Іноземнi громадяни як суб'єкти цивiльних правовiдносин
План
2. Загальнi положення про правоздатнiсть i дiєздатнiсть iноземних громадян в Українi.
Перелiк використаної лiтератури
1.
Загальна характеристика суб’єктiв правового статусу iноземцiв та осiб без громадянства.
На мiграцiйнi процеси в Українi iстотно впливає визначення правового статусу iноземцiв та осiб без громадянства, оскiльки вiд цього залежить передусiм суспiльно-полiтична стабiльнiсть країни. Державнаполiтика щодо цiєї категорiї осiб є складовою змiцнення мiжнародного авторитету України, налагодження контактiв мiж народами i країнами.
Ще у статтi 35 Конституцiї (Основного Закону) Української РСР вiд 20 квiтня 1978 р. зi змiнами, внесеними 19 лютого 1992 р., встановлювалося: "iноземним громадянам i особам без громадянства в Українi гарантуються передбаченi законом права i свободи, в тому числi право на звернення до суду та iнших державних органiв для захисту належних їм особистих, майнових, сiмейних та iнших прав. Іноземнi громадяни i особи без громадянства, якi перебувають на територiї України, зобов'язанi поважати та додержуватися Конституцiї та законiв України"1
. Стаття 36 цiєї Конституцiї надавала право притулку iноземцям. Тобто Конституцiя (Основний Закон) Української РСР одночасно мiстила три поняття: "iноземнi громадяни", "особи без громадянства" та "iноземцi".
У спецiальному Законi України "Про правовий статус iноземцiв та осiб без громадянства" вiд 4 лютого 1994 р. законодавець спочатку ухвалив об'єднати у поняттi "iноземець" iноземних громадян та осiб без громадянства. Тобто iноземець є родовим поняттям, яке охоплює iноземцiв та осiб без громадянства. Не останню роль тут вiдiграла i думка деяких вчених-правознавцiв, якi у своїх працях саме у такiй наповненостi вживають поняття "iноземець".
"Про правовий статус iноземцiв" визначала "iноземцiв" як сукупнiсть осiб, якi належать до громадянства iноземних держав i не є громадянами України, та осiб без громадянства - осiб, якi не належать до громадянства будь-якої держави.
Справдi, iноземнi громадяни та особи без громадянства, перебуваючи на територiї України, складають для нашої держави категорiю iноземцiв4
. Такий термiнологiчний прийом дозволяє охопити цiлiснiсть специфiчного юридичного явища - участь у правовiдносинах на територiї держави осiб, якi не є громадянами України.
Однак, положеннями нової Конституцiї України 1996 р. закрiплено двi окремi категорiї осiб - iноземцi та особи без громадянства, якi за умови перебування в Українi на законних пiдставах користуються тими самими правами i свободами, а також несуть такi самi обов'язки, як i громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцiєю, законами чи мiжнародними договорами України (ч. 1 ст. 26). У мiжнародному правi цей принцип означає надання фiзичним особам (громадянам) однiєї держави на територiї iншої держави тих самих прав, пiльг i привiлеїв, що надаються її власним фiзичним особам (громадянам), тобто правовий статус iноземцiв та осiб без громадянства за певними винятками спiввiдноситься зi статусом громадян країни перебування. Вiдповiдно до частини другої ст. 26 Конституцiї України, iноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
З цього випливає, що Конституцiя України вiдносить до "iноземцiв" лише осiб, якi мають iноземне громадянство (пiдданство), оскiльки в деяких питаннях (у сферi визначення цивiльної правоздатностi, усиновлення дiтей, набуття громадянства, питання дипломатичного захисту) iснують вiдмiнностi мiж iноземними громадянами (пiдданими) та особами без громадянства. З метою приведення термiнологiї у вiдповiднiсть до Основного Закону України законодавець 6 лютого 2003 р. ухвалив Закон України "Про внесення змiн до Закону України "Про правовий статус iноземцiв". Зокрема, змiнено назву цього Закону - "Про правовий статус iноземцiв та осiб без громадянства"; виокремлено поняття "iноземець" (особа, яка не перебуває у громадянствi України i є громадянином (пiдданим) iншої держави або держав) та "особа без громадянства" (особа, яку жодна держава вiдповiдно до свого законодавства не вважає своїм громадянином).
