Англосаксонська модель правового регулювання лобістської діяльності (на прикладі США, Канади)

Англосаксонська модель правового регулювання лобiстської дiяльностi (на прикладi США, Канади) Процес правового регулювання лобiстської дiяльностi є складним i суперечливим. Лобiстська дiяльнiсть може знаходитися як у полi правового, так i не правового регулювання. Свiтова практика законодавчого регулювання лобiзму, незважаючи на його фактичне значне поширення, є дуже обмеженою, та й до того ж i неоднозначною. Деякi захiднi держави прямо забороняють лобiстську дiяльнiсть. Так, у Францiї вона є незаконною на пiдставi ст. 23 i 79 регламенту Нацiональних зборiв, а в Індiї – прирiвняна до однiєї iз форм корупцiї. Іншi держави, такi, як Італiя, не визнають її наявностi чи вважають недоцiльним приймати iз цього приводу спецiальнi закони. Закони про лобiзм iснують лише в США, Канадi, Бразилiї, Австралiї, Литвi. Тим часом, Австрiя та Нiмеччина, мають спецiальнi правила реєстрацiї юридичних i фiзичних осiб, що намагаються впливати на законодавчий процес. актiв, тому що «ступiнь укорiнення демократичних перетворень саме i визначається мiрою соцiального визнання i юридичного регламентування лобiзму» [1, с. 59]. того, щоб створити певну концепцiю «впливу на лобiзм» можна коротко зупинитися на тому, як у деяких країнах вiдбувається взаємодiя держави i лобiстiв. Порiвняння досвiду рiзних країн дозволить вiдбити найбiльш загальнi тенденцiї у розвитку лобiзму й показати особливостi цього iнституту в окремих державах, а також дасть можливiсть простежити, наскiльки вiтчизнянi реалiї вписуються в загальносвiтовi тенденцiї. Для того, щоб краще зрозумiти суть розглянутого явища, варто вивчити тi пiдходи, що застосовуються у свiтовiй практицi регулювання лобiстської дiяльностi. У багатьох державах лобiзм, як i ранiше, розглядається як негативне явище та вважається, що регулювання лобiзму близьке до легалiзацiї органiзованої злочинностi. Проте слiд звернути увагу на країни, такi як США, Канада, Австралiя, де вже давно зрозумiли об'єктивну природу лобiстської дiяльностi в сучасному структурованому суспiльствi й прийняли це явище як невiд'ємний елемент полiтико-правової держави, без якого не можна уявити собi процес прийняття рiшень на вищому державному рiвнi. Полiтологи видiляють двi основнi моделi лобiзму: англосаксонська (наприклад, США, Канада), що припускає обов’язковiсть державної реєстрацiї лобiстських органiзацiй i визначення припустимих рамок дiяльностi груп тиску, i континентальна (Францiя, Італiя, ФРН), за якої зацiкавленi органiзацiї можуть впливати на законодавчий орган, офiцiйно беручи участь у роботi спецiально створених дорадчих рад, комiтетiв, комiсiй у владних структурах [10, с. 134]. Це залежить вiд рiвня суспiльства в цiлому i стану його економiчної сфери; вiд рiвня полiтичної культури i вiд вiдношення держави до цього явища, а також вiд iнших причин. Спробуємо виявити цi особливостi. Сполученi Штати Америки. Сьогоднi США досягли найбiльш значущих результатiв у сферi правового регулювання, тому що «США споконвiчно не намагалися iгнорувати це явище, а прагнули визначити припустимi та неприпустимi форми дiяльностi лобiстiв» [5, с. 44]. Тобто державна позицiя будувалася не на заборонi чи iгноруваннi груп тиску, а на їхньому аналiзi та контролi з боку держави. Законнiсть лобiстської дiяльностi ґрунтується перш за все на посиланнях на першу поправку до Конституцiї США, що говорить: «Конгрес не буде видавати законiв, що вiдносяться до встановлення якої-небудь релiгiї чи забороняють її вiльне сповiдання; або обмежують волю слова чи друку; чи право народу мирно збиратися й звертатися до Уряду з петицiями про виправлення зловживань» [101, с. 396]. Аналогiчне право у тiй чи iншiй формi зафiксовано в конституцiях i законодавчих актах будь-якої країни з демократичним режимом. В основi досить тривалої iсторiї виникнення федерального законодавства про лобiзм лежать розслiдування лобiстської дiяльностi. Одне з них, з якого американськi автори звичайно починають викладати цю iсторiю, вiдбулося у 1913 р. за iнiцiативи президента Вильсона, що привселюдно виступив iз критикою на адресу груп тиску, якi особливо активно перешкоджали схваленню запропонованих адмiнiстрацiєю змiн