Інформаційний ринок та "інтелектуальне піратство"

"iнтелектуальне пiратство" Мiнiстерство освiти i науки України Бiлоцеркiвський факультет менеджменту та бiзнесу на тему: Інформацiйний ринок та «iнтелектуальне пiратство» Виконала студентка 3-го курсу групи ДМ-206 Киришун І. М. 2009 Змiст Вступ Роздiл 1. Інформацiйний ринок i пiратство 1. 1 Розвиток iнформацiйного ринку в сучасному свiтi 1. 3 Висновки до першого роздiлу Роздiл 2. Проблема iнтелектуального пiратства в свiтовому масштабi та в українському контекстi 2. 2 Видавниче пiратство мережi Інтернет 2. 3 Загальний соцiальний портрет суб’єктiв iнтелектуального пiратства Роздiл 3. Правовий аспект боротьби з iнтелектуальним пiратством на Українi 3. 1 Здобутки у боротьбi з iнтелектуальним пiратством 3. 2 Спiльна дiяльнiсть свiтових органiзацiй у боротьбi з iнтелектуальним пiратством Висновки до третього роздiлу Висновки Список використаних джерел Вступ Актуальнiсть теми дослiдження. В наш час iнформацiя перетворюється на найдорожчий ресурс. Оперативне отримання iнформацiї дає перевагу над конкурентами, якi її не мають, конфiденцiйна iнформацiя про унiкальну технологiю може зашкодити, якщо про неї дiзнаються конкуренти i скопiюють її, уникнувши витрат на дослiдження. Як вiдомо, авторське право належить до основних прав людини. Це сукупнiсть правових норм цивiльного законодавства країн, що регулюють вiдношення в частинi створення i використання творiв науки, лiтератури, мистецтва, тобто тi особистi немайновi та майновi права, якi належать особам, що створюють твiр лiтератури, науки й мистецтва. Авторсько-правова охорона є важливим засобом винагороди творчих зусиль авторiв i тим самим сприяє створенню, збагаченню та розповсюдженню культурної спадщини нацiї. Проблеми охорони iнтелектуальної власностi та боротьби з iнтелектуальним пiратством сьогоднi вийшли у свiтi на перший план i стали вже не просто юридичними або комерцiйними питаннями. Унаслiдок всеосяжної iнтелектуалiзацiї сучасної свiтової економiки вони дедалi бiльше стають полiтичною проблемою, пов’язаною з економiчною безпекою та вимагають стратегiчних пiдходiв до їх вирiшення. Мета дослiдження: окреслити проблему «iнтелектуального пiратства» у свiтi загалом та на Українi зокрема, визначити правову площину цього явища. Об’єктом дослiдження став iнформацiйний ринок, сфери iнтелектуальної та iнформацiйної власностi як результат людської дiяльностi. Предметом дослiдження стали змiст та методи iнтелектуального пiратства, як явища, загальний соцiальний портрет суб’єктiв iнтелектуального пiратства, та специфiка створення методiв боротьби за захист iнтелектуальної спадщини нацiї. Завдання: визначити змiст та методи «iнтелектуального пiратства»; визначити види «iнтелектуального пiратства» визначити соцiальний портрет суб’єктiв «iнтелектуального пiратства»; вказати на необхiднiсть спiльної дiяльностi свiтових органiзацiй та споживачiв в боротьбi за право iнтелектуальної власностi; висвiтлити юридичну площину вирiшення проблеми пiратства на Українi; окреслити здобутки свiтової спiльноти у боротьбi з «iнтелектуальним пiратством». Ключовi слова: «iнтелектуальне пiратство», контрафактнi товари, контент, iнформацiйний ринок, iнтелектуальна власнiсть, захист iнформацiї. Структура курсової роботи. Робота складається з вступу, трьох роздiлiв, якi мають свої пiдроздiли, висновкiв до кожного роздiлу, загальних висновкiв, списку використаних джерел та компакт-диску (з текстом курсової роботи). У вступi обґрунтовано актуальнiсть теми, визначено об’єкт, предмет, сформульовано мету, завдання i методи дослiдження. У першому роздiлi розкривається поняття iнформацiйного ринку та змiсту поняття «iнтелектуальне пiратство». У другому роздiлi висвiтлюється проблема «iнтелектуального пiратства» у свiтовому масштабi та українському контекстi, видавничого пiратства мережi Інтернет, розкривається загальний портрет суб’єктiв «iнтелектуального пiратства. У третьому роздiлi розглядається правовий аспект боротьби з «iнтелектуальним пiратством» визначаються здобутки правоохоронних та контролюючих органiзацiй в цьому напрямку, вказується на необхiднiсть об’єднання зусиль свiтової спiльноти у боротьбi проти пiратського використання iнтелектуальних надбань, висвiтлити юридична площина вирiшення цiєї проблеми. Інформацiйний ринок за оборотом i темпами зростання в бiльшостi розвинутих країн далеко випереджає ринок матерiальних продуктiв та послуг. Інформацiйний ринок представляє собою сферу товарного обмiну, де виникають i реалiзуються вiдносини, пов'язанi з процесом купiвлi-продажу, i має мiсце конкретна дiяльнiсть по органiзацiї руху iнформацiйних продуктiв вiд виробникiв до споживачiв. були iнформацiйнi служби наукових, професiйних та державних установ, якi працювали на некомерцiйнiй основi, а головними iнформацiйними продуктами на ринку були реферативнi видання, iнформацiйнi бюлетенi, бiблiотечнi каталоги, якi розповсюджувалися за передплатою. У 80-тi роки з’явились новi споживачi - представники дiлового свiту, якi мали високу купiвельну спроможнiсть i пiдвищенi вимоги до аналiтичної iнформацiї, яку вже не треба було обробляти. В наш час до 80% продажу iнформацiйних товарiв припадає на бiзнесовий свiт - маркетинговi служби промислових фiрм i фiнансових установ [6]. Продуктивний аналiз iнформацiйного ринку дозволяє подiлити його на такi складовi частини: бюро по обмiну житла, послуги фонду зайнятостi, розклад руху транспорту, повiдомлення про комунальний сервiс тощо); ринок програмних засобiв; ринок проектних i науково-дослiдних робiт; ринок iнформацiйних апаратних засобiв; ринок маркетингових та консалтингових послуг; ринок Internet-послуг; ринок працi в iнформацiйнiй галузi [8]. Географiчна структура свiтового iнформацiйного ринку включає в себе регiональнi ринки: європейський - медiа-послуги, телекомунiкацiї, приладобудування, послуги реклами, зв’язки з громадськiстю, лобiювання, послуги кредитно-довiдкового бюро, послуги iнформацiйної безпеки, електронна комерцiя, послуги мережi Інтернет, послуги електронного врядування, розважальний бiзнес; пiвнiчноамериканський - усi продукти i послуги як на свiтовому ринку; ринок СНД - має особливостi, оскiльки всi пострадянськi країни рiзнi позицiї зайняли на свiтовому ринку. Імпортується - всi послуги iнформацiйно-комунiкацiйних технологiй, виробляється приладобудування, телевiзори, комп’ютери, медiа-продукти [9]. високих технологiй, та їх застосування у свiтовiй торгiвлi. Свiтовий ринок iнформацiйних продуктiв та послуг характеризується асиметричнiстю щодо представлення регiонiв i країн на цьому ринку. Найбiльший попит мають ІКТ, комплекснi технологiї, продаж ноу-хау, бiо-технологiї. 1. 