Європейський суд з прав людини як вищий орган з вирiшення трудових спорiв
Мiнiстерство освiти i науки України
Економiко-правовий технiкум при МАУП
Курсова робота
Тема:”Європейський суд з прав людини, як вища мiжнародна iнстанцiя з вирiшення трудових спорiв”
Пояснювальна записка до курсової роботи
Шифр спецiальностi: 5. 060101
Шифр групи:КТ 1-9-02-КП-32(З. О. д.)
№ наказу 41-0 вiд 4 квiтня 2005року
№ за порядком в наказi:27
КИЇВ 2005
план
Вступ................................................................................................................ 3
1.Європейський суд з прав людини як вища мiжнародна iнстанцiя.
1. 2 Правова дiяльнiсть Європейського суду......................................... 7
2. Особливостi розгляду трудових спорiв Європейським судом.
2. 1Порядок розгляду та наслiдки. Рiшення трудових спорiв Європейського суду.................................................................................... 13
2. 2. Юридична вiдповiдальнiсть за невиконання рiшень Європейського суду.................................................................................... 25
Список використаної лiтератури............................................................... 34
ВСТУП
Пiсля проголошення 24 серпня 1991 р. Верховною Радою України незалежної держави вiдразу ж постало питання про її зовнiшньополiтичнi орiєнтири. Лiквiдацiя в Європi протистояння двох iдеологiй й усвiдомлення Україною того, що з врахуванням iсторичних, географiчних, полiтичних, економiчних, культурних, правових та iнших факторiв вона приречена бути в європейськiй сiм'ї, зумовило її вибiр. Не дивлячись на те, що Україна, як i iншi держави Схiдної Європи, по багатьом своїм параметрам, в тому числi й правовим, в певнiй мiрi рiзнилася вiд "старожилiв'' Європейського Союзу, Ради Європи, останнi, не стали перекривати їй шлях до європейських структур, а тiльки поставили перед Україною певнi вимоги, пов'язанi перш за все з необхiднiстю здiйснення на її теренi широкомасштабних державно-правових реформ, приведення її законодавства у вiдповiднiсть з мiжнародно-правовими стандартами, зокрема, з тими,що стосуються захисту прав людини.
14 липня 1992 р. Україна подала заявку на вступ до Ради Європи. Невдовзi Комiтет Мiнiстрiв Ради Європи доручив Парламентськiй Асамблеї виробити з цього приводу для України певнi рекомендацiї. В основному виконавши їх, Україна 31 жовтня 1995 р. приєдналася до Ради Європи, отримавши дванадцять мiсць у Парламентськiй Асамблеї. Однак, вступ до Ради Європи ще не означав автоматичної "повнокровної" участi України в дiяльностi цiєї органiзацiї. Це, можна сказати, був аванс довiри з розрахунком на майбутнi суттєвi перемiни в українському суспiльствi. Так, у висновку Парламентської Асамблеї вiд 26 вересня 1995 р. щодо вступу України до Ради Європи було констатовано, що Україна дiйсно обрала шлях демократичного розвитку, i вже зробила немало чого позитивного на цьому шляху як у внутрiшньополiтичному, так i мiжнародному аспектi. Однак , разом з тим говорилося, що з прийняттям України в члени цiєї органiзацiї їй на протязi певного часу (як правило, вiдводився один рiк) треба буде здiйснити цiлий ряд заходiв, з одного боку, пов'язаних з реформуванням внутрiшнього законодавства i державно-правових структур (прийняти нову Конституцiю, 3акон про вибори, 3акон про полiтичнi партiї, новi кодекси - Кримiнальний, Кримiнально-процесуальний, Цивiльний, Цивiльно-процесуальний, здiйснити судову реформу, внести корективи в дiяльнiсть Генеральної прокуратури, пенiтенцiарної системи, адвокатури, органiв, якi займаються питаннями в'їзду до країни i виїзду з неї, вирiшити рiзнi церковнi проблеми, тощо), з другого боку, пов'язаних з приєднанням до цiлої низки європейських мiжнародних пактiв: зокрема, до Конвенцiї про запобiгання тортурам, нелюдському та такому, що принижує гiднiсть, поводженню або покаранню, Конвенцiї про захист нацiональних меншин, Конвенцiї про взаємну допомогу у кримiнальних справах, Конвенцiї про передачу засуджених осiб, Конвенцiї з питань вiдмивання, пошуку, арешту та конфiскацiї доходiв, одержаних злочинним шляхом, Хартiї про мiсцеве самоврядування, Хартiї про регiональнi мови та мови нацiональних меншин, Соцiальної хартiї, i, звичайно, до прiоритетного документу - Європейської конвенцiї з прав людини.
потребує часу, значних духовних та матерiальних зусиль. Те, що Україна вже зробила, а головне прийняла нову Конституцiю (28 червня 1996 р.), в якiй правам i свободам людини i громадянина присвячено найбiльший за обсягом i найвагомiший за змiстом ІІ роздiл, й ратифiкувала Європейську конвенцiю з прав людини (17 липня 1997 р.), чим, зокрема, визнала обов’язковiсть юрисдикцiї Європейського Суду в усiх питаннях, що стосуються тлумачення i застосування цiєї Конвенцiї, демонструє всiм, що вона, може й не так швидко, як хотiлося би, але цiлеспрямовано й неухильно, iнтегрується в європейський правовий простiр.
Ще не так давно мало хто в Українi знав про iснування, а тим бiльше про дiяльнiсть Європейського Суду з прав людини, який за його мiсцезнаходженням часто називають Страстбурський суд. Однак зi вступом України в Раду Європи , а особливо пiсля ратифiкацiї Європейської конвенцiї з прав людини, на основi i з вiдповiднiсттю якої дiє цей Суд,ситуацiя принципово змiнилася. Громадяни України,якi вважають свої права з числа передбачених названою Конвенцiєю порушеними дiями державних органiв i якi не знайшли належного захисту на нацiональному рiвнi,отримали можливiсть звернутися в Страстбурський суд.
Метою цiєї роботи є: проаналiзувати та дослiдити дiяльнiсть Європейського суду з прав людини. Як нам вiдомо багато громадян України звертаючись до Європейського суду отримали вiдмову. Чому саме їм було вiдмовлено i в чому причина цiєї вiдмови, яка мета їх звернення? Цi та багато iнших питань висвiтлено в цiй курсовiй роботi. І я постараюсь як можна чiткiше викласти цi проблеми та можливi варiанти їх вирiшення в цiй роботi.
