Актуальнi проблеми правового захисту суб’єктiв господарювання
Європейський унiверситет
Юридичний факультет
Контрольна робота
з Актуальних проблем правового захисту суб’єктiв господарювання
Варiант 1
Змiст
Вступ
1 Поняття та ознаки банкрутства
2 Характеристики фiнансової неспроможностi суб’єкта пiдприємницької дiяльностi
Загальнi висновки
Використана лiтература
Вступ
У практицi країн з ринковою економiкою, банкрутство є невiд’ємним атрибутом ринкової економiки i виступає в якостi механiзму регулювання та саморегулювання останньої, насамперед, дотримання виконання зобов’язань суб’єктами господарювання.
Об’єктивними процесами ринкової економiки, заснованої на конкуренцiї, є постiйне перетiкання капiталiв у найбiльш дохiднi сфери, перерозподiл власностi — вiд суб’єктiв господарювання, що неефективно ведуть свою господарську дiяльнiсть, до суб’єктiв, якi справляються з цiєю задачею.
Інститут банкрутства має давню iсторiю. Своїм подальшим розвитком вiн зобов’язаний еволюцiї пiдприємництва та вiльної конкуренцiї, за яких суб’єкт господарської (пiдприємницької) дiяльностi несе всi ризики, пов’язанi з останньою. З одного боку, банкрутство дозволяє вiдсiвати неефективнi пiдприємства, а з iншого — сприяє оздоровленню господарських суб’єктiв, що зазнають тимчасових фiнансових труднощiв.
З проголошенням України незалежною демократичною державою було започатковано реформування рiзних сфер суспiльного життя, насамперед — економiчної. Проте майже двадцятирiчний перiод здiйснення перетворень показує, що їх проведення часто є непослiдовним i не дає бажаних наслiдкiв. Одним iз результатiв неефективної економiчної полiтики стала збитковiсть, а отже — неплатоспроможнiсть багатьох суб’єктiв господарювання. Ця проблема може бути вирiшена за допомогою створення дiєвого, такого, що вiдповiдає життєвим реалiям, правового регулювання вiдносин, пов’язаних з неплатоспроможнiстю та банкрутством.
Інститут неплатоспроможностi є невiд’ємною складовою законодавства будь-якої розвинутої держави з ринковою економiкою й слугує для запобiгання ситуацiями, коли переваги виявляються на боцi одного iз кредиторiв, що приступив до стягнення першим i в той же час покликаний забезпечити найбiльш рiвне й справедливе задоволення вимог усiх кредиторiв з урахуванням iнтересiв як кредиторiв, так i самого боржника.
Державна полiтика в сферi банкрутства спрямована на фiнансове оздоровлення пiдприємств-боржникiв шляхом застосування правових процедур вiдновлення їхньої платоспроможностi або визнання їх банкрутами. Хоча проблема порушення справ про банкрутство пiдприємств залишається досить гострою, позитивною тенденцiєю стало впровадження процедур, спрямованих на поновлення платоспроможностi боржника, зокрема санацiї й мирової угоди.
Розглянемо деякi питання, пов’язанi з фiнансовою неспроможнiстю та банкрутством пiдприємств в даної роботi.
Банкрутство — загальновiдомий та необхiдний iнструмент ринкової економiки, це комплексний правовий iнститут. Вiн складається з норм як матерiального, так i процесуального права.
Згiдно iз Законом України "Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом" пiд неплатоспроможнiстю розумiється "неспроможнiсть суб’єкта пiдприємницької дiяльностi виконати пiсля настання встановленого строку їх сплати грошовi зобов’язання перед кредиторами, в тому числi по заробiтнiй платi, а також виконати зобов’язання щодо сплати страхових внескiв на загальнообов’язкове державне пенсiйне страхування та iншi види загальнообов’язкового державного соцiального страхування, податкiв i зборiв (обов’язкових платежiв) не iнакше як через вiдновлення платоспроможностi"[1]
.
