Інституцiолiзацiя полiтичних партiй
У бiльшостi сучасних держав iснування та дiяльнiсть полiтичних партiй є загальновизнаною нормою, трактується як невiд’ємний атрибут демократичного способу здiйснення державного управлiння. Саме вони роблять можливим залучення широких верств населення до участi в полiтичному процесi, проведення конкурентних виборiв, функцiонування органiзованої полiтичної опозицiї. Доведено, що демократiя без полiтичних партiй є недiєздатною. У свою чергу, ефективнiсть та стабiльнiсть партiйної системи, а отже, й ефективнiсть державного управлiння значною мiрою залежать вiд досконалостi тiєї частини нацiонального законодавства, яка покликана регламентувати питання утворення та дiяльностi полiтичних партiй.
Інституцiоналiзацiя полiтичних партiй - це процес набуття партiєю полiтичної вагомостi та сили, органiзацiйної сталостi та досвiду полiтичної боротьби у виборчих перегонах. Інституцiоналiзацiя полiтичних партiй - це не тiльки процес, але й певна властивiсть i стан. Як властивiсть - це ступiнь матерiалiзацiї партiї в суспiльнiй свiдомостi, унаслiдок чого вона iснує незалежно вiд своїх лiдерiв.
Задля вимiру iнституцiоналiзацiї використовуються рiзноманiтнi показники: тривалiсть iснування партiї та її стабiльнiсть (залученiсть до розколiв та злук), електоральна стабiльнiсть, стабiльнiсть представництва у законодавчих органах. Дунаєва, наприклад, стверджує, що “ми можемо говорити про iнституцiоналiзацiю партiї в тому випадку, якщо вона принаймнi тричi брала участь у загальнонацiональних виборах” . (Дунаєва Л. М. Інституцiональнi фактори формування i розвитку партiйних систем // Держава i право: Зб. наук. пр. Юридичнi та полiтичнi науки. - Вип. 8. - К.: Ін-т держави i права iм. В. М. Корецького НАН України, 2000. - 516 с.)
Проблема законодавчого регламентування питань, пов’язаних iз утворенням та функцiонуванням полiтичних партiй України, розглядалась такими вченими i дослiдниками, як Шаповал, Кафарський, М. Примуш [11], Ю. Шведа [12] Л. Гонюкова [13] Лукянов, та iн. Так, М. Примуш порiвнює законодавство щодо полiтичних партiй рiзних країн, а Л. Гонюкова розглядає проблеми правової регламентацiї опозицiї та бiльшостi в Українi i можливостi законодавчого обмеження фiнансових зловживань пiд час виборчих кампанiй
“Про вибори народних депутатiв України”, “Про вибори депутатiв Верховної Ради Автономної Республiки Крим, мiсцевих рад та сiльських, селищних, мiських голiв”, “Про комiтети Верховної Ради України”, “Про Кабiнет Мiнiстрiв України”, про Державний бюджет України на вiдповiдний рiк, Регламент Верховної Ради України”, iншi нормативно-правовi акти, якi визначають питання взаємодiї полiтичних партiй з iншими органами виконавчої влади.
Як самостiйний елемент полiтичної системи, вони вiдокремленi вiд держави. З iншого боку, партiї i держава активно взаємодiють. Спiввiдношення мiж ними в рiзних країнах виявляється по-рiзному. Рiзняться як рiвень, так i форми взаємодiї. Однак у будь-якому випадку полiтичнi партiї не є складовою частиною державного механiзму. У спiввiдношеннi «держава — партiї» останнi виступають як* засiб завоювання й утримання влади, а перша — як засiб її здiйснення.
б) висновки про дiяльнiсть партiї слiд робити не за назвою, програмою, передвиборною платформою чи популярними гаслами, якi вона висуває пiд час виборчих кампанiй, а за конкретними справами, коли партiя приходить до влади, працює у владних структурах на коалiцiйнiй ос-новi або як опозицiйна партiя.
