Апеляцiйне провадження в Українi
Мiнiстерство освiти i науки України
Харкiвський нацiональний педагогiчний унiверситет
Інститут економiки i права
Кафедра
Реферат
на тему:
«Апеляцiйне провадження в Українi»
студент 1 курсу
15 групи
Харкiв 2009
План
Вступ
1. 2 Значення АП.
Роздiл 2. Суб'єкти та об'єкти апеляцiйного оскарження
Роздiл 3. Процесуальний порядок вiдкриття АП.
3. 1 Строки подання.
3. 2 Межi
Використана лiтература
Вступ
правовий зв'язок. Змiстом цивiльного правовiдношення можна вважати вiдповiдне цивiльне вiдношення, яке iснує мiж приватними особами i урегульоване нормами цивiльного права (законодавства). Юридичний змiст цивiльного правовiдношення — це права i обов'язки його суб'єктiв (учасникiв).
Класифiкацiя цивiльних правовiдносин має не тiльки теоретичне, а й практичне значення. Вона дозволяє бiльш точно визначити характер взаємин їх суб'єктiв, а отже, дає можливiсть чiткiшого тлумачення цивiльно-правових норм стосовно конкретного випадку.
Класифiкацiя можлива за рiзними пiдставами:
1) Залежно вiд економiчного змiсту цивiльнi правовiдносини подiляються на майновi i немайновi. Майновi правовiдносини мають економiчний змiст. Їх об'єктом є майно (матерiальнi блага).
2) За юридичним змiстом цивiльнi правовiдносини подiляються на абсолютнi i вiдноснi. У абсолютних правовiдносинах носiєвi абсолютного права протистоїть невизначена кiлькiсть зобов'язаних осiб. У вiдносних правовiдносинах уповноваженому суб'єкту протистоїть одна або декiлька конкретно визначених зобов'язаних осiб.
3) За характером здiйснення права цивiльнi правовiдносини подiляються на речовi та зобов'язальнi.
Речовi правовiдносини — це правовiдносини, в яких уповноважений суб'єкт може здiйснювати свої суб'єктивнi права самостiйно, без сприяння зобов'язаної особи. Прикладом можуть бути правовiдносини власностi, сервiтутнi правовiдносини тощо. Зобов'язальнi правовiдносини – це правовiдносини, в яких уповноважений суб'єкт для здiйснення своїх цивiльних прав потребує сприяння зобов'язаної особи. Так, покупець не може отримати рiч, яку вiн придбав, без сприяння продавця, а право останнього на отримання вартостi проданої речi, в свою чергу, не може бути реалiзоване без виконання вiдповiдного обов'язку покупцем.
В Українi 28 червня 1996 року було прийнято Основний Закон нашої держави − Конституцiю України. На конституцiйному рiвнi закрiплено положення про те, що державна влада в Українi здiйснюється на засадах її подiлу на законодавчу, виконавчу i судову. Причому органи законодавчої, виконавчої та судової влади є незалежними i здiйснюють свої повноваження у встановлених Конституцiєю межах i вiдповiдно до законiв України. В Основному Законi вперше в iсторiї конституцiйного законодавства наголошується на тому, що норми Конституцiї є нормами прямої дiї, а звернення до суду для захисту конституцiйних прав i свобод людини i громадянина безпосередньо на пiдставi Конституцiї — гарантується.
У Конституцiї закрiплено основнi засади судочинства: законнiсть, рiвнiсть усiх учасникiв судового процесу перед законом i судом, забезпечення доведеностi вини, змагальнiсть сторiн та свобода у поданнi доказiв i доведеннi перед судом їх переконливостi, пiдтримання державного обвинувачення в судi прокурором, забезпечення обвинуваченому права на захист, гласнiсть судового процесу та його повне фiксування технiчними засобами, право на апеляцiйне та касацiйне оскарження рiшення суду, обов’язковiсть рiшень суду.