Впродовж розвитку iнституту банкрутства використовувалися рiзнi термiни для визначення стану боржника, коли вiн не в змозi виконувати свої зобов’язання через брак коштiв або майна. Наприклад, у середньовiчних джерелах права iталiйських мiст використовувались термiни „fuggitivi” та „decoctor”. Сучасне поняття „банкрут” походить вiд iталiйського виразу – bankarotta. Вiн означає звичай перекидати лавку банкiра, що стояла на площi мiста, в разi нездатностi останнього провести розрахунки з кредиторами. Так, часто вживаним був термiн „конкурс”, який широко застосовувався у нiмецькому законодавствi через те, що у межах законодавства про банкрутство iснувала єдина процедура — конкурсне провадження. У законодавствi США взагалi не мiститься поняття „банкрутство”, хоча цей термiн використовується у назвi основного нормативного акта у цiй сферi — Кодексу про банкрутство, а в самому кодексi дається визначення поняття неспроможностi. У країнах, якi не мали своїх традицiй правового регулювання, найчастiше застосовувалися термiни „неспроможнiсть” та „банкрутство”[2]
.
Українське законодавство про банкрутство мiстить один критерiй банкрутства: визнана господарським судом неспроможнiсть боржника вiдновити свою платоспроможнiсть та задовольнити визнанi судом вимоги кредиторiв не iнакше як через застосування лiквiдацiйної процедури.
Отже, неоплатнiсть означає, що пасиви боржника перевищують його активи. При використаннi критерiю неоплатностi необхiдно за кожною кредиторською вимогою перевiряти майно боржника, тодi як вимога кредитора може бути абсолютно безпiдставною.
У сучасних правових системах переважно використовується критерiй неплатоспроможностi. Англiйське, французьке законодавства певною мiрою базуються на недостатностi лiквiдних активiв боржника[3]
. Але у Нiмеччинi поряд з критерiєм неплатоспроможностi використовується i критерiй неоплатностi — „надлишкова заборгованiсть”, який є додатковою пiдставою для провадження у справi про банкрутство та пiдставою для вибору конкретної процедури — лiквiдацiйної чи реабiлiтацiйної. Окрiм названих ознак та критерiїв банкрутства законодавчi акти багатьох країн визнають необхiдною умовою банкрутства — збiг кредиторiв, тобто наявнiсть у боржника кiлькох кредиторiв[4]
.
За переконанням А. Ф. Трайнiна, „банкротство — деликт своеобразный: он слагается из двух элементов, из которых один (несостоятельность) — понятие гражданского права, другой (банкротское деяние) — понятие уголовного права. Эта сложность состава банкротства чрезмерно затемняет его юридическую природу”[5]
.
У сучасному законодавствi Росiйської Федерацiї використовується термiн „банкрутство” у двох значеннях:
1) як синонiм термiна „неспроможнiсть” ;
неспроможнiсть (банкрутство)” видiляє два види такого банкрутства — умисне банкрутство та фiктивне банкрутство).
та задовольнити визнанi судом вимоги кредиторiв не iнакше, як через застосування лiквiдацiйної процедури та як „фiнансова неспроможнiсть” суб’єкта господарської дiяльностi, з яким так чи iнакше пов’язанi злочиннi дiї громадянина-засновника, власника, службової особи пiдприємства (установи, органiзацiї).
Важливим є визначення умов порушення справ про банкрутство. Справа про банкрутство може бути порушена, якщо виконуються наступнi двi ознаки. П. 3. ст. 6 Закону України „Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом” визначено ознаки банкрутства: „справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспiрнi вимоги кредитора (кредиторiв) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мiнiмальних розмiрiв заробiтної плати, якi не були задоволенi боржником протягом трьох мiсяцiв пiсля встановленого для їх погашення строку, якщо iнше не передбачено цим Законом”.
