Адміністративно-правове та організаційне забезпечення взаємодії органів державної влади України у правоохоронній сфері

Адмiнiстративно-правове та органiзацiйне забезпечення взаємодiї органiв державної влади України у правоохороннiй сферi ВСТУП Необхiднiсть розробки зазначеного забезпечення виходить iз необхiдностi удосконалення адмiнiстративно-правового забезпечення соцiально-правового механiзму гарантування прав i свобод людини та громадянина, а також необхiдностi виконання Україною Копенгагенських критерiїв стосовно вступу до ЄС (у частинi стабiлiзацiї державних установ, дiяльнiсть яких пов’язана iз забезпечення прав людини). У зв’язку з цим передусiм пропонується розробка якiсно нової моделi взаємодiї органiв державної влади України у правоохороннiй сферi, а також органiзацiйно-правовий механiзм її реалiзацiї – формування та реалiзацiя державної полiтки у правоохороннiй сферi шляхом державного управлiння у зазначенiй сферi. При цьому взаємодiя органiв державної влади, з одного боку, розглядається як фундаментальна умова здiйснення процесу управлiння, а з iншого – для її удосконалення використовується механiзм державного управлiння. Водночас використання можливостей методологiї державного управлiння та сучасного арсеналу адмiнiстративного права дозволяють також удосконалювати дiї органiв державної влади у правоохороннiй сферi. Отже, у роботi вiдстоюється та впроваджується позицiя, що взаємодiя має передбачати i якiсну дiю зазначених органiв у правоохороннiй сферi, оскiльки це взаємопов’язанi процесi. Запропонованi адмiнiстративно-правовi та органiзацiйнi засади державного управлiння у правоохороннiй сферi, що виходять iз європейських принципiв та правових стандартiв, складають основу для адмiнiстративно-правового та органiзацiйного забезпечення взаємодiї органiв державної влади України у правоохороннiй сферi. 1. Модель взаємодiї органiв державної влади України у правоохороннiй сферi: концептуальнi та органiзацiйно-правовi засади формування та реалiзацiї На нашу думку, розробка нової моделi взаємодiї органiв державної влади України у правоохороннiй сферi має спиратися на принцип конструктивної взаємодiї – збалансована (ресурсозберiгаюча) модель взаємодiї (пiдроздiл 1. 2), а також виходити iз особливостей функцiонування та структурування правоохоронної сфери. У роботi пропонується розглядати взаємодiю органiв державної влади України у правоохороннiй сферi як систему, невiд’ємними складовими якої постають стратегiчна взаємодiя органiв державної влади України у правоохороннiй сферi та тактична взаємодiя зазначених органiв. Органiзацiйно-правовими механiзмами, що забезпечать стратегiчну та тактичну взаємодiю, доцiльно вважати формування державної полiтики у правоохороннiй сферi та її реалiзацiю за допомогою державного управлiння у правоохороннiй сферi. На нашу думку, стратегiчна взаємодiя означає: влади України у правоохороннiй сферi задля забезпечення належного правопорядку; - конструктивний дiалог органiв державної влади України у ходi реалiзацiї узгодженої й обґрунтованої державної полiтики у правоохороннiй сферi, а саме якiсне виконання завдань державного управлiння у правоохороннiй сферi, що передбачає свiдоме визначення суб’єктiв та об’єкта управлiння, чiтке розмежування функцiй та компетенцiї задля формування кожним органом державної влади України (вiдповiдно до його повноважень) своєрiдного внеску у досягнення стратегiчної мети державної полiтики у правоохороннiй сферi – дiйсного правопорядку у суспiльствi. Вважаємо, що стратегiчна взаємодiя вiдповiдних органiв державної влади України у правоохороннiй сферi пiд час державного управлiння зумовлена дiяльнiстю цих органiв, спрямованої на досягнення свої конкретної мети, кожна iз яких постає невiд’ємною складовою частиною досягнення стратегiчної мети – формування та пiдтримання належного правопорядку. Таким чином, стратегiчна взаємодiя вiдповiдних органiв державної влади України у правоохороннiй сферi має бути закрiплена у нормативно-правовому актi, наприклад, у Концепцiї формування та реалiзацiї державної полiтики у правоохороннiй сферi на довготривалий термiн та у вiдповiдних компетенцiйних нормативно-правових актах органiв державної влади України, якi безумовно ґрунтуються на Конституцiї України. Вважаємо за необхiдне пiдкреслити, що забезпечення стратегiчної взаємодiї вiдповiдних органiв державної влади України у правоохороннiй сферi постає лише необхiдною, але не достатньою умовою досягнення стратегiчної мети вiдповiдної державної полiтики. Обґрунтуванням такої позицiї постає той факт, що у бiльшостi випадкiв досягнення конкретної мети будь-яким органом державної влади України об’єктивно потребує об’єднання власних повноважень з повноваженнями iнших органiв державної влади (наприклад, Президент України, Верховна Рада України, Кабiнет Мiнiстрiв України або Мiнiстерство внутрiшнiх справ України, Служба безпеки України, Прокуратура України та iн.), а також додаткових людських, матерiально-технiчних ресурсiв, якi iснують у цих органах. Вважаємо, що забезпечення зазначених заходiв безпосередньо пов’язане iз розробкою та впровадженням органiзацiйно-правового механiзму тактичної взаємодiї вiдповiдних органiв державної влади України у правоохороннiй сферi. Отже, необхiднiсть тактичної взаємодiї, як правило, виникає пiд час реалiзацiї державної полiтики у правоохороннiй сферi, тобто необхiдна тактична взаємодiя як суб’єктiв державного управлiння, так i державних iнституцiй об’єкта управлiння. У роботi наголошується, що динамiчнi змiни, що вiдбуваються як в українському, так i у свiтовому спiвтовариствi, потребують зважених та адекватних дiй органiв державної влади України. На нашу думку, одним iз конструктивних крокiв в цьому напрямку має бути усвiдомлення органами державної влади України необхiдностi здiйснення самоорганiзацiї системи органiв державної влади України. Слiд пiдкреслити, що самоорганiзацiя можлива за рахунок структурних змiн, зокрема шляхом забезпечення такого рiвня взаємодiї мiж вiдповiдними органами державної влади України у правоохороннiй сферi, який нiвелював би хаотичнiсть дiяльностi деяких органiв (причина виникнення хаотичностi цiлком можливо пов’язана iз рiзноманiтними змiнами у соцiумi). Зважаючи на вищезазначене, у роботi пропонується забезпечити стабiльнiсть та розвиток системи вiдповiдних органiв державної влади України у правоохороннiй сферi також шляхом розробки та впровадження органiзацiйно-правового механiзму тактичної взаємодiї. На нашу думку, такий механiзм має виходити iз концепцiї єдностi влади в Українi, високого рiвня вiдповiдальностi органiв державної влади України (їх посадових осiб) перед суспiльством та свiтовою спiльнотою за забезпечення належного правопорядку в Українi. Вважаємо, що тактична взаємодiя вiдповiдних органiв державної влади України у правоохороннiй сферi повинна, в умовах динамiчних змiн, забезпечити об’єднання можливостей будь-якого органу влади з iншими органами державної влади задля якiсного досягнення цим органом тiєї мети, яка була визначена для нього у положеннях державної полiтики у правоохороннiй сферi. З нашої точки зору, механiзм тактичної взаємодiї може бути визначений у нормативно-правових актах, в яких закрiплено Програму дiяльностi органiв державної влади України у правоохороннiй сферi на поточний рiк, спiльних програмах дiяльностi правоохоронних органiв України, адмiнiстративно-правових договорах мiж МВС України та СБУ i т. iн. У роботi вiдстоюється позицiя, що доцiльнiсть дослiдження адмiнiстративно-правових засад державного управлiння у правоохороннiй сферi зумовлена потребою не лише забезпечення належного рiвня правопорядку та прав i свобод людини та громадянина, але й створення умов для забезпечення органiзованого ефективного функцiонування вiдносин у правоохороннiй сферi мiж вiдповiдними органами державної влади. Зважаючи на об’єктивний закон державного управлiння [81, с. 130] – закон системностi державного управлiння, будемо розглядати державне управлiння у правоохороннiй сферi як системне утворення: об’єкт управлiння, суб’єкт управлiння, взаємозв’язки мiж об’єктом та суб’єктом управлiння – суб’єктно-об’єктнi вiдносини. - вiдносини взаємодiї та взаємозалежностi елементiв закономiрнi та пiдкоряються правилам, якi не залежать вiд кожного iз них; - система, як цiле, реагує на вплив зовнiшнього середовища та iмпульси, що надходять iз середини системи, вiд складових елементiв. У роботi вважається за доцiльне дослiджувати саме правоохоронну сферу як систему державного управлiння, яка структурується у виглядi суб’єкта та об’єкта управлiння. Проаналiзуємо пiдстави виникнення правоохоронної сфери, умови її функцiонування та особливостi iнституалiзацiї, з’ясуємо наявнiсть системних властивостей та управлiнських можливостей. управлiння, особливостi її органiзацiйної структури, iнституалiзацiї та органiзацiйно-правовi засади дiяльностi вiдповiдних державних iнституцiй, а також адмiнiстративно-правовi механiзми забезпечення їх взаємодiї та шляхи удосконалення. У роботi вiдстоюється точка зору, що ефективнiсть управлiнського впливу суб’єктiв державного управлiння на правоохоронну сферу значною мiрою залежить вiд активної позицiї самого об’єкта управлiння, усвiдомлення суб’єктами державного управлiння тенденцiй функцiонування та розвитку правоохоронної сфери, а також ролi та мiсця нової моделi взаємодiї вiдповiдних державних iнституцiй у самоорганiзацiї суб’єктiв та об’єкта державного управлiння. Слiд зазначити, що у пiдроздiлi 1. 1 дисертацiї вже було обґрунтовано доцiльнiсть видiлення як самостiйної сфери життєдiяльностi суспiльства – охоронної сфери, найважливiшою пiдсистемою якої постає правоохоронна сфера. Вважаємо за необхiдне додати, що iснують певнi об’єктивнi пiдстави для формування сфер функцiонування державної влади. До речi, Ю.Є. Аврутiн стверджує, що в якостi таких об’єктивних пiдстав можна розглядати в узагальненому виглядi наступнi чинники: здiйснення великомасштабних суспiльних робiт; об’єднання з цiєю метою значної кiлькостi людей та централiзоване керiвництво ними; пiдтримання громадського миру; знаття соцiальної напруги; захист населення вiд зовнiшнiх та внутрiшнiх загроз [29, с. 78]. Зважаючи на це, традицiйно до найважливiших сфер державного та суспiльного життя вiдносять економiчну, соцiально-культурну та адмiнiстративно-полiтичну сфери. Вважаємо, що така класифiкацiя є зручною у методичному аспектi, оскiльки дозволяє прослiдкувати галузевий характер адмiнiстративно-правової органiзацiї державного управлiння. Проте, це не означає теоретичну «чистоту» такої класифiкацiї, оскiльки, наприклад, з позицiй марксизму, соцiальними постають будь-якi вiдносини, в яких знаходяться люди мiж собою, у тому числi економiчнi, полiтичнi, духовнi. Як пiдкреслює Ю.Є. Аврутiн, не менш важливе й iнше, а саме – певне iгнорування соцiального призначення органiв держави, що включено до адмiнiстративно-полiтичної сфери, та гiпертрофування методiв здiйснення їх компетенцiї [29, с. 79]. Вважаємо за можливе ще раз пiдкреслити, що спiльнiсть таких напрямiв функцiонування держави, як оборона, державна безпека, юстицiя, внутрiшнi та закордоннi справи, полягає не стiльки в методах реалiзацiї їх повноважень, скiльки у забезпеченнi зовнiшньої та внутрiшньої безпеки держави та суспiльства, отже, в охороннiй сутностi їх соцiального призначення та практичного функцiонування. Зважаючи на такий пiдхiд [29, с. 79], у пiдроздiлi 1. 3 було обґрунтовано iснування ще однiєї самостiйної сфери суспiльного життя – охоронної та її пiдсистеми правоохоронної сфери (наведено вiдповiдне визначення цього поняття). До того ж, iснування правоохоронної сфери за критерiєм мiнливостi (або спокою) пов’язано з двома видами соцiальної дiяльностi – правотворчою дiяльнiстю та правоохоронною дiяльнiстю. Нагадаємо, що у пiдроздiлi 1. 3 дисертацiї йшлося також про спецiальну сферу, в якiй функцiонує соцiально-правовий механiзм забезпечення прав i свобод людини та громадянина. Ця сфера аналiзувалась як складова частина правоохоронної сфери. Вважалося за доцiльне використовувати таку її назву – правоохоронна сфера у вузькому розумiннi або просто правоохоронна сфера. Саме про цю сферу i пiде далi мова. Вважаємо за необхiдне зазначити, що дослiдження правотворчої дiяльностi передбачає дослiдження дiяльностi органiв державної влади України, до компетенцiї яких включено розробку та видання вiдповiдних нормативно-правових актiв (наприклад, Верховна Рада України, Президент України, Кабiнет Мiнiстрiв України, рiзнi мiнiстерства та їм пiдпорядкованi органи та iн.). З’ясування змiсту та форм правоохоронної дiяльностi залежить вiд рiвнiв методологiї наукового дослiдження категорiї «дiяльнiсть» [29, с. 82]. У роботi вважалося за доцiльне спиратися на пiдхiд Ю.Є. Аврутiна щодо розумiння сутностi правоохоронної дiяльностi. З його точки зору, внаслiдок професiйного розподiлу працi у правоохороннiй сферi, наявностi рiзноманiтних правових iнститутiв, органiв держави, що надiленi певною компетенцiєю, окремi складовi правоохоронної дiяльностi вiдособлюються, структуруються у дiяльнiсть правозастосовну та юрисдикцiйну, правопоновлюючу та правороз’яснювальну, правонадiльну та наглядову. Проте, як зазначає автор, вiд цього вони не втрачають своєї iнтегративної системної соцiальної ознаки – правоохоронної спрямованостi, тобто спрямованостi на захист самого права, виступаючи матерiальною гарантiєю його дотримання учасниками суспiльних вiдносин [29, с. 81]. Якщо аналiзувати правоохоронну дiяльнiсть на методологiчному рiвнi дослiдження державно-правових явищ, то необхiдно зазначити, що залежно вiд цiлей дослiдження, правоохоронна дiяльнiсть може розглядатися з рiзних позицiй. Наприклад, з фiлософсько-правових позицiй, правоохоронна дiяльнiсть може розглядатися як специфiчна форма активностi, що реалiзується у сферi забезпечення правопорядку та законностi за допомогою спецiальних iнститутiв, форм та методiв її здiйснення [82, с. 17]. З державно-правових позицiй, правоохоронна дiяльнiсть може розглядатися, по-перше, як форма реалiзацiї функцiй держави (наприклад, екологiчної [83, с. 20], правоохоронної [84, с. 56]); по-друге, як специфiчний спосiб здiйснення державної влади – законодавчої, судової, виконавчої [59, с. 53]. науки, теорiї державного управлiння, правоохоронна дiяльнiсть може бути розглянута як одна iз форм правозастосування, що використовується органами виконавчої влади, державного управлiння [85, с. 124]. Пiд час дослiдження органiзацiйно-правових форм функцiонування органiв державної влади правоохоронна дiяльнiсть може розглядатися як системоутворююча ознака видiлення правоохоронних органiв [86, с. 135]. Вважаємо за доцiльне звернути увагу на соцiальнiсть правоохоронної дiяльностi, яка в узагальненому видi виступає як її провiдна змiстовна характеристика, що вiдображає здатнiсть цього виду дiяльностi забезпечити упорядкування, безпеку та надiйнiсть суспiльних вiдносин, захист та вiдтворення яких з позитивним результатом, що зростає, здiйснюється у рамках правоохоронної сфери шляхом реалiзацiї правоохоронної функцiї. Водночас соцiальнiсть правоохоронної дiяльностi диференцiюється в залежностi вiд ступеня, рiвня соцiальної спрямованостi або орiєнтацiї окремих її видiв, їх соцiального призначення. Цiлком очевидно, що соцiальне призначення прокуратури та адвокатури, органiв мiлiцiї, пiдроздiлiв Служби безпеки та митної служби при усiй загальностi їх правоохоронної природи не може спiвпадати у iндивiдуально-специфiчному. Бiльш того, первiсне неправильне або iдеологiчно перекручене розумiння соцiального призначення тiєї або iншої правоохоронної структури, що зафiксовано у цiлях та задачах дiяльностi, може перекручувати її справжню роль у суспiльствi. Історична ретроспектива показує, що подiбне викривлення iдеологiчного розумiння соцiального призначення правоохоронних органiв було характерним для вiтчизняної юстицiї. Можна вiдмiтити, що на сьогоднi усе бiльше починають розумiти, як важливо правильно визначити соцiальне призначення тих або iнших правоохоронних структур, «розвернути», принаймнi на рiвнi законодавства, їх дiяльнiсть саме у бiк забезпечення та захисту прав та законних iнтересiв особистостi, захисту безпеки держави та суспiльства (наприклад, [48-50; 87-100]). Це тим бiльш важливе, що розумiння соцiального призначення конкретних правоохоронних структур, зумовлюючи їх правовий статус, правове закрiплення компетенцiї, дозволенi форми та методи дiяльностi, вiдкриває шлях i для розумiння правового змiсту у правоохороннiй дiяльностi. - правова легiтимнiсть iнституалiзацiї правоохоронних структур; - нормативно-правове закрiплення їх компетенцiї; На нашу думку, слiд акцентувати увагу на останнiй формi. У роботi наголошується, що необхiдно розмежовувати дiяльнiсть правоохоронних структур, яка морально не схвалюється, але законодавством легалiзується, та її незаконну, власно злочинну дiяльнiсть. Справа у тому, що багато якi специфiчнi форми та методи роботи правоохоронних структур можуть суперечити загальноприйнятим стандартам правомiрної поведiнки, що морально схвалюється. Це, зокрема, усi конфiденцiйнi методи, що використовуються суб’єктами здiйснення оперативно-розшукової дiяльностi; методи психологiчного впливу, що використовуються у процесуальнiй дiяльностi; заходи фiзичного примусу до правопорушникiв, що використовуються пiд час адмiнiстративно-правової дiяльностi органiв мiлiцiї. Проте, законодавча регламентацiя цих форм та методiв надає їм легiтимного характеру. У роботi вiдстоюється точка зору, що подолання проблем правоохоронної дiяльностi багато в чому пов’язано iз тим, якою мiрою у правоохороннiй дiяльностi будуть сполучатися її соцiальнi та правовi компоненти, наскiльки вона, правова за своєю природою, буде соцiально орiєнтована за своєю суттю. У цьому взаємозв’язку сукупнiсть (система) правових норм уявляє собою вiдбиття мiри, масштабу, за допомогою яких здiйснюється оцiнка (вимiрювання) правової якостi правоохоронної дiяльностi, тобто її легiтимностi та спроможностi легiтимними ж формами та методами забезпечувати регулювання та захист суспiльних вiдносин, та її соцiальної якостi – фiзичного та духовного – особистостi, соцiальних груп та суспiльства в цiлому вiд впливу на них небажаних, з точки зору чинного законодавства, явищ та процесiв. До речi, варто ще раз нагадати про необхiднiсть творення саме правового закону (детальнiше про це вже йшлося у пiдроздiлi 1. 3 дисертацiї). з урахуванням дiючих норм права, моралi надiйний захист особистостi, суспiльства та держави вiд злочинних та iнших протиправних посягань. Слiд пiдкреслити, що дiалектична єднiсть соцiального та правового у правоохороннiй дiяльностi не наступає автоматично, для цього необхiдний спецiальний механiзм, який здатний переводити правовi настанови, у тому числi конституцiйнi, у реальну поведiнку людей, у тому числi тих, хто професiйно займається полiтичною та правовою дiяльнiстю, вводячи певнi обмеження полiтичної та правової кон’юнктури, репресивної влади держави [29, с. 104]. Вважається, що правовим механiзмом подiбного обмеження є встановлення та реалiзацiя режиму правозаконностi (термiн введений у науковий обiг С. С. Алексєєвим [101]) в Українi. Правозаконнiсть означає, що у суспiльствi, яке претендує на залучення до свiтової цивiлiзацiї, наступає неухильне та жорстке панування закону, водночас сам закон перестає бути продуктом влади, її свавiлля. Правозаконнiсть – категорiя лише правова. Вона є складовою частиною полiтичного режиму, державної правової полiтики, виступаючи, помiж iншим, i як повсякденна практика дотримання правових норм в рiзних сферах соцiального життя. Правозаконнiсть, будучи методом здiйснення полiтичного режиму, вiдображає внутрiшню закономiрнiсть розвитку та змiцнення демократiї. Надаючи широкi конституцiйнi соцiально-економiчнi, полiтичнi, особистiснi права громадянам, демократiя зобов’язана розглядати правозаконнiсть як природну полiтико-правову та органiзацiйну гарантiю їх здiйснення, у тому числi i у правоохороннiй дiяльностi. дiяльностi – це узагальнена характеристика дiяльностi значної за чисельнiстю групи людей, що сформувалася у процесi iсторичної еволюцiї людської дiяльностi та суспiльного розподiлу працi. Цiєю дiяльнiстю вони можуть займатися професiйно, отримуючи за це плату, i непрофесiйно, тобто на громадських засадах. Вiдмiнна риса професiйної правоохоронної дiяльностi – це її вiдплатний характер. Бiльшiсть напрямiв правоохоронної дiяльностi є прерогативою державних органiв, причому держава володiє монопольним правом визначати коло цих органiв, надiляти їх вiдповiдною компетенцiєю, санкцiонувати форми та методи її реалiзацiї. При чому, сприйняття соцiумом професiйної правоохоронної дiяльностi багато чому пов’язано iз тим, наскiльки вона, правова за своєю природою, буде соцiально орiєнтованою за своєю суттю. дiяльнiсть виступає як матерiальна та процесуальна (органiзацiйно-правова, структурно-штатна, процедурна) форма iнституалiзацiї та реалiзацiї правоохоронної функцiї держави, що забезпечує в залежностi вiд конституцiйно-правового закрiплення предметiв вiдання, цiлей та задач органiв державної влади: - структурування правоохоронної дiяльностi за суб’єктами її здiйснення; Слiд зазначити, що класифiкацiя правоохоронної дiяльностi, що структурована за суб’єктами її здiйснення, може виконуватися за рiзними пiдставами. Так, виходячи iз адмiнiстративно-територiальної органiзацiї державної влади, можна говорити про центральнi органи здiйснення правоохоронної дiяльностi, вiдповiднi органи в регiонах, мiсцевi органи. Зважаючи на принцип подiлу владу, органами здiйснення правоохоронної дiяльностi (у широкому змiстi) постають органи законодавчої, судової та виконавчої влади. В залежностi вiд цiльового призначення та ступеня прiоритетностi виконання тих чи iнших державних функцiй, органи здiйснення правоохоронної дiяльностi можуть диференцiюватися на такi, для яких ця задача є: основною та єдиною; основною, але такою, що супроводжує; такою, що супроводжує (факультативною). державностi, змiсту та форм реалiзацiї охоронної функцiї призводить i до еволюцiї мiсця та ролi у нiй державних структур. Центральним державним ланцюгом правоохоронної системи постають правоохороннi органи. Аналiз iснуючих в юридичнiй лiтературi точок зору щодо поняття та дефiнiцiї правоохоронного органу [51; 53; 54; 56; 102-109] дозволяє констатувати наявнiсть широкого та вузького трактування цього поняття (такий висновок було отримано i у п. 1. 4 дисертацiї). Широке трактування, яке було найбiльш поширено у 80-х роках минулого столiття, до правоохоронних органiв вiдносило суд, прокуратуру, мiлiцiю, органи юстицiї, державної безпеки та iн. Наприкiнцi 90-х рокiв до їх числа почали додавати приватнi охороннi та детективнi агенцiї i навiть пункти охорони правопорядку [110; 111], але виключили суд як орган, що виконує не правоохоронну функцiю, а функцiю правосуддя. У роботi вiдстоюється позицiя, що пошук пiдстав для видiлення iз суб’єктiв правоохоронної дiяльностi спецiальних правоохоронних органiв необхiдний не лише з теоретичної, але й з практичної точки зору. Подiляємо погляди Ю.Є. Аврутiна, що специфiчнi юридичнi ознаки, якi дозволяють видiлити правоохороннi органи у спецiальну пiдсистему державного механiзму, пов’язанi iз спецiальною компетенцiєю державних органiв, що безпосередньо створюються для захисту конституцiйних прав та свобод громадян та їх об’єднань, а також iз специфiчними повноваженнями, по-перше, якi передбачають застосування заходiв державного примусу, у тому числi спецiальних засобiв, фiзичної сили та зброї, по-друге, якi дозволяють здiйснювати оперативно-розшукову дiяльнiсть в iнтересах забезпечення правопорядку та протидiї злочинностi [112, с. 63]. – може творити свавiлля та беззаконня. Таким чином, одним iз основних об’єктивних чинникiв актуалiзацiї правоохоронної дiяльностi є суспiльна потреба саме у цьому видi предметної людської дiяльностi. Суб’єктивне у правоохороннiй дiяльностi – це сам процес її здiйснення людиною, оскiльки суб’єктивним постають цiлi та засоби дiяльностi, що нею формулюються, суб’єктивними є критерiї спiввiдношення її результатiв i з правом, i з мораллю. Водночас, слiд пiдкреслити, що внаслiдок дiалектичної єдностi та суперечливостi об’єктивного та суб’єктивного, їх спiввiдношення не може бути виражено дихотомiєю «об’єктивне знаходиться поза правоохоронної дiяльностi, суб’єктивне мiститься у нiй самiй, у ходi процесу її здiйснення». Вважаємо за необхiдне зазначити також, що провiдним чинником, що розкриває сутнiсть правоохоронної дiяльностi, механiзмом, що «запускає» актуалiзацiю об’єктивного та суб’єктивного, є людина. Цiннiснi орiєнтири та настанови, свiтогляд, полiтичнi уподобання, рiвень загальної та духовної культури з рiвним ступенем вiрогiдностi може перетворити соцiальну дiяльнiсть, у тому числi правоохоронну, iз дiяльностi «для людей» в антидiяльнiсть, тобто у дiяльнiсть, що здiйснюється всупереч природним правам та свободам людей. - iнституалiзацiю сфери правоохоронної дiяльностi; - необхiднiсть взаємодiї мiж сферою правотворчої дiяльностi та сферою правоохоронної дiяльностi, тобто мiж рiзноманiтними iнституцiями зазначених сфер; - необхiднiсть взаємодiї мiж iнституцiями в межах сфери правотворчої дiяльностi та iнституцiями в межах сфери правоохоронної дiяльностi; - iснування органiв державної влади у правоохороннiй сферi, якi пов’язанi мiж собою як вiдносинами влади-пiдпорядкування, так i рiвноправними вiдносинами; - незважаючи на значну кiлькiсть iнституцiй у правоохороннiй сферi, якi можуть сприяти хаосу, стан правоохоронної сфери є вiдносно стабiльним, що свiдчить про iснування органiзуючого, впорядкованого впливу – управлiння; Виходячи iз наведених вище висновкiв, можна зазначити наступне. Дiйсно, правоохоронна сфера постає системним утворенням внаслiдок соцiально-правової природи правотворчої та правоохоронної дiяльностi, забезпечення усталеностi якої об’єктивно потребує уникнення хаотичної взаємодiї елементiв правоохоронної сфери, тобто управлiння. Основною метою управлiння має бути упорядкований вплив на учасникiв спiльної дiяльностi (правотворчої та правоохоронної), що надасть процесовi взаємодiї органiзованостi. А це, у свою чергу, сприятиме створенню та забезпеченню належного правопорядку, прав i свобод людини та громадянина. Наявнiсть рiзнопорядкових елементiв системи (iнституцiй у правоохороннiй сферi) потребує видiлення серед них керiвної складової системи управлiння – суб’єкта управлiння – та керованої складової системи управлiння – об’єкта управлiння. Завдяки управлiнському впливу суб’єкта управлiння забезпечується пiдпорядкування об’єкта суб’єктовi та реалiзується на практицi означена мета управлiння. Водночас зворотний зв'язок дозволить в режимi реального часу зiставляти мету управлiння, результати промiжних етапiв та ефективнiсть управлiнського впливу. Для того, щоб правоохоронна сфера як система державного управлiння дiйсно реалiзовувала своє призначення, їй мають бути притаманнi основнi риси державного управлiння: владний характер; пiдзаконний характер; масштабнiсть; систематичнiсть; пiдпорядкованiсть; наявнiсть системи адмiнiстративного примусу у випадках порушення чинного законодавства; пiдконтрольний характер дiяльностi [115, с. 51, 52]. Щодо такої риси як пiдпорядкованiсть, то вона зумовлена, зокрема, наявнiстю у системi органiв, якi здiйснюють державне управлiння, вищих та нижчих функцiональних ланок з чiткою субординацiєю та iєрархiєю. Пiдпорядкованiсть дозволяє гарантувати втiлення в життя державної полiтики у правоохороннiй сферi, що потенцiйно урiвнює можливостi для реалiзацiї законних прав, свобод та iнтересiв усiма громадянами України незалежно вiд мiсця проживання. Водночас пiдпорядкованiсть об’єкта суб’єктовi управлiння сприяє здiйсненню стратегiчної взаємодiї органiв державної влади у правоохороннiй сферi, наприклад, за допомогою такої правової форми управлiння як нормативно-правовi акти Верховної Ради України, Президента України, Кабiнету Мiнiстрiв України. З огляду на особливостi правоохоронної сфери, умови її iснування, вважаємо за доцiльне виокремити суб’єкти державного управлiння: це система вiдповiдних органiв державної влади, до компетенцiї яких входить формування державної