Актуальні проблеми визначення об’єкту незаконного заволодіння транспортним засобом

Актуальнi проблеми визначення об’єкту незаконного заволодiння транспортним засобом Кафедра кримiнального права План роботи 1. Вступ 2. Склад злочину незаконного заволодiння транспортними засобами в кримiнальному правi 3. Об’єкт злочину i дискусiйнi питання його визначення 4. Об’єктивна сторона злочину 5. Суб’єкт злочину 6. Суб’єктивна сторона злочину 7. ІІ. Обставини, що впливають на квалiфiкацiю незаконного заволодiння транспортними засобами 8. ІІІ. Практика розвинених країн щодо питання квалiфiкацiї незаконного заволодiння транспортним засобом 10. Список використаної лiтератури Вступ Питання боротьби з незаконними заволодiннями транспортними засобами займає важливе мiсце в боротьбi зi злочиннiстю. Адже таке заволодiння може призвести до людських жертв, пошкоджень транспортних засобiв, дорожнiх споруд i комунiкацiй, знижує безпеку руху. Понад 20 вiдсоткiв викрадень автотранспорту, причому здебiльшого з тяжкими наслiдками, скоюється неповнолiтнiми, у зв’язку з чим цей злочин набуває ще бiльшої суспiльної небезпеки. Тому дана проблема потребує пiдвищеної уваги i ефективностi боротьби як з боку органiв внутрiшнiх справ України, так i з боку суспiльства. Суспiльна небезпечнiсть незаконного заволодiння транспортними засобами обумовлюється неконтрольованим використанням джерел пiдвищеної небезпеки, що нерiдко спричинює вчинення iнших транспортних злочинiв. Характерно, що цi злочини дуже часто вчиняють особи, якi не мають водiйського посвiдчення, перебувають у станi сп'янiння (вiд 70 до 80 вiдсоткiв винних скоюють заволодiння в нетверезому станi), не мають необхiдних навичок водiння, не володiють технiчними особливостями транспортних засобiв. Цi особи, як правило, не здатнi виконувати у сферi дорожнього руху необхiднi функцiї керування транспортним засобом, особливо при складнiй дорожнiй обста­новцi, адже незаконне заволодiння, як правило, проводиться в екстремальних умовах: зловмисник вимушений дiяти поспiшно, здебiльшого йому доводиться переховуватись вiд переслiдування, рухатись з не ввiмкнутими свiтловими приладами, iгнорувати сигнали свiтлофора, не виконувати вимог дорожньої розмiтки i знакiв, не витримувати безпечну швидкiсть, порушувати iншi правила дорожнього руху, попередньо не переконавшись в технiчнiй справностi транспортного засобу. За ст. 289 КК квалiфiкується незаконне заволодiння транспортними засобами автомобiлiв усiх видiв, мото­циклiв, тракторiв та iнших самохiдних машин. Найчастiше предметом цього злочинного посягання є механiчнi транспортнi засоби зазначенi у примiтцi до ст. 289 КК. Вiдповiдальнiсть за незаконне заволодiння транспортними засобами залiзничного рухомого складу, повiтряного, морського чи рiчкового судна передбачена ст. 278 КК. до рiзнобою у слiдчiй та судовiй практицi, неоднакового вирiшення задач, що постають. Таким чином, iснує потреба в удосконаленнi як самої норми, так i практики її застосування, а отже й судового її тлумачення, а також приведення до загального знаменника цiлого ряду питань. Щоб розiбратись з усiм цим, треба перш за все розглянути, що являє собою склад зазначеного злочину. І. Склад злочину незаконного заволодiння транспортними засобами в кримiнальному правi 1. Вiдомо, що „об'єкт злочину – це охоронюванi кримiнально-правовими нормами суспiльнi вiдносини та соцiальнi блага, на якi посягає злочин”. В теорiї кримiнального права думки науковцiв роздiлились щодо визначення об’єкта злочину незаконного заволодiння транспортним засобом. Деякi автори вважають, що незаконне заволодiння транспортними засобами має один безпосереднiй