Боротьба зі злочинами, що вчиняються співробітниками Органів Внутрішніх Справ та їх профілактика

магiстерська робота ТА ЇХ ПРОФІЛАКТИКА ЗМІСТ ВСТУП........................................................................................................ 3 ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ СПІВРОБІТНИКАМИ ОВС..................................................................................................................... 13 ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТОСТІ СПІВРОБІТНИКІВ ОВС, ЩО ВЧИНИЛИ ЗЛОЧИНИ....................................................................................... 51 БОРОТЬБА ЗІ ЗЛОЧИНАМИ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ СПІВРОБІТНИКАМИ ОВС ТА ЇХ ПРОФІЛАКТИКА................................................................................... 72 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................... 110 ВСТУП у будь-який спосiбборотися проти проявiв, що суперечили загальноприйнятим поняттям мораль, громадської безпеки та порядку. Є проблема. Почнемо її розгляд iз типового прикладу з життя. Викрадено автомобiль. Через якийсь час потерпiлого викликають у суд, де вiн iз подивом дiзнається, що викрадача знайдено i вiн постав перед судом. Потерпiлий просить суд надати йому можливiсть ознайомитися з кримiнальною справою. У результатi їх вивчення з’ясовується, що факт викрадення його автомобiля, а також ще восьми (крiм одного, пiд час викрадення якого пiдсудного й затримали) пiдтверджено лише одним доказом. Це — явка з повинною самого пiдсудного та протоколи його допитiв, у яких викрадач дуже лаконiчно описує обставини скоєння злочинiв. У судi дев’ять потерпiлих, якi мають право ставити запитання пiдсудному, починають з’ясовувати головне для них питання: де перебувають викраденi машини. Вiдповiдь у пiдсудного одна: всi машини, покатавшись, вiн кидав у лiсi, а де саме — не пам’ятає, оскiльки був п’яний. У судi оголошується довiдка, одержана з карного розшуку, що вжитими ними заходами автомобiлi знайти не вдалося. У потерпiлих виникають цiлком природнi сумнiви в тому, що всi злочини скоєно саме цiєю особою. Пiдозри поглиблюються, коли пiдсудний не змiг вiдповiсти на запитання про бiльш точнi час, мiсце, спосiб, iншi обставини злочину, описати зовнiшнiй вигляд того чи iншого викраденого автомобiля, назвати предмети, якi були в салонi, вантажi тощо. Врештi-решт пiдсудний заявив, що насправдi цих автомобiлiв вiн не викрадав, а всi злочини, крiм того, при скоєннi якого його затримали, «узяв на себе» на прохання мiлiцiї. Щодо пiдсудного суд виносить обвинувальний вирок, а матерiали кримiнальної справи в частинi скоєння дев’яти крадiжок повертаються до слiдчого. Проте скоєнi злочини вже не вважатимуться нерозкритими. Отже, нi справжнiх злочинцiв, нi самих украдених автомобiлiв уже нiхто не шукатиме. Спробуємо пояснити ситуацiю з погляду чинних правил кримiнальної статистики, взявши за основу пояснення самих працiвникiв правоохоронних органiв, котрi схотiли, природно, залишитися невiдомими. В органах дiзнання постiйно нагромаджується досить велика кiлькiсть так званих фактових кримiнальних справ, строки давностi притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi за якими ще не спливли, а провадження за ними призупинено у зв’язку з невстановленням особи, яка скоїла злочин. Певна рiч, по цих справах у перiод, коли їх призупинено, слiдчi дiї не виконуються. Але час вiд часу органи прокуратури, що здiйснюють нагляд за слiдством i дiзнанням, перевiряють цi справи й дають розпорядження активiзувати їх розслiдування. Тож дiзнавачi iнколи змушенi вiдновлювати провадження у справi хоча б для того, аби дати формальнi доручення оперативним пiдроздiлам провести деякi оперативно-розшуковi заходи. Зазвичай це робиться про людське око. Як правило, вказiвки прокурорiв дiзнавачi намагаються iгнорувати через перевантаженiсть поточними кримiнальними справами, тож за результатами прокурорської перевiрки спiвробiтник карного розшуку (iнколи й сам дiзнавач вiд його iменi) пише рапорт, вiдповiдно до якого «встановити особу, що скоїла даний злочин, неможливо». Кримiнальну справу знову призупиняють i вiдкладають у сейф до кращих часiв. З iншого боку, нагромадження великої кiлькостi кримiнальних справ в органах дiзнання знижує показники їхньої роботи, одним iз яких є кiлькiсть справ, переданих слiдчим. Якогось дня спiвробiтники карного розшуку чи iншої служби затримують злочинця безпосередньо при скоєннi злочину. Це, примiром, квартирна крадiжка, або, як у нашому випадку, викрадення автомобiля. У процесi роботи з пiдозрюваним з’являється обґрунтована чи не дуже версiя про те, що вiн, можливо, причетний до скоєння iнших аналогiчних злочинiв. Але конкретних доказiв цього немає. Ось тут i починається вивчення «фактових» кримiнальних справ про такi злочини. пiдозрюваного беруть (про спосiб ми скажемо нижче) явку з повинною по кожному злочину, кримiнальну справу про який було вiдiбрано в процесi вивчення. Далi особу допитують про обставини нiбито скоєних нею злочинiв. При цьому протокол допиту найчастiше пише дiзнавач на основi протоколу огляду мiсця подiї та iнших документiв справи за вiдсутностi пiдозрюваного, а останнiй потiм його лише пiдписує. У протоколi допиту вiдзначається, що викрадений автомобiль було залишено, примiром, у лiсi або розiбрано на запчастини, якi потiм продано невiдомим особам. Тут усе залежить вiд фантазiї дiзнавача. Просто в кабiнетi пишеться протокол огляду мiсцевостi, де було нiбито кинуто автомобiль. Із понятими теж проблем немає: замiсть них записуються «мертвi душi» з вигаданими адресами проживання (закон не вимагає, щоб дiзнавач перевiряв у понятого паспорт зi штампом про мiсце реєстрацiї громадянина). У протоколi допиту може бути зазначено, що в пiдозрюваного є потайник, де вiн зберiгає знаряддя скоєння злочину, примiром набiр вiдмичок. Благо цих вiдмичок у мiлiцiонерiв хоч греблю гати, а для потрiбної справи й пожертвувати ними не шкода. Вiдразу ж проводиться «обшук» i вiдмички вилучаються. Незначнi процесуальнi ускладнення виникають лише тодi, коли, примiром, при оглядi мiсця подiї ще до порушення однiєї зi старих справ, «iнкримiнованих» цiй особi, вилучалися вiдбитки пальцiв. Але й це можна владнати: протокол переписується, вiдбитки знищуються. Матерiали щодо невiдомих осiб, котрим продано запчастини автомобiля, видiляються в окреме провадження й нiбито передаються в пiдроздiли карного розшуку для встановлення цих осiб (зазвичай оригiнали документiв знищуються, а їх копiї з вихiдними номерами пiдшиваються до справи як свiдчення того, що дiзнавач виконав вимоги закону). Однак зустрiчної перевiрки нiхто не робитиме, а в крайньому разi можна послатися на те, що матерiали справи хтось iз технiчних працiвникiв органу дiзнання втратив при їх пересиланнi (передачi). досудового слiдства. Далi за справу береться слiдчий, робота якого полягає в «пiдчищуваннi» та «шлiфуваннi» справи, усуненнi помилок дiзнавача та пред’явленнi особi обвинувачення. Пiсля чого складається обвинувальний висновок i справу передають у суд. Обвинувальний вирок майже гарантовано. Якщо навiть iз якихось причин суд поверне справу для додаткового розслiдування, суть останнього полягатиме лише в скрупульознiшому «шлiфуваннi» справи. це прохання було досить настiйливим. Але нiчого надзвичайного тут немає. Головне — це правильний пiдхiд до конкретної людини. Так, iз ранiше судимими особами, з наркоманами, алкоголiками працювати досить легко. Як правило, у цiєї категорiї людей немає захисникiв. Коло методiв роботи дуже розмаїте, i найунiверсальнiший iз них — це метод батога i пряника. Примiром, наркоман за дозу може охоче покаятися в нескоєних злочинах. Ми можемо скiльки завгодно здогадуватися й навiть знати про методи роботи, якi дозволяють «розкривати» безлiч злочинiв саме в такий спосiб, i з обуренням писати про це. Органи прокуратури можуть продемонструвати нечувану принциповiсть, спiльно з iншими правоохоронними органами провести серiю операцiй, рейдiв з виведення на чисту воду спiвробiтникiв мiлiцiї, якi скоюють цiлком конкретнi злочини проти правосуддя, передбаченi статтями 371—374 Кримiнального кодексу України. Але загалом нiчого не змiниться. І не тому, що всi працiвники органiв дiзнання та слiдчi, котрi в такий спосiб «розкривають» злочини, поганi люди, а тому, що погана система, яка змушує їх систематично вдаватися до фальсифiкацiї. Головною причиною цих негативних явищ, поруч iз вочевидь недостатнiм фiнансовим, матерiально-технiчним, методичним тощо забезпеченням правоохоронних органiв, непрофесiоналiзмом окремих їх спiвробiтникiв та їхнiм небажанням сумлiнно виконувати свої обов’язки, є проблеми статистики. Йдеться про те, що сьогоднi, як i десять, i двадцять рокiв тому, в основi оцiнки дiяльностi пiдроздiлiв мiлiцiї, покликаних боротися зi злочиннiстю, лежить критерiй розкриваностi злочинiв. Тож приймати всi заяви про скоєння злочинiв, реєструвати й розслiдувати їх належним чином, за наявних органiзацiйних, технiчних, фiнансових тощо можливостей для їх розкриття, означає iстотно, на порядок знизити вiдсоток розкриваностi злочинiв. Певне значення має й те, що в оперативникiв i слiдчих пiдроздiлiв органiв внутрiшнiх справ рiзнi показники їхньої роботи. В оперативних пiдроздiлiв карного розшуку головний показник роботи — порушення слiдчим кримiнальної справи, а також пред’явлення обвинувачення. При порушеннi кримiнальної справи слiдчий виставляє статистичну картку форми №1, а при пред’явленнi обвинувачення — форми №4. Єдиним показником роботи слiдчого є кiлькiсть кримiнальних справ, направлених ним у суд. При цьому виставляється статистична картка форми №1. 1. У випадку з викраденням автомобiля оперативнi пiдроздiли одержали дев’ять форм №4. Попри те, що кримiнальнi справи було об’єднано в одне провадження i, по сутi, вони вже є однiєю справою, слiдчий виставив дев’ять ф. №1. 1. Пiсля повернення справи з суду для додаткового розслiдування цi показники не змiнюються: лише з’являється одна справа, але пiсля повторної передачi її в суд слiдчий виставить ще дев’ять ф. №1. 1. Таким чином, iз десяти скоєних злочинiв фактично розкрито лише один, але, за статистичною звiтнiстю, їх може бути вже дев’ятнадцять. Чи може слiдчий, одержавши кримiнальнi справи з органу дiзнання та з’ясувавши для себе, що вони сфабрикованi, припинити їх проти особи? Юридично може, а фактично — нi. Попри те, що слiдчий мiлiцiї є процесуально незалежним i самостiйним при розслiдуваннi кримiнальної справи, у вiдомчому планi вiн цiлком пiдпорядкований начальниковi органу внутрiшнiх справ, який i є органом дiзнання. Вiдомче пiдпорядкування для слiдчого важить багато, оскiльки вiд начальника вiддiлу (управлiння) мiлiцiї залежать усi питання, пов’язанi з подальшим проходженням слiдчим служби тощо. Припинити цi справи — це зiпсувати всi статистичнi показники органу внутрiшнiх справ, якi з такими труднощами вдалося «пiдтягнути». За це вiдповiдного начальника можуть притягнути до дисциплiнарної вiдповiдальностi, зокрема зняти з посади й навiть звiльнити з органiв внутрiшнiх справ. У результатi описаних й аналогiчних «статистичних» комбiнацiй вiдбувається процес знущання з правосуддя. Крiм того, що результатом такої системи реєстрацiї, облiку й розкриття злочинiв є конкретнi жертви (потерпiлi та обвинувачуванi), негатив полягає i в тому, що суспiльство не знає, скiльки насправдi скоєно злочинiв та яких саме i скiльки їх розкривають. Це, у свою чергу, перешкоджає вiдпрацюванню конкретних механiзмiв запобiгання тим чи тим видам злочинiв i їх припинення. Ошукано конкретних потерпiлих, ошукано суспiльство, ошукано державу. Виходить - МВС висококвалiфiкованими i надiйними кадрами, здатними не лише активно й ефективно протистояти злочинностi, але й виявляти законослухнянiсть у повсякденнiй дiяльностi та особистому життi. Сучасний етап становлення i розвитку державностi в Українi характеризується iстотними змiнами в соцiальних, економiчних i полiтичних сферах, формуванням нацiонального законодавства. Важливим етапом для поглиблення процесiв розбудови правової держави, її подальшого цивiлiзованого розвитку є закрiплення в Конституцiї України прiоритету прав i свобод людини, гарантiї їх реалiзацiї, охорони та захисту. Визначивши їх як найвищу соцiальну цiннiсть [1], наша держава приєдналася до європейського i свiтового бачення цiєї проблеми, створила вiдповiднi передумови для її вирiшення у всiх сферах взаємин особи i суспiльства, громадянина i держави. Вирiшення поточних i перспективних завдань суспiльства, передусiм, пов’язане з роллю людського фактора, бо людина була i лишається головною i вирiшальною складовою суспiльного прогресу. Новiтнi управлiнськi теорiї стверджують, що розвиток сучасного суспiльства передбачає сталi зв’язки i взаємодiю мiж економiчними, технiчними i соцiальними факторами суспiльної працi. При цьому останнi через зростаючу роль людського фактора суттєво впливають i на процеси розвитку сучасної правоохоронної системи. Сучаснi тенденцiї розвитку i реформування системи МВС України свiдчать про безсумнiвний прiоритет людського фактора i показують, що поряд з удосконаленням структури, технiчної модернiзацiї правоохоронної системи все бiльша увага концентрується на пiдвищеннi якiсного рiвня кадрiв, розвитку нових форм правоохоронної роботи i управлiння цим процесом, вдосконаленнi системи стимулювання i оцiнки дiяльностi спiвробiтникiв, як одного з вирiшальних факторiв спонукання спiвробiтника до iнiцiативи, самовдосконалення, професiйного зростання. Тому основним напрямом дiяльностi в системi МВС України була i є робота з кадрами. Система заходiв, що здiйснюється у цьому напрямку Мiнiстерством внутрiшнi справ, його територiальними та транспортними пiдроздiлами покликана забезпечити високу вiдповiдальнiсть кожного спiвробiтника системи за результати своєї працi, його достатню фахову пiдготовку, умiння дiяти по-державному, ефективно i лише в межах закону. Вирiшенню цих проблем присвяченi такi важливi документи, як Укази Президента України вiд 16 листопада 2000 року “Про додатковi заходи щодо посилення боротьби з корупцiєю, iншими протиправними дiями в соцiально-економiчнiй сферi та забезпечення економного витрачання державних коштiв”, вiд 6 лютого 2003 року “Про невiдкладнi додатковi заходи щодо посилення боротьби з органiзованою злочиннiстю i корупцiєю”, Комплексна програма профiлактики злочинностi на 2001 – 2005 роки, Комплексна програма МВС України щодо вдосконалення кадрової полiтики на 2001-2005 роки, рiшеннях колегiї МВС України вiд 15 травня 2001 р. “Про покращення професiйної пiдготовки та безпеки особового складу у свiтлi вимог Президента України”, наказах МВС України та багатьох iнших. У той же час, не зважаючи на значну увагу з боку МВС України, керiвних кадрiв усiх рiвнiв до питань виховання особового складу, дотримання дисциплiни, порядку, законностi, створення цiлої низки спецiалiзованих пiдроздiлiв та служб головним завданням яких є попередження та припинення в його середовищi негативних проявiв, мають мiсце вчинення рiзних правопорушень, у тому числi й злочинiв, спiвробiтниками органiв внутрiшнiх справ, недотримання окремими з них законiв при виконаннi службових обов’язкiв. Наявнiсть цих випадкiв є одним iз вагомих факторiв, що спричиняє внутрiшню деформацiю системи МВС та суттєвi недолiки в її функцiонуваннi, поширює зневiру населення у можливiсть цiєї правоохоронної структури ефективно протидiяти злочинностi. Наявнi прогалини i недолiки при вирiшеннi таких проблем вимагають глибшого їх осмислення та подальшого вивчення. Актуальнiсть даної теми в тому, що професiйна дiяльнiсть спiвробiтникiв ОВС базується на реалiзацiї правових i моральних вимог, а дотримання законностi та недопущення ними правопорушень – головний показник зрiлостi i надiйностi органiв внутрiшнiх справ. У зв’язку з цим особлива увага повинна придiлятися питанням розробки та впровадження системи попередження правопорушень, а також рекомендацiй, спрямованих на удосконалення наявної системи профiлактики злочинних проявiв чи антигромадської поведiнки безпосередньо в системi МВС. Суттєвого значення набувають цi питання на сучасному етапi розвитку суспiльства, адже в Конституцiї України пiдкреслюється, що дотримання законiв – обов’язок усiх органiв держави i посадових осiб, громадських органiзацiй i громадян [1]. Концепцiя реформування органiв внутрiшнiх справ України визначає одним з прiоритетних напрямiв удосконалення роботи з кадрами. Особлива увага придiляється змiцненню дисциплiни i законностi в їх дiяльностi та запобiганню злочинним проявам з боку окремих спiвробiтникiв, пiдвищенню авторитету мiлiцiї, покращенню її взаємодiї з населенням. На вирiшення цiєї проблеми i мусять бути спрямованi зусилля вчених-юристiв, особливо з числа тих, хто має достатнiй досвiд практичної роботи в системi МВС України. та iн. Мета дослiдження Об’єкт дослiдження - явища i процеси злочинного характеру, що мають мiсце у сферi дiяльностi органiв внутрiшнiх справ України. Предмет дослiдження - кримiнологiчний аналiз i характернi ознаки злочинiв, вчинених спiвробiтниками органiв внутрiшнiх справ; причини та умови, що зумовлюють даний вид злочинiв; особистiсть злочинця спiвробiтника органiв внутрiшнiх справ; вiктимологiчнi аспекти зазначеного виду злочинiв; заходи попередження злочинних проявiв у системi МВС України. Робота складається з вступу, трьох роздiлiв, якi включають в себе шiсть пiдроздiлiв, висновку та списку використаних джерел. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬ СЯ СПІВРОБІТНИКАМИ ОВС Дослiдивши обставини i фактори, що зумовлюють наявнiсть злочинностi в мiлiцiї, на наш погляд, можливо успiшнiше вирiшувати завдання протистояння кримiналiзацiї системи МВС України. Розглядаючи обст авини вчинення злочинiв як сукупнiсть факторiв i умов, що створюють сприятливе пiдґрунтя для протиправних дiй, ва жливо на цiй основi дати наукове визначення принципiв, основних напрямiв, засобiв i форм попередження злочинiв у правоохоронних органах, зокрема у мiлiцiї. У вирiшеннi цiєї проблеми зацiкавленi, безумовно, як держава, так i суспiльство в цiлому. Обставини, що зумовлюють вчинення злочинiв спiвробiтниками ОВС, можна класифiкувати за: · джерелами (зовнiшнiми та внутрiшнiми); · iнтенсивнiстю, характером проявiв та можливими шкiдливими наслiдками вiд злочину; · масштабами (загальнодержавними, регiональними, мiсцевими, вiдомчими, вузькослужбовими, побутовими); · суб’єктами, вiд яких вони виходять (окремими iнститутами суспiльства, держави, окремими категорiями державних службовцiв, соцiальними групами тощо); · характером та сферами життєдiяльностi (полiтичними, соцiально-економiчними тощо). та завданою шкодою гострiшого i прiоритетнiшого характеру. На сучасному етапi на першому планi залишаються внутрiшнi джерела небезпеки вчинення злочину [40]. Сьогоднi держава та суспiльство переживають затяжну кризу практично в усiх сферах життєдiяльностi, що породжує цiлий комплекс реальних та потенцiальних можливостей злочинних проявiв на рiвнi усiх об’єктiв правоохоронної дiяльностi. Перехiдний перiод в Українi характеризується суттєвими проблемами державного будiвництва, реорганiзацiї економiки, створення нових правових засад нашого суспiльства, загальносистемною кризою законностi, зниженням, а iнодi i втратою керованостi соцiально-психологiчними процесами, забезпеченням безпеки i боротьби зi злочиннiстю, ослабленням соцiально-правового контролю, що супроводжується все бiльшою загрозою падiння довiри до влади й правоохоронних структур. Це повною мiрою вiдбивається на результативностi та ефективностi дiяльностi ОВС по виконанню покладених на них завдань. В цих умовах назрiла нагальна потреба перегляду перспектив подальшого розвитку системи МВС України. З урахуванням реалiй життя треба доопрацювати i реалiзувати на практицi Концепцiю розвитку ОВС, привести у вiдповiднiсть з вимогами часу деякi нормативнi вiдомчi акти вiдповiдно до сучасних концептуальних засад державної, адмiнiстративної, правової реформ, як найважливiших державно-правових iнститутiв захисту конституцiйних прав i свобод людини i громадянина, змiцнення законностi i правопорядку. Злочинну поведiнку деяких спiвробiтникiв ОВС визначає велике число рiзноманiтних факторiв i обставин. Умовно їх можна подiлити на двi групи: особистiснi,зовнiшнi, До особистiсних факторiв, якi зумовлюють за певних обставин злочинну поведiнку спiвробiтника, можна вiднести: - соцiальну спрямованiсть та морально-психологiчнi якостi (свiтогляд, iдеали, переконання, життєву мету та цiнностi, внутрiшню мотивацiю, рiвень власних потреб, особисте ставлення до закону, суспiльства, колективу тощо); - рiвень професiйної пiдготовленостi (набутi професiйнi знання, навички, досвiд практичної дiяльностi); - iнтелектуальнi, вольовi та емоцiйнi особливостi особи; - бiологiчнi особливостi особистостi (стан фiзичного та психiчного здоров’я, вiк, темперамент i т. п.), а до зовнiшнiх факторiв, якi впливають на формування правомiрної чи злочинної поведiнки спiвробiтника органiв МВС: - ставлення у суспiльствi до закону та правопорядку; - дотримання в колективi, де проходиться служба, принципiв та цiнностей, що охороняються законом; - рiвень реагування колективу на факти порушення правових норм окремими його представниками; - сформованiсть та активнiсть проявiв у найближчому оточеннi спiвробiтника стереотипiв поведiнки, потреб, поглядiв тощо. Забезпечення якнайбiльш повнiшого визначення i вивчення факторiв, що впливають на прояви протиправної поведiнки з боку деяких спiвробiтникiв ОВС, дозволить знайти найоптимальнiшi шляхи їх декримiналiзацiї. Не є секретом те, що певна частина бажаючих поступити на службу в мiлiцiю, переслiдує далеко не патрiотичнi мотиви: частина з них переслiдує або корисливi мотиви (про це свiдчить досить обмежене коло служб, у яких вони хотiли б працювати), або намагання у такий спосiб реалiзувати своє прагнення до влади над людьми. Зрозумiло, що людям з антисоцiальною спрямованiстю властиве байдуже або й негативне ставлення до багатьох соцiальних цiнностей, що охороняються законом. В морально-психологiчному планi їм притаманнi здирство, надмiрнi потреби, iгнорування загальнолюдськими принципами та iнтересами iнших, егоїзм, готовнiсть до агресивних посягань, нездатнiсть