Згiдно з Конституцiєю України правосуддя в Українi здiйснюється виключно судами. Юрисдикцiя судiв поширюється на всi правовiдносини, що є у державi. Народовi України забезпечується можливiсть брати участь у здiйсненнi правосуддя через запровадження iнститутiв народних засiдателiв i присяжних. В ст. 1 ЦПК України вiд 18 березня 2004 року N 1618-IV(вступив в дiю 01 сiчня 2005р), iз змiнами та доповненнями, сказано, що завданнями цивiльного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд i вирiшення цивiльних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи iнтересiв фiзичних осiб, прав та iнтересiв юридичних осiб, iнтересiв держави. Новий ЦПК суттєво вiдрiзняється вiд Кодексу зразка 1963 року, передусiм, своєю iдеологiєю. Зокрема, найголовнiше завдання нового ЦПК – це вирiшення приватних спорiв, що виникають з норм нового цивiльного законодавства, а не забезпечення iнтересiв держави, як це було ранiше.
Правосуддя є гарантом охорони та виконання iнших конституцiйних принципiв, таких як: недоторканнiсть особи; недоторканнiсть житла; охорона особистого життя громадян, таємницi листування, телефонних розмов i телеграфних повiдомлень; здiйснення правосуддя тiльки судом; здiйснення правосуддя на засадах рiвностi громадян перед законом i судом; презумпцiя невинностi та iнше.
Правосуддя, як одна з форм державного управлiння, забезпечує виконання державою внутрiшньої функцiї здiйснення законностi i охорони правопорядку, власностi, прав i свобод громадян. Це здiйснюється шляхом вирiшення судом цивiльних, кримiнальних i господарських справ за правилами, передбаченими цивiльним, кримiнальним, арбiтражним правом, тобто шляхом застосування вiд iменi держави норм права до встановлених у судовому засiданнi фактiв i вiдносин, а в необхiдних випадках — i мiр примусу до правопорушникiв. В статтi 2 ЦПКУ сказано: Якщо мiжнародним договором, згода на обов'язковiсть якого надана Верховною Радою України, передбачено iншi правила, нiж встановленi цим Кодексом, застосовуються правила мiжнародного договору.
У вiдповiдностi з ч. 1 статтi 127 Конституцiї правосуддя в Українi здiйснюється професiйними судами. Здiйснення суддiвських функцiй на професiйнiй основi має забезпечити накопичення суддями вiдповiдного досвiду, постiйне поглиблення їхньої юридичної пiдготовки, що, в свою чергу, має привести до винесення тiльки законних рiшень при розглядi конкретних судових справ.
Верховний Суд України та iншi.
Конституцiя закрiпила необхiднiсть запровадження апеляцiйного й касацiйного порядку перевiрки законностi та обгрунтованностi судових рiшень. За Конституцiєю права апеляцiйної iнстанцiї – це не тiльки розгляд матерiалiв справи, зiбраних судом першої iнстанцiї, а й саме дослiджування доказiв, оцiнка їх та вирiшення справи по сутi з винесенням конкретного рiшення. Це закрiплено в новому ЦПК України. Повернення рiшень чи ухвал до суду першої iнстанцiї можливе лише в окремих випадках.
Обсяг повноважень судiв апеляцiйної та касацiйної iнстанцiй, форми участi в судочинствi представникiв народу, порядок перегляду судових рiшень, що набрали законної сили, визначається законодавством про судоустрiй i процесуальними кодексами, зокрема новим ЦПК України
Роздiл 1. Загальна характеристика АП.
Апеляцiя (лат. appellatio — звернення, скарга) — основний спосiб оскарження судових Рiшень чи Ухвал, якi не набрали чинностi, в судi вищої iнстанцiї (апеляцiйному судi). Касацiя (лат. cassatio — скасування, знищення) — спосiб оскарження судових рiшень, що набрали чинностi, на пiдставi неправильного застосування судом норм матерiального права чи порушення ним норм процесуального права. У ст. 107 ЦПКУ сказано, що усi справи, що пiдлягають вирiшенню в порядку цивiльного судочинства, розглядаються районними, районними у мiстах, мiськими та мiськрайонними судами. В тому випадку, якщо сторона судового процесу незадоволена винесеним рiшенням судом першої iнстанцiї, вона в межах вiдведених строкiв подає апеляцiю, тобто оскаржує рiшення. Оскаржуючи Рiшення чи Ухвалу суду першої iнстанцiї, громадянин використовує надане йому Конституцiєю, ЦПК, право на захист свої iнтересiв в процесi перевiрки судом вищої iнстанцiї, апеляцiйним судом, обгрунтованостi та законностi судових рiшень (ст. 13 ЦПК).
