Адмiнiстративно-правова характеристика проваджень з державної реєстрацiї речових прав на нерухоме майно
Адмiнiстративно-правова характеристика проваджень з державної реєстрацiї речових прав на нерухоме майно
Термiн «процес» давно використовується у науковiй лексицi, однак трактується по-рiзному, тому потребує бiльш детального розгляду. У словниках слово процес (вiд лат. processus — «просовування») визначається як:
1) послiдовна змiна явищ, станiв у розвитку чого-небудь [1];
2) сукупнiсть послiдовних дiй для досягнення якого-небудь результату [3];
4) хiд, перебiг [2].
конституцiйнi процеси (виборчий, законодавчий), кримiнальний, цивiльний та адмiнiстративний процеси. Як правило, в науцi адмiнiстративного права пiд адмiнiстративним процесом розумiють владну дiяльнiсть органiв державної виконавчої влади, яка здiйснюється в рамках адмiнiстративно-процесуальної форми i полягає у вирiшеннi конкретних справ [7, с. 16]. Цю думку роздiляють багато вчених адмiнiстративiстiв як юридичної радянської наукової школи, так i сучасних наукових шкiл України та Росiйської Федерацiї [2].
влади, запрограмована на досягнення певного юридичного результату, вирiшення iндивiдуально-конкретної справи [23, с. 300]. Вказана дiяльнiсть документується (промiжнi та кiнцевi пiдсумки вiдображено в офiцiйних документах), набираючи при цьому форм актiв, упорядковується детальною регламентацiєю. В. І. Леушин визначає адмiнiстративний процес як врегульований процесуальними нормами порядок дiяльностi компетентних державних органiв, що полягає в пiдготовцi, прийняттi, документальному закрiпленнi юридичних рiшень загального та iндивiдуального характеру [8, с. 305]. Бiльш вузьке тлумачення адмiнiстративного процесу дають І. Б. Колiушко та В. П. Тимощук. Дослiдники вважають, що адмiнiстративний процес — це дiяльнiсть з метою реалiзацiї тiльки матерiальних адмiнiстративно-правових норм [16].
Д. Н. Бахрах видiляє адмiнiстративно-правотворчий, адмiнiстративно-правонадiльний i адмiнiстративно-юрисдикцiйний процеси [2, с. 306]. Адмiнiстративно-правонадiльне провадження, яке здiйснюється уповноваженими державою органами з державної реєстрацiї речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, має за мету досягти певного юридичного результату — виникнення i припинення майнових прав на нерухомiсть.
Пiдкреслюючи рiзницю мiж поняттями «процес» i «процедура», А. А. Дьомiн вказує, що при вiдсутностi спору державний орган дiє не в рамках юридичного процесу, а в рамках процедури функцiонування цього юрисдикцiйного органу [46, с. 12]. Наявнiсть адмiнiстративно-процесуальних вiдносин, на думку зазначеного адмiнiстративiста, можливе тiльки при тристоронньому характерi вiдносин: двi сторони i арбiтр. В. Ю. Шильник, дослiджуючи провадження у справах про адмiнiстративнi правопорушення, зазначив, що дiяльнiсть уповноважених державних органiв, якi розглядають адмiнiстративнi справи, в юридичнiй лiтературi традицiйно називають юрисдикцiєю [9, с. 18].
Проблема адмiнiстративного процесу з 60-х рокiв минулого столiття i до сьогоднi є предметом безперервної дискусiї. Вона не отримала вирiшення нi в теоретичному, нi в законодавчому, нi в iнших аспектах. Хоча, з огляду на прийняття Кодексу адмiнiстративного судочинства України та набуття ним чинностi у 2005 р., українськi адмiнiстративiсти схилились в бiк розумiння адмiнiстративного процесу як частини судочинства. Проте i сьогоднi iснують рiзнi тлумачення основних категорiй адмiнiстративного права: адмiнiстративний процес, адмiнiстративна процедура, адмiнiстративне провадження [4].
що є вираженням специфiчних режимiв застосування права. Саме застосування, у разi необхiдностi, надає можливостi розвитку, певних процедур у процес. Деталiзацiя iнших (безпосереднiх) способiв реалiзацiї норм права не приведе до такого результату.
