Адмiнiстративне судочинство: концептуальнi пiдходи українських вчених перiоду незалежностi України
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА
1. 2 Погляди сучасних українських вчених на сутнiсть адмiнiстративного судочинства
1. 3 Значення дослiджень сутностi адмiнiстративної юстицiї в Українi та їх мiсце в сучаснiй науковiй дiяльностi
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Стаття 55 Конституцiї України проголошує, що права та свободи людини i громадянина захищаються судом, а тому кожному гарантується право на оскарження в судi рiшень, дiй чи бездiяльностi органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, посадових i службових осiб [1].
Соцiальний, правовий, економiчний захист громадян, забезпечення прав и свобод людини та громадянина - це найважливiша конституцiйна функцiя держави. Реалiзацiя цього положення значною мiрою залежить вiд державного управлiння та адмiнiстративного судочинства. А, враховуючи, що завданням адмiнiстративного судочинства, вiдповiдно до ст. 2 Кодексу адмiнiстративного судочинства України є захист прав, свобод та iнтересiв фiзичних осiб, прав та iнтересiв юридичних осiб у сферi публiчно-правових вiдносин, розробка питання адмiнiстративного судочинства є надзвичайно важливою.
В даний перiод часу Україна знаходиться на етапi впровадження у практику нормативно регламентованих положень у сферi адмiнiстративного судочинства. Конституцiя надає всi можливостi для створення дiйсно демократичної та незалежної судової системи, яка, в свою чергу забезпечує захист прав людини на державному рiвнi, тобто реалiзує головнi принципи будь-якої правової держави.
Питанням адмiнiстративного судочинства значну увагу придiляли такi вченi як Н. Салiщева, В. Сорокiн, Б. Лазарєв, Ю. Козлов, Ю. Старилов. Новi тенденцiї вiдображенi у працях В. Авер'янова, А. Селiванова, В. Стефанюка, Ю. Педько, І. Бородiна, О. Кузьменка, В. Г. Перепелюка, М. М. Тищенка та iн..
Метою даного дослiдження являється теоретико-методологiчне та практичне обґрунтування мети та завдань адмiнiстративного судочинства в Українi.
Виходячи з мети, завданнями дослiдження є:
1) загальна характеристика iсторiї становлення iнституту адмiнiстративного судочинства;
2) визначення поняття адмiнiстративного судочинства з точки зору сучасних українських вчених;
Об’єктом дослiдження виступає теоретично-правовий аспект адмiнiстративного судочинства.
Предметом дослiдження являються адмiнiстративно-правовi вiдносини, якi виникають у зв’язку iз провадженням адмiнiстративних справ.
У ходi дослiдження застосовувалися такi методи дослiдження: iсторичний, порiвняльно-правовий метод, метод системного аналiзу, узагальнення та систематизацiї.
Сьогоднi проблеми становлення i розвитку адмiнiстративного судочинства як складової адмiнiстративного процесу є предметом активних дискусiй, що безперечно свiдчить про актуальнiсть даної теми.
Адмiнiстративне судочинство є формою здiйснення адмiнiстративної юстицiї. Інститут адмiнiстративної юстицiї являє собою один з найбiльш демократичних iнститутiв адмiнiстративного права, засiб захисту прав громадян притаманний правовим демократичним державам, до спiвтовариства яких прагне Україна.
1. 1 Історiя розвитку iнституту адмiнiстративного судочинства в Українi
Наша держава вже протягом досить тривалого часу намагається сформувати таку систему державного управлiння, яка стане близько до потреб людини, а прiоритетом її дiяльностi буде служiння народу, нацiональним iнтересам.
