Адмiнiстративна процесуальна правосуб’єктнiсть громадянина України та iнших осiб, якi беруть участь у судовому адмiнiстративному провадженнi в адмiнiстративному судi першої iнстанцiї
Реферат з теми:
Адмiнiстративна процесуальна правосуб’єктнiсть громадянина України та iнших осiб, якi беруть участь у судовому адмiнiстративному провадженнi в адмiнiстративному судi першої iнстанцiї
Проблема судового захисту прав i свобод, законних iнтересiв набула своєї актуальностi i значимостi з позицiй розвитку науки i чинного законодавства у зв’язку iз закрiпленням в Основному Законi вiдповiдної норми. Г. П. Тимченко, посилаючись на роботи П. Ф. Єлiсейкiна, вiдзначав сприйняття права на судовий захист iз двох позицiй: як суб’єктивне право та конституцiйне право. Обґрунтовуючи доцiльнiсть розумiння права на судовий захист як суб’єктивного права, було наведено аргументи про те, що реалiзацiя цього права вiдбувається в межах особливого, охоронного за своєю сутнiстю вiдношення, оскiльки це право є можливiстю вимагати звiт про свою поведiнку вiд iншого суб’єкта правовiдношення (так званого правопорушника) [10, с. 11].
Зазначена точка зору має не лише суто теоретичне значення. Її врахування тягне за собою визнання за особою права домагання через суд звiтування правопорушника про свою поведiнку. Однак, саме суд встановлює iстину у справi шляхом судового розгляду, а не шляхом реалiзацiї особою такого права. Особi при цьому надається право звернення до суду на захист порушених прав, а не з метою отримання певного звiту.
право на судовий захист – це право i на дiяльнiсть суду i на її результат, який виражається у заключному актi дiяльностi – судовому рiшеннi [10, с. 119]. На пiдтримку цiєї позицiї можна зазначити, що метою реалiзацiї конституцiйного права на судовий захист є отримання правосудного рiшення, шляхом прийняття якого вирiшується спiр у певних вiдносинах. Право на звернення до суду вбачається бiльш вузьким за змiстом, оскiльки будь-яка особа має право на судовий захист, але не будь-яка особа має право звернутися до суду, а лише та, процесуальна правоздатнiсть якої встановлена процесуальним законом.
здатнiсть мати процесуальнi права та обов'язки в адмiнiстративному судочинствi (адмiнiстративну процесуальну правоздатнiсть) та їх особисто здiйснювати. Особами, якi мають адмiнiстративну процесуальну правоздатнiсть, визначенi: громадяни України, iноземцi, особи без громадянства, органи державної влади, органи влади Автономної Республiки Крим, органи мiсцевого самоврядування, їхнi посадовi та службовi особи, пiдприємства, установи, органiзацiї (юридичнi особи). Адмiнiстративна процесуальна дiєздатнiсть як здатнiсть особисто здiйснювати свої адмiнiстративнi процесуальнi права та обов’язки, у тому числi доручати ведення справи представниковi, належить фiзичним особам, якi досягли повнолiття i не визнанi судом недiєздатними, фiзичним особам до досягнення цього вiку у спорах iз приводу публiчно-правових вiдносин, в яких вони вiдповiдно до законодавства можуть самостiйно брати участь, а також органам державної влади, iншим державним органам, органам влади Автономної Республiки Крим, органам мiсцевого самоврядування, їхнiм посадовим i службовим особам, пiдприємствам, установам, органiзацiям (юридичним особам).
особи; 3) представники сторiн; 4) представники третiх осiб; 5) секретар судового засiдання; 6) судовий розпорядник; 7) свiдок; 8) експерт; 9) спецiалiст; 10) перекладач.
В. С. Стефанюк пропонував систематизацiю складу осiб, якi беруть участь у справi, за такими критерiями [13, с. 72]:
їхнi представники. Незаiнтересованими названi: свiдок, експерт, спецiалiст, перекладач та iн. У свою чергу, заiнтересованих осiб за характером iнтересу подiлено на тих, якi мають матерiально-правову заiнтересованiсть у результатах вирiшення адмiнiстративної справ (сторони i третi особи), i тих, якi мають процесуально-правову заiнтересованiсть (представники сторiн i третiх осiб);
роллю в адмiнiстративному процесi учасники подiленi на три групи: особи, якi беруть участь у справi (сторони, третi особи, представники сторiн та третiх осiб), особи, якi сприяють розгляду справи (свiдки, експерти, спецiалiсти), особи, якi обслуговують адмiнiстративний процес (перекладач, секретар судового засiдання, судовий розпорядник).
Однак систематизацiя за видiленими критерiями не позбавлена певних критичних застережень, оскiльки, наприклад, прокурор чи Уповноважений Верховної Ради України з прав людини як суб’єкт судового адмiнiстративного процесу бере участь у ньому, реалiзуючи компетенцiю, встановлену законодавством, виконуючи державну функцiю захисту. При виконаннi зазначеної функцiї анi прокурор, анi Уповноважений не мають суб’єктивного (особистого) iнтересу, але заiнтересованi у вирiшеннi справи по сутi, виступаючи на захист порушених прав. Виходячи iз зазначеного, проблематичним постає вiднесення їх до певної категорiї за ознакою заiнтересованостi в результатах вирiшення справи.
З позицiї особливостей процесуальної правосуб’єктностi учасникiв судового адмiнiстративного процесу першочергового значення набуває подiл учасникiв, здiйснену у гл. 5 розд. ІІ КАС України, в який вони подiленi на двi великi групи: 1) особи, якi беруть участь у справi (сторони, третi особи, представники сторiн, представники третiх осiб), 2) iншi учасники (секретар судового засiдання, судовий розпорядник, свiдок, експерт, спецiалiст, перекладач). Такий подiл цiлком виправданий, враховуючи мiсце кожної групи учасникiв у судовому адмiнiстративному процесi та тi завдання, якi вони виконують у межах загальних завдань процесу. Особи, якi беруть участь у справi, є безпосереднiми учасниками судового адмiнiстративного процесу i без їх участi процес не може розпочатися. Завданням цiєї групи осiб є отримання правосудного рiшення, яким адмiнiстративну справу вирiшено по сутi. Вони мають рiвнi процесуальнi права i обов'язки, якi повиннi належним чином реалiзувати. Іншi учасники судового адмiнiстративного процесу своєю участю або сприяють всебiчному, повному, об’єктивному розгляду справи, або обслуговують процес. Їх участь обов’язкова за наявностi визначених КАС пiдстав та прийняття вiдповiдного рiшення судом. Виняток iз цього правила становить секретар судового засiдання, дiяльнiсть якого спрямована на виконання завдання щодо технiчного супроводження процесу.