У цiй статтi використовуються деякi поняття, що не мають однозначного трактування, а тому потребують короткого понятiйного роз'яснення.
"Про правовий статус iноземцiв та осiб без громадянства" дає пiдстави вважати, що до iноземцiв належать також особи, якi мають пiдданство iноземної держави, зокрема, з монархiчною формою правлiння.
Крiм цього, iснує ще одне мiркування щодо вживання поняття "iноземець". Тривале бездержавне буття української мови, її неповноправне iснування в тiнi й пiд масовим впливом сусiднiх мов призвело до проблеми, пов'язаної з творенням, впровадженням i функцiонуванням нацiональної правничої термiнологiї, насамперед стосовно мiсця в понятiйному апаратi питомих i запозичених одиниць. Нормальним має бути пiдхiд: так, як це є в самiй українськiй мовi, вiдповiдає саме її духу. З метою встановлення й вiдновлення української iдентичностi виникло питання пошуку ступеня "українськостi" слова "iноземець", яке є запозиченням-калькою, що вiдразу усталилося як безварiантне. Такi пошуки вiдповiдника, що був би створений на вихiдному матерiалi саме української мови, а не зразком iншої мови, у процесi "намацування" семантично найточнiшого i стилiстично найдоречнiшого з них привiв до знаходження слова "чужинець"6
. До його синонiмiчного ряду належать слова 7
.
Хоча "чужинець" сприймається неоднозначно, правильнiше використовувати саме це поняття як таке, що цiлком вiдповiдає нормам i традицiям української юридичної мови. До того ж, якщо звернутися до нормативно-правовихактiв з питань громадянства перiоду Української Народної Республiки та Української Держави, то в них нормативно закрiплено саме "чужоземцi", "чужоземний", "чужоземка",
а в Конституцiї УСРР вiд 14 березня 1919 р. - "чужинцi"8
. Таке вживання сприятиме замiнi, наскiльки це виправдано i можливо, iншомовних термiнозапозичень та скалькованих конструкцiй, забезпеченню єдностi термiнологiчно-мовного оформлення законiв та iнших нормативно-правових актiв у сферi мiграцiї.
Поєднання "правовий статус" не має загальновживаного значення щодо iноземцiв. Деякi автори застосовують сполучення "правове становище iноземцiв". При цьому розумiють практично однакову юридичну сутнiсть: сукупнiсть прав, свобод i обов'язкiв iноземних громадян на територiї держави перебування. У принципi "правовий статус" (лат. status - становище) прирiвнюється до "правового становища". Разом з тим iнодi неоднаково розумiється спiввiдношення "правовий статус" i "правове становище" тими юристами, якi трактують поняття "правовий статус" через поняття "правове становище" ("статус - правове становище фiзичної або юридичної особи в мiжнародному правi") або включають у поняття "правовий статус" поряд з правами та обов'язками ще й "правове становище" ("правовий статус є дещо бiльше, нiж проста сукупнiсть прав i обов'язкiв. Це ще й правове становище, що дозволяє набувати й захищати рiзними шляхами цi права i обов'язки"). Росiйськими правознавцями М. В. Вiтруком та В. А. Кучинським пропонується розмежовувати поняття правового статусу i правового положення, оскiльки, на їхню думку, перше є частиною (ядром) другого.
З таким формулюванням погодитись не можна: "правове становище" не є складовою частиною"правового статусу", оскiльки цi поняття етимологiчно збiгаються, це слова-синонiми. Розбiжнiсть необхiдно проводити не мiж правовим статусом i правовим становищем однiєї й тiєї самої особи, а мiж правовим статусом (становищем) рiзних осiб.
Загалом це питання не має концептуального характеру. Це лише один з численних аспектiв великої i мiсткої теми. Йдеться про те, як логiчно i термiнологiчно точнiше та повнiше визначити змiст одного й того ж юридичного явища. Подiбно тому, наприклад, як "норма" i "правило" визначаються одне через одне, "статус" i "положення" також взаємозамiнюються. Для чiткого сприйняття однiєї з ключових категорiй правознавства нами буде використовуватися сполучення "правовий статус".