полiтики у правоохороннiй сферi, керiвництво реалiзацiєю цiєї полiтики, а також правотворча дiяльнiсть у виглядi розробки законiв та iнших основних нормативно-правових актiв щодо охорони прав i свобод людини та громадянина. Суб’єкти державного управлiння орiєнтують на здiйснення стратегiчної взаємодiї у правоохороннiй сферi як себе особисто, так i тi державнi iнституцiї, якi визначаються як об’єкти управлiння. На нашу думку, об’єктом державного управлiння має бути система вiдповiдних органiв державної влади України, повноваження яких пов’язанi iз реалiзацiєю державної полiтики у правоохороннiй сферi у формi правоохоронної та правотворчої дiяльностi (у виглядi розробки вiдомчих нормативно-правових актiв). Активна позицiя складових iнституцiй об’єкта управлiння має виявлятися, зокрема, у iнiцiюваннi здiйснення тактичної взаємодiї мiж собою задля забезпечення системного ефекту вiд їх дiяльностi (наприклад, за допомогою такої правової форми державного управлiння, як адмiнiстративний договiр). Вiдповiдно до концепцiї роботи у наступних пiдроздiлах дисертацiї буде дослiджено склад суб’єктiв та об’єкта управлiння, їх компетенцiя, органiзацiйно-правовий механiзм стратегiчної та тактичної взаємодiї, для суб’єктiв управлiння – методи та форми управлiнської дiяльностi. Вiдповiдно до концепцiї управлiння визначення об’єкта та суб’єкта державного управлiння дозволяє усвiдомити i суб’єктно-об’єктнi вiдносини у правоохороннiй сферi. управлiнськi вiдносини: централiзму та самостiйностi, субординацiї та координацiї, вiдповiдальностi, змагання [116, с. 26]. Розрiзняються також управлiнськi вiдносини на вертикальнi та горизонтальнi. Вертикальнi – це вiдносини пiдпорядкованостi, субординацiї (наприклад, Кабiнет Мiнiстрiв України та Мiнiстерство внутрiшнiх справ України). Горизонтальнi вiдносини – договiрнi вiдносини мiж рiвними, незалежними суб’єктами (вiдносини координацiї мiж Президентом України та Кабiнетом Мiнiстрiв України). Це вiдносини «суб’єкт-об’єкт» у процесi спiльної управлiнської дiяльностi; це можуть бути вiдносини «об’єкт - об’єкт» у їхнiй спiльнiй дiяльностi (наприклад, Мiнiстерство внутрiшнiх справ України та Генеральна прокуратура України) при реалiзацiї волi суб’єкта управлiння (наприклад, Президента України). У ходi зазначених вiдносин реалiзується тактична взаємодiя органiв державної влади України у правоохороннiй сферi за допомогою, наприклад, такої правової форми управлiння як адмiнiстративнi договори. На нашу думку, слiд розрiзняти «державне управлiння сферою» та «державне управлiння у сферi». Перший вид управлiння передбачає, що суб’єкти управлiння мають знаходитися поза межами сфери: така ситуацiя може виникати, наприклад, в економiчнiй сферi (об’єкт управлiння – економiчна сфера, суб’єкти управлiння – Кабiнет Мiнiстрiв України, Мiнiстерство економiки України тощо). Другий вид управлiння характеризується тим, що суб’єкт управлiння безпосередньо функцiонує у сферi. У нашому випадку «присутнiсть» суб’єкта управлiння в межах правоохоронної сфери зумовлена умовами iснування та функцiонування правоохоронної сфери як правової форми руху соцiальної матерiї: два види соцiальної дiяльностi – правотворча та правоохоронна. Тобто, йдеться про те, що категорiя «дiяльнiсть» вiдображає два взаємообумовлених та взаємопов’язаних способи iснування та здiйснення тiєї ж самої сутностi права. Вважаємо за можливе розкрити дiалектичну єднiсть двох сторiн – мiнливостi та стабiльностi – суспiльних вiдносин: їх охорону правом шляхом створення та змiни права, а також охорону самого права [29, с. 83]. Саме цi два види соцiальної дiяльностi – правотворча та правоохоронна, – вiдображаючи сутнiснi протирiччя соцiальної дiяльностi, i повиннi забезпечити вiдповiдний баланс мiж мiнливiстю та спокоєм. Таким чином, в межах нашого дослiдження будемо використовувати конструкцiю «державне управлiння у правоохороннiй сферi». Отже, реалiзацiя нової моделi взаємодiї органiв державної влади України у правоохороннiй сферi потребувала визначення концепцiї державного управлiння в означенiй сферi i передбачає подальшi дослiдження в напрямку вивчення адмiнiстративно-правових та органiзацiйних засад дiяльностi суб’єктiв державного управлiння та тих державних iнституцiй, що функцiонують в межах об’єкта управлiння. Цим питанням i будуть присвяченi наступнi пiдроздiлi дисертацiї. державна влада правоохоронний поняття «правоохоронна сфера» (пiдроздiл 1. 3), вiд умов її функцiонування (правотворча та правоохоронна дiяльнiсть вiдповiдних органiв державної влади), а також враховувати функцiональний пiдхiд до держави, класифiкацiю та характеристику її функцiй. Що стосується останнього, то у своєму юридично адаптованому виглядi поняття «функцiя», «функцiонування» стосовно до права й держави означає їх дiю, дiяльнiсть, форми їх регулятивно-упорядкованого впливу на людей та їх вiдносини [34, с. 257]. Слiд зазначити, що функцiї держави неможна змiшувати з тими чи iншими сферами дiяльностi держави та задачами, якi при цьому вирiшуються за допомогою державно-правових засобiв та методiв. З точки зору функцiй держави (i права) вирiшальне значення мають не самi по собi задачi й тi сфери, де вони виникають та потребують вирiшення, а саме належний державно-правовий порядок їх розв’язання. обумовленого) державно-правового порядку життя вiльних людей. Окремi функцiї держави – це лише вiдносно самостiйнi аспекти цiлiсної та єдиної за своєю суттю функцiональної дiяльностi держави щодо розбудови, пiдтримання та практичного здiйснення належного державно-правового порядку. Отже, управлiнська функцiя держави, яку здiйснюють переважно органи виконавчої влади, також спрямована на забезпечення належного державно-правового порядку. Отже, органи виконавчої влади створюються та дiють в установленому правовому порядку. Їх державно-владнi повноваження, порядок, форми та процедури реалiзацiї ними своїх повноважень i т. iн. визначаються та регламентуються законами та iншими нормативно-правовими актами. Система органiв виконавчої влади будується (як i уся система державних органiв) за iєрархiчним принципом пiдпорядкування нижчестоящих органiв вищестоящим. Як вiдзначає В. С. Нерсесянц [34, с. 262, 263], це зумовлено необхiднiстю вираження суверенної влади держави у виглядi пiдпорядкованих компетенцiй рiзних державних органiв, якi очолюються вищими органами, що надiленi суверенними державно-владними повноваженнями. У iєрархiчнiй системi як цих органiв, так i органiв виконавчої влади кожен орган (посадова особа) надiлений своєю компетенцiєю, що вiдповiдає його мiсцю у данiй системi та узгоджується з компетенцiєю iнших органiв. Вважаємо за доцiльне нагадати, що компетенцiя органiв виконавчої влади – «це юридичне вiдображення (опосередкування) покладених на них функцiй у спецiальних, так званих компетенцiйних (або статутних) нормативно-правових актах, шляхом закрiплення цiлей, завдань i необхiдного для їх реалiзацiї комплексу прав i обов’язкiв, тобто державно-владних повноважень» [1, с. 261]. До того ж, права органу виконавчої влади (посадової особи) – це разом з тим i його обов’язок дiяти вiдповiдно до наданих йому прав, здiйснювати вiдповiднi державно-владнi дiї. У свою чергу, обов’язки, що покладенi в установленому правом порядку на орган виконавчої влади (посадову особу), означають i його вiдповiднi дiї державно-владного характеру. На нашу думку, виправданою є точка зору, що у широкому тлумаченнi правоохоронними постають усi органи державної влади. Слiд зазначити, що iснуюча на сьогоднi апаратно-жаргонна характеристика деяких державних органiв як «силових вiдомств», «силових структур» i т. iн. суперечить правовiй природi держави та її органiв, не вiдповiдає змiсту їх управлiнської компетенцiї, їх мiсцю та ролi у системi органiв державної влади. Навiть держава у цiлому, що має суверенну владу, постає не «силовою органiзацiєю», не «силовою структурою», а правовою органiзацiєю публiчної влади. У будь-якiй державi ( не лише у сучаснiй правовiй державi) сила пов’язана правом: за допомогою права (правової форми регламентацiї, обмеження та приборкування фiзичної сили людей) сила перетворена у владу, а насильство – в урегульований та встановлений правом (у виглядi правової санкцiї, зокрема адмiнiстративно-правової) державно-владний примус. Ми переконанi, що «монополiя держави на силу та її застосування правомiрна лише у рамках правопорядку i у формi правозастосовного процесу» [34, с. 265]. Слiд зазначити, що основна юридична особливiсть органiв, що зазвичай називаються «силовими», полягає у їх повноваженнi застосовувати вiдповiднi (що передбаченi у законi) заходи державно-правового примусу. Тому, як вважає В. С. Нерсесянц, було б правильно їх називати не «силовими органами», а правопримусовими органами (органами правового, державного-правового або владно-правового примусу) [34, с. 265]. Погоджуємося з думкою цього видатного росiйського вченого, що самi озброєннi формування (армiя, внутрiшнi вiйська, вiйська прикордонної служби, озброєна охорона в’язниць i т. iн.) – це об’єкти не лише вiдомчого управлiння але передусiм та головним чином загальнодержавного ведення та керiвництва. Загальнодержавне керiвництво такими озброєними формуваннями – один iз суттєвих критерiїв наявностi державно-правового ладу та суверенiтету держави, її спроможностi вести контрольовану, самостiйну та незалежну внутрiшню та зовнiшню полiтику. Саме тому, вищi державнi органи (глава держави, уряд, парламент) у всiх державах надiляються верховними (суверенними) державно-владними повноваженнями в галузi органiзацiї та керiвництва озброєними системами. Виходячи iз того, що для таких «силових структур», як армiя, органи державної безпеки, органи внутрiшнiх справ, юстицiї та закордонних справ, що включенi до адмiнiстративно-полiтичної сфери державного та суспiльного життя, спiльним постає також охоронна сутнiсть їх соцiального призначення та практичного функцiонування, у роботi пропонується наступне: здiйснювати загальнодержавне керiвництво у правоохороннiй сферi вищими державними органами – Президентом України, Кабiнетом Мiнiстрiв України, а також Радою нацiональної безпеки i оборони України. Вважаємо за необхiдне пiдкреслити, що охоронна функцiя держави може розглядатися з рiзних позицiй (в залежностi вiд цiлей та задач наукового дослiдження). Наприклад, «як функцiя держави, що iнтегрована у систему бiльш високого рiвня – у систему забезпечення безпеки держави» [29, с. 45]. Це, з нашої точки зору, i зумовлює такий склад органiв державного управлiння у правоохороннiй сферi. у правоохороннiй сферi – це не самоцiль, а органiзацiйна форма та засiб реалiзацiї суверенної державної влади вiдповiдно до вимог правопорядку та законностi. Цiлком зрозумiло, що вiд якостi роботи органiв державного управлiння, рiвня їх демократичностi й компетентностi, вiд їх готовностi й здiбностi захистити та задовольнити права та законнi iнтереси людей значною мiрою залежать стан справ у країнi та добробут народу, ступiнь довiри окремих осiб та суспiльства в цiлому до держави. Вважаємо за необхiдне нагадати, що у межах роботи державне управлiння у правоохороннiй сферi розглядається як система, складовими якої постають суб’єкти управлiння, об’єкт управлiння, взаємозв’язки мiж суб’єктами та об’єктом управлiння. Перш нiж проаналiзувати структуру, функцiї, компетенцiю, адмiнiстративно-правове забезпечення суб’єктiв управлiння у правоохороннiй сферi та особливостi їх взаємодiї, вважаємо за доцiльне визначитися iз тим, що ж власне будемо розумiти пiд суб’єктами управлiння у правоохороннiй сферi, тобто необхiдно, у першу чергу, розглянути iснуючi визначення поняття «суб’єкт управлiння». керiвних команд чи рiшень, обов’язкових для виконання [117, c. 22]. Як зазначає О. М. Бандурка, суб’єкт управлiння - [116, c. 11]. Слiд пiдкреслити, що усi суб’єкти управлiння мають загальнi функцiї та цiлi, однаковi принципи їх утворення, побудови та дiяльностi, внаслiдок чого складається їх структурна єднiсть та вiдносини один з одним. Погоджуємося з точкою зору Ю. О. Тихомирова, що саме завдяки цьому стає можливим прийняття рiзними суб’єктами управлiння чiтко обумовлених управлiнських рiшень та узгодження їх мiж собою [118, c. 47]. Це означає, що будь-який суб’єкт управлiння є системно органiзованим, що, у свою чергу, сприяє налагодженню конструктивного дiалогу з вiдповiдними суб’єктами управлiння, тобто це є свiдченням внутрiшньосистемної єдностi суб’єктiв управлiння. Тобто, на нашу думку, суб’єкти управлiння у правоохороннiй сферi України слiд розглядати, як цiлiсну систему складових, якi мають спiльнi ознаки. Загальновiдомим постає той факт, що основним суб'єктом соцiального (державного) управлiння, який забезпечує реалiзацiю iнтересiв певної соцiальної спiльноти, є держава, вона ж в особi своїх органiв, надiлених для цього необхiдними повноваженнями, одночасно здiйснює правотворчiсть, вищою формою якої є законодавство [119, c. 31]. Слiд пiдкреслити, що кожному суб’єкту управлiння притаманна певна система функцiй, що характеризує основний змiст та напрямки дiяльностi конкретного суб’єкта управлiння, та наданi конкретнi владнi повноваження стосовно об’єктiв управлiння, що сприяє виникненню управлiнських вiдносин мiж суб’єктами та об’єктами управлiння. Таким чином, беручи до уваги визначення правоохоронної сфери, надане у першому роздiлi роботи, погоджуючись з точкою зору Ю. П. Битяка про державну складову соцiального управлiння [120, с. 7] та визнаючи державний характер управлiння у правоохороннiй сферi, вважаємо, що суб’єкти управлiння у правоохороннiй сферi – це система вiдповiдних органiв державної влади України, до компетенцiї яких входить формування державної полiтики у правоохороннiй сферi, керiвництво реалiзацiєю цiєї полiтики, а також правотворча дiяльнiсть у виглядi розробки законiв та iнших основних нормативно-правових актiв щодо охорони прав та свобод людини та громадянина. При цьому слiд вiдзначити, що у подальшiй роботi будемо розумiти Президента України, Раду нацiональної безпеки та оборони України та Кабiнет Мiнiстрiв України. На нашу думку, суб’єкти управлiння у правоохороннiй сферi для здiйснення ефективного управлiнського впливу на об’єкт управлiння – пiдсистему правоохоронної сфери – повиннi плiдно взаємодiяти мiж собою, виходячи iз положень державної полiтики у правоохороннiй сферi, де i передбачено здiйснення стратегiчної взаємодiї. Зацiкавленiсть у такiй взаємодiї зумовлена передусiм дiалогом суб’єктiв пiд час розробки державної полiтики. Слiд пiдкреслити, що для України, як i для будь-якої посттоталiтарної країни, надзвичайно важливим елементом стабiльностi суб’єктiв державного управлiння постає належна взаємодiя мiж суб’єктами управлiння. До речi, узгодженiсть дiй не є аналогом взаємодiї, бо саме остання зумовлює наявнiсть прямих та зворотних зв’язкiв. Як свiдчить практика [80, с. 54], посттоталiтарнi держави зазвичай мають декiлька вiдносно автономних iнститутiв влади, якi не володiють реальним iнструментарiєм не лише для взаємодiї, але й для узгоджених дiй i психологiчно не готовi для визнання iншої рiвноцiнної собi влади. Проблема конфлiктностi, як зазначають Н. Р. Нижник, Г. П. Ситник та В. Т. Бiлоус, закладена у будь-якiй посттоталiтарнiй структурi, бо її виконавцями є люди з тоталiтарно сформованим менталiтетом, який вимагає безумовного пiдпорядкування. Вказана органiзацiйна конфлiктнiсть природно закладається у систему державного управлiння у будь-якiй сферi, у тому числi i правоохороннiй. Ми роздiляємо позицiю шановних науковцiв, що не придiляти належної уваги цим факторам не можна, адже не тiльки прийняття важливих i принципових рiшень у правоохороннiй сферi, але й їх втiлення в життя є принципово конфлiктним. При цьому складнiсть посттоталiтарних систем державного управлiння полягає у тому, що вони часто функцiонують не на основi закону, а прецеденту. У зв’язку з цим вважаємо за необхiдне зазначити, що однiєю iз ознак будь-якого органу державної влади (у тому числi i органу виконавчої влади) є функцiональна взаємодiя з iншими органами у процесi реалiзацiї своїх повноважень, керуючись принципом – «дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Тобто, у роботi пiдкреслюється, що суб’єкти державного управлiння у ходi здiйснення свого управлiнського впливу на об’єкт – пiдсистему правоохоронної сфери – мають керуватися законом або iншим нормативно-правовим актом. Водночас наголошуємо на тому, що закон має бути правовим. І це вимагає не лише належного рiвня правосвiдомостi законотворцiв, але й обґрунтованої правової полiтики, досконалої юридичної технiки. На нашу думку, дослiдження суб’єктiв державного управлiння у правоохороннiй сферi має використовувати системний пiдхiд. Вiдомо [9, с. 19], що системний пiдхiд орiєнтує, перш за все, на розкриття цiлiсностi цього об’єкта дослiдження та механiзмiв, якi її забезпечують, виявлення його внутрiшнiх та зовнiшнiх зв’язкiв, динамiки функцiонування. Застосування системного пiдходу при аналiзi суб’єктiв державного управлiння у правоохороннiй сферi дозволяє пiдвищити об’єктивнiсть наукового знання i, таким чином, визначити найбiльш ефективнi шляхи управлiнської дiяльностi, уникнути можливих помилок при вiдпрацюваннi управлiнських рiшень, спрямованих на удосконалення правоохоронної сфери. Суть системного пiдходу в дослiдженнi суб’єктiв державного управлiння у правоохороннiй сферi полягає в тому, що дiяльнiсть Президента України, Ради нацiональної безпеки i оборони України та Кабiнету Мiнiстрiв України щодо управлiння у правоохороннiй сферi розглядається як вiдкрита динамiчна система в сукупностi її найважливiших внутрiшнiх та зовнiшнiх взаємозв’язкiв. Зазначенi суб’єкти державного управлiння, об’єднуючись у процесi вирiшення завдань управлiння у правоохороннiй сферi, втiлюють у життя модель стратегiчної та тактичної взаємодiї та спрямовують свої зусилля на отримання бажаного результату – ефективної дiї та взаємодiї вiдповiдних органiв державної влади, що здiйснюють правотворчу та правоохоронну дiяльнiсть задля пiдтримання правопорядку в Українi (об’єкт управлiння), при реалiзацiї узгоджених публiчних iнтересiв та власних адмiнiстративно-правових компетенцiй. Зважаючи на те, що система суб’єктiв державного управлiння у правоохороннiй сферi постає соцiальною системою, що саморозвивається, у роботi пропонується розгляд та аналiз такої системи здiйснювати за допомогою термiнiв такої науки, як синергетика, основною якiсною категорiєю якої є поняття самоорганiзацiї [121]. Остання є характерною для всiх процесiв розвитку. Слiд зазначити, що основний акцент у синергетицi переноситься iз взаємодiї пiдсистем (елементiв) складної пiдсистеми на зовнiшнi ефекти, якi породжуються структурними змiнами. Зазначенi ефекти прийнято називати кооперативними або синергетичними. Основна особливiсть кооперативних ефектiв – упорядкування, цiлеспрямованiсть поведiнки складної системи при вiдноснiй хаотичностi поведiнки її окремих елементiв. Варто зауважити, що на сьогоднi в Українi мають мiсце ознаки хаотичностi у дiяльностi зазначених вище суб’єктiв державного управлiння. Отже, сучасне уявлення про взаємодiю (що надано у пiдроздiлi 1. 2) та органiзацiйно-правовi механiзми її забезпечення (пiдроздiл 2. 1) необхiдно використовувати для формування належного управлiнського впливу на правоохоронну сферу, iснування якої зумовлено правотворчою та правоохоронною дiяльнiстю вiдповiдних органiв державної влади. Що стосується правоохоронної дiяльностi, то йдеться про тi органи, для яких реалiзацiя охоронної функцiї є основним видом дiяльностi. Виходячи iз того, що зазначенi вище суб’єкти державного управлiння у правоохороннiй сферi постають органами одного органiзацiйно-правового рiвня, основу вiдносин мiж ними має становити переважно принцип координацiї [1, с. 205]. Координацiя виявляється в узгодженнi дiй i рiшень, взаємних консультацiях, обговореннях, проведеннi спiльних заходiв i виданнi спiльних актiв, укладаннi адмiнiстративних договорiв (угод) мiж зазначеними органами. З огляду на важливiсть такої самостiйної правової форми державного управлiння, як адмiнiстративнi договори, цьому питанню буде присвячений окремий пiдроздiл дисертацiї. Вважаємо, що дослiдження складових системи суб’єктiв державного управлiння у правоохороннiй сферi має базуватися на принципах визначення i розподiлу компетенцiї окремих органiв (функцiональний, галузевий, програмно-цiльовий принципи) [1, с. 208]. Визнаючи необхiднiсть дослiдження в цiлому системи суб’єктiв державного управлiння у правоохороннiй сферi, водночас вважаємо, що вельми важливо проаналiзувати компетенцiю кожного суб’єкта державного управлiння, їх форми та методи управлiнської дiяльностi. Такий пiдхiд зумовлений тим, що кожен суб’єкт державного управлiння «займає» своє мiсце у системi суб’єктiв державного управлiння, що позначається i на специфiчному управлiнському впливi кожного суб’єкта на об’єкт управлiння. Крiм того, слiд додати, що функцiональна характеристика державної влади дозволяє встановити, якою мiрою функцiї влади юридично оформленi та «закрiпленi» за конкретними державними структурами, тобто органiзацiйно забезпеченi, оскiльки з точки зору державного управлiння вони повиннi «вiдтворюватися» з рiзним ступенем деталiзацiї та конкретизацiї у функцiях вiдповiдних державних структур, що створюють державний апарат [1, с. 47]. Таким чином, можна зробити висновок, що управлiнська функцiя держави дiйсно юридично закрiплена за зазначеними нами суб’єктами державного управлiння у правоохороннiй сферi. Вочевидь i актуальнiсть такої проблеми, як чiтке юридичне закрiплення предметiв ведення зазначених структур та забезпечення взаємодiї мiж ними у процесi державного управлiння у правоохороннiй сферi. Вважаємо за необхiдне детальнiше зупинитися на характеристицi адмiнiстративно-правового статусу Президента України, Ради нацiональної безпеки i оборони України та Кабiнету Мiнiстрiв України у правоохороннiй сферi, на методах i формах їх управлiнської дiяльностi, а також на механiзмах забезпечення їх стратегiчної та тактичної взаємодiї. Водночас визначимо проблемнi питання, що стоять на цьому шляху та окреслимо можливi шляхи їх вирiшення й виведення взаємодiї суб’єктiв управлiння у правоохороннiй сферi України на якiсно новий рiвень, який би вiдповiдав загальновизнаним європейським стандартам. Отже, перший суб’єкт управлiння у правоохороннiй сферi України, на компетенцiї якого хотiлося б зосередити увагу у межах даного пiдроздiлу, є Президент України. З огляду на тематичну спрямованiсть дослiдження, особливу увагу хотiлося б придiлити аналiзу адмiнiстративно-правових повноважень Президента України щодо координацiї та налагодження конструктивної взаємодiї (стратегiчної та тактичної) усiх органiв державної влади, що функцiонують у цiй сферi, та вивченню найбiльш вагомих крокiв у цьому напрямку. Президент України є главою Української держави i виступає вiд її iменi. Глава держави – це посадова особа, що займає формально найвище мiсце у структурi державних органiв та здiйснює представницьку функцiю, тобто представляє державу в цiлому у внутрiшнiх i зовнiшнiх вiдносинах. Як глава держави, Президент України здiйснює нормотворчу, представницьку, координацiйну, контролюючу, установчу, охоронну, мiжнародну та деякi iншi функцiї. Усi цi функцiї Президент України як суб’єкт управлiння здiйснює вiдносно усiх сфер управлiння, також i вiдносно управлiння у правоохороннiй сферi. У планi розгляду ролi Президента України у забезпеченнi належного функцiонування правоохоронної сфери та узгодженої дiяльностi вiдповiдних суб’єктiв управлiння, зокрема щодо налагодження конструктивної взаємодiї у правоохороннiй сферi України, найбiльший iнтерес для нас мають такi функцiї Президента як нормотворча, координацiйна, контролююча, установча та охоронна, тобто майже усi функцiї, що, у свою чергу, пiдкреслює надзвичайну важливiсть зазначеної дiяльностi глави держави. уповноважений приймати вiдповiднi нормативно-правовi акти [122-135]. В результатi проведеного аналiзу зазначених нормативно-правових актiв, хотiлося б акцентувати увагу, що за допомогою норм цих актiв (в результатi належної їх реалiзацiї усiма суб’єктами управлiння у правоохороннiй сферi та державними iнституцiями об’єкта управлiння – пiдсистеми правоохоронної сфери) можливе вдосконалення координацiї правових, органiзацiйних, оперативно-розшукових та iнформацiйних заходiв усiх органiв державної влади України, що функцiонують у правоохороннiй сферi. Ретельний аналiз усiх актiв Президента України, що були прийнятi з метою забезпечення ефективного функцiонування правоохоронної сфери, не є головною метою нашого дослiдження, їх перелiк та розгляд було здiйснено з метою отримання бiльш повного уявлення про дiяльнiсть Президента України, його роль у правоохороннiй сферi. Можна зробити висновок про велику кiлькiсть актiв голови держави, що стосуються даного питання. Це свiдчить про активну позицiю Президента у протидiї порушенням правопорядку, прав та свобод громадян, що пiдтверджується також конкретними кроками глави держави в напрямку iнiцiювання взаємодiї з органами усiх гiлок державної влади у сферi, що аналiзується. сьогоднiшньому етапi розвитку України переважним чином передбачає застосування рiзноманiтних полiтичних механiзмiв та консенсусiв для досягнення можливостi злагодженої колективної дiяльностi усiх уповноважених органiв державної влади (суб’єктiв та об’єктiв управлiння) у правоохороннiй сферi. Але, тут цiлком закономiрним постає наступне питання: як має бути належним чином побудована взаємодiя Президента України у правоохороннiй сферi з тими органами та посадовими особами, що не знаходяться безпосередньо пiд його впливом, тобто яким чином мають функцiонувати, розвиватися та ефективно спiвпрацювати Президент України, тi органи, що створенi з метою сприяння здiйсненню його повноважень, й усi iншi органи державної влади. Тобто, яким чином має бути побудований конструктивний дiалог щодо налагодження ефективної взаємодiї не лише мiж Президентом України та об’єктами управлiння (мова про якi пiде у наступному пiдроздiлi), а й мiж Президентом України та iншими суб’єктами управлiння у правоохороннiй сферi. Вважаємо, що вирiшення проблеми якiсної спiвпрацi усiх суб’єктiв управлiння у правоохороннiй сферi України та вiдповiдно i об’єкта управлiння має вiдбуватися виключно на основi встановлених юридичних норм, а не полiтичних механiзмiв (що вiдбувається сьогоднi, коли полiтичнi домовленостi мають вищу силу, нiж юридичнi норми). На нашу думку, необхiдно виробити та втiлити у життя такi механiзми взаємодiї усiх органiв державної влади у правоохороннiй сферi та чiтко на законодавчому рiвнi визначити координуючу роль Президента України у цьому визначальному процесi, завдяки яким було б унеможливлене будь-яке зазiхання на встановлений порядок взаємодiї та координацiї. З цiєю метою, можливо, необхiдно прийняти вiдповiдний нормативно-правовий акт, в якому було б чiтко визначено перелiк повноважень та вiдповiдальностей Президента України, органiв, що були створенi з метою сприяння його дiяльностi, зокрема у правоохороннiй сферi, органiв виконавчої влади та iнших органiв державної влади. Погоджуємося з точкою зору В. В. Андрусiва [136], який зазначає, що зазначений документ має поставати, з одного боку, картою повноважень сторiн, а з iншого – перелiком крокiв у разi порушення сфер впливу; тобто зазначений документ сприятиме визначенню винуватця у разi ускладнення належного функцiонування правоохоронної сфери. Вважаємо за доцiльне звернути увагу на той факт, що вiдповiдно до нацiонального законодавства [2] Президент України, з метою виконання покладених на нього повноважень щодо реалiзацiї конструктивної внутрiшньої полiтики (одним iз стратегiчних прiоритетiв якої залишається ефективна охорона прав i свобод громадян, забезпечення належного функцiонування правоохоронної сфери, налагодження взаємодiї мiж вiдповiдними органами державної влади України та виведення їх дiяльностi на якiсно новий рiвень спiвробiтництва), уповноважений здiйснювати певнi iнституцiйнi заходи, зокрема утворювати вiдповiднi структури (консультацiйнi, дорадчi та iншi допомiжнi органи), що сприятимуть як його адмiнiстративно-правовiй та органiзацiйнiй дiяльностi у правоохороннiй сферi, так