Інформацiйнi вiдносини
Реферат
«Інформацiйнi вiдносини»
ПЛАН
1. Проблеми становлення iнформацiйного суспiльства в Українi
2. Свiтова електронна мережа правових документiв global legal information network (glin)
4. Поняття i види, права i обов’язки суб’єктiв iнформацiйних вiдносин
5. Види i мета юридичної вiдповiдальностi в iнформацiйному правi
6. Перспективи розвитку загального iнформацiйного законодавства
1.
ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ
Інтенсивна iнформатизацiя бiльшостi сфер людського життя та дiяльностi є нинi одним iз найважливiших глобальних i визначальних чинникiв для подальшого соцiально-економiчного та iнтелектуально-духовного процесiв розвитку людства. Цей процес характеризується наступними рисами:
б) значно зросли можливостi збору, обробки, зберiгання, передачi iнформацiї, доступу до неї;
в) суттєво зросло i продовжує зростати значення доступу до iнформацiї для розвитку рiзних сфер людської дiяльностi;
г) спроби урядiв обмежити вiльне розповсюдження iнформацiї всерединi їхнiх країн об'єктивно призводять до гальмування розвитку таких країн;
е) безпрецедентно зросла кiлькiсть персональних та корпоративних контактiв на глобальному рiвнi, розгортаються процеси формування трансдержавних i транснацiональних спiльнот.
Цiй фазi розвитку вiдповiдає нове суспiльно-економiчне середовище - iнформацiйне суспiльство, яке формується нинi у свiтi i характеризується розвиненою iнформацiйно-комунiкацiйною iнфраструктурою та прискореним розвитком високотехнологiчних галузей економiки, рiзким збiльшенням доступу громадян до iнформацiї, освiти, культурних надбань, можливостей роботи i спiлкування, реалiзацiєю нового, бiльш високого рiвня прав i свобод громадян i, нарештi, високими темпами економiчного зростання. Зважаючи на прiоритетнiсть розвитку iнформацiйно-комунiкативної сфери у загальнолюдському поступi, 27 березня 2006 Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцiю, в якiй проголосила 17 травня Всесвiтнiм Днем iнформацiйного суспiльства.
У 2005 роцi в Декларацiї принципiв iнформацiйного суспiльства, що була прийнята на Всесвiтньої зустрiчi з питань iнформацiйного суспiльства, було закрiплення нове визначення: iнформацiйне суспiльство - це таке суспiльство, в якому кожен мiг би створювати iнформацiю i знання, мати до них доступ, користуватися i обмiнюватися ними, з тим, щоб дати окремим особам, общинам i народам можливiсть повною мiрою реалiзувати свiй потенцiал, сприяючи своєму стiйкому розвитку i пiдвищуючи якiсть свого життя.
Передовi країни нинi усiляко сприяють подальшому розвитку елементiв iнформацiйного суспiльства, у той час як проблемою решти країн тiєю чи iншою мiрою стає т. зв. "цифровий розрив" (або "iнформацiйна нерiвнiсть") - вiдставання у данiй галузi. Основна загроза цього вiдставання у сьогоднiшнiх умовах полягає у неминучому вiдсуваннi такої країни на периферiю свiтових процесiв, гальмування її розвитку i перетворення її на залежного "донора" розвинутих держав. Для України ризик реалiзацiї такого сценарiю залишається актуальним.
Формування сучасної моделi iнформацiйного суспiльства в Українi повинно стати одним з прiоритетних завдань держави, як фундаментальна передумова повноцiнної, на рiвноправних засадах, iнтеграцiї нашої держави у європейськi та загальносвiтовi процеси, збереження полiтичного суверенiтету, економiчної незалежностi, конкурентноздатностi та процвiтання, нацiональної самобутностi, гармонiйностi духовно-культурного розвитку людини та суспiльства, формування зрiлого громадянського суспiльства, правової держави та демократiї. Але нинiшнiй стан розбудови iнформацiйного суспiльства в Українi, порiвняно iз розвиненими країнами, є недостатнiм i при цьому далеко не вiдповiдає потенцiалу та ресурсам нашої держави. Оптимальним алгоритмом дiй щодо подолання "цифрової нерiвностi" для України є виважене, координоване державою, спiвробiтництво з iншими країнами, використання їхнього досвiду з опорою на розкриття та розвиток власного потенцiалу.
