Інститутпрезидентства всучасномусвiтi
Змiст
Вступ
Становлення i розвиток iнституту президентства
Роль iнституту президентської влади в Республiцi Бiлорусь
Вступ
У сучасних умовах типовим главою держави з республiканською формою правлiння є президент. Інститут президентства представляє собою невiд'ємний елемент полiтичної системи в 150 країнах свiту. Вiн iснує в багатьох країнах Європи, Азiї, Африки, Пiвнiчної та Пiвденної Америки. У той же час, кожне з цих держав характеризується своїми специфiчними особливостями, своєї рiзновидом республiканської форми правлiння, i залежно вiд цього якiсно рiзними будуть статус та повноваження президента в цiй державi. Історично батькiвщиною президентства були США, де президент в однiй особi був i главою держави, i главою уряду. Саме широке поширення iнститут президентства одержав у ХХ столiттi, в перiод розпаду колонiальних iмперiй i утворення безлiчi незалежних держав, бiльшiсть з яких обрали президентську форму правлiння. Закордонна практика свiдчить про особливу значущiсть iнституту президентства в полiтичному життi держави. Прерогативи президента дозволяють йому чинити величезний вплив на суспiльно-полiтичнi процеси в країнi. У демократичних країнах на нього покладається функцiя ведучого гаранта стабiльностi основ конституцiйного ладу. Вiдповiдно з особливим статусом i повноваженнями президента, на ньому лежить i особлива вiдповiдальнiсть за збереження законностi i суспiльного благополуччя.
Становлення i розвиток iнституту президентства
слова "президент" згодом виникла така посада, як, наприклад, президент сенату. Проте в його нинiшньому розумiннi як глави держави термiн "президент" не вживався нi за часiв грецької i римської республiк, нi в перiоди iснування раннiх буржуазних республiк в Англiї та Нiдерландах. Так, в Англiї, яка стала на короткий час республiкою, виконавчу владу замiсть поваленого монарха на перших порах здiйснював Державна рада. У Нiдерландах повноваження виконавчої влади також мала вищий колегiальний орган.
У руслi європейської практики республiканської спочатку проходив i процес формування виконавчої влади в Сполучених Штатах Америки. На першому етапi американської державностi не тiльки законодавча, а й виконавча влада були зосередженi в одному представницькому органi - Континентальному Конгресi. Одноосiбного глави держави в ту пору не iснувало, а Конгрес обирав iз числа своїх членiв президента, функцiї якого обмежувалися лише головуванням на засiданнях.
Дуже скоро бiльшiсть полiтичних дiячiв молодої американської республiки прийшли до висновку про неефективнiсть дiяльностi Конгресу з виконання ним законiв i про необхiднiсть подiлу законодавчої i виконавчої влади. При цьому делегати Конституцiйного конвенту, якi зiбралися в 1787 роцi у Фiладельфiї для прийняття федеральної Конституцiї США, зробили iсторичний вибiр мiж монархiєю i республiкою. Бiльшiсть американцiв, тiльки що покiнчивши з пануванням британської монархiї, були рiшуче налаштованi проти створення у себе вищої виконавчої влади в особi монарха, нехай навiть з обмеженими повноваженнями. У силу цього пошуки формування найбiльш прийнятної форми виконавчої влади пiшли на конвентi на основi республiканiзму, що передбачає виборнiсть усiх посадових осiб.
Пiсля довгих дебатiв серед творцiв американської Конституцiї запанувало уявлення про те, що вища виконавча влада повинна бути єдиною, тобто зосередитися в руках одного, а не кiлькох посадових осiб. Таким чином, в побудовi федеральної виконавчої влади США спочатку затвердився принцип єдиноначальностi. Глава федеральної виконавчої влади в країнi став iменуватися, згiдно з Конституцiєю, Президентом Сполучених Штатiв Америки. Таке найменування глави держави було пов'язано не тiльки з тим, що президент асоцiювався з республiканською формою правлiння, але i з тим, що в рядi американських штатiв в той час глави виконавчої влади називалися президентами, а не губернаторами.