Тобто першою з ознак є закiнчення тримiсячного термiну з дня, встановленого для погашення боржником безспiрних вимог кредиторiв. Даний пiдхiд грунтується на тому, що усi учасники майнового обiгу повиннi своєчасно оплачувати купленi товари, виконанi на їх користь роботи, наданi їм послуги, своєчасно повертати отриманi суми кредитiв тощо. До речi, такий же строк передбачено вiдповiдним законодавством iнших країн СНД, зокрема Росiї та Белорусiї. В основу цiєї ознаки банкрутства покладено критерiй „неплатоспроможностi”, який полягає в тому, що боржник бiльше трьох мiсяцiв не може розрахуватися з кредиторами по безспiрних вимогах, тобто за таких умов неспроможнiсть пiдприємства набуває вже постiйного, а не тимчасового характеру.
Другою ознакою банкрутства є досягнення сукупною заборгованiстю боржника за безспiрними вимогами кредиторiв рiвня в триста мiнiмальних заробiтних плат. Якщо безспiрнi вимоги кредитора (кредиторiв) складають суму, що не досягає зазначеного рiвня, справа про банкрутство не може бути порушена. Поява останньої ознаки у вiтчизняному законодавствi про банкрутство є однiєю з найбiльш помiтних новел нового Закону i буде чи не найбiльш помiтним чинником, який впливатиме на практику судового розгляду цiєї категорiї справ.
Вiдповiдно до Закону України „Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом” пiд неплатоспроможнiстю розумiється неспроможнiсть суб’єкта пiдприємницької дiяльностi виконати пiсля настання встановленого строку грошовi зобов’язання перед кредиторами, в тому числi по заробiтнiй платi, а також виконати зобов’язання щодо сплати податкiв i зборiв (обов’язкових платежiв) не iнакше як через вiдновлення платоспроможностi.
Розглянемо питання фiнансової неспроможностi бiльш детально в наступному роздiли.
2 Характеристики фiнансової неспроможностi суб’єкта пiдприємницької дiяльностi
За всiх часiв iснування iнституту банкрутства виникало питання про те, що є достатньою умовою для початку конкурсного процесу (процедури банкрутства). У свiтi вже давно iснує два пiдходи до вирiшення цього питання. Розроблено двi правовi доктрини iнституту неплатоспроможностi (банкрутства), що грунтуються на принципах неоплатностi й неплатоспроможностi боржника.
за текстом законодавчого акта. На перший погляд можна вважати, що таке поняття українське законодавство знає та застосовує, але якщо проаналiзувати визначення неспроможностi, якi мiстяться у таких нормативних актах, як Закон України "Про платiжнi системи та переказ грошей в Українi" вiд 5 квiтня 2001 р. та постанова Нацiонального банку України "Про затвердження Положення про порядок емiсiї платiжних карток i здiйснення операцiй з їх застосуванням" вiд 27 серпня 2001 р., то можна зробити висновок, що законодавець застосовуючи слово "неспроможнiсть" має на увазi "нездатнiсть".
Пiд цим поняттям розумiють:
— фiнансовий стан боржника, за якого виконання ним своїх зобов’язань перед кредиторами та бюджетом є неможливим узагалi або без застосування передбаченої законом особливої процедури вiдновлення платоспроможностi (санацiї)[8]
;
— неможливiсть виконання боржником перед кредиторами не тiльки грошових зобов’язань, а й зобов’язань взагалi (наприклад, щодо зустрiчної поставки при товарообмiнному договорi без грошової оплати тощо). При цьому виконання зобов’язань неможливе з боку боржника не тiльки грошовими коштами, а й iншими способами[9]
.
Поняття абсолютної або балансової неплатоспроможностi означає стан боржника, за яким загальна сума його грошових зобов’язань перевищує вартiсть усiх його майнових активiв, що вiдображенi у документах балансової звiтностi.
