Адміністративне право як галузь права, навчальна дисципліна і наука. Предмет і метод адміністративного права

Адмiнiстративне право як галузь права, навчальна дисциплiна i наука. Предмет i метод адмiнiстративного права Адмiнiстративне право як галузь права, навчальна дисциплiна i наука Адмiнiстративне право як галузь права - це сукупнiсть правових норм, якi регулюють суспiльнi вiдносини, що формуються пiд час забезпечення органами виконавчої влади i органами мiсцевого самоврядування реалiзацiї та захисту прав, свобод i законних iнтересiв фiзичних i юридичних осiб, а також в процесу державного i самоврядного управлiння. Адмiнiстративне право як про чинний КпАП та практику його застосування. Адмiнiстративне право як – це система поглядiв, iдей, уявлень про адмiнiстративне законодавство, державне управлiння, реформування й тенденцiї розвитку адмiнiстративного права, його принципи, про адмiнiстративне право зарубiжних країн. Предмет i метод адмiн. права Предметом адмiнiстративного права (що вона регулює ) є суспiльнi вiдносини, що формуються: -у процесi державного управлiння економiчною, соцiально-культурною та адмiнiстративно-полiтичною сферами, а також реалiзацiї повноважень виконавчої влади, делегованих державою органам мiсцевого самоврядування, громадським органiзацiям та деяким iншим недержавним iнституцiям; -у процесi дiяльностi органiв виконавчої влади та органiв мiсцевого самоврядування, їх посадових осiб щодо забезпечення реалiзацiї та захисту в адмiнiстративному порядку прав i свобод громадян, надання їм, а також юридичним особам рiзноманiтних адмiнiстративних ( управлiнських ) послуг; - у процесi внутрiшньої органiзацiї та дiяльностi апаратiв усiх державних органiв, адмiнiстрацiй державних пiдприємств, установ та органiзацiй, а також у зв’язку з проходженням державної служби або в органах мiсцевого самоврядування; - у зв’язку з реалiзацiєю юрисдикцiї адмiнiстративних судiв i поновлення порушених прав громадян та iнших суб’єктiв адмiнiстративного права; Будь-яку галузь характеризує i своєрiдний метод правового В адмiнiстративному правi використовуються способи регулювання, що властивi обом загальним методам правового регулювання–iмперативному та диспозитивному. Імперативний реалiзується шляхом використання приписiв, встановлення заборон та надання дозволiв. Диспозитивний – шляхом пiдписання адмiн. договорiв. Адмiн правосуб’єктнiсть та її складовi елементи носiєм прав i обов'язкiв. Правоздатнiсть - здатнiсть мати визначенi повноваження, обов'язки i заборони. Однак можна не мати повноважень. Дiєздатнiсть - здатнiсть особи своїми дiями здiйснювати права й обов'язки. По характерi охоронюваних i забезпечуваних правом iнтересiв суб'єкти подiляються на фiзичних i юридичних осiб. Система амiн. права Система адмiнiстративного права – це його внутрiшня структура. складається iз Загальної та Особливої частин. Загальна частина об’єднує норми, якi регулюють (визначають): – загальнi принципи державного управлiння; – правове становище суб’єктiв адмiнiстративного права; – форми i методи управлiнської дiяльностi; – адмiнiстративно-правовi режими; – адмiнiстративну вiдповiдальнiсть; – адмiнiстративний процес; – засоби забезпечення законностi i дисциплiни в державному управлiннi. Особлива частина включає норми, якi регулюють управлiння у окремих галузях народного господарства Адмiн. право i держ. управлiння Державне управлiння – державна дiяльнiсть, що забезпечує надiйну i злагоджену роботу держ. механiзму. Специфiчнi риси державного управлiння: 1) загальнодержавний характер; 2) пiдзаконний характер; 3) юридично-владний, розпорядчий характер; 4) органiзацiйний змiст; 5) цiлеспрямованiсть, активний характер; 6) постiйна основа, безперервнiсть. Внутрiшнi: 1. 2. Принцип верховенства адмiнiстративно-правового закону в системi актiв, якi мiстять адмiнiстративно-правовi норми 5. Принцип вiдповiдностi адмiнiстративного права України положенням мiжнародно-правових актiв. Зовнiшнi: 2. служiння ОВВ суспiльству й людинi 4. взаємна вiдповiдальнiсть Поняття, структура i вид норм А-п норма – це обов’язкове правило поведiнки, яке встановлено i охороняється державою i регулює сусп. вiдносини в сферi держуправлiння. Матерiальнi: зобов’язальнi, дозвiльнi, забороняючи, обмежуючi, реєстрацiйнi, рекомендацiйнi, стимулюючi Процесуальнi 2. Такi, що визначають форми i методи управлiнської дiяльностi. 