Амнiстiя, правовi наслiдки судимостi, помилування
Змiст
Вступ 3
2. Правовi наслiдки судимостi 10
3. Помилування 17
Висновок 19
Використана лiтература 20
Вступ
Звичайно, жодне суспiльство не може функцiонувати без чiтко регламентованих правил спiввiдношення норм «людина—держава», тобто законiв, порушення яких веде до хаосу i анархiї. Тому i покарання за недотримання встановлених правил у рiзнi часи i в рiзних народiв було, є i буде нарiжним каменем життєдiяльностi країни, її соцiально-економiчного i полiтичного устрою. І чим цивiлiзованiша держава, тим ширший дiапазон форм i методiв її впливу на людину, яка перейшла межу дозволеного, — причому впливу, що дає можливiсть порушниковi з найменшими втратами для спiввiтчизникiв перевиховатись, повернутися до суспiльно корисної працi.
Протягом останнiх рокiв у нашiй країнi 35-36 вiдсоткiв осiб, якi притягувались до кримiнальної вiдповiдальностi, були позбавленi волi. Звичайно, бiльшiсть iз них скоїли тяжкi проступки: вбивства, згвалтування, крадiжки в особливо великих розмiрах тощо. І їх перебування за гратами не викликає заперечень. Але ж нерiдко траплялося, коли за крадiжку велосипеда, лантуха зерна, паливного насоса суди давали строк вiд 1 до 3 рокiв.
Тiльки на сьогоднi в мiсцях позбавлення волi перебуває 183 тисячi осiб, бiльше половини яких — молодь. Причому, наприклад, у дитячi колонiї потрапляє чимало пiдлiткiв iз неповних родин. Кожен третiй — з вiдхиленнями у психiчному розвитку. Деякi не вмiють навiть читати i писати, бо все свiдоме й несвiдоме життя своє провели в бродяжництвi, жебракуваннi, без опiки дорослих, без шансу випростатися i звестися на ноги. Отож чи варто за малозначущий проступок засилати таких порушникiв закону за грати? Це питання має не тiльки моральний, а й матерiальний аспект. Адже збитки вiд злочинiв, про якi йдеться, становлять приблизно 50 гривень, а на утримання того, хто їх скоїв, витрачається в рiк 1-2 тисячi, якi важким тягарем лягають насамперед на плечi платникiв податкiв.
В новому кримiнальному законодавствi, розробленому науковцями, цей досвiд враховано, але значного поширення вiн ще не набув.
На пiдставi закону України про амнiстiю або акта про помилування засуджений може бути повнiстю або частково звiльнений вiд основного i додаткового покарання, а також засудженому може бути замiнено покарання або невiдбуту його частину бiльш м’яким покаранням.
Амнiстiя i помилування — це складовi частини мiжгалузевого правового iнституту вибачення державою осiб, якi вчинили злочиннi дiяння з повним або частковим анулюванням правових наслiдкiв вчиненого злочину, яке здiйснюється у судовому або позасудовому порядку.
Окрiм амнiстiї та помилування iснують iншi форми звiльнення вiд покарання. Існуванням даного iнституту слiд завдячувати принципам гуманiзму й економiї кримiнально-правової репресiї.
Амнiстiя оголошується законом України стосовно певної категорiї осiб.
Законом про амнiстiю особи, якi вчинили злочин, можуть бути повнiстю або частково звiльненi вiд кримiнальної вiдповiдальностi чи вiд покарання.
Законом про амнiстiю може бути передбачено замiну засудженому покарання або його невiдбутої частини бiльш м’яким покаранням.
Амнiстiя — це вид звiльнення вiд покарання та його вiдбування, який на пiдставi закону про амнiстiю застосовується стосовно iндивiдуально невизначеної певної категорiї осiб i полягає у їх повному (повна амнiстiя) або частковому (часткова амнiстiя) звiльненнi вiд кримiнальної вiдповiдальностi чи вiд покарання або в замiнi покарання або його невiдбутої частини бiльш м’яким покаранням.