2 Інтелектуальне пiратство та його змiст Останнiм часом однiєю з найбiльших мiжнародних проблем України є так зване “iнтелектуальне пiратство” – масове використання (а почасти i виробництво) контрафактних творiв, зокрема - комп’ютерних програм. Ця проблема породжує масу похiдних. З одного боку це – мiжнароднi претензiї до України на дипломатичному рiвнi, санкцiї по експорту української продукцiї до країн Європейського Спiвтовариства та до iнших регiонiв. З iншого - необхiднiсть силових дiй (перевiрки, конфiскацiї, штрафи) щодо власного бiзнесу i перш за все - державної сфери, де, згiдно даних статистики, кiлькiсть не лiцензованих комп’ютерних програм сягає за 90 вiдсоткiв. Пiратство - дiї спрямованi на протиправне використання об'єктiв права iнтелектуальної власностi, що належать iншим особам, умисно вчиненi особою, яка розумiє протизаконний характер цих дiй, з метою отримання матерiальної вигоди. Термiн пiратство був вперше використаний у 1879 роцi англiйським поетом Лордом Альфредом Теннiсоном у передмовi до його поеми «Історiя кохання», де Лорд Теннiсон скаржився на розповсюдженi випадки незаконного використання окремих фрагментiв його твору. Приблизно в той самий час цей термiн знайшов своє закрiплення в офiцiйних документах. Розглянемо види пiратства. музичних композицiй з використанням комп'ютерної мережi. Історично, одна з перших форм комп’ютерного пiратства. Набула особливого поширення iз початком промислового виробництва аудiокасет. У колишньому СРСР пiратськi аудiокасети вiдрiзнялися низькою якiстю звуку, через що не набули досить великого поширення. У мережi Інтернет обмiн музичними композицiями став дiйсно поширеним завдяки розвитку P2P-технологiй. Існує велика кiлькiсть рiзноманiтних пiрингових мереж, що утримують мiльйони користувачiв та террабайти музичних композицiй [4]. у магазинах, або з рук), так i без (розповсюдження копiй фiльмiв через локальнi комп'ютернi мережi або iнтернет, обмiн дисками iз друзями). Комерцiйна продукцiя такого роду вiдрiзняється тим, що вона може з'явитися ще до офiцiйного виходу фiльму у прокат (вiдомi випадки, коли у продажу з'являлись недоробленi робочi версiї фiльмiв, вкраденi у знiмального гурту). Якiсть запису може досить вагомо поступатися лiцензiйному, бо «пiрати», керуючись бажанням якнайскорiше випустити фiльм у продаж, випускають його «екранну» копiю, що знята камерою прямо у залi кiнотеатру. Зрозумiло, що якiсть такої копiї набагато нижча за якiсть лiцензiйної. Існує багато джерел, звiдки пiрати беруть копiї фiльмiв. Найголовнiшi з них: Камрiп (CAMRip) - таку версiю знiмають на звичайну, найчастiше аматорську вiдеокамеру безпосередньо пiд час перегляду фiльму в кiнотеатрi. Певна рiч, якiсть такого вiдео дуже погана, та й звук виходить дуже спотворений. Телесiнк (TS, TeleSync) - цей метод дуже подiбний до кампрiпу, але тут уже до справи пiдключаються працiвники кiнотеатрiв, найчастiше люди, якi сидять в будцi оператора показу. Камеру встановлюють на триногу бiля вiкна, а дроти звуку вставляють безпосередньо в аудiо-вихiд проектора. В результатi - особливо, якщо використовували професiйну камеру - виходить якiснiша, нiж камрiп копiя фiльму. Звук же, так як його записували не через мiкрофон, майже не вiдрiзняється вiд лiцензiйної копiї. ТВ-рiп (TV-rip) - такий варiант копiї беруть безпосередньо з телевiзора. В даному випадку можна скопiювати тiльки тi фiльми, якi вийшли в телепрокат. Копiю найчастiше роблять за допомогою побутового вiдео або DVD магнiтофона, зрiдка з допомогою ТВ-тюнера. Якiсть напряму залежить вiд якостi вiдцифрування та рiвня початкового сигналу. Часто пiрати навiть не вирiзають рекламу та значок каналу. до показу. Часто вмiст таких копiй не збiгається з лiцензiйною. випадку з телесiнком передається напряму. Виходить зображення, яке майже не вiдрiзнити вiд DVD-рiпу. Скрiнер (DVD-Screener) - зазвичай, перед показом фiльмiв в кiножурнали висилається спецiальна копiя фiльму, щоб кiножурналiсти могли написати про них статтi. Деякi журналiсти, якi хочуть заробити, передають цi копiї пiратам. Якiсть виходить непоганою, але є багато вставок, якi попереджують, що цей фiльм не для масового перегляду. Інколи, кiнокомпанiї навмисно роблять деякi частини фiльму чорно-бiлим кольором. Пiратство програмного забезпечення. Нелегальне копiювання та розповсюдження програмних продуктiв на дисках та через комп'ютернi мережi, що включає також зняття (нейтралiзацiю) рiзноманiтних програмних систем захисту. Для цього iснує спецiальний клас програмного забезпечення - так званi англ. «cracks» (укр. краки) - тобто спецiальнi патчi, готовi серiйнi номери або їх генератори для продукту, котрi знiмають з нього обмеження, пов'язанi з вбудованим захистом вiд нелегального використання. Окрiм цього iснують допомiжнi програми для полегшення процесу зламу – «налагоджуванi», «дизасемблери», редактори PE-заголовка, редактори ресурсiв, «розпакувальники» i так далi. Інодi пiратство таємничо заохочуються власником авторських прав. Це є рiзновидом недобросовiсної конкуренцiї. Пiратство комп'ютерних iгор. Нелегальне поширення комп'ютерних iгор має свою специфiку - зазвичай в iграх застосовують специфiчнi види захисту, з прив'язуванням копiї гри до носiя (CD або DVD диску). Для здолання обмежень використовуються як зламанi версiї файлiв, так i спецiальнi «емулятори» зчитувачiв CD або DVD дискiв. Часто пiрати виконують локалiзацiю гри (зазвичай неякiсно, тiльки субтитри, без озвучування), тодi як офiцiйна локалiзацiя ще не з'явилась, або взагалi ще не вийшла на територiї конкретної країни. Також iснує практика випуску пiратських збiрок, тобто запис на один носiй кiлькох iгор, що не є розрахованими на це. Часто у цих випадках вирiзаються не життєво важливi частини гри, наприклад вiдео ролики та озвучування персонажiв. У сферi сучасних iгрових приставок iснує так звана практика «чiповки» (англ. chip - мiкросхема, чiп) - тобто пiрати модифiкують схему приставки таким чином, що вона набуває можливостi виконувати пiратськi копiї iгор [4]. та видавництвами як пiратство. Не дивлячись на те, що Інтернет бiблiотеки зазвичай йдуть назустрiч автору, та прибирають твори з вiдкритого доступу за їхнiм проханням, у деяких випадках все ж таки доходить до судових позовiв. Спiввiдношення пiратства та плагiату. Попри те, що i пiратство, i плагiат є прикладами протиправного використання об'єктiв iнтелектуальної власностi, мета цих двох порушень є рiзною. У випадку пiратства порушник в першу чергу має на метi отримання матерiальної вигоди, мета створення у свiдомостi споживача зв'язку мiж порушником та об'єктом iнтелектуальної власностi або зовсiм вiдсутня, або є вторинною. Дуже часто порушник може навiть запобiгати iдентифiкацiї через страх понести вiдповiдальнiсть за свої дiї. У випадку iз плагiатом порушник в першу чергу має на метi створення у свiдомостi споживача зв'язку мiж ним та об'єктом iнтелектуальної власностi, права на який порушуються. Вiн бажає аби споживачi iдентифiкували його. Мета отримання матерiальної вигоди у цьому випадку може бути присутньою але вона є другорядною адже порушник бажає отримати цю вигоду саме завдяки тому, що його iдентифiкують iз незаконно використаним об'єктом iнтелектуальної власностi [8]. iнтелектуальної власностi (IIPA - International Intellectual Property Alliance, www.iipa.com) - впливової мiжнародної органiзацiї, яка здiйснює постiйний монiторинг стану захисту iнтелектуальної власностi в рiзних країнах свiту, то багато хто з подивом прочитає в виконавчих резюме цього альянсу: Україна вже другий рiк поспiль є найпершою країною з пiратства (PFC - Priority Foreign Country). Така оцiнка призвела до анулювання одностороннiх митних привiлеїв (Generalized System of Preferences) для всiх українських товарiв, що ранiше безмитно ввозилися на територiю США, та введення США спецiальних торговельних санкцiй проти України. У вiдповiдь на занепокоєнiсть європейської та свiтової спiльноти українською державною пропагандою дуже гостро ставиться питання пiдробки об’єктiв авторського права. Пiратство для України є не лише додатковою пiдставою для згадок про нашу державу у пресi цивiлiзованого свiту, але й одним iз гальм для iнтеграцiї до свiтових глобальних об’єднань. Роздiл 2. Проблема iнтелектуального пiратства в свiтовому масштабi та в українському контекстi 2. 