1. 1 Поняття АП.
РОЗДІЛ V ЦПК називається «Апеляцiйне оскарження». Цим самим пiдкреслюється право громадянина на захист своїх прав в судi вищої iнстанцiї –Апеляцiйному судi. Поняття АП визначенi Главою першою цього роздiлу, який називається «Апеляцiйне провадження» i визначає загальну процедуру в процесi захисту прав громадянина. Аналiз змiсту норм РОЗДІЛУ V Глави 1 «Апеляцiйне провадження» дає можливiсть визначити найхарактернiшi особливостi iнституту апеляцiї: апеляцiя подається на Рiшення або Ухвалу суду першої iнстанцiї, яке не набрало чинностi; справа за апеляцiйною скаргою чи заявою про апеляцiйне оскарження направляється на розгляд суду вищого рiвня (апеляцiйного суду); подання апеляцiї зумовлене неправильним застосуванням судом першої iнстанцiї норм матерiального права чи порушенням норм процесуального права; апеляцiйний суд, розглядаючи справу, вирiшує питання факту i права, тобто як юридичний, так i фактичний бiк справи, в тому ж обсязi, що й суд першої iнстанцiї; розгляд справи в апеляцiйному судi здiйснюється з додержанням основних засад судочинства. В ст. 293 ЦПК перелiченi Ухвали суду першої iнстанцiї, якi окремо вiд рiшення суду(першої iнстанцiї) можуть бути оскарженi в апеляцiйному порядку:
2) забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову;
3) повернення заяви позивачевi (заявниковi);
4) вiдмови у вiдкриттi провадження у справi;
5) вiдкриття провадження у справi з недотриманням правил пiдсудностi;
8) визнання мирової угоди за клопотанням сторiн;
9) визначення розмiру судових витрат;
10) внесення виправлень у рiшення;
12) роз'яснення рiшення;
14) закриття провадження у справi;
16) залишення заяви про перегляд заочного рiшення без розгляду;
17) вiдхилення заяви про перегляд судового рiшення у зв'язку з нововиявленими обставинами;
18) видачi дублiката виконавчого листа;
20) вiдстрочки i розстрочки, змiни чи встановлення способу i порядку виконання рiшення;
21) тимчасового влаштування дитини до дитячого або лiкувального закладу;
22) оголошення розшуку вiдповiдача (боржника) або дитини;
24) звернення стягнення на грошовi кошти, що знаходяться на рахунках;
25) замiни сторони виконавчого провадження;
26) визначення частки майна боржника у майнi, яким вiн володiє спiльно з iншими особами;
15. 03. 2006 }
29) вiдмови в поновленнi втраченого судового провадження.
30) звiльнення (призначення) опiкуна чи пiклувальника. { Частину першу статтi 293 доповнено пунктом 30 згiдно iз Законом N 3551-IV ( 3551-15 ) вiд 16. 03. 2006 }
1. 2 Значення АП.
В ст. 4 ЦПК сказано, що основне значення, яке мiстить в собi правосуддя, це захист прав, свобод та iнтересiв фiзичних осiб, прав та iнтересiв юридичних осiб, державних та суспiльних iнтересiв у спосiб, визначений законами України. В цьому контекстi значення АП як продовження судового процесу i полягає в тому, щоб якнайповнiше враховувати всi обставини справи, використати всi передбаченi Законами України можливостi для захисту законних прав зацiкавлених осiб. АП – це захист такого конституцiйного права, як право на оскарження того чи iншого винесеного судового рiшення в тому випадку, якщо особа, що приймала участь в справi, незгодна з ним. В цьому i полягає основне значення АП. АП дає можливiсть скасувати несправедливi рiшення суду першої iнстанцiї, або ж навпаки пiдтвердити правильнiсть винесеного рiшення чи Ухвали. Тобто АП унеможливлює помилки судiв першої iнстанцiї.
