Інститут омбудсмена в Українi
Мiнiстерство освiти та науки України
Кафедра ДІД
Рефератна тему:
"Роль iнституту омбудсмана у розв’язаннi конфлiктних ситуацiй у суспiльствi"
Ст. гр. ДМ-06-2
Садова К. І.
Перевiрив:
Івано-Франкiвськ
2010
План
Вступ
1. 1 Характеристика iнституту омбудсмена в рiзних країнах свiту
Роздiл 2. Конституцiйно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
2. 1. Специфiка правового статусу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в Українi
2. 2. Органiзацiя дiяльностi i повноваження Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в Українi
Висновки
Список використаної лiтератури
Вступ
Україна, застосовуючи мiжнародно-правовi стандарти, активно i послiдовно розбудовує нацiональну систему захисту прав i свобод людини. 14 квiтня 1998 року Парламент обрав першого в iсторiї України Уповноваженого з прав людини (Омбудсмена).
Інститут Омбудсмена давно став невiд'ємною частиною механiзму захисту демократiї в розвинутих державах. Вперше з'явившись у скандинавських країнах як противага необмеженiй владi короля, вiн швидко здобув визнання i поширення в усьому свiтi. І хоча минуло майже 200 рокiв вiд дня створення у Швецiї iнституту Омбудсмена, головне завдання народного правозахисника залишилося незмiнним - здiйснювати контроль за дотриманням державними органами прав та свобод людини i громадянина, ефективно захищати цi права у разi їх порушення.
Необхiднiсть запровадження такого iнституту в Українi назрiла давно. Тепер нi в кого не викликає сумнiвiв про те, що захист прав i свобод людини i громадянина в Українi покращився iз створенням iнституту Омбудсмена. Але економiчна та соцiальна криза в нашому суспiльствi, на жаль, створює додатковi умови для масового порушення прав i основних свобод людини. Тому, звичайно, важко сподiватися на те, що за такий короткий час можливо докорiнно змiнити правову ситуацiю в державi. Є першi здобутки на непростому шляху до формування демократичного суспiльства, додержання принципiв верховенства права. Але, я впевнена, Україна подолає цей шлях. Прийнятий на основi Конституцiї України 23 грудня 1997 р. Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" передбачає створення "сильної" моделi омбудсмена[1].
15 сiчня 1998 р. набрав чинностi Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини". 14 квiтня того ж року Верховна Рада України обрала першого в iсторiї держави Уповноваженого з прав людини - Нiну Карпачову [2].
Однiєю з головних функцiй омбудсмена у свiтi є контроль за дiяльнiстю виконавчих та iнших органiв державної влади шляхом розгляду скарг громадян на дiї тих чи iнших органiв або посадових осiб, що призвели до порушення прав та свобод людини i громадянина.
На сучасному етапi iдея омбудсменства переросла нацiональнi межi i все частiше використовується на регiональному та мiжнародному рiвнях.
Роздiл 1. Загальна характеристика iнституту омбудсмена
1.
Характеристика iнституту омбудсмена в рiзних країнах свiту
До останнього часу iнститут омбудсмена, як i сам термiн "омбудсмен", в Українi були вiдомi лише порiвняно вузькому колу фахiвцiв-правникiв. І це не дивно. Адже ця iнституцiя виникла й розвивалася на основi захiдноєвропейських демократичних цiнностей, що ґрунтуються на засадах подiлу влади та верховенства права, i тому до кiнця 80-х рокiв не викликав особливої зацiкавленостi офiцiйної радянської правової доктрини. З посиленням процесiв демократизацiї у країнах Схiдної Європи на початку 90-х рокiв зростає iнтерес до нових демократичних механiзмiв захисту прав людини, зокрема iнституту омбудсмена, його витокiв та iсторiї.
Однiєю з головних функцiй омбудсмена у свiтi є контроль за дiяльнiстю виконавчих та iнших органiв державної влади шляхом розгляду скарг громадян на дiї тих чи iнших органiв або посадових осiб, що призвели до порушення прав та свобод людини i громадянина. В цьому сенсi важливим невiд'ємним правом омбудсмена є право проводити розслiдування, у тому числi й за власною iнiцiативою, i на їх пiдставi вносити рекомендацiї щодо шляхiв вiдновлення порушених прав у конкретному випадку, вносити пропозицiї стосовно змiн до законодавства або перегляду неправомiрної адмiнiстративної практики органiв державної влади. Процедура звернення до омбудсмена максимально неформальна та гнучка, а доступ до нього є безплатним i вiдкритим для всiх громадян держави.