Серед усiх категорiй учасникiв судового адмiнiстративного процесу бiльш докладно пiддано аналiзу проблеми адмiнiстративної процесуальної правосуб’єктностi осiб, якi беруть участь у справi, i, в першу чергу – громадян України.
що позивач – особа, на захист прав, свобод та iнтересiв якої подано адмiнiстративний позов до адмiнiстративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адмiнiстративного суду. Вiн дiє на захист своїх порушених прав, свобод, законних iнтересiв. Крiм громадян України, позивачем у справi можуть бути iноземцi чи особи без громадянства, пiдприємства, установи, органiзацiї (юридичнi особи), суб'єкти владних повноважень. Саме цi перелiченi у ч. 2 ст. 50 КАС України особи є набувачами права звернення до адмiнiстративного суду. Вступити у справу у будь-який час до закiнчення судового розгляду можуть третi особи, якi заявляють самостiйнi вимоги на предмет спору. Третi особи можуть також вступити у справу на сторонi позивача або вiдповiдача у будь-який час до закiнчення судового розгляду у випадку, коли вони не заявляють самостiйнi вимоги.
До ознак громадянина України як позивача у судовому адмiнiстративного процесi можна вiднести:
а) дiє у правовiдносинах, якi виникають iз приводу публiчно-правового спору, предмет якого становлять порушенi права, свободи та законнi iнтереси;
г) звертається до адмiнiстративного суду першої iнстанцiї за захистом з адмiнiстративним позовом у формi позовної заяви;
д) на нього поширюються усi правовi наслiдки ухваленого адмiнiстративним судом рiшення;
ж) процесуальна правосуб’єктнiсть передбачає правонаступництво;
з) може брати участь у справi особисто i через представника.
1)єдине громадянство – громадянство держави Україна, що виключає можливiсть iснування громадянства адмiнiстративно-територiальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (пiдданство) iншої держави або держав, то у правових вiдносинах з Україною вiн визнається лише громадянином України. Якщо iноземець набув громадянство України, то у правових вiдносинах з Україною вiн визнається лише громадянином України;
4) визнання права громадянина України на змiну громадянства;
5)неможливостi автоматичного набуття громадянства України iноземцем чи особою без громадянства внаслiдок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловiком) та автоматичного припинення громадянства України одним iз подружжя внаслiдок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим iз подружжя;
6)рiвностi перед законом громадян України незалежно вiд пiдстав, порядку i моменту набуття ними громадянства України;
7) збереження громадянства України незалежно вiд мiсця проживання громадянина України.
Вiдповiдно до ст. 3 цього Закону, громадянами України є:
набрання чинностi Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) проживали в Українi i не були громадянами iнших держав;
3)особи, якi прибули в Україну на постiйне проживання пiсля 13 листопада 1991 р. i яким у паспортi громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрiшнiх справ України внесено запис «громадянин України», та дiти таких осiб, якi прибули разом iз батьками в Україну i на момент прибуття в Україну не досягли повнолiття, якщо зазначенi особи подали заяви про оформлення належностi до громадянства України;
4)особи, якi набули громадянство України вiдповiдно до законiв України та мiжнародних договорiв України.
Стаття 4 Конституцiї України прямо вказує на те, що в Українi iснує єдине громадянство. Стаття 2 Закону встановлює принцип єдиного громадянства, а ч. 3 ст. 9 Закону України «Про громадянство України» чiтко регламентує необхiднiсть виходу з iноземного громадянства. Разом з тим, Законом передбачено усунення випадкiв безгромадянства на перiод виходу з iноземного громадянства. Зокрема, iноземець може набути громадянство України без попереднього припинення iноземного громадянства. Але при цьому вiн повинен взяти зобов’язання припинити iноземне громадянство i подати документ, виданий уповноваженими органами вiдповiдної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття його до громадянства України протягом двох рокiв з моменту прийняття до громадянства України. У такий спосiб людина не стає особою без громадянства. Коли такий документ iноземець з незалежної вiд нього причин подати не може, вiн подає декларацiю про вiдмову вiд iноземного громадянства. Якщо законодавство держави передбачає автоматичне припинення особою її громадянства з набуттям громадянства iншої держави, то, в такому разi вона, набуваючи громадянство України, не бере зобов’язання припинити iноземне громадянство. Не вимагається цього i вiд особи, якiй надано статус бiженця чи притулок в Українi [2, с. 75–76; 124].
Частина 4 ст. 9 Закону України «Про громадянство України» встановлює можливiсть надання притулку в Українi. Конвенцiя про статус бiженцiв 1954 р. визнає за такими особами статус бiженця. Закон України «Про бiженцiв» [12] передбачає надання статусу бiженця особi, яка не є громадянином України i внаслiдок цiлком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслiдувань за ознаками раси, вiросповiдання, нацiональностi, громадянства (пiдданства), належностi до певної соцiальної групи або полiтичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належностi та не може користуватися захистом цiєї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслiдок таких побоювань, або, не маючи громадянства (пiдданства) i перебуваючи за межами країни свого попереднього постiйного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслiдок зазначених побоювань.
Серед фiзичних осiб позивачами у справi адмiнiстративної юрисдикцiї можуть бути iноземцi, особи без громадянства. Їх статус урегульований Конституцiєю України, Законом України «Про правовий статус iноземцiв та осiб без громадянства» [4], iншими законодавчими i пiдзаконними актами. Закон України «Про правовий статус iноземцiв та осiб без громадянства» визнає iноземцем особу, яка не перебуває в громадянствi України i є громадянином (пiдданим) iншої держави або держав. Особою без громадянства визнано особу, яку жодна держава вiдповiдно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. Таке визначення дефiнiцiй «iноземець», «особа без громадянства» вiдповiдає ст. 26 Конституцiї України, якою визнано iснування як iноземцiв, так i осiб без громадянства, а також визначено правовий режим їх перебування в Українi. Цiєю статтею Основного Закону вказано, що iноземцi та особи без громадянства, що перебувають в Українi на законних пiдставах, користуються тими самими правами i свободами, а також несуть такi самi обов'язки, як i громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцiєю, законами чи мiжнародними договорами України.