Ще Гетьман України Пилип Орлик, у своїй працi «Пакти i Конституцiї законiв i вольностей Вiйська Запорiзького»(1710 р.), заклав iдею природного права i договiрного походження держави, згiдно з якою народ України укладає договiр з гетьманом, передаючи йому частину своїх прав свобод заради забезпечення внутрiшньої злагоди i зовнiшньої безпеки держави. У документi сформульовано засади розподiлу представницької i виконавчої влади та незалежностi суду, який має пiдкорятися лише закону. Пiзнiше iдеї справедливостi, свободи, рiвностi i братерства звучали в документах Кирило-Мефодiївського товариства (1845-1847). Наступнi кроки до гармонiйного суспiльства зробили великi українцi Михайло Драгоманов та Михайло Грушевський.
Першим кроком на шляху створення системи адмiнiстративної юстицiї України було прийняття у 1992 роцi Концепцiї судово-правової реформи. З 1996 року, робочою групою на чолi з Першим заступником Голови Верховного Суду України В. Стефанюком, почалась пiдготовка проекту Адмiнiстративно-процесуального кодексу. Наукове обґрунтування цього важливого документу, забезпечували такi видатнi українськi вченi i фахiвцi своєї справи, як В. Б. Авер`янов, В.І Андрєйцев, Ю. П. Битяк, Р. А. Калюжний, В. К. Колпаков, В. В. Копєйчиков, В. Г. Перепелюк та iншi. Своїми дослiдженнями, через огляд iсторичного становлення сутi адмiнiстративного судочинства, фахiвцi створили теоретичну базу iнституту адмiнiстративного судочинства в Українi як нової галузi права [2; с. 86].
який визначив систему адмiнiстративних судiв в Українi, акценти цiєї проблеми змiстилися у напрямi дослiдження процесуальних питань, якi потребують вирiшення, аби механiзм адмiнiстративного судочинства запрацював [3; с. 16]. Результатом багаторiчної творчої дiяльностi колективу суддiв, вчених-юристiв, адвокатiв, котрi були членами групи Кабiнету Мiнiстрiв України з розробки першого Адмiнiстративно-процесуального кодексу України, став остаточно пiдготовлений проект закону, який було внесено народними депутатами України на розгляд Верховної Ради України, за пiдсумками якого 6 липня 2005 р. його прийнято як Кодекс адмiнiстративного судочинства України. Кодекс набрав чинностi з 1 вересня цього ж року. З прийняттям цього нормативно-правового акта фактично завершився перший етап процесу правового забезпечення дiяльностi адмiнiстративних судiв України [2; с. 88].
вiдводиться суду. Реальнiсть судового захисту, продовжує вчений, обумовлена справжньою самостiйнiстю судової влади й незалежнiстю суддiв як основи гарантiй прав i свобод громадян.
В Українi питанням адмiнiстративної юстицiї взагалi, та адмiнiстративного судочинства зокрема, присвяченi працi таких науковцiв i практикiв як: А. Б. Авер’янов, О. Ф. Андрiйко, Г. В. Атаманчук, Ю. П. Битяк, В. Д. Бринцев, І.І. Веремеєнко, І. П. Голоснiченко, С. Т. Гончарук, В. М. Горшенев, Ю. М. Грошевий, С. В. Додiн, Р. А. Калюжний, С. В. Кiвалов, А. П. Клюшнiченко, Л. В. Коваль, В. В. Копейчиков, А. П. Коренєв, Є. Б. Кубко, В. М. Марчук, Н. Р. Нижник, В. Ф. Опришко, О.І. Остапенко, І. М. Пахомов, П. М. Рабiнович, В.І. Ремньов, А. О. Селiванов, В. М. Селiванов, В. Ф. Сiренко, В. Д. Сорокiн, В. С. Стефаник, В. Я. Тацiй, Ю. А. Тихомиров, М. М. Тищенко, В. В. Цвєтков, В. М. Шаповал, Ю. С. Шемшученко, В.І. Шишкiн та iншi вченi.
Щодо функцiонального призначення адмiнiстративної юстицiї, то у лiтературi в залежностi вiд змiсту i характеру виокремлюють:
– допомiжнi – найвагомiшою допомiжною функцiєю називають контрольну. Поряд з цим виокремлюють також право поновлювальну, превенцiйну, виховну i юрисдикцiйну;
– факультативнi та специфiчнi – до них вiдносять консультативну, правотворчу, управлiнського спрямування й полiтичну.