його майнових активiв може перевищувати суму його грошових i податкових зобов’язань. Уразi вiдсутностi якихось додаткових ознак у спецiальному законодавствi практична або касова неплатоспроможнiсть може збiгатись зi звичайним простроченням виконання боржником свого зобов’язання. За своїми змiстовними характеристиками практична або касова неплатоспроможнiсть є вiдносною[10]
.
Отже, сучасним вiдповiдником поняття „неоплатнiсть” є термiн „абсолютна (балансова) неплатоспроможнiсть”, а термiн „вiдносна (практична, касова) неплатоспроможнiсть” позначає позитивне значення спiввiдношення активiв i пасивiв боржника.
У правових системах, де iнститут неплатоспроможностi побудований на принципi неоплатностi, справа про банкрутство порушується в тому випадку, якщо має мiсце факт перевищення розмiру зобов’язань боржника над вартiстю його майна. Однак при використаннi цього принципу виникають труднощi в доведеннi кредитором стану неоплатностi боржника, оскiльки документи, що пiдтверджують фiнансовий i майновий стан боржника в кредитора, як правило, вiдсутнi. Отже, порушити справу про банкрутство боржника стає досить проблематично.
На вiдмiну вiд принципу неоплатностi, доктрина неплатоспроможностi, побудована на принципi неплатоспроможностi, полягає в тому, що справа про банкрутство може бути порушена за наявностi факту припинення боржником платежiв за зобов’язаннями, при цьому допускається, що розмiр зобов’язань боржника перевищує вартiсть його майна. Для порушення справи про банкрутство кредиторовi досить довести факт неплатежу боржником за його зобов’язаннями, а майновий i фiнансовий стан боржника з’ясовується надалi в процесi розгляду справи.
Виходячи з принципу неплатоспроможностi побудоване законодавство про неплатоспроможнiсть (банкрутство) бiльшостi держав, якi мають розвинутi ринковi вiдносини. У Росiйськiй Федерацiї Закон «Про неплатоспроможнiсть (банкрутство)» вiд 1992 р. був побудований на принципi неоплатностi, але практика його застосування вказала на необхiднiсть змiнити пiдход до цього iнституту, i вже в 1997 р. було прийнято нову редакцiю цей Закон, побудованiй за принципом неплатоспроможностi. Цей Закон успiшно застосовується в Росiйськiй Федерацiї й зараз.
Верховна Рада України також провела реформування законодавства про банкрутство й 30 червня 1999 р. внесла змiни в Закон, виклавши його в новiй редакцiї. У новiй редакцiї Закон називається «Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом», i ґрунтується вiн також на принципi неплатоспроможностi. Таким чином, неплатоспроможнiсть є одним iз ключових понять цього Закону.
Розрiзняють абсолютну й вiдносну неплатоспроможнiсть. Абсолютна неплатоспроможнiсть полягає в неможливостi боржника через повне руйнування фiнансового становища сплатити борги кредиторам без використання судових процедур банкрутства.
Вiдносна неплатоспроможнiсть полягає в неможливостi погашення боргiв кредиторiв через тимчасовi фiнансовi складнощi й наявнiсть майнових активiв, що перевищують кредиторську заборгованiсть. У цьому випадку кредитори реалiзують свої майновi права через виконавче виробництво, минаючи iнститут банкрутства[11]
.
Вiтчизняне законодавство видiляє двi такi ознаки фiнансової неспроможностi:
1) Неплатоспроможнiсть. Боржник вважається неплатоспроможним, якщо вiн неспроможний виконати свої платiжнi зобов’язання, строк оплати яких настав. Зовнiшньою ознакою неплатоспроможностi боржника є припинення ним будь-яких платежiв.
2) Загроза неплатоспроможностi. Боржник перебуває пiд загрозою неплатоспроможностi, якщо вiн передбачає неможливiсть виконати платiжнi зобов’язання своєчасно. З формального боку, загроза неплатоспроможностi виявляється на пiдставi аналiзу оперативного фiнансового плану боржника.