1 Розповсюдження iнтелектуального пiратства в свiтi Називаючи пiратством використання iнтелектуальної власностi iншої особи без її дозволу, розглянемо як вiдбувалось розповсюдження iнтелектуального пiратства в свiтi. своїм патентам винахiдники кiно. Томас Едiсон заснував вiдому тогочасну монополiю – Motion Pictures Patents Company (MPCC), яка i займалась створенням власних кiнофiльмiв та, одночасно, наглядом за дотриманням своїх прав винахiдникiв. Вiдомо, що у 1909 р. для всiх компанiй було встановлено «дедлайн» для придбання лiцензiї. Порушники закону, суб’єкти, що не мали вiдповiдної лiцензiї (вони називали себе самостiйники), розпочали протести проти монополiзацiї кiноринку. Цей рух ввiбрав у свої ряди продюсерiв та власникiв кiнотеатрiв, що незаконно використовували обладнання та iмпортну кiноплiвку для зйомок власного кiно та створення андеграундного ринку. Поява п’ятицентових кiнотеатрiв (кiнотеатри, в яких показували «незаконне» кiно називались nickelodeons - кiнотеатр, вхiд до якого коштував п’ять центiв), призвела до того, що МРСС вирiшує створити окрему структурну одиницю, яка б займалась виключно припиненням незаконного розповсюдження. Установа, що отримала назву General Film Company, почала боротьбу у свiй особливий спосiб – випадково обвалювались будинки кiнотеатрiв, помирали власники, нелiцензiйне обладнання просто вилучалось, завдяки чому припинялись незаконнi покази кiнофiльмiв у кiнотеатрах. Поступово було практично монополiзовано всю сферу розповсюдження кiно. Єдиною непереможеною залишилась вiдома сьогоднi кiнокомпанiя на чолi iз самостiйником Вiльямом Фоксом (William Fox) [6]. Звичайно, з часом законодавчi обмеження потрапили i на Захiд. Але оскiльки тогочасне патентне право надавало охорону винаходу лише протягом 17 рокiв, цi патенти втратили чиннiсть. Звукозапис. На той час, коли Томас Едiсон винайшов фонограф, а Анрi Форно – пiанолу, закон надавав композитору право регулювати випуск копiй своїх творiв а також ексклюзивне право на публiчне виконання свого твору. Іншими словами, якщо суб’єкт хотiв мати примiрник пiснi, вiн мав заплатити автору винагороду за отримання партитури, якщо вiн хотiв виконати пiсню публiчно, то мав би вдруге заплатити автору винагороду. Але якщо вiн хотiв записати пiсню за допомогою Едiсонiвського фонографу? В цьому випадку закон був спантеличений. До спорiв пiдключився Конгрес, який прийняв поправки до закону, якими механiчна репродукцiя музичного твору мала бути оплачена автору твору. Але разом з тим Конгрес встановив фiксовану плату за таку репродукцiю, запровадивши таким чином обов’язкову лiцензiю (statutory license). Така ситуацiя є виключенням в авторському правi. Коли письменник напише роман, видавець може вiльно його надрукувати, якщо звичайно отримає дозвiл. Автор в свою чергу має право просити за цей дозвiл будь-яку винагороду, i закон не передбачає обмеження щодо розмiру такої винагороди. У випадку ж з авторами пiсень, закон певним чином зменшив їх права, дотуючи тим самим музичну iндустрiю одним iз видiв пiратства – надаючи авторам пiсень меншi права, нiж звичайно надаються авторам лiтературних творiв. виконується не лише твiр композитора, але ще й твiр безпосереднього виконавця цього твору. На радiостанцiї дитячий хор може виконати рiздвяну пiсню Jingle Bells, але iнша рiч – коли цю пiсню виконують Rolling Stones. Виконавець, таким чином, бере безпосередню участь у створеннi цiнностi (твору). Отже закон, будучи послiдовним, мав би зобов’язати радiостанцiї сплачувати винагороду не лише композитору, але й виконавцю. Але насправдi радiостанцiя не зобов’язана була платити винагороду виконавцю. Виконавець мав працювати безкоштовно, навiть якщо вiн сплачував винагороду композитору за право виконувати його твiр. Такий порядок речей, звичайно, був змiнений з часом i виконавцi теж отримали можливiсть прибутку. Кабельне телебачення. Коли кабельне телебачення вперше побачило свiт у 1948 р. у США, бiльшiсть кабельних компанiй вiдмовлялись платити за той контент, який вони ретранслювали. Навiть коли за кабельне телебачення почала стягуватись плата, кабельнi компанiї все одно не платили за те, що вони власне продавали. Телевiзiйники та власники авторських прав стали на захист своїх майнових iнтересiв. Їхня позицiя полягала в тому, що такi дiї є недобросовiсною конкуренцiєю: не заперечувалось, що кабельне мовлення вiдповiдає суспiльним iнтересам, але хiба мiг суспiльний iнтерес спонукати до крадiжки чужої власностi? Верховний суд вирiшив, що кабельнi оператори нiчим не вiдрiзняються вiд своїх же абонентiв, тобто кабельнi компанiї були фактично звичайними глядачами. Кабельнi компанiї мали платити винагороду за використання контенту, який вони ретранслюють, i розмiр винагороди вони не мали права визначати самостiйно [11]. Розмiр винагороди встановлювався законом (знову ж таки, обов’язкова лiцензiя). пiрат копiює вихiдний код i продає програму у 100 разiв дешевше. Поряд iз простим i зрозумiлим, стовiдсотково незаконним, пiратством є також й iншi форми «запозичення», що в бiльшiй мiрi сьогоднi мають вiдношення до мережi Інтернет. Таке «запозичення» виглядає незаконно, i, як правило, насправдi таким i є. До певного часу проблема захисту та дотримання авторських прав безпосередньо зачiпала iнтереси лише незначної групи професiоналiв. Однак iз появою цифрових технологiй, що значно спрощують копiювання, поширення i вiдтворення iнформацiї, їх кiлькiсть значно зросла. Вiдповiдно збiльшилась i кiлькiсть проблем, пов'язаних iз труднощами чи неможливiстю застосування законодавства про авторськi права до нових, нетрадицiйних способiв передачi та вiдтворення iнформацiї. Сьогоднi українськi, як утiм i закордоннi сайти переповненi статтями та книгами, що розмiщенi тут без згоди авторiв. «Переходячи» з одного сайту на iнший, матерiали, як правило, втрачають iмена своїх авторiв, а часто присвоюються iншим. Власники домашнiх веб-сторiнок мотивують розмiщення матерiалiв використанням їх для особистих цiлей, що за законом не потребує згоди автора та виплати йому винагороди. Тодi як бути з безперервним процесом перетворення друкованих матерiалiв у перiодичних виданнях на статтi та повiдомлення без зазначення автора на веб-сторiнках? А цей метод збагачення