Індивідуальні підприємці як суб'єкти господарського права

Індивiдуальнi пiдприємцi як суб'єкти господарського права Індивiдуальнi пiдприємцi як суб'єкти господарського права. ПЛАН Вступ. 3 1. Суб’єкти господарського права. 4 1. 1. Поняття суб'єкта господарського права. 4 2. 2 Види суб'єктiв господарського права. 6 1. 3 Завдання, права та обов'язки суб'єкта господарського права. 9 2. Поняття та принципи пiдприємницької дiяльностi без створення юридичної особи 14 2. 1 Поняття та змiст пiдприємництва. 14 2. 3 Пiдприємець i держава. 24 3. Практична частина. 28 Висновок. 34 Список використаної лiтератури. 36 Індивiдуальнi пiдприємцi - це фiзичнi особи (громадяни України, iноземнi громадяни чи особи без громадянства) з повною цивiльною дiєздатнiстю, не обмеженi законом в правоздатностi, зареєстрованi у встановленому законом порядку як суб'єкти пiдприємницької дiяльностi, якi безпосередньо здiйснюють таку дiяльнiсть (виробляють продукцiю, виконують роботи, надають послуги) i несуть вiдповiдальнiсть за своїми зобов'язаннями усiм майном, що належить їм на правi власностi. Індивiдуальний пiдприємець вправi здiйснювати будь-яку пiдприємницьку дiяльнiсть, щодо якої законом не встановлено заборони для даної категорiї суб'єктiв. Перехiд економiки України до розвинених ринкових вiдносин багато в чому залежить вiд правового забезпечення ринкових реформ, вiд створення належних умов функцiонування суб'єктiв господарської дiяльностi, вiд суворого додержання останнiми вимог чинного законодавства. Основна мета Поставлена мета обумовила необхiднiсть вирiшення ряду взаємопов’язаних завдань : · розглянути поняття та види суб’єктiв господарського права; · дослiдити змiст пiдприємництва без створення юридичної особи; · вивчити умови здiйснення пiдприємницької дiяльностi iндивiдуальними пiдприємцями. Предметом курсової роботи є правовi вiдносини якi регламентують дiяльнiсть iндивiдуальних пiдприємцiв. Об’єктом курсової роботи є iндивiдуальнi пiдприємцi. Курсова робота складається з трьох роздiлiв, в яких послiдовно аналiзується поставлена проблема. 1. Суб’єкти господарського права 1. 1. Поняття суб'єкта господарського права Поняття суб'єкта господарського права обґрунтоване теорiєю господарського права, яка виходить з того, що суб'єктами господарського права є учасники господарських вiдносин, тобто органiзацiї та їхнi структурнi пiдроздiли. Окремi громадяни, якщо вони здiйснюють пiдприємництво без створення пiдприємства, також мають визнаватися суб'єктами господарського права, а не суб'єктами цивiльного права, як вважалося ранiше, хоч їхнiй правовий статус потребує детального дослiдження. Серед органiзацiй - суб'єктiв господарського права можна видiлити: а) органiзацiї, якi у виглядi професiйного промислу виробляють i реалiзують для суспiльних (не власних) потреб продукцiю, виконують роботи, надають послуги; б) органiзацiї - споживачi результатiв господарської дiяльностi; в) органiзацiї, що здiйснюють професiйну управлiнську дiяльнiсть в економiцi. Суб'єкти господарського права дiють або як власники основних засобiв виробництва (наприклад, кооперативи, господарськi товариства), або як господарюючi суб'єкти, заснованi власниками (наприклад, державне пiдприємство, приватне пiдприємство, пiдприємство, засноване кооперативом). Управлiнськi органiзацiї - мiнiстерства, вiдомства - визначенi законом як уповноваженi власником (власниками) органи. Суб'єкти господарського права мають ряд ознак правосуб'єктностi, закрiплених господарським законодавством. По-перше, цi суб'єкти мають певну органiзацiйно-правову форму, в якiй здiйснюється господарська або управлiнська дiяльнiсть. Органiзацiйно-правову форму можна визначити як передбачену або санкцiоновану правом органiзацiйну структуру, в якiй дiє суб'єкт господарського права. Це або одна з форм пiдприємства, або установа (наприклад, мiнiстерство), або органiзацiя (наприклад, об'єднання громадян, яке є учасником господарських вiдносин). За загальним правилом, порядок створення, дiяльностi, реорганiзацiї та лiквiдацiї окремих органiзацiйних форм суб'єктiв господарського права визначається законодавством України (пiдприємства, об'єднання пiдприємств, мiнiстерства тощо). Крiм того, пiдприємець має право вибору органiзацiйно-правової форми свого пiдприємства. Це може бути одна з передбачених законом форм або навiть i не передбачена (наприклад, запозичена з-за кордону). Другою ознакою суб'єкта господарського права є те, що вiн має юридична вiдокремлене i закрiплене за ним майно у формi основних фондiв, оборотних коштiв, iнших цiнностей. Тобто у майновому вiдношеннi суб'єкт господарського права є самостiйним i не залежить у своїх рiшеннях вiд засновникiв i учасникiв. Майно суб'єкта господарського права вiдокремлюється i закрiплюється за ним у правовiй формi, елементами якої господарське право визначило установчi документи (установчий договiр, статут, акт про створення, положення) суб'єкта, самостiйний або зведений (для господарських об'єднань) баланс, який вiдображає вартiсть майна суб'єкта в цiлому, поточний та iншi рахунки в банках. (зокрема, щодо державних пiдприємств), право оперативного управлiння (щодо мiнiстерств, iнших державних установ i органiзацiй, що перебувають на державному бюджетi, щодо казенних пiдприємств), право оренди (оренднi та iншi пiдприємства, утворенi на базi орендованого майна). Третьою, суто юридичною ознакою суб'єкта господарського права є його господарська правосуб'єктнiсть. Суб'єкт господарського права має основану на" законi можливiсть набувати вiд свого iменi майновi та особистi немайновi права, вступати в зобов'язання, виступати у судових органах. Правосуб'єктнiсть суб'єкта господарського права доктринально визначається як господарська компетенцiя, тобто сукупнiсть встановлених законодавством i набутих у господарських правовiдносинах прав та обов'язкiв. Суб'єкти господарського права (крiм пiдроздiлiв органiзацiй та громадян-пiдприємцiв) є юридичними особами. Отже, суб'єкти господарського права - це органiзацiї, якi на основi юридичне вiдокремленого майна в межах своєї господарської компетенцiї безпосередньо здiйснюють господарську дiяльнiсть i використання її результатiв або управлiнську дiяльнiсть в економiцi. 2. 