiяти (з 1 вересня 2005 р.) Адмiнiстративний процесуальний кодекс, тобто Кодекс адмiнiстративного судочинства, який до речi вже в в липнi 2010 року був змiнений новим Законом України «Про судоустрiй». реально, а не декларативно. Дуже гостро це вiдчувається напередоднi кожних виборiв, i особливо зараз, коли мiсцевi вибори вiдбуваються вже за новим Законом. 8 1. 1 Історiя становлення адмiнiстративних судiв в Українi. На територiї України поява адмiнiстративної юстицiї сягає середнiх вiкiв, її становлення на територiї нашої країни розпочалося ранiше, анiж у середньому по Європi. Історiя української адмiнiстративної юстицiї бере свiй початок з 16-17 столiть. Протягом 18-19 столiть тогочасна адмiнiстративна юстицiя активно розвивається, з’являються принципово новi її елементи. Так, починає функцiонувати поняття «нагляд», його здiйснювали Сенат i прокуратура. На початку 70-х рокiв 19 столiття в Росiйськiй Імперiї, до складу якої входила тогочасна Україна, члени Державної Думи iнiцiювали створення таких установ, якi б неупереджено вирiшували спори, що виникають в управлiнських справах. Вони успiшно працювали в кожнiй губернiї. Функцiї найвищого органу адмiнiстративної юстицiї належали Сенату. В 1917 роцi iдея адмiнiстративної юстицiї набула нових рис. Цього року Тимчасовий уряд видає закон про створення суду з адмiнiстративних справ. Адмiнiстративнi суддi розглядали спори мiж державними органами i органом самоврядування, а також суспiльними органiзацiями. Вже в 20-50 роки минулого столiття розвиток адмiнiстративної юстицiї майже припинився. Лише в 1987 року було прийнято Закон СРСР «Про порядок оскарження в судi неправомiрних дiй посадовцiв, якими завдано шкоди громадянам». В незалежнiй Українi вирiшення проблеми адмiнiстративних судiв гальмувалося аж до 1996 року. Втiм, з перших рокiв незалежностi нашої держави, крок за кроком, послiдовно, аргументовано з наукової i полiтичної точки зору, ця iдея втiлювалася в життя: В 1996 роцi Конституцiя України (ст. ст. 55, 124) закрiпила функцiю судового контролю у формi адмiнiстративної юстицiї як невiд‘ємну складову судової влади поряд з iншим основним елементом – правосуддям. 1998 рiк - Концепцiя адмiнiстративної реформи обґрунтувала роль адмiнiстративної юстицiї як форми судового контролю за дiяльнiстю органiв державної виконавчої влади. юстицiя. 9 1 жовтня 2002 р. Указ Президента про створення Вищого адмiнiстративного суду України 6 липня 2005 р. – Верховна Рада ухвалила Кодекс адмiнiстративного судочинства, в якому окреслила повноваження адмiнiстративних судiв щодо розгляду адмiнiстративної юрисдикцiї, порядок звернення до адмiнiстративних судiв i порядок здiйснення адмiнiстративного судочинства. 1 вересня 2005 р. – Вищий адмiнiстративний суд України почав розгляд перших адмiнiстративних справ. Однак, розглянемо бiльш детально причини та послiдовнiсть формування адмiнiстративного судочинства в Українi. в однiй з трьох гiлок. Одним з елементiв механiзму стримування i противаг є адмiнiстративне судочинство, що являє собою, з одного боку, юрисдикцiйний контроль, здiйснюваний судами за законнiстю державного управлiння,а з iншого - гарантiєю дотримання прав i свобод громадян у владовiдносинах. У наукових дослiдженнях з адмiнiстративного права та процесу предмет наукового пошуку складали, в основному, загальнотеоретичнi аспекти запровадження адмiнiстративної юстицiї, розвиток теорiї адмiнiстративного процесу в аспектi визначення мiсця вiдносин у сферi вiдправлення адмiнiстративного судочинства у адмiнiстративно-процесуальних вiдносинах: В. Б. Авер'янов[1]; Ю. С. Педько [2]; В. С. Стефанюк [3]; І. Б. Колi ушко, Р. О. Куйбiда[4]; А. Т. Комзюк, В. М. Бевзенко, Р. С. Мельник [5]; О. В. Кузьменко [6], та iншi. Разом iз тим, викликає певний науковий та практичний iнтерес окреме питання системи становлення адмiнiстративних судiв в Українi, яке, у межах бiльш широкої тематики, лише побiчно дослiджували науковцi. i утворення спецiалiзованих судових колегiй i закiнчуючи створенням вертикалi адмiнiстративних судiв [4, с. 19]. У 1996 роцi Конституцiєю України [7] були закрiпленi засади здiйснення правосуддя: «Кожному гарантується право на оскарження в судi рiшень, дiй чи бездiяльностi органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, посадових i службових осiб (ч. 1 ст. 55). Юрисдикцiю судiв поширено на усi правовiдносини, що виникають у державi (ч. 2 ст. 124 Конституцiї України). Крiм того, цим актом найвищої юридичної сили запроваджено новi види судiв (адмiнiстративний, апеляцiйний та суд присяжних), врегульовано основи функцiонування Конституцiйного суду України. З метою запровадження закрiплених у Конституцiї України нових положень щодо судової влади в органiзацiю функцiонування правосуддя у 2001 роцi була здiйснена так звана «мала» судова реформа. Були внесенi змiни до 10 Кримiнально-процесуального, Цивiльно-процесуального кодексiв України, законiв «Про судоустрiй України», «Про статус суддiв», деяких iнших законодавчих актiв. Проте ефективнiсть «малої» судової реформи фахiвцi оцiнили дуже критично: насамперед на неї вплинула поспiшнiсть внесення змiн до зазначених законодавчих актiв, зумовлена необхiднiстю запобiгти припиненню дiяльностi судової системи через прострочення термiнiв її реформування, передбачених Конституцiєю України. Вже за пiвроку «мала» судова реформа була зведена нанiвець, бо виявилася конче неефективною, у зв'язку з чим Верховна рада України ухвалила нову редакцiю Закону «Про судоустрiй України», який експерти також не вважали бездоганним. 07 липня 2010 року Верховною Радою України був прийнятий новий Закон України «Про судоустрiй i статус суддiв», який по сутi, став найважливiшим важелем реформування судової системи в Українi. закiнчено провадженням 1043 справ, то у 1996 роцi їх було вже 7726, а у 2000-29952 [2, с. 50]. Основними причинами створення адмiнiстративних судiв та запровадження адмiнiстративного судочинства в Українi називають: а) необхiднiсть посилення гарантiй захисту прав людини вiд свавiлля з боку влади; б) вiдсутнiсть ефективної процедури вирiшення адмiнiстративних справ, яка б враховувала специфiку публiчно-правових вiдносин; в) недостатнiй авторитет загальних судiв якi, поряд зi справами , що випливають iз публiчно-правових вiдносин, розглядають справи приватноправового характеру та кримiнальноправового характеру; г)прив'язанiсть територiальної юрисдикцiї судiв до адмiнiстративно-територiального устрою країни, що посилює можливiсть впливу чиновницького апарату на суддiв; д)невелику кiлькiсть суддiв-фахiвцiв у галузi адмiнiстративної юрисдикцiї; е) зростання кiлькостi адмiнiстративних спорiв у загальнiй кiлькостi судових справ [4,с. 17]. чинностi Законом України «Про судоустрiй i статус суддiв», тобто з 01. 06. 2002 року. У системi судiв загальної юрисдикцiї у 2002 роцi спочатку був утворений Вищий адмiнiстративний суд України на пiдставi п. 23 ст. 106 Конституцiї України, п. п. 2-4 ч. 2 ст. 18, ст.. 20 Закону України «Про судоустрiй України», Указу Президента України вiд 01. 10. 2002 року №889/2002 «Про Апеляцiйний суд України, Касацiйний суд України та Вищий адмiнiстративний суд України». 11 1. 