власного сайту, до речi, дуже поширений серед Інтернет-редакторiв [10]. До того ж, i самi друкованi ЗМІ не нехтують розмiщенням статей з мережi на шпальтах своїх видань та копiюванням фото, що потiм видаються за знiмки власних кореспондентiв. І якщо авторство на друкований твiр ще можна довести, то з величезним iнформацiйним простором - Інтернет - ситуацiя значно гiрша. На жаль, чинне українське законодавство у галузi авторського права поки що не сприяє полiпшенню цього становища. Споживач не може зайти, припустимо до книжкового магазину, взяти книжку, i, не заплативши за неї, вийти. Цi дiї квалiфiкуються як крадiжка i жодна правова позицiя не зможе переконати суд в iншому. То на якiй пiдставi має бути рiзниця у квалiфiкацiї таких самих дiй з он-лайн музикою? А рiзниця є: коли ви берете книжку з полицi магазину, на полицi кiлькiсть книжок зменшується, коли ж ви завантажуєте mp3, то у власника не стає менше компакт-дискiв. Якщо авторське право є особливим видом права власностi, воно все таки залишається правом власностi. Як i будь-яке право власностi, авторське право надає його власнику виключне право вирiшувати, яким чином розповсюджувати свою власнiсть, i там, де закон не дозволяє брати чужий контент - брати чужий контент не можна, навiть якщо це i не завдає фiзичної шкоди власнику. Сучаснi користувачi сервiсу обмiнюються безлiччю файлiв i роздiляються на 4 види: користувачi, що завантажують контент для того, аби ознайомитись iз ним перед тим, як придбати; користувачi, що користуються сервiсом для того, щоб знайти контент, що вже не продається, або продається за непомiрно високою цiною; користувачi, що використовують сервiс для того, аби знайти контент, який або вже не охороняється, або нiколи не охоронявся авторським правом. баланс може подарувати лише час. до статтi 16 бiблiотека має право без згоди автора i виплати йому гонорару здiйснювати репрографiчне вiдтворення, пiд яким розумiємо вiдтворення шляхом фотокопiювання або iншими технiчними засобами, нiж видання. Однак це не дозволяє нi запис в електроннiй формi, нi тим бiльше розмiщення твору на сайтi. До того ж, такi бiблiотеки формуються приватними особами шляхом «стягування» на сайт будь-яких творiв, що сподобалися. При цьому автор не отримує за розмiщення матерiалу нi копiйки. Ще кiлька рокiв тому судочинство виявлялося безсилим зупинити iнтелектуальне пiратство в Інтернетi. Нинi ситуацiя змiнюється. Частiшими стали судовi прецеденти у цiй галузi. І як показує практика, переважна бiльшiсть суперечок щодо використання мережi Інтернет зосереджена довкола iнституту iнтелектуальної власностi. Цей факт не є дивним, адже вся мережа цiлковито складається iз рiзноманiтних iнформацiйних джерел, що мiстять у собi об'єкти авторського права. Усi вони надзвичайно уразливi, тому що в Інтернетi практично все знаходиться в режимi вiдкритого доступу та вiльно копiюється. Це дозволяє оперативно розпоряджатися всiма отриманими в такий спосiб об'єктами авторського права, передусiм, лiтературними творами. Мережа Інтернет викликає багато питань та проблем, вирiшити якi одразу просто неможливо. Однак iнтерес до цих проблем, що останнiм часом виявляють не лише фахiвцi, а й самi автори об'єктiв iнтелектуальної власностi, якi прагнуть захистити свої матерiали, дає пiдстави сподiватися на полiпшення ситуацiї у галузi авторського права та удосконалення правової нормативної бази вiдповiдно до нових реалiй та положень мiжнародних угод. анатомiчної будови тiла i його частин – рук, нiг, зубiв, слiдiв, що утворюються внаслiдок механiчної взаємодiї. Таке вузьке уявлення людини, як слiдоутворюючого об’єкту не вiдображало бiологiчних та соцiальних якостей, що мають iнформацiйне значення для встановлення та ототожнення особи. Таким чином на мiсцi злочину суб’єкти злочину залишають слiди i якостi фiзичнi, бiологiчнi i соцiальнi, що несуть iнформацiю про людину [7]. Зупинимо свою увагу саме на соцiальних ознаках злочинця, що мають безпосереднiй зв’язок iз такими кримiналiстичними ознаками, як мiсце, мета, спосiб вчинення порушення авторського i сумiжних прав. Вiкова характеристика соцiального портрету суб'єктiв iнтелектуального пiратства коливається у значних межах. І хоч вiк притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi за порушення авторського та сумiжних прав становить 16 рокiв, на практицi значна кiлькiсть порушникiв є неповнолiтнiми, а iнколи навiть малолiтнiми. Це пов’язано у першу чергу з психологiчними характеристиками неповнолiтнiх. Саме така позитивна якiсть, як потяг до знань, призводить до того, що неповнолiтнi першими освоюють комп’ютерну технiку, що з’являється у побутi. Так неповнолiтнi досить часто вiдтворюють i розповсюджують програми для ЕОМ i комп’ютернi бази даних, встановлюють i використовують контрафактнi копiї операцiйних систем. У рядi випадкiв, при наявностi електронної пошти, неповнолiтнi для розповсюдження творiв використовують комп’ютернi мережi. Подiбне можна сказати i про вiдтворення та розповсюдження контрафактної аудiовiзуальної продукцiї i фонограмм [12]. Серед iнших найбiльш розповсюджених у колi неповнолiтнiх порушень - привласнення авторства лiтературних творiв та наукових дослiджень, що використовуються для написання шкiльних та студентських рефератiв, наукових робiт, творiв. Як правило, це вчиняється неповнолiтнiми, якi навiть не пiдозрюють про протиправнiсть своїх дiй та без мети отримання прибуткiв. Зважаючи на незначну суспiльну небезпеку таких дiй, до юридичної вiдповiдальностi за подiбне iнтелектуальне пiратство малолiтнiх злочинцiв притягувати не доцiльно. До злочинiв, що вчинюються переважно дорослими, вiдносяться: iмпорт та експорт екземплярiв творiв i фонограм з метою розповсюдження, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудiо - та вiдеокасетах, дискетах, iнших носiях iнформацiї, одночасна трансляцiя у ефiр програм ефiрного мовлення iншою органiзацiєю, ретрансляцiя передачi органiзацiї ефiрного мовлення для загального вiдома по кабелю, трансляцiя передачi органiзацiї кабельного мовлення у ефiр, вiдтворення копiй творiв, що потребують значних трудових та фiнансових витрат. Розповсюдження саме цих способiв скоєння порушень авторського та сумiжних прав серед дорослого населення обумовлена умовами об’єктивного характеру, серед яких наявнiсть необхiдних для реалiзацiї злочинного намiру коштiв, технiчного обладнання, потрiбного рiвня спецiальних знань та навичок, доступу, iнколи службового чи професiйного, до вiдповiдної iнформацiї [14]. На певну увагу заслуговує професiйна дiяльнiсть порушникiв авторського та сумiжних прав. Серед найбiльш розповсюджених i в той же час латентних порушень є незаконне використання контрафактної продукцiї працiвниками обслуговуючих населення органiзацiй, такими як, кiнотеатри та вiдеосалони, бари, кафе, ресторани та iншi пiдприємства громадського харчування, пансiонати, будинки вiдпочинку i санаторiї, пiдприємства побутового обслуговування, пасажирського транспорту. Це пов’язано у першу чергу iз бажанням економiї i лише опосередковано має на метi отримання прибутку, так