2 Види суб'єктiв господарського права Господарське законодавство i право регулює умови створення i дiяльностi рiзних видiв суб'єктiв. Кожен вид має законодавче визначенi назву i правове становище. системi України. Враховуючи особливостi функцiй, господарське законодавство визначає правове становище таких суб'єктiв господарського права, як: 1) пiдприємства та їхнi структурнi пiдроздiли; 2) об'єднання пiдприємств; 3) фiнансовi та посередницькi iнститути; 4) громадяни-пiдприємцi; 5) органи державної виконавчої влади в економiцi. Крiм того, у кожнiй з цих груп враховуються особливостi правового становища окремих видiв суб'єктiв господарського права. Пiдприємства вiдповiдно до їхнiх функцiй посiдають головне мiсце в економiцi. З урахуванням соцiально-економiчної ролi пiдприємств законодавець квалiфiкує їх як основну органiзацiйну ланку народного господарства України. Така квалiфiкацiя зумовлена тим, що пiдприємство є господарською органiзацiєю, господарюючим суб'єктом. Коротко пiдприємство визначається як господарюючий суб'єкт, що створюється для здiйснення господарської дiяльностi з метою одержання прибутку, який має необхiднi для цього повноваження i реєструється у визначеному законом порядку як комерцiйна юридична особа. Термiну "пiдприємство" в зарубiжному комерцiйному правi вiдповiдають поняття "компанiя" або "корпорацiя". Суб'єктами господарської дiяльностi є також пiдроздiли пiдприємств та iнших господарських органiзацiй. Вони створюються самими органiзацiями для певної господарської дiяльностi. Функцiї i компетенцiю таких суб'єктiв визначають пiдприємства у положеннях про них. Положення затверджують органи управлiння органiзацiй. Цi суб'єкти не реєструються як юридичнi особи. Другим видом суб'єктiв господарського права є об'єднання пiдприємств, що визначається як господарська органiзацiя, створювана на добровiльних засадах двома i бiльше пiдприємствами для спiльного виконання делегованих учасниками виробничих, комерцiйних, наукових та iнших визначених статутом (договором) функцiй i зареєстрована як юридична особа. Об'єднаннями згiдно iз законодавством є асоцiацiї, корпорацiї, концерни, консорцiуми та iншi виробничо-господарськi комплекси. Специфiчним видом господарського об'єднання є промислово-фiнансова група. Об'єднання пiдприємств створюється лише у тому разi, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. можна визначити як органiзацiю, що засновується у формi акцiонерного або iншого товариства i реєструється як юридична особа, що забезпечує функцiонування ринкiв товарiв i капiталiв. Такi акцiонернi та iншi господарськi товариства здiйснюють кредитування господарюючих суб'єктiв, iнвестування об'єктiв пiдприємництва та iншої дiяльностi, надають страховi, комерцiйнi та посередницькi послуги. Назви цих суб'єктiв визначаються залежно вiд виду дiяльностi: банки, iнвестицiйнi фонди, iнвестицiйнi компанiї, страховi компанiї, товарнi та фондовi бiржi, довiрчi товариства тощо. Четвертим видом суб'єктiв господарського права є громадяни-пiдприємцi (громадяни України, iноземнi громадяни, особи без громадянства). Цi особи мають право здiйснювати пiдприємницьку господарську дiяльнiсть у будь-яких органiзацiйних формах за їх вибором. Зокрема, якщо дiяльнiсть фiзичних осiб здiйснюється iз залученням найманої працi, вона реєструється як приватне пiдприємство. П'ятим видом суб'єктiв господарського права є органи влади i органи адмiнiстративно-господарського управлiння та контролю. Згiдно з Законом України "Про захист економiчної конкуренцiї" вiд 11 сiчня 2001 р. органи влади - це мiнiстерства та iншi центральнi органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республiки Крим та органи виконавчої влади Автономної Республiки Крим, державнi органи, що здiйснюють регулювання дiяльностi суб'єктiв природних монополiй, ринку цiнних паперiв, державнi органи приватизацiї, Нацiональна рада України з питань телебачення i радiомовлення, мiсцевi органи виконавчої влади; органи адмiнiстративно-господарського управлiння та контролю - це суб'єкти господарювання, об'єднання, iншi особи в частинi виконання ними функцiй управлiння або контролю в межах делегованих їм повноважень органiв влади чи органiв мiсцевого самоврядування; Вищим органом у системi органiв виконавчої влади є Кабiнет Мiнiстрiв України, який спрямовує i координує роботу мiнiстерств, iнших органiв виконавчої влади. Кабiнет Мiнiстрiв може Утворювати урядовi органи державного управлiння (департаменти, служби, iнспекцiї), якi дiють у складi вiдповiдного центрального органу виконавчої влади. Урядовi органи державного управлiння здiйснюють: управлiння окремими пiдгалузями або сферами дiяльностi; контрольно-наглядовi функцiї; регулятивнi та дозвiльно-реєстрацiйнi функцiї щодо фiзичних i юридичних осiб. До системи центральних органiв виконавчої влади входять мiнiстерства, державнi комiтети (державнi служби) та центральнi органи виконавчої влади зi спецiальним статусом (Антимоно-польний комiтет України, Державна податкова адмiнiстрацiя України, Державна митна служба України та iн.). Центральнi органи виконавчої влади можуть мати свої територiальнi органи, що утворюються, реорганiзовуються i лiквiдовуються в порядку, встановленому законодавством. 1. 3 Завдання, права та обов'язки суб'єкта господарського права Кожен з видiв суб'єктiв господарського права має свої певнi завдання. Пiдприємство здiйснює виробничо-господарську дiяльнiсть, банк - кредитну, розрахункову та iншу дiяльнiсть, орган державної виконавчої влади - управлiнську дiяльнiсть в економiцi i т. iн. Правовою формою, в якiй врегульовано завдання суб'єктiв господарського права, є їхнi статутнi господарсько-правовi акти - установчi документи (установчий договiр i статут), статут державного або iншого пiдприємства, положення (про мiнiстерство, про державний комiтет). Виходячи iз завдань, статутнi акти врегульовують такi поняття, як цiлi i предмет дiяльностi суб'єкта господарського права (функцiї щодо органiв управлiння). Пiдприємства згiдно iз законом мають право здiйснювати будь-якi види законної господарської дiяльностi: виробничої, науково-дослiдної, комерцiйної та iн. Всi пiдприємства є комерцiйними органiзацiями, їх статутними цiлями завжди виступає здiйснення певної господарської дiяльностi з метою одержання прибутку. Прибуток - основний узагальнюючий показник фiнансових результатiв господарської дiяльностi пiдприємства. Це є майно, яке у визначеному статутом порядку присвоює власник (власники) пiдприємства. дiяльностi, не забороненої законом. держава. Права суб'єктiв визначаються господарським законодавством залежно вiд їхнiх видiв: права пiдприємств, об'єднань пiдприємств, фiнансових i посередницьких