2 Принципи дiяльностi адмiнiстративних судiв в Українi А. В. Руденка, О. П. Рябченко, В. В. Синцова, В. С. Стефаника та iнших вчених. Аналiзуючи мету утворення та функцiонування адмiнiстративних судiв слiд зазначити, що вона не отримала належного законодавчого визначення. У науковiй лiтературi зазначається, що адмiнiстративна юстицiя запроваджується з метою вирiшення не конфлiктiв, джерелом яких є дiї чи поведiнка приватних осiб, а спорiв, зумовлених управлiнською (адмiнiстративною) дiяльнiстю владних суб'єктiв [1, с. 393-394]. Ю. М. Старилов визначає мету адмiнiстративного судочинства як дiяльнiсть суду щодо захисту порушених прав громадян, забезпечення загального порядку та правопорядку, ефективностi та законностi дiяльностi державної та мунiципальної адмiнiстрацiї [5,ст.. 108]. Розумiючи пiд метою «уявну модель бажаного результату, те, до чого прагнуть суб'єкти процесу», А. В. Руденко, «метою адмiнiстративного судочинства вважає захист прав i законних iнтересiв фiзичних та юридичних осiб, держави, забезпечення законностi та справедливостi при здiйсненнi правосуддя» [6, ст. 26] Беручи до уваги те, що метою судової влади є здiйснення правосуддя у формi цивiльного, господарського, адмiнiстративного, кримiнального, а також конституцiйного судочинства, можна зробити висновок про те, що метою утворення та функцiонування адмiнiстративних судiв є розгляд i вирiшення адмiнiстративних справ, пiд якими необхiдно розумiти «публiчно-правовий спiр, в якому хоча б однiєю зi сторiн є орган виконавчої влади , орган мiсцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або iнший суб'єкт, який здiйснює владнi управлiнськi функцiї на основi законодавства, в тому числi на виконання делегованих повноважень» (ст. 3 Кодексу адмiнiстративного судочинства) [7]. Крiм того, мету утворення та функцiонування адмiнiстративних судiв можна визначити як контроль за дотриманням законностi у державному управлiннi шляхом вирiшення в окремому процесуальному порядку адмiнiстративних справ. Важливим елементом цiльового блоку є принципи утворення та функцiонування адмiнiстративних судiв. Загалом, у тлумачних словниках пiд принципом розумiється «основне, вихiдне положення… особливiсть покладена в основу створення або здiйснення чогось, норма, правило, яким керується хто-небудь в життi, поведiнцi [8, с. 693], у зв'язку з чим принципи часто ототожнюються з нормами права, основними засадами правового врегулювання, а iнколи визначаються як основнi права i обов'язки суб'єктiв правовiдносин. Необхiдно вiдзначити i те, що як чи iншi принципи отримали нормативне закрiплення, то вони вважаються нормами-принципами, пiд якими, як правило, розумiються принципи, якi прямо закрiпленi у нормах права та являють собою внутрiшнiй змiст цих норм [9, ст., 221]. 12 Крiм того, нормою-принципом є й деякi положення, яких вiдсутнє слово «принцип». Прикладом такої норми-принципу може бути положення ст.. 3 Конституцiї України, яка проголошує: «Людина, її здоров'я, честь i гiднiсть, недоторканiсть i безпека визнаються в Українi найвищою соцiальною цiннiстю», або те, що «кожному гарантується право на оскарження в судi рiшень, дiй чи бездiяльностi органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, посадових чи службових осiб» (ст.. 55) [10]. Необхiдно зазначити, що низка принципiв утворення та функцiонування судiв мiститься у Конституцiї України. Зокрема у ст.. 124 Основного закону передбачено: «принцип здiйснення правосуддя в Українi виключно судами»,ст. 125-«принципи територiальностi i спецiалiзацiї побудови системи судiв загальної юрисдикцiї»; ст.. 126-«принципи незалежностi i недоторканостi суддiв»; ст., 130-«принципи забезпечення фiнансування та створення належних умов для функцiонування судiв i дiяльностi суддiв» [10]Крiм того, у ст.. 129 Конституцiї України визначено основнi засади судочинства, до яких вiднесенi: законнiсть, рiвнiсть всiх учасникiв процесу перед законом i судом; забезпечення доведеностi вини; змагальнiсть сторiн та свобода в наданнi ними суду своїх доказiв i у доведеннi перед судом їх переконливостi; пiдтримання державного обвинувачення в судi прокурором; забезпечування обвинуваченому права на захист; гласнiсть процесу та його повне фiксування технiчними засобами; забезпечення апеляцiйного та касацiйного оскарження рiшення суду, крiм випадкiв встановлених законом; обов'язковiсть рiшень суду [10], якi разом iз попереднiми (передбаченими ст.. ст. 124-127, 130) є нiщо iнше, як основнi принципи здiйснення правосуддя в Українi. У роздiлi 1 Закону України «Про судоустрiй i статус суддiв» визначенi засади здiйснення правосуддя в Українi, якi, також, є нiчим iншим як принципи правосуддя, i якими названi: здiйснення правосуддя виключно судами; право на судовий захист; рiвнiсть перед законом i судом; правова допомога при вирiшеннi справ у судах; гласнiсть судового процесу; мова судочинства; обов'язковiсть судових рiшень; право на оскарження судового рiшення; колегiальний та одноособовий розгляд справ; самостiйнiсть судiв i незалежнiсть суддiв; функцiонування суддiвського самоврядування [11]. Наведенi вище у Конституцiї України та Законi України «Про судоустрiй та статус суддiв» принципи є загальними для усiх судiв, отже їх можна назвати основними принципами здiйснення правосуддя в Українi, якими повиннi керуватись i адмiнiстративнi суди. Необхiдно наголосити на тому, що принципи здiйснення правосуддя в адмiнiстративних судах визначенi у ст.. 7 КАС, до яких вiднесенi: 1) верховенство прва; 2)законнiсть; 3) рiвнiсть всiх учасникiв адмiнiстративного процесу перед законом i судом; 5) гласнiсть i вiдкритiсть адмiнiстративного процесу; 13 6) забезпечення апеляцiйного та касацiйного оскарження рiшень адмiнiстративного суду; Крiм того, у ст.. 4 КАС мiститься принцип здiйснення правосуддя в адмiнiстративних справах адмiнiстративними судами, який є подiбним за змiстом до принципу здiйснення правосуддя виключно судами, що передбачений ст.. 124 Конституцiї України [10] та ст. 5 Закону України «Про судоустрiй i статус суддiв» [11]. Теж саме стосується i таких принципiв, як «Право на судовий захист» (ст.. 6 КАС) [7], який також передбачений ст.. ст. 32 та 55 Конституцiї України [10] та ст.. 7 Закону України «Про судоустрiй i статус суддiв» [11], мова адмiнiстративного судочинства (ст.. 15 КАС, ст.. 12 Закону України «Про судоустрiй i статус суддiв»); правова допомога при вирiшеннi справ в адмiнiстративному судi (ст.. 16 КАС, ст.. 10 Закону України «Про судоустрiй i статус суддiв»). У зв'язку з вищенаведеним можна зробити висновки, що перелiк принципiв адмiнiстративного судочинства у Кодексi адмiнiстративного судочинства практично спiвпадає з наведеними принципами у Законi України «Про судоустрiй i статус суддiв», хоча специфiка адмiнiстративного судочинства у зазначених принципах не вiдображена. Хоча потрiбно звернути увагу на принцип диспозитивностi, вiдповiдно з яким суд розглядає адмiнiстративнi справи не iнакше, як за позовною заявою, поданою вiдповiдно до КАС , i не може виходити за межi позовних вимог. Суд може вийти за межi позовних вимог тiльки в разi, якщо це необхiдно для повного захисту прав, свобод та iнтересiв сторон чи третiх осiб, про захист яких вони просять. