Апеляційне провадження

стр. Вступ 1. Суть, завдання та основнi рисиапеляцiйного провадження 2. Суб'єкти, процесуальний порядок i строки розгляду в судi кримiнальних справ у апеляцiйному провадженнi: б) процесуальний порядок i строки розгляду в судi кримiнальних справ у апеляцiйному провадженнi 3. Перевiрка вирокiв i постанов про застосування чи незастосування примусових заходiв виховного i медичного характеру, ухвалених мiсцевими судами 4. Порядок перевiрки ухвал i постанов мiсцевих судiв, зазначених у ч. 2 ст. 347 КПК 5. Порядок постановленi» ухвали, вироку, постанови апеляцiйного суду 6. Звернення до виконання ухвали, вироку, постанови апеляцiйного суду Висновки Перелiк посилань Вступ основу нашого майбутнього. юридичного закладу освiти так чи iнакше доведеться зiткнутися з фактами злочинiв. Тому глибоке вивчення кримiнально-процесуального права та теорiї кримiнального процесу - одна з умов успiшної працi на посадах слiдчих, прокурорiв, суддiв, адвокатiв, спiвробiтникiв оперативних апаратiв органiв внутрiшнiх справ та в iнших сферах юридичної дiяльностi. Важливо й те, що сам кримiнальний процес дозволяє поглибити уявлення про iстину, законнiсть та справедливiсть, вчить уважному i чуйному ставленню до людини, навiть якщо вона переступила межу, дозволену законом. Свята святих юридичної науки - захист i змiцнення принципу неприпустимостi звуження iснуючих прав i свобод людини. Це компас юридичної науки й законодавчої практики. Ми зобов'язанi реальними справами забезпечувати крокування тiльки в заданому напрямку. Данi людям межi свободи варто вiдстоювати рiшуче, мужньо i професiйно. Справжня велич держави полягає в добробутi й безпецi її громадян. Понад 80 останнiх рокiв Україна не знала апеляцiйного перегляду судових справ i єдиною формою перевiрки брали законної сили, було касацiйне провадження. У 2001 роцi КПК було передбачено порядок апеляцiйної перевiрки судових рiшень, постановлених мiсцевими судами. Разом iз тим, судовi рiшення, постановленi апеляцiйними судами як судами першої iнстанцiї, тобто у найбiльш складних справах, переглядаються у касацiйному порядку касацiйним судом. Таку непослiдовнiсть у порядку перевiрки судових рiшень, якi не набрали законної сили, має бути виправлено зi створенням Апеляцiйного суду України. Л. М. Лобойка, М. М. Михеєнка. Об’єктом дослiдження в курсовiй роботi стали роботи вiтчизняних кримiналiстiв, якi безпосередньо стосуються проблематики застосування iнституту апеляцiйного провадження в Українi, а також вiдповiднi норми Кримiнально-процесуального кодексу України. Предметом дослiдження є суспiльнi вiдносини, що виникають в процесi застосування iнституту апеляцiйного провадження в Українi. Мета дослiдження полягає в тому, щоб на основi вивчення та узагальнення правозастосовної практики та досвiду, досягнень правознавчої науки розкрити суть та змiст такого iнституту кримiнального процесу як апеляцiйне провадження в Українi в сучасних умовах нашої держави. Вiдповiдно слiд вирiшити наступнi завдання: - розкрити суть iнституту апеляцiйного провадження в Українi; - всебiчно проаналiзувати та описати вказаний вище iнститут, а також порядок його застосування на сучасному етапi; - дослiдити змiст кримiнально-процесуального iнституту апеляцiйного провадження в Українi. Методологiчною основою курсової роботи стали такi методи, як: порiвняльний, описовий та системного аналiзу. 1. Суть, завдання та основнi риси апеляцiйного провадження. Справедливiсть судового рiшення неможлива без реалiзацiї права заiнтересованої особи на його перевiрку iншим складом суду, який є колегiальним, незалежним вiд суду, що постановлював оскаржуване рiшення, та який без вiдправлення справи в той самий суд може сам скасувати попереднє рiшення i, дослiдивши необхiднi обставини, постановити своє, остаточне. Такий порядок перевiрки судових рiшень має назву апеляцiйного. суддi, що не набрали законної сили, а також постанов про застосування чи незастосування примусових заходiв виховного i медичного характеру, ухвалених мiсцевими судами [1, 150]. Перед судом апеляцiйної iнстанцiї при переглядi ним кримiнальної справи в порядку апеляцiйного провадження стоять такi завдання: а) не допустити виконання незаконного, необґрунтованого та несправедливого вироку; в) забезпечити захист i реалiзацiю прав, законних iнтересiв учасникiв процесу; г) сприяти однаковому розумiнню та застосуванню законiв судами першої iнстанцiї. Апеляцiйне провадження є важливою гарантiєю досягнення цiлей i виконання завдань кримiнального судочинства. Воно допомагає попередити набрання законної сили неправосудними вироками, ухвалами i постановами, швидко виправити допущенi судом першої iнстанцiї помилки i цим самим забезпечити охорону прав, свобод i законних iнтересiв учасникiв процесу, а також сприяє полiпшенню якостi роботи судiв нижчого рiвня та формуванню судової практики вiдповiдно до вимог матерiального i процесуального закону. Кримiнально-процесуальний закон закрiплює низку важливих положень, що виражають сутнiсть, характер i демократизм апеляцiйного провадження. Цi положення в юридичнiй лiтературi називають основними рисами апеляцiї (ранiше - касацiї). Як визначають М. М. Михеєнко, В. Т. Нор, В. П. Шибiко, основними рисами касацiйного провадження є: - свобода оскарження вирокiв учасниками судового розгляду кримiнальної справи; - поєднання перевiрки законностi з перевiркою обґрунтованостi вироку; - обов'язковiсть вказiвок апеляцiйної iнстанцiї для суду нижчого рiвня. Беручи до уваги значення i завдання апеляцiйного провадження, вважаємо, що основними рисами апеляцiйного провадження слiд вважати: - реалiзацiю права учасника судового розгляду на перевiрку рiшення в кримiнальнiй справi суду першої iнстанцiї iншим складом суду, який є колегiальним i незалежним вiд суду, який постановив оскаржуване рiшення; - право апеляцiйного суду постановити свiй вирок; - обов'язковiсть вказiвок апеляцiйного суду, який скасував вирок (постанову) i повернув справу на додаткове розслiдування чи новий судовий розгляд, для органiв дiзнання i досудового слiдства при додатковому розслiдуваннi та суду першої iнстанцiї при повторному розглядi справи. 2. Суб'єкти, процесуальний порядок i строки розгляду в судi кримiнальних справ у апеляцiйному провадженнi: а) суб'єкти розгляду в судi кримiнальних справ у апеляцiйному провадженнi; Апеляцiю може бути подано: 1) на вироки, що не набрали законної сили, ухваленi мiсцевими судами; 2) на постанови про застосування чи незастосування примусових заходiв виховного i медичного характеру, ухваленi мiсцевими судами; 3) на ухвали (постанови), ухваленi мiсцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслiдування; 4) на окремi ухвали (постанови), ухваленi мiсцевим судом; 5) на iншi постанови мiсцевих судiв у випадках, передбачених КПК (ст. 347 КПК). Суб'єктами, якi мають право подати апеляцiю на зазначенi рiшення мiсцевих судiв, є: - засуджений, його законний представник i захисник - у частинi, що стосується iнтересiв засудженого; - виправданий, його законний представник i захисник - у частинi мотивiв i пiдстав виправдання; - законний представник, захисник неповнолiтнього та сам неповнолiтнiй, щодо якого застосовано примусовий захiд виховного характеру, - у частинi, що стосується iнтересiв неповнолiтнього; - законний представник та захисник особи, щодо якої вирiшувалося питання про застосування примусового заходу медичного характеру; - обвинувачений, щодо якого справу закрито, його законний представник i захисник - у частинi мотивiв i пiдстав закриття справи; - цивiльний вiдповiдач або його представник - в частинi, що стосується вирiшення позову; - прокурор, який брав участь у розглядi справи судом першої iнстанцiї, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, - у межах обвинувачення, що пiдтримував прокурор, який брав участь у розглядi справи судом першої iнстанцiї; - потерпiлий i його представник - у частинi, що стосується iнтересiв потерпiлого, але в межах вимог, заявлених ними в судi першої iнстанцiї; - цивiльний позивач або його представник - у частинi, що стосується вирiшення позову; - особа, щодо якої винесено окрему ухвалу (постанову) суду; - iншi особи у випадках, передбачених КПК (ст. 348 КПК). У зв'язку з реформуванням системи виправлення судових помилок та запровадженням апеляцiйної iнстанцiї змiнилися i функцiї прокурора у стадiї перегляду судових рiшень, якi не набрали законної сили, порiвняно з переглядом таких судових рiшень у касацiйному порядку, який iснував ранiше [2, 167]. По-перше, право подавати апеляцiю надано лише тому прокурору, який брав участь у розглядi справи судом першої iнстанцiї, та прокурору, який затвердив обвинувальний висновок. По-друге, права прокурора щодо подання апеляцiї, викладення її змiсту, строкiв подання, доповнення, змiни й вiдкликання апеляцiї у процесi попереднього розгляду справи судом апеляцiйної iнстанцiї та пiд час розгляду справи цим судом такi самi, як i iнших учасникiв судового розгляду. Зокрема, прокурор має додержуватися вимог закону щодо реквiзитiв апеляцiї та її змiсту, подавати апеляцiю у встановлений законом строк, може вносити