iнститутiв, органiв державної виконавчої влади. Права суб'єктiв можна класифiкувати вiдповiдно до їхнього змiсту. Засновницькi права ґрунтуються на загальнiй нормi права власностi, згiдно з якою власник може використовувати майно для здiйснення господарської та iншої, не забороненої законом, дiяльностi. Засновницькi права включають право на вiльний вибiр засновниками пiдприємства видiв дiяльностi, право на вибiр органiзацiйно-правової форми пiдприємства, право на прийняття рiшення про створення пiдприємства, право змiнювати у встановленому порядку як дiяльнiсть, так i форму пiдприємства. За загальним правилом, цi та iншi засновницькi права належать власниковi (власникам). Права в галузi управлiння. Пiдприємства й iншi суб'єкти господарського права самостiйно управляють своєю дiяльнiстю та справами. Порядок здiйснення управлiння регулюється статутними актами згiдно з принципами, визначеними законодавством. Основним є принцип поєднання прав власника на господарське використання свого майна з самоуправлiнням трудового колективу. Власник здiйснює свої управлiнськi права як безпосередньо (кооператив, колективне пiдприємство), так i через уповноваженi ним органи (державнi пiдприємства, господарськi товариства). Власник i уповноважений ним орган у порядку, передбаченому статутними актами, можуть делегувати свої управлiнськi права органовi управлiння. До управлiнських належать, зокрема, права: · приймати i змiнювати статут, iншi установчi документи; · затверджувати положення про структурнi пiдроздiли; · формувати органи управлiння i контролювати їхню дiяльнiсть, призначати посадових осiб, визначати їхнi обов'язки тощо. - мають вищi керiвнi та виконавчi органи. Перший - це загальнi збори (наприклад, загальнi збори акцiонерiв товариства) або конференцiя. Виконавчi функцiї у таких пiдприємствах здiйснюють правлiння. Правлiння обирається власниками пiдприємств на загальних зборах, якi визначають i затверджують у статутi повноваження цього органу. Правлiння обирає зi свого складу голову, заступникiв. Функцiї голови (заступникiв) можуть по черзi виконувати члени правлiння. Реалiзуються повноваження трудового колективу згiдно зi статутом загальними зборами (конференцiєю) або виборним органом (рада пiдприємства, рада трудового колективу), члени якого обираються зборами (2/3 голосiв) термiном на 2-3 роки. Майновi права суб'єктiв подiляються на загальнi та спецiальнi. До загальних майнових прав можна вiднести права: · мати на пiдставi певного речового права (титулу) основнi фонди, обiговi кошти, iншi цiнностi, вартiсть яких вiдображається на самостiйному балансi пiдприємства. Згiдно iз законами, статутами пiдприємств та укладеними угодами майно належить пiдприємствам, iншим суб'єктам на правi власностi або на правi повного господарського вiдання. Майно державної власностi закрiплюється за державними пiдприємствами i належить їм на правi повного господарського вiдання; · розпоряджатися майном. Пiдприємство, якщо iнше не передбачено його статутом, має право: продавати (обмiнювати) майно iншим органiзацiям, здавати в оренду, заставляти, надавати тимчасово у безоплатне користування, списувати зношенi основнi фонди з балансу; · набувати на законних пiдставах майно. Пiдприємство вiдповiдно до свого статуту має право купувати, орендувати, одержувати у будь-який iнший правомiрний спосiб майно (рухоме i нерухоме), використовувати його, полiпшувати i т. iн. Похiдними вiд зазначених та iнших майнових прав є договiрно-майновi права пiдприємств. Це права укладати засновницькi, господарськi договори та iншi контракти (i нести щодо них вiдповiдальнiсть); видавати заставнi та iншi фiнансовi зобов'язання; позичати грошi; iнвестувати i реiнвестувати кошти пiдприємства; одержувати рухоме i нерухоме майно як гарантiю оплати боргу та iн. Крiм розглянутих загальних прав, пiдприємства мають i спецiальнi майновi права у сферi випуску i обiгу цiнних паперiв: акцiй, облiгацiй пiдприємств, приватизацiйних паперiв, ощадних, iнвестицiйних сертифiкатiв, векселiв. Цi права є спецiальними, тому що обумовленi спецiальною правосуб'єктнiстю пiдприємств як емiтентiв цiнних паперiв. Пiдприємство має право випускати i реалiзовувати лише тi види цiнних паперiв, якi спецiально визначенi законом, зокрема акцiонернi товариства - акцiї, облiгацiї, iншi пiдприємства - облiгацiї. За аналогiчною схемою систематизуються обов'язки пiдприємств. При заснуваннi пiдприємства зобов'язанi (законом) затверджувати (перезатверджувати) установчi документи; у встановленому законом порядку реєструватися як суб'єкти пiдприємницької дiяльностi; на дiяльнiсть, що пiдлягає лiцензуванню, пiдприємства зобов'язанi одержувати спецiальнi дозволи (лiцензiї). У процесi господарювання закон зобов'язує пiдприємства: · виконувати господарськi зобов'язання, обумовленi державними контрактами та державними замовленнями, iншими договорами; · забезпечувати необхiдну якiсть продукцiї, робiт, послуг; · вести бухгалтерський облiк (самостiйнi бухгалтерськi баланси) своєї роботи, надавати органам державної статистики передбачену законом звiтнiсть; · подавати квартальну та рiчну фiнансову звiтнiсть органам, до сфери управлiння яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) вiдповiдно до установчих документiв, якщо iнше не передбачено законом. Органам виконавчої влади та iншим користувачам фiнансова звiтнiсть подається вiдповiдно до законодавства; · своєчасно подавати податковим органам декларацiї про свої доходи, iншi податковi документи, сплачувати податки, iншi обов'язковi платежi; · не допускати недобросовiсної конкуренцiї, iнших порушень антимонопольного законодавства, прав та iнтересiв споживачiв, будь-яких iнших осiб. За порушення своїх обов'язкiв пiдприємство несе майнову та iншу вiдповiдальнiсть, встановлену законом, а також передбачену договорами. 2. 