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свiй розсуд, крiм випадкiв, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються особи, в iнтересах яких подано адмiнiстративний позов, за винятком тих, якi не мають адмiнiстративної процесуальної дiєздатностi (ст.. 11 КАС) [7]. дiяльностi суддями…, є однiєю з необхiдних умов, що сприяє успiшному здiйсненню реформування i пiдвищення ефективностi судочинства в Українi» [12, ст.. 42-43]. В концепцiї вдосконалення судiвництва для утвердження справедливого суду в Українi вiдповiдно до європейських стандартiв зазначено, що судочинство як найдiєвiший iнститут забезпечення верховенства права має ґрунтуватись, зокрема, на таких загальних принципах як: законнiсть, що вимагає вiд суду здiйснювати судочинство, керуючись Конституцiєю та законами, з урахуванням їх цiлей та надаючи при цьому найсправедливiше тлумачення для кожного випадку; рiвнiсть учасникiв процесу, яка означає рiвнi можливостi у судовому процесi, що вiдповiдає процесуальному статусу учасника процесу; диспозитивнiсть, вiдповiдно до якої сторони можуть вiльно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору; змагальнiсть, що покладає на сторони обов'язок доводити перед судом тi обставини, щодо яких iснує спiр i якi мають значення для справедливого вирiшення справи; 14 Розумнi строки розгляду справ, що зобов'язують суд вирiшувати справи без невиправданих зволiкань або ж уникати поспiшностi, що завдає шкоди справедливому судочинству; гласнiсть, що ставить вимогу забезпечити всiм особам, якi мають iнтерес у результатах вирiшення справи, можливiсть брати участь у судовому процесi; вiдкритiсть (публiчнiсть), що означає доступ громадськостi до судового розгляду i до рiшень суду, що зобов'язує державу забезпечити ефективне виконання судових рiшень пiд контролем з боку суду[12]. Крiм того у цьому концептуальному актi наголошується що подальший розвиток правосуддя в Українi має бути спрямований на утвердження верховенства права через забезпечення доступностi правосуддя; справедливостi судової процедури; незалежностi, безсторонностi та професiоналiзму суддiв; юридичної визначеностi, однаковостi судової практики i вiдкритостi судових рiшень; ефективностi судового захисту [7], якi також можна вiднести до загальних принципiв дiяльностi та функцiонування адмiнiстративних судiв. У науковiй лiтературi, як правило, принципи судочинства подiляють на: загально-правовi (конституцiйнi), галузевi та мiжгалузевi [ст.. 150]. Принципи здiйснення правосуддя в адмiнiстративних судах аналiзуються i у спецiальнiй лiтературi. Так автори навчального посiбника « Основи адмiнiстративного судочинства в Українi» (О. П. Рябченко, В.І. Бутенко, М. М. Ясинок, Л. Г. Лiчман, С. О. Погрiбний) [14] наводять такий же самий перелiк принципiв, який визначено у ст.. 7 КАС, але поза їх увагою лишаються такi принципи адмiнiстративного судочинства, як « здiйснення правосуддя в адмiнiстративних справах адмiнiстративними судами» (ст.. 4 КАС), «право на судовий захист» (ст.. 6 КАС), «мова адмiнiстративного судочинства» (ст.. 15 КАС) та «правова допомога при вирiшеннi справ в адмiнiстративному судi) (ст.. 16 КАС) [7]. здiйснення правосуддя в адмiнiстративних справах, закрiпленi в нормах адмiнiстративно-процесуального права [1ст.. 402], подiляє їх на: 1) принципи адмiнiстративного процесуального права, закрiпленi Конституцiєю України; 2)принципи адмiнiстративного процесуального права, закрiпленi законодавством про судочинство; 3) принципи здiйснення судочинства в адмiнiстративних судах (адмiнiстративного судочинства) [1 ст. 402-403]. Крiм того, автор до загальних принципiв судочинства вiдносить i такi, об'єктивна iстина, неупередженiсть при розглядi справи, оперативнiсть, безпосереднiсть i уснiсть процесу, публiчнiсть, вiдповiдальнiсть суб'єкта правозастосування, безперервнiсть процесу [1 ст. 403], i якi, в рештi решт, притаманнi й адмiнiстративному судочинству. 15 Заслугою Авер'янова є й те, що вiн сформулював завдання принципiв адмiнiстративного судочинства: по-перше, вони встановлюють права i обов'язки учасникiв адмiнiстративно-судового провадження, що дає змогу вiдповiдним особам найбiльш повно i точно вiдповiдати своєму призначенню в процесi розгляду справи; по-друге, встановлюють компетенцiю суб'єкта адмiнiстративно-судової юрисдикцiї, необхiдну для виконання основного функцiонального обов'язку-об'єктивного, заснованого на точнiй вiдповiдальностi закону розгляду справи i винесення обґрунтованого рiшення по ньому [1 с. 403-404]. А. В. Руденко пропонує таку класифiкацiю принципiв адмiнiстративного судочинства: принципи, що вiдображають сутнiсть адмiнiстративного судочинства як форми здiйснення правосуддя (верховенство права, законнiсть, подiл влади, незалежнiсть суддiв); принципи, що вiдображають сутнiсть адмiнiстративного судочинства як процесу з його окремими самостiйними стадiями, такi принципи вiдображають сам хiд судочинства (правова рiвнiсть, доступнiсть та гарантованiсть судового захисту, мова судочинства, гласнiсть судового процесу та його повне фiксування технiчними засобами, диспозитивнiсть, змагальнiсть, активна роль суду, офiцiйнiсть, швидкiсть розгляду адмiнiстративних справ, обов'язковiсть судових рiшень, апеляцiйне та касацiйне оскарження) [6 ст. 31]. Таким чином, пiдсумовуючи розгляд принципiв дiяльностi адмiнiстративних судiв (адмiнiстративного судочинства), можна зробити такi висновки: 1. Переважна бiльшiсть принципiв адмiнiстративного судочинства, якi визначенi ст. ст. 4, 6 та 7 КАС, за виключенням лише деяких iз них (верховенства права, законностi, змагальностi сторiн, диспозитивностi та офiцiйного з’ясування всiх обставин у справi) нормативно закрiпленi i у iнших законодавчих актах [7] як основнi принципи (засади) здiйснення судочинства в Українi. Як вiрно зазначає А. В. Руденко, завдяки нормам законодавства принципи знаходять своє зовнiшнє вiдображення, забезпечують реалiзацiю конституцiйних принципiв щодо верховенства права, в тому числi в адмiнiстративному судочинствi, як однiй з форм правосуддя в демократичнiй, правовiй, соцiальнiй державi [6, с. 55]. 2. Проте, важливе значення мають принципи органiзацiї (забезпечення) функцiонування адмiнiстративних судiв, до яких необхiдно вiднести: 1) принцип професiйного формування судiв, який полягає у тому, що органи правосуддя мають комплектуватися тiльки висококвалiфiкованими i пiдготовле ними в галузi права спецiалiстами. Крiм того, виходячи з особливостей предмета адмiнiстративної юрисдикцiї, законом мають бути Необхiдно також погодитись iз доцiльнiстю «запровадження прозорої процедури добору кадрiв на посаду професiйного суддi та їх кар’єрного просування. Необхiдно, щоб шлях проходження вiд кандидата на посаду суддi до суддi не залежав вiд суб’єктивного впливу посадових осiб, залучених до процесу добору суддiв. Потрiбно чiтко визначити законом порядок (процедуру) призначення (обрання) на посаду суддi. Призначення на 16 посаду суддi, а також обрання суддiв на iншу, зокрема вищу, посаду має здiйснюватися на конкурсних засадах. Вiдомостi про наявнiсть вакантних посад, час i мiсце проведення конкурсу мають бути вiдкритими... Необ- 2) принцип територiальної побудови системи адмiнiстративних судiв, сутнiсть якого полягає у тому, що адмiнiстративнi суди мають бути утворенi так, щоб їх юрисдикцiя охоплювала певну тери- торiю держави, виходячи з потреби наближення судочинства до людини. На вiдмiну вiд мiсцевих судiв загальної юрисдикцiї, що утворюються вiдповiдно до районiв (районiв у мiстах), мiсцевi адмiнiстративнi суди утворюються в округах вiдповiдно до Указу Президента України. Як зазначено у Концепцiї вдосконалення судiвництва для утвердження справедливого суду в Українi вiдповiдно до Окружнi адмiнiстративнi суди необхiдно утворити в межах територiї областi або частини її територiї з урахуванням чисельностi населення та транспортних зв’язкiв» [12]; 3) принцип розподiлу повноважень у межах певного адмiнiстративного суду; 4) принцип поєднання єдиноначальностi та колегiальностi пiд час вирiшення внутрiшньоорганiзацiйних питань