В. В. Скiтович пiддає сумнiву, що у адмiнiстративної юстицiї є функцiя правосуддя. Іншi автори не виключають iснування цiєї функцiї, хоча, все ж таки, саме в судовому контролi бачать специфiку адмiнiстративного судочинства.
На думку бiльшостi вчених, в першу чергу органи адмiнiстративної юстицiї (або такi, що виконують її функцiї) мають забезпечувати захист прав громадян i юридичних осiб, шляхом розв’язання адмiнiстративно-правових спорiв, чим, нарештi, забезпечується законнiсть у сферi державного управлiння. Вони оцiнюють правомiрнiсть актiв та дiй, застосовують право до встановлених юридичних фактiв i виносять рiшення щодо прав, свобод i законних iнтересiв осiб, а шляхом визнання акта незаконним i його скасування здiйснюють контроль за дiяльнiстю органiв виконавчої влади й органiв мiсцевого самоврядування.
Можливiсть здiйснювати обидвi функцiї – правосуддя i контролю – при чому у специфiчнiй сферi – сферi державного управлiння й мiсцевого самоврядування – i обумовлює специфiку адмiнiстративного судочинства. Адмiнiстративне судочинство слугує як iнтересам окремих осiб, так i iнтересам держави, суспiльства в цiлому.
Сьогоднi не виникає питання бути чи не бути адмiнiстративнiй юстицiї в Українi та щодо її органiзацiйної форми. Найбiльш проблемним i маючим найвагомiше значення залишається процесуальний аспект цього iнституту.
Правова проблема, що безпосередньо стосується адмiнiстративної юстицiї, яку має сформувати держава, зазначає А. О. Селiванов, полягає у виборi необхiдних правил процесуального характеру (це головна риса i вiдмiннiсть адмiнiстративно-судового розгляду).
Змiст iнституту адмiнiстративної юстицiї, пiдкреслює Ю. С. Педько, передбачає вiдповiдне судове провадження, в якому у визначеному законом процесуальному порядку здiйснюється розгляд адмiнiстративних спорiв.
1. 3 Значення дослiджень сутностi адмiнiстративної юстицiї в Українi та їх мiсце в сучаснiй науковiй дiяльностi
у собi не тiльки iсторичнi та суто юридичнi, а й сучаснi соцiально-полiтичнi аспекти вiтчизняної юридичної науки.
Вiдомо, що результатом юридичної наукової творчостi є, насамперед, теоретичнi iдеї про суд i судову дiяльнiсть. Вони впливають на праворозумiння категорiї судового права, але не на розвиток законодавства про судовий устрiй та органiзацiю судової влади. Для доктрини судового права принципове значення мають її дiєвiсть, визнання, обсяг розповсюдження i впливу на суспiльнi вiдносини, що визначає самодостатнiсть цього явища.
Доктрина за змiстом i метою — схвалене наукою вчення, яке асоцiюється iз поняттям «школа правової думки (концепцiї)» або з авторитетним юристом. Тому наука є джерелом доктрини. Пiд час здiйснення правосуддя суддi звертаються до авторитетних наукових джерел (науково-практичних коментарiв Конституцiї України, кодексiв галузевого права, процесуальних законiв), що формує їх суддiвське уявлення у конкретних справах щодо правових явищ, правовiдносин, правового статусу суб’єктiв права тощо. Юридична наука значною мiрою впливає на судову дiяльнiсть, але не може сприйматись як вирiшальна у праворозумiннi через дискусiйнiсть. Принципи та iдеї мають для судової дiяльностi важливе методологiчне значення, тому що вони пов’язанi з аналогiєю права, але доктрина завжди базується вiдповiдно до волi законодавця на юридичнiй силi норм, якi мають бути застосованi судом. Саме тому доктринальний пiдхiд у судовiй дiяльностi (щодо предмета судового права) повинен мати свою методологiчну базу.
