Адмiнiстративно-правовий статус громадянина
Реферат
з курсу: Адмiнiстративне право України
На тему: «Адмiнiстративно-правовий статус громадянина»
Київ 2011 р.
План
Вступ
1. Поняття та порiвняння загального та адмiнiстративно-правового статусу людини i громадянина
3. Види адмiнiстративно-правового статусу громадянина
Список використаної лiтератури
Вступ
Актуальнiсть теми дослiдження
обумовлена тим, що людина, громадянин проголошена Конституцiєю найбiльшою соцiальною цiннiстю. Зв’язок мiж людиною та правом найбiльш повно характеризується через поняття правового статусу, в якому вiдбиваються всi основнi сторони юридичного буття iндивiда: його iнтереси, потреби, взаємовiдносини з державою, трудова та суспiльно-полiтична дiяльнiсть, соцiальнi домагання та їх задоволення. Для науки адмiнiстративного права та державно-правової практики важливими є дослiдження адмiнiстративно-правового статусу громадянина. Адмiнiстративно-правовий статус громадянина дає можливiсть визначити мiсце та роль громадянина у державно-управлiнських та iнших суспiльних вiдносинах, що регулюються нормами адмiнiстративного права. Наявнiсть прогалин i колiзiй в нормативному регулюваннi адмiнiстративно-правового статусу створює, по-перше, труднощi при здiйсненнi посадовими особами державних органiв та органiв мiсцевого самоврядування своїх повноважень, а по-друге, не забезпечує належної реалiзацiї та захисту прав i свобод людини i громадянина. Особливостi реалiзацiї громадянами належних їм прав та виконання покладених на них обов’язкiв в адмiнiстративно-правових вiдносинах зумовленi тим, що останнiм притаманнi ознаки владовiдносин: обов’язковiсть виконання громадянином правових актiв органiв виконавчої влади та органiв мiсцевого самоврядування.
М. Манохин, І. М. Пахомов, Г.І. Петров, Ю. О. Тихомиров, В. В. Цвєтков, Ю. С. Шемшученко, В. Б. Авер’янов, О. Ф. Андрiйко, Г. В. Атаманчук, О. М. Бандурка, Д. М. Бахрах, Ю. П. Битяк, І. П. Голоснiченко, Р. А. Калюжний, А. Т. Комзюк, В. Ф. Опришко, А. О. Селiванов, В. С. Стефанюк, М. М. Тищенко, І. В. Бойко, К. Г. Волинка, І. В. Гамалiй, Л. В. Кузенко, О.І. Наливайко, М. О. Перепелиця, Ю. С. Педько, Н. В. Хорощак. та iнших вчених.
Мета дослiдження
полягає в поглибленнi теоретичних засад визначення адмiнiстративно-правового статусу громадянина та обгрунтуваннi напрямкiв i шляхiв удосконалення законодавства України з питань формування та реалiзацiї цього статусу у правозастосовчiй практицi.
1.
Перш нiж розглядати змiст адмiнiстративно-правового статусу громадян, необхiдно з’ясувати сутнiсть загального статусу людини та громадянина. Слово «статус» вiдбулося вiд латинського status – стан, положення [6; с. 616]. Звiдси правовий статус – правове положення (тобто положення, врегульоване нормами права), вiдповiдно адмiнiстративно-правовий статус – правове положення у сферi державного управлiння або положення, врегульоване нормами тiльки адмiнiстративного права. В ходi дослiдження зазначеного питання необхiдно пiдкреслити, що поняття “правовий статус” (яке широко використовується у науковому обiгу) та “правове положення” за своєю сутнiстю не мають розбiжностей, що дозволяє зробити висновок про їх тотожнiсть.
а покладенi обов’язки виконувати [7; с. 72].
Необхiдно розмежувати поняття “суб’єкт адмiнiстративного права” i “суб’єкт адмiнiстративних правовiдносин”. Суб’єкт адмiнiстративного права має потенцiйну здатнiсть вступати в адмiнiстративнi правовiдносини. У конкретному випадку вiн може i не бути учасником правовiдносин. Якщо громадянин не чинить адмiнiстративних правопорушень, то вiн не є суб’єктом адмiнiстративно-делiктних вiдносин [8; с. 15]. Так, наприклад, громадянин України, що перебуває за її межами, може теоретично нi в яких адмiнiстративно-правових вiдносинах не брати участi, тобто не бути їх суб’єктом, однак, суб’єктом адмiнiстративного права вiн є, оскiльки його як громадянина адмiнiстративно-правовi норми надiлили комплексом прав i обов’язкiв. В свою чергу, суб’єкт адмiнiстративних правовiдносин – це фактичний учасник правових зв’язкiв у сферi управлiння, тобто вiн обов’язково в них бере участь.