у законодавствi про мито. Комiсiя палати представникiв, що проводила розслiдування, сконцентрувала увагу на лобiстськiй дiяльностi Нацiональної асоцiацiї промисловцiв i змушена була визнати, що представник цiєї асоцiацiї вiдiгравав не останню роль при призначеннi на основнi посади в комiсiях конгресу, а деякi законодавцi числилися у його платiжних вiдомостях. Результати розслiдування 1913 р. вказують на те, що воно вперше зафiксувало виникнення нових методiв лобiстської дiяльностi, тобто народження так званого «непрямого лобiзму». дiяльностi, або реєстрацiю лобiстiв, але жоден iз них не мiстив конкретних заходiв щодо регулювання лобiзму та його контролю. І хоча законопроекти були схваленi тiєю чи iншою палатою, до народження закону не дiйшло. Загальне правове визнання лобiзму конгрес довго й завзято вiдкидав. увагу i проблемi регулювання лобiзму. До пiдсумкового звiту комiсiї було включено пропозицiю про те, щоб конгрес прийняв закон про реєстрацiю органiзованих груп, якi прагнуть впливати на законодавство, i щоб такi реєстрацiї передбачали квартальнi звiти про витрати на лобiзм. 2 серпня 1946 р. президент пiдписав закон про реорганiзацiю законодавчих органiв, роздiл третiй, який називався «Федеральний закон про регулювання лобiзму». Цей спецiальний роздiл передбачав реєстрацiю у службовця палати представникiв i секретаря Сенату всiх осiб i груп, що витрачають кошти переважно для надання впливу на процес прийняття Конгресом тих чи iнших законiв [12, с. 105]. Таким чином, лобiстська дiяльнiсть стала легалiзованою як вiдповiдна професiя, а «лобiзм був офiцiйно визнаний як постiйне явище в полiтичному процесi США» [4, с. 151]. Проте в американськiй лiтературi й досi висловлюються думки, що у 1946 р. закон про лобiзм навряд чи пройшов, якби розглядався самостiйно. Цей закон, за словами Е. Лейна, «тихо прослизнув через конгрес у фраку бiльш популярного закону про реорганiзацiю» [4, с. 152]. Цiлком можливо, що це справдi так, але вести суперечки про цю подiю, що вiдбулася, вважаємо недоцiльним. Безперечним залишається той факт, що саме iз цього закону почався розвиток спецiальних юридичних норм державного регулювання лобiстської дiяльностi. Головна мета Закону 1946 р. полягала у забезпеченнi вiдкритостi лобiстської дiяльностi, у наданнi громадськостi iнформацiї про те, якi конкретно особи й органiзацiї намагаються вплинути на обраних народом представникiв. дол. Грошовi розписки зберiгалися протягом не менше двох рокiв пiсля реєстрацiї лобiстської групи в Конгресi, а щоквартальне видання «Конгрешнлкуортелi» перiодично публiкує список осiб i груп, що несуть найбiльшi витрати по лобiюванню, iз зазначенням розмiру цих витрат. За порушення зазначених правил передбачався штраф у 5 тис. дол. чи тюремне ув’язнення термiном до одного року; до того ж на порушникiв чекає заборона на заняття лобiстською дiяльнiстю протягом трьох рокiв. Їхнє повторне порушення спричиняло штраф у 10 тис. дол. чи тюремне ув'язнення термiном до п’яти рокiв [103, с. 65–68]. неопрацьованiсть механiзму реалiзацiї та невизначенiсть у термiнах» [5, с. 47]. Головна проблема полягала в тому, що вiн не охоплював лобiювання виконавчої влади, лобiювання на низькому рiвнi, а також лобiювання серед тих, хто працює у штатi конгресменiв. Через це бiльшiсть лобiстiв могла уникнути реєстрацiї, користуючись дiрками в законодавствi. Так, загальна кiлькiсть нацiональних асоцiацiй збiльшилася (4. 900 у 1956 р., 8. 900 у 1965 р., 12. 900 у 1975 р., 23. 000 у 1989 р.), подвоюючись кожнi 15 рокiв. Разом iз тим кiлькiсть зареєстрованих лобiстiв збiльшувалася повiльнiше, що свiдчило про недолiки дiючого законодавства» [5, с. 47]. держфiнансування кандидатiв у президенти вiд двох основних партiй. У 1974 р. була прийнята поправка, що обмежувала суми внескiв приватних осiб i комiтетiв полiтичної дiї, через якi йшли грошi лобiстiв. За задумом, комiтети полiтичної дiї повиннi були акумулювати засоби громадян, груп, об’єднань i ввести у збiр коштiв на вибори в конгрес деяку однаковiсть» [14, с. 64–67]. Наступний прорив у сферi законодавчого врегулювання лобiстської дiяльностi в США було зроблено у 90-тi роки. У 1995-му, пiсля довгих дебатiв був прийнятий Закон про вiдкритiсть лобiзму Lobbying Disclosurt Act. Закон