розгляду адмiнiстративних справ» [5] зазначено, що вiдповiдно до Рiшення Конституцiйного Суду України вiд 25 листопада 1997 р. № 6-зп «Щодо офiцiйного тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституцiї України та ст. 248-2 Цивiльного процесуального кодексу України» ч. 2 ст. 55 Конституцiї України необхiдно розумiти так, що кожен громадянин України, iноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в судi загальної юрисдикцiї рiшення, дiї чи бездiяльнiсть будь-якого органу державної влади, органу мiсцевого самоврядування, посадових i службових осiб, якщо вважають, що цi рiшення, дiя чи бездiяльнiсть порушують їхнi права i свободи або перешкоджають здiйсненню цих прав i свобод, а тому потребують правового захисту в судi. Такi скарги пiдлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно вiд того, що прийнятим ранiше законом мiг бути встановлений iнший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рiвня по вiдношенню до того органу i посадової особи, що прийняли рiшення, вчинили дiї або допустили бездiяльнiсть). Вищий адмiнiстративний суд України вказує, що i пiд час застосування положень КАС України щодо вирiшення питання про вiдкриття провадження у справi, порядку та строкiв звернення до суду, розгляду справи адмiнiстративнi суди також зобов'язанi враховувати те, що пiдлягають розгляду в судах позовнi заяви на рiшення, дiї чи бездiяльнiсть суб'єктiв владних повноважень, якi ранiше не пiдлягали оскарженню в судах або пiдлягали оскарженню не в судовому порядку, однак з урахуванням передбачених цим Кодексом строкiв звернення до суду.
Таким чином, не можна вказати на iснування суттєвої рiзницi в процесуальному порядку звернення до адмiнiстративного суду, розгляду справи адмiнiстративної юрисдикцiї та винесення рiшення громадян, iноземцiв та осiб без громадянства. Однак, вiдмiннiсть їх конституцiйно-правового статусу проявляється в деяких особливостях процедур звернення до адмiнiстративного суду, а саме – у перелiку документiв, якi подають громадяни та iноземцi на пiдтвердження своєї особи, а також наявностi права оскаржувати в адмiнiстративному судi тих рiшень, дiй чи бездiяльностi суб’єктiв владних повноважень, прийнятих стосовно iноземцiв та осiб без громадянства, якi не пiдлягали оскарженню в судах або оскаржувались у позасудовому порядку. Крiм того, до цих категорiй осiб може бути застосоване примусове адмiнiстративне видворення.
Слiд звернути увагу на те, що в КАС України чiтко не визначено право фiзичних осiб – суб’єктiв пiдприємницької дiяльностi звернутися до адмiнiстративного суду за захистом своїх порушених прав, свобод, законних iнтересiв. Частиною 2 ст. 55 Господарського кодексу України [5] визначено, що суб’єктами господарювання є: 1) господарськi органiзацiї – юридичнi особи, створенi вiдповiдно до Цивiльного кодексу України, державнi, комунальнi та iншi пiдприємства, а також iншi юридичнi особи, якi здiйснюють господарську дiяльнiсть та зареєстрованi в установленому законом порядку; 2) громадяни України, iноземцi та особи без громадянства, якi здiйснюють господарську дiяльнiсть та зареєстрованi вiдповiдно до закону як пiдприємцi. Виходячи з норм ч. 1 ст. 2, ч. ч. 1, 3 ст. 48, ч. 2 ст. 50 КАС України, фiзична особа – пiдприємець (громадяни, iноземний громадянин, особа без громадянства) має право звернутися до адмiнiстративного суду саме як громадянин чи iноземець, а не як суб’єкт господарювання. Однак, права, свободи та законнi iнтереси фiзичної особи, у випадку, якщо вона займається пiдприємницькою дiяльнiстю, дещо вiдрiзняються вiд прав, свобод та законних iнтересiв громадян, iноземцiв, якi такою дiяльнiстю не займаються. У зв’язку iз зазначеним доцiльно внести змiни до ч. 1 ст. 2, ч. ч. 1, 3 ст. 48, ч. 2 ст. 50 КАС України з метою закрiплення права фiзичних осiб – пiдприємцiв права звернутися до адмiнiстративного суду за захистом.
вiдмiнку. Отже, запропонована редакцiя ч. 1 ст. 2 КАС України:
вiдносин вiд порушень з боку органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, їхнiх посадових i службових осiб, iнших суб'єктiв при здiйсненнi ними владних управлiнських функцiй на основi законодавства, у тому числi на виконання делегованих повноважень».
«1. Здатнiсть мати процесуальнi права та обов'язки в адмiнiстративному судочинствi (адмiнiстративна процесуальна правоздатнiсть) визнається за громадянами України, iноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, iншими державними органами, органами влади Автономної Республiки Крим, органами мiсцевого самоврядування, їхнiми посадовими i службовими особами, пiдприємствами, установами, органiзацiями (юридичними особами),
а також фiзичними особами – суб’єктами господарювання.
3. Здатнiсть особисто здiйснювати свої адмiнiстративнi процесуальнi права та обов'язки, у тому числi доручати ведення справи представниковi (адмiнiстративна процесуальна дiєздатнiсть), належить органам державної влади, iншим державним органам, органам влади Автономної Республiки Крим, органам мiсцевого самоврядування, їхнiм посадовим i службовим особам, пiдприємствам, установам, органiзацiям (юридичним особам), а також фiзичним особам – суб’єктам господарювання».
Частина 2 ст. 50 КАС України матиме таку редакцiю:
«2. Позивачем в адмiнiстративнiй справi можуть бути громадяни України, iноземцi чи особи без громадянства, пiдприємства, установи, органiзацiї (юридичнi особи),
Інститут третьої особи, як вiрно зазначено у Науково-практичному коментарi до Кодексу адмiнiстративного судочинства України, пiдготовленому за редакцiєю Р. О. Куйбiди, спрямований на створення умов для захисту прав, свобод та iнтересiв особи, якi можуть бути порушенi при вирiшеннi спору мiж позивачем i вiдповiдачем за вiдсутностi третьої особи. Третя особа, яка заявляє самостiйнi вимоги на предмет спору, як i сторони, є заiнтересованою в результатах розгляду справи судом, але її iнтерес є самостiйним i не збiгається з iнтересом позивача чи вiдповiдача [6, с. 332]. Третя особа може не заявляти самостiйнi вимоги на предмет спору. Вона може вступити у справу на сторонi позивача або вiдповiдача у будь-який час до закiнчення судового розгляду, якщо рiшення у справi може вплинути на їхнi права, свободи, iнтереси або обов'язки.
Третi особи можуть бути залученi до участi у справi також за клопотанням осiб, якi беруть участь у справi, або з iнiцiативи суду. Вступ третiх осiб, якi не заявляють самостiйних вимог на предмет спору, не має наслiдком розгляд адмiнiстративної справи спочатку (ч. 2 ст. 53 КАС України). Третi особи, якi не заявляють самостiйних вимог на предмет спору, мають права та обов’язки осiб, якi беруть участь у справi, i зазначенi у ст. 49 КАС (ч. 2 ст. 54 КАС України).
позивача чи третьої особи, який заявляє самостiйнi вимоги на предмет спору, набуває право звернення до адмiнiстративного суду. Таке право вiн реалiзує вiд iменi тiєї особи, яку вiн представляє в адмiнiстративному судочинствi.