до спiвчуття, критичної оцiнки власної поведiнки та правильного реагування на критику i застереження. Система вiдбору кадрiв на службу в мiлiцiю надає органам внутрiшнiх справ унiкальну можливiсть для глибокого i всебiчного вивчення кожного кандидата, його оточення та способу життя, моральностi i чесностi. Але, на превеликий жаль, не iснує безпомилкових способiв виявлення схильностi кандидата на службу до правопорушень чи iнших ганебних вчинкiв. Як показує практика, певнi негативнi риси та звички людини можуть сформуватись на пiзнiших етапах життя пiд впливом певних обставин, негативного її оточення, у тому числi й при проходженнi служби. Вирiшуючи питання про вiдбiр кандидатiв на службу, заведено здебiльшого спиратись на оцiнку їх професiйних i вольових якостей. Але отримана такого роду iнформацiя ще не дає повної уяви про людину, її внутрiшнiй свiт, прихильнiсть до моральних цiнностей, що набагато збiльшує ризик проникнення в органи внутрiшнiх справ випадкових людей. Тому вивчаючи кандидатiв, якi за оцiнками фахiвцiв повною мiрою вiдповiдають критерiям головних професiйних якостей, потрiбних для виконання завдань правоохоронної спрямованостi, дуже важливо якнайглибше проникнути у сферу їхньої духовностi, ретельно проаналiзувати усi фактори, що впливали (i впливають) на формування характеру, лiнiю поведiнки та вчинки майбутнього спiвробiтника. боку, є недостатня квалiфiкацiя спiвробiтникiв, яким доручається провадження по цих справах, а з iншого – проявляється спроба сприяння порушникам уникнути вiдповiдальностi. Типовими недолiками кримiнальних справ, що порушенi проти спiвробiтникiв ОВС, є такi: - неправильна квалiфiкацiя дiй осiб, якi притягуються до кримiнальної вiдповiдальностi; - порушення процесуальних норм проведення розслiдувань, у тому числi й службових перевiрок; - неправильна оцiнка отриманих доказiв при прийняттi рiшень по справi тощо. Пiд час вивчення кримiнальних справ встановленi численнi факти, коли спiвробiтники, якi залучаються до їх розслiдування, не лише не умiють (чи не бажають?) закрiпити результати оперативно-розшукових дiй та застосувати спецiальнi технiчнi засоби, але й ставляться до них як до другорядних. А це все свiдчить або про професiйну неграмотнiсть, або про бажання допомогти колезi по “системi” уникнути покарання. “вишуканiшого” способу скоєння злочину та його приховування. Наявнiсть цих факторiв свiдчить про надзвичайно велике значення правильного застосування та процесуального оформлення результатiв оперативно-розшукових заходiв. в службових атестацiях, а наявнiсть i врахування таких вiдомостей потрiбнi як для об’єктивної оцiнки особи, проти якої порушена кримiнальна справа, так i для визначення запобiжних чи профiлактичних заходiв. ОВС. За вказаний перiод з цього числа засуджено 1497 осiб, стосовно 1184 осiб кримiнальнi справи припиненi на пiдставi п. п. 1 та 2 ст. 6 КПК України [4]; ще стосовно 460 осiб кримiнальнi справи закритi за нереабiлiтуючими пiдставами, 42 спiвробiтники були виправданi судами. Низький рiвень професiйної пiдготовки деяких спiвробiтникiв ОВС є однiєю з найвагомiших причин протиправних їх дiй. Вiн може бути детермiнованим, з одного боку, iнтелектуальними можливостями конкретної особистостi, з iншого – низьким рiвнем навчання в закладi освiти, незадовiльною органiзацiєю професiйної пiдготовки в пiдроздiлi. Цi питання сьогоднi набули особливої актуальностi. найрозповсюдженiших злочинiв, що вчиняються спiвробiтниками системи, є перевищення влади або службових повноважень, якi складають близько 50 % серед злочинiв у сферi службової дiяльностi, i майже 30 % – серед усiх зареєстрованих кримiнально караних дiянь, вчинених спiвробiтниками органiв МВС. належного порядку та безпеки в державi. Тут також повиннi враховуватись закони та нормативнi документи МВС України, якi регулюють дiяльнiсть органiв внутрiшнiх справ України у правоохороннiй сферi. Тi суспiльнi (полiтичнi та економiчнi) процеси, що вiдбуваються в Українi з часу проголошення її Незалежностi, формування демократичної правової держави - передбачають цiлу систему нових пiдходiв до органiзацiї виховного впливу на особу, оновлення змiсту, форм i методiв цiєї роботи. Важливо забезпечити оптимiзацiю виховного процесу в правоохоронних органах, адже реформування їх системи, втрата частини iнституцiй, що забезпечували всерединi її свого роду громадський контроль та нагляд, потребує формування нових засобiв та прийомiв для здiйснення впливу на спiвробiтникiв системи МВС. Завдання полягає в тому, щоб поряд з турботою про високий професiоналiзм в обов’язковому порядку придiлялись першочергова увага розвитку i поглибленню патрiотизму, нацiональної самосвiдомостi, законослухняностi, культури поведiнки, умiнню грамотно виконувати правоохороннi функцiї в реалiях сьогодення. Сьогоднi в органах внутрiшнiх справ наявнi такi суттєвi недолiки, як порушення законностi та вчинення злочинiв свiдчать, що змiст виховної роботи в системi МВС дуже далекий вiд досконалостi, а її ефективнiсть залишається досить низькою. Удосконалення виховного процесу, пiдвищення дiєвостi його впливу на персонал, забезпечення участi у цiй справi керiвникiв усiх рiвнiв, громадських формувань та колективiв в цiлому - головне завдання кадрової роботи в ОВС, а провiдна роль в органiзацiї та здiйсненнi виховного впливу на спiвробiтникiв належить вiдповiдним пiдроздiлам апаратiв по роботi з персоналом. Саме вони розробляють i запроваджують виховну систему в колективах вiдповiдно до їх специфiки та умов служби, а також виконують функцiї координаторiв цього процесу. Але, керiвнi кадри та спiвробiтники виховних пiдроздiлiв, як координатори i органiзатори виховного процесу, не можуть i не повиннi повнiстю нести вiдповiдальнiсть за кожну надзвичайну подiю, оскiльки кожен спiвробiтник перебуває пiд впливом багатьох факторiв, бiльшiсть з яких знаходяться поза межами колективу i в силу об’єктивних причин не можуть бути усунутi з реального життя. Тому надзвичайно важливим є пiдвищення ролi у виховному процесi безпосереднiх начальникiв i командирiв, служби психологiчного забезпечення, якi повиннi та мають можливостi виявляти на раннiх етапах вiдхилення в поведiнцi окремих спiвробiтникiв, змiни їх ролi в колективi, ставленнi до дорученої справи тощо, i вишукувати форми та методи впливу на особистiсть з метою недопущення негативних проявiв. Важливим фактором, що суттєво впливає на забезпечення правомiрної поведiнки спiвробiтникiв ОВС, є ставлення до безумовного дотримання вимог закону керiвних кадрiв усiх рiвнiв. Як свiдчить статистика, в числi колишнiх спiвробiтникiв мiлiцiї, засуджених за вчиненi злочини, кожен сьомий обiймав керiвну посаду. Протиправну поведiнку спiвробiтникiв керiвної ланки умовно можна подiлити на такi види: 1) вона проявляється у прямому вчиненнi протиправних дiй (злочинiв). Власне, у цьому випадку керiвник виступає не як посадова особа, а як звичайний правопорушник. 2) злочинна поведiнка керiвника виступає своєрiдним поштовхом для злочинної поведiнки пiдлеглих. Найчастiше це стосується сфери службових вiдносин, коли лозунг “Показники – будь-якою цiною” стає головною рушiйною силою в колективi, незважаючи на реальну оперативну обстановку та здоровий глузд. Звiдси – прихованi вiд облiку злочини, незаконнi затримання, перевищення влади i службових повноважень, фальсифiкацiї тощо. Дана позицiя та поведiнка старшого - є причиною формування в колективi негативних стереотипiв, створює атмосферу вседозволеностi, морального падiння, що проявляється, згодом, в злочиннiй поведiнцi деяких спiвробiтникiв. Аналiз правопорушень, якi скоїли спiвробiтники, свiдчить про те, що у своїй бiльшостi це посадовi злочини та злочини проти власностi. Для них характерна корислива спрямованiсть, використання наданих повноважень для власного збагачення. Поряд з такими факторами, як недолiки й упущення в роботi з вiдбором, розстановкою та вихованням кадрiв, зниження до них вимогливостi керiвникiв, нездорова атмосфера в колективi, корисливо-кар’єристськiй деформацiї особистостi таких спiвробiтникiв суттєво сприяли негативнi процеси кримiналiзацiї суспiльства, економiки та владних структур. Система економiчних негараздiв, їхнi масштаби i наслiдки вимагають цiлої низки заходiв. Передусiм цi заходи економiчного характеру. Економiчна криза в країнi, протиборство рiзних полiтичних сил i пов’язанi з ними негативнi явища, зубожiння широких верств населення створюють соцiальну i кримiнальну напругу, сприяють зростанню злочинностi [48]. На цьому фонi спостерiгається недостатнiсть фiнансового та матерiально-технiчного забезпечення правоохоронної системи. Саме це є однiєю з вагомих причин суттєвих недолiкiв у реалiзацiї на практицi програмних завдань Президента держави та Уряду у вiдповiдних документах. Суттєво, на наш погляд, на рiвень боротьби зi злочиннiстю та забезпечення законностi в дiяльностi ОВС впливає незадовiльний правовий та соцiальний захист їх спiвробiтникiв. Не таємниця, що неадекватне ступеню ризику та вiдповiдальностi грошове утримання спiвробiтникiв ОВС, а тим бiльше – позбавлення їх соцiальних пiльг i гарантiй зумовлює звiльнення з лав МВС України значної кiлькостi квалiфiкованих кадрiв, негативно впливає на рiвень дисциплiнованостi особового складу, створює сприятливi умови для його кримiналiзацiї. Невжиття належних заходiв змiцнення матерiальної забезпеченостi i соцiального захисту спiвробiтникiв ОВС призводить до суттєвих втрат держави як в авторитетi влади, так i в суто матерiальнiй сферi. Для запобiгання та локалiзацiї можливих небажаних наслiдкiв, на сам перед, необхiдна комплексна програма заходiв фiнансового та матерiально-технiчного забезпечення системи МВС, соцiального захисту спiвробiтникiв та членiв їх сiмей, а також пенсiонерiв системи МВС. Аналiз причин вчинення злочинiв спiвробiтниками ОВС свiдчить i про те, що бiльшостi їх характерне також послаблення контролю з боку керiвникiв та контролюючих структур. втрати посвiдчень та iнших порушень службової дисциплiни спiвробiтниками. І тут проявляється недостатня вимогливiсть керiвникiв органiв до негативних явищ, низький рiвень проведення службових розслiдувань, навiть у випадках настання тяжких наслiдкiв. Розглядаючи обставини та фактори, що зумовлюють злочиннiсть в органах внутрiшнiх справ, треба мати на увазi, що вони перебувають у прямiй залежностi вiд: - наявних проблем, що мають мiсце в економiчних, соцiальних та правових сферах; - ретельностi та об’єктивностi оцiнки соцiальної спрямованостi особистостi, її здатностi сприймати i виконувати вимоги та дотримуватись лiнiї поведiнки, допустимої в органах внутрiшнiх справ; - рiвня суб’єктивiзму та формалiзму при вирiшеннi питань прийняття на службу в органи внутрiшнiх справ; - проявiв кругової поруки та службової корпоративностi, спрямованих на сприяння спiвробiтникам, що вчинили протиправнi дiяння, уникнути вiдповiдальностi; - дiєвостi виховного впливу на спiвробiтника, ефективностi роботи iнститутiв громадського контролю за його дiяльнiстю, поведiнкою, способом життя; - позицiї керiвних кадрiв щодо забезпечення i пiдтримання в колективi правомiрної поведiнки його спiвробiтникiв, а також прикладу власної законослухняностi та прихильностi тим моральним цiнностям, якi бажано пiдтримувати в органах внутрiшнiх справ; - фiнансового, соцiального та правового забезпечення, що гарантувало б спiвробiтникам ОВС пристойнi умови життя i служби; а постiйна увага до вiдпрацювання i вирiшення цих проблем сприяла би декримiналiзацiї МВС, її самоочищення та професiйного змiцнення. Увага до злочинностi зумовлена її надзвичайною значимiстю i складнiстю, намаганням людства подолати це небезпечне явище. Як зазначив М. К. Михайловський: “Злочин є найхарактернiшим i безсумнiвним для всiх обов’язковим симптомом громадського розладу чи невлаштованостi”. Звiдси – злочиннiсть є постiйним супутником людського суспiльства, вона неминуче властива усiм етапам його розвитку i характеризує iстотнi вади у суспiльних вiдносинах. Аналiз найрiзноманiтнiших теорiй злочинностi дає змогу вiднайти її складовi, зробити спробу сформулювати узагальнену характеристику цього явища. В сучаснiй спецiальнiй юридичнiй лiтературi багато уваги придiляється проблемi злочинностi серед певних категорiй населення, якi об’єднуються в групи за певними ознаками. Зокрема, достатньо широке висвiтлення дiстали проблеми злочинностi серед неповнолiтнiх, жiнок, вiйськовослужбовцiв та iнших категорiй населення. У той же час, не зважаючи на видiлення у структурi кримiнального законодавства складiв злочинiв, вчинення яких пов’язане зi здiйсненням правоохоронних функцiй спiвробiтниками одного з найбiльших (за кiлькiстю i розгалуженiстю завдань) суб’єктiв правоохоронної дiяльностi – ОВС, вивчення проблем злочинностi серед спiвробiтникiв цiєї правоохоронної професiї є недостатнiм. Скоєння феномену даного виду злочинiв потребує глибокого та всебiчного розгляду, бо чiтке знання закономiрностей даного явища, причин та умов, що спонукали конкретних представникiв правоохоронних органiв до злочинної поведiнки, обставин, якi вплинули на її реалiзацiю у конкретних протиправних дiях, сприятиме правильному визначенню шляхiв протидiї протиправним дiянням та ефективнiй роботi по їх попередженню чи припиненню. Для повноти i всебiчностi розгляду цього питання важливо на основi наукового аналiзу основних етапiв розвитку поняття злочину (чи злочинностi взагалi) визначити його походження та особливостi в органах внутрiшнiх справ. На сам перед зазначимо, що злочиннiсть – це форма соцiальної поведiнки людей, що порушує нормальне функцiонування суспiльного органiзму. Злочиннi прояви в системi Мiнiстерства внутрiшнiх справ України торкаються кiлькох суттєвих аспектiв, що впливають на здатнiсть цього правоохоронного вiдомства ефективно протистояти злочинностi. Надзвичайно широкий негативний резонанс та гостру оцiнку громадян викликали порушенi у 2001 роцi кримiнальнi справи по звинуваченню колишнiх i дiючих спiвробiтникiв мiлiцiї м. Києва, Київської, Львiвської, Одеської та Харкiвської областей в органiзацiї злочинних угруповань, на рахунку яких не одне вбивство, викрадення людей, вимагання викупу тощо. правоохоронцiв, якi добросовiсно виконують свої службовi (посадовi) обов’язки. дiєво вiдреагувати на дисциплiнарнi порушення з їх боку, що в зрештою призводить до негативних наслiдкiв, про вiдсутнiсть вiдповiдного впливу на корегування поведiнки спiвробiтникiв у бажаному для системи i суспiльства в цiлому напрямку. А отже, наявнiсть умов для вчинення злочину свiдчить про неефективнiсть роботи таких пiдроздiлiв, як апарати по роботi з персоналом, психологiчна служба, внутрiшньої безпеки i розслiдувань i, звичайно ж, керiвних кадрiв. Злочиннiсть – це також соцiально-правове явище, i його кiлькiснi параметри сумарно складаються з вчинених у даному суспiльствi i в даний час злочинiв. У той же час звичайне складання кiлькостi вчинених злочинiв ще не дає пiдстав для повної уяви про злочиннiсть, бо це явище має свої закономiрностi iснування - воно характеризується численними внутрiшнiми протирiччями, пов’язаними з iншими соцiальними явищами, що досить часто стають визначальними не лише в розвитку кримiногенної ситуацiї у суспiльствi, але й суттєво впливають на структуру злочинних проявiв та формування злочинної поведiнки. час служби i та поза її межами, число виявлених злочинцiв тощо. Але отриманi данi не дають повної уяви для розробки ефективних заходiв попередження злочинiв у системi. Обмеження аналiтичних матерiалiв лише вiдомостями iнформацiйно-статистичного характеру i майже повна вiдсутнiсть даних соцiально-психологiчної спрямованостi звужує можливостi для встановлення причин злочинностi в системi правоохоронної дiяльностi та розробки науково обґрунтованих i практично доцiльних i реальних рекомендацiй для боротьби з нею. Це здебiльшого вiдбувається тому, що в статистицi дiстає належне вiдображення далеко не вся злочиннiсть, i навiть не вся кiлькiсть вчинених злочинiв. Як свiдчить практика, в силу рiзних причин як об’єктивного, так i суб’єктивного характеру, iснує прихована (латентна) частина злочинностi, що перебуває за межами облiку, зовнi нiяк не проявляється, а тому у статистичних даних зовсiм не враховується. бути пiдпорядкованим головному завданню – виявленню її реальних кiлькiсних i якiсних показникiв та характеристик у їх дiалектичному взаємозв’язку. І коли поняттям “кiлькiсть” охоплюється лише просторово-часова властивiсть явища, то сутнiсть поняття “якiсть” вбирає в себе чiтку визначенiсть. З цiєї точки зору вивчалися розповсюдженiсть злочинностi в системi МВС, її змiни в часi, форми злочинних проявiв тощо. Змiст поняття якостi включає також i певну системнiсть злочинностi, що характеризується рiзними її елементами – структурою, сталiстю, змiнюванiстю. Це свiдчить про важливiсть забезпечення детального дослiдження структури злочинностi в органах внутрiшнiх справ, взаємозв’язку рiзних видiв злочинiв та суб’єктiв їх вчинення. Для цього застосовувався широкий комплекс методiв, у тому числi вивчення кримiнальних справ та матерiалiв службових розслiдувань i перевiрок, справ оперативного облiку. Нiяк не можна миритися з тим, коли певна частина спiвробiтникiв системи, нехтуючи своєю професiйною честю i обов’язком, не лише не захищають закон, але й самi вчиняють правопорушення, в тому числi й надто резонанснi злочини. Початок 90-х минулого столiття: в Українi на фонi складних соцiально-полiтичних явищ, якi характернi при формуваннi суспiльних вiдносин нового типу, вiдбувалося загострення кримiногенної обстановки. У злочиннiсть активно втягувалися представники рiзних соцiальних груп населення, на жаль, не стали винятком у цьому процесi й окремi спiвробiтники ОВС. Оцiнюючи ситуацiю за “незалежнi” роки слiд зазначити, що за цей перiод офiцiйно зареєстровано 6054 злочини, якi були вчиненi спiвробiтниками ОВС, або – кожен рiк реєструвалось у середньому 550 злочинiв, що склало близько 2,4 злочини на 1000 осiб спiвробiтникiв ОВС. Для порiвняння, у 80-х роках ХХ ст. середнiй показник кiлькостi зареєстрованих злочинiв, вчинених з участю особового складу ОВС, складав 286 на рiк, або близько двох злочинiв на 1000 їх спiвробiтникiв. цього спостерiгається стiйка тенденцiя до зменшення зареєстрованих злочинних проявiв, до яких були причетнi представники системи МВС. За пiдсумками 2001 року вона склала 220 злочинiв або 1,1 на 1000 спiвробiтникiв. Таким чином, порiвняно з 1995 роком, число вчинених злочинiв на 1000 працюючих спiвробiтникiв ОВС скоротилося бiльше нiж у тричi. До цього слiд зазначити, що на темпи зростання або скорочення злочинних проявiв, скоєних спiвробiтниками, динамiка змiн загальної кiлькостi о/с впливає лише частково, а саме: зростання (скорочення) числа зареєстрованих злочинних проявiв вiдбувається динамiчнiше, нiж вiдповiднi штатнi змiни. Крiм цього iснує дуже багато чинникiв, якi прямо чи посередньо визначають стан злочинностi в системi правоохоронної дiяльностi формують її внутрiшню спроможнiсть до протидiї негативним процесам та здатнiсть до своєрiдного самоочищення. Аналiз статистичних даних дає можливiсть певним чином простежити поширенiсть цього явища в регiонах України та окремих службах системи МВС. Орiєнтуючись на середнi показники про рiвень злочинностi в регiональних та на транспортi за 1996-2001 рр., можна зробити висновок, що найвищi щорiчнi абсолютнi показники числа зареєстрованих злочинiв (у порiвняннi з середнiми даними по Українi) спостерiгаються в десяти ГУ-УМВС. А саме: в ГУМВС в Криму – 48; УМВС в Львiвськiй областi – 41; Одеськiй – 37; ГУ МВС в м. Києвi – 34; УМВС в Донецькiй областi – 31; Харкiвськiй – 29; Днiпропетровськiй – 28; Черкаськiй – 24; в ГУМВС Київської та УМВС Вiнницької областей вiдповiдно 22 та 21. В загальнiй кiлькостi злочинiв, вчинених спiвробiтниками територiальних та транспортних ОВС i особовим складом навчальних закладiв системи МВС за вказаний перiод, спiвробiтники перелiчених десяти регiонiв склали – 53,0 %. Таким чином оцiнка стану злочинностi лише за “зовнiшнiми” ознаками, не завжди дає повне уявлення про рiвень кримiналiзацiї особового складу, а тому не дозволяє правильно зорiєнтувати та сконцентрувати зусилля керiвникiв та вiдповiдних служб на попередження неправомiрної i злочинної поведiнки серед спiвробiтникiв системи. Слiд звернути увагу i на такий показник, що характеризує морально-психологiчний стан та правослухнянiсть особового складу, як число спiвробiтникiв, притягнутих до дисциплiнарної вiдповiдальностi за порушення дисциплiни. Як свiдчить статистика, кiлькiсть таких спiвробiтникiв не завжди пропорцiйна кiлькостi зареєстрованих злочинних проявiв з боку особового складу. Так, у 1995-1996 роках, що характеризуються найбiльшим числом зареєстрованих злочинних проявiв за останнi 7 рокiв, найвищi показники порушених кримiнальних справ на 1000 спiвробiтникiв спостерiгалися: у 1995 роцi – в УМВС Хмельницької (6,2), Черкаської (4,9), Сумської (4,8) областей та на Львiвськiй залiзницi (4,8); у 1996 роцi – в УМВС Закарпатської (5,6), Сумської (4,7), Івано-Франкiвської (4,5) областей та на Львiвськiй залiзницi (5,5). У той же час, в УМВС Закарпатської областi при збiльшеннi у 1996 роцi (порiвняно з попереднiм 1995 роком) майже вдвiчi кiлькостi порушених кримiнальних справ на 1000 спiвробiтникiв, питома вага, притягнутих до дисциплiнарної вiдповiдальностi, зросла лише на 2,3 % i склала 14,2 % вiд працюючого особового складу (середнiй показник по Українi 16,3 %). Іншi тенденцiї вiдбулися в органах внутрiшнiх справ Сумської, Хмельницької та Черкаської областей. Так, при зменшеннi в Сумськiй областi числа порушених кримiнальних справ з 4,8 % у 1995 роцi до 4,7 % у 1996 роцi, число притягнутих до дисциплiнарної вiдповiдальностi спiвробiтникiв збiльшилось на 3,6 % i склало 20,2 % вiд загальної кiлькостi особового складу. Такi розбiжностi в показниках засвiдчують про недостатньо ефективний контроль та низьку вимогливiсть до спiвробiтникiв з боку керiвних кадрiв та громадськостi, нехтування можливостями дисциплiнарної практики попередження грубих порушень дисциплiни, законностi тощо. Ігнорування принципу невiдворотностi реагування на кожен випадок прорахункiв у службовiй дiяльностi чи негативної особистої поведiнки в кiнцi-кiнцiв створюють умови для формування в колективi