1.Європейський суд з прав людини, як вища мiжнародна iнстанцiя
1. 1
Історiя формування Європейського Суду.
Вступивша в силу 3 вересня “Європейська конвенцiя про захист прав та свобод людини” не тiльки проголосила основоложнi права людини, а й створила особливий механiзм їх захисту.
Спочатку цей механiзм включав три органи, якi несли вiдповiдальнiсть по забезпеченню дотримання обов’язкiв, прийнятих на себе державами- учасниками Конвенцiї: Європейську Комiсiю з прав людини, Європейський Суд з прав людини i Комiтет мiнiстрiв Ради Європи.
З 1 листопада 1998 року, iз вступом в силу Протоколу № 11 (прийнятий 11 травня 1994 року), першi два з цих органiв були замiненi єдиним, постiйно дiючим Європейським Судом з прав людини.
в декiлька разiв, а Європейська Конвенцiєю про захист прав i свобод людини ратифiкована в 40 країнах- членах Ради Європи.
Розпочавши свою дiяльнiсть в 1959 роцi, Європейський Суд до кiнця 1998 року розглянув бiльше тисячi справ, бiльшiсть з яких за скаргами громадян. Сьогоднi можна сказати, що всi норми, якi мiстяться в роздiлi I Конвенцiї, а також норми Протоколiв, якi доповнюють цей роздiл, примiняються так як вони розтлумаченi в рiшеннях Європейського Суду.
Число суддiв в складi Суду рiвне числу держав-учасниць Конвенцiї. Члени Суду обираються Парламентською Асамблеєю Ради Європи з числа трьох Кандидатiв, представлених кожною державою, на строк 6 рокiв, з можливiстю переобрання; суддi повиннi “мати високi моральнi якостi або вiдповiдати вимогам, якi висуваються для призначення на високу судову посаду, або ж бути правознавцями з визнаним авторитетом”. По досягненню 70 рокiв Суддя повинен пiдти у вiдставку. Суд обирає свого Голову i одного або двох заступникiв Голови; суддi отримують винагороду на основi поденної оплати працi.[1]
1. 2 Правова дiяльнiсть Європейського суду.
Мiжнародний захист прав людини
На сьогоднiшнiй день Україна являється учасницею мiжнародних договорiв таких як:
- Мiжнародний Пакт про громадянськi та полiтичнi права.
- Європейська конвенцiя захисту прав i свобод людини.
В вiдповiдностi до яких особи, якi знаходяться пiд юрисдикцiєю України, можуть звернутися до мiжнародних органiв з прав людини за захистом своїх прав.
До мiжнародних правозахисних органiв вiдносяться :
- Комiтет з прав людини ООН.
- Європейський Суд з прав людини.
Європейська конвенцiя про захист основних прав та свобод людини
Європейська конвенцiя про захист основних прав i свобод людини (далi Європейська конвенцiя про права людини) була заключена в 1950 роцi в Римi. Для 15 представництв, якi пiдписали її на той час, вона олицетворяла “першi кроки на шляху колективного здiйснення деяких з прав, зформованих у Загальнiй декларацiї прав людини”.
Бiльш як за сорок рокiв, якi пройшли з часу її вступу в силу, вона перетворилась в зрiлий документ з прав людини, можливо, самий радикальний i ефективний iз нинi дiючих. Без сумнiвiв своєю ефективнiсттю вона в значнiй мiрi зобов’язана полiтичнiй волi країн-учасниць та їх загальнiй системi цiнностей. На сьогоднi Конвенцiю ратифiкували 30 з 34 країн – членiв Ради Європи, кожна з яких добровiльно признала обов’язкову юрисдикцiю Європейського Суду з прав людини, а також право на подачу iндивiдуальних петицiй.
обумовлена не тiльки широтою закрiплених в нiй прав, а й механiзмами захисту, створеними в Стразбурзi для розслiдування можливих порушень i для забезпечення виконання обов’язкiв, передбачених Конвенцiєю. Ведеться постiйний контроль за здiйсненням Конвенцiї з метою розширити захист, який вона забезпечує, шляхом розширення перелiку гарантованих прав, так i шляхом вдосконалення дiючих процедур.
Однак нi сама Конвенцiя, нi передбаченi нею механiзми не назначенi для змiни нацiональних систем захисту прав людини. Їх мета – предявити мiжнародну гарантiю в доповненнi до права на вiдшкодування збитку, iснуючому в конкретних країнах. В 27 з 30 країн-учасниць норми Конвенцiї стали внутрiшньодержавним правом, завдяки чому будь-яка особа може подати в нацiональний суд чи iнший орган скаргу чи апеляцiю, заснованi безпосередньо на її положеннях[2]
. Але i в тих країнах, де Конвенцiя не iмплентована у внутрiшню справу, не повинно виникати протирiчь мiж практикою й положеннями Конвенцiї.
Механiзм мiжнародного захисту може працювати в двох режимах. Перший дозволяє будь-якiй країнi-учасницi подавати скаргу в Європейський суд з прав людини, якщо вона вважає, що друга країна-учасниця не виконує свої зобов’язання по Конвенцiї. Другий, бiльш важливий режим, дозволяє будь-якiй особi звертатися безпосередньо в Суд iз скаргою на будь-яку країну-учасницю, яка зробила особливу заяву про визнання компетенцiї Суду з даного питання. Як вже вiдмiчалось, такi заяви зробили вже 30 країн-учасниць.
В вiдповiдностi до Конвенцiї iснують три органи, якi мають можливiсть вплинути на результат розгляду скарги окремої особи або держави-учасницi:
-Європейський Суд з прав людини;
-Комiтет мiнiстрiв Ради Європи;
Суду. В склад Європейського Суду входять незалежнi суддi (на сьогоднiшнiй день їх 41). Суд виносить своє рiшення, керуючись нормами Конвенцiї i практикою використання своїх попереднiх рiшень. Це означає, що в Європейському Судi, на вiдмiну вiд української кодифiкацiйної системи законодавства, дiє прецедентна система. Пiд час розгляду кожної справи в засiданнях завжди має право брати участь суддя вiд держави, яка є стороною у спорi.[3]
Суд розглядає справи, якi до них поступили, в комiтетах, якi складаються з трьох суддiв, в Палатах, включаючих 7 суддiв, i в Великiй Палатi, яка нараховує в своєму складi 17 суддiв. Первинний розгляд iндивiдуальних скарг починається в Комiтетах, якi вирiшують питання прийнятностi скарг на одноособовiй основi. Якщо петицiя визнана прийнятною, то таке рiшення пiдлягає оскарженню. Якщо Комiтет не змiг прийняти рiшення одноособово, то питання зприйнятностi скарги вирiшується Палатою, яка розглядає справи по сутi.
