Cторони в цивiльному процесi
Курсова робота
Cторони в цивiльному процесi
П л а н
ВСТУП
1. Загальна характеристика осiб, що беруть участь у цивiльному процесi.
2.
2. 1.
2. 2.
Права та обов‘язки сторiн у цивiльному процесi.
2. 3.
Поняття принципу процесуального рiвноправ‘я сторiн.
3.
Цивiльно – процесуальнi правовiдносини сторiн.
3. 1.
Неналежна сторона у справi.
3. 2.
Процесуальне правонаступництво.
3. 3.
Процесуальна спiвучасть.
ВИСНОВКИ
Вступ
Сучасний полiтичний та соцiально-економiчний розвиток України визначається удосконаленням законодавства, яким закрiплено правове становище громадян, органiзацiй i їх об’єднань та встановлюються гарантiї реалiзацiї i захисту їх прав i свобод, визначених конституцiєю й iншими законами України. Конституцiйнi норми в яких вони закрiпленi, виступають основою для деталiзацiї в галузевому законодавствi регулювання всiх аспектiв їх дiй i для визначення юридичних гарантiй їх реалiзацiї, i для встановлення процесуального порядку (процесуальних норм) захисту суб’єктивних майнових i особистих немайнових (цивiльних) прав, охоронюваних законом iнтересiв i свобод, у тому числi також засобами цивiльного процесуального права.
Захист цивiльних прав здiйснюється в установленому порядку судом, арбiтражним або тритейським судом, тощо. Суди роззглядають справи по спорах, що виникають з цивiльних, сiмейних, трудових, кооперативних та iнших правовiдносин, якщо однiєю з сторiн у спорi є громадянин (ст. 24 ЦПК).
порядок провадження в цивiльних справах, встановлений Цивiльно-процесуальним кодексом України та iншими законами України. Цей порядок складається з провадження по розгляду i вирiшенню справ по спорах, що виникають з цивiльних, сiмейних, трудових та iн. правовiдносин, i справ окремого провадження, тобто з провадження в цивiльнiй справi.
Процесуальний порядок провадження в цивiльних справах як предмет цивiльного права визначається: системою процесуальних дiй якi виконуються судо, органом судового виконання, учасниками процесу; змiстом, формою, умовами виконання процесуальних дiй; системою цивiльних процесуальних дiй; системою процесуальних прав i обов’язкiв суб’єктiв правовiдносин, якi визначають змiст цивiльних процесуальних дiй; гарантiями реалiзацiї цивiльно процесуальних прав i обов’язкiв.
Сукупнiсть цивiльно-процесуальних прав i обов’язкiв та процесуальних дiй по їх реалiзацiї становить змiст процесуальної дiяльностi суб’єктiв цивiльно-процесуальних правовiдносин: судiв - по розгляду i вирiшенню цивiльних справ по перевiрцi законностi та обґрунтованостi поставленого у справi рiшення; органу судового виконання - по примусовiй реалiзацiї судового рiшення; осiб якi беруть участь у справi, - по захисту суб’єктивних майнових та особистих немайнових прав, державних i громадських iнтересiв; iнших учасникiв цивiльного процесу - по сприянню судовi, органу судового виконання i особам, якi беруть участь у справi, в здiйсненнi покладених на них процесуальних функцiй.
У цьому контекстi набуває актуальностi проблема правового становища сторiн в цивiльному. Особливе значення мають питання визначення поняття сторiн в цивiльному процесi, розкриття принципiв процесуальної рiвноправностi сторiн, їх правами i обов’язками. Неправомiрно було б, розкриваючи питання пов’язанi з поняттям сторiн в цивiльному процесi не висвiтити поняття процесуальної спiвучастi, принципи замiни неналежної сторони та процесуального правонаступництва, тощо.
Сторони у цивiльному процесi.
Сторонами у цивiльному процесi називаються особи, вiд iменi яких ведеться процес та матерiально-правовий спiр, який має вирiшити суд. Сторонами в цивiльному процесi – позивачем та вiдповiдачем можуть бути громадяни, громадяни – пiдприємцi, державнi пiдприємства та установи, суспiльнi органiзацiї та iншi суб’єкти, що мають права юридичних осiб. Сторонами можуть виступати iноземнi громадяни та фiрми, особи без громадянства.