доповнення чи змiни до апеляцiї, вiдкликати її та подавати заперечення на апеляцiї iнших учасникiв судового розгляду лише до початку розгляду справи в апеляцiйнiй iнстанцiї. Пропозицiї щодо необхiдностi регламентування прав прокурора в апеляцiйнiй iнстанцiї висловлювалися ще до реформування провадження по перевiрцi вирокiв, постанов i ухвал суду. б) процесуальний порядок i строки розгляду в судi кримiнальних справ у апеляцiйному провадженнi. В апеляцiйному провадженнi важливого процесуального значення набувають форма та змiст апеляцiї. Змiст, порядок пiдготовки апеляцiї i перелiк документiв, якi додаються до апеляцiї, визначаються ст. 350 КПК. В апеляцiї мають бути вiдображенi конкретнi правовi формулювання, оскiльки вiд них залежать вiдповiднi правовi наслiдки. Зокрема, в апеляцiї повинно бути зазначено: повну назву апеляцiйного суду, якому адресується апеляцiя; прiзвище, iм'я та по батьковi особи, яка подає апеляцiю, її процесуальне становище, мiсце проживання або перебування; вирок, ухвалу чи постанову, на якi подається апеляцiя, число, мiсяць i рiк їх постановлення та назву суду, який їх постановив; особу, щодо якої постановлено судове рiшення, її прiзвище, iм'я, по батьковi; суть судового рiшення, короткий його змiст; вказiвку на те, в чому полягає незаконнiсть судового рiшення та доводи на її обґрунтування; конкретне прохання, узгоджене з передбаченими ст. 366 КПК можливостями апеляцiйного суду [3, 133]. Прокурор та захисник в апеляцiї зобов'язанi посилатися на аркушi справи, де є вiдповiдний доказовий матерiал, та додати до апеляцiї її копiї в кiлькостi, необхiднiй для вручення їх кожному учаснику процесу, iнтересiв якого стосується апеляцiя. До апеляцiї додаються документи, яких немає у справi, але на якi є посилання в апеляцiї, а перелiк цих документiв наводиться в апеляцiї. Процесуальний порядок апеляцiйного провадження вiдрiзняється вiд провадження в мiсцевих судах тим, що воно не повторює порядку розгляду справи судом першої iнстанцiї (судове слiдство при розглядi апеляцiї проводиться лише у випадках, коли апеляцiйний суд визнає необхiдним його проведення), i порядок судочинства з точки зору перевiрки законностi зiбраних доказiв по справi, перевiрки однобiчностi або неповноти проведеного дiзнання, досудового i судового слiдства тощо, дозволяє апеляцiйному суду в стислi строки перевiрити кримiнальну справу та виправити порушення кримiнального i кримiнально-процесуального закону, допущенi судами першої iнстанцiї. Кримiнально-процесуальна наука розробляє науково обґрунтованi практичнi рекомендацiї для застосування та вдосконалення законодавства з метою забезпечення необхiдних умов розкриття злочинiв, додержання порядку i строкiв розгляду кримiнальних справ судами. Всебiчної теоретичної розробки, перш за все, потребують тi питання кримiнального процесу, якi недостатньо врегульованi в законодавствi й неповнiстю дослiдженi наукою, що ускладнює практичну дiяльнiсть правоохоронних органiв та судiв. Зокрема, до питань, що потребують теоретичного дослiдження i подальшої правової регламентацiї, належать тi, що пов'язанi з кримiнально-процесуальними строками в апеляцiйному провадженнi, якi, в свою чергу, є умовою реалiзацiї кримiнально-процесуальних дiй учасникiв процесу [4, 144]. Цi проблеми в юридичнiй лiтературi в повному обсязi не дослiджувалися, а висвiтлюються лише щодо окремих iнститутiв кримiнального процесу. З розвитком кримiнально-процесуального законодавства розвивались i вдосконалювалися й правовi норми, що реалiзують процесуальнi строки. Ефективнiсть процесуальної дiяльностi органiв досудового слiдства й суду значною мiрою залежить вiд оперативностi всiх осiб, якi беруть участь у процесi. Нiщо так негативно не впливає на результати кримiнального процесу, як повiльнiсть i рутиннiсть. Цi вкрай негативнi явища рiзко послаблюють його запобiжно-виховний вплив, серйозно порушують права та законнi iнтереси осiб, потерпiлих вiд злочинiв, знижують розкриття останнiх. Так само шкiдлива i поспiшнiсть, що не може не призвести до порушення прав громадян, грубого порушення законностi, що, в свою чергу, породжує справедливi нарiкання й скарги, повторнi розслiдування i судовi розгляди. Забезпечуючи швидкiсть процесу, що є необхiдною передумовою успiшного розкриття кожного злочину, встановленi строки сприяють створенню обстановки невiдворотностi викриття та покарання кожного винного, i, тим самим, здiйснюють запобiжно-виховний вплив як на самого злочинця, так i на нестiйких членiв суспiльства, що його оточують. Про роль строкiв у кримiнальному процесi свiдчить i те, що вони цiлком достатнi для здiйснення суб'єктивних прав i юридичних обов'язкiв учасникiв кримiнального процесу. Строки слугують для досягнення найбiльш високих результатiв за найменших затрат засобiв i часу, оптимальностi судочинства, а також принципу процесуальної економiї [5, 187]. Кримiнально-процесуальнi строки слiд розглядати не як технiчну норму, а як дуже iстотну правову категорiю, змiст якої полягає в забезпеченнi публiчно-правових iнтересiв. Іншими словами, процесуальнi строки покликанi забезпечувати досягнення завдань кримiнального судочинства по кожнiй конкретнiй справi й разом з тим охорону прав i законних iнтересiв учасникiв процесу, в тому числi обвинуваченого i потерпiлого. У КПК застосований неоднаковий пiдхiд до строкiв подання апеляцiї. Зокрема, на обвинувальнi та виправдувальнi вироки апеляцiї подаються протягом 15 дiб з моменту їх проголошення, а засудженим, який перебуває пiд вартою, - з моменту вручення йому копiї вироку; на постанови мiсцевих судiв: у випадках, передбачених статтями 52-2, 165-2, 165-3, 177, 205 КПК, - протягом трьох дiб з дня їх винесення, у випадках, передбачених статтями 106, 236-2, 236-6, 246, - протягом семи дiб з дня їх винесення, у випадку, передбаченому ст. 99-1 КПК, - протягом семи дiб з дня одержання копiї постанови, на окремi ухвали (постанови) - протягом 15 дiб з моменту їх проголошення, а у статтях 352 i 353 КПК не встановлено строк, в який може бути подано апеляцiю на постанову про визнання апеляцiї такою, що не пiдлягає розгляду. Така непослiдовнiсть законодавця призводить до помилок у застосуваннi закону i має бути усунена в новому КПК. справа нiким не може бути витребувана iз суду. Протягом цього строку суд зобов'язаний надати сторонам за їх клопотанням можливiсть ознайомитися з матерiалами справи (ст. 349 КПК). Про надходження апеляцiї суд першої iнстанцiї оповiщає прокурора, iнших зазначених у ст. 348 КПК заiнтересованих осiб, яких стосується апеляцiя. Протягом п'яти дiб, з часу помiщення оголошення на дошцi об'яв суду, зазначенi особи мають право одержати в судi копiю апеляцiї (копiї апеляцiї зобов'язанi додавати до апеляцiї прокурор i захисник) або ознайомитися з нею в судi. Одночасно з врученням копiї або з ознайомленням з апеляцiєю їм роз'ясняється право протягом п'яти дiб з цього часу подати свої заперечення [6, 193]. зазначеного часу (п'яти дiб) з моменту вручення цих документiв подавати свої заперечення на апеляцiю. Заперечення на апеляцiю додаються до справи або передаються безпосередньо до суду апеляцiйної iнстанцiї (ст. 351 КПК). У разi подання апеляцiї з пропуском встановленого у ст. 349 КПК строку i за вiдсутностi клопотання про його вiдновлення постановою головуючого вона визначається такою, що не пiдлягає розгляду. У разi пропуску строку на апеляцiйне оскарження з поважних причин особи, якi мають право на подання апеляцiї, можуть заявити клопотання перед судом, який постановив вирок, винiс ухвалу, постанову про вiдновлення пропущеного строку. Кримiнально-процесуальне законодавство не вказує, якi саме причини пропуску апеляцiйного строку визнаються поважними i можуть бути основою для вiдновлення строку. Проте практика свiдчить, що це може бути тяжка хвороба учасника процесу, який має намiр подати апеляцiйне оскарження, порушення транспортного повiдомлення через стихiйне лихо, самi стихiйнi лиха, несвоєчасне виготовлення протоколу судового засiдання. Цей перелiк не є вичерпним. Можливi й iншi поважнi причини, якi визначає суд. клопотання [7, 134]. судом ухвали чи постанови суддi про вiдмову у вiдновленнi пропущеного строку, вона може бути оскаржена до суду апеляцiйної iнстанцiї, який має право своєю ухвалою вiдновити пропущений строк, визнати апеляцiю такою, що пiдлягає розгляду, i дати розпорядження суду першої iнстанцiї щодо виконання ним вимог ст. 351 КПК (повiдомлення про апеляцiю). Апеляцiя, як правило, подається через суд, який постановив вирок, ухвалу чи постанову. Однак чинне кримiнально-процесуальне законодавство передбачає винятки. Наприклад, при вирiшеннi питань про вiдмову в застосуваннi заходiв безпеки, або при їх скасуваннi на постанову суддi про вiдмову в задоволеннi такої скарги протягом трьох дiб з дня її винесення може бути подано апеляцiю безпосередньо до апеляцiйного суду за мiсцем проживання особи, яка подала скаргу (ст. 52-5 КПК). Аналогiчний порядок i строки подання апеляцiї безпосередньо в апеляцiйний суд встановленi, якщо надiйшла скарга на дiї суддi про вiдмову чи обрання як запобiжного заходу взяття пiд варту