Процесуальне представництво являє собою процесуальну дiяльнiсть особи (представника), спрямовану на захист публiчних суб'єктивних прав та iнтересiв iншої особи, яка бере участь у справi, публiчних iнтересiв, а також сприяє адмiнiстративному суду з'ясувати об'єктивну iстину у справi, прийняти обґрунтоване, справедливе й законне рiшення. Адмiнiстративне процесуальне представництво є правовiдносинами, в яких одна особа (представник) на пiдставi повноважень, наданих їй договором або законом, вчиняє в адмiнiстративному судовому процесi процесуальнi дiї, спрямованi на захист прав та iнтересiв iншої особи, а також iнтересiв у сферi публiчних вiдносин.
Особливостi процесуального статусу представникiв (законних представникiв) визначено ст. ст. 56–59 КАС України: а) звертається до адмiнiстративного суду та виступає у судовому адмiнiстративному процесi не вiд свого iменi, а вiд iменi сторони чи третьої особи; б) дiє на захист не своїх прав, свобод та iнтересiв, а iнтересiв осiб, яких представляє; в) дiє на пiдставi закону чи договору; г) вимоги до представникiв та обмеження процесуального представництва встановленi КАС України (ст. ст. 48, 56, 57); д) повноваження представникiв (законних представникiв) мають бути пiдтвердженi, що випливає iз ст. 58 КАС України; е) представник надає квалiфiковану допомогу особi, яку представляє, при здiйсненнi процесуальних дiй у судовому адмiнiстративному процесi; ж) сприяє вiдправленню правосуддя адмiнiстративним судом, досягненню об’єктивної iстини у справi адмiнiстративної юрисдикцiї.
Слiд зазначити, що проблеми процесуального представництва певною мiрою становили предмет дослiджень iз цивiльного процесу. Зокрема, зазначенiй проблемi придiляли увагу вченi за часiв до Великої жовтневої революцiї 1917 р. (рос. Є. В. Васьковський, А. Х. Гольмстен, В. М. Гордон та iн.). Серед робiт росiйських вчених-процесуалiстiв можна назвати дослiдження Р. А. Сидорова [7], І. О. Табака [6], С. О. Халатова [5] та iн. У сучасних наукових дослiдженнях iз цивiльного процесу питанням процесуального представництва придiляли увагу І. Ю. Доманова [9], Г. З. Лазько [6], В. Л. Гранiн [8]. Серед робiт з адмiнiстративного права та процесу побiчно iнститут процесуального представництва в адмiнiстративному процесi був висвiтлений О. В. Анпiлоговим у межах розкриття проблеми правового регулювання участi прокурора в адмiнiстративному судочинствi [5].
Питанню процесуального представництва надано особливу увагу саме при розглядi питання щодо звернення до адмiнiстративного суду та вiдкриття провадження в адмiнiстративнiй справi, оскiльки його метою постає сприяння особi у здiйсненнi нею права на захист її прав, свобод та iнтересiв, бiльш повнiй та ефективнiй реалiзацiї наданих їй процесуальних прав i виконаннi покладених на неї обов’язкiв [8, с. 88].
Проблема процесуального представництва у судовому адмiнiстративному процесi є складною i може бути предметом окремого наукового пошуку. Однак, доцiльно звернути увагу на проблемнi питання реалiзацiї представником права на звернення до адмiнiстративного суду у випадку, якщо вiн представляє фiзичну особу. При цьому можна врахувати i ту обставину, що зазначена група конкретних питань щодо представництва фiзичної особи стосується i бiльш широкої за змiстом проблеми унiфiкацiї судових процедур. Як зазначає Я. П. Зейкан, чотири види юрисдикцiї (а по сутi п’ять) на двi системи загальних судiв першої iнстанцiї створюють певнi проблеми як для громадян, так i для судiв. Справи вирiшуються в порядку цивiльного, адмiнiстративного, господарського та кримiнального судочинства. Крiм того, розгляд справ про адмiнiстративнi правопорушення також вирiшується за окремою процедурою, яка не врегульована спецiальним процесуальним кодексом, але має вiдмiнностi вiд iнших видiв судочинств. Я. П. Зейкан зазначає, що цивiльне, адмiнiстративне та господарське судочинство можна було б звести в єдиний процесуальний кодекс, передбачивши у ньому окремi особливостi розгляду тих чи iнших видiв справ, що значно полегшило би роботу суддiв, адвокатiв. При цьому звертається увага на вiдсутнiсть принципових заперечень для того, щоб повнiстю унiфiкувати питання представництва в цивiльних, господарських та адмiнiстративних справах [7, с. 117]. Із точкою зору Я. П. Зейкана слiд погодитися, враховуючи, насамперед, вiдсутнiсть принципової рiзницi мiж процедурами представництва у цивiльному, господарському та адмiнiстративному судових процесах. Зазначене пiдтверджує порiвняльна таблиця 1, в якiй наведено вiдповiднi норми КАС України, ЦПК України, ГПК України щодо процесуального представництва фiзичних осiб.
Таблиця 1 - Норми КАС України, ЦПК України, ГПК України, якi регулюють процесуальне представництво
| КАС |
ЦПК |
ГПК |
|
1. Сторона, а також третя особа в адмiнiстративнiй справi можуть брати участь в адмiнiстративному процесi особисто i (або) через представника.
2. Представником може бути фiзична особа, яка вiдповiдно до ч. 2 ст. 48 цього Кодексу має адмiнiстративну процесуальну дiєздатнiсть.
3. Представники беруть участь в адмiнiстративному процесi на основi договору або закону.
4. Права, свободи та iнтереси малолiтнiх та неповнолiтнiх осiб, якi не досягли вiку, з якого настає адмiнiстративна процесуальна дiєздатнiсть, а також недiєздатних фiзичних осiб захищають у судi їхнi законнi представники – батьки, усиновлювачi, опiкуни, пiклувальники чи iншi особи, визначенi законом.
можуть захищати в судi їхнi законнi представники – батьки, усиновлювачi, опiкуни, пiклувальники чи iншi особи, визначенi законом. Суд може залучити до участi у таких справах вiдповiдно неповнолiтнiх осiб, непрацездатних фiзичних осiб i фiзичних осiб, цивiльна дiєздатнiсть яких обмежена.
|
1. Сторона, третя особа, особа, яка вiдповiдно до закону захищає права, свободи чи iнтереси iнших осiб, а також заявники та iншi заiнтересованi особи в справах окремого провадження (крiм справ про усиновлення) можуть брати участь у цвiль-нiй справi особисто або через представника.
Стаття 39. Законнi представники
1. Права, свободи та iнтереси малолiтнiх осiб вiком до чотирнадцяти рокiв, а також недiєздатних фiзичних осiб захищають у судi вiдповiдно їхнi батьки, усиновлювачi, опiкуни чи iншi особи, визначенi законом.
пiклувальники чи iншi особи, визначенi законом. Суд може залучити до участi в таких справах неповнолiтню особу чи особу, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена.