Сторонами (partes) у цивiльному процесi будуть особи (громадяни i органiзацiї), матерiально-правовий спiр мiж якими є предметом розгляду i вирiшення в цивiльному судочинствi. Вони є головними особами, якi беруть участь у цивiльнiй справi позовного провадження, без яких неможливий сам процес. Поняття сторони в цивiльному процес має безпосереднiй зв’язок з матерiальними правовiдносинами. Ними виступають його суб’єкти: покупець i продавець, кредитор i боржник, подружжя (розiрвання шлюбу, подiл спiльно нажитого майна, визначення мiсця проживання дiтей та iн.) - внаслiдок порушення чи оспорювання їх суб’ктивного права чи охоронюваного законом iнтересу.
мати особи, якi лише вважають, що мiж ними iснують матерiально-правовi вiдносини. Становище сторiн у процесi тiсно пов’язане з правопорушенням. Але може бути i без нього, внаслiдок помилки про наявнiсть мiж ними спiрних правовiдносин. Крiм того, особа може вимагати вiд суду усунення умов, якi створюють реальну загрозу порушення. Отже, сторони мають у переданiй на розгляд судовi справи юридичний iнтерес, який буде протилежним за матерiальним та процесуальним характером.
У кожнiй справi позовного провадження двi сторони. Позивач – особа, на захист прав та iнтересiв якої порушується цивiльна справа. Порушити цивiльну справу може сама зацiкавлена особо, це може зробити прокурор, а у випадках, передбачених законом, справу може бути порушено за iнiцiативою органiв державного управлiння, профспiлок, пiдприємств, колгоспiв та iнших суспiльних органiзацiй, а також окремих громадян (ст. 102 ЦПК). Вказанi особи можуть бути iнiцiаторами процесу тiльки тодi, коли закон, положення, устав i т. д. про цi органiзацiї передбачає це. Стосовно громадян законодавство також має передбачати їх право порушувати справу в iнтересах третiх осiб (наприклад заява про визнання громадянина обмежено дiєздатним чи недiєздатним, ст. 256 ЦПК). Само по собi слово “позивач” походить вiд слова “звати” шукати захисту. Позовну сторону прийнято називати активною, оскiльки дiї на захист її прав та iнтересiв тягнуть за собою виникнення процесу. Однак не завжди суб’єктивна активнiсть тiльки позивача. Якщо справу порушено прокурором чи органiзацiями чи громадянами, що мають на це право вiдповiдно до ст. 4 ЦПК, зацiкавлена особа має бути сповiщена про це та брати участь у справi як позивач (ст. 104 ЦПК).
(несплата боргу у встановлений строк, оспорювання права авторства, нанесення шкоди i т. д.). однак у окремих випадках вiдповiдач може сам нiяких дiї, що наносять шкоду iнтересам позивача не здiйсняти (власник джерела побiльшеної небезпеки, малолiтнiй наслiдувач, до якого пред’явлено позов про визнання заповiту недiйсним i т. д.), але об’єктивно стати суб’єктом спiрного матерiального правовiдношення на так званому пасивному боцi.
Спiрне матерiальне правовiдношення – об’єкт процесу по конкретнiй цивiльнiй справi, а його суб’єкти є сторонами. Питання про iснування чи не iснування цього правовiдношення, його змiстi, про те чи дiйсно порушено i в якiй мiрi права позивача та чи повинен за це вiдповiдати вiдповiдач, будуть вирiшенi судом тiльки пiсля розгляду справи за суттю. Однак вже у момент порушення справи очевиднi наступнi суттєвi ознаки сторiн:
1) вiд iменi сторiн ведеться процес по справi, вони персонiфiкують цивiльну справу. Це має важливе практичне значення, тому що закон забороняє пред’явлення та розгляд вже вирiшеного позову мiж тими самими сторонами, про той самий предмет та на тих самих засадах.;
2) стосунки мiж сторонами в результатi пред’явлення позову набувають офiцiйного спiрного характеру. Завдання суду полягає в тому, щоб цi стосунки врегулювати;
3) сторони – суб’єкти спiрного матерiального правовiдношення – мають у справi матерiально-правову зацiкавленiсть. Судове рiшення вплине на їх матерiальнi права, вони або набудуть якi-небудь матерiальнi блага, або позбудуться їх.;
4) вступивши до процесуальних вiдносин з судом, сторони мають в справi процесуальну зацiкавленiсть, що складається з можливостi захисту своїх прав, у намаганнi отримати позитивне рiшення та реалiзувати його;
5) сторони, являючись головними учасниками процесу, мають нести всi судовi витрати;
Усi разом, вищенаведенi ознаки притаманнi лише сторонам i саме поєднання цих ознак дозволяє вiдмежувати сторони вiд iнших осiб, що приймають участь у справi. Поняття сторiн застосовується у справах позовного провадження. Учасниками справ особливого провадження, а також справ, що виникають з адмiнiстративних правопорушень, є заявники, скаржники та зацiкавленi особи. Цi особи користуються правами сторiн за окремими винятками, що встановленi законом.
