Англо-саксонська правова система

Англо-саксонська правова система ПЛАН РОЗДІЛ 1 Історiя виникнення англо-саксонської системи права. РОЗДІЛ 2 Поняття, сутнiсть англо-саксонської системи права, її основнi елементи i особливостi. 2. 1Характеристика основних рис i особливостей англо-саксонської системи права. 2. 2 Характеристика правової системи Великобританiї як основоположницi й представницi англо-саксонської системи права. РОЗДІЛ 3 Порiвняльний аналiз англо-саксонської системи права на сучасному етапi. ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ЗМІСТ В C ТУП Поняття сутi i ролi права в життi потребує широкого пiдходу до правових явищ у всьому їх рiзноманiттi i взаємодiї мiж собою, а також облiку функцiональних властивостей правових явищ по вiдношенню до людини, держави i суспiльства. Разом з багато численними означеннями поняття права, що вiдображають його головнi риси, в науковому проведеннi було обґрунтовано поняття «правова система». ними для досягнення своїх цiлей. Правова система вiдбиває закономiрностi розвитку суспiльства, його iсторичнi нацiонально-культурнi особливостi. Кожна держава має свою правову систему, яка має як загальнi риси з правовими системами iнших держав, так i вiдмiнностi вiд них, тобто специфiчнi особливостi. Виникнення, iсторiя розвитку правової системи держав свiдчить про те, що на утримання i розвиток правової системи впливає духовна культура: релiгiя, фiлософiя, мораль, художня культура, наука. Також на правову систему великий вплив справляє полiтика i полiтична культура. Сучасна правова карта свiту розкриває рiзноманiтнiсть правових систем i в той же час свiдчить про прагнення держав до зближення, єдностi у законодавствi, право застосовної дiяльностi у сферi ринкових вiдносин, охорони навколишнього середовища, та в регулюваннi iнших сфер суспiльного i державного життя. Розширенню взаємодiї правових систем сприяє Органiзацiя Об’єднаних Нацiй, яка налiчує на теперiшнiй час бiльш як 180 держав-членiв. Цей процес стимулюють також законодавчi акти суверенних держав, якi закрiплюють прiоритет дiй мiжнародних актiв, що вiдносяться до прав людини, до мирного урегулювання конфлiктiв мiж державами. iснують в її межах (правова система в вузькому розумiннi). Але поряд з особливостями, вiдмiнностями, в цих правових системах можна помiтити i загальнi риси, елементи, подiбностi, якi дозволяють їх групувати у «правовiй сiм’ї» ( правовi системи у широкому розумiннi), якi об’єднують декiлька близьких у правовому вiдношеннi країн.[ 1; 54 ] Існує декiлька критерiїв об’єднання, класифiкацiї правових систем рiзноманiтних держав: 1. Загальнiсть iсторичної долi iсторичних коренiв. Інакше кажучи, системи пов’язанi мiж собою iсторично, мають загальнi державно-правовi коренi ( походять з однiєї древньої держави, заснованi на одних i тих самих правових початках, принципах, нормах). 2. Спiльнiсть джерел, форм закрiплення i вираження норм права. Мається на увазi зовнiшня форма права, те, де i як фiксуються його норми ( в законах, договорах, судових рiшеннях, звичаях), їх роль, значення, спiввiдношення. 3. Структура, єднiсть, схожiсть. Правовi системи країн, якi входять в одну правову сiм’ю, повиннi мати схожiсть структурної побудови нормативно-правового матерiалу. Як правило, це знаходить вираження на мiкро рiвнi - на рiвнi побудови норми права, її елементiв, а також на макрорiвнi – на рiвнi побудови великих блокiв нормативного матерiалу (галузей, субгалузей, iнститутiв). 4. Спiльнiсть принципiв регулювання суспiльних iнтересiв. В одних країнах – це iдеї свободи суб’єктiв, їх формальної рiвностi, об’єктивностi правосуддя та iн. , в iнших – теологiчнi, релiгiйнi початки (наприклад, мусульманськi країни), в третiх – соцiалiстичнi, нацiоналiстичнi iдеї i т. iн. 5. Єднiсть термiнологiї, юридичних категорiй i понять, а також технiки викладення i систематизацiї норм права. Близькi у правовому вiдношеннi країни загалом використовують рiвнозначнi або схожi за своїм значенням термiни, що пояснюється єднiстю їх походження. По тiй же причинi законодавцi країн, якi входять в одну правову систему, при розробцi правових текстiв застосовують однаковi юридичнi конструкцiї, способи побудови нормативного матерiалу, його упорядкування, систематизацiї. Заслуговує пiдхiд захiдних компаративiстiв, якi заперечують типологiю правових систем тiльки за ознакою їх класової сутностi. При класифiкацiї вони використовують рiзноманiтнi фактори, починаючи з етичних, расових, географiчних, релiгiйних, i закiнчуючи юридичною технiкою i стилем права. Звiдси i рiзноманiття класифiкацiй. Так, формацiйна класифiкацiя мас з точки зору юридичної науки той недолiк, що вона «розкладає по полицям» усi суспiльнi явища в цiлому, тому не враховувала специфiчних особливостей права. Теорiя права зацiкавлена в такiй класифкацiї, яка б враховувала характер i сутнiсть права, як специфiчного суспiльного явища, i виходила б iз особливостей права. Найбiльш ближче до потреб права, видiлення правових систем, яке здiйснюється наукою порiвнюючого права. Краще за все така класифiкацiя проведена вiдомим компартивiстом Р. Давидом. Вiн видiлив слiдуючi правовi системи (або як вiн висловлювався, «правовi см’ї»): Романо-германську (країни континентальної Європи, Латинської Америки, деякi країни Африки, Турцiя), Соцалiстичну ( В’єтнам, КНДР, Куба). В якостi класифiкацiйних прикладiв були використанi перш за все джерела