забезпеченням роботи судiв; 5) принцип оперативностi, який полягає у вирiшеннi адмiнiстративної справи у розумний строк, тобто «найкоротший строк розгляду i вирiшення адмiнiстративної справи, достатнiй для надання своєчасного (без невиправданих зволiкань) судового захисту порушених прав, свобод та iнтересiв у публiчно-правових вiдносинах» [7]; 6) принцип контролю, який спрямований на забезпечення режиму законностi i дисциплiни у сферi органiзацiї дiяльностi адмiнiстративних судiв, своєчасне та якiсне виконання управлiнських рiшень; 7) принцип функцiональностi, вiдповiдно з яким суддi мають бути звiльненi розмежувати повноваження судiв та органiв виконавчої влади. Суди мають здiйснювати 8) принципи iнформацiйного, методичного, фiнансового та iнших видiв за- безпечення, назва яких говорить сама за себе. Як зазначається у Концепцiї вдосконалення судiвництва для утвердження справедливого суду в Українi вiдповiдно до європейських стандартiв «належне забезпечення дiяльностi судiв є однiєю з гарантiй незалежностi судiв та суддiв», у зв’язку з цим не- обхiдним вбачається: полiпшення фiнансування судової влади, зокрема, шляхом затвердження нормативiв фiнансового забезпечення судiв, квалiфiкацiйних комiсiй суддiв, органiв суддiвського самоврядування; здiйснення комп’ютеризацiї в судах, що забезпечить поступовий перехiд вiд 17 паперового до електронного дiловодства; удосконалення навчально-методичного забезпечення судової системи» [12]. 3. Проаналiзованi вище двi групи принципiв (загальнi принципи здiйснення судочинства в Українi та принципи органiзацiї (забезпечення) функцiонування адмiнiстративних судiв) тiсно взаємозв’язанi мiж собою й становлять цiлiсну систему. Кожний принцип вiдiграє самостiйну роль, характеризує як загальнi засади судочинства, так i окрему стадiю чи окремий процесуальний iнститут, але мiж ними iснує зв’язок i взаємодiя, якi визначаються єднiстю мети i завдань адмiнiстративного судочинства [1, с. 402]. Отже, їх загальним призначенням (метою та завданням) є, з одного боку, захист прав, свобод та iнтересiв фiзичних осiб, прав та iнтересiв Завершуючи характеристику цiльового блоку правового статусу адмiнiстративних судiв, елементами якого є мета та принципи їх дiяльностi, завдання та функцiї, пiдкреслимо, що вони, у комплексi, визначають мiс- 18 1. 3 Система адмiнiстративних судiв в Українi. На сьогоднi формування системи адмiнiстративних судiв практично завершено. Так, 31. 07. 2007 р. вiдкрився окружний адмiнiстративний суд м. Києва, кадровi призначення щодо складу суддiв якого вiдбувались протягом лютого-червня 2007 р. - мiсцевi адмiнiстративнi суди; - апеляцiйнi адмiнiстративнi суди; - Вищий адмiнiстративний суд України; - Верховний Суд України, у складi якого дiє Судова палата у адмiнiстративних справах. Судова палата у адмiнiстративних справах дiє у складi Верховного Суду України на пiдставi ч. 2 ст. 48 Закону України “Про судоустрiй України” та вiдповiдно до постанови пленуму Верховного Суду України 23. 09. 2005 р. № 9 “Про утворення у Верховному Судi України Судової палати у адмiнiс- тративних справах”. Крiм того, перегляд судових рiшень в адмiнiстративних справах за винятковими обставинами у Верховному Мiсцевими адмiнiстративними судами є мiсцевi загальнi суди як адмiнiстративнi суди та окружнi суди. Останнi утворенi в округах вiдповiдно до указу Президента України. Вони дiють як суди першої iнстанцiї. У мiсцевому загальному судi як адмiнiстративному судi суддя, який розглядає справу одноособово, дiє як суд. В окружних судах адмiнiстративнi справи розглядаються i вирiшуються колегiєю у складi трьох суддiв. Апеляцiйнi адмiнiстративнi суди утворюються у апеляцiйних округах вiдповiдно до указу Президента України. До складу апеляцiйного суду входять суддi, як правило, обранi на посаду суддi безстроково, голова суду та його заступники. У складi апеляцiйного адмiнiстративного суду можуть утворюва- тись судовi палати з розгляду окремих категорiй справ за встановленою спецiалiзацiєю у межах адмiнiстративної юрисдикцiї. Перегляд судових рiшень в адмiнiстративних справах в апеляцiйному порядку здiйснюється колегiєю у складi трьох суддiв. З 01. 01. 2005 року в системi адмiнiстративних судiв утворено: - 7 апеляцiйних адмiнiстративних судiв: Днiпропетровський, Донецький, Київський, Львiвський, Одеський, Севастопольський, Харкiвський. Повноваження апеляцiйних адмiнiстративних судiв поширюються на: – Днiпропетровську, Запорiзьку, Кiровоградську областi - Днiпропетровський апеляцiйний адмiнiстративний суд; 19 – Донецьку, Луганську областi - Донецький апеляцiйний адмiнiстративний суд; – Вiнницьку, Житомирську, Київську, Черкаську, Чернiгiвську областi та мiсто Київ - Київський апеляцiйний адмiнiстративний суд; – Волинську, Закарпатську, ІваноФранкiвську, Львiвську, Рiвненську, Терно- пiльську, Хмельницьку, Чернiвецьку областi - Львiвський апеляцiйний адмiнiстративний суд; – Миколаївську, Одеську, Херсонську областi - Одеський апеляцiйний адмiнiстративний суд; – Автономну Республiку Крим, м. Севастополь - Севастопольський апеляцiйний адмiнiстративний суд; су- ду України як суду першої iнстанцiї, розглядаються i вирiшуються колегiєю у складi не менше п’яти суддiв. У Вищому адмiнiстративному судi України, як судi касацiйної iнстанцiї, перегляд судових рiшень в адмiнiстративних справах у касацiйному порядку здiйснюється колегiєю у складi не менше п’яти суддiв. Верховний Суд України переглядає судовi рiшення адмiнiстративних судiв за винятковими обставинами колегiєю у складi суддiв його Судової палати в адмiнiстративних справах за участi не менше двох третин її чисельностi (але не менше п’яти суддiв) або колегiєю у складi суддiв вiдповiдних судових палат Верховного Суду України за участi не менше двох третин чисельностi кожної палати. Система адмiнiстративних судiв в Українi наведена на рисунку нижче. Слiд зазначити, що зарубiжний досвiд органiзацiйної побудови адмiнiстративної юстицiї передбачає наявнiсть рiзних пiдходiв щодо по- будови. Англосаксонська квазiсудова система оскарження не передбачає структурованої системи спецiалiзованих судiв i перевага надається процедурам розгляду скарг громадян [2,с. 72]. Континентальний досвiд органiзацiйної побудови системи адмiнiстративної юстицiї передбачає, в основному, двi органiзацiйнi моделi, якi мали найбiльш вагомий вплив на пiдходи щодо визначення органiзацiйної моделi адмiнiстративної юстицiї в iнших країнах – є найбiльш близькою до досвiду органiзацiї системи загальних судiв багатьох країн, зокрема – України [2, с. 75]. та досту- пностi захисту прав i свобод людини i громадянина у сферi державного управлiння. 