Іпотечне кредитування

Іпотечне кредитування ВСТУП кiлька рокiв нас чекає своєрiдний вибух iпотечних правовiдносин i, отже, iнтенсивний розвиток iпотеки як iнституту цивiльного права. Іпотечний ринок поволi займає одне з найважливiших мiсць серед фiнансових механiзмiв економiчного стимулювання i стабiльного розвитку економiки країни. Застосування iпотеки має значний соцiально-економiчний ефект. За допомогою iпотечних фiнансових iнструментiв значно збiльшуються активи рiзних суб’єктiв ринку - вiд окремого громадянина до держави в цiлому. За рахунок iпотеки здiйснюється iнвестування реального сектора економiки та збiльшення його капiталу i внаслiдок чого забезпечується стабiльне зростання доходiв у рiзних галузях економiки. та Господарський кодекси, було прийнято низку законiв, зокрема Закон України “Про податок з доходiв фiзичних осiб”, “Про iпотеку”, “Про забезпечення вимог кредиторiв та реєстрацiю обтяжень” та iнших законiв i нормативно-правових актiв, якi суттєво впливають на правовiдносини фiзичних та юридичних осiб та якi формують iпотечний ринок на Українi. Закон України вiд 05. 06. 2003 року, № 898-ІV “Про iпотеку” – встановлює основнi правила iпотеки. Закон України вiд 19. 06. 2003 року № 979- ІV “Про iпотечне кредитування, операцiї з консолiдованим iпотечним боргом та iпотечнi сертифiкати” – встановлює правила iпотеки, випуск та оборот iпотечних сертифiкатiв. Закон України вiд 19. 06. 2003 року № 978- ІV “Про фiнансово-кредитнi механiзми i управлiння майном при будiвництвi житла та операцiях з нерухомiстю” – встановлює обов’язковiсть iпотеки для забезпечення договору мiж забудовником i стороною, що фiнансує будiвництво. Заставне право є одним з найстарших цивiльно-правових iнститутiв. Укладаючи договори, люди з давнiх часiв прагнули забезпечити їхнє виконання. Виникнення поняття застави пов’язано з розвитком цивiльного обiгу i необхiднiстю забезпечити належне виконання зобов’язань, якi бралися на себе однiєю iз сторiн у договорi, а також створення бiльш довiрчих вiдносин мiж сторонами цього договору. Змiст вiдносин, що встановлюються мiж боржником i кредитором у зобов’язаннi, забезпеченому заставою, дуже точно виразив М. Брагiнський, який пише: “На вiдмiну вiд таких способiв забезпечення зобов’язання, як неустойка i порука, при яких кредитор у кiнцевому рахунку “вiрить боржнику”, у зобов’язаннi, забезпеченому заставою, кредитор “вiрить речi”. На початку, коли заставного права ще не iснувало, способом забезпечення зобов’язання була вiдповiдальнiсть боржника, при чому вiдповiдальнiсть боржника була не тiльки майновою, але й особистою. Якщо простежити iсторичний розвиток застави, то можна побачити закономiрнiсть, про яку пише Д. Майер: “Законодавства народiв завжди суворi до боржника, який не платить, про право ж застави ледь у них згадується”, i далi “... законодавства країн послабляють заходи стягнення, i розвиваючи право застави намагаються його застосування зробити зайвим, чи принаймнi мiнiмальним”. порука i застава. Перша —це являла собою переважно моральна гарантiя, другiй переважав характер матерiальної поруки. З розвитком цивiльного обiгу, у Римi всi частiше замiсть поруки почали застосовувати заставу, як бiльш зручний i надiйний спосiб змiцнення зобов’язання. У стародавньому Римi iснували три види застави: fiducia , pignus , hypotheca . “Стаючи, одночасно з виникненням застави, власником предмета, його кредитор мав право володiти, користатися i розпоряджатися їм за своїм розсудом; вiн мав можливiсть вiдчужувати його без попередньої згоди боржника i не чекаючи часу, коли вимога буде пiдлягати виконанню”. Боржник же позбавлявся права власностi на предмет застави, а отже, позбавлявся i прав на плоди i доходи, принесенi цим майном i крiм того, права вiдшкодування цього майна у третiх осiб. Нарештi, навiть задовольнивши вимоги кредитора, боржник не мав упевненостi в тому, що йому буде повернуто майно, яке було предметом застави. У цьому випадку боржник мiг одержати з кредитора виключно компенсацiю за заподiяну йому шкоду i збитки. задоволення. Однак i цей вид застави мав iстотнi недолiки, що були пов’язанi, по-перше, з тим, що кредитор вважався лише власником закладеного майна i не мав для захисту свого права речового позову, а вiдповiдно вiн не мiг вiдшкодувати закладеного майна в третiх осiб; по-друге, кредитор не мав права продати предмет застави з метою одержання задоволення своїх вимог. І тiльки при iмперiї це право кредитора у випадку прострочення боргу стало визнаватися. 1. “... яким би незначним не був борг, забезпечений заставою, майном боржника, кредитоспроможнiсть цього майна виявлялася вичерпаною”; 2. “... з передачею застави кредитору, особливо коли предмет цей складало нерухоме майно, боржник нерiдко позбавлявся єдиного джерела для свого iснування, iснування своєї сiм’ї i єдиної можливостi задовольнити борг з доходiв вiд цього майна”. Римськi юристи звiльнилися вiд зазначених недолiкiв в iншому, найбiльш пiзньому за часом виникнення, видi застави — hupotheca, який склався пiд впливом схiдного греко-єгипетського права i розвинувся з розвитком договорiв найму сiльськогосподарських дiлянок. Слово “iпотека” має грецькi коренi i вiдомо ще з VI ст. до н. е. з законiв афiнського реформатора Солона. У 594 р. до н. е. Солоний здiйснив свої знаменитi реформи, у тому числi скасував поземельнi борги, ввiв волю заповiту тощо. Спочатку в Афiнах заставою зобов’язань була особа боржника, якому у випадку його неспроможностi заплатити борги, загрожувало довiчне рабство. Солоний запропонував спосiб дуже рацiональної замiни звертання особистої вiдповiдальностi на майнову, який полягав у тому, що на прикордоннiй межi маєтку боржника встановлювався стовп iз написом, що майно служить забезпеченням претензiй на визначену суму. Такий стовп називався «iпотекою» i слово стало вживатися для позначення будь-якої застави нерухомостi. Ставився такий стовп на дiлянцi землi в знак заборони боржнику вивозити з неї все приведене, привезене i принесене. вимоги щодо задоволення боргу з закладеного майна. У випадку невиконання зобов’язання вiн мав право зажадати закладену рiч, у кого б вона на той