У радянськi часи в ходi розроблення поняття адмiнiстративного процесу було взято за основу забезпечення законностi в дiяльностi органiв державного управлiння шляхом впорядкування нормами права їх владних дiй i визначення процедури подiбних дiй при зв’язках влади з громадянином. Тому О. Ю. Луньов вiдзначав, що пiд адмiнiстративним процесом варто розумiти порядок дiяльностi всiх органiв державного управлiння щодо здiйснення їх компетенцiї, порядок вирiшення всiх справ, що виникають в процесi управлiння, i застосування норм матерiального адмiнiстративного права[1, с. 27]. Науковець писав: «Широке коло питань, за допомогою яких вирiшуються завдання щодо полiпшення роботи органiв державного управлiння, входить у поняття адмiнiстративного процесу» [9, с. 21]. Проте було б неправильно вважати, що процес виконавчо-розпорядчої дiяльностi — це i є адмiнiстративний процес. Одного бажання забезпечити режим законностi за допомогою процесуальних засобiв в дiяльностi адмiнiстративного апарату недостатньо для того, щоб зазначену дiяльнiсть назвати процесуальною. Таким шляхом змiцнити законнiсть неможливо: якщо є причини порушувати матерiальне право, то навряд чи що-небудь зможе перешкодити порушенню i процесуальних норм.
справ (кримiнальний i цивiльний процеси). Проте в подiбному розумiннi процес зводиться лише до правоохоронної дiяльностi, що становить основний змiст функцiй правосуддя.
Для граматичного тлумачення понять «процес» та «процедура» необхiдно звернутись до тлумачного словника української мови, який визначає процедуру як офiцiйно встановлену послiдовнiсть дiй для здiйснення або виконання чогось, а процес як сукупнiсть послiдовних дiй для досягнення якогось результату [7, с. 240].
Деякi автори вважають провадження рiзновидом процесу, а саме провадження вiдносять до процедур [2, с. 5]. Іншi вченi прямо заявляють, що процес — це нормативно закрiплений порядок здiйснення юридично значущих дiй [4, с. 37]. Третi пiдкреслюють близькiсть термiнiв «процес» i «процедура», використовуючи їх як синонiми [2, с. 17]. Немає принципової рiзницi в застосуваннi понять «дiяльнiсть» i «порядок здiйснення дiяльностi» i в тих випадках, коли процес пов’язують з право застосовною дiяльнiстю, пов’язаною iз застосуванням засобiв державного примусу [4, с. 39 — 40].
Однi вченi-адмiнiстративiсти (Д. Н. Бахрах, Е. Н. Ренов) розглядають процес i провадження як дiяльнiсть [21, с. 5 — 6], iншi процес i провадження трактують як порядок здiйснення дiяльностi [8, с. 23 —24] або ж процес — як дiяльнiсть, а провадження — як порядок її здiйснення. Ю. А. Тихомиров висловлює думку про те, що процедурою є нормативно встановлений порядок дiй органiв державної влади [16, с. 721] .
застосовуються до конкретних обставин або осiб [10, с. 391].
Слiд вiдзначити, що завдяки цiй позицiї результатом реєстрацiйної дiяльностi стосовно речових прав на нерухомiсть та обмежень прав на неї виступає внесення запису про право, його обмеження (обтяження) в Єдиний державний реєстр прав на нерухоме майно, що є одним iз видiв визначеного Ю. М. Козловим ненормативного iндивiдуального акта, оскiльки правовi наслiдки його прийняття мають публiчний характер, тому що поширюються на невизначене коло осiб, не маючи при цьому нормативного характеру.
У правознавствi до адмiнiстративно-процесуальної дiяльностi вiдносять:
Предметом адмiнiстративно-юрисдикцiйної дiяльностi є адмiнiстративнi спори. Вирiшення адмiнiстративно-правового спору базується на правовiй оцiнцi його сторiн. Важлива особливiсть адмiнiстративно-юрисдикцiйної дiяльностi — це можливiсть застосування мiри адмiнiстративної вiдповiдальностi до винної сторони адмiнiстративно—правового спору.
Предметом адмiнiстративно-процедурної дiяльностi є конкретнi справи безспiрного характеру. Залежно вiд необхiдностi правової оцiнки дiй тiєї чи iншої особи серед адмiнiстративних процедур можна видiлити:
2) адмiнiстративнi процедури, якi не вимагають правової оцiнки дiй тiєї або iншої особи (наприклад, пiдготовка правових актiв управлiння);
До адмiнiстративно-процедурної дiяльностi вiдносяться:
- лiцензiйне провадження (видача лiцензiй);
- дозвiльне провадження (вирiшення питань дозволiв на придбання, зберiгання, носiння i перевезення зброї);
- правотворче провадження (провадження з прийняття нормативно-правових i ненормативно-правових актiв управлiння);
Лiцензiйне, дозвiльне i реєстрацiйне провадження порушуються не iнакше як за заявами фiзичних та юридичних осiб i направленi на реалiзацiю їх цивiльних прав та задоволення охоронюваних законом iнтересiв.