У випадку признання звернення прийнятним , Суд може запропонувати:
-Дружнє врегулювання;
-Вирiшити справу в вiдповiднiсттю власної процедури;
-Як очiкується, Європейський Суд пiсля реформи буде розглядати справи протягом двох рокiв.
Велика Палата розглядає справи в трьох випадках,коли пiднiмаються серьознi питання тлумачення Конвенцiї чи Протоколiв до неї, або є ймовiрнiсть того, що вiдповiдь поставлене перед палатою питання протирiчить ранiше винесеному Судом рiшенню. Рiшення про передачу справ в Велику Палату може бути прийнято на будь-якому етапi розгляду справи до винесення рiшення по сутi i при умовi, якщо нi одна зi сторiн в спорi не суперечить проти цього. Рiшення Великої Палати являються остаточними.
Велика Палата розглядає справи:
-з мiждержавних скарг;
-з iндивiдуальних скарг, якщо вирiшення справи потребує тлумачення Конвенцiї i Протоколiв, а також входить в протирiччя з попереднiми рiшеннями Суду ;
-при наявностi прохання однiєї зi сторiн про розгляд справи Великою Палатою протягом трьох мiсяцiв з моменту винесення рiшення Палатою.
Дежави-учасницi Конвенцiї взали на себе обов’язок виконувати рiшення Суду з будь-якого спору, сторонами якого вони являються. Кiнцеве рiшення Суду з розглянутої справи направляється в Комiтет Мiнiстрiв Ради Європи, який здiйснює нагляд за його виконанням.
Хотiлося б зупинитися i на ст. 50 Конвенцiї, що стосується надання справедливого вiдшкодування. Практика Суду мiстить чiткi принципи, однак застосування зазначеної статтi має менш чiткий i послiдовний характер. Вiдшкодування надається в 3-х випадках: матерiальний збиток, нематерiальний збиток, компенсацiя судових витрат.
Рiшення констатується порушенням Європейської Конвенцiї прав людини i встановлюється розмiр "справедливостi грошової компенсацiї", на що iде вiд 2 до 4 мiсяцiв. Остаточне рiшення Суду посилається в комiтет Мiнiстрiв Ради Європи, що здiйснює нагляд за його виконанням. Погроза застосування до держави санкцiй - ефективний засiб, що гарантує виконання судових рiшень. За невиконання рiшень Суду членство держави в Радi Європи може бути припинено. За серйозне порушення прав людини держава може бути навiть виключена з органiзацiї, але подiбного дотепер у дiяльностi Ради не було. Вiдповiдно до iснуючих положень за прострочення виплат компенсацiй передбаченi штрафнi санкцiї. Справа знiмається з контролю, коли надходить iнформацiя вiд заявника чи його адвоката, що справедливiсть, до якої вiн прагнув, вiдновлена. За виконання рiшення Європейського Суду вiдповiдає держава в цiлому: своїм авторитетом, бюджетом, iншими можливими видатками. Саме тому багато держав прагнуть не доводити справу до судового рiшення, а використовують можливостi процедури дружнього врегулювання її. Слiд зазначити, що ранiше вся процедура розгляду справи в Європейському Судi тривала 5-6 рокiв, цi термiни, можливо, будуть скороченi до 2-3 рокiв.
Так якщо в 1981 до Суду надiйшло 400 звертань, з яких по 7 були прийнятi рiшення, у 1993 р. вiдповiдно 2000 звертань i 53 рiшення. Те вже в 1999 звертань було 20000, а прийнятих рiшень - 4250.
- право на звертання громадян за захистом своїх порушених прав i свобод до вiдповiдних мiжнародних судових органiв (4. 4 ст. 55) - i нормативно, коли прийняла Закон вiд 17 липня 1997 р. "Про ратифiкацiю Конвенцiї про захист прав i основних свобод людини 1950 р.", 1-го Протоколу i протоколiв № 2, 4, 7, 11 до Конвенцiї. Вiдповiдно до цього Закону Україна визнала всi зобов'язання, передбаченi даними мiжнародно-правовими актами. Зокрема, щодо визнання на своїй територiї обов'язкової (без спецiальної угоди) юрисдикцiї ЄС з прав людини у всiх питаннях, що стосуються тлумачення i застосування Конвенцiї (ст. 46 Конвенцiї). Крiм того, у силу даного закону Україна зобов'язується виконувати рiшення Суду по будь-якiй справi, у якому вона є стороною. Текст Конвенцiї був опублiкований в офiцiйному виданнi тiльки 10 сiчня 2001 р.
За даними на 1999 р. 1257 українцiв шукали захисту своїх прав у далеких землях, вiдкрито ж було тiльки 770 тимчасових справ (досьє), 4 з який визнанi прийнятими. З зазначеної кiлькостi тимчасових справ проти України були зареєстрованi 450, з них 300 визнанi не прийнятими. До сторiн, щодо яких була зареєстрована найбiльша кiлькiсть справ у 1999 р., належать: Росiя - 972, Італiя - 881, Францiя - 868, Польща - 691, Туреччина - 655.
Найчастiше у своїх заявах українцi скаржаться на умови утримання в мiсцях позбавлення волi, особливо це стосується засуджених до страти. Багато скарг стосуються невиплати заробiтних плат i пенсiй. Росте кiлькiсть заяв вiд вiдомих у нашiй країнi партiйних, полiтичних, суспiльних дiячiв про порушення їхнiх прав. Суддя Європейського Суду вiд України Володимир Буткевич вважає, деякi з них дiйсно мають реальнi шанси на виграш.
Суд стає на захист тiльки тих прав, що прописанi в Конвенцiї i протоколах до неї. Варто звернути увагу на те, що в цьому важливому правозахисному документi нiчого не говориться про право на житло, охорону навколишнього середовища чи соцiальнi та економiчнi права (хоча не можна виключити, що в майбутньому список прав, передбачених у цiй Конвенцiї, може бути розширений). Вiдомий аргумент, що захистi потребують усi права особистостi.