1 Поняття та змiст пiдприємництва благ одним особам i вiдповiдно у вiдчуженнi цих благ вiд усiх iнших осiб. Власник має право використовувати належне йому майно (будiвлi, споруди, засоби виробництва, вироблену продукцiю, транспортнi засоби, грошовi кошти, цiннi папери тощо) для пiдприємницької дiяльностi. Власникам забезпечуються рiвнi умови здiйснення своїх прав. Власнiсть не повинна використовуватися на шкоду людинi й суспiльству. Суб'єктами пiдприємницької дiяльностi (пiдприємцями) можуть бути: · громадяни України, iнших держав, не обмеженi законом у правоздатностi або дiєздатностi; · юридичнi особи всiх форм власностi, встановлених Законом України "Про власнiсть". Пiдприємницькою дiяльнiстю в Українi без створення юридичної особи мають право займатися громадяни України та громадяни iнших держав, не обмеженi законом у правоздатностi та дiєздатностi. З юридичної точки зору, таке право фiзичної особи закрiплено в нормах Цивiльного Кодексу (далi ЦК) i Господарський Кодекс (далi ГК). Так, у статтi 50 ЦК зазначено, що право на здiйснення пiдприємницької дiяльностi має фiзична особа з повною цивiльною дiєздатнiстю. При цьому рiд занять такої особи не повинен бути включений до перелiку заборонених видiв дiяльностi. З цього визначення випливає принаймнi три ключовi поняття, формулювання яких вимагає особливого розгляду. Отже, перше — «пiдприємницька дiяльнiсть ». Що мiстить у собi це поняття в розрiзi приватного пiдприємництва? Друге — коли настає „повна цивiльна дiєздатнiсть» фiзичної особи? І третє — якi види дiяльностi є забороненими для приватних пiдприємцiв? Пiдприємництво — це самостiйна, iнiцiативна, систематична, на власний ризик господарська дiяльнiсть з метою досягнення економiчних i соцiальних результатiв i одержання прибутку. Господарська дiяльнiсть здiйснюється суб'єктами господарювання, що iменуються пiдприємцями (ст. 42 ГК). Безумовно, господарська дiяльнiсть може провадитися, не маючи за мету одержання прибутку. У такому випадку вона є некомерцiйною господарською дiяльнiстю. Суб'єкти господарювання виступають учасниками господарських вiдносин, що: · здiйснюють господарську дiяльнiсть у межах своєї компетентностi (сукупнiсть господарських прав i обов'язкiв); · мають вiдокремлене майно; · несуть вiдповiдальнiсть за своїми обов'язками в рамках цього майна, крiм випадкiв, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є (ст. 55 ГК): 1) юридичнi особи, а саме: · господарськi органiзацiї — юридичнi особи, створенi згiдно з ЦК; 2) фiзичнi особи— пiдприємцi, що здiйснюють господарську дiяльнiсть як пiдприємцi. До них належать: · iноземнi громадяни — особи, якi не мають громадянства України i є громадянами (пiдданими) iншої держави (або держав); · особи без громадянства — особи, якi не мають громадянства в жоднiй країнi свiту. юридичних осiб за умови, якщо iнший порядок не встановлено самим законом або це не випливає iз сутi виниклих вiдносин (ст. 51 ЦК). Таким чином, фiзична особа, як, утiм, i юридична, здiйснює своє право на пiдприємницьку дiяльнiсть за умови її державної реєстрацiї в порядку, установленому Законом №755 (п. 2 ст. 50 ЦК, ст. 58 i ст. 128 КХ). При цьому Інформацiя про державну реєстрацiю фiзичних осiб — пiдприємцiв є вiдкритою. Якщо ж особа зайнялася пiдприємницькою дiяльнiстю без державної реєстрацiї, уклавши вiдповiднi договори, вона не має права заперечувати такi договори на тiй пiдставi, що вона не є пiдприємцем. Такий порядок закрiплено у п. 3 ст. 50 ЦК. А тепер повернемося до поняття «фiзична особа з повною цивiльною дiєздатнiстю». Статтею 34 ЦК установлено, що повну цивiльну дiєздатнiсть має фiзична особа, яка досягла 18-лiтнього вiку (повнолiття) той же час iснує низка випадкiв, при настаннi яких неповнолiтня особа набуває повної цивiльної дiєздатностi, а саме: · у разi реєстрацiї шлюбу фiзичної особи, яка не досягла повнолiття, вона набуває повної цивiльної дiєздатностi з моменту реєстрацiї шлюбу. Таке право зберiгається за нею за будь-яких обставин будь то припинення шлюбу (тобто у разi розлучення) до досягнення нею повнолiття або визнання укладеного шлюбу недiйсним; · коли фiзична особа, яка досягла 16-ти лiтнього вiку, працює за трудовим договором. При припиненнi трудового договору надана їй повна цивiльна дiєздатнiсть зберiгається; · коли неповнолiтню особу «записано» матiр'ю або батьком дитини; · коли фiзична особа, яка досягла 16-ти лiтнього вiку, бажає займатися пiдприємницькою дiяльнiстю. У цьому випадку таку особу може бути зареєстровано як пiдприємця за наявностi письмової згоди на це батькiв (усиновителiв), попечителя або органу опiки та пiклування. А повну цивiльну дiєздатнiсть фiзична особа набуває з моменту державної реєстрацiї її як пiдприємця. При припиненнi фiзичною особою пiдприємницької дiяльностi надана їй цивiльна дiєздатнiсть зберiгається. Про те, коли (або за яких умовах) настає обмеження цивiльної дiєздатностi фiзичної особи, дає вiдповiдь Конституцiя України, ЦК (ст. 36). Фактично це можливо в двох випадках: 1. фiзична особа страждає на психiчний розлад, що iстотно впливає на її здатнiсть усвiдомлювати значення своїх дiй та/або керувати ними; матерiальне становище. І в першому, i в другому випадках обмеження цивiльної дiєздатностi фiзичної особи настає з моменту набрання чинностi рiшенням суду про таке обмеження. (Звичайно, крiм цих двох можуть бути й iншi варiанти, коли громадянина позбавляють права повної цивiльної дiєздатностi. Однак у рамках цiєї курсової роботи ми не будемо заглиблюватися в тонкощi правовiдносин, — це вже сфера юридичного права.) може це зробити й у 16 рокiв або ж ранiше цього вiку», оскiльки «право на здiйснення пiдприємницької дiяльностi, не забороненої законом, має фiзична особа з повною цивiльною дiєздатнiстю» (п. 1, ст. 50 ЦК). · заборона займатися пiдприємницькою дiяльнiстю певним категорiям громадян; · заборона займатися певним видом пiдприємницької дiяльностi. Отже, перше. З 2004 року знято заборону займатися пiдприємницькою дiяльнiстю: вiйськовослужбовцям, службовим особам органiв прокуратури, суду, державної безпеки, внутрiшнiх справ, державного нотарiату. Однак це не означає, що тепер усiм перелiченим вище категорiям громадян можна займатися пiдприємницькою дiяльнiстю. Заборона державним службовцям та iншим особам, уповноваженим на виконання функцiй держави, на заняття пiдприємницькою дiяльнiстю мiститься в ст. 5 Закону України „Про боротьбу з корупцiєю” вiд 05. 10. 