У сучасному вiтчизняному правознавствi створено передумови для формування нових поглядiв вчених-юристiв на змiст i форми судової дiяльностi, контрольнi функцiї судової влади, застосування доктринальних пiдходiв у здiйсненнi правосуддя як форми правозастосування i правотворчостi, а спрямування змiсту судових актiв пропонується розглядати як виконання безпосередньо регулюючої функцiї стосовно учасникiв (сторiн) судового процесу [4; с. 10].
РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА З ТОЧКИ ЗОРУ ПРОФ. СЕЛІВАНОВА А. О.
протягом останнього десятирiччя у виглядi форм i засобiв функцiонування адмiнiстративної юстицiї, зокрема, адмiнiстративного процесу як складного судового явища. Йдеться про наявнi у ньому складовi: адмiнiстративне судочинство, адмiнiстративне провадження (за складами адмiнiстративних правопорушень) та адмiнiстративно-процесуальний розгляд справ. Сучаснi науковi уявлення про адмiнiстративне судочинство вiдрiзняються вiд традицiйних концепцiй адмiнiстративної юстицiї, яка становить фундамент юридичної ваги у структурi адмiнiстративного процесу [5]. На вiдмiну вiд позицiї росiйських вчених, якi дослiджують проблеми адмiнiстративної юстицiї (Ю. М. Старилов та iншi), ми розрiзняємо вказанi категорiї, оскiльки головний смисл i завдання адмiнiстративного судочинства — забезпечити дотримання принципу верховенства права у вiдносинах мiж публiчними органами державної влади та мiсцевого самоврядування з людиною i громадянином, при цьому враховувати мiжнароднi зобов’язання України та практику Європейського суду з прав людини [6; с. 107]. Нормативнi положення Конституцiї України про здiйснення судової влади за допомогою адмiнiстративного судочинства є конституцiйно-правовим базисом, на основi якого вiдбуватиметься формування адмiнiстративної юстицiї в Українi як органiзацiйно-правової форми здiйснення права на судовий захист незалежним i неупередженим судом.
виникають у сферi адмiнiстративно-правових вiдносин мiж суб’єктами права (фiзичнi та юридичнi особи) у сферi здiйснення владних управлiнських функцiй. З цього випливає, що сучасне адмiнiстративне судочинство стає, у певному розумiннi, важливою формою захисту публiчних прав та свобод людини i громадянина, а також законних iнтересiв публiчних осiб. Таким чином, законодавець з прийняттям КАС вiдкрив шлях становленню нового процесуального судочинства у сферi судового контролю за публiчним управлiнням, втiлюючи в життя прiоритет конституцiйних гарантiй захисту прав i свобод людини i громадянина.
Адмiнiстративний процес згiдно з визначенням, яке мiститься у п. 5 ст. 3 Кодексу, становлять правовiдносини, що складаються пiд час здiйснення адмiнiстративного судочинства. Однак, на думку проф. Селiванова А. О., через це не дуже вдале з правової точки зору формулювання обмежується простiр для науково-практичної перспективи щодо формування складної концепцiї адмiнiстративного процесу, зважаючи на значний нормативний обсяг регулювання у майбутньому адмiнiстративно-правових (публiчних) вiдносин.
Перший висновок, який одразу слiд зробити, з’ясовуючи сутнiсть адмiнiстративного судочинства, це позбавлення його делiктної складової, коли юрисдикцiйна дiяльнiсть з метою застосування заходiв примусу до фiзичних або юридичних осiб (точка зору I. П. Голоснiченка) при вирiшеннi iндивiдуально-конкретних справ не належить до його компетенцiї, оскiльки може здiйснюватись, як правило, чисельним складом уповноважених на це посадових осiб [7; с. 120].