2. 1 Порядок розгляду та наслiдки розгляду трудових спорiв Європейським Судом
одної з Високих Домовляючихся Стороннiх прав, признаних дiйсною Конвенцiєю, чи Протоколами до неї. Індивiдуальнi позивачi(заявники) мають право подавати свої скарги самостiйно, але рекомендується звертатись до юридичних рпедставництв. Постанови Суду винисяться на його офiцiйних мовах (англiйськiй та французькiй), але скарга може представлятись на однiй з офiцiйних мов країн-учасниць.
-анонiмними;
-необгрунтованими;
-зловживанням правом подання скарги;
-вже були розглянутi Судом ранiше або являються предметом розгляду iншої мiжнародної судової iнстанцiї i не мiстять нової iнформацiї по сутi справи.
Суд розглядає заяви пiсля того як заявником були вичерпанi всi методи захисту своїх прав, передбачених нацiональною правовою системою. Цi вимоги ст. 35 Конвенцiї означають, що заявник перед зверненням в Суд повинен використати всi iснуючi в державi можливостi, процедури i механiзми захисту своїх прав, включаючи адмiнiстративний i судовий захист.
Важливим моментом судового розгляду явдяється процедура дружнього врегулювання, яка передбачає досудове вирiшення справи шляхом узгодження позицiй сторiн з питань, викладених в заявi в Суд.
Європейський Суд розглядає не всi порушення наших прав, а тiльки тi, якi передбаченi Європейською Конвенцiєю з прав людини.
Тобто скаржитись на Україну в Європейський Суд можна тiльки в тому випадку, якщо вона порушила якесь ваше право, передбачене Європейською конвенцiєю, з цього слiдує, що Європейський Суд не може розглядати порушення українського законодавства, якi не являються одночасно порушеннями Конвенцiї.
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД 3 ПРАВ ЛЮДИНИ
ЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯ
УХВАЛА
заяви № 47602/99
Валентини Іванiвни БОНДАРЧУК проти України
16 березня 2000 року Європейський суд з прав людини (четверта секцiя), засiдаючи палатою у складi суддiв:
п. Г. РЕССА
п. І. КАБРАЛЯ БАРРЕТО
п. В. БУТКЕВИЧА
панi Н. ВАЖИЧА
п. Д. ХЕДІГАНА
панi С. БОТУЧАРОВОЇ,
а також п. В. БЕРЖЕ, секретаря секцiї,
беручи до уваги заяву, подану до Європейської комiсiї з прав людини 22 жовтня 1998 року i зареєстровану 20 квiтня 1999 року,
беручи до уваги зауваження, поданi Урядом - вiдповiдачем, та зауваження, поданi заявником у вiдповiдь,пiсля наради виносить таке рiшення:
ФАКТИ
Заявниця є громадянкою України, 1950 року народження, проживає в с. Великi Дедеркали (Україна).
Факти справи, викладенi сторонами, можна навести таким чином.
перевищував шiсть мiсяцiв.
Рiшенням вiд 27 лютого 1998 року суд постановив, що клiнiка має сплатити заявницi суму в 2939 гривень, що дорiвнювала розмiру її зарплати за перiод, що перевищував шiсть мiсяцiв.
9 березня 1998 року суд надiслав у клiнiку розпорядження про виконання винесеного рiшення.
Своїми листами до заявницi вiд 11 травня 1998 року та вiд 31 серпня 1998 року голова суду пiдтвердив, що клiнiка заборгувала їй суму в 2734 гривнi. Вiн також повiдомив їй, що загальна заборгованiсть клiнiки становить 288 000 гривень i що винесене на її користь рiшення не виконується через те, що обласне управлiння Державного казначейства нерегулярно оплачує поточнi витрати клiнiки.
У перiод з травня по вересень 1998 року заявниця подала кiлька скарг до Мiнiстерства фiнансiв, до Мiнiстерства юстицiї та до Мiнiстерства охорони здоров'я України.
Рiшення суду першої iнстанцiї м. Шумськ вiд 27 лютого 1998 року було виконано 28 липня 1999 року.
ПУНКТИ ОСКАРЖЕННЯ
та на статтю 1 Протоколу № 1.
ПРОЦЕДУРА
Суд, що рiшення суду першої iнстанцiї м. Шумськ вiд 27 лютого 1998 року було виконано 28 липня 1999 року.
Листом вiд 3 листопада 1999 року заявниця пiдтвердила виконання рiшення вiд 27 лютого 1998 року.
Листом вiд 21 сiчня 2000 року заявниця пiдтвердила своє бажання вiдкликати свою заяву.
ЗАКОНОДАВСТВО
Посилаючись на статтю 6 Конвенцiї та на статтю 1 Протоколу № 1, заявниця скаржилася на невиконання рiшення, винесеного на її користь судом першої iнстанцiї м. Шумська, стосовно повної виплати їй суми заробiтної плати.
Суд зауважує, що своїми листами вiд 22 вересня та 3 листопада 1999 року вiдповiдно, Уряд i заявниця пiдтвердили виконання цього рiшення. Вiн зазначає також, що 21 сiчня 2000 року заявниця повiдомила про своє бажання вiдкликати свою заяву.
якi б змушували його продовжити розгляд заяви через вимогу поваги до прав людини, гарантованих Конвенцiєю, на пiдставi пункту 1 статтi 37 in finе Конвенцiї.
Вiнсен БЕРЖЕ,
Маттi ПЕЛЛОНПЯ,
Секретар Голова
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД 3 ПРАВ ЛЮДИНИ
ЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯ
РІШЕННЯ ЩОДО МИРНОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ
заяви № 46144/99
КАЙСИНА та iнших проти України
Засiдаючи палатою, у складi:
п. Г. РЕССА, голови,
п.І. Кабрала БАРЕТТО, суддi,
п. В. БУТКЕВИЧА, суддi,
панi Н. ВАЖИЧ, суддi,
п. Дж. ХЕДІГАНА, суддi,
панiС. БОТУЧАРОВОЇ, суддi
а також пана В. БЕРЖЕ, секретаря секцiї,
Пiсля розгляду справи на засiданнi палати 10 квiтня 2001 року
ПРОВАДЖЕННЯ
1. В основi справи лежить заява (№ 46144/99), подана проти України, яку тринадцять громадян цiєї держави - Юрiй Петрович КАЙСИН, Володимир Олексiйович СТЕПАНОВ, Іван Григорович ШАБАТ, Іван Степанович ЛУЧИН, Олексiй Іванович ШМАКОВ, Роман Михайлович ДЗЯДИК, Андрiй Аскольдович ЛАБУТІН, Володимир Михайлович РЕСНЕНКО, Анатолiй Сергiйович СИДОРЕНКО, Богдан Васильович ГЕРУС, Михайло Йосипович ГАТАЛА, Роман Михайлович БІЛАН i Олександр Васильович ДЕМЧУК ("заявники") - подали на розгляд Європейської комiсiї з прав людини ("Комiсiї") 16 жовтня 1998 року на пiдставi колишньої статтi 25 Конвенцiї про захист прав i основних свобод людини ("Конвенцiї").