час не знаходилася, продати її i з вирученої суми покрити свою вимогу до боржника. Боржник при iпотецi залишається власником закладеного майна i не позбавляється можливостi одержувати з нього доходи, а також вiдчужувати його та обтяжувати новими заставами. Заставне право припинялося у випадку: - знищення (втрати) предмета застави; - злиття заставного права i права власностi на закладену рiч; До захiдноєвропейського законодавства iпотека перейшла з двома головними вiдмiнностями: по-перше, вона застосовується тiльки до нерухомих речей, по-друге, продаж закладеного майна провадиться в судовому порядку. Те, що iпотека застосовується тiльки до нерухомостi, визначається, на думку Л. В. Гантовера, властивостями речей, а саме тим, що “вони можуть бути дуже легко знищенi чи зiпсованi боржником, схованi чи переданi їм у третi руки, тому без вилучення цих речей з володiння боржника у кредитора виникала би небезпека позбавитися свого забезпечення”. Першою формою застави, за словами Г. Ф. Шершеневича, було надання кредитору права користування майном боржника за отриману суму грошей, причому “... кредитор мав право вимагати платежу боргу, а боржник мав правовимагати повернення майна за умови платежу боргу” Поряд з цiєю формою iснувала, на думку А. С. Звоницького, i iнша форма, яка полягала в тому, що рiч залишалася в руках боржника, а кредитор, замiсть користування закладеним майном, одержував винагороду за свiй капiтал у видi росту. Так, Г. Ф. Шершеневич вважав, що подальшим розвитком застави є перетворення володiння i користування, що виникло при простроченнi строку боржником, у право власностi кредитора на це майно i розвиток застави буде спрямована на те, щоб замiнити це “... представлення про заставу речi, яке мiстить у собi право власностi, представленням про заставу права на чужу рiч, за для одержання задоволення з цiнностi цього”. Саме на це i були спрямованi законодавчi спроби 1557 та 1737 рокiв, якi призвели до видання у 1800 роцi Банкротського статуту, що остаточно скасував старий порядок застави нерухомостi. Була усунута необхiднiсть вiддавати в утримання кредитора закладений маєток, заставне право знову набуває характер права на чужу рiч. На противагу Г. Ф. Шершеневичу, iншу схему розвитку заставного права в Росiйськiй iмперiї є А. С. Звоницький. Хоча варто звернути увагу на те, що по-рiзному дивлячись на хiд розвитку заставного права, цi автори єдинi в одному – кiнцевим результатом є затвердження системи, близької за своїм характером до римської iпотеки. Вiн наголосив на тому, що “... у росiйськiй заставi абстрактне право власностi нiколи не передавалося до термiну заставоутримувачу; тому дострокове володiння i користування заставоутримувача завжди являло собою похiдний умовний характер”. Поступово застава, з передачею володiння i користування почала зливатися з вiдчужуваними угодами i “економiчне життя кинулося в русло... форми, що залишала рiч до термiну в руках боржника”. Отже, у 19 столiттi в iмперському законодавствi остаточно встановлюється нова система заставного права. Закладене нерухоме майно залишається в руках власника i при цьому немає необхiдностi передавати його в тримання кредитора. Проте не дивлячись на прогресивнiсть нової системи, дореволюцiйнi цивiлiсти видiляють i низку її недолiкiв, що виявляються насамперед у непослiдовностi i незакiнченостi. У першу чергу зазнають критики заборони, накладенi законодавцем на продаж закладеного нерухомого майна i на його перезакладення. Цивiлiсти виступали проти порядку, при якому з боку боржника не допускалося жодної змiни, окрiм спадкоємного правонаступництва i при якому право застави в маєтку боржника могло належати тiльки одному кредитору. Зокрема, Л. В. Гантовер пише: “Нерозвиненiсть нашої застави укладається в утисненнi боржника по вiдношенню розпоряджатися маєтком i кредитора – у правi передачi прав по заставнiй. Тим часом очевидно, що стиснення це не обумовлюється жодними юридичними поняттями: заставна своїм змiстом передбачала право кредитора вимагати задоволення з закладеного маєтку, i була за суттю обтяженням цього маєтку. Г. Ф. Шершеиевич зазначав: “Існування декiлькох послiдовно встановлених заставних прав на ту саму рiч створює послiдовнiсть у здiйсненнi цих прав i тому не суперечить нi логiцi, нi кредиту”. Найважливiшi риси цих проектiв зводилися до наступного: 1. Одне й те саме майно могло бути вiддано в заставу декiльком особам. Вiдносини мiж заставоутримувачами визначалися послiдовнiстю внесення заставних прав у Вотчинну книгу. 2. Заставне право носило iпотечний характер, тому заставоутримувач не набував права власностi на нерухоме майно, яке складало предмети застави. 3. Придбанi заставоутримувачем права на стягненi позички з заставника могли бути предметом угод як мiж заставоутримувачами, так i мiж ними i стороннiми особами. 4. Заставоутримувачi могли уступати один одному старшинство, а стороннi особи — здобувати права вимоги, забезпеченi заставою. — право розпоряджатися майном, що служило забезпеченням. На практицi iпотечне кредитування до 1917 року проводилося за наступною схемою: органи мiсцевого самоврядування формували кредитнi установи, якi були основою системи, а кредитнi ресурси формувалися насамперед шляхом використання iпотечних облiгацiй, що випускалися на мунiципальному рiвнi. Кредитне суспiльство було одночасно емiтентом зобов’язань при їхньому випуску в обiг, позикодавцем при видачi iпотечного кредиту i заставоутримувачем при прийомi заставного майна для забезпечення кредиту. Цi борговi зобов’язання були надiйними i лiквiдними. Кредитна установа приймала облiгацiї для розрахункiв по капiтальному боргу, але не по вiдсотках, тим самим позичальник мiг розраховуватись з нею її ж облiгацiями. Сума кредиту була на 40-50 вiдсоткiв нижче вартостi заставного майна, що було не дуже вигiдно, але забезпечувало i кредитнiй установi, i позичальнику вiдсутнiсть кризових ситуацiй. Важливо те, що по довгострокових iпотечних зобов’язаннях сплачувався бiльш низький вiдсоток, нiж по комерцiйних кредитах, а власне кредит був наймогутнiшим стимулом для iнвестицiй. Однiєю з особливостей iпотечного кредитування був спосiб