Європейський парламент
Змiст
Європейський парламент
Мiсце європейського парламенту у системi органiв європейського спiвтовариства
Формування європейського парламенту
Повноваження й функцiї європейського парламенту
Європейський парламент
Європейське спiвтовариство, що поєднує нинi 12 країн Захiдної Європи - Бельгiю, Великобританiю, Грецiю, Данiю, Ірландiю, Іспанiю, Італiю, Люксембург, Нiдерланди, Португалiю, ФРН, Францiю, - економiчна, правова, соцiально-культурна реалiя, потужний фактор свiтової полiтики.
Об'єктивнi передумови економiчної й полiтичної iнтеграцiї в Захiднiй Європi особливо реально позначилися пiсля другої свiтової вiйни. До цього пiдштовхувала й необхiднiсть об'єднати зусилля у вiдновленнi пiслявоєнної економiки, i прагнення протистояти "радянському блоку", посилюване станом "холодної вiйни" на континентi й розколом Європи на два табори. Не випадково поряд з метою об'єднання ресурсiв економiки захiдноєвропейських країн активно висувалися аргументи на користь Європейського оборонного спiвтовариства з єдиною армiєю. Однак, зустрiвши опiр багатьох полiтичних сил, а також деяких урядiв, цi двi iнтеграцiйнi тенденцiї - економiчна i вiйськово-полiтична - були вчасно розведенi й розвивалися самостiйно, коли участь в економiчнiй iнтеграцiї не ставило за обов'язок країнi - учасницю входити в оборонний союз НАТО, i навпаки.
З нашої сторони в рiзний час неоднозначно оцiнювався iнтеграцiйний процес у Захiднiй Європi: висвiтлювалися тi "класовi iнтереси правлячих кiл", те потреби мiжнародного подiлу працi, то прагнення протистояти двом "наддержавам". Дати глибоку об'єктивну оцiнку цьому явищу необхiдно, з огляду на розширення спiвробiтництва нашої країни з Європейським спiвтовариством. Але цiль даної роботи iнша. Вiдзначимо лише основнi етапи процесу iнтеграцiї, що йшов як углиб, проникаючи в галузi економiки, права, культури, полiтики, так i вшир, втягуючи у свою орбiту всi новi країни.
Початок процесу економiчної iнтеграцiї було покладено створенням в 1947 р. митного союзу Бельгiї, Нiдерландiв i Люксембургу. В 1951 р. Бельгiя, Францiя, ФРН, Італiя, Нiдерланди й Люксембург пiдписали Договiр про створення Європейського об'єднання вугiлля й стали. Новий поштовх iнтеграцiйнi процеси одержали в 1957 р. у зв'язку з пiдписанням Римських договорiв про створення Європейського спiвтовариства по атомнiй енергiї i Європейському економiчному спiвтовариствi. Із цього моменту економiчна iнтеграцiя одержала прискорення й, у свою чергу, сприяла бiльше тiсним полiтичним зв'язкам держав, що беруть участь у договорах. ^ 1965 р. був укладений так званий "Договiр про злиття", вiдповiдно до якого були об'єднанi керiвнi органи трьох органiзацiй. Таким чином, зложилося єдине Європейське спiвтовариство, що найчастiше йменували Європейським економiчним спiвтовариством. В 1973 р. у Європейське спiвтовариство були прийнятi Великобританiя, Данiя, Ірландiя, В 1981 р. - Грецiя, в 1986 - Іспанiя й Португалiя. В 1982 р. зi складу Спiвтовариства вийшла Гренландiя (що є автономною територiєю Данiї).
Римський договiр установив основнi завдання Європейського спiвтовариства, якi потiм були уточненi й розширенi, зокрема, Єдиним європейським актом, пiдписаним державами - членами в 1986 м.
Вiдповiдно до цих документiв завданнями Європейського спiвтовариства з, насамперед, створення єдиного ринку й поступове зближення економiчної й соцiальної полiтики держав - членiв.
Єдиний ринок має на увазi також право вiльного пересування й проживання. Таким чином, усуваються перешкоди, що коштують на шляху "вiльної мiграцiї". Створення Європи "без границь" включає вiдкриття для громадян i органiзацiй країн Спiвтовариства нацiональних ринкiв послуг, а також вiльний обiг капiталу.
виробничих витрат. Велике значення мало встановлення загальних для країн - учасниць Спiвтовариства стандартiв. Тим самим були пiдготовленi умови для нового етапу iнтеграцiї.
Починаючи з 1 сiчня 1993 р. пiдлягає скасуванню митний контроль мiж країнами Спiвтовариства, буде встановлена повна воля пересування капiталiв, послуг, а також робочої сили. У перспективi поставлене завдання створення єдиного фонду життєвого забезпечення й вирiвнювання рiвнiв зарплати в країнах Спiвтовариства. Наскiльки це завдання складне, треба хоча б з того, що доходи на душу населення, наприклад, у Португалiї майже в 5,5 рази нижче, нiж у ФРН.
сфер економiки.
За перiод 1958 - 1987 гг. обсяг торгiвлi мiж країнами Спiвтовариства збiльшився майже в 30 разiв. Складається загальний ринковий механiзм "без перегородок" на територiї 12 країн iз загальним населенням понад 320 млн чоловiк, що робить iстотний вплив на свiтову економiку. Тим самим створюються серйознi передумови для полiтичної iнтеграцiї країн - учасниць, що також еволюцiонує, хоча далеко не тими темпами, як економiчна iнтеграцiя.
Вiдбиттям цього процесу є те, що усе бiльше важливу роль у полiтичному життi Європейського спiвтовариства грає Європейський парламент, унiкальнiсть якого складається вже в тiм, що обирається вiн населенням не однiєї, а багатьох країн i офiцiйних мов у ньому бiльше, нiж в ООН.
Мiсце європейського парламенту у системi органiв європейського спiвтовариства
Європейський парламент не слiд плутати, як це нерiдко буває, з Парламентською асамблеєю Ради Європи.
Рада Європи, що вiдзначив в 1989 р. своє 40-рiччя, - перша загальноєвропейська консультативна полiтична органiзацiя, у яку нинi входять 25 держав Захiдної Європи, як члени НАТО, так i нейтральнi країни, як члени "Загального ринку" (властиво Європейського спiвтовариства), так i iншi захiдноєвропейськi країни. Серед органiв Ради Європи видiляється його Парламентська асамблея, що складається з 177 депутатiв i 177 заступникiв депутатiв, що є представниками нацiональних парламентiв на загальноєвропейському форумi.
Що ж стосується Європейського парламенту, то вiн - представницький орган Європейського спiвтовариства, створений Римським договором 1957 р. (iнодi ще iменованого по старинцi "Загальним ринком"). Всi 518 депутатiв Європейського парламенту обираються з 1979 р. прямим голосуванням у країнах Європейського спiвтовариства (про процедуру виборiв буде сказано нижче). Поряд з Європейським парламентом у Європейському спiвтовариствi дiють i iншi органи.
Це насамперед реально визначальна дiяльнiсть Спiвтовариства Рада, у який входять представники держав - учасникiв на рiвнi члена уряду, звичайно мiнiстрiв тої або iншої галузi, Комiсiя Європейських спiвтовариств, що складає з 17 членiв, призначуваних урядами. Це два вищих виконавчих органи Спiвтовариства, основнi напрямки дiяльностi яких формуються зустрiчами, що вiдбуваються двiчi в рiк, глав держав i урядiв Європейського спiвтовариства, чиї засiдання й утворять Європейську раду (його-те й плутають iз Радою Європи). Крiм цих органiв iснують також: Суд Спiвтовариства - орган, що забезпечує тлумачення права Спiвтовариства й дозволяє суперечки, пов'язанi iз застосуванням цього права; крiм того, є деякi консультативнi органи. Єдиним же представницьким органом Спiвтовариства є Європейський парламент (до 1962 р. - Асамблея). Його компетенцiя визначена договорами Спiвтовариства, Єдиним європейським актом 1986 р., а процедурнi питання регулюються Регламентом.
Можна видiлити три основнi сфери компетенцiї Європейського парламенту: бюджетнi правочини (твердження бюджету Спiвтовариства); контроль за дiяльнiстю органiв Спiвтовариства й насамперед Комiсiї; участь у правотворчої дiяльностi спiвтовариства,
Вiдразу впадає в око, що в цьому перерахуваннi вiдсутнiй те, що становить основну сферу дiяльностi нацiональних парламентiв - законотворчiсть. І це не випадково, тому що Європейський парламент не має самостiйнi законодавчi повноваження, вiн лише бере участь у виробленнi того, що називається "європейським правом", як умовно називають норми, якими Спiвтовариство керується у своїй дiяльностi. Бiльше того, далеко не всi норми "європейського права" прийнятi з його участю.