95р. Державний службовець або iншi особи, уповноваженi виконувати функцiї держави, не мають права: · займатися безпосередньо пiдприємницькою дiяльнiстю або через посередникiв чи пiдставних осiб; · бути повiреними третiх осiб у справах державного органу, в якому вiн працює; У той же час таке обмеження не поширюється на депутатiв сiльських, селищних, мiських, районних, обласних рад, що виконують депутатськi повноваження, паралельно з виробничою або службовою дiяльнiстю. Закон утратив чиннiсть. На сьогоднi його норма дiє виключно щодо статтi 4). Обмеження у здiйсненнi пiдприємницької дiяльностi полягають у заборонi здiйснювати окремi види дiяльностi, перелiк яких встановлює Закон України "Про лiцензування певних видiв господарської дiяльностi" вiд 1 червня 2000 р. 1, без спецiального дозволу (лiцензiї). Цей Закон визначає види господарської дiяльностi, що пiдлягають лiцензуванню, порядок їх лiцензування, встановлює державний контроль у сферi лiцензування, вiдповiдальнiсть суб'єктiв господарювання та органiв лiцензування за порушення законодавства у сферi лiцензування. Дiя Закону поширюється на всiх суб'єктiв господарювання, проте лiцензування банкiвської дiяльностi, зовнiшньоекономiчної дiяльностi, лiцензування каналiв мовлення, лiцензування у сферi електроенергетики та використання ядерної енергiї, лiцензування у сферi iнтелектуальної власностi здiйснюється згiдно з законами, що регулюють вiдносини у цих сферах (ст. 2 Закону). · пошук (розвiдка) корисних копалин; · виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасiв до неї, холодної зброї, певної пневматичної зброї, а також торгiвля зазначеними видами зброї та боєприпасами до неї; · виробництво вибухових речовин i матерiалiв (за перелiком, що його визначає Кабiнет Мiнiстрiв України); · видобування дорогоцiнних металiв i дорогоцiнного камiння, дорогоцiнного камiння органогенного утворення, напiвдорогоцiн-ного камiння тощо (всього стаття налiчує 60 найменувань видiв господарської дiяльностi, що. пiдлягають лiцензуванню). Суб'єкт господарювання, який має намiр провадити певний вид господарської дiяльностi, що лiцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до вiдповiдного органу лiцензування iз заявою встановленого зразка про видачу лiцензiї. "Про патентування деяких видiв пiдприємницької дiяльностi" вiд 23 березня 1996 р. на територiї України запроваджено патентування дiяльностi у сферi роздрiбної торгiвлi, торгiвлi iноземною валютою (включаючи операцiї з готiвковими платiжними засобами, вираженими в iноземнiй валютi, та з кредитними картками), а також дiяльностi з надання послуг у сферi грального бiзнесу. Торговий патент - це державне свiдоцтво, яке засвiдчує право суб'єкта пiдприємницької дiяльностi чи його структурного (вiдокремленого) пiдроздiлу займатися дiяльнiстю з роздрiбної торгiвлi, з обмiну готiвкових валютних цiнностей, а також дiяльнiстю з надання послуг у сферi грального бiзнесу. Порядок придбання торгового патенту на здiйснення роздрiбної торгiвлi загалом визначається нормами Закону України "Про патентування деяких видiв пiдприємницької дiяльностi", а докладнiше - Положенням про виготовлення, зберiгання i реалiзацiю торгових патентiв, затвердженим постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 13 липня 1998 p. № 1077. Торговий патент придбавається: · по-перше, на здiйснення операцiй з роздрiбної торгiвлi - для кожного пункту роздрiбного продажу товарiв (магазину, кiоску, палатки, автомагазину, лотка тощо); · по-друге, на здiйснення операцiй з торгiвлi готiвковими валютними цiнностями - для кожного пункту обмiну iноземної валюти, за винятком операцiй з торгiвлi готiвковими валютними цiнностями, що їх здiйснюють банкiвськi установи у власних операцiйних залах. Вартiсть торгового патенту на здiйснення роздрiбної торгiвлi встановлюють органи мiсцевого самоврядування. податкової служби, що контролює сплату податку на прибуток суб'єкта пiдприємницької дiяльностi - юридичної особи (або структурного пiдроздiлу цього суб'єкта). 2. 2 Умови здiйснення пiдприємництва особи визначено у Законi України «Про державну реєстрацiю юридичних осiб i фiзичних осiб - пiдприємцiв» вiд 15. 05. 2003р. №755-ІV (далi - Закон №755). з нормативними документами, якi регулювали цi вiдносини до 1 липня? Це насамперед Закон України «Про пiдприємництво» вiд 07. 02. 91 р. №698-ХІІ i Положення про державну реєстрацiю суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi, затверджене постановою КМУ вiд 25. 05. 98р. №740. Закон про пiдприємництво втратив чиннiсть (крiм ст. 4) з 01. 01. 2004р. згiдно з ГК. Положення №740 також втратило чиннiсть з 01. 07. 2004р.— згiдно з постановою КМУ вiд 26. 11. 2003р. № 1821. Що ж до ГК І ЦК, то їх положення, що стосуються державної реєстрацiї, варто застосовувати з урахуванням «Заключних положень» Закону № 755— у частинi, що не суперечить Закону № 755. Таким чином, з 01. 07. 2004р. у «реєстрацiйних» питаннях слiд керуватися безпосередньо Законом №755, нормативними актами, прийнятими вiдповiдно до цього Закону, ГК i ЦК (у частинi, що не суперечить Закону №755). Для проведення державної реєстрацiї необхiдно: 1. сплатити реєстрацiйний збiр за здiйснення державної реєстрацiї. Розмiр збору – 2 неоподатковуваних мiнiмуми доходiв громадян (34 грн.); 2. заповнити реєстрацiйну картку на здiйснення державної реєстрацiї фiзичної особи – пiдприємця; 4. копiю квитанцiї або копiю платiжного доручення з вiдмiткою банку про сплату реєстрацiйного збору за проведення державної реєстрацiї. Документи приймаються за описом. Копiя опису з вiдмiткою про дату надходження документiв видається (надсилається рекомендованим листом) заявнику в день надходження до реєстратора документiв. Документи заповнюються українською мовою. Документи реєстратору громадянин може подати особисто, а може надiслати поштою. Реєстрацiя фiзичних осiб – пiдприємцiв здiйснюється виключно у виконавчому комiтетi мiськради мiста обласного значення або в районнiй, районнiй у мiстах Києвi та Севастополi державнiй адмiнiстрацiї за мiсцем проживання фiзичної особи – пiдприємця. Свiдоцтво має бути видано (надiслано поштою) заявнику максимум на третiй робочий день пiсля надходження реєстратору необхiдних документiв. Аналiзуючи Закон № 755, можна зазначити, що в ньому проглядається натяк на реєстрацiю за принципом «єдиного вiкна». Так, у п. 5 ст. 43 цього документа зазначено таке: «Державний реєстратор не пiзнiше наступного дня з дати державної реєстрацiї фiзичної особи — пiдприємця зобов'язанi подати вiдповiдним органам статистики, державної податковi служби, Пенсiйного фонду України, фондiв соцiального страхування повiдомлення про здiйснення державної реєстрацiї фiзичної особи — пiдприємця iз зазначенням номера i дати внесення вiдповiдного запису до Єдиного державного реєстру i вiдомостей з реєстрацiйної картки... для взяття фiзичної особи — пiдприємця на облiк». Тобто законодавець, очевидно, вирiшивши полегшити життi майбутньому пiдприємцю, щоб той не гаяв часу, сил i коштiв на вiдвiдування численних держорганiв з метою реєстрацiї в кожному з них, прописав, що пiдприємця, беруть на облiк у цих органах на пiдставi повiдомлення реєстратора i вiдомостей з реєстрацiйної картки. пiдприємця як страхувальника, а не про взяття на облiк. На облiк беруть тiльки в податковому органi (!). Разом з тим вiднедавна порядок проходження реєстрацiї в Пенсiйному фондi змiнився. Пов'язано це з появою Тимчасового порядку взяття на облiк i зняття з облiку в органах Пенсiйного фонду України юридичних осiб та фiзичних осiб — пiдприємцiв як платникiв страхових внескiв (затверджено постановою правлiння ПФУ вiд 21. 