був покликаний пiддати «капiтальному ремонту» законодавчi положення, що забезпечували вiдкритiсть процесу лобiювання в США й усунути «дiри» в ньому. Новий закон мiстить перелiк органiв i осiб, що лобiюються, визначає особливостi рiзних форм лобiювання, а також контролю над реєстрацiєю й вiдповiдальнiсть за порушення вiдповiдного законодавства. вимоги; щоквартальнi звiти було замiнено на пiврiчнi; потрiбна була тiльки разова реєстрацiя органiзацiї, персонал якої складається з лобiстiв, замiсть того, щоб реєструвати кожного окремого службовця-лобiста. Через це новий закон закрiпив додатковi правовi критерiї, що дозволило закону працювати бiльш ефективно. Є достатньо пiдстав так вважати: наприклад, протягом останнього року (1995) дiї старого закону кiлькiсть зареєстрованих лобiстiв становила 6078, а в перший (1996) рiк дiї нового кiлькiсть становила вже 14912. Також у результатi прийняття закону про вiдкритiсть лобiзму сума витрат на лобiювання збiльшилась до 1 млрд. доларiв на рiк. А новi форми звiтностi про практику лобiювання не тiльки мiстять у собi бiльш чiтку iнформацiю, але й забезпечують подачу цiєї iнформацiї у бiльш зручному та зрозумiлому виглядi. Це дозволяє одержувати бiльш точнi вiдомостi про те, якi питання лобiюються, хто здiйснює це лобiювання та скiльки грошей на це витрачається [5]. Закон придiлив особливу увагу питанню заборони конкретних форм незаконної дiяльностi лобiстiв. Це стосувалося регулювання таких питань, як одержання подарункiв, оплаченi обiди, витрати на подорожi. Цi норми з часом посилювалися. Вiдповiдно до правил, прийнятих резолюцiєю Сенату в 1995 р., лобiстам заборонено робити пiдношення сенаторам i чиновникам верхньої палати конгресу. Сенаторам, а також службовцям Сенату дозволяється одержувати подарунки тiльки з джерел, визначених у самiй резолюцiї. Правила допускають отримання будь-яких подарункiв, включаючи обiди, на суму не бiльше 50 дол. Подарунки членам родини сенатора, чиновникам Сенату розглядаються як подарунки самому сенатору чи його помiчниковi, якщо останнi повiдомили про це та мали пiдстави вважати, що подарунки були зробленi через їхнє становлення. Виключення зробленi для родичiв (коло осiб, що сюди вiдносяться, визначене законом про етику в урядi) та близьких друзiв. Проте якщо подарунок вiд друзiв перевищує вартiсть 250 дол., на його одержання має дати згоду комiтет Сенату з етики. Щоб усунути можливi лазiвки в тлумаченнi поняття «друга», правила встановлюють критерiї, за якими визначається «друг». Зокрема, враховується тривалiсть особистого знайомства, наскiльки мiж цими особами практикувався в минулому обмiн подарунками, чи платив друг сам за подарунок тощо. Звертає на себе увагу те, наскiльки конкретизованi норми. Регулювання проводиться шляхом перелiку конкретних випадкiв, коли подарунки припустимi. Правове регулювання лобiзму йшло не тiльки шляхом визначення незаконної лобiстської дiяльностi, але й шляхом визначення форм i методiв контролю над законним лобiзмом. Закон чiтко встановлює перелiк осiб, з якими вiдбуваються лобiстськi контакти. До нього включенi персони, що впливають на процес ухвалення державного рiшення як в органах законодавчої, так i виконавчої влади (так званi «covered executive branch official», «covered legislative branch official»). До них належать Президент i Вiце-президент США; посадовi особи та службовцi апарату Президента; службовцi, що беруть участь у формуваннi полiтики, список яких законодавчо визначений; члени Конгресу; виборнi посадовi особи палат Конгресу; чиновники, що працюють на конгресмена в комiтетах палат, включаючи об’єднанi комiтети палат, у партiйних фракцiях, робочих групах, що надають юридичну чи iншу допомогу депутатам, iншi законодавчо названi чиновники. федеральних актiв виконавчих органiв, програм, полiтики, полiцiї уряду США; виконаннi федеральної програми й полiтики, включаючи переговори, премiї, чи виконаннi федерального контракту, чи призначення висування осiб на посаду, що затверджується Сенатом. Незважаючи на детальнi перелiки, щоб уникнути розбiжностi в юридичнiй практицi, закон додатково зазначає, якi контакти за характером є близькими до лобiстських, вiдповiдають їх полiтичному значенню, але з правової позицiї до таких не