об'єкт, але визначають щодо нього рiзнi суспiльнi вiдносини: «безпека експлуатацiї транспортних засобiв», «громадський порядок», «громадська безпека», «сис­тема суспiльних вiдносин, що регламентують права власностi», « безпека життя i здоров'я людей», тощо. Так, наприклад В. О. Навроцький вважає, що „Основним безпосереднiм об'єктом злочину є контрольоване використання транспортних засобiв, перелiчених у примiтцi до ст. 286 КК.” [2]. Контрольоване використання транспорту, як об'єкт пояснюється тим що самовiльне незаконне заволодiння транспортними засобами у багатьох випадках скоюється особами у станi алкогольного сп'янiння, при вiдсутностi прав на керування транспортом. Але трапляються й такi випадки коли незаконне заволодiння транспортними засобами скоюється особами якi добре володiють правилами дорожнього руху i реальної заг­рози безпецi руху не виникає. Іншi вченi подiляють безпосереднiй об'єкт незаконного заволодiння транспортними на головний та додатковий, висловлюють рiзнi точки зору як з питання про те, якi суспiльнi вiдносини складають безпосереднiй об'єкт даного злочину, так i про те, якi суспiльнi вiдносини належать до голов­ного, а якi до додаткового об'єкта. Адже незаконне заволодiння транспортними засобами, як i багато iнших злочинiв, завдають шкоди декiльком групам суспiльних вiдносин, тому це дiяння посягає не лише на один об'єкт (громадський порядок, громадську безпеку чи безпеку руху механiчних транспортних засобiв). Професори М. Й. Коржанський з В. А. Мисливим придiляють увагу не лише безпосередньому, а й додатковий об’єкту. Вони зазначають, що «Основний безпосереднiй об'єкт цього злочину - безпека руху та експлуатацiї транспорту, додатковий - здоров'я, життя громадян та вiдносини власностi” [8]. На мою думку досить логiчною є думка В.І. Єгорова, який зазначає, що «головним безпосереднiм об'єктом незаконного заволодiння транспортним є право власностi, а додатковим - порядок використання транспорту як джерела пiдвищеної небезпеки” [9], адже право власностi, на вiдмiну вiд безпеки руху та експлуатацiї транспорту, порушується завжди, зокрема при пересуваннi на них там, де вiдсутнiiншi транспортнi засоби (у полi, лiсi, безлюдних вiдкритих мiсцевостях), або при незаконному заволодiннi транспортним засобом досвiдченою особою, яка має квалiфiкацiю водiя. Власник при цьому позбавляється можливостi використовувати право власностi, яке передбачено законом, тобто порушуються врегульованi законом суспiльнi вiдносини щодо володiння, користування та розпоряджання майном (ст. 316, 317 ЦК України) [3]. На основi вищевикладеного вважаю за необхiдне погодитись з думкою професора В.І. Єгорова, який доводить, що безпосереднiм об'єктом злочину слiд визначати не суспiльнi вiдносини у сферi безпеки руху та експлуатацiї транспорту, а суспiльнi вiдносини у сферi власностi. Адже, наприклад, вряд чи можна погодитись, з тим, що незаконне заволодiння транспортним засобом, вчинене водiєм-професiоналом у тверезому станi, який дотримується правил дорожнього руху, загрожує суспiльним вiдносини у сферi безпеки руху та експлуатацiї транспорту. Незаконне заволодiння транспортним засобом завжди порушує права власника авто­транспортного засобу щодо користування i розпоряджання майном, тобто посягає на основнi складовi права власностi. При цьому, вчиняючи незаконне заволодiння транспортним засобом, винний усвiдомлює порушення ним прав власника та незаконне використання чужого майна. Конституцiя України у п. 4 ст. 13 проголошує, що держава забезпечує захист прав усiх суб'єктiв права власностi i господарювання, соцiальну спрямованiсть економiки[1]. Усi суб'єкти права власностi