Пiдставою звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi є повна та умовна амнiстiя. У цих випадках кримiнальну справу щодо особи, в дiяннi якої вбачається склад конкретного злочину, не може бути порушено, а порушенi справи, що перебувають у провадженнi органiв дiзнання, попереднього слiдства та справи, що переданi до судiв, але не розглянутi ними, пiдлягають закриттю. Якщо необхiднiсть застосування закону про амнiстiю з’ясовується в стадiї судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кiнця i постановляє обвинувальний вирок iз звiльненням засудженого вiд покарання.
Звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi на пiдставi закону про амнiстiю не допускається, якщо обвинувачений чи пiдсудний проти цього заперечує. У такому разi провадження у справi продовжується в звичайному порядку. Суд постановляє обвинувальний чи виправдувальний вирок, а особа, яка обвинувачується органами досудового розслiдування у вчиненнi злочину, дiстає можливiсть домогтися свого публiчного виправдання у судовому порядку. Не є перешкодою для застосування закону про амнiстiю те, що особа, даючи згоду на закриття кримiнальної справи за цiєю нереабiлiтуючою пiдставою, водночас не визнає себе винною в iнкримiнованому їй злочинi.
звiльнення конкретної особи вiд кримiнальної вiдповiдальностi або покарання, про замiну покарання або невiдбутої його частини бiльш м’яким покаранням.
Амнiстiя оголошується законом України стосовно певних категорiй осiб, як правило не частiше одного разу протягом календарного року
амнiстiї може бути поширена на дiяння, вчиненi до певної дати пiсля оголошення амнiстiї, за умови обов’язкового виконання до цiєї дати вимог, передбачених у законi про амнiстiю (умовна амнiстiя). Якщо має мiсце сукупнiсть злочинiв, дiя акта амнiстiї поширюється на тi злочини, якi зазначенi у ньому. Застосування амнiстiї до триваючих i продовжуваних злочинiв, вчинення яких може бути розпочате до набрання чинностi закону про амнiстiю, залежить вiд того, чи визнано той чи iнший злочин закiнченим. Закон про амнiстiю не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закiнченi, припиненi або перерванi пiсля прийняття вiдповiдного закону.
Дiя закону про амнiстiю обмежена незначними часовими рамками i спрямована на звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi чи вiд покарання або на замiну покарання чи його невiдбутої частини бiльш м’яким покаранням тiльки певної категорiї осiб, визначених у цьому законi.
Законом України “Про застосування амнiстiї” визначено коло осiб, щодо яких не допускається застосування амнiстiї. Конкретним законом про амнiстiю можуть бути визначенi й iншi категорiї осiб, на яких амнiстiя не поширюється.
У законi про амнiстiю визначаються критерiї її застосування. Як правило, при цьому не враховується поведiнка засудженого в перiод вiдбування покарання (за винятком злiсного порушення режиму), i пiд амнiстiю можуть потрапляти особи, якi не стали на шлях виправлення.
Особи, на яких поширюється амнiстiя, можуть бути звiльненi вiд вiдбування як основного, так i додаткового покарання. Проте амнiстiя не звiльняє вiд обов’язку вiдшкодувати заподiяну злочином шкоду, покладеного на особу вироком чи рiшенням суду.
Питання про погашення чи зняття судимостi щодо осiб, до яких застосовано амнiстiю, вирiшується вiдповiдно до положень ст. 88-91, виходячи iз виду i термiну фактично вiдбутого винним покарання.
Згiдно Закону України „Про амнiстiю” вiд 5. 07. 01 р. Амнiстiя є повне або часткове звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi i покарання певної категорiї осiб, винних у вчиненнi злочинiв.