винятками встановлюються конституцiєю, нацiональними законами держави з урахуванням мiжнародних зобов'язань, мiжнародними договорами i застосовується до кожного, хто перебуває на територiї тiєї держави, громадянства (пiдданства) якої вiн не має. Юридичний обов'язок, як складова правового статусу, - це вимога дотримуватись поведiнки, що закрiплена нормою права. Основними сферами здiйснення обов'язкiв є полiтична, економiчна, соцiальна, культурна, особистiсна тощо. їх наявнiсть припускає i юридичну вiдповiдальнiсть як неодмiнний супутнiй елемент юридичного обов'язку.
її можливостi, участь у державних справах. Тому його не можна правильно зрозумiти i розкрити, не звертаючись до сутi того соцiального устрою, за умов якого вiн складається i функцiонує. Правовий статус - частина, елемент суспiльства.
Встановлення лише потенцiйного правового статусу особи не завжди означає його гарантування. Держава у виглядi закону повинна прийняти на себе чiтко визначенi обов'язки щодо їх реального забезпечення. Так, за п. 2 ч. ст. 92 Конституцiї України статус iноземцiв та осiб без громадянства визначаються виключно законами України. Адже питання про правовий статус - це частина загальної проблеми прав i свобод особи у державi i суспiльствi.
Рiзниця у правовому статусi осiб вимагає вiд держав законодавчої класифiкацiї, зокрема, iноземцiв iнших країн. Так, Іммiграцiйною службою Японiї прийнято таку класифiкацiю iноземцiв, якi прибувають у країну:
1) спiвробiтники дипломатичного, консульського корпусу i члени їх сiмей;
2) особи, якi виконують службовi обов'язки за дорученням мiжнародних органiзацiй чи держав, з якими Японiя пiдтримує дипломатичнi вiдносини;
4) туристи;
5) особи, якi перебувають в Японiї у зовнiшньоторговельних справах, а також особи, дiяльнiсть яких пов'язана з пiдприємництвом та iнвестицiями;
6) особи, якi навчаються у навчальних закладах i займаються науково-дослiдною дiяльнiстю в Японiї;
7) викладачi й керiвники науково-дослiдних робiт;
8) особи, якi займаються лiтературою, мистецтвом i наукою;
9) особи, дiяльнiсть яких пов'язана з видовищами (гастролi артистiв, рiзнi спортивнi заходи тощо);
10) особи, якi вiдрядженi до Японiї закордонними органiзацiями для здiйснення релiгiйної дiяльностi;
11) кореспонденти зарубiжних засобiв масової iнформацiї;
13) робiтники високої квалiфiкацiї, якi направляються для роботи в Японiю;
14) особи, якi їдуть до Японiї на постiйне проживання;
15) чоловiк або дружина та неодруженi неповнолiтнi дiти осiб, зазначених у пунктах 5-13;
16) деякi iншi категорiї осiб, окремо визначенi Мiнiстерством юстицiї Японiї.
Виходячи з понять, що мiстяться у нацiональному законодавствi України, можна визначити такi групи iноземцiв та осiб без громадянства:
- iноземцi та особи без громадянства, якi в установленому порядку прибувають в Україну на постiйне мiсце проживання (iммiгранти);
- iноземцi та особи без громадянства, якi тимчасово перебувають на територiї України з метою: службової дiяльностi; дiлової дiяльностi; наукової дiяльностi; представництва релiгiйних мiсiй; навчання; представництва засобiв масової iнформацiї; культурного та спортивного обмiну; туризму; лiкування; у приватних справах; приватного вiдвiдання України особами українського походження; тимчасового працевлаштування (трудовi мiгранти); обслуговування транспортних засобiв мiжнародного сполучення; транзитного проїзду через територiю України до третьої держави; транзитного здiйснення перевезення вантажним автотранспортом i пасажирським автобусним транспортом. При цьому вiзатипiв: службова для представникiв промислових, торговельних, фiнансових та полiтичних кiл; дiлова; студентська; для науковцiв; для працiвникiв засобiв масової iнформацiї; для представникiв релiгiйних мiсiй; для представникiв гуманiтарних мiсiй; для в'їзду з метою культурного та спортивного обмiну; для в'їзду з метою туризму; приватна, а також з метою лiкування; iммiграцiйна з метою працевлаштування; транзитна не дають iноземцевi або особi без громадянства права змiнювати статус перебування на будь-який iнший та звертатися за дозволом на постiйне проживання в Українi;
- iноземцiв та осiб без громадянства, якi вiдповiдно до законодавства України i мiжнародних договорiв України захищенi дипломатичними i консульськими iмунiтетами i привiлеями;
- iноземцi та особи без громадянства, яким може бути надано притулок у порядку, встановленому законом;
- iноземцi та особи без громадянства, яким надано статус бiженця в порядку, встановленому Законом України "Про бiженцiв";
- iноземцi та особи без громадянства, якi мають невизначений статус i не вiдповiдають вимогам в'їзду, перебування на територiї України (незаконнi мiгранти).