Права та обов‘язки сторiн у цивiльному процесу
Закон встановлює, що сторони користуються однаковими процесуальними правами (ст.. 103 ЦПК). Вiдповiдно вони несуть й рiвнi процесуальнi обов’язки. Всi процесуальнi права сторiн походять з встановленого Конституцiєю України права на судовий захист своїх iнтересiв. Вся система цивiльного судочинства є, по сутi, конкретизацiєю цього конституцiйного положення, реальною гарантiєю його виконання Процесуальнi права сторiн рiзноманiтнi, i отже необхiдно провести тiльки їх загальний огляд. Сторони, перед усiм, мають право не безпосередню участь у справi. Вони можуть приймати участь в усiх судових засiданнях по справi, брати участь при здiйсненнi процесуальних дiй, знайомитися з матерiалами справи, робити виписки з них, знiмати копiї. Сторони мають право попередньо оцiнювати безпристраснiсть членiв суду – їх надано право заявлення вiдводiв. Сторони, являючись матерiально зацiкавленими особами, можуть самостiйно визначити обсяг захисту своїх прав та iнтересiв, а також вносити змiни до заявлених позовних вимог. Так, позивач може вiдмовитися вiд позову, а вiдповiдач визнати позов. Мiж сторонами може бути укладена мiрова угода. Позивач може змiнити пiдставу та предмет позову, i т. д. Широкi права сторiн по використанню процесуальних засобiв судового захисту. Сторони мають право надавати докази та приймати участь у їх дослiдженнi, ставити запитання iншим особам, що беруть участь у справi, а також свiдкам та експертам, заявляти рiзнi клопотання, надавати свої аргументи та заперечувати на аргументи iншої сторони. Вiдповiдач має право крiм заперечень на позов, використовувати як захист зустрiчний позов.
Сторони мають право домагатися перевiрки законностi та обґрунтованостi рiшення. Вони можуть оскаржити рiшення в касацiйному. Пiдiймати питання про перегляд рiшення по сутi в апеляцiйному порядку. Вони можуть звертатися до вiдповiдних посадових осiб з проханням про перегляд рiшення в порядку нагляду. Остаточна реалiзацiя рiшення (його виконання) залежить вiд здiйснення сторонами їх права вимагати примусового виконання рiшення. Сторони мають цiлий ряд iнших процесуальних прав : можуть вести справу особисто або через представникiв, прохати про забезпечення позову, вимагати вiдшкодування судових витрат та iн.
Процесуальнi обов’язки сторiн подiляються на загальнi та спецiальнi. В рядi загальних обов’язкiв важливе мiсце займає добросовiснiсть. Маючи широкi процесуальнi права, сторони зобов’язанi добросовiсно їх використовувати (ч. 2 ст. 99 ЦПК). В бiльшостi випадкiв цей обов’язок виконується добровiльно, однак на сторону, що недобросовiсно заявила безпiдставний позов чи спiр проти позову або систематичне протидiє правильному та швидкому розгляду та вирiшенню справи, суд може покласти сплату на користь iншої сторони винагороди за фактичну втрату робочого часу вiдповiдно до середнього заробiтку, але не бiльше 5% вiд задоволеної частини позову (ст. 77 ЦПК).
по встановленi законом формi. Невиконання цих вимог позбавляє сторону права виконання вiдповiдних процесуальних дiй. Стосовно загального обов’язку сторiн бути правдивою на протязi процесу, то на мiй погляд, цей обов’язок має моральний, а не правовий характер.
Спецiальнi процесуальнi обов’язки покладаються на сторони у зв’язку з необхiднiстю вчинення окремих процесуальних дiй. Так, наприклад, закон встановив, що особа, яка заявляє клопотання перед судом про витребування письмового доказу вiд осiб, що беруть або не беруть участь у справi, повинно визначити цей доказ, вказати причини, що перешкоджають самостiйному його отриманню, та також пiдстави, за якими вона вважає, що доказ знаходиться у даної особи чи органiзацiї (ст. 47 ЦПК).