"Європейське право" утвориться з однiєї сторони сукупнiстю норм (правил), що втримуються в договорах, що заснували Спiвтовариство,, а з iншого боку - норм, виданих органами Спiвтовариства в процесi їхньої дiяльностi. Вiдповiдно розрiзняють первинне й вторинне право Спiвтовариства. Первинне право становлять насамперед Договiр про створення Європейського об'єднання вугiлля й стали вiд 18 квiтня 1951 р. i договори про створення Європейського економiчного спiвтовариства i Європейського спiвтовариства по атомнiй енергiї вiд 25 березня 1957 р. Цi три мiжнародних договори, а також Єдиний європейський акт 1986 р. i договори про входження в Спiвтовариство нових держав - членiв утворять те, що називається конституцiйною хартiєю Спiвтовариства. Найважливiше значення первинного права полягає в тому, що воно створило Спiвтовариство i його iнститути й визначило їхню компетенцiю. На практицi первинне право включає не тiльки зазначенi вище договори (точнiше, що втримуються в них норми), але й норми, якi тлумачать їхнiй змiст. Найбiльше число тлумачень договорiв утримується в рiшеннях Суду Європейського спiвтовариства. Норми первинного права пiдлягають неухильному й повному застосуванню у всiх державах - членах. Парламент, як це видно iз процесу формування первинного "європрава", у цьому процесi не бере участь.
Вторинне (похiдне) право по своєму обсязi в багато разiв перевищує обсяг права первинного. Воно утвориться нормами, прийнятими органами Спiвтовариства у виглядi регламентiв, директив i рiшень. У цiй нормотворчої дiяльностi парламент бере участь. Вiн дає свої висновки по проектах, пiдготовленим Комiсiєю, а пiсля того, як Рада iз проект, вiн вноситься на розгляд Європейського парламенту, що може абсолютною бiльшiстю голосiв своїх членiв вносити в нього виправлення або вiдхилити його. Якщо текст вiдхилений парламентом, Рада може приймати рiшення в другому читаннi тiльки одноголосно. Якщо в нього були внесенi виправлення, Комiсiя знову розглядає їх i передає свiй новий текст, а також виправлення парламенту, якi вона не прийняла, Радi. Рада приймає пропозицiю Комiсiї, причому рiшення повинне бути пiдтверджене квалiфiкованою бiльшiстю голосiв. Виправлення парламенту, не прийнятi Комiсiєю, повиннi бути прийнятi одноголосно.
Парламент може приймати акти, якi ставляться до так званим "необов'язкових актiв". Їхнiй змiст досить рiзноманiтно. Вони часом стосуються проблем чисто полiтичних i не встановлюють якi-небудь права й обов'язку. Такi, наприклад, резолюцiї, прийнятi Європейським парламентом по самих рiзних проблемах: Афганiстану, Ольстера, прав громадян i т. п. До необов'язкових актiв ставляться також програми, наприклад, щорiчна програма законодавчої дiяльностi Комiсiї й парламенту Спiвтовариства, прийнята ними пiсля взаємних консультацiй.
"стримувань i противаг". Самостiйнi "законодавчi" функцiї парламенту поки ще досить скромнi. Разом з тим безсумнiвно зростає полiтична роль Європарламенту як органа, без участi якого не приймаються важливi рiшення.
Формування європейського парламенту
10 вересня 1952 р. вiдбулося засiдання Асамблеї Європейського об'єднання вугiлля й стали, у якiй країни - учасницi представляли 78 членiв. Римський договiр 1957 р. установив, що загальна для трьох об'єднань Асамблея (Європейський парламент)"здiйснює повноваження по обговоренню й контролю", одночасно вказав, що вона складається з "представникiв народiв держав - членiв, що об'єдналися в Спiвтовариство".
Хоча Римський договiр у з передбачав, що парламент повинен обиратися на основi "прямого загального голосування по єдинiй для всiх держав - членiв процедурi", до 1979 р. формування Європейського парламенту вироблялося вiдповiдно до положення, що гласили, що Асамблея формується з "делегатiв, якi призначаються вiдповiдними парламентами iз числа їхнiх членiв i вiдповiдно до процедури, установленої кожною державою - членом". Саме так була утворена перша Асамблея, що собрались на своє перше засiдання 19 березня 1958 г. Такий порядок повинен зi зберiгатися до видання органами Спiвтовариства акту, що встановлює єдину виборчу систему.
Ще в травнi 1960 р. Асамблея прийняла перший проект конвенцiї, що передбачала прямi вибори у вищий представницький орган Спiвтовариства. Однак до реалiзацiї цього проекту пройшло бiльше 15 рокiв.
"Про обрання Європейської парламентської асамблеї загальними прямими виборами". Вiн установив лише невелике число правил, вiддавши iнше на розсуд держав - членiв.
У СТ. 1 Акту констатувалося, що населення держав, об'єднаних у Спiвтовариство, обирає своїх представникiв у Європейський парламент прямими загальними виборами.
Акт установив також число представникiв, що обираються вiд кожної держави. Воно з визначено з облiком, хоча й приблизним, чисельностi населення кожної країни.
Найбiльше число депутатiв - 81 обирається вiд ФРН (61 млн жителiв), Францiї (56 млн), Італiї (57 млн) i Великобританiї (55 млн), Іспанiя (39 млн) обирає 60 депутатiв, Нiдерланди (14,7 млн) - 25 депутатiв, Бельгiя (9,9 млн), Грецiя (10 млн), Португалiя (9,8 млн) - по 24 депутата, Данiя (5,2 млн) - 16 депутатiв, Ірландiя (3,5 млн) - 15 депутатiв i Люксембург (372 тис) - 6 депутатiв. Таким чином, усього обирається 518 депутатiв, тобто в середньому один депутат вiд приблизно 622 тис. жителiв. Але це тiльки в середньому. У Люксембурзi один депутат обирається вiд 62 тис. жителiв, а у ФРН - вiд 755 тис. Нерiвнiсть на користь малих країн теоретично розглядається як спосiб забезпечення прав народiв в умовах полiтичної й економiчної гегемонiї великих держав.
Депутати обираються в Європейський парламент строком на п'ять рокiв. Вони не вправi додержуватися яких-небудь iнструкцiй. Імперативний мандат заборонений.
Згiдно ст. 6 Акту, дiяльнiсть члена Європейського парламенту визнана несумiсної з дiяльнiстю члена уряду держави-члена. Цей перелiк несумiсностi мiг бути доповнений кожною державою - членом. Разом з тим допускається подвiйний мандат, тобто сполучення мандата депутата нацiонального парламенту й депутата Європейського парламенту. Несумiснiсть поширена також на ряд посадових осiб Спiвтовариства.
Акт обмовив також, що нiхто не може голосувати на виборах бiльше одного разу, а також що голосування повинне вiдбуватися у всiх державах - членах iз четверга по недiлю однiєї й того ж тижня.
повиннi вироблятися вiдповiдно до прийнятого в нiй виборчими законами, тому треба в принципi говорити не про виборче право Спiвтовариства, а про виборче право окремих держав по виборам депутатiв Європейського парламенту.
Це нацiональне законодавство з багато загального. Виборча система у всiх державах - членах - пропорцiйна. Виключення становить Великобританiя, у якiй повсюдно, за винятком Пiвнiчної Ірландiї, зберiгається мажоритарна система. Істотною перешкодою в створеннi єдиного виборчого закону Спiвтовариства з'явилася позицiя Великобританiї, що не погоджується на введення пропорцiйної системи при виборах Європейського парламенту, побоюючись, що це могло б сприяти введенню пропорцiйної системи й при обраннi палати громад.
Як вiдомо, на результати виборiв по пропорцiйнiй системi певний вплив може робити розподiл країни на виборчi округи. У шести країнах - у Данiї, Грецiї, Францiї, Нiдерландах, Португалiї й Люксембурзi створюється єдиний виборчий округ. В iнших країнах, де вибори здiйснюються по пропорцiйнiй системi, утвориться по декiлька виборчих округiв, причому, як правило, границi округiв визначаються адмiнiстративно-територiальним подiлом.