Зарубiжний досвiд
Найчастiше iнституцiалiзацiя полiтичних партiй пов’язується з їх правовим регулюванням. Однак, враховуючи ту обставину, що партiї є також полiтичним iнститутом, їх iнституцiалiзацiя здiйснюється також партiйними нормами, як, наприклад, статутом полiтичної партiї. Проте серед науковцiв переважає думка про те, що iнституцiалiзацiя полiтичних партiй є радше тiльки правовою iнституцiалiзацiєю. Остання, у свою чергу, подiляється деякими авторами на конституцiйну та законодавчу. До першої належать положення про полiтичнi партiї, включенi до конституцiй, до другої – до iнших законiв. Такої точки зору дотримуються польськi конституцiоналiсти А. Потшалек та К. Вуйтович, французький конституцiоналiст П. Аврiль. Можна проводити i таку класифiкацiю, але Конституцiя сама по собi вже є основним законом, а, крiм того, правова регламентацiя обов’язково звертається i до iншого законодавства, наприклад, законiв про полiтичнi партiї, а також iнших нормативно-правових актiв. На такiй позицiї стоїть автор пiдручника "Конституцiйне (державне) право зарубiжних країн" Б. Страшун. На його думку, iнституцiалiзацiя полiтичних партiй виявляється у двох взаємозалежних процесах: конституцiоналiзацiї, тобто включення у конституцiю основних принципiв їхнього статусу, i законодавчої iнституцiоналiзацiї, у результатi якої правове становище партiй визначається законом досить детально.
Назвати цi явища найкраще спiльним термiном "правова iнституцiоналiзацiя". Це порiвняно нове явище в правi сучасних держав, яке має свою iсторiю розвитку, пов’язану з перебiгом свiтового процесу конституцiйного розвитку. Як вiдомо, цей процес пройшов кiлька основних етапiв розвитку, кожному з яких притаманнi свої характернi риси.
згадок про полiтичнi партiї.
регулювання розширився i, як наслiдок, розширились межi конституцiйного регулювання. Партiї визнавалися необхiдним елементом функцiонування демократичних державних iнститутiв. Найперше це стосувалося виборчого законодавства (у законодавствi штатiв США, пiзнiше – в конституцiях захiдноєвропейських держав).
для цього етапу є те, що пiд правову iнституцiалiзацiю пiдпадають не лише окремi сторони дiяльностi полiтичних партiй (виборче право), а й увесь комплекс вiдносин, пов’язаних з їх утворенням, органiзацiєю та дiяльнiстю. Перш за все – це майже повсюдне конституцiйне закрiплення статусу полiтичних партiй. Це стосується як демократичних, так i авторитарних держав. Рiзниця полягала в тому, що в демократичних державах конституцiї визнали принцип полiтичного плюралiзму, в авторитарних – законодавчо закрiплювалась монополiя на полiтичну владу однiєї полiтичної партi (комунiстичної).
режимiв утворилось багато нових держав, було прийнято понад 100 нових конституцiй, i практично всi вони закрiпили основи правового статусу полiтичних партiй, їхнi взаємини з державою. І це є виправдано, оскiльки без дiяльностi полiтичних партiй сьогоднi неможливо вести мову про функцiонування демократичного державного механiзму.
партiй, дають визначення поняття полiтичних партiй, закрiплюють порядок їх утворення, припинення дiяльностi, тощо.
Важливим моментом є те, що такi закони регламентують не лише участь полiтичних партiй у формуваннi органiв влади, а й участь їх у подальшiй дiяльностi цих органiв. Це i представництво членiв полiтичних партiй у складi обраних органiв, участь у виробленнi державної полiтики, у формуваннi полiтичних поглядiв громадян, сприяння їх полiтичнiй освiтi, у пiдтримцi зв’язку мiж народом та органами держави.
Встановлюючи певний порядок реєстрацiї вiдповiдними органами, закони вставновлюють i певний мiнiмум громадян, необхiдний для такої реєстрацiї.
У бiльшостi держав цi особи мусять бути громадянами цiєї держави. Закони чiтко встановлюють вимоги до назви партiї, її символiки, обов’язковiсть звiтiв про фiнансування, визначають органи, якi проводять реєстрацiю полiтичних партiй. Такими органами є Мiнiстерство внутрiшнiх справ, Мiнiстерство юстицiї, Верховний Суд чи податкове управлiння. У багатьох державах саме цi закони визначають участь полiтичних партiй у виборах – порядок висування кандидатiв, порядок їх реєстрацiї, порядок проведення агiтацiйної роботи, опитувань громадської думки, а також їх подальшу участь у дiяльностi центральних i мiсцевих органiв влади i управлiння.