Але взагалi всi права можна подiлити на такi групи:
який його постановив (статтi 213 -215 ЦПК); права касацiйного оскарження судових рiшень i ухвал (ст. 344 ЦПК), на порушення судового виконання (ст. 356 ЦПК), на оскарження процесуальних дiй судового виконавця (ст. 373 ЦПК), на пред’явлення вимоги про поворот виконання (ст 421 ЦПК).
визнання позову; права сторiн на укладення мирової угоди (ст. 103 ЦПК), вiдмову сторони вiд касацiйної скарги (ст. 293 ЦПК), стягувача вiд стягнення, а також надання вiдстрочки i розстрочки виконання (статтi 364, 366 ЦПК).
Права на подання i витребування доказiв та участь в їх дослiдженнi - права сторiнподати до суду своє пояснення (ст. 40 ЦПК), подавати письмовi та речовi докази (статтi 46, 52 ЦПК), вимагати залучення у справу свiдкiв i призначення експертизи (статтi 41, 57 ЦПК). При розглядi справи - ставити питання один одному, свiдкам експертам (статтi 180, 182, 190 ЦПК), представникам органiв державного управлiння i громадськостi (статтi 191, 192 ЦПК); знайомитися з письмовими i речовими доказами, брати участь в їх оглядi на мiсцi (статтi 186, 188, 189 ЦПК). Сторони мають право знайомитися з матерiалами справи, робити з них витяги, одержувати копiї рiшень, ухвал, постанов та iнших документiв, що є у справi
105, 108, 121, 161 ЦПК).
IV. Права, пов’язанi iз забезпеченням законного складу суду, об’єктивностi розгляду справи i виконання судових постанов - права сторiн заявляти клопотання про вiдводи суддiв (стю 18 ЦПК), прокурора, експертiв, перекладача i секретаря судового засiдання (ст. 19 ЦПК), а також судового виконавця (ст. 360 ЦПК).
здiйсненнi окремих процесуальних дiй в судi першої iнстанцiї, в провадженнi Права на участь у судових засiданнях по розгляду справи i в справи в касацiйнiй i наглядовiй iнстанцiях та в стадiї судового виконання (статтi 99, 159, 213-215, 297, 305, 364 та iншi ЦПК); на особисту участь i ведення справи або за участю чи через представника (ст. 110 ЦПК), на пояснення, заяви i виступи в судi рiдною мовою i користування послугами перекладача (ст. 9 ЦПК); на одержання викликута повiдомлення про участь в судовому засiданнi чи виконаннi окремих процесуальних дiй (ст. 90 ЦПК
Іншi права, що забезпечують захист у процесi по справi: вибiр пiдсудностi (статтi 126-129 ЦПК), приєднання спiвучасникiв до касацiйної скарги сторони (ст. 296 ЦПК), передання справи на вирiшення товаристського або третейського суду (ст. 25 ЦПК) та iн. На сторони покладаються також процесуальнi обов’язки - загальнi i спецiальнi. Загальнi полягають у добросовiсному користуваннi належними їм процесуальними правами (ст. 99 ЦПК). Спецiальнi - у виконаннi певних процесуальних дiй: суд може визнати обов’язкову участь вiдповiдача у справах про стягнення алiментiв (ст. 74 ЦПК); кошти на оплату свiдкiв, експертiв, проведення огляду на мiсцi вносить наперед сторона, яка порушила вiдповiдне клопотання (ст. 73 ЦПК); повiдомляти суд про змiну своєї адреси пiд час провадження справи (ст. 95 ЦПК); позивач зобов’язаний подати копiї позовної заяви, сторони копiї касацiйних скарг (статтi 138, 293 ЦПК).
Понятя принципу процесуального рiвноправ‘я сторiн
Одним з керiвних положень цивiльного процесуального права, який закрiплює одинаковi можливостi здiйснення i захисту прав сторiн в цивiльномi процесi i виключає будь-якi переваги у вiдношеннi одної сторони перед iншою, одних осiб, якi приймають участь у справi, перед iншими, є принцип процесуальної рiвностi сторiн, тобто таке нормативно правове начало, яке забезпечує сторонам рiвне процесуальне положення перед судом при здiйсненнi правосуддя.
