Інститути державної влади Ізраїлю

Інститути державної влади Ізраїлю Мiнiстерство освiти i науки України Юридичний факультет Реферат на тему: Інститути державної влади Ізраїлю Ужгород 2006 ЗМІСТ РОЗДІЛ І. Інститут глави держави РОЗДІЛ ІІ. Інститут Кнесету РОЗДІЛ ІІІ. Інститут уряду РОЗДІЛ І. ІНСТИТУТ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ законом «Про главу держави», прийнятим в 1964 р. Згiдно з цим законом президент Ізраїлю не може входити до складу парламенту, вiн також не може займати iншу оплачувану посаду. Президент не може належати до якої-небудь партiї. За формулюванням Основного закону президентом Ізраїлю може бути будь-який громадянин, що проживає на територiї держави (п. 1). Безпосереднє переобрання допускається тiльки один раз. Новий президент обирається протягом 30-90 днiв до закiнчення термiну повноважень попереднього президента. У разi дострокового припинення його обов'язкiв, новий президент повинен обиратися протягом 45 днiв з моменту закiнчення термiну повноважень попереднього президента. Згiдно з Основним законом «Про главу держави» голова парламенту призначає точну дату виборiв президента, про яку вiн повинен письмово повiдомити членiв парламенту за 20 днiв до виборiв (як мiнiмум). Обраним вважається кандидат, за якого проголосувала абсолютна бiльшiсть (61 член) з числа членiв iзраїльського парламенту. У разi, якщо жоден з кандидатiв не одержав такої бiльшостi на спецiальному засiданнi кнесету проводиться другий тур, пiсля якого обраним вважається кандидат, що отримав просту бiльшiсть. А що стосується повноважень президента, то вони визначенi не тiльки Основним законом «Про главу держави», але i закрiпленi в iнших законах. Президент пiдписує закони, прийнятi Кнесетом, а для їх дiйсностi необхiдна контрасигнацiя прем'єр-мiнiстра i компетентного мiнiстра (за винятком законiв, що стосуються самого президента). Згiдно з Основним законом (п. 11 а) президент пiдписує мiжнароднi договори, прийнятi Кнесетом i затвердженi урядом, призначає дипломатичних i консульських представникiв держави за пропозицiєю мiнiстра закордонних справ, приймає вiрчi грамоти.[1] Президент призначає прем'єр-мiнiстра i приймає вiдставку уряду, за поданням мiнiстрiв юстицiї та релiгiї вiн призначає i звiльняє з посади державних i релiгiйних суддiв, а вiдповiдно до закону «Про центральний банк Ізраїлю» президент призначає голову цього банку за поданням уряду. На пiдставi (п. 11 б Основного закону) президент володiє правом помилування, яким вiн може користуватися на свiй розсуд. Це право означає, що президент може скасувати, пом'якшити або замiнити покарання за кримiнальний злочин, а його рiшення не пiдлягає оскарженню. Цим правом президент може користуватися без будь-якого обмеження, бо повноваження глави Держави Ізраїль за своїм характером є чисто представницькими. здiйснення своїх повноважень, так i пiсля. Особистий iмунiтет припускає, що будь-який позов, пред'явлений президенту може бути розглянуто тiльки пiсля закiнчення його повноважень. Згiдно з Основним законом, у разi дострокового звiльнення президента з посади або в силу будь-яких перешкод для здiйснення повноважень президента їх виконує голова парламенту. Крiм добровiльної вiдставки, президент може бути позбавлений своїх повноважень, якщо здiйснить проступки несумiснi з його посадою. Однак Основний закон «Про главу держави» встановив складну процедуру усунення президента з посади. Інiцiатива у висуваннi обвинувачення президентовi повинна належати не менш нiж 20 членам кнесету. Рiшення про пред'явлення звинувачення вимагає бiльшостi - 3 / 4 голосiв вiд загального числа членiв цього комiтету. Рiшення про усунення президента вiд посади вважається прийнятим, якщо за нього проголосує не менше 3 / 4 (тобто 90) членiв кнесету. Глава Держави Ізраїль може бути усунений з посади за станом здоров'я, при цьому його нездатнiсть виконувати свої обов'язки повинна бути доведена спецiальним медичним висновком. Президент може бути звiльнений з посади, якщо за це проголосують 2 / 3 (80) членiв парламенту.