Бандитизм (ст. 257 Кримiнального кодексу України)
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Факультет
Заочного навчання
КУРСОВА РОБОТА
по предмету: “Кримiнальне право”
на тему №1: “Бандитизм (ст. 257 Кримiнального кодексу України)”
Викладач:
Проф. Осадчiй В.І.
КИЇВ 2002
ЗМІСТ:
I.
Історичний розвиток поняття “бандитизм” в кримiнально правовому аспектi.
II.
III.
Поняття бандитизму. Юридичний аналiз складу “бандитизм”.
3. 1. Об
¢єкт бандитизму.
3. 2. Об
¢єктивна сторона бандитизму.
3. 3. Суб
¢єкт та суб
¢єктивна сторона бандитизму.
IV.
Вiдмежування
V.
I. Історичний розвиток поняття “бандитизм” в кримiнально-правовому аспектi[1]
.
В iсторiї кримiнального законодавства бандитизм розглядається як злочин державний, тобто як один з найбiльш небезпечних злочинiв (стаття 75 Кримiнального кодексу РРФСР 1922 року та стаття 593
Кримiнального кодексу РРФСР 1926 року). 23 серпня 1922 року Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комiтет визнав за необхiдне об'єднати всi каральнi постанови в кримiнальний кодекс. В iнтересах установлення одноманiтностi кримiнального законодавства всiх радянських республiк засадовим стосовно кримiнального кодексу УРСР став кримiнальний кодекс Росiйської Федерацiї1
. У зазначених статтях кримiнального кодексу були визначенi досить широкi ознаки бандитизму з виключенням з нього таких дiянь, як зупинка потягiв, пошкодження залiзничних шляхiв та iнших засобiв сполучення (стаття 593"Державнi злочини".
Пiсля колективiзацiї сiльського господарства та придушення опору з боку селянства кримiнальна вiдповiдальнiсть за бандитизм у судовiй практицi стала застосовуватися досить рiдко.
(НКВС), а потiм i в системi Мiнiстерства державної безпеки (МДБ) СРСР було створене головне управлiння по боротьбi з бандитизмом (ГУББ). Найбiльш широко стаття про бандитизм застосовувалася у боротьбi з озброєними формуваннями в Захiднiй Українi та Прибалтицi, а також у мiсцях позбавлення волi. Досить характерним з цiєї точки зору є Указ Президiї Верховної Ради СРСР вiд 13 сiчня 1953 року "Про заходи щодо посилення боротьби з особливо злiсними проявами бандитизму серед ув'язнених у виправно-трудових таборах". Це поняття в Указi не розкривалося, але широко застосовувалося при придушеннi масових заворушень серед ув'язнених.
Пiсля знищення озброєних формувань у Захiднiй Українi та Прибалтицi застосування статтi 593
Кримiнального кодексу РРФСР рiзко скоротилося.
II. Визначення мiсця посягання бандитизму в системi Особливої частини Кримiнального кодексу України.
Аналiзуючи сказане вище, можна дiйти висновку, що не випадково в iсторико-правовiй лiтературi, в науцi та судовiй практицi бандитизм тлумачився переважно як злочин антидержавний, що має певне полiтичне забарвлення. Очевидно, зазначена оцiнка бандитизму та практика боротьби з ним, виразно репресивний характер її спрямованостi не могли не вплинути психологiчно на застосування цiєї статтi в останнi роки, коли здiйснювалася правова та полiтична переоцiнка поняття та складу державних злочинiв. Кiлька десятирiч вона викликає у багатьох юристiв негативну реакцiю аж до повного її нерозумiння або досить обережного застосування. Ця причина продовжує справляти вплив на практику застосування статтi 257 Кримiнального кодексу України навiть сьогоднi, коли в динамiцi та структурi злочинностi вiдбулися серйознi негативнi змiни. Особливо це стосується корисливо-насильницьких злочинiв, вчинюваних озброєними та достатньо органiзованими групами.
Нарештi, на практику застосування статтi 257 Кримiнального кодексу України значно впливають i юридичнi причини, якi належать до поняття та ознак бандитизму з позицiй сучасного кримiнального права. Саме вони значною мiрою зумовлюють серйознi проблеми квалiфiкацiї дiянь за ознаками статтi 257 Кримiнального кодексу України.
Загальне зростання рiвня злочинностi в Українi супроводжується зростанням рiвня групової злочинностi. Поряд з традицiйними формами групової злочинностi виокремлюються злочини, вчиненi органiзованими злочинними групами. За даними Мiнiстерства внутрiшнiх справ України, 1993 року такими групами було вчинено 2619 злочинiв (що на 23 вiдсотки бiльше, нiж 1992 року), що становить 4,0 вiдсотка загальної кiлькостi злочинiв, вчинених групою осiб[2]
. За перiод 1995 — 1996 роки в Українi лiквiдовано 40 злочинних угруповань, близько 240 знаходяться в оперативнiй розробцi.
Рiзке пiдвищення рiвня групової злочинностi призвело (що цiлком логiчно) до значного зростання бандитизму як форми злочинної органiзацiї.
Розраховуючи на раптовiсть, застрашливу силу зброї, сучаснi гангстери дiють вiдкрито i жорстоко. Майже звичайними стали випадки зiткнення мiж злочинними угрупованнями з приводу розподiлу сфер впливу.
напрямi доведеться чимало попрацювати, але й сьогоднi правоохороннi органи мають для цього дуже гострий i — при правильному застосуваннi — ефективний правовий iнструмент.
Йдеться про чинну ст. 257 КК України диспозицiя якої передбачає вiдповiдальнiсть за органiзацiю озброєнiй бандi з метою нападу на пiдприємства, установи, органiзацiї чи на окремих осiб
, а так само участь у такiй бандi або у вчинюваному нею нападi.
Дану норму можна й необхiдно вже сьогоднi, в її iснуючiй редакцiї, ефективно використовувати у боротьбi з озброєними злочинними угрупованнями.
Проте, як свiдчать данi судової статистики, правоохороннi органи не досить ефективно застосовують цю норму закону. За 11 рокiв, що пройшли з початку корiнних перетворень в економiчнiй системi нашої країни, за бандитизм було засуджено: у 1984 р. — 7 осiб, у 1985 — 5, у 1986 — 7, у 1987 та 1988 - жодної, у 1989 – 5, у 1990 — жодної, у 1991 — 12, у 1992, 1993 — знов-таки жодної, у 1994-— 11, а разом — 47 осiб, що явно не вiдповiдає рiвню бандитизму в країнi[3]
.
Стан злочинностi, особлива суспiльна небезпечнiсть бандитизму, незначна кiлькiсть справ про цей злочин, що надiйшли до суду, а також вiдсутнiсть роз'яснень щодо застосування ст. 257 КК (на той час ст. 69 КК України) зумовили прийняття Пленумом Верховного Суду України постанови вiд 7 липня 1995 р. № 9 "Про судову практику в справах про бандитизм".
У постановi Пленуму Верховного Суду України № 9 вiд 7 липня 1995 року "Про судову практику в справах про бандитизм" указано на особливу небезпечнiсть бандитизму, який за умов зростання злочинностi являє собою серйозну загрозу для особистої безпеки громадян, їхнього майна, нормального функцiонування державних, громадських та приватних пiдприємств, установ та органiзацiй[4]
.
З цiєю метою були вивченi не тiльки розглянутi за останнi роки справи про бандитизм, а й значна кiлькiсть справ про сумiжнi злочини — розбiй та вимагання, вчиненi групою осiб i поєднанi з насильством. При цьому встановлено факти, коли дiї осiб, квалiфiкованi судами як розбiйнi напади, насправдi мiстили ознаки бандитизму.
Особлива небезпека бандитизму, що “спрямувала” цей склад до ряду злочинiв проти громадської безпеки
, полягає в тому, що тривале функцiонування (дiйсне або заплановане злочинцями) озброєної групи людей, якi вчиняють напади на громадян або пiдприємства, установи та органiзацiї, завдає особливо вiдчутних збиткiв суспiльству. Бандитськi напади, як правило, супроводжуються посяганнями на державну, колективну та приватну власнiсть, на життя та здоров'я людей.
III.
Об
¢єкт бандитизму.
Мiж злочинами проти життя, здоров¢я особи та власностi, з одного боку, та бандитизмом — з iншого, є iстотна рiзниця. Бандитизм завжди завдає шкоди у кiнцевому результатi — хоч би на що був спрямований безпосереднiй напад —нормальнiй дiяльностi держави у галузi забезпечення громадської безпеки. Тому безпосереднiм об'єктом бандитизму
є пiдвалини державного управлiння у галузi громадської безпеки, а додатковим об'єктом
, як правило, є життя та здоров'я людей (люди особливо вразливi, тому що пiд загрозу ставиться не тiльки їх власнiсть, але й життя. Як показало вибiркове дослiдження кримiнальних справ стосовно бандитизму, в 78% випадкiв бандитськi напади закiнчувались вбивством потерпiлих, на рахунку окремих банд таких життiв вiд п¢яти i бiльше[5]
) i власнiсть"[6]
.