належать. Так, пiд це поняття не пiдпадає дiяльнiсть засобiв масової iнформацiї зi збору матерiалiв; показання свiдкiв у комiтетах палат; дiяльнiсть посадових осiб у межах їхньої компетенцiї; матерiал, наданий посадовiй особi чи агентству на основi судового розпорядження чи в ходi розслiдування; контакти вiд iменi особи для його особистої користi, рiшення iнших приватних питань, що стосуються цiєї персони. Не розглядаються лобiстами та не пiдлягають реєстрацiї чиновники мiжнародних органiзацiй (ООН, НАТО). Лобiстськi контакти мають ще два критерiї – часовий та фiнансовий. Вони повиннi займати не менше 20% робочого часу протягом встановленого перiоду, а реєстрацiї пiдлягають тiльки тi особи, фiрма яких одержує загальний доход бiльше 5 тис. дол. протягом пiврiччя вiд одного клiєнта. Мiж тим, пiд чиннiсть закону не пiдпадають неоплачуванi лобiсти, що беруть участь у цiй дiяльностi на громадських засадах, якими б не були iнтенсивнiсть, результативнiсть i навiть професiйний рiвень такої участi, що є iстотним недолiком закону. Закон встановлює, що у визначений термiн лобiст повинен подати звiт. У звiтi, крiм загальних вiдомостей, зазначається перелiк особливих питань, за якими здiйснювалася лобiстська дiяльнiсть, у тому числi номери бiллiв, дiї виконавчих органiв, якi стали метою лобiювання. Поза сумнiвом, велику роль у контролi над лобiстами мають секретар Сенату й клерк Палати представникiв. Вони допомагають у складаннi звiтiв, перевiряють iнформацiю, що мiститься в них. Секретар i клерк також вiдповiдають за те, щоб iнформацiя про зареєстрованих лобiстiв та їхнiх клiєнтiв була суспiльно доступною, i зобов’язанi зберiгати зареєстровану iнформацiю протягом 6 рокiв. Проте цi особи не надiленi iншими повноваженнями, крiм контрольних. Закон безпосередньо зазначає, що вони не надiленi функцiями розслiдування. У випадку виявлення правопорушення секретар Сенату i клерк Палати представникiв зобов’язанi письмово iнформувати лобiстiв про порушення законодавства. Якщо протягом 60 днiв не буде вiдповiдi, вони доводять до вiдома прокурора федерального округу Колумбiя про порушення, яке мало мiсце [6, с. 27]. Закон 1995 року змiнив i вiдповiдальнiсть за його порушення порiвняно з попереднiм законодавством. Так, штрафнi санкцiї були збiльшенi у десять разiв (з 5000 до 50000 дол.). Крiм того, високопоставленим членам адмiнiстрацiї заборонено представляти «групи iнтересiв» протягом 5 рокiв пiсля вiдходу з урядових посад. Цей захiд може бути справдi ефективним, оскiльки слiд враховувати, що саме колишнi конгресмени входять до когорти кращих лобiстiв США, знаючи не тiльки дiючi способи впливу на полiтикiв, але й тенденцiї у вищих органах влади. Сам президент Клiнтон на церемонiї пiдписання цього нормативного акта надав таку оцiнку закону: «Це твердий закон. Вiн знiмає завiсу зi свiту вашингтонського лобiзму. Вiн допоможе вiдновити вiру американського народу у свiй уряд. Це добрий закон для Америки» [7, с. 45]. Проте закон про лобiзм не може охопити всi сфери суспiльної дiяльностi, так чи iнакше пов’язанi з лобiзмом. Вiн доповнюється серiєю сумiжних законодавчих актiв. Так, у США дiє закон, який складає законодавчу базу лобiстської дiяльностi. Це – Закон про реєстрацiю агентiв, що дiють в iнтересах iноземцiв 1938 р. (FARA), який стосується дiяльностi iноземних лобiстiв. Однак його норми можуть застосовуватися й тодi, коли одна зi сторiн дiє вiд iменi iноземного уряду, iноземної полiтичної партiї, самостiйного суб’єкта тощо. На додаток до законiв, якими керуються у своїй дiяльностi лобiсти та лобiстськi групи, iснують парламентськi правила як у Палатi представникiв, так i в Сенатi. Цi норми встановлюють етичнi правила поведiнки для депутатiв та службовцiв Конгресу. Крiм того, iснують етичнi директиви i професiйнi норми для лобiстiв, встановленi добровiльними органiзацiями професiйних лобiстiв [18, с. 11]. Отже, вдосконалюючи та вiдпрацьовуючи правовi норми з регулювання лобiстської дiяльностi, американськi законодавцi прагнуть створити сприятливi умови для цивiлiзованого лобiзму як одного з найважливiших каналiв впливу на процес прийняття рiшень органами державної влади США. У класичнiй формi вiн виявляється як механiзм тиску приватних i громадських органiзацiй на конгрес, Бiлий