рiвнi перед законом. Актуальним є погляд Ю. Іванова, який вважає, що стаття, що регламентує вiдповiдальнiсть за незаконне заволодiння транспортними засобами має бути вмiщено у ту главу КК України, яка встановлює вiдповiдальнiсть за посягання на власнiсть. Треба врахувати специфiчнiсть предмета злочину - транспортний засiб як джерело пiдвищеної небезпеки, а також те, що це дiяння спрямоване не лише на остаточне заволодiння цим засобом, так i на тимчасове його використання. глибокого вивчення нормативних актiв, що належать до iнших галузей права. Предмет злочинiв неможливо визначити, якщо перед цим не звернутися до п. 13 Правил дорожнього руху ( затвердженi постановою Кабi­нету Мiнiстрiв України вiд 10 жовтня 2001 р. №1306 i введенi вдiю з 1 сiчня 2002), де дано поняття механiчного транспортного засобу. До останнiх належать транспортнi засоби, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термiн поширюється на трактори, самохiднi машини i механiзми (крiм транспортних засобiв, робочий об'єм двигуна яких не перевищує 50 куб. см.), а також тролейбуси та iншi транспортнi засоби з електродвигуном потужнiстю понад 3 кВт [3]. Мопеди та велосипеди з пiдвiсним двигуном, з робочим об'ємом до 50 куб. см. не належать до механiчних транспортних засобiв i не реєструється у ДАІ. Бiльш детального роз’яснення щодо поняття «механiчних транс­портних засобiв» у Правилах дорожнього руху нема. Але пiд «самохiдними машинами» слiд вважати пасажир­ськi й вантажнi трамваї та тролейбуси, а також шляховi, будiвельнi, збиральнi, сiльськогосподарськi та спецiальнi самохiднi машини (екскаватори, грейдери, автокрани, автонавантажувачi тощо). 1. 2 Об’єктивна сторона злочину 1) воно полягає лише в активнiй поведiнцi — дiї; 2) дiя проявляється в отриманнi можливостi керувати таким транс­портним засобом; 4) заволодiння транспортним засобом здiйснюється без чiтко вираженого i дiйсного волевиявлення власника або закон­ ного користувача транспортного засобу. При цьому воля потерпi­лого або iгнорується (при таємному заволодiннi), або подавляється (при застосуваннi насильства або погрози його застосування), або ж фальсифiкується (при заволодiннi шляхом обману). транспортним засобом дано у п. 1 примiт ки до ст. 289. Із цiєї примiтки випливає, що способом такого заво лодiння (протиправного вилучення) може бути будь-який (таємний, вiдкритий, обман тощо). Закiнченим злочин вважається з моменту, коли винний отримай можливiсть керувати транспортним засобом i здiйснювати рух на ньому. Об’єктивну сторону злочину складає сукупнiсть двох взаємо­пов'язаних дiй : самовiльний незаконний захват транспортного засобу та рух на ньому. Способами захвата можуть бути досить рiзноманiтними: таємний, вiдкритий, шляхом обману або зловживання довiр'ям, iз застосуванням насильства або погроз його застосування. Але мета при цьому завжди переслiдується єдина - скористатися транспортним засобом всупереч волi власника. Незаконне заволодiння транспортними засобами вважається закiнченим коли на лице не лише захват транспортного засобу, але i використання його по цiльовому призначенню, тобто, пересування на ньому. Моментом закiнчення злочину є початок руху. Тривалiсть поїздки на квалiфiкацiю не впливає. Але виникає питання можливо визнати незаконне заволодiння транспортними засобом випадки зах­вату транспортних засобiв та їх пересування без увiмкненого двигуна ( буксирування, штовхання ) ? В законi нiчого не гово­риться. І все ж таки на думку багатьох вчених незаконне заволодiння транспортними засобами буде закiн­ченим з моменту пересування транспортного засобу з мiсця де воно знаходилось незалежно вiд характеру та