права i методи роботи юристiв (законодавцiв i суддiв), далi принципи права iйого структура. Природньо, така класифiкацiя адаптована переважно для права, створена для права, тому вона може бути використана для пошуку праворозумiння. [4;67] Таким чином, iснує декiлька точок зору на класифiкацiю правових систем сучасностi недалекого минулого. РОЗДІЛ 1 Історiя виникнення англосаксонської системи права й основнi етапи її розвитку права. Історично, пiд впливом рiзних факторiв, що зложилася державнiсть припускала й формування свого права, що було б властиве їй вiдповiдно до звичаїв, нормами моралi, що зложилися на данiй територiї. Пiдходи до органiзацiї права виявилися рiзними для кожної країни, однак по закiнченнi багатьох рокiв на сучасному етапi розвитку права ми можемо класифiкувати цi системи. Розмаїтiсть правових систем багато в чому залежить вiд особливостей способу правоосвiти. У юридичнiй науцi така класифiкацiя проводиться по iсторично-територiальнiй ознацi, а якщо бути точнiше, то по нацiональному. Проблема класифiкацiї на певнi групи, або як вказується у деяких авторiв – родини правових систем, є однiєю з основних проблем порiвняльного правознавства, що уже давно привертає увагу компаративiстiв усього свiту. У пошуках класифiкацiї використовувалися всiлякi фактори, а не тiльки вище перерахованi. До таких можуть ставитися : етичний, расовий, географiчний, релiгiйний, а також розподiл по правовiй технiцi й стилю права. Учасники 1 Мiжнародної конференцiї порiвняльного права 1900 року розрiзняли французькi, англо-американськi, нiмецькi, слов’янськi й мусульманську правовi родини, в 1919 роцi кiлькiсть правових родин скоротилася до трьох: · Романо-нiмецька система права; · Англосаксонська система права; · Мусульманська система права. Робiт, присвячених властиво вченню про правовi системи дуже мало. При всьому рiзноманiттi й численностi наявних позицiй i точок зору можна умовно видiлити два основних напрямки класифiкацiї правових систем сучасностi, кожне з яких має у свою чергу кiлька рiзновидiв, що володiють певними особливостями. Перший напрямок найбiльше яскраво представлений у концепцiї правових родин французького компаративiста Рене Давида, друге – у концепцiї «правового стилю» захiднонiмецького юриста К. Цвайгерта. Саме Рене Давид видiлив iдею тригонометрiї – видiлення трьох правових родин ( романо-нiмецької, англосаксонської, соцiалiстичної) i до якої примикає весь iнший юридичний свiт, що охоплює чотири п’ятих планети. Класифiкацiя Рене Давида користується великою популярнiстю й саме її в основному використовують для вивчення такого правового iнституту, як сукупнiсть правових систем.[ 11;48 ] К. Цвайгерт розрiзняє вiсiм правових кiл, таких, як, наприклад, нiмецький, англо-американський i так далi. Вiн використовує як критерiї класифiкацiї п’ять рiзних факторiв. Концепцiя класифiкацiї правових систем Рене Давида не тiльки простiше й по числу самих систем i по кiлькостi факторiв, їх визначальних, але вона й найбiльше точно й повно вiдображає поставленi перед класифiкацiєю питання. Тому саме вона найбiльше часто вживана. У реальному життi правовi системи розрiзняються бiльшим рiзноманiттям, специфiкою, унiкальнiстю. Разом з тим при всьому рiзноманiттi характеристик, факторiв i шляхiв розвитку нацiональних систем iстотно те, що вiдправнi моменти їхнього розвитку пов’язанi з характером i рiвнем диференцiацiї права й соцiального регулювання в данiй країнi в цiлому, а ще бiльше - з домiнуючим положенням (вiдповiдно до особливостей соцiально-полiтичної обстановки, полiтичного режиму) того або iншого елемента правової системи. Вивчення рiзних систем права має велике значення для юридичної науки. По-перше, при вивченнi iсторiї формування певної системи права, можна аналiзуючи фактори, що їх визначили, виявити якусь закономiрнiсть розвитку даної системи права. По-друге, вивчаючи систему права, властивiй певнiй групi держав, визначається основа їхньої правової бази й шляхи її подальшого розвитку. По-третє, вивчення цього питання необхiдно в мiждержавному спiлкуваннi, розходженнi в пiдходi до формування правової бази, у пiдходi до форми, методам, принципам закрiплення конкретних iнститутiв права можуть заподiяти багато незручностей державам на мiжнародному рiвнi. Тому дослiдження рiзних систем права дасть можливiсть на науковiй основi визначити позицiї один одного й знайти компромiсний варiант.[8;106] Хотiлося б так само пiдкреслити, що видiлення трьох основних систем права обумовлено крiм усього iншого нацiональним фактором, i навiть релiгiйним, котрий визначив i характер систем права й сутнiсть i мети й всi iншi характеристики системи права. Не можна не згадати про те, що системи права не стоять на мiсцi. З кожним роком вони розвиваються, оптимiзуються. Часто переходять в iншу якiсну форму. З набраним у ходi сторiч досвiдом держави намагаються створити найбiльш ефективну форму органiзацiї системи права, однак аж нiяк не забуваючи свої нацiональнi, iсторичнi традицiї. Для того, щоб впливати на процес розвитку права необхiдно вивчати його. При чому не можна обмежуватися тiльки власним внутрiшньодержавним законодавством, потрiбно враховувати досвiд i практику iнших країн, що як належать до тої ж системи права, так i iнших. i багато хто iншi. При вивченнi систем права складається ряд знань, що формує науково-юридичну основу для дослiдження права рiзних народiв. системи права