Значення АП випливає з ст. 292, 293 ЦПК України.
та матерiальних положень Законiв України. На вiдмiну вiд касацiйного провадження, при якому не перевiряються докази та обставини справи, при АП та пiд час нього можуть навiть долучатись до справи додатковi докази, якi ранiше з поважних причин не були представленi суду першої iнстанцiї. Тобто враховуються як матерiали справи, надiсланi судом першої iнстанцiї, так i враховуються новi. Тому при винесеннi рiшення в результатi АП суд може виносити рiшення, не обмежуючись рамками розгляду справи суду першої iнстанцiї.
Роздiл 2. Суб'єкти та об'єкти апеляцiйного оскарження
Цивiльнi правовiдносини — це правовий зв'язок, що виникає з приводу нематерiальних i матерiальних благ, якi становлять iнтерес для окремої (приватної) особи. Захист суб'єктивних прав i спонукання до виконання суб'єктивних обов'язкiв здiйснюється за допомогою специфiчних заходiв впливу i у спецiальному (як правило, позовному) порядку.
Цивiльне правове вiдношення є складною правовою категорiєю, що складається з трьох обов'язкових елементiв: 1) суб'єктiв, 2) об'єктiв; 3) змiсту.
Cуб'єктами приватного (цивiльного) права — учасниками цивiльних правовiдносин можуть бути: 1) фiзичнi особи — громадяни України, а також iноземцi i особи без громадянства, якi користуються однаковими з громадянами України майновими та особистими немайновими правами за винятками, встановленими у законi; 2) юридичнi особи — вiтчизнянi, iноземнi, спiльнi, вiтчизнянi з iноземними Інвестицiями тощо; 3) суб'єкти публiчного права — Держава Україна, Автономна Республiка Крим, територiальнi громади, iноземнi держави та iншi.
дiй, iнтелектуальної, творчої дiяльностi, iнформацiя, особистi немайновi блага.
Суб’єктами апеляцiйного провадження є тi ж самi особи, яким законом надано право захищати права, свободи та iнтереси iнших осiб в судах першої iнстанцiї. Це визначено в ст. 45 ЦПК України. Визначення «особи» включає в себе: сторони, третi особи, представники сторiн та третiх осiб, у справах наказного та окремого провадження – заявники, iншi заiнтересованi особи, їхнi представники (ст. 29 ЦПК).
До цих осiб вiдносяться:
1. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи мiсцевого самоврядування, фiзичнi та юридичнi особи можуть звертатися до суду iз заявами про захист прав, свобод та iнтересiв iнших осiб, або державних чи суспiльних iнтересiв та брати участь у цих справах.
3. Органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування можуть бути залученi судом до участi в справi або взяти участь у справi за своєю iнiцiативою для подання висновкiв на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органiв у цивiльному процесi для подання висновкiв у справi є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхiдне.
Визначення суб'єктiв апеляцiйного провадження дано в ст. 292 ЦПКУ. За цiєю статтею право апеляцiйного оскарження надано сторонам та iншим особам, якi беруть участь у справi, а також особам, якi не брали участi у справi, якщо суд вирiшив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляцiйному порядку рiшення суду першої iнстанцiї повнiстю або частково. До суб'єктiв АП, крiм осiб, якi беруть участь у справi також вiдносяться iншi учасники: секретар судового засiдання, судовий розпорядник, свiдок, експерт, перекладач, спецiалiст, особа, яка надає правову допомогу (ст. 47 ЦПК).
Об'єктами апеляцiйного провадження є:
- Рiшення суду першої iнстанцiї (ст. 296 ЦПК);
- Обставини, докази, доводи по справi, щодо якої проводиться АП.