державного контролю щодо емiсiї мунiципальних цiнних паперiв, що надало змогу ширшого застосовування практики прийому цих паперiв для оплати по казенних пiдрядах. З огляду на сучасне цивiльне законодавство, можливо було б корисним застосовувати використовувати основнi принципи та засади iпотечного кредитування, якi були поширенi в Українi на початку XX столiття. Розвиток iпотеки в Українi, яка в той час входила в склад Росiйської iмперiї має свою iсторiю. В Українi, як частини Росiйської iмперiї, iпотечнi вiдносини почали стрiмко розвиватись пiсля реформи 1861 року i досягли пiку свого розквiту в 1910-1915 рр. Пiсля проведення аграрної (Столипiнської) реформи. За радянських часiв операцiї з iпотечного кредитування припинились через їх суперечнiсть принципам планової командно-адмiнiстративної соцiалiстичної економiки. прав кредитора, а також вимоги до iпотечного договору, iпотечної закладної, процедури реєстрацiї та стягнення боргу, в тому числi позасудовi, якi дозволяють якiсно функцiонувати первинному iпотечному ринку. Вiн не є кiнцевою законодавчою умовою для утворення повноцiнної iпотечної фiнансової системи i повинен працювати поряд з iншими нормативними актами, а саме – з законами “Про державну реєстрацiю майнових прав на нерухоме майно та їх обмежень” та “Про iпотечнi цiннi папери”. У сучасних правових системах, включаючи нашу вiтчизняну, iпотека розглядається як застава нерухомостi, тобто застава найбiльш коштовного майна. Вона забезпечує виключно дiйсне зобов’язання, яке у свою чергу забезпечується заставним документом – iпотечним договором. Вiдповiдно до цього майно не передається кредитору (iпотекодержателю) у власнiсть або в користування, а залишається в боржника (iнотекодавця), що дає йому можливiсть, як i ранiше використовувати предмет iпотеки для задоволення власних iнтересiв. Іпотекодержатель (кредитор) вправi лише здiйснювати контроль за цим використанням iз метою не допустити погiршення чи зникнення предмета iпотеки. З набуттям чинностi Закону України “Про iпотеку” та прийняттям Кабмiном Тимчасового положення “Про реєстрацiю iпотек” розвиток iпотечного законодавства в Українi стрiмко триває. Економiка будь-якої держави вимагає розвитку виробництва, що опирається на джерела забезпечення надiйного i довгострокового фiнансування. Якщо порiвняти вартiсть рухомого i нерухомого майна, можна зрозумiти, як зростають масштаби такого виду забезпечення зобов’язань, як iпотека. подiляються на однорiвневi та двурiвневi. Однорiвнева модель побудови iпотечного ринку дiє в країнах, де банкiвська система має традицiйно високий рiвень капiталiзацiї та фiнансує власнi активи за рахунок довготривалого залучення коштiв на депозитнi рахунки. Двурiвнева модель, яка вважається найбiльш придатною для впровадження в Українi, передбачає функцiонування роздрiбного та оптового iпотечних ринкiв. Оператори роздрiбного ринку, на якому масово надаються довготривалi кредити, забезпеченi iпотекою, не обов’язково повиннi мати власнi довготривалi джерела фiнансування. Активи у виглядi iпотечних кредитiв рефiнансуються з фондiв ринку – секьюритизуються (трансформуються) шляхом продажу iнвесторам забезпечених цiнних паперiв або безпосередньо рефiнансуються пiд забезпечення iпотекою. мiсце не процес укладання угод, а постiйний процес трансформацiї кредитiв у цiннi папери та продаж останнiх на фондовому ринку. Механiзм секьюретизацiї (трансформацiї) забезпечує декiлька переваг перед операцiями iз продажу iпотечної позики одним кредитором iншому. По-друге, iнвесторам та учасникам ринку цiнних паперiв надаються новi, високолiквiднi фiнансовi iнструменти. Проте не кожний кредит, виданий пiд забезпечення нерухомiстю, є iпотечним: необхiдно, щоб вiн вiдповiдав вимогам певного стандарту за цiлим рядом параметрiв. придатними для об’єднання у так званi iпотечнi пули, придатнi для iнвесторiв з точки зору рiвня ризикiв та iнвестицiйної привабливостi iнструментiв фондового ринку, забезпеченого такими пулами. Становлення iпотечної системи з використанням будь-яких моделей рефiнансування кредитних установ можливо виключно за умови, що вони дотримуватимуться загальноприйнятих стандартiв iпотечного кредитування. В ролi iнвесторiв, якi купують iпотечнi цiннi папери, бiльш за все виступають органiзацiї, що залучають довгостроковi кошти i мають законодавчо регламентовану структуру власних активiв. Це, перш за все, пенсiйнi фонди, страховi компанiї та iн. Окремi елементи iпотечної системи в тiй чи iншiй формi в нас вже iснують, але для того, щоб система склалась, необхiдна концентрацiя певної “критичної маси” банкiвських активiв, забезпечених iпотекою. А це можливо лише при умовi прийняття ринкових законiв. Іпотечнi зобов’язання в розвинутих країнах складають 30-60% ВВП та вважаються надiйними i лiквiдними засобами. В Українi цей показник поки що складає небагато бiльше 1 %. За рiзними оцiнками, стабiльне функцiонування iпотечного ринку в Українi буде сприяти залученню до обiгу активiв вартiстю $200-300 мрд. Розвиток ринку має свої проблеми, притаманнi для перших етапiв його становлення. кредитнi ризики. До того ж часу банк, формуя кредитнi ресурси за рахунок залишкiв на рахунках експортерiв, може потрапити пiд вплив ризику лiквiдностi уразi закриття ними позицiї в валютi у зв’язку з посиленням курсу гривнi. Через це сьогоднi важливо розширити частку iпотечного ринку, номiновану в нацiональнiй валютi. юридичних осiб, тобто вони розмiщуються на ринку, на який впливають iншi, iнодi важко прогнозуємi ризики. Зростання депозитiв населення повинно компенсуватися динамiкою зросту кредитiв тим же фiзичним особам. стабiльним, найбiльш популярними є кредити в доларах США. В рiзних банках процентна ставка залежить вiд рiзних факторiв: строку кредиту, виду кредиту, i як правило, визначається iндивiдуально для кожного позичальника. Деякi банки при цьому враховують кредитоспроможнiсть та надiйнiсть кожного потенцiального позичальника. Найнижчу процентну ставку отримують клiєнти, якi можуть офiцiально пiдтвердити свiй помiсячний доход в розмiрi не нижче 40-50% (кожен банк визначає таке спiввiдношення своїми внутрiшнiми правилами). Також банки приймають до уваги активи, якими володiє позичальник, спiввiдношеннi розмiру кредиту до вартостi нерухомого майна, досвiд працi та навiть рiвень освiти майбутнього позичальника. Наприклад, “Райффайзенбанк Україна” диференцує ставку по кредитах в залежностi i вiд строку кредиту, i вiд кредитоспроможностi кожного позичальника: для кредитiв строком на 5 рокiв – ставка 12% або 13%, для кредитiв строком на 10 рокiв – 13% або 14%. А у “Правекс-банку” процентна ставка залежить вiд розмiру кредиту: до $30 тис. – 14%, вiд $30 тис. до $49 тис. – 15%, $50-69 тис. – 16%, вiд $70 тис. До $100 тис. – 17%. 