пiдозрюваному, обвинуваченому (ст. 165-2 КПК). На постанову суддi про продовження строку тримання особи пiд вартою також протягом трьох дiб з дня її винесення може бути подано апеляцiю до апеляцiйного суду прокурором, пiдозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником (ст. 165-3 КПК). Такий самий порядок подання апеляцiї у випадках, передбачених статтями 177, 205 КПК. Подання апеляцiї у зазначених випадках не зупиняє виконання постанови суддi. При цьому слiд мати на увазi, що до апеляцiї прокурора i захисника необхiдно додавати стiльки її копiй, щоб їх можна було вручити всiм учасникам судового розгляду, iнтересiв яких стосується апеляцiя [8, 195]. Подання апеляцiї на вирок, ухвалу чи постанову суду зупиняє набрання ними законної сили та їх виконання, за винятком деяких випадкiв, передбачених у законi (статтi 165-2, 165-3, 205 КПК). Пiсля повiдомлення прокурора та iнших зацiкавлених осiб про надходження апеляцiї, суд, який постановив вирок чи винiс ухвалу, постанову, протягом семи дiб передає справу разом iз поданою апеляцiєю i запереченнями на неї до апеляцiйного суду i визначає дату розгляду ним справи. Справа призначається до розгляду не пiзнiше трьох мiсяцiв з дня направлення її до апеляцiйного суду. Вона повинна надiйти до апеляцiйного суду не пiзнiше як за один мiсяць до визначеної судом першої iнстанцiї дати розгляду. що утримується пiд вартою, про призначення справи до апеляцiйного розгляду повiдомляється через начальника вiдповiдної установи. Якщо в апеляцiї ставиться питання про погiршення становища засудженого чи виправданого, суд першої iнстанцiї одночасно повинен викликати до суду апеляцiйної iнстанцiї цих осiб, їх законних представникiв, а також захисникiв, якщо участь останнiх у справi згiдно зi ст. 45 КПК є обов'язковою (ст. 354 КПК). Неявка своєчасно повiдомлених учасникiв судового процесу, крiм прокурора, не є перешкодою для розгляду справи апеляцiйним судом. Неповiдомлення заiнтересованих осiб або несвоєчасне їх повiдомлення про дату призначення справи для розгляду в апеляцiйному судi є iстотним порушенням прав учасникiв судового розгляду i пiдставою для скасування рiшення апеляцiйного суду [9, 80]. У разi необхiдностi апеляцiйний суд Автономної Республiки Крим, апеляцiйнi суди областей, мiст Києва i Севастополя, а також вiйськовi апеляцiйнi суди регiонiв i Вiйськово-Морських Сил можуть провести попереднiй розгляд справи, який здiйснюється в судовому засiданнi суддею одноособове з обов'язковою участю прокурора. Рiшення про те, проводити попереднiй розгляд справи чи нi, приймає суддя-доповiдач залежно вiд виявлених обставин в ходi вивчення справи, який визначає день, час i мiсце такого розгляду, про що повiдомляється прокурор. На судовi засiдання можуть бути викликанi й iншi учасники судового розгляду кримiнальної справи: засуджений, обвинувачений, захисник, законний представник потерпiлого, обвинуваченого, засудженого тощо. Неявка в судове засiдання зазначених учасникiв процесу не перешкоджає судовому розгляду. Вважаємо, що у ст. 357 КПК законодавцем невдало використаний термiн «викликанi», оскiльки виклик передбачає обов'язковiсть явки та вiдповiднi заходи примусу в разi неявки, а у випадку, який ми розглядаємо, буде правильним передбачити так, як це зроблено у ст. 240 КПК, згiдно з якою про день попереднього розгляду справи судом першої iнстанцiї учасники процесу (крiм прокурора) повiдомляються. щодо питань, винесених на розгляд, пiсля чого суддя видаляється в нарадчу кiмнату для пiдготовки винесення постанови. При попередньому розглядi справи апеляцiйний суд може прийняти одне з таких рiшень: - про питання, пов'язанi з пiдготовкою справи до апеляцiйного розгляду; - про зупинення провадження в справi; - про повернення справи суду першої iнстанцiї. Вiдповiдно до ст. 359 КПК зупинення апеляцiйного провадження у справi передбачено лише в разi захворювання того пiдсудного, явка якого в суд є обов'язковою, однак у законi не конкретизовано, яке саме захворювання цiєї особи є пiдставою для зупинення провадження у справi, що ускладнює застосування закону. Не визначено також, як має дiяти суд, якщо у справi кiлька засуджених (виправданих), явка яких є обов'язковою, i один iз них захворiв. Вважаємо, що апеляцiйний суд у таких випадках має дiяти за правилами ст. 280 КПК. Законодавцем не регламентованi дiї апеляцiйного суду у випадках зникнення засудженого (виправданого), явку якого визнано обов'язковою. Всi цi питання мають бути вирiшенi в новому КПК [10, 63]. При попередньому розглядi справи апеляцiйний суд може розглянути такi питання, якi пов'язанi з пiдготовкою справи до апеляцiйного розгляду: - про необхiднiсть проведення судового слiдства та його обсяг; - про витребування у необхiдних випадках додаткових доказiв; - про список осiб, якi пiдлягають виклику в судове засiдання; - про доручення суду першої iнстанцiї; - про змiну, скасування або обрання запобiжного заходу; - про виклик у необхiдних випадках перекладача; - про розгляд справи у вiдкритому чи закритому судовому засiданнi; - про день i мiсце розгляду справи; - всi iншi питання, якi стосуються пiдготовчих дiй до розгляду справи. При попередньому розглядi справи за необхiдностi ведеться протокол. Цю необхiднiсть визначає суддя, який проводить судове засiдання (наприклад, у випадку, коли з'явилися засуджений, потерпiлий чи iншi учасники судового розгляду, якi дають пояснення). Законом не вирiшено питання про можливiсть оскарження постанови суддi в касацiйному порядку. Вважаємо, що у випадках, коли постанова суддi стає перепоною в розглядi справи в апеляцiйному порядку i в зв'язку з цим iстотно зачiпає iнтереси учасникiв процесу (наприклад, при вiдмовi в прийняттi апеляцiї до свого розгляду), особам, зазначеним у ст. 384 КПК, має бути надане право оскаржити постанову. Це слiд вирiшити у новому КПК. судове слiдство. У цих випадках викликаються також їхнi захисники, якщо їх участь у справi вiдповiдно до вимог ст. 45 КПК є обов'язковою. Засуджений, який утримується пiд вартою, пiдлягає обов'язковому виклику в апеляцiйний суд також у випадках, якщо про це надiйшло його клопотання [11, 198]. Апеляцiйний суд може визнати необхiдним проведення судового слiдства в повному обсязi чи частково, якщо є пiдстави вважати, що судове слiдство судом першої iнстанцiї було проведено неповнiстю або однобiчно. у постановi вказує, якi саме конкретнi дiї суд першої iнстанцiї повинен виконати (наприклад, допитати певну особу як свiдка, вказати строк виконання доручення, дату, до якої протоколи слiдчих дiй повиннi бути поданi апеляцiйному суду). На виконання цього доручення суд першої iнстанцiї проводить вiдповiдну дiю з додержанням вимог, передбачених главою 26 КПК. Про виконанi дiї складається протокол, що передається до апеляцiйного суду, який дав доручення, i приєднується до справи. Суд апеляцiйної iнстанцiї розглядає справу в призначений судом першої iнстанцiї день. Проте у випадках, якщо при попередньому або апеляцiйному розглядi справи апеляцiйний суд визнав за необхiдне провести судове слiдство, витребувати додатковi докази, викликати в судове засiдання певних осiб, зробити доручення суду першої iнстанцiї, а також у разi особливої складностi справи, вiн може перенести розглядi справи не бiльше нiж на тридцять дiб (ст. 360 КПК). складу суду або комусь iз суддiв, прокурору, а також секретаревi, експерту, перекладачу, якщо вони беруть участь у справi. Далi головуючий роз'яснює учасникам судового розгляду їх права, а також право давати пояснення з приводу поданих апеляцiй та виступати в судових дебатах, а особам, якi подали апеляцiї, - права пiдтримувати апеляцiї або вiдмовитися вiд них. Клопотання учасникiв судового розгляду повиннi стосуватися частини вироку, яка оскаржена в апеляцiйному порядку, i вирiшуються судом за правилами ст. 296 КПК [12, 200]. Пiсля цього головуючий або один iз суддiв доповiдає суть вироку чи постанови, повiдомляє, ким i в якому обсязi вони були оскарженi, викладає основнi доводи апеляцiй i заперечень iнших учасникiв процесу, якщо вони були поданi. Головуючий з'ясовує, чи пiдтримують свої апеляцiї особи, якi їх подали. Неявка учасникiв процесу (крiм прокурора) на засiдання суду апеляцiйної iнстанцiї не є перешкодою для розгляду справи, якщо iнше не передбачено КПК або рiшенням апеляцiйного суду. Якщо суд апеляцiйної iнстанцiї не проводив судового слiдства, головуючий ознайомлює учасникiв судового розгляду з додатковими матерiалами, якщо вони були поданi, матерiалами, що надiйшли з суду першої iнстанцiї на виконання доручень, вислуховує їх пояснення з приводу поданих апеляцiй у порядку, передбаченому ст. 318 КПК, i переходить до судових дебатiв. Судове слiдство в апеляцiйному судi провадиться за правилами глави 26 КПК (проведення судового слiдства судом першої iнстанцiї) лише щодо тiєї частини вироку, законнiсть i обґрунтованiсть якої заперечується в апеляцiї. особи, якi подали апеляцiї. Перед видаленням суду до нарадчої кiмнати для постановлений рiшення щодо законностi й обґрунтованостi вироку суду першої iнстанцiї пiдсудному, якщо вiн брав участь в апеляцiйному розглядi справи, надається останнє