Формування сучасного iнформацiйного суспiльства в Українi повинно вiдбуватися за такими стратегiчними напрямками:
- Широке використання iнформацiйно-комунiкацiйних технологiй для удосконалення державного управлiння, вiдносин мiж державою i громадянами, становлення електронних форм спiлкування мiж державними органами i фiзичними та юридичними особами. Вирiшення питання iнформацiйної вiдкритостi виконавчої влади, з чим нерозривно пов'язана проблема штучного обмеження доступу суспiльства до iнформацiї (наочний приклад - надмiрне застосування спецiальних грифiв у нормативно-розпорядчий дiяльностi КМУ та указах Президента України, що суперечить ранiше задекларованим принципам).
- Пiдвищення ролi громадськостi i мас-медiа у створеннi нового iнформацiйно-комунiкацiйного середовища в країнi. Основне питання демократiї - здатнiсть держави забезпечити рiвний та всеосяжний доступ до основних громадських прав и свобод (свободи слова, зокрема) - в умовах iнформацiйного суспiльства набуває нового забарвлення. Держава повинна стати координатором дiй рiзних суб'єктiв суспiльства, сформувати таку правову i нормативну базу, що спрямує їхню дiяльнiсть в рiчище, сприятливе для розвитку суспiльства i особистостi.
- Прискорення впровадження новiтнiх ІКТ в усi сфери суспiльного життя, економiку України, дiяльнiсть органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування.
- Удосконалення законодавства з регулювання iнформацiйних вiдносин, виробництва програмного забезпечення, дiяльностi постачальникiв iнформацiї та послуг зв'язку, режиму дiяльностi систем електронної торгiвлi й оплати, реклами, публiкацiй, функцiонування глобальних комп'ютерних мереж, запобiгання поширенню шкiдливої та незаконної iнформацiї глобальними комп'ютерними мережами.
- Подолання поширеної у суспiльствi "комп'ютерофобiї", застарiлих стереотипiв сприйняття ЕОМ та сучасних засобiв комунiкацiї, забезпечення комп'ютерної грамотностi населення, насамперед шляхом створення освiтньої системи, орiєнтованої на використання нових iнформацiйно-комунiкацiйних технологiй.
- Захист iнформацiйних прав громадян, насамперед щодо доступностi iнформацiї, захисту приватної iнформацiї про особу, пiдтримку демократичних iнститутiв, удосконалення правового урегулювання питань iнтелектуальної власностi та мiнiмiзацiї ризику iнформацiйної нерiвностi.
- Створення загальнодержавних iнформацiйних систем, насамперед у сферах охорони здоров'я, освiти, науки, культури, охорони довкiлля.
2. СВІТОВА ЕЛЕКТРОННА МЕРЕЖА ПРАВОВИХ ДОКУМЕНТІВ GLOBAL LEGAL INFORMATION NETWORK (GLIN)
Окремi пiдсистеми СІАЗ «Законодавство» пiдключено до мiжнародної мережi Інтернет, що дає можливiсть користувачам в Українi та за її межами ознайомлюватись iз нормативно-правовими актами України, а також брати участь у формуваннi та використаннi свiтової електронної мережi правової iнформацiї (Global Legal Information Network), мати доступ до iнших свiтових iнформацiйних ресурсiв, здiйснювати порiвняльний аналiз нормативних актiв України з нормативними актами iнших країн, використовувати їх досвiд, гармонiзувати нормативно-правову базу з мiжнародним правом.
Свiтова правова iнформацiйна мережа (Global Legal Information Network (GLIN)) забезпечує електронний доступ до авторизованих законiв країн — членiв асоцiацiї GLIN.