енергетич­ного джерела такого руху. У судовiй практицi iнодi зустрiчаються випадки коли особа пiсля заволодiння транспортним засобом та поїздки на ньому повертає його на мiсце. Чи мiстять такi дiї всi ознаки незаконне заволодiння транспортними засобами? Безумовно мiстить, адже цей склад є формальним, такi дiї потрiбно розглядати як закiнчений незаконне заволодiння транспортними засобами транспортного засобу. Факт його добровiльного повернення може бути врахований як пом'якшуюча обставина, але не виключаючи її. Кримiнально карним заволодiння транспортними засобом може бути визнано лише незаконне заволодiння транспортним засобом. Незаконнiсть як ознака об'єктивної сторони злочину означає заволодiння чужiм транспортним засобом. Воно є таким, якщо не є власнiстю винного, не знаходиться в його володiннi не закрiплено за ним по роботi, он не вправi ним розпоряджатись. Тобто не всяке самовiльне використання транспортного засобу з метою поїздки може розглядатись як злочин. Якщо особа заволодiває транспортним засобом при наявностi одного iз зазначених ви­ще пiдстав то складу злочину не буде. Наприклад не буде злочину в дiях водiя, за яким закрiплено транспортний засiб якщо вiн самовiльно (без дозволу адмiнiстрацiї) заволодiває ним для поїздки. Незаконне заволодiння транспортними засобами транспортних засобiв є формальним складом тому, що для визнання злочину не потрiбно настання будь яких iнших наслiдкiв, окрiм розглянутих. 1. 3 Суб’єкт злочину Суб'єктом злочину є особа, яка не має права на користування транспортним засобом, щодо якого здiйснюється незаконне заволодiння. Суб'єктами цього злочину не можуть виступати: б) особи, вiдповiдальнi за технiчний стан та експлуатацiю транспортних засобiв, за­крiплених за ними (начальник колони, iнженер з експлуатацiї); в) особи, яким власник видав доручення на управлiння транс­портним засобом; г) спiввласники транспортного засобу; д) особи, якi користуються транспортним засобом за згодою власника чи за­конного користувача, хоча б ця згода i не була належно оформлена. Кримiнальнiй вiдповiдальностi за злочин, передбачений ч. 1 ст. 289, пiдлягають осуднi особи, якi досягли 16-рiчного, а за злочини, пе­редбаченi ч. 2 та 3 ст. 289,— 14-рiчного вiку. В окремих випадках лише факт незаконного заволодiння транспортним засобом для поїздки ( проникнення в кабiну, спроба увiмкнути двигун i т. i.), а також невдала спроба захоп­лення повиннi розглядатися як замах на злочин. В рядi випадкiв можна казати про приготування до незаконне заволодiння транспортними. Воно буде мати мiсце коли дiї направленi на пiдготовку до захоплення були присiченi на стадiї, наприклад, проникнення на територiю автопiдприємства або вiдкриття дверей гаража. Але є одне виключення, якщо особа використовує без доз­волу чужий транспортний засiб за обставин крайньої необхiд­ностi (наприклад, доставлення у лiкарню хворого, який пере­буває в небезпечному для життя станi, переслiдування не­безпечного злочинця) не утворює даного складу злочину i не тягне за собою кримiнальну вiдповiдальнiсть. 1. 4. Суб’ктивна сторона Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину є мета. Проте вона в законi не конкретизована, чим пiдкреслюється, що змiс­том кримiнально-правової заборони заволодiння транспортним за­собом може бути як заволодiння ним з намiром нiколи не повертати його власниковi (законному володiльцю), так i з намiром викорис­тати його для проїзду у певний пункт або для прогулянки, а потiм повернути власниковi (законному володiльцю) чи кинути на дорозi. замiна держав­них номерiв, тривалий час експлуатацiї транспортного засобу тощо. частиною розкрадання, без