i налагодженню якiсно нового рiвня взаємодiї усiх уповноважених органiв державної влади України. Так, наприклад, виходячи iз цього повноваження, Президент України своїм Указом вiд 3 грудня 2003 року № 1396 [137] з метою пiдвищення наукової обґрунтованостi та ефективностi державної полiтики, спрямованої на захист нацiональних iнтересiв i гарантування в Українi безпеки особи, суспiльства i держави вiд зовнiшнiх i внутрiшнiх загроз у всiх сферах життєдiяльностi (у тому числi у правоохороннiй), а також з метою консультативно-дорадчого забезпечення дiяльностi Президента України iз зазначених питань, створив Інститут проблем нацiональної безпеки. Копенгагенським критерiям щодо набуття членства в Європейському Союзi в частинi забезпечення стабiльностi та ефективностi функцiонування вiдповiдних iнститутiв, якi гарантують демократiю, верховенство права, додержання прав людини i захист меншин (тобто iнститутiв, що функцiонують у правоохороннiй сферi), – Нацiональна комiсiя зi змiцнення демократiї та утвердження верховенства права [73]. Слiд пiдкреслити, що ефективне функцiонування зазначеної Комiсiї сприятиме, у першу чергу, змiцненню iнститутiв демократiї, посиленню дiяльностi iнститутiв громадянського суспiльства, налагодженню конструктивного дiалогу мiж органами державної влади України та iнститутами громадянського суспiльства з найбiльш значущих для усiєї держави питань, зокрема у правоохороннiй сферi, реформуванню та вдосконаленню дiяльностi усiєї судової системи, наближенню правових засад правоохоронних органiв до європейських стандартiв, посиленню демократичного контролю у цiй сферi, формуванню системи безоплатної правової допомоги в Українi тощо. На нашу думку, саме створення та функцiонування Нацiональної комiсiї зi змiцнення демократiї та утвердження верховенства права сприятиме iнiцiацiї проведення рiзноманiтних публiчних заходiв (громадських обговорень, «круглих столiв»), присвячених обговоренню проблемних питань, що iснують у правоохороннiй сферi, визначенню шляхiв їх усунення та розробцi заходiв з вдосконалення функцiонування усiєї правоохоронної сфери, зокрема щодо налагодження взаємодiї у сферi, що аналiзується, не лише мiж органами державної влади (суб’єктами управлiння у правоохороннiй сферi та об’єктом управлiння), а й мiж органами державної влади та представниками громадськостi. Наступний суб’єкт управлiння у правоохороннiй сферi України, компетенцiю якого вважалося за необхiдне проаналiзувати у роботi, – Рада нацiональної безпеки i оборони України. Перш нiж перейти безпосередньо до аналiзу адмiнiстративно-правових повноважень зазначеного суб’єкта у правоохороннiй сферi, хотiлося нагадати причини включення цього органу державної влади України до системи суб’єктiв управлiння. Виходячи iз теоретико-методологiчних засад взаємодiї органiв державної влади України у правоохороннiй сферi, що були визначенi та дослiдженi у першому роздiлi дисертацiї, вважаємо за необхiдне ще раз звернути увагу на важливостi врахування нацiональних цiнностей i iнтересiв пiд час формування адмiнiстративно-правового та органiзацiйного забезпечення взаємодiї (стратегiчної та тактичної) органiв державної влади України у правоохороннiй сферi. У роботi вважалося за необхiдне визначитися iз категорiальним апаратом забезпечення нацiональної безпеки на базi iснуючих наукових напрацювань та положень чинного законодавства України [138-158]. Аналiз рiзноманiтних точок зору дозволив дiйти наступного висновку. У роботi роздiляється позицiя, викладена в роботi [80, с. 8], що при дослiдженнi проблем нацiональної безпеки найбiльшого поширення i схвалення отримує методологiчний пiдхiд, згiдно з яким її першооснову складають iнтереси окремих людей, з яких витiкають iнтереси суспiльства та держави в цiлому. Використовуючи цей пiдхiд, а також зважаючи на те, що до основних (базових) життєво необхiдних нацiональних iнтересiв вiднесенi: територiальна цiлiснiсть, державний суверенiтет, намагання посiсти гiдне мiсце у свiтовому спiвтовариствi, добробут громадян на основi забезпечення прав i свобод особи, а також усiх соцiальних груп [80, с. 9], у роботi акцентується увага на наступному. Належне функцiонування правоохоронної сфери зумовлює захищенiсть нацiональних iнтересiв як всерединi країни, так i поза її межами, а конструктивним чином налагоджена нацiональна безпека постає необхiдною умовою iснування стабiльної та ефективної правоохоронної сфери, в рамках якої обов’язково має бути встановлена злагоджена взаємодiя усiх уповноважених суб’єктiв. У роботi вважається, що потрiбно визначитися з органами державної влади на який було б покладено обов’язок iнiцiацiї та налагодження такої взаємодiї, розробки та впровадження її ефективного органiзацiйно-правового механiзму. На нашу думку, таким органом може поставати Рада нацiональної безпеки i оборони України (оскiльки до її складу входять представники рiзних гiлок державної влади, якi мають конструктивно спiвпрацювати i задля нормального функцiонування правоохоронної сфери). Вперше Раду нацiональної безпеки i оборони України (далi – РНБО) було створено вiдповiдним Указом Президента України [158] у 1996 роцi замiсть Ради оборони України та Ради нацiональної безпеки України, якi працювали у перiод з 1991 року по 1996 рiк. А остаточне завершення формування законодавчої бази з питань дiяльностi РНБО вiдбулося з прийняттям 5 березня 1998 року вiдповiдного Закону [159]. Так, вiдповiдно до ст. 107 Конституцiї України [2] та нацiонального законодавства [159], РНБО є постiйно дiючим координацiйним органом з питань нацiональної безпеки i оборони при Президентовi України, на який покладено обов’язок з координацiї дiяльностi та контролю за дiяльнiстю органiв виконавчої влади у сферi нацiональної безпеки i оборони. Зважаючи на безпосереднiй зв'язок забезпечення нацiональної безпеки та належного функцiонування правоохоронної сфери, який вже було окреслено у роботi, можна зробити висновок, що на РНБО, серед iншого, покладено обов’язок з координацiї дiяльностi та контролю за дiяльнiстю органiв виконавчої влади у правоохороннiй сферi (суб’єктiв та об’єкта управлiння) й налагодження конструктивного дiалогу мiж зазначеними органами. Головою РНБО є Президент України, який власне i формує персональний склад цього координацiйного органу. Виключення складають високопосадовцi, що входять до складу РНБО за посадою, а саме: Прем’єр-мiнiстр України, Голова Верховної Ради України, Мiнiстр оборони України, Голова Служби безпеки України, Мiнiстр внутрiшнiх справ України, Мiнiстр закордонних справ України [2; 159]. Таким чином, слiд акцентувати увагу, що до складу РНБО входять представники рiзних гiлок державної влади України (суб’єктiв та об’єкта управлiння), якi власне i повиннi активно спiвпрацювати задля нормального функцiонування правоохоронної сфери. Вважаємо за необхiдне зазначити, що Рада нацiональної безпеки i оборони України не належить до виконавчої гiлки влади. Водночас цей органи постає специфiчним державним органом, який тiєю чи iншою мiрою здiйснює права й обов’язки у сферi адмiнiстративно-правового регулювання не лише через свiй апарат, а й безпосередньо, тобто як власне орган. Як пiдкреслює В. Б. Авер’янов, це викликано такими його рисами: - цей орган надiлений правом приймати рiшення, обов’язковi для виконання певними органами виконавчої влади, мiсцевого самоврядування, посадовими особами, громадянами; - цей орган є носiєм певних обов’язкiв у сферi державного управлiння [1, с. 230]. в країнi та забезпечення нацiональної безпеки (тобто безпеки особистостi, суспiльства та держави) вiд неправомiрних посягань в усiх прiоритетних сферах суспiльного життя, у першу чергу у правоохороннiй, оскiльки саме в її рамках можливе ефективне забезпечення на належному рiвнi безпеки людини, громадянина та суспiльства в цiлому, пiдтримання правопорядку в країнi, i, як наслiдок, досягнення певної злагоди у суспiльствi, що, у свою чергу, впливає на положення України на мiжнароднiй аренi, повагу та позитивне вiдношення iнших державсвiту до нашоїдержави. З метою ефективної та своєчасної реалiзацiї функцiй РНБО як суб’єкта державного управлiння у правоохороннiй сферi чинним нацiональним законодавством цьому координацiйному органу надано широку компетенцiю щодо iнiцiацiї та розробки ефективного органiзацiйно-правового механiзму належного функцiонування правоохоронної сфери. Таким чином, на РНБО з метою налагодження ефективного функцiонування всерединi країни такої прiоритетної сфери як правоохоронна i, як наслiдок, з метою забезпечення нацiональної безпеки у вiдносинах з iншими країнами покладено реалiзацiя вiдповiдних прав та обов’язкiв [2; 159]. Слiд пiдкреслити, що компетенцiя Ради у мирний час та в умовах воєнного, надзвичайного стану та при виникненнi кризових ситуацiй рiзна. Одним iз найбiльш значущих для України заходiв, що здiйснювалися останнiм часом РНБО (вiдповiдним пiдроздiлом Апарату РНБО, до якого надходила звiтна аналiтична iнформацiя вiд уповноважених органiв державної влади, фахiвцiв центральних апаратiв, регiональних пiдроздiлiв i науковцiв) у напрямку ефективного забезпечення нацiональної безпеки, а отже i налагодження ефективного функцiонування правоохоронної сфери, постає проведення Комплексного огляду сектору безпеки, що проводився на виконання вiдповiдного нормативно-правового акту Президента України [160], сучасних європейських та євроатлантичних стандартiв [161]. Комплексний огляд сектору безпеки проводився також з метою приведення структури та завдань правоохоронних органiв України у вiдповiднiсть до вимог дiєвої протидiї реальним та потенцiйним загрозам, що виникають у правоохороннiй сферi, налагодження конструктивного дiалогу мiж усiма суб’єктами, якi функцiонують у сферi, що аналiзується, та приведення такої взаємодiї у вiдповiднiсть до загальновизнаних європейських вимог. На нашу думку, з метою ефективного та своєчасного виконання зазначених завдань необхiдно уточнити на законодавчому рiвнi завдання та змiст дiяльностi правоохоронних i розвiдувальних органiв, їх структуру, особливостi приведення їх чисельностi, складу та структури у вiдповiднiсть до прогнозованого рiвня загроз та економiчних можливостей держави. Йдеться про так звану стратегiчну взаємодiю органiв державної влади України у правоохороннiй сферi, змiст якої було визначено ранiше. Особливу увагу у межах даного пiдроздiлу хотiлося б придiлити нормативно-правовiй дiяльностi РНБО як суб’єкта управлiння у правоохороннiй сферi. Так, останнiм часом РНБО у сферi, що аналiзується, розглянула та прийняла низку нормативно-правових актiв (рiшень), якi були введенi в дiю вiдповiдними указами Президента України [162-171]. В результатi аналiзу змiсту зазначених нормативно-правових документiв можна зробити висновок, що РНБО передбачено та розроблено низку органiзацiйно-правових заходiв, спрямованих на запобiгання виникненню загроз належному та результативному функцiонуванню правоохоронної сфери, вдосконалення органiзацiйно-управлiнської структури єдиної системи органiв державної влади та налагодження їх ефективного функцiонування щодо розбудови державної полiтики у прiоритетних сферах (у тому числi у правоохороннiй), створення у разi необхiдностi структурних пiдроздiлiв, якi б вiдповiдали за налагодження ефективної взаємодiї у прiоритетних сферах, розробку вiдповiдної правової бази у сферi, що аналiзується (зокрема спрямованої на посилення протидiї корупцiї, здiйснення судової реформи тощо). Наступний суб’єкт управлiння у правоохороннiй сферi, компетенцiя та особливостi взаємодiї якого iз iншими суб’єктами управлiння, будуть розглянутi в межах даного пiдроздiлу, – це Кабiнет Мiнiстрiв України, який постає вищим органом у системi органiв виконавчої влади. Вiдповiдно до Конституцiї України [2], Кабiнет Мiнiстрiв України вiдповiдальний перед Президентом України i Верховною Радою України та пiдконтрольний i пiдзвiтний Верховнiй Радi України у межах, встановлених чинним законодавством. В результатi проведеного аналiзу повноважень Кабiнету Мiнiстрiв України було зроблено висновок, що до повноважень Кабiнету Мiнiстрiв України, як суб’єкта управлiння у правоохороннiй сферi, можна вiднести наступнi: забезпечення державного суверенiтету та економiчної самостiйностi України, здiйснення внутрiшньої i зовнiшньої полiтики держави, виконання Конституцiї i законiв України, актiв Президента України (у тому числi i у правоохороннiй сферi); вживання заходiв щодо забезпечення прав i свобод людини i громадянина; забезпечення проведення фiнансової, цiнової, iнвестицiйної та податкової полiтики; полiтики у сферах працi й зайнятостi населення, соцiального захисту, освiти, науки i культури, охорони природи, екологiчної безпеки i природокористування; розробка i здiйснення загальнодержавних програм економiчного, науково-технiчного, соцiального i культурного розвитку України; розробка проекту закону про Державний бюджет України i забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подання Верховнiй Радi України звiту про його виконання; здiйснення заходiв щодо забезпечення обороноздатностi i нацiональної безпеки України, громадського порядку, боротьби зi злочиннiстю; органiзацiя i забезпечення здiйснення зовнiшньоекономiчної дiяльностi України, митної справи; спрямування i координацiя роботи мiнiстерств, iнших органiв виконавчої влади; виконання iнших функцiй, визначених Конституцiєю i законами України, актами Президента України [2; 172]. Таким чином, можна зробити висновок, що здiйснення Кабiнетом Мiнiстрiв України заходiв щодо забезпечення належного функцiонування правоохоронної сфери передбачено Конституцiєю та iншими законами, зумовлюючи вiдповiднi його повноваження як суб’єкта управлiння у правоохороннiй сферi. До того ж, слiд акцентувати увагу, що Кабiнет Мiнiстрiв України здiйснює свої повноваження у рiзноманiтних сферах суспiльного жаття, наприклад, у соцiальнiй сферi (на загальносоцiальному рiвнi) шляхом розробки, прийняття на законодавчому рiвнi та реалiзацiї цiлого комплексу правових, полiтичних, органiзацiйних, соцiально-економiчних, культурно-виховних заходiв, якi безпосередньо не спрямованi на забезпечення належного функцiонування правоохоронної сфери, але все ж таки мають на метi подальший розвиток та вдосконалення як конкретних видiв суспiльних вiдносин, так i суспiльства в цiлому, пiдвищення рiвня свiдомостi та правової культури населення, виховання законослухняних громадян тощо. Вважаємо, що уся система заходiв, що приймається та реалiзовується Кабiнетом Мiнiстрiв України як суб’єктом управлiння у правоохороннiй сферi на загальносоцiальному рiвнi, сприяє протидiї та боротьбi з негативними явищами та процесами, що виникають у суспiльствi та загрожують ефективному функцiонуванню правоохоронної сфери. Кабiнет Мiнiстрiв України, як суб’єкт управлiння у правоохороннiй сферi, на основi Конституцiї України i законiв України, актiв Президента України та з метою їх виконання приймає на своїх засiданнях у межах своєї компетенцiї постанови i розпорядження, обов’язковi для виконання на всiй територiї України (наприклад, [173-182]). В результатi аналiзу змiсту зазначених нормативно-правових актiв Кабiнету Мiнiстрiв України було зроблено висновок, що хоча вони були прийнятi не з безпосередньою метою забезпечення належного функцiонування правоохоронної сфери, бiльшiсть правових норм, що в них мiстяться, стосуються саме правоохоронної сфери (звiсно за рiзними напрямками забезпечення її функцiонування). Слiд пiдкреслити, що Кабiнет Мiнiстрiв України усвiдомлює визначальну роль правоохоронної сфери, намагається шляхом розробки та прийняття вiдповiдних нормативно-правових актiв узгодити та скоординувати дiяльнiсть об’єкта управлiння – пiдсистеми правоохоронної сфери та допомiжних органiв (урядових органiв державного управлiння), якi сам Кабiнет Мiнiстрiв України уповноважений створювати з метою сприяння його дiяльностi. Так, наприклад, до урядових органiв державного управлiння, що функцiонують у правоохороннiй сферi та безпосередньо сприяють дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв України як суб’єкта управлiння у правоохороннiй сферi, можна вiднести: Управлiння правового забезпечення, Управлiння адмiнiстративної реформи, Управлiння з питань дiяльностi органiв юстицiї та правоохоронних органiв, Управлiння забезпечення зв'язкiв з Верховною Радою України. В результатi проведеного аналiзу компетенцiї зазначених допомiжних органiв при Кабiнетi Мiнiстрiв України (допомiжних суб’єктiв управлiння у правоохороннiй сферi) можна зробити висновок, що вони здiйснюють управлiння окремим пiдгалузями або сферами дiяльностi та реалiзовують контрольно-наглядовi функцiї. Таким чином, у межах даного пiдроздiлу було визначено склад та проаналiзовано компетенцiю суб’єктiв управлiння у правоохороннiй сферi, адмiнiстративно-правове забезпечення їх дiяльностi. Але, слiд вiдзначити, що дiяльнiсть проаналiзованих суб’єктiв управлiння повинна реалiзовуватися виключно вiдповiдно до такої головної ознаки правової держави як верховенство закону, тобто закон має регулювати усi сфери суспiльного життя, у тому числi i правоохоронну сферу. З iншого боку, правоохоронна сфера має можливiсть реально на практицi впливати на стан законностi в державi та змiст законiв, що приймаються Верховною Радою України. Тобто, дiяльнiсть усiх суб’єктiв управлiння у правоохороннiй сферi (Президента України, Ради нацiональної безпеки i оборони України, Кабiнету Мiнiстрiв України) має вiдбуватися виключно вiдповiдно до нормативно-правових актiв Верховної Ради України – законiв, якi обов’язковi до виконання на територiї України всiма без винятку суб’єктами. Верховна Рада України є парламентом України та єдиним органом її законодавчої влади, отже, вважаємо, що цей орган державної влади доцiльно включити до складу суб’єктiв управлiння у правоохороннiй сферi, як суб’єкта управлiння, чий вплив на дiяльнiсть iнших суб’єктiв та об’єктiв управлiння може здiйснюватися виключно через прийняття законiв. Вважаємо за необхiдне зазначити, що у роботi усвiдомлюється, що треба розмежовувати правове управлiння суспiльством, яке здiйснюється за допомогою права та реалiзується усiма гiлками влади, i власно державне управлiння, яке здiйснюється в рiзноманiтних органiзацiйних формах саме виконавчою владою. Водночас, враховуючи умови iснування правоохоронної сфери (правотворча та правоохоронна дiяльнiсть), положення конституцiйної реформи, вважаємо за доцiльне iнiцiювати питання щодо важливостi та корисностi розгляду Верховної Ради України як суб’єкта державного управлiння у правоохороннiй сферi, який переважним чином «керує» правотворчою дiяльнiстю вiдповiдних органiв державної влади України, що функцiонують у правоохороннiй сферi. Верховна Рада України є парламентом типу перетворюючого законодавчого органу. Саме вона розробляє та приймає закони, визначає основнi напрями зовнiшньої i внутрiшньої полiтики (у тому числi i у правоохороннiй сферi), здiйснює безпосереднє перетворення iдей на закони. До основних функцiй Верховної Ради України (у тому числi i у правоохороннiй сферi) можна вiднести наступнi: розгляд i вирiшення питань державного i суспiльного життя, що потребують врегулювання законами України; прийняття законiв України; здiйснення установчих, контрольних, координацiйних i мiжнародних функцiї, передбачених Конституцiєю України; контроль за дiяльнiстю уряду; контроль за додержанням конституцiйних прав i свобод людини та громадянина тощо. Таким чином, враховуючи основнi функцiї Верховної Ради України як суб’єкта управлiння у правоохороннiй сферi стає зрозумiлою законодавча та суто управлiнська (керуюча та спрямовуюча) роль цього органу державної влади у забезпеченнi в України належного ефективного функцiонування правоохоронної сфери. Пiдтвердженням зазначеної точки зору може слугувати прийняття Верховною Радою України таких законiв України як «Про мiлiцiю», «Про прокуратуру», «Про Службу безпеки України», «Про комiтети Верховної Ради України», «Про звернення громадян», «Про мiсцеве самоврядування в Українi», «Про Кабiнет Мiнiстрiв України» [48; 87; 88; 172; 183; 184]. Крiм прийняття законiв, на Верховну Раду України покладено також внесення змiн до дiючих кодексiв законiв України та прийняття нових кодексiв законiв України, що затверджують на законодавчому рiвнi правовi норми, завдяки яким забезпечується ефективне функцiонування правоохоронної сфери. Але, слiд пiдкреслити, що незважаючи на можливiсть прийняття Верховною Радою України величезної кiлькостi законiв, якi б регламентували дiяльнiсть суб’єктiв управлiння у правоохороннiй сферi та об’єкта управлiння, особливостi їх взаємодiї та сприяли виведенню зазначеної дiяльностi на якiсно новий рiвень, протягом досить тривалого часу спостерiгається вiдсутнiсть системної, скоординованої та цiлеспрямованої роботи у цьому напрямку. Можливо, причиною такої ситуацiї є недостатньо обґрунтований науковий пiдхiд до розробки необхiдних законопроектiв у правоохороннiй сферi, iснуюча концепцiя праворозумiння. сферi та виведенню їх взаємодiї на якiсно новий рiвень: форм їх управлiнської дiяльностi; - доручити Кабiнету Мiнiстрiв України вжити необхiдних заходiв щодо посилення вiдповiдальностi мiнiстерств та вiдомств за виконання приписiв нормативно-правових актiв у галузi боротьби зi злочиннiстю, у тому числi стосовно фiнансування суб’єктiв та об’єкта управлiння; - з метою iнтеграцiї правоохоронної сфери України до єдиного свiтового (європейського) правоохоронного простору (особливо зважаючи на прагнення України набути статусу країни-члена ЄС та стати членом НАТО) передбачити у складi суб’єктiв управлiння у правоохороннiй сферi структуру, до компетенцiї якої має входити органiзацiя взаємодiї з вiдповiдними правоохоронними структурами Захiдної Європи та свiту; - на засiданнях суб’єктiв управлiння у правоохороннiй сферi заслуховувати вiдповiднi звiти керiвникiв правоохоронних органiв (об’єкта управлiння) з метою своєчасного виявлення та ефективного усунення проблем в органiзацiї їх дiяльностi; - з метою оптимального розмежування повноважень мiж правоохоронними органами України (об’єкти управлiння) розробити пропозицiї щодо уточнення компетенцiї правоохоронних органiв та особливостей їх взаємодiї у сферi, що аналiзується, та внести їх в установленому порядку на розгляд Кабiнету Мiнiстрiв України; - проаналiзувати дiяльнiсть правоохоронних органiв України (об’єкта управлiння) та внести в установленому порядку на розгляд Кабiнету Мiнiстрiв України пропозицiї щодо пiдвищення ефективностi дiяльностi у правоохороннiй сферi, оптимiзацiї їх структури з урахуванням можливостей держави щодо фiнансування, а також необхiдностi виключення дублювань окремих функцiй; Особливо хотiлося б пiдкреслити, що процес управлiння у правоохороннiй сферi України розглядається у роботi як серiя безпосереднiх, взаємопов’язаних дiй, низка конкретних напрямкiв дiяльностi, спрямованих на досягнення певних цiлей, про якi ми говорили вище. Дiяльнiсть вiдповiдних суб’єктiв управлiння у правоохороннiй сферi забезпечується шляхом виконання ряду функцiй, пiд якими розумiють окремi перiоди (стадiї), напрямки управлiнської дiяльностi, пов’язанi мiж собою єдиною кiнцевою метою, заради досягнення якої й здiйснюється процес управлiння [116, c. 15–16]. Вiдповiдно до класифiкацiї функцiй управлiння, наданої О. М. Бандуркою [116, с. 15–24], функцiї управлiння подiляються на цiльовi та органiзацiйнi. В результатi проведеного аналiзу змiстовного наповнення цiльових та органiзацiйних функцiй управлiння, можна дiйти висновку, що призначення цiльових функцiй суб’єктiв управлiння у правоохороннiй сферi України полягає в наданнi певної спрямованостi на реалiзацiю мети (цiлi) щодо належного функцiонування правоохоронної сфери України, зокрема шляхом налагодження конструктивного дiалогу мiж усiма суб’єктами та об’єктами управлiння. Оскiльки суть управлiння у правоохороннiй сферi України полягає в досягненнi певної мети, то цiльовi функцiї суб’єктiв управлiння у правоохороннiй сферi України постають не тiльки необхiдним, але й вирiшальним моментом їх управлiнської дiяльностi у сферi, що аналiзується. Так, наприклад, пiсля проведеного дослiдження компетенцiї суб’єктiв управлiння у правоохороннiй сферi України (зокрема у напрямку налагодження ефективної взаємодiї у сферi, що аналiзується) до цiльових функцiй суб’єктiв управлiння можна вiднести такi суто управлiнськi функцiї як функцiї прогнозування й планування. На нашу думку, реалiзацiя функцiй планування та прогнозування сприятиме забезпеченню стратегiчної взаємодiї як всерединi системи суб’єктiв управлiння, так i в об’єктi управлiння. Змiст та призначення органiзацiйних функцiй суб’єктiв управлiння у правоохороннiй сферi України полягає у забезпеченнi життєдiяльностi власних структур, органiзацiї дiяльностi об’єкта управлiння – пiдсистеми правоохоронної сфери України, створеннi необхiдних умов для налагодження стратегiчної й тактичної взаємодiї як мiж суб’єктами, так i мiж iнституцiями об’єкта управлiння й суб’єктами та об’єктом управлiння. Таким чином, серед органiзацiйних функцiй суб’єктiв управлiння можна видiлити наступнi функцiї: - загальноорганiзацiйну, яка передбачає розподiл повноважень мiж суб’єктами та об’єктом управлiння, делегування у разi необхiдностi завдань та повноважень, забезпечення дисциплiни й вiдповiдальностi, можливiсть створення нових структурних пiдроздiлiв з метою досягнення певної мети (наприклад, консультативнi органи, що створенi при Президентовi України); - облiку i контролю, змiст якої полягає в забезпеченнi збору, передачi, збереження та обробки необхiдної iнформацiї (даних облiку), тобто в кiлькiсному обрахуваннi, реєстрацiї та узагальненнi iнформацiї про дiяльнiсть суб’єктiв та об’єкта управлiння, про якiсть виконання управлiнських рiшень об’єктом управлiння, про виявленi вiдповiдностi або невiдповiдностi реального стану об’єкта управлiння заданiй програмi, про те, наскiльки робота, виконана об’єктом управлiння, вiдповiдає висунутим цiлям i завданням; - соцiального забезпечення та соцiального захисту працiвникiв iнституцiй суб’єктiв та об’єктiв управлiння; . Таким чином, можна стверджувати, що на суб’єкти управлiння у правоохороннiй сферi України покладено виконання цiльових та органiзацiйних функцiй управлiння, а на об’єкти управлiння – пiдсистему правоохоронної сфери України (як на безпосереднiх виконавцiв управлiнських рiшень суб’єктiв) покладено виконання, передусiм, органiзацiйних функцiй управлiння виключно в межах своєї компетенцiї. Функцiї об’єктiв управлiння бiльш детально буде розглянуто у наступному пiдроздiлi роботи. завдань) та стану вiдповiдної структури об’єкта управлiння. Визнаючи iснування рiзноманiтних форм державного управлiння (правових, неправових), у роботi вважалося за доцiльне детальнiше зупинитися на такiй правовiй формi, як адмiнiстративнi договори, у наступних пiдроздiлах. взаємодiї мiж усiма суб’єктами управлiння у сферi, що аналiзується, мiж суб’єктами та об’єктами управлiння. Зосередимо увагу на необхiдностi дослiдження взаємодiї суб’єктiв управлiння у правоохороннiй сферi України, оскiльки саме на них покладено завдання щодо здiйснення керiвництва формуванням та реалiзацiєю полiтики у правоохороннiй сферi України. До того ж, саме суб’єкти управлiння у правоохороннiй сферi України уповноваженi розробляти та здiйснювати певнi органiзацiйнi дiї вiдносно об’єктiв управлiння у сферi, що аналiзується. Пiд час аналiзу компетенцiї суб’єктiв управлiння у правоохороннiй сферi України частково було дослiджено особливостi їх взаємодiї один з одним. Зараз хотiлося б акцентувати увагу на наступному: оскiльки суб’єкти управлiння у правоохороннiй сферi України у роботi розглядаються як цiлiсна система складових, що мають спiльнi ознаки, в рамках цiєї системи мають бути чiтко налагодженi прямi та зворотнi зв’язки мiж її елементами, тобто має бути налагоджена ефективна взаємодiя мiж усiма суб’єктами управлiння. Це момент постає вельми важливим, оскiльки зворотнi зв’язки – це ще один обов’язковий компонент управлiнської системи. Інформацiя, що є безпосереднiм наслiдком зворотних зв’язкiв (взаємодiї), постає пiдставою для оцiнки суб’єктом управлiння стану усiєї правоохоронної сфери, ефективностi дiяльностi об’єкта управлiння, коригування суб’єктом управлiння своїх дiй, вироблення нових команд, тобто для формування чергового iмпульсу управлiнського впливу на об’єкт управлiння i, як наслiдок, на всю правоохоронну сферу. усiєї системи в цiлому. Наявнiсть такої тiсної взаємодiї, органiчного зв’язку усiх складових системи суб’єктiв управлiння у правоохороннiй сферi призводить до того, що у взаємодiї iз зовнiшнiм середовищем система цих суб’єктiв завжди має виступати як дещо єдине, що зберiгає свою якiсну визначенiсть. На нашу думку, такий тiсний зв’язок усiх складових системи суб’єктiв управлiння у правоохороннiй сферi зумовлений тим, що зв’язки складових системи суб’єктiв бiльш усталенi та мiцнi, нiж зв’язки цiєї системи та її складових з будь-якими iншими утвореннями. Таким чином, у межах цього пiдроздiлу обґрунтовано та дослiджено систему суб’єктiв державного управлiння у правоохороннiй сферi, адмiнiстративно-правове забезпечення їх дiяльностi, органiзацiйно-правовi засади забезпечення взаємодiї (стратегiчної та тактичної), що сприяють усталеностi системи суб’єктiв управлiння, а також пiдвищенню ефективностi управлiнського впливу суб’єктiв управлiння на iнституцiї об’єкта управлiння – вiдповiдної пiдсистеми правоохоронної сфери – задля забезпечення належної їх дiяльностi та органiзацiї процесу взаємодiї мiж iнституцiями об’єкта управлiння. Вважаємо, що цiлком закономiрними постають наступнi дослiдження щодо особливостей об’єкта управлiння, його органiзацiйної структури, компетенцiй державних iнституцiй (в межах об’єкта управлiння), формування та реалiзацiї з боку об’єкта управлiння власних механiзмiв взаємодiї. Одним iз вихiдних положень дисертацiї є наступне: удосконалення системи державного управлiння у правоохороннiй сферi безпосередньо залежить вiд удосконалення кожної складової цiєї системи. Таким чином, вiдповiдно до концепцiї державного управлiння у правоохороннiй сферi в межах даного пiдроздiлу вважалося за необхiдне визначити та дослiдити ту частину правоохоронної сфери, яка структурована як об’єкт державного управлiння, iснуючi проблеми та можливi шляхи їх подолання. Дозволимо собi ще раз пiдкреслити, що, по-перше, правоохоронна сфера, за ознакою мiнливостi (стабiльностi, спокою), структурується на сферу правотворчої дiяльностi та сферу правоохоронної дiяльностi. По-друге, за ознакою владної управлiнської пiдпорядкованостi, правоохоронна сфера структурується на суб’єкт державного управлiння та об’єкт державного управлiння, якi пов’язанi суб’єктно-об’єктними зв’язками. По-третє, за ознакою широкого (вузького) розумiння правоохоронної дiяльностi, правоохоронна сфера структурується на сферу, де функцiонують органи державної влади, для яких правоохоронна дiяльнiсть є основним видом дiяльностi, i на сферу, де функцiонують органи державної влади, для яких правоохоронна дiяльнiсть є важливою, але супроводжуючою дiяльнiстю. По-четверте, за ознакою юридичної сили нормативно-правових актiв, якi розробляють та приймають усi органи державної влади, що функцiонують у правоохороннiй сферi, зазначена сфера структурується на сферу, де функцiонують наступнi органи державної влади – Верховна Рада України, Президент України, Кабiнет Мiнiстрiв України, Рада нацiональної безпеки i оборони України, – та на сферу, де функцiонують iншi органи державної влади, повноваження яких пов’язанi з дiяльнiстю у правоохороннiй сферi. Водночас у пiдроздiлi 1. 