06. 2005р. № 10-1, далi - Порядок № 10-1). Згiдно з цим Порядком дiю пункту 3 «Реєстрацiя страхувальникiв i застрахованих осiб та облiк платникiв страхових внескiв» Інструкцiї №21-1 тимчасово призупинено (для юридичних осiб та фiзичних осiб — пiдприємцiв). Замiсть нього проблему реєстрацiї, а точнiше, постановки на облiк у Пенсiйному фондi тепер регулює Порядок № 10-1. Отже, узяття на облiк новоствореного пiдприємця в органi Пенсiйного фонду тепер у будь-якому випадку повинно вiдбуватися без участi пiдприємця. Інформацiю про те, що пiдприємця узято на облiк у Пенсiйному фондi, та iншу необхiдну iнформацiю (на якi рахунки сплачувати внески тощо) Пенсiйний фонд надсилає пiдприємцю поштою з повiдомленням про вручення. Тобто постановка на облiк (реєстрацiя) пiдприємця вiдбувається нiби автоматично. Пiдприємцю в будь-якому разi пiсля проходження держреєстрацiї потрiбно звертатися до податкового органу, а до соцфондiв пiдприємцю вiдразу йти не треба (якщо в нього не має найманих працiвникiв). Може статися так, що до соцфондiв пiдприємець за весь час свого пiдприємництва так жодного разу i не загляне. При цьому виникає запитання: невже пiдприємця поставлять на облiк у соцфондах як добровiльного платника внескiв без його на те згоди? Навряд чи таке можливо. На наш погляд, це вказує на те, що законодавцю повною мiрою не вдалося реалiзувати в Законi № 755 механiзм реєстрацiї за принципом єдиного вiкна (на законодавчому рiвня). Таким чином. i пiсля 01. 07. 2004 р. ново зареєстрованим пiдприємцям у звичайному порядку доводиться вiдвiдувати i податковий орган, i Пенсiйний фонд. 2. 3 Пiдприємець i держава форм пiдприємницької дiяльностi, рiвнi права i створює рiвнi можливостi для доступу до матерiально-технiчних, фiнансових, трудових, iнформацiйних, природних та iнших ресурсiв. Забезпечення матерiально-технiчними та iншими ресурсами, що централiзовано розподiляються державою, здiйснюється тiльки за умови виконання пiдприємцем робiт i поставок для державних потреб. У передбачених законом випадках пiдприємець або громадянин, який працює у пiдприємця за наймом, може бути залучений до виконання у робочий час державних обов'язкiв. Орган, що приймає таке рiшення, вiдшкодовує пiдприємцю вiдповiднi збитки. Гарантiї майнових прав пiдприємця полягають у тому, що держава гарантує недоторканнiсть майна i забезпечує захист права власностi пiдприємця. Вилучення державою у пiдприємця його основних i оборотних фондiв та iншого використовуваного ним майна не допускається, за винятком випадкiв, передбачених законодавчими актами України. Збитки, завданi пiдприємцю внаслiдок порушення громадянами, юридичними особами i державними органами його майнових прав, що охороняються законом, вiдшкодовуються пiдприємцю вiдповiдно до чинного законодавства. надає земельнi дiлянки, передає пiдприємцю державне майно (виробничi та нежитловi примiщення, законсервованi й недобудованi об'єкти та споруди, неви-користовуване устаткування), необхiднi для здiйснення пiдприємницької дiяльностi. За допомогою економiчних важелiв (цiльових субсидiй, податкових пiльг тощо) держава стимулює модернiзацiю технологiї, iнновацiйну дiяльнiсть, освоєння нових видiв продукцiї та послуг. Вона надає пiдприємцям цiльовi кредити та подає їм iншi види допомоги. Державну пiдтримку малого пiдприємництва здiйснюють Кабiнет Мiнiстрiв України - центральний орган виконавчої влади з питань регуляторної полiтики та пiдприємництва, iншi центральнi органи виконавчої влади за такими напрямами: 1. формування iнфраструктури пiдтримки i розвитку малого пiдприємництва, органiзацiя державної пiдготовки, перепiдготовки та пiдвищення квалiфiкацiї кадрiв для суб'єктiв малого пiдприємництва; 2. встановлення системи пiльг для суб'єктiв малого пiдприємництва; 3. запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського облiку та звiтностi; 4. фiнансово-кредитна пiдтримка малого пiдприємництва; 5. залучення суб'єктiв малого пiдприємництва до виконання науково-технiчних i соцiально-економiчних програм, здiйснення поставки продукцiї (робiт, послуг) для державних та регiональних потреб. захист конкуренцiї у пiдприємницькiй дiяльностi, захищає права споживачiв, здiйснює контроль за якiстю i безпечнiстю продукцiї та усiх видiв послуг i робiт. · податкової та фiнансово-кредитної полiтики, включаючи встановлення ставок податкiв i процентiв за державними кредитами; податкових пiльг; цiн i правил цiноутворення; цiльових дотацiй; валютного курсу; розмiрiв економiчних санкцiй; Втручання державних органiв у господарську дiяльнiсть пiдприємцiв не допускається, якщо воно не зачiпає передбачених законодавством України прав державних органiв контролю за дiяльнiстю пiдприємцiв. Щоб зменшити втручання державних органiв у пiдприємницьку дiяльнiсть, усунути правовi, адмiнiстративнi, економiчнi та органiзацiйнi перешкоди у розвитку пiдприємництва, запровадити новi пiдходи до державного регулювання пiдприємництва, Указом Президента України "Про усунення обмежень, що стримують розвиток пiдприємницької дiяльностi" вiд З лютого 1998 р. визнано за необхiдне здiйснити заходи щодо усунення обмежень, якi стримують розвиток пiдприємницької дiяльностi, та щодо зменшення надмiрного державного регулювання пiдприємницької дiяльностi (дерегулювання). Зазначенi заходи, частину яких уже реалiзовано в чинному законодавствi, зокрема, включають: · спрощення порядку створення, реєстрацiї та лiквiдацiї суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi; · скорочення перелiку видiв пiдприємницької дiяльностi, що пiдлягають лiцензуванню та патентуванню, вимагають одержання сертифiкатiв та будь-яких iнших дозволiв на здiйснення пiдприємницької дiяльностi; · спрощення процедури митного оформлення вантажiв при здiйсненнi експортно-iмпортних операцiй; · забезпечення послiдовностi та стабiльностi нормативно-правового регулювання пiдприємницької дiяльностi. Згiдно з чинним законодавством державнi