Роздiл 3. Процесуальний порядок вiдкриття АП.
Cтроки подання апеляцiйної скарги чи заяви про апеляцiйне оскарження рiшення суду першої iнстанцiї визначенi cт. 296 ЦПК. Згiдно неї заява про апеляцiйне оскарження рiшення суду першої iнстанцiї може бути подано протягом десяти днiв з дня проголошення рiшення. Апеляцiйна скарга на рiшення суду подається протягом двадцяти днiв пiсля подання заяви про апеляцiйне оскарження. Заяву про апеляцiйне оскарження ухвали суду першої iнстанцiї може бути подано протягом п'яти днiв з дня проголошення ухвали. Апеляцiйна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днiв пiсля подання заяви про апеляцiйне оскарження. Суд першої iнстанцiї пiсля одержання усiх апеляцiйних скарг у справi вiд осiб, якi подали заяви про апеляцiйне оскарження, або через три днi пiсля закiнчення строку на подання апеляцiйної скарги надсилає їх разом зi справою до апеляцiйного суду. Апеляцiйнi скарги, що надiйшли пiсля цього, не пiзнiше наступного робочого дня пiсля їхнього надходження направляються до апеляцiйного суду. Заява про апеляцiйне оскарження чи апеляцiйна скарга поданi пiсля закiнчення строкiв, встановлених цiєю статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляцiйний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде пiдстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала. Такими пiдставами можуть бути:
заява чи скарга. Доказом такого запiзнiлого отримання є вiдмiтка пошти про вручення листа адресату;
- якщо особа, що отримала рiшення чи ухвалу суду першої iнстанцiї, не могла отримати вчасно доставлене рiшення по незалежним вiд неї обставинам, якi мають характер непереможної дiї (не змiг вчасно приїхати через стихiйнi лиха, приймав участь в лiквiдацiї стихiйного лиха як зобов. язана особа i т. iн.).
Форма i змiст заяви про апеляцiйне оскарження та апеляцiйної скарги (ст. 295 ЦПК):
1. Заява про апеляцiйне оскарження та апеляцiйна скарга подаються у письмовiй формi.
2. У заявi про апеляцiйне оскарження мають бути зазначенi:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) iм'я (найменування) особи, яка подає заяву, її мiсце проживання або мiсцезнаходження;
3) рiшення або ухвала, що оскаржуються.
3. В апеляцiйнiй скарзi мають бути зазначенi:
1) найменування суду, до якого подається скарга;
2) iм'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її мiсце проживання або мiсцезнаходження;
3) iм'я (найменування) осiб, якi беруть участь у справi, їх мiсце проживання або мiсцезнаходження;
4) дата подання заяви про апеляцiйне оскарження;
для справи, внаслiдок необґрунтованої вiдмови у прийняттi доказiв, неправильного їх дослiдження чи оцiнки, неподання доказiв з поважних причин та (або) неправильне визначення вiдповiдно до встановлених судом обставин правовiдносин);
6) новi обставини, якi пiдлягають встановленню, докази, якi пiдлягають дослiдженню чи оцiнцi, обґрунтування поважностi причин неподання доказiв у суд першої iнстанцiї, заперечення проти доказiв, використаних судом першої iнстанцiї;
7) клопотання особи, яка подала скаргу;
8) перелiк документiв та iнших матерiалiв, що додаються.
5. Заява про апеляцiйне оскарження та апеляцiйна скарга пiдписуються особою, яка їх подає, або її представником.
6. До заяви про апеляцiйне оскарження чи апеляцiйної скарги, поданих представником, повинна бути додана довiренiсть або iнший документ, що посвiдчує повноваження представника, якщо цi документи ранiше не подавалися.
7. До заяви про апеляцiйне оскарження та апеляцiйної скарги додаються копiї заяви, скарги та доданих письмових матерiалiв вiдповiдно до кiлькостi осiб, якi беруть участь у справi.