Правовий статус iноземця та особи без громадянства в будь-якiй країнi своєрiдний. Вiн складається з правового статусу громадянина своєї
на територiї якої апатрид перебуває, а також мiжнародними договорами. До них належать, зокрема, Конвенцiя про статус бiженцiв вiд 28 липня 1951 р., Конвенцiя про правовий статус апатридiв вiд 28 вересня 1954 р., мiжнароднi угоди щодо прав та обов'язкiв фiзичних осiб у конкретних правовiдносинах. Поняття "фiзичнi особи" вважається широким за змiстом i включає вужчi за значенням поняття, зокрема: "iноземець", "особа без громадянства" (апатрид), "особа з подвiйним громадянством" (бiпатрид).
зi змiсту ст. ст. 7,8 Загальної декларацiї прав людини вiд 10 грудня 1946 р., де йдеться про рiвнiсть осiб перед законом та право особи на ефективне поновлення її порушених прав, наданих їй конституцiєю чи законом. Положення статей 3, 6-9, 11-15 Мiжнародного пакту про економiчнi, соцiальнi та культурнi права 1966 р. детальнiше визначають змiст права iноземцiв на захист. Водночас iноземець пiдпадає пiд юрисдикцiю держави, на територiї якої вiн перебуває,
i повинен виконувати закони та пiдзаконнi акти країни перебування. Якщо ж iноземець не пiдкоряється її юрисдикцiї, вiн може бути висланий за межi цiєї держави вiдповiдним рiшенням суду або адмiнiстративним органом, винесеним згiдно iз законом (ст. 13 Мiжнародного пакту про громадянськi й полiтичнi права вiд 16 грудня 1966 р.)
Норми iнших мiжнародних актiв, зокрема, ст. 2 Конвенцiї про статус бiженцiв, зобов'язують iноземцiв пiдкорятися юрисдикцiї держави перебування. Вiдповiдно до ст. 12 цiєї Конвенцiї, особистий статус бiженця визначається за законами країни їх домiцилiю чи, за його вiдсутностi, за законами країни їх проживання.
2.
Загальнi положення про правоздатнiсть i дiєздатнiсть iноземних громадян в Українi.
Статтi “Загальної декларацiї прав людини” вiд 10 грудня 1948 р., що стосуються цiєї теми.
“Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктностi” (ст. 6).
“Усi люди рiвнi перед законом i мають право без будь-якої рiзницi на рiвний їх захист законом. Усi люди мають право на рiвний захист вiд якої б то не було дискримiнацiї, що порушує цю Декларацiю, i вiд якого б то не було пiдбурювання до такої дискримiнацiї” (ст. 7).
“Кожна людина як член суспiльства має право на соцiальне забезпечення i на здiйснення необхiдних для пiдтримки її гiдностi i для вiльного розвитку її особи прав в економiчнiй, соцiальнiй i культурнiй галузях за допомогою нацiональних зусиль i мiжнародного спiвробiтництва та вiдповiдно до структури i ресурсiв кожної держави” (ст. 22).
“Кожна людина має право на соцiальний i мiжнародний порядок, при якому права i свободи, викладенi у цiй Декларацiї, можуть бути повнiстю здiйсненi” (ст. 28).
Чинна Конституцiя України мiстить принаймнi двi статтi, що стосуються цiєї теми, — 21 та 26. Їх було процитовано у пiдроздiлi “Конституцiйнi норми” роздiлу “Джерела мiжнародного приватного права”.
Іноземнi громадяни та особи без громадянства мають в Українi цивiльну правоздатнiсть нарiвнi з громадянами України. Окремi винятки можуть бути встановленi законодавством України, що зафiксовано у ст. 565 i 566 Цивiльного кодексу України вiд 18 липня 1963 р.