2. Уряд України ("Уряд") представляла Уповноважений у справах дотримання Конвенцiї про захист прав i основних свобод людини панi В. ЛУТКОВСЬКА з Мiнiстерства юстицiї.
3. Заявники стверджували, що вони стали жертвами в сенсi пункту 1 статтi 6 Конвенцiї внаслiдок невиконання рiшення суду першої iнстанцiї м. Червоноград, яким було визнано їх право на пенсiю за iнвалiднiстю, а щодо шахти "Червоноградська" №2 було винесене рiшення про сплату їм належних сум.
4. Заяву було передано до Суду 1 листопада 1998 року, в день набуття чинностi Протоколу №11 до Конвенцiї (пункт 2 статтi 5 Протоколу №11).
5. Заяву було передано на розгляд четвертої секцiї Суду (пункт 1 статтi 52 Регламенту). В рамках цiєї секцiї було створено палату для розгляду цiєї справи (пункт 1 статтi 27 Конвенцiї) вiдповiдно до пункту 1 статтi 26 Регламенту.
6. 27 сiчня 2000 року пiсля того, як були отриманi висновки сторiн Суд визнав заяву прийнятною для розгляду.
7. В листi вiд 12 жовтня 2000 року Уряд повiдомив Суд про те, що сторони уклали угоду вiдповiдно до якої передбачається виплата кожному заявнику суми, що вiдповiдає сукупностi його пенсiї за iнвалiднiстю та вiдшкодування збиткiв, а саме:
- другому заявнику - 18604,94 грн., з яких 5000 грн. - вiдшкодування збиткiв;
- третьому заявнику - 17765,71 грн., з яких 5000 грн. - вiдшкодування збиткiв;
- п'ятому заявнику - 19785,78 грн., з яких 5000 грн. - вiдшкодування збиткiв;
- сьомому заявнику - 17322,25 грн., з яких 5000 грн. - вiдшкодування збиткiв;
- восьмому заявнику - 12275 грн., з яких 5000 грн. - вiдшкодування збиткiв;
- дев'ятому заявнику - 21288,35 грн., з яких 5000 грн. - вiдшкодування збиткiв;
- одинадцятому заявнику - 61310,18 грн., з яких 5000 грн. - вiдшкодування збиткiв;
- дванадцятому заявнику - 82359,09 грн., з яких 5000 грн. - вiдшкодування збиткiв;
- тринадцятому заявнику - 16325,17 грн., з яких 5000 грн. - вiдшкодування збиткiв.
У листi вiд 1 грудня 2000 року Уряд поiнформував Суд про те, що на рахунки заявникiв в Ощадному банку України 26 жовтня 2000 року було перераховано всi вiдповiднi кошти, повнiстю задовольнивши претензiї, якi були висунутi заявниками на пiдставi Конвенцiї, а також здiйснивши вiдшкодування збиткiв. Вiн повiдомив Суд, що заявники повиннi вiдкликати свою заяву.
8. У листi вiд 26 жовтня 2000 року заявники поiнформували Суд про те, що вони отримали всi кошти, якi мали бути їм виплаченi вiдповiдно до угоди, укладеної з Урядом 11 жовтня 2000 року, i що вони бiльше немють претензiй до Уряду-вiдповiдача.
9. У листах вiд 21 листопада 2000 року i 4 лютого 2001 року заявники просили Суд не вилучати заяву iз реєстру справ, що пiдлягають розгляду, i винести рiшення на пiдставi того, що розрахунок пенсiй за iнвалiднiстю не вiдповiдав законодавству.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. Заявники займалися професiйною дiяльнiстю на шахтi "Червоноградська" №2 (акцiонерне товариство, значна частка акцiй якого належить державi) протягом десяткiв рокiв. Вони мають професiйне захворювання. З часом ця хвороба призвела до iнвалiдностi.
"Червоноградська" №2, вимагаючи щоб їм було виплачено повну суму пенсiї за iнвалiднiстю у зв'язку з професiйним захворюванням, розрахованої вiдповiдно до Постанови Мiнiстерства вугiльної промисловостi України вiд 4 березня 1996 року.
12. Суд першої iнстанцiї винiс 13 рiшень: 3 липня 1997 року (стосовно одного заявника), 24 листопада 1997 року (стосовно десяти заявникiв) та 9 грудня 1997 року (стосовно двох заявникiв).
Суд також призначив виплату щомiсячної пенсiї у розмiрi 539,45 грн. починаючи з листопада 1997 року.
14. 24 листопада 1997 року суд винiс рiшення про те, що шахта повинна виплатити другому заявнику 3619,20 грн., що вiдповiдає пенсiї за iнвалiднiстю за перiод з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомiсячної пенсiї у розмiрi 416,12 грн. починаючи з листопада 1997 року.
15. 24 листопада 1997 року суд винiс рiшення про те, що шахта повинна виплатити третьому заявнику 3557,70 грн., що вiдповiдає пенсiї за iнвалiднiстю за перiод з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомiсячної пенсiї у розмiрi 409,05 грн. починаючи з листопада 1997 року.
16. 24 листопада 1997 року суд винiс рiшення про те, що шахта повинна виплатити четвертому заявнику 3621,30 грн., що вiдповiдає пенсiї за iнвалiднiстю за перiод з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомiсячної пенсiї у розмiрi 416,36 грн. починаючи з листопада 1997 року.
17. 24 листопада 1997 року суд винiс рiшення про те, що шахта повинна виплатити п'ятому заявнику 3947,85 грн., що вiдповiдає пенсiї за iнвалiднiстю за перiод з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомiсячної пенсiї у розмiрi 453,91 грн. починаючи з листопада 1997 року.
Суд також призначив виплату щомiсячної пенсiї у розмiрi 674,02 грн. починаючи з листопада 1997 року.
19. 24 листопада 1997 року суд винiс рiшення про те, що шахта повинна виплатити сьомому заявнику 4021,50 грн., що вiдповiдає пенсiї за iнвалiднiстю за перiод з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомiсячної пенсiї у розмiрi 426,76 грн. починаючи з листопада 1997 року.