20 У такому контекстi система адмiнiстративних судiв в Українi є наступником європейського досвiду органiзацiї системи адмiнiстративної юстицiї, а також iсторичного досвiду її запровадження. Зокрема, прагнення органiзувати адмiнiстративнi суди були вiдображенi ще у реформах П. Столипiна, а у радянськiй юридичнiй лiтературi обґрунтовувалась потреба створення автономної системи адмiнiстративних судiв [2, с. 78]. Однак, сьогоднi можна зазначити, що за хист в адмiнiстративних судах прав i свобод громадян потребує вдосконалення. Так, найбiльше спорiв виникає з приводу: а) розмежування компетенцiї адмiнiстративних i господарських судiв у спорах за участi суб’єкта владних повноважень, межування компетенцiї адмiнiстративних i господарських судiв звертав увагу Верховний Суд України [16, 17], Вищий господарський суд України [18]. Отже, проведений аналiз iсторiї запровадження системи адмiнiстративних судiв в Українi дозволив зробити наступнi висновки. По-перше, систему адмiнiстративних судiв в Українi можна назвати триланковою, оскiльки iснують мiсцевi, апеляцiйнi адмiнiстративнi суди та Вищий адмiнiстративний суд України як суд касацiйної iнстанцiї та суд першої iнстанцiї по окремих категорiях адмiнiстративних справ. Крiм того, передбачено перегляд судових рiшень Верховним Судом України. По-друге, така система адмiнiстративних судiв основана на європейському досвiдi органiзацiї адмiнiстративної юстицiї, якою передбачена переважно судова форма захисту прав i свобод людини i громадянина у сферi державного управлiння. По-третє, захист в адмiнiстративних судах в Українi потребує вдосконалення, насамперед, по питаннях, пов’язаних iз розмежуванням судової юрисдикцiї. Верховний Суд України (переглядає судовi рiшення адмiнiстративних судiв за винятковими обставинами) Судова палата Колегiя у складi суддiв вiдповiдних судових палат Верховного Суду України ↓ Вищий адмiнiстративний суд України (дiє як суд першої iнстанцiї та як суд апеляцiйної iнстанцiї по конкретних категорiях прав, а також як суд касацiйної iнстанцiї) ↓ 21 Апеляцiйнi адмiнiстративнi суди (7 апеляцiйних адмiнiстративних судiв: Днiпропетровський, Донецький, Київський, Львiв- ський, Одеський, Севастопольський, Харкiвський) ↓ ↓ Мiсцевi адмiнiстративнi суди Окружнi адмiнiстративнi суди (27 окружних адмiнiстративних судiв, вiдповiдно територiального подiлу на областi, Автономну Республiку Крим, мiста Київ i Севастополь) Схема - Система адмiнiстративних судiв в Українi 22 Роздiл другий: Органiзацiя адмiнiстративного судочинства. 2. 1. Пiдвiдомчiсть та пiдсуднiсть адмiнiстративних справ Розглядаючи питання пiдсудностi, насамперед необхiдно визначити коло справ, якi пiдлягають i якi не пiдлягають розгляду i вирiшенню в адмiнiстративних судах, тобто визначити пiдвiдомчiсть цих судiв. Отже, компетенцiя адмiнiстративних судiв поширюється на ( ст. 17 КАС) [7]: 1) спори фiзичних чи юридичних осiб iз суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рiшень (нормативно-правових актiв чи правових актiв iндивiдуальної дiї), дiй чи бездiяльностi; 2) спори з приводу прийняття громадян на публiчну службу, її проходження, звiльнення з публiчної служби; адмiнiстративних договорiв; 5) спори щодо правовiдносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму. Компетенцiя адмiнiстративних судiв не поширюється на публiчно-правовi справи: 1) що вiднесенi до юрисдикцiї Конституцiйного Суду України; 2) що належить вирiшувати в порядку кримiнального судочинства; 3) про накладення адмiнiстративних стягнень; 4) щодо вiдносин, якi вiдповiдно до закону, статуту (положення) об’єднання громадян вiднесенi до його внутрiшньої дiяльностi або виключної компетенцiї. Тепер щодо пiдсудностi. Пiдсуднiсть — це розмежування компетенцiї мiж окремими ланками судової системи i мiж судами однiєї ланки щодо розгляду i вирiшення пiдвiдомчий їм адмiнiстративних справ [19, с. 555]. Отже, згiдно чинного КАС, пiдсуднiсть подiляється на такi види: б)територiальна; в)iнстанцiйна; г)пiдсуднiсть за зв’язком справ. Слiд зазначити, що на сьогоднi адмiнiстративнi суди ще перебувають на етапi формування i їхнi функцiї частково виконують суди загальної юрисдикцiї. Але все-таки нижченаведенi данi щодо пiдсудностi справ адмiнiстративним судам є актуальною, оскiльки структурна побудова системи адмiнiстративних судiв i судiв загальної юрисдикцiї аналогiчна: суд першої iнстанцiї (мiсцевий), апеляцiйний (окружний), спецiалiзований (вищий адмiнiстративний суд), Верховний Суд. Предметна пiдсуднiсть адмiнiстративних справ (ст. 18 КАС). Мiсцевим загальним судам як адмiнiстративним судам пiдсуднi адмiнiстративнi справи, у 23 яких однiєю зi сторiн є орган чи посадова особа мiсцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу мiсцевого самоврядування, крiм тих, якi пiдсуднi окружним адмiнiстративним судам та усi адмiнiстративнi справи з приводу рiшень, дiй чи бездiяльностi суб’єктiв владних повноважень у справах про притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi. Окружним адмiнiстративним судам пiдсуднi адмiнiстративнi справи, у яких однiєю зi сторiн є орган державної влади, iнший державний орган, орган влади Автономної Республiки Крим, їх посадова чи службова особа, крiм справ з приводу їхнiх рiшень, дiй чи бездiяльностi у справах про адмiнiстративнi проступки. Справи щодо оскарження дiй або бездiяльностi посадових чи службових осiб мiсцевих органiв виконавчої влади розглядаються i вирiшуються мiсцевим загальним судом як адмiнiстративним судом або окружним адмiнiстративним судом за вибором позивача. Вищому адмiнiстративному суду України як суду першої i останньої iнстанцiї пiдсуднi справи щодо встановлення Центральною виборчою комiсiєю результатiв виборiв або всеукраїнського референдуму та щодо скасування реєстрацiї кандидата на пост Президента України. У випадку якщо законом не визначено предметної пiдсудностi адмiнiстративної справи, така справа розглядається мiсцевим адмiнiстративним судом за вибором позивача. Адмiнiстративнi справи з приводу оскарження правових актiв iндивiдуальної дiї, а також дiй чи бездiяльностi суб’єктiв владних повноважень, якi стосуються iнтересiв конкретної особи, вирiшуються адмiнiстративними судами за мiсцем проживання (перебування, знаходження) позивача. чи iншого суб’єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територiю України; адмiнiстративнi справи, вiдповiдачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, їхня посадова чи службова особа; а також адмiнiстративнi справи про анулювання реєстрацiйного свiдоцтва полiтичної партiї, про заборону (примусовий розпуск, лiквiдацiю) полiтичної партiї вирiшуються окружним адмiнiстративним судом, територiальна юрисдикцiя якого поширюється на мiсто Київ. У разi невизначеностi законом територiальної пiдсудностi адмiнiстративної справи така справа розглядається мiсцевим адмiнiстративним судом за вибором позивача. Інстанцiйна пiдсуднiсть адмiнiстративних справ (ст. 20 КАС)[7]. Мiсцевi адмiнiстративнi суди (мiсцевi загальнi суди як адмiнiстративнi суди та окружнi адмiнiстративнi суди), а також Вищий адмiнiстративний суд України у випадках, встановлених цим Кодексом, вирiшують адмiнiстративнi 24 справи як суди першої iнстанцiї. Апеляцiйнi адмiнiстративнi суди переглядають судовi рiшення мiсцевих адмiнiстративних судiв (мiсцевих загальних судiв як адмiнiстративних судiв та окружних адмiнiстративних судiв), якi знаходяться у межах їхньої територiальної юрисдикцiї, в апеляцiйному порядку як суди апеляцiйної iнстанцiї. Вищий адмiнiстративний суд України переглядає судовi рiшення мiсцевих та апеляцiйних адмiнiстративних судiв у касацiйному порядку як суд касацiйної iнстанцiї. Згiдно ч. 6 ст. 177 КАС, Вищий адмiнiстративний суд України переглядає в апеляцiйному порядку як суд апеляцiйної iнстанцiї судовi рiшення окружного адмiнiстративного суду, територiальна юрисдикцiя якого поширюється на мiсто Київ. Верховний Суд України переглядає судовi рiшення адмiнiстративних судiв за винятковими обставинами. Пiдсуднiсть кiлькох пов’язаних мiж собою вимог (за зв’язком справ) (ст. 21КАС) [7]. Позивач може заявити кiлька вимог в однiй позовнiй заявi, якщо вони пов’язанi мiж собою i пiдсуднi одному адмiнiстративному суду. Вимоги про вiдшкодування шкоди, заподiяної протиправними рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю суб’єкта владних