Своєрiдно вирiшується проблема округiв у Бельгiї, оскiльки в цiй країнi гостро коштує проблема нацiональних вiдносин мiж фламандцями й валлонами. Законом 1984 р. установлено, що з 24 депутатiв Європейського парламенту, що обираються в країнi, ІІ обираються вiд валлонського регiону (офiцiйна мова французький) i 13 - вiд фламандського регiону (офiцiйна мова фламандський). У той же час у країнi створенi три виборчi колегiї для франко-нiмецького населення, фламандського населення й населення Брюсселя, що вважається мовцям на обох мовах. Пiдрахунок голосiв проводиться по регiонах, причому кожний виборець Брюсселя самостiйно визначає, до якого лiнгвiстичного регiону повинен бути вiднесений його голос.
Цiкаво вiдзначити, що активне виборче право надається в ІІ країнах громадянам, що досягли 18 - лiтнього вiку, i лише в однiй країнi, а саме в Грецiї - громадянам, що досягли 20 рокiв. Як правило, активним виборчим правом користуються не тiльки громадяни даної країни, але й проживаючi в нiй громадяни iнших країн Спiвтовариства, що перебувають на момент виборiв на територiї даної країни. У Бельгiї, однак, громадяни iнших держав - членiв можуть голосувати тiльки в тому випадку, якщо вони постiйно проживають у Бельгiї, i не можуть реалiзувати своє право голосу в країнах їхнього походження. Бельгiйцi, що проживають за кордоном, можуть голосувати поштою, право голосу може передаватися також за дорученням. У Данiї у виборах депутатiв Європейського парламенту не беруть участь жителi Фарерських островiв. Грецькi громадяни, що проживають в iнших державах - членах Спiвтовариства, можуть голосувати в грецьких консульствах, якщо ж вони постiйно проживають у країнах, що не входять у Спiвтовариство, для участi в голосуваннi вони повиннi повернутися в Грецiю. У той же час iспанськi громадяни, що проживають за кордоном, можуть голосувати в консульствах як у країнах Спiвтовариства, так i поза ними. Члени палати лордiв Великобританiї не беруть участь у виборах у палату громад, але вони можуть брати участь у виборах Європейського парламенту.
Пасивне виборче право також не вiдрiзняється однаковiстю. У п'яти країнах (Бельгiя, Грецiя, Ірландiя, Люксембург i Великобританiя) право бути вибраним належить громадянам, що досягли 21 року. У чотирьох країнах (Данiя, ФРН, Іспанiя й Португалiя) нижча межа встановлена в 18 рокiв. У Францiї бути вибраним може людина не молодшi за 23 роки, а в Італiї й Нiдерландах - не молодшi за 25 рокiв.
увагу при розподiлi мандатiв. У Францiї при поданнi списку кандидатiв у депутати вноситься заставу 100 тис. франкiв, що не вертається, якщо список на виборах не збере принаймнi 5% голосiв. В Ірландiї при висуваннi кожної кандидатури вноситься застава 1 тис. iрландських фунтiв. Вiн вертається, якщо кандидат збере не менш однiєї третини голосiв, необхiдних для обрання депутатiв. У Нiдерландах застава 18 тис. гульденiв вноситься тiльки тодi, коли партiя не представлена в другiй палатi парламенту. Нарештi, у Великобританiї при висуваннi кандидатури вноситься застава в сумi 1 тис. фунтiв, що не вертається, якщо кандидат не одержав однiєї восьмої частини поданих голосiв.
Багато хто iз зазначених обмежень досить дiючi. Пiд час останнiх загальних виборiв у Європейський парламент у червнi 1989 р. у Францiї з 15 загальнонацiональних спискiв дев'ять не змогли переступити 5 - процентний рубiж.
Вибори в Європейський парламент викликають менший iнтерес населення в порiвняннi з виборами в нацiональнi парламенти. Вiдсоток виборцiв, що беруть участь у виборах у Європарламент, нижче, нiж на нацiональних виборах. Якщо в 1984 р. у виборах у Європейський парламент брало участь 63% всiх виборцiв, то в червнi 1989 р. - усього лише 58,4%. В окремих країнах активнiсть виборцiв була ще нижче. У червнi 1989 р. у Францiї взяло участь у голосуваннi менш 49,4%, а в Нiдерландах i того менше - 47,2% виборцiв.
Хоча повноваження Європейського парламенту не настiльки вуж значнi, полiтичнi дiячi країн, що входять у Спiвтовариство, далеко не байдужнi до результатiв виборiв як показнику впливу полiтичних партiй у країнi, а також схвалення або несхвалення населенням полiтики, що проводиться урядом у вiдношеннi "Загального ринку".
Повноваження й функцiї європейського парламенту
"повноваження по обговоренню й контролю".
З перших же рокiв його iснування повноваження Європейського парламенту стали розширюватися. Так, починаючи з 60 - х м. Комiсiя передає парламенту значну частину повноважень по контролi за дiяльнiстю багатьох органiв Спiвтовариства. В 70 - х рр. розширилися повноваження, що дозволили парламенту впливати на визначення бюджету Спiвтовариства. Із середини 70 - х рр. i особливо в другiй половинi 80 - х рр. було посилене право парламенту впливати на призначення ряду посадових осiб, зокрема на призначення голови Комiсiї, що є як би главою уряду Спiвтовариства.
"власнi засоби" Спiвтовариства. До цього бюджет Спiвтовариства складався iз внескiв держав - членiв. Потрiбно вiдзначити, що спочатку в договорах про створення Спiвтовариства було встановлено, що парламент мiг тiльки лише пропонувати змiни бюджету. Право ж прийняття бюджету належало Радi пiсля консультацiї з Комiсiєю. Починаючи з 1975 р. положення договору про порядок прийняття бюджету був змiнено й парламент одержав право вiдхилення бюджету в цiлому. Скориставшись цим, парламент двiчi - в 1980 р. i в 1985 р. вiдхиляв бюджет у цiлому, що, природно, створило значнi труднощi в дiяльностi всiх iнститутiв Спiвтовариства й держав - членiв. Останнi звернулися зi скаргами в Суд Спiвтовариства для того, щоб домогтися твердження бюджету 1986 р. Суд же пiдкреслив необхiднiсть консенсусу в прийняттi бюджету мiж Радою й парламентом. Таким чином, тепер право встановлення бюджету належить фактично не тiльки Радi, але й парламенту. Однак проблема розподiлу мiж ними повноважень дотепер до кiнця не врегульована.
Можна сказати, що Радi належить "останнє слово" у вiдношеннi так званих "обов'язкових витрат" Спiвтовариства. До обов'язкового ставляться тi витрати, якi прямо випливають iз договорiв, що створили Спiвтовариство, а також iз заснованих на них актiв. Практично найбiльше значення мають витрати, пов'язанi iз сiльським господарством, рiвень розвитку якого, якщо говорити про окремi галузi в державах - членах, далеко не однаковий. У сiльськогосподарськiй полiтицi Спiвтовариства найбiльше значення мають цiни на сiльськогосподарськi продукти, установлюванi Радою й виплачуванi в остаточному пiдсумку виробникам сiльгосппродуктiв.
Парламенту ж належить останнє слово вiдносно iншої частини витрат, а саме витрат, необов'язкових для Спiвтовариства. Необов'язковi витрати призначенi на проведення загальної соцiальної полiтики, дослiджень навколишнього середовища й т. п. Необов'язковi витрати становлять бiля чвертi всього бюджету, у той час як реалiзацiя полiтики в областi сiльського господарства вимагає близько 65% бюджету. Виправлення, внесенi парламентом у частину проекту бюджету й необов'язкових витрат, що розглядають, не можуть бути остаточно вiдкинутi Радою. Однак не можна сказати, що парламент дiє зовсiм довiльно. Максимальний рiвень необов'язкових витрат переглядається щорiчно з облiком таких об'єктивних даних, як еволюцiя Спiвтовариства й змiни бюджетiв держав - членiв.
Починаючи з 1986 р. акт про твердження бюджету Спiвтовариства пiдписується головою парламенту. Треба додати, що Європейський парламент, починаючи з 1970 р., одержав право брати участь в обговореннi й прийняттi всiх фiнансових документiв i тим самим законодавствувати в цiй сферi поряд з Радою.
Стосовно до нормотворчих повноважень Європейського парламенту варто розрiзняти процедуру консультацiй, процедуру узгодження, процедуру спiвробiтництва, а також спiвучасть у доданнi сили договорам про вступ у Європейське спiвтовариство й угодам про асоцiйоване членство.
спiвтовариства. Повноваження парламенту зводяться до права висловлювати своя думка про проекти рiшень, прийнятих уповноваженими на те органами. Але не слiд недооцiнювати впливу парламенту. Практика показує, що в тих випадках, коли парламент не погоджується iз пропозицiями законодавчого характеру, вони пiддаються змiнам у напрямках, зазначених парламентом.