держави, а також дає можливiсть оцiнювати право з конкретних характеристик певної системи права. Багато категорiй i поняття, виробленi в ходi дослiджень систем права використовуються як визначальнi позицiї при розглядi iнших аспектiв вивченого права. Отже, позначивши предмет, метод i мету вивчення перейдемо до конкретної теми роботи, а саме до однiєї iз систем права – англосаксонської. Наша правова система не вiдноситься до англосаксонської. Однак як уже було вiдзначено вище вивчення її достатньо важливий елемент у юридичнiй освiтi. Крiм того, її вивчення дуже цiкаве, тому що вона дуже вiдрiзняється вiд нашої системи й має цiлий ряд особливостей. Своїми корiннями англосаксонське право йде далеко в минуле. Історичною датою в становленнi цiєї системи права був 1066 рiк, коли нормандцi завоювали Англiю. Пiсля цього основна роль у здiйсненнi правосуддя була покладена на королiвськi суди, що перебували в Лондонi. Приватнi особи, як правило не могли звертатися безпосередньо в королiвський суд. Вони повиннi були просити в короля, а практично у канцлера, видачi наказу, що дозволяє перенести розгляд суперечки в королiвський суд. Спочатку такi накази видавалися у виняткових випадках. Один раз сформульоване судове рiшення надалi ставало обов’язковим i для всiх iнших суддiв. До кiнця XIII-XIV ст. зростає роль i значення статутного права. У зв’язку iз цим правотворча роль суддiв деяким чином стримується принципом, вiдповiдно до якого змiни в правi не повиннi вiдбуватися без згоди короля й парламенту. Однак одночасно встановлюється право судiв iнтерпретувати статути. В XIV-XV ст. у зв’язку з бiльшими соцiальними змiнами у феодальному суспiльствi Англiї ( розвиток товарно-грошових вiдносин, рiст мiст, занепад натурального господарства) виникла необхiднiсть вийти за твердi рамки закритої системи вже сформованих прецедентiв. Цю роль взяв на себе королiвський канцлер, вирiшуючи в порядку певної процедури суперечки, по яких їхнi учасники зверталися до короля.[5;143] До 1873 року в Англiї на цьому ґрунтi iснував дуалiзм судочинства: крiм судiв, що застосовують норми загального права, iснував суд лорда-канцлера. Потiм цi системи злилися. У другiй половинi XIX столiття були усунутi формальнi розходження мiж судами загального права й канцлерських судiв справедливостi. Виникнення й iсторiя розвитку правової системи держави свiдчить про те, що на утримання й динамiку правової системи спливає вся духовна культура суспiльства: релiгiя, фiлософiя, мораль, художня лiтература, наука. На правову систему великий вплив роблять полiтика, полiтична культура. До закономiрностей, показникам розвитку правових систем у древнi й середнi столiття, у сучасний перiод ставляться ускладнення, активiзацiя процесу взаємодiї цивiлiзацiйних факторiв. Крiм цього закономiрностi обумовленi розвитком економiчного фактору, удосконалюванням продуктивних чинностей i виробничих вiдносин, розвитком ринкового господарства. Англо саксонське загальне право розвивалося за принципом « право там, де є захист», тому не дивлячись на всi спроби кодифiкацiї, англiйське загальне право, доповнене й удосконалене положеннями «права справедливостi», в основному є прецидентним правом, створеним судами.[12;95] В Англiї – прародительцi загального права – назрiла потреба змiцнення централiзованої влади зустрiлася з iншим елементом правової системи – розвитий судовою практикою. Саме тому, що королiвськi вестмiнiстерськi суди, в чиннiсть особливостей соцiально-полiтичного розвитку Англiї того часу виявилися найбiльш потужним елементом державної системи, що вiдпрацьовуються ними й рiшення, що закрiплюються в протоколах, стали прецедентами – зразками для рiшення аналогiчних юридичних справ у майбутньому й тим самим придбали значення матерiалiв, з яких в основному й сформувалася правова система Англiї й потiм i деяких iнших країн. англо саксонського права. Ця родина включає в цей час правовi системи всiх, за деяким виключенням, англомовних країн. Загальне право значною мiрою вплинуло на становлення й розвиток правових систем країн, якi полiтично зв’язанi були з Англiєю. Загальне право Англiї зробило вирiшальний вплив на розвиток правової системи США, що у цей час багато в чому вiдрiзняється вiд правової системи сучасної Англiї, але входить разом з нею в родину англосаксонської системи права. Крiм цього, загальне право дуже вплинуло на формування сучасних правових систем Індiї, Пакистану, ряду країн Африки. до англосаксонської системи права. У цей час у групу країн англосаксонської системи права входять Англiя, Пiвнiчна Ірландiя, Канада, Австралiя, нова Зеландiя й багато хто iншi. На географiчне розташування країн, що належать до англосаксонської системи права зробило вплив насамперед Англiї – прародительки цiєї правової родини. Ця правова система в основному властива колишнiм колонiям Англiї.[10;231] Історiя виникнення й розвитку англосаксонської системи права визначила її сутнiсть i особливостi. У процесi iсторичного формування цiєї правової системи зложилася особлива правова родина пiд впливом рiзних факторiв, iсторичних подiй, традицiй, звичаїв тої мiсцевостi, де англосаксонська система права одержала своє широке поширення. Пiд впливом конкретних iсторичних подiй, були визначенi й основнi етапи й напрямки розвитку англосаксонської системи права, а також шляхи її поширення. 1. Спочатку iснуюче звичаєве право( чiткою границею кiнця цього перiоду можна умовно назвати 1066 рiк). 