1 Зараз всi банки надають можливiсть дострокового погашення кредиту. Але в деяких з них iснують певнi обмеження, наприклад у видi мораторiю на дострокове погашення протягом перших 6 мiсяцiв i навiть штрафнi санкцiї (iменованi комiсiєю). Так, наприклад, “УкрСиббанк” стягує комiсiю в розмiрi 1% вiд суми довгострокового погашення, а в “Авалi” та “Укрсоцбанку” – 1% протягом першого року дiї кредитного договору та 0,2% вiд суми довгострокового погашення протягом другого року кредиту. Це дозволяє взяти кредит на бiльший строк (зменшивши щомiсячнi виплати), i при можливостi достроково розрахуватися за кредитом “скоротивши” строк кредитування та витрати. кiлькостi угод. розмiр щомiсячного внеску, а це значить, i бiльш вiльно розпоряджатися щомiсячними доходами. Свiтова практика показує, що в умовах економiчного зросту процентнi ставки по кредитах, в тому числi i по iпотечних, знижуються. З iншого боку, зрiст конкуренцiї на ринку iпотечного кредитування також повинен сприяти зниженню процентної ставки. Зараз в Українi i, особливо у Києвi, спостерiгається швидкий зрiст кiлькостi банкiв, якi пiсля набрання чинностi Закону “Про iпотечне кредитування” вийшли на новий для себе та перспективний ринок iпотеки. 1 Розглядаючи iпотеку як складову економiки, потрiбно видiлити такi характернi риси. По-друге, iпотека здатна забезпечити реалiзацiю майнових прав на об’єкти нерухомостi також в тому випадку, коли iншi форми як, наприклад, купiвля-продаж, за конкретних умов є недоцiльними та не ефективними. Все обумовлене вище є початком розмови про шлях вiд того, що ми маємо, до того, що ми хотiли би мати. Було б, напевне, зайвим описувати i без того вiдому ситуацiю в нашiй державi. Становище економiки, проблеми правового характеру, соцiальнi негаразди — країна переживає це вже не перший рiк. Є вiдома iстина, суть якої полягає в наступному — сукупнiсть здорових, послiдовних i своєчасних заходiв в економiцi та правi — реальний шлях до становлення Української держави, як гiдної одиницi свiтового спiвтовариства. Модель побудови сьогоднiшнього суспiльства — система з нерозривним зв’язком економiки i права. Правовi норми своєю загальною обов’язковiстю, погрiшнiстю в часi i дiйснiстю в реальних умовах людського спiвтовариства мають величезне значення. У сучасних умовах iпотека займає особливе мiсце серед засобiв забезпечення виконання зобов’язань. З огляду на стан економiки України, якiй притаманнi падiння рiвня виробництва, iнфляцiя, повсякденнi неплатежi за поставленi товари, виконанi роботи чи наданi послуги, застосування ранiше популярних засобiв забезпечення виконання зобов’язань, таких як: штраф, неустойка, пеня та iнше втрачає практичний змiст. Іпотека ж на цьому фонi має безсумнiвнi переваги. Будь-якi операцiї з нерухомiстю, у тому числi й iпотечнi, приносять великий дохiд, оскiльки цiни на землю i будiвлi в Українi поволi наближаються до свiтових. Але нинi сфера iпотечного кредитування не розвивається, насамперед, через вiдсутнiсть реального ринку землi та нерухомостi. Практика доводить, що неповернення iпотечних кредитiв мiнiмальне. Але українськi банки не бентежить велика частка неповернених кредитiв, виданих юридичним особам, а невелика частка неповернення iпотечних кредитiв не дає спокою. В певнiй мiрi це визначенi психологiчнi бар’єри пострадянської економiки. Незважаючи на пiдвищений iнтерес суб’єктiв економiчної дiяльностi до кредитування пiд заставу нерухомостi, можна стверджувати, що розвиток iпотеки в Українi в певнiй мiрi заблоковано з боку держави. У прiоритетний пакет нормативних актiв та змiн до вiдповiдних законiв, прийняття яких дозволить забезпечити повноцiннi правовi умови функцiонування iпотечних вiдносин в Українi входять Земельний кодекс України, Закон України “Про оцiнку майна та оцiночну дiяльнiсть в Українi”, Закон України “Про цiннi папери та фондову бiржу” i, звичайно, найважливiшi — Закон України “Про iпотеку” та Закон України “Про нотарiат”, перший з яких був нарештi прийнятий з багатьма суттєвими розбiжностями, а другий став законом довгожителем за всю законотворчу iсторiю України по термiнах розгляду i одним з найбiльш перероблених за кiлькiстю внесених поправок. Аналiзуючи закордонний досвiд можна стверджувати, що система iпотечного кредитування одночасно слугує вирiшенню соцiальних та економiчних проблем, тому введення в Українi належним чином нормально функцiонуючого механiзму застави нерухомого майна буде сприяти її соцiально-економiчнiй стабiлiзацiї. Проблеми пов’язанi з iснуванням та формуванням iнституту iпотеки не знайшли належного вiдображення у працях українських науковцiв i тому потребують глибшого тлумачення та роз’яснення. Для розумiння iпотечних правовiдносин необхiдно насамперед пiзнати суть та iсторичний розвиток iнституту iпотеки, який тiсно пов’язаний з заставним правом та з заставою в цiлому, що були предметом дискусiй та наукових дослiджень таких вiдомих практикiв як А. М. Жукова, С. О. Тенькова, Н. А. Богомазова. Чинне законодавство передбачає декiлька видiв забезпечення виконання зобов’язань. Згiдно з законом або договором, а саме неустойкою (штрафом, пенею), заставою, поручительством, завдатком, гарантiєю. Цi правовi засоби виконують функцiї “страхових полiсiв” та є гарантами задоволення законних вимог кредиторiв, а також “стимуляторами” боржникiв до виконання взятих на себе зобов’язань. Іпотека набуває останнiм часом найбiльш широкого застосування в господарському обiгу держави. В зв’язку з чим законодавець вирiшив бiльш повно врегулювати правовiдносини стосовно застосування iпотеки як рiзновиду забезпечення виконання зобов’язань. Це рiшення знайшло своє вiдображення в Законi України “Про iпотеку”, який Верховна Рада прийняла 5 червня 2003 року. Прикiнцевими положеннями цього Закону встановлюється час його вступу в дiю з 1 сiчня 2004 року. iпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володiннi та користуваннi iпотекодавця, згiдно з яким iпотекодержатель має право у випадку невиконання боржником забезпеченого iпотекою зобов’язання переважно перед iншими кредиторами цього боржника одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета iпотеки . [1] Законодавче визначається поняття нерухомого майна (нерухомостi) та його складу. Поняття нерухомого майна (нерухомостi) включає в себе земельнi дiлянки, а також об’єкти, розташованi на земельнiй дiлянцi та невiд’ємно пов’язанi з нею, перемiщення яких є неможливим без їх знецiнення та змiни їх призначення.