слово [13, 215]. Нарада суддiв апеляцiйного суду проводиться з додержанням вимог, передбачених статтями 322 i 325 КПК. Протокол судового засiдання та фiксування технiчними засобами перебiгу судового процесу в апеляцiйному судi ведуться у разi проведення ним судового слiдства (ст. 362 КПК). За результатами розгляду апеляцiї суд апеляцiйної iнстанцiї виносить ухвалу. Прийнята та пiдписана всiма суддями в умовах нарадчої кiмнати ухвала апеляцiйної iнстанцiї оголошується в залi судового засiдання негайно пiсля її постановлення. Проте згiдно з ч. 2 ст. 379 КПК у справах, що вимагають значного часу для складання мотивованої ухвали, суд має право обмежитись складанням i оголошенням лише її резолютивної частини, яку пiдписують всi суддi. Повний текст ухвали повинен бути складений не пiзнiше п'яти дiб з дня оголошення резолютивної частини та оголошений учасникам судового розгляду. Про час оголошення повного тексту ухвали має бути зазначено у ранiше складенiй її резолютивнiй частинi. суд вiдповiдно до вимог ст. 366 КПК має право: 1) винести ухвалу про залишення вироку чи постанови без змiни, а апеляцiї - без задоволення; скасування вироку чи постанови i повернення справи прокурору на додаткове розслiдування або на новий судовий розгляд у суд першої iнстанцiї; скасування вироку чи постанови i закриття справи; про змiну вироку чи постанови; 2) постановити свiй вирок, скасувавши повнiстю чи частково вирок суду першої iнстанцiї; У результатi розгляду апеляцiй на рiшення, зазначенi у ч. 2 ст. 347 КПК (ухвали, постанови про закриття справи або направлення справи на додаткове розслiдування, окремi ухвали (постанови) та iншi постанови мiсцевих судiв) апеляцiйний суд: ухвали чи постанови про закриття справи i повернення її на додаткове розслiдування; скасовування окремої ухвали чи постанови; змiну ухвали чи постанови; 2) постановляє свою ухвалу, скасовуючи повнiстю або частково ухвалу чи постанову суду першої iнстанцiї. оспорювались i стосовно яких вiдповiдно до вимог ч. 1 ст. 299 i ст. 301-1 КПК докази не дослiджувалися, не перевiряються. У той же, час за вимогою ч. 2 ст. 365 КПК, якщо розгляд апеляцiї дає пiдстави для прийняття рiшення на користь осiб, щодо яких апеляцiї не надiйшли, апеляцiйний суд зобов'язаний прийняти таке рiшення. Таким чином, за логiкою законодавця, якщо помилки допущено щодо осiб, стосовно яких апеляцiї не подано, цi помилки мають бути виправленi, а щодо тих, стосовно яких апеляцiї поданi, - помилки виправляються тiльки в межах апеляцiї. Така позицiя є непослiдовною. Вважаємо, що апеляцiйний суд зобов'язаний за наявностi пiдстав прийняти рiшення на користь особи, щодо якої подана апеляцiя i в тому випадку, якщо про це в апеляцiї не йдеться. Ця норма має бути удосконалена в новому КПК. Ухвала апеляцiйної iнстанцiї є остаточною i набирав законної сили пiсля її оголошення. Вона може бути скасована за наявностi до того пiдстав лише в касацiйному провадженнi або в порядку виключного провадження. Апеляцiйний суд надiлений законом надзвичайно широкими повноваженнями. Вiдповiдно до ст. 366 КПК у результатi розгляду апеляцiй на вироки мiсцевих судiв, що не набрали законної сили, i постанов мiсцевих судiв про застосування або незастосування примусових заходiв виховного i медичного характеру (ч. 1 ст. 347 КПК) апеляцiйний суд вправi прийняти такi рiшення: - залишити вирок або постанову без змiни, а апеляцiю - без задоволення; - змiнити вирок або постанову, а апеляцiю задовольнити цiлком або частково; - скасувати вирок, постанову в повному обсязi та закрити справу, а апеляцiю задовольнити; - скасувати судовi рiшення цiлком i закрити справу, а апеляцiю задовольнити частково; - скасувати судовi рiшення i закрити справу стосовно осiб, щодо яких апеляцiї не поданi; - скасувати частково судове рiшення i закрити справу в певнiй частинi, а решту залишити без змiни, змiнити, скасувати з направленням справи на додаткове розслiдування або на новий судовий розгляд у суд першої iнстанцiї або ухвалити свiй вирок (постанову); - скасувати вирок (постанову) у певнiй частинi та справу направити на додаткове розслiдування, на новий судовий розгляд у суд першої iнстанцiї або постановити свiй вирок (постанову), а в рештi залишити без змiни, змiнити; За необхiдностi погiршення становища засудженого, виправданого або особи, стосовно якої ставилося питання про застосування примусових заходiв медичного або виховного характеру, апеляцiйний суд вправi прийняти одне з перерахованих рiшень тiльки у випадку, якщо про це поставлено питання в апеляцiї прокурора або потерпiлого. Скасування або змiна вироку в апеляцiйному провадженнi може мати мiсце тiльки в тих випадках, якщо для цього є обґрунтованi пiдстави, якi прямо вказанi в законi (ст. 367 КПК): - однобiчнiсть або неповнота дiзнання, досудового чи судового слiдства; - невiдповiднiсть висновкiв суду, викладених у вироку (постановi), фактичним обставинам справи; - iстотне порушення кримiнально-процесуального закону; - невiдповiднiсть призначеного покарання тяжкостi злочину та особi засудженого. Апеляцiйний суд не має права скасувати виправдувальний вирок лише з мотивiв iстотного порушення прав пiдсудного. Апеляцiйний суд не має права скасувати постанову про незастосування примусових заходiв виховного або медичного характеру лише з мотивiв iстотного порушення прав особи, щодо якої ставилося питання про застосування цих засобiв. Слiд застерегти, що в разi необхiдностi погiршення становища засудженого, виправданого або осiб, щодо яких порушено питання про застосування примусових заходiв медичного чи виховного характеру, апеляцiйний суд має право прийняти зазначенi рiшення лише згiдно з позицiєю, висловленою в апеляцiї прокурором чи потерпiлим. Пiдстави для скасування або змiни вироку чи постанови - це сукупнiсть достовiрних даних, що вказують на незаконнiсть i (або) необґрунтованiсть вироку чи постанови. До таких пiдстав належать iстотнi порушення матерiального або процесуального закону, допущенi при розслiдуваннi або судовому розглядi справи i постановленнi вироку чи постанови [14, 115]. Пiдстави i для скасування, i для змiни вироку (постанови) однаковi. Однi й тi самi порушення КПК залежно вiд конкретних обставин справи можуть свiдчити про необхiднiсть як скасування, так i змiни вироку (постанови). Винятком є такi iстотнi порушення кримiнально-процесуального закону, за наявностi яких вирок завжди пiдлягає скасуванню (ст. 370 КПК). Кожна пiдстава вимагає перевiрки законностi вироку (що полягає в додержаннi кримiнально-процесуального закону та правильному застосуваннi норм кримiнального закону) та його обґрунтованостi (тобто повної вiдповiдностi висновкiв, що в ньому мiстяться, фактичним обставинам справи). Обґрунтований висновок про те, чи є вирок правильним, можна зробити, лише перевiривши наявнiсть чи вiдсутнiсть усiх вгаданих пiдстав. Тому не можна погодитися з думкою, що фактично iснують двi самостiйнi пiдстави для скасування вироку: його незаконнiсть та необґрунтованiсть. Розглянемо докладнiше випадки скасування чи змiни вироку, якi можливi в апеляцiйному провадженнi, на якi звертає увагу ст. 367 КПК. як правило, полягає у вiдсутностi перевiрки всiх можливих версiй, в обвинувальному чи, навпаки, виправдувальному ухилi пiд час провадження у справi. Неповнота ж характеризує досудове чи судове слiдство у справi, в якiй не були встановленi всi обставини, що пiдлягають доказуванню (статтi 23, 64, 433 КПК). Вiдповiдно до ч. 2 ст. 368 КПК дiзнання, досудове чи судове слiдство в будь-якому разi визнається однобiчним i неповним, якщо: - не були допитанi певнi особи, не були витребуванi дослiдженi документи, речовi та iншi докази для пiдтвердження чи спростування обставин, якi мають iстотне значення для правильного вирiшення справи; - не були дослiдженi обставини, зазначенi в ухвалi суду, який повернув справу на додаткове розслiдування або на новий судовий розгляд, за винятком випадкiв, коли дослiдити їх було неможливо; - необхiднiсть дослiдження тiєї чи iншої обставини випливає з нових даних, встановлених при розглядi справи в апеляцiйному судi; Пiд однобiчнiстю або неповнотою дiзнання, досудового або судового слiдства розумiють як не з'ясування всiх iстотних обставин справи, так i недостатнiсть доказiв, їх поверхове дослiдження [15, 170]. Виходячи з вимог закону та аналiзуючи судову практику, можна визначитися, що дiзнання, досудове i судове слiдство є однобiчними або неповними у випадках, коли: - належним чином не з'ясованi обставини, що характеризують об'єкт i об'єктивну сторону злочину: змiст дiяння, наявнiсть причинного зв'язку мiж дiянням i наслiдками; - всебiчно i повно не дослiдженi обставини, на пiдставi яких встановлюється суб'єктивна сторона злочину: вина, її форми, мотиви здiйснення злочину; - поверхово дослiджено обставини, що впливають на ступiнь i характер вiдповiдальностi, данi, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують чи Обтяжують покарання; - не з'ясована наявнiсть або вiдсутнiсть обставин, що виключають притягнення особи до кримiнальної вiдповiдальностi; - недостатньо глибоко дослiдженi характер i розмiр заподiяної злочином