фактiв з метою облiку i надання цим фактам законностi. Ю. М. Козлов визначає реєстрацiю, як акт офiцiйного визнання законностi вiдповiдних дiй i правових актiв, якi здiйснюються державними або уповноваженими державою органами [10, с. 402]. Що стосується реєстрацiї речових прав на нерухоме майно, то її можна визначити як юридичну процедуру, що передбачає низку заходiв, у результатi яких здiйснюється документальне пiдтвердження вiдомостей про нерухомий об’єкт привласнення, визначаються його фiзичнi характеристики i вартiсть, встановлюється правовий статус. У результатi цiєї юридичної процедури об’єкт нерухомостi надiляється унiкальними iдентифiкацiйними властивостями — єдиними на всiй територiї України.
Одним iз видiв адмiнiстративного процесу є реєстрацiйне провадження, що охоплює широке коло суспiльних вiдносин, учасниками яких, з одного боку, є органи виконавчої влади та їх посадовi особи, а з iншого — фiзичнi або юридичнi особи. У колi цих вiдносин i вибудовується система нормативно-правових актiв, що деталiзують реєстрацiйнi процедурнi вiдносини. Часто в теорiї адмiнiстративного права поняття державної реєстрацiї розглядається досить вузько. Ю. М. Козлов розумiє пiд державною реєстрацiєю акт офiцiйного визнання законностi вiдповiдних дiй i правових актiв, завдання виконання якого переважно покладається на органи юстицiї та внутрiшнiх справ [10, с. 402]; С. В. Лихачов вважає, що реєстрацiйна дiяльнiсть — це передбачений законом порядок дiй, що здiйснюються реєстрацiйним органом з метою фiксацiї юридичних фактiв, що вiдображають виникнення, змiну або припинення статусу суб’єкта пiдприємницької дiяльностi [8, с. 49]. Зазначений дослiдник вважає таке формулювання цiлком прийнятним для загального тлумачення реєстрацiї як такої та зазначає, що метою реєстрацiї є узаконення певного виду дiяльностi того чи iншого суб’єкта [9, с. 82].
[8 с. 49].
Росiйський адмiнiстративiст А. Б. Агапов вбачає основну мету державної реєстрацiї у надiленнi заявника повноваженнями юридичної особи або власника [1, с. 91 — 92].
Таким чином, змiст реєстрацiї зводиться до надання певним суб’єктам статусу юридичної особи. Дисертантом категорично заперечується таке вузьке тлумачення реєстрацiї. Оскiльки вiдповiдно до чинного українського законодавства державнiй реєстрацiї пiдлягають нормативнi акти та рiзнi види дiяльностi, i при цьому об’єкт реєстрацiї може не набувати правосуб’єктностi.
Дисертантом лише частково подiляється погляд А. Б. Агапова щодо суто заявочного характеру здiйснення реєстрацiйних дiй уповноваженими органами. Це пояснюється тим, що iнiцiатива в державнiй реєстрацiї далеко не завжди належить суб’єктам, вiдносно яких офiцiйно закрiплюється певний статус, юридичний факт або суб’єктивне право. У рядi випадкiв єдиним суб’єктом реєстрацiйної iнiцiативи виступає держава. На думку Р. С. Алiмова, для сучасного стану правової регламентацiї легалiзацiйних процедур характерною є змiна пiдходiв у правовiй регламентацiї вiд застосування заявочного принципу до iнших форм: вiд простої фiксацiї управлiнськими структурами певних правових станiв та можливостей дiяльностi до активного впливу на них з боку органiв державної виконавчої влади [11, c. 38]. Д. М. Овсянко зазначає: «Реєстрацiйне провадження становить собою дiяльнiсть Мiнiстерства юстицiї i його територiальних пiдроздiлiв по державнiй реєстрацiї нормативних актiв органiв виконавчої влади, статутiв суспiльних та релiгiйних органiзацiй, реєстрацiї юридичних осiб та прав на нерухомiсть» [17, с. 167]. Таке категоричне твердження про виключну компетенцiю органiв юстицiї базується на встановлених росiйським законодавцем реєстрацiйних правовiдносинах та поглядi на цi право вiдносини, знову ж таки, з площини пiдприємницького права.
науки, Держкомзем тощо).
Критикує погляд Д. М. Овсянка на сутнiсть поняття державної реєстрацiї О. В. Кузьменко [1, с. 90], пояснюючи таке розумiння опонентом реєстрацiйних процедур невдалим калькуванням положень ст. 1 Положення про Мiнiстерство юстицiї Росiйської Федерацiї (затвердженого Указом Президента Росiйської Федерацiї вiд 13 жовтня 2004 р. № 1313 [3]), вiдповiдно до яких Мiн’юст Росiї є федеральним органом виконавчої влади, який здiйснює функцiї розроблення, реалiзацiї та нормативно-правової регламентацiї державної полiтики у сферi реєстрацiї прав на нерухоме майно i операцiй з ним, реєстрацiї громадських об’єднань, релiгiйних органiзацiй тощо [2].