20. 24 листопада 1997 року суд винiс рiшення про те, що шахта повинна виплатити восьмому заявнику 1997,10 грн., що вiдповiдає пенсiї за iнвалiднiстю за перiод з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомiсячної пенсiї у розмiрi 229,62 грн. починаючи з листопада 1997 року.
також призначив виплату щомiсячної пенсiї у розмiрi 543,64 грн. починаючи з липня 1997 року.
22. 24 листопада 1997 року суд винiс рiшення про те, що шахта повинна виплатити десятому заявнику 5371,50 грн., що вiдповiдає пенсiї за iнвалiднiстю за перiод з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомiсячної пенсiї у розмiрi 617,59 грн. починаючи з листопада 1997 року.
23. 9 грудня 1997 року суд винiс рiшення про те, що шахта повинна виплатити одинадцятому заявнику 1272,30 грн., що вiдповiдає пенсiї за iнвалiднiстю за перiод з 1 листопада 1996 року до 1 квiтня 1997 року, а також додаткову суму 44474,50 грн. Суд також призначив виплату щомiсячної пенсiї у розмiрi 444,75 грн. починаючи з квiтня 1997 року.
року, а також додаткову суму 61255,70 грн. Суд також призначив виплату щомiсячної пенсiї у розмiрi 612,70 грн. починаючи з листопада 1997 року.
25. 24 листопада 1997 року суд винiс рiшення про те, що шахта повинна виплатити тринадцятому заявнику 3094,35 грн., що вiдповiдає пенсiї за iнвалiднiстю за перiод з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомiсячної пенсiї у розмiрi 343,67 грн. починаючи з листопада 1997 року.
26. 27 лютого 1998 року суд першої iнстанцiї надiслав шахтi "Червоноградська" №2 виконавчi листи по винесених рiшеннях.
27. В листi вiд 11 вересня 1998 року Голова суду м. Червоноград (суду першої iнстанцiї) повiдомив заявникiв про те, що винесенi рiшення не було виконано через нерегулярне покриття поточних витрат шахти районним вiддiленням Державного казначейства.
28. В листi вiд 28 сiчня 1999 року Голова суду м. Червоноград вимагав вiд шахти виконати винесенi рiшення.
29. Рiшенням вiд 8 жовтня 1999 року перший заступник Голови Верховного Суду України вiдстрочив процедуру виконання рiшення, винесеного 24 листопада 1997 року на користь першого заявника.
30. Листом вiд 14 жовтня 1999 року Управлiння юстицiї Львiвської областi повiдомило заступника Мiнiстра юстицiї про призупинення процедури виконання рiшень, винесених на користь другого, третього, четвертого, восьмого, десятого i одинадцятого заявникiв, вiдповiдно до рiшення вiд 8 жовтня 1999 року.
31. У листi вiд 25 жовтня 1999 року Верховний Суд України повiдомив дирекцiю шахти про те, що рiшення вiд 8 жовтня 1999 року передбачає тiльки вiдстрочення процедури виконання рiшення, винесеного 24 листопада 1997 року на користь першого заявника.
32. 22 грудня 1999 року i 14 сiчня 2000 року на вимогу заступника Голови Верховного Суду України всi вiдповiднi рiшення було скасовано на пiдставi порушення законодавства, i всi справи вiдiслано на повторний розгляд до суду першої iнстанцiї.
"Червоноградська" №2 i оголосив про закриття пов'язаного з ними судового процесу.
34. Суд взяв до уваги мирне врегулювання, досягнуте сторонами, умови якого викладено вище в пунктах 7 i 8 (стаття 39 Конвенцiї). Вiн констатував, що вiдповiдно до укладеної угоди Уряд сплатив суми, якi вимагалися заявниками i якi тi прийняли. Таким чином, Суд дiйшов до висновку, що справу вирiшено в значеннi пункту 1b) статтi 37 Конвенцiї. Вiн переконався, що вищезгадане врегулювання грунтується на дотриманнi прав людини, як воно визначене в Конвенцiї та протоколах до неї (пункт 1 статтi 37 Конвенцiї i пункт 3 статтi 62 Регламенту).
35. Той факт, що ранiше в листах вiд 21 листопада 2000 року, 10 сiчня та 4 лютого 2001 року заявники змiнили своє рiшення i просили Суд не вилучати справу iз реєстру i розглянути її по сутi, не робить в даному випадку недiйсною угоду, укладену сторонами. Тому Суд не може продовжувати розгляд заяви.
36. Отже, справу слiд вилучити iз реєстру справ, що пiдлягають розгляду.
З огляду на зазначенi причини Суд одностайно вирiшив вилучити справу iз реєстру.
Вiнсен БЕРЖЕ, Георг Ресс,
Секретар Голова
Завдання Європейського суду - “гарантувати, щоб при тлумаченнi цього Договору дотримувались законодавчих норм” (ст.. 164(ЕС)). Вiн є найвищою iнстанцiєю з усiх правничих питань Європейського Союзу(ЄС) , i вiд нього можуть вимагати вирiшення проблем конституцiйного i адмiнiстративного права, економiчного законодавства у справах, що направляються до Європейського суду безпосередньо або через звернення нацiональних судiв. У практичнiй дiяльностi Суд користується континентальною моделлю права i використовує принципи й традицiї усiх країн ЄС.
Оскiльки Договiр ЄС є рамковою угодою, Суд став надзвичайно впливовим механiзмом у “заповненнi правничих прогалин” i створив це право, приймаючи смiливi й часто нестандартнi рiшення. Європейський суд тлумачить угоди та iнше законодавство ЄС у спосiб, який дозволяє впровадити у життя скорiше дух, нiж букву договорiв. Вiн розглядає Спiвтовариства як живий органiзм, що розкривається, положення догoворiв - як об’єкт, що може змiнюватися.
Суд неодноразово критикували за його активну позицiю. Іншi мотивували таку смiливiсть необхiднiстю розвитку Спiвтовариства, що у 70-х – на початку 80-х рокiв блокувався через полiтичну iнерцiю. Через таку критику чи у зв’язку з активiзацiєю дiяльностi рiзних iнститутiв Спiвтовариства пiсля прийняття Єдиного Європейського акта останнi рiшення Суду мають ознаки консерватизму, хоча у деяких аспектах вiн продовжує дивувати.(див. справу Барбер 1)[4]
.