Другий висновок, який спонукає до запровадження адмiнiстративної юстицiї, стосується пiдвищення ефективностi правосуддя, коли можна оскаржити до суду всi рiшення (нормативно-правовi акти чи правовi акти iндивiдуальної дiї), дiї чи бездiяльнiсть суб’єктiв владних повноважень (органiв влади i мiсцевого самоврядування та їх посадових осiб), що дає впевненiсть громадянам та юридичним особам, що їхнi права i свободи, можливостi у сферi здiйснення повноважень, права економiчного i соцiального характеру, виборчi права та iншi можна захистити в судi. Отже, у сферi виконавчо-розпорядчої дiяльностi (державного управлiння) захист законних прав та iнтересiв здiйснює судова влада, яка є кiнцевою iнстанцiєю у вирiшеннi спорiв про право.
Третiй висновок стосується нових можливостей, якi надає адмiнiстративна юстицiя у забезпеченнi доступу до правосуддя громадянам, якi отримали процесуальну можливiсть звертатися за захистом своїх прав до суду як кiнцевої ланки у застосуваннi впливу на бюрократiю. Але саме в цьому може бути небезпека, якщо неефективнiсть роботи суду блокуватиме проведення адмiнiстративної реформи i боротьбу з адмiнiстративним свавiллям (корупцiя, адмiнiстративнi перепони тощо). Якщо таке станеться в адмiнiстративному судочинствi, то це негативно позначиться на довiрi до органiв правосуддя, що гальмуватиме розвиток позитивних суспiльних вiдносин. Коли ж адмiнiстративна юстицiя швидко подолає шлях до свого становлення, це дасть змогу державi забезпечити правову, конституцiйну безпеку громадянам, суспiльству i державi, оскiльки спори з органами влади вирiшуватимуть з позицiй верховенства права, що усуває соцiальну базу для виникнення конфлiктiв, протистоянь, непокори людей владi. Отже, вiдомий постулат про те, що без належної, чесної адмiнiстративної юстицiї влада легко перетворюється у деспотiю, нинi все ще актуальний [5].
Запровадження адмiнiстративного судочинства викликає появу нових поглядiв на теорiю адмiнiстративного процесу, що зумовлено загальними тенденцiями у розвитку управлiнської правової системи, а це стосується i розвитку системи правових галузей. У цьому сенсi можна лише пiдкреслити, що за останнi 15 рокiв активно i доволi успiшно провадиться обговорення в Українi, а особливо в Росiї, щодо проблем формування в правових системах нових галузевих iнституцiй (галузей i пiдгалузей права). Однак практика засвiдчила, що до числа найактуальнiших проблем теорiї правових iнституцiй належить, насамперед, теорiя юридичного процесу, його розумiння вiдповiдно до рис та характеристики, структурної побудови та основних видiв.
Щодо адмiнiстративного судочинства, то слiд уважно проаналiзувати i виокремити його головну спрямованiсть, що полягає не у вирiшеннi правоохоронних i процедурних завдань, а має судову правозахисну сутнiсть адмiнiстративного судочинства в структурi адмiнiстративного процесу. Це дає можливiсть визначити його спецiальне призначення — процесуально-контрольна дiяльнiсть судiв у сферi публiчної влади. Росiйськi вченi, зокрема, Ю. М. Старилов, схиляються саме до такої точки зору, вiдмiчаючи, що на iнститут адмiнiстративного процесу необхiдно зважати, як на адмiнiстративне судочинство (адмiнiстративну юстицiю). Таким чином, судова влада, беручи до уваги конституцiйний принцип розподiлу влад, iснує у своїй процесуальнiй формi, коли здiйснюється юридичний процес.
провадженням, що безпосередньо стосується судочинства. Водночас саме адмiнiстративне судочинство у сферi публiчного управлiння залишалося без законодавчого регулювання i за його вiдсутностi громадяни змушенi були звертатися до вiдповiдних норм (глави 31, 31-А ЦПК у редакцiї 2004 р.), оспорюючи дiї чи бездiяльнiсть та акти органiв виконавчої влади i мiсцевого самоврядування, їх посадових осiб. Бiльше того, до адмiнiстративного процесу з невiдомих причин належало дисциплiнарне провадження, що жодним чином не можна пояснити з позицiй правосуддя у сферi публiчного управлiння.