Стосовно реєстрацiйного провадження О. В. Кузьменко стверджує, що не варто iгнорувати iснування окремих його видiв, якi пов’язуються з надiленням об’єкта реєстрацiї спецiальними обов’язками або ж взагалi не мають безпосереднього вiдношення до встановлення як прав, так i обов’язкiв. До перших слiд вiднести реєстрацiю в органах внутрiшнiх справ осiб звiльнених з мiсць позбавлення волi. Прикладом других може служити провадження з державної реєстрацiї нормативно-правових актiв [8, с. 90].
Своє розумiння реєстрацiї подає І. М. Лазарєв, який обумовлює державну реєстрацiю як акт офiцiйного визнання законностi iснування певних матерiальних об’єктiв та юридичних фактiв [8, c. 137].
вести мову про офiцiйне визнання їхньої законностi як неухильне дотримання i виконання вимог юридичних норм. Факт народження та факт смертi завжди залишається фактом, незалежно вiд того, визнаний вiн державою законним чи нi [1, с. 91]. Найбiльшу допомогу у встановленнi реальних меж реєстрацiйної системи та, вiдповiдно, реєстрацiйних проваджень може надати безпосереднє вивчення чинного законодавства України.
Однак реєстрацiя — це дiя чи навiть сукупнiсть дiй уповноваженої державою посадової особи, тому що вона є результатом її (посадової особи) волевиявлення. Сукупнiсть цих дiй породжує юридичний наслiдок — цивiльнi права та обов’язки учасникiв майнових правовiдносин у частинi реєстрованого речового права. Таке формулювання пiдкрiплює думку Н. І. Хiмiчової стосовно теоретичного тлумачення юридичних понять «дiя» та «факт» [18, с. 75].
З огляду на мету та результати здiйснення проваджень можна iдентифiкувати наступнi реєстрацiйнi провадження:
— реєстрацiя нормативно-правових актiв державних органiв виконавчої влади;
— реєстрацiя юридичних осiб;
— реєстрацiя полiтичних партiй;
— реєстрацiя громадських органiзацiй;
— реєстрацiя релiгiйних органiзацiй;
— реєстрацiя актiв цивiльного стану;
— реєстрацiя транспортних засобiв;
— реєстрацiя прав на нерухоме майно;
— реєстрацiя обмежень прав на нерухоме майно.
Однак цей перелiк є далеко не повним i подається автором дослiдження лише як приклад великого розмаїття державних реєстрацiйних проваджень.
на нерухоме майно, а також встановлення обмеження прав власника щодо використання нерухомостi, та припинення цих обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (ч. 2 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацiю речових прав на нерухоме майно та їх обмежень») [13]. Причому, це визнання має силу не лише на територiї держави, але визнається також мiжнародним правом.
Удосконалення дiяльностi державних органiв, у тому числi органiв, що здiйснюють державну реєстрацiю речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, i їх взаємодiї з особами, заiнтересованими в такiй реєстрацiї, обумовило застосування в право оборотi спецiального запису (запису в державний реєстр) як координацiйного заходу, метою якого був би захист майнового права особи. Зазначене дозволяє погодитись з А. Р. Кiрсановим та А. Ю. Якимовим, якi пропонують пiд юридичним процесом розумiти змiст юридичної дiяльностi (сукупностi юридичних дiй), пiд юридичною процедурою — модель такої дiяльностi (процесуальну форму), а пiд юридичним провадженням — рiзновид юридичної процедури, яка визначає високий ступiнь правової регламентацiї [7]. З`ясуванню ознак i видiв юридичної дiяльностi, як вiдомо, присвячено багато наукових праць. Не здiйснюючи детальний аналiз численних загальнотеоретичних публiкацiй, назвемо лише тi ознаки юридичної дiяльностi в адмiнiстративних справах про державну реєстрацiю речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, якi є загальновизнаними i застосовуються до iнших видiв адмiнiстративної дiяльностi:— юридична дiяльнiсть — це дiяльнiсть уповноважених на це законом осiб (органiв та посадових осiб) державної влади. Так, Ю. Ф. Чуфаревський пiдкреслює: «Держава володiє монополiєю на неї» [9, с. 190]. Іншими словами, це офiцiйна (публiчна) дiяльнiсть. Вона не може здiйснюватись фiзичними особами чи їх об’єднаннями на свiй розсуд;
— юридична дiяльнiсть — це не будь-яка дiяльнiсть, а виключно правова, як за змiстом, так i за формою. Дана дiяльнiсть характеризується передусiм юридичною природою, що проявляється, головним чином, у результатах цiєї дiяльностi;
— юридична дiяльнiсть об’єктивно потребує спецiального правового регулювання. Правовi приписи встановлюють систему учасникiв юридичного процесу, їх найменування, види, пiдвiдомчiсть, правовий статус, межi повноважень, перелiк використовуваних засобiв та прийомiв, а також шляхи досягнення поставлених завдань та їхнi результати;
суспiльних вiдносин, вона сама формує суспiльнi вiдносини, якi називаються правовiдносинами (право вiдношеннями);
— юридична дiяльнiсть — динамiчне явище, яке визначає надзвичайно складну дiяльнiсть вiдповiдних органiв державної влади чи уповноважених ними органiв, за допомогою яких реалiзуються функцiї держави.