[2] Правовий режим нерухомого майна поширюється на повiтрянi та морськi судна, судна внутрiшнього плавання, космiчнi об’єкти. Цей перелiк варто доповнити, тому що вiдповiдно до п. 3 ст. 191 Цивiльного кодексу України нерухомим майном визнається пiдприємство як цiлiсний майновий комплекс та вiдповiдно до п. 4 ст. 191 ЦК України предбачається можливiсть його застави. — зобов’язання боржника за договорами позики, кредиту, купiвлi-продажу, лiзингу, а також зобов’язання, яке виникає з iнших пiдстав, виконання якого забезпечене iпотекою; наступна iпотека — передання в iпотеку нерухомого майна, яке вже є предметом iпотеки за попереднiм iпотечним договором; iпотекодавець — особа, яка передає в iпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов’язання або зобов’язання iншої особи перед iпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; майновий поручитель — особа, яка передає в iпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання iншої особи-боржника; — кредитор за основним зобов’язанням; боржник — iпотекодавець або iнша особа вiдповiдальна перед iпотекодержателем за виконання основного зобов’язання; прiоритет — переважне право однiєї особi вiдносно права iншої особи на те ж саме нерухоме майно; вищий прiоритет — прiоритет, встановлений ранiше будь-якого iншого прiоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна; нижчий прiоритет — прiоритет, встановлений пiзнiше прiоритету будь-якого iншого прiоритету стосовно одного й того ж нерухомого майн; Як вид забезпечення виконання зобов’язань боржником, iпотека може виникати з таких пiдстав: 1) на пiдставi договору; 2) закону; 3) рiшення суду. Іпотечнi договори укладаються в письмовiй формi та пiдлягають обов’язковому нотарiальної посвiдченню. Вiдповiдно до цього припису всi взаємнi права й обов’язки iпотекодавця та iпотекодержателя за iпотечним договором виникають з моменту його нотарiального посвiдчення. Істотними умовами iпотечного договору є: - для iпотекодавця та iпотекодержателя юридичних осiб вiдомостi про: а) для резидентiв — найменування, мiсцезнаходження та iдентифiкацiйний код в Єдиному державному реєстрi пiдприємств та органiзацiй України; б) для нерезидентiв — найменування, мiсцезнаходження та державу, в якiй зареєстровано особу; - для iпотекодавця та iпотекодержателя — фiзичних осiб вiдомостi про: а) для громадян України — прiзвище, iм’я, по батьковi, адресу постiйного мiсця проживання та iндивiдуальний iдентифiкацiйний номер у Державному реєстрi фiзичних осiб — платникiв податкiв та iнших обов’язкових платежiв; б) для iноземцiв, осiб без громадянства — прiзвище, iм’я, по батьковi (за наявностi), адресу постiйного мiсця проживання за межами України: - опис предмета iпотеки, достатнiй для його iдентифiкацiї та/або його реєстрацiйнi данi. При iпотецi земельної дiлянки обов’язково зазначається її цiльове призначення; - посилання на випуск заставної або її вiдсутнiсть. При вiдсутностiв iпотечному договорi однiєї з вказанихвище iстотних умов вiн вважається неукладеним. Слiд звернути увагу на те, що обов’язковою умовою договору про iпотеку є зазначення для юридичних осiб — iдентифiкацiйного коду в Єдиному державному реєстрi пiдприємств та органiзацiй України, а для фiзичних осiб — iндивiдуального iдентифiкацiйного номера у Державному реєстрi фiзичних осiб — платникiв податкiв та iнших обов’язкових платежiв. Важливiсть такої iнформацiї полягає в тому, що надається можливiсть повнiстю iдентифiкувати сторону договору при наявностi iпотекодавцiв боржникiв iпотекодержателiв з назвами, що з першого погляду не рiзняться одна вiд одної. Наприклад, ТОВ “Бiзнес” та ТОВ “ Бiзнес +”. У разi iпотеки, яка виникає на пiдставi закону або рiшення суду, взаємнi права й обов’язки iпотекодавця та iпотекодержателя виникають з моменту вчинення вiдповiдного правочину, на пiдставi якого виникає iпотека, або з дня набрання законної сили рiшенням суду. Тiльки виконання дiйсного зобов’язання або вдоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на пiдставi договору, який набрав чинностi, може бути забезпечено iпотекою. Новацiєю цього припису в Законi України “Про iпотеку” на вiдмiну вiд Закону “Про заставу” є те, що тiльки договiр, який набрав чинностi, може бути забезпечений iпотекою. Іпотека як вид забезпечення виконання зобов’язань не може iснувати окремо вiд основного зобов’язання, вона завжди має похiдний характер вiд основного зобов’язання. Тому буде порушенням закону розповсюдження дiї вже iснуючої iпотеки на забезпечення зобов’язань, якi виникають пiзнiше, тобто порушується сам принцип похiдностi iпотеки вiд основного зобов’язання. Іпотека пiдлягає державнiй реєстрацiї, яка здiйснюється за заявою iпотекодержателя. Статтею 4 Закону України "Про iпотеку" вiд 5 червня 2003 року, який набрав чинностi з 1 сiчня 2004 року, законодавець закрiпив норму, вiдповiдно до якої обтяження нерухомого майна iпотекою пiдлягає державнiй реєстрацiї в порядку, встановленому законом. У разi недотримання цiєї умови iпотечний договiр є дiйсним, але вимога iпотекодержателя не набуває прiоритету вiдносно зареєстрованих прав чи вимог iнших осiб на передане в iпотеку нерухоме майно. Прiоритет права iпотекодержателя на задоволення забезпечених iпотекою вимог за