Найбiльш поширеною з них є так звана класична, або сильна, модель омбудсмена, вперше запроваджена у Швецiї на початку XIX ст.
До цього часу не можна з упевненiстю сказати, якi саме соцiально-iсторичнi передумови привели до створення цiєї iнституцiї у Швецiї. З одного боку, цьому сприяла притаманна шведам багатовiкова традицiя верховенства права та поваги до iндивiдуальних прав людини, з другого - гостра боротьба за владу мiж шведським королем та парламентом. У результатi цього королiвська влада була значно обмежена i парламент отримав право обирати на противагу королiвському канцлеру юстицiї парламентського уповноваженого для здiйснення незалежного контролю за адмiнiстрацiєю та судами. Це дiстало вiдображення в Конституцiї 1809 р., згiдно з якою у правовiй системi Швецiї вперше була запроваджена посада омбудсмена юстицiї (justitieombudsman) [3].
Характерними ознаками шведської моделi стали надзвичайно широкi повноваження та сфера компетенцiї.
Наступною країною, котра запровадила iнститут омбудсмена у 1919 р., стала Фiнляндiя, що дуже близька до Швецiї за правовою системою. Тому i модель, запроваджена у Фiнляндiї, багато в чому схожа на шведську. Тут широка сфера компетенцiї i повноважень, серед яких: право iнiцiювати кримiнальне переслiдування голiв Верховного та Вищого адмiнiстративного судiв Фiнляндiї, а також за рiшенням парламенту виступати державним обвинувачем iнших вищих посадових осiб держави, зокрема членiв Державної ради та канцлера юстицiї.
У 1952 р. iнституцiя омбудсмена заснована в Норвегiї. Спочатку її функцiї були обмеженi лише контролем за збройними силами країни, i лише у 1962 р. було створено вiдповiдний орган для контролю за цивiльною адмiнiстрацiєю.
Вiдтодi починається активне поширення iдеї омбудсменства зi скандинавських держав до iнших країн Європи, Америки, Азiї та Африки.
В цей же перiод спостерiгається зростання iнтересу до iнституту омбудсмена i у США. Основою став шведський аналог. Звичайно, iнтерес американцiв до цього iнституту нiколи не сягав такого рiвня як, скажiмо, в Європi, що пояснюється великою роллю судової влади в країнi. В США також було запроваджено в окремих мiсцевостях iнституцiї омбудсманiв. У 1969 р. - на Гаваях, у 1971 р. - у Небрасцi, у 1972 р. - в штатi Айова. Характерною особливiстю США стало запровадження великої кiлькостi омбудсменiв на рiзних рiвнях: штату, округу, мiста.
У 1976 р. iнститут омбудсмена був запроваджений у Португалiї, а у 1981 р. - у сусiднiй Іспанiї. Запровадження iнституту народного захисника в конституцiйно-полiтичнiй системi Іспанiї стало одним iз найбiльш вдалих державно-правових нововведень пiсля падiння диктатури Франко. Іспанцями обрана "сильна" модель омбудсмена, схожа на шведську. Проте з огляду на специфiку федеративного державного устрою країни на рiвнi провiнцiй запровадженi регiональнi омбудсмени. Вони повнiстю незалежнi у виконаннi своїх повноважень вiд нацiонального омбудсмена Іспанiї, вiдносини з яким будуються на принципах координацiї та розмежування сфери компетенцiї. Таке розмежування, зокрема мiж регiональним омбудсменом провiнцiї Каталонiя та нацiональним омбудсменом Іспанiї, здiйснюється на пiдставi двосторонньої угоди. Своєрiднiсть цiєї моделi пов'язана з федеративними особливостями Іспанiї i, як свiдчить досвiд, не виправдовує себе у країнах з унiтарним адмiнiстративно-територiальним устроєм.