На сучасному етапi розвитку українського суспiльства законотворча правозастосовна дiяльнiсть не може розвиватись iзольовано, не використовуючи теоретичних та практичних здобуткiв свiтової системи правової iнформацiї. Це зумовлюється практичною потребою швидкого доступу до законодавства країн свiту, що вже сьогоднi значною мiрою забезпечується стрiмким розвитком електронних засобiв телекомунiкацiй.
Державнi й недержавнi структури отримують велику користь вiд усе ширшого використання глобальних електронних мереж, що у свою чергу створює потребу володiння якомога бiльшою iнформацiєю один про одного з тим, щоб рiшення про взаємовiдносини приймалися на основi повної iнформацiї.
Українськi дослiдники в галузi права часто вже не можуть спиратися у своїх дослiдженнях тiльки на вiтчизняне законодавство. Сьогоднi не викликає подиву потреба знати нормативнi акти iнших країн для вирiшення окремого питання
Створення у 1976 р. Мiжнародної правової бази даних у Правничiй бiблiотецi Конгресу США було чiтко вмотивоване бажанням задовольнити такi потреби. Як виявилося, ця база виправдала себе як простий та ефективний засiб швидкого i точного доступу до складових правового середовища рiзних країн i з часом видозмiнилась у Свiтову електронну мережу правової iнформацiї (GLIN).
•достовiрностi джерел;
•багатонацiональної орiєнтацiї.
Принцип достовiрностi джерел вимагає, щоб iндекс мiстив тiльки записи, що належать до законодавчих документiв з офiцiйного джерела: конкретно до офiцiйного нацiонального журналу iз законодавства кожної країни.
тими, хто має малий досвiд або зовсiм його не має в роботi з доступу до автоматизованих баз даних, i є зрозумiлою для осiб з рiзних культурних та освiтнiх середовищ.
Проект GLIN у своїй основi реалiзує такi завдання.
· Зменшення витрат часу на отримання юридичних документiв для створення резюме шляхом збiльшення кiлькостi нацiональних робочих станцiй для комп’ютерного опрацювання юридичних документiв, передачi та отримання їх.
· Об’єднання резюме та iндексуючих термiнiв нацiональною, а також англiйською мовами для створення доступу до iнформацiї обома мовами.
· Розширення наявних пошукових можливостей до пошукової функцiї «слово в текстi» щодо вже чинних юридичних документiв, а не тiльки iндексованих резюме.
Згiдно з технiчною iдеологiєю та технологiєю виконаних робiт, прийнятою у GLIN, Секретарiат Верховної Ради України здiйснив аналiтико-синтетичне опрацювання iнформацiйних бюлетенiв «Вiдомостi Верховної Ради України»; з використанням тезауруса GLIN готуються англiйською мовою реферати законiв України та постанов Верховної Ради України, якi у виглядi архiву разом зi сканованими повними текстами цих документiв надсилаються мережею Інтернет до Бiблiотеки Конгресу США. Триває робота з пiдготовки нових термiнiв до тезауруса GLIN, пропозицiї щодо яких надсилаються до Правничої бiблiотеки Конгресу США.
Функцiонування iнформацiйної системи GLIN у Верховнiй Радi України розглядається як важлива складова iнформацiйно-аналiтичного забезпечення законодавчої та правозастосовної дiяльностi, розширення iнформацiйного забезпечення парламенту України, реалiзацiї мiжпарламентських iнформацiйних обмiнiв, гармонiзацiї законодавства України з мiжнародним законодавством.
3. АСПЕКТИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ
Визначивши змiст та сутнiсть категорiї «культура», поєднаємо (генеруємо) її з категорiєю «iнформацiя». З’ясуємо, якi формулювання може мати термiн «iнформацiйна культура». Проведений аналiз рiзних наукових i популярних джерел дав змогу зробити такi узагальнення. Інформацiйна культура (вiд лат. cultura — освiта, розвиток та informatio — роз’яснення) — це:
1)множина досягнень певного людського суспiльства (групи людей, нацiї, народу, суспiльства, держави, мiжнародного спiвтовариства) у сферi iнформацiйних вiдносин (у тому числi мистецтва, науки, технiки тощо);
2)вiдповiдний рiвень розвитку iнформацiйних вiдносин на певний момент часу, у просторi, колi осiб, що визначається порiвняно з попереднiми показниками iнформацiйної культури;
3)множина практичних, матерiальних i духовних надбань суспiльства, якi вiдображають iсторично досягнутий рiвень розвитку суспiльства i людини у сферi iнформацiйних вiдносин та втiлюються в результатах iнформацiйної дiяльностi. У вужчому розумiннi, iнформацiйна культура — це сфера духовного життя суспiльства, що охоплює на самперед систему виховання, освiти, наукової та мистецької творчостi, у контекстi iнформацiйних вiдносин, а також установи й органiзацiї, що забезпечують функцiонування їх (школи, вищi навчальнi заклади, клуби, музеї, театри, творчi спiлки, товариства тощо);
5)метод формування визначеного в iдеалi рiвня iнформацiйних вiдносин;
6)множина умов, якi забезпечують високий рiвень, продуктивнiсть, безпеку iнформацiйних правовiдносин;
7)рiвень фахової пiдготовки працiвникiв (працiвника) у сферi iнформацiйних правовiдносин та особистої органiзованостi їх:
8)рiвень вiдповiдностi норм, встановлених у суспiльствi, нормам iнформацiйних правовiдносин;
9)галузь загальної культури (як науки), що вивчає проблеми унормування суспiльних iнформацiйних вiдносин;
10)множина духовних цiнностей у сферi iнформацiйних вiдносин, створених людством протягом його iсторiї;
11)рiвень, ступiнь досконалостi певної галузi розумовоїдiяльностi.
аспектiв, сформульованих за результатами аналiтико-синтетичних дослiджень
4. ПОНЯТТЯ І ВИДИ, ПРАВА Й ОБОВ'ЯЗКИ СУБ'ЄКТІВ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН
Стаття 7 Закону України “Про iнформацiю” визначає, що суб'єктами iнформацiйних вiдносин є: громадяни України; юридичнi особи; держава. Суб'єктами iнформацiйних вiдносин вiдповiдно до цього Закону можуть бути також iншi держави, їх громадяни та юридичнi особи, мiжнароднi органiзацiї та особи без громадянства.
В якостi iндивiдуальних суб’єктiв iнформацiйних вiдносин виступають такi фiзичнi особи як громадяни України, iноземнi громадяни, особи без громадянства. Іншими словами практично всi люди. Крiм того окремi видовi нормативно-правовi акти називають iндивiдуальних суб’єктiв iнформацiйних вiдносин за сферами правового регулювання. Наприклад у сферi дiяльностi засобiв масової iнформацiї це редактори, оператори журналiсти. Тут використовується фаховий критерiй. В сферi правового регулювання статистичною дiяльнiстю встановлюються такi назви iндивiдуальних та колективних суб’єктiв як респонденти, замовники статистичної iнформацiї. В сферi регулювання вiдносин щодо обороту iнформацiї в автоматизованих системах нормативно визначається iснування, операторiв, користувачiв iнформацiйних систем. Окремими нормативно-правовими актами визначаються й iншi види iндивiдуальних суб’єктiв, якi утворюють загальну категорiю фiзичнi особи.
В якостi колективних суб’єктiв iнформацiйно-правових вiдносин, юридичних осiб виступають наприклад, засоби масової iнформацiї, органи держави, провайдери iнформацiйних автоматизованих мереж, статистичнi установи, архiвнi установи, органи мiсцевого самоврядування та iншi структури рiзної форми власностi.
Держава, особливо в мiжнародно-правових стосунках виступає в якостi спецiального суб’єкту iнформацiйно-правових вiдносин, що визначається завдяки поширеним iнформацiйно-правовим можливостям у стосунках з iншими державами. Зокрема це може проявлятись у формi офiцiйних дипломатичних звернень та запитiв.