Бандитськi напади найчастiше вчинюються для заволодiння майном. Проте цiлком можливi та вiдомi судовiй практицi напади, поєднанi iз знищенням або пошкодженням майна, вбивствами, заподiюваннями тiлесних пошкоджень, зґвалтуваннями, угоном транспортних засобiв, пошкодженням шляхiв сполучення i транспорту тощо[7]
.
Об
¢єктивна сторона бандитизму.
бiльше осiб, котрi попередньо об'єдналися для вчинення одного або кiлькох нападiв на громадян чи на пiдприємства, установи, органiзацiї.
Одним з найважливiших питань при вирiшеннi будь-якої кримiнальної справи по сутi є встановлення того, який конкретно злочин скоєно. Йдеться про належну юридичну оцiнку скоєного злочину (квалiфiкацiю).
Квалiфiкацiя злочину ускладнюється, якщо його вчинено кiлькома особами, якi виконували при цьому однаковi чи рiзнi дiї, що за наявностi вiдповiдних ознак, указаних у законi, розглядається як спiвучасть.
У кримiнальному законi залежно вiд стiйкостi суб'єктивних зв'язкiв мiж спiвучасниками (стiйкостi умислу) виокремлюють такi три форми спiвучастi:
1. Спiвучасть без попередньої змови має мiсце там, де дiяльнiсть одного спiвучасника приєднується до дiяльностi виконавця або iнших спiвучасникiв у процесi вчинення злочину (коли розпочалося виконання об'єктивного боку), але до його закiнчення. Тут попередня змова вiдсутня, домовленiсть виникає вже у ходi вчинення злочину, але до його закiнчення. Наприклад, така форма спiвучастi передбачена у частинi 3 статтi 152 Кримiнального кодексу України.
2. Спiвучасть за попередньою змовою. Попередньою вважається змова, яка сталася до початку виконання об'єктивного боку злочину. Інакше кажучи, змовi повинен передувати замах на злочин або змова повинна мати мiсце в процесi, в ходi замаху на злочин.
Спiвучасть за попередньою змовою можлива у таких формах (рiзновидах) – в елементарнiй формi та у формi органiзованої групи:
а) спiвучасть за попередньою змовою в елементарнiй формi не має ознак, якi свiдчать про її стiйкiсть. Тут має мiсце звичайна домовленiсть про спiльне скоєння злочину мiж кiлькома особами. Наприклад, це злочини проти власностi(частина 2 статтi 189 Кримiнального кодексу України);
б) органiзована група — це стiйка група осiб, яка перед вчиненням злочину здiйснює низку пiдготовчих дiй (наприклад, розподiляють ролi мiж спiвучасниками, пiдшукують знаряддя та засоби вчинення злочину, вивчають мiсце скоєння злочину, розроблюють план та iн.). Стiйкiсть групи може мати вираження i в систематичностi її злочинної дiяльностi. Наприклад, у частинi 3 статтi 187 Кримiнального кодексу України передбачена вiдповiдальнiсть за розбiй, вчинений органiзованою групою.
Кримiнального кодексу України).
Теорiя кримiнального права визначає злочинну органiзацiю як стiйке об¢єднання двох чи бiльше осiб, якi навмисно згуртувалися для скоєння злочинiв, що являють собою особливу суспiльну небезпеку та забезпечення умов, необхiдних для здiйснення злочинної дiяльностi його учасниками, навiть якщо злочинної мети не було досягнуто. Проте якщо в статтi Особливої частини Кримiнального кодексу України не передбачено спецiально вiдповiдальнiсть за органiзацiю та участь у такiй групi або вчинення злочинiв такою органiзацiєю, то злочин визнається вчиненим органiзованою групою, що розглядається судом як обставина, яка обтяжує вiдповiдальнiсть.
Стаття 257 Кримiнального кодексу України визначає бандитизм як органiзацiю озброєної банди з метою нападу на пiдприємства, установи, органiзацiї або на окремих осiб, а так само участь у такiй бандi або у вчинюваному нею нападi.
¢єктивна сторона бандитизму може виявлятися в органiзацiї банди, в участi у бандi або в участi в органiзованих бандою нападах. Вчинення будь-якої iз зазначених дiй само по собi повнiстю вiдповiдає об'єктивному боку бандитизму.
Зазначенi вище дiї повнiстю пов'язанi з поняттям банди. Судова практика та теорiя кримiнального права вiдповiдно до закону виробили ряд ознак, якi характеризують банду. У пунктi 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 вiд 7 липня 1995 року "Про судову практику в справах про бандитизм" указано, що "пiд бандою слiд розумiти стiйку органiзовану та озброєну групу з двох або бiльше осiб, яка попередньо об'єдналася для вчинення одного або кiлькох нападiв на громадян чи пiдприємства, установита органiзацiї незалежно вiд форм власностi"[8]
.
Таким чином, ознаками банди є:
1) об¢єднання двох або бiльше осiб з метою вчинення нападiв;
2) стiйкiсть групи;
3) органiзованiсть групи;
4) озброєнiсть групи.
Слiд зазначити, що поняття "банда" та "бандитизм" не є тотожними. Банда — це стiйка озброєна група, а бандитизм — її органiзацiя, участь у нiй або участь у здiйснюваних нею нападах. Тому можлива вiдповiдальнiсть за бандитизм лишень однiєї особи, а саме тодi, коли нею була здiйснена невдала спроба створити озброєну групу, тобто коли має мiсце, кажучи словами закону, замах на органiзацiю озброєної банди[9]
. В судовiй практицi та в науковiй лiтературi свого часу сама органiзацiя, тобто цiлеспрямована дiяльнiсть щодо створення стiйкої озброєної групи, коли кожен з її учасникiв розумiє, що створення злочинної органiзацiї переслiдує мету вчинення озброєних нападiв, розцiнювалася як закiнчений злочин[10]
. Проте в останнi роки стала домiнуючою iнша точка зору, яка на сьогоднi закрiплена в постановi Пленуму Верховного Суду України № 9 вiд 7 липня 1995 року "Про судову практику в справах про бандитизм"[11]
.
Банда
— це стiйка група. "Групу слiд вважати стiйкою за умови, якщо вона є стабiльною i згуртованою, а особи, якi до неї входять, мають спiльнi намiри щодо вчинення злочинiв"[12]
. Ця ознака свiдчить про те, що винуватi органiзувалися на досить тривалий час, який потрiбен для здiйснення запланованої ними злочинної дiяльностi.
Стiйкiсть,
як обов'язкова ознака банди, передбачає згуртованiсть i вiдносно постiйний склад учасникiв, об'єднаних спiльною злочинною метою вчинення одного або кiлькох нападiв[13]
.
як ознака банди є найбiльш очевидною в тих випадках, коли озброєнi напади планується здiйснювати не у виглядi одного тiльки запланованого нападу, пiсля чого група повинна самолiквiдуватися, а у виглядi постiйної чи тимчасової дiяльностi, розрахованої на неодноразовiсть вчинення злочинних дiй. У листопадi 1996 року в м. Жмеринка Вiнницької областi була затримана група, до якої входили четверо мешканцiв цього районного центру. Слiдство має неспростовнi докази причетностi затриманих до вчинення кiлькох убивств та розбiйних нападiв. Так, 20 травня 1996 року злочинцi вбили завiдувача клубу Н., 7 червня вiд їхнiх рук загинула сiм'я пенсiонерiв 3., 20 серпня злочинцi вчинили розбiйний напад на будинок громадянки Н.[14]
У вищезазначеному випадку очевидно, що тривалий час iснування та кiлькiсть скоєних нападiв свiдчать про достатню стiйкiсть затриманої групи.
добирали учасникiв. При цьому в банду цiлеспрямовано втягувались особи, якi мають навички спортивної боротьби, керування автомобiлем, поводження з вогнестрiльною зброєю, вмiють пiдробляти документи, знайомi з роботою iнкасаторiв i методами оперативно-розшукової дiяльностi органiв внутрiшнiх справ[15]
.
Майже не виникає питань, коли вчинення низки нападiв охоплюється єдиним намiром, причому намiр не обов'язково повинен бути конкретизованим стосовно нападiв на конкретних осiб або на конкретнi пiдприємства, установи та органiзацiї. Достатньо наявностi лише загального намiру вчинювати такi напади.
Згуртувавшися та маючи на метi iснування такої групи вчинення лишень одного нападу, група попередньо зумовлює, що пiсля його вчинення вона самолiквiдується. Проте по деякому часi у членiв зазначеної групи знову виникає умисел на повторне вчинення подiбних дiй i знов-таки з умовою самолiквiдацiї. Кожний такий випадок розглядається учасниками злочинного угруповання як останнiй, викликаний лише надзвичайними обставинами.