атмосфери вседозволеностi, що стає вагомою причиною злочинної поведiнки окремих спiвробiтникiв. Аналiзуючи загальну кiлькiсть злочинiв, вчинених спiвробiтниками за ознакою належностi до якоїсь служби, дало такi результати, що найбiльшу кiлькiсть злочинних проявiв вчинили спiвробiтники ГУАСМ – 69,0 % усiх злочинiв, вчинених спiвробiтниками мiлiцiї громадської безпеки, i 26,3 % вiд загальної кiлькостi злочинiв, вчинених спiвробiтниками усiх iнших служб та навчальних закладiв системи ОВС України. Друге мiсце у цьому “рейтингу” посiдають представники карного розшуку – 62,4 % вiд усiх злочинiв з участю спiвробiтникiв кримiнальної мiлiцiї, i 16,2 % – у загальнiй кiлькостi злочинiв по системi ОВС. З огляду на кiлькiснi показники зареєстрованих злочинних проявiв на 1000 спiвробiтникiв, 5,9 злочинiв вчинено представниками карного розшуку, 4,6 – служби дiльничних iнспекторiв мiлiцiї, 4,4 – адмiнiстративної служби мiлiцiї, 3,7 – спiвробiтниками пiдроздiлiв по боротьбi з органiзованою злочиннiстю, 3,0 – державної служби по боротьбi з економiчною злочиннiстю, 2,7 – слiдчих апаратiв, 2,6 – Державтоiнспекцiї. Злочиннiсть серед спiвробiтникiв ОВС має певнi особливостi [47]. Вивчення статистичних показань за 1996 –1998 роки свiдчить про певну розповсюдженiсть злочинiв, вчинених спiвробiтниками мiлiцiї у групах. Зокрема, питома вага злочинiв, вчинених спiвробiтниками мiлiцiї в групах, склала у 1996 роцi 53,6 %, у 1997 роцi 43,6 %, у 1998 роцi 49,5 % вiд загального числа злочинних проявiв з участю спiвробiтникiв системи. Для порiвняння, питома вага групової злочинностi серед загальної злочинностi в Українi склала у 1996 роцi 12,6 %, у 1997 роцi 12,7 %, у 1998 роцi 13,8 %. Найвищi показники кiлькостi спiвробiтникiв органiв, якi брали участь у групових злочинах, припадають на їх служби карного розшуку – 29,1 %, Державтоiнспекцiї – 13,8 %, патрульно-постової служби – 13,3 % i дiльничних iнспекторiв – 11,8 %. За регiональними ознаками найвищий показник участi спiвробiтникiв у груповiй злочинностi зареєстрований протягом 1999-2001 рокiв у Запорiзькiй (1,4) та Львiвськiй (1,1) областях [11]. Певнi закономiрностi злочинної поведiнки мають мiсце i стосовно соцiально-службового статусу спiвробiтника мiлiцiї. Характерно, що в числi спiвробiтникiв, притягнутих до кримiнальної вiдповiдальностi, i якi вiдбувають покарання, представники рядового i молодшого начальницького складу становлять 44,0 %, середнього, старшого i вищого начальницького складу – 41,2 %, а 14,8 % спiвробiтникiв було засуджено в перiод, коли вони вже були звiльненi на пенсiю. якi обiймали керiвнi посади. Сьогоднi у статистичнiй звiтностi МВС України усi злочиннi прояви умовно дiляться на такi двi групи, якпосадовi злочини, тобто злочини у сферi службової дiяльностi та iншi злочини, до яких можна вiднести кримiнально каранi дiяння, що пов’язанi з виконанням службових обов’язкiв. Даний розподiл передбачає об’єднання злочинних проявiв здебiльшого не за складом чи тяжкiстю вчиненого злочину, а швидше за ознаками – де та за яких обставин вони були вчиненi, а також чи мало мiсце використання особою свого службового становища всупереч iнтересам служби, чи злочинне дiяння вчинене поза службою i не пов’язане з виконанням спiвробiтником своїх службових обов’язкiв. Виходячи зi статистичних даних МВС, з числа спiвробiтникiв, притягнутих до кримiнальної вiдповiдальностi за перiод 1991-2001 рокiв, у середньому 49,5 % вчинили злочини в сферi службової дiяльностi i, 50,4 % – злочини, не пов’язанi з виконанням службових обов’язкiв [3]. У той же час наведенi середньостатистичнi показники не повною мiрою характеризують справжню картину структури злочинностi в системi МВС. Коли простежити змiни в динамiцi та структурi злочинiв у сферi службової дiяльностi, а це – зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365), одержання хабара (ст. 368), службова недбалiсть (ст. 367), службове пiдроблення (ст. 366) можна дiйти висновку, що питома вага названих караних дiянь з роками збiльшується. Причому в 1991-1996 роках це вiдбувалося на тлi зростання загального числа злочинних проявiв з боку спiвробiтникiв ОВС. Зазначимо, що структура вчинених спiвробiтниками ОВС злочинiв у сферi службової дiяльностi з роками коливалася незначно. Найбiльшу питому вагу в їх числi займало перевищення влади або службових повноважень. Суспiльна небезпека цього злочину полягає в тому, що службова особа, якою є спiвробiтник ОВС, вчиняє те чи iнше дiяння по службi, яке не входить до її компетенцiї. Протягом 1991-2001 рокiв в середньому притягувалися до кримiнальної вiдповiдальностi за цi злочини 48,6 % спiвробiтникiв, якi вчинили злочини у сферi службової дiяльностi. Найвищим цей показник був у 1991 роцi – 58,7 %, а найнижчим у 2000 роцi – 41,3 %. Такi коливання у 17,4 % можна пояснити спираючись на кримiнологiчну характеристику самого злочину. Згiдно ст. 365 КК України перевищення влади або службових повноважень характеризується як умисне вчинення дiй, що явно виходять за межi наданих спiвробiтниковi органiв повноважень i заподiяли iстотної шкоди правам та iнтересам громадян, юридичних осiб, громадським чи державним iнтересам, що охороняються законом. Тут варто зважити на те що, 1991 рiк був характерним для нашої країни як перiод серйозних полiтичних потрясiнь, пов’язаних з розпадом СРСР, що вимагало обережного застосування як правових санкцiй, так i фiзичного впливу при роботi з масами. 493 спiвробiтники, що в середньому склало 28,3 % усiх злочинiв у сферi службової дiяльностi. Найвищий показник притягнутих до вiдповiдальностi за хабарництво зареєстрований у 1992 роцi – 38,3 % усiх посадових злочинiв, найменший у 2001 роцi – 17,5 % [4]. Рiзке зростання хабарництва серед спiвробiтникiв органiв МВС у 1992 роцi спiвпало з початком гiперiнфляцiї в нашiй країнi. Це призвело до зниження купiвельної спроможностi вiтчизняної валюти, що на фонi зменшення оплати їхньої працi, стало iстотною причиною їх зубожiння. Ще дев’яностi можна характеризувати активною появою “новых русских”, що мали кошти для безбiдного життя i, за вiдсутностi чiткої податкової системи, допускали масове порушення закону. Зважаючи на те, що держава своєчасно не вiдреагувала на потребу суттєвого покращення фiнансового забезпечення, зокрема спiвробiтникiв ОВС, з’явилося пiдґрунтя, з одного боку, для втягування в злочинну дiяльнiсть частини спiвробiтникiв i створило умови для деяких правоохоронцiв iнiцiативно вимагати хабарi, використовуючи для цього недосконалiсть законодавства, а з iншого – брати на себе функцiї по “забезпеченню iндивiдуального захисту” фiрм не лише вiд злочинних посягань, а й сприяти їх дiяльностi шляхом перешкоджання здiйсненню вiдповiдних контрольних функцiй правоохоронними органами, що проявлялося у передачi iнформацiї про можливi перевiрки з боку контролюючих вiдомств, чи справ, що були на стадiї розслiдування тощо. Тенденцiя до зменшення числа зареєстрованих проявiв хабарництва почалася спостерiгатись з 1997 року, що спiвпало з початком процесу реального покращення матерiального забезпечення спiвробiтникiв ОВС. Зазначимо, що починаючи з 1997 по 2001 роки штатна чисельнiсть ОВС скоротилася на 37,1 % або на 83342 особи. За цей же перiод було звiльнено зi служби 141504 спiвробiтники, з яких 19472 (13,8 %) – за негативними пiдставами. Третiм з найпоширенiших злочинiв у сферi службової дiяльностi є зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України) [3] – умисне використання службовою особою всупереч iнтересам служби своїх службових повноважень, прав i можливостей щодо пред’явлення вимог чи прийняття рiшень, обов’язкових для виконання iншими фiзичними чи юридичними особами). Питома вага цих злочинних проявiв у загальнiй кiлькостi притягнутих до кримiнальної вiдповiдальностi за злочини у сферi службової дiяльностi складає 16,4 %. Найвищим показником притягнутих до кримiнальної вiдповiдальностi за зловживання владою або службовим становищем – 26,7 % – характеризується 2001 рiк, а найнижчий рiвень – 8,3 % зареєстрований у 1992 роцi. Цьому є пояснення. На початку 90-х рокiв пiдприємництво у нашiй країнi лише починало розвиватись, а потрiбна правова база для його функцiонування лише починала напрацьовуватись i природно, що спiвробiтники мiлiцiї в бiльшостi випадкiв не мали достатнiх правових важелiв (частiше – знань) для впливу на представникiв дiлових кiл з метою отримання особистої вигоди. Причому, названий промiжок часу характеризувався i певними кроками уряду, спрямованими на сприяння розвитку пiдприємництва в країнi, зокрема вжиттям заходiв послаблення контролюючого тиску з боку правоохоронних структур. Тому спiвробiтникам мiлiцiї було досить непросто “впливати” на пiдприємцiв з метою отримання особистої вигоди, i при цьому, щоб такий “вплив” виглядав законним. Саме така лiнiя поведiнки, можливо, i пояснює те, що саме в 1992 роцi зареєстровано найбiльшу кiлькiсть порушених кримiнальних справ за хабарництво (38,3 %) в числi злочинiв, вчинених у сферi службової дiяльностi [3]. В структурi злочинiв у сферi службової дiяльностi останнi 10 рокiв практично на одному рiвнi (5-8 %), утримується таке кримiнально каране дiяння як службова недбалiсть (ст. 367 КК України) та на рiвнi 1-2 % – службове пiдроблення (ст. 366 КК України). До спiвробiтникiв ОВС зазначенi статтi КК України застосовуються дуже рiдко iз за надто складної процедури їх доказування, з одного боку, а з iншого – через iснуючу своєрiдну корпоративну солiдарнiсть у середовищi правоохоронних органiв, а iнодi й прокуратури. Ґрунтовного дослiдження потребує стан та кримiнологiчна характеристика злочинностi, вiднесеної статистикою МВС до так званих “iнших злочинiв”, тобто злочинiв, не пов’язаних з прямим виконанням спiвробiтниками органiв своїх службових обов’язкiв. До них входять вбивства (ст. ст. 115, 117-118 КК України), тiлеснi ушкодження (ст. ст. 121, 124-125 КК України), зґвалтування (ст. ст. 152, 154 КК України), крадiжки (ст. 185 КК України), грабежi (ст. 186 КК України), розбої (ст. 187 КК України), порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатацiї транспорту особами , якi керують транспортними засобами (ст. 296 КК України), хулiганство (ст. 286 КК України) й iн.[3]. Вчинення спiвробiтниками ОВС даних видiв злочинiв в загальнiй структурi займають близько 50,4 %. Якщо брати до уваги динамiку притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi за злочини не пов’язанi з виконанням службових обов’язкiв, то за перiод з 1991 по 2001 роки їх питома вага в загальнiй кiлькостi засуджених спiвробiтникiв ОВС має стiйку тенденцiю до зменшення. Найбiльша частка засуджених за злочини цiєї групи була зареєстрована у 1992 роцi – 70,1 %, а найменша у 2000 роцi – 26,9 %, тобто бiльше нiж удвiчi. Причому зазначимо, що за винятком 1995 та 2001 рокiв, де помiчене деяке зростання числа засуджених за злочини, не пов’язанi зi сферою службової дiяльностi, усi iншi роки зберiгалася стiйка тенденцiя до їх зниження. Проте це не може означати, що саме 1995 i 2001 роки характеризуються зростанням злочинних проявiв, не пов’язаних з виконанням службових завдань. Цiлком вiрогiдно, що на цi роки випало зростання кiлькостi завершених провадженням та розглянутих у судах з винесенням обвинувальних вирокiв кримiнальних справ, порушених у минулi роки. В структурi злочинiв, не пов’язаних з виконанням службових обов’язкiв найбiльша питома вага належить крадiжкам. У середньому за 1991-2001 роки вони склали 25,3 %. Найвищий показник притягнутих до вiдповiдальностi за крадiжки зареєстрований у 1993 роцi – 35,5 %, найменший у 2001 роцi – 6,3 %. Причому стiйка тенденцiя скорочення цього виду злочину не спостерiгається лише починаючи з 1997 року (за винятком 1999 року). Найвищi показники (вищi за середню величину протягом перiоду, що аналiзується) зареєстрованi у 1991 роцi – 27,5 %, 1993 роцi – 35,5 %, 1994 роцi – 27,6 %, 1995 роцi – 31. 8 %, 1996 роцi – 32,5 %. Найнижчi – у 1992 роцi – 24,8 %, 1997 роцi – 15,7 %, 1998 роцi – 13,8 % 1999 роцi – 20,8 %, 2000 роцi – 11,9 %, 2001 роцi – 6,3 % [5]. забезпечення особового складу ОВС, значно знижувався його соцiальний захист. І навпаки, коли активно вживалися заходи щодо покращення його забезпеченостi, помiчалось зниження злочинiв корисливої спрямованостi. Досить високу питому вагу в числi злочинiв, вчинених не при виконаннi службових обов’язкiв, посiдають тiлеснi ушкодження. В середньому за 1991-2001 роки в числi притягнутих до кримiнальної вiдповiдальностi за злочини, не пов’язанi з виконанням службових обов’язкiв, вони складали 10,2 %. За питомою вагою цей вид злочинних проявiв теж характеризується певною стабiльнiстю. Найвищi його показники зареєстрованi у 1998 роцi – 14,5 %, а також у 1997 та 2000 роках – вiдповiдно 13,9 % та 13,6 %, а найнижчi – у 1991 роцi 2,9 %, у 1994 роцi 6,5 % та у 1996 роцi 8,6 %. Не набагато менше, нiж тiлеснi ушкодження, спiвробiтники ОВС вчиняли один з найтяжчих злочинiв проти особи – вбивство. За перiод з 1991 по 2001 роки притягнуто до кримiнальної вiдповiдальностi за цей вид злочину 153 колишнiх спiвробiтники, або 8,6 % вiд загальної кiлькостi притягнутих до вiдповiдальностi за злочини, не пов’язанi з виконанням службових обов’язкiв. Зазначимо, що за кiлькiсними показниками протягом останнiх десяти рокiв щороку притягуються до кримiнальної вiдповiдальностi за вбивство в середньому 14 осiб. Найвищий кiлькiсний показник засуджених за вбивства зареєстровано у 1993 роцi – 23 особи, хоча питома вага в загальнiй кiлькостi притягнутих до кримiнальної вiдповiдальностi за злочиннi дiї, не пов’язанi з виконанням службових обов’язкiв, цього року була однiєю з найнижчих – 7,2 %. Найменше притягнуто до кримiнальної вiдповiдальностi за вбивства у 1991 роцi – 7 (6,9 %), у 1992 роцi 1 (0,7 %), у 1993 та 2001 роках – по 9 (вiдповiдно, 5,4 % i 14,3 %). Звiдси можна зробити висновок, що такi злочини, як вбивство, достатньо стабiльно проявляються серед спiвробiтникiв ОВС, i в цiлому за 10 рокiв не набагато рiзняться як вiд середнiх статистичних даних, так i за своїм мiсцем у загальнiй структурi злочинiв. Варто зважити й на те, що iснуючий у системi МВС подiл злочинiв, якi вчиняються спiвробiтниками ОВС, на злочини у сферi службової дiяльностi (тобто за об’єктом посягання) та на “iншi” (головний критерiй об’єднання – суб’єкт злочину) є досить умовним, бо є усi пiдстави вважати, що значна кiлькiсть злочинiв навiть у сферi, не пов’язанiй з виконанням службових обов’язкiв, вчиняється тому, що спiвробiтник органiв дозволяє собi певнi вiдхилення вiд загальноприйнятих стандартiв поведiнки та нехтує правилами спiвжиття саме через свою належнiсть до правоохоронної системи. Окремо слiд сказати про злочини, що пов’язанi з безпекою руху та експлуатацiєю транспорту. У перiод з 1991-2001 рр. було притягнуто до кримiнальної вiдповiдальностi за ст. 286 КК України 414 осiб, що складає 23,3 % вiд загальної кiлькостi засуджених за злочини, не пов’язанi з виконанням службових обов’язкiв. Зазначимо, що цей вид злочинної поведiнки, як i крадiжки, впродовж багатьох рокiв теж характеризується вiдносною стабiльнiстю i не зазнає вiдчутних коливань як середньостатистичних показникiв, так i процесiв, що вiдбуваються у суспiльствi загалом, i в середовищi системи зокрема. Так, амплiтуда вiдхилень вiд середньої статистичної величини кiлькостi вчинених злочинiв проти безпеки руху та експлуатацiї транспорту в загальному дiапазонi складає 15,8 % (вiд найвищого показника у 1992 роцi – 32,6 %, до найнижчого у 1995 роцi – 16,8 %). При цьому варто врахувати, що кiлькiснi показники притягнутих до вiдповiдальностi були найвищими саме в 1995 i 1997 роках (вiдповiдно 54 та 56 випадкiв), що в загальнiй кiлькостi притягнутих до кримiнальної вiдповiдальностi за цей вид злочину склало бiльше, нiж четверту частину. Коли порiвняти данi кiлькостi дорожньо-транспортних пригод з тяжкими наслiдками в цiлому по Українi з аналогiчними показниками в органах внутрiшнiх справ, то можна дiйти висновку про бiльшу iнтенсивнiсть скоєння ДТП саме спiвробiтниками мiлiцiї. стають можливими саме тому, що частина спiвробiтникiв, використовуючи своє службове становище та вiдомчу корпоративнiсть, нехтують його правилами, грубо порушують швидкiснi режими на дорогах, перебувають за кермом у нетверезому станi. Цьому сприяє i своєрiдна кругова порука, що її демонструють спiвробiтники Державтоiнспекцiї щодо колег по вiдомству, не застосовуючи до них передбачених законом санкцiй i обмежуючись такою формою “покарання”, як зауваження з побажанням “не нарушать”. Крiм того, кримiнально каранi випадки дорожньо-транспортних пригод у переважно вiдбуваються в перiод виконання службових обов’язкiв чи вiдразу ж пiсля закiнчення служби при прямуваннi до мiсця проживання чи вiдпочинку. Не можна вважати не пов’язаними зi службовою дiяльнiстю i значну частину наявних випадкiв крадiжок, оскiльки бiльшiсть з них вчиняється на об’єктах, що перебувають пiд охороною спiвробiтникiв мiлiцiї, i нерiдко саме ними. Цi ж обставини характернi й для таких злочинних проявiв, як нанесення тiлесних ушкоджень чи зґвалтування. Можна навести безлiч випадкiв, коли вони заподiюються саме в перiод виконання спiвробiтниками своїх службових обов’язкiв. Аналогiчно вчиняється i багато випадкiв зґвалтування. Треба зважати й на те, що значна кiлькiсть вбивств вчиняється спiвробiтниками (умисно чи за необережностi) з табельної зброї. Зазначимо, що збiр статистичних вiдомостей про злочини в системi МВС України сьогоднi ведеться за двома напрямами: 1) фiксуються усi випадки порушення кримiнальних справ за певний перiод; 2) фiксуються усi факти прийняття судами рiшень по кримiнальних справах проти спiвробiтникiв органiв з призначенням їм вiдповiдної мiри покарання або закриття кримiнальної справи за реабiлiтуючими чи нереабiлiтуючими ознаками. Така подвiйна оцiнка кримiногенної ситуацiї в системi МВС далеко не завжди вiдповiдає її справжньому становi i в багатьох випадках вводить в оману керiвникiв i служби, покликаних вести профiлактичну роботу серед спiвробiтникiв i виокремлювати найбiльш кримiногеннi дiлянки для забезпечення постiйного впливу на стабiлiзацiю обстановки. Аналiз порушених кримiнальних справ показує, що з їх загального числа лише близько половини мають реальну судову перспективу i завершуються обвинувальними вироками судiв. Коли ж проаналiзувати термiни провадження по таких справах, то можна переконатися, що вони повнiстю реалiзуються протягом одного – семи рокiв. Проте переважна бiльшiсть порушених кримiнальних справ завершується провадженням вже на другий рiк пiсля вчинення (реєстрацiї) злочину. Стосовно реалiзацiї кримiнальних справ, порушених у роцi вчинення злочину, то вони, у залежностi вiд обставин завершуються провадженням вiд 4 % до 13 %. судами в роцi реєстрацiї з винесенням обвинувальних вирокiв. Як i в попередньому роцi, у 1998 роцi основна маса завершених провадженням кримiнальних справ (63,2 %,), по яких судами винесенi обвинувальнi вироки, припадає вiдповiдно на 1997 (44,1 %) та 1996 (19,1 %) роки. По рештi завершених провадженням кримiнальних справ злочини були вчиненi: у 1995 р. 7,3 %, у 1994 р. 5,9 %, у 1993 р. 2,2 %, у 1992 р. 1,4 %. На наш погляд, iснуюча форма статистичного облiку та аналiзу повiдомлень про злочини i прийнятих по них рiшеннях не дає повної уяви про стан кримiногенної обстановки в системi, що, в свою чергу, не дозволяє органiзацiї та проведенню квалiфiкованої та ефективної профiлактичної роботи. Для бiльш точної й реальної оцiнки кримiногенної обстановки в системi ОВС з використанням такого критерiю як кiлькiсть засуджених спiвробiтникiв, потрiбно передусiм враховувати розподiл завершених розглядом у судах кримiнальних справ у залежностi вiд моменту скоєння злочину. Для прогнозування кримiногенної обстановки в ОВС в цiлому або окремо взятому пiдроздiлi, варто мати на увазi, що з числа порушених кримiнальних справ тiльки близько половини завершуються винесенням обвинувальних вирокiв судами та, по-друге, не можна оцiнювати кримiногенну ситуацiю поточного року в органах внутрiшнiх справ лише за кiлькiстю засуджених у цьому роцi спiвробiтникiв, оскiльки серед них близько 90 % притягнутi до кримiнальної вiдповiдальностi за злочини, вчиненi у минулi роки; по-третє, варто мати на увазi, що досить значна кiлькiсть кримiнальних справ – близько 50 % - порушується недостатньо мотивовано, лише за деякими зовнiшнiми ознаками в дiях спiвробiтника складу злочину, i заздалегiдь не має перспективи для реалiзацiї. проблем, якi негативно впливають на моральну стiйкiсть спiвробiтникiв та їхнє ставлення до служби. спецслужб по своєчасному виявленню i припиненню кримiнально караних дiянь. Лат ентнiсть злочинiв та обставини її iснування Поняття латентностi злочинiв має декiлька визначень. Частина авторiв вважає, що латентна злочиннiсть – це сукупнiсть злочинiв, якi були не виявленими, а тому залишилися невiдомими органам ОВС, прокуратури, СБУ, судам, iншi вважають латентними такi злочини, що прихованi вiд одного чи кiлькох державних органiв, яким законом надане право розслiдувати чи вести провадження по справах про вчиненi злочини. Характеризуючи латентну злочиннiсть мабуть i тi, й iншi автори правi, тому логiчно було б запропонувати таке визначення цього явища: пiд латентними варто розумiти злочини, якi через певнi обставини небули виявленими або були умисно прихованi вiд облiку незалежно вiд причин та мотивiв такої дiї, а тому не дiстали свого вiдображення в офiцiйнiй статистицi . І незважаючи на те, що всi цi визначення вiдрiзняються одне вiд одного – акцент у них єдиний: вчиненi злочини не були певним чином зареєстрованi у вiдповiдних державних органах, тобто офiцiйно вони не легалiзованi. І справа не лише в тому, що є злочини, iнформацiя про якi все ж (повнiстю чи частково) поступає до правоохоронних органiв, але за рiзних причин не реєструється. Зокрема так буває при приховуваннi ними злочинiв вiд облiку. Інформацiя поступила i раптом пропала, а злочинець уникнув законного покарання. Можуть бути й iншi ситуацiї чи обставини. Тому латентною здебiльшого i вважають злочиннiсть, вiдомостi про яку не надiйшли до офiцiйних звiтних чи узагальнених статистичних даних. У цьому випадку ми стикаємося з суб’єктивною оцiнкою латентної злочинностi (числом латентних злочинiв). Експертнi оцiнки цiєї цифри