а й може виходити за цi рамки або межi (дослiджує новi докази). Це значить, що суд АП проводить розгляд справи так, нiби вона не розглядалась судом першої iнстанцiї. Межами розгляду є доводи Апеляцiйної скарги та вимоги, заявленi в судi першої iнстанцiї. Вимоги визначає сторона – позивач. При цьому суд при АП керується ст. 303 ЦПК, яка передбачає слiдуюче:
1. Пiд час розгляду справи в апеляцiйному порядку апеляцiйний суд перевiряє законнiсть i обґрунтованiсть рiшення суду першої iнстанцiї в межах доводiв апеляцiйної скарги та вимог, заявлених у судi першої iнстанцiї.
2. Апеляцiйний суд дослiджує докази, якi судом першої iнстанцiї були дослiдженi з порушенням встановленого порядку або в дослiдженнi яких було неправомiрно вiдмовлено, а також новi докази, неподання яких до суду першої iнстанцiї було зумовлено поважними причинами.
3. Апеляцiйний суд не обмежений доводами апеляцiйної скарги, якщо пiд час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матерiального права або порушення норм процесуального права, якi є обов'язковою пiдставою для скасування рiшення.
4. Якщо поза увагою доводiв апеляцiйної скарги залишилась очевидна незаконнiсть або необґрунтованiсть рiшення суду першої iнстанцiї у справах окремого провадження, апеляцiйний суд перевiряє справу в повному обсязi.
3. 3 Особливостi процесуального порядку вiдкриття АП.
До особливостей вiдкриття АП вiдносять те, що крiм апеляцiйної скарги може бути i заява про апеляцiйне оскарження. Цим особi, що оскаржує рiшення (ухвалу) суду першої iнстанцiї надається достатньо часу для обґрунтованого i неспiшного написання Апеляцiйної скарги (ст. 294 ЦПК). Апеляцiйна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляцiйне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляцiйне оскарження (ст. 295 ЦПК). Заява про апеляцiйне оскарження та апеляцiйна скарга пiдписуються особою, яка їх подає, або її представником. Заява про апеляцiйне оскарження та апеляцiйна скарга подаються апеляцiйному суду через суд першої iнстанцiї, який ухвалив оскаржуване судове рiшення. Копiя апеляцiйної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляцiйної iнстанцiї.
До заяви про апеляцiйне оскарження та апеляцiйної скарги додається квитанцiя пошти про вiдправлення заяви чи скарги вiдповiдачу (копiя), доказ сплати судового збору, розмiр якого залежить вiд цiни позову. ЦПК не визначає конкретної суми судового збору, розмiр судового збору визначається вiдповiдно до пп. «б» п. 1 ст. 3 Декрету Кабiнету Мiнiстрiв України «Про державне мито», крiм випадкiв, установлених пп. 3 цього пункту. При АП потрiбно оплачувати витрати на iнформацiйне забезпечення судового процесу, що є обов,язковим також при розглядi в судi першої iнстанцiї (враховуючи винятки, що не потребують сплати).
строку. Такими пiдставами можуть бути:
- доставлення рiшення суду першої iнстанцiї особi, яка приймала участь в судовому процесi, через пошту чи iншим належним чином в строки, якi бiльшi за строки, протягом яких може бути подана апеляцiйна заява чи скарга. Доказом такого запiзнiлого отримання є вiдмiтка пошти про вручення листа адресату;
- якщо особа, що отримала рiшення чи ухвалу суду першої iнстанцiї, була недiєздатна, що пiдтверджено довiдками вiдповiдних органiв(наприклад, довiдка з лiкарнi);
- якщо особа, що отримала рiшення чи ухвалу суду першої iнстанцiї, не могла отримати вчасно доставлене рiшення по незалежним вiд неї обставинам, якi мають характер непереможної дiї (не змiг вчасно приїхати через стихiйнi лиха, приймав участь в лiквiдацiї стихiйного лиха як зобов,язана особа i т. iн.).