Амнiстiя оголошується законом про амнiстiю, який приймається
а) повне звiльнення зазначених у ньому осiб вiд кримiнальної
вiдповiдальностi чи вiд вiдбування покарання (повна амнiстiя);
б) часткове звiльнення зазначених у ньому осiб вiд вiдбування
Закон про амнiстiю не може передбачати замiну одного
покарання iншим чи зняття судимостi щодо осiб, якi звiльняються вiд вiдбування покарання.
Не допускається застосування амнiстiї:
а) до особливо небезпечних рецидивiстiв, визнаних такими
б) до осiб, яким смертну кару в порядку помилування замiнено
на позбавлення волi, i до осiб, яких засуджено до довiчного позбавлення волi;
в) до осiб, що мають двi i бiльше судимостi за вчинення
тяжких злочинiв;
г) до осiб, яких засуджено за особливо небезпечнi злочини
проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих
зазначених у пунктi "г" цiєї статтi, i якi вiдбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання. Законом про амнiстiю можуть бути визначенi й iншi категорiї осiб, на якi амнiстiя не поширюється.
прийняття закону про амнiстiю.
виконання до цiєї дати вимог, передбачених у законi про амнiстiю (умовна амнiстiя).
Особи, на яких поширюється амнiстiя, можуть бути звiльненi вiд вiдбування як основного, так i додаткового покарання, призначеного судом.
Амнiстiя не звiльняє вiд обов'язку вiдшкодувати заподiяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рiшенням суду. Питання про погашення чи зняття судимостi щодо осiб, до яких застосовано амнiстiю, вирiшується вiдповiдно до положень Кримiнального кодексу України виходячи iз виду i термiну фактично вiдбутого винним покарання.
Закони про амнiстiю, за винятком законiв про умовну амнiстiю, Верховна Рада України може приймати не частiше одного разу протягом календарного року.
Закон про амнiстiю пiдлягає обов'язковiй публiкацiї в офiцiйних виданнях Верховної Ради України i Кабiнету Мiнiстрiв України.
Особи, щодо яких вiдповiдно до закону про амнiстiю застосовується скорочення термiну покарання, мають бути офiцiйно поiнформованi про нове обчислення термiну покарання i про дату закiнчення вiдбування покарання протягом мiсяця пiсля опублiкування закону про амнiстiю.
Є „3” види амнiстiї :
- „повна амнiстiя” - повне звiльнення осiб вiд кримiнальної вiдповiдальностi або вiд покарання;
- „частична амнiстiя” – частичне звiльнення осiб вiд вiдбуття призначеного судом покарання (фактично рiзновид полегшення покарання);
умовi обов’язкового виконання до цiєї дати вимог, передбачених законом.
2. Правовi наслiдки судимостi
Особа визнається такою, що має судимiсть, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком i до погашення або зняття судимостi. Судимiсть має правове значення у разi вчинення нового злочину, а також в iнших випадках, передбачених законами України. Особи, засудженi за вироком суду без призначення покарання або звiльненi вiд покарання чи такi, що вiдбули покарання за дiяння, злочиннiсть i каранiсть якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимостi. Особи, якi були реабiлiтованi, визнаються такими, що не мають судимостi.
наслiдки засудження, якi тривають певний перiод i визначають особливий правовий статус особи, яка має судимiсть.
Істотними ознаками судимостi є те, що вона: 1) є наслiдком засудження за вчинення злочину, який триває i пiсля вiдбуття покарання; 2) являє собою особливий правовий статус засудженого (має персональний характер i пов’язана лише з даною особою); 3) має чiтко визначенi часовi рамки, встановленi КК; 4) полягає в обмеженнях, якi застосовуються до особи, що має судимiсть, iнших несприятливих для неї правових наслiдках; 5) умови перебiгу судимостi та її кримiнально-правовi наслiдки визначенi КК. Загально-правовi наслiдки судимостi регламентуються iншими нормативно-правовими актами.
Судимiсть пов’язана iз вчиненням конкретного злочину i засудженням за нього. Отже, не може набути судимостi особа, яка: а) не вчинила злочину; б) не постала перед судом i не була засуджена.