При квалiфiкацiї таких випадкiв слiд пам'ятати, що, кажучи про стiйкiсть групи, закон має на увазi перш за все стiйкiсть її антигромадської, суспiльне небезпечної спрямованостi. Така стiйка спрямованiсть залежно вiд складу групи може виникнути як безпосередньо пiсля її органiзацiї, так i пiсля вчинення кiлькох не пов'язаних єдиним намiром нападiв[16]
.
Формуванню стiйких суспiльно небезпечних намiрiв у зазначеному випадку сприяють почуття безкарностi та порiвняно простий спосiб розв'язання особистих проблем за рахунок суспiльства. З вчиненням кожного наступного нападу у членiв групи стає дедалi менше внутрiшнiх перешкод до злочинної дiяльностi. Зрештою стiйкiсть злочинної групи в процесi суспiльно небезпечної дiяльностi досягає рiвня, достатнього для квалiфiкацiї її дiй як бандитизму (за наявностi iнших необхiдних ознак).
Виникає закономiрне питання: з якого моменту озброєну групу, яка вчинює напади, можна вважати
для визнання її бандою?
Вiдповiсти на це питання можна, згадавши поняття "систематичнiсть злочинiв", адже саме систематичнiсть скоєння злочинiв свiдчить про наявнiсть у поведiнцi злочинцiв стiйкостi суспiльне небезпечних намiрiв, що, в свою чергу, пiдтверджує стiйкiсть самої групи, згуртованої навколо спiльної злочинної мети. За встановленим на сьогоднi загальним правилом, систематичнiсть злочинiв — це перш за все вчинення злочину втретє[17]
. Тобто у зазначеному випадку групу слiд вважати бандою, а дiї спiвучасникiв — бандитизмом з моменту прийняття групою рiшення про вчинення третього пiсля повторно вчиненого нападу.
нападу.
Звичайно, така квалiфiкацiя можлива тiльки стосовно постiйних членiв групи, тобто стабiльної її частини, оскiльки саме стабiльнiсть групи дозволяє говорити про її стiйкiсть[18]
; iншi особи, якi вчинюють у складi групи другий напад, незважаючи на те, що її стабiльна частина вчинює вже третiй напад, несуть вiдповiдальнiсть за фактично вчиненi дiї в складi групи.
У пунктi 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 вiд 7 липня 1995 року "Про судову практику в справах про бандитизм" зазначено, що банда може об'єднуватися як для вчинення кiлькох нападiв, так i для вчинення одного нападу[19]
. П.І. Гришаєв та Г. А. Кригер у своїй працi "Спiвучасть згiдно з кримiнальним правом"[20]
зазначають, що група може бути визнана бандитською i в тому випадку, коли вона, органiзувавшися для вчинення хоча б одного нападу, являє собою таку злочинну органiзацiю, саме iснування якої становить серйозну небезпеку. Це може мати мiсце через сукупнiсть рiзних причин, серед яких можна назвати велику кiлькiсть учасникiв, стараннiсть розподiлу ролей мiж ними, використання зброї, в першу чергу вогнепальної, вчинення або пiдготовка нападiв на такi об'єкти, як банк або ощадна каса, вбивство кiлькох осiб тощо.
Проте хоч би якою мiцною була "злютованiсть" групи та тривалiсть пiдготовки окремих злочинiв, хоч би якою була сукупнiсть рiзноманiтних причин, вони не можуть бути еквiвалентом необхiдної для банди стiйкостi. Інший погляд, як зазначає М.І. Ковальов, "призводить до ототожнення банди з органiзованою групою i штучно принижує суспiльну небезпеку бандитизму"[21]
.
Крiм того, як вважають Н. А. Бєляєв та М. Д. Шаргородський, при практичному використаннi розглянутих критерiїв не може бути забезпечена необхiдна для квалiфiкацiї визначенiсть ознак складу злочину[22]
. Справдi, наскiльки складним повинен бути окремо пiдготовлюваний злочин та наскiльки тривалою повинна бути пiдготовка до нього, щоб можна було говорити про стiйкiсть групи? "Злютованiсть", "тривалiсть", "чисельнiсть" тощо — це поняття, використання яких не може дати чiткої вiдповiдi на це питання, тому межа, яка визначає бандитизм, з одного боку, та груповий озброєний розбiй — з iншого, зникає[23]
.
Дискусiйним у теорiї кримiнального права є також питання про те, чи вважати органiзованiсть зору її опонентiв є обов'язковим, без чого неможливо зробити висновок про наявнiсть банди[24]
.
Органiзованiсть як обов'язкова ознака злочинної органiзацiї означає, що мiж її учасниками встановлюються органiзацiйнi зв'язки, iнодi старанно законспiрованi. Члени групи утворюють тiсно з'єднану спiлку, пов'язану взаємними зобов'язаннями та таку, що має певне керiвництво. Утворюється об'єднання, органiзацiйна форма якого спецiально пристосована для злочинної дiяльностi. Органiзацiя стає своєрiдним знаряддям вчинення злочину[25]
.
Органiзованiсть та стiйкiсть "Про судову практику в справах про бандитизм" зазначено, що вiд iнших злочинiв, вчинених групою осiб, за попередньою змовою групою осiб чи органiзованою групою, бандитизм вiдрiзняється найбiльш високою мiрою внутрiшньої органiзацiї, стiйкостi, згуртованостi та озброєностi[26]
.
З урахуванням зазначеного вище цiкавою є позицiя Пленуму Верховного Суду України, який в частинах 2 i 3 пункту 26 постанови № 12 вiд 25 грудня 1992 року "Про судову практику в справах про корисливi злочини проти приватної власностi" зазначив, що “пiд органiзованою групою стосовно злочинiв проти приватної власностi слiд розумiти стiйке об'єднання двох i бiльше осiб, якi навмисно органiзувалися для спiльної злочинної дiяльностi”. На наявнiсть цiєї ознаки об'єктивного боку бандитизму можуть, зокрема, указувати: розроблений (хоча б у загальних рисах) i схвалений учасниками групи план злочинної дiяльностi або вчинення конкретного злочину, розподiл ролей, наявнiсть органiзатора (керiвника), прикриття своєї дiяльностi як своїми силами, так i за допомоги стороннiх осiб (у тому числi i пiдкупом службових осiб шляхом давання хабарiв), вербування нових членiв, наявнiсть загальних правил поведiнки тощо.
144 Кримiнального кодексу України (тепер ч. 4 ст. 189 КК) у таких випадках не потребується"[27]
.
З наведених вище положень можна зробити цiлком слушний висновок, що у цьому випадку вiдмежувати органiзовану групу вiд злочинної органiзацiї за ознаками стiйкостi та органiзованостi практично не можливо[28]
. З частини 3 пункту 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 вiд 25 грудня 1992 року "Про судову практику в справах про корисливi злочини проти приватної власностi" також не можна зробити однозначний висновокпро те,коли саме озброєна органiзована група набуває всiх ознак банди.
Не зовсiм чiтким є вислiв "являє собою озброєну банду". По-перше, банда завжди повинна мати ознаку озброєностi, по-друге, виходячи з цiєї фрази можна зробити висновок, що за наявностi ознаки озброєностi органiзована група, про яку йдеться у частинi 2 пункту 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 вiд 25 грудня 1992 року "Про судову практику в справах про корисливi злочини проти приватної власностi", автоматично перетворюється на банду. Проте це не зовсiм правильно; слiд пам'ятати, що обов'язковою ознакою банди є також мета —
.
можна квалiфiкувати як бандитизм без додаткового посилання на частину 4 статтi 189 Кримiнального кодексу України лишень в одному випадку: коли пред'явлення вимоги про передавання майна або права на нього вчинюється в процесi нападу або безпосередньо пiсля нього; у цьому випадку напад використовується бандою як засiб, за допомоги якого злочинцi створюють у свiдомостi потерпiлих впевненiсть про необхiднiсть виконання вимоги як необхiдної умови забезпечення власної безпеки у майбутньому.
У зазначеному випадку дiї винних слiд квалiфiкувати за статтею 257 Кримiнального кодексу України без додаткової квалiфiкацiї за частиною 4 статтi 189 Кримiнального кодексу України. В усiх iнших випадках дiї банди, яка вчинює вимагання, потрiбно квалiфiкувати за сукупнiстю статтi 257 та частини 4 статтi 189 Кримiнального кодексу України; йдеться про реальну сукупнiсть.
Це саме правило слiд застосовувати й щодо iнших злочинiв, якi вчинюються в процесi бандитських нападiв, за винятком випадкiв, коли санкцiя статтi, що передбачає вiдповiдальнiсть за злочин, вчинений у процесi нападу, є бiльш суворою, нiж санкцiя статтi 257 Кримiнального кодексу України.