Є ще окремий вид законiв, якi регламентують фiнансування полiтичних партiй. Такi закони є в Швецiї (1965 р.), Фiнляндiї (1969 р.), США (1974 р.) й у ФРН (1983 р.). Така увага до цього питання зумовлена рiзними чинниками, основними з яких є: значне ускладнення виборчих технологiй, рiст полiтичної активностi бiзнесу, масштабна корупцiя полiтичної елiти. Законодавець таким чином намагається захистити демократичнi iнститути, зменшити витрати, пов’язанi з участю грошей у полiтицi i взагалi навести у цiй сферi певний порядок. Тому фiнансовi закони регулюють розмiри i порядок надання пожертв, встановлюють контроль за використанням полiтичними партiями фiнансових ресурсiв, уводять iнститут державного фiнансування полiтичних партiй.
Крiм спецiальних законiв, правовий статус полiтичних партiй може врегульовуватись регламентами парламентiв. У регламентах визначаються поняття партiйних фракцiй, їх права, вимоги до утворення тощо. Наприклад, параграф десятий регламенту бундестагу ФРН характеризує фракцiї як об’єднання членiв бундестагу, якi належать до однiєї й тiєї ж партiї або до таких партiй, якi мають однакову мету i не конкурують мiж собою у жоднiй iз земель. В останнi роки спостерiгається бiльш детальна регламентацiя дiяльностi партiйних фракцiй у парламентi.
Іншим джерелом правового статусу полiтичних партiй є акти уряду, якими може врегульовуватись таке питання, як питання про надання партiям ефiрного часу пiд час виборчої кампанiї (Францiя, Великобританiя). У Нiмеччинi це питання врегульовується вiдповiдною адмiнiстрацiєю радiо- i телекорпорацiй (зокрема i на рiвнi земель).
Деякi держави погоджуються з нормами, створеними самими партiями. Це стосується партiйних статутiв, затверджених державою. До iнших джерел права, що врегульовують дiяльнiсть полiтичних партiй, належать судовi прецеденти i правовi звичаї.
Правове регулювання утворення i дiяльностi полiтичних партiй у рiзних державах є неоднаковим. Так, наприклад, у США це питання не врегульоване нi конституцiєю, нi спецiальним законом. Органiзацiя i дiяльнiсть полiтичних партiй у цiй державi регулюється законодавством штатiв, зокрема законами про вибори. У Великобританiї теж нема спецiального закону про полiтичнi партiї, вони розглядаються у контекстi iнших громадських органiзацiй. У цих та деяких iнших державах (Швецiя) законодавець не подає чiткого визначення самого поняття "полiтична партiя". Проте в iнших державах таке визначення є чiтко сформульоване. Так, закон про полiтичнi партiї Нiмеччини визначає полiтичнi партiї як об’єднання громадян, якi постiйно або тривалий час впливають на формування полiтичної волi в рамках федерацiї або землi i хочуть брати участь у представництвi народу в нiмецькому бундестазi чи лантазi.
Специфiчним є правове регулювання органiзацiї i дiяльностi полiтичних партiй у Великобританiї. Законодавство цiєї країни не передбачає спецiальної процедури створення i реєстрацiї саме дл*я партiй. Останнi розглядаються як звичайнi асоцiацiї за iнтересами, i в цьому вiдношеннi формально не вiдрiзняються, наприклад, вiд спортивного клубу. Такий пiдхiд спрощує змiст i обсяг правового статусу полiтичних партiй. З iншого боку, вiн забезпечує вiдсутнiсть спецiальних юридичних обмежень їхньої дiяльностi в полiтичнiй сферi. Це є характерним i для iнших країн, що наслiдували принципи англiйського права.
Інституцiоналiзацiя британської двопартiйної системи виявляється у пристосуваннi до неї парламенту, порядку формування уряду тощо. Так, саме з урахуванням двопартiйностi прийнятi деякi важливi правила процедури британського парламенту. Регламенти його нижньої палати передбачають видiлення протягом сесiї певного часу для опозицiї, яка таким чином дiстає змогу критикувати урядовi програми. За опозицiєю зарезервованi також посади голiв окремих парламентських комiтетiв.