Цей принцип стосується i специфiчних (функцiональних) принципiв цивiльного процесу, що характеризує дiяльнiсть судiв по розгляду i вирiшенню цивiльних справ, i базується на бiльш широкому, органiзацiйно-функцiональному або конституцiйному принципi рiвностi громадян перед законом та судом. Одночасно вiн є частковим проявом останнього в цивiльному судочинствi.
Конституцiйний принцип рiвностi громадян перед законом та судом нормативно закрiплює загальну рiвнiсть прав громадян у всiх сферах життя, економiчнiй, полiтичнiй, соцiальнiй, культурнiй та iн.
нацiонального релiгiйного чи майнового стану, полiтичних чи iнших переконань, мiсця проживання, за мовними чи iншими ознаками (ст. 24 Конституцiї України).
Здiйснення правосуддя на основi рiвностi всiх громадян означає застосування судом норм єдиної системи права одинаково для всiх громадян. Недопускається видiлення i виключення судом тих чи iнших положень закону в силу якихось особистих чи соцiальних вiдмiнностей громадян, у вiдношеннi яких ведеться судовиий процес. Суд, виходячи з даного принципу, вирiшуючи конкретну цивiльну справу з врахуванням того, що всi закони та iншi нормативнi акти в одинаковiй мiрi обов’язковi для всiх судiв України.
Рiвнiсть громадян перед судом означає, що розгляд i вирiшення справ всiма судами i у вiдношеннi усiх громадян здiйснюються в одному i тому ж порядку, незалежно вiд нацiональної, етнячної, соцiальної приналежностi, службового чи майнового становища, релiгiйних чи полiтичних переконань позивача, вiдповiдача чи iнших осiб якi беруть участь у справi. В якому б судi не розглядалася справа права позивача, вiдповiдача та iнших осiб, якi приймають участь у справi одинаковi.
закрiплення його в нормах цивiльного процесуального права зумовлено не тiльки проявом загальноправового принципу рiвностi громадян перед законом i судом при здiйсненнi правосуддя у цивiльних справах, але i самостiйнiстю i рiвним становищем суб’єтiв в цивiльних, сiмейних, трудових правовiдносинах, що складають предмет судової дiяльностi в цивiльному процесi. Тому вищеназваний принцип має цiлком самостiйне значення i вiдноситься до найбiльш характерних, специфiчних принципiв цивiльного процесу, якi, поряд з участю в захистi цивiльних прав юрисдикцiйних органiв складають компоненти метода регулювання цивiльних процесуальних правовiдносин.
на рiвностi майнових вiдносин i економiчного обороту, з iншого боку - конституцiйна рiвнiсть як елемент демократiї, втiлена у вiдповiдних загальноправових принципах. Цей принцип важливий тим що, вiн по-перше вiдображає широту процесуальних прав сторiн, по-друге, визначає становище сторiн в процесi, визначає в значнiй мiрi загальний лад позовного провадження.
Дане зауваження важливе для визначення правової природи принципу, що розглядається. В юридичнiй лiтературi вiдзначалося що неможна однозначно виходити з того, що принцип рiвностi сторiн цивiльного судового провадження зумовлений принципом рiвностi учасникiв цивiльних правовiдносин. Слiд враховувати й те, що цей принцип складає обов’язковi начала при розглядi любого спору, який розглядається в судовому порядку, в тому числi спору про факт в особливому провадженнi, тобто, як уже зазначалося, даний принцип внутрiшньо притаманний цивiльному процесуальному праву i є компонентом його методу. Тому, наприклад, незважаючи на нерiвнiсть учасникiв адмiнiстративних правовiдносин (один - суб’єкт влади, iнший - пiдлеглий), в цивiльному процесi владна iєрархiя стирається. Названi особи надiленi рiвними можливостями вiдстоювати правомiрнiсть своєї позицiї.
Нйбiльш повно принцип процесуальної рiвностi сторiн проявляється в позовному провадженнi.
Як вiдомо, для позовної форми захисту цивiльних прав (позовного провадження у цивiльних справах) характерно:
* наявнiсть правової вимоги, що випливає з порушеного або оскарженого права, що в силу закону пiдлягає розгляду у певному порядку, визначеному законом(наявнiсть позову);
* наявнiсть суперечки про право;
* наявнiсть двох сторiн з протилежними юридичними iнтересами, яким надано широкi можливостi по захисту своїх прав та законних iнтересiв, в суперечцi що виникла.