Особливiстю французької моделi, запровадженої в 1973 р., є те, що медiатор Францiї, де традицiйно сильна роль виконавчої влади, призначається Радою мiнiстрiв Францiї, що є своєрiдним винятком у концепцiї парламентського омбудсмена. Крiм цього, у Францiї, як i у Великобританiї, дiє так званий парламентський фiльтр, що позбавляє громадян безпосереднього доступу до омбудсмена.
У 1988 р. першою з-помiж країн Схiдної Європи iнститут омбудсмена запровадила Польща. Це був перший експеримент запровадження цього iнституту в соцiалiстичнiй системi управлiння. Експеримент виявився вдалим. Інститут речника громадянських прав у Польщi не лише вписався в дiючу систему державних органiв, а й активно сприяв багатьом перетворенням, що вiдбувалися в країнi наприкiнцi 80-х рокiв.
Досвiдом Польщi скористалися багато iнших країн Схiдної Європи. У 1989 р. iнституцiю омбудсмена було запроваджено в Угорщинi, а у 90-х роках - у Грузiї, Литвi, Латвiї, Молдовi, Росiйськiй Федерацiї, Румунiї та Узбекистанi.
15 сiчня 1998 р. набрав чинностi Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини". 14 квiтня того ж року Верховна Рада України обрала першого в iсторiї держави Уповноваженого з прав людини - Нiну Карпачову [1].
2. Конституцiйно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
2. 1
йому високий статус, легiтимнiсть, а також є гарантiєю незалежностi вiд усiх гiлок державної влади, включаючи законодавчу. У зв'язку з цим важливо, що строк перебування на посадi Уповноваженого з прав людини не збiгається зi строком повноважень парламенту України (ст. 5 закону)[4].
"Про Уповноваженного Верховною Радою з прав людини", Законом України "Про державну службу"[1].
Уповноважений здiйснює свою дiяльнiсть незалежно вiд iнших державних органiв та посадових осiб. Дiяльнiсть Уповноваженого доповнює iснуючi засоби захисту конституцiйних прав i свобод людини i громадянина, не вiдмiняє їх i не тягне перегляду компетенцiї державних органiв, якi забезпечують захист i поновлення порушених прав i свобод.
Уповноважений має печатку iз зображенням малого Державного Герба України та своїм найменуванням.
Мiсцезнаходженням Уповноваженого є столиця України - мiсто Київ.
Метою парламентського контролю, який здiйснює Уповноважений, є:
1) захист прав i свобод людини i громадянина, проголошених Конституцiєю України, законами України та мiжнародними договорами України;
2) додержання та повага до прав i свобод людини i громадянина суб'єктами, зазначеними у статтi 2 цього Закону;
3) запобiгання порушенням прав i свобод людини i громадянина або сприяння їх поновленню;
4) сприяння приведенню законодавства України про права i свободи людини i громадянина у вiдповiднiсть з Конституцiєю України, мiжнародними стандартами у цiй галузi;
5) полiпшення i подальший розвиток мiжнародного спiвробiтництва в галузi захисту прав i свобод людини i громадянина;
7) сприяння правовiй iнформованостi населення та захист конфiденцiйної iнформацiї про особу.
Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 рокiв, володiє державною мовою, має високi моральнi якостi, досвiд правозахисної дiяльностi та протягом останнiх п'яти рокiв проживає в Українi.
Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має судимiсть за вчинення злочину, якщо ця судимiсть не погашена та не знята в установленому законом порядку.
Уповноважений призначається строком на п'ять рокiв, який починається з дня складення ним присяги на сесiї Верховної Ради України.
В законi України про Уповноваженого також чiтко визначено обмежене коло пiдстав, за якими може бути припинено його повноваження або звiльнено з посади (ст. 9 закону)[5].
Важливою гарантiєю незалежностi при здiйсненi Уповноваженим з прав людини своїх функцiй є його фiнансова самостiйнiсть. Фiнансування дiяльностi Уповноваженого з прав людини вiдбувається з Державного бюджету України та щорiчно передбачається в ньому окремим рядком. Уповноважений з прав людини розробляє, подає на затвердження Верховної Ради України та виконує кошторис своїх витрат (ст. 12 закону).
2. 2 Органiзацiя дiяльностi i повноваження Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в Українi
Для забезпечення дiяльностi Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в Українi утворюється секретарiат, який є юридичною особою, має свiй рахунок у банку та печатку встановленого зразка.