Іншою особливiстю є попередня пiдготовка розгляду справи апеляцiйним судом. Пiсля надходження апеляцiйної скарги, справа реєструється в апеляцiйному судi i передається в порядку черговостi суддi-доповiдачу. Протягом трьох днiв пiсля надходження справи суддя-доповiдач вирiшує питання про прийняття апеляцiйної скарги до розгляду апеляцiйним судом (ст. 297). Апеляцiйний суд не пiзнiше наступного дня пiсля постановлення ухвали про прийняття апеляцiйної скарги до розгляду (ст. 298 ЦПК) надсилає копiї заяви про апеляцiйне оскарження, апеляцiйної скарги та доданих до них матерiалiв особам, якi беруть участь у справi, i встановлює строк, протягом якого можуть бути поданi ними заперечення на апеляцiйну скаргу.
До апеляцiйної скарги, яка не оформлена вiдповiдно до вимог, встановлених статтею 295 ЦПК, а також у разi несплати суми судового збору чи не оплати витрат на iнформацiйно-технiчне забезпечення розгляду справи застосовуються положення статтi 121 ЦПК. Про прийняття апеляцiйної скарги до розгляду або повернення скарги суддя-доповiдач постановляє ухвалу. Ухвалу суддi про повернення апеляцiйної скарги може бути оскаржено в касацiйному порядку.
При надходженнi неналежно оформленої справи, з нерозглянутими зауваженнями на правильнiсть i повноту фiксування судового процесу технiчними засобами або без вирiшення питання про ухвалення додаткового рiшення суддя-доповiдач повертає справу до суду першої iнстанцiї, про що постановляє ухвалу iз зазначенням строку, протягом якого суд першої iнстанцiї має усунути недолiки. Апеляцiйний суд не пiзнiше наступного дня пiсля постановлення ухвали про прийняття апеляцiйної скарги до розгляду (ст. 298 ЦПК) надсилає копiї заяви про апеляцiйне оскарження, апеляцiйної скарги та доданих до них матерiалiв особам, якi беруть участь у справi, i встановлює строк, протягом якого можуть бути поданi ними заперечення на апеляцiйну скаргу.
До особливостей вiдкриття АП вiдносяться:
-Приєднання до апеляцiйної скарги (ст. 299). Особи, якi беруть участь у справi, мають право приєднатись до апеляцiйної скарги, поданої особою, на сторонi якої вони виступали. До апеляцiйної скарги мають право приєднатися також особи, якi не брали участi у справi, якщо суд вирiшив питання про їх права та обов'язки. Заяву про приєднання до апеляцiйної скарги може бути подано до початку розгляду справи в апеляцiйному судi. За подання заяви про приєднання до апеляцiйної скарги судовий збiр не сплачується.
- Доповнення, змiна апеляцiйної скарги або вiдкликання її чи вiдмова вiд неї (ст. 300 ЦПК). В цiй сттаттi на вiдмiну вiд порядку в судi першої iнстанцiї, особа, яка оскаржує Рiшення чи Ухвалу суду першої iнстанцiї має додатково такi права:
1. Особа, яка подала апеляцiйну скаргу, має право доповнити чи змiнити її протягом строку на апеляцiйне оскарження.
2. Особа, яка подала апеляцiйну скаргу, має право вiдкликати її до початку розгляду справи в апеляцiйному судi, а друга сторона має право визнати апеляцiйну скаргу обґрунтованою в повному обсязi чи в певнiй частинi.
3. При вiдкликаннi апеляцiйної скарги суддя, який готував справу до розгляду в апеляцiйному судi, постановляє ухвалу про повернення скарги.
4. Особа, яка подала апеляцiйну скаргу, має право протягом усього часу розгляду справи вiдмовитися вiд неї повнiстю або частково. Питання про прийняття вiдмови вiд апеляцiйної скарги i закриття у зв'язку з цим апеляцiйного провадження вирiшується апеляцiйним судом, що розглядає справу, в судовому засiданнi. Повторне оскарження цього рiшення, ухвали з тих самих пiдстав не допускається.