У результатi США стали першою країною в свiтi, де виникла посаду президента, що об'єднала в однiй особi главу держави i главу уряду. Крiм того, саме в США зародився iнститут президентства як один з найважливiших iнститутiв полiтичної системи. На вiдмiну вiд iнших держав того часу, де виконавча влада повсюдно мала монархiчний, спадковий характер, в США главу держави стали обирати в ходi загальних виборiв.
країнах був заснований пост президента. У Європi еталоном державного устрою стала Великобританiя, i в рядi європейських країн утвердилася парламентарна, або кабiнетна, система правлiння, при якiй монарх залишався главою держави, але виконавча влада здiйснювалася прем'єр-мiнiстром i його кабiнетом мiнiстрiв, а уряд ставало вiдповiдальним перед парламентом. Першими ж європейськими країнами, де була введена посада президента як глави держави, стали в 1848 роцi двi республiки - Францiя i Швейцарiя. Крiм них, iншi держави Європи (не кажучи вже про Азiю й Африцi) до кiнця ХІХ ст. залишалися монархiями.
XX столiттi такi грандiознi за своїми масштабами потрясiння, як революцiї, свiтовi вiйни, розпад колонiальних iмперiй, призвели до утворення безлiчi нових незалежних держав. Далеко не всi вони стали президентськими республiками, але в переважнiй їх бiльшостi був заснований пост президента країни. Так, в Європi пiсля закiнчення першої свiтової вiйни президенти стали вищими посадовими особами в Австрiї, Веймарськiй республiцi, Чехословаччини, Польщi, Естонiї, Литвi, Латвiї, Туреччини. У 30-40-тi роки iнститут президентства став поширюватися i в Азiї; його ввели в себе Фiлiппiни, Сирiя, Лiван. Пiсля другої свiтової вiйни до числа захiдноєвропейських держав, очолюваних президентами, увiйшли Італiя, Грецiя, Португалiя, Ісландiя i Мальта. В Азiї пост президента був заснований в Пiвденнiй Кореї, Пiвденному В'єтнамi, Тайванi, Індiї, Пакистанi, Бангладеш, Іраку, Іранi, Афганiстанi
Однак найбiльше поширення модель президентського правлiння отримала в Африцi. Цей процес почався з кiнця 50-х - початку 60-х рр.., І в даний час на чолi майже всiх африканських країн стоять президенти. Показово, що встановлення поста президента вiдбувалося не тiльки в капiталiстичних i країнах, що розвиваються, а й у рядi колишнiх соцiалiстичних держав, таких, як Соцiалiстична Федеративна Республiка Югославiя, Чехословацька Соцiалiстична Республiка, Соцiалiстична Республiка Румунiя, Корейська Народно-Демократична Республiка.
Фундаментальнi змiни, що вiдбуваються на свiтовiй аренi з кiнця 1980-х рр.., Стимулювали подальше поширення iнституту президентства. Майже у всiх колишнiх республiках СРСР, республiках колишньої СФРЮ (за винятком Боснiї i Герцеговини), а також у Чехiї та в Словаччинi був заснований президентський пост. Цей же пост запровадила у себе Монголiя. Сьогоднi президентство - невiд'ємний елемент полiтичних систем багатьох країн Європи, Азiї, Африки, Пiвнiчної та Пiвденної Америки. У той же час кожна країна сама визначає, яку роль має вiдiгравати президент у її полiтичному життi.
млн. кв. км) i Бразилiї (8,5 млн. кв. км) дiє система президентського правлiння, а в Канадi (9,9 млн. кв. км) i Австралiї (7,7 млн. кв. км) - система парламентарного правлiння. У Китайськiй Народнiй Республiцi (9,6 млн. кв. км) в умовах однопартiйної системи офiцiйно проголошений принцип колективного керiвництва країною.