Питаннями, що близько стосуються означеної проблематики в своїх наукових юридичних дослiдженнях i навчально-методичних виданнях стосовно iнформацiйного права опiкувались такi сучаснi вiдомi українськi та росiйськi науковцi-юристи як Арiстова І. В., Батурiн Ю. М., Венгеров О. Б., Гавловський В. Д., Денiсова О. С., Копилов В. А., Легеза Ю. О., Орлов П.І., Письменицький А. А., Скакун О. Ф., Тихомiров Ю. П., Цимбалюк В. С. та iншi. Тому розкриття проблеми розумiння специфiчностi ознак деяких видiв суб’єктiв правових вiдносин, в контекстi удосконалення їх класифiкацiї та стосовно такого рiзновиду самих правовiдносин як iнформацiйнi правовiдносини не можуть не враховувати певнi методологiчнi опрацювання означених спецiалiстiв.
Юридичний змiст iнформацiйно-правових вiдносин утворюють права i обов’язки сторiн у цих вiдносинах, що встановлюються вiдповiдними нормативно-правовими актами.
Яскравою iлюстрацiєю широти прав, що закрiплюються за учасниками iнформацiйних правовiдносин є положення вiдповiдного роздiлу Закону України „Про iнформацiю”.
Права учасникiв iнформацiйних вiдносин.
Кожний учасник iнформацiйних вiдносин для забезпечення його прав, свобод i законних iнтересiв має право на одержання iнформацiї про:
- дiяльнiсть органiв державної влади;
- дiяльнiсть народних депутатiв;
- дiяльнiсть органiв мiсцевого i регiонального самоврядування та мiсцевої адмiнiстрацiї;
Учасники iнформацiйних вiдносин зобов'язанi:
- поважати iнформацiйнi права iнших суб'єктiв;
- використовувати iнформацiю згiдно з законом або договором (угодою);
- забезпечувати додержання принципiв iнформацiйних вiдносин, передбачених Законом України „Про iнформацiю”;
- забезпечувати доступ до iнформацiї усiм споживачам на умовах, передбачених законом або угодою;
- зберiгати її в належному станi протягом встановленого термiну i надавати iншим громадянам, юридичним особам або державним органам у передбаченому законом порядку;
- компенсувати шкоду, заподiяну при порушеннi законодавства про iнформацiю. (Ст.. 44 )
Так вiдповiдно до Закону України „Про видавничу справу” встановлюються наступнi права та обов'язки видавця:
основi законiв України «Про авторське право i сумiжнi права», «Про охорону прав на винаходи i кориснi моделi», «Про охорону прав на промисловi зразки», «Про охорону прав на знаки для товарiв i послуг», iнших законiв України.
З урахуванням специфiки видавничої дiяльностi видавець має право:
формувати власну видавничу програму, визначати масштаби i тематичну спрямованiсть своєї дiяльностi;
використовувати випущену за власною тематичною програмою видавничу продукцiю для забезпечення статутної дiяльностi, розповсюджувати самостiйно видавничу продукцiю або користуватися послугами iншого розповсюджувача;
набувати не виключних або виключних майнових прав на них;
приймати вiд юридичних i фiзичних осiб замовлення на пiдготовку i випуск у свiт видань, надавати їм редакцiйно-видавничi та iншi послуги вiдповiдно до профiлю своєї дiяльностi;
здiйснювати купiвлю-продаж видавничої продукцiї з метою отримання прибутку, надавати послуги суб'єктам пiдприємницької дiяльностi у роздрiбнiй i оптовiй торгiвлi;
брати участь у роботi мiжнародних органiзацiй видавцiв, представляти свою видавничу продукцiю на нацiональних i мiжнародних конкурсах, виставках, ярмарках.