шкоди; - не встановлена роль кожного обвинуваченого у вчиненнi кожного епiзоду злочину; - не виявленi причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, якщо це має iстотне значення для правильного вирiшення справи; - поверхово дослiдженi умови життя i виховання неповнолiтнiх обвинувачених, причини й умови, що сприяли вчиненню ними злочинiв; - висновки про виннiсть або невиннiсть особи обґрунтованi лише показаннями пiдсудного i не вжито заходи для дослiдження iнших доказiв; - не вжитi заходи до перевiрки показань заiнтересованих учасникiв процесу, покладених в основу судових рiшень; - не з'ясованi причини iстотних суперечностей у доказах; - неповно дослiдженi версiї обвинувачення або захисту; - без достатнiх пiдстав вiдхиленi клопотання про перевiрку обставин, що мають значення для справи; - не допитанi всi особи, показання яких мають iстотне значення для справи; - не з'ясованi обставини, що мають значення для порушення кримiнальної справи стосовно осiб, якi причетнi до злочину i встановлення ролi яких може вплинути на ступiнь винуватостi засуджених у справi. слiдство у всiх випадках, коли певнi дiї можна виконати у судовому засiданнi апеляцiйного суду (допитати свiдкiв, потерпiлих, витребувати i дослiдити документи). Пiд невiдповiднiстю висновкiв суду, викладених у вироку (постановi), фактичним обставинам справи слiд розумiти: не пiдтвердження висновкiв суду доказами, що були дослiдженi при провадженнi судового слiдства; якщо суд не взяв до уваги докази, якi могли iстотно вплинути на його висновки; якщо за наявностi суперечливих доказiв, якi мають iстотне значення для висновкiв суду, у вироку (постановi) не зазначено, чому суд взяв до уваги однi докази i вiдкинув iншi; коли висновки суду, викладеш у вироку (постановi), мiстять iстотнi суперечностi (ст. 369 КПК) [16, 160]. Вирок чи постанова iз зазначених пiдстав пiдлягають скасуванню чи змiнi лише тодi, якщо невiдповiднiсть висновкiв суду фактичним обставинам справи могла вплинути на вирiшення питання про винуватiсть засудженого або невинуватiсть виправданого, на правильнiсть застосування кримiнального закону, на визначення покарання або застосування примусових заходiв виховного чи медичного характеру. Висновки суду першої iнстанцiї не вiдповiдають фактичним обставинам справи, якщо судове рiшення ґрунтується на матерiалах розслiдування, не дослiджених у судi або не пiдтверджених даними судового слiдства; на матерiалах, отриманих з порушенням процесуального порядку збирання доказiв; на доказах суперечливих, спростованих або не пiдтверджених iншими доказами, якi немотивоване вiдкинув суд; на доказах, достовiрнiсть яких викликає сумнiв; на визнаннi або запереченнi вини обвинувачуваним у процесi розслiдування, не пiдтверджених iншими доказами. Перевiряючи правильнiсть вироку, апеляцiйний суд може дiйти висновку, що суд першої iнстанцiї дослiдив усi докази, зiбранi при провадженнi дiзнання, досудового i судового слiдства, проте не дав їм оцiнку, або за наявностi суперечливих доказiв суд у вироку (постановi) не проаналiзував їх, не навiв мотивiв, з яких взято до уваги однi докази i вiдкинуто iншi, внаслiдок чого належно не обґрунтував викладенi у вироку висновки. Істотним порушенням вимог кримiнально-процесуального закону є такi порушення, якi перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебiчно розглянути справу i постановити законний, обґрунтований i справедливий вирок чи постанову. Вирок (постанову) в будь-якому разi належить скасувати, якщо: - є пiдстави для закриття справи, але її не було закрито; - порушено право обвинуваченого на захист; - порушено право обвинуваченого користуватися рiдною мовою чи мовою, якою вiн володiє, i допомогою перекладача; - справу розглянуто за вiдсутностi пiдсудного, за винятком випадку, передбаченого ч. 2 ст. 262 КПК; - порушено таємницю наради суддiв; - вирок (постанову) не пiдписано будь-ким iз суддiв; - у справi немає протоколу судового засiдання або перебiг судового процесу у передбачених КПК випадках не фiксувався технiчними засобами; - порушено вимоги статей КПК про обов'язковiсть пред'явлення обвинувачення i матерiалiв розслiдування для ознайомлення; - обвинувальний висновок не затверджений прокурором чи вiн не був вручений обвинуваченому; - порушено вимоги статей КПК, що встановлюють незмiннiсть складу суду, надання пiдсудному права виступити в дебатах i з останнiм словом (ст. 370 КПК). Істотне порушення кримiнально-процесуального закону є пiдставою тiльки для скасування вироку (постанови) з направленням справи прокурору, на додаткове розслiдування або новий судовий розгляд (залежно вiд того, в якiй стадiї воно було допущено) [17, 211]. Істотнi порушення процесуального закону можуть стосуватися прав i законних iнтересiв як пiдозрюваного, обвинуваченого, пiдсудного та їхнiх захисникiв, законних представникiв, так i потерпiлих, цивiльного позивача, цивiльного вiдповiдача та їхнiх представникiв, якщо це перешкодило суду повно i всебiчно розглянути справу i вплинуло на постановлення законного й обґрунтованого вироку (постанови). справи судом або призначення справи для розгляду в судi). Такi порушення не тягнуть за собою скасування вироку (постанови), однак суд апеляцiйної iнстанцiї вправi реагувати на них окремою ухвалою. Порушення, що зумовлюють обов'язкове скасування вироку (постанови), називають безумовними пiдставами, оскiльки суд вищого рiвня завжди у таких випадках зобов'язаний скасувати судове рiшення. Наприклад, безумовною пiдставою для скасування обвинувального вироку (постанови) є наявнiсть пiдстав для закриття справи. Апеляцiйний суд вправi скасувати обвинувальний вирок, постанову i закрити справу в таких випадках: - якщо внаслiдок змiни обстановки вчинене дiяння втратило суспiльну небезпеку або особа припинила бути суспiльно небезпечною (ст. 7 КПК); - у зв'язку з дiйовим каяттям (статтi 7-1, 7-2 КПК); - у зв'язку з примиренням обвинуваченого, пiдсудного з потерпiлим (статтi 7-1, 8 КПК); - у зв'язку зi звiльненням особи вiд кримiнальної вiдповiдальностi з передачею її на поруки (статтi 7-1, 10 КПК); - у зв'язку iз закiнченням строкiв давностi (статтi 7-1, 11-1 КПК). Апеляцiйний суд повинен також скасувати вирок або постанову i закрити справу у разi недоведеностi участi обвинуваченого у вчиненнi злочину, якщо визнає, що висновки суду першої iнстанцiї не пiдтверджуються матерiалами справи, а можливостi досудового i судового слiдства вичерпано (ст. 213 КПК). У законi немає визначення «законний» або «незаконний» склад суду, але в будь-якому разi незаконним визнається склад суду, якщо були пiдстави, якi виключали участь суддi в розглядi справи (статтi 54, 55 КПК); вирок (постанова) пiдписаний суддею, що не брав участi у розглядi справи; порушенi правила про розгляд справи судом у складi трьох суддiв або двох суддiв i трьох народних засiдателiв у випадках, передбачених частинами 2 i З ст. 17 КПК; суддя або суддi, що розглянули справу, обранi в суд, якому ця справа не пiдсудна; у розглядi справи брали участь суддя або народний засiдатель, термiн повноважень яких минув; хоча б один iз суддiв не був обраний Верховною Радою України або призначений Президентом України у встановленому законом порядку; якщо суд у встановленому законом порядку не розглянув клопотання про вiдвiд суддi або народного засiдателя. Істотними порушеннями кримiнально-процесуального закону визнаються порушення, що позбавляють або обмежують право обвинуваченого на захист. До порушень права обвинуваченого на захист належать: - порушення вимог ст. 45 КПК про обов'язкову участь захисника при проведеннi дiзнання, досудового слiдства й у розглядi справи судом; - порушення порядку запрошення i призначення захисника (ст. 47 КПК), зокрема незабезпечення участi захисника, якщо про це клопоче обвинувачений, не обговорення питання про вимушений характер вiдмови обвинуваченого вiд захисника, а також порушення порядку замiни захисника (ст. 46 КПК); - участь у справi захисника за наявностi умов, що виключають участь саме цiєї особи (ст. 61 КПК); - особа засуджена за законом, за яким обвинувачення їй не пред'являлося або було пред'явлено не конкретно, без зазначення мiсця, часу, мотивiв вчинення злочину квалiфiкуючих ознак; - незабезпечення участi захисника у справах стосовно осiб, хоча i визнаних осудними, але таких, що страждають на постiйний або тимчасовий розлад психiчної дiяльностi, iстотнi дефекти мови, зору, слуху, iнший подiбний недуг; - розгляд справи судом апеляцiйної або касацiйної iнстанцiї без участi пiдсудного або його захисника, якщо вони не були сповiщенi про час судового засiдання i це позбавило їх можливостi взяти в ньому участь (статтi 354, 389 КПК). Істотним порушенням кримiнально-процесуального закону є незабезпечення обвинуваченому i захисниковi, що не володiють мовою судочинства, можливостi користуватися в будь-якiй стадiї процесу рiдною мовою або мовою, якою вони володiють. Обвинуваченому, що не володiє мовою судочинства, забезпечується право користуватися послугами перекладача, а особам, що є глухими або нiмими, - послугами особи, що розумiє їхнi знаки [19, 154]. секретаря судового засiдання, а