чого останнє неможливе. ІІ. Обставини, що впливають на квалiфiкацiю незаконного заволодiння транспортними засобами Квалiфiкуючими ознаками 1) за попередньою змовою групою осiб; 2) повторно; 3) у поєднаннi з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров'я потерпiлого, або погрозою за­стосування такого насильства; 4) з проникненням у примiщення чи iнше сховище Особливо квалiфiкуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) у поєднаннi з насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпiлого або з погрозою застосування такого насильства; 2) ор­ганiзованою групою; 3) щодо транспортного засобу, вартiсть якого на момент заволодiння ним у двiстi п'ятдесят разiв перевищує не­оподатковуваний мiнiмум доходiв громадян. Умовами спецiального виду звiльнення вiд кримiнальної вiд­ повiдальностi за вчинення злочину, передбаченого ст. 289, згiдно з ч. 4 цiєї статтi, є: 1) вчинення незаконного заволодiння транспортним засобом вперше. Ця ознака має мiсце, коли: а) такi дiї ранiше нiколи не вчи­нялися; б) сплив строк давностi притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi за ранiше вчинене незаконне заволодiння транспор­тним засобом (вiдповiдно до ч. 1 ст. 49 строк давностi за дiї, перед­баченi ч. 1 ст. 289, становить 5 рокiв, ч. 2 ст. 289 — 10 рокiв, ч. З ст. 289 — 15 рокiв, за умови, що перебiг давностi не переривався); в) судимiсть у особи, яка була засуджена за ст. 289, погашена або знята; 2) пiд час незаконного заволодiння транспортним засобом не були застосованi будь-яке насильство до потерпiлого чи погроза та­ кого насильства; 3) добровiльна заява про вчинене правоохоронним органам, тобто заява, зроблена за власною волею, незалежно вiд мотивiв i не узв'язку з тим, що про вчинене стало вiдомо правоохоронним орга­нам. Добровiльною заява буде i тодi, коли особа зробила її пiд впливом своїх родичiв чи близьких; така умова буде виконана i в тому випадку, коли транспортний за­сiб повернуто законному користувачевi, якщо вiн був вилучений у нього; 5) повне вiдшкодування завданих збиткiв. Збитки можуть бути За наявностi сукупностi вказаних умов звiльнення вiд кримi­нальної вiдповiдальностi є обов'язковим i безумовним. ІІІ. Практика розвинених країн щодо питання квалiфiкацiї передбачалась вiдповiдальнiсть за такi дiї, був Кримiнальний кодекс Казахської РСР, що набрав чинностi з 1 сiчня 1960 р. Стаття 221 цього Кодексу «Самовiльний угон засобiв пересування» встановлювала: «Самовiльний угон авто­машини, мотоцикла чи iнших засобiв пересування без мети їх крадiжки - карається виправними роботами до одного року, або справа передається до товариського суду». Кримiнальний кодекс УРСР був доповнений Указом Президiї Верховної Ради Української РСР вiд 2 жовтня 1968 р. статтею 289 у такiй редакцiї: «Угон автотранспортних засобiв, тракторiв чи iнших самохiдних машин без мети їх крадiжки - карається позбавленням волi на строк до одного року, чи вип­равними роботами на той же строк, чи штрафом в розмiрi до ста карбованцiв. Одним iз недолiкiв КК СРСР редакцiї 1960р. було те, що в ньому була вiдсутня спецiальна норма, яка передбачала вiдповiдальнiсть за самовiльне незаконне заволодiння транспортним засобом. Цей недолiк неодноразово висвiтлювався в юридичнiй лiтературi. Судовi органи в СРСР ( та в iнших союзних республiках, в кримiналь­них кодексах яких не було спецiальної норми про вiдповiдаль­нiсть за самовiльний незаконне заволодiння транспортними засобами) засуджували осiб, самовiльно незаконно заволодiвших транспортним засобом, за хулiганство, а iнодi навiть за розкрадання державного або колективного майна. Нема необхiдностi доводити, що така