дiм, мiнiстерства й вiдомства з метою домогтися схвалення чи вiдхилення тих або iнших законодавчих чи адмiнiстративних актiв. За традицiєю лобiзмом в основному займаються неурядовi органiзацiї, що представляють практично всi сфери економiчного, професiйного i суспiльно-полiтичного життя США. До лобiстської дiяльностi активно залученi корпорацiї, банки, професiйнi та пiдприємницькi асоцiацiї, унiверситети, суспiльно-полiтичнi, релiгiйнi, етнiчнi, жiночi органiзацiї та безлiч iнших зацiкавлених груп. Лобiстiв США можна класифiкувати таким чином: 2) професiйнi лобiсти, що виконують цю роботу без реєстрацiї в конгресi, але в рамках офiцiйного прикриття (вашингтонське представництво, юридична контора, консультативна фiрма, вiддiл зв’язкiв з конгресом чи державними вiдомствами, фiрма зi зв’язкiв iз громадськiстю); 3) непрофесiйнi лобiсти, тобто особи, що мають вплив чи зв’язки та залучаються до роботи час вiд часу або виконують свої функцiї за сумiсництвом з основним видом дiяльностi. Наприклад, президент корпорацiї чи банку при особистiй зустрiчi з тим чи iншим конгресменом або високопоставленим урядовим чиновником може виконувати функцiї лобiста [7, c. 135–136]. серед яких – комiтети професiйної пiдготовки, планування програм лобiстської дiяльностi, по зв’язках iз громадськiстю, професiйної етики, органiзацiї зустрiчей з керiвними дiячами конгресу й уряду. Найважливiше завдання лiги полягає в тому, щоб затвердити професiю лобiста як самостiйну, що володiє власним змiстом, зробити її загальновизнаною, пiдняти її престиж у суспiльнiй думцi, пропагувати її роль i значення в процесi вироблення та прийняття рiшень органами державної влади. Штатах на оплату дiяльностi лобiстiв було витрачено майже 1,6 млрд. дол. Мiж iншим, за правилами лобiстськi фiрми не зобов’язанi вказувати у звiтах замовлення з бюджетом менше 20 тис. дол., тому реальнi витрати на лобiзм у США можуть бути набагато вищими. А число лобiстiв тiльки в Сенатi й Конгресi США складало 12 133 чол., iз них 129 – колишнi члени Конгресу США [19, с. 11]. Професiйнi лобiсти, як правило, називають себе юристами, фахiвцями зi зв’язкiв з урядовими органами, консультантами з громадських питань i лише в рiдких випадках лобiстами. У середньому на одного члена конгресу приходиться не менше 30 лобiстiв. Середнiй заробiток такого лобiста становить 47 679 дол. на рiк, що вдвiчi перевищує рiчний заробiток середнього американського робiтника. В структурi лобiстських кадрiв професiйнi юристи складають приблизно З0%, у тому числi 15% iз них ранiше працювали безпосередньо в юридичних фiрмах. Тiльки в мiстi Вашингтонi юристiв втричi бiльше, нiж у всiй Японiї [11, с. 37]. Впливовi юридичнi фiрми, що спецiалiзуються на лобiзмi, укомплектованi колишнiми юрисконсультами, начальниками управлiнь, вiддiлiв, провiдними спецiалiстами з законодавчих справ i зв’язкiв iз конгресом мiнiстерств i вiдомств США. Тут можна також зустрiти колишнiх сенаторiв i конгресменiв, членiв кабiнету, керiвникiв регулятивних агентств i вiдомств. Для успiшної дiяльностi у сферi лобiзму вiд юриста, крiм знань з юриспруденцiї, вимагаються додатковi знання i досвiд у таких галузях, як законодавча полiтика та полiтичний процес у Вашингтонi, методи пропагандистської роботи в рамках вiдносин iз громадськiстю й урядовими органами. Юрист повинен, крiм чисто правових питань, розумiтися на спецiальних проблемах, що цiкавлять клiєнта-наймача (бiзнес, торгiвля, зовнiшня полiтика тощо). У роботi професiйних лобiстiв можна видiлити декiлька iснуючих зараз основних функцiональних напрямкiв. Дуже поширеною та специфiчною особливiстю американського лобiзму є його спрямованiсть на вплив на користь iноземних держав i закордонних органiзацiй. З погляду запланованих цiлей лобiзм у США можна умовно подiлити на внутрiшньополiтичний i зовнiшньополiтичний. Протягом останнiх 10–15 рокiв особливого поширення в США набув зовнiшньополiтичний лобiзм, а також його рiзновид – лобiзм на користь iноземних держав i органiзацiй, що, у свою чергу, тiсно переплiтається з етнiчним лобiзмом. цю сферу лобiстської дiяльностi, звичайно вживають два термiни: «зовнiшньополiтичний» (лобiзм iз питань зовнiшньої полiтики) та «iноземний лобiзм» (лобiзм на користь iноземних держав i