Цивiльнiй дiєздатностi iноземцiв в Українi присвячено ст. 5661 зазначеного Кодексу. Вона сформульована так: “Цивiльна дiєздатнiсть iноземного громадянина визначається за законом країни, громадянином якої вiн є.
Цивiльна дiєздатнiсть особи без громадянства визначається за законом країни, в якiй вона має постiйне мiсце проживання.
Дiєздатнiсть iноземцiв, рiвна з дiєздатнiстю українських громадян, фiксується майже в кожному законi України. Наведемо конкретнi приклади.
“Іноземцi та особи без громадянства мають такi ж прав, як i передбаченi цим Законом права громадян України, за винятком тих, що встановленi мiжнародними договорами України” (ч. 1 ст. 3 “Права iноземцiв та осiб без громадянства” Закону України “Про охорону прав на топографiї iнтегральних мiкросхем” вiд 5 листопада 1997 р.).
iноземних та iнших осiб” Закону України “Про охорону прав на винахо-и i кориснi моделi” вiд 15 грудня 1993 р.).
“Іноземнi громадяни та особи без громадянства, якi проживають в Українi, мають право на державну допомогу нарiвнi з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або мiждержавними угодами.
У тих випадках, коли договорами (угодами) мiж Україною та iншими державами передбачено iншi правила, нiж тi, що мiстяться у цьому Законi, застосовуються правила, встановленi цими договорами (угодами)” (витяг зi ст. 1 “Право сiмей з дiтьми на державну допомогу” Закону України “Про державну допомогу сiм’ям з дiтьми” вiд 21 листопада 1992 р. № 2811-ХІІ).
Нацiональний режим поширюється на iноземцiв i у сферi полювання, про що свiдчить ст. 13 “Здiйснення полювання iноземцями” Закону України “Про мисливське господарство та полювання” вiд 22 лютого 2000 р. № 1478-ІІІ. (Вiдомостi Верховної Ради України. — 2000. — № 18). У статтi зазначається:
“Іноземцi можуть здiйснювати полювання на територiї України вiдповiдно до цього Закону. Документи на право полювання, виданi вiдповiдними органами iнших держав, чиннi на територiї України.
Умови органiзацiї та здiйснення полювання iноземцями, розмiр плати за наданi послуги i добуту продукцiю полювання визначаються вiдповiдними договорами, що укладаються мiж iноземцями або юридичними особами, якi органiзовують для них полювання, та користувачами мисливських угiдь”.
Законом та мiжнародними договорами України.
Дипломатичнi представництва та консульськi установи України видають вiзи на в’їзд в Україну iноземцям та особам без громадянства за умови пред’явлення документа про вiдсутнiсть у них туберкульозу в активнiй формi та ВІЛ-iнфекцiї, якщо iнше не встановлено мiжнародними договорами України” (витяг зi ст. 24 “Надання медичної допомоги хворим на соцiально небезпечнi iнфекцiйнi хвороби” Закону України “Про захист населення вiд iнфекцiйних хвороб” вiд 6 квiтня 2000 р. № 1645-IІІ. Код нормативного акта 1619/2000 (Вiдомостi Верховної Ради України. — 2000. — № 29).
А тепер звернемося до мiжнародних договорiв України.
як i власнi громадяни даної Договiрної Сторони.
2. Громадяни кожної з Договiрних Сторiн, а також iншi особи, що проживають на її територiї, мають право вiльно i безперешкодно звертатись до судiв, прокуратури та iнших закладiв iнших Договiрних Сторiн, до компетенцiї яких належать цивiльнi, сiмейнi i кримiнальнi справи, можуть виступати в них, подавати клопотання, подавати позови та здiйснювати iншi процесуальнi дiї на тих же умовах, що i громадяни даної Договiрної Сторони.
3. Положення цiєї Конвенцiї застосовуються також до юридичних осiб, створених вiдповiдно до законодавства Договiрних Сторiн.
Цiєї теми стосується i ст. 23 зазначеної Конвенцiї. Процитуємо витяг з цiєї статтi:
2. Дiєздатнiсть особи без громадянства визначається за правом країни, у якiй вона має постiйне мiсце проживання”.
«Стаття 1563. Особистий закон фiзичної особи»
1. Особистим законом фiзичної особи вважається право країни, громадянином якої вона є.