Строки i правовi наслiдки судимостi визначаються окремо щодо кожного злочину. При вчиненнi декiлькох злочинiв судимiсть виникає щодо кожного iз них, тобто особа може мати одночасно кiлька судимостей. При цьому вони можуть вiдрiзнятися за тривалiстю i правовим змiстом.
Якщо закон усуває чи пом’якшує каранiсть дiяння, то це тягне за собою i вiдповiднi змiни щодо судимостi особи, якiй було призначене покарання за ранiше чинним законом. При повнiй декримiналiзацiї скоєного судимiсть скасовується. Це випливає з ч. 2 ст. 74, яка передбачає звiльнення вiд призначеного судом покарання у випадку усунення караностi дiяння, та прямо передбачене в ч. 3 ст. 88. Якщо ж вiдповiдно до ч. 3 ст. 74 призначена засудженому мiра покарання, що перевищує санкцiю нового закону, знижується до максимальної межi, встановленої цим законом, то судимiсть обчислюється вiдповiдно до покарання, призначеного згiдно з новим законом.
Пiдставою виникнення судимостi є засудження за вчинення злочину судом України. Водночас, згiдно зi ст. 9 вирок суду iноземної держави може бути врахований, якщо особа була засуджена за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинила злочин на територiї України. Але судимiсть, що виникла внаслiдок засудження судом iноземної держави, в Українi тягне лише кримiнально-правовi наслiдки, прямо передбаченi ч. 2 ст. 9.
Персональний характер судимостi полягає у тому, що вона не впливає на вирiшення питань кримiнальної вiдповiдальностi осiб, якi вчиняють злочин у спiвучастi з судимим (ч. 3 ст. 29). Так само судимiсть особи не впливає на правовий статус усiх iнших громадян.
Судимiсть обмежена у часi. У ч. 1 ст. 88 визначено, що її початковим моментом є день набрання чинностi обвинувальним вироком. Закiнчується судимiсть з моменту її погашення або зняття. При цьому моментом погашення судимостi є сплив останнього дня, доки триває судимiсть, а моментом зняття судимостi є момент набрання чинностi постанови суду про дострокове зняття судимостi чи застосування акта амнiстiї, вiдповiдно до якого особа вважається несудимою. Погашення або зняття судимостi означає припинення всiх її негативних правових наслiдкiв.
Кримiнально-правовими наслiдками судимостi є те, що судимiсть:
- може виступати як квалiфiкуюча ознака при вчиненнi нового злочину. КК квалiфiкуюче значення надає судимостi лише за тотожний чи однорiдний злочин (наприклад, ч. 2 ст. 331). Квалiфiкуюче значення судимiсть має i в тому випадку, коли закон передбачає посилення вiдповiдальностi за вчинення злочину повторно, оскiльки повторнiсть охоплює собою судимiсть. Закон визнає судимiсть рiзновидом повторностi (ч. 4 ст. 32). Якщо судимiсть прямо не передбачена законом як квалiфiкуюча ознака, вона при квалiфiкацiї вчиненого не враховується;
- враховується при визнаннi рецидиву злочинiв (ст. 34);
- є перепоною для звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi у зв’язку з дiйовим каяттям (ст. 45), примиренням винного з потерпiлим (ст. 46), передачею особи на поруки (ст. 47), змiною обстановки (ст. 48);
- враховується при виборi окремих видiв покарання (ч. 2 ст. 62), а протягом строку вiдбування певних покарань створює пiдстави для застосування спецiальних обмежень щодо засуджених (ч. 2 ст. 58);
- як одна iз ознак, що характеризують особу винного, враховується вiдповiдно до загальних засад призначення покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65), а також при звiльненнi вiд покарання через хворобу (ч. 2 ст. 84);
- за умисний злочин (оскiльки вона є умовою рецидиву та рiзновидом повторностi злочинiв) виступає як обставина, яка обтяжує покарання при призначеннi покарання (п. 1 ст. 67), хоча може i не враховуватися при призначеннi покарання з пiдстав, вказаних у ч. ч. 2 i 4 ст. 67;
- за загальним правилом, є пiдставою для вiдмови в призначеннi бiльш м’якого покарання, нiж передбачено законом (ст. 69);
- може бути пiдставою для вiдмови у звiльненнi вiд вiдбування покарання з випробуванням (ч. 1 ст. 75);
- за злочини проти миру та безпеки людства, передбаченi ст. ст. 437-439 та ч. 1 ст. 442, є пiдставою для незастосування давностi виконання обвинувального вироку (ч. 6 ст. 80);
- враховується при визначеннi обов’язкової частини покарання, яка фактично повинна бути вiдбута при умовно-достроковому звiльненнi вiд вiдбування покарання (п. 2 ч. 3 ст. 81, п. 2 ч. 3 ст. 107), а також при замiнi не вiдбутої частини покарання бiльш м’яким (п. 2 ч. 4 ст. 82).