органiзацiй). Перше поняття включає як внутрiшнiй лобiзм iз питань зовнiшньої полiтики та зовнiшньої торгiвлi, що здiйснюється в iнтересах американських органiзацiй, так i зовнiшнiй лобiзм на користь закордонних клiєнтiв. Провiднi пiдприємницькi союзи й великi корпорацiї, банки, впливовi профспiлковi та громадськi органiзацiї бiльшою чи меншою мiрою, але постiйно здiйснюють тиск на державнi органи з питань, що стосуються сфери мiжнародних вiдносин, хоча для них цi питання в загальному обсязi лобiстської дiяльностi не є домiнуючими. Водночас у США функцiонують спецiально створюванi органiзацiї, для яких лобiзм iз зовнiшньополiтичних питань стає основним завданням. Перш за все, це стосується зовнiшньоторговельної полiтики, деяких питань нацiональної безпеки. Іноземний лобiзм – вiдносно нове й досить унiкальне полiтичне явище у тому розумiннi, що закордонним урядам i приватним органiзацiям офiцiйно дозволено при дотриманнi вiдповiдних правил впливати недипломатичними методами на органи державної влади США [11, c. 24–31]. Наприклад, Польща видiлила з державного бюджету 10 млн. дол. на лобiстську пiдтримку в США своїх зусиль щодо вступу до НАТО. Як вiдомо, ця мета була досягнута. Свої iнтереси у Вашингтонi лобiюють багато великих росiйських, українських i казахських компанiй, пов’язаних в основному з експортом енергоносiїв, сталi, лiсу тощо [9, с. 11]. У сучасних умовах майже в кожному мiнiстерствi й вiдомствi є спецiальне управлiння з мiжнародних справ, близько 50 урядових агентств мають своїх представникiв у закордонних мiсiях США, власнi структури американських штатiв створили близько 80 закордонних представництв. Тiсне переплетення особистих вiдношень дiячiв адмiнiстрацiї й конгресу, складна взаємодiя органiзованих iнститутiв, що визначають полiтику у Вашингтонi, краще всього розумiють тi, хто опосередковано працює в урядових вiдомствах чи їх колишнi колеги. Вашингтонська «карусель» полiтичних призначень забезпечує постiйний приплив вiдставних урядових чиновникiв до консультативних та лобiстських фiрм, де в iноземних урядiв та фiрм є можливiсть купувати їхнi навички й знання. За даними на 1990 р., бiльше 1000 американських громадян були зареєстрованi в мiнiстерствi юстицiї США як так званi iноземнi агенти, тобто лобiсти iноземних держав i органiзацiй, на пiдставi вiдповiдного закону [7, с. 139]. Офiцiйне, тобто правове визнання iноземного лобiзму фактично вiдбулося лише у 1966 р., коли конгрес схвалив вiдповiдну поправку до закону про реєстрацiю iноземних агентiв. Цей закон вимагає, щоб особи й органiзацiї (як iноземнi, так i американськi), якi недипломатичним шляхом дiють на користь iноземних наймачiв i одержують вiд них плату, реєструвалися в мiнiстерствi юстицiї як iноземнi агенти i подавали туди звiти про свою дiяльнiсть. Фактично лобiсти, що працюють на користь iноземних держав, доповнюють узаконену дипломатiю та зовнiшню розвiдку, коли дiють як мiсцевi радники iноземних урядiв i зарубiжних органiзацiй, що не мають достатнього досвiду у вашингтонських коридорах влади. Водночас вони виконують ряд завдань, якi з тих чи iнших мiркувань бояться брати на себе дипломати. Слiд враховувати також, що iноземнi посольства акредитованi при урядi, й тому зарубiжнi дипломати формально не мають права лобiювати в конгресi, у тому числi виступати на слуханнях у комiтетах i пiдкомiтетах. І хоча останнiм часом тут допускається деяке порушення правил, проте дуже часто професiйний лобiст є практично єдиною особою, через яку iноземна держава може оперативно викласти свою позицiю безпосередньо тому чи iншому члену конгресу. Якщо в минулому лобiстська дiяльнiсть багатьох розвинутих країн i країн, що розвиваються, у Вашингтонi велася в основному через посольства й була спрямована на пiдтримку контактiв iз впливовими членами конгресу, чиновниками держдепартаменту та мiнiстерства оборони США, то тепер найбiльш важливе мiсце у списку їхнiх прiоритетiв посiли зовнiшньоторговельнi вiдносини. Тому до лобiзму активно пiдключилися й iноземнi фiрми. Вiдповiдно i зусилля найманих лобiстiв спрямованi на те, щоб зберегти ринок США вiдкритим для товарiв iз зацiкавлених країн, тобто боротися iз загрозою торгового протекцiонiзму. Наприклад, тiльки на Японiю у Вашингтонi на початку 