Названi ознаки юридичної дiяльностi визначають методологiчну основу формування поняття усiх її видiв, включаючи державну реєстрацiю речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Правозастосовна дiяльнiсть — це iнша методологiчна засада дослiдження державної реєстрацiї речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Аналiз юридичної лiтератури, яка присвячена характеристицi видiв юридичної дiяльностi, свiдчить про те, що юридична дiяльнiсть є фактом iснування правозастосовної дiяльностi, i це є безспiрним. На це вказують практично усi вченi юристи, якi розробляють проблеми юридичної дiяльностi. Вiдсутнi принциповi розходження i у визначеннi загальних ознак цiєї право застосовної дiяльностi. До них зазвичай вiдносять наступне:
— правозастосування — це форма переведення загальних нормативних правових приписiв у конкретну поведiнку суб’єктiв, персонiфiкуючи i надiляючи їх конкретними за змiстом правами i обов’язками;
— правозастосування пов’язане з вирiшенням конкретних справ;
Застосуванням закону та iнших правових норм займаються уповноваженi органи та їх посадовi особи. При цьому такi органи i посадовi особи здiйснюють свою дiяльнiсть виключно в рамках наданих їм повноважень.
Право застосовувач втручається в природний хiд реалiзацiї закону i прав у наступних випадках:
1) коли є спiр про наявнiсть чи ступiнь суб’єктивних прав;
2) за необхiдностi визначити момент дiї або факт припинення чиїхось прав чи обов’язкiв;
3) якщо необхiдно здiйснити передбачений законом контроль за правильнiстю набуття прав i покладених обов’язкiв.
Такi ознаки становлять методологiчну основу формування сучасного поняття «державна реєстрацiя речових прав на нерухоме майно та їх обмежень». Наголосимо, до них вiдносяться: по-перше, ознаки юридичної дiяльностi, по-друге, — ознаки право застосовної дiяльностi.
Проте, аналiзуючи, необхiдно зауважити, що ознаки юридичної дiяльностi мають ключове значення в ходi дослiдження усiх її видiв, включаючи державну реєстрацiю речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Однак їхнiй перелiк ще остаточно не визначений, i тому є неповним, або незавершеним. Справа в тому, що в юридичнiй лiтературi вказується на такi важливi ознаки юридичної дiяльностi, як її об’єктивно-суб’єктивний характер, змiст i форма. Про цi двi ознаки говориться з метою характеристики правотворчої дiяльностi держави в особi її органiв, а про об’єктивно-суб’єктивну властивiсть згадується в ходi дослiдження кримiнального процесу. Без сумнiву, аналiз об’єктивно-суб’єктивної природи змiсту та форм як конкретних видiв юридичної дiяльностi вiдiграє велику роль в їх дослiдженнi. Однак цi ознаки, на наш погляд, мають загальний характер (тобто властивi усiм видам юридичної дiяльностi) i тому повиннi дослiджуватися як ознаки всiєї юридичної дiяльностi, включаючи державну реєстрацiю речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
iснують незалежно вiд волi i свiдомостi iндивiдуумiв та держави. З їхньою допомогою вiдбувається оновлення юридичної дiяльностi, поява в її структурi нових, вiдносно самостiйних видiв, до яких належить державна реєстрацiя речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що з’явилася в право застосовному оборотi, як вiдомо, тiльки нещодавно. Об’єктивними основами юридичної дiяльностi слiд назвати, наприклад, природне право, екологiчне, економiчне тощо. Вони iснують незалежно вiд позитивного права i мають надзвичайний вплив на формування i розвиток юридичної дiяльностi.
Суб’єктивний фактор являє собою пiзнання в дiї, певне злиття процесу мислення i практичного процесу [16, с. 99], та має двоякий змiст: з одного боку, юридична дiяльнiсть становить частину суб’єктивного фактора i здебiльшого визначається його станом, а з iншого — юридична дiяльнiсть безпосередньо залежить вiд стану суб’єктивного фактора. Без орiєнтацiї на суб’єктивний фактор i його вплив на юридичний процес, важко розумiти та вирiшувати питання даного процесу.