2. За наявнiстю в особи двох i бiльше громадянств її особистим законом вважається право країни, з якою особа має найбiльш тiсний зв’язок.
3. Особистим законом особи без громадянства вважається право країни, в якiй ця особа має мiсце проживання, а за його вiдсутностi — звичайне мiсце перебування.
4. Особистим законом бiженця вважається право країни, в якiй ця особа має звичайне мiсце перебування.
5. Для цiлей Книги восьмої цього Кодексу фiзична особа має:
Стаття 1564. Правоздатнiсть та дiєздатнiсть фiзичної особи
1. Виникнення i припинення правоздатностi та дiєздатностi фiзичної особи визначається за її особистим законом. Проте якщо iнше не перед-бачено законом, дiєздатнiсть фiзичної особи щодо правочинiв та зобов’язань, що виникають внаслiдок завдання шкоди, може визначатись також за правом країни мiсця вчинення правочинiв або виникнення зобов’язань у зв’язку iз завданням шкоди.
2. Іноземнi громадяни та особи без громадянства користуються в Українi правоздатнiстю нарiвнi з громадянами України, крiм випадкiв, передбачених законом або мiжнародними договорами України.
3. Здатнiсть фiзичної особи, яка займається пiдприємницькою дiяльнiстю, бути пiдприємцем i мати пов’язанi з цим права та обов’язки визначається за правом країни, де фiзична особа зареєстрована як пiдприємець. За вiдсутностi факту реєстрацiї застосовується право країни основного мiсця заняття пiдприємництвом...”
3.
Деякi аспекти правового статусу iноземцiв як суб’єктiв права на землю в Українi
самi обов'язки, що й громадяни України, за винятками, установленими Конституцiєю, законами чи мiжнародними договорами України. Правовий статус названих категорiй осiб визначено Законом України "Про правовий статус iноземцiв та осiб без громадянства" вiд 4 лютого 1994 р., що закрiплює основнi права, свободи та обов'язки iноземцiв та осiб без громадянства, якi проживають або тимчасово перебувають в Українi. У статтi 1 цього закону iноземцем визнається особа, яка не перебуває у громадянствi України i є громадянином (пiдданим) Іншої держави або держав. Особа без громадянства - особа, яку жодна держава вiдповiдно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. Іноземцi та особи без громадянства є рiвними перед законом незалежно вiд походження, соцiального i майнового стану, расової та нацiональної належностi, статi, мови, ставлення до релiгiї, роду i характеру занять, iнших обставин. Якщо Іноземною державою встановлено обмеження щодо реалiзацiї прав i свобод громадянами України, Кабiнет Мiнiстрiв України може прийняти рiшення про встановлення вiдповiдного порядку реалiзацiї прав i свобод громадянами цiєї держави на територiї України.
Іноземцi та особи без громадянства надiленi однаковим обсягом дiєздатностi з громадянами України, проте щодо цiєї групи фiзичних осiб iснують певнi загальнi обмеження: здiйснення iноземцями та особами без громадянства своїх прав i свобод не повинно завдавати шкоди нацiональним iнтересам України, правам, свободам i законним iнтересам її громадян та iнших осiб, якi проживають в Українi. Іноземцi та осо би без громадянства зобов'язанi поважати та дотримуватися Конституцiї i законiв України, шанувати традицiї та звичаї народу України.