як легалiзована продукцiя коштує вiдчутно дорожче контрафактної. Для операторiв бiльшостi органiзацiй, що використовують у своїй дiяльностi комп’ютери, характерно незаконне використання програмних продуктiв. У багатьох випадках, мова йде про операцiйнi системи, бухгалтерськi програми, текстовi редактори, програми-перекладачi. За деякими даними у межах реалiзацiї заходiв щодо захисту в Українi авторського та сумiжних прав та протидiї виготовленню i розповсюдженню контрафактної продукцiї, що здiйснювались в рамках Українсько-Американської програми дiй по боротьбi з нелегальним виробництвом оптичних носiїв iнформацiї, було встановлене незаконне використання програмної продукцiї не лише пересiчними громадянами i комерцiйними органiзацiями, а навiть державними установами. творiв, фонограм чи виконання - такi порушення найбiльш типовi для працiвникiв рекламовиробникiв та рекламорозповсюджувачiв. Так при виробництвi музичних рекламних роликiв використовується охоронювана музика i фонограми вiдомих пiсень, при виробництвi образотворчої чи фотографiчної реклами рекламовиробники незаконно використовують охоронюванi фотокартки чи твори образотворчого мистецтва. При виробництвi вiдео - чи теле- реклами iнколи незаконно використовуються уривки з охоронюваних аудiовiзуальних творiв, фотографiї, твори образотворчого мистецтва, музичнi твори та фонограми. Серед найбiльш розповсюджених у сферi шоу-бiзнесу є незаконне використання чужих творiв. Пiд таким використанням слiд розумiти, зокрема: публiчне виконання i публiчне сповiщення творiв, публiчний показ, будь-яке повторне публiчне сповiщення в ефiр чи по проводах вже переданих в ефiр творiв, якщо воно здiйснювалось iншою органiзацiєю, переклади творiв, переробки, аранжування та iнша подiбнi змiни творiв. Суб’єктами вищевказаних порушень є, як правило, артисти, актори, спiвробiтники теле- та радiомовних органiзацiй, серед яких зустрiчаються досить вiдомi особи, що накладає певний вiдбиток при проведеннi слiдчих дiй з даною категорiєю порушникiв. Для робiтникiв комерцiйних органiзацiй, що вiдтворюють i розповсюджують примiрники аудiовiзуальних творiв, програми для ЕОМ i фонограми, характернi наступнi правопорушення: незаконне вiдтворення, розповсюдження, публiчне виконання i незаконний показ охоронюваних творiв, пiдробка творiв i фонограм. Даний вид порушення є одним з найбiльш небезпечних, так як має на метi отримання прибутку, а при наявностi такої ознаки як «заподiяння матерiальної шкоди у великому розмiрi» може квалiфiкуватись як злочин [15]. Такий рiзновид порушень, як незаконний публiчний показ i виконання охоронюваних творiв, у багатьох випадках має мiсце серед працiвникiв органiзацiй, що займаються розповсюдженням (збутом та реалiзацiєю) екземплярiв такого виду продукцiї. Найбiльш типовi порушення авторського та сумiжних прав, що вчинюються органiзованою групою, це незаконне вiдтворення, iмпорт, експорт, розповсюдження аудiовiзуальних творiв, фонограм i печатної продукцiї, програм для ЕОМ. Невiд’ємною частиною iнтелектуального пiратства є мета отримання прибуткiв у комерцiйних масштабах. Мова йде не лише про недозволене використання твору, а й про наступний продаж чи iнше розповсюдження протиправно вiдтвореного твору. Наприклад, публiчне виконання будь-яких творiв, створених для групового виконання (груповий естрадний номер, деякi музичнi твори. Органiзатори такої дiяльностi укладають договори на незаконне тиражування екземплярiв творiв, органiзовують незаконне постачання нелегальної продукцiї до мiсця знаходження оптового продавця, керують дiяльнiстю по створенню комерцiйних структур для прикриття протизаконної дiяльностi, у рядi випадкiв власноруч очолюють подiбнi комерцiйнi структури. У окремих випадках активнi учасники формально очолюють комерцiйнi структури, створенi для прикриття протизаконної дiяльностi. ще й у зв’язку iз вступленням до Свiтової органiзацiї торгiвлi (СОТ), що вимагає виконання досить жорстких норм i стандартiв, зокрема у сферi захисту iнтелектуальної власностi. Нажаль, за останнiми даними наша держава посiдає перше мiсце серед країн у «чорному списку» держав-виробникiв контрафактної продукцiї. А, якщо зважити на економiчний аспект даної проблеми: за деякими даними «сумарна вартiсть об’єктiв авторського та сумiжних прав перебiльшує вартiсть об’єктiв промислової власностi приблизно у три рази, а економiка авторського та сумiжних прав виявляється найбiльш значною галуззю суспiльного виробництва» [9], то збитки, яких зазнає наша держава, як у грошовому еквiвалентi, так i з погляду погiршення її авторитету, як повноправного члена свiтової спiльноти викликають потребу оперативного вирiшення цього питання. На даний момент це один iз прiоритетiв дiяльностi на державному рiвнi iз залученням всiх можливостей системи правоохоронних органiв у першу чергу. Кримiналiстичне забезпечення вирiшення даної проблеми, як у практичному, так i у теоретичному аспектi досить складне. Це пов’язано з тим, що захист авторського та сумiжних прав довгий час перебував у полi дослiдження лише цивiлiстiв. Проте сучаснi реалiї вимагають уваги саме з боку правоохоронних органiв. Первинною причиною пiратства є надзвичайно низька матерiальна складова в собiвартостi лiцензiйної продукцiї. Сучаснi технологiї зробили копiювання iнформацiї дуже простою та дешевою справою. Ранiше легальнi виробники мали природний захист у виглядi технологiчної переваги та ефекту масштабу. Кожен мiг переписати книжку вручну чи набити текст на друкарськiй машинцi, але собiвартiсть та якiсть такої копiя далеко поступалися оригiнальним виданням. Зараз якiсть «саморобних» копiй цiлком спiвставна – наприклад, елементарний набiр офiсної технiки дозволяє зробити аналог видання книжки в м'якiй обкладинцi причому собiвартiсть буде не вище ринкової цiни. А книга є самим «матерiальним» з iнтелектуальних продуктiв. Що стосується програмного забезпечення чи «вiдцифрованої» музики, то рiзниця в якостi мiж лiцензiйним та пiратським продуктом часто взагалi вiдсутня за величезної рiзницi в цiнах. Щодо вартостi масової продукцiї, що є об'єктом прав iнтелектуальної власностi, то в розвинутих країнах вона визначається високою платоспроможнiстю попиту. Матерiальна складова в собiвартостi вельми незначна - не бiльше кiлькох вiдсоткiв. Таким чином основна додана вартiсть в подiбнiй продукцiї створюється за рахунок права власностi на використання. Виникає ситуацiя коли споживачi мають платити за продукт який (чи подiбний спiвставної якостi) можна отримати заплативши в багато разiв менше якщо порушити право власностi. Саме перспектива отримати надприбуток (абсолютний чи вiдносний у виглядi економiї) i є першопричиною пiратства, але слiд зауважити, що пiрати лише користуються з створеної тримачами прав ситуацiї вкрай нерiвномiрного перерозподiлу прибуткiв на свою користь. Пiратство у галузi iнтелектуальної власностi особливо поширене у країнах з невисоким прибутком на душу населення. Основною причиною широкого розповсюдження пiратства у таких країнах є неплатоспроможнiсть населення цих країн адже цiни на