здiйснювати свою дiяльнiсть вiдповiдно до законодавства України, поважати права iнших суб'єктiв видавничої та господарської дiяльностi;
й культури всiх народiв;
дотримувати норм авторського та патентного права, вимог державних i мiждержавних стандартiв, iнших нормативно-правових актiв, що регламентують видавничу справу;
контролювати своєчасне розсилання виготовлювачем обов'язкових безплатних i платних примiрникiв видань;
вiдшкодовувати збитки, заподiянi внаслiдок порушення законодавства. (Стаття 20. Закону України „Про видавничу справу” //Вiдомостi Верховної Ради України, 1997, № 32, ст. 206)
Вiдповiднi структури прав i обов’язкiв формуються у видовому iнформацiйному законодавствi України i стосовно iнших суб’єктiв iнформацiйних правових вiдносин.
5
.
ВИДИ І МЕТА ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРАВІ
За вищенаведеними прикладами можна зробити висновки про те, що iнформацiйне право набуває вiд цiлого комплексу iнших галузей певнi правовi iнститути, в тому числi й iнститут iнформацiйно-правової вiдповiдальностi, що формується з норм, якi розташованi в адмiнiстративному, цивiльному, кримiнальному правi та в самому iнформацiйному правi i вiдповiдно iнформацiйному законодавствi. З одного боку це дає додаткових пiдстав вiдносити iнформацiйне право до комплексної галузi права. З другого – це пiдтверджує неможливiсть розiрвання тiсних взаємозв’язкiв мiж рiзними галузями права i законодавства. Головна мета iнформацiйно-правової юридичної вiдповiдальностi – максимальний захист та вiдновлення порушеного права на iнформацiю суб’єктiв iнформацiйно-правових вiдносин.
Можна також визначити суто галузевий рiзновид iнформацiйно-правової вiдповiдальностi Так спираючись на положення нацiонального законодавства, що стосується певних форм акредитацiї представникiв ЗМІ в органах державної влади i органах мiсцевого самоврядування[1]
, сформована практика позбавлення акредитацiї таких представникiв рiшенням вiдповiдних керiвникiв таких владних структур.
Законом встановлюється, що порядок допуску журналiстiв i технiчних працiвникiв до примiщення органу державної влади чи органу мiсцевого самоврядування, доступу до iнформацiї та їх документiв i технiчних засобiв здiйснюється з урахуванням загального режиму (регламенту) роботи цього органу, умов i можливостей, якi вiн має реально. Про цей порядок заздалегiдь повiдомляється акредитованим журналiстам i технiчним працiвникам; їм видається посвiдчення (перепустка) на право входу у примiщення органу державної влади чи органу мiсцевого самоврядування. У разi порушення цього порядку акредитованим журналiстом або технiчним працiвником засобу масової iнформацiї їх акредитацiя може бути припинена за рiшенням органу державної влади чи органу мiсцевого самоврядування, при якому вони акредитованi. Письмове повiдомлення iз зазначенням пiдстав припинення акредитацiї вручається журналiсту чи технiчному працiвнику засобу масової iнформацiї i таке ж повiдомлення одночасно надсилається до засобу масової iнформацiї, в якому вони працюють. Журналiст, технiчний працiвник, редакцiя засобу масової iнформацiї, який вони представляють, можуть оскаржити це рiшення органу державної влади чи органу мiсцевого самоврядування в судовому порядку. Втiм, слiд зазначити, що право визначати факт порушення означених правил органи державної влади, де акредитуються спiвробiтники ЗМІ, оставляють за собою. Це певною мiрою можна характеризувати як перетягування владних структур на себе функцiй, що не завжди є для них природними.
певних обмежень в iнформацiйних правах i свободах.
Водночас така характеристика i розумiння iнформацiйно-правової вiдповiдальностi дає пiдстави вважати, що основною метою такого виду вiдповiдальностi виступає забезпечення бiльшої повноти реалiзацiї iнформацiйних прав i свобод iншим суб’єктам iнформацiйних правовiдносин.