Змiст i форма — також загальнi ознаки юридичної дiяльностi, без з’ясування яких не можна правильно i всебiчно розкрити усi її властивостi. Поряд з тим в юридичнiй лiтературi вони, як зауважувалось ранiше, не знайшли чiткого визначення. У даному контекстi обмежимося лише принциповим окресленням проблеми, а саме:
— для характеристики цих ознак юридичної дiяльностi слiд керуватись положеннями фiлософiї про те, що кожне явище має змiст та форму. Тому в ходi розгляду юридичної дiяльностi необхiдно враховувати це положення i намагатися досягати правильного, науково обґрунтованого розкриття змiсту та форми юридичної дiяльностi;
— ознаки юридичної та правозастосовної дiяльностi набувають пiд час державної реєстрацiї речових прав на нерухоме майно певної специфiки, яка дозволяє їй (реєстрацiї) посiсти самостiйне мiсце в системi правозастосовної дiяльностi i надає їй всi необхiднi для цього властивостi.
З врахуванням сказаного, поклавши в основу класифiкацiї названих ознак ступiнь їх значущостi, вiднесемо до ознак державної реєстрацiї речових прав на нерухоме майно та їх обмежень наступне: об’єктивно-суб’єктивну обумовленiсть; юридичну природу; офiцiйнiсть (публiчнiсть); спецiальне правове регулювання; динамiзм; зв’язок з методами правового регулювання; змiст i форму; право застосовнiсть.
1. Об’єктивно-суб’єктивна обумовленiсть державної реєстрацiї речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Розглянути всю кiлькiсть дiй суб’єктивного i об’єктивного характеру в реєстрацiйнiй дiяльностi речових прав на нерухоме майно та їх обмежень у даному випадку неможливо. Тому сформулюємо лише деякi висновки, що стосуються цiєї фундаментальної проблеми в провадженнях реєстрацiї речового права.
Об’єктивним джерелом цiєї дiяльностi виступають вiдносини держави з суб’єктом речових прав, якi становлять прiоритетний напрямок реалiзацiї економiчної полiтики держави. Будучи сформульованими в Конституцiї України та законах, вони об’єднують виробничу базу з особою i дозволяють їй бути власником рiзноманiтного нерухомого майна, а також здiйснювати з ним передбаченi законом дiї.
Суб’єктивний фактор державної реєстрацiї речових прав на нерухоме майно та їх обмежень вiдображає певне злиття свiдомостi учасникiв вiдносин, якi виникають у ходi державної реєстрацiї речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, з практичним процесом здiйснення цiєї дiяльностi. Включення свiдомостi в дiяльнiсть — його «матерiалiзацiя» i сила свiдомостi [7, с. 100] .
одних i тих самих випадках дiють у системi цiєї дiяльностi по-рiзному, виходячи як з власного розумiння права власностi та законодавства про державну реєстрацiю речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, так i з фактичної сторони реєстрацiйної справи. Крiм цього, саме законодавство є iстотно недосконалим, ряд правових приписiв тимчасово не дiють. Тому з метою врегулювання ситуацiї необхiдно намагатись звузити розрив мiж мисленням та реєстрацiйною практикою.
2. Юридична природа державної реєстрацiї речових прав на нерухоме майно залежить головним чином вiд її результатiв. Вона направлена на визнання i пiдтвердження реєстрацiйним органом виникнення, обмеження (обтяження), переходу чи припинення права на нерухоме майно вiдповiдно до ЦК України та iнших нормативно-правових актiв, якi регулюють цi питання. Власне в досягненнi цього матерiально-правового результату i полягає головний змiст проведення державної реєстрацiї речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. На виконання цього завдання i повиннi працювати приписи, сформульованi в Законi України «Про державну реєстрацiю речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та в тимчасово застосовуваному нормативному документi, яким є Тимчасове положення про порядок реєстрацiї прав власностi на нерухоме майно.
3. Будучи юридичною дiяльнiстю, провадження у справах державної реєстрацiї речових прав на нерухоме майно потребує спецiального правового регулювання. Це регулювання з рiзною мiрою деталiзацiї охоплює рiзнi сторони органiзацiї i дiяльностi усiх реєстрацiйних органiв за допомогою реєстрацiйних норм, що є моделлю утворюваних вiдносин мiж усiма сторонами пiд час провадження: як тих, що його здiйснюють, так i тих, що заiнтересованi у його результатi. За таких вiдносин при дiї цих норм встановлюється правовий статус усiх суб’єктiв реєстрацiйного провадження: заявникiв, органiв, посадовi особи яких здiйснюють провадження; самих посадових осiб, органiв, якi здiйснюють сприяння в державнiй реєстрацiї тощо.