повноважень або iншим порушенням прав, свобод та iнтересiв суб’єктiв публiчно-правових вiдносин, розглядаються адмiнiстративним судом, якщо вони заявленi в одному провадженнi з вимогою вирiшити публiчно-правовий спiр. Інакше вимоги про вiдшкодування шкоди вирiшуються судами в порядку цивiльного або господарського судочинства. Суд, крiм того, може передати адмiнiстративну справу на розгляд iншого адмiнiстративного суду, якщо наявнi такi пiдстави: 1) задоволено клопотання вiдповiдача, мiсце проживання (перебування) якого ранiше не було вiдоме, про передачу справи за мiсцем його проживання (перебування); 3) пiсля вiдкриття провадження у справi та до початку судового розгляду виявилося, що провадження у справi вiдкрито без дотримання правил територiальної пiдсудностi; 4) пiсля задоволення вiдводiв (самовiдводiв) чи в iнших випадках неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 5) лiквiдовано адмiнiстративний суд, який розглядав справу. засiдання осiб, якi були належним чином повiдомленi, не перешкоджає розгляду цього питання. Передача адмiнiстративної справи з одного суду до iншого здiйснюється пiсля закiнчення строку на оскарження ухвали суду, а в разi подання апеляцiйної скарги — пiсля залишення її без задоволення. 25 Спори мiж адмiнiстративними судами щодо пiдсудностi не допускаються. За загальним правилом, для звернення до адмiнiстративного суду за захистом прав, свобод та iнтересiв особи встановлюється рiчний строк, який, якщо не встановлено iнше, обчислюється з дня, коли особа дiзналася або повинна була дiзнатися про порушення своїх прав, свобод чи iнтересiв. Але законом можуть встановлюватися iншi строки для звернення до адмiнiстративного суду, якi, якщо не встановлено iнше, обчислюються з дня, коли особа дiзналася або повинна була дiзнатися про порушення своїх прав, свобод чи iнтересiв. 26 2. 2. Склад суду, учасники адмiнiстративного процесу Склад суду. Усi адмiнiстративнi справи в судi першої iнстанцiї, крiм випадкiв, встановлених ст. 24 КАС[7], розглядаються i вирiшуються суддею одноособово. Колегiально (колегiєю у складi трьох суддiв) розглядаються i вирiшуються в окружному адмiнiстративному судi справи, предметом оскарження в яких є рiшення, дiї чи бездiяльнiсть Президента України, Кабiнету Мiнiстрiв України, мiнiстерства чи iншого центрального органу виконавчої влади, Нацiонального банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комiсiї (комiсiї з референдуму), члена цiєї комiсiї, а також особливо складнi справи. колегiєю у складi не менше п’яти суддiв. Адмiнiстративнi справи, пiдсуднi Вищому адмiнiстративному суду України як суду першої iнстанцiї, розглядаються i вирiшуються колегiєю у складi не менше п’яти суддiв. Перегляд судових рiшень в адмiнiстративних справах у Верховному Судi України за винятковими обставинами здiйснюється колегiєю у складi суддiв Судової палати в адмiнiстративних справах Верховного Суду України за участi не менше двох третин її чисельностi (але не менше п’яти суддiв) або колегiєю у складi суддiв вiдповiдних судових палат Верховного Суду України за правилами, передбаченими чинним законодавством. Головуючий у судовому засiданнi голосує останнiм. одним iз суддiв до розгляду залучається iнший суддя. Якщо нового суддю залучено пiд час судового розгляду, судовий розгляд адмiнiстративної справи починається спочатку. Суддя не може брати участi в розглядi адмiнiстративної справи i вiдводиться (ст. 27 КАС) [7]: 1) якщо вiн брав участь у розглядi цiєї справи або пов’язаної з нею справи як представник, секретар судового засiдання, свiдок, експерт, спецiалiст, перекладач; 27 2) якщо вiн прямо чи опосередковано заiнтересований в результатi розгляду справи; 3) якщо вiн є членом сiм’ї або близьким родичем (чоловiк, дружина, батько, мати, вiтчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дiд, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опiкун чи пiклувальник, член сiм’ї або близький родич цих осiб) сторони або iнших осiб, якi беруть участь у справi; 4) за наявностi iнших обставин, якi викликають сумнiв у неупередженостi суддi; 5) якщо вiн брав участь у вирiшеннi адмiнiстративної справи в судi першої iнстанцiї, то не може брати участi у вирiшеннi цiєї ж справи в судах апеляцiйної i касацiйної iнстанцiй, у переглядi справи за винятковими обставинами, а також у новому її розглядi у першiй iнстанцiї пiсля скасування попередньої постанови або ухвали про закриття провадження в адмiнiстративнiй справi; 6) якщо вiн брав участь у вирiшеннi адмiнiстративної справи в судi апеляцiйної iнстанцiї, то не може брати участi у вирiшеннi цiєї ж справи в судах першої i касацiйної iнстанцiй, у переглядi справи за винятковими обставинами, а також у новому її розглядi пiсля скасування постанови або ухвали суду апеляцiйної iнстанцiї; 7) якщо вiн брав участь у вирiшеннi адмiнiстративної справи в судi касацiйної iнстанцiї, не може брати участi у вирiшеннi цiєї ж справи в судах першої i апеляцiйної iнстанцiй, у переглядi справи за винятковими обставинами, а також у новому її розглядi пiсля скасування постанови або ухвали суду касацiйної iнстанцiї; 8) якщо вiн брав участь у вирiшеннi адмiнiстративної справи за винятковими обставинами, не може брати участi у вирiшеннi цiєї самої справи в судах першої, апеляцiйної i касацiйної iнстанцiй. До складу суду не можуть входити особи, якi є членами сiм’ї, родичами мiж собою чи родичами подружжя. Пiдстави вiдводу секретаря судового засiдання, експерта, спецiалiста, перекладача аналогiчнi пiдставам вiдводу суддi, зазначених вище у п. п. 1) - 4) . Експерт або спецiалiст, крiм того, не може брати участi в адмiнiстративному процесi, якщо: 1) вiн перебував або перебуває в службовiй або в iншiй залежностi вiд осiб, якi беруть участь у справi; 2) проводив ревiзiю, перевiрку тощо, матерiали яких використовуються при розглядi даної справи; 3) з’ясування обставин, якi мають значення для справи, виходить за межi сфери його спецiальних знань. Участь секретаря судового засiдання, експерта, спецiалiста, перекладача в судовому засiданнi при попередньому розглядi даної справи вiдповiдно як секретаря судового засiдання, експерта, спецiалiста, перекладача не є пiдставою для їхнього вiдводу (самовiдводу) [1, с. 218]. 28 Вiдвiд може бути заявлено особами, якi беруть участь у справi або власне особою, яка вiдводиться (самовiдвiд). Вiдвiд (самовiдвiд) повинен бути вмотивований i заявлений до початку судового розгляду. Заявляти вiдвiд (самовiдвiд) пiсля цього можна лише в разi, якщо про пiдставу вiдводу (самовiдводу) стало вiдомо пiсля початку судового розгляду. Питання про вiдвiд вирiшується в нарадчiй кiмнатi ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про вiдвiд кiльком суддям або всьому складу суду вирiшується простою бiльшiстю голосiв. У разi задоволення вiдводу (самовiдводу) комусь iз суддiв або всьому складу суду, якщо справа розглядається колегiєю суддiв, адмiнiстративна справа розглядається в тому самому адмiнiстративному судi тим самим кiлькiсним складом колегiї суддiв без участi вiдведеного суддi або iншим складом суддiв. Якщо пiсля задоволення вiдводiв (самовiдводiв) неможливо утворити новий склад суду, суд вирiшує питання про передачу справи до iншого адмiнiстративного суду в порядку, встановленому законом (ст. 22 КАС) [7] . Учасники адмiнiстративного процесу . У справi беруть участь сторони, третi особи, представники сторiн та третiх осiб. Право на участь в адмiнiстративному судочинствi передбачає наявнiсть адмiнiстративної