також розголошення думок, висловлених у нарадчiй кiмнатi, законом заборонено (ст. 322 КПК). Вирок (постанова) пiдписується всiма суддями або суддею, якщо справа розглядалася ним одноособово. Порушення цих вимог закону є безумовною пiдставою для скасування вироку (постанови). Крiм порушень, прямо зазначених у ч. 2 ст. 370 КПК як iстотнi, законодавець дає право суду апеляцiйної iнстанцiї визначити iстотнiсть деяких порушень кримiнально-процесуального закону залежно вiд конкретних обставин справи, якi свiдчать про те, що порушення перешкоджали або могли перешкодити суду першої iнстанцiї повно i всебiчно розглянути справу й постановити законний, обґрунтований i справедливий вирок або постанову (ч. 1 ст. 370 КПК). До таких порушень кримiнально-процесуального закону належать, зокрема: - проведення досудового слiдства без порушення кримiнальної справи; - якщо пiсля провадження додаткового розслiдування справи не складено новий обвинувальний висновок; - порушення вимог ст. 112 КПК про пiдслiднiсть: проведення дiзнання замiсть досудового слiдства, проведення провадження за протокольною формою досудової пiдготовки матерiалiв про злочини, не передбаченi ст. 425 КПК; - порушення порядку направлення матерiалiв, зiбраних у процесi досудової пiдготовки, у суд (ст. 426 КПК); - якщо у вироку (постановi) не зазначенi дiяння, вчиненi даною особою. Як передбачено ст. 371 КПК, неправильним застосуванням кримiнального закону, що тягне за собою скасування або змiну вироку (постанови), є: - незастосування судом кримiнального закону, який пiдлягає застосуванню; - застосування кримiнального закону, який не пiдлягає застосуванню; - неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змiсту. Зазначенi форми неправильного застосування кримiнального закону є взаємопов'язаними. Застосування судом закону, який у конкретному випадку не пiдлягає застосуванню, є порушенням принципiв законностi. Неправильне тлумачення кримiнального закону, як правило, є причиною зазначених порушень кримiнального закону. Неправильне застосування кримiнального закону полягає в неправильному застосуваннi норм як Особливої, так i Загальної частини Кримiнального кодексу: неправильна квалiфiкацiя дiяння; порушення правил призначення покарання; неправильне застосування норм, що визначають поняття злочину, строкiв давностi й iнших норм, що може спричинити необґрунтоване засудження або виправдання пiдсудного, призначення покарання, що не вiдповiдає ступеню тяжкостi вчиненого злочину й особi винного, а також iншi негативнi наслiдки. Неправильне застосування кримiнального закону може полягати: - у застосуваннi закону, що втратив силу або ще не набрав законної сили; - у необґрунтованому застосуваннi кримiнального закону, що не має зворотної дiї в часi, i навпаки, в незастосуваннi закону, що має зворотну дiю, тобто поширюється на осiб, що вчинили вiдповiднi дiяння до набрання таким законом сили (ст. 5 КК); - у помилцi при застосуваннi положень закону про форму вини, спiвучастi у вчиненнi злочину; у помилковому визначеннi кола суб'єктiв кримiнальної вiдповiдальностi за певний злочин, стадiй вчинення злочину, обставин, що виключають злочиннiсть дiяння, квалiфiкуючих ознак злочину. Наприклад, вирок було змiнено, оскiльки дiї особи, спрямованi на вчинення умисного злочину, неправильно квалiфiковано як закiнчений злочин у випадку, коли злочин не було доведено до кiнця з причин, що не залежали вiд волi цiєї особи. Неправильне застосування кримiнального закону при призначеннi покарання може полягати: - у недотриманнi правил призначення покарання за сукупнiстю злочинiв або сукупнiстю вирокiв; - у призначеннi покарання, що перевищує санкцiю статтi КК, за якою квалiфiковано дiяння пiдсудного; в призначеннi покарання понад максимальний строк виду покарання, встановлений КК; - у неправильному застосуваннi або незастосуваннi акту амнiстiї; - у помилковому застосуваннi додаткового покарання, не передбаченого санкцiєю статтi, за якою пiдсудний визнаний винним (за винятком позбавлення права обiймати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю). Невiдповiднiсть призначеного покарання тяжкостi злочину та особi засудженого полягає в тому, що призначене судом покарання, яке хоч i не виходить за межi, встановленi статтею кримiнального закону, але за своїм видом чи розмiром є явно несправедливим як через м'якiсть, так i суворiсть (ст. 372 КПК). Згiдно зi ст. 65 КК, що визначає загальнi принципи призначення покарання, суд призначає покарання: - вiдповiдно до положень Загальної частини КК; - враховуючи ступiнь тяжкостi вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом'якшують i обтяжують покарання. Пленум Верховного Суду України в Постановi «Про практику призначення судами кримiнального покарання» вiд 24 жовтня 2003 р. № 7 звернув увагу судiв на те, що особi, яка вчинила злочин, повинно бути призначене покарання, необхiдне i достатнє для її виправлення i для попередження нових злочинiв. Закон вважає покарання явно несправедливим, якщо суд призначив надто м'яке покарання за тяжкий злочин або надмiрно суворе покарання - за незначний злочин, а також у всiх випадках, коли порушений принцип iндивiдуалiзацiї покарання. Апеляцiйний суд вправi змiнити вирок або постанову, якщо цим не погiршується становище засудженого або особи, щодо якої застосовано примусовi заходи виховного або медичного характеру. Вiдповiдно до ст. 373 вирок може бути змiнений у випадках: пом'якшення призначеного покарання, якщо апеляцiйний суд визнає, що покарання за своєю суворiстю не вiдповiдає тяжкостi злочину та особi засудженого; змiни квалiфiкацiї злочину i застосування кримiнального закону про менш тяжкий злочин; зменшення сум, якi пiдлягають стягненню, або збiльшення цих сум, якщо таке збiльшення не впливає на обсяг обвинувачення i квалiфiкацiю злочину; в iнших випадках, коли змiна вироку не погiршує становища засудженого. вiдповiдальнiсть за менш тяжке дiяння; пом'якшення виду примусового заходу виховного чи медичного характеру. Зазначений перелiк пiдстав для змiни вироку (постанови) не є вичерпним. Апеляцiйний суд вправi також виключити окремi епiзоди обвинувачення, якi не пiдтвердженi доказами або не мають складу злочину чи поставленi у вину з порушенням процесуального закону, якщо направлення справи на додаткове розслiдування або на новий судовий розгляд буде визнано недоцiльним; виключити цiлком чи частково конфiскацiю майна або будь-яке iнше додаткове покарання; змiнити рiшення про долю речових доказiв, вiдшкодування матерiальної та моральної шкоди, а також внести iншi змiни за умови, що вони не погiршують становище засудженого або особи, стосовно якої вирiшувалося питання про застосування примусових заходiв виховного або медичного характеру. 4. Порядок перевiрки ухвал i постанов мiсцевих судiв, зазначених у ч. 2 ст. 347 КПК. В апеляцiйному порядку перевiряються законнiсть i обґрунтованiсть ухвал (постанов) мiсцевих судiв про закриття справи або направлення справи на додаткове розслiдування, окремих ухвал (постанов) мiсцевих судiв, а також iнших постанов мiсцевих судiв (ч. 2 ст. 347 КПК). Апеляцiйна перевiрка цих рiшень здiйснюється з додержанням вимог глави 30 КПК, але судове слiдство при їх перевiрцi не проводиться. ухваленi мiсцевими судами вироки, що не набрали законної сили, i на постанови про застосування або незастосування примусових заходiв виховного i медичного характеру, ухваленi мiсцевими судами. - залишити ухвалу (постанову) без змiни, а апеляцiї - без задоволення; - скасувати ухвалу (постанову) i повернути її на новий судовий розгляд у суд першої iнстанцiї; - скасувати ухвалу (постанову) про закриття справи i повернути справу на додаткове розслiдування або на новий судовий розгляд; - змiнити ухвалу (постанову); - скасувати цiлком або частково ухвалу (постанову) i ухвалити свою. Скасовуючи ухвалу (постанову) суду першої iнстанцiї про закриття справи або направлення справи на додаткове розслiдування, апеляцiйний суд не вправi постановити свiй вирок. Апеляцiї на постанови суддi про вiдмову в застосуваннi заходiв безпеки (ст. 52-5 КПК), про взяття особи пiд варту або про вiдмову в цьому (ст. 165-2 КПК), про подовження строку тримання пiд вартою або про вiдмову в цьому (ст. 165-3КПК), про вiдмову в проведеннi обшуку (ст. 177 КПК), про направлення обвинуваченого на стацiонарну судово-медичну або судово-психiатричну експертизу або про вiдмову в цьому (ст. 205 КПК) розглядаються не пiзнiше нiж через три доби пiсля їх надходження в апеляцiйний суд, для чого вiдповiднi матерiали негайно витребуються iз суду, що ухвалив оскаржувану постанову. Пленум Верховного Суду України у Постановi «Про практику застосування судами запобiжного заходу у виглядi взяття пiд варту та продовження строкiв тримання пiд вартою на стадiях дiзнання i досудового слiдства» вiд 25 квiтня 2003 р. № 4 роз'яснив, що на вимогу апеляцiйного суду, який розглядає апеляцiю на постанову про взяття особи пiд варту або про вiдмову в цьому, може також бути надана кримiнальна справа органом чи особою, у провадженнi яких вона перебуває. Про час i мiсце розгляду апеляцiї негайно повiдомляються прокурор, а також через мiсцевий суд, який ухвалив постанову, - пiдозрюваний, обвинувачений, його захисник i законний представник (п. 17). 