досить рiзноманiтнi i досить вiдрiзняються одна вiд одної. Обережнi експерти вважають, що спiввiдношення зареєстрованих i латентних злочинiв приблизно коливається в межах 1:3 чи 1:5. Смiливiшi припускають спiввiдношення 1:10, а то й бiльше. Науковцi США вважають, що коли офiцiйне число вчинених у їхнiй країнi злочинiв становить 13-15 мiльйонiв, то латентна злочиннiсть дорiвнюватиме близько 30 мiльйонам, чи, навiть бiльше. В нашiй країнi подiбнi оцiнки поки що не фiгурували. Звичайно, Україна особливо нiчим вiд iнших країн не вiдрiзняється щодо кримiногенної ситуацiї у сучасних умовах розвитку суспiльства. І латентнiсть злочинiв у нас така ж велика. Особливо, якщо врахувати досить поширену в перiод iснування колишнього СРСР практику замовчування справжнього стану злочинностi, мотивуючи її зниження тим, що в країнi лiквiдоване соцiальне пiдґрунтя для вчинення злочинiв. Існування латентної злочинностi безпосередньо в органах внутрiшнiх справ зумовлене багатьма обставинами. Серед основних можна видiлити невизначенiсть суб’єкта у незареєстрованих злочинах, яким може виявитися спiвробiтник мiлiцiї, чи невиявлення самого вчиненого злочинного дiяння. І все ж найбiльшу розповсюдженiсть отримали факти, коли вчинене спiвробiтником мiлiцiї злочинне дiяння не лише законним порядком не реєструється, але й умисно не “помiчається”, що дає можливiсть визначення i обмеження його вiдповiдальностi на розсуд посадової особи чи осiб, яким стало вiдомо про цей злочин. Така практика часто проявляється коли проти спiвробiтника, який вчинив дiяння з ознаками складу злочину, кримiнальна справа не порушується, а на пiдставi зiбраних вiдповiдними службами матерiалiв вiн звiльняється зi служби за власним бажанням, рiдше – у дисциплiнарному порядку за негативними мотивами. Аналiзуючи латентну злочиннiсть у системi МВС України, треба мати на увазi, що як i в загальнiй практицi деякi її види бiльш латентнi, iншi – менш. Це залежить як вiд особливостей конкретних видiв злочинiв, так i вiд позицiї керiвникiв органiв, пiдроздiлiв i служб та оперативних спiвробiтникiв, якi не завжди приймають рiшення про своєчасне порушення кримiнальних справ чи передачу матерiалiв до органiв прокуратури для вирiшення по сутi. Такi випадки свiдчать про наявнiсть у системi кругової поруки, а iнодi й випадкiв, коли вчинене спiвробiтником злочинне дiяння (найчастiше – дорожньо-транспортнi пригоди) колегами по службi зовнi обставляється таким чином, що потерпiлий вiд злочину перетворюється в обвинувачуваного. А в рядi випадкiв причиною цього може бути помилка при квалiфiкацiї злочину. В той же час не можна скидати з рахункiв намагання деяких керiвникiв у такий спосiб “покращити” показники стану i структури злочинних проявiв з боку спiвробiтникiв мiлiцiї того чи iншого регiонiв. з них було вбито. З урахуванням того, що останнiм часом викрито кiлька органiзованих злочинних угруповань у яких активну участь брали як колишнi, так i дiючi спiвробiтники органiв, i на рахунку яких не одне викрадення людей з подальшим їх вбивством, ймовiрно передбачити причетнiсть до частини таких вбивств спiвробiтникiв ОВС. про зґвалтування, хабарництво, перевищення влади або службових повноважень, зловживання владою чи службовим становищем. “Керованими” в планi латентностi можна вважати такi злочини, як хулiганство чи порушення правил безпеки дорожнього руху особами, якi керують транспортними засобами. “Зовнiшнi” показники цих видiв злочинiв можуть змiнюватись у залежностi вiд рiзних обставин, далеких як вiд iнтересiв боротьби за очищення ОВС вiд негiдних спiвробiтникiв, так i боротьби зi злочиннiстю в цiлому. Мiж тим, боротьба зi злочиннiстю в системi ОВС може бути успiшною лише тодi, коли вiдомий її справжнiй стан. Інакше усi зусилля по змiцненню кадрового потенцiалу системи, пiдвищенню надiйностi її спiвробiтникiв у боротьбi зi злочиннiстю не дадуть бажаних наслiдкiв, а сукупнiсть профiлактичних заходiв носитиме поверховий i примiтивний характер. Крiм того, не маючи реальної картини рiвня та структури злочинностi серед спiвробiтникiв ОВС, неможливо передбачити, розробити i закрiпити на державному рiвнi заходи, що сприяли б покращенню добору кадрiв за рахунок докорiнного полiпшення їх матерiального, соцiального та фiнансового забезпечення з тим, щоб зробити службу в органах внутрiшнiх справ привабливiшою для населення. А це в свою чергу сприятиме розширенню можливостей для конкурсного прийняття на службу. Але, без сумнiву, латентнiсть злочинiв як у суспiльствi в цiлому, так i в органах внутрiшнiх справ зокрема залишається високою. В данiй проблемi, яка є досить специфiчною, переплiтається надто багато рiзноманiтних iнтересiв: полiтичних, кар’єристських, корисливих тощо. Є пiдстави стверджувати, що офiцiйна статистика нiколи не матиме справжньої цифри вчинених злочинiв. Не буде вона повною i для неофiцiйних джерел. Однак, в iнтересах змiцнення ОВС потрiбно з допомогою наявних матерiалiв та засобiв осягнути хоча б максимально наближену до iстинної цифру злочинностi. Це цiлком реальне завдання. контакт з мiлiцiєю, тобто шляхом вiктимiзацiї. Це дасть можливiсть хоч i надто наближено встановити спiввiдношення мiж зареєстрованими та незареєстрованими злочинами у сферi службової дiяльностi. Вiдомостi про рiвень прихованих злочинних проявiв з боку спiвробiтникiв можна також отримати шляхом ретельного вивчення матерiалiв перевiрок та службових розслiдувань рiзного роду надзвичайних подiй з участю особового складу ОВС, а також пiдстав для звiльнення спiвробiтникiв цих органiв за негативними мотивами, i особливо – за власним бажанням. Скажiмо, з 1985 по 1990 роки Положенням про проходження служби рядовим i начальницьким складом [7] не було передбачене звiльнення “за власним бажанням”, а тому мотивами для залишення спiвробiтниками служби могли бути лише вiк, вислуга рокiв, стан здоров’я i вчинення проступку, несумiсного з подальшою службою. В середньому з ОВС щороку звiльнялося 9,8 тис. спiвробiтникiв, з них дещо бiльше 3 тис. (33,3 %) за негативними мотивами. %) за власним бажанням. В наступнi роки число звiльнених за негативними мотивами почало зменшуватися, тодi як число звiльнених за власним бажанням – зростати. При цьому у нас немає пiдстав стверджувати, що стан дисциплiни i законностi чи кримiногенна ситуацiя в органах внутрiшнiх справ докорiнно змiнилась на краще. спiвставлення їх думок та результатiв. Таким чином, а науковий пiдхiд до її виявлення та аналiзу - дасть змогу з’ясувати близьке до iстини число злочинiв, що вчиненi спiвробiтниками ОВС, а значить реально й обґрунтовано пiдiйти до розробки певних заходiв попередження злочинностi в системi. Спад рiвня злочинностi серед спiвробiтникiв ОВС у перiод реорганiзацiї та скорочення їх штатної чисельностi, зниження соцiальних гарантiй i матерiального забезпечення – факт, що суперечить свiтовому i вiтчизняному досвiду. В усiх країнах свiту в перiод скорочення силових структур службова ретельнiсть їх спiвробiтникiв, особливо тих, хто пiдпадає пiд скорочення i звiльнення, стає надзвичайно проблематичною. Як наслiдок, погiршується стан дисциплiни, зростає число злочинних проявiв, у структурi вчинених злочинiв спостерiгається зростання кримiнально караних справ корисливої спрямованостi. Реально кримiналiзацiю ОВС чи окремих їх пiдроздiлiв i служб можна оцiнити лише об’єднавши так звану “видиму” (зареєстровану) та “невидиму” (незареєстровану) злочиннiсть. Саме цi двi складовi в комплексi дадуть можливiсть не лише отримати реальну картину стану злочинностi та структури злочинiв, але й розширять можливостi для прогнозування кримiногенної обстановки та визначення заходiв її оздоровлення. Коли ж злочиннiсть на фонi несприятливих фiнансово-економiчних i соцiальних умов життя i всупереч усiм кримiнологiчним закономiрностям, що ґрунтуються на досвiдi розвитку перехiдних суспiльств, починає знижуватися це є не що iнше, як прояв її латентностi i сигнал для наведення порядку в облiково-реєстрацiйнiй сферi. Зазначимо, що манiпулювання цифрами, якi характеризують рiвень злочинностi в системi МВС, надзвичайно небезпечне явище. Адже латентна злочиннiсть сама по собi вже є потужним кримiногенним фактором. За нею стоять безкарнiсть i вседозволенiсть, брутальнiсть i неповага до людей, безвiдповiдальнiсть i беззаконня. Тому поширення такого явища, як латентна злочиннiсть, неодмiнно тягнутиме за собою iнтенсивне зростання не лише числа кримiнальних проявiв серед окремих спiвробiтникiв системи, але й їх зухвалостi i тяжкостi, i приховати цього буде вже неможливо. дiяльностi спостерiгається пожвавлення роботи по виявленню, реєстрацiї та судовому розгляду кримiнальних справ стосовно спiвробiтникiв ОВС (новая метла - чисто метёт). По-перше, даний факт можна пояснити принциповiшим реагуванням на негативнi прояви серед окремих спiвробiтникiв i, по-друге, потребою найближчим часом вирiшити наявнi проблеми, що накопичились при минулому керiвництвi, але подальший перiод їхньої дiяльностi, як правило, характеризується зниженням статистичних показникiв, що характеризує обстановку в системi МВС. Злочинна поведiнка деяких спiвробiтникiв органiв проявляється у надзвичайно широкому спектрi. Вона торкається як сфери службових обов’язкiв, так i позаслужбових стосункiв. В числi найпоширенiших злочинiв у галузi службової дiяльностi варто назвати перевищення влади або службових повноважень, зловживання владою чи службовим становищем, хабарництво. Цi злочиннi прояви складають 46,2 % в числi усiх злочинiв, вчинених спiвробiтниками, i 93,3 % в числi вчинених злочинiв у сферi службової дiяльностi. Серед злочинних проявiв, що не торкаються службової дiяльностi, найчастiше зустрiчаються крадiжки, порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатацiї транспортних засобiв, тяжкi тiлеснi ушкодження та вбивства. В загальному числi вчинених злочинiв вони складають 34,0 %, а серед злочинiв, не пов’язаних зi службовою дiяльнiстю, 67,4 %. коли приховати їх стає просто неможливо (наявнiсть жертв, тяжко травмованих, серйозно пошкоджена технiка тощо). У той же час не можна не помiчати, що досить багато порушень правил дорожнього руху, навiть з явними ознаками злочину, залишаються без вiдповiдного реагування. Непоодинокi випадки, коли спiвробiтникам, якi вчинили кримiнальне ДТП, колеги по вiдомству дають можливiсть домовитися з потерпiлими чи їх близькими про те, що останнi не мають нiяких претензiй до наслiдкiв дорожньо-транспортної пригоди. При цьому для досягнення бажаного результату у рядi випадкiв застосовуються залякування, шантаж, пропозицiї надати певнi послуги чи матерiально вiдшкодувати збитки. Досить часто до спiвробiтникiв, якi вчинили дiяння з ознаками складу злочину, навiть не застосовуються заходи дисциплiнарного впливу, передбаченi Дисциплiнарним статутом. Зокрема, для того, щоб не реєструвати злочин i не псувати показники рiвня дисциплiни в колективi, деякi керiвники вiддають перевагу такiй формi приховування злочину вiд облiку, як звiльнення пiдлеглого з ОВС, як правило, “заднiм числом” i за власним бажанням. При цьому злочин не пiддається реєстрацiї, а особа, яка його вчинила, – передбаченому законом покаранню. з ОВС порушники досить часто звертаються за захистом своїх прав до суду, мотивуючи причину свого звiльнення тиском керiвництва. - iснування латентної злочинностi в системi МВС в бiльшостi зумовлене суб’єктивними факторами, що ґрунтуються на принципi сприяннi колег по службi в уникненнi реєстрацiї правопорушення, так i вiдповiдальностi за його вчинення; та кримiнально-процесуальному законодавствi, за наявностi яких вони можуть досить вдало приховувати слiди вчиненого злочину та уникати вiдповiдальностi за нього; - латентнiсть зазначеного виду злочинiв обумовлена неправомiрною поведiнкою потерпiлих, якi побоюються покарання за ранiше вчиненi правопорушення, не вiрять у можливiсть притягнення винних спiвробiтникiв до вiдповiдальностi i не повiдомляють у зв’язку з цим до органiв прокуратури чи внутрiшньої безпеки ОВС; - висока латентна злочиннiсть у системi пов’язана з суттєвими недолiками в оцiнцi результатiв роботи з пiдлеглими, оскiльки чим бiльше злочинiв виявляється i реєструється, навiть за власною iнiцiативою керiвника, тим нижче оцiнюються результати його роботи. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТОСТІ СПІВРОБІТНИКІВ ОВС, ЩО ВЧИНИЛИ ЗЛОЧИНИ Структура особистостi та її вiктимологiчнi аспекти характерних рис i властивостей складають неодмiнну умову успiшної органiзацiї дiяльностi по розкриттю i попередженню злочинiв. Особливого значення ця проблема набуває при здiйсненнi профiлактично-попереджувальних заходiв у правоохоронних органах, зокрема в органах внутрiшнiх справ. Адже незважаючи на достатньо всебiчну i ретельно продуману систему вiдбору кадрiв на службу, непоодинокi випадки вчинення окремими з них у перiод проходження служби злочинiв. дослiдженнях, присвячених злочинностi в цiлому чи окремим її видам. Тому для того, щоб скласти кримiнологiчну характеристику особистостi спiвробiтника ОВС, який вчинив злочин, потрiбно передусiм визначитися з деякими загальними початковими поняттями. По-перше, зазначимо, що взагалi питання про особистiсть злочинця є однiєю iз найскладнiших, найсуперечливiших i найменш розроблених кримiнологiчних проблем. У науцi iснує багато рiзних визначень цього поняття [56]. У нашому дослiдженнi не ставиться за мету всi їх проаналiзувати. Автор зупиняється лише на тому, що, на його думку, найточнiше розкриває сутнiсть цього поняття. В якостi робочого (операцiйного) визначення ми взяли досить широко розповсюджене в юридичнiй лiтературi визначення поняття особистостi злочинця як впливають на її антигромадську поведiнку [33]. По-друге, названi кримiногеннi особистiснi властивостi не з’являються в момент вчинення злочину, як i не зникають пiсля нього. Іншими словами, особистiсть злочинця формується пiд впливом навколишньої дiйсностi (зовнiшнi причини) i виступає як її продукт; психiчний склад особистостi не являє собою дзеркальне вiдображення середовища, а передусiм суб’єктивне її сприйняття; активнiсть особистостi внутрiшньо обумовлює психiчнi прояви i дiяльнiсть цiєї особистостi (у тому числi й протиправну). По третє, при подальшому вивченнi особистостi спiвробiтникiв ОВС, якi вчинили злочини, потрiбно врахувати i загальноприйнятi постулати вiтчизняної кримiнологiї. Зокрема, варто мати на увазi, що сукупнiсть iнтегрованих в iндивiдуумi соцiально-значущих властивостей утворилася в процесi його рiзноманiтних i систематичних взаємодiй з iншими людьми. Цей аспект дозволяє розглядати спiвробiтникiв ОВС, якi вчинили злочини, i як членiв суспiльства, i як членiв певної соцiальної групи (системи), i також як носiїв певних соцiально-типових рис. Як вiдомо людина не народжується злочинцем, вона ним стає. Тобто кожен спiвробiтник ОВС, який вчинив злочин, це продукт не лише iснуючих зовнiшнього впливу i стосункiв, а й розвитку власної самосвiдомостi. Стiйкi антигромадськi погляди i орiєнтацiї не характернi усiм без винятку особам, якi вчинили злочини. Особливо це стосується категорiї злочинцiв, яка вивчається у цьому дослiдженнi. Як показує аналiз кримiнальних справ, мотивами злочинiв, що їх вчинили спiвробiтники ОВС, найчастiше виступали корисливi мотиви чи iнша особиста зацiкавленiсть. Досить часто рушiйною силою злочину були заздрiсть, помста, бажання створити видимiсть активної (i результативної) службової дiяльностi, неправильне тлумачення поняття «службова потреба». потрiбно звернути увагу на те, що для кримiнологiї найважливiше – це пiзнання в особистостi злочинця її природи i сутностi, джерел, шляхiв, форм i механiзмiв формування її антигромадських рис. Варто також детально дослiдити тi особливостi, якi у взаємодiї iз середовищем чи ситуацiєю, що передує вчиненню злочину, породжують i можуть пояснити причини злочинної поведiнки. Результати такого вивчення стануть пiдґрунтям для подальшої розробки проблеми та рiзних напрямiв профiлактики злочинiв серед спiвробiтникiв ОВС. По-п’яте, треба врахувати, що категорiя злочинцiв, до якої належать окремi спiвробiтники ОВС, володiє специфiчною (i досить обмеженою для широкого загалу) iнформацiєю, яка вiдрiзняє їх особливе ставлення до злочинностi i злочинцiв, а також до спiвробiтникiв правоохоронної сфери. Вони знають злочиннiсть нiби з двох сторiн: ззовнi i зсередини, цiннiсть їх iнформацiйних можливостей визначається тим, що вони, по-перше, досить обiзнанi в правовому, кримiналiстичному i оперативно-розшуковому вiдношеннi; по-друге, пiзнавали злочинну дiяльнiсть, беручи участь у боротьбi з нею; по-третє, самi вчинили злочини i вiдчули на собi дiю правового механiзму боротьби зi злочиннiстю з його видимими i наявними тiньовими сторонами. По-шосте, що ведуть до характеру злочинного промислу, кримiнального середовища, органiв влади, громадських iнститутiв. Тому доцiльно скористатися напрацьованим у вiтчизнянiй кримiнологiї системним групованням ознак (структури) особистостi злочинця, якi вiдображають такi її особливостi: - соцiально-демографiчнi; - кримiнально-правовi; - пенiтенцiарнi; iнформацiї є офiцiйна статистика МВС України. на вчинення ними злочинiв. Причому, на наш погляд, такий аналiз треба здiйснювати не лише в масштабах усiєї України або окремої областi. Велике практичне значення результати цiєї роботи матимуть також у мiстах i районах, окремих дiлянках оперативного обслуговування, по окремих кримiнальних справах. Усе це допоможе визначити найуразливiшi, в кримiногенному планi, дiлянки, виробити дiєвi заходи попередження проявiв кримiнальної поведiнки серед спiвробiтникiв ОВС. караних дiянь. В першу чергу це стосується соцiально-демографiчної характеристики цiєї категорiї злочинцiв, що має свої специфiчнi риси, обумовленi особливостями проходження служби в органах внутрiшнiх справ. 40 рокiв, серед злочинцiв складали тiльки 25 %. Практично вiдсутнi серед них спiвробiтники вiком молодше 20 рокiв (усього двi особи). Разом з тим, злочинцi у вiцi до 30 рокiв складають 62 % загальної кiлькостi колишнiх спiвробiтникiв органiв, якi вiдбувають покарання. У той же час, аналогiчний загальнокримiнальний показник складає 40 %, що майже на третину менше. Майже кожен третiй серед спiвробiтникiв, якi вчинили злочини, був у вiцi до 25 рокiв. Отже, як бачимо, бiльшiсть злочинiв вчиняють спiвробiтники молодшої вiкової категорiї, з якої майже половина у вiцi 25-30 рокiв. Тобто, ця категорiя осiб є найбiльш кримiнально активною i мусить привертати до себе особливу увагу як керiвникiв, так i вiдповiдних служб, покликаних здiйснювати оперативне обслуговування особового складу, його психологiчне супроводження та виховання. Як правило, для цiєї категорiї злочинцiв (тобто спiвробiтникiв молодого вiку), найхарактернiшi злочини агресивного i iмпульсивного характеру. Протиправна ж поведiнка осiб старшого вiку менш iмпульсивна, обдуманiша, у тому числi й з точки зору можливих наслiдкiв такої поведiнки. Нарештi, вiк багато в чому визначає потреби, життєву мету людей, коло їх iнтересiв, спосiб життя, що не може не позначитись на якiсних характеристиках протиправних дiй. Не менш важливою демографiчною рисою, яка пiдлягає обов’язковому врахуванню, є сiмейний стан спiвробiтникiв, якi вчинили злочини, бо сiм’я завжди була одним iз найвагомiших чинникiв впливу на злочинця. Важливе значення для соцiальної характеристики злочинцiв iз числа колишнiх спiвробiтникiв ОВС має їх рiвень освiти. Саме цей фактор суттєво впливає на свiтогляд людини, її iнтелектуальний рiвень та поведiнку. Вiд нього також певним чином залежить вибiр форм та методiв виховної роботи iз засудженими. Численнi кримiнологiчнi дослiдження свiдчать, що прогалини в загальноосвiтнiй пiдготовцi осiб, якi порушили закон, є одним iз кримiногенних факторiв у генезисi їх злочинної поведiнки. Тому рiвень iнтелектуального розвитку засудженого позитивно впливає на можливiсть вибору ним пiсля вiдбуття покарання правослухняної поведiнки. У середньому, питома вага засуджених iз загальною середньою освiтою склала 33 %, рiвень молодшого спецiалiста здобуло 43 % засуджених, з яких дещо бiльше половини за юридичним профiлем (причому, переважна їх частина працювала в провiдних службах, де посади мусили комплектуватися переважно фахiвцями з юридичною освiтою квалiфiкацiйного рiвня спецiалiст-магiстр), а повну та неповну вищу освiту здобули 24 % колишнiх спiвробiтникiв, якi вчинили злочини. Варто звернути увагу i на такий факт. На сьогоднi серед спiвробiтникiв ОВС юридичну освiту квалiфiкацiйного рiвня магiстр, спецiалiст чи молодший спецiалiст мають 23,7 %, тодi як серед засуджених їх трохи бiльше 28 %. Взагалi, освiтнiй рiвень колишнiх спiвробiтникiв органiв МВС, якi вiдбувають покарання у мiсцях позбавлення волi, набагато вищий порiвняно iз загальнокримiнальними показниками. І це природно. Адже серед усього атестованого складу спiвробiтникiв ОВС категорiя середнього, старшого та вищого начальницького складу складає близько 53 %, а це тi посади, якi практично на 70 % укомплектованi спiвробiтниками з повною вищою освiтою, у тому числi на 43 % юридичного профiлю. Що стосується термiну перебування на службi в органах внутрiшнiх справ спiвробiтникiв, якi вчинили злочини, то майже половина з них 144 (45 %) мали стаж до трьох рокiв, 42 (29 %) з них прослужили менше року. Питома вага колишнiх спiвробiтникiв зi стажем служби вiд трьох до п’яти рокiв склала 24 %, вiд п’яти до десяти – 13 % i вище десяти рокiв – 18 %. Як свiдчать данi, найбiльшу частину серед засуджених складають колишнi спiвробiтники зi стажем служби до трьох рокiв як в органах внутрiшнiх справ, так i на посадах, якi вони обiймали. Це свiдчить також про те, що остаточний перiод адаптацiї до специфiчних умов працi в органах внутрiшнiх справ наступає лише пiсля перших трьох рокiв служби. Найбiльше спiвробiтникiв цiєї категорiї служили в органах внутрiшнiх справ Кримської автономiї, а також Днiпропетровської, Донецької, Київської, Одеської та Волинської областей. %, дiльничнi iнспектори мiлiцiї – 13, 2 %, слiдчi – 10,3 %, дiзнавачi – 8,6 %, спiвробiтники Державтоiнспекцiї – 5,4 %. В числi спiвробiтникiв, якi вiдбувають покарання, один начальник райвiддiлу, два заступники начальникiв райвiддiлiв, четверо слухачiв та курсантiв вищих навчальних закладiв системи МВС України. Майже половина засуджених (47 %) колишнiх спiвробiтникiв належала до категорiї рядового i молодшого начальницького складу, середнiй та старший начальницький склад склав майже 38 % засуджених. Решта колишнiх спiвробiтникiв притягнута до кримiнальної вiдповiдальностi уже пiсля звiльнення зi служби. Коли аналiзувати цей показник у розрiзi основних служб органiв МВС, то за той же перiод (тобто за п’ять рокiв) середнє число засуджених спiвробiтникiв, якi проходили службу в карному розшуку, становило 58, або 0,5 % вiд загального числа спiвробiтникiв цих пiдроздiлiв. Серед спiвробiтникiв пiдроздiлiв ГУАСМ у середньому щороку засуджувалося 106 спiвробiтникiв, або 0,6 % їх загального числа. В службi дiльничних iнспекторiв у середньому за рiк засуджувалося 34 особи, або 0,3 % їх загальної кiлькостi. Серед слiдчих цi показники склали вiдповiдно 17 спiвробiтникiв, або 0,2 %, в Державтоiнспекцiї – 28, або 0,1 %. Усi iншi служби представленi дещо меншими показниками. Кожен сьомий серед засуджених обiймав ту чи iншу керiвну посаду. А коли спiвробiтник-керiвник, який завжди мусить бути зразком для пiдпорядкованих йому спiвробiтникiв, проводити з ними iндивiдуально-виховну роботу, здiйснювати контроль за їх поведiнкою на службi та в побутi сам стає на шлях порушення закону, це iстотно погiршує морально-психологiчний клiмат у колективi, розбещує особовий склад, формує у них протиправну поведiнку. Наявнiсть цих фактiв свiдчить про те, що не завжди ретельно i глибоко вивчаються спiвробiтниками пiдроздiлiв по роботi з персоналом, внутрiшньої безпеки i розслiдувань, психологiчної служби кандидати для призначення на керiвнi посади. Галузевi керiвники, також не дають об’єктивну оцiнку дiловим та моральним якостям командирам та начальникам низової та середньої ланок, вони не налагодили постiйного контролю за їх дiяльнiстю. При оцiнцi особистостi засуджених спiвробiтникiв важливе значення має їх кримiнально-правова характеристика. Саме вона значною мiрою зумовлює ступiнь суспiльної небезпеки злочинця, розкриває риси особистостi, якi за певних обставин сприяли вчиненню злочину, дозволяє деякою мiрою прогнозувати перспективи ресоцiалiзацiї засуджених. До числа ознак, якi розглядаються нами в рамках кримiнально-правової характеристики, вiдносяться: квалiфiкацiя злочину; строки покарання; число судимостей; наявнiсть примусового лiкування вiд алкоголiзму та наркоманiї; застосування до засуджених умовно-дострокового звiльнення тощо. Найбiльш значущим показником у кримiнально-правовiй характеристицi є квалiфiкацiя злочину. Вона вiдображає як ступiнь суспiльної небезпеки, що визначається законом стосовно кожного виду злочинiв, так i ступiнь суспiльної небезпеки кожного конкретного злочину, що встановлюється судом. Данi, якi вiдображають квалiфiкацiю злочинiв, дозволяють судити про поширенiсть тих або iнших дiянь серед категорiї злочинцiв, що вивчається. Переважна бiльшiсть злочинiв, за якi вiдбувають покарання засудженi, це навмисне вбивство – 20 %; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах – 9,5 %; умисне тяжке тiлесне ушкодження – 13 %; перевищення влади – 11 %; крадiжка – 11,3 %; розбiй – 7 %; зловживання владою – 5,9 %; виготовлення i збереження наркотикiв – 5,4 %; зґвалтування - 5 %. З усiєї маси вчинених спiвробiтниками злочинiв 47,5 % були так чи iнакше пов’язанi з їх службовою дiяльнiстю. конкретного злочину i злочинця, але й визначає термiн, протягом якого до засудженого треба застосовувати карально-виховний вплив. понад 10 рокiв – 35,0 %. спiвробiтники правоохоронних органiв, якi вперше засудженi до позбавлення волi. Тому про наявнiсть у засуджених минулих судимостей, пов’язаних iз позбавленням волi, не йдеться. Проте через специфiчну службову дiяльнiсть окремих категорiй засуджених їх кримiнальний досвiд є досить значним. Так, майже половина усiх злочинiв вчинялась обмiрковано, у багатьох випадках з попередньою пiдготовкою плану, пiдбором потрiбних предметiв i iнструментiв, транспорту тощо. У багатьох випадках при вчиненнi злочину використовувалась табельна зброя та iншi засоби. У кожному четвертому випадку злочини були вчиненi у нетверезому станi. Виходячи з практики, цей показник насправдi, мав би бути значно бiльшим, оскiльки непоодинокi випадки, коли не здiйснювалась вiдповiдна процедура встановлення факту алкогольного сп’янiння особи, яка чинила злочин. І все ж, якщо кiлькiсть осiб, якi вчинили злочини у станi сп’янiння, у структурi загальної злочинностi складає 17,8 %, то таких випадкiв серед спiвробiтникiв ОВС зареєстровано 23,8 %. Матерiали кримiнальних справ та службових розслiдувань свiдчать, що в тих справах, де мала мiсце втрата табельної зброї, власники, як правило, перебували у станi сп’янiння. Всього в органах внутрiшнiх справ за останнiх п’ять рокiв було зареєстровано 301 випадок втрати табельної зброї. Зазначимо, що, як правило, втратi табельної зброї спiвробiтниками ОВС передує надмiрне вживання ними спиртних напоїв. - ставлення до самого покарання; - поведiнка в перiод вiдбування покарання; - дотримання встановленого режиму вiдбування покарання i наявнiсть стягнень за його порушення; - ставлення до працi в перiод вiдбування покарання тощо. Найважливiшим показником пенiтенцiарної характеристики засуджених є їх ставлення до призначеного покарання. Ця iнформацiя завжди свiдчила про рiвень соцiально-етичної занедбаностi особистостi та про ступiнь її суспiльної небезпеки. Зазначимо, що колишнi спiвробiтники ОВС, перебуваючи у мiсцях позбавлення волi, формують саме такий же свiт та закони спiвжиття, як i звичайнi засудженi, з такою ж iєрархiєю «авторитетiв». В «авторитетi», як правило, перебувають колишнi спiвробiтники кримiнально-виправної системи, оперативники, спiвробiтники спецiальних пiдроздiлiв. На найнижчому щаблi внутрiшньої iєрархiї мiсць позбавлення волi перебувають колишнi суддi та прокурорськi спiвробiтники. Як вiдомо, дiяльнiсть мiлiцiї вiдбувається в умовах складної кримiногенної обстановки. Пояснюється це не лише зростанням злочинностi, але й значною кiлькiстю посягань на спiвробiтникiв мiлiцiї як у процесi виконання ними службових завдань, так i в зв’язку з правоохоронною дiяльнiстю. Так, з 1991 по 2002 роки при виконаннi службових обов’язкiв загинуло 739 спiвробiтникiв, з яких 239 безпосередньо при охоронi громадського порядку i боротьбi зi злочиннiстю, а 4870 дiстали поранення. Крiм цього вiдомо, що дiяльнiсть спiвробiтникiв мiлiцiї характеризується пiдвищеною стресовiстю, часто супроводжується виникненням конфлiктних ситуацiй, що ставить її у ряд найнебезпечнiших професiй, оскiльки правозастосовча дiяльнiсть спiвробiтникiв зобов’язує їх до рiзного роду ризикованих втручань i дiй. вiдповiдних об’єктивних обставин ставати жертвою протиправного посягання. Безумовно, багато злочинiв, вчинених спiвробiтниками ОВС, прямо чи опосередковано пов’язанi саме з цим аспектом. Тому певна категорiя злочинцiв iз числа колишнiх спiвробiтникiв правоохоронних органiв одночасно виступає як жертвою власної службової дiяльностi. Завершуючи аналiз структури особистостi спiвробiтника ОВС, який вчинив злочин, можна стверджувати, що особистiсть спiвробiтника ОВС, який вчинив злочин, це сукупнiсть соцiально-психологiчних властивостей, що обумовлюють вчинення протиправних дiй особами, надiленими особливими повноваженнями по охоронi громадського порядку, прав та законних iнтересiв громадян, юридичних осiб, попередженню та припиненню злочинiв та iнших правопорушень, розслiдуванню злочинiв i розшуку злочинцiв. Типологiя та мотивацiя спiвробiтникiв ОВС, що вчинили злочини Дiяльнiсть, спрямована на попередження злочинностi, багато в чому залежить вiд типологiї особи. За К.Є. Ігошевим, є типологiя особи один з методологiчних принципiв аналiзу особистостi [16]. Типологiя є тою основою, на якiй ґрунтуються методика прогнозування iндивiдуальної злочинної поведiнки i застосування диференцiйованих та iндивiдуалiзованих заходiв профiлактичного впливу. Типологiя використовується з метою порiвняльного вивчення найсуттєвiших вiдмiнних ознак тих чи iнших об’єктiв, у нашому випадку – спiвробiтникiв ОВС, якi вчинили злочини. Потреба визначення типологiї особистостi злочинця виникає у зв’язку з важливiстю систематизацiї рiзних властивостей i ознак такої особистостi з метою побудови узагальненої моделi. Моделi ж, у свою чергу, не лише характеризують найсуттєвiшi властивостi i ознаки певних типiв злочинцiв, але й “дозволяють передбачати злочинну поведiнку iндивiдiв, близьких за своїми характеристиками моделi, що описується” [34]. Правильна науково обґрунтована типологiя дозволяє не лише глибше вивчити особистiсть злочинця, але й на пiдставi такого вивчення удосконалювати систему заходiв профiлактичного характеру для попередження тих чи iнших злочинних проявiв. Зазначимо, що до сьогоднi у кримiнологiї висловлювались рiзнi думки з приводу типологiї i близької до неї класифiкацiї злочинцiв. Так, однi автори, вивчаючи особистiсть злочинця, ведуть мову про класифiкацiю злочинцiв, видiляючи в нiй угрупування i типологiю злочинцiв [36]. Типологiя розглядається ними як вид класифiкацiї. Іншi цi поняття не розмежовують i розглядають їх як тотожнi [35]. Третi проводять чiтку межу мiж поняттями типологiї i класифiкацiї [59]. є властивостi, що iснують об’єктивно i визначають в кiнцевому пiдсумку характер розвитку цих явищ. Типологiя фiксує головне, без чого не має i не може бути особистостi злочинця, розкриває внутрiшнi стiйкi зв’язки мiж суттєвими ознаками i тим самим сприяє виявленню закономiрностей, властивих злочинцю як типу [16]. У спецiальнiй юридичнiй лiтературi можна зустрiти безлiч варiантiв типологiї злочинцiв. У залежностi вiд критерiїв типологiзацiї, усi вiдомi типологiї подiляють на три групи. Перша група подiляє злочинцiв у залежностi вiд характеру iндивiдуально-мотивацiйних властивостей, що виявляються у злочиннiй поведiнцi (корисливi, насильницькi, необережнi тощо). Друга - у їх залежностi вiд ступеню вираження кримiногенного ураження особистостi (кримiногенний i нестiйкий типи злочинцiв). Пiдставою вiднесення злочинцiв до третьої типологiї є соцiальна спрямованiсть особистостi (професiйний, звичний, випадковий типи злочинцiв) [66]. Прогресуючi негативнi тенденцiї злочинностi спiвробiтникiв ОВС i багатий емпiричний матерiал дозволив деяким авторам звернути увагу на особливостi особистiсних властивостей i ознак спiвробiтникiв правоохоронних органiв, якi вчиняють злочини, i вичленити їхнi типи. Так, О. М. Юцкова пропонує умовно видiлити три типи спiвробiтникiв правоохоронних органiв, якi вчинили злочини, використовуючи як критерiй розподiлу комплекс їх особистiсних рис. Розгляд особливостей особистостi цiєї категорiї злочинцiв має, на її думку, враховувати ступiнь професiйної деформацiї i залежнiсть вiд впливу об’єктивних причин злочинностi. Перший тип характеризується достатньо рiвним плином служби протягом тривалого часу, але з певного моменту з боку спiвробiтника починають спостерiгатися порушення службової дисциплiни, в результатi чого до нього застосовуються заходи дисциплiнарного впливу, накладаються на нього стягнення. Непоодинокi випадки, коли такi спiвробiтники починають зловживати спиртними напоями, демонструвати злочинну поведiнку. Стаж практичної дiяльностi цiєї категорiї спiвробiтникiв, як правило, перевищує вiсiм рокiв, що дає пiдстави стверджувати про наявнiсть певних “симптомiв” поступової професiйної деформацiї. Другий тип складають особи, якi мають практичний стаж роботи в правоохоронних органах вiд п’яти до восьми рокiв. Для них характерна нижча моральна i психологiчна стiйкiсть стосовно сприйняття негативних цiнностей i норм моралi, якi неминуче супроводжують перiод iнтенсивного реформування суспiльства. Третiй тип представлений особами з мiнiмальним стажем практичної дiяльностi в органах внутрiшнiх справ. Їм властива орiєнтованiсть на вчинення посадових i iнших злочинiв та набагато менша морально-психологiчна стiйкiсть [66]. Коротка характеристика описаних вище типiв, на наш погляд, не може бути повнiстю узята за основу. Вивчаючи особистiсть спiвробiтника ОВС, який вчинив злочин, варто взяти до уваги, що сьогоднi не виявлений якийсь особливий її тип, оскiльки як розглянутi суб’єкти, так i форми їх злочинних проявiв надзвичайно рiзноманiтнi. Тим часом, з огляду на особливостi цiєї категорiї злочинцiв, їх можна класифiкувати, узявши за основу стiйкiсть антигромадської спрямованостi особистостi. Це дозволить не лише знайти i вичленити в злочинцевi щось типове, але й дасть збалансовану уяву про характер, мету та змiст мотивiв злочинної поведiнки. Слiд зазначити, що загальна типологiя особистостi спiвробiтникiв ОВС, якi вчинили злочини, в українськiй (та пострадянськiй) кримiнологiї майже не проводилася, за винятком спроб, зроблених у Росiї. Виходячи з класифiкацiї визначених кримiнологом С. О. Алтуховим блокiв “мiлiцейських” злочинiв, а також їх складових, вiн подiляє злочинцiв на “службiстiв” та умисних загальнокримiнальних злочинцiв [21]. У першiй групi вiн видiлив такi типи як “азартнi силовики”, “хабарники”, “кар’єристи”. Серед осiб, якi вчинили загальнокримiнальнi злочини – “перевертнiв” i “випадкових” злочинцiв. Такий подiл, на його погляд, не лише вiдображає причини iндивiдуальної злочинної поведiнки, їх специфiку, але й дає можливiсть для нейтралiзацiї кримiногенних факторiв i проведення профiлактики злочинiв, що вчиняються спiвробiтниками ОВС [58]. – за якою конкретною ознакою була здiйснена ця типологiя. При цьому видiлення такого типу як “перевертнi” пов’язане, на наш погляд, не стiльки з науковим, скiльки з iдеологiчним характером оцiнки особистостi злочинця. Досягнення сучасної психологiї свiдчать про те, що основним стимулом людської дiяльностi є мотив. Саме в ньому вiдображається те, заради чого вчиняються тi чи iншi дiяння. Дiяльнiсть людини, як правило, полiмотивована, тобто визначається низкою мотивiв, якi є нерiвнозначними. Однi з них є провiдними, основними, а iншi виступають у ролi додаткових, супутнiх. Отже, особистiсть найбiльше вiдображена в мотивi, а тому буде справедливим твердження, що вона саме така, який мотив її поведiнки. яку займає особистiсть у тiй чи iншiй конфлiктнiй ситуацiї, що передує вчиненню небезпечного для суспiльства дiяння [16]. Крiм цього, визначення типологiї за цiєю пiдставою дозволяє видiляти типи злочинцiв у залежностi вiд вчинених злочинiв, а саме “професiйних” i “загальнокримiнальних”. суб’єкта злочину як особистостi, її свiдомостi i психiки. Тому розкрити особливостi злочинiв, якi вчиняють окремi спiвробiтники ОВС, неможливо, якщо детально не вивчити мотиви, що обумовили їх злочинну поведiнку. Дослiдження саме мотиву злочинної поведiнки вiдповiдає на запитання, чому людина обрала для себе правомiрний чи неправомiрний спосiб життя? Умисно опускаючи деякi вiдмiнностi, можна стверджувати, що в юридичнiй лiтературi мотив розглядають як безпосередню причину злочину i розумiють пiд ним внутрiшнє спонукання, яким керується людина, коли вчиняє злочин [43]. Мотив також можна визначити i як основний структурний елемент мотивацiї в генезисi злочинної поведiнки. З огляду на це, справедливим вбачається зауваження В. В. Лунєєва, що мотивацiйна сфера є “центром” внутрiшньої структу ри особи, яка iнтегрує її активнiсть [44]. У цьому розумiннi мотив вiдiграє важливу роль у процесi реалiзацiї психiчної детермiнацiї злочинної поведiнки, яким обумовлюється вибiр варiантiв поведiнки та формування мети при вчиненнi злочину. От чому для розумiння соцiальної природи i соцiально-психологiчної характеристики злочинця, як типу, надзвичайно важливi виявлення i аналiз мотивацiйної сфери його суспiльно небезпечної дiяльностi. Цей аналiз допомагає розкрити i соцiальний змiст особистiсних рис злочинця як типу, i детермiнанти злочинної поведiнки, i найтиповiшi властивостi соцiально-психологiчного механiзму злочинної дiяльностi. Як вже зазначалося, важливою характеристикою особистостi злочинця виступає мотив злочину. Ширшим, нiж мотив, є поняття “мотивацiя”. У психологiчнiй i кримiнологiчнiй лiтературi однозначного розумiння мотивацiї злочинних дiй ще не досягнуто. Однi вченi визначають її як сукупнiсть мотивiв, iншi – як метод самоврядностi особистостi через систему стiйких спонукань, тобто через мотиви [53]. На думку Р. Р. Романова, термiн “мотивацiя” може означати процес формування мотиву [63]. Про це ж пише й В. Д. Филимонов, визначаючи мотивацiю як процес визначення особистiстю характеру i спрямованостi поведiнки, процес формування мотиву, що є результатом цього процесу. Рiвнозначним мотивацiї поняттям, на нашу думку, є поняття мотивування злочинних дiй. Пiд ним розумiється рацiональне пояснення суб’єктом злочину своєї поведiнки, обставин, якi спонукали його до вибору цiєї дiї. Отже, саме мотив виступає своєрiдним “рушiєм” будь-якої дiяльностi, виражає ставлення злочинця до суспiльства, iнших громадян, до закону. Серед дослiдникiв, якi вивчали проблему вчинення злочинiв спiвробiтниками ОВС, не досягнуто єдиної думки про мотиви їх вчинення. Наприклад, С. А. Алтухов, розглядаючи вчиненi злочини у сферi службової дiяльностi та злочини проти правосуддя, говорить про те, що вони вчиняються як без негiдної мотивацiї, так i з негiдною мотивацiєю. При цьому автор не розкриває, що треба розумiти пiд негiдною мотивацiєю. Найвiрогiднiше, пiд цим автор розумiє корисливi спонукання спiвробiтникiв [21]. У свою чергу, Н. В. Тарасов видiляє такi мотиви, як “не було iншого виходу”, “упевненiсть у безкарностi i вседозволеностi”, “фiнансовi проблеми i соцiально-побутова невлаштованiсть”. Важко погодитися з думкою автора про те, що зазначенi фактори є мотивами вчинення злочину [61]. На наш погляд, вони є умовами, що сприяють вчиненню винними злочинiв, але нiяк не їх мотивами. Мотиви злочинiв формуються i утримуються у свiдомостi винних i саме вони визначають спрямованiсть та характер їхнiх дiй – корисливих, насильницьких чи iнших, а названi обставини лише прискорюють, служать своєрiдним каталiзатором для реалiзацiї цих дiй. Позицiя Ю. О. Мерзлова є НАЙПОСЛІДОВНІШОЮ. Вiн видiляє такi мотиви злочинних дiй спiвробiтникiв ОВС: 1) кар’єристськi; 2) вiдомчо-корпоративнi; 3) статусно-виконавчi; 4) службово-корисливi; 5) iдейнi [48]. Першi три види мотивiв пов’язанi як з недолiками функцiонування усiєї правоохоронної системи, так i з мотивами колективiзму, що завжди схвалювались у будь-якому соцiумi. Стосовно службово-корисливих мотивiв, зауважимо, що за останнi роки в Українi набуває поширення тенденцiя неухильного зростання корисливих мотивiв посадових злочинiв. Серед найвагомiших причин цього – погiршення матерiального становища спiвробiтникiв ОВС, неадекватнiсть розмiру грошового утримання iнтенсивностi фiзичних, психiчних i часових навантажень, що супроводжують його повсякденну дiяльнiсть, деформацiя цiннiсних орiєнтирiв, якi визначають шляхи досягнення соцiальних iдеалiв. В основi цiєї мотивацiї лежать користолюбство, прагнення до власної вигоди i наживи, здирство i зажерливiсть, культ грошей та матерiальних цiнностей, жадоба накопичення. Причому, для досягнення цiєї мети на озброєння беруться будь-якi засоби, у тому числi й далекi вiд моральностi i пристойностi. Службово-корислива мотивацiя характеризує тi посадовi злочини спiвробiтникiв ОВС, якi вчиняються через корисливi спонукання або з корисливою метою. Зазначимо, що на спiвробiтникiв ОВС, якi мають досить вираженi корисливi мотиви в поведiнцi, в останнi роки, що характеризуються складними соцiально-економiчними умовами життя, роблять певну ставку кримiнальнi структури з метою їх залучення на свiй бiк для розширення своїх можливостей у своєчасному отриманнi iнформацiї про оперативне реагування та дiї правоохоронцiв. Для вирiшення цього завдання застосовуються не стiльки насильницькi методи чи погрози фiзичної розправи стосовно спiвробiтникiв чи їх близьких, скiльки привабливi обiцянки про отримання компенсацiї за послуги та пiдкуп. Представники кримiналiтету добре розумiють, що встановлення сталих контактiв з такими спiвробiтниками значно спрощує активну протидiю правоохоронним структурам i практично набуває формули “товар – грошi – товар”. У злочинцiв службово-корисливого типу не виникає серйозних внутрiшнiх протирiч, вiдсутнi стримуючi морально-етичнi установки. У практицi вiдомi непоодинокi факти, коли кримiнальнi угруповання, всебiчно вивчивши особистiсть спiвробiтника мiлiцiї, корисливої спрямованостi, беззастережно пропонують йому виконувати для них роботу за обопiльно визначену суму винагороди. При цьому гарантуються конфiденцiйнiсть, надiйнiсть i конспiративнiсть взаємин. Ідеологiя ж мотивацiї таких спiвробiтникiв характеризується негативним ставленням до суспiльних та загальнолюдських цiнностей, державних iнституцiй, економiчного ладу, способу життя. В основi мотивацiйної сфери лежать деформованi цiннiснi орiєнтири, надмiрно високi соцiальнi потреби та антисоцiальна поведiнка. Особливими рисами та симптомами, характерних для особистостi службово-корисливої спрямованостi, є вiдсутнiсть глибоких iнтересiв позитивного характеру, прояви соцiального паразитизму, чiтко виражена антисоцiальна спрямованiсть особистостi, стiйкiсть та переконанiсть у своїх низьких “принципах”, що iнодi доходить майже до фанатизму. Як правило, спiвробiтникам цього типу властивi сформованiсть i продуманiсть тактичних прийомiв злочинної дiяльностi. Особи з такою мотивацiєю здебiльшого виступають у ролi керiвникiв або найактивнiших i iнiцiативних учасникiв органiзованих злочинних угруповань. На нашу думку, серед мотивiв злочинiв загальнокримiнальної направленостi, вчинених окремими спiвробiтниками ОВС, найпоширенiшими є: 1) корисливiсть; 2) прагнення до демонстрування своєї зверхностi над iншими людьми; 3) хулiганськi мотиви; 4) помста або ревнощi; 5) легковажно-безвiдповiдальнi мотиви. Слiд зазначити, що зроблений аналiз мотивацiйної сфери спiвробiтникiв ОВС, скоївших злочини, носить трохи умовний характер, тому що вiн не може охопити розмаїття мотивiв їх злочинної поведiнки. БОРОТЬБА ЗІ ЗЛОЧИНАМИ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ СПІВРОБІТНИКАМИ ОВС ТА ЇХ ПРОФІЛАКТИКА Кримiнологiчнi п опередження злочинiв загального характеру Актуальною проблемою вбачається посилення цiлеспрямованої розробки проблематичних питань соцiально-правового i кримiнологiчного наукового мислення, з