2. Широке поширення прецедентного права (пов’язане з норманським завоюванням 1066 року й дiяльнiстю королiвських судiв). 3. Розвиток статутного права ( починаючи з кiнця тринадцятого сторiччя, коли стала розвиватися законодавча дiяльнiсть короля, а потiм парламенту). 4. Формування «права справедливостi» ( у перiод з XIVпо XV столiття, але утворення якого вплинуло на розвиток товарно-грошових вiдносин, формування «третього стану»). 5. Перiод систематизацiї законодавчої й нормативної бази. Органiзацiя бiльше ефективної судової системи ( починаючи з XIX столiття). Отже на основi вищевикладеного можна проаналiзувати iсторичний розвиток англосаксонської системи права, простежити якi iсторичнi фактори робили на неї свiй вплив. Іншими словами, ми спробували вивчити англосаксонську систему права використовуючи iсторичний i хронологiчний методи.[13;58] основнi елементи й особливостi Пiзнання сутностi й ролi права в життi суспiльства вимагає широкого пiдходу до правових явищ у всьому їхньому рiзноманiттi й взаємодiї мiж собою, а також обмiну функцiональних властивостей правових явищ стосовно людини, держави, суспiльства. Разом iз численними визначеннями поняття права, що вiдображають i розкривають його сутнiснi риси, у науковому правознавствi було обґрунтовано й затвердилося поняття «правова система». У юридичнiй науцi треба розрiзняти два рiзних поняття правової системи – вузьке i широке. Якщо пiд вузьким поняттям правової системи розумiється нацiональне право, то пiд правовою системою в широкому змiстi бiльш-менш широка сукупнiсть нацiональних правових систем, яких поєднує спiльнiсть походження джерел права, основних правових понять, методiв, способiв розвитку. Для визначення поняття, сутностi елементiв англосаксонської правової системи визначимо цi всi категорiї властивим всiм правовим системам. Тобто з’ясуємо. Що характерно для всiх правових систем. Правова система – це поняття охоплює широке коло правових явищ, включаючинормативнi, органiзацiйнi, соцiально-культурнi аспекти, сторони правового феномена. В окремих авторiв утримуються рiзнi погляди на елементи правової системи, але в основних положеннях цi правовi системи характеризуються трьома групами правових явищ: · По-перше, це юридичнi норми, принципи й iнститути ( нормативна сторона); · По-друге, сукупнiсть правових установ (органiзацiйна сторона); · По-третє, сукупнiсть правових поглядiв, подань, iдей, властивих даному суспiльству, правова культура. Саме по цих елементах ми й повиннi оцiнювати, характеризувати кожну систему права, у тому числi й англосаксонську. група, названа автором «структура», включає принципи правової системи i правовi установи; друга – «сутнiсть» поєднує норми i зразки поводження людей усерединi правової системи, рiшення, «живий закон», норми, якi приймаються; третя група – «правова культура» включає вiдносини людей до права й правової системи, iдеали й очiкування в правовiй сферi життя суспiльства. Правова культура, на думку Фрiдмен, це та частина загальної культури суспiльства, що має вiдношення до правової системи. Отже, визначивши схему, по якiй необхiдно розглядати i характеризувати будь-яку систему права перейдемо до безпосереднього аналiзу англосаксонської системи права.[8;69] Якщо взяти перший критерiй, по якому оцiнюється система права, тобто нормативну сторону, то коротко говорячи англосаксонська система права складається з норм звичаєвого права й статутного права й прецеденту. При чому саме останнiй довгий час займав саме значне мiсце. Та й зараз майже не уступає нормам статутного права. Визначивши нормативну базу законодавства англосаксонської системи права, необхiдно вiдзначити не тiльки своєрiднiсть самих джерел права, тобто прецеденту, звичаю, але й необхiдно пiдкреслити своєрiднiсть цих джерел, точнiше сказати їхню внутрiшню структуру й способи побудови. Навiть якщо це норми статутного права, їхня структура, форма викладу однаково визначається правилами прецедентного права. По першому ж критерiї оцiнки англосаксонської системи права можна сказати, що крiм своєрiдностi джерел, як по їхнiх видах, так i по формах викладу норм у них, iснує така особливiсть, як галузевий розподiл норм системи права, що практично не iснує, границi цього галузевого розподiлу дуже розмитi. Подiбна система нацiонального законодавства країн англосаксонської системи права наклала певний вiдбиток i на органiзацiйну сторону системи права (другий критерiй оцiнки системи права) або iншими словами на сукупнiсть правив ох установ. Здавна основним законодавчим органом, як це не дивно для представникiв iнших правових систем був судовий орган. Це пояснюється тим, що основним джерелом, як було вiдзначено вище на певному етапi розвитку англосаксонської системи права був прецедент, що створювався в процесi судового розгляду конкретних життєвих ситуацiй. Рiшення, що приймав суддя по розглянутiй справi ставало прецедентом, тобто подiбнi справи повиннi були вирiшуватися виходячи з положень цiєї норми. Крiм цього можна вiдзначити й своєрiднiсть дiяльностi законодавчих органiв країн англосаксонської системи права, що так само визначається пiд впливом iнститутiв прецеденту й звичаю. Взяти хоча б у приклад законодавчий орган Великобританiї – парламент. Особливий порядок прийняття законiв перебуває пiд сильним впливом давно сталих звичаїв. Нарештi, залишилася остання група ознак, по яких