органи i службовi особи можуть давати пiдприємцям вказiвки тiльки вiдповiдно до своєї компетенцiї, встановленої законодавством. У разi видання державним чи iншим органом акта, який не вiдповiдає його компетенцiї або вимогам законодавства, пiдприємець має право звернутися до суду, чи арбiтражного суду iз заявою про визнання такого акта недiйсним. Збитки, завданi пiдприємцю внаслiдок виконання вказiвок державних чи iнших органiв або їхнiх службових осiб, що призвели до порушення прав пiдприємця, а також внаслiдок неналежного здiйснення такими органами або їхнiми службовими особами передбачених законодавством обов'язкiв щодо пiдприємця, пiдлягають вiдшкодуванню цими органами. Спори про вiдшкодування збиткiв вирiшує арбiтражний суд. 3. Практична частина Задача. заподiяних їй цiєю недопоставкою, в розмiрi 1670 грн. б, якби комбiнат виконав свої зобов'язання за договором. Комбiнат задовольнив претензiї вимоги фабрики частково – лише в обсязi прямих збиткiв з урахуванням списаної суми неустойки. В рештi претензiйнi вимоги були вiдхиленi як такi, що не вiдповiдають чинному законодавству i договору. Не погодившись з позицiєю комбiнату, швейна фабрика звернулась з позовом до арбiтражного суду. Вирiшить спiр. Крiм того, дайте вiдповiдi на такi питання: 1. Що таке "Збитки" i "неустойка"? 2. Якi ви знаєте види неустойки як кожний з них спiввiдноситься зi збитками 3. Який вид неустойки застосовується в даному випадку 4. Як дiє в господарському правi принципи повного вiдшкодування збиткiв? Рiшення вiд свого контрагента, який не виконав або неналежним чином виконав зобов'язання, сплати неустойки i вiдшкодування завданих цим збиткiв. Вiдповiдно до статтi 203 Цивiльного кодексу України обсяг збиткiв, якi пiдлягають вiдшкодуванню, складають витрати, зробленi кредитором внаслiдок невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання, втрата або пошкодження майна кредитора (наприклад, у процесi перевозки за вiдсутностi вини перевiзника), а також не одержанi доходи, якi вiн одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником. Зазначений принцип застосовується щодо всiх випадкiв порушення зобов'язання, тобто недопоставки, прострочки поставки товарiв, поставки товарiв неналежної якостi або некомплектних, необґрунтованого ухилення вiд їх оплати, односторонньої вiдмови вiд одержання товарiв, поставка яких передбачена договором тощо. покупця (стаття 207 Цивiльного кодексу України, пункт 1 статтi 31 Закону України "Про пiдприємства в Українi" . Отже, стосовно дослiджуваного пiдприємства ми можемо сказати, що комбiнат повинен задовольнити вимоги швейної фабрики, а також поставити їм недопоставлену тканину. "збитки" i "неустойка"? - сума витрат, що не покривається доходами пiдприємства. Розрiзняють суб'єктивнi й об'єктивнi фактори збитковостi роботи пiдприємств. До суб'єктивних факторiв вiдносяться: пiдвищення витрат виробництва, обумовлене нерацiональним використанням виробничих ресурсiв, порушення найважливiших технiко-економiчних пропорцiй в економiцi пiдприємства; невиправдано високi темпи росту середньої заробiтної плати i фондоозброєнностi працi, неспряженiсть виробничих потужностей; наявнiсть наднормативних запасiв товарно-матерiальних цiнностей, що обтяжують фiнансовий стан пiдприємства; низький рiвень застосовуваної технологiї, що не забезпечує зниження трудомiсткостi i собiвартостi продукцiї. До об'єктивних факторiв вiдносяться: високi цiни на матерiали i комплектуючi вироби; низька якiсть споживаних матерiалiв i комплектуючих виробiв, що не забезпечує необхiдну надiйнiсть виробiв; використання застарiлих видiв устаткування й оснащення. Неустойка - встановлена в договорi чи законодавчому (нормативному) актi грошова сума, що боржник (чи той, хто не виконав умови договору) зобов'язаний сплатити контрагенту у випадку невиконання, неякiсного чи несвоєчасного виконання своїх зобов'язань. 2. Якi ви знаєте види неустойки як кожний з них спiввiдноситься зi збитками термiнологiя, змiст якої досить повно розкривається за допомогою ст. 624 ЦКУ «Збитки та неустойка». Штрафна неустойка (п. 1 ст. 624 ЦКУ), установлена за порушення зобов’язання, пiдлягає стягненню в повному розмiрi, незалежно вiд вiдшкодування збиткiв. Тим самим кредитор правомочний вимагати вiдшкодування повної суми заподiяних йому збиткiв i, поверх того, сплати неустойки (компенсацiйна модель «збитки плюс неустойка»). Це найбiльш суворий вид неустойки, застосовуваний на практицi як покарання за найгрубiшi порушення договiрних зобов’язань (наприклад, у випадку постачання неякiсних товарiв). Залiкова неустойка (п. 2 ст. 624 ЦКУ) має мiсце тодi, коли договором установлено зобов’язання вiдшкодувати збитки лише в тiй частинi, в якiй вони не покритi неустойкою. Залiковою вона називається тому, що кредитор вправi вимагати крiм неустойки ще i вiдшкодування збиткiв у сумi, на яку вони перевищують суму неустойки, i в такий спосiб компенсацiя збиткiв здiйснюється iз залiком неустойки. Сказаному вiдповiдає модель «неустойка + (збитки - неустойка) = збитки» за умови, що збитки перевищують суму неустойки (тобто кредитор, по сутi, може вимагати вiд боржника тiльки суму збиткiв, якщо вони перевищують неустойку). Якщо ж збитки менше суми неустойки, то вiдшкодуванню вони не пiдлягають i кредитор у такий спосiб може вимагати тiльки сплати неустойку. На практицi залiкова неустойка вживається найчастiше. Альтернативна неустойка (п. 3 ст. 624 ЦКУ), установлена договором, передбачає право потерпiлого кредитора стягнути з боржника або неустойку, або збитки на свiй вибiр (модель «збитки або неустойка»). У таких випадках кредитори вибирають, як правило, ту з двох компенсацiй, що є бiльшою за розмiром. виняткова неустойка (п. 3 ст. 624 ЦКУ), то вона повнiстю позбавляє кредитора права на вiдшкодування збиткiв (на вiдмiну вiд штрафної та залiкової). Таким чином, має мiсце використання компенсацiйної моделi «тiльки неустойка». виникає незалежно вiд наявностi в кредитора збиткiв, заподiяних невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання. (Неустойку, до речi, у свiй час i придумали в Європi, щоб з її допомогою звiльняти кредиторiв вiд необхiдностi доводити розмiр збиткiв). Однак боржник може бути зацiкавлений у доведеннi незначностi та навiть вiдсутностi збиткiв, тому що, повторюємо, у випадках, коли неустойка, що пiдлягає стягненню, явно нерозмiрна наслiдкам порушення зобов’язання, суд вправi зменшити неустойку (п. 3 ст. 551 ЦКУ). 