Отже, пiдсумовуючи спiввiдношення “суб’єкт адмiнiстративного права” i “суб’єкт адмiнiстративних правовiдносин” можна констатувати, що в першому випадку мова йде про потенцiйну можливiсть приймати участь в адмiнiстративних правовiдносинах, а в другому – про реальну. Суб’єкти адмiнiстративного права можуть стати суб’єктами адмiнiстративних правовiдносин за наявностi трьох умов: 1) адмiнiстративно-правова норма, що передбачає права або/i обов’язки суб’єкта; 2) адмiнiстративна правоздатнiсть i адмiнiстративна дiєздатнiсть суб’єкта; 3) пiдстава виникнення, змiни i припинення правовiдносин (юридичний факт) [9; с. 8].
виконавчої влади, внутрiшнi частини їхнього апарата, органи громадських органiзацiй, адмiнiстрацiя пiдприємств, установ, органiзацiй, виконавчо-розпорядницькi структури органiв мiсцевого самоврядування, структурнi частини пiдприємств, установ, органiзацiй, суди, органи прокуратури тощо, так i громадяни, особи без громадянства, iноземнi громадяни. Важливо пiдкреслити, що в юридичнiй лiтературi зазначається, що правове становище суб’єктiв одного рiвня не однакове [9; с. 10]. Якщо проаналiзувати адмiнiстративну правосуб’єктнiсть громадян, то з’ясується, що вона має рiзницю в залежностi вiд статi, вiку, стану здоров’я (не усi можуть призиватися на вiйськову службу, вступати в навчальнi заклади). Серед iноземних громадян особливим адмiнiстративно-правовим статусом надiленi бiженцi згiдно з Законом України «Про бiженцiв» вiд 24 грудня 1993р. [10].
В адмiнiстративнiй науцi питання правового статусу суб’єктiв адмiнiстративного права дослiджено не достатньо ґрунтовно, про що свiдчать численнi публiкацiї та дискусiї з цього приводу [11; с. 82]. Аналiз великої кiлькостi джерел надав можливiсть сформулювати наступне визначення суб’єктiв адмiнiстративного права. Отже, суб’єкти адмiнiстративного права – це фiзичнi та юридичнi особи, надiленi державою правами та обов’язками в сферi державного управлiння та мiсцевого самоврядування, якi реалiзують їх шляхом вступу в адмiнiстративно-правовi вiдносини, з однiєї сторони, та органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування та їх посадовi особи, надiленi правовими нормами вiдповiдними владними повноваженнями щодо органiзацiйно непiдпорядкованих їм суб’єктiв, з iншої сторони.
В цьому зв’язку треба пiдкреслити, що сфера адмiнiстративних правовiдносин характеризується нерiвнiстю суб’єктiв, в якiй один з суб’єктiв надiлений владними повноваженнями, а на iншого покладений обов’язок виконання вимог владного суб’єкта. З iншого боку, адмiнiстративнi правовiдносини характеризуються покладенням на органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування та їх посадових осiб обов’язку дотримання своїх повноважень.
свободам громадян перед iнтересами, правами й свободами iнших учасникiв правових вiдносин, виходячи з прiоритету загальнолюдських цiнностей. Людину, її життя й здоров’я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпеку визнають в Українi найвищою соцiальною цiннiстю. Права й свободи людини та їх гарантiї визначають змiст i спрямованiсть дiяльностi держави (ст. 3 Конституцiї України).
обов’язкiв важливе значення має громадянство – постiйний правовий зв’язок особи та Української держави, що виявляється в їх взаємних правах i обов’язках. Право на громадянство є невiд’ємним правом громадянина України, вiн не може бути позбавлений свого громадянства. Кожна особа має право на громадянство в Українi, яке вона може одержати за певних умов. Громадянство не поєднується з постiйними трудовими чи службовими вiдносинами особи з конкретною органiзацiєю.
не ототожнює їх. Громадянин України має ширший обсяг прав i обов’язкiв, нiж особа, яка не пов’язана вiдносинами громадянства з державою, в тому числi й у сферi захисту (недопустимiсть видачi громадянина України iноземнiй державi, захист прав громадян за кордоном тощо).
Досить важливим є розумiння, що особа виступає в адмiнiстративно-правових вiдносинах як громадянин тодi, коли вона виступає вiд себе особисто. У адмiнiстративно-правових вiдносинах особа може виступати i не вiд себе особисто, а вiд iменi органiв держави. Звiдси слiдує, що особи, якi не надiленi державно-владними повноваженнями, в адмiнiстративно-правових вiдносинах завжди виступають вiд свого iменi, тобто як громадяни. Особи ж, надiленi такими повноваженнями, в одних адмiнiстративно-правових вiдносинах можуть виступати вiд свого iменi, а в iнших – нi.
Таким чином, громадянин в адмiнiстративно-правових вiдносинах - це особа, що виступає вiд себе особисто i не надiлена державно-владними повноваженнями або надiлена, але в даних конкретних правовiдносинах їх не реалiзовує.
Адмiнiстративно-правовий статус громадянина України, як вже вище зазначалося, є складовою частиною його загального статусу, встановленого Конституцiєю України [1], Законом України «Про громадянство України» вiд 18 сiчня 2001 р. [2] та iншими законодавчими актами України.