5. Порядок постановленi» ухвали, вироку, постанови апеляцiйного суду. Закон (ст. 366 КПК) надає право апеляцiйному суду скасувати цiлком або частково вирок (постанову) суду першої iнстанцiї й постановити свiй вирок (постанову). Вирок, який має право постановити апеляцiйний суд, може бути тiльки обвинувальним. Вiдповiдно до ч. 1 ст. 378 КПК апеляцiйний суд скасовує вирок суду першої iнстанцiї i постановляє свiй вирок у випадках: 1) необхiдностi застосування закону про бiльш тяжкий злочин чи збiльшення обсягу обвинувачення, за умови, що засудженому було пред'явлено обвинувачення у вчиненнi злочину в такому обсязi та вiд цього обвинувачення вiн захищався в судi першої iнстанцiї. Наприклад, суд першої iнстанцiї необґрунтовано переквалiфiкував дiї пiдсудного на закон про менш тяжкий злочин або необґрунтовано виключив частину пред'явленого йому обвинувачення, частину формулювання чи певну квалiфiкуючу ознаку. У цьому випадку апеляцiйний суд вправi цiлком або частково вiдновити обвинувачення в межах того, яке пiдтримувалося прокурором або потерпiлим (його представником) у судi першої iнстанцiї i в апеляцiї i вiд якого пiдсудний захищався в судi першої iнстанцiї. Апеляцiйний суд за вчинене призначає покарання, яке б вiдповiдало ступеню тяжкостi вчиненого злочину й особi винного, у тому числi суд вправi обрати i бiльш суворе покарання, нiж було обрано судом першої iнстанцiї; 2) необхiдностi застосування бiльш суворого покарання. У цьому разi апеляцiйний суд скасовує вирок суду першої iнстанцiї в частинi призначеного покарання, однак формулювання обвинувачення i доказову базу, визнану судом першої iнстанцiї, не змiнює i вправi призначити бiльш суворе покарання як за окремими статтями КК, що передбачають вiдповiдальнiсть за злочини, так i за сукупнiстю злочинiв або сукупнiстю вирокiв; 3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої iнстанцiї. У цьому разi апеляцiйний суд має право сформулювати обвинувачення в межах того обвинувачення, яке пред'являлося обвинуваченому на досудовому слiдствi, i з урахуванням позицiї, що її мали прокурор, потерпiлий або його представник у судi першої iнстанцiї, обрати покарання вiдповiдно до вимог ст. 65 КК; 4) неправильного звiльнення засудженого вiд вiдбування покарання. Перелiк випадкiв, коли апеляцiйний суд може скасувати вирок суду першої iнстанцiї й постановити свiй вирок, вичерпний i не пiдлягає поширювальному тлумаченню. Скасування вироку суду першої iнстанцiї i постановлення вироку апеляцiйним судом у зазначених випадках допускається лише за умови, що в апеляцiї прокурора, потерпiлого чи його представника ставилось питання про скасування вироку саме з наведених пiдстав. Апеляцiйний суд, скасовуючи вирок суду першої iнстанцiї в частинi звiльнення вiд покарання, у своєму вироку фактично має повторити визнанi судом першої iнстанцiї формулювання обвинувачення, квалiфiкацiю дiяння i вказати покарання, яке слiд вiдбувати засудженому. Змiст вироку апеляцiйного суду повинен вiдповiдати вимогам, якi пред'являються до вироку суду першої iнстанцiї (статтi 332-335 КІШ). Крiм того, у вироку апеляцiйного суду повиннi бути зазначенi: - змiст вироку суду першої iнстанцiї: данi про засудженого або виправданого, за якого статтею КК особа засуджена або виправдана, покарання, призначене засудженому (якщо останнiй звiльнений вiд покарання, то пiдстава звiльнення), формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, а стосовно виправданого - пред'явленого йому; - суть апеляцiї (особа, що подала апеляцiю, доводи апеляцiї, основнi порушення закону, на якi посилається апелянт); - виклад пояснень осiб, якi брали участь у судовому засiданнi апеляцiйного суду; - мотиви прийнятого рiшення, аналiз доказiв, дослiджених у процесi повного або часткового судового слiдства, якщо воно проводилося апеляцiйним судом, аргументи для пiдтвердження або спростування доводiв апеляцiї, висновки щодо правильностi або неправильностi рiшень, прийнятих судом першої iнстанцiї, i обґрунтування рiшення, прийнятого апеляцiйним судом. Апеляцiйний суд вправi скасувати постанову про застосування примусових заходiв виховного чи медичного характеру i постановити свою постанову в разi: - необхiдностi квалiфiкацiї суспiльне небезпечного дiяння як бiльш тяжкого, якщо таке було зазначено у постановi слiдчого про закриття справи i застосування примусових заходiв виховного характеру або про направлення справи до суду для вирiшення питання про застосування примусових заходiв медичного характеру; - застосування бiльш суворого виду примусових заходiв виховного чи медичного характеру; - скасування необґрунтованої постанови суду про закриття справи щодо неосудного або неповнолiтнього з тих мотивiв, що еони не вчинили суспiльне небезпечне дiяння. Скасування постанови суду першої iнстанцiї та винесення постанови апеляцiйним судом з цих пiдстав допускається, якщо з тих самих пiдстав було подано апеляцiю прокурором чи потерпiлим або його представником. Постанова апеляцiйного суду про застосування примусових заходiв виховного чи медичного характеру повинна вiдповiдати вимогам статей 420, 448 КПК. Крiм того, у постановi апеляцiйного суду зазначаються змiст постанови суду першої iнстанцiї (вказується особа, щодо якої винесена постанова, чи мало мiсце суспiльне небезпечно дiяння i чи вчинено воно особою, щодо якої розглядається справа, якi примусовi заходи виховного або медичного характеру застосованi до цiєї особи); ким подана апеляцiя i її суть: доводи апеляцiї, порушення закону, на якi посилається апелянт; пояснення осiб, що брали участь у судовому засiданнi апеляцiйного суду; мотиви прийнятого рiшення: аналiз доказiв i висновки щодо доводiв апеляцiї i рiшення суду першої iнстанцiї, обґрунтування рiшення апеляцiйного суду. Ухвала, вирок, постанова апеляцiйного суду постановлюються в нарадчiй кiмнатi. Вони складаються одним iз суддiв i пiдписуються всiма суддями, що беруть участь у розглядi справи. Пiсля складання i пiдписання судового рiшення суд повертається в залу судового засiдання й один iз суддiв оголошує його. Якщо складання повного тексту ухвали вимагає значного часу (у великих багатоепiзодних справах, з великою кiлькiстю засуджених), суд вправi скласти й оголосити тiльки її резолютивну частину, яку пiдписують усi суддi. У цьому випадку в резолютивнiй частинi вказується дата i час оголошення повного тексту ухвали. Повний текст ухвали повинен бути складений, пiдписаний i оголошений учасникам судового розгляду не пiзнiше нiж через п'ять дiб iз дня оголошення резолютивної частини. Вирок i постанова апеляцiйного суду складаються в нарадчiй кiмнатi в повному обсязi та пiдписуються всiм складом суду. Форма i змiст вироку має вiдповiдати вимогам статей 332-335, 378 КПК. Вирок проголошується, а постанова оголошується головуючим або одним iз суддiв з дотриманням вимог ст. 341 КПК. Головуючий роз'яснює пiдсудному, його законному представниковi, потерпiлому, цивiльному позивачу, цивiльному вiдповiдачу та їх представникам змiст вироку i порядок його оскарження, а також право подати клопотання про помилування. При оголошеннi постанови апеляцiйного суду про застосування примусових заходiв виховного або медичного характеру головуючий пояснює строки i порядок її оскарження. Вирiшуючи будь-якi питання, пов'язанi з перевiркою законностi й обґрунтованостi вироку мiсцевого суду, всi суддi апеляцiйної iнстанцiї є незалежними i користуються рiвними правами. Тому якщо один iз суддiв не згоден з iншими суддями щодо обраної пiдстави i мотивiв скасування чи змiни вироку в цiлому, або в окремiй частинi, щодо всiх засуджених чи виправданих або Лише щодо одного чи деяких з них, або з iнших пiдстав, вiн має право на окрему думку з цих питань, яку викладає в письмовiй формi в нарадчiй кiмнатi. Окрема думка суддi приєднується до справи i не пiдлягає оголошенню. Складання окремої думки не звiльняє суддю вiд пiдписання рiшення апеляцiйного суду, оскiльки вiдсутнiсть його пiдпису є пiдставою до скасування рiшення. Звертає на себе увагу те, що законодавець, передбачивши можливiсть залишення суддi з окремою думкою i оформлення її у вiдповiдному документi, не вирiшив питання про механiзм реалiзацiї окремої думки, яка так може й залишитися на паперi. Це питання має бути вирiшено в новому КПК. або посадових осiб на встановленi у справi фактичнi порушення закону, причини i умови, що сприяли вчиненню злочину i вимагають вжиття вiдповiдних заходiв. Окремi ухвали чи постанови не стосуються питань винностi пiдсудного (засудженого), квалiфiкацiї злочину та обсягу обвинувачення, але виносяться в нарадчiй кiмнатi одночасно з вироком (постановою) чи ухвалою суду i водночас з ними набувають законної сили i потребують виконання. Якщо при провадженнi досудового слiдства i при розглядi справи в судi по першiй iнстанцiї не були вжитi заходи зi встановлення причин та умов, якi сприяли вчиненню злочину за наявностi для цього пiдстав, апеляцiйнi суди зобов'язанi реагувати на такi недолiки i виносити окремi ухвали (постанови). Окрема ухвала може бути винесена при виявленнi порушень прав обвинуваченого, потерпiлого й решти учасникiв процесу, а також iнших порушень закону, допущених при проведеннi дiзнання, досудового слiдства або при розглядi справи судом першої iнстанцiї. При цьому апеляцiйний суд не вправi встановлювати чи вважати доведеними факти, що були вiдкинутi вироком, постановою, або виносити таку ухвалу, яка, по сутi, ганьбить законнiсть i обґрунтованiсть залишених без змiни вироку або постанови. Суд може окремою ухвалою (постановою) довести до вiдома вiдповiдного пiдприємства, установи або органiзацiї про виявленi громадянином високу свiдомiсть, мужнiсть при виконаннi громадського обов'язку, якi сприяли припиненню чи розкриттю злочину. Окрема ухвала (постанова) суду також виноситься, якщо у засудженого до позбавлення волi є неповнолiтнi дiти, якi залишилися без нагляду i потребують влаштування або встановлення над ними опiки чи пiклування. Не пiзнiше як у мiсячний строк по окремiй ухвалi (постановi) має бути вжито необхiдних заходiв i про результати повiдомлено суд, що винiс таку окрему ухвалу (постанову). 