[2] Необхiдно вiдзначити, що вивчаючи правове становище президента Ізраїлю ми знаходимо явну паралель з правовим статусом президента ФРН. ІНСТИТУТ КНЕСЕТУ Вiдповiдно до Декларацiї «Про незалежнiсть», яка була оголошена 14 травня 1948 Народна рада, що дiяла до утворення Держави Ізраїль, була замiнена Тимчасовою державною радою, одним з повноважень якої було проведення виборiв Установчої ради до 1 жовтня 1948. Однак у зв'язку з надзвичайним станом цi вибори вiдбулися лише 25 сiчня 1949 Їх пiдсумком стало обрання Установчої ради. 16 лютого цi ж збори прийняли закон, вiдповiдно до якого орган законодавчої влади став iменуватися кнесетом. Парламент тодi складався з релiгiйних дiячiв (рабинiв) i письменникiв чисельнiстю вiд 85 до 120 депутатiв. Структура кнесету. Кнесет складається з: 1) президiї кнесету, до складу якого входить голова i його заступники. Голова обирається на першому засiданнi кнесету нового скликання всiм його складом шляхом вiдкритого голосування. До моменту обрання голови його обов'язки виконує старший за вiком член кнесету. Голова очолює засiдання парламенту, представляє питання для обговорення й оголошує результати голосування щодо порядку денного та iнших питань. Голова кнесету вiдповiдає за виконання закону i недоторканнiсть будiвлi Парламенту та його членiв. Голова кнесету приймає вiдставку його членiв. Голова кнесету вiдповiдно до Закону «Про главу держави» 1964 замiщає посаду глави держави у разi його вiдсутностi. заборонити його члену виступ пiсля триразового попередження. Голова кнесету визначає мiсця членiв за партiйними фракцiями та блокам, так щоб великi блоки i партiї сидiли ближче до президiї. Голова не бере участь у роботi комiтетiв i комiсiй, за винятком консультативного комiтету, проте вiн може брати участь в обговореннi рiзних питань цих комiсiй. заступникiв голови коливається вiд двох до восьми. У разi вiдсутностi голови кнесету його роботу очолює один з його заступникiв. Голова має право уповноважити одного з заступникiв для ведення засiдання кнесету, який, у свою чергу, володiє всiма повноваженнями голови за його вiдсутностi. Заступники голови, як правило, представляють найбiльшi полiтичнi партiї. Голова кнесету та його заступники обираються на весь термiн повноважень парламенту; На своїх засiданнях члени парламенту обговорюють будь-якi питання, що стосуються всього єврейського народу, здiйснюють контроль за дiяльнiстю уряду та державної адмiнiстрацiї. Кнесет визначає розмiр прямих i непрямих податкiв, обирає голову кнесету та його заступникiв, а також членiв 10 постiйних комiтетiв. Члени парламенту проводять таємне голосування для обрання схiдного i захiдного лiдерiв єврейського духовенства. Одним з важливих повноважень кнесету є обрання, а також звiльнення з посади президента країни i державного контролера. Крiм того, кнесет стверджує призначення нових мiнiстрiв, визначає розмiр заробiтної плати вищих посадових осiб (таких як глава держави, голова уряду, мiнiстри та їхнi заступники, суддi, члени кнесету i т. д.). Кнесет ратифiкує мiжнароднi договори i приймає закони, що дозволяють уряду оголошувати надзвичайний стан в країнi. У структуру кнесету входять тимчасовi i постiйнi комiсiї i комiтети. Крiм традицiйних для iнших парламентiв комiсiй i комiтетiв (фiнансовий, економiчний, комiтет з регламенту i iнше), в кнесетi сформованi комiсiї i комiтети, що вiдбивають специфiку iзраїльської держави. Так, наприклад, комiтет з мiжнародних справ i безпеки. Крiм зовнiшньої полiтики i дипломатiї вiн займається проблемами державної