Конституцiйнi принципи правового статусу громадянина безпосередньо впливають на адмiнiстративно-правовий статус громадянина. Адже саме на основi конституцiйних засад встановлюються принципи правового статусу громадянина в окремих галузях права, в тому числi i в адмiнiстративному правi. Крiм того, мiжнародно-правовi норми та норми iнших галузей права України також впливають на змiст та обсяг адмiнiстративно-правового статусу громадянина України.
Таким чином, зазначене дозволяє охарактеризувати адмiнiстративно-правовий статус громадянина та розкрити його сутнiсть. Адмiнiстративно-правовий статус громадянина визначається як встановленi законом та iншими правовими актами права, обов’язки i вiдповiдальнiсть громадянина, що забезпечують його участь в управлiннi державою i задоволення публiчних та особистих iнтересiв завдяки дiяльностi державних органiв [9]. Причому регламентуються й охороняються як iндивiдуальнi права громадян, що зближує їх iз процедурами приватного права, так i публiчнi права i їх “колективнi вираження”.
До того ж, узагальнюючи та конкретизуючи вище наведене, адмiнiстративно-правовий статус громадянина України можна визначити як встановлену законом та iншими нормативно-правовими актами систему прав та обов’язкiв громадянина, яка реалiзуються через суспiльнi вiдносини в сферi державного управлiння, та забезпечується системою юридичних гарантiй на участь в управлiннi державними справами i задоволеннi публiчних та особистих iнтересiв через дiяльнiсть державної влади та органiв мiсцевого самоврядування. Саме таке визначення дозволяє найбiльш повно охарактеризувати сутнiсть та основнi характеристики адмiнiстративно-правового статусу громадянина.
2. Основнi елементи адмiнiстративно-правового статусу громадянина та їх характеристика
Змiст адмiнiстративно-правового статусу громадянина розкривається через його елементи. Загальновизнаними елементами адмiнiстративно-правового статусу громадянина є: 1) правосуб’єктнiсть; 2) громадянство; 3) основнi права та обов’язки; 4) юридичнi гарантiї. Пропонуємо проаналiзувати кожен цей елемент детальнiше.
, яка безпосередньо впливає не тiльки на обсяг i характер адмiнiстративно-правового статусу, становлять адмiнiстративна правоздатнiсть i адмiнiстративна дiєздатнiсть.
Адмiнiстративна правоздатнiсть
– це визнана законом за громадянином фактична можливiсть бути суб’єктом адмiнiстративного права, мати права й обов’язки адмiнiстративно-правового характеру [11; с. 58]. Важливо зазначити, що адмiнiстративна правоздатнiсть виникає з моменту народження людини. Її обсяг встановлюють i змiнюють за допомогою адмiнiстративно-правових норм. Вона пiдтверджується документами про громадянство – паспортом громадянина України, а для осiб до 16 рокiв – свiдоцтвом про народження. Правоздатнiсть не може бути обмежена або вiдчужена, вiд неї неможливо вiдмовитися добровiльно (оскiльки така вiдмова не має юридичної сили) [8, 24]. Правоздатнiсть людини утворює юридичне поняття особи й громадянина. Тiльки у випадках, передбачених кримiнальним або адмiнiстративним законодавством, громадянин може бути позбавлений якоїсь частини адмiнiстративної правоздатностi – права пересування, батькiвських прав тощо. Адмiнiстративна правоздатнiсть може бути повною або обмеженою. Обмеження правоздатностi полягає в тому, що в результатi дiї адмiнiстративно-правових норм вiдбувається:
* звуження кола прав. У даному випадку конкретний громадянин повнiстю або частково позбавляється деяких прав, наданих йому особисто. Наприклад, позбавлення права керування транспортними засобами в результатi здiйснення правопорушення, передбаченого ст. 130 КпАП (управлiння транспортними засобами в станi сп'янiння) [5];
* покладання на громадян додаткових обов'язкiв. У цьому випадку на громадянина, поза його волею, в адмiнiстративному порядку органом управлiння покладаються додатковi обов'язки. Такi обов'язки можуть бути персонiфiкованими, тобто зверненими до конкретної особи, обов'язок вiдбувати таке адмiнiстративне стягнення, як виправнi роботи. Можуть мати загальний характер, наприклад, обов'язок дотримуватися певних правил при перебуваннi в районах епiдемiй, епiзоотiй, екологiчних катастроф; обов'язок дотримуватись режимних вимог при роботi з лiтературою обмеженого використання тощо.
У будь-якому випадку обмеження правоздатностi має винятково тимчасовий характер i може бути викликане лише однiєю з двох обставин.