Структура секретарiату, розподiл обов'язкiв та iншi питання щодо органiзацiї його роботи регулюються Положенням про секретарiат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далi - Положення). На працiвникiв секретарiату поширюється дiя Закону України "Про державну службу", Положення та кошторис секретарiату затверджуються Уповноваженим у межах кошторису витрат, пов'язаних iз дiяльнiстю Уповноваженого[6].
Призначення на посаду та звiльнення працiвникiв секретарiату здiйснюються Уповноваженим Верховної Ради з прав людини.
При Уповноваженому з метою надання консультацiйної пiдтримки, проведення наукових дослiджень, а також вивчення пропозицiй щодо полiпшення стану захисту прав i свобод людини i громадянина може створюватися консультативна рада (яка може дiяти i на громадських засадах) iз осiб, що мають досвiд роботи в галузi захисту прав i свобод людини i громадянина.
Уповноважений з прав людини має право призначати своїх представникiв у межах видiлених коштiв, затверджених Верховною Радою України.
Фiнансування дiяльностi Уповноваженого провадиться за рахунок Державного бюджету України та щорiчно передбачається в ньому окремим рядком[7].
Уповноважений розробляє, подає на затвердження Верховної Ради України та виконує кошторис своїх витрат.
Фiнансова звiтнiсть подається Уповноваженим у порядку, встановленому законодавством України.
Верховна Рада України i вiдповiднi органи виконавчої влади та органи мiсцевого самоврядування створюють необхiднi умови для дiяльностi Уповноваженого, його секретарiату та представникiв[8].
Генеральним прокурором України, керiвниками iнших державних органiв, органiв мiсцевого самоврядування, об'єднань громадян, пiдприємств, установ, органiзацiй незалежно вiд форми власностi, їх посадовими та службовими особами;
2) бути присутнiм на засiданнях Верховної Ради України, Кабiнету Мiнiстрiв України, Конституцiйного Суду України, Верховного Суду України та вищих спецiалiзованих судiв України, колегiї прокуратури України та iнших колегiальних органiв;
3) звертатися до Конституцiйного Суду України з поданням:
"про вiдповiднiсть Конституцiї України законiв України та iнших правових актiв Верховної Ради України, актiв Президента України, актiв Кабiнету Мiнiстрiв України, правових актiв Верховної Ради Автономної Республiки Крим, якi стосуються прав i свобод людини i громадянина;
"про офiцiйне тлумачення Конституцiї України та законiв України;
4) безперешкодно вiдвiдувати органи державної влади, органи мiсцевого самоврядування, пiдприємства, установи, органiзацiї незалежно вiд форми власностi, бути присутнiм на їх засiданнях;
5) на ознайомлення з документами, у тому числi i секретними (таємними), та отримання їх копiй в органах державної влади, органах мiсцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на пiдприємствах, в установах, органiзацiях незалежно вiд форми власностi, органах прокуратури, включаючи справи, якi знаходяться в судах.
6) вимагати вiд посадових i службових осiб органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, пiдприємств, установ, органiзацiй незалежно вiд форми власностi сприяння проведенню перевiрок дiяльностi пiдконтрольних i пiдпорядкованих їм пiдприємств, установ, органiзацiй, видiлення спецiалiстiв для участi у проведеннi перевiрок, експертиз i надання вiдповiдних висновкiв;
8) вiдвiдувати у будь-який час мiсця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи вiдбування засудженими покарань та установи примусового лiкування i перевиховання, психiатричнi лiкарнi, опитувати осiб, якi там перебувають, та отримувати iнформацiю щодо умов їх тримання;
9) бути присутнiм на засiданнях судiв усiх iнстанцiй, у тому числi на закритих судових засiданнях, за умови згоди суб'єкта права, в iнтересах якого судовий розгляд оголошено закритим;
10) звертатися до суду iз заявою про захист прав i свобод людини i громадянина, якi за станом здоров'я чи з iнших поважних причин не можуть цього зробити самостiйно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесi у випадках та порядку, встановлених законом;
11) направляти у вiдповiднi органи акти реагування Уповноваженого у разi виявлення порушень прав i свобод людини i громадянина для вжиття цими органами заходiв;
12) перевiряти стан додержання встановлених прав i свобод людини i громадянина вiдповiдними державними органами, в тому числi тими, що здiйснюють оперативно-розшукову дiяльнiсть[9].