З iншого боку, деякi невеликi за розмiрами держави - Кiпр, Гондурас, Уругвай, Бенiн, Малавi, Гамбiя та iн. - встановили у себе президентську систему правлiння, а такi великi європейськi країни, як Федеративна Республiка Нiмеччина, Іспанiя, Швецiя, Італiя, є парламентарними республiками або монархiями. Таким чином, вiдсутня пряма залежнiсть мiж розмiрами територiї тiєї чи iншої держави та обраною ним системою правлiння, хоча, звичайно, великi країни особливо потребують сильної державної влади.
Сучаснi моделi президентства
республiки.
системi взаємних стримувань i противаг. З цього випливають i iншi сутнiснi ознаки президентської республiки:
вiдправити у вiдставку уряд шляхом висловлення йому вотуму недовiри;
· вирiшальна роль в управлiннi країною належить Президентовi, який частiше за все є одночасно главою держави i главою виконавчої влади;
· Президент самостiйно формує уряд i вiдправляє його у вiдставку, призначає i змiщує мiнiстрiв;
не допустили порушення закону;
· в рядi випадкiв при призначеннi Президентом вищих посадових осiб виконавчої влади i суддiв потрiбна згода парламенту або його палати;
· судова влада спостерiгає за конституцiйнiстю та законнiстю актiв двох iнших гiлок i забезпечує дотримання встановленого правопорядку.
Парламентарна республiка - це такий рiзновид республiканської форми правлiння, при якiй провiдна роль у здiйсненнi вищої державної влади i форсуваннi її органiв належить парламенту, як вищого органу представницької та законодавчої влади. Президент за такої форми правлiння найчастiше обирається самим парламентом (наприклад, у Грецiї, Туреччинi, Лiванi, Чехiї та iн.) або дещо ширшим зборами, якi мають ще й представникiв суб'єктiв федерацiї та iн. Але навiть у тих випадках, коли в таких республiках Президент обирається не парламентом, а безпосередньо народом, його повноваження виявляються досить обмеженими, а реальна виконавча влада здiйснюється урядом.
Змiшана (напiвпрезидентська, напiвпарламентська) республiка складається в результатi, з одного боку, посилення парламентарних почав у розвитку президентських республiк, а з iншого - зростання мiсця i ролi президентської влади в парламентарних республiках. Прагнення нейтралiзувати негативнi тенденцiї до монополiзацiї та авторитаризацiя полiтичної влади в розвитку президентських республiк i серйозна незадоволенiсть нестiйкiстю, нестабiльнiстю урядової влади в парламентарних республiках створили сприятливий ґрунт для появи в останнi десятилiття такої форми державного правлiння, яка намагається поєднувати гiднiсть як, тiєї так i другий з розглянутих вище основних форм (наприклад, у Францiї та Польщi).
Конкретно становище глави держави i його фактична роль у життi країни визначається в кожнiй країнi в залежностi вiд полiтичних умов i iсторичних традицiй. У державах парламентської монархiї (Великобританiя, Японiя та iн.) наприклад, глава держави царює, але не управляє, i його функцiї зовнi виглядають тiльки як представницькi. Настiльки ж слабко вони вираженi в республiках парламентського типу (ФРН, Італiя). Але якщо держава обирає тип президентської (США) або напiвпрезидентської (Францiя) республiки, то вона свiдомо йде на створення сильної влади президента республiки. Ця влада може прямо зливатися з виконавчою владою i очолювати її (CША) чи стояти як би поза основними влади.