рахунок предмета iпотеки вiдносно зареєстрованих у встановленому законодавством порядку прав чи вимог iнших осiб на передане в iпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрацiї iпотеки. Зареєстрованi права та вимоги на нерухоме майно пiдлягають задоволенню згiдно з їх прiоритетом — у черговостi їх державної реєстрацiї. Вiдповiдно до зазначеного Порядку, державна реєстрацiя iпотек проводиться шляхом внесення запису до Державного реєстру iпотек (далi — Реєстр) про обтяження чи змiну умов обтяження нерухомого майна iпотекою, вiдступлення прав за iпотечним договором та передачу, анулювання, видачу дублiката заставної та видачу нової заставної. визначено Мiнiстерство юстицiї України, на яке покладено обов'язок по забезпеченню ведення Реєстру. Адмiнiстратором Реєстру Кабiнет Мiнiстрiв визначив державне пiдприємство "Інформацiйний центр" Мiнiстерства юстицiї України, що вiдповiдатиме за збереження єдиної електронної бази даних Реєстру. Обов'язок по внесенню до Реєстру iнформацiї щодо iпотек покладено на реєстраторiв, якими визначено державнi нотарiальнi контори, приватних нотарiусiв, якi згiдно з договорами, укладеними з адмiнiстратором Реєстру, здiйснюють державну реєстрацiю iпотек, вiдомостей про обтяження чи змiну умов обтяження нерухомого майна iпотекою, вiдступлення прав за iпотечним договором, передачу, анулювання, видачу дублiката заставної та видачу нової заставної на пiдставi повiдомлення iпотекодержателя або уповноваженої ним особи чи рiшення суду, приймають запити, видають завiренi витяги з Реєстру тощо. Порiвнюючи з Законом України “Про заставу”, Закон “Про iпотеку” розширює коло майна, яке може бути предметом iпотеки. Встановлюється, що предметом iпотеки також може бути об’єкт незавершеного будiвництва або iнше нерухоме майно, яке стане власнiстю iпотекодавця пiсля укладення iпотечного договору, за умови, що iпотекодавець може документально пiдтвердити право на набуття ним у власнiсть вiдповiдного нерухомого майна у майбутньому. Бiльш чiтко прописана процедура передачi в iпотеку частини об’єкта нерухомого майна, яка може бути предметом iпотеки не тiльки пiсля її видiлення в натурi, як передбачалося ранiше, а й ще має бути зареєстрована вiдповiдно до вимог законодавства як окремий об’єкт нерухомостi. Законом “Про iпотеку” законодавець встановлює “реверснi” норми по вiдношенню передачi в iпотеку будiвлi, яка розташована на земельнiй дiлянцi, та iпотеки земельної дiлянки, на якiй розташованi будiвлi. У випадку передачi в iпотеку будiвлi (споруди) iпотека поширюється на належну iпотекодавцю на правi власностi земельну дiлянку або ту її частину, на якiй розташована вiдповiдна будiвля (споруда) i яка необхiдна для використання цiєї будiвлi (споруди) за цiльовим призначенням. У разi передачi в iпотеку земельної дiлянки iпотека поширюється на розташованi на нiй будiвлi (споруди) та об’єкти незавершеного будiвництва, якi належать iпотекодавцю на правi власностi. Нерухоме майно передається в iпотеку разом з усiма його приналежностями, якщо iнше не встановлено iпотечним договором. Розглядаючи умови передачi нерухомого майна в iпотеку, не можна залишити без уваги умови передачi в iпотеку майна, що перебуває у спiльнiй власностi. Таке майно може бути передане в iпотеку лише за нотарiально посвiдченою згодою усiх спiввласникiв. Вiдтепер необхiдною буде не просто згода усiх спiввласникiв на передачу в iпотеку майна, яке є спiльною власнiстю, а й обов’язкове нотарiальне посвiдчення такої згоди. Окремо слiд висвiтлити питання страхування предмета iпотеки. Закон “Про iпотеку” покладає на iпотекодавця обов’язок не просто застрахувати предмет iпотеки, а застрахувати його на повну вартiсть. Наводиться перелiк обов’язкових ризикiв, вiд яких предмет iпотеки має бути застрахованим. До таких ризикiв вiднесено: ризик випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування. Договiр страхування укладається на користь iпотекодержателя, який у разi настання страхового випадку набуває право вимоги до страховика. Іпотечним договором на iпотекодавця може бути покладений обов’язок здiйснити iншi види страхування у зв’язку з передачею нерухомого майна в iпотеку. Звертаючи увагу на особливий правовий режим нерухомого майна, яке є об’єктом державної чи комунальної власностi, земельних дiлянок, об’єктiв незавершеного будiвництва, законодавець встановив особливостi та обмеження при передачi в iпотеку вищевказаних об’єктiв нерухомостi та при зверненнi на них стягнення, що є доречним та об’єктивним. договiр за формою i змiстом повинен вiдповiдати вимогам, встановленим Законом “Про iпотеку”, та вимогам, встановленим законодавством, стосовно договору, який визначає основне зобов’язання. У випадку, якщо iпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в iпотеку, договiр купiвлi-продажу цього нерухомого майна та iпотечний договiр можуть укладатися одночасно. i попереднiм договором iпотеки. У випадку коли в iпотеку повторно передається декiлька об'єктiв, якi належать рiзним особам вiд них всiх потрiбно отримати згоду на передачу цих об'єктiв в iпотеку. Одночасно з посвiдченням договору про iпотеку нотарiус, якщо це передбачено договором, накладає заборону на вiдчуження предмета iпотеки. 1 Окрiм вище визначених новацiй, законодавчо вводиться новий вид цiнних паперiв “ЗАСТАВНА”, яка в свою чергу може впливати на ринок цiнних паперiв i надати йому нових обертiв. Що таке заставна i яке мiсце вона займає в господарському iпотечному обiгу? Заставна невиконання основного зобов’язання — право звернути стягнення на предмет iпотеки. Заставна оформлюється, якщо її випуск передбачено iпотечним договором. Заставна може передаватися її власником будь-якiй особi шляхом вчинення iндосаменту. Наступний власник заставної має такi ж права, що мав iпотекодержатель згiдно з договором, яким обумовлено основне зобов’язання, та iпотечним договором, на пiдставi якого була оформлена заставна. нерухомостi, яка є предметом iпотеки. Для оформлення таких довгострокових кредитiв, банки залучають стороннi кошти через розмiщення на фондовому ринку власних цiнних паперiв – iпотечних облiгацiй-заставних. У разi наявностi заставної правочин