Процедура консультацiй з Європейським парламентом обов'язкова при прийняттi правил про волю пересування товарiв усерединi Спiвтовариства через границi держав - членiв, про спiльну сiльськогосподарську полiтику, при виданнi правових норм, що мають метою економiчне й соцiальне зближення, проведення спiльної полiтики в областi дослiджень, при виробленнi норм по охоронi навколишнього середовища.
Процедура консультацiї починається з того, що законно - творчi органи - Рада й Комiсiя передають у Європейський парламент проекти правових норм. Проекти розглядаються компетентною парламентською комiсiєю. Парламентська комiсiя доповiдає свої мiркування парламенту, що приймає так звану "законодавчу резолюцiю". Парламент може погодитися iз законопроектом, тодi голова парламенту передає в Раду або Комiсiю текст пропозицiї в тiм видi, у якому вiн схвалений парламентом.
Європейський парламент може запропонувати виправлення до тексту. Вони розглядаються органом, що вносив законодавчий текст, що приймає тi з них, з якими згодний. Таким чином, знiмається часом значна частина розбiжностей, що виникли мiж органом, що вносив текст, i парламентом. Парламент може також запропонувати Комiсiї взяти своє законопроект назад, що означає заперечення парламенту проти його прийняття. Якщо Комiсiя не знiмає своєї пропозицiї, то парламент зобов'язаний обговорити його у двомiсячний строк. Комiсiя зобов'язана iнформувати парламент про тi мiри, якi прийнятi вiдповiдно до висновку парламенту.
висновку думка. Але уникнути звернення до парламенту Рада й Комiсiя не можуть. Необхiднiсть проведення консультацiй забезпечується тим, що якщо нормотворчi органи не звернулися за консультацiєю в Європейський парламент у тих випадках, коли вони вiдповiдно до договорiв обов'язковi, те прийнятий ними акт не має сили й анулюється.
ще до того, як Рада офiцiйно представляє проект бюджету в парламент, i в процесi цiєї зустрiчi робиться спроба зняти можливi протирiччя мiж парламентом i Радою. Таким чином, Рада має можливiсть внести проект бюджету Спiвтовариства вже з урахуванням позицiї парламенту, оскiльки до складу його делегацiї, як правило, входять представники основних полiтичних груп. Друга зустрiч делегацiй парламенту й Ради проводиться наприкiнцi листопада, тобто в перiод, коли парламент уже офiцiйно висловив свої зауваження по бюджетi (який, нагадаємо, виробляється й представляється Радою), а Рада повинен внести виправлення в бюджет для подання їх у парламент.
особливий iнтерес i вони нерiдко викликають сумнiви й заперечення принаймнi частини депутатiв парламенту. Резолюцiя Ради 1970 р. поставила за обов'язок Комiсiї не обмежуватися представленими в парламент проектами акту, але супроводжувати їхнiм документом, що мiстить аналiз наслiдкiв їхнього прийняття для фiнансового становища Спiвтовариства. Сама Рада взяла на себе зобов'язання тiсно спiвробiтничати з парламентом пiд час вивчення проектiв цих актiв, повiдомляти його про мотиви їхньої пропозицiї, тобто робити все необхiдне для того, щоб недостатня iнформованiсть парламенту не привела б до прийняття їм негативного висновку. Процедура узгодження була конкретизована в 1975 р. у Спiльнiй декларацiї парламенту, Ради й Комiсiї.
Прийняття процедур узгодження з'явилося свiдченням зростаючої ролi Європейського парламенту в механiзмi Спiвтовариства. Але парламент не вдоволений роллю, що вiдводиться йому. Що ж стосується Ради, то практика показує, що вiн нерiдко намагається дiяти методами тиску на парламент.
економiчної й соцiальної iнтеграцiї, дослiдницький дiяльностi й технiчному розвитку, тобто до тих напрямкам дiяльностi Спiвтовариства, якi не тiльки найбiльш iстотнi для утворення починаючи з 1993 р. Європи "без границь", але i якi викликають найбiльший iнтерес населення Європи.
Процедура спiвробiтництва не обмежила законодавчих повноважень Ради й Комiсiї. Але вона зобов'язала їх тiснiше взаємодiяти з парламентом. Вiдтепер при розглядi правових норм, що ставляться до зазначеного вище областям, у парламентi проводиться не одне, а два читання. У результатi першого читання визначається позицiя парламенту вiдносно внесених пропозицiй. Якщо ранiше Рада була вправi вiдразу ж прийняти своє рiшення, то тепер вiн повинен визначити своє вiдношення до висновку парламенту, мотивувавши й протиставивши свої аргументи тої частини висновку парламенту, з якої вiн не згодний, або внести змiни в законодавчi пропозицiї. Рада й Комiсiя повиннi представити парламенту всю необхiдну йому iнформацiю.
Одержавши заперечення Ради (так звану "загальну позицiю"), парламент приступає до другого читання. У тримiсячний строк вiн повинен прийняти рiшення й або погодитися iз запереченнями Ради, або внести в них виправлення, або, нарештi, вiдхилити проект.
Якщо виправлень нi, то Рада приймає норму в остаточному видi, певному в "загальнiй позицiї". Якщо ж парламент запропонував внести виправлення, то Комiсiя може переглянути "загальну позицiю" i виправлений варiант представити в Раду. Для схвалення представленого Комiсiєю документа досить квалiфiкованої бiльшостi в Радi, але для того, щоб Рада не погодився iз пропозицiєю Комiсiї, необхiдна одноголоснiсть.
Про дiєвiсть процедури спiвробiтництва свiдчить той факт, що половина виправлень, запропонованих Європейським парламентом у першому читаннi, приймається Радою. Число прийнятих Радою виправлень, запропонованих парламентом у другому читаннi, становить приблизно 25%. Таким чином, Європейський парламент є у вiдомiй мерi спiвучасником створення європейського права.
До числа положень, що розширюють роль Європейського парламенту в керуваннi справами Спiвтовариства, особливе мiсце належить процедурi спiвучастi парламенту у висновку договорiв про прийняття нових членiв i угод про асоцiйоване членство.
Єдиним європейським актом було встановлено, що для вступу в Спiвтовариство нової європейської держави необхiдна згода Європейського парламенту, що приймає рiшення абсолютною бiльшiстю голосiв своїх членiв. У цьому зв'язку передбачено, що парламент iнформується Радою або Комiсiєю перед початком переговорiв про прийняття нового члена Спiвтовариства, а також у ходi самих переговорiв про прийняття нового члена Спiвтовариства, а також у ходi самих переговорiв. Цього ж правила дiють i вiдносно висновку угод про додання державам статусу асоцiйованих членiв.
Парламент вправi розглядати найбiльш значимi мiжнароднi угоди, що мiстяться вiд iменi Європейського спiвтовариства. Комiсiя й Рада також зобов'язанi iнформувати парламент, що висловлює свою думку iз приводу цих угод. У вiдношеннi iнших, не вiднесених до числа найбiльш значимих угод про торгiвлю й спiвробiтництво парламент може просити Рада проконсультувати його, однак вiн не має права давати свої висновки.
Ще в Договорах про створення Європейського спiвтовариства вказувалося, що Комiсiя зобов'язана давати уснi або листовнi вiдповiдi на питання, що задаються парламентом або його членами. Число питань, особливо письмових, постiйно зростає. В 1969 р. було задано 505 письмових питань, в 1979 р. - 1977, в 1989 р. - 2972 письмових питання. Із цього числа 2628 питань, тобто 88%, було звернено до Комiсiї, 183 питання (ледве бiльше 6%) було задано Радi й 161 питання (близько 5%) - мiнiстрам закордонних справ.
Усних питань задається значно менше (треба сказати, що питання називаються усними лише умовно. Всi вони задаються в писемнiй формi, а вiдповiдi на них даються усно). В 1987 р. було задано всього 45 усних питань, з яких 35 було адресовано Комiсiї, 8 - Радi й 2 - мiнiстрам закордонних справ.
"години питань", про процедуру якого буде сказано нижче. Вiдповiдi в цей час, як правило, бувають короткими. Слiдом за вiдповiддю запитувач може задати або коротке додаткове питання, або зробити коротку реплiку, на яку вiдповiдь необов'язкова.
На вимогу полiтичної групи або не менш семи депутатiв голова парламенту може ухвалити рiшення щодо проведеннi наприкiнцi "години питань" обговорення актуальної й проблеми, що представляє спiльний iнтерес. Таке обговорення дає можливiсть депутатам парламенту обмiнятися думками про суть вiдповiдей на питання.