оцiнюється система права. Це сукупнiсть правових поглядiв, подань, iдей, властивих даному суспiльству, правова культура. І знову ж скажемо, що на групу цих ознак зробило вплив право прецеденту. Виходячи iз цього правовi погляди, властивому суспiльству англосаксонської системи права формувалися пiд впливом особливого процесу нормо творчостi. Тому що норми утворяться не законодавчим шляхом, а шляхом ухвалення конкретного рiшення по конкретнiй справi однiєю людиною. Отже правова культура суспiльства заснована не на повазi до закону, хоча це те ж є присутнiм але не в такiй мiрi, як повага до людської справедливостi, на якiй засноване рiшення справи. Всi цi мiркування були побудованi на прiоритетi впливу права прецеденту, однак необхiдно уточнити, що всi елементи правової системи, всi групи правових явищ тiсно взаємозалежнi й не можна ставити в основу приречення один єдиний фактор. Тiльки взаємовплив всiх правових iнститутiв i явищ наклало вiдбиток на систему права в усiх її проявах.[6;109] Англосаксонська система права, на думку юриста Е. Глассона, засновано насамперед i переважно на звичаях i варварському правi. практицi, на «правi суддiв», а точнiше, на прецедентах – судових рiшеннях, юридичну суть, логiчно-юридичнi принципи яких суди зобов’язанi застосовувати при розглядi аналогiчних життєвих проблем; пiдвищене значення додане процедурно-процесуальним правилам; правова система виражена не в абстрактно формульованих нормах – узагальненнях високого рiвня, не в структурно-складному, логiчно замкнутому побудовi. Вона носить характер «вiдкритої» системи методiв рiшення юридично значимих проблем. Вiдповiдно до цього правовi системи даної групи мають вигляд нормативно-судових i в масовiй правосвiдомостi сприймаються в якостi таких, де в багатьох випадках на перше мiсце виступає « суб’єктивне право», що захищається судом. В англосаксонському правi зложилася формула «судовий захист передує праву», що i дотепер визначає риси право розумiння, властивi цiй системi права. РОЗДІЛ 2. 1 Характеристика основних рис i особливостей В англосаксонському правi немає розподiлу на публiчне i приватне право, немає розподiлу на цивiльне, адмiнiстративне право соцiального забезпечення. Вiдсутнiсть рiзко вираженого розподiлу на галузi обумовлено переважно двома факторами. По-перше, всi суди мають загальну юрисдикцiю, тобто можуть розбирати рiзнi категорiї справ: привселюдно правовi i приватноправовi, цивiльнi, торговельнi, карнi. Роздiлена юрисдикцiя веде до розмежування галузей права, а унiфiкована юрисдикцiя дiє, очевидно у зворотному напрямку. По-друге, оскiльки в країнах англосаксонської системи, у тому числi в Англiї немає галузевих кодексiв європейського типу, англiйському юристовi право представляється однорiдним. Укажемо ще на деякi риси прецедентного права, насамперед iснує правило, вiдповiдно до якого суд, розглядаючи справу, з’ясовує, чи не була аналогiчна справа розглянута ранiше, i у випадку позитивної вiдповiдi керується вже наявним рiшенням. Інакше кажучи, один раз винесене рiшення є обов’язковою нормою для всiх наступних розглядiв аналогiчних справ. Це загальне правило має право в деталiзацiї, оскiльки ступiнь обов’язковостi прецедентiв залежить вiд мiсця в судовiй iєрархiї суду, що розглядає дану справу, i суду, чиє рiшення може стати при цьому прецедентом. При нинiшнiй органiзацiї судової системи ситуацiя виглядає в такий спосiб. Розглянемо це на прикладi Великобританiї, тому що саме вона є фундаторкою англосаксонської системи права. Рiшення вищої iнстанцiї – палата лордiв – обов’язковi для всiх iнших судiв. Апеляцiйний суд, що складається iз двох вiддiлень ( цивiльного й карного), зобов’язаний дотримувати прецедентiв палати лордiв i свої власнi, а його рiшення обов’язковi для всiх вищестоящих судiв. Високий суд ( всього його вiддiлення) зв’язаний прецедентами обох вищих iнстанцiй, його рiшення обов’язковi для всiх вищестоящих iнстанцiй, а також не будучи строго обов’язковi, впливають на розгляд справ у вiддiленнях Високого суду. Окружнi й магiстратськi суди зобов’язанi додержуватися прецедентiв всiх вищих iнстанцiй, а їхнi власнi рiшення прецедентiв не створюють. Не вважаються прецедентами й рiшення Суду корони, створеного в 1971 роцi для розгляду особливо тяжких карних злочинiв. подiбними чи нi, вiд чого залежить i застосування тої або iншої прецедентної норми. Суддя може знайти аналогiю обставин тодi. Коли на перший погляд вони не збiгаються. По-друге, вiн навпроти взагалi може не знайти нiякої подiбностi обставин. У цьому випадку, якщо питання не регламентоване нормами статутного права, суддя сам створює правову норму, стає якби законодавцем. Розглядаючи саму систему англосаксонського права ми знаходимо розподiл на загальне право i право справедливостi. Структура цiєї системи права була визначена iсторiєю, право цiєї системи складалося в рамках судової процедури.[2;67] Джерелом права англосаксонської родини є судова практика, Суди не тiльки застосовують, але й створюють правовi норми. Однак останнiм часом все бiльше значення стало мати й статутне право, тобто право, що втримується в нормативно-правових актах, видаваних законодавчим органом. вимог судової практика. Що диктують певну структуру, характер викладу норм. Звiдси випливає й казуїстичний стиль законодавчої технiки. Рiст числа законiв загострив проблему систематизацiї нормо творчостi. Вона вирiшується шляхом консолiдацiї – з’єднання всiх законодавчих положень по тому самому питанню в єдиний акт. РОЗДІЛ 2. 