3 дисертацiї наголошувалося на доцiльностi структурування правоохоронної сфери за ознакою рiзновидiв об’єктiв, що охороняються правом, – це сфери щодо охорони прав людини, суспiльства та держави. Крiм того, у пiдроздiлi 1. 3 дисертацiї було обґрунтовано структурування сфери правоохоронної дiяльностi за ознакою об’єкта (суб’єкта) правоохоронної дiяльностi: це сфера суб’єктiв правоохоронної дiяльностi (органи державної влади, компетенцiя яких переважним чином пов’язана з правоохоронною дiяльнiстю); сфера об’єкта правоохоронної дiяльностi (так звана «сфера порушення права», яка постає iнтегруючим утворення, на складовi елементи якого має здiйснюватися вiдповiдний вплив органiв державної влади задля захисту права, таким чином забезпечуючи правопорядок в цiлому). З огляду на ознаку виду порушення права, сфера правоохоронної дiяльностi структурується на сфери охорони права вiд проявiв корупцiї, тероризму, порушення громадського порядку у громадських мiсцях, органiзованої наркозлочинностi та iн. Враховуючи особливостi структурування правоохоронної сфери за рiзними ознаками, у роботi пропонується наступне. По-перше, в якостi об’єкта управлiння розглядати ту складову системи (правоохоронної сфери), в якiй здiйснюється правотворча та правоохоронна дiяльнiсть органiв державної влади, якi за iснуючою класифiкацiєю в адмiнiстративному правi «вiдповiдають» перед державою та суспiльством за адмiнiстративно-полiтичну сферу суспiльного життя. загальної системи державного управлiння у правоохороннiй сферi, тобто самої правоохоронної сфери. По-третє, розглядати взаємодiю органiв державної влади України як важливий чинник забезпечення усталеностi правоохоронної сфери, а отже i належного правопорядку в Українi. Таким чином, забезпечення конструктивної взаємодiї органiв державної влади України, якi функцiонують в межах об’єкта державного управлiння, сприятиме i усталеностi усiєї правоохоронної сфери як системного утворення. По-четверте, виходити iз активної ролi об’єкта управлiння щодо забезпечення конструктивної взаємодiї державних iнституцiй як в межах об’єкта управлiння, так i в межах загальної системи державного управлiння у правоохороннiй сферi. По-п’яте, враховувати управлiнський вплив суб’єктiв державного управлiння у правоохороннiй сферi як на дiяльнiсть органiв державної влади України, якi функцiонують в межах об’єкта управлiння, так i на взаємодiю цих органiв. права, тобто на вiдтворення належного правопорядку. Саме це, на наш погляд, зумовлює необхiднiсть конструктивної взаємодiї цих органiв державної влади, а також формування та здiйснення свого внеску (вiдповiдно до компетенцiї) у забезпечення належного правопорядку. Виходячи iз зазначених вище пропозицiй, а також ґрунтуючись на системнiй моделi взаємодiї органiв державної влади України у правоохороннiй сферi (стратегiчна та тактична взаємодiя), вважаємо за доцiльне дослiдити окремi складовi об’єкта управлiння, а саме їх компетенцiю задля досягнення конкретної мети та реалiзацiю стратегiчної та тактичної взаємодiї, а також органiзацiйно-правових механiзмiв її забезпечення (пiдроздiл 2. 1). Слiд пiдкреслити, що серед органiв державної влади, якi «вiдповiдають» за адмiнiстративно-полiтичну сферу суспiльства, iснують i такi органи, якi прийнято називати правоохоронними. У пiдроздiлi 2. 1 вже була сформована наша позицiя щодо розумiння поняття «правоохороннi органи». Дозволимо собi дещо нагадати з цього приводу. Існує багато точок зору стосовно перелiку правоохоронних органiв. В результатi проведеного аналiзу праць науковцiв (Ю.Є. Аврутiна, О. М. Бандурки, О. К. Безсмертного, М.І. Мельника, М.І. Хавронюка, К. Ф. Гуценка, М. А. Ковальова, К. Б. Левченко, С. Лихової, В. Осадчого, Р. Тевлiна, О. В. Тюрiної, О. О. Чувилева, А. О. Чувилева, О. Д. Тихомирова) [29; 53; 54; 56; 104-108; 189; 190] автор дiйшов висновку, що у наукових колах вiдсутнiй єдиний пiдхiд щодо визначення поняття «правоохороннi органи», розумiння того, якi органи можна вiдносити до правоохоронних, що, у свою чергу, ускладнює вирiшення теоретичних проблем у правоохороннiй сферi та здiйснює негативний вплив на дiяльнiсть цих органiв. Крiм того, слiд пiдкреслити, що у чинному нацiональному законодавствi [2; 48-50; 63; 87; 91; 191; 192] вiдсутнє конституцiйне та iнше нормативно-правове закрiплення поняття та системи правоохоронних органiв та лише приблизно визначено перелiк правоохоронних органiв України. Так, у результатi проведеного аналiзу зазначених вище наукових праць та норм чинного законодавства України, можна дiйти висновку, що у широкому розумiннi до правоохоронних органiв вiдносять практично усi органи державної влади, дiяльнiсть яких тим або iншим чином пов’язана iз правоохоронною сферою, тобто основним завданням дiяльностi яких є пiдтримання правопорядку, забезпечення законностi, охорона права шляхом здiйснення превентивних заходiв та боротьби зi злочиннiстю та iншими правопорушеннями. Таким чином, можна зробити висновок, що до правоохоронних органiв (у широкому розумiннi) вiдносяться органи державної влади, що безпосередньо формують державну полiтику у правоохороннiй сферi – носiї правотворчої функцiї – та керують реалiзацiєю цiєї полiтики (тобто суб’єкти державного управлiння у правоохороннiй сферi, компетенцiя яких була проаналiзована у попередньому пiдроздiлi), та тi органи державної влади, що реалiзують сформовану державну полiтику у правоохороннiй сферi, – носiї правотворчої (у рамках наданої компетенцiї) та правоохоронної функцiй. Слiд зазначити, що до органiв державної влади, що реалiзують державну полiтику у правоохороннiй сферi, належать не лише органи виконавчої влади, на якi безпосередньо покладено виконання приписiв нормативно-правових актiв, а й iншi органи державної влади (наприклад, Прокуратура України). Тобто, пiд органами державної влади, що реалiзовують державну полiтику у правоохороннiй сферi, слiд розумiти правоохороннi органи (у вузькому розумiннi), основним завданням яких є забезпечення нормального функцiонування правоохоронної сфери, та iншi органи державної влади, що «вiдповiдають» за адмiнiстративно-полiтичну сферу суспiльства (наприклад, Збройнi Сили України). Так, до органiв державної влади, що реалiзують державну полiтику у правоохороннiй сферi, вiдносяться: органи прокуратури, внутрiшнiх справ, служби безпеки, митнi органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи i установи виконання покарань, державної контрольно-ревiзiйної служби, рибоохорони, державної лiсової охорони, iншi органи, якi здiйснюють правозастосовнi або правоохороннi функцiї (наприклад, формування Збройних Сил України). У роботi вважалося за доцiльне дослiдити адмiнiстративно-правове та органiзацiйне забезпечення дiяльностi та взаємодiї лише декiлькох iз цих органiв державної влади України, а саме: органiв внутрiшнiх справ, органiв прокуратури, органiв служби безпеки та формувань Збройних Сил України. Перший орган державної влади України, що уповноважений займатися реалiзацiєю державної полiтики у правоохороннiй сферi та компетенцiя якого буде дослiджена в межах даного пiдроздiлу, – це органи прокуратури. Згiдно з чинним нацiональним законодавством органи прокуратури становлять єдину централiзовану систему, що очолюється Генеральним прокурором України [88]. Перш за все хотiлося б вiдзначити, що органи прокуратури не вiдносяться до системи органiв виконавчої влади України, оскiльки вiдповiдно до Конституцiї України [2] виконання покладених на органи прокуратури функцiй та повноважень є самостiйним видом державної дiяльностi. Пiдтвердженням цього постають також специфiчнi функцiї та характер дiяльностi прокуратури, принципи органiзацiї дiяльностi органiв прокуратури та єднiсть завдань цього незалежного централiзованого державного органу. Доцiльнiсть дослiдження саме цього органу державної влади як одного iз суб’єктiв реалiзацiї державної полiтики у правоохороннiй сферi зумовлена iснуванням правоохоронної функцiї у органiв прокуратури. У результатi проведеного ретельного аналiзу функцiй органiв прокуратури та основних принципiв дiяльностi зазначених органiв [88] можна зробити висновок, що з метою належної реалiзацiї наданих їм функцiй органи прокуратури України уповноваженi захищати в межах своєї компетенцiї права та свободи громадян, виключно ґрунтуючись на засадах їх рiвностi перед законом, незалежно вiд нацiонального або соцiального походження, мови, освiти, ставлення до релiгiї, полiтичних переконань, службового чи майнового стану. До того ж, у разi порушення прав та свобод громадян органи прокуратури уповноваженi шляхом розгляду вiдповiдних заяв та скарг, нагляду за додержанням вимог законодавства щодо порядку розгляду скарг всiма органами, пiдприємствами, установами, органiзацiями та посадовими особами вживати необхiдних заходiв (виключно в межах своєї компетенцiї) щодо своєчасного усунення порушень закону та притягнення до вiдповiдальностi осiб, що допустили цi порушення. Особливо слiд наголосити, що усi цi дiї органи прокуратури мають здiйснювати гласно, тобто широко iнформуючи громадськiсть та вiдповiднi органи державної влади про iснуючий стан законностi та правопорядку, про особливостi функцiонування правоохоронної сфери, загрози, що зашкоджують її належному функцiонуванню, та про заходи щодо усунення iснуючих та потенцiйних загроз, а також заходи щодо забезпечення та змiцнення законностi та правопорядку в країнi [193]. Серед основних напрямкiв дiяльностi органiв прокуратури хотiлося б виокремити таку дiяльнiсть як розробка та втiлення у життя низки органiзацiйних заходiв щодо пiдвищення ефективностi прокурорського нагляду за дiяльнiстю iнших правоохоронних органiв, усунення порушень законностi та захисту прав громадян пiд час проведення правоохоронними органами оперативно-розшукової дiяльностi, дiзнання i досудового слiдства. До таких заходiв можна вiднести: прокурорський нагляд за додержанням законiв органами податкової мiлiцiї, нагляд за додержанням законностi пiд час проведення оперативно-розшукової дiяльностi, досудового слiдства та дiзнання органами внутрiшнiх справ, органами Державної прикордонної служби, Державної митної служби тощо. належного функцiонування правоохоронної сфери. Так, уповноваженi представники органiв прокуратури мають право брати участь у засiданнях Верховної Ради України та її органiв, Кабiнету Мiнiстрiв України, колегiй мiнiстерств та iнших центральних органiв виконавчої влади (Генеральний прокурор України та його заступники); у засiданнях Верховної Ради Автономної Республiки Крим та її органiв, Ради Мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, колегiй мiнiстерств, мiнiстерств та вiдомств Автономної Республiки Крим, мiсцевих Рад, їх виконавчих комiтетiв, комiсiй, iнших органiв управлiння (Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республiки Крим, їх заступники); у засiданнях Рад вiдповiдного рiвня, їх виконавчих комiтетiв, iнших органiв мiсцевого самоврядування (прокурори областей, мiст Києва та Севастополя, районнi, мiжрайоннi, мiськi, транспортнi та iншi прирiвнянi до них прокурори, заступники та помiчники прокурорiв) [88]. Хотiлося б пiдкреслити, що у вiдповiдному нормативно-правовому актi [88] чiтко не визначено, з метою вирiшення яких саме питань уповноваженi представники органiв прокуратури мають право брати участь у засiданнях вiдповiдних органiв державної влади. органiв державного управлiння, нагляду та контролю, пiдприємств, установ та органiзацiй, їх об’єднань. Згiдно з чинним законодавством колегiї прокуратур є дорадчими органами та розглядають найбiльш важливi питання, що стосуються додержання законностi та стану правопорядку, тобто забезпечення належного функцiонування правоохоронної сфери та усунення проблемних питань, якi виникають на цьому шляху. Усвiдомлюючи всю значущiсть налагодження ефективного функцiонування правоохоронної сфери шляхом встановлення взаємодiї з усiма суб’єктами, що функцiонують в цiй сферi, органи прокуратури розробляють новi та вдосконалюють вже iснуючi форми взаємодiї, зокрема, постiйно практикують спiльнi виїзди з представниками iнших правоохоронних органiв у конкретнi регiони для вiдпрацювання заходiв по боротьби зi злочиннiстю, а також з окремими її видами, органiзовують роботу спiльних слiдчо-оперативних груп для розкриття та розслiдування резонансних справ, вивчають та заслуховують на оперативних нарадах iнформацiю про стан розслiдування у кримiнальних справах, пiдслiдних органам прокуратури, Мiнiстерству внутрiшнiх справ України, Службi безпеки України та Державнiй податковiй адмiнiстрацiї. Слiд пiдкреслити, що крiм участi в засiданнях вiдповiдних органiв державної влади, присвячених проблемам правоохоронної сфери, та проведення колегiй прокуратур, органи прокуратури мають взаємодiяти практично з усiма правоохоронними органами в частинi належного забезпечення функцiонування правоохоронної сфери, а саме: органами внутрiшнiх справ, служби безпеки, податкової мiлiцiї, митної служби, Вiйськової служби правопорядку у Збройних Силах України тощо. Звiсно, що рiшення про необхiднiсть та прiоритетнi напрямки такої взаємодiї та координацiї зусиль уповноваженi приймати Генеральний прокурор України та пiдпорядкованi йому прокурори в частинi наданої їм компетенцiї. Так, з метою налагодження конструктивного дiалогу з представниками iнших правоохоронних органiв та встановлення дiєвої взаємодiї з питань забезпечення належного функцiонування правоохоронної сфери уповноваженi представники органiв прокуратури мають право скликати координацiйнi наради, створювати вiдповiднi робочi групи, витребувати статистичну та iншу необхiдну iнформацiю, брати безпосередню участь в органiзацiї нарад Координацiйного комiтету по боротьбi з органiзованою злочиннiстю та корупцiєю при Президентi України тощо. В якостi одного iз прикладiв налагодження конструктивного дiалогу мiж органами прокуратури та iншими правоохоронними органами щодо забезпечення належного функцiонування правоохоронної сфери можна назвати постiйне проведення спiльних засiдань колегiй Генеральної прокуратури України та Мiнiстерства внутрiшнiх справ України, у ходi яких обговорюється стан протидiї злочинностi та виробляються принципово новi шляхи усунення усiх iснуючих та потенцiйних небезпек у правоохороннiй сферi. Наступним прикладом конструктивного дiалогу органiв прокуратури та представникiв iнших правоохоронних органiв України постає створення вiдповiдним Указом Президента України [194] Мiжвiдомчої робочої групи з питань протидiї контрабандi та порушенням митних правил, основними учасниками якої постають представники органiв прокуратури та органiв служби безпеки. Особливу увагу хотiлося б придiлити тому факту, що органи прокуратури, крiм налагодження ефективної взаємодiї з iншими правоохоронними органами у правоохороннiй сферi, спрямовують свою дiяльнiсть також i на налагодження конструктивного дiалогу з iншими органами державної влади, зокрема, з Радою нацiональної безпеки i оборони України, Кабiнетом Мiнiстрiв України, Президентом України та Верховною Радою України. Зазначений вид дiалогу вiдбувається у виглядi систематичного надання необхiдної звiтної iнформацiїпро результати дiяльностi органiв прокуратури за попереднiй рiк; про стан злочинностi у вiйськових формуваннях держави протягом року; про результати перевiрок додержання законiв у газодобувнiй сферi; законностi рiшень органiв мiсцевого самоврядування стосовно дiяльностi друкованих засобiв масової iнформацiї; протидiї злочинностi i корупцiї. Вищезазначенi органи державної влади пiсля отримання та ретельного вивчення необхiдної iнформацiї вiд органiв прокуратури щодо особливостей функцiонування правоохоронної сфери розроблять у виглядi нормативно-правових актiв низку правових та органiзацiйних заходiв, спрямованих на своєчасне усунення загроз (як реальних, так i потенцiйних), що виникають у правоохороннiй сферi та загрожують її нормальному функцiонуванню; розробляють чiткий механiзм взаємодiї органiв прокуратури з iншими правоохоронними органами щодо забезпечення нормального функцiонування правоохоронної сфери, а отже належного правопорядку. На нашу думку, виконання усiх приписiв, що будуть мiститися в таких нормативно-правових актах, сприятиме суттєвому пiдвищенню рiвня взаємодiї органiв прокуратури з органами державної влади, правоохоронними та контролюючими органами, що загалом позитивно позначиться на кримiногеннiй ситуацiї, станi законностi та правопорядку в державi. Наступний правоохоронний орган, повноваження якого хотiлося б дослiдити в рамках даного пiдроздiлу, – це органи Служби безпеки України. Вiдповiдно до чинного нацiонального законодавства [2; 48], Служба безпеки України має статус державного правоохоронного органу спецiального призначення, який забезпечує державну безпеку України. До того ж, зазначений правоохоронний орган є спецiально уповноваженим органом державної влади у сферi контррозвiдувальної дiяльностi, охорони державної таємницi та головним органом у сферi боротьби з тероризмом. Серед завдань Служби безпеки України у правоохороннiй сферi можна виокремити наступнi:захист державного суверенiтету, конституцiйного ладу, територiальної цiлiсностi, економiчного, науково-технiчного i оборонного потенцiалу України, законних iнтересiв держави та прав громадян вiд розвiдувально-пiдривної дiяльностi iноземних спецiальних служб, посягань з боку окремих органiзацiй, груп та осiб; забезпечення охорони державної таємницi; попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинiв проти миру i безпеки людства, тероризму, корупцiї та органiзованої злочинної дiяльностi у сферi управлiння i економiки та iнших протиправних дiй, якi безпосередньо створюють загрозу життєво важливим iнтересам України. Хотiлося б акцентувати увагу, що переважна бiльшiсть завдань Служби безпеки України безпосередньо вiдноситься до завдань цього органу саме у правоохороннiй сферi. Отже, вважаємо за необхiдне дослiдити компетенцiю Служби безпеки України як одного iз правоохоронних органiв, що функцiонують та взаємодiють з iншими правоохоронними органами у правоохороннiй сферi. Зазначимо, що пiд час виконання покладених на неї обов’язкiв у правоохороннiй сферi Служба безпеки України з метою своєчасного припинення та розкриття злочинiв у виняткових випадках має право тимчасово обмежувати визначенi чинним нацiональним законодавством права та обов’язки громадян. Але, цi обмеження можуть носити виключно винятковий та тимчасовий характер i можуть застосовуватися виключно щодо особи, в дiях якої є ознаки тяжкого (особливо тяжкого) злочину, та у випадках, передбачених законодавством України [195; 196], з метою захисту прав i свобод iнших осiб та забезпечення безпеки суспiльства й держави в цiлому. влади та мiсцевого самоврядування [197]. Вважаємо, що з метою якiсного зменшення кiлькостi виявлених випадкiв корупцiї серед працiвникiв органiв державної влади (у тому числi правоохоронних органiв) необхiдно здiйснення не лише поодиноких заходiв боротьби з проявами корупцiї виключно Службою безпеки України, а й налагодження дiєвої взаємодiї з iншими правоохоронними органами шляхом розробки спiльних органiзацiйно-правових заходiв щодо протидiї проявам корупцiї. Наступним напрямком дiяльностi Служби безпеки України у правоохороннiй сферi постає боротьба з тероризмом. Звiсно, що такий прiоритетний напрямок дiяльностi Служба безпеки України не може реалiзовувати самостiйно, без сприяння iнших органiв державної влади України (у першу чергу правоохоронних). Саме тому, з метою сприяння дiяльностi Служби безпеки України у правоохороннiй сферi та належному виконанню покладених на неї обов’язкiв щодо боротьби з тероризмом та координацiї дiяльностi суб’єктiв, що проводять антитерористичнi заходи, було створено при Службi безпеки України Антитерористичний центр. Слiд вiдмiтити, що дiяльнiсть щодо протидiї тероризму не обмежується виключно дiяльнiстю Служби безпеки України та Антитерористичним центром. Так, Служба безпеки України має обов’язково взаємодiяти не лише з усiма правоохоронними органами щодо розробки та впровадження низки заходiв, спрямованих у першочерговому порядку попередити проведення терористичних актiв, а й з усiма iншими органами державної влади, дiяльнiсть яких тiєю або iншою мiрою вiдбувається у правоохороннiй сферi. Так, наприклад, Служба безпеки України обов’язково має взаємодiяти з Верховною Радою України шляхом надання їй законопроектiв у сферi боротьби з тероризмом, з Кабiнетом Мiнiстрiв України шляхом спiльної розробки низки практичних заходiв, спрямованих на недопущення вчинення терористичних актiв, та розробки дiєвого механiзму їх реалiзацiї тощо. Крiм того, що стосується особливостей взаємодiї Служби безпеки України з органами державної влади України, то хотiлося б зазначити, що одним iз прiоритетних напрямкiв дiяльностi Служби безпеки України постає здiйснення iнформацiйно-аналiтичного забезпечення (оцiнки, пропозицiї та прогнози аналiтикiв) вищих та мiсцевих органiв державної влади України. Саме завдяки наданiй iнформацiйно-аналiтичнiй пiдтримцi стає можливим обґрунтоване та своєчасне прийняття важливих державних рiшень, у тому числi щодо виявлення та протидiї загрозам (як iснуючим, так i потенцiйним) нацiональнiй безпецi України. й прозоростi в дiяльностi органiв державної безпеки та змiцнення довiри до них з боку суспiльства в рамках Служби безпеки України було створено Громадську раду при Службi безпеки України [198]. Наступний орган державної влади України, на який покладено реалiзацiю правоохоронної функцiї, – це Збройнi Сили України, основним призначенням яких постає забезпечення власної воєнної безпеки та оборони, пiдтримання мiжнародної стабiльностi. Згiдно з чинним нацiональним законодавством [2; 199], Збройнi Сили України – це вiйськове формування, на яке покладається оборона України, захист її суверенiтету, територiальної цiлiсностi та недоторканостi, забезпечення охорони повiтряного простору держави та пiдводного простору в межах територiального моря України у випадках, визначених законом, участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом. Слiд пiдкреслити, що Збройнi Сили України виконують покладенi на них обов’язки не тiльки у воєнний час, а й у мирний пiд час забезпечення належного функцiонування правоохоронної сфери, тобто належного правопорядку. Так, у мирний час з метою забезпечення ефективного функцiонування правоохоронної сфери з’єднання, вiйськовi частини та пiдроздiли Збройних Сил України можуть залучатися до здiйснення заходiв правового режиму воєнного i надзвичайного стану, посилення охорони державного кордону України i виключної (морської) економiчної зони, континентального шельфу України та їх правового оформлення, лiквiдацiї надзвичайних ситуацiй природного та техногенного характеру [199]. оборони України та Збройних Сил України щодо вдосконалення дiяльностi цього органу державної влади, зокрема щодо належної реалiзацiї ним правоохоронної функцiї, та приведення його дiяльностi у вiдповiднiсть до кращих свiтових стандартiв сприятимуть налагодженню ефективного функцiонування правоохоронної сфери в Українi. Наголошено також на необхiдностi здiйснення процесу трансформацiї Збройних Сил України, який має вiдбуватися виключно пiсля визначення прiоритетних напрямiв такої трансформацiї, до числа яких має належати й забезпечення ефективного функцiонування правоохоронної сфери. На нашу думку, з метою ефективного забезпечення функцiонування правоохоронної сфери, належного правопорядку Збройними Силами України, у тому числi з метою розробки та впровадження узгоджених крокiв у цьому напрямку, спiльно з правоохоронними органами, необхiдно поступово та зважено впроваджувати програмно-цiльовий метод планування, зорiєнтований на певнi спроможностi зазначеного органу. Крiм того, вважаємо, що необхiдно створити вiдповiдну систему управлiння та координацiї трансформацiйних процесiв в Збройних Силах України, основним завданням якої поставатиме реалiзацiя єдиної державної стратегiї пiдвищення ефективностi та результативностi дiяльностi Збройних Сил України у правоохороннiй сферi, зокрема, шляхом зваженого впровадження сучасних iнформацiйних технологiй управлiння процесами, що вiдбуваються у Збройних Силах України, з урахуваннямзовнiшнiх та внутрiшнiх факторiв. Мiнiстерство внутрiшнiх справ України. Слiд акцентувати увагу, що МВС України постає тим органом державної влади, який було створено саме з метою забезпечення належної реалiзацiї правоохоронної функцiї задля належного функцiонування соцiально-правового механiзму забезпечення прав i свобод людини та громадянина. Так, вiдповiдно до чинного нацiонального законодавства [89], МВС України є головним органом у системi центральних органiв виконавчої влади з питань формування i реалiзацiї державної полiтики у сферi захисту прав i свобод людини та громадянина, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, захисту об’єктiв права