Загально-правовi наслiдки судимостi полягають в рiзноманiтних обмеженнях, що встановлюються законом щодо осiб, якi мають непогашену або не зняту судимiсть, зокрема: заборона приймати на певнi посади. В одних випадках така заборона встановлена безвiдносно до виду злочину, за який є судимiсть, в iнших — береться до уваги судимiсть лише за умисний злочин чи певний вид злочинiв. Так, особа, яка має судимiсть за будь-який злочин, не може бути: суддею, прокурором, слiдчим, адвокатом, судовим експертом, нотарiусом, членом Вищої ради юстицiї, працiвником органiв внутрiшнiх справ. Вiдсутнiсть судимостi за умисний злочин є умовою зайняття посад: Голови та члена Центральної виборчої комiсiї, працiвника Управлiння державної служби охорони, народного депутата України. Певнi посади можуть обiймати особи, в яких вiдсутня судимiсть за певнi злочини: посади в державному апаратi не можуть обiймати особи, якi мають судимiсть, несумiсну iз зайняттям посади, працiвником державної податкової служби не може бути особа, яка має судимiсть за вчинення корисливих злочинiв; обмеження у здiйсненнi пiдприємницької дiяльностi. Особи, яким суд заборонив займатися певною дiяльнiстю, не можуть бути зареєстрованi як пiдприємцi з правом здiйснення вiдповiдної дiяльностi до закiнчення строку, встановленого вироком суду; особи, якi мають судимiсть за корисливий злочин, не можуть бути зареєстрованi як пiдприємцi, виступати спiвзасновниками пiдприємницької органiзацiї, обiймати в пiдприємницьких товариствах та їх спiлках (об’єднаннях) керiвнi посади i посади, пов’язанi з матерiальною вiдповiдальнiстю; обмеження у допуску до державної таємницi (за наявностi судимостi за тяжкий злочин), що, в свою чергу, є умовою обiймання певних посад; обмеження у виїздi за кордон громадянина України й обмеження у прийняттi до громадянства України (щодо особи, засудженої в Українi до позбавлення волi за вчинення тяжкого злочину); збiльшення мiнiмального розмiру застави як запобiжного заходу; обмеження, пов’язанi iз застосуванням адмiнiстративного нагляду; позбавлення права на отримання певних пiльг. Так, у випадку засудження за вчинення злочину припиняються виплати державному службовцю, передбаченi чинним законодавством; обмеження у застосуваннi амнiстiї (амнiстiя не застосовується зокрема до осiб, якi: мають двi i бiльше судимостi за вчинення тяжких злочинiв; засудженi за бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, деякi iншi злочини); заборона призову на строкову вiйськову службу в мирний час (щодо осiб, якi були засудженi до позбавлення волi).