органiзацiї можуть бути такими, що визнаються на мiсцевому рiвнi (Іспанiя, Швецiя), або такими, що не визнаються на такому рiвнi (Бразилiя).
Правовiй регламентацiї пiдлягає i можливий розпуск полiтичних партiй – у випадку порушення законодавства, вчинення певних протиправних дiй, зменшення кiлькостi членiв партiї до числа, коли вона не визнається як така. За законодавством деяких держав, наприклад, Швецiї, можлива втрата реєстрацiї. Це означає викреслення партiї iз спецiального реєстру i втрату статусу партiї. У цiй державi партiї втрачають реєстрацiю у випадку, коли вони на двох пiдряд чергових виборах не висували кандидатiв. Депутати, обранi в парламент вiд таких партiй, не втрачають при цьому своїх мандатiв. Законодавством встановлено, що втрата реєстрацiї проводиться тими ж органами, якi проводили реєстрацiю.
Отже, у рiзних державах свiту правовий статус полiтичних партiй має певнi вiдмiнностi. Правове регулювання статусу полiтичних партiй почалося у другiй половинi ХХ столiття iз введення вiдповiдних статей у конституцiї, а згодом – iз прийняттям спецiальних законiв про полiтичнi партiї та iншого законодавства.
Конституцiйно-правове регулювання статусу полiтичних партiй є важливим чинником у питаннi формування зовнiшньої i внутрiшньої полiтики держави, оскiльки партiї вiдiграють у багатьох державах провiдну роль у формуваннi виконавчої та законодавчої гiлок влади, координують дiяльнiсть важливих ланок зовнiшньополiтичного механiзму, узгоджують їх дiї у проведеннi зовнiшньополiтичного курсу держави.
Україна:
Становлення та розвиток законодавства про полiтичнi партiї в Українi вiдбувалося протягом певних етапiв. В основу перiодизацiї, на нашу думку, доцiльно покластиконституцiйно-правовий статус полiтичних партiй, що дасть змогуповно i всебiчно розкрити їх роль, мiсце та значення в конкретних iсторичних умовах. З огляду на це, на нашу думку, процес правовоїiнституцiоналiзацiї полiтичних партiй в Українi умовно подiляєтьсяна декiлька етапiв:
1) закрiплення правового статусу полiтичних партiй, якiiснували на територiї Австро-Угорської iмперiї наприкiнцi XIX –поч. XX ст.;
2) закрiплення правового статусу українських полiтичних партiй, якi iснували на територiї Росiйської iмперiї (1905–1917 рр.);
3) правове становище полiтичних партiй у перiод становлення йутвердження радянської влади (1918-1990 рр.);
4) становлення сучасного правового статусу полiтичних партiй вУкраїнi.
Тiльки в 1990 р. конституцiйнi норми про керiвну роль Компартiї були скасованi та надано реальне право громадянам об’єднуватися вполiтичнi партiї. Лiбералiзацiя режиму супроводжувалася процессомстановлення полiтичного плюралiзму.
Важливим етапом правового регулювання статусу полiтичнихпартiй було прийняття закону СРСР вiд 9 жовтня 1990 р. «Про громадськi об’єднання» [7]. І хоча цей закон не видiляв полiтичнi партiї яксамостiйний об’єкт правового регулювання, проте за своєю суттю цебув справдi перший демократичний акт про полiтичнi партiї. Партiїмали такий же правовий статус, що й iншi громадськi органiзацiї, завинятком деяких положень. Закон уперше встановив, що полiтичнiпартiї є громадськими об’єднаннями, якi створювалися та дiяли вiдпо-вiдно до таких основних принципiв як добровiльнiсть, рiвноправнiсть,самоврядування, законнiсть i гласнiсть. Уперше було зроблено спробувизначити нормативне поняття полiтичної партiї, вiдмiнне вiд поняттягромадськi об’єднання.
Згiдно iз законом полiтичними партiями визнавалисяоб’єднання, якi, виражаючи полiтичну волю своїх членiв, ставили основними задачами участь у формуваннi органiв державної влади тауправлiння, а також здiйснення влади через своїх представникiв, обраних у Ради народних депутатiв. Наступним кроком у правовiй iнституцiоналiзацiї полiтичних партiй в Українi стало прийняття Закону УРСР про внесення змiн i доповнень до Конституцiї Української РСР 1978 р., який був прийнятий 24 жовтня 1990 р. У ст. 49 Конституцiї визнавалося демократичнее право громадян Української РСР на об’єднання в полiтичнi партiї для задоволення їх законних iнтересiв.