процесуальної правосуб’єктн остi, тобто здатностi мати процесуальнi права та обов’язки в адмiнiстративному судочинствi (адмiнiстративна процесуальна правоздатнiсть) та здатностi особисто здiйснювати свої адмiнiстративнi процесуальнi права та обов’язки, у тому числi доручати ведення справи представниковi (адмiнiстративна процесуальна дiєздатнiсть) [20, с. 192]. Адмiнiстративна процесуальна правоздатнiсть визнається за громадянами України, iноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, iншими державними органами, органами влади Автономної Республiки Крим, органами мiсцевого самоврядування, їхнiми посадовими i службовими особами, пiдприємствами, установами, органiзацiями (юридичними особами). вiдносин, у яких вони вiдповiдно до законодавства можуть самостiйно брати участь; органам державної влади, iншим державним органам, органам влади Автономної Республiки Крим, органам мiсцевого самоврядування, їхнiм посадовим i службовим особам, пiдприємствам, установам, органiзацiям (юридичним особам). Особи, якi беруть участь у справi, мають рiвнi процесуальнi права i обов’язки та зобов’язанi добросовiсно користуватися належними їм процесуальними правами i неухильно виконувати процесуальнi обов’язки. Особи, якi беруть участь у справi, мають право (п. 3 ст. 49 КАС) [7]: 2) знайомитися з матерiалами справи; 3) заявляти клопотання i вiдводи; 29 4) давати уснi та письмовi пояснення, доводи та заперечення; 5) подавати докази, брати участь у дослiдженнi доказiв; 6) висловлювати свою думку з питань, якi виникають пiд час розгляду справи, задавати питання iншим особам, якi беруть участь у справi, свiдкам, експертам, спецiалiстам, перекладачам; 7) подавати заперечення проти клопотань, доводiв i мiркувань iнших осiб; 8) знайомитися з технiчним записом та журналом судового засiдання i подавати письмовi зауваження до них; 10) оскаржувати судовi рiшення у частинi, що стосується їхнiх iнтересiв; 11) користуватися iншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. органiзацiї (юридичнi особи), суб’єкти владних повноважень. Громадяни України, iноземцi чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичнi особи, якi не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути вiдповiдачами лише за адмiнiстративним позовом суб’єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видiв або всiєї дiяльностi об’єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (лiквiдацiю) об’єднання громадян; 3) про примусове видворення iноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалiзацiї права на мирнi зiбрання (збори, мiтинги, походи, демонстрацiї тощо); 5) в iнших випадках, встановлених законом. Крiм вказаних прав та обов’язкiв, позивач має право (аналогiчно до цивiльно-процесуальних прав) змiнити пiдставу або предмет адмiнiстративного позову, збiльшити або зменшити розмiр позовних вимог або вiдмовитися вiд адмiнiстративного позову в будь-який час до закiнчення судового розгляду. Позивач має право вiдмовитися вiд адмiнiстративного позову й у судi апеляцiйної чи касацiйної iнстанцiї до закiнчення вiдповiдно апеляцiйного чи касацiйного розгляду. А вiдповiдач, у свою чергу, має право визнати адмiнiстративний позов повнiстю або частково, подати заперечення проти адмiнiстративного позову. Сторони мають право укласти мирову угоду на будь-якiй стадiї адмiнiстративного процесу, що є пiдставою для закриття провадження в адмiнiстративнiй справi. 30 адмiнiстративного позову вiдповiдачем i не визнає умов примирення сторiн, У випадку встановлення судом неналежностi будь-якої iз сторiн, суд може за згодою позивача допустити замiну первинного позивача або вiдповiдача належним позивачем або вiдповiдачем, якщо це не потягне за собою змiни пiдсудностi адмiнiстративної справи. При цьому дiють загальнi правила замiни неналежної сторони. [7]. Пiсля замiни сторони, вступу третьої особи, що заявляє самостiйнi вимоги на предмет спору, залучення другого вiдповiдача розгляд адмiнiстративної справи починається спочатку. Третi особи, якi не заявляють самостiйних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на сторонi позивача або вiдповiдача у будь-який час до закiнчення судового розгляду, якщо рiшення у справi може вплинути на їхнi права, свободи, iнтереси або обов’язки. Вони можуть бути залученi до участi у справi також за клопотанням осiб, якi беруть участь у справi, або з iнiцiативи суду. Вступ третiх осiб, якi не заявляють самостiйних вимог на предмет спору, не має наслiдком розгляд адмiнiстративної справи спочатку. У разi вибуття або замiни сторони чи третьої особи у вiдносинах, щодо яких виник спiр, суд допускає на будь-якiй стадiї адмiнiстративного процесу замiну вiдповiдної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усi дiї, вчиненi в адмiнiстративному процесi до вступу правонаступника, обов’язковi для нього в такiй самiй мiрi, у якiй вони були б обов’язковi для особи, яку вiн замiнив. Сторона, а також третя особа в адмiнiстративнiй справi можуть брати участь в адмiнiстративному процесi особисто i (або) через представника. Представником може бути фiзична особа, яка має адмiнiстративну процесуальну дiєздатнiсть (ч. 2 ст. 48 КАС) [7]. Представництво може бути договiрне або законне. Права, свободи та iнтереси малолiтнiх, неповнолiтнiх , обмежено дiєздатних та недiєздатних осiб, захищають у судi їхнi законнi представники — батьки, усиновлювачi, опiкуни, пiклувальники чи iншi особи, визначенi законом. Суд може залучити до участi у таких справах вiдповiдно неповнолiтнiх осiб, непрацездатних фiзичних осiб i фiзичних осiб, цивiльна дiєздатнiсть яких обмежена [22,c. 169]. Законним представником органу, пiдприємства, установи, органiзацiї в судi є його керiвник чи iнша особа, уповноважена законом, положенням, статутом. Як законнi представники дiють також органи та iншi особи, яким законом надано право захищати права, свободи та iнтереси iнших осiб. У разi вiдсутностi представника у сторони чи третьої особи, яка не має адмiнiстративної процесуальної дiєздатностi, а також у разi, якщо законний представник цих осiб не має права вести справу в судi з пiдстав, встановлених законом, суд зупиняє провадження в справi та iнiцiює перед органами опiки i пiклування чи iншими органами, визначеними законом, питання про 31 призначення чи замiну законного представника. Суддi, прокурори, слiдчi не можуть бути представниками в судi, крiм випадкiв, коли вони дiють як представники вiдповiдних органiв, що є стороною або третьою особою у справi, чи як законнi представники сторони чи третьої особи. Не можуть бути представниками в судi особи, якi беруть участь у справi як секретар судового засiдання, експерт, спецiалiст, перекладач та свiдок [22, c. 170]. Повноваження представникiв, якi беруть участь в адмiнiстративному процесi на основi договору, на здiйснення представництва в судi повиннi бути пiдтвердженi довiренiстю. Оригiнали довiреностей або засвiдченi пiдписом суддi копiї з них приєднуються судом до справи. Повноваження законних представникiв пiдтверджуються документами, якi стверджують займану ними посаду чи факт родинних, опiкунських тощо вiдносин з особою, iнтереси якої вони представляють. Засвiдченi пiдписом суддi копiї цих документiв приєднуються до справи. Повноваження на ведення справи в судi дає представниковi право на вчинення вiд iменi особи, яку вiн представляє, усiх процесуальних дiй, якi може вчинити ця особа. Розпорядження довiрителя представниковi, який бере участь в адмiнiстративному процесi на основi