Активнiсть парламентарiїв у цiй процедурi швидко зростає. В 1979 р. протягом "години питань" було задано 502 питання, а в 1987 р. - 1071. На частку Ради доводиться близько 20% всiх питань, а на адресу мiнiстрiв закордонних справ - близько 15%. Усього ж в 1987 р. на питання депутатiв було дано бiльше 4 тис. вiдповiдей, iз чого треба, що в середньому одним депутатом було задано бiля восьми питань.
Своєрiдним iнструментом контролю є резолюцiя про осудження. У тих європейських країнах, у яких передбачена резолюцiя про осудження уряду, прийняття її парламентом зобов'язує уряд пiти у вiдставку.
Європейський парламент може винести резолюцiю про осудження лише Комiсiї Європейського спiвтовариства, але не провiдним органам керування, якими є Європейська рада й рада мiнiстрiв. Таким чином, права Європейського парламенту щодо цього не настiльки вуж значнi. Проте внесення резолюцiї про осудження може бути серйозним знаряддям у руках парламенту, а прийняття її (для цього потрiбне бiльшiсть у двi третини голосiв вiд облiкового складу членiв парламенту) означало б, що всi члени Комiсiї повиннi пiти у вiдставку й що полiтика, що проводиться Комiсiєю з питання, що викликали сумнiв, не вiдповiдає, на думку парламенту, iнтересам Спiвтовариства.
За увесь час iснування Європейського парламенту резолюцiя про осудження вносилася всього чотири рази. Причому у двох випадках вона знiмалася до голосування, у двох випадках резолюцiя вiдхилялася переважною бiльшiстю голосiв.
Останнiй раз резолюцiя про осудження Комiсiї була внесена у зв'язку з рiшенням останньої схвалити угоду про продаж масла в країни Схiдної Європи. 23 березня 1977 р. пiсля тривалих дебатiв резолюцiя про осудження була вiдкинута поiменним голосуванням 95 голосами з ІІІ прийнявших участь у голосуваннi.
Порiвняно недавно, починаючи з кiнця 1982 р., Європейський парламент став розширювати сферу свого впливу на механiзм Спiвтовариства, використовуючи надане право звертатися в Суд Європейського спiвтовариства зi скаргою на невиконання Радою або Комiсiєю покладених на них обов'язкiв. Це право парламенту було пiдтверджено рiшенням Суду Європейського спiвтовариства вiд 22 травня 1985 р. Суд визнав обґрунтованої скаргу парламенту на те, що Рада ухилився вiд обов'язку розробити загальну для Спiвтовариства полiтиковi в областi транспорту.
Два роки через, у жовтнi 1987 р., парламент знову звернувся в Суд цього разу зi скаргою на те, що Рада не схвалила в належний строк проект бюджету Спiвтовариства на 1988 р. Хоча рiшення суду Спiвтовариства не виходить за рамки осуду органа, що не виконує обов'язкiв, покладених на нього договором, сам факт констатацiї Судом з iнiцiативи парламенту бездiяльностi того або iншого органа сприяє пiдвищенню значення парламенту як стимулятора прогресивного розвитку Спiвтовариства. Нарештi, до повноважень Європейського парламенту ставляться також повноваження по розгляду петицiй, тобто запитiв або скарг. Вони можуть направлятися будь-яким вхiдної в Спiвтовариство громадянином iндивiдуально або разом з iншими громадянами. Петицiя може бути спрямована по будь-якому питанню. Однак бiльшiсть їх надходить у Європарламент зi скаргами на забруднення навколишнього середовища, на порушення права по одержанню соцiальних посiбникiв, а також iнших прав. Чимале число петицiй пов'язане зi скаргами на недосконалiсть митного законодавства.
Таким чином, можна дiйти висновку, що обiг з петицiями пов'язане з тим, що держави - члени недостатньо послiдовно реалiзують норми права Спiвтовариства. Парламент зi своєї сторони прагне використовувати право петицiй для впливу на держави-члени. петицiї, Що Надiйшли в парламент, розглядаються й вивчаються комiсiєю з петицiй, що, як правило, збирає необхiдну iнформацiю й публiкує свою доповiдь, у якому втримується авторитетне тлумачення по порушенiй проблемi. У багатьох випадках доповiдi пiдготовляються комiсiєю з петицiй разом з iншими компетентними парламентськими комiсiями.
Число подаваних петицiй досить швидко зростає. Якщо в 1979 - 1980 гг. було отримано 57 петицiй, то через чотири роки їхнє число майже подвоїлося, а ще через чотири роки збiльшилося вже бiльш нiж в 8 разiв. В 1987 - 1988 гг. Європейський парламент одержав уже 484 петицiї, в 1988 - 1989 р. їхнє число досягло майже 700.
Розглянувши повноваження Європейського парламенту, варто звернути увагу на те, що формально вони менш значнi, чим повноваження парламентських установ в окремих державах. Але, разом з тим, треба вiдзначити, що Європейський парламент дiйсно повнiстю використовує приналежнi йому повноваження й робить серйозний i всезростаючий вплив на такi керiвнi органи Спiвтовариства.
практика прийняття парламентом резолюцiй, що мiстять оцiнку полiтичних i iнших ситуацiй як усерединi Спiвтовариства, так i поза ним. Формальною пiдставою для прийняття таких резолюцiй є положення Єдиного європейського акту, що зобов'язує мiнiстрiв закордонних справ держав - членiв враховувати думку парламенту.
Детально органiзацiя й процедура Європарламенту визначенi Регламентом. Цей досить об'ємний документ (136 статей i шiсть додаткiв), що став кишеньковою книгою всiх депутатiв i чиновникiв Європарламенту, детально розписує повноваження й положення керiвних органiв парламенту - голови й бюро, постiйних i тимчасовi комiсiї, проведення прєнiй в самому парламентi i його органах, порядок прийняття рiшень, права й обов'язки депутата, правове положення полiтичних груп.
Основними керiвними органами Європейського парламенту є голова й бюро, що включають голови, його 14 заступникiв i квестори (iз правом дорадчого голосу).
Голова Європарламенту. Повноваження голови Європейського парламенту, що обирається на два з половиною року, багато в чому нагадують повноваження голiв парламентiв захiдних країн: ст. 18 Регламенту говорить, що вiн "керує всiєю дiяльнiстю парламенту i його органiв". Голова в силу ст. 18 Регламенту має широкi повноваження визначати порядок денний, вiн повiдомляє про початок i завершення обговорення якого-небудь питання, порушує це питання на голосування, нарештi, тiльки вiн має право дозволити депутатовi виступати по одному питанню бiльше двох разiв. Крiм того, вiн має у своєму розпорядженнi значну дисциплiнарну владу, може оголосити порушниковi регламенту осудження, що спричиняє заборона бути присутнiм на засiданнi вiд двох до п'яти днiв. Однак найважливiшим правом голови є його право виступати вiд iменi Європарламенту в iнших країнах Спiвтовариства або за рубежем. Тому за цей пост iде досить тверда полiтична боротьба.
Процедура виборiв голови й членiв бюро Європарламенту, керована найстаршим за вiком депутатом, вiдбувається в такий спосiб.
Кандидатури голови й членiв бюро повиннi бути запропонованi за згодою самих кандидатiв вiд iменi однiєї з полiтичних груп або щонайменше 13 депутатами (ст. 12, п. 1 Регламенту). Якщо в результатi таємного голосування кандидат набирає абсолютну бiльшiсть голосiв, вона проголошується вибраним. Європарламент iз метою бiльшої ефективностi своєї роботи встановив, що, якщо пiсля трьох турiв голосування жоден з кандидатiв не набере абсолютної бiльшостi голосiв, у четвертому турi балотуються тiльки два кандидати, що набрали в попереднiх турах найбiльше число голосiв (ст. 13 i 17 Регламенту). Такий же порядок виборiв установлений i для замiщення вакансiй у випадку, якщо мандат кого-небудь зi членiв бюро перерваний (смерть, вiдставка й т. п.). Заступники голови (зараз їх 14) обираються по тiй же процедурi з урахуванням представництва рiзних країн i полiтичних груп.
Повноваження заступникiв голови складаються звичайно в замiщеннi голови в його вiдсутнiсть: головування на засiданнях парламенту (ст. 19 Регламенту), присутнiсть на офiцiйних церемонiях. Бiльше важливої представляється їхня роль у бюро або Розширеному бюро.
Бюро Європейського парламенту, як ми вже вiдзначали, складається з голови й 14 вiце-голiв. Членами бюро iз правом дорадчого голосу є також п'ять квесторiв, що виконують адмiнiстративнi й фiнансовi функцiї, що стосуються безпосередньо парламенту. Бюро вирiшує фiнансовi й органiзацiйнi питання, пов'язанi з турботою депутатського корпуса, парламенту i його органiв.