власностi, iнтересiв суспiльства i держави вiд протиправних посягань, безпеки дорожнього руху, громадянства, iммiграцiйної та паспортної роботи, протидiї незаконнiй мiграцiї. Враховуючи визначення правоохоронної сфери, що було надано у роботi, та результати проведеного аналiзу основних завдань МВС України [89], можна дiйти висновку, що прiоритетним завданням сьогодення для МВС України постає забезпечення прав та свобод людини та громадянина на рiвнi свiтових стандартiв. У роботi вважалося за необхiдне бiльш детально зупинитися на аналiзi дiяльностi МВС України щодо виконання покладеного на нього завдання, особливо зважаючи на збiльшення кiлькостi випадкiв порушень прав людини саме працiвниками зазначеного органу. Отже, з метою належного забезпечення захисту прав i свобод людини та громадянинашляхом налагодження системи вiдомчого контролю за дотриманням прав людини в роботi органiв внутрiшнiх справ, у вiдповiдностi з мiжнародними стандартами в галузi правоохоронної дiяльностi,у складi МВС України було створено Управлiння монiторингу дотримання прав людини в дiяльностi ОВС [203]. До основних завдань Управлiння монiторингу дотримання прав людини в дiяльностi ОВС пiд час реалiзацiї правоохоронної функцiї вiднесено наступнi: - здiйснення контрольно-наглядових функцiй за дотриманням прав людини в дiяльностi служб та пiдроздiлiв ОВС; - вивчення та аналiз проблемних питань у дiяльностi органiв внутрiшнiх справ стосовно дотримання прав людини, пiдготовка аналiтично-iнформацiйних матерiалiв з цих питань для керiвництва та членiв колегiї МВС України; суду з прав людини; розробка та внесення спiльно зi структурними пiдроздiлами МВС України необхiдних пропозицiй щодо вдосконалення проектiв нормативно-правових актiв МВС України, вiдомчої статистики та форм звiтностi; монiторинг чинного законодавства у галузi забезпечення прав людини в дiяльностi правоохоронних органiв; та громадянина в дiяльностi ОВС, координацiя їх взаємодiї з пiдроздiлами та службами органiв внутрiшнiх справ; - координацiя взаємодiї МВС України, територiальних органiв i пiдроздiлiв внутрiшнiх справ України з органами виконавчої влади, мiжнародними та нацiональними неурядовими органiзацiями в галузi прав людини [203]. обов’язкiв у правоохороннiй сферi, активiзацiї участi громадськостi у впровадженнi правоохоронної полiтики в галузi забезпечення прав людини, було створено консультативно-дорадчий орган – Громадську раду при МВС України з питань забезпечення прав людини, що складається з представникiв керiвництва МВС України та громадських органiзацiй правозахисного характеру [204, 205]. мiлiцiї серед населення, що, у свою чергу, безпосередньо впливатиме на рiвень забезпечення ефективного функцiонування правоохоронної сфери [206]. З метою пiдвищення ефективностi дiяльностi Громадської ради при МВС України у правоохороннiй сферi та виведення зазначеної дiяльностi на вiдповiдний рiвень, створення умов для демократизацiї та прозоростi дiяльностi органiв внутрiшнiх справ, попередження i недопущення порушень конституцiйних прав i свобод людини та громадянина, захисту їх законних iнтересiв, а також активiзацiї участi України в процесах європейської iнтеграцiї, було створено постiйно дiючi мобiльнi групи з монiторингу забезпечення прав i свобод людини та громадянина в дiяльностi органiв внутрiшнiх справ [207]. У роботi також дослiджено органiзацiйно-правовi заходи МВС України щодо протидiї корупцiї в органах державної влади, ксенофобiї, расової та етнiчної дискримiнацiї в українському суспiльствi [208]. Це дозволило переконатися, що МВС України налаштовано на реформування своєї дiяльностi насамперед на людину, на впровадження європейських принципiв та стандартiв пiд час реалiзацiї правоохоронної функцiї. Як вже неодноразового наголошувалося у роботi, ефективне забезпечення функцiонування правоохоронної сфери безпосередньо залежить не тiльки вiд поодиноких, хоча й добре вiдпрацьованих, заходiв правоохоронних органiв та iнших органiв державної влади, що реалiзовують правоохоронну функцiю. Необхiдною передумовою належного функцiонування правоохоронної сфери постає чiтко налагоджена взаємодiя усiх органiв державної влади, що реалiзовують правоохоронну функцiю. Саме з метою сприяння налагодженню конструктивного дiалогу мiж правоохоронними органами та iншими органами державної влади, що функцiонують у правоохороннiй сферi, було прийнято низку нормативно-правових актiв, першочергову увагу серед яких хотiлося б придiлити наступним: Інструкцiї «Про взаємодiю правоохоронних та iнших державних органiв у боротьбi iз злочиннiстю» [209] та Указу Президента України «Про заходи щодо змiцнення правопорядку i посилення взаємодiї мiсцевих органiв виконавчої влади та правоохоронних органiв» [210]. До основних напрямкiв взаємодiї правоохоронних органiв та iнших органiв державної влади, що функцiонують у правоохороннiй сферi, можна вiднести: органiзацiю реалiзацiї державної полiтики у правоохороннiй сферi; спiльну розробку заходiв щодо виявлення, припинення, розкриття, розслiдування та профiлактики злочинiв та iнших правопорушень; розшук та затримання злочинцiв; охорона громадського порядку та забезпечення громадської безпеки; вдосконалення нормативно-правової бази у правоохороннiй сферi, зокрема, шляхом розробки спiльних нормативно-правових актiв тощо. У результатi аналiзу зазначених нормативно-правових актiв [209; 210] було зроблено наступний висновок: прiоритетнi напрямки взаємодiї правоохоронних органiв та iнших органiв державної влади, що функцiонують у правоохороннiй сферi, мають реалiзовуватися у наступних формах взаємодiї: розробка та реалiзацiя спiльних планiв, програм, прийняття погоджених рiшень щодо реалiзацiї державних програм боротьби iз злочиннiстю, виконання нових законiв та нормативно-правових актiв органiв влади України у правоохороннiй сферi;- створення робочих груп за iнiцiативою правоохоронних органiв для пiдготовки нових законопроектiв, пропозицiй про змiни i доповнення законодавства у правоохороннiй сферi;- видання спiльних вiдомчих нормативних актiв, регламентуючих порядок взаємодiї пiд час реалiзацiї нормативно-правових актiв органiв влади України та здiйсненнi заходiв щодо забезпечення належного функцiонування правоохоронної сфери;- спiльне вивчення практики застосування законодавства з питань забезпечення ефективного функцiонування правоохоронної сфери з метою розробки єдиних рекомендацiй по його виконанню, виявлення недолiкiв та прогалин i пiдготовки погоджених пропозицiй щодо їх усунення;- створення спiльних робочих груп представникiв правоохоронних органiв для вивчення окремих проблемних питань, що виникають у правоохороннiй сферi (зокрема вивчення iснуючих та потенцiйних загроз правам людини та нормальному функцiонуванню держави й життєдiяльностi суспiльства у рiзноманiтних сферах), та розробки пропозицiй щодо їх вирiшення;- своєчасне взаємне iнформування правоохоронними органами та iншими органами державної влади, що реалiзовують правоохоронну функцiю, один одного про виявленi ними в процесi здiйснення правоохоронної функцiї причини та умови, що сприяють злочинам та iншим правопорушенням, безпосередня боротьба з якими вiднесена до компетенцiї iншого правоохоронного органу; - визначення порядку iнформування населення про факти порушення конституцiйних прав i свобод громадян з боку правоохоронних органiв та про заходи реагування на такi порушення; в пiдроздiлах правоохоронних органiв та iнших органiв державної влади, що реалiзовують правоохоронну функцiю, працiвникiв, вiдповiдальних за органiзацiю взаємодiї з аналогiчними пiдроздiлами iнших правоохоронних органiв та органiв державної влади;- вжиття правоохоронними органами спiльних заходiв згiдно iз спецiальними планами для забезпечення громадського порядку i безпеки пiд час проведення масових полiтичних, громадських i спортивних заходiв, у випадках групових порушень громадського порядку та масових безпорядкiв, у мiсцях стихiйного лиха, аварiй i катастроф, а також розробка та здiйснення спiльних заходiв щодо змiцнення громадського порядку в населених пунктах iз складною кримiногенною обстановкою;- вирiшення питань щодо фiнансування програм профiлактики злочинностi та забезпечення ефективного функцiонування правоохоронної сфери тощо. На нашу думку, iснування такої значної кiлькостi форм взаємодiї правоохоронних органiв та iнших органiв державної влади, що реалiзовують правоохоронну функцiю, сприяє налагодженню конструктивної взаємодiї на усiх рiвнях, починаючи з державного рiвня (мiж центральними апаратами органiв) та обласного рiвня й закiнчуючи мiським i районним рiвнем, оскiльки на державному рiвнi приймаються вiдповiднi рiшення щодо налагодження конструктивної взаємодiї мiж рiзними органами, а на мiському та районному рiвнях, в основному, займаються реалiзацiєю зазначених рiшень та впровадженням у життя низки заходiв щодо забезпечення належного функцiонування правоохоронної сфери. Водночас вважаємо перспективною також таку правову форму взаємодiї як адмiнiстративний договiр (мова про який буде йти у наступному пiдроздiлi). Слiд пiдкреслити, що належне функцiонування правоохоронної сфери значною мiрою залежить вiд ефективностi дiяльностi органiв державної влади, якi не лише формують державну полiтику у правоохороннiй сферi (суб’єкти державного управлiння у правоохороннiй сферi), а й безпосередньо займаються її реалiзацiєю (зокрема, органи виконавчої влади). Існуючий на сьогоднi рiвень дiяльностi цих органiв, на жаль, не вiдповiдає потребам суспiльства, людини та держави, що пов’язано як з об’єктивними, так i суб’єктивними причинами. Вважаємо, що недостатньо ефективна дiяльнiсть зумовлена не завжди високим рiвнем професiоналiзму працiвникiв суб’єктiв державного управлiння у правоохороннiй сферi та суб’єктiв, що безпосередньо займаються реалiзацiєю державної полiтики у правоохороннiй сферi. Останнiм часом багато мови йде про паралелiзм, дублювання функцiй рiзноманiтними правоохоронними органами та iншими органами державної влади, що реалiзовують правоохоронну функцiю, дисбаланс повноважень та вiдповiдальностi, занадто високу чисельнiсть працiвникiв правоохоронних органiв, що дає певнi пiдстави висловити побоювання вiдносно перетворення України на полiцейську державу. Хотiлося б пiдкреслити, що це питання є дуже непростим, воно потребує поглибленого вивчення та спокiйного розгляду з урахуванням усталеної практики європейських держав та сучасного стану в Українi. На нашу думку, необхiдно, насамперед, визначитися з тим, якi органи i за якою ознакою мають називатися правоохоронними, скiльки їх має iснувати у державi, на яких принципах i за якими ознаками вони мають бути об’єднанi у правоохоронну систему держави. До того ж, вельми актуальним постає подальше визначення функцiй i повноважень Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Мiнiстерства внутрiшнiх справ України, iнших правоохоронних органiв та органiв державної влади, що реалiзовують правоохоронну функцiю, а також вирiшення непростого та неоднозначного питання – створення Нацiональної служби розслiдувань. Зважаючи на реформування правоохоронних органiв та усiєї правоохоронної системи хотiлося б акцентувати увагу на тому, що цi кроки вимагають часу, певної послiдовностi, обґрунтованостi та етапностi. На наш погляд, цей процес має визначатися не масштабами тих чи iнших правоохоронних структур, а логiкою, об’єктивними, нагальними вимогами нових реалiй сьогодення. До того ж, якщо мова йде про реформування усiєї правоохоронної системи, то треба обмежити свавiлля держави шляхом створення дiючої системи правоохоронних органiв, здатної повноцiнно охороняти i захищати основнi права, свободи i законнi iнтереси людини i громадянина, а також дiючою в межах правового закону. Вважаємо, що правоохороннi органи, у нинiшньому своєму виглядi, можуть суттєво гальмувати реалiзацiю євроiнтеграцiйної стратегiї нашої держави, оскiльки пiд час здiйснення правоохоронної дiяльностi цi державнi iнституцiї не адаптуються до принципiв та стандартiв Європейського Союзу, а також часто не зважають на рекомендацiї Ради Європи, членом якої з 1995 року є Україна. Усвiдомлюючи необхiднiсть спiвробiтництва правоохоронних органiв України з вiдповiдними структурами ЄС, а також визнаючи значення впровадження європейських принципiв та стандартiв задля удосконалення взаємодiї органiв державної влади України у правоохороннiй сферi, у подальшому розглянемо цi питання в окремому пiдроздiлi дисертацiї. Аналiз компетенцiї вiдповiдних органiв державної влади України, що реалiзують державну полiтику у правоохороннiй сферi, органiзацiйно-правового забезпечення їх дiяльностi та взаємодiї дозволяє дiйти наступних висновкiв. Передусiм зазначимо те, що є спiльним для цих органiв. По-перше, спiльнiсть таких напрямiв функцiонування держави, як оборона, державна безпека, внутрiшнi справи, прокурорська дiяльнiсть та iн., полягає не стiльки в методах реалiзацiї їх повноважень, скiльки у забезпеченнi зовнiшньої та внутрiшньої безпеки держави та суспiльства, отже в охороннiй сутностi їх соцiального призначення та практичного функцiонування. Таким чином, i органи внутрiшнiх справ, i органи служби безпеки, i органи прокуратури, i формування Збройних Сил України реалiзують охоронну функцiю держави. По-друге, зазначенi органи державної влади України функцiонують у тiй складовiй правоохоронної сфери, яка була визначена як об’єкт державного управлiння. органiв. Аналiз компетенцiйних нормативно-правових актiв (законiв України «Про Службу безпеки України», «Про мiлiцiю», «Про прокуратуру», «Про Збройнi Сили України») свiдчить, що в нормах цих актiв закрiплено цiлi дiяльностi зазначених органiв державної влади, якi постають невiд’ємною складовою стратегiчної мети, – формування та забезпечення належного правопорядку у державi. Отже, використовуючи свої повноваження, зазначенi органи здiйснюють свiй внесок у досягнення стратегiчної мети державної полiтки у правоохороннiй сферi. Зважаючи на визначення сутностi поняття стратегiчної взаємодiї (пiдроздiл 2. 1 дисертацiї), є усi пiдстави вважати, що складовi об’єкта державного управлiння (вiдповiднi державнi iнституцiї) взаємодiють, використовуючи органiзацiйно-правовий механiзм стратегiчної взаємодiї. порушення права. Наприклад, органи внутрiшнiх справ України передусiм спрямовують свою дiяльнiсть на охорону прав та свобод людини та громадянина; формування Збройних Сил України передусiм спрямовують свою дiяльнiсть на охорону суверенних прав держави вiд воєнних загроз; органи державної безпеки передусiм спрямовують свою дiяльнiсть на охорону прав держави вiд загроз контррозвiдувальної дiяльностi, терористичної дiяльностi, корупцiї в органах державної влади тощо. При цьому iснують такi задачi для зазначених органiв, для вирiшення яких їм достатньо власних повноважень та власних людських i матерiально-технiчних ресурсiв. І в цьому випадку необхiдно залучення додаткових ресурсiв, наприклад, пiдроздiлiв Збройних Сил України, органiв прокуратури та органiв державної безпеки. Це постає цiлком можливим, оскiльки цi органи мають певнi повноваження щодо захисту прав i свобод людини та громадянина, а також охорони громадського порядку. Аналогiчна ситуацiя спостерiгається, коли органам державної безпеки необхiдна допомога органiв внутрiшнiх справ, пiдроздiлiв Збройних Сил пiд час боротьби iз небезпечними терористичними актами. Як у першому, так i у другому випадку йдеться про так звану тактичну взаємодiю, органiзацiйно-правовими механiзмами якої можуть бути: видання спiльних нормативно-правових актiв, укладання адмiнiстративних договорiв, створення спiльних груп тощо. Таким чином, у межах цього пiдроздiлу було дослiджено компетенцiю органiв державної влади, що функцiонують в межах об’єкта управлiння. Показано роль стратегiчної та тактичної взаємодiї, органiзацiйно-правових механiзмiв її реалiзацiї у процесi удосконалення об’єкта державного управлiння – пiдсистеми правоохоронної сфери. На нашу думку, отриманi висновки та пропозицiї сприятимуть забезпеченню належного правопорядку в державi. 4. Роль адмiнiстративних договорiв у правовому регулюваннi взаємодiї органiв державної влади України у правоохороннiй сферi Загальновiдомим постає той факт, що адмiнiстративне право є однiєю iз провiдних галузей у системi права України. Необхiднiсть iснування зазначеної галузi права зумовлена вiдповiдними потребами регулювання суспiльних вiдносин та процесiв, що вiдбуваються у суспiльствi. Тобто, завдяки iснуючим адмiнiстративно-правовим нормам держава здатна здiйснювати цiлеспрямований вплив на суспiльнi вiдносини, внаслiдок чого зазначенi суспiльнi вiдносини перетворюються на адмiнiстративно-правовi (державно-управлiнськi) вiдносини, першочергове мiсце всерединi яких належить прiоритету забезпечення реалiзацiї та захисту прав i свобод громадян. проведеного аналiзу iснуючих точок зору зазначених науковцiв щодо визначення адмiнiстративно-правових норм, у роботi вважалося за доцiльне приєднатися до точки зору В. Б. Авер’янова стосовно розумiння адмiнiстративно-правових норм [1, с. 108]. Так, у роботi пiд адмiнiстративно-правовими нормами розумiються встановленi, санкцiонованi або ратифiкованi державою, формально визначенi, юридично обов’язковi, охоронюванi засобами державного примусу правила поведiнки учасникiв суспiльних вiдносин у сферi реалiзацiї виконавчої влади та управлiнської дiяльностi державних органiв i органiв мiсцевого самоврядування, якi забезпечують умови реалiзацiї учасниками своїх прав та виконання покладених на них обов’язкiв. У пiдроздiлах 2. 2 та 2. 3 дисертацiї пiд час аналiзу адмiнiстративно-правових повноважень суб’єктiв державного управлiння у правоохороннiй сферi та особливостей їх взаємодiї, компетенцiї окремих правоохоронних органiв щодо забезпечення належного функцiонування правоохоронної сфери та налагодження якiсно нового рiвня взаємодiї у цьому напрямку було проаналiзовано цiлу низку нормативно-правових актiв Верховної Ради України, Президента України, Кабiнету Мiнiстрiв України та рiзних мiнiстерств та вiдомств, в яких, власне, й мiстилися вiдповiднi адмiнiстративно-правовi норми. Проаналiзованi у попереднiх пiдроздiлах адмiнiстративно-правовi норми регулюють суспiльнi вiдносини у сферi функцiонування вiдповiдних управлiнських iнститутiв публiчної влади у напрямку забезпечення ефективного функцiонування правоохоронної сфери, встановлення злагодженостi та скоординованостi усiх уповноважених органiв державної влади та мiсцевого самоврядування, органiзацiї якiсно нового рiвня взаємодiї у сферi, що аналiзується. Власне це i вiдокремлює проаналiзованi адмiнiстративно-правовi норми вiд правових норм iнших галузей права. формальне визначення загальнообов’язкових правил поведiнки; забезпечення їх дотримання шляхом застосування юридичного примусу, низки органiзацiйних, роз’яснювальних та стимулюючих заходiв; закрiплення у вiдповiдних правових актах, що видають уповноваженими на те державними органами [1, с. 109]. Наступний момент, на якому хотiлося б акцентувати увагу, – можливiсть закрiплення певних правил поведiнки не тiльки у нормативно-правових актах, а й в iнших документах (що мають прийматися виключно у суворiй вiдповiдностi до нормативно-правових актiв), на першому мiсцi серед яких знаходяться адмiнiстративнi договори. В адмiнiстративних договорах, так само як в рiзних адмiнiстративно-правових актах або правових актах, що мiстять, серед iншого, i адмiнiстративно-правовi норми, можуть бути закрiпленi норми, якi мають двостороннiй (або багатостороннiй) характер, чiтко визначають можливi варiанти поведiнки суб’єктiв, що їх пiдписали, забезпечують дотримання встановлених норм шляхом застосування юридичного примусу, низки органiзацiйних, роз’яснювальних та стимулюючих заходiв тощо. Отже, можна дiйти наступного висновку: норми, що мiстяться в адмiнiстративному договорi, мають багато спiльних рис з адмiнiстративно-правовими нормами, що мiстяться в рiзноманiтних правових актах. Єдиною вiдмiннiстю постає той факт, що знаходяться вони в рiзних джерелах: першi – в адмiнiстративному договорi, а другi – в нормативно-правових актах. Ще однiєю вiдмiннiстю адмiнiстративних договорiв вiд адмiнiстративно-правових актiв постає той факт, що адмiнiстративний договiр, на вiдмiну вiд прямого владного припису адмiнiстративно-правового акту, дозволяє врахувати та забезпечити всi iнтереси пiдвладної сторони, що певною мiрою постає добрим стимулом для своєчасного та ефективного виконання покладених на неї обов’язкiв. Адмiнiстративний договiр, як один iз найбiльш ефективних та демократичних засобiв регулювання дiяльностi вiдповiдних органiв державної влади та мiсцевого самоврядування, постає одним iз необхiдних джерел ефективного здiйснення державного управлiння у прiоритетних сферах суспiльного життя (у тому числi i у правоохороннiй). До того ж, хотiлося б акцентувати увагу, що результативнiсть та ефективнiсть дiяльностi органiв державної влади багато в чому залежить вiд правильного вибору ними напрямкiв реалiзацiї наданих їм чинним законодавством владних повноважень, у тому числi шляхом укладання адмiнiстративних договорiв. Таким чином, слiд зазначити, що зважене та обґрунтоване використання такої особливої правової форми регулювання управлiнських вiдносин, як укладання адмiнiстративних договорiв, значно розширює можливостi держави та дозволяє органам державної влади бiльш ефективно та рацiонально виконувати покладенi на них обов’язки у прiоритетних сферах суспiльного життя (у тому числi i у правоохороннiй). На перший погляд, договiрнi правовiдносини у сферi виконавчої влади суперечать загальновизнаному призначенню управлiнської дiяльностi, що передбачає вiдповiдну iєрархiю органiв виконавчої влади, їх певну пiдпорядкованiсть, пiдконтрольнiсть та пiдзвiтнiсть. Але, враховуючи новiтнi тенденцiй розвитку суспiльних вiдносин у прiоритетних сферах, у самому змiстовному наповненнi державного управлiння вiдбуваються певнi змiни та вносяться вiдповiднi корективи. Однiєю з таких змiн i постає можливiсть використання договiрного регулювання адмiнiстративних правовiдносин. Таким чином, в рамках даного пiдроздiлу буде проаналiзовано поняття та сутнiсть адмiнiстративних договорiв взагалi, а також практичнi аспекти застосування адмiнiстративного договору в дiяльностi суб’єктiв державного управлiння у правоохороннiй сферi, а також для вдосконалення взаємодiї державних iнституцiй, що функцiонують в межах об’єкта управлiння. Ще з середини ХХ столiття Е. Форстхоффом була висловлена думка, що сучасна держава здiйснює не лише владний вплив, а й здiйснює позитивне державне управлiння, що зумовлює виникнення нових форм державного управлiння [215, с. 35]. Вiдповiдно до зазначеної точки зору, для здiйснення ефективного позитивного державного управлiння недостатньо традицiйних класичних публiчно-правових (владних) форм управлiння. Погоджуємося з думкою Е. Форстхоффа [215, с. 35], що позитивне державне управлiння передбачає, що суб’єкт державного управлiння може обирати не тiльки публiчно-правову форму регулювання правовiдносин, а й приватно-правову форму правовiдносин, що складаються, наприклад, мiж суб’єктом публiчного управлiння та громадянином. Саме можливiсть здiйснення позитивного державного управлiння у приватно-правових формах, зокрема використання положень приватного права, у тому числi пiдписання договорiв, дозволить усунути невiдповiднiсть мiж новими функцiями державного управлiння (що виникли, зважаючи на визнання державою прiоритету прав i свобод людини та громадянина, необхiдностi здiйснення не лише примусу, а й надання послуг громадянам вiд iменi держави) та правовими формами його здiйснення (оскiльки традицiйнi форми здiйснення державного управлiння були передбаченi виключно для владного зобов’язуючого державного управлiння). В адмiнiстративному правi поступово формуються iнститути з ознаками iнститутiв приватного права, зокрема, iнститут адмiнiстративного договору [1, с. 289]. Для сторiн адмiнiстративного договору свобода вступати чи не вступати в договiрнi вiдносини немає характеру абсолютного принципу, що властиве приватному праву. Укладення адмiнiстративного договору з боку державного органу є одночасно правом i обов’язком (предметна компетенцiя). Можливiсть на власний розсуд пiд час укладення адмiнiстративних договорiв обирати певний варiант поведiнки є обмеженiшою, нiж при укладаннi цивiльних чи трудових договорiв. Це обумовлено iмперативним характером адмiнiстративно-правових норм. До того ж, адмiнiстративнi договори, на вiдмiну вiд цивiльно-правових (приватних) договорiв можуть мати нормативний характер (у тому випадку, коли зазначенi договори укладаються на офiцiйному рiвнi мiж органами державної влади), а не постають комерцiйною таємницею; для нормативного договору характерне його офiцiйне оприлюднення. Незважаючи на той факт, що практика розробки та прийняття адмiнiстративних договорiв мiж окремими органами державної влади України у прiоритетних сферах суспiльного життя (у тому числi i у правоохороннiй) почала вироблятися вiдносно нещодавно, сама категорiя адмiнiстративного договору починає згадуватися в радянськiй лiтературi ще з початку минулого столiття [1, с. 228; 216, с. 9; 217, с. 10; 218-219]. Звiсно, частiше за все, адмiнiстративнi договори використовуються в соцiальнiй сферi щодо забезпечення соцiального життя шляхом надання низки соцiальних послуг. Так, наприклад, вiдповiдно до Закону України «Про соцiальнi послуги» [220], суб’єкти, що надають соцiальнi послуги, на договiрних засадах можуть залучати для виконання цiєї роботи iншi пiдприємства, установи, органiзацiї, фiзичних осiб, зокрема, волонтерiв. Наступний напрямок використання адмiнiстративних договорiв – це пiдписання так званих договорiв про концесiї публiчної (державної) служби, за допомогою яких орган виконавчої влади (мiсцева державна адмiнiстрацiя) делегує господарським товариствам, об’єднанням, а також пiдприємцям (юридичним i фiзичним особам) частину своїх функцiй i повноважень щодо забезпечення життєво важливих суспiльних потреб та iнтересiв громадян. Хотiлося б акцентувати увагу, що застосування адмiнiстративних договорiв i у соцiальнiй сферi, i у сферi концесiї публiчної служби безпосередньо стосується правоохоронної сфери, оскiльки саме у правоохороннiй сферi ведеться боротьба з порушеннями права в економiчнiй, соцiальнiй, культурнiй сферах, сферi права на безпечне довкiлля, сферi захисту прав i свобод громадян, сферi мiсцевого самоврядування, боротьби з корупцiєю, нацiональної безпеки, зовнiшньої полiтики тощо. К. К. Афанас’єва, Д. М. Бахраха, Ю. П. Битяка, Б. М. Габричидзе, Б. М. Єлiсєєва, С. В. Кiвалова, О. О. Кармолицького, В. К. Колпакова, Р. Куйбиди, Б. П. Курашвiлi, В. П. Нагребельного, Г.І. Петрова, Б. В. Росинського, В.