Проголошення незалежностi України та заборона компартiї вiдкрили новий, посткомунiстичний етап формування багатопартiйностi вУкраїнi. Визнанням партiй як правового iнституту i їх легалiзацiї внашiй країнi стало прийняття 16 червня 1992 р. Закону України «Прооб’єднання громадян».
Цей Закон порiвняно iз загальносоюзним законом вiд 1990 р. мiстив низку правових новел. Перш за все, це стосувалося визначенняпоняття «полiтична партiя». Нею визнавалося «об’єднання громадян –прихильникiв певної загальнонацiональної програми суспiльного розвитку, якi мають головною метою участь у виробленнi державної полiтики, формуваннi органiв влади, мiсцевого та регiонального самоврядування i представництво у їх складi» [8]. Позитивом цього визначення було те, що чiтко формулювалась мета створення та дiяльностiпартiй у державi.
Закон запровадив явочно-реєстрацiйний порядок утворення полiтичних партiй в Українi та їхмiсцевих органiзацiй, вирiшував доситьважливi питання щодо членства в полiтичнiй партiї. Закрiплено правовiльно утворювати полiтичнi партiї, бути їх членами й вiльно виходити
вирiшеннi всiх головних питань. Полiтичнi партiї дiють тiльки звсеукраїнським статусом.
Встановлювалися i обмеження на створення та дiяльнiсть полiтичних партiй в разi, якщо їх цiлi мають антидемократичний, антидержавний чи антисоцiальний характер. На жаль, цей Закон не передбачавповного та чiткого регулювання фiнансової, комерцiйної дiяльностiполiтичних партiй.
Однак, незважаючи на певнi позитивнi новели, Закон загаломне визначав специфiки правового статусу полiтичних партiй. Якщож розглядати питання про участь партiй у полiтичнiй дiяльностi,
обмеження щодо одержання коштiв i майна, то партiї були поставленi законодавством у гiршi умови порiвняно з iншимиоб’єднаннями громадян. Однак, Закон вiдiграв позитивну роль у стабiлiзацiї суспiльних вiдносин, спрямував у правовi рамки розвиток партiйного будiвництва.
Визначальною рисою сучасного етапу правової iнституцiоналiзацiї полiтичних партiй в Українi було прийняття КонституцiїУкраїни 1996 р., а згодом i Закону України «Про полiтичнi партiї вУкраїнi» 2001 р. Саме Основний Закон держави мав гарантувати кожному громадянину серед iнших прав i свобод реалiзацiю права насвободу об’єднання, зокрема й у полiтичнi партiї. Вiднинi на конституцiйному рiвнi закрiплено право громадян на свободу об’єднання у полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї для здiйснення i захисту своїх прав i свобод та задоволення полiтичних, економiчних, соцiальних, культурних та iнших iнтересiв, за винятком обмежень, встановлених законом в iнтересах нацiональної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав i свобод iнших людей. Уперше на конституцiйному рiвнi знайшли вiдображення основнi завдання партiй: сприяння формуванню i вираженню полiтичної волi громадян, участь у виборах. Конституцiя України у загальних рисах також регламентує деякi питаннячленства в партiях.
Цi та iншi конституцiйнi положення стали основою для прийняття спецiального закону про полiтичнi партiї в Українi. Цей акт закрiпив юридичне визначення поняття «полiтична партiя», встановивпорядок створення та припинення дiяльностi партiй, запровадив основнi принципи їх органiзацiйної побудови, форми участi в полiтичному життi, джерела фiнансування, Конституцiєю визначаються й механiзми залучення та участi громадян у процесах здiйснення державної влади. Зокрема, вiдповiдно до ст. 36 громадяни України мають право на свободу об’єднання у полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї для здiйснення i захисту своїх прав i свобод та задоволення полiтичних, економiчних, соцiальних, культурних та iнших iнтересiв.