Наступною особливiстю процесуального порядку вiдкриття АП є те, що протягом десяти днiв з дня отримання справи, крiм дiй, визначених ст. 297 ЦПК, суддя-доповiдач вчиняє такi дiї:
1) з'ясовує питання про склад осiб, якi беруть участь у справi;
2) визначає характер спiрних правовiдносин та закон, який їх регулює;
3) з'ясовує обставини, на якi посилаються сторони та iншi особи, якi беруть участь у справi, як на пiдставу своїх вимог i заперечень;
4) з'ясовує, якi обставини визнаються чи заперечуються сторонами та iншими особами;
5) вирiшує питання щодо поважностi причин неподання доказiв до суду першої iнстанцiї;
6) за клопотанням сторiн та iнших осiб, якi беруть участь у справi, вирiшує питання про виклик свiдкiв, призначення експертизи, витребування доказiв, судових доручень щодо збирання доказiв, залучення до участi у справi спецiалiста, перекладача;
7) за клопотанням осiб, якi беруть участь у справi, вирiшує питання щодо вжиття заходiв забезпечення позову;
8) вчиняє iншi дiї, пов'язанi iз забезпеченням апеляцiйного розгляду справи.
До особливостей процесуального порядку вiдкриття АП потрiбно вiднести i те, що суддя-доповiдач пiсля проведення пiдготовчих дiй, доповiдає про них колегiї суддiв (ст. 302 ЦПК). Колегiя суддiв в разi необхiдностi вирiшує питання про проведення додаткових пiдготовчих дiй та призначення справи до розгляду. Справа має бути призначена до розгляду у розумний строк, але не пiзнiше п'ятнадцяти днiв пiсля закiнчення дiй пiдготовки справи до розгляду. Термiн «розумний строк» запозичено при складаннi нового ЦПК з практики європейського судочинства. Апеляцiйний суд не пiзнiше наступного дня пiсля постановлення ухвали про прийняття апеляцiйної скарги до розгляду (ст. 298 ЦПК) надсилає копiї заяви про апеляцiйне оскарження, апеляцiйної скарги та доданих до них матерiалiв особам, якi беруть участь у справi, i встановлює строк, протягом якого можуть бути поданi ними заперечення на апеляцiйну скаргу.
1. Конституцiя України // Голос України, 13 липня 1996 р., № 128.
2. Закон Української РСР вiд 5 червня 1981 р. “Про судоустрiй” // Додаток до “Вiд. Верх. Ради Української РСР”, 1981, № 24, ст. 357; Вiд. Верх. Ради України, 1992, № 35, ст. 508; 1994 р., № 26, С. 204.
3. Постанова Верх. Ради України вiд 24 лютого 1994 р. “Про внесення змiн i доповнень до Закону Української РСР “Про судоустрiй Української РСР” // Голос України, 20 квiтня 1994 р., № 73.
4. Постанова Верховної Ради України вiд 28 квiтня 1992 р. “Про концепцiю судово-правової реформи в Українi” // Вiд. Верх. Ради України, 1992, № 30, С. 426.
5. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 вiд 1 листопада 1996 р. “Про застосування Конституцiї України при здiйсненнi правосуддя” // Голос України, 3 жовтня 1996 року, № 234.
6. Стефанюк В. Судова реформа в Українi // Право України, 1998, № 1, С. 20.
7. Опришко В. Конституцiя — фундаментальна основа подальшого розвитку законодавства i правової системи України // Право України, № 9, 1996, С. 45—48.
8. Стефанюк В. Реалiзацiя судами норм Конституцiї // Право України, № 8, 1997, С. 7—10.
9. Законодавство України, що регулює дiяльнiсть судiв та визначає статус суддiв судiв України. — К.: «Право». Українська Правнича Фундацiя, 1996. С. 320.
10. Притика Д. Конституцiйнi засади правосуддя i розвиток господарського судочинства // Право України, № 8, 1997, С. 7—10.
12. Конституцiя України. Матерiали до вивчення К., Либiдь, 1997.
13. Бойко В. Стан здiйснення в Українi правосуддя в 1998 р. та завдання по удосконаленню органiзацiї роботи судiв // Право України, № 3, 1999, С. 3—8.
| 