90-х рокiв працювало 200 офiцiйно зареєстрованих лобiстiв. Щорiчнi витрати Японiї на цю дiяльнiсть перевищують 100 млн. дол. i порiвняно з початком 80-х рокiв вони збiльшилися майже вдесятеро. З урахуванням прихованих форм лобiзму витрати японцiв на забезпечення своїх iнтересiв у Вашингтонi складають, бiльше 150 млн. дол., а в цiлому до цiєї сфери дiяльностi залучено близько 1000 чоловiк [7, с. 142]. знаходячись на державнiй службi. Особливо це стосується зовнiшньої торгiвлi. Лобiзм на користь iноземних держав i органiзацiй поширюється та зазнає критики з боку американської громадськостi i ряду членiв конгресу, якi вважають, що колишнi офiцiйнi особи зловживають своїми зв’язками та впливом. Зазначене вище свiдчить, що лобiзм у США в силу сприятливих для розвитку його особливостей та функцiонування досяг рiвня вiдносно самостiйного полiтичного iнституту. Головна особливiсть лобiзму в США – «те, що вiн є стовпом американської полiтичної системи, однiєї зi «свобод об’єднань громадян» [1, с. 4]. Тобто, «лобiювання є необхiдним та суттєвим аспектом законодавчого процесу. Участь у ньому громадян – один з основних засад демократичної системi США» [3, с. 112]. органiзацiя мають у своєму складi пiдроздiли, що займаються тiльки лобiстською дiяльнiстю, такi пiдроздiли називаються вiддiлами з питань законодавства чи вiдносин з урядом. Найбiльш великi з них нараховують вiд декiлькох десяткiв до кiлькох сотень осiб; 2) могутню частину матерiальної структури лобiзму складають зовнiшнi, чи незалежнi лобiсти, у ролi яких виступають впливовi юридичнi, власне лобiстськi фiрми й агентства по зв’язках з громадськiстю чи їх окремi спiвробiтники, готовi за платню квалiфiковано обслужити будь-якого клiєнта; 3) лобiзм як iнститут надiйно забезпечений квалiфiкованими кадрами. Серед лобiстiв є особи рiзних професiй, але найбiльш успiшними професiоналами у своїй справi є тi, хто, перш, нiж зайнятися лобiстською дiяльнiстю, набули вiдповiдного досвiду на державнiй службi. Цi люди добре знають формальну i неформальну механiку прийняття рiшень у конгресi й урядi, зберегли колишнi знайомства та зв’язки з дiючими законодавцями й посадовими особами, можуть визначити найбiльш придатнi у кожному конкретному випадку моменти доступу, вiдiбрати й використати найбiльш ефективнi методи досягнення цiлей; 4) лобiзм у США має цiлком визначенi, добре вiдпрацьованi методи дiяльностi; 5) iснує професiйна Лiга лобiстiв; 6) наявне позитивне ставлення до лобiзму як з боку державних органiв, так i з боку суспiльства в цiлому [14, с. 91–92]. Канада. Із середини 60-х рокiв Канада почала першi спроби з упорядкування лобiстської дiяльностi. Цей процес почався з поступового копiювання американської системи регулювання зацiкавлених груп. Але пiзнiше її шляхи зi США трохи розiйшлися. Сьогоднi до лобiзму в широкому розумiннi слова вiдносять практично всi контакти мiж парламентом чи урядом i представниками громадських, полiтичних, наукових i дiлових кiл. Вiдповiдно до Закону про реєстрацiю лобiстiв, прийнятого в 1988 р., лобiзм визнається як законна дiяльнiсть, що вiдповiдає iнтересам «демократичного правлiння». Закон встановлює лiберальний режим реєстрацiї i вказує на те, що реєстрацiя не повинна перешкоджати вiльному й вiдкритому доступу до уряду [15, с. 79–84]. Законом введено двi категорiї лобiстiв. До першої вiдносяться платнi лобiсти, що дiють в iнтересах третiх осiб чи органiзацiй. До другої – особи, що здiйснюють лобiстську дiяльнiсть в iнших державах. Положення закону не поширюються на осiб, що дiють вiдповiдно до своїх прямих службових обов’язкiв. Реєстрацiя здiйснюється вiддiлом реєстрацiї лобiстiв мiнiстерства по справах споживачiв i корпорацiї Канади. Лобiстiв обох категорiй нараховується близько 2800 чол. За приблизними оцiнками експертiв, загальний доход вiд лобiстської дiяльностi, включаючи незареєстрованних лобiстiв, становить близько 50–100 млн. дол. на рiк [1, с. 134]. Ставлення до iснуючого закону є неоднозначним. Критики звертають увагу на слабкiсть механiзму контролю за його дотриманням: зокрема, практично ще не було випадкiв розслiдування по фактах його порушення. Фахiвцями пропонується два варiанти подальшого вдосконалення законодавства. Перший варiант – посилення вiдкритостi