1. По-перше. Виникнення особливих умов здiйснення державного управлiння (стихiйнi лиха, епiдемiї, епiзоотiї, умови цивiльної оборони), коли на громадян в адмiнiстративно-правовому порядку покладаються додатковi обов'язки i коли немає можливостi реалiзовувати певнi права, передбаченi нормами адмiнiстративного права. Так, на пiдставi Закону України "Про надзвичайний стан" вiд 26 червня 1992 p. можуть встановлюватися тимчасовi обмеження прав i свобод громадян (ст. 1) [4], зокрема: вводиться комендантська година, пiд час якої забороняється громадянам перебувати у громадських мiсцях без спецiально виданих перепусток i посвiдчень (п. 1 ст. 23); перевiрка документiв, проведення особистого огляду, перевiрка житла громадян (п. 3 ст. 23); вислання порушникiв громадського порядку, якi не є жителями даної мiсцевостi, до мiсця їх проживання (п. 7 ст. 23); встановлення особливих правил користування зв'язком (п. 9 ст. 23) 1.
зобов'язаний виконати рiшення компетентного державного органу про застосування до нього санкцiї, наприклад, сплатити штраф. Вiдносно певної категорiї громадян (звiльнених з мiсць позбавлення волi та визнаних особливо небезпечними рецидивiстами; тих, хто вiдбуває покарання за тяжкi злочини; засуджених два i бiльше разiв до позбавлення волi за будь-якi навмиснi злочини, звiльнених вiд вiдбуття строку покарання з обов'язковим залученням до працi тощо встановлюється адмiнiстративний нагляд, який являє собою систему обов'язкiв та обмежень щодо пiднаглядних, якi ґрунтуються на адмiнiстративно-правових нормах [13].
Громадянин, що вчинив правопорушення, може бути позбавлений певних прав (прав, зловживання чи порушення яких призвело до правопорушення). Так, порушення водiями транспортних засобiв правил дорожнього руху (ст. 122), перевезення людей (ст. 122), проїзду залiзничних переїздiв (ст. 123) тощо можуть спричинити позбавлення водiїв прав на керування транспортними засобами. Громадянин, позбавлений в адмiнiстративному порядку свободи (пiдданий адмiнiстративному арешту), через iстотне обмеження свободи пересування та особистої свободи взагалi не має можливостi здiйснювати свої окремi права в державному управлiннi.
В свою чергу, адмiнiстративна дiєздатнiсть
є другою складовою частиною адмiнiстративної правосуб'єктностi. При цьому адмiнiстративна правоздатнiсть є основою адмiнiстративної дiєздатностi громадян, оскiльки вона складає умови, за яких реалiзуються їх суб'єктивнi права й обов'язки.
Отже, адмiнiстративна дiєздатнiсть настає з досягненням 18-рiчного вiку. Разом iз тим, вона виникає i по досягненнi 16-рiчного вiку – одержання паспорта й дотримання правил паспортної системи, охорона природи тощо. Адмiнiстративна дiєздатнiсть може наставати в деяких випадках i до досягнення 16-рiчного вiку – право на працю. Достатньо цiкавою є теза, що висловлюється в науковiй лiтература про те, що адмiнiстративна дiєздатнiсть може виникати навiть у школярiв iз досягненням 6-рiчного вiку – мова йде про права i обов’язки, якi виникають пiд час користування пiдручниками у шкiльнiй бiблiотецi [14]. Безперечно, зазначене положення потребує бiльш детальної нормативно-правової регламентацiї та подальшого розвитку в правовiй доктринi.
Вивчення наукової лiтератури дозволяє стверджувати, що
залежить вiд багатьох факторiв, зокрема вiку, стану здоров'я, соцiальний статус тощо. Разом iз вищезазначеними елементами адмiнiстративної правосуб’єктностi доцiльно виокремити
, яка iнодi розумiється як складова адмiнiстративної дiєздатностi [16; с. 75]. В класичному розумiннi адмiнiстративна делiктоздатнiсть являє собою здатнiсть особи нести адмiнiстративну вiдповiдальнiсть за вчинення адмiнiстративного правопорушення. За чинним адмiнiстративним законодавством адмiнiстративна делiктоздатнiсть виникає з 16 рокiв.
Таким чином, пiдсумовуючи можна зазначити, що передумовами набуття адмiнiстративно-правового статусу громадянина України є адмiнiстративна правоздатнiсть, адмiнiстративна дiєздатнiсть, адмiнiстративна делiктоздатнiсть як складова адмiнiстративної дiєздатностi. Саме цi зазначенi елементи у своїй органiчнiй єдностi свiдчать про набуття особою вiдповiдного статусу, а саме адмiнiстративно-правового статусу громадянина.
Стосовно громадянства
як одного iз важливих елементiв адмiнiстративно-правового статусу, то в юридичнiй науцi воно визначається як публiчно-правовий стан iндивiда, що являє собою стiйкий (постiйний) правовий зв'язок людини з конкретною державою, що обумовлює взаємнi права та обов'язки громадян та держави у випадках, зазначених у законi [26; с. 250]. На мiй погляд, що стосується такого елементу правового статусу, як громадянство, то вiн повнiстю охоплюється першим елементом - комплексом прав i обов'язкiв (оскiльки громадянство, як було вiдмiчено, це не що iнше, як стiйкий правовий зв'язок людини з суспiльством, здiйснюваний через взаємнi права i обов'язки).