Стаття 40. Особи, якi можуть бути представниками
1. Представником у судi може бути адвокат або iнша особа, яка досягла вiсiмнадцяти рокiв, має цивiльну процесуальну дiєздатнiсть i належно посвiдченi повноваження на здiйснення представництва в судi, за винятком осiб, визначених у статтi 41 цього Кодексу.
|
Стаття 28. Представники сторiн i третiх осiб
Ч. 5 Громадяни можуть вести свої справи в господарському судi особисто або через представникiв, повноваження яких пiдтверджуються нотарiально посвiдченою довiренiстю.
|
Отже, спiльним у врегулюваннi процесуального представництва фiзичних осiб у КАС України, ЦПК України, ГПК України є:
а) встановлення права вести справи не лише особисто, а й через представникiв;
б) мета – сприяння особi в реалiзацiї її права на захист засобами судочинства;
в) вiдсутнiсть особистої зацiкавленостi у результатах вирiшення справи, адже вiн дiє не вiд власного iменi, а вiд iменi особи, яку представляє;
г) участь пов’язана з волевиявленням сторони, третьої особи чи закону;
д) визначення обов’язку документального пiдтвердження права на представництво;
представництво, а також, певною мiрою, у колi осiб, якi можуть бути представниками. Адмiнiстративне судочинство стосується вирiшення спорiв у публiчно-правових вiдносинах, цивiльне – у приватноправових. Зазначене проявляється, зокрема, в такому. На вiдмiну вiд цивiльного судочинства, представник, який бере участь в адмiнiстративному процесi на основi договору, має диспозитивнi права лише тодi, коли цими диспозитивними правами вiн спецiально надiлений у виданiй йому довiреностi. Зазначене стосується права на вчинення таких дiй: 1) вiдмовитися вiд адмiнiстративного позову; 2) визнати адмiнiстративний позов; 3) змiнити адмiнiстративний позов; 4) досягти примирення. Зазначене не стосується випадкiв, коли прокурор здiйснює процесуальне представництво у справi чи до справи судом залученi як законнi представники органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування, що випливає iз ст. 60, ч. 1 ст. 61 КАС України.
зазначає про потребу чiтко розмежовувати пiдставу представництва (наприклад, договiр) вiд документа, яким пiдтверджуються повноваження представника – довiренiсть, ордер, документ, що пiдтверджує обiйману посаду. Якщо представником є, наприклад, адвокат, який виступає на пiдставi ордера, то визнається, що виписцi ордера передує договiр про надання правової допомоги i представництво. Вiдносно законного представництва, яке стосується малолiтнiх i неповнолiтнiх осiб, якi не досягли вiку, з якого настає адмiнiстративна процесуальна дiєздатнiсть, а також недiєздатних фiзичних осiб, його мають право здiйснювати батьки, усиновлювачi, опiкуни, пiклувальники чи iншi особи, визначенi законом. Права батькiв на представництво iнтересiв своїх дiтей закрiплено не тiльки в КАС України, але й в Цивiльному кодексi України та Сiмейному кодексi України. Законними представниками малолiтнiх i неповнолiтнiх дiтей є також усиновлювачi. Статтi 58, 59 Цивiльного кодексу України визначають осiб, над якими встановлюється опiка i пiклування, а ст. 64 Цивiльного кодексу України визначає, яка особа не може бути опiкуном чи пiклувальником [7, с. 120–124].
Процесуальне представництво в адмiнiстративному судочинствi можна подiлити на два види: договiрне i законне. У договiрному представництвi, яке виникає внаслiдок домовленостi мiж особою, яка бере участь у розглядi адмiнiстративним судом справи як сторони або третьої особи, та особою, яка є фахiвцем у галузi права, володiє необхiдними професiйними знаннями, правовiдносини формуються лише за взаємною згодою i можуть виникати, змiнюватись або бути припиненi у будь-який момент часу. Поширеним явищем у судовiй практицi є здiйснення договiрного представництва адвокатами. Як визначено у ст. 1 Закону України «Про адвокатуру», адвокатура України є добровiльним професiйним громадським об'єднанням, покликаним, згiдно з Конституцiєю України, сприяти захисту прав, свобод та представляти законнi iнтереси громадян України, iноземних громадян, осiб без громадянства, юридичних осiб, надавати їм iншу юридичну допомогу [1]. Крiм того, до участi в адмiнiстративному процесi як процесуальних представникiв можуть бути допущенi особи, якi не є адвокатами.
чи iнших осiб, визначених законом; б) керiвник чи iнша особа, уповноважена законом, положенням, статутом на здiйснення функцiй законного представника вiдповiдного органу, пiдприємства, установи, органiзацiї; в) органи та iншi особи, яким законом надано право захищати права, свободи та iнтереси iнших осiб.
перекладач та свiдок. Суддi, прокурори, слiдчi не можуть бути представниками в судi, крiм випадкiв, коли вони дiють як представники вiдповiдних органiв, що є стороною або третьою особою у справi, чи як законнi представники сторони чи третьої особи.
Серед учасникiв адмiнiстративного процесу найбiльше спiрних питань виникає щодо суб’єкта владних повноважень, що, як правило, є вiдповiдачем, але у випадах, визначених законом, може бути й позивачем у справi адмiнiстративної юрисдикцiї. Спори стосуються як термiнологiчної невизначеностi, так i кола таких суб’єктiв.
Звернення до науково-практичних коментарiв до КАС України дозволяє, певною мiрою, отримати вiдповiдь на те, якi суб’єкти можуть бути вiднесенi до категорiї «суб’єкт владних повноважень». Так, у науково-практичному коментарi, пiдготовленому за загальною редакцiєю Р. О. Куйбiди, мiститься таке визначення зазначеного термiна. «Термiн «суб’єкт владних повноважень» … позначає органи державної влади, органи мiсцевого самоврядування, їх службових чи посадових осiб, а також iнших суб’єктiв при здiйсненнi ними владних управлiнських функцiй на основi законодавства, зокрема, й на виконання делегованих повноважень. Суб’єктами владних повноважень можуть бути не лише органи, їхнi посадовi чи службовi особи, а й пiдприємства, установи та органiзацiї i навiть фiзичнi особи, якщо їм делегованi певнi владнi управлiнськi повноваження (наприклад, реєстрацiйно-дозвiльнi функцiї, функцiї щодо притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi тощо)» [6, с. 52]. Зазначене визначення не можна сприймати як остаточне, оскiльки воно мiстить декiлька суттєвих похибок. Зазначене стосується положення про делегування фiзичним особам певних владних управлiнських функцiй. Як вiдомо, делегування повноважень чинне законодавство передбачає у вiдносинах за участю органiв мiсцевого самоврядування та мiсцевих державних адмiнiстрацiй [11]. Автори науково-практичного коментарю вбачали за доцiльне вживати розумiння термiна «делегування» у широкому смислi. Однак, суддя, вiдправляючи правосуддя з адмiнiстративних справ, застосовує норми чинного законодавства i тому, вбачається, при пiдготовцi таких публiкацiй як науково-практичнi коментарi, доцiльно виходити, насамперед, iз законодавчо встановлених термiнiв.