урахуванням нових завдань i умов дiяльностi ОВС, негативного i позитивного досвiду попередження злочинiв та iнших правопорушень з боку окремих їх спiвробiтникiв та концентрацiя уваги на формуваннi кримiнологiчного мислення щодо цiєї проблеми, на чiткому визначеннi компетентного кола суб’єктiв i учасникiв профiлактичної дiяльностi. з цього приводу мати не побутове, а професiйне кримiнологiчне мислення, яке спiвiснує з правовими феноменами i в процесi цiєї взаємодiї забезпечує реалiзацiю профiлактичної дiяльностi, враховуючи специфiку i особливу систему правового регулювання та взаємовiдносин. Особливу увагу в цiй дiяльностi треба придiлити розгляду самого процесу попередження злочинiв у середовищi спiвробiтникiв ОВС у динамiцi, з урахуванням умов функцiонування об’єкту, його позицiй, учасникiв, справжнiх причинно-наслiдкових зв’язкiв, реальних протирiч, що мають мiсце у самiй системi та за її межами у суспiльствi. У тому числi мусять братися до уваги особливостi соцiальної структури населення, неспiвпадання iнтересiв окремих спiвробiтникiв з iнтересами системи, у якiй вони працюють, а також з iнтересами рiзних соцiальних груп, якi поповнюють склад ОВС. Не слiд забувати i про визначення справжнiх прiоритетiв запобiжного впливу як соцiального, так i спецiального характеру та засобiв попередження не виключаючи методiв переконання, виховання, а за потреби – i примусу. Розробка методик органiзацiї, планування та реалiзацiї на практицi профiлактичного впливу, своєчасне розпiзнавання i виявлення проблемних ситуацiй, прогнозування та вибору способiв проведення запобiжних заходiв, поетапне вирiшення прикладних завдань теж дасть свої позитивнi наслiдки. злочинностi розглядається як система заходiв, що їх вживає суспiльство для того, щоб стримати її зростання i, по можливостi, знизити реальний рiвень шляхом усунення i нейтралiзацiї причин та умов, що їй сприяють, (профiлактика), чи через запобiгання та припинення окремих конкретних злочинiв. При цьому вiн розмежовує загальносоцiальне попередження iз спецiально-кримiнологiчним попередженням та репресивною дiяльнiстю держави щодо подолання злочинностi. Одночасно пiдкреслює якiснi вiдмiнностi попереджувальної дiяльностi, яка орiєнтується на досягнення мети без застосування примусу [28]. Протилежну думку стосовно розширення кола суб’єктiв попереджувальної дiяльностi має В. В. Голiна, який розглядає спецiально-кримiнологiчне попередження злочинiв як сукупнiсть самостiйних, але внутрiшньо пов’язаних мiж собою i доповнюючих один одного напрямiв боротьби зi злочиннiстю, змiстом яких є дiяльнiсть державних органiв, громадських органiзацiй i громадян у розробцi та реалiзацiї заходiв, спрямованих на попередження виникнення, обмеження, усунення кримiногенних явищ i процесiв, що створюють злочинну детермiнацiю, а також недопущення вчинення злочинiв на рiзних стадiях злочинної поведiнки. Зокрема вiн вважає, що суб’єктами спецiально-кримiнологiчного попередження злочинiв є законодавчi, виконавчо-розпорядчi, державнi координуючi, правоохороннi та правозастосовчi органи, органи державного, культурно-виховного i господарського управлiння, навчальнi, медичнi, релiгiйнi й iншi органи, органiзацiї та установи, воєнiзованi формування, громадськi органiзацiї, рухи, фонди, соцiальнi групи, об’єднання громадян, батькiв, родичi, сусiди тощо [46]. А з позицiї В. Д. Малкова i А. Ф. Токарєва попередження злочинiв розглядається в широкому (загальносоцiальному) i вузькому (спецiально-кримiнологiчному) аспектах, де загальносоцiальним попередженням вважається функцiонування усiх позитивних соцiальних iнститутiв (економiчних, полiтичних, виховних, iдеологiчних тощо), потенцiал яких реалiзується опосередковано. До того ж загальносоцiальне попередження слугує основою, фундаментом спецiально-кримiнологiчного (спецiального) попередження, тобто заходiв, прямо i безпосередньо спрямованих на виявлення на раннiх стадiях процесiв формування злочинної поведiнки та недопущення злочинiв. І, як справедливо вважають цi автори, чим досконалiше загальносоцiальне попередження злочинiв, тим у подальшому звужується поле дiяльностi для їх спецiально-кримiнологiчного попередження. Водночас автори висловлюють точку зору на спецiально-кримiнологiчне попередження злочинiв як на дiяльнiсть спецiальних державних i недержавних органiв, а також їх представникiв, спрямовану на виявлення i усунення детермiнантiв злочинiв, здiйснення позитивного регулюючого впливу на осiб з кримiнально-орiєнтованим способом життя i поведiнки, з метою добровiльної вiдмови на замах, готування чи припинення незакiнченого, триваючого чи продовжуваного злочину [46]. посягань на них як складного комплексу рiзноманiтних заходiв упереджувальної дiї на все, що породжує, вiдтворює злочиннiсть як соцiально негативне явище, визначає її тенденцiї, якiснi та кiлькiснi характеристики вiдповiдно до рiвня, масштабу, змiсту, стадiй та iнших пiдґрунть i ознак, на нашу думку, можна видiлити рiзноманiтнi види i форми цiєї дiяльностi, серед яких – попередження злочинiв, що вчиняються спiвробiтниками ОВС. витоки злочинної дiяльностi з метою недопущення настання небезпечних i шкiдливих наслiдкiв. Як зазначає А.І. Алєксєєв, “попередження злочинiв дає можливiсть вирiшувати завдання боротьби зi злочиннiстю найгуманнiшими способами, з найменшими втратами для суспiльства, зокрема без включення на “повну силу” складного механiзму кримiнальної юстицiї i без застосування такої гострої форми державного примусу, як кримiнальне покарання” [37]. Таким чином, загальне попередження злочинностi серед спiвробiтникiв ОВС мусить розглядатися в контекстi загальносоцiальних заходiв як система дiй, спрямована на усунення процесiв детермiнацiї, що впливають на все населення та подiляються за рiзними соцiальними, економiчними та iншими критерiями i збiльшують iмовiрнiсть злочинної поведiнки групи населення чи окремих громадян, якi пiдпадають пiд їх вплив. Розглядаючи спецiально-кримiнологiчнi заходи попередження злочинностi серед спiвробiтникiв ОВС, слiд сказати, що на вiдмiну вiд загальносоцiальних, вони здiйснюються бiльш конкретно та спрямовано. Передусiм, вони вирiшують завдання усунення, мiнiмiзацiї або в цiлому нейтралiзацiї кримiногенних факторiв. Спецiальна визначенiсть для виявлення i усунення причин є основною ознакою. Поряд з цим спецiально-кримiнологiчнi заходи попередження мiстять у собi такi додатковi засоби недопущення кримiнально-караних дiянь, як добровiльна вiдмова вiд задуманого чи припинення розпочатого злочину. Вони мають часовi рамки, локалiзованi у часi та просторi, природно доповнюють i конкретизують загальносоцiальнi заходи. органiв судової влади та iнших органiв державного контролю тощо. Усi вони в межах своєї компетенцiї здiйснюють функцiї державно-правового управлiння системою МВС i безпосередньо на рiзних рiвнях проводять цiлеспрямованi заходи попередження злочинностi в цiлому в рiзних суспiльних iнституцiях, у тому числi i в органах внутрiшнiх справ. До даного виду суб’єктiв попередження також можна вiднести i рiзноманiтнi формування та об’єднання громадян, якi теж можуть здiйснювати виховно-профiлактичну роботу. А особливу роль у цiй сферi попередження вiдiграють суди. Вони виявляють причини i умови вчинення злочинiв спiвробiтниками ОВС, реагують на факти невиконання їх обов’язкiв, оцiнюють стан i ефективнiсть профiлактичної роботи безпосередньо в системi МВС з точки зору законностi, повноти i своєчасностi. При виявленнi фактiв iгнорування вiдповiдних документiв чи приписiв щодо вжиття конкретних заходiв суд виносить окремi ухвали (постанови) на адресу керiвникiв ОВС чи їх окремих пiдроздiлiв або служб. До числа спецiалiзованих суб’єктiв попередження злочинiв серед спiвробiтникiв ОВС, на наш погляд, можна вiднести лише суб’єкт iз числа владних державних структур. Цi висновки випливають передусiм з того, що самi органи внутрiшнiх справ та їх спiвробiтники за специфiкою своєї служби теж є державними суб’єктами попередження злочинностi, а тому здiйснювати цю дiяльнiсть стосовно їх самих на достатньому професiйному рiвнi можуть лише уповноваженi державою органи, органiзацiї та установи, компетентнi вирiшувати цi завдання i якi мають на це визначене законом право. Для цих компетентних органiв попередження злочинiв в цiлому, у тому числi й серед спiвробiтникiв ОВС, є або основною, або однiєю iз основних (профiлюючих) функцiй, виконанням яких вони професiйно займаються. Це передусiм правоохороннi органи, що здiйснюють контроль i нагляд за виконанням законiв i пiдзаконних актiв у системi ОВС, у встановленому законом порядку реагують на факти їх порушення, притягують до вiдповiдальностi винних осiб з числа спiвробiтникiв ОВС, виявляють причини та умови злочинностi в системi i здiйснюють заходи їх усунення. З практичної точки зору значимiшими етапами попередження злочинiв варто вважати тi, якi у вiдповiдностi iз розвитком кримiналiзацiї спiвробiтникiв i її конкретними проявами являють собою дiєвi контрзаходи протидiї заходам на етапах профiлактики, вiдвернення та припинення злочинної дiяльностi. чiтко рекомендованому щодо своїх дiй, середовищi спiвробiтникiв ОВС. З урахуванням специфiки попереджувальної дiяльностi в середовищi спiвробiтникiв ОВС та специфiки дiяльностi суб’єктiв попередження потрiбно розробляти органiзацiйно-управлiнськi, оперативнi, виховнi та iншi напрями попередження злочинiв у системi. Виходячи iз завдань попереджувальної роботи, що випливають з головної мети боротьби зi злочиннiстю, а саме – забезпечення стабiлiзацiї, стримування i в подальшому – суттєвого її скорочення, вона залишається одним з основних напрямiв роботи з кадрами ОВС. Розглядаючи проблему зниження та створення передумов для повного усунення з дiяльностi системи МВС злочинних проявiв, потрiбно мати на увазi її повну залежнiсть вiд здiйснення послiдовних заходiв попереджувального характеру, що мусять забезпечуватися на загальнодержавному рiвнi. У першу чергу йдеться про важливiсть досягнення державою позитивних зрушень у соцiально-економiчнiй сферi країни, забезпечення жорсткого державного та громадського контролю за дотриманням усiма державними i недержавними iнституцiями прав i свобод людини, проведення комплексу виховних, освiтнiх, культурно-просвiтницьких та iнших заходiв гуманiтарної сфери, спрямованих на формування у суспiльствi законослухняностi, потреби громадян у безумовному дотриманнi моральних i правових норм, послiдовне втiлення у життя цiєї полiтики. Взятi у сукупностi названi завдання по-сутi складають основу загальної профiлактики злочинiв в органах внутрiшнiх справ i передбачають створення передумов, потрiбних для усунення безпосередньо в системi кримiнальної юстицiї пiдґрунтя виникнення кримiногенної поведiнки. До основних напрямiв загальної профiлактики в системi МВС треба вiднести такi заходи, як соцiально-економiчнi, що передбачають здiйснення загальнодержавних програм, спрямованих на пiдвищення матерiального добробуту спiвробiтникiв, культурно-освiтнi, якi спрямованi на пiдвищення культурного та освiтнього розвитку суспiльства в цiлому та спiвробiтникiв ОВС зокрема, забезпечення дотримання прав i свобод людини у суспiльствi, створення умов для прояву громадської активностi членiв суспiльства, розширення можливостей впливу сiм’ї на виховання особистостi тощо. Ця група заходiв має велике значення для подолання злочинностi серед спiвробiтникiв ОВС, оскiльки тiсно пов’язана з вирiшенням проблем пiдвищення їх матерiального добробуту та посилення соцiального захисту. Ігнорування ж питань забезпечення вiдповiдного освiтньо-культурного рiвня, формування високої моральностi та самосвiдомостi спiвробiтникiв системи МВС може призвести до втрати ними таких важливих рис, як почуття колективiзму, взаємодопомоги, поваги до людей, готовностi до самопожертви в iм’я захисту їх прав i законних iнтересiв. ОВС, намагання вирiшити цю проблему окремими разовими “кампанiями” чи поверховими заходами позитивних результатiв не матиме. У сферi цього виду попереджувальної дiяльностi треба враховувати дiалектику взаємодiї таких вiдомих фiлософських сентенцiй як “свiдомiсть визначається буттям” i не менш значуще зворотне – “буття залежить вiд свiдомостi”. Цi точки зору ґрунтовно розглядаються В. М. Кудрявцевим [37] та Г. А. Аванесовим [17]. Одним iз найважливiших завдань попередження є нейтралiзацiя усього ланцюга взаємодiї причинних зв’язкiв мiж негативною об’єктивною дiйснiстю та її суб’єктивним сприйняттям, що охоплює не лише спiвробiтника ОВС, але й малi i значнiшi групи спiвробiтникiв системи МВС i сприяє вчиненню ними злочинiв чи iнших правопорушень. мiж суспiльством i державою, а також у самiй державнiй системi (надмiрна бюрократизацiя державного апарату, розростання його чисельностi, корумпованiсть чиновникiв, нехтування ними iнтересiв державної служби тощо). ОВС. Розглядаючи питання виявлення i подолання факторiв та обставин, що негативно впливають на кримiногенну ситуацiю в середовищi ОВС, та засобiв протидiї їм, треба мати на увазi такi значущi, на наш погляд, елементи, як активнiсть i реакцiю держави, її владних структур на злочиннiсть як суспiльну проблему. Мається на увазi не завжди адекватне реагування вищої ланки органiв влади на злочиннi прояви в планi забезпечення принципового наступу на злочиннiсть i державного пiдходу до реалiзацiї полiтики у цiй сферi суспiльних вiдносин. Як зазначає В. П. Бахiн, в Українi зареєстрований досить високий показник вкрай негативної оцiнки населення дiяльностi держави у сферi боротьби зi злочиннiстю”. За результатами опитування позитивну оцiнку дали лише 2,6 % респондентiв, задовiльну – 21,3 %, незадовiльну – 47,5 % i вкрай негативну – 28,6 %. [24] Також було вивчене ставлення до цiєї проблеми колишнiх спiвробiтникiв ОВС, засуджених за вчиненi злочини. Вкрай негативну оцiнку дiяльностi держави по боротьбi зi злочиннiстю дали 45,3 % опитаних, що значно перевищує вiдповiднi показники, отриманi при опитуваннi населення. Зокрема це пояснюється самими ж засудженими як наслiдок непослiдовної державної полiтики з протидiї злочинностi, в результатi чого постраждали i вони. При цьому наголошувалося на недолiках державного регулювання в цiй сферi суспiльних вiдносин – вiд глобальних – вiдсутнiсть цiлеспрямованої предметної дiяльностi державних органiв по боротьбi зi злочиннiстю, до особистих (приватних), але надзвичайно важливих для кожної конкретної особи, зокрема – несвоєчасна виплата грошового утримання, крiм цього: а) рiзке пiдвищення професiйного рiвня злочинцiв та значно краща їх технiчна i бойова оснащенiсть; в) вкрай низький рiвень матерiально-технiчного забезпечення правоохоронних органiв; г) наявнiсть у високих посадових осiб не передбачених чинним законодавством привiлеїв, недотримання ними законiв, продажнiсть тощо. За даними дослiдження В. Я. Горбачевського (були опитанi начальники вiддiлень, вiддiлiв, управлiнь по боротьбi з економiчною злочиннiстю районного, мiського та обласного рiвнiв, а також спiвробiтники пiдроздiлiв по боротьбi з органiзованою злочиннiстю, керiвнi спiвробiтники служби карного розшуку, податкової мiлiцiї, слiдчих апаратiв тощо – всього 1030 осiб). На наявнiсть корупцiї в районi чи мiстi вказали вiд 77,5 % до 83,9 % опитаних. Одним iз найвагомiших недолiкiв у системi МВС бiльше половини назвали “офiцiйну” комерцiалiзацiю забезпечення дiяльностi правоохоронних органiв, на що штовхає вкрай низьке їх фiнансування (хоча дехто вiдмiтив “комерцiалiзацiю” як позитивний фактор). спираючись на високе посадове мiсце, багатство чи належнiсть до певної владної структури тощо [15]. Пiд час здiйснення загально-профiлактичних заходiв протидiї кримiналiзацiї ОВС поряд з названими ранiше заходами треба звернути увагу на постанову Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 17 серпня 2002 року №1120 “Про стан виконання Комплексної програми профiлактики злочинностi на 2001-2005 роки” [12]. В цьому документi, зокрема, сформульованi вимоги до МВС щодо недопущення посадових злочинiв, бiльшої активної протидiї органiзованiй злочинностi та корупцiї в державних органах, у тому числi в органах внутрiшнiх справ. Урядом також вказано, що сьогоднi профiлактичнi заходи ще не повнiстю задовольняють вимоги Указiв Президента України вiд 25 грудня 2000 року № 1376 та вiд 18 лютого 2002 року № 143, якими визначенi першочерговi завдання щодо подальшого змiцнення правопорядку, охорони прав i свобод громадян. Важливою вимогою цiєї постанови до МВС України є невiдкладна розробка пропозицiй стосовно внесення змiн i доповнень до Закону України “Про мiлiцiю” у зв’язку з прийняттям нових законодавчих актiв, зокрема Закону України “Про попередження насильства в сiм’ї” [8]. Своєрiдним загально-профiлактичним засобом протидiї правопорушенням у системi МВС є вiдповiднi рiшення колегiї мiнiстерства. В якостi прикладу боротьби з фактами порушень та тиску на слiдчi органи МВС у сферi здiйснення досудового слiдства може бути рiшення колегiї МВС вiд 19 липня 2002 року №8/КМ. Зокрема в ньому зазначається потреба удосконалення слiдчої роботи i недопущення правопорушень у цiй сферi. Колегiєю наголошувалось, що останнi два роки слiдчим пiдроздiлам майже не видiлялась передбачена табельною належнiстю кримiналiстична технiка, у бiльшостi слiдчих вiдсутнi окремi робочi кабiнети та автономнi номери телефонного зв’язку, мають мiсце численнi випадки порушення законностi, дисциплiни, вчинення злочинiв [13]. Цим питанням був присвячений i наказ МВС України вiд 26 березня 2002 року № 295 “Про проведення експерименту з апробацiї нової системи пiдпорядкування слiдчих пiдроздiлiв ОВС” [52]. Ним було передбачено з 1 квiтня по 31 грудня 2002 року в ГУ МВС, у АР Крим та Київськiй областi, УМВС в Донецькiй та Одеськiй областях встановити пiдпорядкованiсть слiдчих пiдроздiлiв по вертикалi, удосконалити правове забезпечення дiяльностi слiдчих, для чого пiдготувати вiдповiднi законопроекти про внесення змiн до Кримiнально-процесуального кодексу України, що, в свою чергу, сприятиме усуненню недолiкiв у роботi, пов’язаних з порушеннями процесуальних термiнiв провадження по кримiнальних справах, недопущенню прихованої тяганини, зловживань та фальсифiкацiї у цiй сферi дiяльностi. Крiм того, наголошувалося на потребу серйозного полiпшення кадрового та матерiально-технiчного забезпечення i змiцнення професiйного ядра слiдчого апарату. У зв’язку з гостротою проблеми соцiально-органiзацiйної адаптацiї молодих фахiвцiв у слiдчих пiдроздiлах, пiдкреслювалась нагальнiсть створення належних умов для продуктивної працi слiдчих, усунення недолiкiв у виховнiй роботi серед цiєї категорiї спiвробiтникiв ОВС. На вирiшення цих завдань спрямована Програма заходiв щодо удосконалення органiзацiйного, правового, матерiально-технiчного та кадрового забезпечення слiдчого апарату ОВС, змiцнення дисциплiни i законностi в його дiяльностi на 2002-2005 роки. В числi передбачених програмою заходiв визначенi i такi, що спрямованi на викриття i розслiдування злочинiв, пов’язаних з незаконним обiгом наркотикiв. З цiєю метою передбачене проведення двотижневих занять пiдвищення квалiфiкацiї слiдчих, зокрема на базi Нацiональної академiї внутрiшнiх справ України. В подальшому в системi пiдвищення квалiфiкацiї слiдчих запланована розробка i запровадження обов’язкового курсу “Тактика розслiдування особливо тяжких справ, пов’язаних iз незаконним обiгом наркотикiв”, а також розслiдування специфiчних категорiй злочинiв (кримiнальнi вибухи, пiдпали тощо), порядку взаємодiї з правоохоронними органами iнших держав пiд час розслiдування кримiнальних справ та запровадження ознайомчого курсу щодо облiку злочинiв та складання слiдчої звiтностi. Крiм цього визначенi першочерговi завдання полiпшення ресурсного та фiнансового забезпечення слiдчих пiдроздiлiв ОВС i вiдповiдальнi за виконання цих доручень органи та посадовi особи, затвердженi конкретнi термiни виконання програми [23]. Запобiганню правопорушень серед окремих спiвробiтникiв ОВС сприятиме запровадження в практику їх дiяльностi принципiв роботи полiцiї (мiлiцiї) з населенням, сформульованих у цiлому рядi мiжнародних i внутрiшньодержавних нормативних актах – Загальнiй Декларацiї прав людини (1948 р.), Договорi про Європейський Союз (1957 р.), Кодексi поведiнки посадових осiб щодо пiдтримки правопорядку (1979 р.), Конституцiї України, Законi України “Про мiлiцiю” та iнших. Як справедливо зазначає М.