Законодавства про банкрутство переважної бiльшостi країн видiляють ще одну, третю ознаку фiнансової неспроможностi — перевищення заборгованостi пiдприємства над вартiстю його активiв (майна). Неплатоспроможнiсть такого пiдприємства настає з настанням строкiв виконання зобов’язань.
У першому випадку ми маємо справу iз зовнiшньою ознакою фiнансової неспроможностi (фактична неплатоспроможнiсть). У другому та третьому — йдеться про реальне припущення (прогноз неплатоспроможностi).
Зрозумiло, що кредитор може звернутися iз заявою про порушення справи лише в разi неплатоспроможностi боржника, оскiльки загрозу неплатоспроможностi може виявити лише сам боржник. Кредиторами, якi мають право порушувати справу про банкрутство, можуть бути фiзичнi або юридичнi особи, що мають пiдтвердженi належними документами майновi вимоги до боржника, крiм тих кредиторiв, чиї майновi вимоги повнiстю забезпечено заставою.
Пiд стiйкою фiнансовою неспроможнiстю суб’єкта господарської дiяльностi слiд розумiти такий його фiнансовий стан, за якого цей суб’єкт не здатен виконати свої грошовi зобов’язання, у т. ч. щодо виплати заробiтної плати, сплати податкiв, зборiв (обов’язкових платежiв) до вiдповiдних бюджетiв,
У даному випадку мається на увазi не тимчасовий розлад фiнансової дiяльностi юридичної особи, внаслiдок якого виникають прострочення платежiв, а ситуацiю, яка виключає виконання даною юридичною особою вимог кредиторiв. Ознаками стану стiйкої фiнансової неспроможностi можуть вважатись, зокрема: зупинення платежiв, що триває понад 3 мiсяцi, за наявностi боргових зобов’язань, строки платежiв по яких настали; наявнiсть значної (понад 300 мiнiмальних розмiрiв заробiтної плати) суми непогашених боргових зобов’язань, строки платежiв по яких настали бiльш як 3 мiсяцi тому; наявнiсть значної суми непогашених боргових зобов’язань, визнаних юридичною особою — боржником або пiдтверджених виконавчими документами; наявнiсть заяви про порушення справи про банкрутство даної юридичної особи, прийнятої до розгляду господарським судом i, тим бiльше, наявнiсть ухвали господарського суду про порушення справи про банкрутство даної юридичної особи.
в даному напрямi.
норм (iнститутiв) господарського права не дає можливостi домогтися виконання грошових зобов’язань боржником.
Банкрутство означає лiквiдацiю, реалiзацiю майнових активiв боржника з метою задоволення вимог кредиторiв. За абсолютної оборотної неплатоспроможностi боржник може фiнансове оздоровитися, розрахуватися з боргами i повернуться у звичайний стан. Визнання боржника банкрутом означає його лiквiдацiю. Шансiв вийти з лiквiдацiйної процедури вiльним вiд боргiв у боржника вкрай мало. Лiквiдацiя — це крайнiй захiд, застосовуваний до боржника у випадку, коли заходи фiнансового оздоровлення боржника не дали позитивного результату. Звiдки, законодавство про банкрутство має двi мети: вiдновлення платоспроможностi боржника, а за неможливостi такого вiдновлення — задоволення вимог кредиторiв найбiльш справедливим чином.
Сучасне законодавство про неспроможнiсть встановлює п’ять ознак неплатоспроможностi боржника: характер грошових зобов’язань; базовий розмiр грошових вимог; спiрнiсть вимог; термiн несплати; наявнiсть виконавчого провадження.
Використана лiтература
1. Конституцiя України / Вiдомостi Верховної Ради України, 1996, № 30, Ст. 141.
2. Кримiнальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В. Т. Маляренка, В. В. Сташиса, В. Я. Тацiя. — X.: 2004. — 1132 с.