не можуть мати права власностi на землю, природнi копалини. Крiм того, деякi об'єкти вилученi з обiгу i не повиннi бути у власностi окремих осiб (отрути, певнi види зброї, у рядi країн - земля тощо). У деяких країнах, наприклад у Монголiї, земля не може бути у власностi iноземцiв. За класичним мусульманським правом чотири "стихiї" - пасовища, вода, повiтря, вогонь - є предметами загального користування i не можуть бути у власностi приватних осiб. Тобто на землю i воду в багатьох мусульманських країнах давно затвердилася приватна власнiсть. Право власностi на землю i право землекористування завжди займали, займають i ще тривалий час займатимуть центральне мiсце в земельному законодавствi i правi. У вiтчизняному правознавствi багато питань цiєї проблеми у рiзнi часи дослiджували такi вiдомi вченi, як В. Андрейцев, А. Бобкова, А. Гетьман, В. Жушман, В. Костицький, С. Кравченко, Н, Малишева, В. Мунтян, 0. Погрiбний, В. Попов, Б. Розовський, В. Семчик, А. Статi-вка, Н, Титова, Ю. Шемшученко, М. Шульга, В. Янчук та iншi автори монографiчних i колективних наукових праць. Як же вирiшується питання права власностi iноземцiв на землi в Українi? Частина 4 ст. 81 ЗК встановлює, що землi сiльськогосподарського призначення, прийнятi у спадщину iноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року Пiдлягають вiдчуженню. Водночас земельне законодавство дозволяє iноземним громадянам та особам без громадянства набувати права власностi на земельнi дiлянки несiльськогосподарського призначення в межах населених пунктiв, а також на земельнi дiлянки несiльськогосподарського призначення за межами населених пунктiв, на яких розташовано об'єкти нерухомого майна, що належать їм на правi приватної власностi (ч. 2 ст. 81 ЗК). Крiм того, iноземнi громадяни та особи без громадянства не мають права на безоплатне придбання земельних дiлянок, що належать до державної i комунальної власностi. Вони не мають права на приватизацiю земельних дiлянок, що ранiше надавались їм у користування. Вони можуть набувати права власностi на земельнi дiлянки лише на пiдставi:
а) придбання за договором купiвлi-продажу, дарування, мiни, iншими цивiльно-правовими угодами;
б) викупу земельних дiлянок, на яких розташовано об'єкти нерухомого майна, що належать їм на правi власностi;
в) прийняття спадщини.
До
цього часу iснувало правило, що в разi придбання у власнiсть об'єктiв нерухомостi iноземнi громадяни мали право на оренду земельних дiлянок, що належать до придбаних об'єктiв. Згiдно зi ст. 33 ЗК iноземнi громадяни та особи без громадянства можуть мати земельнi дiлянки для ведення особистого селянського господарства та iндивiдуального або колективного садiвництва на умовах оренди. Але Закон України "Про особисте селянське господарство" не вказує на можливiсть ведення даного господарства iноземними громадянами та особами без громадянства [А,
100]. Виходячи iз цього, уажаємо, що Закон України "Про особисте селянське господарство" необхiдно доповнити положеннями, якi стосуються правового статусу iноземних громадян та осiббез громадянства, якi займаються веденням товарногс сiльськогосподарського виробництва.
Іноземнi юридичнi особи мають iстотнiшi обмеження щодо набуття права власностi на земельнi дiлянки. Так згiдно з ч. 2 ст. 82 ЗК набуття iноземними юридичними особами права власностi на земельнi дiлянки прямо пов'язується з придбанням об'єктiв нерухомого майна та спорудженням об'єктiв, пов'язаних зi здiйсненням пiдприємницької дiяльностi в Українi. Крiм того, їм також ставиться в обов'язок вiдчужувати протягом одного року землi сiльськогосподарського призначення, отриманi в спадщину, але законодавче регулювання питання вiдчуження земельних дiлянок iнвесторам-нерези дентам знаходиться лише в первиннiй стадiї свого формування. Пiдстави набуття земельних дiлянок у власнiсть iноземними юридичними особами аналогiчнi пiдставам, передбаченим для iноземних громадян та осiб без громадянства, за винятком унесення земельних дiлянок за сновниками до статутного фонду таких осiб. Вiдповiдно до ст. 82 ЗК iноземнi юридичнi особи можуть набувати права власностi на земельнi дiлянки несiльськогосподарського призначення, але з певними обмеженнями. Обмеження полягають у наступному:
а) земельнi дiлянки повиннi розташовуватися в межах населених пунктiв у разi придбання об'єктiв нерухомого майна;
в) придбанi земельнi дiлянки можуть розташовуватися i за межами населених пунктiв, проте, у цьому випадку, вони також повиннi розташовуватися лiд набутими об'єктами нерухомостi.
Перелiк використаної лiтератури:
Чиннi:
1. Цивiльний кодекс України
2. Земельний кодекс України
3. ЗУ «Про правовий статус iноземцiв та осiб без громадянства»
4. Конституцiя
1. Будяченко О. М. – Деякi аспекти правового статусу iноземцiв як суб’єктiв права на землю в Українi. // Пiвденноукраїнський правничий часопис, № 4, 2006
| 