Цiкавим є пiдхiд авторiв зазначеного вище науково-практичного коментарю щодо розкриття змiсту владних управлiнських функцiй. До таких вони вiдносять усi тi функцiї, якi не належать до законодавчих повноважень чи правосуддя. Уточнюючи перелiк владних управлiнських функцiй, автори науково-практичного коментарю вiдносять до таких функцiї: 1) вироблення (формулювання) державної полiтики; 2) правове регулювання; 3) надання адмiнiстративних послуг; 4) нагляд i контроль [6, с. 52–53]. Разом з тим, органiзацiя дiяльностi певного державного органу пов’язана також iз здiйсненням, зокрема, i функцiй матерiально-технiчного забезпечення чи фiнансової функцiї. Їх вiднесення до управлiнських не викликає сумнiву, однак їх навряд чи можна вiднести до владних. Крiм того, викликає певне застереження видiлення функцiї вироблення державної полiтики, оскiльки змiст термiна «полiтика» навряд можна вiднести до юридичного, а тому можна передбачити виникнення проблем iз вiднесенням того чи iншого рiшення органу державної влади чи органу мiсцевого самоврядування, його посадової чи службової особи, до того, що прийняте у межах здiйснення функцiї вироблення (формулювання) державної полiтики.
мiж людьми, коли однi командують, а iншi пiдкоряються; 2) здатнiсть досягти поставленої мети; 3) спроможнiсть соцiально-полiтичної системи забезпечувати виконання прийнятих нею рiшень; 4) спосiб самоорганiзацiї людської спiльноти, заснованої на розподiлi функцiй управлiння i виконання; 5) можливiсть i здатнiсть проводити свою волю. Влада завжди передбачає взаємодiю її агентiв, що ґрунтується на пiдлеглостi одного iншому. Якщо така пiдлеглiсть вiдсутня, тодi немає i влади. Ця властивiсть (взаємодiя) є характерною для визначення структури влади. Її основними елементами є: а) суб’єкт – особа або орган (органiзацiя), надiленi правом розпорядження; б) об’єкт – особа або орган (органiзацiя), до яких звернене розпорядження та якi зобов’язанi його виконувати; в) правовi та iншi умови i засоби взаємодiї суб’єктiв та об’єктiв; г) власне процес взаємодiї суб’єктiв i об’єктiв влади [8, с. 116]. Виходячи iз змiсту вищезазначеного, головною умовою функцiонування владовiдносин є наявнiсть права розпорядження та обов’язку виконання вiдповiдних розпоряджень. Отже, владовiдносини можна охарактеризувати як розпорядчi вiдносини, пов’язанi iз прийняттям владних (розпорядчих) приписiв чи вчинення владних (розпорядчих) дiй, обов’язкових до виконання тими, на кого їх спрямовано (адресовано).
курс. Т. 1», пiдготовленому у 2007 р. редакцiйною колегiєю пiд головуванням В. Б. Авер’янова, зазначено, що функцiї слiд розумiти як вiдносно самостiйнi складовi змiсту управлiнської дiяльностi. Функцiї органiв виконавчої влади слiд розумiти як вiдносно самостiйнi та якiсно однорiднi складовi дiяльностi цих органiв, якi характеризуються цiльовою спрямованiстю [7, с. 257–258]. У пiдручнику «Адмiнiстративне право України», пiдготовленому за редакцiєю Ю. П. Битяка, визначено поняття функцiї державного управлiння як частини управлiнської дiяльностi держави, яку здiйснюють на основi закону чи iншого правового акта органи виконавчої влади притаманними їм методами для виконання завдань державного управлiння [8, с. 126]. Існує iнша точка зору стосовно застосування категорiї «функцiя» – не лише щодо визначення змiсту дiяльностi органiв виконавчої влади. Так, у пiдручнику «Адмiнiстративне право України», пiдготовленому В. К. Колпаковим, О. В. Кузьменко визначено чотири функцiї адмiнiстративного права: 1) право виконавча; 2) правотворча; 3) органiзацiйна; 4) правоохоронна [7, с. 41].
Таким чином, у наведених вище доктринальних положеннях з адмiнiстративного права словосполучення «владнi управлiнськi функцiї» не застосовується. Категорiя «функцiї» використовується для розкриття змiсту дiяльностi органiв виконавчої влади або характеристики галузi адмiнiстративного права.
Застосування у КАС України термiнiв, змiст яких залишився поза увагою науковцiв та законодавцiв, призводить до iснування проблем пiдсудностi певних категорiй спорiв. Так, О. П. Рябченко перед тим як проаналiзувати проблему пiдсудностi справ за участi прокуратури, дослiдила доктринальнi положення адмiнiстративного права стосовно функцiй управлiнської дiяльностi, оскiльки саме у межах цiєї дiяльностi виникають спори, пiдсуднi адмiнiстративним судам. Пiдсумком здiйсненого дослiдження став висновок про те, що «iншi суб’єкти, крiм органiв виконавчої влади та мiсцевого самоврядування на виконання делегованих повноважень, можуть здiйснювати управлiнськi функцiї тiльки у випадку, якщо мають мiсце внутрiшньо органiзацiйнi вiдносини». Продовжуючи проблематику уточнення термiна «суб’єкт владних повноважень», О. П. Рябченко довела, що повноваження прокурора можуть бути визначенi як владнi, однак вони реалiзуються поза межами управлiння [3, с. 244–246]. Висновок про те, що функцiї органiв прокуратури не збiгаються з тими, що традицiйно називають управлiнськими, зробила О. М. Соловйова [11, с. 247], яка також звертає увагу на те, що дiя окремих статей КАС України поширюється на справи, предмет яких жодним чином не пов'язаний iз виконанням суб’єктом власне «владних управлiнських функцiй». Вона наводить приклади: дострокове припинення повноважень народного депутата (ст. 180); оскарження рiшень, дiй чи бездiяльностi виборчих комiсiй, комiсiй з референдуму (ст. 172); оскарження рiшень, дiй або бездiяльностi засобiв масової iнформацiї, пiдприємств, установ, органiзацiй, їхнiх посадових осiб, творчих працiвникiв засобiв масової iнформацiї, якi порушують законодавство про вибори та референдум (ст. 174).
Отже, пропонується така редакцiя п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України:
(дiї), у тому числi з метою реалiзацiї делегованих повноважень, а також iнший суб’єкт – учасник виборчих вiдносин чи вiдносин з референдуму».