До основних прав
, крiм невiд'ємних (на життя, здоров'я, честь, гiднiсть тощо), можна вiднести: свободу слова, мiграцiї, зборiв, власностi, користування засобами транспорту, будовами, полiтичнi права (участь у законодавчiй, виконавчiй та юрисдикцiйнiй дiяльностi держави) та iн. Комплекс прав i обов'язкiв у рiзних галузях управлiння складають права на пiдприємництво та створення пiдприємств, на землю, на освiту, на користування досягненнями культури тощо. Гарантiї реалiзацiї цих прав i обов'язкiв, а також механiзм забезпечення їх державою знаходять своє вiдображення в Конституцiї та законодавчих актах України.
Головним чинником забезпечення реалiзацiї адмiнiстративно-правового статусу громадянина визначено гарантiї
, якi традицiйно розглядаються як правовi засоби, якi забезпечують реалiзацiю, охорону та захист прав, свобод та обов’язкiв людини i громадянина. Найбiльш поширеним пiдходом щодо розумiння системи гарантiй прав громадян в юридичнiй лiтературi є їх класифiкацiя на загальнi i спецiальнi. До загальних гарантiй як правило належать економiчнi, полiтичнi, iдеологiчнi, а до спецiальних – юридичнi. Економiчнi гарантiї – це створення такої матерiальної бази життя суспiльства, яке дозволило б забезпечити вiльний розвиток кожної особи, створити гiднi умови життя громадянам країни. Сюди вiдносяться стабiльна i ефективна робота промисловостi, стабiльний курс нацiональної валюти, своєчасна виплата заробiтної платнi, соцiальних виплат, зростання добробуту громадян i т. п. Полiтичнi гарантiї передбачають прiоритет особи i громадянина в суспiльствi i державi, полiтичний плюралiзм, визнання прав i свобод людини i громадянина вищою цiннiстю. Ідеологiчнi гарантiї – це забезпеченi державою iдеологiчна багатоманiтнiсть, неприпустимiсть визнання державою жодної iдеологiї обов’язковою, заборона цензури, система морально-правових уявлень особистостi [29; с. 10].
В свою чергу, юридичнi гарантiї i всесторонньої охорони суб'єктивних прав громадян [25; с. 16]. Вiдповiдно розрiзняють нормативно-правовi та органiзацiйно-правовi гарантiї. Де першi являють собою правовi норми, що забезпечують реалiзацiю прав в адмiнiстративно-правовiй сферi, а другi – є iнституцiями (органами), якi приймають участь в забезпеченнi реалiзацiї прав громадянами. Так, в цьому контекстi можна навести думку В. І. Кожухiна, який включив в змiст юридичних гарантiй не тiльки правовi норми, але i рiзного роду державнi установи, органи держави, на якi покладений обов'язок забезпечувати реалiзацiю прав i свобод. Таким чином, вже йдеться про систему державно-правових засобiв [25; с. 15].
Юридичнi гарантiї можуть бути подiленi на матерiальнi i процесуальнi гарантiї здiйснення прав i виконання обов'язкiв. Матерiальнi юридичнi гарантiї визначаються як сукупнiсть правомочностi громадян, а також засобiв правового забезпечення їх охорони i захисту в процесi реалiзацiї. Процесуальнi юридичнi гарантiї - це передбаченi адмiнiстративним правом спецiальнi процедурнi правила реалiзацiї прав, а також порядок їх охорони i захисту у разi порушення [18; с. 22].
декларацiєю, оскiльки його реалiзацiя залежить вiд розсуду сторiн.
Норми адмiнiстративного права, якi гарантують виконання прав i обов'язкiв громадян у сферi державного управлiння, похiднi вiд Конституцiї України, в якiй закрiплений ряд положень, що дозволяють уникнути в процесi адмiнiстративної нормотворчостi обмеження прав i свобод громадян, їх вiдмiну, або покладання на громадян додаткових, нових, необгрунтованих обов'язкiв. Ними є наступнi: по-перше, за загальним правилом, не повиннi прийматися закони, пiдзаконнi акти, якi обмежують або вiдмiняють права громадян; по-друге, таке обмеження є можливим лише за визначених, надзвичайних умов i лише законом (ст. 64 Конституцiї); по-третє, таке обмеження не є безстроковим, дiє лише на час дiї надзвичайних обставин; по-четверте, є права i свободи громадян, якi не пiдлягають обмеженню за будь-яких умов.
Таким чином, пiдсумовуючи, можна стверджувати, що до складу адмiнiстративно-правового статусу громадянина входять саме юридичнi гарантiї – це правовi засоби, якi забезпечують реалiзацiю, охорону та захист прав, свобод та обов’язкiв людини i громадянина. Проаналiзувавши такi види гарантiй як нормативнi та органiзацiйнi, визнано, що гарантiї – це не тiльки норми права, а й система заходiв, що забезпечує реалiзацiю громадянами своїх прав та обов’язкiв та запобiгає їх порушенню. І нарештi, за невиконання або неналежне виконання своїх юридичних обов'язкiв наступає обов'язкiв громадян.