4. Владнiсть (публiчнiсть) державної реєстрацiї речових прав на нерухоме майно та їх обмежень полягає в наступному:
— по-перше, вона здiйснюється спецiально уповноваженими на це державою реєстрацiйними органами — мiськими, мiжмiськими чи мiжрайонними бюро технiчної iнвентаризацiї та експертної оцiнки (у частинi реєстрацiї речових прав на споруди та незавершене будiвництво) та органами земельних ресурсiв (у частинi речових прав на земельнi дiлянки);
— по-друге, в наданнi реєстрацiйному органу вiдповiдних владних повноважень приймати рiшення про реєстрацiю речового права;
— по-четверте, в практичному застосуваннi тих владних повноважень, якими надiленi реєстрацiйнi органи.
5. Динамiка дiй, якi в сукупностi утворюють, власне, державну реєстрацiю речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, вiдображає її послiдовний рух. Логiчний рух реєстрацiйної дiяльностi проявляється в операцiях мислення, якi проводить посадова особа, яка здiйснює реєстрацiйне провадження, наприклад, у встановленнi фактичних обставин реєстрацiйної справи. Функцiональна динамiка реєстрацiйної справи пов’язана з пiдготовкою право встановлювальних документiв (при обмеженнi прав, з пiдготовкою документа на обмеження права) та наданням їх реєстрацiйному органу; прийняттям право встановлювальних документiв (чи документiв на обмеження права) уповноваженим органом, їх розгляд, оскарження рiшень, дiй та бездiяльностi реєстрацiйних органiв та їхнiх посадових осiб, котрi здiйснюють провадження.
6. Змiст i форма провадження у справi державної реєстрацiї речових прав на нерухоме майно та їх обмежень має надзвичайно важливе значення в пiзнаннi її закономiрностей. Змiст — це не тiльки основнi ознаки цiєї дiяльностi, але й реєстрацiйнi вiдносини, якi утворюють другий, важливий змiстовний рiвень реєстрацiйного провадження як юридичної дiяльностi.
Форма займає пiдпорядковане мiсце у вiдносинах iз державної реєстрацiї речових прав на нерухоме майно та їх обмежень i подiляється, як i форма будь-якого iншого явища, на внутрiшню i зовнiшню. Внутрiшня форма — це предметне групування юридичних норм, що регулюють поведiнку учасникiв реєстрацiйного провадження. Зовнiшня форма представлена групою правових норм (законодавством та пiдзаконними актами), в яких таке групування вiдображене.
7. Право застосовнiсть державної реєстрацiї речових прав на нерухоме майно та їх обмежень полягає в тому, що це особлива комплексна форма реалiзацiї права на нерухоме майно. Тут немислима бездiяльнiсть, пасивна поведiнка, як при дотриманнi цих прав. Право на здiйснення провадження у реєстрацiйних справах державної реєстрацiї речових прав на нерухоме майно та їх обмежень збiгається з обов’язком реєстрацiйного органу здiйснювати таку дiяльнiсть. Застосування права на реєстрацiю прав на нерухоме майно та їх обмежень, носить похiдний характер, оскiльки забезпечує їхню реалiзацiю третiми особами — реєстрацiйними органами: органами мiськими, мiжмiськими чи мiжрайонними бюро технiчної iнвентаризацiї та експертної оцiнки (у частинi реєстрацiї речових прав на споруди та незавершене будiвництво) та органами земельних ресурсiв (у частинi речових прав на земельнi дiлянки).
Застосування одних юридичних норм одночасно вимагає вiд реєстрацiйного органу дотримання, виконання та використання iнших, а вiдтак, як було зазначено вище, провадження в адмiнiстративнiй справi з державної реєстрацiї речових прав на нерухоме майно та їх обмежень є комплексною дiяльнiстю.
Провадження у реєстрацiйнiй справi порушується виключно за наявностi активної поведiнки заiнтересованих осiб, якi зобов’язанi подати в реєстрацiйний орган наступнi документи, якi в сукупностi з iншими, що виготовляються посадовими особами реєстрацiйного органу, утворюють реєстрацiйну справу:
1) заяву фiзичної чи юридичної особи при реєстрацiї набутого чи припиненого речового права на нерухоме майно (при обмеженнi права — постанову уповноваженого органу та супровiдний лист, змiст якого тотожний змiсту заяви);
2) документ, що засвiдчує особу заявника (для фiзичної особи — паспорт, для юридичної особи — свiдоцтво про державну реєстрацiю та витяг з Єдиного державного реєстру пiдприємств та органiзацiй України та про включення юридичної особи до цього реєстру). Якщо вiд iменi заявника дiє довiрена особа, то подається нотарiально засвiдчена або засвiдчена у встановлений законом iнший спосiб довiренiсть;
3) право встановлювальнi документи — все, що заявник вважає необхiдним та достатнiм для доказування свого право претендування;
4) iншi документи, передбаченi дiючими нормами, якi регулюють реєстрацiйну процедуру, наприклад квитанцiю про оплату послуг реєстрацiйного органу.