зобов'язанi спiвпрацювати з ним i подавати йому необхiдну допомогу, зокрема:
1) забезпечувати доступ до матерiалiв i документiв, у тому числi на засадах, зазначених нормативними актами про охорону державної та службової таємниць;
2) надавати iнформацiю i давати пояснення стосовно фактичної i правової пiдстави своїх дiй та рiшень.
Вiдмова органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, об'єднань громадян, пiдприємств, установ, органiзацiй незалежно вiд форми власностi, їх посадових i службових осiб вiд спiвпрацi, а також умисне приховування або надання неправдивих даних, будь-яке незаконне втручання в дiяльнiсть Уповноваженого з метою протидiї тягнуть за собою вiдповiдальнiсть згiдно з чинним законодавством[11].
Висновки
У ходi глибокого й уважного вивчення даної теми я зробила наступнi висновки щодо конституцiйно-правового статусу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в Українi:
права;
Ради України з прав людини та мiжнароднi судовi та iншi органи, членом або учасницею яких є Україна;
3) Уповноважений закладає пiдвалини нової правосвiдомостi не лише пересiчних громадян, а й представникiв органiв державної влади України, створює передумови для широкого застосування мiжнародно-правових норм у нацiональнiй правовiй системi;
4) "сильна" модель українського омбудсмена, закладена в законi про Уповноваженого, має бути пiдкрiплена низкою процесуальних норм у вiдповiдних кодексах та законах;
5)"сильна" модель омбудсмена, характеризується такими особливостями:
"високим конституцiйним статусом Уповноваженого з прав людини, який закрiплено в ст. 55, 85, 101 Конституцiї України;
"незалежнiстю Уповноваженого вiд будь-якого органу державної влади або мiсцевого самоврядування, їх посадових осiб;
"запровадженням єдиної моделi омбудсмена на нацiональному рiвнi;
"широкою юрисдикцiєю Уповноваженого, яка поширюється як на органи державної влади, включаючи суди, так i на органи мiсцевого самоврядування та їх посадових осiб;
"значними повноваженнями щодо проведення проваджень та перевiрок, у тому числi з власної iнiцiативи для виявлення випадкiв порушень прав людини та здiйснення постiйного монiторингу за станом дотримання прав i свобод людини;
"правом iнiцiювати обов'язковi для розгляду подання з викладенням рекомендацiй щодо усунення виявлених порушень прав i свобод людини органами державної влади, мiсцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, пiдприємств, установ органiзацiй незалежно вiд форми власностi, їх посадовими та службовими особами;
"можливiстю безпосереднього звернення до Уповноваженого широких верств населення;
"гнучкiстю та неформальнiстю процедури, свободою дiй щодо вiдкриття провадження у тiй чи iншiй справi та iн.
Список використаної лiтератури:
1. Конституцiя України вiд 28. 06. 1996р.
2. Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини" вiд 23. 12. 1997р. № 776\97-ВР\\ Вiдомостi Верховної Ради, 1998р. -№ 20. -Ст. 99
3. Електронний вiсник Уповноваженого з прав людини, №1, №2
4. Агєєв П. "Людина має право на звернення до Уповноваженого з прав людини чи нi ?" \\ Урядовий кур"єр, 21. 04. 1998р. -Ст 14.
5. Бiлик І. "Правовий статус омбудсмена" \\ Урядовий Кур"єр, 1997, № 35 -Ст. 12
6. Давиденко Є. "Служба омбудсмена в Українi"\\Право України, 2001 -№ 6. стр. 132-134.
7. Євiтов В."Зарубiжний досвiд французьких посередникiв з прав людини" \\Український часопис з прав людини, 1995. -№2
8. Ждан О. "Людина має право на захист права?" \\ Голос України, 23. 03. 1997р -Ст. 5
9. Ролганчук А. "Омбудсмен - суддя без мантiї (Впроваджена посада Уповноваженного Верховної Ради України з прав людини) \\Голос України, 10. 12. 1996р. -Ст. 4
11. Ткаченко Ю. "Пiдстави та категорiї визнання конституцiйностi нормативно-правових актiв" \\Право України, 2000. -№9 -Ст. 26
| 