лобiстської дiяльностi, у тому числi за допомогою введення вимоги про розширення кола наданої лобiстами iнформацiї. Інший варiант – саморегулювання цiєї сфери дiяльностi, включаючи прийняття власного етичного кодексу. Паралельно висувається пропозицiя ввести певнi обмеження на заняття лобiстською дiяльнiстю для осiб, що залишають державну службу (наприклад, заборона на 5 рокiв) [115, с. 79–84]. Але поки уряд готовий пiти лише на незначнi змiни в текстi закону: збiльшити з 6 мiсяцiв до 1 року термiн судового переслiдування лобiстiв за вiдсутнiсть реєстрацiї та поширити на лобiстiв тих, що працюють за наймом, тi ж вимоги, якi встановленi щодо професiйних лобiстiв. У цiлому, якщо узагальнити досвiд країн (США, Канади, Австралiї) з англосаксонською моделлю лобiзму, можна сказати, що всi iснуючi нечисленнi нормативнi акти, якi регулюють лобiстську дiяльнiсть, мiстять такi основнi моменти: сферу дiї закону, методи роботи лобiстiв, об’єкти й структури лобiстської дiяльностi, вимоги до реєстрацiї, права лобiстiв, обмеження i санкцiї (табл. 1). регулювання лобiстський модель правовий Порiвняння офiцiйних позицiй США, Канади, Австралiї щодо регулювання лобiстської дiяльностi Питання й положення, що мiстить закон США Канада Австралiя Чи потрiбна реєстрацiя лобiстiв? Так Так (новацiя була прийнята у 1988 р. пiсля набуття чинностi Законом про реєстрацiю лобiстiв) Так Закон покриває виконавчу чи тiльки законодавчу сферу? Законодавчу, виконавчу Законодавчу, виконавчу, але з акцентом на Парламент Законодавчу, виконавчу Хто веде реєстр лобiстiв? Існують два реєстри лобiстiв: один ведеться клерком Палати й дублiкат – секретарем сенату Згiдно зi ст. 349 Закону реєстри будуть об’єднанi в департаментi юстицiї Мiнiстерство по справах корпорацiй i споживачiв веде один реєстр лобiстiв Департамент адмiнiстративних служб веде два реєстри: спецiальний – для лобiстiв, чиї клiєнти – iноземнi уряди чи юридичнi особи, загальний – для всiх iнших лобiстiв Яку iнформацiю мiстить реєстрацiйна форма? Поточна: iм’я лобiста, дiлова адреса, компанiя, в якiй вiн/вона працює, iм’я клiєнта, якщо це консультацiйна компанiя, сума грошей, витрачених на лобiзм, гонорари. Для роботодавця: дiлова адреса, iм’я директора (партнера) та iмена клiєнтiв; загальна сума грошей, витрачених на лобiзм, i отриманi гонорари. Для конгресменiв : витрати на поїздки i подарунки цiннiстю бiльше, нiж 100 дол. кожного клiєнта. Зв’язка 2: Реєстрацiя «Дiлової картки», iм’я найнятого на роботу, iм’я й адреса органiзацiї, яка наймає його/її Офiцiйна картка (зелена для загального реєстру та червона для спецiального): тематика лобiювання, данi про органiзацiї, iнтереси яких лобiст представлятиме Чи фiксується офiцiйно розкриття контактiв лобiстiв Так. Повиннi розкриватися контакти з членами Комiсiї, якi лобiюються, але не з iндивiдуалами - Нi Примусовi заходи й штрафи за порушення встановленнях для лобiстiв правил Штраф 5 тис. дол. або тюремне ув’язнення термiном до 1 року. Повторне порушення спричиняє штраф у 10 тис. дол. або тюремне ув’язнення термiном до 5 рокiв (або i те, й iнше одразу). Закон 1995 року забороняє високопоставленим членам адмiнiстрацiї представляти «групи iнтересiв» протягом 5 рокiв пiсля вiдходу з урядових посад. Штраф 100 тис. дол. i/або 2 роки тюремного ув’язнення - Лiтература 1. Сiкора І. В. Нацiональнi iнтереси України та лобiстськi технологiї бiзнесу. – К.: Охорона працi, 2000. – 126 с. 2. Швайка М. Україна у лабетах клановостi та корупцiї // Економiчний часопис – ХХІ. – 2003. – №10. – С. 8–11. 4. Перегудов С., Семененко И. Лоббизм в политическойсистемеРоссии // Мироваяэкономика и международныеотношения. – 1996. – №9. – C. 28–42. 6. Бештоева З. Л. Лоббизм в Управленииэкономикой. М.: МАКС Пресс, 2004. – 34 с. 7. Зяблюк Н. Г. Лоббизм и судебная система США. – М.: Ин-т США и Канады РАН, 2002. – 59 с. 8. Зяблюк Н. Г. Лоббизм и судебная система США // США – Канада: экономика, политика, культура. – 2001. – №7. – С. 115–124. 9. Зяблюк Н. Г. Лоббизм и судебная система США. // США – Канада: экономика, политика, культура. – 2001. – №6. – С. 65–75. 10. Глазунова Н. И. Механизмвзаимодействиявласти и общества // Система государственногоуправления. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 551 с.