Таким чином, в позовному провдженнi найбiльш яскраво вiдображаються три спецефiчнi (функцiональнi) принципи цивiльного процесу - принцип диспозитивностi, змагальностi сторiн та процесуальноiї рiвностi сторiн.
Принцип процесуальної рiвностi сторiн забезпечується змагальною формою судового провадження, яка надає їм можливiсть в одинаковiй мiрi змагатися перед судом , особливо в стадiї судового розгляду справи i вирiшення справи. Джерела змагання полягають в протирiччях матерiально-правових iнтересiв сторiн спiрних правовiдносин, однак в судi матерiально-правова суперечка набуває форми процесуального змагання з використанням сторонами рiвних процесуальних прав
Рiвноправнiсть громадян, яка проголошується Конституцiєю, означає рiвнiсть всiх громадян при використаннi i реалiзацiї прав, передбачених законом, i одночасно покладання одинакових обов’язкiв. Нi Конституцiя, нi iншi правовi акти не передбачають, нiяких переваг громадян в залежностi вiд їх соцiального становища.
сторiн в цивiльному процесi є одним iз проявiв демократiї.
Цивiльно-процесуальнi правовiдносини сторiн
Неналежна сторона у справi
це право. Таким чином, будь-яка правоздатна особа може зайняти процесуальне положення сторони. Однак, для участi в данiй справi необхiдно мати конкретну матерiально-правову зацiкавленiсть саме в цiй справi, а саме – бути належною стороною. Якщо вiндикацiйний позов пред’явлено не самим власником чи законним користувачем предмету, а його сином (власник жив) – такий позов пред’явлено неналежним позивачем.
вiдповiдача. Легiтимацiя (узаконення) має цiллю чiтке визначення суб’єктного склад у учасникiв спору, правильну юридичну квалiфiкацiю спору. Легiтимацiя забезпечує винесення рiшення стосовно дiйсно матерiально зацiкавлених осiб. Якщо позов пред’явлено прокурором або органiзацiями чи громадянами, що порушують справу в iнтересах третiх осiб, прокурор та цi органiзацiї повиннi також легiтимувати позивача та вiдповiдача. Отже, належними сторонами в цивiльнiй справi є особи, стосовно яких є данi про те, що вони можуть бути суб’єктами спiрного правовiдношення.
Належна сторона визначається судом на пiдставi норм матерiального права. Вже при прийняттi позовної заяви суд повинен встановити, чи має позивач право вимоги та чи є вiдповiдач тiєю особою, яка повинна вiдповiдати за позовом. Участь у справi неналежного позивача чи неналежного вiдповiдача перешкоджає законному та обгрунтованному вирiшенню справи. У зв’язку з цим виникає проблема замiни неналежної сторони.
позивача чи вiдмови вiд прийняття позову, зверненого неналежному вiдповiдачу. Неналежний позивач чи вiдповiдач повиннi бути замiненi у належному порядку, встановленому ст. 105 ЦПК. Однак замiна неналежних позивача та вiдповiдача може бути проведена тiльки зi згоди позивача.
Для замiни неналежного (первинного) позивача необхiдна не тiльки його згода на вихiд зi справи, а й згода належного позивача на вступ до справи. За наявностi їх взаємної згоди вiдбувається замiна. якщо позивач не згоден на замiну його на iншу особу, то ця особа може вступити до справи як третя особа, що заявляє самостiйнi вимоги на предмет спору, про що суд сповiщає цю особу. Якщо первинний позивач згоден вийти зi справи, а належний позивач не бажає до неї вступати, по справi зникає позивач, тому суд повинен закiнчити провадження по справi в порядку ст. 136 ЦПК. Вiдмова первинного позивача у вибуттi та вiдмова належного позивача у вступi до справи повиннi тягнути за собою розгляд справи за суттю та винесення рiшення про вiдмову у позовi.
Замiна неналежної сторони вiдбувається в тому самому процесi, без зупинення чи призупинення провадження. Якщо замiна вiдбувається в засiданнi суду, останнiй може вiдкласти справу слуханням з тим, щоб надати час належнiй сторонi вступити у справу та пiдготуватися до захисту своїх iнтересiв. Пiсля замiни неналежної сторони розгляд справи починається з початку, а саме
зi стадiї пiдготовки до судового розгляду. Замiна неналежної сторони може вiдбуватися тiльки в судi першої iнстанцiї. Замiна неналежної сторони має проводитись судом у вiдкритому судовому засiданнi з обов’язковим викликом всiх осiб, що беруть участь у справi.
|