3.
Види адмiнiстративно-правового статусу громадянина України
адмiнiстративний правовий статус людина громадянин
При дослiдженнi поняття правового статусу особи варто звернути увагу, що кожен громадянин надiлений не тiльки загальним правовим статусом, але також має можливiсть стати носiєм комплексу спецiальних прав та обов’язкiв (правовий модус особи), що передбачає набуття громадянином спецiального адмiнiстративно-правового статусу.
Загальний адмiнiстративно-правовий статус громадян доповнюється, залежно вiд соцiальної ролi iндивiдуального суб'єкта, спецiальними адмiнiстративно-правовими статусами. Взагалi, в науковiй лiтературi не вироблено єдиної точки зору щодо спiввiдношення загального i спецiального адмiнiстративно-правового статусу iндивiдуальних суб'єктiв [17]. Так, деякi автори вважають, що адмiнiстративно-правовий статус громадянина є складним юридичним утворенням, яке мiстить в собi чотири елементи.
Перша частина прав i обов'язкiв є правовим статусом особи, друга – статус громадянина, третя – соцiальний статус (правовi статуси вiйськовослужбовцiв, учнiв, робочих, пенсiонерiв i т. п.), четверта – особливий статус (сукупнiсть прав i обов'язкiв, яких особа набуває по своєму бажанню: мисливця-любителя, водiя-любителя i т. п.) [18; с 12].
Є i iнша точка зору, вiдповiдно до якої адмiнiстративно-правовий статус громадянина є загальним i спецiальним [16; с. 24, 7; с. 46, 19]. Необхiдно зазначити, ця точка зору є найбiльш поширеною в юридичнiй науцi та пiдтримується бiльшiстю вчених.
суб'єктiв адмiнiстративної опiки, статус жителiв територiй з особливим адмiнiстративно-правовим режимом, статус суб'єктiв дозвiльної системи [20; с. 112].
Пiд членами адмiнiстративного колективу розумiються громадяни, що знаходяться в стiйких правових вiдносинах з яким-небудь адмiнiстративним колективом (навчальним закладом, державним органом, мiсцем вiдбування покарання у виглядi позбавлення волi i т. д.). Спецiальне правове положення цих громадян i обумовлюється необхiднiстю мати додатковi права i обов'язки, пов'язанi з членством в даному адмiнiстративному колективi. Виникають такi спецiальнi права i обов'язки у громадян з моменту ухвалення їх в члени адмiнiстративного колективу i припиняються з моменту припинення цього членства.
В свою чергу, пiд суб'єктами адмiнiстративної опiки розумiються особи, що потребують захисту держави у зв'язку з деякими демографiчними несприятливими чинниками, технiчними i екологiчними катастрофами i т. д. Не слiд плутати адмiнiстративну опiку з соцiальною (виплата пенсiй). Суб'єкти адмiнiстративної опiки мають спецiальне правове положення в суспiльствi з огляду на те, що держава визнала необхiднiсть їх додаткового захисту.
Жителi територiй з особливим адмiнiстративно-правовим режимом мають спецiальний адмiнiстративно-правовий статус за територiальною ознакою. Цей спецiальний статус визначається особливостями правового положення тiєї або iншої територiї (зони). Особливий адмiнiстративно-правовий режим можуть мати наступнi територiї: прикордоннi зони; закритi мiста; заповiдники; територiї, на яких введено надзвичайне положення; карантиннi територiї; вiльнi економiчнi зони i т. д. Як правило, особливий правовий режим цих територiй полягає в посилюваннi правового режиму (за винятком вiльних економiчних зон).
порядку, що припускає отримання дозволiв на її здiйснення. Носiями комплексу спецiальних прав i свобод за даною ознакою будуть громадяни, якi одержали спецiальнi дозволи (на управлiння транспортним засобом, носiння i зберiгання вогнепальної зброї i т. д.). Даний вид статусу покликаний забезпечити громадянам нормальну реалiзацiю своїх прав i забезпечити при цьому належну суспiльну безпеку шляхом виконання ними спецiальних обов'язкiв.