І. Семчика, С. С. Скворцова, Ю. Н. Старилова, В. С. Стефанюка, Ю. А. Тихомирова та iн. [1; 85; 118; 120; 211; 214; 216-219; 221-239]. У результатi проведеного аналiзу iснуючих визначень поняття адмiнiстративного договору, отримано висновок, що не iснує єдиного, усталеного трактування зазначеного поняття, усi iснуючi визначення суттєво вiдрiзняються один вiд одного своїм змiстовним наповненням, вiдсутня градацiя адмiнiстративних договорiв на нормативнi (тобто, закрiпленi у чинному нацiональному законодавствi) та ненормативнi (тобто, договори iндивiдуального характеру). Так, слiд зазначити, що на сьогоднi сформовано три основних пiдходи до проблеми адмiнiстративних договорiв [221, с. 96]. По-перше, договiр розглядається як iндивiдуально-правовий акт, який не є джерелом права [222, с. 57]. По-друге, в юридичнiй науцi iснують думки, що кожен договiр мiстить у собi норми права особливого виду – локальнi норми або мiкронорми, тому всi види договорiв є джерелами права [223, с. 53]. По-третє, iснують точки зору, що допускають iснування нормативних договорiв поряд з iндивiдуальними [224, с. 84-85]. Цiлком погоджуємося з думкою В. Б. Авер’янова, що остання позицiя постає найбiльш виваженою. Це зумовлює наступне визначення поняття адмiнiстративного договору: це правовий акт управлiння, що ухвалюється на пiдставi норм права двома (або бiльше) суб’єктами адмiнiстративного права, один iз яких обов’язково є органом виконавчої влади, може мiстити у собi загальнообов’язковi правила поведiнки (нормативний характер) або встановлювати (змiнювати, припиняти) конкретнi правовiдносини мiж його учасниками (iндивiдуальний характер). Нормативнi адмiнiстративнi договори є джерелами адмiнiстративного права (у значеннi зовнiшньої форми права) [221, с. 98]. Останнiми роками посилення ролi договiрного регулювання адмiнiстративних правовiдносин, збiльшення кiлькостi публiчно-правових договорiв, зокрема, адмiнiстративних договорiв, призвело до суттєвого загострення ситуацiї з наявнiстю досконало виробленої наукової та єдиної законодавчої (нормативної) бази укладання та виконання адмiнiстративних договорiв, вiдмежування адмiнiстративних договорiв вiд адмiнiстративних актiв, виявлено значну кiлькiсть недолiкiв та пробiлiв в iснуваннi вiдповiдних наукових праць та законодавства з цих питань. Часткове усунення недолiкiв у законодавчому забезпеченнi укладання адмiнiстративних договорiв стало можливим пiсля прийняття у 2005 роцi Кодексу адмiнiстративного судочинства України [240], норми якого, серед iншого, регулюють (хоча й досi опосередковано) порядок розробки, прийняття та реалiзацiї адмiнiстративних договорiв. Так, вiдповiдно до чинного нацiонального законодавства [240], пiд адмiнiстративним договором розумiється дво- або багатостороння угода, змiст якої складають права та обов’язки сторiн, що випливають iз владних управлiнських функцiй суб’єкта владних повноважень, який є однiєю iз сторiн угоди. Так, за результатами аналiзу iснуючих точок зору науковцiв щодо визначення поняття «адмiнiстративного договору», визначення, наданого у чинному нацiональному законодавствi з цього приводу, на нашу думку, буде цiлком доречним навести узагальнююче визначення поняття адмiнiстративного договору. Таким чином, у подальшiй роботi пiд адмiнiстративним договором будемо розумiти засновану виключно на адмiнiстративно-правових засадах добровiльну письмову угоду нормативного або iндивiдуального характеру двох або бiльше суб’єктiв, одним iз яких обов’язково має бути орган виконавчої влади, надiлений владними повноваженнями у сферi державного управлiння, основною метою якої постає визначення загальнообов’язкових правил поведiнки усiх суб’єктiв щодо досягнення необхiдного для них правового результату або встановлення (змiнення, припинення) конкретних правовiдносин мiж її учасниками. До того ж, хотiлося б акцентувати увагу на тому, що адмiнiстративний договiр постає юридичним фактом, а його укладання завжди означає виникнення адмiнiстративних правовiдносин. Саме за допомогою адмiнiстративного договору норми адмiнiстративного права втiлюються в життя, здiйснюється переклад абстрактних юридичних розпоряджень на конкретнi правовiдносини. Наступною особливiсть адмiнiстративних договорiв постає той факт, що усi вони носять органiзацiйний характер. Таким чином, зважаючи на досить вагому значущiсть адмiнiстративного договору щодо належної та ефективної реалiзацiї управлiнської дiяльностi органiв державної влади у прiоритетних сферах суспiльного життя, на нашу думку, необхiдно в загальнiй частинi адмiнiстративного права чiтко визначити та закрiпити норми про адмiнiстративний договiр. взаємодiї. У межах даного пiдроздiлу ми намагаємося показати, що тактична взаємодiя органiв державної влади у правоохороннiй сферi може реалiзовуватися за допомогою укладання адмiнiстративних договорiв. Таким чином, зважаючи на тематичну спрямованiсть нашого дослiдження, хотiлося б зазначити, що нас, перш за все, цiкавлять адмiнiстративнi договори, що укладаються мiж органами державної влади України з метою удосконалення взаємодiї пiд час своєї дiяльностi у напрямку належного забезпечення функцiонування правоохоронної сфери. Саме тому, вважаємо за необхiдне надати тлумачення адмiнiстративного договору, який регулює дiяльнiсть органiв державної влади України у правоохороннiй сферi. Таким чином, у роботi пiд адмiнiстративним договором, який регулює дiяльнiсть органiв державної влади України у правоохороннiй сферi, буде розумiтися заснована виключно на адмiнiстративно-правових засадах добровiльна письмова угода нормативного або iндивiдуального характеру двох або бiльше суб’єктiв, що функцiонують у правоохороннiй сферi, надiлених владними повноваженнями у сферi державного управлiння, основою метою якої постає визначення загальнообов’язкових правил поведiнки усiх суб’єктiв щодо здiйснення певних управлiнських дiй у напрямку забезпечення належного функцiонування правоохоронної сфери та виведення своєї дiяльностi на якiсно новий рiвень, який би вiдповiдав загальновизнаним європейським стандартам з урахуванням прагнення України набути статусу повноправного члена Європейського Союзу. Метою iндивiдуальної угоди постає встановлення (змiнення, припинення) конкретних правовiдносин мiж її учасниками. На нашу думку, цiлком доречним постає закрiплення в загальнiй частинi адмiнiстративного права, крiм визначення адмiнiстративного договору, також i питання про класифiкацiю адмiнiстративних договорiв, оскiльки, як i будь-якому нормативно-правовому (або адмiнiстративно-правовому) акту, адмiнiстративному договору (нормативному або iндивiдуальному) також притаманнi певнi критерiї класифiкацiї, за якими договори можуть рiзнитися мiж собою. Саме завдяки добре розробленiй класифiкацiї адмiнiстративних договорiв стає можливим отримання найбiльш повного уявлення про усе розмаїття адмiнiстративних договорiв, правильно, без плутанини упорядкувати усi iснуючi адмiнiстративнi договори, бiльш детально ознайомитися iз змiстовним наповненням окремих адмiнiстративних договорiв, зробити висновки про специфiку розробки та укладання кожного з них. Зважаючи на iснуючi критерiї класифiкацiї нормативно-правових актiв (у тому числi адмiнiстративно-правових) [1; 85; 118; 120; 211; 212; 227-232; 235; 238; 239] та класифiкацiю адмiнiстративних договорiв, надану у роботах С. С. Скворцова та Р. Куйбиди [216; 233, с. 18], вважаємо за доцiльне навести власну класифiкацiю адмiнiстративних договорiв, що регламентують особливостi дiяльностi органiв державної влади у правоохороннiй сфери, у тому числi i їх взаємодiю: 1) за юридичними властивостями: - правоустановчi (положення цих адмiнiстративних договорiв встановлюють певнi правила поведiнки вiдповiдних органiв державної влади, що реалiзовують правоохоронну функцiю, та регламентують порядок їх взаємодiї один з одним); - правозастосовчi (завдяки нормам, передбаченим правозастосовчими адмiнiстративним договорами, стає можливим правильне застосування норм права, закрiплених у вiдповiдних нормативно-правових, у тому числi i адмiнiстративно-правових актах, що були прийнятi для забезпечення нормального функцiонування правоохоронної сфери. Тобто, правозастосовчi адмiнiстративнi договори забезпечують реалiзацiю вiдповiдними органами державної влади України, що реалiзовують правоохоронну функцiю, норм правових актiв, на базi яких i було прийнято конкретний адмiнiстративний договiр); 2) за предметом регулювання: органу щодо налагодження конструктивної взаємодiї з iншими органами державної влади, що функцiонують у цiй сферi, пiд час вирiшення спiльних завдань). Суб’єктами таких догорiв є органи виконавчої влади; спiльнi заходи, що можуть здiйснювати вiдповiднi органи державної влади з метою забезпечення належного функцiонування правоохоронної сфери та виведення своєї дiяльностi на якiсно новий рiвень, визначається порядок своєчасного обмiну необхiдною iнформацiєю тощо); iз прiоритетних напрямкiв дiяльностi усiх органiв державної влади; 3) за характером взаємовiдносин мiж суб’єктами адмiнiстративного договору: - субординуючi або договори суб’єктiв, в яких один iз суб’єктiв володiє будь-якими спецiальними повноваженнями стосовно iншого. Хотiлося б вiдзначити, що укладання субординуючих адмiнiстративних договорiв мiж органами державної влади у правоохороннiй сферi навряд чи є доцiльним, оскiльки бiльш поширеними постають координуючi адмiнiстративнi договори; - координуючi або договори суб’єктiв, що не володiють контрольними, наглядовими або iншими спецiальними повноваженнями стосовно один одного. Так, координуючi адмiнiстративнi договори мiж органами державної влади у правоохороннiй сферi можуть укладатися мiж суб’єктами державного управлiння у правоохороннiй сферi (Президентом України, Кабiнетом Мiнiстрiв України, Верховною Радою України та Радою нацiональної безпеки i оборони України) та мiж тими органами державної влади, що функцiонують в межах об’єкта управлiння – правоохоронної сфери (Мiнiстерством внутрiшнiх справ України, Прокуратурою України, Службою безпеки України, Збройними Силами України тощо). Тобто, у цiй формi виникають вiдносини мiж органами, що не пов’язанi мiж собою вiдносинами iєрархiчного пiдпорядкування, постають органами державної влади одного рiвня, не пiдпорядкованi один одному. - адмiнiстративнi договори, що регулюють дiї суб’єктiв, пiдлеглих сторонам угоди (наприклад, якщо договiр був пiдписаний мiж Генеральною прокуратурою України та Мiнiстерством внутрiшнiх справ України, то виконання певних дiй покладається не лише на цих суб’єктiв, а й на органи, та пiдроздiли, що їм пiдлеглi. Тобто, у даному випадку коло суб’єктiв виконання адмiнiстративного договору значно розширюється); - адмiнiстративнi договори, що регулюють погодженi управлiнськi дiї контрагентiв, тобто договори, що регулюють дiяльнiсть у правоохороннiй сферi виключно сторiн-учасникiв угоди; - адмiнiстративнi договори змiшаного типу (тобто, у такому випадку норми адмiнiстративного договору регулюватимуть не лише дiяльнiсть сторiн-учасникiв угоди, а й органiв та пiдроздiлiв, що їм безпосередньо пiдпорядковуються); 5) за змiстовним наповненням: у договорi дiй);- розпорядницькi (адмiнiстративнi договори, що спричиняють безпосередню змiну правового положення, правових обставин. Вони вимагають виконання обов’язкiв, встановлених не тiльки договором, а й iншими нормативними актами. Розпорядницькi адмiнiстративнi договори вимагають виконання договiрних зобов'язань, однак вони надають сторонам визначену автономнiсть у використаннi застосовуваних правових засобiв, породжують новi правовi вiдносини, змiнюють право). Таким чином, в результатi аналiзу класифiкацiї адмiнiстративних договорiв, що регламентують дiяльнiсть вiдповiдних органiв державної влади у правоохороннiй сферi (у тому числi встановлюють особливостi взаємодiї мiж ними), можна дiйти висновку, що цi договори виконують функцiю заповнення прогалин в адмiнiстративному правi та чинному законодавствi, доповнюючи i конкретизуючи його. До того ж, в результатi аналiзу координуючих адмiнiстративних договорiв, де обидвi сторони надiленi владними повноваженнями та не пiдпорядкованi одна однiй, хотiлося б зазначити, що у такому випадку адмiнiстративний договiр постає органiзацiйно-правовим засобом здiйснення специфiчних координацiйних вiдносин мiж вiдповiдними органами пiд час спiльного управлiння рiзними сферами суспiльного життя, у тому числi i правоохоронною сферою. Хотiлося б ще акцентувати увагу на тому, що сторони координуючого адмiнiстративного договору у правоохороннiй сферi, якi функцiонують у межах об’єкта управлiння – правоохоронної сфери, водночас постають суб’єктами як правоохоронної дiяльностi, так i суб’єктами управлiння вiдносно сфери порушення права (оскiльки у цiй сферi фiксуються порушення, що виникають в економiчнiй, полiтичнiй та iнших сферах суспiльного життя), яка постає невiд’ємною частиною правоохоронної сфери. Тобто, цi органи державної влади пiд час своєї управлiнської дiяльностi мають право заключати адмiнiстративнi договори тiльки у тому випадку, якщо це зафiксовано у компетенцiї вiдповiдного органу. Це означає, що сторони координуючого адмiнiстративного договору у правоохороннiй сферi уповноваженi заключати адмiнiстративний договiр, якщо їх компетенцiєю це передбачено, а власних повноважень для виконання покладеного на них завдання недостатньо (або недостатньо людських чи матерiальних ресурсiв). У такому випадку зазначенi органи державної влади зацiкавленi в укладаннi адмiнiстративних договорiв щодо взаємодiї у правоохороннiй сферi один з одним iз метою повноцiнного виконання покладених на них завдань, виведення своєї дiяльностi на якiсно новий рiвень та налагодження конструктивного дiалогу з iншими органами, що функцiонують з ними на одному iєрархiчному рiвнi. Водночас слiд зазначити, що останнiм часом усе частiше приймаються нормативно-правовi акти (або адмiнiстративно-правовi, або тi, що мiстять, серед iншого, i адмiнiстративно-правовi норми), якi зобов’язують вiдповiдних суб’єктiв у правоохороннiй сферi до укладання мiж ними адмiнiстративних договорiв. Отже, як вже зазначалося у роботi, координуючi адмiнiстративнi договори мiж органами державної влади України у правоохороннiй сферi можуть укладатися мiж суб’єктами державного управлiння у правоохороннiй сферi (Президентом України, Кабiнетом Мiнiстрiв України, Верховною Радою України, Радою нацiональної безпеки i оборони України) та мiж тими органами державної влади, що функцiонують в межах об’єкта управлiння – правоохоронної сфери (Мiнiстерством внутрiшнiх справ України, Прокуратурою України, Службою безпеки України, Збройними Силами України тощо). Зважаючи на запропоновану у пiдроздiлi 2. 1 системну модель взаємодiї (стратегiчної та тактичної) органiв державної влади України у правоохороннiй сферi, у роботi вважалося за необхiдне визначитися iз особливостями налагодження конструктивного дiалогу вiдповiдних органiв державної влади, у першу чергу, особливостями реалiзацiї тактичної взаємодiї суб’єктiв державного управлiння у правоохороннiй сферi, а вже потiм – окремих органiв державної влади України, що функцiонують в межах об’єкта управлiння – правоохоронної сфери. Так, перш за все, хотiлося б визначитися iз перелiком питань, з приводу вирiшення яких можуть укладатися адмiнiстративнi договорiв у правоохороннiй сферi мiж Президентом України та Кабiнетом Мiнiстрiв України. Слiд пiдкреслити, що предметом публiчно-правового договору є вiдносини владного характеру, причому лише тi з них, в яких допускається узгодження волевиявлення владних суб’єктiв [1, с. 290]. Однiєю iз найважливiших функцiй Президента України як глави держави постає нормотворча функцiя, змiст якої полягає у забезпеченнi належного функцiонування правоохоронної сфери та узгодженої дiяльностi вiдповiдних суб’єктiв управлiння, зокрема щодо налагодження конструктивної взаємодiї у правоохороннiй сферi України, шляхом розробки та прийняття вiдповiдних нормативно-правових актiв. Можливiсть реалiзацiї конструктивної взаємодiї Президента України та Кабiнету Мiнiстрiв України шляхом укладання нормативних адмiнiстративних договорiв може полягати у спiльнiй розробцi (виданнi, узгодженнi) нормативних-правових актiв, якi (у результатi належної їх реалiзацiї усiма суб’єктами управлiння у правоохороннiй сферi та державними iнституцiями об’єкта управлiння – пiдсистеми правоохоронної сфери) сприятимуть вдосконаленню координацiї правових, органiзацiйних, оперативно-розшукових та iнформацiйних заходiв усiх органiв державної влади України, що функцiонують у правоохороннiй сферi. Президент України та Кабiнет Мiнiстрiв України, як суб’єкти управлiння у правоохороннiй сферi, у процесi налагодження конструктивної мiжiнституцiйної взаємодiї у правоохороннiй сферi шляхом укладання адмiнiстративних договорiв (наприклад, програмно-полiтичний договiр про дружбу й спiвробiтництво) можуть застосовувати рiзноманiтнi полiтико-правовi механiзми та консенсуси для досягнення можливостi злагодженої колективної дiяльностi усiх уповноважених органiв державної влади (суб’єктiв та об’єктiв управлiння) у правоохороннiй сферi. Водночас слiд наголосити, що змiст такого договору, а саме права й обов’язки сторiн повиннi мати напередзаданий, передбачуваний характер, зумовлений компетенцiйними можливостями тiєї чи iншої сторони [1, с. 290]. Рада нацiональної безпеки i оборони України також постає суб’єктом управлiння у правоохороннiй сферi України, отже, вважалося за необхiдне проаналiзувати перелiк питань, з приводу яких цей орган може укладати адмiнiстративнi договори з iншими суб’єктами управлiння у правоохороннiй сферi. Як вже зазначалося у дисертацiї (пiдроздiл 2. 2), на Раду нацiональної безпеки i оборони України, серед iншого, покладено обов’язок з координацiї дiяльностi та контролю за дiяльнiстю органiв виконавчої влади у правоохороннiй сферi (суб’єктiв та об’єкта управлiння) й налагодження конструктивного дiалогу мiж зазначеними органами. Так, до основних питань, з приводу яких можуть укладатися адмiнiстративнi договори мiж Радою нацiональної безпеки i оборони України та iншими суб’єктами управлiння з метою налагодження мiжiнституцiйної тактичної взаємодiї у правоохороннiй сферi, слiд вiднести наступнi:- спiльне формування узгодженої полiтики у правоохороннiй сферi;- спiльний контроль за дiяльнiстю вiдповiдних органiв державної влади України у правоохороннiй сферi щодо реального дотримання конституцiйних прав, свобод та iнтересiв людини й громадянина; - спiльна розробка низки заходiв, спрямованих на запобiгання виникненню загроз належному та результативному функцiонуванню правоохоронної сфери, вдосконалення органiзацiйно-управлiнської структури єдиної системи органiв державної влади та налагодження їх ефективного функцiонування щодо розбудови державної полiтики у прiоритетних сферах (у тому числi у правоохороннiй), створення у разi необхiдностi структурних пiдроздiлiв, якi б вiдповiдали за налагодження ефективної взаємодiї у прiоритетних сферах, розробку вiдповiдної правової бази у сферi, що аналiзується (зокрема спрямованої на посилення протидiї корупцiї тощо). Але, зважаючи на той перелiк питань, з приводу яких Рада нацiональної безпеки i оборони України може укладати адмiнiстративнi договори з iншими суб’єктами управлiння у правоохороннiй сферi, та той факт, що до складу цього органу входять керiвники багатьох органiв державної влади – суб’єктiв управлiння у правоохороннiй сферi та органiв, що функцiонують в рамках об’єкта управлiння (правоохоронної сфери), хотiлося б акцентувати увагу на необхiдностi внесення певних змiн до нормативно-правового акту, що регламентує дiяльнiсть цього органу державної влади. Доцiльнiсть такої пропозицiї зумовлюється й тим фактом, що саме за його координацiйних засiданнях розглядаються та приймаються такi вагомi для української держави нормативнi акти, як Стратегiя реформування правоохоронних органiв та Стратегiя реформування Служби безпеки України. Отже, вважаємо за необхiдне запропонувати включити по перелiку повноважень Ради нацiональної безпеки i оборони України можливiсть, у разi необхiдностi, укладання вiдповiдних адмiнiстративних договорiв з органами державної влади України. У пiдроздiлi 2. 2 дисертацiї було проаналiзовано компетенцiю Кабiнету Мiнiстрiв України та особливостi його взаємодiї з iншими суб’єктами управлiння у правоохороннiй сферi. За результатами проведеного дослiдження можна виокремити питання, з приводу яких можуть укладатися адмiнiстративнi договори мiж Кабiнетом Мiнiстрiв України та, наприклад, Радою нацiональної безпеки i оборони України: виконання актiв Президента України (у тому числi i у правоохороннiй сферi); спiльне здiйснення внутрiшньої та зовнiшньої полiтики держави в межах наданої компетенцiї; спiльне вживання заходiв щодо забезпечення прав i свобод людини i громадянина; спiльне здiйснення заходiв щодо забезпечення обороноздатностi i нацiональної безпеки України, громадського порядку, боротьби зi злочиннiстю тощо. вiдповiдних нормативно-правових актiв, а ще й укладання адмiнiстративних договорiв з iншими суб’єктами узгодити та скоординувати дiяльнiсть об’єкта управлiння – пiдсистеми правоохоронної сфери та допомiжних органiв (урядових органiв державного управлiння). На нашу думку, з метою надання адмiнiстративним договорам, що можуть укладатися мiж Кабiнетом Мiнiстрiв України та iншими суб’єктами управлiння у правоохороннiй сферi, законної сили та усунення можливих суперечок з приводу законностi таких договорiв, необхiдно внести вiдповiднi (компетенцiйнi) уточнення до нормативно-правової бази [172]. вiдстоюється позицiя, вiдповiдно до якої в рамках правоохоронної сфери здiйснюється правотворча та правоохоронна дiяльнiсть). Вважаємо, що окремим прикладом укладання Верховною Радою України адмiнiстративних договорiв може поставати лише визначена на законодавчому рiвнi домовленiсть про проведення спiльних засiдань усiх суб’єктiв управлiння у правоохороннiй сферi. На нашу думку, у переважнiй бiльшостi випадкiв мова може йти про укладання iндивiдуальних адмiнiстративних договорiв з iншими суб’єктами управлiння у правоохороннiй сферi, зокрема, щодо створення спецiальних робочих груп з питань розробки проектiв нормативно-правових актiв у правоохороннiй сферi. України з Верховною Радою України» вiд 7 грудня 2005 року № 1151 [241]. Зазначений документ було прийнято з метою пiдвищення ефективностi роботи щодо пiдготовки та прийняття рiшень з найважливiших державних та суспiльних питань, у тому числi питань, що виникають у правоохороннiй сферi. Звiсно, даний нормативно-правовий акт не постає прямим прикладом укладання адмiнiстративного договору у правоохороннiй сферi, але, як вже зазначалося у роботi, будь-який адмiнiстративний договiр має базуватися на вiдповiдних нормах правового акту. Таким чином, саме на основi Постанови [241] у майбутньому стає можливим укладання договорiв, угод та домовленостей мiж мiнiстрами, керiвниками iнших центральних органiв виконавчої влади з Верховною Радою України (народними депутатами та профiльними комiтетами). та втiлення у життя такого правового механiзму взаємодiї усiх органiв державної влади у правоохороннiй сферi як адмiнiстративнi договори, завдяки якому було б унеможливлене будь-яке зазiхання на встановлений порядок взаємодiї. З цiєю метою, можливо, необхiдно прийняти вiдповiдний нормативно-правовий акт, в якому було б чiтко визначено перелiк повноважень та вiдповiдальностей органiв державної влади України, що формують та вiдповiдним чином реалiзовують державну полiтику у правоохороннiй сферi, щодо укладання конкретних адмiнiстративних договорiв. Наприкiнцi аналiзу особливостей укладання адмiнiстративних договорiв мiж суб’єктами управлiння у правоохороннiй сферi хотiлося б додати, що на сьогоднi така практика постає менш поширеною, нiж укладання адмiнiстративних договорiв мiж органами державної (виконавчої) влади, що функцiонують в межах об’єкта управлiння – правоохоронної сфери. Таким чином, переходимо до аналiзу такого правового механiзму здiйснення тактичної взаємодiї мiж органами державної влади у правоохороннiй сферi як укладання адмiнiстративних договорiв мiж тими органами, що функцiонують у межах об’єкта управлiння. iз правових засобiв їх взаємодiї може поставати укладання адмiнiстративних договорiв. Отже, найбiльш поширеними питаннями, з приводу яких, наприклад, органи прокуратури можуть укладати адмiнiстративнi договори з такими органами як органи внутрiшнiх справ та органи безпеки можуть поставати наступнi:- захист в межах своєї компетенцiї прав i свобод громадян;- розгляд скарг i заяв громадян та юридичних осiб;- своєчасне усунення порушень закону та притягнення до вiдповiдальностi осiб, що допустили цi порушення;- вiдшкодування заподiяної шкоди в повному обсязi;- поновлення порушених прав громадян та iнтересiв держави;- спiльна розробка заходiв щодо усунення iснуючих та потенцiйних загроз належному функцiонуванню правоохоронної сфери;- забезпечення та змiцнення законностi та правопорядку в країнi;- проведення спiльних перевiрок з актуальних питань, що викликали суспiльний резонанс або перебували на контролi у керiвництва держави;- усунення порушень законностi та захисту прав громадян пiд час проведення правоохоронними органами оперативно-розшукової дiяльностi, дiзнання i досудового слiдства;- розробка та вжиття низки заходiв щодо боротьби з органiзованою злочиннiстю, хабарництвом та корупцiєю тощо. Так, прикладами нормативно-правових актiв, на основi яких мають укладатися нормативнi адмiнiстративнi договори мiж окремими органами державної влади, що функцiонують в межах об’єкта управлiння – правоохоронної сфери, постають:- Наказ Державного комiтету фiнансового монiторингу України, Державної податкової адмiнiстрацiї України, Мiнiстерства внутрiшнiх справ України, Служби безпеки України «Про затвердження порядку надання та розгляду узагальнених матерiалiв» вiд 28 листопада 2006 року [242], що був прийнятий з метою запобiгання та протидiї легалiзацiї вiдмивання доходiв, отриманих злочинним шляхом, та вдосконалення органiзацiйно-правових засад боротьби з органiзованою злочиннiстю;- Наказ Адмiнiстрацiї державної прикордонної служби України, Державної митної служба України, Державної податкової адмiнiстрацiї України, Мiнiстерства внутрiшнiх справ України, Мiнiстерства закордонних справ України, Мiнiстерства працi та соцiальної полiтики України, Служби безпеки України, Служби зовнiшньої розвiдки України «Про затвердження Положення про iнтегровану мiжвiдомчу iнформацiйно-телекомунiкацiйну систему щодо контролю осiб, транспортних засобiв та вантажiв, якi перетинають державний кордон» вiд 3 квiтня 2008 року [243], пiдписаний з метою забезпечення належного порядку перетинання державного кордону України та уникнення випадкiв порушення чинного нацiонального законодавства;- Наказ Головного контрольно-ревiзiйного управлiння України, Мiнiстерства внутрiшнiх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України «Про затвердження порядку взаємодiї органiв Державної контрольно-ревiзiйної служби, органiв прокуратури, внутрiшнiх справ, Служби безпеки України» вiд 19 жовтня 2006 року [244];- Наказ Мiнiстерства економiки України, Служби безпеки України «Про затвердження порядку взаємодiї Мiнiстерства економiки України та Служби безпеки України з питань застосування спецiальних санкцiй» вiд 8 листопада 2006 року [245], що був прийнятий з метою пiдвищення оперативностi дiй iз запобiгання порушенням законодавства у сферi зовнiшньоекономiчної дiяльностi тощо. Хотiлося б пiдкреслити, що органи безпеки та внутрiшнiх справ з метою належного забезпечення протидiї тероризму уповноваженi налагоджувати активну взаємодiю зi Збройними силами України, особливо у тих випадках, коли мова йде про боротьбу з тероризмом. Отже, можна дiйти висновку, що з цього питання мiж зазначеними органами державної влади, що функцiонують у межах об’єкта управлiння – правоохоронної сфери, можуть також укладатися адмiнiстративнi договори. Акцентуємо увагу на тому, що у нормативно-правових актах, якi регламентують дiяльнiсть органiв державної влади, що функцiонують в рамках об’єкта управлiння, немає прямої вказiвки на необхiднiсть або можливiсть укладання адмiнiстративних договорiв один з одним або з iншими органами державної влади. Тобто, до компетенцiї зазначених органiв право на укладання адмiнiстративних договорiв прямо не вiдноситься, але, у вiдповiдних нормативно-правових актах мiстяться норми, де зазначається про можливiсть у разi необхiдностi налагодження взаємодiї з органами державної влади. Таким чином, вважаємо за необхiдно запропонувати внести вiдповiднi змiни до компетенцiйних нормативно-правових актiв з метою надання договорам, що укладаються мiж зазначеними органами з приводу забезпечення належного функцiонування правоохоронної сфери, законностi та неможливостi виникнення суперечок з приводу їх законностi. Таким чином, за результатами проведеного аналiзу питань, з приводу яких можуть укладатися адмiнiстративнi договори мiж суб’єктами управлiння у правоохороннiй сферi та органами державної влади, що функцiонують в рамках об’єкта управлiння – правоохоронної сфери, можна дiйти висновку, що зазначенi договори доцiльно укладати з метою координацiї їх дiяльностi, налагодження ефективної тактичної взаємодiї при розв’язаннi спiльних завдань щодо забезпечення належного функцiонування правоохоронної сфери. Саме завдяки укладанню адмiнiстративних договорiв у сферi, що аналiзується, постає можливим уточнення, конкретизацiя та додаткове гарантування виконання повноважень усiма органами державної влади, що функцiонують у правоохороннiй сферi, для забезпечення реалiзацiї публiчних iнтересiв. Погоджуємося з точкою зору С. С. Скворцова [216, с. 11], який пiдкреслює необхiднiсть