Наприклад, в Ісландiї пост президента як глави держави був створений лише в 1944 роцi. Президент Ісландiї обирається кожнi чотири роки шляхом прямих, загальних виборiв, при таємному голосуваннi. Вибори нового президента вiдбуваються в червнi або липнi того року, коли закiнчується термiн перебування при владi попереднього президента. Останнiй виконує свої обов'язки до 31 липня. Термiн правлiння новообраного президента починається з 1 серпня. Кандидат у президенти повинен задовольняти наступним формальним умовам: бути iсландським громадянином не молодше 35-рiчного вiку i не бути засудженим чи позбавленим виборчого права у минулому. Кандидатура президента може бути висунута групою виборцiв, що складається з 1500-3000 чоловiк, але не бiльше i не менше цього. Якщо кандидатiв декiлька, то законно обраним Президентом є той, який отримав найбiльшу кiлькiсть голосiв, але а якщо виставлена лише одна кандидатура, то в цьому випадку голосування не проводиться i висунутий автоматично стає Президентом, до речi, законом можуть бути встановленi подальшi правила щодо кандидатури i виборiв Президента, причому може бути передбачено, що кiлькiсть осiб, що висувають кандидатуру, має бути для кожної частини країни пропорцiйно числу виборцiв. Одне i те ж особа може бути обрана президентом Ісландiї кiлька разiв поспiль. Закон не обмежує перебування на президентському посту. Так, наприклад, перший президент Ісландiї - Свейн Бьернссон, обирався на цей пост двiчi без голосування (1944-1952гг.), Другий президент - Аусгейр Аусгейрссон - перебував у президентському крiслi чотири термiни поспiль (1952-1968гг.), В тому числi тричi переобирався без голосування; третiй президент - Крiстьян Елдьяр - три термiни поспiль (1968-1980рр.), двiчi переобирався без голосування; четвертий президент - перша жiнка-президент у свiтi - Вiгдiс Фiннбогадоттiр перебувала на президентському посту 16 рокiв (1980-1996рр.), в тому числi двiчi переобиралася без голосування, i, нарештi, п'ятий президент - Олафур Рагнар Грiмссон був обраний 29 червня 1996, набравши 40,9% голосiв населення. Вiн був висунутий партiєю соцiалiстiв.
При вступi на посаду, Президент складає присягу чи робить заяву про дотримання Конституцiї. Цей акт складається у двох iдентичних примiрниках, з яких один зберiгається у Альтiнг, а iнший надходить до державного архiву. Резиденцiєю президента за Конституцiєю має бути Рейк'явiк або його околицi. Нинi резиденцiєю є Бессастадiр - старовинний маєток поблизу iсландської столицi. Президент в Ісландiї не має заступника. Посада вiце-президента вiдсутня. У випадку смертi або вiдкликання президента до закiнчення термiну повноважень або в разi його тимчасової вiдсутностi в країнi його функцiї виконує своєрiдний рада, iснуючий аж до 31 липня четвертого року пiсля проходження останнiх виборiв, що не носить нiякого певної назви, але складається з трьох осiб: прем’єр мiнiстра, голови Альтiнг i голови Верховного суду. Головує на засiданнях голова альтинг. Однак вiн не володiє нiякими iншими перевагами в порiвняннi з iншими «регентами». Всi вони мають рiвний голос i вирiшують справи в разi вiдсутностi одностайностi бiльшiстю голосiв. Інодi «регенти» виконують обов'язки президента досить тривалий час. Так, наприклад, пiсля смертi президента Свейна Бьернссона на початку 1952 року, за декiлька мiсяцiв до закiнчення термiну президентства, його обов'язки до нових виборiв виконував вказаний рада. Таким чином, термiни змiни президентiв суворо витримуються, як цього вимагає Конституцiя.
У США вищою посадовою особою, що поєднують повноваження глави держави i глави уряду, є президент США. У практицi останнiх президентiв США використовувалася форма дроблення кабiнету на цiльовi мiжвiдомчi ради, що дало можливiсть обговорювати те чи iнше коло питань без залучення всiх членiв кабiнету.
В Італiї - як її називають в лiтературi, типовому зразку парламентарно-республiканської форми правлiння, саме законодавцi на спiльному засiданнi палат (за участю делегатiв вiд областей) обирають главу держави, як би пiдкреслюючи тим самим його залежнiсть вiд парламенту. Парламент видає закони, формує внутрiшню i зовнiшню полiтику держави, здiйснює контроль за дiяльнiстю уряду i президента.