Розширює та доповнює наведену позицiю Д. Бахраха росiйський вчений О. Солдатов [21; с. 42]. На думку вченого доцiльно виокремлювати наступнi спецiальнi статуси: - членiв адмiнiстративних колективiв (адмiнiстративний колектив при цьому розумiється як органiзована група людей, особовий склад органiзацiї, в якiй вiдносини членiв органiзацiї i адмiнiстрацiї, їх права i обов'язки регулюються адмiнiстративним правом. Це органи внутрiшнiх справ, вiйськовi частини, студентськi колективи i т. п.). Серед статусiв членiв адмiнiстративних колективiв, у свою чергу, розрiзняють статуси: 1) що навчаються (студентiв, аспiрантiв, учнiв технiкумiв i iн.); 2) мiлiтаризованих службовцiв (вiйськовослужбовцiв, працiвникiв мiлiцiї, працiвникiв воєнiзованих формувань); 3) осiб, свобода яких обмежена в адмiнiстративному порядку; 4) суб’єктiв адмiнiстративної опiки (сирiт, бiженцiв, безробiтних и т. п.); 5) жителiв територiй з особливим адмiнiстративно-правовим режимом; 6) суб'єктiв дозвiльної системи; 7) державних службовцiв; 8) осiб, що скоїли адмiнiстративнi правопорушення [21].
Отже, загальний i спецiальний статуси спiввiдносяться як загальне i частина, де спецiальний статус розумiється як сукупнiсть прав i обов'язкiв, якi конкретизують i доповнюють загальнi права i обов'язки щодо рiзних осiб, що мають рiзне службове, сiмейне i т. п. положення.
Таким чином, загальний правовий статус i спецiальнi правовi статуси особи є стабiльними, вони змiнюються не по волi суб'єкта, а в нормативному порядку, є передбаченими правовими нормами сукупностями прав i обов'язкiв у виглядi правової абстракцiї. Правове положення конкретної особи є динамiчним. Воно постiйно змiнюється залежно вiд виникнення, розвитку i припинення рiзноманiтних правовiдносин [22].
Існує й iнша точка зору щодо видiв адмiнiстративно-правових статусiв громадян, виходячи з такого критерiю, як характер їхньої гарантованої дiяльностi. Отже, розрiзняють наступнi види статусiв. Перший – загальногромадянський статус у справах керування державними справами. Другий – функцiонально-клiєнтський, коли громадяни задовольняють свої iнтереси i потреби завдяки кореспондуючим обов'язкам органiв, служб i посадових осiб. Третiй – що партнерське сприяє, коли громадяни беруть участь у дiяльностi виконавчих органiв i виконують рiзнi соцiально-правовi ролi. Четвертий – охоронний, коли громадянам забезпечується захист їхнiх прав i законних iнтересiв як в адмiнiстративному i судовому порядку, так i заходами суспiльно-полiтичного впливу [23].
Разом iз тим, в адмiнiстративному правi видiляється три види адмiнiстративно-правового статусу громадян: загальний для всiх адмiнiстративно-правовий статус громадянина, спецiальний статус певних груп громадян i iндивiдуальний статус конкретних осiб [24]. У змiст загального адмiнiстративно-правового статусу громадянина входять лише загальнi для всiх суб'єктивнi права i обов'язки i не включаються численнi i рiзноманiтнi права i обов'язки, якi постiйно виникають i припиняються у суб'єктiв залежно вiд виконання ними тих або iнших професiйних функцiй, суспiльного положення, характеру правовiдносин, в якi вони вступають, iнших обставин. Основнi права i обов'язки громадян, що визначають його загальний адмiнiстративно-правовий статус, мiстяться у роздiлi 2 Конституцiї України, але, крiм того, вони можуть мiститися i в Законах України.
Спецiальний адмiнiстративно-правовий статус громадян характерний для певних груп громадян i закрiплює особливiсть їх правового положення у сферi державного управлiння.
зробити висновок про те, що iндивiдуальний адмiнiстративно-правовий статус визначається комплексом загальних прав i обов'язкiв i тих спецiальних прав i обов'язкiв, носiєм яких є конкретна людина (iндивiд).
Найбiльш оптимальним, на нашу думку, є виокремлення загального, спецiального i iндивiдуального адмiнiстративного-правового статусiв громадянина. Видiлення останнього рiзновиду статусу є перспективним з точки зору подальших теоретичних розробок в сферi адмiнiстративного права. Адже якi неповторюванi вiдбитки пальцiв кожної людини, такий неповторюваний його iндивiдуальний адмiнiстративно-правовий статус внаслiдок того, що поведiнка регулює великий круг норм адмiнiстративного права, i кожен має безлiч рiзних прав i обов'язкiв у сферi державного управлiння.