договору, щодо ведення справи є обов’язковими для нього. Повноваження представника чиннi протягом часу провадження у справi, якщо iнший строк не зазначено у довiреностi. Законний представник самостiйно здiйснює процесуальнi права та обов’язки сторони чи третьої особи, яку вiн представляє, дiючи в її iнтересах. Якщо дiї законного представника суперечать iнтересам особи, яку вiн представляє, суд може залучити до участi у справi вiдповiдний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та iнтереси iнших осiб. У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи мiсцевого самоврядування, фiзичнi та юридичнi особи можуть звертатися до адмiнiстративного суду iз адмiнiстративними позовами про захист прав, свобод та iнтересiв iнших осiб i брати участь у цих справах. Прокурор здiйснює в судi представництво iнтересiв громадянина або держави i може здiйснювати представництво на будь-якiй стадiї адмiнiстративного процесу. Органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування можуть бути залученi судом до участi у справi як законнi представники або вступити у справу за своєю iнiцiативою з метою виконання покладених на них повноважень [23, c. 180]. Їх вiдмова вiд 32 адмiнiстративного позову або змiна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та iнтересiв якої подано адмiнiстративний позов, права вимагати вiд суду розгляду справи, вирiшення адмiнiстративного позову в попередньому обсязi. Якщо фiзична особа, яка має адмiнiстративну процесуальну дiєздатнiсть i на захист прав, свобод та iнтересiв якої подано адмiнiстративний позов, не пiдтримує позовнi вимоги, суд залишає позовну заяву без розгляду. Прокурор, який не брав участi у справi, з метою вирiшення питання про наявнiсть пiдстав для подання апеляцiйної чи касацiйної скарги, скарги за винятковими обставинами, заяви про перегляд рiшення за нововиявленими обставинами має право знайомитися з матерiалами справи в адмiнiстративному судi. Іншi учасники адмiнiстративного процесу . Учасниками адмiнiстративного процесу, крiм осiб, якi беруть участь у справi, є секретар судового засiдання, судовий розпорядник, свiдок, експерт, спецiалiст, перекладач. Їх правовий статус визначений параграфом 2 глави 5 КАС. 33 - протягом iсторично тривалого процесу розвитку адмiнiстративне судочинство перетерпiло немало змiн, в тому числi i концептуальних. Сьогоднi воно ставиться поряд з кримiнальним, цивiльним та конституцiйним; - принципами здiйснення правосуддя в адмiнiстративних судах є: верховенство права, законнiсть, рiвнiсть усiх учасникiв адмiнiстративного процесу перед законом i судом, змагальнiсть сторiн, диспозитивнiсть та офiцiйне з’ясування всiх обставин у справi, гласнiсть i вiдкритiсть адмiнiстративного процесу, забезпечення апеляцiйного та касацiйного оскарження рiшень адмiнiстративного суду, обов’язковiсть судових рiшень; Пiдвiдомчiсть — це коло справ, вiднесених до компетенцiї адмiнiстративних судiв; - Пiдсуднiсть — це розмежування компетенцiї мiж окремими ланками судової системи i мiж судами однiєї ланки щодо розгляду i вирiшення пiдвiдомчий їм адмiнiстративних справ. Пiдсуднiсть подiляється на такi види: предметна, територiальна, iнстанцiйна, пiдсуднiсть за зв’язком справ; - адмiнiстративнi справи вирiшуються одноособово суддею або колегiально; - У справi беруть участь сторони, третi особи, представники сторiн та третiх осiб. Право на участь в адмiнiстративному судочинствi передбачає наявнiсть адмiнiстративної процесуальної правосуб’єктностi, тобто 34 обов’язки, у тому числi доручати ведення справи представниковi (адмiнiстративна процесуальна дiєздатнiсть); - Учасниками адмiнiстративного процесу, крiм осiб, якi беруть участь у справi, є секретар судового засiдання, судовий розпорядник, свiдок, експерт, спецiалiст, перекладач; - суд пiд час судового розгляду адмiнiстративної справи здiйснює повне фiксування судового засiдання за допомогою звукозаписувального технiчного засобу. Фiксування судового засiдання технiчним засобом здiйснює секретар судового засiдання або за розпорядженням головуючого iнший працiвник апарату суду. 35 1. Адмiнiстративне право України : академiчний курс : пiдруч. : У двох томах : 2. Педько Ю. С. Становлення адмiнiстративної юстицiї в Українi : монографiя / Ю. С. Педько. - К. : Ін-т держави i права iм. В. М. Корецького НАН України, 2003. – 203 с. 3. Стефанюк В. С. Судовий адмiнiстративний процес : монографiя / В. С. Стефанюк. - Х. : Консум, 2003. – 464 с. 4. Адмiнiстративна юстицiя : європейський досвiд i пропозицiї для України / авториупорядники І. Б. Колiушко, Р. О. Куйбiда. -К. : Факт, 2003. – 536 с. 5. Старилов Ю. Н. К вопросу о новом понимании административной юстиции / Ю. Н. Старилов // Правоведение. – 2000. – № 2. –С. 101-114 8. Тлумачний словник української мови /уклад.: Ковальова Т. В., Коврига Л. П. – Х. :Синтекс, 2005. – 672 с. 9. Скакун О. Ф. Теорiя держави i права:пiдручник / О. Ф. Скакун ; [пер. з рос.]. – Х. :Консум, 2001. – 656 с. 10. Конституцiя України // ВВР України. –1996. – № 30. – Ст. 141. 11. Закон України «Про судоустрiй i статус суддiв» вiд 07. 07. 2010р. //ВР України. 12. Неугоднiков А. О. Правовий статус адмiнiстративного суду в Українi: адмiнiстративно-правовий аспект: дис... кандидата юрид. наук : 12. 00. 07 / Неугоднiков А. О. ; Одеськ. нац. юрид. академiя. – Одеса, 2006. –162 с. 12. Указ Президента України «Про Концепцiю вдосконалення судiвництва для утвердження справедливого суду в Українi вiдповiдно до європейських стандартiв» : вiд 10. 05. 2006 р., № 361. 13. Теория государства и права: курс лекций / М. И. Байтин, Ф. А. Григорьев, И. М. Зайцев и др. ; под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько. – М. : Юристъ, 1997. – 672 с. 14. Рябченко О. П. Основи адмiнiстративного судочинства в Українi: навч. посiб. / О. П. Рябченко, В. І. Бутенко, М. М. Ясинок, Л. Г. Лiчман, С. О. Погрiбний. – Суми : Вид-во «МакДен», 2008. – 200 с. 15. Указ Президента України “Про кiлькiсний склад суддiв адмiнiстративних судiв” :вiд 16. 05. 2007 р., № 417/2007 // Офiцiйний вiсник України. - 2007. - № 36. - Ст. 1421. 16. Інформацiйний лист вiд 08. 11. 2005 р., № 3. 2-2005 щодо “застосування господарськими судами України положень Господарського процесуального кодексу України стосовно оскарження дiй чи бездiяльностi органiв Державної виконавчої служби”;. 36 17. Інформацiйний лист вiд 26. 12. 2005 р., № 3. 2-2005 щодо “застосування господарськими судами України положень процесуального законодавства стосовно розмежування компетенцiї мiж спецiалiзованими адмiнiстративними i господарськими судами”. 18. Інформацiйнi листи Вищого господарського суду України вiдповiдно вiд 25. 11. 2005 р., № 01-8/2228, вiд 05. 01. 2006 р., № 01-8/12, вiд 07. 02. 2006 р., № 01-8/301. 19. Юридична енциклопедiя. У 6 томах. / Редкол.: Ю. С. Шемчушенко (вiдп. ред.) та iн.. – К.: Видавництво „Українська енциклопедiя” iм. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4: Н-П. — 720 с.: iл. 20. Битяк Ю. П., Богуцький В. В. та iн.: Адмiнiстративне право України: Пiдручник / За ред. Ю. П. Битяка. — Харкiв: Право, 2001. — 528 с. 21. Бандурка О. М, Тищенко М. М. Адмiнiстративний процес: Пiдручник для вищ. навч. закл.—К: Лiтера ЛТД, 2002.—288 с. 22. Вєдєрнiков Ю. А., Шкарупа В. Л.: Адмiнiстративне право України: Навчальний посiбник.— К.: Центр навчальної лiтератури, 2005. — 336 с. 23. Голоснiченко І. П., Стахурський М. Ф. Адмiнiстративний процес: Навч. посiб. / За заг. ред. Голоснiченка І. П. — К.: ГАН, 2003. — 256 с. 37