І Ануфрiєв, деяким спiвробiтникам мiлiцiї ще властивi зловживання посадовим становищем, невжиття заходiв до правопорушникiв, байдужiсть, формалiзм, помилкова орiєнтацiя окремих служб на широке застосування адмiнiстративних санкцiй, що формує атмосферу зловживань i порушень серед особового складу i небажання населення спiвпрацювати з органами внутрiшнiх справ [23]. Тому всi цi фактори врахованi МВС України у Комплекснiй програмi кадрової полiтики в органах та пiдроздiлах внутрiшнiх справ та забезпечення законностi i дисциплiни на 2001-2005 роки, якою передбачено: - поширення практики прийому громадян в органах внутрiшнiх справ та безпосередньо за мiсцем їх проживання, у трудових колективах та громадських приймальнях; - розробка системи матерiального i морального заохочення… [2]. Суворе дотримання статутних вимог у життi i дiяльностi служб та пiдроздiлiв було i лишається одним iз найважливiших органiзацiйних заходiв для попередження правопорушень серед спiвробiтникiв ОВС. Прагнучи до змiцнення службової дисциплiни керiвник повинен дiяти чiтко в межах закону i статутних вимог та вiдповiдних нормативних документiв МВС. При цьому має суворо дотримуватися правовий статус спiвробiтника, забезпечуватись постiйна турбота про його здоров’я, достойнi матерiально-побутовi умови життя, вивчення i послiдовне вирiшення їх правомiрних потреб, здiйснюватися захист вiд кримiногенного негативного впливу i неправомiрних дiй з боку посадових осiб. Важливо запровадити дiєвий соцiальний контроль за умовами проходження служби в органах внутрiшнiх справ. В числi його основних елементiв можна видiлити: - науково обґрунтованi правовi норми, що вiдповiдають мiжнародним стандартам, i якi мають дiстати свою реалiзацiю в законах, статутах, настановах, iнструкцiях, положеннях i наказах (нормативний елемент); ─ примусу до виконання чинного законодавства (органiзацiйний елемент); - громадська думка, оцiнка i висновки про дотримання дiючих норм права, формування в колективах спiвробiтникiв ОВС позитивних установок на правомiрну поведiнку i, вiдповiдно, негативного ставлення до неправомiрної поведiнки (психологiчний елемент). Системне використання цих елементiв соцiального контролю в змiцненнi службової дисциплiни, законностi i порядку допомагає вирiшувати i профiлактичнi завдання. Особливе мiсце в попередженнi злочинiв, якi вчиняються окремими спiвробiтниками ОВС, належить засобам правозастосовчого впливу: дисциплiнарним, адмiнiстративним, кримiнально-правовим, якi не усувають соцiальних причин злочинної поведiнки, а лише впливають на психiку людей, стимулюючих належну поведiнку або погрозою невiдворотного покарання утримують вiд суспiльно небезпечних дiянь. Особливо пiдкреслимо, що за вчинення злочинiв чи iнших правопорушень виннi мусять нести особисту (персональну) вiдповiдальнiсть. Її не можна перекладати на начальникiв, тим самим провокуючи їх до приховування негативної (у тому числi й злочинної) поведiнки пiдлеглих. Керiвник мусить вiдповiдати за прямi порушення, факти умисного потурання чи безконтрольностi, але за умови, якщо буде доведена його особиста провина i не iнакше як на пiдставi винесеної судом окремої ухвали. Крiм цього рiвень вiдповiдальностi має бути адекватним об’єктивним i суб’єктивним можливостям керiвника. Збалансований розвиток економiки, змiцнення державних iнститутiв влади, вирiшення соцiальних проблем i стабiлiзацiя полiтичної ситуацiї в країнi є головним, але не єдиним важелем у боротьбi зi злочиннiстю, у тому числi в органах внутрiшнiх справ. Саме взаємозв’язок загальної та спецiальної систем попередження протиправної дiяльностi мусить бути органiчним i послiдовним, оскiльки неможливо засобами загального попередження вирiшити проблему попередження окремих видiв злочинiв, так само як i лише засобами спецiального попередження неможливо вирiшувати завдання подолання загальної злочинностi взагалi i злочинностi в системi МВС зокрема. Суспiльно-полiтичнi процеси, що вiдбуваються в Українi з часу проголошення її державного суверенiтету, формування незалежної демократичної правової держави вимагають нових пiдходiв до забезпечення виховного впливу на людину, оновлення змiсту, форм i методiв цiєї роботи. Особливого значення набувають змiст та органiзацiя виховної роботи в органах внутрiшнiх справ. І це не випадково. Сьогоднi ще не лiквiдованi порушення законностi з боку їх окремих спiвробiтникiв, мають мiсце зловживання владою, приниження гiдностi та нехтування правами громадян. Це свiдчить про те, що не кожен спiвробiтник є взiрцем ввiчливостi i тактовностi, високої культури i чуйностi, уважностi та неупередженостi при спiлкуваннi з громадянами. Усунення цих недолiкiв значною мiрою визначатиме ставлення населення до системи МВС, позитивно впливатиме на рiвень довiри до неї та пiдтримки суспiльством дiяльностi правоохоронцiв. Отже, потреба удосконалення виховного процесу, пiдвищення дiєвостi заходiв виховного впливу на спiвробiтникiв, забезпечення участi у цiй справi керiвних кадрiв усiх рiвнiв, громадських формувань, колективу в цiлому є одним iз найнагальнiших напрямiв роботи з спiвробiтниками ОВС. Заходи виховного характеру являють собою сукупнiсть засобiв i способiв впливу на свiдомiсть людини при суворому дотриманнi конституцiйних та загальнолюдських прав i свобод особистостi. Основа виховання спiвробiтникiв ОВС з метою попередження злочинiв i фонових явищ – формування соцiально корисних iнтересiв i потреб та сприяння якомога повнiшому їх задоволенню, надання особам, якi вчинили негативний проступок несвiдомо чи в результатi допущеної помилки, педагогiчної, психологiчної чи соцiальної допомоги. дисциплiни i попередження злочинiв повиннi тiсно поєднуватися з рiшучим усуненням аморальної i протиправної поведiнки посадових осiб. Базовими документами, що вiдносяться до системи вiдомчих нормативних актiв, якi мають загальнопрофiлактичний вплив через певну мережу заходiв органiзацiйно-управлiнського характеру є Положення про органiзацiю виховної роботи з особовим складом органiв i пiдроздiлiв внутрiшнiх справ України та Концепцiя виховної роботи у вищих навчальних закладах МВС України, Положення про психолого-педагогiчне супроводження навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах МВС України i Положення про порядок органiзацiї та проведення виховної роботи з перемiнним складом вищих навчальних закладiв МВС України, якими визначаються стратегiчнi напрями, мета, завдання i форми виховної роботи, її планування, облiк та звiтнiсть. Виховна робота з персоналом системи МВС розглядається з наукових позицiй у прикладному її значеннi як багатофакторний, диференцiйований i багатоетапний напрям профiлактичної дiяльностi, що має, по-перше, стримуючий вiд вчинення протиправних дiй попереджувальний вплив на свiдомiсть спiвробiтникiв; по-друге, створює пiдґрунтя для формування i закрiплення у спiвробiтникiв стiйких стереотипiв законослухняної поведiнки; по-третє, забезпечує високу громадянську свiдомiсть i вiдповiдальнiсть щодо виконання покладених на них державою i суспiльством обов’язкiв пiд час проходження служби в органах внутрiшнiх справ. Аналiзуючи змiст виховної роботи з спiвробiтниками ОВС, її складових частин, сформульованих у названих вище нормативних документах МВС, зокрема тих iз них, що визначають її як комплекс органiзацiйних, морально-психологiчних, iнформацiйних, педагогiчних, правових, культурно-просвiтницьких, соцiальних заходiв тощо, спрямованих на розвиток у спiвробiтникiв особистої вiдповiдальностi за свiдоме виконання Конституцiї та законiв України, вiрностi Присязi, безумовного дотримання Кодексу честi, високої духовної культури i моральних якостей, почуття патрiотизму, державного свiтогляду, засвоєння морально-етичних норм поведiнки [26]. Розглядаючи названi питання стосовно змiсту та вимог виховної роботи в органах внутрiшнiх справ, її мети, завдань i способiв реалiзацiї автор має намiр, спираючись на вiдповiдний аналiтичний матерiал проаналiзувати та здiйснити спробу визначити дiєвiсть виховного впливу на свiдомiсть спiвробiтникiв у сукупностi з iншими напрямами, формами, засобами i методами профiлактичної дiяльностi – саме як запобiжну дiяльнiсть протидiї злочинним та iншим протиправним проявам серед спiвробiтникiв ОВС. яких використовується сьогоднi ще не повною мiрою. З огляду на iсторiю розвитку суспiльства, треба частiше залучати представникiв рiзних релiгiйних конфесiй до патрiотичного i духовно-морального виховання спiвробiтникiв ОВС, що значно розширить можливостi пiдвищення авторитету та престижу правоохоронної служби. Попереджувальний вплив i нейтралiзацiя причинного комплексу, що породжує злочиннiсть деяких спiвробiтникiв ОВС, мусить здiйснюватися на трьох рiвнях: а) на рiвнi загального, що генерує злочиннiсть в цiлому; б) на рiвнi особливого, що вiдрiзняється специфiчними рисами, характерними саме для злочинiв, якi вчиняються спiвробiтниками ОВС як специфiчними суб’єктами; в) на рiвнi iндивiдуальному (одиничного), де вiдображається сема нтика негативних властивостей i якостей особи. Вiдомо, що спiвробiтники ОВС, особливо мiлiцiї, зазнають порiвняно чи не найбiльшого впливу частин кримiналiзованого суспiльства, оскiльки за специфiкою своєї дiяльностi постiйно контактують з представниками злочинного свiту. Нестабiльнiсть i динамiзм соцiально-економiчної напруги у суспiльствi вiдбиваються на формуваннi у частини з них негативних рис, спонукають до перосмислення цiннiсних орiєнтацiй, домiнуючих мотивiв i “прiоритетiв” у гiршому розумiннi цього слова. Вiд цих та деяких iнших обставин багато в чому залежить i ефек тивнiсть службової дiяльностi спiвробiтника. Отож, розрив мiж рiвнем матерiальної забезпеченостi та ступенем соцiально-правової захищеностi спiвробiтникiв i значно зрослим службовим навантаженням на них досягає межi, за якою спостерiгається висока iмовiрнiсть психологiчного та соцiального зриву людини, що за певних обставин трансформується у правопорушення та злочини з боку частини спiвробiтникiв ОВС. Тому нейтралiзацiя i позбавлення цих негативних факторiв у свою чергу сприяє усуненню деформацiї у свiдомостi спiвробiтникiв i проявiв їх неадекватної поведiнки, що виливається в грубiсть, брутальнiсть, зневажливе ставлення до затриманих, приниження їх гiдностi, амбiцiйнiсть стосовно громадян, та iнших вiдхилень у мiжособистiсних стосунках. злочинiв конкретними спiвробiтниками, подолання високої їх латентностi. Серед документiв МВС України, якi мають загальноспрямовуюче та профiлактичне значення для спiвробiтникiв ОВС, спонукають його до зразкового виконання завдань та досягнення високих результатiв правоохоронної дiяльностi можна назвати “Етичний кодекс спiвробiтника ОВС”, схвалений колегiєю МВС України 5 жовтня 2000 року №7/КМ/8, Кодекс честi спiвробiтника ОВС України, Звернення колегiї МВС України до особового складу органiв i пiдроздiлiв внутрiшнiх справ. Зокрема, положення цих документiв сформульованi в межах правового простору, який визначається Конституцiєю i законами України, враховують iншi нормативнi акти держави, що регламентують дiяльнiсть системи МВС. У них також пiдтримуються принципи, закладенi в Кодексi поведiнки посадових осiб з пiдтримання правопорядку, прийнятому Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 року, Декларацiї про полiцiю, прийнятої Парламентською Асамблеєю Ради Європи 8 травня 1979 року, Європейському кодексi полiцейської етики, прийнятому Комiтетом мiнiстрiв Ради Європи 19 вересня 2001 року. В кiнцевому пiдсумку вони спрямованi на забезпечення кожним спiвробiтником свiдомого дотримання при виконаннi службових завдань та в особистому життi вимог Присяги спiвробiтника органiв МВС, вiдповiдних своєму статусу та посадовому становищу етичних норм. Практична реалiзацiя та результативнiсть дiї згаданих документiв у першу чергу залежить вiд постiйної уваги до втiлення їх положень у повсякденне життя керiвниками усiх рiвнiв, передусiм демонструючи власний приклад дотримання задекларованих етичних норм та зразковi власної поведiнки. органiв, у тому числi й ОВС. Зокрема А. М. Варигiн подiляє спiвробiтникiв на певнi класифiкацiйнi групи (особи, якi вчинили посадовi злочини i злочини проти правосуддя, а також особи, якi вчинили загальнокримiнальнi злочини) [26]. Для того, щоб здiйснювати стримуючий вплив на мотивацiю протиправної поведiнки спiвробiтникiв ОВС, потрiбно виявити найтиповiшi властивостi соцiально-психологiчного механiзму цих осiб i розробити найефективнiшi засоби спонукання їх до прогресивних змiн особистостi. Тому при забезпеченнi нейтралiзацiї дiї конкретних шкiдливих мотивiв в особистiснiй сферi спiвробiтника, як наголошує В. В. Лунєєв, полiтичних, корисливих, насильницько-егоїстичних, анархiстсько-iндивiдуалiстських, легковажно-безвiдповiдальних, боягузницько-малодушницьких [45], варто зважати на специфiку злочинних дiй спiвробiтникiв ОВС, до яких, з точки зору Ю. А. Мерзлова можна вiднести кар’єристськi, вiдомчо-корпоративнi, статусно-виконавчi, службово-корисливi та iдейнi [54]. пов’язаних з перевищенням влади або службових повноважень, прагненням (всупереч власним об’єктивним можливостям i пiдготовцi) виглядати професiоналом, вчинених iз кар’єристських спонукань чи небажання ускладнювати стосунки з керiвниками або колегами по роботi. Останнi мотиви кримiногенної поведiнки найчастiше проявляються у вчиненнi злочинiв проти правосуддя: примушуваннi давати показання, притягненнi завiдомо невинного до кримiнальної вiдповiдальностi, завiдомо незаконнi затримання, привiд або арешт тощо. матерiальної чи iншої вигоди [54]. Певнi складнощi викликає визначення i подолання мотивiв, що виникають раптово при певному збiгу обставин. Зокрема, йдеться про демонстрування спiвробiтником органiв МВС своєї влади над людьми, приховування ним злочинiв, вдаванням до помсти, а також про такi поширенi необережнi злочини, як порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатацiї транспорту, якi, здебiльшого є наслiдком невиправданого ризику, бравади, зневажливого ставлення до загальноприйнятих норм безпеки на дорозi. Варто звернути увагу на наявнiсть проблеми стосовно визначення типологiї злочинцiв у сферi правоохоронної дiяльностi. В кримiнологiї iснують рiзнi поняття, погляди i точки зору на питання типологiї та класифiкацiї злочинцiв. На наш погляд, класифiкацiя визначається як система пiдпорядкованих понять (класiв, об’єктiв) цiєї галузi знань, сформована з урахуванням загальних ознак об’єктiв та закономiрних зв’язкiв мiж ними, i яка дозволяє орiєнтуватися в множинi об’єктiв i виступає джерелом їх пiзнання. (тобто тi, хто намагається пояснити свою кримiногенну поведiнку тим, що “не мали iншого виходу”, упевненiстю в безкарностi та вседозволеностi, наявнiстю “фiнансових проблем тощо”) [21]. Об’єктами iндивiдуального попередження серед спiвробiтникiв ОВС є не лише спiвробiтники, якi допустили порушення службової дисциплiни та мають вiдхилення у поведiнцi, але й iмовiрнi порушники правових норм, тобто спiвробiтники, вiднесенi до так званих “груп ризику”. Специфiчнiсть такого об’єкту попередження i сутнiсть запобiжної дiяльностi дає пiдстави iменувати її iндивiдуальною кримiнологiчною профiлактикою. У свою чергу, в якостi її предмету варто визначити головним чином iндивiдуально-профiлактичний вплив, спрямований у першу чергу на усунення чи нейтралiзацiю причин та умов iнших ланок (елементiв) причинного сплетiння, наявнiсть яких призводить до вчинення злочину. Як вiдомо, особистiсть спiвробiтника ОВС, стосовно якого здiйснюється профiлактичний вплив, є головною ланкою в системi прiоритетiв кримiнологiчного попередження. В коло спiвробiтникiв, якi потребують профiлактичного впливу, можна вiднести тих, хто: - має дисциплiнарнi стягнення, але продовжує допускати порушення; - вживає спиртнi напої у службовий час чи зловживає ними у вiльний вiд роботи час; - має досвiд вживання наркотичних чи психотропних речовин (коли це не викликане медичними потребами); - допускає невиходи на службу без поважних на те пiдстав, систематичнi запiзнення чи iншi незначнi порушення дисциплiни i порядку; - зневажливо та зверхньо ставиться до громадян, з якими вступає у правовiдносини по службi; - схильний до перевищення владних повноважень чи зловживань службовим становищем; - схильний до кар’єризму, окозамилювання, намагається усiляко догодити старшим начальникам, здобуваючи вигоду для себе, а також iншi категорiї осiб, перелiк яких можна продовжувати в залежностi вiд конкретних ситуацiй i обставин. Потреба забезпечення iндивiдуального профiлактичного впливу в системi МВС зумовлена саме тим, що злочини та iншi правопорушення допускаються саме проти тих суспiльних вiдносин, у яких цi особи беруть безпосередню участь, виступаючи гарантами правопорядку i законностi i на них розповсюджуються регулятивнi, соцiально-охороннi i контрольнi функцiї. Тому соцiально-правовий статус i функцiї суб’єктiв iндивiдуальної кримiнологiчної профiлактики мають бути нормативно визначенi iз чiтким розмежуванням компетенцiї, повноважень, засобiв i методiв попереджувальної дiяльностi, а також рiзновидiв пiдфункцiй ( у тому числi органiзаторських, аналiтичних, iнформацiйних, методичних та iнших). Важливим є чiтке визначення сфери дiяльностi кожного iз суб’єктiв профiлактики, дотримання субординацiї, пiдпорядкованостi i компетенцiї цих суб’єктiв щодо здiйснення профiлактичних функцiй. Наведений ранiше аналiз стану злочинностi серед спiвробiтникiв ОВС свiдчить саме про недостатнiй рiвень iндивiдуального попередження злочинiв цiєї категорiї правопорушникiв. Визначення пiдстав для застосування iндивiдуальних заходiв попередження стосовно спiвробiтникiв ОВС є обов’язковою умовою цiєї дiяльностi. Визначення кола осiб, стосовно яких виникла потреба в iндивiдуальному попередженнi злочинiв, повинне ґрунтуватися на наявностi реальних пiдстав для цiєї дiяльностi, тобто її здiйснення, мусить бути обґрунтованим i потрiбним [30]. Безпосереднє виокремлення конкретних осiб, пов’язане з прогнозуванням на ґрунтi ознак, що складають конкретне значення кримiнологiчних пiдстав. Одним iз перших Г. А. Аванесов запропонував у загальному виглядi методику iндивiдуального кримiнологiчного прогнозу, яка, на його думку, повинна складати прогностичну модель, побудовану на основi вивчення i узагальнення зовнiшнiх показникiв поведiнки i внутрiшнiх мотивiв та установок [18]. Конструктивнiшi й ґрунтовнiшi розробки у цьому напрямi були здiйсненi А. П. Закалюком, який визначає методичнi принципи прогнозування iндивiдуальної злочинної поведiнки та методи прогнозування [30]. Це дає можливiсть творчо використовувати цi методики для кримiнологiчного прогнозування iндивiдуальної злочинної поведiнки з боку певних категорiй спiвробiтникiв ОВС. Подальша розробка прогностичних моделей та вирiшення проблем, пов’язаних з вiдбором адекватних i зручних для прогнозування ознак (iндикаторiв), надання їм правильної оцiнки за бальною шкалою для здобуття найвiрогiднiших прогностичних висновкiв стосовно майбутньої поведiнки осiб, якi пiддавались прогнозу, дає змогу виявити кримiнологiчне пiдґрунтя для майбутньої розробки тактики iндивiдуального попередження злочинної поведiнки з урахуванням даних здiйсненого прогнозу. Формування наукових основ тактики iндивiдуального попередження злочинiв як у теоретичному аспектi, так i на прикладному рiвнi, як зазначає А. П. Закалюк, ще не дiстало глибокої системної розробки [30]. Тим бiльше, вкрай недостатньо розробленi вченими-кримiнологами питання, що розглядаються у данiй роботi. Тому, розглядаючи цi проблеми в даному контекстi, варто погодитися з А. П. Закалюком у тому, що iндивiдуальне попередження злочинiв (у тому числi в середовищi спiвробiтникiв ОВС), як i iнша правозастосовча практика та вся попереджувальна практика в цiлому, не може здiйснюватися стихiйно, безсистемно, а мусить мати свою науково обґрунтовану тактику. Це означає, що з наукових позицiй треба вивчити i визначити поняття, сферу дiї, пiдстави, принципи, вимоги i умови здiйснення цiєї тактики, а також елементи, iнтенсивнiсть, черговiсть, порядок i способи застосування та результативнiсть її практичного втiлення. добиватися позитивного впливу та змiн в об’єктi дослiдження, яким у цьому випадку виступає спiвробiтник ОВС, щоб усунути iмовiрнiсть вчинення ним злочину. Кримiнологiчнi попередження спецiального характеру Забезпечення власної безпеки системи МВС як спецiально-кримiнологiчний засiб запобiгання та протидiї злочинам, що вчиняються окремими спiвробiтниками ОВС, має за мету усунення такого поступового утворення нового кримiнологiчного феномену як втягування все бiльшої кiлькостi державних службовцiв, у тому числi й правоохоронних вiдомств, у протиправну (злочинну) дiяльнiсть. Кримiналiзацiя правоохоронних органiв має своє пiдґрунтя i закономiрний розвиток в умовах ескалацiї злочинностi i функцiонування поряд з офiцiйними структурами «кримiнальних спiльнот», генератором яких виступає органiзована злочиннiсть. Тому надзвичайну актуальнiсть i практичну значимiсть являє собою проблема попередження та подолання злочинностi з боку деяких спiвробiтникiв ОВС як фактора, що певною мiрою виступає загрозою нацiональнiй безпецi країни. Саме тому спрямованiсть попереджувальних дiй мусить охоплювати i враховувати такi аспекти: - злочиннiсть осiб, надiлених специфiчними повноваженнями у сферi охорони правопорядку i боротьби зi злочиннiстю, об’єктивно властива усiм моделям суспiльного устрою; - сфери i межi дiяльностi спiвробiтникiв ОВС надто широкi, багатограннi i рiзнобiчнi (попереджувальнi, правозастосовчi, оперативно-розшуковi, включаючи негласнi, тощо); - змiст i сутнiсть протиправних дiй з боку окремих представникiв правоохоронної системи не вичерпується сферою виконання ними службових завдань; - у пiдприємницькiй дiяльностi, явне посередництво при вирiшеннi проблем, що виникають при здiйсненнi правоохоронними вiдомствами своєї контрольної функцiї, вимагання хабара за бажане вирiшення певного кола питань, пов’язаних з провадженням по кримiнальних справах, об’єднання частини спiвробiтникiв у групи, якi можуть спецiалiзуватись як на «розвалi» кримiнальних справ, так i на вчиненнi злочинiв загальнокримiнальної спрямованостi, передусiм за допомогою наявної в органах внутрiшнiх справ iнформацiї про протиправну дiяльнiсть певних структур чи осiб). Як вiдомо, суспiльство, держава i окремий iндивiд у контекстi всiх його соцiальних зв’язкiв являють собою певну систему. Тому термiн «безпека» у цьому випадку має розглядатись як невiд’ємна властивiсть будь-якої системи, що характеризує її цiлiснiсть, самостiйнiсть та стiйкiсть. Втрата будь-якої iз цих ознак неминуче призведе до руйнування чи загибелi системи [22]. Саме з цих позицiй можна стверджувати про правомiрнiсть i доцiльнiсть iснування такої категорiї як внутрiшня безпека ОВС та її забезпечення, що має на увазi досягнення певного рiвня захищеностi життєво важливих iнтересiв системи МВС вiд зовнiшнiх чи внутрiшнiх загроз. Тут йдеться про власну (внутрiшню) безпеку вiдомства як про специфiчний об’єкт охорони його iнтересiв. Звiдси витiкає поняття «забезпечення власної безпеки» в органах внутрiшнiх справ як заснованої на принципах комплексного пiдходу програмування та планування дiяльностi спецiальних суб’єктiв (пiдроздiлiв внутрiшньої безпеки i розслiдувань) i апаратiв по роботi з кадрами, покликаних забезпечити досягнення такого рiвня захищеностi життєво важливих iнтересiв системи МВС, який вiдповiдав би критерiям безпеки i одночасно створював вiдповiднi умови для усунення можливостi проникнення в органи внутрiшнiх справ представникiв кримiнальних структур чи осiб з кримiногенною мотивацiєю, запобiгання i протидiї протиправнiй дiяльностi спiвробiтникiв ОВС та умовам її виникнення та захисту персоналу системи МВС та їх близьких вiд кримiнальних зазiхань. Потреба в науковому та правовому забезпеченнi власної безпеки обумовлена не лише наявнiстю негативних тенденцiй у динамiцi та структурi злочинностi серед спiвробiтникiв ОВС, але й вiдсутнiстю всебiчно обґрунтованих методичних i практичних рекомендацiй з цих питань. яка б унеможливлювала випадки, коли частина спiвробiтникiв ОВС має змогу активно i професiйно використовувати знання, навички, зв’язки та iнформацiйнi