Наприклад, навмисне вбивство. Цей склад не поглинається бандитизмом (п. 7 постанови №9 ПВСУ вiд 07. 07. 95), тому вiдповiдальнiсть за вчинення навмисного вбивства при бандитському нападi призначається за сукупнiстю ст. ст. 257 i 115 КК. Якщо член банди в будь-якiй формi брав участь в убивствi (застосовував фiзичне насильство до потерпiлому, заманював жертву, забезпечував безпосереднiх вбивць транспортом i т. д.), то вчинене всiма спiвучасниками убивства слiд квалiфiкувати за ст. 257 та ст. 115 КК, оскiльки банда - це органiзована група з попередньою змовою, у якiй подiл ролей мiж учасниками не повинен впливати на вид спiвучастi в убивствi. Усi повиннi розглядатися як спiввиконавцi, тобто вбивство за цих умов завжди вiдбувається за попередньою змови групою осiб[29]
.
Вважається, що така ж квалiфiкацiя повинна бути й у випадках, коли не член банди чинить замовлене бандою вбивство. Хоча сама банда нападу i не чинила, а використовувала найманого вбивцю, варто вважати, що вiн брав участь у вчинених бандою нападах, що вона пiдготувала й забезпечила напад, а тому його дiї утворять склад злочину, передбаченого ст. 257 КК[30]
.
Участь у бандi є триваючим злочином, тому вчинення iншого злочину, навiть менш тяжкого, нiж бандитизм, не може квалiфiкуватися за статтею 257 Кримiнального кодексу України без посилання на вiдповiдну статтю Кримiнального кодексу України[31]
.
Необхiднiсть роздiльного призначення покарання за злочини, якi входять у сукупнiсть за iнший. Тому закон зобов'язує суд перш за все вiддати належне винним за кожен злочин[32]
.
Момент закiнчення злочину. набуває всiх ознак банди
за умови досягнення згоди про вчинення третього нападу пiсля повторно вчиненого нападу.
"Про судову практику в справах про бандитизм" у пунктi 3 зазначено, що пiд органiзацiєю банди слiд розумiти сукупнiсть дiй щодо об'єднання осiб для вчинення нападiв на громадян або на пiдприємства, установи, органiзацiї. Цi дiї можуть полягати в розробцi планiв злочинної дiяльностi або вчинення конкретного злочину, загальних правил поведiнки, розподiлу ролей, у пошуку можливостей для прикриття дiяльностi як своїми силами, так i за допомоги стороннiх осiб, у фiнансовому забезпеченнi злочинної дiяльностi тощо[33]
.
Озброєнiсть.
Обов'язковою ознакою банди є наявнiсть хоча б у одного з її учасникiв будь-якої вогнепальної або холодної зброї, за умови, що iншi члени групи знають про неї та розумiють, що вона може бути застосована пiд час нападiв[34]
.
При визначення поняття зброї слiд керуватися роз'ясненнями, якi мiстяться в пунктах 4 i 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № б вiд 8 липня 1994 року "Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберiгання та iншi незаконнi дiяння зi зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами"[35]
. У зазначенiй постановi вказано, що пiд вогнепальною зброєю стосовно злочинiв, передбачених частиною 1 статтi 262 – 264 Кримiнального кодексу України (це ж положення поширюється на поняття зброї щодо бандитизму), розумiються всi рiзновиди бойової, спортивної, нарiзної мисливської зброї, а стосовно бандитизму також i гладкоствольна мисливська зброя, для здiйснення пострiлу з якої використовується сила тиску газiв, що утворюються при згораннi вибухової речовини (пороху або iнших спецiальних горючих сумiшей). До холодної зброї належать знаряддя та пристрої, якi вiдповiдають стандартним зразкам або iсторично виробленим типам зброї, чи iншi предмети, якi мають колючий, колючо-рiжучий, рубаючий, роздроблюючий та ударний ефект (багнет, стилет, нiж, кинджал, нунчаку, кастет тощо) i призначенi для враження живої цiлi"[36]
.
Слiд пам'ятати, що ознака озброєностi означає не тiльки озброєнiсть групи вогнепальною або холодною зброєю. Поняття зброї стосовно бандитизму означає предмети, призначенi виключно для враження живих цiлей, не маючи iншого — господарського — призначення[37]
. Тобто це не тiльки зброя у буквальному її значеннi, а й вибуховi пристрої, виготовлення, носiння, зберiгання чи збут яких заборонено. Пiд вибуховими пристроями слiд розумiти предмети, якi спецiально виготовленi для вчинення вибухiв з метою враження живих цiлей, а також мiстять у собi порох, динамiт, тротил, нiтроглiцерин та iншi хiмiчнi речовини, їхнi сполуки або сумiшi, здатнi вибухнути без доступу кисню.
Пневматична зброя, сигнальнi, стартовi, будiвельнi, газовi пiстолети, ракетницi, а також вибуховi пакети та iншi iмiтацiйно-пiротехнiчнi та освiтлювальнi засоби, якi не мiстять у собi вибухових речовин та сумiшей[38]
, та iншi предмети, якi використовуються групою як зброя (сокири, ломи, перочиннi, столовi чи кухоннi ножi та iншi предмети), а також макети зброї, якi не є зброєю в її спецiальному значеннi, не можуть визнаватися предметами, застосування яких пiд час нападу вказує на ознаку озброєностi банди. У таких випадках учасники групи не можуть бути притягненi до вiдповiдальностi за бандитизм.
Якщо зброя не була вилучена, а виннi або заперечують сам факт наявностi у них зброї або заявляють, що вона була негiдною (поламана або iмiтацiя), то для доказування озброєностi банди прiоритетними стають наявнi матерiальнi слiди застосування зброї як при нападах, так i за некримiнального використання (випробування, наприклад)[39]
.
Стаття 257 передбачає три самостiйнi види 6андитизму: органiзацiя озброєної банди з метою нападу на державнi, громадськi, приватнi пiдприємства, установи органiзацiї чи на окремих громадян; участь у таких бандах, участь у вчинюваних бандою нападах
, — i за будь-яку з цих дiй встановлює кримiнальну вiдповiдальнiсть.
В теорiї кримiнального права iснує думка, що слова закону "органiзацiя озброєної банди"
мають на увазi не тiльки, результат органiзацiйної дiяльностi, а й сам процес створення таких банд[40]
. Іншу позицiю займає Пленум Верховного Суду України, який вказує, що органiзацiя озброєної банди є закiнченим злочином з моменту її створення, незалежно вiд того, чи вчинили члени банди хоча б один напад[41]
; звiдси органiзацiйна дiяльнiстьщодо створення банди може розглядатися лишень як замах на бандитизм.
Банду слiд вважати органiзованою
про спiльне вчинення низки нападiв на державнi чи приватнi установи, пiдприємства або на окремих осiб[42]
, або з моменту досягнення домовленостi про вчинення третього нападу пiсля повторно вчиненого нападу. З настання зазначених моментiв, навiть якщо банда не вчинила жодного з нападiв, чи запланованого третього нападу, її члени пiдлягають вiдповiдальностi за статтею 257 Кримiнального кодексу України за ознакою "участь у бандi".
У тих випадках, коли спрямованi на створення банди дiї були вчасно припиненi правоохоронними органами, або вона не була створена з iнших незалежних вiд волi органiзаторiв причин, вчинене слiд квалiфiкувати як замах на органiзацiю банди[43]
.
Пiдорганiзацiєю банди
розумiється злочинна дiяльнiсть однiєї або кiлькох осiб (ватажкiв), спрямована на пiдшукання i втягнений в банду спiвучасникiв, розподiл їх ролей; придбання для неї зброї; розроблення планiв злочинної дiяльностi банди та вчинення окремих нападiв; встановлення порядку розподiлу здобутих злочинним шляхом цiнностей i майна; вироблення правил конспiрацiї, внутрiшньої дисциплiни та форм легалiзацiї учасникiв банди; навчання їх прийомiв, якi полегшують вчинення нападiв; вiдпрацювання моделей поведiнки i версiй на випадок затримання i дачi показань слiдчим органам, а також рiзноманiтнi iншi дiї, спрямованi на створення стiйкої озброєної групи осiб для майбутнiх нападiв. Причому органiзатори банди можуть не брати безпосередньої участi у вчинюваних нападах, але це не звiльняє їх вiд вiдповiдальностi за бандитизм.
- визначення майбутнiх об'єктiв нападу, можливостi опору й iнших особливостей;
- визначення кола осiб, спроможних за своїми фiзичними i iнтелектуальними якостями здiйснювати напади й iншу дiяльнiсть у складi банди;
- визначення джерел фiнансування банди.
Практичне здiйснення таких дiй i буде являти собою створення банди. Причому конкретнi прояви характеризуються системним взаємозв'язком, коли одним або декiлькома дiями досягається переважна бiльшiсть цiлей.