Таким чином, у Конституцiї України зафiксована провiдна роль полiтичних партiй у державотворчих процесах - полiтичнi партiї є тiєю демократичною iнституцiєю, яка сприяє формуванню i вираженню полiтичної волi громадян шляхом участi у виробленнi та реалiзацiї державної полiтики.
За ЗУ: полiтична партiя - це зареєстроване згiдно iз законом добровiльне об’єднання громадян - прихильникiв певної загальнонацiональної програми суспiльного розвитку, що має на метi сприяння формуванню i вираженню полiтичної волi громадян, бере участь у виборах та iнших полiтичних заходах [6].
згiдно iз законом добровiльне об’єднання громадян, яке виражає iнтереси i формулює полiтичнi прiоритети певних суспiльних груп, змагається за здобуття влади шляхом участi у виборах та здiйснює вплив на неї через формування своїх полiтичних вимог.
Що стосується загальних засад утворення та дiяльностi полiтичних партiй, то тут необхiдно звернути увагу та проаналiзувати наступнi положення Закону:
1. Полiтичнi партiї в Українi створюються i дiють тiльки iз всеукраїнським статусом. Ця норма Закону фiксує не тiльки загальну побудову партiйної системи України, а й висуває певнi вимоги до полiтичних партiй.
як економiчний та соцiальний розвиток, етнонацiональнi, мовнi, культурнi та релiгiйнi особливостi регiонiв.
їм привiлеї, а також сприяти полiтичним партiям у провадженнi їх дiяльностi. Втручання з боку органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування або їх посадових осiб у створення i внутрiшню дiяльнiсть полiтичних партiй та їх мiсцевих осередкiв забороняється.
3. Членом полiтичної партiї може бути лише громадянин України, який вiдповiдно до Конституцiї України має право голосу на виборах. Громадянин України може перебувати одночасно лише в однiй полiтичнiй партiї.
працiвникiв органiв державної податкової служби, ця норма, з одного боку, вiдокремлює здiйснення державного управлiння вiд полiтики, а з другого - частково вирiшує питання щодо неупередженого ставлення органiв державної влади до полiтичних партiй.
4. Наведенi у ст. 8 права полiтичних партiй та гарантiї опозицiйної дiяльностi партiй є дещо загальними. На сьогоднi гостро постало питання щодо закрiплення конкретних прав за тими полiтичними партiями, що перебувають в опозицiї. Зокрема, доцiльно законодавчо визначити посади, на якi призначаються виключно представники опозицiйних партiй (у комiтетах Верховної Ради України, органах державної виконавчої влади тощо). Крiм того, необхiдно визначити порядок отримання партiями статусу опозицiйних, а також порядок формування опозицiї в цiлому (наприклад формулу, вiдповiдно до якої здiйснюється розподiл посад мiж партiями, що входять до опозицiї).
5. Полiтичнi партiї є неприбутковими органiзацiями. Не допускається фiнансування полiтичних партiй: органами державної влади та органами мiсцевого самоврядування; iноземними державами та їх громадянами, пiдприємствами, установами, органiзацiями; благодiйними та релiгiйними об’єднаннями та органiзацiями; анонiмними особами або пiд псевдонiмом; полiтичними партiями, що не входять до виборчого блоку полiтичних партiй.
Полiтична партiя зобов’язана щорiчно опублiковувати в загальнодержавному засобi масової iнформацiї фiнансовий звiт про доходи i видатки, звiт про обсяг та напрями використання коштiв, видiлених з Державного бюджету України на фiнансування статутної дiяльностi полiтичної партiї, а також звiт про майно полiтичної партiї.
За рахунок коштiв Державного бюджету України фiнансується статутна дiяльнiсть полiтичних партiй, не пов’язана з їхньою участю у виборах до органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, а також вiдшкодовуються витрати полiтичних партiй, у тому числi й тих, що входили до виборчих блокiв полiтичних партiй, пов’язанi з фiнансуванням їхньої передвиборчої агiтацiї пiд час чергових та позачергових виборiв народних депутатiв України.
Полiтична партiя має право на отримання державного фiнансування її статутної дiяльностi та вiдшкодування витрат, пов’язаних з фiнансуванням своєї передвиборчої агiтацiї, якщо на останнiх чергових виборах народних депутатiв України виборчий список кандидатiв у депутати вiд цiєї партiї отримав три i бiльше вiдсоткiв голосiв виборцiв, якi взяли участь у голосуваннi.