якомога скорiшого прийняття Закону України «Про адмiнiстративнi договори» або вiдповiдного Кодексу, в якому б були закрiпленi як матерiальнi, так i процесуальнi норми правових засобiв управлiнської дiяльностi. Роздiляючи позицiю С. С. Скворцова [216, с. 17], хотiлося б акцентувати увагу на необхiдностi вирiшення на законодавчому рiвнi питання щодо правової якостi адмiнiстративного договору, у тому числi i у правоохороннiй сферi. Отже, вважаємо за необхiдне запропонувати до пiдписання адмiнiстративного договору мiж вiдповiдними суб’єктами, що функцiонують у правоохороннiй сферi, в обов’язковому порядку проводити детальний розгляд проекту договору iз залученням представникiв суб’єктiв-учасникiв цього договору, представникiв вищестоящих органiв, науковцiв, а також представникiв громадськостi. Таким чином, в межах даного пiдроздiлу основу увагу було прикуто вивченню теоретичних та органiзацiйно-правових засад укладання адмiнiстративних договорiв у правоохороннiй сферi мiж вiдповiдними органами державної влади України. За результатами дослiдження можна дiйти висновку, що настав час переходити вiд здiйснення органами державної влади управлiнських функцiй виключно за допомогою одностороннiх владних розпоряджень до приведення засобiв та методiв власної управлiнської дiяльностi у вiдповiднiсть до нових демократичних умов, загальновизнаних європейських стандартiв, особливо враховуючи прагнення України набути статусу повноправного члена Європейського Союзу. Хотiлося б наголосити, що залишається багато нерозкритих практичних питань вдосконалення державного управлiння шляхом застосування практики укладання адмiнiстративних договорiв у правоохороннiй сферi. На нашу думку, така ситуацiя зумовлена тим, що на сьогоднi випадкiв укладання адмiнiстративних договорiв у правоохороннiй сферi, в рамках якої вiдбувається боротьба з порушеннями права в iнших сферах суспiльного життя, саме мiж вiдповiдними органами державної влади, дуже небагато, така практики тiльки починає поширюватися. З метою усунення зазначеної прогалини в державному управлiння у правоохороннiй сферi, вважаємо, що необхiдно прийняти вiдповiдний нормативно-правовий акт – Закон України «Про адмiнiстративнi договори» (про що вже зазначалося в межах даного пiдроздiлу). наголошувалося на необхiдностi проаналiзувати європейськi принципи i стандарти та кориснiсть їх впровадження задля забезпечення належного правопорядку в Українi, прав i свобод людини та громадянина, якiсно нового рiвня взаємодiї органiв державної влади України у правоохороннiй сферi. У роботi вiдстоюється позицiя, що дослiдження європейських принципiв i стандартiв зумовлено не лише необхiднiстю вирiшення завдань внутрiшньої полiтики у правоохороннiй сферi, але й важливiстю досягнення стратегiчної мети розвитку України – iнтеграцiя до Європейського Союзу. На нашу думку, Європейський Союз дiйсно зацiкавлений у тому, щоб в Українi забезпечувався належний правопорядок, охоронялися та захищалися права i свободи людини та громадянина, органи державної влади були стабiльним системним утворенням, усталенiсть якого вирiшальною мiрою визначалася б рiвнем взаємодiї усiх державних iнституцiй, якi функцiонують у правоохороннiй сферi. Цiлком закономiрно, що зазначенi обставини сприятимуть створенню внутрiшнiх передумов вступу України до Європейського Союзу (далi – ЄС). Водночас правоохоронна сфера України також має iнтегруватися до правоохоронної сфери ЄС, що об’єктивно потребує якiсно нового рiвня спiвробiтництва вiдповiдних органiв України, ЄС та країн-членiв ЄС. Вважаємо, що дослiдження досвiду країн ЄС щодо ефективного функцiонування правоохоронної сфери, механiзмiв удосконалення взаємодiї вiдповiдних державних iнституцiй сприятиме усвiдомленню органами державної влади України шляхiв їх реформування та розвитку. Дiйсно, вiдповiдно до нацiонального законодавства перспективною метою зовнiшньої полiтики України постає її членство в Європейському Союзi в результатi створення високорозвиненої, правової, цивiлiзованої європейської держави з високим рiвнем життя, культури та демократiї [247]. Набуття Україною членства в ЄС постає результатом активного запровадження в Українi європейських норм та стандартiв в усiх прiоритетних сферах суспiльного життя (у тому числi i у правоохороннiй), тобто результатом налагодження ефективного спiвробiтництва України та ЄС. Слiд пiдкреслити, що таке спiвробiтництво стає можливим лише завдяки розробцi та впровадженню вiдповiдної нормативно-правової бази мiж Україною та ЄС, тобто в результатi створення єдиного правового поля задля ефективного вирiшення актуальних завдань, що виникають у правоохороннiй сферi. Але, хотiлося б зазначити, що перш нiж розробляти та пiдписувати спiльнi з ЄС документи Українi необхiдно привести власне законодавство у вiдповiднiсть до загальновизнаних європейських норм та стандартiв. Перш нiж перейти до безпосереднього вивчення особливостей дiяльностi вiдповiдних органiв державної влади України у напрямку виведення своєї дiяльностi у правоохороннiй сферi на якiсно новий рiвень, який би вiдповiдав загальновизнаним європейським нормам та стандартам, на нашу думку, необхiдно визначитися iз тим, що ж власне розумiється пiд європейськими нормами та стандартами, якi iснують загальнi європейськi стандарти належного управлiння, тобто стандарти дiяльностi органiв виконавчої влади. Перш за все хотiлося б зазначити, що виникнення спiльних для європейських країн стандартiв, норм та принципiв, у тому числi i у правоохороннiй сферi, було зумовлено необхiднiстю зближення нацiональних правових систем з метою найбiльш повного забезпечення прав, свобод та законних iнтересiв їх громадян в усiх сферах суспiльного життя. дослiдженнi буде розумiтися пiд європейськими нормами та стандартами. Визначення поняття «європейськi норми та стандарти» можна розкрити у двох площинах: у вузькому та у широкому сенсi. У вузькому сенсi, європейськi норми та стандарти – це юридична абстракцiя, пiд якою розумiється сукупнiсть норм, принципiв та стандартiв європейського права (адмiнiстративного, цивiльного, господарського, кримiнального тощо), що були виробленi європейською правовою доктриною в процесi наближення правового (адмiнiстративного, цивiльного, господарського, кримiнального тощо) регулювання суспiльних вiдносин в європейських країнах до єдиних принципiв, норм та стандартiв. У широкому сенсi пiд європейськими нормами, принципами та стандартами розумiються принципи, норми, стандарти права Європейського Союзу, окремi статутнi принципи, норми та стандарти регiональних європейських органiзацiй, норми, принципи й стандарти мiжнародного права, що набули уточнення у регiональному контекстi [214, с. 18]. права, права людини, повагу i захист нацiональних меншин тощо), Мадридськi критерiї (зокрема, перебудова адмiнiстративних структур країни-заявника). Особливе мiсце в системi європейських норм, принципiв та стандартiв займають стандарти та принципи належного урядування, змiст яких полягає у наступному: дiяльнiсть усiх керiвних iнституцiй ЄС та органiв державної влади його країн-членiв вiдбувається виключно при суворому дотриманнi принципiв демократiї та верховенства права, прiоритету прав людини i громадянина у вiдносинах з органами державної влади. Саме ґрунтуючись на цих принципах, i було розроблено двi провiднi європейськi концепцiї – концепцiя належного урядування (good governance) та концепцiя належного управлiння (good administration) [214, с. 19], що постають найбiльш вдалим прикладом належної органiзацiї дiяльностi органiв виконавчої влади країн-членiв ЄС та є безумовним орiєнтиром для ефективного проведення адмiнiстративно-правових реформ для усiх iнших країн свiту. Зважаючи на прагнення України досягти найближчим часом загальновизнаних норм, принципiв та стандартiв в усiх сферах суспiльного життя, у тому числi у сферi належної органiзацiї дiяльностi органiв виконавчої влади, у роботi вважалося за необхiдне коротко зупинитися на аналiзi основних положень концепцiй належного урядування та належного управлiння. Як вже зазначалося у роботi, одними iз найважливiших критерiїв, досягнення яких сприятиме пришвидшенню темпiв європейської iнтеграцiї України, постають Копенгагенськi та Мадридськi критерiї, основними вимогами яких є верховенство права, стабiльнiсть установ, що гарантують демократiю, зокрема, перебудова адмiнiстративних структур країни-заявника на членство [214, с. 275]. Тобто, за умов належним чином побудованої структури органiв виконавчої влади, правильно органiзованої їх дiяльностi, спрямованої, у першу чергу, на якiсний, а не на кiлькiсний результат, Україна може отримати шанс на вступ до ЄС та набуття статусу повноправного члена ЄС. Одним iз першочергових напрямкiв проведення реформ в Українi постає впорядкування системи органiв виконавчої влади, пiдвищення ефективностi їх функцiонування, посилення провiдної ролi мiнiстерств як головних суб’єктiв вироблення та реалiзацiї державної полiтики у прiоритетних сферах суспiльного життя. Як вже неодноразово зазначалося у роботi, однiєю iз найбiльш значущих сфер суспiльного життя в Українi постає правоохоронна сфера. Таким чином, можна дiйти висновку, що впорядкування системи органiв виконавчої влади, якi функцiонують у правоохороннiй сферi, пiдвищення ефективностi їх дiяльностi, посилення провiдної ролi мiнiстерств як головних суб’єктiв вироблення та реалiзацiї державної полiтики у правоохороннiй сферi вiдноситься до першочергових напрямкiв реформування усiєї системи державного управлiння. Зважаючи на прагнення України iнтегруватися до європейської спiльноти, налагодити якiсно нове спiвробiтництво України з країнами-членами ЄС у прiоритетних сферах суспiльного життя (у тому числi i у правоохороннiй сферi), особливої значущостi та актуальностi набуває процес досягнення Україною європейських стандартiв та цiнностей у сферi управлiння державою (зокрема, реформування системи органiв виконавчої влади та мiсцевого самоврядування шляхом створення публiчної адмiнiстрацiї). В рамках ЄС з метою налагодження ефективної дiяльностi органiв виконавчої влади та мiсцевого самоврядування усiх країн-членiв було розроблено концепцiю належного урядування, основний змiст якої зводиться до необхiдностi дотримання органами виконавчої влади двох основних принципiв – демократiї та верховенства права. Ґрунтуючись на основних положеннях зазначеної концепцiї, було вироблено концепцiю належного управлiння, змiст якої буде проаналiзовано дещо пiзнiше. Хотiлося б акцентувати увагу, що саме концепцiя належного урядування (точнiше, один iз її принципiв належного управлiння) зумовила виникнення iнституту публiчної адмiнiстрацiї в її сучасному розумiннi. Термiн «публiчна адмiнiстрацiя» вже досить тривалий час використовується в країнах-членах ЄС, проте на Українi ще не набув свого широкого розповсюдження. На даний момент вiдсутня єдина точка зору вiтчизняних науковцiв щодо визначення поняття «публiчна адмiнiстрацiя», у нацiональному законодавствi чiтко не закрiплено визначення цього поняття. У результатi аналiзу праць науковцiв (В. Б. Авер’янова, Н. Гнидюка, І. Б. Колiушка, В. П. Тимощука) [214; 248-252], якi займалися вивченням поняття «публiчна адмiнiстрацiя», у роботi вважалося за доцiльне навести найбiльш поширене у наукових колах визначення поняття «публiчна адмiнiстрацiя». Так, пiд публiчною адмiнiстрацiєю розумiється система органiв виконавчої влади та мiсцевого самоврядування, пiдприємства, установи та органiзацiї (у випадку делегування ним органами виконавчої влади та мiсцевого самоврядування частини своїх повноважень) та будь-якi iншi суб’єкти, що здiйснюють публiчно-управлiнськi функцiї з метою досягнення публiчного iнтересу та надiйного забезпечення прав та свобод людини i громадянина. якiсних публiчних послуг, утвердження поваги до людини з боку публiчних iнституцiй шляхом створення системи публiчної адмiнiстрацiї. Саме тому, орiєнтацiя на виробленi європейською спiльнотою норми, принципи i стандарти побудови та органiзацiї дiяльностi органiв публiчної адмiнiстрацiї постає першочерговим завданням тих перетворень, що вiдбуваються в Українi. Отже, розглянемо iснуючi європейськi норми, принципи та стандарти у сферi належного урядування. До стандартiв належного урядування вiдносяться: належне законодавство, законнiсть, участь, вiдкритiсть, прозорiсть прийняття рiшень, доступ до iнформацiї, належна органiзацiя, належний персонал, належний фiнансовий та бюджетний менеджмент, ефективнiсть, вiдповiднiсть, вiдповiдальнiсть та нагляд [214, с. 26, 276; 253; 254]. Слiд пiдкреслити, що наведений перелiк стандартiв є уточненням п’яти основних полiтичних принципiв належного урядування, наведених у Бiлiй книзi Європейського урядування (2001 р.) [255]: вiдкритiсть, участь, вiдповiдальнiсть, ефективнiсть та вiдповiднiсть (узгодженiсть). Вважаємо за необхiдне прокоментувати останнiй iз зазначених принципiв [214, с. 26]. Принцип вiдповiдностi або узгодженостi передбачає необхiднiсть узгодження та зрозумiлостi полiтик, що впроваджуються та узгоджуються рiзними органами на рiзних рiвнях управлiння з метою найбiльш ефективної їх реалiзацiї. Крiм того, як зазначено у роботi [214, с. 26], зазначений принцип «презюмує вiдповiдальнiсть органiв управлiння рiзних рiвнiв за ефективне впровадження доручених їм завдань у контекстi реалiзацiї комплексних програм розвитку та вiдповiдних полiтик ЄС». Аналiз тлумачення принципу вiдповiдностi дозволяє зробити наступний висновок. Сутнiсть принципу вiдповiдностi, що постає складовою частиною п’яти основних полiтичних принципiв належного урядування, значною мiрою узгоджується iз змiстом принципу конструктивної взаємодiї, що був запропонований у пiдроздiлi 1. 2 дисертацiї. Водночас впровадження принципу вiдповiдностi пiд час реалiзацiї моделi взаємодiї органiв державної влади України у правоохороннiй сферi сприятиме здiйсненню тактичної взаємодiї вiдповiдних органiв державної влади. Зважене та обґрунтоване застосування усiх зазначених вище стандартiв належного урядування органами публiчної адмiнiстрацiї сприятиме розробцi та впровадженню не окремих полiтик кожним органом виконавчої влади або мiсцевого самоврядування окремо, а узгодженню та формуванню спiльної та зрозумiлої для усiх полiтики. Таким чином, урахування європейських стандартiв належного урядування органами публiчної адмiнiстрацiї в Українi дозволить привести дiяльнiсть органiв публiчної влади у правоохороннiй сферi також у вiдповiднiсть до зазначених критерiїв шляхом реформування зазначених органiв. Як зазначає В. Б. Авер’янов [214, с. 21-22], метою реформування органiв публiчної адмiнiстрацiї постає пiдвищення рiвня так званої «адмiнiстративної здатностi» органiв публiчної влади України пiд час їх взаємодiї з кiнцевими споживачами публiчних послуг – громадянами. На сьогоднi одним iз чинникiв, що перешкоджають пiдвищенню «адмiнiстративної здатностi» органiв публiчної влади в Українi, що функцiонують у правоохороннiй сферi, постає недостатня захищенiсть прав та свобод громадян у вiдносинах з органами публiчної адмiнiстрацiї [214, с. 22]. На нашу думку, такий стан справ зумовлений недостатнiм законодавчим забезпеченням здiйснення адмiнiстративних процедур, неврахуванням (або неналежним врахуванням) iнтересiв громадян у взаємовiдносинах з органами влади щодо надання адмiнiстративних послуг, абсолютною непрозорiстю (або «уявною» прозорiстю) дiяльностi органiв публiчної адмiнiстрацiї, прiоритетом вiдомчих iнтересiв над iнтересами громадянина, формалiзмом у вiдносинах з громадянами тощо. Вважаємо, що одним iз крокiв у напрямку усунення зазначеної проблеми може поставати прийняття вiдповiдного нормативно-правового акту, положення якого враховували б усi проаналiзованi вище у пiдроздiлi європейськi принципи, норми та стандарти, розробленi європейськими регiональними органiзацiями, що стосуються належного урядування; чiтко врегулювати на законодавчому рiвнi порядок здiйснення адмiнiстративних процедур. Водночас слiд нагадати, що у пiдроздiлi 1. 1 дисертацiї було запропоновано формувати державну полiтику, виходячи iз балансу iнтересiв громадянського суспiльства та держави. Така саме позицiя вiдстоювалася i пiд час визначення концептуальних засад державної полiтики у правоохороннiй сферi (пiдроздiл 1. 4 дисертацiї), i пiд час дослiдження державного управлiння (не владний вплив суб’єктiв управлiння на об’єкт управлiння, а взаємодiя, дiалог). Таким чином, у концепцiї державного управлiння у правоохороннiй сферi мають бути закрiпленi зазначенi європейськi принципи та стандарти належного урядування. належного управлiння. До основних засад концепцiї належного управлiння вiдноситься необхiднiсть належного дотримання органами публiчної адмiнiстрацiї прав громадян пiд час надання адмiнiстративних послуг та обов’язок дiяти виключно у суворiй вiдповiдностi до законних очiкувань суб’єктiв вiдповiдних правовiдносин. Серед основних принципiв концепцiї належного управлiння, дотримання яких Україною призведе до впорядкування дiяльностi усiх органiв виконавчої влади, що функцiонують у правоохороннiй сферi, хотiлося б виокремити наступнi принципи: законностi; рiвностi; пропорцiйностi, заборони зловживання владою; об’єктивностi; врахування та вiдповiдностi законним очiкуванням; iнформування та консультування; справедливостi; етичностi; використання простої та зрозумiлої мови; повiдомлення про отримання документiв; обов’язкової передачi документiв уповноваженим органам; розумного промiжку часу для прийняття рiшень; повiдомлення про прийняте рiшення; захисту даних та поваги приватної iнформацiї; дотримання вимог конфiденцiйностi iнформацiї пiд час виконання запитiв; прозоростi адмiнiстративних дiй; спрощення органiзацiї органiв публiчної влади, адмiнiстративних процедур та вимог щодо оформлення документiв; удосконалення внутрiшнiх правил органiв публiчної влади; належної пiдготовки державних службовцiв; рацiоналiзацiї органiзацiї адмiнiстрацiї; гнучкостi у роботi практичних органiв; доступностi адмiнiстративної влади та публiчних послуг, електронного урядування та використання електронної пошти [214, с. 19-20; 253] тощо. Звичайно, європейськi норми, принципи та стандарти належного управлiння мають своє нормативно-правове забезпечення, тобто фiксуються у численних рекомендацiях й резолюцiях Європейського Союзу та Ради Європи, а також в окремих нормативних актах правової системи ЄС «acquis communautaire». Так, хотiлося б навести декiлька нормативно-правових документiв, що закрiплюють iснуючi європейськi стандарти належного управлiння та розподiляють їх на чотири групи – Рекомендацiї Ради Європи № 6, 10, 19, 20 вiд 2000, 2003 та 2004 рокiв, Резолюцiї Ради Європи № 1, 2, 7, 10, 16, 31 вiд 1977, 1980, 1987, 1991, 1997 рокiв [214, с. 24]. Зазначенi нормативно-правовi акти встановлюють такi групи стандартiв належного управлiння: 1) стандарти, що стосуються законностi (законнiсть, обов’язок адмiнiстрацiї виконувати закон, недискримiнацiя, рiвнiсть, пропорцiйнiсть, заборона зловживання владою, безстороннiсть, нейтральнiсть службовцiв та адмiнiстрацiї, прийняття адмiнiстративних рiшень протягом розумного строку, право на оскарження адмiнiстративного рiшення, законнi очiкування та вiдповiдь); 2) стандарти, що застосовуються до участi iндивiдiв (участь iндивiдiв у вирiшеннi спорiв певними альтернативними способами, право бути заслуханим та робити заяви); iнформацiї, запити про надання iнформацiї, дотримання конфiденцiйностi, захист вiдомостей, повага приватностi, повiдомлення про прийняте рiшення, зазначення можливих засобiв захисту та строкiв для їх використання). За результатами вивчення усiх iснуючих європейських норм, принципiв та стандартiв належного управлiння вважаємо за доцiльне пiдкреслити, що iснує дуже значна чисельнiсть цих стандартiв та велика кiлькiсть подiлiв на рiзнi групи, що певним чином ускладнює сприйняття iнформацiї, оскiльки спостерiгається постiйне дублювання принципiв та стандартiв в рiзних групах. Зважаючи на європейськi принципи належного управлiння, яким має вiдповiдати дiяльнiсть органiв виконавчої влади України, що функцiонують у правоохороннiй сферi, хотiлося б акцентувати увагу, що створення ефективної та вiдносно стабiльної системи органiв виконавчої влади, розмежування повноважень мiж рiзними органами, якi функцiонують у сферi, що аналiзується, забезпечення виконання делегованих повноважень, впровадження рацiональної та прозорої процедури формування та реалiзацiї державної полiтики у правоохороннiй сферi iз залученням громадськостi, розробки та впровадження ефективних правових механiзмiв захисту громадян у вiдносинах з органами публiчної адмiнiстрацiї має поставати прiоритетним напрямком дiяльностi, на належну та своєчасну реалiзацiю якого повиннi бути спрямованi зусилля усiх органiв державної влади України, у першу чергу, державного управлiння у правоохороннiй сферi. Хотiлося б акцентувати увагу, що якiсне реформування органiв публiчної влади України, якi функцiонують у правоохороннiй сферi, з урахуванням провiдних європейських норм, принципiв та стандартiв, стає неможливим без проведення своєчасної реформи адмiнiстративного права, оскiльки саме ця галузь права постає першочерговим засобом забезпечення належного дотримання та дiючого захисту прав й свобод людини та громадянина у сферi функцiонування виконавчої влади держави. Зважаючи на прагнення України набути статусу повноправного члена ЄС та враховуючи курс України на якiсне реформування адмiнiстративного права, вважаємо за необхiдне наголосити на доцiльностi приведення цiєї галузi права у вiдповiднiсть до європейських принципiв адмiнiстративного права, оскiльки європейське право постає основним каталiзатором та регулятором євроiнтеграцiйних процесiв. Отже, європейськi принципи адмiнiстративного права, якi вперше були сформульованi Ю. Шварне у 1988 роцi, також входять до системи норм, принципiв та стандартiв, яким мають вiдповiдати органи публiчної влади України, що функцiонують у правоохороннiй сферi. До принципiв європейського адмiнiстративного права вiдносяться принцип автономностi європейського права, примата над нацiональним правом, безпосередностi застосування, законностi, можливостi скасування (або вiдкликання) незаконного адмiнiстративного акта, недискримiнацiї, юридичної визначеностi, пропорцiйностi, поваги до фундаментальних прав людини та громадянина, рiвностi, солiдарностi, субсидiарностi, належного управлiння, прозоростi, застосування, прямої дiї, право на захист [214, с. 103, 279-280]. Звiсно, що європейськi принципи адмiнiстративного права були розробленi не тiльки на основi загального європейського права, у формування цiєї галузi європейського права було задiяно цiлку низку норм нацiонального конституцiйного та адмiнiстративного права країн-членiв ЄС, норм мiжнародного права та власне права ЄС. Таким чином, можна дiйти висновку, що стрiмкий розвиток європейського адмiнiстративного права безпосередньо пов'язаний iз розвитком адмiнiстративного права у наднацiональному контекстi. На нашу думку, необхiдно обов’язково пiдкреслити той факт, що мiжнародне право та європейське право не є словами-синонiмами, оскiльки мiжнародне право було розроблено з метою врегулювання вiдносин мiж державами, а європейське право було розроблено з метою врегулювання вiдносин не лише мiж державами-членами ЄС, а й мiж громадянами, що там мешкають. У результатi аналiзу зазначених вище принципiв адмiнiстративного права можна стверджувати, що європейське адмiнiстративне право постає саме тим засобом, за допомогою якого функцiонує сфера публiчної влади, тобто сфера виконання законiв та iнших нормативно-правових актiв ЄС, а норми адмiнiстративного права слугують найбiльш доступним та ефективним засобом забезпечення в сферi дiяльностi органiв публiчної влади максимально повного дотримання прав, свобод та iнтересiв громадян, а також їх дiєвого захисту у випадках яких-небудь порушень з боку вiдповiдних органiв. 1999 роцi. У дисертацiї пiдтримується точка зору, що викладена у роботi [214, с. 16], щодо розумiння поняття європейського адмiнiстративного простору: це «юридична категорiя, яка використовується для позначення складної, цiлiсної, диференцiйованої та динамiчної системи публiчних (державних) адмiнiстрацiй європейських держав, покликаної забезпечувати однакову реалiзацiю прав громадян та юридичних осiб, створених у межах ЄС, а також забезпечувати ефективне та якiсне надання адмiнiстративних послуг». Зазначенi принципи розподiляються на 4 основнi групи, якi, у свою чергу, дiляться на пiдгрупи. Отже, до принципiв європейського адмiнiстративного простору вiдносяться: - принципи юридичної визначеностi (тобто, принципи правової держави, верховенства права, надiйностi, передбачуваностi, зв’язаностi адмiнiстрацiї законом, недискримiнацiї, пропорцiйностi, доцiльностi, процедурної справедливостi, своєчасностi, професiоналiзму); - принципи вiдкритостi та прозоростi (тобто, принципи вiдкритостi на противагу секретностi, прозоростi на противагу дискретностi, винятковостi конфiденцiйного та секретного характеру дiяльностi органiв публiчної влади, набрання законної сили тiльки пiсля офiцiйного опублiкування, пiдлеглостi публiчних адмiнiстрацiй зовнiшньому контролю, обов’язкового обґрунтування та наведення пiдстав прийнятого рiшення особi, чиї права або законнi iнтереси зачiпаються у зв’язку iз його прийняття); - принцип вiдповiдальностi (тобто, принципи несення вiдповiдальностi органами публiчної адмiнiстрацiї; презумпцiї винуватостi органу публiчної адмiнiстрацiї у вiдносинах з громадянином, вiдшкодування шкоди органами публiчної влади, заподiяної правам i законним iнтересам громадян та iншим особам, формалiзованих процедур з метою уникнення абстрактної вiдповiдальностi, прiоритету iнтересiв людини та громадянина у вiдносинах з органами публiчної влади); - принцип ефективностi та результативностi (тобто, принципи ефективної адмiнiстрацiї, ефективного та результативного виконання європейського законодавства) [214, с. 277-278; 253-258]. Так, у результатi ретельного аналiзу змiстового наповнення усiх зазначених європейських норм, принципiв та стандартiв, виключно у суворiй вiдповiдностi до яких будується уся дiяльнiсть керiвних iнституцiй ЄС та органiв державної влади його країн-учасниць, можна дiйти висновку, що в країнах-учасницях ЄС дуже прискiплива увага придiляється забезпеченню належного врядування, органiзацiї ефективної дiяльностi усiх органiв державної влади, спрямованої, у першу чергу, на якiсний результат та на служiння iнтересам людини i громадянина, врегулюванню вiдносин органiв виконавчої влади (публiчної адмiнiстрацiї) з громадянами шляхом належного дотримання органами публiчної адмiнiстрацiї прав людини та громадянина пiд час надання адмiнiстративних послуг. Зважаючи на прагнення набути статусу повноправного члена ЄС, Українi слiд проаналiзувати досвiд європейської спiльноти щодо розробки та втiлення у життя єдиних норм, принципiв i стандартiв, за результатами чого нацiональна система органiв державного управлiння набуде бiльш досконалих форм. Саме впровадження європейських норм, принципiв та стандартiв визнається першочерговим напрямком державно-правових реформ та реорганiзацiї адмiнiстративно-правових iнститутiв в Українi. До того ж хотiлося б нагадати, що однiєю iз обов’язкових вимог до України, як країни-кандидата на вступ до ЄС, постає приведення органiзацiйної побудови та дiяльностi органiв виконавчої влади у вiдповiднiсть до Копенгагенських та Мадридських критерiїв. Повертаючись до органiзацiї якiсної взаємодiї (стратегiчної i тактичної) органiв державної влади України у правоохороннiй сферi, що має вiдбуватися у вiдповiдностi до проаналiзованих вище європейських норм, принципiв та стандартiв, хотiлося б акцентувати увагу на обов’язковостi врахування усiма вiдповiдними органами державної влади (як суб’єктами управлiння у правоохороннiй сферi, так i тими, що функцiонують в рамках об’єкта управлiння у правоохороннiй сферi) принципiв верховенства права та прiоритету прав людини i громадянина. Усвiдомлюючи важливiсть впровадження в дiяльнiсть органiв державної влади України, що функцiонують у правоохороннiй сферi, європейських принципiв та стандартiв, а також розумiючи складнiсть вирiшення цiєї проблеми, у роботi вважалося за доцiльне передусiм акцентувати увагу на необхiдностi застосування цих принципiв для удосконалення взаємодiї вiдповiдних органiв державної влади України. Водночас актуалiзацiя вирiшення зазначеної проблеми безумовно передбачає проведення подальших системних дослiджень, об’єднання зусиль наукової спiльноти та органiв державної влади України задля забезпечення належного правопорядку, прав i свобод людини та громадянина, набуття Україною статусу високорозвинутої, правової, цивiлiзованої європейської держави з високим рiвнем життя, культури та демократiї. Висновки сферi та тактична взаємодiя зазначених органiв. Наведено тлумачення поняття стратегiчної та тактичної взаємодiї вiдповiдних органiв у правоохороннiй сферi. Показано, що формування державної полiтики у правоохороннiй сферi та її реалiзацiя за допомогою державного управлiння у цiй сферi постає тими органiзацiйно-правовими механiзмами, що забезпечують формування та реалiзацiю стратегiчної i тактичної взаємодiї. 