Саме така редакцiя дефiнiцiї «суб’єкт владних повноважень» дозволить охопити коло тих суб’єктiв, яких чинне законодавство надiляє правом здiйснювати розпорядчi, тобто обов’язковi для виконання дiї (приписи) та уникнути непорозумiнь щодо юрисдикцiї спорiв за участi окремих категорiй суб’єктiв (наприклад, прокурора, виборчих комiсiй чи комiсiй з референдуму).
до адмiнiстративного суду. Якщо особа не є суб’єктом владних повноважень, вона має право звернутися до адмiнiстративного суду у випадку, коли вважає, що порушено її права, свободи чи iнтереси у сферi публiчно-правових вiдносин. Суб’єкт владних повноважень має право звернутися до адмiнiстративного суду у випадках, встановлених законом. Тобто адмiнiстративна процесуальна правосуб’єктнiсть суб’єкта владних повноважень обмежена законом. Зазначене випливає з норми статтi 104 КАС України, якою встановлено право звернення до адмiнiстративного суду.
Вiдповiдно до ст. 60 КАС України, право захищати права, свободи та iнтереси iнших осiб надано, зокрема, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, прокурору, органам державної влади, органам мiсцевого самоврядування. Цi органи беруть участь в адмiнiстративному судочинствi тiльки у випадках, встановлених законом. На вiдмiну вiд законних представникiв, їх зацiкавленiсть має державно-правовий характер. Процесуальна дiяльнiсть зазначених органiв не є процесуальним представництвом, оскiльки: 1) їх зацiкавленiсть випливає з обов’язкiв, визначених компетенцiєю або покладеними функцiональними повноваженнями, зацiкавленiсть же законних представникiв завжди є суб’єктивною; 2) цi органи захищають у визначених законом випадках права, свободи та iнтереси будь-якої особи, яка потребує такого захисту, при законному представництвi завжди конкретно вiдомо особу, на захист прав i свобод якої повинен дiяти законний представник; 3) такi органи виступають вiд свого iменi, а законнi представники – вiд iменi особи, яку представляють; 4) участь зазначених органiв не позбавляє особу права, свободи та iнтереси якої вони захищають, можливостi брати особисту участь у справi; 5) цi органи не мають права укладати мирову угоду, законнi ж представники мають право вчиняти всi процесуальнi дiї, що мала би право вчиняти особа, яку вони представляють, якби вона брала участь у справi особисто [10, с. 111-112].
Слiд пiдкреслити, що процесуальний статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, прокурора, органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування найменшою мiрою врегульований КАС. З метою конкретизацiї їх процесуальних повноважень необхiдно звернутися до норм матерiального, а не процесуального законодавства, яким врегульовано їх правовий статус. Так, Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» [12] визначено, що Уповноважений має право звертатися до суду iз заявою про захист прав i свобод людини i громадянина, якi за станом здоров'я чи з iнших поважних причин не можуть цього зробити самостiйно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесi у випадках та порядку, встановлених законом (п. 10 ч. 1 ст. 13). Отже, матерiальний закон визначає форму звернення Уповноваженого до суду – заяву. Однак КАС України встановлює форму звернення до адмiнiстративного суду – адмiнiстративний позов у формi письмової позовної заяви (ч. 1 ст. 105). Враховуючи, що Уповноважений має право звернення до судiв цивiльної, адмiнiстративної та кримiнальної юстицiї, доцiльно запропонувати внести змiни до п. 10 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» з метою забезпечення кореспондування норм матерiального i процесуального законодавства замiнити слова «iз заявою» на слова «у формi, встановленiй процесуальним законом» i викласти видiлену норму у такiй редакцiї:
«Уповноважений має право:
… 10) звертатися до суду у формi, встановленiй процесуальним законом, iз заявою про захист прав i свобод людини i громадянина, якi за станом здоров'я чи з iнших поважних причин не можуть цього зробити самостiйно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесi у випадках та порядку, встановлених законом».
Уповноважений звертається до адмiнiстративного суду i бере участь у розглядi справи адмiнiстративної юрисдикцiї у випадку, якщо особа за станом здоров’я чи з iнших поважних причин не може самостiйно звернутися до суду. У Науково-практичному коментарi до КАС України, пiдготовленому за загальною редакцiєю Р. О. Куйбiди, пiдкреслено особливостi участi у справi представника Уповноваженого. Зазначено, що представник Уповноваженого може брати участь у судовому засiданнi на пiдставi довiреностi вiд нього. У цьому випадку законним представником фiзичної особи буде Уповноважений, але його компетенцiя щодо захисту прав, свобод та iнтересiв реалiзуватиме представник Уповноваженого. Вiд самої фiзичної особи у цьому випадку довiреностi анi Уповноваженому, анi його представниковi не потрiбно [6].
Слiд звернути увагу на те, що Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» надає Уповноваженому додатковi, порiвняно iз iншими учасниками судового адмiнiстративного процесу, повноваження: а) бути присутнiм на засiданнях судiв усiх iнстанцiй, у тому числi на закритих судових засiданнях, за умови згоди суб'єкта права, в iнтересах якого судовий розгляд оголошено закритим (п. 9 ч. 1 ст. 13); б) запрошувати посадових i службових осiб, громадян України, iноземцiв та осiб без громадянства для отримання вiд них усних або письмових пояснень щодо обставин, якi перевiряються по справi (п. 7 ч. 1 ст. 13); в) на ознайомлення з документами, у тому числi i секретними (таємними), та отримання їх копiй в органах державної влади, органах мiсцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на пiдприємствах, в установах, органiзацiях незалежно вiд форми власностi, органах прокуратури, включаючи справи, якi знаходяться в судах (п. 5 ч. 1 ст. 13); г) бути присутнiм на засiданнях, у тому числi – вищих спецiалiзованих судiв України (п. 2 ч. 1 ст. 13).
Виходячи з того, що право Уповноваженого вчиняти певнi додатковi процесуальнi дiї, спрямованi на отримання правосудного рiшення, врегульованi матерiальним законом, стає незрозумiлим, на якiй стадiї чи етапi розгляду справи адмiнiстративної юрисдикцiї їх можливо вчиняти. Вбачається, доцiльним постає внесення вiдповiдних змiн до КАС України.
Таким чином, вже на стадiї звернення до адмiнiстративного суду процесуальнi права та обов’язки Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини потребують уточнення. Крiм того, викликає застереження факт врегулювання матерiальним законом процесуальних повноважень.