про вiдступлення прав за iпотечним договором та основним зобов'язанням не посвiдчується. У такому випадку вiдступдепня прав за iпотечним договором та основним зобов'язанням здiйснюється шляхом виконання на заставнiй iндосантом (особою, якiй належить заставна) передавального напису (iндосаменту) на користь iншої особи (iндосанта) та передачi оригiналу заставної у порядку, установленому Законом. виключно iпотечнi кредити, перевищить можливостi банкiв, якi на сьогоднi кредитують пiд забезпечення нерухомiстю, тодi значення та вартiсть заставної реально вiдобразить її мiсце в iпотечних правовiдносинах. Заставна пiдлягає державнiй реєстрацiї встановленому законом порядку разом з державною реєстрацiєю обтяження iпотекою вiдповiдного нерухомого майна. Пiсля реєстрацiї випуску заставної її оригiнал передається iпотекодержателю. Форма боргового цiнного паперу (заставної) встановлюється Державною комiсiєю з цiнних паперiв та фондового ринку. На всiх оригiнальних примiрниках iпотечного договору робиться вiдмiтка про оформлення заставної. Заставна як борговий цiнний папiр виступає “стимулятором” ринкових вiдносин, надає можливiсть iпотекодержателю (власнику заставної) рефiнансування власної дiяльностi. Іпотекодержатель має можливiсть до настання строку виконання боржником зобов’язань за заставною проводити операцiї з належними йому заставними шляхом залучення додаткових грошових коштiв вiд iнших осiб. Рефiнансування може здiйснюватися такими способами: - вiдчуження (продаж) заставної шляхом вчинення iндосаменту з компенсацiєю iндосанту вартостi заставної у встановленому сторонами розмiрi; - продаж заставної iз зобов’язанням зворотного викупу (операцiя репо); - передача заставної у заставу для забезпечення виконання зобов’язань перед iншими кредиторами; - емiсiя iпотечних цiнних паперiв; Сторони iпотечного договору можуть вирiшити питання про звернення стягнення на предмет iпотеки. Це вiдбувається шляхом вiдповiдного застереження у текстi iпотечного договору або шляхом укладання окремого договору мiж iпотекодавцем i iпотекодержателем про задоволення вимог iпотекодержателя, який пiдлягає нотарiальному посвiдченню i може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рiшенням суду про звернення стягнення на предмет iпотеки. Договiр про задоволення вимог iпотекодержателя, яким також вважається вiдповiдне застереження в iпотечному договорi, визначає можливий спосiб звернення стягнення на предмет iпотеки. Договiр про задоволення вимог iпотекодержателя може передбачати: - передачу iпотекодержателю права власностi на предмет iпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання; - право iпотекодержателя органiзувати продаж предмета iпотеки. Закон України “Про iпотеку", котрий дiє з 01. 01. 2004 року закрiпив статтею 36 можливiсть позасудового врегулювання вiдносин iпотекодавця та iпотекодержателя щодо безспiрного звернення стягнення на предмет iпотеки. Так, договором про задоволення вимог iнотекодержателя можливо передбачити: 1. передачу iпотекодержателю права власностi на предмет iпотеки в рахунок виконання основною зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37; 2. право iпотекодержателя вiд свого iменi продати предмет iпотеки будь-якiй особi на пiдставi договору купiвлi-продажу у порядку, встановленому ст. 38. Дiючий Цивiльний кодекс передбачає, що: -“В силу застави кредитор (заставодержатель) має у разi невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед iншими кредиторами цього боржника, якщо iнше не встановлено законом (право застави)”. 1 А згiдно з Законом “Про iпотеку”, де у ст. 3: - “У разi порушення боржником основного зобов'язання вiдповiдно до iпотеки iпотекодержатель має право задовольнити забезпеченi нею вимоги за рахунок предмета iпотеки переважно перед iншими особами, права чи вимоги яких на передане в iпотеку нерухоме майно не зареєстрованi у встановленому законом порядку або зареєстрованi пiсля державної реєстрацiї iпотеки”. Виходить, що iпотечний договiр одразу повинен передбачити можливiсть досудового врегулювання вiдносин одним iз способiв, передбаченим законом, або ж у нього вносяться змiни, котрi дають можливiсть сторонам регулювати це право. До того ж, законодавець закрiпив положення про те, що договором про задоволення вимог iпотекодержателя також вважається вiдповiдне застереження в iпотечному договорi. Зазнали суттєвих змiн i норми, регулюючi пiдстави та порядок для звернення стягнення на предмет застави. Вiдповiдно доЗакону “Про iпотеку”,звернення стягнення на предмет iпотеки здiйснюється на пiдставi рiшення суду, виконавчого напису нотарiуса або згiдно з договором про задоволення вимог iпотекодержателя. У разi порушення основного зобов’язання та/або умов iпотечного договору iпотекодержатель надсилає iпотекодавцюта боржнику, якщо вiн є вiдмiнним вiд iпотекодавця,письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документiзазначається стислий перелiк порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у строк не менше нiж тридцять днiв та попередження про звернення стягнення на предмет iпотеки у разi невиконання цiєї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога iпотекодержателя залишається без задоволення, вiн вправi розпочати процедуру звернення стягнення на предмет iпотеки. З введенням нового виду звернення стягнення на предмет iпотеки, а саме договору про задоволення вимог iпотекодержателя законодавством передбачається можливiсть позасудового врегулювання спору. Важливу роль у цьому процесi вiдведено нотарiусам. до застережень про задоволення вимог iпотекодержателя, про що зазначається в iпотечному договорi, або згiдно з окремим договором мiж iпотекодавцем та iпотекодержателем про задоволення вимог iпотекодержателя, який пiдлягає нотарiальному посвiдченню i може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рiшення суду про звернення стягнення на предмет iпотеки. Договiр про задоволення вимог iпотекодержателя, яким також вважається вiдповiдне застереження в iпотечному договорi, визначає можливий спосiб звернення стягнення на предмет iпотеки вiдповiдно до Закону “Про iпотеку”. Визначений договором спосiб задоволення вимог