Предметом спору є рiшення, дiї чи бездiяльнiсть органу публiчної влади, тому важливо було б встановити, що як вiдповiдач (сторона) у справi може залучатися судом не тiльки певний державний орган або його посадова особа, а й Україна як держава загалом. Це випливає i з практики Європейського суду з прав людини. За нинiшнiх умов це цiлком можливо, оскiльки у вiтчизняному судочинствi передбачено предметну пiдсуднiсть у спорах, пов’язаних iз порушенням виборчих прав громадян, правом на участь у референдумi, надання громадянства i виду на проживання, у спорах про визнання громадянина iнвалiдом, учасником бойових дiй на захист Вiтчизни, про надання пенсiйних пiльг, вилучення майна для державних потреб тощо.
вид судового контролю за публiчною владою вже певним чином розвивається. Проте однiєю з основних проблем у цьому процесi є формування судового корпусу iз авторитетних, незалежних вiд влади суддiв, якi б мали спецiальнi знання, належну теоретичну i практичну пiдготовку в сферi застосування закону при вирiшеннi спорiв, пов’язаних з адмiнiстративно-правовими вiдносинами. Спецiалiзований адмiнiстративний суд — це вимога життя щодо iснування окремої судової ланки.
У справдi демократичному суспiльствi громадянин вправi судитися з владою, iз самою державою. Кiлька десятилiть тому такий «спiр» мiг бути тiльки у формi скарги до вищестоящого органу тiєї ж самої влади. Створювалися офiцiйнi бюро скарг, прийматися полiтичнi рiшення про роботу з листами, скаргами трудящих. Позитивних моментiв в такому порядку дiйсно було чимало, оскiльки iснував спецiальний закон, але все це було знову пов’язано з чиновниками публiчної адмiнiстрацiї, що породжувало протекцiонiзм, хабарництво, пряму залежнiсть громадянина вiд органу державного управлiння.
регулюються права та обов’язки осiб, котрi беруть участь у процесi, порядок апеляцiї i касацiї, а також судового нагляду Верховним Судом України щодо перегляду судових рiшень адмiнiстративних судiв за винятковими обставинами. Це сприяє виробленню такого механiзму, який передбачав би доступ кожного громадянина до правосуддя, тобто до судового вирiшення його спору з владою [5].
Таким чином, головним висновком, що випливає з аналiзу адмiнiстративного судочинства як важливого iнституту здiйснення судової влади, є те, що розвиток цього iнституту перебуває у взаємозв’язку з проведенням судової реформи, яка охоплює питання судоустрою i здiйснення судочинства. Формування адмiнiстративних судiв вiдповiдає потребам побудови правової держави, в якiй мають бути встановленi та забезпеченi публiчнi iнтереси, що означатиме необхiднiсть пiклування держави про судово-правовий захист суб’єктивних публiчних прав i свобод громадян i юридичних осiб.
ВИСНОВКИ
Наша держава вже протягом досить тривалого часу намагається сформувати таку систему державного управлiння та судочинства, яка стане близько до потреб людини, а прiоритетом її дiяльностi буде служiння народу, нацiональним iнтересам.
З набранням чинностi з 1 вересня 2005 року Кодексом адмiнiстративного судочинства України розпочалося практичне функцiонування нацiональної системи адмiнiстративної юстицiї.
Сучаснi українськi вченi визначають адмiнiстративне судочинство як систему принципiв та адмiнiстративно-процесуальних норм, якi зумовлюють i регламентують порядок розгляду судом справ щодо публiчно-правових спорiв, котрi виникають у сферi адмiнiстративно-правових вiдносин мiж суб’єктами права (фiзичнi та юридичнi особи) у сферi здiйснення владних управлiнських функцiй.