пiратськi продукти є у десятки разiв нижчими анiж цiни якi встановлюють правовласники. Окрiм цього пiратство може сприяти забезпеченню доступу широких верств населення до iнформацiї, поширення якої обмежене правовласниками iз певної причини. для нацiонального iнтелектуального виробництва. Науковi, художнi, театральнi школи стрiмко старiють - молодь не хоче працювати там, де немає гiдної винагороди, а її не може бути за розквiту пiратства: вiтчизнянi iнтелектуальнi продукти нiколи не зможуть конкурувати з пiратськими (практично безкоштовними) найкращими свiтовими зразками. Вiдтак без придушення пiратства будь-якi неринковi механiзми захисту вiтчизняного виробництва не можуть виявитися ефективними. Що заважає розвитку виробництва продукцiї iнтелектуальної власностi в Українi та вдосконаленню її захисту? Широко розповсюдженою є думка про недосконалiсть українського законодавства у цiй сферi. Однак аналiтики стверджують, що недолiки законодавства не є головною причиною поганого стану захисту iнтелектуальної власностi. Наприклад, основний законодавчий акт у цiй сферi - Закон України «Про авторське право та сумiжнi права» як у старiй редакцiї вiд 1993 року, так i в новiй вiд 2001 року - вже неодноразово аналiзували на вiдповiднiсть мiжнародним та європейським нормам [15]. Результати аналiзу засвiдчують, що хоча законодавство України з авторського права i мiстить деякi вiдмiнностi вiд мiжнародних норм та має деякi термiнологiчнi i процедурнi недолiки, але з урахуванням ратифiкацiї українським парламентом цiлої низки мiжнародних документiв, передовсiм Бернської угоди та договору Всесвiтньої органiзацiї iнтелектуальної власностi, воно може ефективно використовуватися для захисту власностi як українських, так i iноземних авторiв. Навiть мiжнароднi правозахиснi органiзацiї, з iнiцiативи яких здiйснювався i здiйснюється тиск на Україну, критикували не українське законодавство з прав iнтелектуальної власностi, а невиконання його положень. Ця критика стосувалась i недостатньої, на їхнiй погляд, суворостi кримiнальних покарань (стаття 136 Кримiнального кодексу в старiй редакцiї) та вiдсутностi механiзмiв контролю за виробництвом компакт-дискiв. 1 вересня 2001 року цi зауваження були внесенi в нову редакцiю Кримiнального кодексу України у виглядi 176 статтi. Що стосується виробництва, експорту та iмпорту компакт-дискiв, то зауваження експертiв були врахованi лише частково, що й зумовило подальшу критику стану захисту прав iнтелектуальної власностi в Українi з боку мiжнародних органiзацiй та збереження за Україною сумнiвного статусу PFC. Спiвробiтники правоохоронних органiв, суддi та слiдчi не можуть доконечно знати безлiч особливих умов, дотримання яких вимагають правовласники при використаннi своїх творiв. Отож важливу роль вiдiграє експертиза, що проводиться як у ходi здiйснення оперативних акцiй, так i в ходi слiдства та суду. Проблема якiсної, незалежної i своєчасної експертизи об'єктiв iнтелектуальної власностi вперше в iсторiї української судової практики була вирiшена без жодних витрат державного бюджету [16]. Наявнiсть достатньої кiлькостi технiчних спецiалiстiв високої квалiфiкацiї дозволила запровадити в Українi в цiлковитiй вiдповiдностi iз чинним законодавством систему проведення судових експертиз на базi приватних компанiй. На першому етапi київська компанiя «ІТ-консалтiнг» розробила та узгодила комплекс методичних матерiалiв для проведення експертизи. На другому - здiйснила навчання iнших компанiй у регiонах. На даний час такi компанiї здiйснюють понад 90% експертиз при розглядi справ iз захисту iнтелектуальної власностi. У свiтовiй практицi ефективному функцiонуванню системи боротьби з iнтелектуальним пiратством допомагає iнформацiйна кампанiя у поєднаннi з активною роботою правоохоронних органiв. Проте, закликати населення до придбання лiцензiйної продукцiї, яка коштує у 2-3 рази дорожче за нелiцензiйну, i при цьому за якiстю нiчим їй не поступається, є нелогiчним. Набагато краще працює законодавство, яке було б пiдкрiплене полiтичною волею уряду, i враховувало б iнтереси як виробникiв, так i споживачiв й авторiв. Оскiльки в Українi «пiратом» бути модно i прибутково це є великою перешкодою для тих пiдприємцiв, якi працюють у законодавчому полi. Безлiч iснуючих монополiй у сферi розповсюдження iнтелектуального продукту, з одного боку, i низька купiвельна спроможнiсть кола його потенцiйних споживачiв, з iншого, дають iндустрiї пiратства неозоре поле для маневрiв. Вiдтак усi важелi юридичного впливу на ситуацiю, зокрема й запровадження єдиної лiцензiйної марки для мультимедiйного продукту, зможуть лише на деякий час призупинити потiк розкраденого iнтелектуального майна на внутрiшнiй i зовнiшнiй ринки. У свiтовiй практицi боротьба з пiратством – це стратегiчне завдання в першу чергу видавничої iндустрiї, яке виконується засобами ринкової конкуренцiї, а не тiльки послiдовного полiцiйного переслiдування. Очевидна безпораднiсть офiцiйного українського рекордингового ринку та видимiсть правового захисту не може тривати безмежно. На створення вiдповiдних передумов для нашої споживацької чесностi тiльки i залишається сподiватися кожному з нас i головною передумовою подолання «пiратства» може стати пiдвищення життєвого рiвнi пересiчного споживача [17]. Якi здобутки боротьби з iнтелектуальним пiратством можна констатувати на даний час? Головний iз них - виникнення ринку легальних продуктiв iнтелектуальної власностi. В Українi з'явилося декiлька великих операторiв ринку iнтелектуальної продукцiї. У секторi вiдеопродукцiї це «Інтерфiльм», в секторi аудiопродукцiї – «Ukrainian Records», у секторi комп'ютерних програм – «Квазар-мiкро», «Софтпром», Центр лiцензiйного програмного забезпечення, в секторi мультимедiа – «Мультитрейд», Нацiональна мультимедiйна компанiя. Уперше за всю новiтню iсторiю не тiльки зарубiжнi, а й українськi автори та виконавцi почали отримувати прибуток вiд продажу примiрникiв своїх творiв [16]. органiв. Оператори ринку матерiально зацiкавленi в його дiєвостi. Поява легального ринку iнтелектуальних продуктiв українського виробництва ставить крапку на багатьох пiратських операцiях, кожен продукт повинен мати свою цiну. Нацiя повинна отримувати винагороду за свою iнтелектуальну працю, а не бездумно дiставати вiд пiратiв чужий iнтелектуальний допiнг. І тодi поряд iз малодоступними населенню України виробами iноземних корпорацiй знайдуть попит i бiльш дешевi продукти українських виробникiв музики, фiльмiв, книжок та програм для комп'ютерiв. На сьогоднiшнiй момент держ. службовцям репрезентуються матерiали законопроекту «Про використання Вiдкритих форматiв даних та Вiльного програмного забезпечення в державних установах i державному секторi господарства», розробленого в атмосферi широкого публiчного обговорення та з допомогою численних ентузiастiв групою фахiвцiв, та внесеного на розгляд Верховної Ради України народним депутатом України, Вiце-президентом Ради Європи Б. І. Олiйником. Цей документ пропонує швидкий та вiдносно безболiсний для бюджету (тобто дешевший, нiж лiцензiйнi виплати