4. Афанасьєв Р. Г. Проблеми правового регулювання банкрутства за законодавством України. Автореф. дис... канд. юрид. наук. — Донецьк: 2001. — 19 с.
5. Банкрутство. Правозастосування та судова практика / Упоряд.: Б. М. Грек та iн. — К.: Юрiнком Інтер, 2007. — 304с.
6. Бобкова А. Г., Татькова З. Ф. Правове регулювання вiдносин у процедурi банкротства: Навч. посiбник. — К.: ЦНЛ, 2006. — 152 с.
7. Вавилин Е. З. Понятие несостоятельности (банкротства) предприятий // Правоведение, 1997, № 4. С. 120-125.
8. Джунь В. С. Про глосарiй iнституту неспроможностi // Вiсник госпо-дарського судочинства, 2003, № 2. С. 124 — 128.
9. Зеленов Г. Щодо визнання змiсту поняття „стiйка фiнансова неспроможнiсть” у контекстi диспозицiї ст. 219 Кримiнального кодексу України // Пiдприємництво, господарство, право. 2007, № 10. С. 146—150.
10. Ляпунова Н. М. Кримiнальна вiдповiдальнiсть за приховування банкрутства i фiктивне банкрутство. Автореф. дис... канд. юрид. наук. — Харкiв: 2001. — 22 с.
13. Науково-практичний коментар Кримiнального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: 2004. — 1056 с.
14. Поляков Б. Понятие неплатежеспособности и банкротства // Пiдприємництво, господарство i право, 2002, № 4. С. 47-51.
"Ін Юре", 2003. — 356с.
16. Поляков Б. М. Процедура банкротства в Украине: Теория и практика. — Донецк: Донбасс, 2001. — 453с.
17. Поляков БМ. Совершенствование правового регулирования отношений несостоятельности (банкротства) в Украине. — Донецк, 2001.
18. Стефанiв Т. В. Поняття банкрутства: окремi теоретично-правовi аспекти // Юриспруденцiя: теорiя i практика, 2008, № 5. С. 20—27.
19. Телюкина М. В. Признаки и критерии несостоятельности юридических лиц // Юридический мир, 1997, №11. С. 47 — 52.
"несостоятельность" и "банкротство" в дореволюционном и современном праве // Юрист, 1997, № 12. С. 9, 44 — 45.
21. Трайнин А. Н. Несостоятельность и банкротство. — СПб., 1913.
22. Шевчук О. Історичний розвиток та соцiально-економiчнi особливостi процесу банкрутства // Право України, 2008, № 3. C. 56—60.
[1]
Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом: Закон України вiд 30 червня 1999 р. // Вiдомостi Верховної Ради України. — 1999. -- № 42 — 43. — Ст. 378.
[2]
Стефанiв Т. В. Поняття банкрутства: окремi теоретично-правовi аспекти // Юриспруденцiя: теорiя i практика, 2008, № 5. С. 20.
[3]
Телюкина М. В. Признаки и критерии несостоятельности юридических лиц // Юридический мир, 1997, №11. С. 47.
[4]
Вавилин Е. З. Понятие несостоятельности (банкротства) предприятий // Правоведение, 1997, № 4. С. 120.
[5]
Трайнин А. Н. Несостоятельность и банкротство. — СПб., 1913. С. 27.
[6]
Поляков БМ. Совершенствование правового регулирования отношений несостоятельности (банкротства) в Украине. — Донецк, 2001. С. 140.
[7]
Кримiнальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В. Т. Маляренка, В. В. Сташиса, В. Я. Тацiя. — X.: 2004. С. 582.
[8]
Науково-практичний коментар Кримiнального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: 2004. С. 543.
[10]
Стефанiв Т. В. Поняття банкрутства: окремi теоретично-правовi аспекти // Юриспруденцiя: теорiя i практика, 2008, № 5. С. 24.
| 