Коли бюро збирається за участю голiв полiтичних груп, воно йменується розширеним бюро. Що стосується депутатiв, що не складаються в жоднiй з полiтичних груп, то вони делегують двох своїх представникiв у розширене бюро, щоправда, без права вирiшального голосу (ст. 23, п. 2 Регламенту). Крiм того, статус спостерiгача може бути наданий депутатовi вiд країни, не представленої в бюро, наприклад, рiшенням розширеного бюро вiд 11 вересня 1984 р. такий статус був наданий датському депутатовi. У такий спосiб частково вiдновлюються права полiтичних або географiчних "меншостей".
Якi питання вирiшує розширене бюро, цей своєрiдна рада старiйшин Європейського парламенту? Завдання розширеного бюро складаються насамперед у пiдготовцi перед кожною сесiєю повiстки для її роботи, що потiм затверджується на пленарному засiданнi Асамблеї. Воно ж вправi вносити до порядку денного так званi "уснi питання" (тобто без попередньої пiдготовки письмових документiв) i дебатiв по них (ст. 58, п. 1, 2,6), a також визначати порядок постановки питань у так званий "годину питань i вiдповiдей" (ст. 59, п. 1,5), як i час цiєї години (ст. б0, п. 1). Йому доводиться виконувати й досить делiкатну роботу зi складання схеми розмiщення депутатiв у залi засiдань (ст. 28) i правил електронного голосування (ст. 98, п. 1). Однак дiяльнiсть розширеного бюро не обмежується процедурними питаннями. Воно також розробляє програму законодавчих робiт парламенту (ст. 29, п. 4). Розширене бюро повноважне також вирiшувати питання, пов'язанi з вiдносинами парламенту з iншими iнститутами Спiвтовариства (ст. 24, п. З), мiж Європарламентом i органiзацiями, що не входять у Спiвтовариство (ст. 24, п. 2).
На засiданнях розширеного бюро звичайно присутнi залежно вiд поставлених на його обговорення питань генеральний секретар, юридичний радник, директори департаментiв i iнших чиновникiв. Рiшення приймаються бiльшiстю голосiв присутнiх членiв iз правом голосу.
першiй сесiї першого вибраного прямим голосуванням Європейського парламенту вони знайшли статус обираються на два з половиною року членiв. Як ми вже вiдзначали, вони входять у бюро й розширене бюро iз правом дорадчого голосу. Усерединi самої колегiї кожнi чотири мiсяцi вiдбувається ротацiя її голови, щоб квестори не здобували смак до командування депутатами. Колегiя квесторiв вправi виносити рiшення по тлумаченню й виконанню правил адмiнiстративного керування в сферi своєї компетенцiї, вона ж вирiшує такi питання, як норми добових витрат при переїздах депутатiв iз країни в країну, оплата їхнього секретарiату, соцiальне страхування депутатiв, експлуатацiя й гарантiї безпеки примiщень парламенту, створення необхiдних для роботи парламентарiїв зручностей (кур'єрська служба, переклади, органiзацiя курсiв iноземних мов, службовий транспорт). Квестори можуть вносити на розгляд бюро пропозицiї про змiну положень внутрiшнiх правил або пунктiв Регламенту, що стосується забезпечення дiяльностi депутатiв. Останнiм часом квесторам доводиться часто вiдповiдати на запити бюро й секретарiату iз проблем органiзацiї роботи Європарламенту вiдразу в трьох мiстах - Люксембурзi, Брюсселi й Страсбурзi, по перекладу всiєї документацiї на мови країн - членiв Спiвтовариства й т. д.
Для своєчасного iнформування депутатiв про всi органiзацiйнi питання, про рiшення розширеного бюро й колегiї квесторiв видається спецiальний бюлетень.
Комiсiї. Робота Європейського парламенту протiкає також у спецiальних комiсiях, якi є постiйними робочими органами, компетентними в кожної особливої областi комунiтарної дiяльностi. Це полiтична комiсiя; комiсiя iз сiльського господарства, рибальству й продовольству; бюджетна комiсiя; комiсiя по економiчних, валютних питаннях i питанням промислової полiтики; комiсiя з питань енергiї, дослiджень i технологiї; комiсiя по зовнiшнiх економiчних зв'язках; комiсiя iз соцiальних питань i питань зайнятостi; комiсiя з регiональної полiтики й благоустрою територiї; комiсiя iз транспорту; комiсiя з охорони навколишнього середовища, охоронi здоров'я й захисту прав споживачiв; комiсiя з питань молодi, культури, утворення, iнформацiї й спорту; комiсiя з питань розвитку й спiвробiтництва; комiсiя з бюджетного контролю; iнституцiйна комiсiя; комiсiя з Регламенту, перевiрцi повноважень i iмунiтетам; комiсiя iз прав жiнок; комiсiя з петицiй.
З попередньої згоди розширеного бюро можуть створюватися пiдкомiсiї в рамках постiйної або тимчасової комiсiї, якi звiтують перед своєю комiсiєю. В останнi роки були створенi пiдкомiсiї по правах людини (у рамках полiтичної комiсiї), по безпецi й роззброюванню (також у рамках полiтичної комiсiї), по рибальству (у рамках комiсiї iз сiльського господарства, рибальству й продовольству), за iнформацiєю (у рамках комiсiї в справах молодi). У них працюють звичайно дев'ять - десять депутатiв. Вони проводять щорiчно в середньому до 10 засiдань одночасно iз засiданнями постiйних комiсiй.
право брати участь у роботi тої або iншої комiсiї в якостi її повноважного члена або його заступника. Кандидатури звичайно повiдомляються в бюро полiтичними групами або вiд iменi не менш 13 депутатiв. Бюро пропонує потiм на розгляд парламенту погодженi кандидатури з облiком рiвномiрного географiчного й полiтичного представництва. Вiдповiдно до Регламенту (ст. ІІ 1, п. 1), парламент може призначити стiльки ж заступникiв членiв комiсiй, скiльки в нiй повноважних членiв. У випадку вiдсутностi повноважного члена комiсiї його заступник, що належить до тої ж полiтичної групи, бере участь у роботi комiсiї iз правом вирiшального голосу (ст. 1 ІІ, п. 2). Крiм того, будь-який депутат Європарламенту може бути присутнiм на засiданнях будь-якої комiсiї як спостерiгач (ст. 124, п. 4).
Роль комiсiй помiтно зросла пiсля прийняття Єдиного європейського акту, що було закрiплено в новiй редакцiї Регламенту, що ввiйшла в силу 1 липня 1987 р. Якщо ранiше вони були допомiжними органами Асамблеї, те вiдтепер саме в них вiдбувається основна робота з вироблення рiшення Європарламенту. Комiсiї беруть участь у всiх етапах проходження питання через парламент. Регламент надає комiсiям з дозволу розширеного бюро як право законодавчої iнiцiативи (ст. 121), так i iз запиту, повноваження по виробленню проектiв резолюцiй Європарламенту.
Стаття 10, п. З Регламенту передбачає, що кожна комiсiя вправi просити голову Європарламенту проводити одне або кiлька своїх засiдань у рiк в iнших мiстах, крiм Брюсселя, Люксембургу або Страсбурга. Треба сказати, що бiльшiсть комiсiй охоче користуються цим правом, що нелегким тягарем лягає на бюджет Спiвтовариства.
або лiберальної). Це послужило вiдправним моментом институционализации полiтичних, а не нацiональних груп у Європейському парламентi. Не затягуючи закрiплення цього незвичайного для мiжнародного органа принципу, Асамблея вже 16 червня 1953 р. з вiдповiдну резолюцiю й уписує у свiй регламент положення, що стосуються статусу полiтичних груп. У той час мiнiмальне число депутатiв, необхiдне для створення полiтичної групи, було встановлено в кiлькостi дев'яти депутатiв, тобто 12% вiд загального числа (78) депутатiв. Згодом число депутатiв збiльшилося, збiльшилася й чисельна квота для створення полiтичної групи, залишаючись, щоправда, на рiвнi 12%. Зi збiльшенням числа представлених у парламентi партiй виникла необхiднiсть зниження квоти до 5% (1973 р). Мiнiмальна кiлькiсть депутатiв, необхiдне зараз для створення полiтичної групи, становить 23 депутата вiд однiєї країни (4,4%), або 18 депутатiв (3,5%), якщо вони представляють не менш двох держав, i 12 (2,3%), якщо вони представляють не менш трьох держав.