Набiр право встановлювальних документiв може бути рiзним. Вiн залежить вiд виду реєстрованого права та виду правочину, за яким набуте таке право (спадщина, оренда, iпотека, сервiтут тощо).
За вiдсутностi активної поведiнки заiнтересованої особи не можуть наступити умови, за яких розпочнеться провадження у справi. Іншими словами, за власною iнiцiативою реєстрацiйний орган чи його посадова особа не може розпочати реєстрацiйнi процедури.
Реєстрацiйний орган втручається в природний хiд реалiзацiї права на нерухоме майно за необхiдностi визнати або момент дiї цього права, або факт їх змiни, або факт їх припинення.
З урахуванням викладеного пiд провадженням в адмiнiстративнiй справi з державної реєстрацiї речових прав на нерухоме майно та їх обмежень слiд розумiти об’єктивно-суб’єктивну, реєстрацiйну, динамiчну, врегульовану процесуальними нормами дiяльнiсть, пов’язану з вирiшенням вiдповiдно до цих норм реєстрацiйної справи щодо визнання i пiдтвердження, виникнення, обмеження (обтяження), переходу чи припинення речового права на нерухоме майно.
процесуальний цивiльний адмiнiстративний влада
ЛІТЕРАТУРА
1. Алехин А. П. Административное право Российской Федерации: учебник / А. П. Алехин, А. А. Кармолицкий,Ю. М. Козлов. — М. : Зерцало, 1999. — 672 с.
2. Алiмов Р. С. Процедури в адмiнiстративному правi України: теорiя i практика: дис. …канд. юрид. наук : спец. 12. 00. 07 «Адмiнiстративне право i процес, фiнансове право; iнформацiйне право» / Р. С. Алiмов. — Донецьк, 2002. — 164 с.
4. Андрiанов М. В. Принцип публiчностi як елемент забезпечення виконання кредитних зобов’язань / М. В. Андрiанов // Право України. — 2004. — № 5. — С. 59 — 63.
5. Андрiанов М. Забезпечення виконання договiрних зобов’язань та принцип публiчностi як елемент забезпечення виконання кредитних зобов’язань [Електронний ресурс] / М. Андрiанов. — Режим доступу : URL: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1772. — Назва з екрану.
6. Аппарат государственного управления: интересы и деятельность / отв. ред. В. Ф. Сиренко. — К. : Наук. думка, 1993. — 165 с.
7. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: курс лекцiй / Г. В. Атаманчук. — М. : Юрид. лит., 1997. — 235 с.
8. Бандурка А. М. Административный процесс: учебник / А. М. Бандурка, Н. М. Тищенко. — X.: Изд-во НУВД, 2001. — 352 с.
9. Бандурка О. М. Управлiння в органах внутрiшнiх справ України: пiдручник / О. М. Бандурка. — Х.: Ун-т внутр. справ, 1998. — 480 с.
Право и рынок. — Вып. 4. — Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1996. — С. 102 — 108.
11. Бахрах Д. Н. Административное право: учебник / Д. Н. Бахрах. — М. : БЕК, 1996. — 356 с.
12. Бахрах Д. Н. Производство по делам об административных правонарушениях: пособие для слушателей нар. ун-тов / Д. Н. Бахрах, Э. Н. Ренов. — М. : Знание, 1989. — 96 с.
13. Бахрах Д. Н., Хазанов С. Д., Демин А. В., Административное право России: ученик / Д. Н. Бахрах, С. Д. Хазанов, А. В. Демин. — М. : Норма — Инфра. — М., 2002. — 623 с.
14. Бахрах Д. Н. Административное право: Учебник для вузов / Д. Н. Бахрах. — М.: БЕК, 1999. — 368 с.
15. Бенедик И. В., Основы законодательства Союза ССР и союзных республик про административные правонарушения и процесуальная форма. Производство по делам об административных правонарушениях в органах внутренних дел: сб. науч. тр. / И. В. Бенедик, И. М. Погребной. — К.,1983. — 278 с.
16. Бернам У. Правовая система Соединенных Штатов Америки / Уильям Бернам. — М. : Новая юстиция, 2006. — 1216 с.
17. Большой юридический словарь / под ред. А. Я. Сухарева, В. Е. Крубских. — 2-е изд., перераб. и доп. — М. : ИНФРА—М, 2000. — 704 с.
18. Буденецький Б. Битва за межу реєстрiв [Електронний ресурс] / Б. Буденецький. — Режим доступу : URL: http://rupor.info./glavnoe/ 2008/03/007/ bitva—za—mezu—rejestrov. — Назва з екрану.
| 