повинен отримати довiру обох палат», перш, нiж воно приступить до дiяльностi, а ратифiкацiя мiжнародних договорiв вимагає «у вiдповiдних випадках» попереднього дозволу палат. Участь президента в законодавчому процесi, за Конституцiєю, полягає в промульгацiї законiв i право вiдкладального вето. Але останнє може бути подолано парламентарями простою бiльшiстю голосiв. До того ж у країнi дiє iнститут контра сигнатури.
попереднi консультацiї з їх головами. І, як вiдзначають iсторики, не було ще випадку, щоб президент розпустив палати всупереч волi їхнiх керiвникiв. Необхiдно додати до цього, що вiн «не може використовувати це право в останнi шiсть мiсяцiв своїх повноважень».
Коли говорять про становище глави держави в системi органiв державної влади, то мають на увазi спiввiдношення його функцiй iз законодавчою i виконавчою владою. У демократичнiй правовiй державi завжди дiє принцип подiлу влади, який передбачає, що владнi повноваження будь-якої посадової особи вiдноситься до однiєї з трьох влад - законодавчої, виконавчої чи судової. Функцiї глави держави стикаються з усiма трьома владою (в областi законодавства вiн, наприклад, має право вето, у вiдношеннi судової влади глава держави вправi призначати суддiв чи здiйснювати помилування), але все ж таки його основнi функцiї не можна вiднести до законодавчої або судової.
Інша справа - взаємовiдносини глави держави з виконавчою владою. Навiть у тих країнах, де вiн не входить нi в одну з трьох влад (Францiя) або про її статус в Конституцiї взагалi не говориться (ФРН), юридична наука i практика визнають його главою виконавчої влади - бо нiякому посадовiй особi не можна мати функцiї i владнi повноваження поза будь-якої влади. У той же час при такому положеннi, не негативним принцип подiлу трьох влад, утворюється особливий статус глави держави, що випливає з його власних повноважень, обов'язку виступати гарантом Конституцiї i здiйснювати вище представництво.
Президентська влада в республiках президентського типу - це завжди одно осiбнiсть влади. Глава держави не тiльки не дiлить свою владу з iншими особами, а й у силу принципу подiлу влади дiє незалежно вiд законодавчої i судової влади. Президент отримує свiй мандат вiд народу i тому не може контролюватися з боку парламенту. Вiн має право сам комплектувати склад уряду (з певним участю парламенту).
Сильна президентська влада нiяк не пiдриває демократичний характер правової держави - навпаки, вона за певних умов є єдино можливим iнструментом збереження конституцiйного порядку.
Роль iнституту президентської влади в Республiцi Бiлорусь
конституцiйний президентська влада повноваження
Виникнення iнституту президентства в Республiцi Бiлорусь, необхiднiсть заснування посади президента було обумовлено сукупнiстю соцiально-полiтичних i правових чинникiв. Серед них: кардинальнi змiни в полiтичнiй системi держави в результатi серпневих подiй 1991р.; Вакуум виконавчої влади в країнi пiсля усунення з полiтичної арени органiв КПРС-КПБ; принциповi вади парламентських структур та нездатнiсть iснуючих полiтико-правових iнститутiв центральної влади вирiшувати полiтичнi i соцiально-економiчнi проблеми та протирiччя; обмежена можливiсть i вразливiсть Рад як представницьких органiв влади щодо стабiлiзацiї полiтичної та соцiально-економiчної ситуацiї пiсля лiквiдацiї монополiї партiї на владу, а також надмiрне захоплення Верховної Ради законотворчою дiяльнiстю на шкоду розпорядчої та контрольної функцiй.
Конституцiя Республiки Бiлорусь вказує, що Президент, Уряд, Парламент i суди здiйснюють державну владу. У той же час Конституцiя Республiки Бiлорусь, не вiдносять Президента Республiки Бiлорусь нi до однiєї гiлки державної влади. Традицiйно, вiдповiдно до концепцiї Ш. Монтеск'є, принцип подiлу влади має справу з трьома гiлками влади - законодавчої, виконавчої та судової.