Перетворення групи (наприклад, що займалася крадiжками, вимаганнями та iн.) у ходi злочинної дiяльностi в банду означає її якiсна змiна, пов'язана зi змiною прiоритетiв у осiб, що її очолюють, або в осiб, що складають її бiльшiсть. Ознаками, що свiдчать про перетворення злочинної групи в банду, будуть її усталенiсть i озброєнiсть[44]
.
Банда вважається органiзованою
вже з моменту
висловлення окремими особами згоди вступити в неї i взяти участь в її дiяльностi[45]
. Якщо доведено, що злочинна група є бандою, то вiдповiдальнiсть за ст. 257 КК настає незалежно вiд того, встигли злочинцi реалiзувати свої злочиннi задуми чи нi, тобто були напади вчиненi чи тiльки планувалися. У тих випадках, коли дiям по органiзацiї банди було своєчасно покладено край правоохоронними органами або вона не була органiзована з iнших незалежних вiд волi органiзаторiв причин, вчинене слiд квалiфiкувати як замах на органiзацiю банди.
Поняттям бандитизму охоплюється також участь у бандi
або у вчиненому нею нападi.
Участь в озброєнiй бандi означає щонайменше вступ до неї, а саме прийняття членами банди згоди того, хто до неї вступає, на те, щоб бути її членом, тобто пiд участю у бандi розумiється не тiльки безпосереднє здiйснення нападiв, а й сам факт вступу до банди чи будь-яка iнша участь у дiяльностi банди як її члена (надання транспорту, примiщень, фiнансування банди, постачання зброї, пошук об'єктiв для нападу тощо)[46]
. Само по собi членство у бандi є закiнченим бандитизмом, бо сам факт вступу до банди означає надання бандi можливостi використовувати її члена згiдно з планами банди[47]
.
Участь у нападах епiзодом, а не складовою частиною злочинної дiяльностi банди. Проте дiї таких осiб слiд квалiфiкувати за статтею 257 Кримiнального кодексу України тiльки в тому разi, коли вони усвiдомлювали, що злочин вчинює банда, та самi брали в ньому участь[48]
. Якщо ж особа не усвiдомлювала вчинювання злочину бандою, то i вiдповiдальнiсть наступає за фактично вчинений злочин з врахуванням всiх квалiфiкуючих ознак, як то: вчинення злочину органiзованою групою, нанесення тiлесних ушкоджень та iн.
В теорiї кримiнального права давно дискутується питання про поняття "напад".
Найчастiше зустрiчаються двi концепцiї. Згiдно з першою, напад ототожнюється з насильством, опоненти ж вважають, що напад характеризується ознаками агресивностi, раптовостi[49]
. Проте Пленум Верховного Суду України в постановi № 9 вiд 7 липня 1995 року "Про судову практику в справах про бандитизм" вказує, що пiд нападом слiд розумiти дiї, спрямованi на досягнення злочинного результату за допомоги насильства над потерпiлим або створення реальної загрози його застосування[50]
. Тобто поняття нападу не тотожне поняттю насильства, воно є дещо ширшим i характеризується такими важливими ознаками: перш за все це дiї, безпосередньо спрямованi на негайне досягнення злочинного результату, по-друге, цi дiї пов'язанi з насильством над потерпiлим або з погрозою негайного його застосування (фiзичне та психiчне насильство).
Пiд фiзичним насильством
при нападi слiд розумiти посягання на тiлесну недоторканнiсть особи — завдання потерпiлому болю, нанесення ударiв, побоїв, тiлесних пошкоджень, обмеження свободи дiй, а також вбивство потерпiлого.
Психiчне насильство
охоплює дiї, пов'язанi з погрозами застосування фiзичного насильства. Погроза повинна бути суспiльне небезпечною та протиправною, дiйсною (реально iснуючою, а не удаваною) та наявною (такою, яка може бути негайно реалiзована).
Погроза нападниковi або не виконає його вимог (насильство застосовується з метою недопущення протидiї та примушення потерпiлого виконувати вимоги нападника), ця погроза буде зреалiзована, а у потерпiлого дiйсно таке враження склалося. Це не стосується випадкiв, коли винна особа погрожує застосуванням предметiв, якi заздалегiдь для неї не можуть бути використаними для реалiзацiї погроз (зiпсована зброя або її макет тощо), навiть якщо потерпiлий сприймає цi предмети як такi, що становлять небезпеку для його життя чи здоров'я.
Насильство при нападi може застосовуватися як щодо осiб, проти яких безпосередньо спрямований злочин, так i стосовно iнших осiб, особливо проти близьких родичiв.
Застосування до потерпiлого без його згоди наркотичних засобiв, отруйних чи сильнодiючих речовин (газiв) також слiд розглядати як насильство.
Бандитськi напади найчастiше вчинюються для заволодiння майном. Проте цiлком можливi та вiдомi судовiй практицi напади, поєднанi iз знищенням або пошкодженням майна, вбивствами, заподiюваннями тiлесних пошкоджень, зґвалтуваннями, угоном транспортних засобiв, пошкодженням шляхiв сполучення i транспорту тощо[51]
. Проте слiд пам'ятати, що вчинення зазначених дiй охоплюється поняттям бандитизму лише тодi, коли вони вчинювалися в процесi бандитського нападу або безпосередньо пiсля нього. В усiх iнших випадках, коли вiдповiднi злочини скоюються безвiдносно нападу, тобто самостiйно (наприклад, таємне викрадання майна, вчинене бандою), зазначенi дiї слiд квалiфiкувати за сукупнiстю вiдповiдних статей Кримiнального кодексу України.
Всi учасники банди є спiввиконавцями бандитизму. Але можлива спiвучасть у бандитизмi i у виглядi пiдмовництва та пособництва. Посiбник або пiдмовник, по-перше, не є членом банди, по-друге, не бере безпосередньої участi в нападах, але так чи так сприяє кожному з розглянутих вище проявiв бандитизму: наданням засобiв, усуненням перешкод, порадами, ранiше даною обiцянкою приховати злочинцiв, слiди злочину тощо (пособництво) або схиляє до органiзацiї банди, до участi в нiй чи до участi у вчинюваних бандою нападах (пiдмовництво). У цих випадках вiдповiдальнiсть повинна наставати за як пособництво або пiдмовництво при бандитизмi.
Суб
¢
єкт та суб
¢
єктивна сторона бандитизму.
Банда — це група осiб, тобто об'єднання щонайменше двохосiб, кожна з яких згiдно з законом може бути суб'єктом бандитизму.
Суб
¢
єкт.
Вiдповiдно до нового кримiнального законодавства вiдповiдальностi за бандитизм пiдлягає особи, яка на момент вчинення злочину досягла 14 рокiв
Обов'язковою умовою притягнення особи до кримiнальної вiдповiдальностi за вчинене суспiльно-небезпечне дiяння є осуднiсть.
Неосудна особа внаслiдок хронiчного або тимчасового психiчного розладу, слабоумства або iншого хворобливого стану своєї психiки не може правильно усвiдомлювати характер дiй, що ним чиняться, або керувати ними. Тому такi особи не можуть розглядатися як учасники банди, так як для участi в бандi необхiдна попередня спiльна домовленiсть про вчинюванi в майбутньому дiї, адекватна їхня оцiнка й усвiдомлення того, що вони є суспiльно небезпечними. Якщо для вчинення нападу керiвник банди залучає неосудну особу, має мiсце опосередковане заподiяння шкоди i керiвник повинний вiдповiдати за тi конкретнi дiї, що були вчиненi неосудними[52]
.
З суб'єктивного боку бандитизм характеризується прямим умислом. Це означає, що свiдомiстю члена банди або особи, яка бере участь у бандитському нападi, повиннi охоплюватися всi зазначенi вище об'єктивнi ознаки банди та мiсце власних дiй в органiзацiї банди або участi в нiй, у вчинюваних нею нападах. Бандитизм передбачає також бажання брати участь у цих дiях. Якщо особа бере участь у нападi, не знаючи, що напад здiйснюється бандою, то вiдповiдальнiсть настає лише за той конкретний злочин, який вчинила ця особа.
Виникає питання: стосовно яких злочинних дiй повинен бути встановлений саме прямий умисел? Рекомендується, що прямим умислом повинна охоплюватися загальна цiль створення банди
- органiзатори й учасники банди бажають вчинювати напади на пiдприємства, установи, органiзацiї, громадян. Умисел же - стосовно конкретних наслiдкiв нападу, наприклад до позбавлення життя людей, може бути як прямим, так i непрямим[53]
.
IV
. В
ІДМЕЖУВАННЯ БАНДИТИЗМУ ВІД СУМІЖНИХ ЗЛОЧИНІВ.
Як показало вивчення багатьох джерел цiєї курсової роботи, проблема розмежування бандитизму i збройного розбою, вчиненого органiзованою групою – досить стара проблема в теорiї кримiнального права.