6. Звернення до виконання ухвали, вироку, постанови апеляцiйного суду. Ухвали i постанови апеляцiйної iнстанцiї набирають законної сили негайно пiсля їх оголошення, крiм випадкiв, передбачених КПК (ст. 402). i оголошенням лише резолютивної частини (ч. 2 ст. 379 КПК), повний текст ухвали разом iз кримiнальною справою повинен направлятись для виконання не пiзнiше п'яти дiб з дня оголошення її резолютивної частини. Касацiйнi скарги i подання на вироки i постанови апеляцiйного суду, постановленi ним в апеляцiйному порядку, можуть бути поданi протягом одного мiсяця з моменту проголошення вироку або оголошення постанови, що оскаржуються, а засудженим, який перебуває пiд вартою, у той самий строк iз моменту вручення йому копiї вироку, постанови (ст. 386 КПК). Подання касацiйних скарг або подання на цi судовi рiшення припиняє їх вступ у законну силу, i вони пiдлягають перевiрцi в касацiйному порядку. Якщо вирок, постанова апеляцiйного суду, постановленi ним в апеляцiйному порядку, не були оскарженi в суд касацiйної iнстанцiї, справа направляється в суд першої iнстанцiї не пiзнiше трьох дiб пiсля набрання законної сили вироком, постановою для їх виконання. Суд першої iнстанцiї, одержавши справу з апеляцiйного суду, зобов'язаний звернути до виконання вирок, ухвалу, постанову, постановленi у першiй iнстанцiї, i рiшення апеляцiйного суду. Тiльки пiсля того, як вiд органiв i осiб, на якi покладено виконання судових рiшень, надходить iнформацiя про їх виконання, справу за письмовою вказiвкою голови суду або суддi може бути здано в архiв. Апеляцiйний суд сам виконує своє рiшення в разi потреби звiльнення засудженого з-пiд варти. Це може мати мiсце, якщо: - в апеляцiйному порядку вирок (постанова) скасований i справа закрита вiдносно особи, що перебуває пiд партою; - скасований вирок (постанова) i справу направлено на додаткове розслiдування або на новий судовий розгляд, а запобiжний захiд у виглядi тривання: пiд вартою замiнений iншим. Якщо засуджений, що утримується пiд вартою, але пiдлягає звiльненню, перебуває в залi судового засiдання апеляцiйного суду, вiн звiльняється з-пiд варти пiсля оголошення рiшення в залi судового засiдання. Якщо рiшення про звiльнення засудженого прийнято за його вiдсутностi, копiя рiшення апеляцiйного суду направляється протягом доби адмiнiстрацiї мiсця попереднього ув'язнення для виконання. Адмiнiстрацiя мiсця попереднього ув'язнення зобов'язана протягом доби з дня одержання копiї рiшення повiдомити суду першої iнстанцiї про звiльнення ув'язненого з-пiд варти. Висновки Аналiз сучасної судової системи показує, що вона не задовольняє усi вимоги щодо забезпечення права оскаржувати судовi рiшення в апеляцiйному чи касацiйному порядку. судом вищого рiвня як такого не iснувало. У касацiйнiй та наглядовiй iнстанцiях вiдбувався перегляд судових рiшень тiльки з огляду на дотримання закону; якщо ж була допущена помилка у встановленнi обставин справи, то справа поверталася на новий судовий розгляд. докази i встановлювати новi обставини. Однак поряд з цим за ними збереглися функцiї суду першої iнстанцiї у деяких категорiях справ, насамперед кримiнальних. Органiзацiя судоустрою, яка пiсля «малої судової реформи» мало змiнилася, не дала можливостi передбачити право на апеляцiйний перегляд справ, вирiшених апеляцiйними судами у першiй iнстанцiї. Це той випадок, коли органiзацiя судових ланок не вiдповiдає засадам судочинства i стає перешкодою для реалiзацiї прав щодо судового захисту. Виправлення такої ситуацiї пов`язувалося iз втiленням однiєї з наступних пропозицiй. Перша полягала у тому, щоб вирiшення усiх справ у першiй iнстанцiї вiднести до компетенцiї мiсцевих судiв. Ця iдея була успiшно реалiзована у системi господарських судiв у ходi «малої судової реформи»: усi справи, якi ранiше вирiшував Вищий арбiтражний суд України у першiй iнстанцiї, були переданi мiсцевим господарським судам. Новостворенi апеляцiйнi господарськi суди передбаченi виключно як суди апеляцiйної iнстанцiї. Принцип «судова ланка = судовiй iнстанцiї» у системi господарських судiв зберiгся згiдно iз Законом «Про судоустрiй України» 2002 року. Пiд час «малої судової реформи» учасники процесу одержали право оскаржити судове рiшення до Верховного Суду України у касацiйному порядку. Ранiше це можна було зробити тiльки щодо рiшень загальних судiв обласного рiвня, ухвалених у першiй iнстанцiї, а в усiх iнших випадках - через вищих посадових осiб судової влади чи прокуратури (останнi мали право опротестувати судовi рiшення в порядку нагляду). Право на безпосереднє звернення зi скаргою до Верховного Суду призвело до надмiрного напливу скарг, у зв`язку з чим проходження справ у Верховному Судi вiдбувається дуже повiльно. Вирiшення цiєї проблеми пов`язувалося зi створенням Вищого цивiльного та Вищого кримiнального судiв, якi б здiйснювали повноваження суду касацiйної iнстанцiї. Однак вiдповiдно до Закону “Про судоустрiй України” має бути утворений один Касацiйний суд України через вiдмову вiд спецiалiзацiї загальних судiв, який би виконував функцiї касацiйної iнстанцiї щодо судових рiшень, ухвалених загальними судами. Перелiк посилань 1. Кримiнальний процес України: Пiдручник / Ю. М. Грошевий. – К.: Форум, 2004. – С. 150. 3. Кримiнальний процес України: Пiдручник / Ю. П. Алехiн. – К.: Кондор, 2005. – С. 133. 4. Кримiнальний процес України: Пiдручник / В. П. Шибiко. – К.: Атiка, 2006. – С. 144. 7. Кримiнальний процес України: Пiдручник / Л. М. Лобойко. – К.: Знання, 2005. – С. 134. 8. Кримiнальний процес України: Пiдручник / М. М. Михеєнко. – К.: Професiонал, 2005. – С. 195. 9. Кримiнальний процес України: Пiдручник / В. Т. Нор. – К.: Форум, 2006. – С. 80. 10. Кримiнальний процес України: Пiдручник / В. П. Шибiко. – К.: Атiка, 2006. – С. 63. 11. Кримiнальний процес України: Пiдручник / А. Б. Муравин. – К.: Юрiнком Інтер, 2006. – С. 198. 12. Кримiнальний процес України: Пiдручник / В. М. Тертишник. – К.: Знання, 2006. - С. 200. 13. Кримiнальний процес України: Пiдручник / Є. Г. Коваленко. – К.: Кондор, 2004. – С. 215. 14. Кримiнальний процес України: Пiдручник / В. Т. Маляренко. – К.: Знання, 2004. - С. 115. 16. Кримiнальний процес України: Пiдручник / В. П. Шибiко. – К.: Атiка, 2006. – С. 160. 19. Кримiнальний процес України: Пiдручник / Л. Д. Удалова. – К.: Кондор. 2006. – С. 154. 2. Кримiнальний кодекс України № 2341-ІІІ вiд 05 квiтня 2001 року // http://nau.com.ua. 3. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами запобiжного заходу у виглядi взяття пiд варту та продовження строкiв тримання пiд вартою на стадiях дiзнання i досудового слiдства» вiд 25 квiтня 2003 року № 4 // http://nau.com.ua. 4. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримiнального покарання» вiд 24 жовтня 2003 року № 7 // http://nau.com.ua. 5. Науково-практичний коментар Кримiнального кодексу України вiд 05 квiтня 2001 року / За реакцiєю М.І. Мельника та М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с. 6. Кримiнально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За реакцiєю В. Т. Маляренка та Ю. П. Аленiна. – Х.: Одiсей, 2003. – 1120 с. 7. Кримiнальний процес України: Пiдручник / Є. Г. Коваленко. – К.: Кондор, 2004. – 347 с. 8. Кримiнальний процес України: Пiдручник / В. Т. Маляренко. – К.: Знання, 2004. - 368 с. 9. Кримiнальний процес України: Пiдручник / Ю. М. Грошевий. – К.: Форум, 2004. – 380 с. 10. Кримiнальний процес України: Пiдручник / В. Г. Гончаренко. – К.: Форум, 2004. – 415 с. 11. Кримiнальний процес України: Пiдручник / Ю. П. Алехiн. – К.: Кондор, 2005. – 349 с. 12. Кримiнальний процес України: Пiдручник / В. М. Хотенець. – К.: Знання, 2005. – 361 с. 13. Кримiнальний процес України: Пiдручник / Л. М. Лобойко. – К.: Знання, 2005. – 372 с. 17. Кримiнальний процес України: Пiдручник / А. Б. Муравин. – К.: Юрiнком Інтер, 2006. – 444 с. 18. Кримiнальний процес України: Пiдручник / В. М. Тертишник. – К.: Знання, 2006. - 457 с. 19. Кримiнальний процес України: Пiдручник / Л. Д. Удалова. – К.: Кондор. 2006. – 460 с.