Як вiдомо, Президент Республiки Бiлорусь є главою держави, має великий обсяг дуже iстотних повноважень у законодавчiй, виконавчiй та судовiй сферах. Новий пiдхiд до розумiння призначення Президента вiдображається у тому, що вiн покликаний в рамках своїх завдань, об'єднувати всi влади, сприяти їх узгодженому i ефективному функцiонуванню. Це неминуча потреба, зумовлюється визнанням принципу подiлу влади, свого роду балансування всього державного механiзму. Таке своє призначення Президент реалiзує, не пiдмiняючи i не вiдсуваючи в бiк жодної з влади, не порушуючи їх самостiйнiсть i не втручаючись в їх конституцiйнi повноваження. Тут немає i не може бути натяку на вiдносини керiвництва та пiдпорядкування, бо єдина турбота Президента має полягати в збереженнi пiдвалин держави, визначених у Конституцiї. Об'єднавча функцiя Президента виявляється в тому, що вiн, за Конституцiєю, забезпечує узгоджене функцiонування i взаємодiю органiв державної влади. Президенту надано право використовувати погоджувальнi процедури для розв'язання розбiжностей мiж органами державної влади Республiки Бiлорусь. У регулюваннi вiдносин мiж Президентом i Парламентом проведена лiнiя на забезпечення самостiйностi i незалежностi обох владних iнститутiв. Але це не означає, що вони повнiстю роздiленi. З одного боку, встановлено обов'язковi зв'язку мiж ними. З iншого боку, Конституцiя Республiки Бiлорусь передбачає систему стримувань i противаг у виглядi можливостi вiдмови Президента вiд посади i розпуску Президентом Парламенту; Президент вправi приймати укази i розпорядження, але його акти не повиннi суперечити Конституцiї i законам. Президент може вiдхилити закон, прийнятий Парламентом, але в установленому порядку Парламент здатний подолати право вето Президента.
У конституцiйному правi загальноприйнятого значення поняття глави держави ще не склалося. Повноваження глави конкретних держав визначаються конституцiєю, але їх застосування - сформованої конституцiйною практикою. Проблема взаємодiї Президента з виконавчою владою вiдома багатьом державам. Вельми актуальна вона i в нас. Викритi сильними повноваженнями i постiйно взаємодiючi, Президент i Уряд є 2 самостiйних носiя державної влади, в значнiй мiрi дотичних при виконаннi покладених на них функцiй. При оцiнцi взаємин Президента i Уряду необхiдно мати на увазi, що iстотнi повноваження у цiй областi данi Президенту не тiльки Конституцiєю, а й законами. Президент Республiки Бiлорусь забезпечує узгоджене функцiонування i взаємодiю Уряду та iнших органiв влади. Здiйснюючи це повноваження, глава держави приймає конкретнi заходи до забезпечення взаємодiї Уряду.
Конституцiйнi повноваження Президента Республiки Бiлорусь за взаємин з органами державної влади орiєнтованi на змiцнення єдностi системи цiєї влади i дозволяють йому у разi нерозв'язаних суперечностей мiж парламентом та Урядом або вiдправити Уряд у вiдставку або шляхом призначення виборiв до Парламенту нормалiзувати полiтичну обстановку в країнi. Президент може бути усунений з посади у зв'язку з вчиненням державної зради або iншого тяжкого злочину. Рiшення про висунення обвинувачення та його розслiдуваннi в цьому випадку вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала бiльшiсть вiд повного складу Палати представникiв за пропозицiєю не менше однiєї третини її депутатiв. Розслiдування звинувачення органiзується Радою Республiки. Президент вважається змiщеним з посади, якщо за це рiшення проголосувало не менше двох третин вiд повного складу Ради Республiки, а також не менше двох третин вiд повного складу Палати представникiв. Неприйняття Радою Республiки i Палатою представникiв рiшення про усунення Президента з посади протягом мiсяця з дня висунення звинувачення означає вiдхилення звинувачення. Пропозицiя про усунення Президента з посади не може iнiцiюватися в перiод розгляду вiдповiдно до Конституцiї питання про дострокове припинення повноважень Парламенту. У разi вакансiї посади Президента або неможливостi виконання ним своїх обов'язкiв з пiдстав, передбачених Конституцiєю, його повноваження до складення Присяги новообраним Президентом переходять до Прем'єр-мiнiстра.