При вивченнi слiдчої i судової практики можна сказати, що кожен раз при розслiдуваннi та в судовому розглядi виникає проблема конкуренцiї норм - квалiфiкувати злочин як розбiй, вчинений озброєною органiзованою групою, або як бандитизм.
Збройний розбiй органiзованою групою - це напад iз застосуванням зброї або предметiв, використовуваних у якостi зброї. У бандитизмi ознаки складу iншi: створення стiйкої озброєної групи з метою напади на громадян або органiзацiї, а також керiвництво нею або участь у такiй групi.
За всiєї складностi квалiфiкацiї i доказуваннi цих злочинiв названi злочини усе ж можливо розрiзнити по ряду ознак
: бандитизм - це завжди застосування зброї, а розбiй може бути вчинений i без зброї; в розбої зброя повинна використовуватися по призначенню, для бандитизму необхiдно лише наявнiсть зброї (розбiйний напад квалiфiкується в тих випадках, коли зброя застосована в ходi нападу, напад збройної банди вважаєтьтся таким, що вчинений, i тодi, коли наявна в членiв банди зброя не застосовувалася)
[54]
; розбiй може бути вчинений однiєю особою, а бандитизм - тiльки збройною групою; при розбої, на вiдмiну вiд бандитизму може застосовуватися не тiльки зброя, але й iншi предмети, що використовуються в такiй якостi; спецiальною ознакою банди є створення озброєної групи для вчинення нападiв, i на вiдмiну вiд групи розбiйникiв банда - це стiйка група
[55]
.
У юридичнiй лiтературi останнiх рокiв по цiй проблемi позицiя однозначна: бандитизм вiд органiзованого збройного розбою вiдрiзняється рiвнем органiзованостi i згуртованостi
, а також бiльш широким дiапазоном цiлей[56]
.
На вiдмiну вiд розбою, вчинюваного за попереднiм зговором групою осiб, при органiзацiї банди нiколи не буває елементу стихiйностi або випадковостi. Банда — це бiльш органiзоване i стiйке злочинне формування: її справами звичайно "заправляють" один або кiлька органiзаторiв, попереднiй зговiр учасникiв доповнюється розподiлом ролей (включаючи перiоди мiж вчиненням нападiв), круговою порукою, з елементами iєрархiї (пiдлеглостi й дисциплiни), створенням матерiального фонду для потреб банди в цiлому та окремих її учасникiв (як за рахунок коштiв, добутих бандою злочинним шляхом, так i за рахунок добровiльних внескiв її членiв).
У озброєному розбої, вчиненому органiзованою групою, завжди встановлюється корислива спрямованiсть i для їхньої особистої безпеки, нормального функцiонування держави, комерцiйних або iнших органiзацiй[57]
.
озброєнiстю i злочинними цiлями
- вчинення нападiв на громадян i органiзацiї[58]
.
V
.
ПОКАРАННЯ ПРИ ВЧИНЕННІ БАНДИТИЗМУ. ПРОБЛЕМИ РОЗСЛІДУВАННЯ ЦІЄЇ КАТЕГОРІЇ СПРАВ.
У санкцiї ст. 257 УК передбачений тiльки один вид основного покарання - позбавлення волi.
У якостi додаткового покарання за бандитизм в КК встановлена конфiскацiя майна. Покарання у видi конфiскацiї майна полягає у примусовому безоплатному вилученнi майна або його частини (це майно повинно належати засудженому) у власнiсть держави. Якщо конфiскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина конфiскується, або перелiчити предмети, що конфiскуються (ст. 59 КК).
Як показало вивчення практики застосування кримiнального законодавства, не завжди правильно квалiфiкуються такi ознаки складу бандитизму, як органiзацiя банди i керiвництво нею, участь у бандi й участь у бандитських нападах. Недостатньо повно з'ясовуються якi саме дiї вчинив кожний учасник банди, не встановлюються особи, що сприяють бандитської дiяльностi. Припускаються помилки в квалiфiкацiї нападiв, що вчиняються бандою в сукупностi з iншими дiяннями, оскiльки не всi злочини, у яких взяла участь банда, охоплюються поняттям бандитизму.
За даними Верховного суду України, слiдчий апарат iнодi помиляється у своїх дiях проводить розслiдування по статтях «Розбiйний напад» або «Вимагання» у той час, коли необхiдно було вести розслiдування по статтi «Бандитизм».
i суд навiть не обговорювали питання про наявнiсть у дiях Логiнових i Волкова складу злочину, передбаченого статтею 257 КК. Адже як виявилось з матерiалiв справи, ранiше злочинцi вже були засудженi за розбiй, а по вiдбуваннi покарання зорганiзувалися в злочинну групу, озброїлися.
Інший приклад. Мешканцi Вознесенська Буховець, Кирєєв, Істомiн, Горнович об'єдналися в злочинну групу, озброїлися обрiзом i ножем, вчинили чотири напади на квартири громадян. При цьому злочинцi заподiяли потерпiлим тiлеснi ушкодження. Дiяння четвiрки не були квалiфiкованi та навiть не розглядались в розрiзi статтi 257 КК.
У бiльшостi вивчених справ пiд час попереднього слiдства не вживалися заходи до встановлення джерел придбання бандитами зброї, виявлення усiх учасникiв банди. Тому Пленум Верховного Суду України у п. 1 постанови вiд 7 липня 1995 р. № 9 рекомендував судам звертати особливу увагу на те, щоб усi особи, виннi в органiзацiї банд або в участi в них чи вчинюваних ними нападах, притягалися до передбаченої законом вiдповiдальностi за цей тяжкий злочин, особлива небезпечнiсть якого полягає в тому, що вiн становить реальну загрозу як для особистої безпеки громадян та їх майна, так i для нормального функцiонування державних, громадських i приватних пiдприємств, установ та органiзацiй.
до його ролi i внеску в загальну злочинну дiяльнiсть, повинно бути призначене строго диференцiйоване покарання.
вiдповiдальностi i покарання тiсно пов'язанi мiж собою, тому що покарання втiлює в собi мiру останньої.
Принцип iндивiдуалiзацiї покарання пов'язаний iз цiлями вiдновлення соцiальної справедливостi, виправлення засудженого i запобiгання вчинення нових злочинiв. Цi цiлi можуть бути досягнутi тiльки при призначеннi доцiльного покарання з урахуванням принципу «економiї репресiї». Це означає, що кожному злочинцю повинно бути призначене покарання, що оптимально необхiдно для його виправлення i який у той же час буде сприяти запобiганню злочинiв не тiльки з його сторони, але i з боку iнших громадян
У обранiй мiрi покарання повинно знайти своє задоволення почуття загальної справедливостi.
ЗАДАЧА №1
Водiй Лазько на пiдставi товарно-транспортної накладної перевозив сiльськогосподарську продукцiю з поля у сховище. Пiд час виконання останньої ходки вiн викрав сiльськогосподарську продукцiю на суму 250 гривень. Квалiфiкуйте дiї Лазька.
В дiях, що вчинив водiй Лазько наявний склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 191 Кримiнального кодексу України (ККУ) “Привласнення, розтрата майна або заволодiння ним шляхом зловживання службовим становищем”, а саме:
1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввiрене особi чи перебувало в її вiданнi.
Родовим об¢єктом Роздiлу VI Особливої частини ККУ “Злочини проти власностi” є вiдносини власностi, що охороняються кримiнальним законом як частина економiчних вiдносин, як основа економiчної системи держави.
Небезпечнiсть злочинiв проти власностi, важливiсть її охорони кримiнально-правовими засобами визначається тим, що вона (власнiсть) є найвищою соцiальною цiннiстю[59]
: нормальне функцiонування вiдносин власностi забезпечує стабiльнiсть всiєї економiчної системи держави.
Кривоченко Л. М. стверджує, що безпосереднiм об¢єктом в тому числi цього злочину є одна з форм власностi, визначена законом про власнiсть (приватна, колективна чи державна)[60]
. Вважаю, що в даному випадку можливо також визначити за безпосереднiй об¢єкт вiдносини власностi, пов
¢
язанi з передачею майна у вiдання або ввiряння майна особi, яка до скоєння злочину здiйснює повноваження щодо такого майна на законних пiдставах.
Об¢єктивна сторона. Конструкцiя ч. 1 ст. 191 передбачає вчинення злочинних дiянь шляхом або привласненнясаме таким способом i здiйснив злочин Лазько
– або майна, яке перебуває в його вiданнi на законнiй пiдставi. Утримання як спосiб привласнення полягає у невиконаннi вимог повернути майно у певний строк i встановленнi володiння ним як своїм), або розтрати
(незаконне безоплатне вiдчуження, використання, витрачання майна, яке було ввiрене винуватому або перебувало в його вiданнi – продаж, дарування, споживання, передача iншим способом)[61]
. Злочин з матерiальним складом: злочиннiсть дiяння Лазька пов¢язана з причиненням суспiльно-небезпечних наслiдкiв у виглядi матерiальної шкоди[62]
вiдносинам власностi.