обстановки (ст. 48); у зв’язку iз закiнченням строкiв давностi притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi (ст. 49). До цiєї категорiї також належать особи, звiльненi судом вiд кримiнальної вiдповiдальностi на пiдставi закону про амнiстiю (ч. 2 ст. 86);
- звiльненi вiд покарання, яким покарання судом призначається, але у вироку постановляється про його остаточне i безумовне невиконання. Пiдставами для цього є зокрема закiнчення строкiв давностi виконання обвинувального вироку (ст. 80) i амнiстiя (ст. 86).
Не вважаються такими, що не мають судимостi, особи, яким вiдбування покарання вiдкладене за певних умов. До них насамперед належать особи, звiльненi вiд вiдбування покарання з випробуванням (ст. 75), у т. ч. вагiтнi жiнки i жiнки, якi мають дiтей вiком до семи рокiв (ст. 79). Протягом iспитового строку вони вважаються судимими i КК встановлює щодо них окремi умови погашення судимостi (п. п. 1, 2 ст. 89). Питання про судимiсть осiб, звiльнених вiд покарання на пiдставi ст. 84 через хворобу, слiд розглядати диференцiйовано. Особи, звiльненi вiд покарання вiдповiдно до ч. ч. 1 або 2 ст. 84, не можуть вважатися такими, що остаточно не мають судимостi. Адже у разi одужання такi особи можуть бути направленi для вiдбування покарання (ч. 4 ст. 84) i з моменту направлення для вiдбування покарання вважаються судимими. Якщо ж особа повнiстю звiльняється вiд покарання, то не судимою вона вважається з моменту звiльнення. Так, вiйськовослужбовцi, засудженi до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплiнарному батальйонi, у разi визнання їх непридатними до вiйськової служби за станом здоров’я i звiльненi у зв’язку з цим вiд покарання вiдповiдно до ч. 3 ст. 84, визнаються такими, що не мають судимостi;
- вiдбули покарання за дiяння, злочиннiсть i каранiсть яких усунута законом. Вiдповiдно до правила, сформульованого в ч. 1 ст. 5, закон, який скасовує злочиннiсть дiяння або пом’якшує кримiнальну вiдповiдальнiсть, має зворотну дiю в часi, тобто поширюється на осiб, якi вiдбули покарання, але мають судимiсть. Це означає, що питання про судимiсть має визначатися не вiдповiдно до закону, який дiяв на момент вчинення злочину чи призначення покарання, а згiдно з новим законом;
вчинення злочину, що тягне за собою визнання неправильним притягнення особи за iнкримiнованi їй дiї до кримiнальної вiдповiдальностi, засудження i призначення покарання. Тому припинення щодо особи кримiнальної справи в зв’язку з вiдсутнiстю подiї злочину, складу злочину в дiяннi особи, за недоведенiстю участi засудженого у вчиненнi злочину має своїм наслiдком визнання того, що всi попереднi рiшення органiв дiзнання, попереднього розслiдування i суду (в частинi обвинувачення, щодо якого особа реабiлiтована) є недiйсними i такими, що не тягнуть негативних правових наслiдкiв. Особа, яка була реабiлiтована, визнається такою, що не має судимостi, не з моменту реабiлiтацiї, а з часу її “виникнення”. В перiод мiж набуттям чинностi незаконним обвинувальним вироком та його скасуванням з реабiлiтуючих пiдстав особа повинна визнаватися несудимою. Вiдповiдно, мають бути усунутi всi негативнi кримiнально-правовi та загально-правовi наслiдки засудження, якi виникли пiсля вступу в силу згодом скасованого вироку.
у виглядi зняття судимостi.
У ст. 88 наведено винятковий перелiк пiдстав, вiдповiдно до яких визнаються такими, що не мають судимостi, особи, яким призначене покарання вироком, що набув чинностi. За загальним правилом, судимiсть є обов’язковим наслiдком засудження, який триває до її погашення або зняття з пiдстав, указаних у ст. 89-91.
3. Помилування
Помилування здiйснюється Президентом України стосовно iндивiдуально визначеної особи.
Актом про помилування може бути здiйснена замiна засудженому призначеного судом покарання у видi довiчного позбавлення волi на позбавлення волi на строк не менше двадцяти п’яти рокiв.