квалiфiкацiя є невiрною тому, що не завжди в самовiльному незаконному заволодiннi автотранспортом є хулiганський мотив. власностi. Так, наприклад, у США в 1992р. був прийнятий Закон «Про боротьбу з угоном автомобiлiв”[10]. Цей закон спрямований на посилення вiдповiдальностi за автомобiльнi крадiжки, а саме: за ввезення i вивезення вкрадених автомобiлiв, за їх володiння та користування, торгiвлю, за змiну номерних знакiв та зовнiш­нього вигляду автомобiля[11]. У текстi закону слова «угон” i «крадiжка” використовуються як слова синонiми. Кримiнальне законодавство Нiмеччини вiдносить § 248 b «Незаконне використання транспортного засобу” до роздiлу «Крадiжка i незаконне заволодiння майном”[5], тобто, до вiдносин у сферi власностi. Кримiнальний кодекс Іспанiї встановлює, що ст. 244 «Про викрадення i угон засобiв пересування”[6] вiдноситься до злочинiв проти власностi i соцiально-економiчного порядку, тобто, посягає на право власностi. До речi, в Росiї правонаступницею ст. 2153 КК СРСР [7], яка передбачала вiдповiдальнiсть за незаконне заволодiння транспортними засобами, стала ст. 166 КК Росiї «Неправомiрне заволодiння автомобiлем або iншим транспортним засобом без мети викрадення”, яка мiститься у п'ятiй главi «Злочини проти власностi”[4]. Пiсля створення в системi Державтоiнспекцiї в 1995 роцi спецiальних пiдроздiлiв з розшуку викраденого транспорту та активiзацiї роботи в цьому напрямi вдалося досягти певних успiхiв у боротьбi з незаконним заволодiнням транспортними засобами. Починаючи з 1996 року намiтилась стiйка тенденцiя до зменшення кiлькостi угонiв та крадiжок транспортних засобiв: якщо у 1996 роцi було зареєстровано понад 12 тис. крадiжок i угонiв автомобiлiв, то 2001 року лише 6,2 тисячi, тобто фактично в два рази менше. Минулого року безпосередньо працiвниками ДАІ розкрито 22,4 тис. злочинiв лiнiї карного розшуку, в тому числi 225 розбiйних нападiв, 980 пограбувань, 25,8 тис. крадiжок, розшукано 5,5 тис. викрадених транспортних засобiв. Встановлено учасникiв 2,5 тис. дорожнiх пригод, з мiсця скоєння яких водiї зникли. Вилучено 2,2 тис. одиниць вогнепальної зброї, 53,9 тис. набоїв до неї, також затримано понад 48 тис. порушникiв громадського порядку. Виявлено 5,8 тис. фактiв незаконного перевезення наркотикiв загальною вагою понад 4,5 тонни. Значний внесок у змiцнення безпеки дорожнього руху роблять члени спецiалiзованих добровiльних народних дружин. Нинi в країнi функцiонує майже 1,2 тисячi СДНД, якi об'єднують у своїх лавах понад 50 тисяч водiїв, механiзаторiв, iнженерно-технiчних працiвникiв. Члени спецiалiзованих добровiльних народних дружин активно виявляють порушення Правил дорожнього руху, надають реальну допомогу органам внутрiшнiх справ у розшуку водiїв, якi зникли з мiсць вчинення ДТП, розкриттi незаконних заволодiнь транспортними засобами. Ними здiйснюється значна профiлактична робота серед населення щодо роз'яснення правил, норм i стандартiв, котрi дiють у сферi безпеки дорожнього руху. Висновок Розглянутi проблеми визначення об’єкту незаконного заволодiння транспортним засобами в Українi є надзвичайно дискусiйним, адже таке заволодiння може призвести до людських жертв, пошкоджень транспортних засобiв, дорожнiх споруд i комунiкацiй, знижує безпеку руху, порушує майновi права громадян. Понад 20 вiдсоткiв викрадень автотранспорту, причому здебiльшого з тяжкими наслiдками, скоюється неповнолiтнiми, у зв’язку з чим цей злочин набуває ще бiльшу суспiльну небезпеку. Тому дана проблема потребує пiдвищеної уваги i ефективностi боротьби як з боку органiв внутрiшнiх справ України, так i з боку суспiльства. Суспiльна небезпечнiсть незаконного заволодiння