Європейський суд складається з 15 суддiв, по одному з кожної країни-члена, i голови, якому допомагають вiсiм генеральних адвокатiв. Їх “обирають серед осiб, незалежнiсть яких безсумнiвна”(ст. 167(ЄС)). Генеральний адвокат сприяє дiяльностi Суду через детальний аналiз вiдповiдальних спiрних потань, що подається у виглядi рекомендацiй, корисних як мотивацiйне пояснення винесеного рiшення. Рiшення є єдиним i колегiальним, прецеденти тут не є обов’язковими, оскiльки Суд завжди може вiдступити вiд попереднiх рiшень за наявностi нових фактiв.
Спираючись на систему європейського права, Європейський суд розробив перелiк основних прав людини.
Рiшення суду обов'язковi насамперед для учасникiв судового процесу. Вони оприлюднюються в офiцiйному збiрнику матерiалiв суду.
Системою спiвтовариства не передбачено розподiлу мiж гiлками судової влади. Таким чином, виконуючи рiзноманiтнi функцiї, Європейський суд водночас є i конституцiйним, й адмiнiстративним, i цивiльним, й арбiтражним судом, а також експертною iнстанцiєю.
У 1986 роцi ЄЄА закрiпив створення Суду першої iнстанцiї. У жовтнi 1988р. на це була отримана згода, i 1 вересня 1989 р. розпочались його засiдання. Юрисдикцiя Суду першої iнстанцiї обмежується суперечками мiж Спiвтовариством i його службовцями (“персональнi справи”), правом конкуренцiї ЄС (за винятком посилання на ст. 177(ЄС)), заявами щодо судового контролю та збитками, пов’язаними з деякими аспектами дiяльностi Європейського об’єднання вугiлля та сталi. У червнi 1993 р. Рада погодилася з наданням Суду першої iнстанцiї повноважень вiдносно усiх позовiв ”фiзичних i юридичних осiб” за ст.. 173 та 175 (ЄС), за винятком антидемпiнгових справ. Існує право на подання до Європейського суду апеляцiї на рiшення Суду першої iнстанцiї з питань права.
Форма впровадження справ в Європейському судi
Основними формами впровадження справ у Європейському судi (включаючи Суд першої iнстанцiї, коли це входить до його юрисдикцiї) є прямi дiї, звернення щодо попереднього рiшення, непрямi оскарження через позови вiдносно протиправностi та висновки.
Прямi дiї: дiї стосовно невиконання зобов’язань
Дiї стосовно невиконання зобов’язань є позовом, зверненим проти будь-якої країни Спiвтовариства з боку Комiсiї згiдно ст. 170 (ЄС) або проти iншої країни-члена вiдповiдно до ст. 170 (ЄС). Таке невиконання може бути як результатом бездiяльностi (наприклад, вiдсутнiсть iмплементацiї директиви у передбачений строк чи iмплантацiя її неналежним чином), так i дiяльностi (наприклад, запровадження в дiю чи примусове виконання нацiонального законодавства або здiйснення нацiональної полiтики у спосiб, несумiсний з правом ЄС). Нинi Комiсiя суворо переслiдує країни-члени, якi порушують свої зобов’язання. Ст. 171 Договору про ЄС передбачає :
Якщо Комiсiя вважає, що ця країна-член не вжила вiдповiдних заходiв для виконання рiшення Суду.
повинна вказати одноразову суму чи розмiр штрафу, якi, на її думку, має сплатити вiдповiдна країна ЄС за цих обставин. Якщо Європейський суд переконається, що вiдповiдна країна-член не виконала його рiшення, вiн може накласти на неї одноразовi штрафнi виплати. Така процедура не повинна суперечити ст. 170 ”.
Ранiше не iснувало будь-яких санкцiй, але жодна країна-член не вiдмовлялась виконувати рiшення суду, хоча у деяких справах спостерiгалось значне зволiкання. Європейський суд постановив, що заява ст. 169 (ЄС) про невиконання країною Спiвтовариства договiрних зобов’язань має остаточну силу i “є забороною, яка має силу закону, для компетентних нацiональних органiв проти застосування нацiональних норм, визнаних несумiсними з Договором, … i зобов’язанням для них вживати усiх необхiдних заходiв, аби законодавство ЄС могло застосовуватись повною мiрою”. Навiть коли законодавча або виконавча влада країни не вживає вiдповiдних дiй, її судовi органи зобов’язанi, якщо є можливiсть, забезпечити виконання рiшення суду, а не нацiональної норми, що суперечить законодавствуЄС.[5]
Прямi дiї : позов про скасування
будь-якої установи ЄС, що здатна впливати на юридичнi права або зобов’язання.
1) Комiсiя, Рада або країна ЄС;
3) Зацiкавлена особа або компанiя у разi незаперечного доведення її правоздатностi. В iнтересах юридичної певностi передбачається двомiсячний термiн такого подання, якого суворо дотримуються. Пiдставами для позову про скасування є:
- порушення основних процедурних вимог;
- порушення договору або будь-якої правової норми, пов’язаної з його застосуванням;
Першi двi пiдстави стосуються питань, що передують прийняттю акта, тобто цей акт прийнятий з перевищенням повноважень або недотриманням основних процесуальних вимог. Третя виникає тодi, коли прийняття акта повнiсттю або частково суперечить вимогам права Європейського Союзу. Четвертою є ситуацiя, коли набутi в разi прийнятого акта повноваження використовуються не з цiлями, для яких вони наданi. Будь-який акт, визнаний незаконним щодо одного з цих критерiїв, скасовується судом, а установа, яка його прийняла, зобов’язана вжити усiх необхiдних заходiв для виконання рiшення суду.[6]
Анулювання незаконного акта не позбавляє осiб, що зазнали вiдповiдної шкоди, права на звернення про вiдшкодування збиткiв.[7]
Прямi дiї: судовi справи щодо вiдносин з персоналом
до компетенцiї Суду першої iнстанцiї.