25 липня 1989 р. на, що вiдкрилася в Страсбурзi першої сесiї нового складу Європейського парламенту було офiцiйно створене 10 полiтичних груп замiсть колишнiх восьми. Найбiльш численною полiтичною групою (180 депутатiв) стала група соцiалiстiв, чий представник iспанець Энрике Барон i був вибраний головою Європарламенту. Другий по чисельностi групою стали християнськi демократи (121 депутат), що утворили "європейську народну партiю". Третя по чисельностi група (49 депутатiв) - "лiберали" на чолi з В. Жискар Д'эстеном. Депутати-екологiсти утворили двi групи: "зеленi" (30 мiсць) i "регiоналiсти" (13 мiсць). Вiдбулося розмежування й у колишнiй групi комунiстiв: 22 iталiйських комунiста, чотири iспанських i один датський створили групу "євролiвих", у той час як комунiсти Францiї, Іспанiї, Португалiї створили свою групу. Депутати правої орiєнтацiї (французьке Об'єднання в пiдтримку республiки й кiлька iрландських депутатiв) створили "об'єднання європейських демократiв". Вiд них вiдмежувалися британськi консерватори, що мають вiдтепер свою групу. Нарештi, свою групу вдалося зберегти ультраправим депутатам Францiї, ФРН i Італiї.
"години питань" вiдразу ж слiдом за цiєю годиною (ст. 61, п1); пропонувати завершити дебати (ст. 104, п. 1) або перервати засiдання (ст. 106); вимагати провести поiменне голосування (ст. 95, п. 1); брати участь у формуваннi офiцiйних делегацiй Європарламенту й висувати своїх кандидатiв у їхнiй склад (ст. 126, п. 2 i п. З).
формуваннi комiсiй Європарламенту, в обговореннi кандидатури голови парламенту й т. д.
Що стосується фiнансування дiяльностi полiтичних груп, кожна з них має з боку Європарламенту субсидiю, що складається iз двох частин: "базова субсидiя", рiвна для всiх груп, i додаткова субсидiя, пропорцiйна чисельностi кожної групи й числу представлених у групi мов. Останнiм часом одержала поширення практика створення робочих груп по окремих питаннях усерединi однiєї полiтичної групи або мiж декiлькома близькими за духом групами. Число таких утворень досягло вже зараз 45, що викликає бiльшу заклопотанiсть в адмiнiстрацiї парламенту, тому що вимагає додаткових органiзацiйних зусиль. З iншого боку, це свiдчить про зростаючу активнiсть полiтичних груп у Європейському парламентi.
що перебувають у трьох мiстах.
Ключовою фiгурою адмiнiстративних служб Європарламенту є генеральний секретар, що керує роботою численного секретарiату й разом з головою ставить свiй пiдпис пiд протоколами засiдань парламенту. Генеральний секретар вимовляє в бюро врочисте зобов'язання виконувати свої обов'язки без яких-небудь полiтичних, нацiональних або особистих пристрастей i зi свiдомiстю всiєї вiдповiдальностi. Вiн несе пряму особисту вiдповiдальнiсть перед головою й бюро за повсякденне адмiнiстративне забезпечення всiх видiв дiяльностi парламенту й пiд керiвництвом голови стежить за виконанням бюджету парламенту.
Постiйне збiльшення обсягу роботи парламенту вiдбилося на органiзацiйнiй структурi секретарiату. Якщо в 1952 - 1953 гг. пiд керiвництвом генерального секретаря працювали двi служби, служба парламенту й служба адмiнiстрацiї, що пiдроздiлялася у свою чергу на чотири вiддiли, у яких працювали 37 спiвробiтникiв, то в наступнi роки структура секретарiату ускладнювалася.
У цей час Генеральний секретарiат має керування електронної обробки iнформацiї, юридичну службу й сiм керувань (у точному перекладi - генеральних дирекцiй): дiловодства; комiсiй i делегацiй; iнформацiї й зв'язку iз громадськiстю; дослiджень (включаючи пiдготовку бiблiографiї й довiдок для депутатiв); кадрiв, бюджету й фiнансiв; адмiнiстрацiї; перекладiв, публiкацiї й розсилання документiв.
спiвтовариства й повиннi вiдмовитися вiд якої-небудь iншої роботи за сумiсництвом крiм роботи в Європейському спiвтовариствi. Їм заборонено одержувати iнструкцiї вiд урядiв, органiзацiй або приватних осiб, що не є їхнiми безпосереднiми начальниками. Із зарплати чиновникiв секретарiату стягується податок, що йде в бюджет Спiвтовариства, а не країн, громадянами яких вони є. Пенсiї й соцiальне забезпечення спiвробiтникiв секретарiату також регулюються нормами комунiтарного права.
Крiм того, полiтичнi групи Європарламенту мають власний секретарiат, що є корпусом тимчасових спiвробiтникiв (близько 500).
залишають свої кабiни, ставлячи голови перед необхiднiстю переносити засiдання на iнший день). Також на дев'ять мов переводяться всi документи Європарламенту, включаючи протоколи засiдань комiсiй. У Люксембурзi, де розташований секретарiат Європарламенту, пiд служби перекладу вiдведений окреме 20 - поверховий будинок. Європейський парламент - єдина представницька установа у свiтi, що працює з таким числом робочих мов, у цьому йому уступає навiть ООН.
Необхiдно вказати ще на одним вартим особняком "iнститут" Європейського парламенту - дуайена - старiйшини.
Дуайен. Введення поста дуайена дозволило вирiшити проблему ведення першого засiдання парламенту. Щоб уникнути боротьби амбiцiй окремих депутатiв або полiтичних груп був узятий за зразок iснуючий у багатьох парламентах звичай доручати вiдкриття сесiї найстаршому за вiком депутатовi парламенту. Дуайен Європарламенту, згiдно ст. ІІ Регламенту, головує на вiдкриттi першої сесiї Європейського парламенту нового скликання при обраннi голови парламенту й бюро. При головуваннi дуайена не допускається обговорення нiяких iнших питань крiм виборiв голови й Бюро або перевiрки повноважень знову вибраних депутатiв. Як тiльки вони стають на посаду, дуайен уступає своє мiсце головi парламенту.
Надiляючи голови парламенту широкими повноваженнями по веденню засiдань сесiй, Регламент, проте, у ст. 18, п. Із указує, що голова може брати слово в ходi обговорення лише з метою сповiстити депутатiв про стан питання, якщо ж вiн бажає брати участь у самiй дискусiї, то вiн зобов'язаний покинути належному головi крiсло й вернутися на своє мiсце лише тодi, коли дискусiя по даному питанню вже завершена. Іншими словами, Регламент у принципi виключає "тиск" авторитетом на депутатiв з висоти належному головi крiсла.
Розглянемо також питання, що стосуються пiдготовки й проведення сесiй Європарламенту. Нагадаємо, що пленарнi засiдання проводяться звичайно в Страсбурзi, засiдання постiйних комiсiй парламенту по перевазi в Брюсселi, а секретарiат парламенту продовжує перебувати в Люксембурзi
голови кожної групи (бюро) сидять перед iншими членами парламенту. Депутати, що не ввiйшли нi в яку групу, розмiщаються в останньому рядi амфiтеатру.
Оскiльки нi Договори про Спiвтовариство, нi Регламент не вказують тривалiсть роботи парламенту, розпорядок його роботи й дати пленарних засiдань визначаються розширеним бюро. Звичайний мiсячний календар роботи сесiй Європарламенту розподiляє робочi днi в такий спосiб: один тиждень - на пленарнi засiдання, два тижнi - на засiдання комiсiй, один тиждень - на засiдання полiтичних груп.
в один рiк починаючи з першого засiдання. Протягом сесiї парламент збирається щомiсяця, при цьому проводяться щоденнi засiдання. У цiлому Європейський парламент збирається 12 разiв у рiк iз тривалiстю роботи п'ять днiв. У статистичному довiднику Європарламенту повiдомляється, що довше всього парламент засiдав в 1980 - м 1983 р. - 64 дня, менше в 1984 р. - 54 дня, в останнi роки стабiльно 60 днiв у роцi Щомiсячнi засiдання починаються в понедiлок в 17. 00, оскiльки ранком проводять свої засiдання полiтичнi групи, в iншi днi засiдання починаються в 9. 00 i закiнчуються в 20. 00 з єдиною перервою на обiд з 13 до 15 год. Ранiше були досить частим явищем так званi "нiчнi засiдання", у сiчнi 1979 р. Парламент прийняв пропозицiю колегiї квесторiв про впорядкування своєї роботи, i з тих пор нiчне засiдання проводилося тiльки раз у тиждень у четвер з 21 до 24 год (перекладачi Європарламенту, на яких лягає бiльше навантаження, називали його "чорним четвергом"). Однак за пропозицiєю полiтичних груп iз грудня 1987 р. нiчнi засiдання проводяться по середовищах, оскiльки до четверга багато депутатiв уже утомлювалися й ремствували на низьку ефективнiсть нiчного засiдання.