В. Д. Бринцев, І.І. Веремеєнко, І. П. Голоснiченко, С. Т. Гончарук, В. М. Горшенев, Ю. М. Грошевий, С. В. Додiн, Р. А. Калюжний, С. В. Кiвалов, А. П. Клюшнiченко, Л. В. Коваль, В. В. Копейчиков, А. П. Коренєв, Є. Б. Кубко, В. М. Марчук, Н. Р. Нижник, В. Ф. Опришко, О.І. Остапенко, І. М. Пахомов, П. М. Рабiнович, В.І. Ремньов, А. О. Селiванов, В. М. Селiванов, В. Ф. Сiренко, В. Д. Сорокiн, В. С. Стефаник, В. Я. Тацiй, Ю. А. Тихомиров, М. М. Тищенко, В. В. Цвєтков, В. М. Шаповал, Ю. С. Шемшученко, В.І. Шишкiн та iншi вченi
Завданням адмiнiстративного судочинства, вiдповiдно до ст. 2 Кодексу адмiнiстративного судочинства України є захист прав, свобод та iнтересiв фiзичних осiб, прав та iнтересiв юридичних осiб у сферi публiчно-правових вiдносин. Цi завдання спiвпадають iз загальними завданнями правосуддя як одного з рiзновидiв державної влади в системi розподiлу влад. Безпосереднiм завданням адмiнiстративної юстицiї є вирiшення адмiнiстративно-правових спорiв у сферi державної влади та управлiння. Спрямованiсть адмiнiстративного судочинства визначає його сферу та об’єкт судового захисту у межах цього судочинства, а також вiдокремлює дане судочинство вiд iнших його форм. Отже, виокремивши його головну спрямованiсть, що полягає не у вирiшеннi правоохоронних i процедурних завдань, а має судову правозахисну сутнiсть адмiнiстративного судочинства в структурi адмiнiстративного процесу, можна дiйти висновку щодо функцiонального призначення адмiнiстративного судочинства, бiльшiсть вчених вбачають його специфiку саме у функцiї судового контролю, але й не виключають iснування функцiї правосуддя.
Вiдповiдно до ч. 2 статтi 2 Кодексу адмiнiстративного судочинства України, до адмiнiстративних судiв можуть бути оскарженi будь-якi рiшення, дiї чи бездiяльнiсть суб’єктiв владних повноважень, крiм випадкiв, коли щодо таких рiшень, дiй чи бездiяльностi Конституцiєю чи законами України встановлено iнший порядок судового провадження.
Таким чином, головним висновком, що випливає з аналiзу адмiнiстративного судочинства як важливого iнституту здiйснення судової влади, є те, що розвиток цього iнституту перебуває у взаємозв’язку з проведенням судової реформи, яка охоплює питання судоустрою i здiйснення судочинства. Формування адмiнiстративних судiв вiдповiдає потребам побудови правової держави, в якiй мають бути встановленi та забезпеченi публiчнi iнтереси, що означатиме необхiднiсть пiклування держави про судово-правовий захист суб’єктивних публiчних прав i свобод громадян i юридичних осiб
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституцiя України: за станом на 1 вересня 2010 р. / [Електронний ресурс] : http//www.rada.gov.ua
2. Перепелюк В. Г. Адмiнiстративне судочинство: проблеми практики / В. Перепелюк. – К.: Конус-Ю, 2003. – 272 с. – с. 86-88
3. Янюк Н. Щодо адмiнiстративного судочинства: адмiнiстративний позов чи адмiнiстративна скарга? / Наталя Янюк // Право України. – 2003. – №8. – с. 16
4. Селiванов А. О. Судове право: нова галузь права чи теоретична думка? / А. О. Селiванов // Вiсник Верховного Суду України. — 2008. — № 6. – с. 10
5. Селiванов А. О. Адмiнiстративне судочинство - новий iнститут реалiзацiї судової влади. Проблеми судово-правової реформи / А. О. Селiванов // [Електронний ресурс] : http://www.viaduk.net/clients/vs. nsf/0/1F84B04D473311CEC32570BD00232346?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=1F84B04D473311CEC32570BD00232346&Count=500&
6. Старилов Ю. М. Административная юстиция (теория, история, перспективы) / Ю. М. Старилов. – М. – 2001. – с. 235. – с. 107, 108
|