2 Характеристика правової системи Великобританiї як Основними джерелами англiйського права є судовi прецеденти, тобто рiшення вищих судiв, що мають обов’язкову чиннiсть для них самих i вищестоящих судiв, статути – законодавчi акти британського парламенту й , нарештi, видаваними виконавчими органами акти так званого делегованого законодавства. У свою чергу в системi судових прецедентiв розрiзняють норми загального права, що вiдiграє основну роль або доповнює законодавство у всiляких галузях правового регулювання, i норми, так званого права справедливостi, що злилося iз загальним правом у результатi судової реформи 1873-1875 рокiв, однак i понинi загальне право в iстотнiй мiрi продовжує регулювати iнститути довiрчої власностi, вiдшкодування збитку, заподiяного порушенням зобов’язань, i iншi iнститути цивiльного права. У ходi багатовiкового розвитку англiйського прецеденту права зложилися численнi, часто досить суперечливi, але в цiлому досить ефективнi правила, що регламентують чиннiсть i обов’язковiсть судових рiшень, способи їхнього тлумачення, застосування й т. п. Важливу роль у розвитку системи загального права зiграли судовi звiти, якi почали збиратися з кiнця XIII столiття в «Щорiчниках», а потiм з 16 столiття були змiненi серiями приватних звiтiв, укладачами яких нерiдко ставали найвизначнiшi англiйськi юристи. З 1870 року видаються «Судовi звiти», де в напiвофiцiйному порядку публiкуються рiшення вищих судiв, на якi звичайно посилаються як на прецеденти в наступних судових постановах. Англiйське законодавство ж виступало як додаткове джерело права, за своїм значенням уступаючого судовим прецедентам. Однак буржуазна революцiя XVII столiття внесло свiй внесок у законодавчу базу Англiї, хоча й не дозволила протирiч мiж статутним i прецидентним правом. Все таки серед законодавчих актiв того часу можна назвати Хабеас корпус акт 1679 року й Бiль про права 1689 року, у яких сформульованi окремi принциповi положення, що ставляться до державного права, i до дiяльностi суду, проголошенi права обвинувачуваного в карному процесi й iн, Потiм у наступну епоху значний розвиток одержало також правове регулювання нових видiв дiяльностi компанiй, банкiв i т. п. Лише починаючи з 30-х рокiвXIX столiття англiйське законодавство пiддалося послiдовним перетворенням у багатьох його найважливiших галузях. Протягом декiлькох десятилiть були виданi законодавчi акти, що консолiдують правовi норми по найбiльш значних iнститутах цивiльного й карного права, хоча, як уже було вiдзначено чiткого розмежування по галузях так i не iснує. При виданнi такого роду консолiдованих актiв не ставилося завдання кодифiкацiї цiлих галузей права: вони вбирали в себе в упорядкованому видi, стосовно лише до окремих правових iнститутiв, норми, колись розсипанi в численних ранiше виданих законодавчих актах, а нерiдко також найбiльш важливi положення, сформульованi в нормах прецедентного права. У такий спосiб згодом була консолiдована велика кiлькiсть актiв, наприклад, закони про сiмейнi вiдносини 1857 року, про партнерство 1809 року. Про продаж товарiв 1893 року й iншi.[3;32] У результатi законодавство стало в багатьох вiдносинах бiльше важливим джерелом права, нiж норми, сформульованi в прецедентах, тим бiльше за допомогою змiн у законодавствi право при необхiдностi може бути пiддане набагато бiльше рiшучим i швидким перетворенням, чим шляхом змiн у прецедентному правi. Однак зростання ролi законодавства аж нiяк не означає, що судовий прецедент втратив своє значення в якостi важливого й повноцiнного джерела англiйського права. Насамперед зберiгається вiдоме число iнститутiв, безпосередньо регульованих нормами загального права справедливостi (наприклад, деякi види договорiв, питання вiдповiдальностi за порушення зобов’язань i iншi цивiльнi правопорушення). А головне, у чиннiсть iсторично сформованих i незмiнних особливостей англiйської правової системи всi знову прийнятi законодавчi акти неминуче обростають величезною кiлькiстю судових прецедентiв, без яких вони попросту не можуть функцiонувати, оскiльки тi витлумачують, уточнюють i розвивають лаконiчнi законодавчi формулювання. правил судочинства. Вищою формою делегованого законодавства вважається «наказ у Радi», видаваний урядом вiд iменi королеви й Таємної ради. Багато актiв делегованого законодавства видаються мiнiстерствами й iншими виконавчими органами за уповноваженням парламенту. За останнi роки англiйське законодавство здобуває усе бiльше систематизований характер. У результатi здiйснення ряду досить послiдовних реформ великими консолiдованими актами нинi регулюються переважна бiльшiсть правових iнститутiв, хоча дотепер жодна галузь англiйського права не кодифiкована повнiстю. В областi, умовно називаною сферою цивiльного й торговельного права (в англiйському правi) у вiдмiнностi вiд багатьох iнших країн, вiдсутнiй розподiл на цi галузi, багато iнститутiв нинi регулюються в законодавчому порядку окремими актами, прийнятими в XIX-XX столiттях. сучасному етапi Знаменно, що економiчне, соцiально-полiтичне джерело нацiональних правових систем англо-американської групи в принципi той же. Що в країнах континентальної Європи: це необхiднiсть посилення цонтрально-полiтичної влади, державно правове об’єднання країни. У цей час англiйське право, як одне iз права, що представляють