3. Такi, що встановлюють порядок проходження держ. служби, права i обов’язки держслужбовцiв. 4. Такi, що регулюють управлiння окремими галузями, держ функцiями i територiями. За суб’єктами За галузевою належнiстю (матер i процес) За межею дiї (час простiр) За юридичною силою Дiя нормативно-правових норм за дiєю у просторi адмiнiстративно-правовi норми подiляються на норми, що мають загальне значення для всiх галузей управлiння, та норми спецiальнi, що мають значення для окремих галузей управлiння. Першi формують загальнi правила поведiнки для великої кiлькостi громадян, службовцiв. Ними враховується типовi юридичнi факти, передбачається правовий порядок видiв адмiнiстративної дiяльностi – державної служби, адмiнiстративних процедур, управлiнських методiв та iнше. Інша група норм вiдбиває специфiку суспiльних вiдносин в конкретних галузях i сферах управлiння. Спецiальнi адмiнiстративно правовi норми деталiзують, розвивають загальнi норми. Реалiзацiя адмiнiстративно правових норм Дотримання складається в утриманнi суб'єкта вiд здiйснення дiй, заборонених нормами. виконання складається в добровiльному здiйсненнi суб'єктами права правомiрних дiй, що пов'язанi зi здiйсненням суб'єктивних прав у сферi управлiння. застосування складається в дiях компетентних органiв держави, громадських органiзацiй (об'єднань), посадових осiб по пiдведенню конкретного, що має юридичне значення факту пiд вiдповiдну адмiнiстративно-правову норму й ухваленнi державно-владного рiшення. Застосування норм адмiнiстративного права Акт застосування норми адмiнiстративного права - це правило поведiнки iндивiдуального характеру, але не всi iндивiдуальнi акти е правозастосувальними. Вони встановлюють, змiнюють, скасовують права й обов'язки конкретних суб'єктiв у конкретнiй життєвiй ситуацiї. По-перше, дiяльнiсть щодо застосування адмiнiстративно-правових норм виконують всi без винятку державнi органи, органи регiонального та мiсцевого самоврядування, громадськi об'єднання, якi мають державно-владнi повноваження. По-друге, застосування норм адмiнiстративного права - це, насамперед, застосування її диспозицiї. Диспозицiя може застосовуватися всiма суб'єктами правозастосування, тодi як санкцiя адмiнiстративно-правової норми тiльки уповноваженими органами державного управлiння. По-третє, правозастосування становить юридичне значущу державно-управлiнську дiяльнiсть тiльки тодi, якщо воно вiдбувається на пiдставi правових норм i в порядку, передбаченому юридичними нормами. Застосування є завжди органiзацiйно-правовою дiяльнiстю державних структур, Суб’єкт адмiнiстративного права – це юридична чи фiзична особа, що є носiєм прав i обов’язкiв у сферi державного управлiння, передбачених адмiнiстративно-правовими нормами, та має здатнiсть наданi права реалiзовувати, а покладенi обов’язки виконувати. Обов’язковою умовою визнання особи (юридичної чи фiзичної) суб’єктом адмiнiстративного права є наявнiсть у неї елементiв адмiнiстративної правосуб’єктностi. Поняття i види адмiнiстративно правових вiдносин Адмiнiстративно-правовi вiдносини – це врегульованi нормами адмiн. права суспiльнi вiдносини, що складаються у сферi управлiння. У залежностi вiд особливостей учасникiв адмiнiстративних вiдносин видiляються найбiльш типовi їхнi види. Залежно вiд елемента юр. норми: регулятивнi, охороннi. За змiстом: матерiальнi, процесуальнi. За характером дiй суб’єкта: активнi, пасивнi. Залежно вiд розподiлу прав i обов’язкiв: одностороннi, двостороннi. За хар-ром зв’язкiв мiж сторонами: горизонтальнi, вертикальнi Суб'єкта адмiнiстративного правовiдносини можна розглянути на основi квалiфiкацiї адмiнiстративних правовiдносин на види. У залежностi вiд особливостей учасникiв адмiнiстративних вiдносин видiляються найбiльш типовi їхнi види: а) мiж несупiдрядними суб'єктами виконавчої влади, що знаходяться на рiзному органiзацiйно-правовому рiвнi (примiром, вищестоящi й органи нижчого пiдпорядкування); б) мiж суб'єктами виконавчої