Як правило, засiдання Європарламенту є гласними й вiдкритими для публiки. У виняткових випадках бiльшiстю у двi третини голосiв парламент може ухвалити рiшення щодо проведеннi закритого засiдання (ст. 81 Регламенту).
Постiйно, що збiльшувалося число, пленарних засiдань, необхiднiсть проводити попереднiй вiдбiр питань, що включаються до порядку денного сесiй парламенту, спонукали прийняти досить твердi процедурнi правила для вироблення порядку денного. З набранням чинностi Єдиного європейського акту прiоритет вiддається обговоренню нормативних актiв Спiвтовариства з метою пiдсилити законодавчi функцiї Європейського парламенту.
Як ми вже вiдзначали, проект порядку денного затверджується на перiод сесiї розширеним бюро з урахуванням плану законодавчих iнiцiатив i пiсля консультацiї з полiтичними групами й комiсiями парламенту (ст. 73, п. 1). Перед початком кожної сесiї проходить збори голови парламенту й голiв полiтичних груп (на збори запрошується також один iз представникiв депутатiв, що не входять у полiтичнi групи), що i приймає остаточний проект порядку денного, пропонований на твердження парламенту.
Парламент приймає порядок денний на основi представленого головою погодженої пропозицiї розширеного бюро без яких-небудь змiн, за винятком тих, якi вважають потрiбним внести голова або щонайменше 23 депутата або полiтична група. Якщо порядок денний прийнятий, вона вже не може бути змiнена; але й у даному питаннi Регламент дає можливiсть головi внести до порядку денного термiновi питання (ст. 74, п. 2). При цьому термiновi питання мають безперечний прiоритет перед iншими питаннями порядку денного, голова сповiщає депутатiв про час обговорення цих питань i про порядок голосування по них (ст. 75, п. 4).
Пiсля набрання чинностi Єдиного європейського акту можливе внесення в повiстку обговорення текстiв, що вимагають проходження через парламент (у першому читаннi, у другому читаннi в порядку процедури спiвробiтництва й т. д.). Крiм того, порядок денний повинна мiстити й так званий "година питань" (ст. 60), обговорення актуальних проблем або важливих питань, що вимагають обговорення без затримки (ст. 64), а також уснi запити з обговоренням або без обговорення таких (ст. 58, п. 1; ст. 59, п. 1), питання компетенцiї комiсiй парламенту (ст. ІІ 2, п. 2), їхнi доповiдi (ст. ІІ 8). Помiтимо, що звичайно сесiя заслуховує близько 30 доповiдей комiсiй, два або три усних запити з обговоренням, а також присвячує два засiдання на "годину питань" на адресу Комiсiї Європейського спiвтовариства, його Ради або мiнiстрiв закордонних справ, що збираються в рамках європейського полiтичного спiвробiтництва (звичайно такий "година" триває бiля трьох годин i даються вiдповiдi в середньому на 30 питань).
Регламент зобов'язує голови повiдомляти при закриттi засiдання про порядку денному наступного засiдання, про час i мiсце його проведення (ст. 74, п. З).
Проведення обговорень передбачене Регламентом у дрiбних деталях. Звичайно голова пiсля консультацiї з головами полiтичних груп пропонує парламенту розподiл часу, що вiдводиться для обговорення. Парламент без дискусiї приймає цю пропозицiю до вiдома (ст. 83, п. 1).
Час для дискусiй розподiляється за наступними критерiями:
друга частина часу використовується полiтичними групами залежно вiд їхньої чисельностi;
полiтичних тенденцiй таких депутатiв i надавати їм право висловити свою точку зору.
депутати, що бажають виступити по процедурi (ст. 100, п. 1).
Вище вже вiдзначалося, що жоден депутат не має право виступити бiльше двох разiв по тому самому питанню без попередньої згоди голови (ст. 84, п. 4). Якщо виступаючий вiдхиляється вiд обговорюваного питання, голова вправi зробити йому зауваження й нагадати про необхiднiсть поважати Регламент (ст. 82, п. 2).
Така деталiзована, але в принципi нескладна процедура дозволяє при досить високiй культурi дискусiї виступити протягом 8 - годинного засiдання 50 - 80 депутатам, не вважаючи ораторiв, що виступають у ходi "години питань" або по процедурних питаннях.
скористатися будь-яка полiтична група, за умови, що кожна з них задає по одному питанню за мiсячний перiод сесiї (СТ. 58, п. 1).
У той же час будь-яка полiтична група або щонайменше сiм депутатiв можуть зажадати до витiкання "години питання", негайного проведення дискусiї по змiсту вiдповiдей, даних КЕС, Радою або мiнiстрами закордонних справ з питань, що стосується актуальних проблем або проблем, що представляють спiльний iнтерес. Така дискусiя може тривати не бiльше години, а на виступи депутатiв придiляється не бiльше 5 хв (ст. 61, п. 1 i 4).
У загальному лiмiтi часу, видiлюваному для постановки питань, а також для обговорення термiнових питань кожнiй полiтичнiй групi й всiм незалежним кандидатам придiляється iз час, що не перевищує 3 год. за весь перiод сесiї. Це час не зараховується в рахунок часу, що вiдводиться для загальної дискусiї (ст. 83, п. 2 i 4; ст. 64, п. З).
Голосування депутатiв Європейського парламенту повинне проводитися ними особисто, голосування з доручення або поштою не допускаються, тому депутати зобов'язанi бути присутнiм особисто в залi засiдань у момент голосування. З огляду на бiльшу зайнятiсть депутатiв у роботi комiсiй, полiтичних груп, не говорячи вже про iншу їхню дiяльнiсть крiм роботи в парламентi, великого значення набувають проблема кворуму й пов'язанi iз цим процедурнi питання. Якщо до 1973 р. iснувало правило про те, що кворум досягався при присутностi половини депутатiв, те сьогоднi досить однiєї третини присутнiх у залi засiдань депутатiв (ст. 89, п. 2).
голосуваннi).
Звичайно проводиться голосування пiдняттям руки. Якщо результат викликає сумнiву, голова може провести голосування уставанням, якщо ж i тодi залишаються сумнiви, може бути проведене поiменне голосування (ст. 94). Вiн може також призначити поiменне голосування, якщо цього до початку голосування зажадає не менш 23 депутатiв або полiтичну групу, причому ця вимога повинне бути виражене в письмовому видi (ст. 95, п. 1). До речi, це ж правило поширюється й на голосування про довiру або недовiру Комiсiї Європейського спiвтовариства (ст. 30, п. 3). Поiменне голосування проводиться за абеткою починаючи iз прiзвища депутата, на який падає жереб. Голова в цьому випадку голосує останнiм (ст. 95, п. 2).
персональними магнiтними картками для голосування й повиннi голосувати зi свого мiсця.
Нарештi, за бажанням бiльшостi присутнiх депутатiв може бути зроблене поiменне усне голосування. Звичайно в практицi Європарламенту проводиться вiдкрите голосування. Однак на вимогу однiєї п'ятої частини депутатiв по будь-якому питанню може бути проведене таємне голосування. Пiдрахунок голосiв проводять чотири лiчильники, обумовленi жеребом (ст. 97, п. 4).
На голосування ставляться пропозицiї по резолюцiї, а пiсля прийняття Єдиного європейського акту - i проекти резолюцiй нормативного характеру. Голосують також бюджет, питання процедури й порядок денний.
виступи вже не допускаються.
Ухвалення рiшення бiльшiстю голосiв залежить вiд характеру прийнятих рiшень. Регламент Європейського парламенту мiстить на цей рахунок норми, запозиченi з договорiв про Європейське спiвтовариство.
По бiльшостi рiшень Європарламенту досить простої бiльшостi голосiв депутатiв, що беруть участь у голосуваннi. Разом з тим у деяких випадках необхiдно квалiфiкована бiльшiсть:
для з несхвалення проекту бюджету: бiльшiсть членiв парламенту й двi третини що голосували;
для прийняття рiшень про змiну договору про створення Європейського об'єднання вугiлля й стали: бiльшiсть у двi третини депутатiв i три чвертi що голосували;
для ухвалення рiшення про скликання надзвичайної сесiї: бiльшiсть членiв парламенту.
про асоцiацiю.
|