Свiтовий досвiд показує, що сильна президентська влада - атрибут практично всiх (за малим винятком) перехiдних суспiльств. Це визнають захiднi вченi i держава веди.
необхiднiсть сильного iнституту президентства, здатного об'єднати всi прогресивнi сили суспiльства для побудови правової держави i демократичного суспiльства, створення необхiдних умов для гармонiйного та всебiчного розвитку особистостi.
Висновок
статус, повноваженнями i вiдповiдальнiстю. Його прерогативи дозволяють президенту грати важливу роль в суспiльно-полiтичному життi.
При авторитарних i тим бiльше тоталiтарних режимах президентська влада часто набуває багато рис режиму особистої влади. У демократичних країнах глава держави служить одним з провiдних гарантiв непорушностi конституцiйних основ полiтичної системи. Не менш важливо i те, що кожному типу державного правлiння вiдповiдає певний тип президентства з його особливими рольовими функцiями. В умовах президентської республiки президент, поєднуючи повноваження глави держави i глави уряду, повинен бути ефективним полiтичним лiдером, який безпосередньо керує урядовою полiтикою. При напiвпрезидентської республiки президент, не будучи главою уряду, нерiдко виступає у вiдповiдальнiй ролi арбiтра у вiдносинах мiж кабiнетом мiнiстрiв i парламентом. Парламентарна республiка надiляє президента статусом "першого громадянина", що має високий моральний авторитет i представляє свою країну в багатьох офiцiйних актах державної влади. Однак за будь-яких моделях президентства на чолi держави лежить особлива вiдповiдальнiсть за збереження законностi, злагоди i стабiльностi в суспiльствi.
Пост президента є основоположним, але лише одним iз складових елементiв iнституту президентства. Для того, щоб цей iнститут зайняв належне йому мiсце в полiтичнiй системi, необхiднi, перш за все, мiцна конституцiйна база президентства i широка суспiльно-полiтична пiдтримка президентської влади. В Основному законi та iнших правових нормах повиннi бути максимально чiтко i повно визначенi статус глави держави, його повноваження та межi цих повноважень. Додання президентської влади iнституцiйного характеру неможливо без ретельної правової регламентацiї взаємин президента з урядом, парламентом, мiсцевими органами влади. Інститут президентства припускає також наявнiсть налагодженої органiзацiйно-управлiнської структури президентського апарату, ефективної процедури прийняття рiшень, стiйких морально-етичних норм для тих, хто займає вищий офiцiйну посаду в державi.
Залишаючись у рамках своїх конституцiйних повноважень, президент може активно використовувати весь потенцiал своєї посади i ефективно вирiшувати багато нагальних проблем суспiльного розвитку. Досвiд iнституту "президентства в рiзних країнах i багато його правовi норми, якi проявили свою доцiльнiсть в зарубiжнiй практицi, безсумнiвно, кориснi в процесi формування нової полiтичної системи.
1. Сахаров Н. А. Інститут президентства в сучасному свiтi. - М: Юридична лiтература, 1994. - 176 с.
2. Конституцiйне право зарубiжних країн у питаннях i вiдповiдях Навчальний посiбник. Лапшина І.Є. Видавництво: Проспект, ТК Велбi 2004г. - 272с.
4. Основи iдеологiї бiлоруської держави: навчальний посiбник для вузiв / За заг. Ред. С. Н. Князєва, С. В. Решетнiкова. - Мн.: Академiя управлiння при Президентовi Республiки Бiлорусь, 2004. - 491.
5. Крамник О. М. «Курс адмiнiстративного права Республiки Бiлорусь» Мн.: Пiдручники i посiбники, 2002. - 608с.
|