¢єкт злочину спецiальний[63]
- особа, якiй майно було ввiрене. Суб¢єкт цього злочину за ККУ – особа, яка досягла 16 рокiв. Із умови задачi видно, що Лазьковi бiльше 18 рокiв (вiн – водiй, а право на керування автомобiлем виникає в Українi з 18 рокiв).
Суб¢єктивна сторона характеризується прямим умислом, корисливим мотивом i метою: Лазько усвiдомлював, що вiн посягає на чужу власнiсть, не маючи права на неї, передбачав матерiальну шкоду власнику i бажав цього наслiдку, переслiдуючи мету незаконного збагачення. Мотив корисливий – прагнення одержати матерiальну вигоду для себе.
Квалiфiкуючi ознаки (обтяжуючi), передбаченi ст. 191 в цьому складi злочину вiдсутнi:
вчинення злочину повторно (ч. 3 ст. 191), у великих розмiрах – в 250 i бiльше разiв бiльше неоподаткованого мiнiмуму доходiв громадян (нмдг) (ч. 4 ст. 191), у особливо великих розмiрах – 600 i бiльше разiв перевищують нмдг – чи органiзованою групою (ч. 5 ст. 191).
Вiдмежування вiд сумiжних складiв злочинiв. Найбiльш близьким складом до квалiфiкацiї скоєного Лазьком є крадiжка. Але крадiжка – це таємне вилучення майна iз безпосереднього володiння власника, коли майно власником не передається нiкому у вiдання та не ввiряється нiкому, а Лазько перевозив сiльгосппродукцiю на пiдставi товарно-транспортної накладної. Злочин вчинено Лазьком шляхом привласнення, а не викрадення (таємного, незаконного, безоплатного, поза волею власника вилучення) майна. Закiнченою крадiжка визнається з моменту вилучення майна i отримання винним можливостi хоча б початкового розпорядження вилученим (сховати, передати, викинути тощо)[64]
, а дiй, що вчиненi Лазьком – момент невиконання вимог повернути майно у певний строк i встановленнi володiння ним як власним. Тобто є неспiвпадання предмету злочину, способу скоєння злочину, моменту визнання злочину закiнченим у крадiжцi (ст. 185) та конкретно вчиненого Лазьком (ст. 191).
ЗАДАЧА №2
Охрименко та Осипенко ввечерi прийшли додому до Зощенка та почали вимагати, щоб останнiй повернув борг у сумi 1000 гривень сестрi Охрименка. Строк сплати боргу, згiдно укладеного договору позики, закiнчився 3 мiсяцi тому. Зощенко пообiцяв через тиждень повернути борг, але обiцянки не виконав. Охрименко та Осипенко прийшли до Зощенка та побили його, примушуючи виконати свої зобов¢язання, тобто повернути борг. Зощенку були заподiянi легкi тiлеснi ушкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоров¢я. Чи є в дiях Охрименка та Осипенка склад злочину?
Подiї, описанi в умовi задачi, можна умовно роздiлити на 2 епiзоди: перший, коли Охрименко та Осипенко прийшли до Зощенка в перший раз та почали вимагати повернення 1000 гривень по простроченому договору позики; та другий, коли Охрименко та Осипенко прийшли до Зощенка та побили його, примушуючи виконати свої зобов¢язання – повернути борг.
В першому
епiзодi дiяння Охрименка та Осипенка на мають ознак злочинностi, так як нiчого не сказано про те, що вимоги про повернення грошей “пiдкрiплювались” “погрозами насильства над потерпiлим, його близькими родичами, погрозами обмеження прав, свобод, законних iнтересiв цих осiб, погрозами пошкодження чи знищення їх майна або майна, що перебуває в їхньому вiданнi чи пiд їхньою охороною, або розголошення вiдомостей, якi потерпiлий чи його близькi родичi бажають зберегти в таємницi” як того вимагає ч. 1 ст. 189 (вимагання) Кримiнального кодексу України (далi – КК), розкриваючи поняття вимагання.
Проте в побили його. Тут перебiг подiй збiгається з об
¢
єктивною стороною ч. 2 ст. 189 КК
– вчинення вимагання за попередньою змовою групою осiб. Ч. 2 ст. 28 КК передбачає, що злочин визнається вчиненим групою осiб за попередньою змовою, якщо його спiльно вчинили двi або бiльше осiб, якi зазделегiдь (до початку злочину) домовились про спiльне його вчинення.
Але дiї Охрименка та Осипенка потягли за собою небезпечнi наслiдки – легкi тiлеснi ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров¢я Зощенка. Пленум Верховного Суду України в постановi вiд 25. 12. 1992 №12 (п. 9) роз¢яснив, що “пiд насильством, що не є небезпечним для життя та здоров¢я потерпiлого, треба розумiти заподiяння легкого тiлесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров¢я …”. Вiд противного робимо висновок, що дiї Охрименка та Осипенка поєднанi з насильством, що є небезпечним для життя та здоров¢я Зощенка. Тобто
З наведеного вище робимо висновок, що дiї Охрименка та Осипенка, вчиненi в рамках
“повернення боргу” мають ознаки злочинiв, передбачених рiзними частинами однiєї статтi КК (чч. 2 та 3 ст. 189 КК). Тому має мiсце сукупнiсть злочинiв, кожен з яких пiдлягає квалiфiкацiї за вiдповiдною частиною статтi Особливої частини КК (ст. 33 КК).
Родовим об¢єктом Роздiлу VI Особливої частини ККУ “Злочини проти власностi” є вiдносини власностi, що охороняються кримiнальним законом як частина економiчних вiдносин, як основа економiчної системи держави.
Небезпечнiсть злочинiв проти власностi, важливiсть її охорони кримiнально-правовими засобами визначається тим, що вона (власнiсть) є найвищою соцiальною цiннiстю[66]
: нормальне функцiонування вiдносин власностi забезпечує стабiльнiсть всiєї економiчної системи держави.
Своїм безпосереднiм додатковим об¢єктом вимагання має вiдносини у сферi охорони безпеки життя та здоров
¢
, честi, гiдностi, особистої недоторканостi потерпiлих.
Предметом вимагання є майно, право на майно, а також дiї майнового характеру (право на майно – документ, що дозволяє отримати у свою власнiсть майно – наприклад, заповiт на квартиру, договiр дарування машини, боргова розписка тощо; дiї майнового характеру – це, наприклад, вимога повернути борг, пiдвищити в посадi, надати безкоштовну путiвку на курорт тощо). В нашому випадку предмет вимагання борг розмiром в 1000 гривень, що їх Зощенко заборгував сестрi Охрипенка. Цей предмет злочину не має квалiфiкуючої для вимагання ознаки, так як менше нiж визначений законом великий розмiр (250 i бiльше разiв бiльше нмдг) або особливо великий розмiр (600 i бiльше разiв бiльше нмдг).
Об¢єктивна сторона вимагання виражається в вимозi передачi чужого майна чи права на майно або вчинення дiй майнового характеру вiданнi чи пiд їхньою охороною, або розголошення вiдомостей, якi потерпiлий чи його близькi родичi бажають зберегти в таємницi.
¢я Зощенка. В нашому випадку погроза напевне мала мiсце, бо вони “побили його, вимагаючи повернути борг”. Без цього нанесення легких тiлесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров¢я мали б ознаки iншого складу злочину – ч. 2 ст. 125 КК.
Суб¢єкт – загальний. Вiк, з якого наступає кримiнальна вiдповiдальнiсть – 14 рокiв.
¢єктивна сторона характеризується прямим умислом. При його вчиненнi винний має за мету незаконно одержати чуже iндивiдуальне майно – 1000 гривень[68]
. Навiть з першого погляду не корисливий мотив – прагнення повернути майно, належне сестрi Охрименка, – не повинен вводити в оману. Тому що витребовувати належне тобi майно насильницьким способом стало протизаконним ще за часiв Стародавнього Риму, коли вiндикацiя замiнила насильницьке переслiдування боржника.
Стосовно легких тiлесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоров¢я, то до них психiчне ставлення Охрипенка та Осипенка могло характеризуватися як умисною, так i необережною формою вини[69]
.