безпеки, питаннями вiйни i миру, розвiдкою та iн Комiтет проводить закритi засiдання на якi звичайно запрошуються прем'єр-мiнiстр, мiнiстри оборони, внутрiшнiх справ, закордонних справ i головнокомандуючий збройними силами. Вищевказанi посадовi особи повиннi представити комiтету доповiдi про свою дiяльнiсть. Питання, обговорюванi на засiданнях комiтету, розголосу не пiдлягають. Винятковою актуальнiстю володiє комiтет переселення i прийому, до компетенцiї якого входять питання, пов'язанi з веденням агiтацiї серед євреїв в iнших країнах свiту для їхнього переселення в Ізраїль. Даний комiтет займається також прийомом нових переселенцiв i їх працевлаштуванням.[4] Комiтет переселення i прийому був сформований у кнесетi в 1990 р. у зв'язку iз змiнами, внесеними до Закону «Про державних контролерiв». Основне завдання цього комiтету полягає в наданнi допомоги державному контролеровi при виконаннi його обов'язки. У цьому комiтетi обговорюється все, що пов'язано з дiяльнiстю державного контролера. Крiм того, комiтет має право допитувати будь-яка посадова особа, в тому числi i прем'єр-мiнiстра. Що стосується чисельностi членiв комiтетiв, то закон її не визначає. Проте вiн дає парламентарям можливiсть працювати одночасно бiльше нiж в одному комiтетi. Крiм постiйних комiтетiв, для вирiшення поточних проблем у кнесетi формуються тимчасовi (допомiжнi) комiсiї, члени яких обираються членами постiйних комiтетiв. Треба вiдзначити, що тимчасовi комiсiї мають тi ж повноваження, якими володiють i постiйнi комiтети. Крiм обговорення законопроектiв та їх пiдготовки до другого читання, комiтети вправi обговорювати пiдзаконнi акти, прийнятi мiнiстерствами для реалiзацiї законiв. Кнесет формує також тимчасовi комiсiї, якi називаються парламентськими, для вирiшення надзвичайних проблем. Термiн та обсяг повноважень парламентських комiсiй такою ж, якою й у тимчасових. Крiм того, кнесет має право утворювати комiсiї щодо розслiдування або уповноважувати один з постiйних комiтетiв, або формувати комiтет з числа членiв кнесету для розслiдування справи. Вiн же визначає завдання i компетенцiї комiтетiв з розслiдування. У складi кожного з комiтетiв повиннi працювати представники партiй, якi не беруть участi у формуваннi уряду. Представництво партiй пропорцiйно до їх чисельностi в кнесетi. спосiб формування, структура i вiдповiдальнiсть уряду регулюється Основним законом «Про уряд», який був прийнятий в 1968 р. i скасовано новим законом 18 березня 1992 р. (Основний закон «Про уряд»), вiдповiдно до якого прем'єр-мiнiстр почав обиратися загальним прямим голосуванням. Згiдно з Основним законом, уряд складається з прем'єр-мiнiстра i мiнiстрiв. Прем'єр-мiнiстр обирається Кнесетом за пропозицiєю президента (п. 6) термiном на 4 роки (термiн повноважень парламенту). Кандидат на пост прем'єр-мiнiстра протягом 21 дня повинен сформувати уряд. У разi, якщо кандидат не може цього зробити, президент має право продовжити цей термiн ще на 21 день, якщо ж не справляється з поставленим завданням протягом цього термiну, то президент має право запропонувати Кнесету iншу кандидатуру. Практика показує, що в цьому випадку уряд формується лiдером партiї, що має бiльшiсть мандатiв у парламентi. Основний закон «Про уряд» встановлює, що представники полiтичних партiй, якi мають бiльшiсть у кнесетi, має право письмово звернутися до президента з пропозицiєю про доручення одному з членiв парламенту сформувати уряд. До цiєї заяви додається письмова згода запропонованого кандидата. У такому випадку новому кандидату дається 14 днiв для формування уряду. Згiдно з пунктом 14 Основного закону «Про уряд», цей ж кандидат повинен очолити уряд. Кандидат вважається обраним на посаду прем'єр-мiнiстра, якщо за нього проголосувала абсолютна бiльшiсть членiв парламенту. Основний