англосаксонську систему, знайшло як би потрiйну структуру: загальне право – основне джерело, право справедливостi. Що доповнює й коректує це основне джерело й статутне право – писане право парламентського походження. Зрозумiло, це трохи спрощене схематизоване зображення. У той час, як юристи континентальної Європи розглядають право як сукупнiсть встановлених правил, для тих. Хто належить до англосаксонської системи права – це в основному те, до чого прийде судовий розгляд. На континентi юристи насамперед цiкавляться тим, як регламентована дана ситуацiя; в англосаксонськiй системi права увага зосереджується на тiм, у якому порядку вона повинна бути розглянута, щоб прийти до правильного судового рiшення. У францiї, Нiмеччинi, Італiї й iнших країнах романо-нiмецької правової родини правосуддя завжди здiйснювалося суддями, що мають унiверситетський диплом юриста. В Англiї ж, наприклад, навiть суддi у вищих судах до XIX столiття необов’язково повиннi були мати юридичне унiверситетське утворення: вони опановували професiю, працюючи тривалий час адвокатами. Однак i понинi головне в очах англiйця, щоб справи розвивались в судi добросовiсними людьми; дотримання основних принципiв судочинства, що становлять частину загальної етики, на їхню думку, досить для того, щоб «добре судити». в передбаченнi серiї випадкiв, якi зможуть вiдбутися в майбутньому; вiн займається тим, що вимагає правосуддя саме в цьому випадку: його роль судова суперечка. З облiком правила прецеденту такий пiдхiд робить норми загального права бiльше гнучкими й менш абстрактними, чим норми права романонiмецьких систем, але одночасно робить право бiльш казуїстичним i менш певним. У дослiджуванiй системi права завдяки загальному праву й правилу прецеденту розрiзнення права закону носить трохи iнший i одночасно бiльш яскраво виражений характер. Чим розрiзнення права i закону не континентнi. Галузi права в державах англосаксонської родини вираженi не настiльки чiтко, як у континентальних правових системах, i проблемам їхньої класифiкацiї придiлялося набагато менше уваги.[14;190] У країнах англосаксонської системи права, у тому числi у Великобританiї, у вiдмiнностi вiд романонiмецьких правових систем. Органи виконавчої влади були споконвiчно позбавленi повноважень приймати нормативнi акти «на виконання закону». Для того. Щоб видати подiбний акт. Орган виконавчої влади повинен бути надiлений вiдповiдними повноваженнямиstatutorypowers. Якi делегує йому парламент. Тому нормо творчiсть виконавчого органу йменується делегованим. Звiдси можна зробити висновок, що в систему джерел права країн англосаксонської системи нормативнi акти виконавчого органу можуть входити лише на основi особливих повноважень. Делегованих йому парламентом. У дослiджуванiй правовiй родин немає понять юридична особа, батькiвська влада, непереборна чиннiсть, пiдробка та iншi. Однак у ньому є такi поняття. Як довiрча власнiсть, зустрiчне посвiдчення, якi не зустрiчаються в романонiмецькiй правовiй системi. В англосаксонськiй системi права немає розподiлу норм на iмперативнi i диспозитивнi, сама норма менш загальна й абстрактна. Чим норма, наприклад, французького, iталiйського права. Розвиток карного права, що взяло свiй початок вiд англiйського феодального права утворилося особливим шляхом нiж у бiльшостi країн Європи. Там карне право пiддалося серйозним змiнам пiд впливом буржуазних революцiй i було наведено у вiдповiднiсть iз суспiльними вiдносинами буржуазного суспiльства. Звичайно згодом було видано багато карних законiв, однак дотепер iснують ряд злочинiв, ознаки яких можуть визначатися нормами загального права. А покарання встановлюватися парламентськими або iншими актами. Джерела карно-процесуального законодавства в англосаксонськiй системi права, у вiдмiнностi вiд iнших правових систем мiстять одночасно й питання судоустрою. ВИСНОВКИ Пiдбиваючи пiдсумок всьому вищесказаному, можна сказати. Що ми спробували зрозумiти що ж так система права взагалi. Визначити сутнiсть англосаксонської системи права, виявити її основнi риси й особливостi, простежили iсторiю виникнення й етапи розвитку англосаксонської системи права, виявили її закономiрностi. Виходячи iз цього, можна зробити кiлька висновкiв: По-перше, основним фактором, що визначив формування англосаксонської системи права з’явився прецедент. Особливий вплив зробило й звичаєве право. Саме цi моменти направили розвиток англосаксонської системи по певному шляху, по якому вона продовжує розвиватися, незважаючи на зростаючу роль статутного права, консолiдацiю законодавства. По-друге, англосаксонська система права, вiдрiзняється особливою побудовою своєї системи, має особливу структуру, що складалася протягом багатьох столiть. до англосаксонської системи права. Система загального (англо-американського) права включає право Англiї та iнших країн, якi взяли англiйське право за взiрець. В англо американськiй правовiй см’ї слiд розрiзняти групу англiйського права i пов’язаного з ним за своїм походженням права США. В групу англйського права входять поряд з Англiєю Пiвнiчна Iрландiя, Канада, Австралiя, Нова Зеландiя, а також колишнi колонiї Британської iмперiї. Як вiдомо, Англiя була найбiльшою колонiальною державою, тому англiйське «загальне право» одержало роэповсюдження в багатьох країнах свiту. Другу групу утворює право США, яке маючи своїм джерелом англiйське «загальне право», в наш час є майже