Аналiз об¢єктивни та суб¢єктивних ознак вимагання i, особливо, його квалiфiкованих видiв, свiдчить, що воно дуже схоже зi складами насильницького грабежу (ч. 2 ст. 186), розбою (ст. 187) i, тому, для виключення помилок в квалiфiкацiї, слiд видiляти тi ознаки, за якими цi злочини вiдрiзняються : 1) при вимаганнi винний погрожує застосуванням насильства, пошкодженням або знищенням майна, розголошення вiдомостей, а при насильницькому грабежi i розбої має мiсце погроза тiльки насильством; 2) при вимаганнi погрожує вчинити насильство i вчинити дiї в майбутньому, якщо не будуть виконанi вимоги, а при насильницькому грабежi i розбої – негайно; 3) при вимаганнi вимога стосується не тiльки передачi майна, а й прав на майно або вчинення дiй майнового характеру (повернути борг), а при грабежi i розбої – тiльки майна; 4) при вимаганнi погроза завдання шкоди теоретично iснує не тiльки для потерпiлого, а й для його близьких родичiв, а при грабежi i розбої – для особи, яка зазнала нападу; 5) реальне застосування насильства при вимаганнi переслiдує пiдкрiпити вимоги, залякування потерпiлого, при грабежi i розбої – воно є способом негайної передачi майна.
ст. 189 – загальна, в ст. 262 – предметом злочину є зброя, бойовi припаси, вибуховi речовини чи радiоактивнi матерiали, в ст. 308 – наркотичнi засоби, психотропнi речовини, аналоги наркотичних засобiв та психотропних речовин[70]
.
1. Гришанин П. Понятие банды и ответственность за бандитизм по советскому уголовному праву. // Труды Высшей школы МВД СССР. Вып. 3. М. 1958
2. Бюлетень законодавства i юридичної практики України. — Київ, 1994. — № 2. — С. 192.
5. Величко Ю. Матерiали студентської науково-практичної конференцiї з правових питань. Юридичний факультет Днiпропетровського державного унiверситету. Квiтень 2002 року.
6. Курс Советского уголовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т. З. — С. 835.
7. Юридичний вiсник України. — 1995. — № 10 — 11. 5—19 вересня.
8. А. Андреева, Г. Овчинникова. Квалификация бандитизма. // Законность. 1996. №4
9. Уголовный кодекс Украины: научно-практический комментарий. — Киев, 1995. — С. 862.
10. Всеукраинские ведомости. — 1996. — 22 ноября.
11. Новицький Г. В. Кримiнально-правова квалiфiкацiя бандитизму // Уряду України. Проблеми боротьби з корупцiєю та органiзованою злочиннiстю. Т. 7. К. 1998. с. 206-215.
12. Бажанов М. И. Уголовное право Украины. Часть общая. — Днепропетровск, 1992. —С. 166.
13. Гришаев П. И., Кригер Г. А. Соучастие по уголовному праву. — М., 1959.
14. Агапов П. Бандитизм и организация преступного сообщества (преступной организации): проблемы соотношения.// Законность. 2002 №4
16. Шутемова Т. Особенность доказывания создания банды. // Законность – 1999. №9
17. Советское уголовное право. Часть особенная. — Киев, 1968. — С. 669.
18. Галиакбаров Р. Разграничение разбоя и бандитизма. Ошибка в теории попадает в практику.. // Рос. Юстиция – 2001. №7
19. Быков В. Как разграничить бандитизм и разбой. // Рос. Юстиция – 2001. №3
20. Кримiнальне право України. Особлива частина. За редакцiєю М.І. Бажанова, С. С. Сташиса, В. Я. Тацiя. Київ – Харкiв. Юрiнком Інтер – Право, 2001, с. 124
21. Науково-практичний коментар до Кримiнального кодексу УКраїни. 6-е видання. За редакцiєю В. Ф. Бойко та iнших. Київ. “А. С. К.” – 2000. С. 529
22. Кримiнальний кодекс України. 5 квiтня 2001 року.
23. Постанова Пленуму Верховного Суду України №9 вiд 07. 07. 1995 “Про судову практику в справах про бандитизм”.
24. Постанова Пленуму Верховного Суду України №6 вiд 08. 07. 1994 “Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберiгання та iншi незаконнi дiяння зi зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”.
25. Постанова Пленуму Верховного Суду України №12 вiд 25. 12. 1992 “Про судову практику в справах про корисливi злочини проти приватної власностi”.
[1]
Гришанин П. Понятие банды и ответственность за бандитизм по советскому уголовному праву. // Труды Высщей школы МВД СССР. Вып. 3. М. 1958
[2]
Бюлетень законодавства i юридичної практики України. — Київ, 1994. — № 2. — С. 192.
[3]
Кононенко В. // Деякi питання судової практики у справах про бандитизм. Право України. №4. 1996
[4]
Бюлетень законодавства i юридичної практики України. — Київ, 1995. — № 1. — С. 472.
[6]
Кононенко В. // Деякi питання судової практики у справах про бандитизм. Право України. №4. 1996
[7]
Курс советского угодовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т. З. — С. 835.
[8]
Юридичний вiсник України. — 1995. — № 10 — 11. 5—19 вересня.
[9]
Уголовный кодекс Украиы: научно-практический комментарий. — Киев, 1995. — С. 862.
[10]
Уголовный кодекс Украины: научно-практический комментарий. — Киев, 1995. — С. 862.
[12]
Там же.
[14]
Всеукраинские ведомости. — 1996. — 22 ноября.
[16]
Новицький Г. В. Кримiнально-правова квалiфiкацiя бандитизму // Уряду України. Проблеми боротьби з корупцiєю та органiзованою злочинiстю. Т. 7. К. 1998. с. 206-215.
[17]
Бажанов М. И. Уголовное право Украины. Часть общая. — Днепропетровск, 1992. —С. 166.
[18]
Юридичний вiсник України. — 1995. — № 10 — 11. — 5 — 19 вересня.
[20]
Гришаев П. И., Кригер Г. А. Соучастие по уголовному праву. — М., 1959.
[21]
Курс советского уголовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т. З. — С. 835.
[22]
Там же.
[23]
Агапов П. Бандитизм и организация преступного сообщества (преступной организации): проблемы соотношения.// Законность. 2002 №4
[24]
Новицький Г. В. Кримiнально-правова квалiфiкацiя бандитизму // Уряду України. Проблеми боротьби з корупцiєю та органiзованою злочинiстю. Т. 7. К. 1998. с. 206-215.
[26]
Юридичний вiсник України. — 1995. — № 10 — 11. — 5 — 19 вересня.
[27]
Бюлетень законодавства i юридичної практики. — Київ, 1995. — № 1. — С. 472.
[28]
Новицький Г. В. Кримiнально-правова квалiфiкацiя бандитизму // Уряду України. Проблеми боротьби з корупцiєю та органiзованою злочинiстю. Т. 7. К. 1998. с. 206-215.
[29]
А. Андреева, Г. Овчинникова. Квалификация бандитизма. // Законность. 1996. №4
[30]
Там же.
[31]
Советское уголовное право. Часть общая. – 1972. –с. 584.
[33]
Юридичний вiсник України. — 1995. — № 10 — 11. — 5 — 19 вересня.
[34]
Там же.
[35]
Бюлетень законодавства i юридичної практики. — Київ, 1995. — № 1. — С. 472.
[36]
Там же.
[37]
Курс советского угодовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т. З. — С. 835.
[38]
Бюлетень законодавства i юридичної практики. — Київ, 1995. — № 1. — С. 472.
[39]
Шутемова Т. Особенность доказывания создания банды. // Законность – 1999. №9
[40]
Курс советского уголовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т. З. — С. 835.
[45]
Кононенко В. // Деякi питання судової практики у справах про бандитизм. Право України. №4. 1996
[46]
Юридичний вiсник України. — 1995. — № 10 — 11. — 5 — 19 вересня.
[47]
Курс советского угодовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т. З. — С. 835.
[48]
Юридичний вiсник України. — 1995. — № 10 — 11. — 5 — 19 вересня.
[50]
Юридичний вiсник України. — 1995. — № 10 — 11. — 5 — 19 вересня.
[51]
Курс советского угодовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т. З. — С. 835.
[52]
Величко Ю. Матерiали студентської науково-практичної конференцiї з правових питань. Юридичний факультет Днiпропетровського державного унiверситету. Квiтень 2002 року.
[56]
А. Андреева, Г. Овчинникова. Квалификация бандитизма. // Законность. 1996. №4
[58]
Быков В. Как разграничить бандитизм и разбой. // Рос. Юстиция – 2001. №3
[59]
Кримiнальне право України. Особлива частина. За редакцiєю М.І. Бажанова, С. С. Сташиса, В. Я. Тацiя. Київ – Харкiв. Юрiнком Інтер – Право, 2001, с. 124
[61]
Визначення наведенi з того ж джерела, с. 139
[62]
Там же, с. 125
[63]
Там же, с. 127
Т там же, с. 128
[65]
[66]
Кримiнальне право України. Особлива частина. За редакцiєю М.І. Бажанова, С. С. Сташиса, В. Я. Тацiя. Київ – Харкiв. Юрiнком Інтер – Право, 2001, с. 124
[68]
Науково-практичний коментар до Кримiнального кодексу УКраїни. 6-е видання. За редакцiєю В. Ф. Бойко та iнших. Київ. “А. С. К.” – 2000. С. 529
[69]
Там же.
| 