3. Обґрунтовано, що структура правоохоронної сфери складається з двох складових: сфери правотворчої дiяльностi та сфери правоохоронної дiяльностi. Здiйснено iнституалiзацiю зазначених сфер Наголошено на необхiдностi налагодження взаємодiї мiж сферою правотворчої дiяльностi та сферою правоохоронної дiяльностi, тобто мiж рiзноманiтними iнституцiями зазначених сфер. 4. Запропоновано та обґрунтовано доцiльнiсть дослiдження правоохоронної сфери як системи державного управлiння, що структурується у виглядi суб’єкта та об’єкта управлiння. Надано визначення суб’єктiв та об’єкта державного управлiння. 5. Зазначено, що усталенiсть правоохоронної сфери як системного утворення залежить вiд здiйснення зваженого державного управлiння у правоохороннiй сферi, що здiйснює свiй органiзуючий вплив на дiяльнiсть вiдповiдних органiв державної влади (правотворчу та правоохоронну), а також на їх взаємодiю. При цьому наголошено на доцiльностi зважати не лише на здiйсненя владного впливу пiд час державного управлiння, але й на забезпечення ресурсообмiнної взаємодiї. України i Кабiнет Мiнiстрiв України. 7. Зазначено, що суб’єкти управлiння у правоохороннiй сферi для здiйснення ефективного управлiнського впливу на об’єкт управлiння – пiдсистему правоохоронної сфери – повиннi плiдно взаємодiяти мiж собою, виходячи iз положень державної полiтики у правоохороннiй сферi, де i передбачено здiйснення стратегiчної та тактичної взаємодiї. Такий пiдхiд пiдтверджує доцiльнiсть системної форми органiзацiї суб’єктiв управлiння в означенiй сферi, що i запропоновано у роботi. 8. Проаналiзовано адмiнiстративно-правовi повноваження Президента України щодо координацiї та налагодження конструктивної взаємодiї (стратегiчної та тактичної) усiх органiв державної влади, що функцiонують у правоохороннiй сферi. Запропоновано адмiнiстративно-правовi та органiзацiйнi заходи щодо посилення ролi Президента України в забезпеченнi взаємодiї органiв державної влади у правоохороннiй сферi, ґрунтуючись виключно на положеннях чинного законодавства України. сферi, а також вiдповiднi органiзацiйно-правовi заходи щодо забезпечення стратегiчної та тактичної взаємодiї серед суб’єктiв управлiння та державних iнституцiй об’єкта управлiння. його адмiнiстративно-правовi повноваження як суб’єкта управлiння у правоохороннiй сферi. Розглянуто змiст нормативно-правових актiв Кабiнету Мiнiстрiв України, що стосуються регулювання вiдносин у правоохороннiй сферi, а також адмiнiстративно-правовi та органiзацiйнi заходи Уряду щодо створення урядових органiв державного управлiння, що сприяють взаємодiї Уряду України з iншими органами державної влади. органiв державної влади України, що функцiонують у правоохороннiй сферi. форми та методи державного управлiння та запропоноване їх комплексне застосування задля удосконалення взаємодiї у правоохороннiй сферi. проблеми якiсної взаємодiї усiх суб’єктiв управлiння у правоохороннiй сферi України та вiдповiдно i державних iнституцiй об’єкта управлiння має вiдбуватися виключно на основi встановлених юридичних норм, а не полiтичних механiзмiв. упорядкування тих суспiльних вiдносин, що є основними у цiй частинi сфери. Це дозволило здiйснити iнституалiзацiю об’єкта управлiння, виходячи iз необхiдностi посилення соцiальної спрямованостi дiяльностi тих органiв державної влади України, якi за iснуючою класифiкацiєю в адмiнiстративному правi «вiдповiдають» перед державою та суспiльством за адмiнiстративно-полiтичну сферу життя. функцiонування правоохоронної сфери. 15. Визначено конструктивну роль Служби безпеки України у забезпеченнi належного функцiонування правоохоронної сфери, зокрема, щодо протидiї проявам корупцiї серед працiвникiв правоохоронних органiв та посадових осiб, що займають керiвнi посади в органах державної влади та мiсцевого самоврядування; боротьби з тероризмом. Розглянуто адмiнiстративно-правове забезпечення їх дiяльностi та взаємодiї. 16. Проаналiзовано органiзацiйно-правове забезпечення дiяльностi Збройних Сил України у правоохороннiй сферi, зокрема щодо боротьби з корупцiєю, iнтеграцiї до ЄС та НАТО. 17. Обґрунтовано, що МВС України налаштовує свою дiяльнiсть щодо забезпечення прав i свобод людини та громадянина на вiдповiднiсть мiжнародним стандартам в галузi правоохоронної дiяльностi. Йдеться, передусiм, про створення у складi МВС України Управлiння монiторингу дотримання прав людини в дiяльностi ОВС, а також Громадської Ради при МВС України з питань забезпечення прав людини. На основi аналiзу завдань та функцiй зазначених iнституцiй було запропоновано низку адмiнiстративно-правових та органiзацiйних заходiв щодо належного забезпечення прав i свобод людини та громадянина в дiяльностi ОВС України, а також пiд час їх взаємодiї з iншими правоохоронними органами. 18. Визначено прiоритетнi адмiнiстративно-правовi та органiзацiйнi напрямки взаємодiї правоохоронних органiв та iнших органiв державної влади, що функцiонують у правоохороннiй сферi, а також форми цiєї взаємодiї. Показано роль стратегiчної та тактичної взаємодiї, органiзацiйно-правових механiзмiв її реалiзацiї у процесi удосконалення об’єкта державного управлiння – пiдсистеми правоохоронної сфери, а отже i дiяльностi та взаємодiї iнституцiй, що реалiзують правоохооронну функцiю. 19. Базуючись на iснуючих наукових напрацюваннях та положеннях чинного нацiонального законодавства, у роботi запропоновано визначення адмiнiстративних договорiв, якi укладаються мiж органами державної влади України у правоохороннiй сферi. Розроблено також класифiкацiю адмiнiстративних договорiв з урахуванням особливостей дiяльностi органiв державної влади України, що функцiонують у правоохороннiй сферi, та їх взаємодiї. 20. Запропоновано та обґрунтовано доцiльнiсть використання адмiнiстративних договорiв для забезпечення тактичної взаємодiї суб’єктiв державного управлiння мiж собою, а також вiдповiдних органiв державної влади України, що здiйснюють свою дiяльнiсть в межах об’єкта управлiння, з обовязковою фiксацiєю таких заходiв у компетенцiї цих органiв. 21. Визначено перелiк питань, з приводу яких можуть укладатися координуючi адмiнiстративнi договори мiж органами державної влади України у правоохороннiй сферi. 22. Пiдтримана позицiя щодо необхiдностi прийняття Закону України «Про адмiнiстративнi договори» або вiдповiдного Кодексу, в якому б були закрiпленi як матерiальнi, так i процесуальнi норми укладання адмiнiстративних договорiв, питання щодо правової якостi адмiнiстративного договору, у тому числi i у правоохороннiй сферi. 23. Доведено, що виконання Копенгагенських та Мадридських критерiїв щодо вступу України до ЄС значною мiрою пов’язано iз впровадженням в дiяльнiсть органiв державної влади України у правоохороннiй сферi як європейських принципiв i правових стандартiв, так i принципу конструктивної (ресурсообмiнної) взаємодiї. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 2. Конституцiя України вiд 28 червня 1996 р. // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141. 4. Карпачова Н. З прийняттям Загальної декларацiї прав людини розпочалася нова ера – ера надiй i сподiвань кожного на право бути людиною / Н. Карпачова, О. Святоцький // Право України. – 2008. – № 12. – С. 4–16. 5. Європейська конвенцiя про захист прав людини i основоположних свобод вiд 4 листопада 1950 р. // Офiцiйний вiсник України. – 1998. – № 13. – С. 270. 6. Тацiй В. Я. 60 рокiв Загальнiй декларацiї прав людини / В. Я. Тацiй // Право України. – 2008. – № 12. – С. 17–22. 7. Рабiнович П. Свiтовий манiфест гуманiзму (до 60-рiччя проголошення Загальної декларацiї прав людини / П. Рабiнович // Право України. – 2008. – № 12. – С. 23–29. 8. Социология как наука: учебное пособие / [технический редактор Т. А. Смирнова]. – Тверской институт экономики и менеджмента, 1999г. – 315с. 9. Скакун О. Ф. Теория государства и права: учебник / О. Ф. Скакун. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с. 10. Математические методы в социальных науках / [под ред. П. Лазерфельда, Н. Генри]. – М. Прогресс, 1973. – 376 с. 14. Арiстова І. В. Державна iнформацiйна полiтика: органiзацiйно-правовi аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук: спец. 12. 00. 07 «Теорiя управлiння; адмiнiстративне право та процес; фiнансове право» / І. В. Арiстова. – Харкiв: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – 39 с. 16. Философский энциклопедический словарь / [ред. -сост. С. Ф. Губский и др.]. – М.: ИНФРА–М, 1997. – 574 с. 17. Современная философия: словарь и хрестоматия / [авт. -сост.: Л. В. Жаров, Е. В. Золотухина, В. П. Кохановский и др.]. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. – 511 с. 18. Иезуитов А. Н. Философия взаимодействия / А. Н. Иезуитов. – СПб.: Изд-во полиграфического техникума, 1995. – 214 с. 19. Философский словарь / [под ред. И. Т. Фролова]. – 4 изд. – М.: Политиздат. 1980. – 445 с. 20. Душенко Г. О. Деякi аспекти вдосконалення органiзацiї взаємодiї у процесi розкриття злочинiв / Г. О. Душенко // Вiсник Запорiзького юридичного iнституту. – 1998. – № 3. – С. 135-141. 22. Шаршов И. А. Педагогическое взаимодействие и общение: категориальный анализ и соотношение: материалы Всероссийской научно-практической Internet-конференции (25-31 мая 2004 года) / И. А. Шаршов, М. В. Старцев. – С. 27–32. 23. Радионова С. А. Социальное взаимодействие [Електронний ресурс] / С. А. Радионова // http://pilic.narod.ru/fils1037/fils1065.htm 25. Юридична енциклопедiя / [редкол.: Ю. С. Шемчушенко та iн.]. – Київ: Вид-во «Українська енциклопедiя» iменi М. П. Бажана, 1998. – Т. 1. А–Г. – 669 с. 26. Марченко М. Н. Проблемы теории государства и права / М. Н. Марченко. – Москва: Юристъ, 2001. – 642 с. 28. Василькова В. В. Порядок и хаос в развитии социальных систем / В. В. Василькова. – СПб.: Изд-во «Лань», 1999. – 480 с. 30. Сыдорук И. И. Государственно-правовое обеспечение правопорядка в Российской Федерации: теоретико-прикладные проблемы: монографiя / И. И. Сыдорук. – М.:ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2003. – 245 с. 31. Шамхалов Ф. Теория государственного управления / Ф. Шамхалов. – М.: ЗАО «Издательство «Экономика», 2002. – 638 с. 32. Общая теория права и государства: учебник / [под ред. В. В. Лазарева]. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2001. – 520с. 33. Борисов В. В. Правопорядок / Теория государства и права: курс лекций / В. В. Борисов / [под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько]. – М.: Юристъ, 2000. – 624 с. 34. Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства: учебник для вузов / В. С. Нерсесянц. – М.: Издательство НОРМА (Издатльская группа НОРМА – ИНФРА М), 2002. – 552 с. 37. Про проект «Україна – 2010»: Розпорядження Президента України вiд 26 лютого 1998 року № 43/98-рп [Електронний ресурс] // http://zakon.rada.gov.ua – 04. 06. 2002. – № 100. 39. Про Стратегiю нацiональної безпеки України: Указ Президента України: вiд 12. 02. 2007 р., № 105/2007 // Урядовий кур'єр. – 07. 03. 2007. – № 43. р.). – С. 116. 41. Про заходи щодо впровадження Концепцiї адмiнiстративної реформи в Українi: Указ Президента України: вiд 22. 07. 1998 р., № 810/98 // Офiцiйний вiсник України. – 1999. – № 21. – С. 32. 42. Про внесення змiн до складу Державної комiсiї з проведення в Українi адмiнiстративної реформи: Указ Президента України: вiд 18. 12. 1998 р., № 1587/99 // Офiцiйний вiсник України. – 2000. – № 51. 43. Про Концепцiю судово-правової реформи в Українi: Постанова Верховної Ради України: вiд 28. 04. 1992 р., № 2296-XII // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1992. – № 30. – Ст. 426. 45. Про Концепцiю вдосконалення судiвництва для утвердження справедливого суду в Українi вiдповiдно до європейських стандартiв: Указ Президента України: вiд 10. 05. 2006р., № 361 // Урядовий кур'єр. – 24. 05. 2006. – № 95. 46. Про виконання обов'язкiв та зобов'язань Україною: Резолюцiя Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1466 (2005) [Електронний ресурс] // http://eu.prostir.ua/library/1020.html 47. Про схвалення проекту Плану дiй „Україна – Європейський Союз”: Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 12 лютого 2005 р. № 36-р [Електронний ресурс] // http://zakon.rada.gov.ua 48. Про Службу безпеки України: Закон України: вiд 2503. 1992 р. // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 382. 49. Про оперативно-розшукову дiяльнiсть: Закон України: вiд 18. 02. 1992 р. // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303. 51. Тюрiна О. В. Правоохороннi органи: питання теоретичного осмислення та нормативного визначення / О. В. Тюрiна // Право України. – 2001. – № 5. – С. 79-80. 52. Правоохранительные органы Росийской Федерации: учебник / [под ред. В. П. Божьева]. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Спарк, 2000. – 414 с. 53. Гуценко К. Ф. Правоохранительные органы: учебник для юридических вузов и факультетов / К. Ф. Гуценко, М. А. Ковалев. – М.: Бек, 1995. – 320 с. 54. Бандурка А. М. Судебные и правоохранительные органы Украины: учебник / А. М. Бандурка, А. К. Безсмертний и др. / [под ред. проф. А. М. Бандурки]. – Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999. – 350 с. 55. Пiголкiн О., Алексеев С., Самощенко І. 57. Шамба Т. М. Демократизм советского правопорядка (проблемы теории и практики): автореф. дисс. на соискание научной степени докт. юрид. наук / Т. М. Шамба. – М, 1985. – С. 34-35. М. – 1985. – С. 32-70. 60. Леженiна О.І. Органiзацiйно-правовi засади участi органiв внутрiшнiх справ України у мiжнароднiй правоохороннiй дiяльностi: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12. 00. 07 «Теорiя управлiння; адмiнiстративне право та процес; фiнансове право; iнформацiйне право» / О.І. Леженiна. – Харкiв, 2004. – 22 с. Голови Служби безпеки України, Мiнiстра внутрiшнiх справ України про стан боротьби з органiзованою злочиннiстю, а також доповiдi Генерального прокурора України про стан прокурорського нагляду у сферi боротьби з органiзованою злочиннiстю: Постанова Верховної Ради України: вiд 26. 12. 2002 р., № 388-IV // Голос України. – 2003. – 21 сiч. – № 11. 62. Про заходи щодо дальшого вдосконалення дiяльностi Координацiйного комiтету по боротьбi з корупцiєю i органiзованою злочиннiстю: Указ Президента України: вiд 31. 12. 1999 р., № 1659 // Урядовий кур'єр. – 12. 01. 2000. 63. Про органiзацiйно-правовi основи боротьби з органiзованою злочиннiстю: Закон України: вiд 30. 06. 1993 р., 3341-ХІІ // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358. 69. Концептуальнi засади реформування системи правоохоронних органiв України: Інформацiйний бюлетень Мiжнародного центру перспективних дослiджень вiд 12 вересня 2005 р. [Електронний ресурс] // http://www.icps.com.ua/doc/nlukr200509120289.pdf. 70. Про додержання прав людини пiд час проведення оперативно-слiдчих операцiй: Указ Президента України: вiд 07. 11. 2005 р., № 1556 // Офiцiйний вiсник України. – 2005 р. – № 45. – Ст. 2834. 72. Концепцiя державної полiтики у сферi кримiнальної юстицiї та забезпечення правопорядку в Українi: Проект [Електронний ресурс] // Юридичний журнал. – 2007 р. – № 4. // http://www.justinian.com.ua/magazines.php 74. Концептуальнi засади реформування системи правоохоронних органiв України: Проект вiд 06. 09. 2005 р. [Електронний ресурс] (офiцiйний сайт Ради нацiональної безпеки i оборони України) // http://www.rainbow.gov.ua/news/274.html 75. Концепцiя державної полiтики у сферi кримiнальної юстицiї та забезпечення правопорядку вiд 27. 04. 2006 р. [Електронний ресурс] // http://castle.minjust.gov.ua/0/7425 76. Про Концепцiю вдосконалення судiвництва для утвердження справедливого суду в Українi вiдповiдно до європейських стандартiв Концепцiї реформування системи МВС України: Указ Президента України: вiд 10 травня 2006 року, № 361 // Урядовий кур'єр. – 24. 05. 2006. – № 95. 77. Петроченко Ю. А. Реформування правоохоронних органiв України / Ю. А. Петроченко // Боротьба з органiзованою злочиннiстю i корупцiєю (теорiя i практика). – 2005. – № 12. – С. 3-6. 80. Нижник Н. Р. Нацiональна безпека України (методологiчнi аспекти, стан i тенденцiї розвитку): навчальний посiбник / Н. Р. Нижник, Г. П. Ситник, В. Т. Бiлоус / [за заг. ред. П. В. Мельника, Н. Р. Нижник]. – Ірпiнь, 2000. – 304 с. 81. Коваль Л. В. Адмiнiстративне право України: курс лекцiй / Л. В. Коваль. – К.: ТОВ «Вентурi», 1998. – 207 с. 82. Аврутин Ю. Е. Эффективность правоохранительной деятельности (опыт системного исследования) / Ю. Е. Аврутин. – СПб: Издательство «Юридический центр Пресс», 1998. – 176 с. 83. Соболь И. А. Правовое воздействие на общественные отношения в сфере экологии и урбанизации: автореф. дисс. на соискание научной степени д-ра юрид. наук / И. А. Соболь. – СПб, 1999. – 30 с. 84. Аврутин Ю. Е. Органы внутренних дел в государственном механизме Российской Федерации / Ю. Е. Аврутин, И. Н. Зубов. – СПб, 1999. – 206 с. 85. Алехин А. П., Кармолицкий А. А., Козлов Ю. М. Административное право Российской Федерации: учебник / А. П. Алехин, А. А. Кармолицкий, Ю. М. Козлов. – М., 1997. – 390 с. 88. Про прокуратуру: Закон України: вiд 05. 11. 1991 р., № 1789-ХІІ // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793. 91. Про Вiйськову службу правопорядку у Збройних Силах України: Закон України: вiд 07. 03. 2002 р., № 3099-ІІІ // Збiр. законодавства України. Сер. 3. – 2002. – № 8. – Ст. 151. 92. Про органiзацiйно-правовi основи боротьби з органiзованою злочиннiстю: Закон України вiд 30. 06. 1993, № 3341-ХІІ // Вiдомостi Верховної РадиУкраїни. – 1993. – № 35. – Ст. 358. 93. Положення про кримiнальну мiлiцiю України: Наказ МВС України: вiд 26. 01. 1997 р., № 62 95. Про органiзацiю дiяльностi мiлiцiї охорони при Держанiй службi охорони при МВС України: Наказ МВС України: вiд 25. 11. 2003 р., № 1433 96. Про органiзацiю дiяльностi органiв досудового слiдства системи Мiнiстерства внутрiшнiх справ України: Наказ МВС України: вiд 25. 12. 2003 р., № 1600 97. Про концептуальнi засади реформування системи Мiнiстерства внутрiшнiх справ України: Рiшення колегiї МВС України: вiд 11. 03. 2006 р., № 1км/2 99. Про Положення про Департамент громадської безпеки Мiнiстерства внутрiшнiх справ України: Наказ МВС України: вiд 10 жовтня 2005 р., № 868 100. Про створення патрульної служби Мiнiстерства внутрiшнiх справ України та реорганiзацiю дорожньо-патрульної служби Державної автомобiльної iнспекцiї: Наказ МВС України: вiд 28. 02. 2006 р., № 214 103. Гойман В. И. Правовохранительные органы в советском правовом государстве. Понятие, система, направления совершенствования // Теоретические и организационно-правовые проблемы применения наказания: сборник научных трудов / В. И. Гойман, В. В. Лазарев. – Уфа, 1990. 104. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Правоохороннi органи та правоохоронна дiяльнiсть: навчальний посiбник / М.І. Мельник, М.І. Хавронюк. – К.: Атiка, 2002. – 576 с. 106. Осадчий В. Правоохороннi органи як суб’єкти кримiнально-правового захисту / В. Осадчий // Право України. – 1997. – № 11. – C. 71-72. 107. Тевлiн Р. Про поняття „правоохороннi органи” у вузькому та широкому розумiннi / Р. Тевлiн // Радянське право. – 1985. – № 8. – C. 35-42. iменi Тараса Шевченка / О. В. Тюрiна. – К., 2001. – 18 с. 110. Правоохранительные органы Российской Федерации: в 2 т. / [под общ. ред. Ю. Ф. Кваши]. – М., 2000. – 624 с. 111. Головко А. В. Взаимодействие органов внутренних дел с другими субъектами правоохоранительной системы в сфере обеспечения прав и свобод граждан (вопросы теории): автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук. / А. В. Головко. – М., 1999. 112. Халiков А. Судебным приставам – полномочия органов дознания / А. Халiков // Российская юстицiя. – 2001. – № 8. – С. 56-68. 114. Пригожин И., Стингерс И. Порядок из хаоса / И. Пригожин, И. Стингерс. – М.: Иностранная литература, 1986. – 179 с. 116. Бандурка О. М. Управлiння в органах внутрiшнiх справ України: пiдручник / О. М. Бандурка. – Харкiв: Ун-т внутр. справ, 1998. – 480 с. 117. Малиновський В. Я. Державне управлiння: навчальний посiбник / В. Я. Малиновський. – Луцьк: Ред. -вид. вiдд. «Вежа» Вол. держ. ун-ту iм. Лесi Українки, 2000. – 558 с. − 702 с. 120. Административное право Украины / [учебник для студентов высш. учеб, заведений юрид. спец.] / Ю. П. Битяк, В. В. Богуцкий, В. Н. Гаращук и др.; / [под ред. проф. Ю. П. Битяка]. – 2-е изд., перераб. и доп. – Харьков: Право, 2003. — 576 с. 121. Дзлиев М. И. Основы обеспечения безопасности жизнедеятельности: курс лекций / М. И. Дзлиев, Н. Н. Потрубач. – М., 1996. – 185 с. 122. Про додатковi заходи щодо полiпшення дiяльностi органiв внутрiшнiх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку: Указ Президента України: вiд 16. 06. 1999 р., № 650/99 // Офiцiйний вiсник України. – 1999. – № 24. – Ст. 1100. 123. Про Комплексну програму профiлактики злочинностi на 2001-2005 рр.: Указ Президента України: вiд 13. 12. 2000 р., 1376/2000 // Офiцiйний вiсник України. – 2000. – № 52. – Ст. 2258. // Офiцiйний вiсник України. – 2001. – № 3. – Ст. 58. 125. Про заходи щодо дальшого змiцнення правопорядку, охорони прав i свобод громадян: Указ Президента України: вiд 18. 02. 2002 р., № 143/2002 // Офiцiйний вiсник України. – 2002. – № 8. – Ст. 331. 126. Про заходи щодо забезпечення особистої безпеки громадян та протидiї злочинностi: Указ Президента України: вiд 19. 07. 2005 р., № 1119/2005 // Урядовий кур’єр. – 23. 07. 2005. – № 135. 127. Про питання апарату Ради нацiональної безпеки i оборони України: Указ Президента України: вiд 14. 10. 2005 р., № 1446/2005 // Офiцiйний вiсник України. – 2005. – № 42. – Ст. 2651. 128. Про єдину комп’ютерну систему правоохоронних органiв з питань боротьби зi злочиннiстю: Указ Президента України: вiд 31. 01. 2006 р., № 80/2006 // Урядовий кур’єр. – 2006. – 16 лютого (№ 32). – С. 21. 129. Концепцiя подолання корупцiї в Українi «На шляху до доброчесностi»: Указ Президента України: вiд 11. 09. 2006 року, № 742/2006 // Офiцiйний вiсник України. – 2006. – № 37. – Ст. 2540. 130. Про Положення про Мiжвiдомчий науково-дослiдний центр з проблем боротьби з органiзованою злочиннiстю: Указ Президента України вiд 26. 02. 2007 року, № 144/2007 // Офiцiйний вiсник України. – 2007. – № 15. – Ст. 561. 131. Про деякi заходи щодо вдосконалення формування та реалiзацiї державної антикорупцiйної полiтики: Указ Президента України: вiд 01. 02. 2008 року, № 80/2008 // Офiцiйний вiсник України. – 2008. – № 5. – Ст. 184. 132. Про деякi заходи щодо запобiгання корупцiї в судах та правоохоронних органах: Указ Президента України: вiд 11. 04. 2008 року, № 328/2008 // Офiцiйний вiсник України. – 2008. – № 12. – Ст. 498. 133. Про Мiжвiдомчу робочу групу з питань протидiї корупцiї: Указ Президента України: вiд 17. 04. 2008 року, № 370/2008 // Офiцiйний вiсник України. – 2008. – № 18. – Ст. 565. 134. Про рiшення Ради нацiональної безпеки i оборони України вiд 21 квiтня 2008 року «Про заходи щодо реалiзацiї нацiональної антикорупцiйної стратегiї та iнституцiйного забезпечення цiлiсної антикорупцiйної полiтики»: Указ Президента України: вiд 05. 05. 2008 року, № 414/2008 // Офiцiйний вiсник України. – 2008. – № 18. – Ст. 589. 135. Про рiшення Ради нацiональної безпеки i оборони України вiд 20 жовтня 2008 року «Про суспiльно-полiтичну ситуацiю в Українi та виконання рiшення Ради нацiональної безпеки i оборони України вiд 13 жовтня 2008 року «Про невiдкладнi заходи щодо забезпечення конституцiйних виборчих прав громадян України пiд час проведення позачергових виборiв до Верховної Ради України»: Указ Президента України: вiд 20. 10. 2008 року, № 951/2008 // Офiцiйний вiсник України. – 2008. – № 80. – Ст. 2678. 136. Андрусiв В. В. Інститут президента в системi мiжiнституцiйних взаємодiй / В. В. Андрусiв // Стратегiчнi прiоритети. – № 1 (2). – 2007. – С. 50-57. 137. Про створення Інституту проблем нацiональної безпеки: Указ Президента України вiд 3 грудня 2003 року № 1396 [Електронний ресурс] // http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/getcnt.php?uid=1083. 4659. 0&nobreak 1997. 139. Тепечин В. И. Социология национальной безопасности как „новая” парадигма социологического знания / В. И. Тепечин // Безопасность: Информационный сборник Фонда национальной и международной безопасности. – 1995. – № 3-4. – С. 89. 140. Гущин В. В. Понятие безопасности и ее предметно-объективные сферы // Проблемы повышения готовности органов внутренних дел к деятельности в чрезвычайных ситуациях: сборник научных трудов / В. В. Гущин. – М.: ВНИИ МВД России, 1994. 141. Степашин С. В. Безопасность человека и общества (политико-правовые вопросы): монография / С. В. Степашин. – СПб.: СПб. ИЮ МВД России, 1994. 143. Кондрашов Б. П. Общественная безопасность и административно-правовые средства ее обеспечения: монография / Б. П. Кондрашов. – М.: Изд-во «Щит-М», 1998. – 296 с. 144. Антонов А. Б. Основы обеспечения безопасности личности, общества и государства: учеб. пособие / А. Б. Антонов, В. Г. Балашов. – М., 1996. – 127 с. 147. Ветров Н. И. Безопасность частого предприятия: учебное пособие / Н. И. Ветров, М. Н. Зацепин. – М., 1995. – 120 с. 149. Манилов В. Л. Национальная безопасность: ценности, интересы и цели / В. Л. Манилов // Военная мысль. – 1995. – № 6. – С. 28-40. 150. Yarger Richard H. The U. S. Army War College Methodology for Determining Interests and Levels of Intensity / Richard H. Yarger, George Barber. Carlisle Barracs, U. S. Army War College, 1997. – P. 1-12. 151. Горбулiн В. П. Стратегiя нацiональної безпеки України в аксiологiчному вимiрi: вiд «суспiльства ризику» до громадянського суспiльства / В. П. Горбулiн, А. Б. Качинський // Стратегiчна панорама. – 2005. – № 2. 152. Возженников А. В. Национальная безопасность: теория, практика, стратегия / А. В. Возженников. – М.: НПО «МОДУЛЬ», 2000. – 240 с. 153. Общая теория национальной безопасности: учебник / [под общ. ред. А. А. Прохожева]. – М.: Изд-во РАГС, 2002. – 320 с. 154. Гогвуд Б. В., Ган Л. А. Аналiз полiтики реального свiту / Б. В. Гогвуд, Л. А. Ган. – К.: Основи, 2004. – 396 с. 155. Парахонський Б. О. Нацiональнi iнтереси України (духовно-iнтелектуальний аспект) / Б. О. Парахонський. – К.: Вид-во НІСД, 1993. – 43 с. 156. Про основи нацiональної безпеки України: Закон України: вiд 19. 06. 2003 р., № 964-ІV// Зiбрання законодавства. Сер. 3. – 2003. – № 8. – Ст. 90. 158. Про Раду нацiональної безпеки i оборони: Указ Президента України України: вiд 30. 08. 1996 року, № 772/1996 // Урядовий кур’єр. – 5 вересня 1996 року. 159. Про Раду нацiональної безпеки i оборони: Закон України: вiд 05. 03. 1998 року, № 183/98-ВР // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 237. 160. Про введення в дiю Рiшення Ради нацiональної безпеки i оборони України вiд 25 листопада 2005 року «Про невiдкладнi заходи щодо подальшого розвитку вiдносин України з Органiзацiєю Пiвнiчноатлантичного договору (НАТО)»: Указ Президента України: вiд 27. 12. 2005 р., № 1861/2005 // Офiцiйний вiсник. – 2005. – № 52. – Ст. 3265. 161. Комплексний огляд сектору безпеки України (офiцiйний веб-сайт Ради нацiональної безпеки i оборони України) [Електронний ресурс] // http://www.rainbow.gov.ua/news/530.html сферi боротьби з корупцiєю»: Указ Президента України: вiд 28. 12. 2005 р., № 1865/2005 // Офiцiйний вiсник України. – 2005. – № 52. – Ст. 3267. вiсник України. – 2008. – № 27. – Ст. 836.