3. Який вид неустойки застосовується в даному випадку? В даному випадку повинна бути застосована штрафна неустойка. 4. Як дiє в господарському правi принципи повного вiдшкодування збиткiв? а покупець зобов'язується прийняти товари i оплатити його вартiсть за встановленою договором цiною. Цi зобов'язання повиннi виконуватися сторонами належним чином i в установлений строк вiдповiдно до вказiвок закону та договору. Згiдно зi статтею 178 Цивiльного кодексу України виконання зобов'язання за договором поставки забезпечується неустойкою (штрафом, пенею). Крiм зазначених видiв забезпечення виконання зобов'язання, боржник у разi невиконання або неналежного його виконання зобов'язаний вiдшкодувати кредиторовi завданi цим збитки (стаття 203 Цивiльного кодексу України). вiд цiєї вiдповiдальностi, якщо вiн доведе вiдсутнiсть своєї вини у порушеннi зобов'язання (стаття 209 Цивiльного кодексу України). При цьому слiд мати на увазi, що посилання боржника на такi причини невиконання зобов'язання, як недопоставка сировини, матерiалiв, комплектуючих виробiв тощо не є пiдставою для висновку про вiдсутнiсть його вини, тобто для звiльнення вiд обов'язку вiдшкодувати завданi ним збитки контрагентовi за договором. Кредитор не повинен доводити вину боржника у порушеннi зобов'язання. На нього покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку мiж порушенням зобов'язання i завданими збитками та їх розмiр. Застосування принципу вини як умови вiдповiдальностi за порушення зобов'язання, пов'язане також з необхiднiстю з'ясування таких обставин, як вина кредитора або вина обох сторiн. З цих питань слiд керуватися статтями 210 та 211 Цивiльного кодексу України. Зокрема, господарський суд зменшує розмiр належних до вiдшкодування збиткiв, якщо кредитор навмисно або з необережностi сприяв збiльшенню їх розмiру або не вжив заходiв до їх зменшення. У випадках посилання боржника на цi обставини, обов'язок їх доведення покладений на боржника (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України ). У випадках, коли позивачу заподiянi збитки з вини декiлькох постачальникiв, кожний з них несе вiдповiдальнiсть, виходячи з того, у якiй мiрi невиконання ним свого зобов'язання спричинилося до збиткiв кредитора. У зв'язку з цим господарському суду слiд з'ясувати обсяг порушеного зобов'язання кожним з вiдповiдачiв та оцiнити значення i питому вагу цих порушень у заподiяннi збиткiв. Якщо невиконання зобов'язання вплинуло на виникнення збиткiв у рiвнiй мiрi, то заподiянi збитки слiд вiднести на кожного з несправних контрагентiв у рiвних частках, а не пропорцiйно обсягу або сумi невиконаного зобов'язання. Висновок Правове становище iндивiдуальних пiдприємцiв визначається: ГК (ст. 128), ЦК (статтi 50-54), законами: вiд 15. 05. 2003 р. та iн. Закон встановлює обмеження для певних категорiй осiб щодо можливостi здiйснення ними пiдприємницької дiяльностi. Так, не допускається заняття пiдприємницькою дiяльнiстю таких категорiй громадян: вiйськовослужбовцiв, посадових та службових осiб органiв прокуратури, суду, державної безпеки, внутрiшнiх справ, органiв державної влади та управлiння, покликаних здiйснювати контроль за дiяльнiстю пiдприємств, а також iнших осiб, уповноважених здiйснювати функцiї держави. Особи, яким суд заборонив займатися певною дiяльнiстю, не можуть бути зареєстрованi як пiдприємцi з правом здiснення вiдповiдного виду дiяльностi до закiнчення термiну, встановленого вироком суду. Реєстрацiя iндивiдуальних пiдприємцiв здiйснюється в загальному для суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi порядку, тобто вiдповiдно до вимог Закону України «Про державну реєстрацiю юридичних осiб та фiзичних осiб - пiдприємцiв» (статтi 42—45). Індивiдуальний пiдприємець вправi здiйснювати будь-яку пiдприємницьку дiяльнiсть, щодо якої законом не встановлено заборони для даної категорiї суб'єктiв. · лiцензування певних видiв господарської дiяльностi (частини 3 i 4 ст. 4 Закону «Про пiдприємництво», Закон «Про лiцензування певних видiв господарської дiяльностi»); гральний бiзнес, валютнi операцiї, надання побутових послуг за готiвку) вiдповiдно до Закону вiд 23. 03. 1996 р. «Про патентування деяких видiв пiдприємницької дiяльностi»); · подання податковим органам декларацiй про доходи, iнших вiдомостей для нарахування податкiв та iнших обов'язкових платежiв; · сплати податкiв та iнших обов'язкових платежiв; · ведення облiку результатiв своєї пiдприємницької дiяльностi вiдповiдно до вимог законодавства; · додержання прав i законних iнтересiв споживачiв; · добросовiсної поведiнки у сферi економiчної конкуренцiї; · забезпечення найманим працiвникам (у разi застосування найманої працi) умов, передбачених трудовим законодавством; · своєчасного повiдомлення реєстратора (органу державної реєстрацiї) про змiну своєї адреси, зазначеної в реєстрацiйних документах, предмета дiяльностi, iнших суттєвих умов своєї пiдприємницької дiяльностi, що мають вiдображатися в реєстрацiйних документах; створення юридичної особи чи створюючи юридичну особу (приватне пiдприємство чи господарське товариство -традицiйне, у складi кiлькох осiб, чи товариство однiєї особи). Хоча iндивiдуальнi пiдприємцi є важливим i досить численним видом суб'єктiв господарського права, однак основними учасниками господарських правовiдносин, яким належить найбiльша питома вага у процесi господарювання, є господарськi органiзацiї. Список використаної лiтератури 1. Господарський кодекс України // www.rada.gov.ua – офiцiйний сервер Верховної ради України 2. Цивiльний кодекс України // www.rada.gov.ua – офiцiйний сервер Верховної ради України 5. Закон України «Про державну реєстрацiю юридичних осiб та фiзичних осiб - пiдприємцiв» // www.rada.gov.ua – офiцiйний сервер Верховної ради України 6. Закон України "Про пiдприємства в Українi" // www.rada.gov.ua – офiцiйний сервер Верховної ради України 7. Авраменко О. Нариси до господарського права., К.: Либiдь, 2005р. 8. Балуйко С. Господарське право., Житомир., ЖЦНТІ, 2003р. 9. Вiдп. ред. Г. Н. Климко. Основи економiчної теорiї: полiтекономiчний аспект. Київ: Знання-Прес, 2004, 615 с. 10. Галушко О. Вступ до господарського права., Тернопiль., Нова-прес, 2004р. 11. Гейлбронер Р. Л., Тароу Л. С. Економiка для всiх. Львiв: Просвiта, 1995, 271 с. 12. Дощенко Ю. Господарське законодавство України, К.: Либiдь, 2004р. 13. Іванов В. Вступ до теорiї права., Харкiв., Скiф, 2004р. 14. Щербина В. Господарське право., Київ Юрiнком Інтер 2000р.