iпотекодержателя не перешкоджає iпотекодержателюзастосувати iншi встановленi Законом способи звернення стягнення на предмет iпотеки. Договiр про задоволення вимог iпотекодержателя, який передбачає передачу iпотекодержателю права власностi на предмет iпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання, є правовою пiдставою для реєстрацiї права власностi iпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом iпотеки. з рiшенням про звернення стягнення на предмет iпотеки суд за заявою iпотекодержателя вправi винести рiшення про виселення мешканцiв, якщо предметом iпотеки є житловий будинок або житлове примiщення. Звернення стягнення на переданi в iпотеку житловий будинок чи житлове примiщення є пiдставою для виселення всiх мешканцiв, за винятком наймачiв та членiв їх сiмей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Пiсля прийняття рiшення про звернення стягнення на переданi в iпотеку житловий будинок чи житлове примiщення всi мешканцi зобов’язанi на письмову вимогу iпотекодержателя або нового власника добровiльно звiльнити житловий будинок чи житлове примiщення протягом одного мiсяця з дня отримання цiєї вимоги. Якщо мешканцi не звiльняють житловий будинок або житлове примiщення у встановлений або iнший погоджений сторонами строк добровiльно, їх примусове виселення здiйснюється на пiдставi рiшення суду. Реалiзацiя предмета iпотеки, на який звертається стягнення за рiшенням суду або за виконавчим написом нотарiуса, проводиться, якщо iнше не передбачено рiшенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України “Про iпотеку”. ВИСНОВОК У 2001-2003 роках спостерiгався зрiст банкiвських операцiй, пов’язаних з iпотечним кредитуванням. Новий закон про iпотеку регулює тi моменти, якi до цього стримували банки у кредитуваннi даного виду. Єдиним дестабiлiзуючим фактором є те, що iще ранiше було прийнято два закони: “Про фiнансово-кредитнi механiзми та управлiння майном на час будiвництва житла та операцiй з нерухомiстю” i “Про iпотечне кредитування, операцiях з консолiдованим iпотечним боргом та iпотечних сертифiкатах”. На сьогоднi цi два закони в деяких питаннях не узгоджуються з законом про iпотеку. Окрiм цих базових законiв необхiдно прийняти закон про iпотечнi цiннi папери, як необхiдний механiзм, що дозволяє пiдключати довгостроковi ресурси. Однак вже зараз закон “Про iпотечне кредитування” дозволяє випускати за iпотечними кредитами вiдповiднi сертифiкати. І цей механiзм вже може працювати. Законопроект про ІЦП було розроблено та представлено широкому колу фiнансових iнститутiв. Сьогоднi бiля десяти банкiв охоплюють значну долю iпотечних кредитiв. що стосується столичної нерухомостi). Що буде на цьому ринку через декiлька рокiв? Можливо, буде коливання цiн, але що стосується банкiв, то тут ризик мiнiмальний, так як iпотечне кредитування вiдбувається за визначеною схемою. Одним з базових параметрiв iпотечного кредитування являється участь в цьому процесi грошей клiєнта. На сьогоднiшнiй день вона складає бiля 25-30% - таке автоматичне розподiлення часткової участi у фiнансуваннi по iпотечних кредитах. І наприкiнцi, враховуючи все вищевикладене, можна зробити висновок, що iпотечнi вiдносини набувають стрiмкого росту та розвитку. Іпотечний ринок займає одне з найважливiших мiсць серед фiнансових механiзмiв економiчного стимулювання i стабiльного розвитку економiки України. Застосування iпотеки також має значний соцiально-економiчний ефект. Я вважаю, що iпотечний ринок на Українi має в майбутньому великi перспективи. 1. Конституцiя України: Прийнята на п’ятiй сесiї Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Просвiта, 1996. - 80 с. 2. Цивiльний кодекс України: Коментар. – Х.: ТОВ “Одiссей”, 2003. – 856с. 4. Закон України “Про iпотечне кредитування, операцiї з консолiдованим iпотечним боргом та iпотечнi сертифiкати” вiд 19. 06. 2003 року, № 979-ІV. 6. Закон України вiд 2 вересня 1993 року “Про нотарiат”. 7. Закон України “Про оцiнку майна, майнових прав та професiйну оцiночну дiяльнiсть в Українi” вiд 12. 07. 2001 року. 8. Закон України “Про цiннi папери та фондову бiржу” вiд 18. 06. 1991 року. 9. Про внесення змiн до ст. 1 Закону України “Про цiннi папери та фондову бiржу” вiд. 05. 02. 2004 року. 10. Закон України “Про забезпечення вимог кредиторiв та реєстрацiю обтяжень” вiд 18. 11. 2003 року. 11. Закон України “Про банки i банкiвську дiяльнiсть” 07. 12. 2000 року. 12. Постанова Кабiнету мiнiстрiв України № 410 вiд 31. 03. 2004 року “Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрацiї iпотек”. 13. Постанова Кабiнету мiнiстрiв України № 422 вiд 31. 03. 2004 року “Про затвердження Порядку формування фондiв житла для тимчасового проживання”. 14. Рiшення ДКЦПФР № 363 вiд 04. 09. 2003 року. 15. Постанови НБУ №№ 498, 499 вiд 12. 11. 2003 року. 16. Подопригора, Бородовой – Гражданское право- К.: Вентури., 1996. 17. Цивiльне право України. Пiдручник пiд редакцiєю Ч. Н. Азiмова. Х.: “Право”. 2000р. 18. Мала Енциклопедiя нотарiуса. Науково-практичний журнал Асоцiацiї приватних нотарiусiв Харкiвської областi. № 2 (14) квiтень 2004р. м. Харкiв. 19. Мала Енциклопедiя нотарiуса. Науково-практичний журнал Асоцiацiї приватних нотарiусiв Харкiвської областi. № 3 (15) червень 2004р. м. Харкiв. 20. Науково-практичний журнал Української нотарiальної палати “Нотарiат”. Гол. редактор – Анатолiй Штунюк. ( № 9, вересень 2003 р.). 22. Науково-практичний журнал Української нотарiальної палати “Нотарiат”. Гол. редактор – Анатолiй Штунюк. ( № 5, травень 2004 р.). 23. Науково-практичний журнал Української нотарiальної палати “Нотарiат”. Гол. редактор – Анатолiй Штунюк. ( № 7-8, липень-серпень 2004 р.). 24. Бизнес-клуб Коми&ньюН/ 33 (393) 20 – 26 августа 2004 г. 25. Банкир. 1(7) 2004 года. 26. Бухгалтерия № 38 (609) 20 сентября 2004 года. 27. Нотарiальне оформлення цивiльно-правових документiв. За заг. ред. В. М. Черниша. К. Юрiнком Інтер 1999р. 1 Бизнес-клуб Коми&ньюН/ 33 (393) 20 – 26 августа 2004 р. 1 Бизнес-клуб Коми&ньюН/ 33 (393) 20 – 26 августа 2004 р. [2] Цивiльний кодекс України, ч. 1 ст. 181 1 Закон України “Про нотарiат” ч. 7 ст. 55 1 Цивiльний кодекс України п. 6 ст. 572