адмiнiстративному процесi визначено, насамперед, Конституцiєю України. Статтею 121 Основного Закону визначено, що прокуратура України становлять єдину систему, на яку, зокрема, покладається представництво iнтересiв громадянина або держави в судi у випадках, визначених законом (п. 2); нагляд за додержанням прав i свобод людини i громадянина, додержанням законiв iз цих питань органами виконавчої влади, органами мiсцевого самоврядування, їх посадовими i службовими особами (п. 5). Конституцiйнi норми отримали подальше закрiплення Законом України «Про прокуратуру» [7], КАС України. Роз’яснення щодо порядку участi прокурора у судовому процесi були прийнятi у формi деяких наказiв Генерального прокурора України, зокрема – «Про органiзацiю роботи по представництву в судi, захисту iнтересiв громадян та держави при виконаннi судових рiшень» вiд 19 вересня 2005 р. № 6 гн, «Про органiзацiю представництва прокурором в судi iнтересiв громадянина або держави та їх захисту при виконаннi судових рiшень» вiд 29 листопада 2006 р. № 6/1 гн.
Як зазначає О. В. Анпiлогов, спецiальною матерiально-правовою основою участi прокурора в адмiнiстративному судовому процесi є положення ст. ст. 60, 61 КАС України. Правова цiннiсть правил ч. ч. 1, 2 ст. 60 КАС України полягає у тому, що саме вони визначають допустимiсть реалiзацiї прокурором його передбачених Конституцiєю України та Законом України «Про прокуратуру» функцiй представництва iнтересiв громадянина в судi стосовно сфери адмiнiстративного судочинства. Особливостi адмiнiстративної процесуальної правосуб’єктностi прокурора зазначенi, зокрема, у ст. 61 КАС України, частиною першою якої зазначено застереження про неможливiсть прокурора, який звернувся в адмiнiстративний суд в iнтересах громадянина, закiнчувати справу адмiнiстративної юрисдикцiї примиренням, а в ч. 3 перспектива розгляду поданого прокурором правозахисного позову поставлена в залежнiсть вiд того, чи не заперечує проти цього фiзична особа, права, свободи чи iнтереси якої захищаються (за умови, якщо ця особа володiє адмiнiстративною процесуальною дiєздатнiстю). Вiдмова прокурора вiд адмiнiстративного позову або замiна ним позовних вимог не позбавляє за положеннями ч. 2 ст. 61 КАС України громадянина, на захист прав, свобод чи iнтересiв якої подавався адмiнiстративний позов, можливостi вимагати вiд суду розгляду справи у попередньому обсязi [15, с. 60–61]. О. В. Анпiлогов формулює приводи здiйснення прокурором у судi представництва iнтересiв громадянина або держави i пропонує закрiпити їх у ч. 3, якою доповнити ст. 60 КАС України: 1) звернення до прокуратури громадянина на захист прав, свобод та iнтересiв; 2) звернення до прокуратури державного органу щодо наявностi порушень або загрози порушень економiчних, полiтичних та iнших державних iнтересiв внаслiдок протиправних дiй (бездiяльностi) фiзичних та юридичних осiб, що вчиняються у вiдносинах мiж ним або з державою; 3) повiдомлення у засобах масової iнформацiї про порушення прав, свобод та iнтересiв громадян, iнтересiв держави; 4) безпосереднє виявлення прокурором порушеного права, свободи чи iнтересу громадянина або iнтересу держави.
адмiнiстративний судовий процес представництво
1. Скакун О. Ф. Юридический научно-практический словарь-справочник (основные термины и понятия) / О. Ф. Скакун, Д. А. Бондаренко [под общ. ред. профессора О. Ф. Скакун]. – Харьков: Эспада, 2007. – 488 с.
2. Скворцов С. С. Адмiнiстративний договiр як засiб управлiнської дiяльностi: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12. 00. 07 – теорiя управлiння; адмiнiстративне право i процес; фiнансове право; iнформацiйне право / С. С. Скворцов. – Х., 2005. – 25 с.
3. Соловйова О. М. Щодо статусу суб’єкта владних повноважень / О. М. Соловйова // Актуальнi проблеми застосування Цивiльного процесуального Кодексу та Кодексу адмiнiстративного судочинства України: матерiали мiжнар. наук. -практ. конф., 25–26 сiчня 2007р.: тези доп. [за заг. ред. проф. В.. Комарова]. – Х.: Нац. юрид. академ. України, 2007. – С. 246–249.
4. Сорокин В. Д. Правовое регулирование: предмет, метод, процесс / Сорокин В. Д. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 659 с.
5. Стефанюк В. С. Судовий адмiнiстративний процес: монографiя / Стефанюк В. С. – Х.: Консум, 2003. – 464 с.
6. Субочев В. В. Законные интересы / В. В. Субочев; под ред. А. В. Малько. – М.: Норма, 2008. – 496 с.
7. Суд, правоохороннi та правозахиснi органи України / [О. С. Захарова, В. С. Ковальський, В. С. Лукомський та iн.]; вiдп. ред. В. Т. Маляренко. – К.: Юрiнком Інтер, 2007. – 352 с.
8. Сьомiна В. А. Публiчно-правовий спiр – предмет адмiнiстративного судочинства / В. А. Сьомiна // Актуальнi проблеми застосування Цивiльного процесуального Кодексу та Кодексу адмiнiстративного судочинства України: мiжнар. наук. -практ. конф., 25–26 сiчня 2007 р.: тези доп. [за заг. ред. проф. В. В. Комарова]. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. – С. 252–254.
9. Табак И. А. Новые положения судебного представительства в гражданском процессе: дисс. … кандидата. юрид. наук: 12. 00. 15 / Табак Ирина Александровна. – Саратов, 2006. – 223 с.
12. Тимченко Г. П. Способы и процессуальные формы защиты гражданских прав: дис.... кандидата юрид. наук: 12. 00. 03 / Тимченко Геннадий Петрович. – Х., 2002. – 203 с.
13. Тихомиров Ю. Публично-правовые споры. – Режим доступу на 24. 06. 2009 р.: http://www.lawmix.ru/comm.php?id=7972.
14. Фiлософiя права [за ред. Джоела Фейнберга, Джулса Коулмена]; пер. з англ П. Таращук. – К.: Вид-во Соломiї Павличко «Основи», 2007. – 1254 с.
16. Философский энциклопедический словарь [ред. -сост. Губский Е. Ф. и др.]. – М.: ИНФРА-М, 2003. – 576 с.
18. Цалiн С. Д. Принцип свободи волi в iсторiї соцiальної фiлософiї та фiлософiї права / Цалiн С. Д. – Х.: Основи, 1998. – 329 с.
19. Цахло М. Судова система ФРН / М. Цахло // Юстiнiан. – 2004. – № 9. – Режим доступу до журн.: http://www.justinian.com.ua/ article. php?id = 1440.
20. Цивiльний кодекс України: за станом на 21. 05. 2009 р. – Режим доступу на 23. 06. 2009 р.: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
21. Цивiльний процесуальний кодекс України: за станом на 21. 05. 2009 р. – Режим доступу на 23. 06. 2009 р.: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi.
|