Висновки
Таким чином
на пiдставi всього викладеного вище можемо зробити висновки, що, громадянин є прiоритетним суб'єктом адмiнiстративного права, оскiльки, вiдповiдно до нової доктрини адмiнiстративного права, що формується в Українi, в структурi публiчного iнтересу, що охороняється адмiнiстративним правом, забезпечення прав i свобод громадянина є основним. Саме права i свободи людини i громадянина визначають змiст i застосування законiв, дiяльнiсть всiх гiлок державної влади. Адмiнiстративно-правовий статус громадян України, як вже зазначалося, є складовою частиною їх загального правового статусу, тому i бiльшiсть прав i обов'язкiв громадян є вторинними, похiдними вiд конституцiйних i конкретизуються в багатьох законах i пiдзаконних актах чинного законодавства України. Але в структурi адмiнiстративно-правового статусу громадянина є i такi права i обов'язки, якi виходять за межi конституцiйного статусу, встановлюються конкретними нормативними актами вiдповiдно до загальної концепцiї положення людини i громадянина. Змiст адмiнiстративно-правового статусу громадянина складає комплекс елементiв, до яких зокрема вiдноситься адмiнiстративна правосуб’єктнiсть, громадянство, сукупнiсть прав i обов'язкiв, закрiплених нормами адмiнiстративного права i гарантiй їх реалiзацiї. Що ж стосується видiв адмiнiстративно-правового статусу громадянина, то, на нашу думку, найбiльш оптимальним є виокремлення загального, спецiального i iндивiдуального адмiнiстративного-правового статусiв громадянина. Видiлення останнього рiзновиду статусу є перспективним з точки зору подальших теоретичних розробок в сферi адмiнiстративного права. Адже якi неповторюванi вiдбитки пальцiв кожної людини, такий неповторюваний його iндивiдуальний адмiнiстративно-правовий статус внаслiдок того, що поведiнка регулює великий круг норм адмiнiстративного права, i кожен має безлiч рiзних прав i обов'язкiв у сферi державного управлiння.
Список використаної лiтератури
1. Конституцiя України // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.
2. Закон України “Про громадянство України” // Вiдомостi Верховної Ради України. – 2001. – №13. – Ст. 65.
3. Закон України “Про бiженцiв” // Вiдомостi Верховної Ради України. – 2001. – №№18, 19-20, 21-22. – Ст. 144.
4. Закон України „Про надзвичайний стан” // Вiдомостi Верховної Ради України. – 2004. – №2. – Ст. 65.
5. Кодекс України про адмiнiстративнi правопорушення // Вiдомостi Верховної Ради (ВВР). – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 122.
6. Ожегов С. И., Шведова Н. Ю. Толковый словарь русского языка. – М., 1995. – С. 616.
8. Картавцев О. П. Теоретичнi засади та практика реалiзацiї адмiнiстративно-правового статусу громадянина в Українi // Бюлетень Мiнiстерства юстицiї України. – 2007. - № 3. – С. 40-48.
10. Манохин В. М., Адушкин Ю. С., Багишев З. А. Российское административное право. – М.: Юристъ, 2004. – С. 174.
12. Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адмiнiстративне право України: Пiдручник. – К.: Юрiнком Інтер, 2003. – 544 с.
13. Колпаков В. К. Адмiнiстративне право України. – К.: Атiка, 2004. –240 с.
14. Адмiнiстративне право України. Академiчний курс. Том 1 / В. Б. Аверьянов. – К.: Юрiнком, 2008. – 460 с.
16. Битяк Ю. П., Богуцький В. В., Гаращук В. М., Дяченко О. В., Зуй В. В. Адмiнiстративне право України. – Х.: Право, 2004. – 310 с.
"Одиссей", 2001. – 288 с.
18. Морошко О. Змiст поняття адмiнiстративно-правового статусу громадянина // Держава i право: Збiрник наукових праць. Юридичнi i полiтичнi науки. – Випуск 11. – К.: Ін-т держави i права iм. В. М. Корецького НАН України, 2004. – С. 230-235.
19. Адмiнiстративне право України: основнi поняття. Навч. посiбник. Голоснiченко І. П., Стахурський М. Ф. Золотарьова Н.І., Київ, 2005. – С. 233.
21. Солдатов О. Особливостi спецiального адмiнiстративно-правового статусу громадянина України // Актуальнi проблеми держави i права: Збiрник наукових праць. – Випуск 19. – Одеса: “Юридична лiтература”, 2003. – С. 321-328.
22. Солдатов О. Адмiнiстративно-правовий статус громадянина в Українi: змiст та реалiзацiя // Держава i право: Збiрник наукових праць. Юридичнi i полiтичнi науки. Випуск 19. – К.: Ін-т держави i права iм. В. М. Корецького НАН України, 2003. – С. 294-300.
23. Кiвалов С. В., Бiла Л. Р. Адмiнiстративне право України. – О.: Одисей, 2002. – 280 с.
24. Стеценко С. Г. Адмiнiстративне право України. – О.: Одисей, 2004. – 170 с.
25. Кожухiн В. Право звернення громадян як гарантiя забезпечення їх прав i свобод // Держава i регiони. - № 3 – 2007. – С. 4-7.
26. Совгиря О. В. Конституцiйне право: навч. посiб. / О. В. Совгиря, Н. Г. Шуклiна. – К. : Юрiнком Інтер, 2007. – 632 с.
27. Кожухiн В. Види прав громадян у державному управлiннi // Державне управлiння: проблеми адмiнiстративно-правової теорiї та практики / За заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – С. 180-185.
29. Кожухiн В. Гарантiї прав громадян у державному управлiннi // Державне управлiння: проблеми адмiнiстративно-правової теорiї та практики / За заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2008. – С. 185-191.
|