Помилування — це iндивiдуальне державно-владне велiння у формi вибачення особи, яка вчинила злочин будь-якої тяжкостi. При цьому лише у виняткових випадках може бути помилувано особу, до якої ранiше було застосовано амнiстiю, помилування, умовно-дострокове звiльнення вiд покарання чи замiну невiдбутої частини покарання бiльш м’яким, вiдстрочку виконання вироку, якщо вони до погашення або зняття судимостi знову вчинили умисний злочин. Розгляд клопотань про помилування засуджених, якi не стали на шлях виправлення, вiдбули незначну частину призначеного їм строку покарання, а також клопотань осiб, засуджених за особливо тяжкi злочини, здiйснюється лише за наявностi надзвичайних обставин. Але загалом надiя на помилування — важливий стимул для виправлення. Особливо це стосується засуджених до довiчного позбавлення волi.
На вiдмiну вiд амнiстiї акт помилування не розрахований на невизначену кiлькiсть випадкiв використання i є персонiфiкованим актом одноразового застосування права щодо конкретної особи або групи iндивiдуально зазначених в указi Президента осiб.
Як i амнiстiя, помилування у КК розглядається як пiдстава звiльнення i вiд кримiнальної вiдповiдальностi (ст. 44 i 85), i вiд покарання (ст. 87). При цьому реальна правозастосовча практика, як правило, зорiєнтована на непов’язане iз звiльненням вiд кримiнальної вiдповiдальностi помилування засуджених, яке здiйснюється у виглядi: замiни довiчного позбавлення волi на позбавлення волi на певний строк (згiдно з ч. 2 ст. 87 — на строк не менше двадцяти п’яти рокiв); повного або часткового звiльнення вiд вiдбування iнших, крiм довiчного позбавлення волi, видiв основного, а також додаткового покарання; замiни iнших, крiм довiчного позбавлення волi, видiв основного, а також додаткового покарання або його невiдбутої частини бiльш м’яким покаранням.
Адмiнiстрацiї Президента України i Комiсiї при Президентовi України у питаннях помилування визначаються Положенням про порядок здiйснення помилування.
Інститут звiльнення вiд покарання та його вiдбування є одним з проявiв принципу гуманiзму у кримiнальному правi. Його застосування спрямоване на звуження меж кримiнально-правової репресiї для стимулювання виправлення засудженого, адаптацiї його до норм соцiальної поведiнки та вимог дотримання правопорядку.
Суть цього iнституту полягає у тому, що за пiдстав, передбачених КК: засуджений може (або повинен) бути звiльнений судом вiд: реального вiдбування покарання, призначеного вироком суду; подальшого вiдбування покарання, частину якого вiн вже вiдбув; засудженому може бути: замiнено покарання бiльш м’яким; пом’якшено призначене покарання.
Звiльнення вiд покарання та його вiдбування, замiна покарання бiльш м’яким, а також пом’якшення призначеного покарання становлять виключну прерогативу суду, крiм звiльнення вiд покарання або пом’якшення покарання на пiдставi закону України про амнiстiю чи акта про помилування.
Матерiальною пiдставою звiльнення вiд покарання та його вiдбування є недоцiльнiсть або ж неможливiсть призначення чи виконання покарання в силу втрати чи значного зменшення суспiльної небезпечностi особи, яка вчинила злочин, погiршення стану її здоров’я або ж в силу змiни закону. Цi загальнi пiдстави конкретизуються стосовно окремих видiв звiльнення вiд покарання та його вiдбування.
Використана лiтература:
1. Конституцiя України. – К.: 1996.
3. Кримiнальний Кодекс України. – К., 2003.
4. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тацiя. — X.: Право, 1997.
5. Кримiнальне право України. Загальна частина: Пiдруч. для студентiв юрид. вузiв i фак. / За ред. П. С. Матишевського та iн. — К.: Юрiнком Інтер, 1997.
|