самостiйне. І яке вiдрзняється вiд класичної системи загального права, перш за все федеративною будовою загальним змiстом. Так у США дiє федеративна правова система система окремих штатiв, мiж якими часто виникають суперечки по питанням правового регулювання ситуацiя невiдома в Англiї. Крiм того, вiдмiнностi правової системи США проявляються у нормах права i структурi права. Але в цiлому - це загальна система права. [15;78] Загальне право було створене суддями, як вирiшували конкретнiконфлiктнi ситуацiї. В системi загального права, сама норма права менш абстрактна, нiж в романогерманськiйй системi. Тут норма права направлена не стiльки на створення загального правила поведiнки, скiльки на визначену ситуацiю, в меншiй степенi, на майбутнє, на вiдносно передбачувану ситуацю. Загальне право це така правова система, де головним джерелом є судовий прецендент. З латинi «прецедент», можна перевести, як «попереднiй». Зараз прецендентом називають рiшення суду по конкретнiй справi, причому обгрунтування даного рiшення стає правилом, обов’язковим для всх судiв тої чи ншої бiльш низької iнстанцiї при розглядi аналогiчних справ. Система загального права ставить судовий прецедент на один рiвень iз законом, вона майже незнає кодексiв (функцiонують окремi закони, якi прийнятi для конкретних цiлей), але придає велике значення судовiй практицi. полтичної влади, державнополiтичне об’єднання країни. Фундаментом для становлення загального права стали мiсцевi звичаї i узагальнення практики мiсцевих судiв. Так, i в тепершнiй час в загальнiм правi зберiглося багато елементiв (iнститути, термiни) права, якi склалися ще в перiод його формування. Використання древнiх форм, особливої «юридичної мови», вмiння знаходити судовий прецедент, виключає можливiсть роботи в судових установах, осiб без спецiальної юридичної пiдготовки. на територiях США, Канади i. т. д. Тут застарiлi форми загального права замненi, i хоча iснують посилання на англiйське загальне право, але судовi системи цих країн засновуються тльки на своїх прецендентах. В загальному чи англосаксонському правi пiдвищенне значення надано процедурноправовим правилам, i правова система, не виражена в абстрактно сформульованих правилах, в стуктурно складному, в логiчно замкнутiй побудовi, носить харктер вдкритої системи методiв вирiшення юридично значимих проблем. Структура права в англоамериканськiй правовiй см’ї (подiлення на галузi i iнститути права), сама концепцiя права, система джерел права, юридична мова, зовсiм iншi нiж в романогерманськй правовiй сiм’ї. В англiйському правi вдсутнiй розподiл права на публiчне i приватне, тут його змiнює розподiл права на «загальне право» i «право справедливостi». Галузi англiйського права вираженi не так чiтко як в континентальних правових системах, та й проблемам їх класифiкацiї придiлялось менше уваги. Вiдсутнiсть рiзко вираженого права в галузях обумовлено переважно двома факторами. По-перше, всi суди мають загальну юрисдикцiю, тобто можуть розглядати рiзiн категорiї справ: публчнi, приватноправовi, цивiльнi, торговi, кримнальнi тд. Розподiленна юрисдикцiя веде до розмежування галузей права, а унiфiкована - дiє, що очевидно, у зворотньому напрямку. По-друге, англйське право розвивалося поступово, шляхом судової практики законоданчих реформ з окремих питань. В Англiї немає кодексiв європейського типу, тому англiйському юристу право представляється однорiдним. Загальна доктрина не знає дискусiй про структурнi дiї права. Вона загалом вiддає перевагу результату, нiж теоретичному обгрунтуванню. Зростання числа законiв загострило проблему систематизацiї. Загальна правова система традицiйний представник правових систем, якi визначаються як «некодефiкованi». Тут до цих пiр мова йде лише про систематизацiю шляхом консолiдацiї - процесу об’єднання законодавчих положень по одному питанню в єдиний акт. Зростання писанного права в сучасний перiод, проходить не тiльки за допомогою статутiв, але в значнiй мiрi, шляхом пiдзаконної нормотворчостi. Крiм того, деяку роль у правовому житii систем загального права вдiграють традицiї, доктрина i розум. Цi допомiжнi джерела права знаходять застосування при заповненнi пропускiв у дiючому правi. Можна сказати, що саме загальне право характеризується як вираження розуму. Отже, в процесi розповсюдження у свтi перш за все завдяки колонiальнiй полiтицi Англiї загальне право стало однiєю з найбiльших правових систем свiту. В результатi, сьогоднi майже третя частина людства проживас в значнiй мiрi за нормами англiйського права.[7;89] 1. Алексеев С. С. Теория права. – М., 1995. 4. Колодiй А. М., Копейчиков В. В. Загальна теорiя держави ы права. – К.; Юрiнком, 1997. 5. Копейчиков В. В. Загальна теорiя держави ы права – К., 2000. 6. Костецький М. В. Проблеми державотворення в Українi// Вiсник Львiвського ун-ту, сер. Юридична, 1994.; 9. Петрова Л. Думки щодо пiдручника проф.. С. С. Алексеева // Право України. – 1995. - №5. 11. Рене Давид. Основные правовые системы современности. – М., 1988. 12. Свiтова класична думка про державу i право: Навч. посiбник/ Є. Ф. Безродний, Г. К. Ковальчук, О. С. Масний. – К.: Юрiнком Інтер, 1999. 13. Скакун О. Ф. Теорiя держави та права. – Харкiв, 2000. 14. М. В. Цвiк, В. Д. Гончаренко, Л. Л. Рогачова та iн. – Харкiв: Право, 2002. 15. Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історiя вчень про державу i право. – К.: Юрiнком Інтер, 1998.