закон «Про уряд» визначає число членiв уряду: їх не повинно бути менше 8 i бiльше 18. За Основним законом не менше 50% мiнiстрiв повиннi бути членами кнесету. Основний закон передбачає, що якщо число членiв уряду не перевищує 8, то вiдсторонення вiд посади навiть одного мiнiстра не допускається (п. 33). У разi, якщо число мiнiстрiв стало менше 8, то прем'єр-мiнiстр призначає нових мiнiстрiв протягом 72 годин. Мiнiстр може стояти на чолi певного мiнiстерства чи бути мiнiстром без портфеля. Мiнiстри за свою дiяльнiсть несуть подвiйну вiдповiдальнiсть: вони вiдповiдають i перед прем'єр-мiнiстром, i перед Кнесетом. Мiнiстр має право призначити одного заступника з числа членiв кнесету за згодою прем'єр-мiнiстра. Заступник мiнiстра йде у вiдставку разом з мiнiстром. Крiм того, втрата статусу члена кнесету тягне за собою втрату посади заступника мiнiстра. У парламентi заступник мiнiстра дiє вiд iменi мiнiстра (п. 34-36). Крiм прем'єр-мiнiстра, мiнiстрiв i їх заступникiв при урядi формуються тимчасовi i постiйнi мiнiстерськi комiсiї (п. 27). Серед них: комiсiя з економiчних питань, комiсiя економiчного планування, комiсiя координацiї та управлiння, комiсiя з пiдготовки законопроектiв та iн Найбiльш важливою з них є комiсiя з нацiональної безпеки, до складу якої входять прем'єр-мiнiстр, мiнiстр оборони, мiнiстр юстицiї, мiнiстр закордонних справ, мiнiстр внутрiшньої безпеки i мiнiстр фiнансiв. До складу цiєї комiсiї можуть бути включенi i iншi мiнiстри, однак її чисельнiсть не повинна перевищувати 9 осiб, вона проводить закритi засiдання для обговорення питань, що стосуються державної безпеки, зовнiшнiх вiдносин держави i т. д. (П. 41). У цьому ж пунктi Основний закон «Про уряд» закрiплює вiдкритий характер засiдання уряду. Як вже говорилося, на пiдставi нового Основного закону «Про уряд» мiнiстр почав обиратися загальним народним голосуванням. Цей закон закрiплює, що прем'єр-мiнiстром може бути обраний будь-який громадянин Ізраїлю, який досяг 30-рiчного вiку та володiє пасивним виборчим правом у кнесет. Кандидат на пост прем'єр-мiнiстра може бути висунутий як громадянами, так i полiтичними партiями i блоками. Основний закон закрiплює, що блок, що має не менше 10 членiв у складi попереднього парламенту i має список кандидатiв до нового парламенту, може висувати свого кандидата на цю посаду. Крiм того, 50 000 громадян має право висувати кандидата на пост прем'єр-мiнiстра.[5] Згiдно з Основним законом обраним вважається кандидат, за якого проголосувала абсолютна бiльшiсть виборцiв. А у випадку, якщо жоден з кандидатiв не отримає такої бiльшостi, проводиться другий тур. Щоб зайняти пост прем'єр-мiнiстра, у другому турi потрiбно отримати просту бiльшiсть голосiв. Обраний повинен представити Кнесету склад свого уряду i його програму протягом 45 днiв з дня опублiкування результатiв виборiв. досягнення полiтичного компромiсу мiж партiями в 1977 р. була прийнята поправка до Основного закону, на пiдставi якої прем'єр-мiнiстр став мати двох заступникiв. До компетенцiї уряду входить: - Складання та виконання бюджету; - Управлiння державним апаратом; СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 1. Конституцiї нових держав Європи та Азiї / Упорядник С. Головатий. – К.: Право, 2006. – С. 244 2. Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Юристъ, 2007. – С. 274-275 3. Шаповал В. М. Конституцiйне право зарубiжних країн: Пiдручник. – К.: АртЕк, 2005. – С. 258 4. Федоров І. В. Історiя держави i права зарубiжних країн, К.; Вища школа,2004. – С. 263 5. Черниловский З. М. Всеобщая история государства и права. -М.:Наука, 2006. - C. 152-153 [2] Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Юристъ, 2007. – С. 274-275 [5] Федоров І. В. Історiя держави i права зарубiжних країн, К.;Вища школа,2004. – С. 263