звiти мають мiстити деталiзовану iнформацiю щодо фiнансування партiї та оприлюднюватись кожнi пiвроку через засоби масової iнформацiї, а також на постiйнiй основi (у тому числi архiвнi звiти) на офiцiйних веб-сайтах органiв державної влади та самих партiй.
Ще одним нормативно-правовим актом, який справляє iстотний вплив на функцiонування полiтичних партiй, є Регламент Верховної Ради України. Цим документом встановлюється порядок пiдготовки i проведення сесiй Верховної Ради, її засiдань, формування державних органiв, визначається законодавча процедура, процедура розгляду iнших питань, вiднесених до її повноважень, та порядок здiйснення контрольних функцiй Верховної Ради. Тобто вiдповiдно до зазначеного нормативно-правового акта здiйснюється безпосередня взаємодiя полiтичних сил, представлених у парламентi, яка вiдображає конфiгурацiю всiєї партiйної системи [7]. реєстрацiї Мiнiстерством юстицiї України у порядку, що визначається Кабiнетом Мiнiстрiв України. На установчому з'їздi (конференцiї, зборах) полiтичної партiї затверджуються статут i програма полiтичної партiї, обираються її керiвнi i контрольно-ревiзiйнi органи.
Дiяльнiсть полiтичної партiї може здiйснюватися лише пiсля її реєстрацiї. Реєстрацiю полiтичних партiй здiйснює Мiнiстерство юстицiї України. Полiтична партiя щорiчно iнформує Мiнiстерство юстицiї України про обласнi, мiськi, районнi органiзацiї партiї або iншi структурнi утворення, передбаченi статутом партiї. Полiтичнi партiї мають право:
1) вiльно провадити свою дiяльнiсть у межах, передбачених Конституцiєю України, цим Законом та iншими законами України;
2) брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до iнших органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування та їх посадових осiб у порядку, встановленому вiдповiдними законами України;
3) використовувати державнi засоби масової iнформацiї, а також засновувати власнi засоби масової iнформацiї, як передбачено вiдповiдними законами України;
4) пiдтримувати мiжнароднi зв'язки з полiтичними партiями, громадськими органiзацiями iнших держав, мiжнародними i мiжурядовими органiзацiями, засновувати (вступати мiж собою у) мiжнароднi спiлки з додержанням вимог цього Закону;
5) iдейно, органiзацiйно та матерiально пiдтримувати молодiжнi, жiночi та iншi об'єднання громадян, подавати допомогу у їх створеннi.
Полiтичним партiямгарантується свободаопозицiйної дiяльностi,Державний контроль за дiяльнiстю полiтичних партiй здiйснюють:
1) Мiнiстерство юстицiї України - за додержанням полiтичною партiєю вимог Конституцiї та законiв України, а також статуту полiтичної партiї;
2) Центральна виборча комiсiя та окружнi виборчi комiсiї - за додержанням полiтичною партiєю порядку участi полiтичних партiй у виборчому процесi. У разi порушення полiтичними партiями Конституцiї України, цього та iнших законiв України до них можуть бути вжитi такi заходи:
1) попередження про недопущення незаконної дiяльностi;
2) заборона полiтичної партiї. Полiтичнi партiї припиняють свою дiяльнiсть шляхом реорганiзацiї чи лiквiдацiї (саморозпуску) або в разi заборони її дiяльностi чи анулювання реєстрацiйного свiдоцтва в порядку, встановленому цим та iншими законами України.
Рiшення про реорганiзацiю чи саморозпуск приймається з'їздом (конференцiєю) полiтичної партiї вiдповiдно до статуту полiтичної партiї. У разi невиконання полiтичною партiєю вимоги частини шостої статтi 11 цього Закону, виявлення протягом трьох рокiв з дня реєстрацiї полiтичної партiї недостовiрних вiдомостей у поданих на реєстрацiю документах, невисування полiтичною партiєю своїх кандидатiв по виборах Президента України та виборах народних депутатiв України протягом десяти рокiв орган, який зареєстрував полiтичну партiю, має звернутися до Верховного Суду України з поданням про анулювання реєстрацiйного свiдоцтва. Іншi пiдстави для анулювання реєстрацiйного свiдоцтва не допускаються.
|