всiм захiдним виробникам комерцiйного програмного забезпечення) спосiб вирiшення проблеми – для програмного забезпечення комп’ютерної технiки. Суть полягає в тому, що перед застосуванням жорстких «каральних заходiв» (якi нинi широко застосовуються) – держава повинна запропонувати власним пiдприємствам, бiзнесу та громадянам взагалi – альтернативнi рiшення, якi не зводилися б виключно до лобiювання iнтересiв тих або iнших закордонних виробникiв програмного забезпечення. Поданi документи описують механiзм та кроки, в результатi яких в Українi в найкоротшi строки i в масовому вжитку може з’явитися альтернативне лiцензiйне програмне забезпечення, яке за цiною практично не вiдрiзняється вiд нелiцензiйних («пiратських») програм, i таким чином прийнятне у всiх випадках, коли пiдприємство або громадянин не можуть дозволити собi придбання дорогого закордонного комерцiйного програмного забезпечення. Принагiдно комплекс пропонованих заходiв вирiшує повнiстю або частково ряд iнших «гострих» питань – як-от: вiдсутнiсть програмного забезпечення, вiдкритого для детального вивчення i вiдповiдно лiцензованого («з вiдкритим кодом») у сферах освiти та науки; вiдповiднiсть iнформацiйних стандартiв потребам силових вiдомств; вiдродження української iндустрiї програмного забезпечення; вiдповiднiсть останнiм мiжнародним стандартам та тенденцiям у сферi розвитку програмного забезпечення [11]. Загальновiдомо, що Україна займає 4 мiсце в свiтi за кiлькiстю дипломованих та сертифiкованих фахiвцiв у сферi iнформацiйних технологiй. Загальновiдомо, що бiльшiсть тих фахiвцiв або емiгрує за першої можливостi, або працює в офшорних мiсцях за копiйки, i що таким чином абсолютно всi грошi, якi наша держава витратила на їх навчання - доконечно i безповоротно вилiтають в трубу, а рiдне мiнiстерство освiти та науки в результатi, хоче того чи нi – працює на закордоннi технологiчнi корпорацiї. 3. 2 Спiльна дiяльнiсть свiтових органiзацiй у боротьбi з iнтелектуальним пiратством Вже близько року працює в Українi Альянс дiлового програмного забезпечення Business Software Alliance (BSA). Завдання цiєї всесвiтньої органiзацiї - захист розробникiв програмного забезпечення вiд пiратства. Асоцiацiя об'єднує фактично всiх основних розробникiв програмного забезпечення, вiд таких монстрiв, як Adobe, Autodesk, Apple, Corel, EMC, HP, IBM, Intel, Microsoft та iн. i до локальних, мiсцевих розробникiв. Єдиною метою асоцiацiї є захист авторських прав на програмне забезпечення. Створена наприкiнцi 1980-х рокiв, коли власне програмне забезпечення стало не додатком до комп'ютера, а необхiдним iнструментом бiзнесу, на сьогоднi BSA працює у 80 країнах свiту. Торiк вона поширила свою дiяльнiсть i на Україну. До того окремi правовласники (зокрема Microsoft) захищали в нашiй державi свої авторськi права самостiйно. Тепер зусилля об'єднанi в межах однiєї асоцiацiї. Незважаючи навiть на те, що продукти деяких компанiй-членiв BSA є конкурентами на ринку, всi розробники виступають союзниками у захистi своїх прав. Низка заходiв була присвячена iнформуванню громадськостi про стан справ з пiратством в Українi. Зросла i кiлькiсть т. зв. перевiрок - заходiв, якi здiйснюють правоохороннi органи щодо дiяльностi суб'єктiв господарювання, використання ними лiцензiйного програмного забезпечення. До речi, дiяльнiсть BSA не поширюється на приватних користувачiв. Інша справа - комерцiйнi структури, якi пiратський «софт» використовують як iнструмент бiзнесу. Такi дiї є безпосереднiм порушенням закону. Як BSA впливає на правопорушникiв? Формат роботи такий: з рiзних джерел отримується iнформацiя про можливi правопорушення. Це можуть бути анонiмнi повiдомлення, може бути сигнал вiд продавця лiцензiйного програмного забезпечення, який потерпає вiд пiратської конкуренцiї, чи сигнал вiд самого правовласника. BSA звертається до компанiї iз листом-попередженням, в якому йдеться про вiдповiдальнiсть за скоєнi порушення авторських прав, i закликає придбати лiцензiйне програмне забезпечення. Якщо протягом певного часу вiдповiдi немає, тобто таке звернення iгнорується, тодi вони звертаються до правоохоронних органiв iз заявою-проханням провести перевiрку певної компанiї. Заява подається вiд iменi кiлькох правовласникiв: тих, чиї продукти може використовувати порушник. У багатьох випадках пiсля такої заяви проводиться перевiрка. Представник розробника програм або представник BSA, не приходить до порушника, це може зробити лише правоохоронна система. Вiдсоток перевiрок, якi здiйснюються саме з метою переслiдування порушникiв, зростає. Минулого року в Українi вiдбулося близько 250 перевiрок саме щодо дотримання прав компанiй-членiв BSA. А загалом у 2008 роцi було близько 1000 справ про порушення авторських прав. Не так уже й багато, але й немало. Коли ж перевiрка засвiдчує, що використовують пiратськi копiї програмного забезпечення, у мiлiцiї є пiдстави порушити або адмiнiстративну, або кримiнальну справу. Рiзниця мiж ними полягає у розмiрi шкоди, спричиненої дiями порушника, а розмiр обраховується, зважаючи на вартiсть програмного продукту. Умовно кажучи, якщо пiдприємство на трьох комп'ютерах використовує нелiцензiйну операцiйну систему, Microsoft Office i Adobe Phоtоshop, вартостi цих продуктiв цiлком вистачає для порушення кримiнальної справи (мiнiмальний розмiр шкоди для неї на сьогоднi становить 6 400 грн. - це вартiсть невеликої кiлькостi програмних продуктiв). Буде покарано окремого спiвробiтника - керiвника пiдприємства або системного адмiнiстратора, а також фiнансовi санкцiї накладуть на пiдприємство як юридичну особу. В цьому суть роботи асоцiацiї. як гiднiсть, повага до себе, притаманнi сучаснiй цивiлiзованiй людинi. І такi заходи є деколи значно дiєвiшими, нiж перевiрки за участi мiлiцiї. Але така пропаганда повинна бути постiйною. Закордоннi колеги активно розробляють новi методи боротьби з iнтелектуальним пiратством у цифрових мережах, впроваджуючи рiзнi системи вiдносин на ринку iнтелектуальної власностi. Планується створення своєрiдних копiрайт-центрiв, що видаватимуть лiцензiї на використання творiв, матимуть власну базу даних та контролюватимуть отримання авторами винагороди [17]. Але реалiзацiя такої системи неможлива без створення всесвiтньої бази даних та обмiну iнформацiєю на державному рiвнi. Над розробкою загальної мережi, що дозволить країнам використовувати єдину пошукову стратегiю та обмiнюватися технiчною та вiдомчою iнформацiєю вже працюють патентнi вiдомства США, Японiї та деяких країн Європи. Нашi росiйськi колеги розглядають у найближчому майбутньому можливiсть створення веб-депозитарiю - спецiалiзованого архiву для об'єктiв iнтелектуальної власностi, що розмiщенi в електронному виглядi в мережi Інтернет. Це дасть можливiсть автору в разi виникнення суперечки пiдтвердити свої права на твiр. Без перебiльшення, епохальним рiшенням можна назвати проект створення всесвiтньої iнформацiйної мережi вiдомств з iнтелектуальної власностi, що у березнi 1998 року був схвалений Асамблеєю держав - членiв Всесвiтньої органiзацiї iнтелектуальної власностi. Передбачається, що