данi, здобутих в процесi оперативно-службової дiяльностi, а також табельну зброю, спецiальнi засоби, технiку та iншi можливостi системи для власної протиправної дiяльностi. У цьому зв’язку є потреба створити ефективну систему рiзнопланових прийомiв та способiв для своєчасного виявлення i усунення фактiв прихованої протиправної дiяльностi з боку частини спiвробiтникiв системи МВС, особливо злочинiв, що мають багатоепiзодний характер та пов’язанi з дiяльнiстю органiзованих злочинних груп i забезпечуються чiтким розподiлом ролей, використанням зв’язкiв та можливостей впливових посадовцiв для протидiї викриттю протиправної дiяльностi. Отже, здiйснюючи заходи, спрямованi на змiцнення внутрiшньої безпеки системи, потрiбно мати на увазi три основних напрями її забезпечення. По-перше, вирiшення комплексу завдань (медичних, психологiчних, органiзацiйних i оперативно-розшукових), спрямованих на виявлення в процесi формування резерву нового прийому на службу в органи внутрiшнiх справ кандидатiв, якi за своїми особистiсними якостями i мотивацiєю до правоохоронної дiяльностi не вiдповiдають обов’язковим вимогам та стандартам, наявнiсть яких є потрiбною для спiвробiтникiв цього правоохоронного вiдомства, а також забезпечення активної протидiї їх намаганням проникнути в систему кримiнальної юстицiї. По-друге, це своєчасне виявлення, викриття i припинення фактiв злочинної поведiнки з боку окремих спiвробiтникiв органiв, а також випадкiв iнiцiативного пiдкупу i залучення до кримiнальної дiяльностi морально не стiйких спiвробiтникiв та намагань кримiналiтету впливати на спiвробiтникiв системи МВС, у тому числi й пiд час службових та побутових стосункiв. По-третє, це активна протидiя поширенню дезiнформацiї, застосуванню шантажу чи iнших методiв i засобiв дискредитацiї спiвробiтникiв, загрозi фiзичного усунення чи застосування психiчного та фiзичного тиску безпосередньо на самого спiвробiтника чи використовуючи для цього сiм’ї, близьких та родичiв. Розглядаючи зазначенi напрями забезпечення внутрiшньої безпеки ОВС, пiдкреслимо, що всi вони в процесi практичної реалiзацiї мають на метi не лише викриття i припинення злочинних проявiв з боку окремих спiвробiтникiв органiв, але й складають основу для спецiально-кримiнологiчного попередження їх протиправної поведiнки. З огляду на це вбачається доцiльним чiтко визначити i конкретизувати заходи, поетапне здiйснення яких сприятиме як подоланню причин та умов, що стають пiдґрунтям для формування злочинної поведiнки в середовищi ОВС, так i створить передумови для боротьби з намаганнями скомпрометувати, шантажувати чи залякати їх спiвробiтникiв. Звичайно, не iснує безпомилкових способiв виявлення кандидата на службу до правопорушень чи iнших ганебних вчинкiв. Адже певнi негативнi риси, якостi чи звички людини можуть сформуватися в результатi збiгу обставин, пiд впливом негативного оточення, у тому числi й службового. І все ж, при вiдсутностi компрометуючих вiдомостей стосовно майбутнього спiвробiтника варто дотримуватися постулату, що коли до служби в системi МВС вiн чесно жив i не вступав у конфлiкт iз законом, то й надалi йому важко буде вiдступити вiд своїх принципiв. Це, власне, i є пiдтвердженням потреби отримання якомога точнiших i докладнiших вiдомостей про спосiб життя, оточення та iншi обставини, що могли суттєво вплинути на формування особистостi кандидата на службу. на практицi (при зовнiшнiй схожостi i вiдповiдностi вiдомчим iнструкцiям та рекомендацiям) все ж мають суттєвi розбiжностi. Головна причина тому — суб’єктивiзм та протекцiонiзм, якi ще досить широко поширенi в роботi з персоналом, формальний, поверховий i безвiдповiдальний пiдхiд до вирiшення питань щодо прийняття на службу. Проблема полягає i в тому, що деякi посадовцi, у тому числi й тi, якi надiленi правом не лише здiйснювати, але й встановлювати певнi норми та принципи щодо вирiшення питань добору на службу, не завжди дотримуються загальновизнаних етичних норм роботи з персоналом i свiдомо iгнорують негативну iнформацiю, отриману в результатi перевiрки кандидатiв на службу. в процесi перевiрок, i, при потребi, обґрунтувати позитивне рiшення щодо можливостi служби в правоохороннiй системi. Причому тут йдеться не лише про вiдомостi, що дають уяву про правослухнянiсть кандидата, його найближче оточення, але й про виявленi негативнi риси характеру, низькi фiзичнi чи iнтелектуальнi якостi, наявнiсть шкiдливих звичок, незадовiльнi результати психофiзiологiчного тестування, погану вихованiсть тощо. Кожна з цих рис особистостi може стати фатальною у майбутньому i призвести до подiй, що матимуть вкрай негативнi наслiдки для системи МВС. Сама наявнiсть таких випадкiв спонукає до визначення конкретного, вичерпного, що не потребує додаткового тлумачення, перелiку компрометуючих вiдомостей, рис характеру чи iнших обставин, якi матимуть вирiшальне значення при вирiшеннi питання доцiльностi служби в органах внутрiшнiх справ. Надiйним засобом протидiї формуванню протиправної поведiнки спiвробiтникiв ОВС може послужити налагодження системи розгляду усiх видiв скарг та звернень громадян (наданих письмово, усно чи по телефону, у тому числi анонiмних). Подальшого удосконалення потребує практика функцiонування «гарячих лiнiй» та «телефонiв довiри». Вона має носити системний характер, а також регламентуватися вiдомчою iнструкцiю, яка б детально визначала порядок надходження, обробки, реєстрацiї i реагування на повiдомлення та звернення громадян стосовно незаконних i необґрунтованих дiй спiвробiтникiв ОВС, їх аморальної чи протиправної поведiнки. Поряд iз реагуванням на факти правопорушень з боку спiвробiтникiв, якi дiстали своє пiдтвердження, у цiй iнструкцiї треба передбачити конкретнi наслiдки спiвпрацi з громадянами, повiдомлення яких допомогли викриттю правопорушника i реально сприяли виявленню i припиненню його злочинних дiй. Це значно сприятиме також пiдвищенню вiдповiдальностi безпосереднiх керiвникiв, спiвробiтникiв пiдроздiлiв внутрiшньої безпеки i розслiдувань та апаратiв по роботi з персоналом за повноту реєстрацiї iнформацiї, що надходить, та своєчасне i об’єктивне реагування на неї. Повинен бути встановлений чiткий порядок повiдомлення заявникiв про результати розгляду їх звернень. У той же час, посадовi особи, якi здiйснюватимуть перевiрку таких повiдомлень, мають дiяти таким чином, щоб завдяки ретельному «фiльтруванню» i перевiрцi наявної iнформацiї не припуститись упередженостi i тим самим не сприяти навмиснiй дискредитацiї спiвробiтникiв, якi добросовiсно виконують свої обов’язки. Треба зважати й на те, що злочинна поведiнка, властива деяким спiвробiтникам ОВС, впливає практично на кожного спiвробiтника, навiть коли вiн не схильний до правопорушень. Це робить вкрай важливим не лише виховання у спiвробiтникiв вищих норм професiйної моралi, але й одночасне створення у пiдроздiлах такої атмосфери, що унеможливлює участь спiвробiтникiв у злочиннiй дiяльностi. Аналiз результативностi попередження злочинiв та iнших правопорушень з боку спiвробiтникiв i забезпечення власної безпеки системи МВС свiдчить про те, що крiм загальнопрофiлактичних проблем величезне значення для протидiї кримiналiзацiї ОВС мають засоби спецiального характеру. Вони у першу чергу спрямованi на своєчасне виявлення та припинення конкретних причинно-обумовлюючих зв’язкiв, вiдпрацювання системи заходiв i механiзмiв для викриття i документування протиправних дiй i тактики застосування кримiнально-правових санкцiй. дiяльностi та життя i передбачають використання для досягнення цiєї мети усього комплексу наявних можливостей – кадрових, виховних, соцiальних, психо­фiзiологiчних, медичних, навчальних, оперативно-розшукових, технiчних, розвiдувальних, контрольно-аналiтичних, iнформацiйних тощо. Успiшне вирiшення цих завдань сприятиме посиленню протидiї кримiналiзацiї ОВС, розширить можливостi для своєчасного виявлення та припинення протиправної поведiнки з боку окремих спiвробiтникiв Мiнiстерства внутрiшнiх справ України. ВИСНОВКИ Українськi вченi вже давно стверджують, що не можна оцiнювати дiяльнiсть органiв внутрiшнiх справ за показником «зростання-зниження» зареєстрованих злочинiв хоча б тому, що насправдi зростання злочинностi в мiстi, районi — це результат активiзацiї боротьби з нею. Проте саме таку оцiнку використовують досi. У своєму виступi на засiданнi Верховної Ради України 28 листопада 2002 р. Мiнiстр внутрiшнiх справ Ю. Смирнов вiдзначив, що наша мiлiцiя домоглася 85-вiдсоткового розкриття злочинiв! І це на тлi того, що в Польщi, Росiї, Бiлорусi цей показник не перевищує 50—60%, i навiть у цивiлiзованiй Нiмеччинi, де високооплачувана полiцiя має новiтню технiку, вiн становить 52—53%. За оцiнками кримiнологiв, насправдi в Українi розкривається лише близько 18—20% скоєних злочинiв. Нiчого в системi статистики злочинiв не змiнюється вже десятки рокiв, i нiхто не може зруйнувати таку систему лише тому, що вiдсоток розкриття, який рiк у рiк в усiх доповiдях зростає хоча б на пiввiдсотка (що є приводом для надання чергових звань i нагород), раптом обвалиться з 85 до 20, i народ побачить: а король же голий ! Можна стверджувати, що нiчого не змiниться доти, доки на державному рiвнi не буде змiнено систему реєстрацiї, облiку й розкриваностi злочинiв. Змiнити її можуть лише двi речi — Закон «Про статистику злочинностi» або наказ (усний чи викладений у вiдповiдному указi) Президента України, який зобов’яже Мiнiстра внутрiшнiх справ реєструвати всi (!) злочини, i буде обiцяно, що нi Мiнiстру, нi його пiдлеглим «за це нiчого не буде ». При цьому єдиним статистичним показником розкриття злочину може бути лише обвинувальний вирок суду (ст. 62 Конституцiї України). Для реальної оцiнки стану злочинностi в системi ОВС потрiбно докорiнно змiнити практику формування статистичних даних про це явище. Зокрема, потребує удосконалення сам пiдхiд до накопичення кiлькiсних показникiв загальної злочинностi чи окремих її видiв, спiвставлення їх з певними величинами (наприклад, кiлькi стю працюючого особового складу), що дають можливiсть реально оцiнити ступiнь розповсюдженостi злочинних проявiв у тому чи iншому регiонi, службi, пiдроздiлi. частина кримiнально караних дiянь здiйснюється спiвробiтниками або в перiод несення служби, або через належнiсть конкретної особи до правоохоронної системи. Тому доцiльнiше було б видiлити ще двi пiдгрупи злочинiв саме з такими ознаками. Крiм того, статистичний перелiк варто доповнити аналiзом вчинення злочинiв за ступенем їх тяжкостi. Вирiшення цих питань дасть новi можливостi для оцiнки стану, поширеностi i якiсних характеристик злочинностi в органах внутрiшнiх справ, що, в свою чергу, значно сприятиме налагодженню дiєвої попереджувально-профiлактичної роботи з урахуванням усiх факторiв, якi впливають на рiвень кримiналiзацiї системи МВС України. Перебуваючи у процесi становлення та реформування суспiльних вiдносин, економiки, правової системи, наша держава особливу увагу придiляє посиленню протидiї злочинностi та забезпеченню громадської безпеки в країнi. Вирiшення цього завдання невiддiльне вiд потреби значного покращення роботи правоохоронних органiв, зокрема ОВС. Сьогоднi Мiнiстерство внутрiшнiх справ України та його органи вживають вiдповiднi заходи, спрямованi на оптимiзацiю структури та чисельностi пiдроздiлiв, полiпшення їх технiчної оснащеностi, що позитивно впливає на кримiногенну ситуацiю в державi, сприяє ефективному захисту конституцiйних прав i свобод громадян. рiвнi, вiдповiдально i в межах закону пiдтримувати порядок i спокiй у державi. Саме тому одним з найпрiоритетнiших напрямiв дiяльностi в органах внутрiшнiх справ України була i залишається робота з їх спiвробiтниками. працi. Але на жаль з боку окремих спiвробiтникiв ОВС є випадки недотримання правових норм при здiйсненнi правоохоронної дiяльностi, вчинення правопорушень i, зокрема, злочинiв. Усе це вимагає ретельної i послiдовної роботи, спрямованої на протидiю кримiналiзацiї системи МВС, з широким залученням усiх наявних засобiв. Зроблений аналiз кримiнальних справ дає пiдстави для класифiкацiї мотивiв їх злочинної поведiнки. До найпоширенiших мотивiв вчинення так званих “професiйних” злочинiв варто вiднести: “службiстськi”, корисливi та прагнення до демонстрацiї своєї влади над iншими людьми. Мотивами вчинення загальнокримiнальних злочинiв найчастiше є корисливiсть, прагнення до виявлення зверхностi чи сили з огляду на своє службове становище, хулiганство, помста чи ревнощi та легковажнiсть та безвiдповiдальнiсть щодо своїх вчинкiв. Особливе мiсце у розв’язаннi проблеми “службової” злочинностi посiдає подолання кризових явищ у владi, наявнiсть яких веде до некерованостi та дезорганiзацiї усiх соцiальних iнститутiв та систем, у тому числi й МВС, протирiч мiж суспiльством i державою, а також у самiй державнiй системi, а це бюрократизацiя державного апарату, корумпованiсть чиновникiв, нехтування ними iнтересiв державної служби, недотримання принципу рiвностi перед законом та судом i т. п. На закiнчення окремо хотiлося б сказати про покарання. Покарання повинне приносити користь суспiльству насамперед тому, що воно є методом та засобом виправлення i перевиховання (хоча i специфiчним) осiб, що скоїли злочини, а також тому, що воно є одним з засобiв попередження нових злочинiв. Саме тому покарання не повинне бути жорстоким. Переоцiнка жорстокостi по вiдношенню «до шкiдливих» для суспiльства людей є не що iнше, як вiдображення традицiйного погляду на покарання “до” i “соцiалiстичного перiоду”. Разом з тим варто мати на увазi, що жорстокiсть по вiдношенню до злочинця - це лише перший етап приниження моральних якостей особистостi, за яким слiдують зневага до iнтересiв iнших людей, байдужнiсть до них, егоїзм i безпринципнiсть. Цими реальними наслiдками «виховання жорстокiстю» зневажати не можна. Зазначене не суперечить нi необхiдностi примусової сили покарання та його строгостi, нi тому, що покарання пов'язане з обмеженням в особистих благах з заподiянням моральних страждань. Нi, i не може бути покарання без примусу, без моральних переживань i навiть страждань. Однак варто розрiзняти непримиреннiсть до злочинiв i жорстокiсть стосовно злочинцiв. Непримиреннiсть до всякого роду правопорушень означає, що слiдом за злочином повинно обов'язково i швидко наступати покарання; що жодна особа,яка скоїла злочин, не повинна залишатися непокараною; що за тяжким злочином повинно наставати суворе покарання, супроводжуване суспiльним осудом. Але не за принципом «око за око, зуб за зуб». Зазначимо, що емоцiї - поганий порадник у питаннях каральної полiтики i практики, у питаннях боротьби зi злочиннiстю. І якщо є достатнi пiдстави вважати, що людина може бути виправлена за допомогою мiр виховного характеру i суспiльного впливу без iзоляцiї його вiд суспiльства, тi саме цi мiри i варто використовувати. У цiлому ж необхiдно мати увазi, соцiальний ефект, що досягається шляхом попередження злочинiв, незрiвнянно бiльше, нiж ефект вiд застосування покарань за кожне правопорушення. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Конституцiя України: Прийнята на п’ятiй сесiї Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Просвiта, 1996. 2. Комплексна програма кадрової полiтики в органах та пiдроздiлах внутрiшнiх справ та забезпечення законностi i дисциплiни на 2001-2005 роки. 3. Кримiнальний кодекс України: Офiцiйний текст. – К.: Право, 2001. 4. Кримiнально-процесуальний кодекс України. – К.: Правник, 1998. – 158 с. – Ст. 6. 5. Інструкцiя про порядок облiку порушень законностi (правопорушень) та надзвичайних подiй за участю особового складу ОВС України // Наказ МВС України вiд 6 грудня 1991 р. № 552. – К., 1991. – С. 5. 6. Положення про органiзацiю виховної роботи з особовим складом органiв i пiдроздiлiв внутрiшнiх справ України // Наказ МВС України вiд 17 червня 2000 р. № 385 – К., 2000. – С. 2-6. 1993. 8. Про заходи щодо вдосконалення дiяльностi органiв досудового слiдства системи МВС України в сучасних умовах реформування чинного кримiнального та кримiнально-процесуального законодавства i посилення протидiї злочинностi: Рiшення колегiї МВС України вiд 19 липня 2002 року № 8 КМ/1. 9. Про злочини, учиненi спiвробiтниками ГУМВС України в м. Києвi, та покарання винних // Наказ МВС України вiд 22 березня 1999 р. № 228. – К., 1999. – С. 5-7. 12. Про попередження насильства в сiм’ї: Закон України вiд 15 листопада 2001 р. // Вiдомостi Верховної Ради України. – 2002. – № 10. – Ст. 70. 13. Про проведення експерименту з апробацiї нової системи пiдпорядкування слiдчих пiдроздiлiв ОВС // Наказ МВС України вiд 26 березня 2002 р. № 295. – К., 2002. – С. 1-3. 14. Про результати перевiрок мiськрайорганiв окремих управлiнь МВС України та покарання винних // Наказ МВС України вiд 11 серпня 2001 р. № 679. – К., 2001. – С. 1-4. 15. Про стан виконання Комплексної програми профiлактики злочинностi на 2001-2005 роки: Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 17 серпня 2002 р. 16. Абызов Р. М. Типология личностных деформаций несовершеннолетних преступников. – Ижевск, 1998. – С. 42. 17. Аванесов Г. А. Криминология и социальная профилактика / Акад. МВД СССР. – М., 1980. – 526 с. – С. 211. 18. Аванесов Г. А. Теория и методология криминологического прогнозирования. – М.: Юрид. лит., 1972. – 334 с. – С. 268. 19. Алексеев А. И. Российская криминологическая энциклопедия. – М., 2000. – 650 с. – С. 538. 20. Алтухов с. А. Криминологическая характеристика и профилактика преступлений, совершаемых сотрудниками милиции: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Ростов-н/Д, 2000. – 31 с. – С. 20. 21. Алтухов С. А. Преступления сотрудников милиции (понятие, виды и особенности профилактики). Науч. -практ. изд. / Ассоц. “Юрид. центр” – СПб: Пресс, 2001. – 269 с. – С. 38. 23. Ануфрiєв М.І. Партнерство ОВС з населенням: Стратегiя, сучасний стан i досвiд // Проблеми правознавства та правоохоронної дiяльностi. – Донецьк, 2000. – № 2. – С. 9-10. 24. Бахин В. П., Карпов Н. С. Некоторые аспекты изучения практики борьбы с преступностью (данные исследований) – К., 2002. – С. 7-9. 26. Варыгин А. Н. Мотивы преступлений сотрудников органов внутренних дел и типология личности. // Организованная преступность, миграция, политика. / Под ред. проф. А. И. Долговой. – М.: Российская криминологическая ассоциация, 2002. – С. 110-114. – С. 112. 27. Владимиров В. А., Ляпунов Ю. И. Ответственность за корыстные посягательства на социалистическую собственность. – М.: Юрид. лит., 1986. – 222 с. – С. 50. 28. Голiна В. В. Спецiально-кримiнологiчне попередження злочинiв (теорiя i практика): Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – Харкiв, 1994. – 43 с. – С. 12-25. 30. Закалюк А. П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения. – М.: Юрид. лит., 1986. – 192 с. – С. 85-90. 32. Коган В. М. Социальные свойства преступности / Акад. МВД СССР. – М., 1977. – 91 с. 33. Кравченко Л. М. Квалiфiкацiя злочинiв // Юридична енциклопедiя. – К., 2001. – Т. 3. 35. Криминология / Под ред. В. Н. Кудрявцева, В. Е. Эминова. – М., 1995. – 512 с. 37. Кудрявцев В. Н. Социальные деформации. – М., 1992. – 212 с. – С. 5, 22-23. 38. Кудрявцев В. Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования: Учебное пособие. – М.: ФОРУМ-ИНФРА-М, 1998. – 215 с. – С. 9. 39. Кудрявцев В. Н. Причинность в криминологии: о структуре индивидуального преступного поведения. – М.: Юрид. лит., 1968. – 175 с. – С. 133. 40. Литвак О. Про причини зростання злочинностi та умови, що цьому сприяють // Вiче. – 1997. – № 11. – с. 57-66. 41. Литвак О. М. Злочиннiсть, її причини та профiлактика. – К.: Вид-во Україна, 1997. – 167 с. – С. 19-21. 45. Лунеев В. В. Преступное поведение, мотивация, прогнозирование, профилактика. – М., 1980. – 180 с. 46. Малков В. Д., Токарев А. Ф. Организация деятельности внутренних дел по предупреждению преступлений: Учебник для слушателей Академии управления МВД России. – М., 2000. – 190 с. – С. 11-14. 47. Мартиненко О. А. Кримiнологiчний аналiз правопорушень серед особового складу ОВС України // Вiсн. Запорiзького держ. ун-ту (юридичнi науки). – Запорiжжя, 2001. – № 1. – С. 151-153. 48. Мерзлов Ю. А. Криминологическая характеристика и предупреждение преступлений, совершаемых сотрудниками службы криминальной милиции: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Омск, 1998. – 23 с. – С. 15. 49. О государственной дактилоскопической регистрации в Российской Федерации: Федеральный Закон РФ от 25 июля 1998 г. 50. Отношение осужденных к наказанию и вопросы повышения эффективности их исправления и перевоспитания в местах лишения свободы / МВД СССР. Рязанская васш. шк. – Рязань, 1976. – 80 с. – С. 13. 52. Програма заходiв щодо удосконалення органiзацiйного, правового, матерiально-технiчного та кадрового забезпечення слiдчого апарату ОВС, змiцнення дисциплiни i законностi в його дiяльностi на 2002-2005 роки. 54. Савченко А. В. Мотив i мотивацiя злочину. – К.: Атiка, 2002. –143 с. – С. 41-43. 55. Сахаров А. Б. Личность преступника и типология преступников // Социалистическая законность. – 1973. – № 3. – с. 19-22. 56. Сахаров А. Б. Учение и личности преступника и его значение в профилактической деятельности органов внутренних дел. – М., 1984. – 160 с. – С. 4. 57. Серебрякова В. А. О месте материального фактора в системе причин преступности // Труды Омской Высшей школы МВД. – 1976. – Вып. 21. – С. 12-13. 58. Скорилкина А., Коломенский П. Значение уголовно-правового института задержания лица, совершившего преступление в практической деятельности органов внутренних дел // Уголовное право. – М., – 2000. – № 4. – С. 34. 59. Словарь иностранных слов. – М., 1982. – С. 229. 60. Тарарухин С. А. Преступное поведение. – К., 1994. – С. 60-61. 61. Тарасов Н. В. Преступления, совершаемые сотрудниками милиции. Криминологический аспект: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 2000. – 37 с. – С. 15. 62. Федоров В. И. Духовно-нравственное воспитание сотрудников правоохранительных органов. – М., 2000. – С. 49-53. 63. Филимонов В. Д. Криминологические основы уголовного права. – Томск: Изд-во Томского ун-та, 1981. – 212 с. – С. 115-116. 64. Филонов В. Д. Состояние, причины преступности в Украине и ее предупреждение. – Донецк: Донеччина, 1999. – 638 с. – С. 56-58. 65. Шнайдер Г. И. Криминология. – М.: Прогресс-Универс, 1994. – 504 с.