транспортними засобами обумовлюється неконтрольованим використанням джерел пiдвищеної небезпеки, що нерiдко спричинює вчинення iнших транспортних злочинiв. Характерно, що цi злочини дуже часто вчиняють особи, якi не мають водiйського посвiдчення, перебувають у станi сп'янiння (вiд 70 до 80 вiдсоткiв винних скоюють заволодiння в нетверезому станi), не мають необхiдних навичок водiння, не володiють технiчними особливостями транспортних засобiв. Цi особи, як правило, не здатнi виконувати у сферi дорожнього руху необхiднi функцiї керування транспортним засобом, особливо при складнiй дорожнiй обста­новцi, адже незаконне заволодiння, як правило, проводиться в екстремальних умовах: зловмисник вимушений дiяти поспiшно, здебiльшого йому доводиться переховуватись вiд переслiдування, рухатись з не ввiмкнутими свiтловими приладами, iгнорувати сигнали свiтлофора, не виконувати вимог дорожньої розмiтки i знакiв, не витримувати безпечну швидкiсть, порушувати iншi правила дорожнього руху, попередньо не переконавшись в технiчнiй справностi транспортного засобу. Аналiз ст. 289 КК України i практика її застосування свiдчить, що при квалiфiкацiї незаконного заволодiння транспортними засобами допускається рiзне тлумачення окремих, вжитих законодавцем понять, що призводить до рiзнобою у слiдчiй та судовiй практицi, неоднакового вирiшення задач, що постають. Таким чином, iснує потреба в удосконаленнi як самої норми, так i практики її застосування, а отже й судового її тлумачення, а також приведення до загального знаменника цiлого ряду питань. Успiшне виконання покладених на ОВС завдань щодо боротьби зi злочиннiстю, особливо з незаконним заволодiнням транспортними засобами, залежить не тiльки вiд професiоналiзму правоохоронцiв, а й вiд точного i зрозумiлого закрiплення норм кримiнального права. Тож, дискусiйне питання про мiсце незаконного заволодiння транспортними засобами в структурi Кримiнального кодексу України залишається вiдкритим. 1. Конституцiя України. –К.: Українська Правнича Фундацiя, 1996. –с 5. 2. Науково-практичний коментар Кримiнального Кодексу України вiд 5 квiтня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. –К.: Каннон, 2001. – 739-742 с. 3. Цивiльний кодекс України: Офiцiйний текст. –К.: Кондор, 2003. - 105 с. 5. Уголовный кодекс ФРГ / Пер. С нем. –М.: ИКД „Зерцало-М”, 2001. – 141 с. 6. Уголовный кодекс Испании. Под ред. и предесл. доктора юр. наук, професора Н. Ф. Кузнецовой. – М.: Издательство ЗЕРЦАЛО, 1998. - 78-79 с. 8. М.І. Коржанський, В. А. Мисливий „Квалiфiкацiя автотранспортних злочинiв”. –К.: Правова думка, -1996р., - 52-53 с. 10. Закон по борьбе с угоном автомобилей в США. // Борьба с преступностью за рубежом. –М., - 1993 р. - №3 – 15-17 с. 11. М. И. Коржанський « Квалiфiкацiя злочинiв» -К. - 1998р. 12. П. В. Замосковцев, А. И. Коробеев « Квалификация транспорт- бие. Хабаровск 1988г. 13. М. И. Коржанський, В. А. Мисливий « Квалiфiкацiя автотранспортних злочинiв». Київ 1996р. 14. Б. А. Куринов «Автотранспортные преступления», М.: А. С. М. -1976 г. 15. Право України №5 1998р. Іванов Ю. «Мiсце незаконне заволодiння транспортними в кримi­нальному законодавствi на сучасному етапi». "Про додатковi заходи по виконанню наказу МВС України вiд 28 липня 1992 року N 473 "Про серйознi недолiки i заходи щодо вдосконалення боротьби з крадiжками i угонами автомототранспорту". 17. Наказ МВС України вiд 15 липня 1993 року N 488 « 18. Правила дорожнього руху: Офiцiйне видання. –К.: А. С. К., 2002. – с. 6-7 19. Звiт Мiнiстерства внутрiшнiх справ України перед українським народом. /// Мережа Інтернет. http://mvsinfo.gov.ua/official/2002/zvit10years.html