нова система, яка матиме назву Wiponet, дасть змогу всiм країнам-учасницям обмiнюватися даними про здобутки iнтелектуальної власностi кожної з держав Також Wiponet вiзьме на себе виконання частини функцiй ВОІВ, зокрема можливою буде подача та реєстрацiя мiжнародних заявок в електронному виглядi. Така потужна свiтова iнфраструктура, без сумнiву, допоможе вирiшити багато проблем iнтелектуальної власностi, у тому числi i в нашiй країнi [12]. А закордонний досвiд буде корисний українським громадянам при вирiшеннi суперечок у судi. мало хто здогадувався, що всi ми беремо участь у масовому розкраданнi чужого майна. Десять рокiв поспiль нашi виконавцi, спiваки, художники, кiнематографiсти, поети та програмiсти перебували в найтяжчих умовах конкурування з майже безкоштовними пiратськими фiльмами, музикою, програмами. Така «конкуренцiя» була заздалегiдь приречена на поразку українських авторiв. За цi роки «завдяки» пiратам ми втратили значну частину iнтелектуального потенцiалу нацiї, носiї якої виїхали в пошуках роботи за межi України - острова безпеки пiратiв. 3. 3 Висновок до третього роздiлу З формальної точки зору, українське законодавство з проблеми вирiшення питань iнтелектуальної власностi та пiратства є доволi прогресивним. Наш закон про авторське право вiдповiдає аналогiчним законодавчим актам в iнших країнах. Україна приєдналася фактично до всiх мiжнародних конвенцiй, договорiв у цiй сферi. Адже навiть однiєю iз умов вступу України до СОТ була iмплементацiя угоди про деякi аспекти iнтелектуальної власностi. Пiд мiжнародним впливом суттєво змiнилося i нацiональне законодавство. Санкцiї, передбаченi українським законодавством за порушення авторських прав, також є достатньо суворими. Наприклад, максимальне покарання за такi дiї в кримiнальному кодексi - шiсть рокiв позбавлення волi. Проблема, як завжди, не в тому, якi в нас закони, а в тому, як вони виконуються. Через вiдсутнiсть ефективної системи захисту авторських прав порушення залишаються не те що не покараними, а навiть непомiченими. Удосконалення законодавства, перш за все Кримiнального кодексу, закону «Про авторське право та сумiжнi права», початок активної протидiї пiратам, пiдвищення професiйної пiдготовки правоохоронних органiв, слiдчих, суддiв, адвокатiв, поява операторiв ринку легальної iнтелектуальної продукцiї - всi цi фактори свiдчать про незворотний характер позитивних змiн у захистi прав iнтелектуальної власностi. А високий рiвень такого захисту - це не тiльки необхiдна умова для вступу в СОТ та зростання надходжень до бюджету, але, що головне, основоположна засада збереження iнтелектуального потенцiалу нацiї, яка без такого захисту приречена на провiнцiйнiсть та культурний занепад. Мають функцiонувати державнi структури, якi уповноваженi контролювати дотримання законiв про захист авторських прав, та звичайно потрiбнi передовсiм змiни у ставленнi до чужої iнтелектуальної власностi з боку самих користувачiв. економiки вони дедалi бiльше стають полiтичною проблемою, пов’язаною з економiчною безпекою та вимагають стратегiчних пiдходiв до їх вирiшення. У свiтi Україну вiдносять до країн iз низькими стандартами охорони iнтелектуальної власностi. Серед проблем охорони iнтелектуальної власностi в Українi найгострiшими є охорона комп’ютерних програм i баз даних, захист вiд недобросовiсної конкуренцiї, охорона знакiв для товарiв i послуг (товарних знакiв), охорона виробникiв аудiовiзуальної та мультимедiйної продукцiї. Власне, у будь-якiй державi є проблема пiратства. Україна протягом останнiх трьох-чотирьох рокiв пройшла серйозний шлях до легалiзацiї ринку товарiв, на якi є авторськi права. Однак сучаснi технологiї дають можливiсть пiратам стати винахiдливiшими: якщо для тиражування компакт-дискiв потрiбна була спецiальна студiя, дороге обладнання, то тепер майже кожен власник комп’ютера без проблем зробить копiю. До того ж нинi в Українi немає ефективних механiзмiв заохочення винахiдникiв. Проблема в тому, що з тисячi патентiв у виробництво впроваджують лише шiсть. Тодi як у Францiї - тридцять. Тому в останнiй день минулого року Президент України Вiктор Ющенко пiдписав указ про створення агентства iнновацiй та iнвестицiй. Воно має органiзувати iнфраструктуру, котра потурбувалася б, аби українськi патенти на винаходи були затребуванi у вiтчизнянiй та зарубiжнiй економiках. У Фiнляндiї, наприклад, на п’ять мiльйонiв жителiв є двi з половиною тисячi фiнансових установ (приватних, спiльних, державних, громадських, благодiйних), що опiкуються використанням винаходiв i виплатами коштiв їхнiм авторам. У нас таких органiзацiй лише кiлька. Найавторитетнiша - Нацiональна академiя наук, де є вiдповiдний вiддiл. Тому Фiнляндiя займає перше мiсце в свiтi щодо конкурентноздатностi економiки. Щоб вiтчизняним винахiдникам не довелося ставати одночасно i патентознавцями, i менеджерами у свiтi фiнансiв, i бiзнесменами, треба з однiєї сторони, створювати iнституцiї, якi б допомагали впроваджувати iнтелектуальнi iнновацiї життя. А з iншої сторони забезпечували захист цих iнновацiй та розробок. Потенцiал у держави великий. На сьогоднiшнiй момент тенденцiї у сферi реєстрацiї та використання прав iнтелектуальної власностi в Українi залишаються суперечливими й не свiдчать про ефективне функцiонування системи її охорони. Список використаних джерел 1. Антоненко І. І. Квалiфiкацiйнi вимоги до фахiвцiв у сферi керування iнформацiйними процесами : пiдручник / І. І. Антоненко. − К. : Знання, 2006. − 156 с. 2. Алулуев О. Г. Проблема интеллектуального пиратства в мировом масштабе : уч. Пособие / О. Г. Алулуев. − М. : Фемида, 1999. − 56 с. 3. Быков С. С. Право интеллектуальной собственности : учебник / С. С. Быков. − М. : Юрист, 2002. − 266 с. 4. Веймарн А. А. Интеллектуальное пиратство : учебное пособие / А. А. Веймарн. − М. : Знание, 1995. − 89 с. − 1995. − № 3/4.− С. 18-23. 6. Корнеев В. В. Базы данных. Интеллектуальная обработка информации : уч. пособие / В. В. Корнеев. − К. : Нолидж, 2006. − 202 с. 7. Николаев О. Г. Компьютерная преступность : учебник / О. Г. Николаев. − М. : Юрист, 2002. − 374 с. 8. Мишутин А. В. Пираты ХХІ века : учебное пособие / А. В. Мишутин. − М. : Новый Одеон, 2004. − 52 с. 9. Пирогов Л. Н. Борьба с компьютерной преступностью : учебник / Л. Н. Пирогов. − М. : Право, 2001. − 311 с. 10. Пархоменко В. Д. Науково-технiчна iнформацiя - iнтелектуальний капiтал країни : пiдручник /В. Д. Пархоменко. − К. : ФПУ, 2000. − 89 с. − К. : Глобус, 2002. − 163 с. − 1996.− № 10. − С. 37-39. 13. Столяров Ю. Н. Библиотечный фонд правовой документации : учебно-практическое пособие / Ю. Н. Столяров. − : Знание, 2003. − 256 с. 14. Хаметов Р. М. Лазейки в законодательстве поощряют интеллектуальное пиратство / Р. М. Хаметов // Интеллектуальная собственность. − 1997. − № 11-12. − С. 66-68. − 1997. − № 7-8. − С. 2-7. 16. Ярошенко А. В. Авторское право : учебник / А. В. Ярошенко. − М. : Астра-М, 2000. − 281 с. 17. Яременко О. Б. Информационный рынок и комплексные информационные продукты : учебное пособие / О. Б. Яременко. − М. : Мир, 2001. − 113 с.