потенцiалу, достатнього для стiйкого й безпечного розвитку українського суспiльства; забезпечення оперативного доступу до наявних iнформацiйних ресурсiв та їхнє включення в iнформацiйний простiр України за умов доступностi до них на законнiй пiдставi органiв державної влади, господарюючих суб'єктiв i громадян; подолання iнформацiйного монополiзму управлiнських i комерцiйних структур на вiдкритi iнформацiйнi ресурси — перехiд вiд презумпцiї закритостi iнформацiї до презумпцiї вiдкритостi iнформацiї; пiдвищення рiвня узгодженостi рiшень, що приймаються органами державної влади, регiональними (обласними) органами влади й органами мiсцевого самоврядування; надання можливостi громадянам i громадським органiзацiям на законних пiдставах здiйснювати контроль за дiяльнiстю органiв державної влади й органiв мiсцевого самоврядування; пiдвищення рiвня правосвiдомостi, дiлової й суспiльної активностi громадян шляхом надання їм вiльного доступу до правових i нормативних документiв, якi визначають їхнi права й обов'язки, а також рiвної можливостi користуватися вiдкритою науково-технiчною, соцiально-економiчною, суспiльно-полiтичною iнформацiєю, iнформацiйними фондами сфер освiти, культури i т. iн.; побудова iнформацiйного суспiльства в Українi та її входження у свiтове iнформацiйне спiвтовариство за умов забезпечення захисту всiх елементiв нацiонального iнформацiйного простору, прав i свобод суб'єктiв України, що дiють у ньому, як важливому чинниковi збереження iнформацiйного суверенiтету України.
Нацiональний iнформацiйний простiр (НІП) є важливою ознакою суверенної й незалежної держави, яка дбає його про формування й розвиток на всiй територiї України на основi єдиних принципiв i за загальними правилами з додержанням балансу iнтересiв особи, суспiльства, держави. Тому на рiвнi законодавчого акту НІП слiд розглядати як сукупнiсть нацiональних iнформацiйних ресурсiв та iнформацiйної iнфраструктури, якi дозволяють на основi єдиних принципiв i загальних правил забезпечувати iнформацiйну взаємодiю громадян, суспiльства, держави з їх рiвним правом доступу до вiдкритих iнформацiйних ресурсiв та максимально повним задоволенням iнформацiйних потреб суб'єктiв держави на всiй її територiї з додержанням балансу iнтересiв на входження у свiтовий iнформацiйний простiр та забезпечення iнформацiйної безпеки вiдповiдно до Конституцiї України та мiжнародних правових норм.
Подальше зволiкання з правовим визначенням понять «iнформацiйний суверенiтет України», «iнформацiйний простiр України», «iнформацiйна безпека України», «правовий режим iнформацiї», «принципи мiжнародного iнформацiйного спiвробiтництва», «iнформацiй-простiр держави» не сприяє подоланню розбiжностей у розумiннi рiзними полiтичними силами напрямiв державної дiяльностi щодо його забезпечення та наближає Україну до критичної межi, за якою втрата iнформацiйного суверенiтету, неможливiсть захистити нацiональнi iнформацiйнi ресурси, власну iнформацiйну iнфраструктуру i суспiльство вiд негативних iнформацiйних впливiв як важливих складових нацiональної безпеки держави.
Використана лiтература
2. Кормич Б. А. Інформацiйна безпека: органiзацiйно-правовi основи: Навч. посiбник. – К.: Кондор, 2004. – 384 с.
4. Марущак А.І. Інформацiйне право: Доступ до iнформацiї: Навчальний посiбник. – К.: КНТ, 2007, - 532 с.
5. Брижко В, Цимбалюк В., Швець М., Коваль М. , Бабанов Ю. Е – майбутнє та iнформацiйне право / За ред.. д. е. н., М. Швеця // 2-е вид., доп. – К.; НДЦПІ АПрН України. – 2006 р. – 234 с. // www bоd.kiev.ua
6. Інформацiйне право та правова iнформатика у сферi захисту персональних даних / Авт. кол – в: В. Брижко, В. Цимбалюк, М. Щвець: Монографiя / За ред.. д. е. н. М. Швеця. – К.: НДЦПІ АПрН України, 2005 р. – 334 с.
| 