Непряме оскарження: звернення щодо неправомiрностi
Юридичнiй або фiзичнiй особi (на вiдмiнк вiд адресата будь-якого iндивiдуального акта) дуже важко довести свою правоздатнiсть на звернення до суду за скасуванням акта одного з iнститутiв Спiвтовариства. Така неспроможнiсть зменшується певною мiрою завдяки додатковiй можливостi на звернення щодо неправомiрностi вiдповiдно до ст. 184 (ЄС). Ця стаття не створює окремої пiдстави для позову. Скорiше вона дозволяє будь-якiй особi оскаржити законнiсть акта без обмежень у часi, коли цей акт вже розглядається в рамках позову до Європейського суду.[9]
З позовом про неправомiрнiсть рiшення звертаються найчастiше у випадках, коли загальний акт установи Спiвтовариства (який згiдно ст. 173 може бути оскаржений лише iнститутом Спiвтовариства або країною-членом) застосовується безпосередньо до фiзичної або юридичної особи через прийняття iндивiдуального акта. Тодi така особа може оскаржувати цей iндивiдуальний акт не на пiдставi його неправомiрностi, а через те, що вiн прийнятий на основi протизаконного основного акта. Якщо позов задовольняється, iндивiдуальний акт, позбавлений правової бази, скасовується, спричиняючи незастосування до такої особи i положень загального акта. Таким чином ст. 184 забезпечує захист фiзичної або юридичної особи вiд безпосереднього застосування неправомiрного законодавчого акта iнститутом Спiвтовариства. Разом ст. 184 (ЄС) та повноваження Європейського суду (ст. 177) визначити законнiсть акта Спiвтовариства, коли вiн застосовується нацiональними органами влади, суттєво обмежують можливостi фiзичних i юридичних осiб щодо безпосереднього судового контролю за актами Спiвтовариства.
Висновок
важко, тому що наша судова машина дуже повiльна, це по-перше, (розгляд судових справ в Українi триває не мiсяцi, а роки, хоч вимоги Європейського Суду зобов’язують подати скаргу не пiзнiше 6 мiсяцiв), а по-друге, не кожен громадянин нашої країни може собi дозволити заплатити 5000 доларiв за розгляд його справи в Європейському Судi.
Як про це пише М. Л. Ентiн в книзi “Европейская Конвенция о правах человека и Европейская социальная Хартия”:
“Дело в том, что, как общее правило, жалобы составлены без учета формально-юридических требований. В смысле некоторых из них просто трудно разобраться. Они представляют собой лишь сгусток эмоций. Другие составлены до обращения к конкретным российским инстанциям. Третьи не имеют непосредственного отношения к сфере регулирования Конвенции и. т. д. …”.
Але виходячи з того, що хтось намагається, i деякi виграють справи в Європейському Судi, в нього можна звертатись.
Вiдповiдно до ст. 9 Конституцiї України Конвенцiя є частиною нацiонального законодавства, i вiдповiдно всi права, гарантованi Конвенцiєю, мають використовуватись в судовiй практицi нацiональних судiв. Ст. 10 є найбiльш вживаною. Це пояснюється двома причинами. Перша-законодавство України не в повнiй мiрi вiдповiдає стандартам, проголошеним Європейським судом з приводу свободи слова. Стандарти Європейського суду є бiльш демократичними. У зв'язку з цим показником бiльш демократичного пiдходу суддi до того чи iншого питання, є використання Конвенцiї. По-друге, ст. 10 є найбiльш вживаною у зв'язку iз тим, що вона є найбiльш знайомою для суддiв. Завдяки Радi Європи були проведенi семiнари для всiх суддiв, як використовувати в своїй практицi цю статтю i прецеденти Європейського суду. В середньому семiнарами було охоплено близько 500 суддiв з усiєї України. Щодо конкретних прикладiв, є суддя, заступник голови апеляцiйного суду Миколаївської областi Василь Палiюк, який у своїй практицi постiйно використовує ст. 10 разом з прецедентною базою Європейського суду, якою вiн володiє абсолютно вiльно. Європейський суд частiше за все стає на бiк журналiстiв, оскiльки вважає пресу " вартовим псом демократiї".
Список використаної лiтератури:
Нормативно-правовi акти:
1. Конституцiя України К.:”Юрiнком”, 2003
3. Закон України “Про визнання та виконання в Українi рiшень iноземних суддiв” вiд 29 листопада 2001 р.№ 2860-III
1. Бойко М. Д. Тоудове право України К.:”Олан”, 2002. – 335с.
3. Татам Алан Право Європейського союзу. -К.:”Абрис”, 1998-424с.
4. Энтин Л. М. Европейское право-М.: Норма, 2004. – 720с.
5. Опришко В. Ф., Омельченко А. С. Право Європейського союзу. К. 2002
6. Тимченко Л. Д. «Международное право».
7. Крылов Н. Б. «Правотворческая деятельность международных организаций».
8. Топорнин Б. М. «Европейские общества: права и институты»
9. Гренендейк К. Применение права#S Европейского Сообщества в странах-членах ЕС: на примере допуска к государственной службе. Вестник МГУ. Сер. 11 "Право", 1996, № 2;
11. Европейский Парламент /Cост. В. Смирнова; Генеральной дирекцией#S информации и общественных связей Европейского Парламента. Страсбург, 1993;
12. Крылова Е. С. Европейский парламент (правовой статус). М., 1987;
13. Маклаков В. В. Европейские сообщества и права человека#S. М., 1993;
14. ТопорнинБ. Н. Европейские Сообщества: право и институты (динамика развития). М., 1992;
15. ЭнтинМ. Л. Международные гарантии прав человека. Практика Совета Европы. М., 1992.
16. Энтин М. Л. Суд Европейских сообществ: правовые формы обеспечения западноевропейской интеграции. М., 1997;
17. Юмашев Ю. М. пПравовое регулирование#S прямых иностранных капиталовложений в ЕЭС. М., 1988;
Додатковi джерела:
[1]
Ст. 46(1) Конвенцiї
[2]
Європейська Конвенцiя захисту прав та основних свобод людини. Государство и право. М., 1995, № 4, с. 34.
[4]
Справа С-262/88, Barber v. Gardian Rogal Exchange Assurance Group (1990) ECR I – 1889.
[5]
Справа С-262/88, Barber v. Gardian Rogal Exchange Assurance Group (1990) ECR I – 1889.
[6]
Ст. 176(1).
[7]
1 Ст. 176(2).
[8]
Ст. 179, Рiшення Ради ЄС 88/591 OJ L319,22. 11. 88,с. 1; C 215,21. 08. 89,c. 1,ст. 3(1).
Невдахи-претенденти та тимчасовий персонал також згiдно цiєї статтi можуть подавати позов, а можуть не робити цього вiдповiдно до ст. 173(ЄС), якщо справа належить до питання, врегульованого у положеннi про персонал.
[9]
Ст. 184 (ЄС).
| 