влади, що знаходяться на однаковому органiзацiйно-правовому рiвнi (наприклад, 2 мiнiстерства, адмiнiстрацiя 2 областей); в) мiж суб'єктами виконавчої влади i знаходяться в їхньому органiзацiйному пiдпорядкуваннi (веденнi) державними об'єднаннями (корпорацiї, концерни й iн.), пiдприємствами й установами; г) мiж суб'єктами виконавчої влади i не знаходяться в їхньому органiзацiйному пiдпорядкуваннi державними об'єднаннями, пiдприємствами й установами (з питань фiнансового контролю, адмiнiстративного нагляду i т. п.); д) мiж суб'єктами виконавчої влади i виконавчих органiв системи мiсцевого самоврядування; е) мiж суб'єктами виконавчої влади i недержавними господарськими i соцiально-культурними об'єднаннями i пiдприємствами й установами (комерцiйнi структури i т. п.); ж) мiж суб'єктами виконавчої влади i суспiльних об'єднань; з) мiж суб'єктами виконавчої влади i громадянами. Вертикальнi i горизонтальнi правовiдносини Вертикальними визнаються правовiдносини, що виражаю субординацiйнi зв'язки мiж суб'єктом i об'єктом керування. Владною стороною виступає вiдповiдний суб'єкт виконавчої влади (виконавчий орган, орган державного керування). Горизонтальними адмiнiстративно-правовими вiдносинами визнаються тi, у рамках яких сторони фактично i юридично рiвноправнi. У них вiдсутнi юридично-владнi велiння однiєї сторони, обов'язковi для iншої. Усi правовiдносини складаються з визначених елементiв: суб'єктiв, об'єкта i змiсту правовiдносини. У змiстi адмiнiстративного правовiдносини розрiзняються двi сторони: матерiальна (поводження суб'єктiв) i юридична (суб'єктивнi юридичнi права й обов'язки). Безпосереднiм об'єктом адмiнiстративних правовiдносин є вольове поводження людини, його дiяння. Нормами адмiнiстративного права точно визначається мiж якими суб'єктами повиннi виникати правовiдносини, якi будуть права та обов'язки сторiн. Права учасникiв таких вiдносин, суперечки мiж ними зважуються в адмiнiстративному порядку: суб'єктом керування, що був (є) стороною адмiнiстративного правовiдносини, вищестоящим чи iншим органом виконавчої влади. Суб'єкти виконавчої влади надiленi правом вирiшувати, а iншi учасники вiдносин мають право оскаржити такi рiшення. Джерела адмiн. права Джерела адмiнiстративного права - це зовнiшнi форми вiдображення адмiнiстративно-правових норм, закрiпленi в Конституцiї України, законодавчих актах, урядових постановах, рiшеннях державних адмiнiстрацiй та iнших нормативних актах державних органiв. 1. Конституцiя України. 2. КпАП, ЗУ. 3. Постанови Верховної Ради України, якi охоплюють адмiнiстративно-правовi норми органiзацiйного характеру. 4. Укази й розпорядження Президента України у сферi державного управлiння. 5. Нормативнi постанови й розпорядження Кабiнету Мiнiстрiв України, а також затвердженi ним положення, устави, правила, iнструкцiї та iншi кодифiкованi акти. Нормативнi постанови прийнятi Кабiнетом Мiнiстрiв України спiльно з профспiлковими органiзацiями. 6. акти, що їх приймають мiнiстерства, державнi комiтети i служби України. 7. накази керiвникiв мiнiстерств, державних комiтетiв i служб. 9. нормативнi акти представницьких i виконавських органiв мiсцевого самоврядування 10. Акти органiв громадських органiзацiй Систематизацiї в правi досягають двома рiзноплановими способами: 1) кодифiкацiєю права та 2) iнкорпорацiєю чинних нормативно-правових актiв. Кодифiкацiя - це вид правотворчостi, предметом упорядкування якого є не нормативно-правовi акти, а безпосередньо юридичнi норми. до одного правового iнституту; б) вдосконалення змiсту цих норм; в) усунення застарiлих норм; г) заповнення прогалин у адмiнiстративно-правовому регулюваннi. Інкорпорацiя - це впорядкування чинних нормативно-правових актiв шляхом їх розмiщення за вiдповiдною системою в єдиних збiрниках або iнших виданнях. Орган виконавчої влади - органiзацiя, яка є частиною державного апарату, має певну компетенцiю, структуру, територiальний масштаб дiяльностi, утворюється в порядку, вст. законодавством, володiє певними методами роботи, надiлена повноваженнями виступати за доручення держави й покликана в порядку виконавчої дiяльностi здiйснювати керiвництво економiкою, соц. -культ. будiвництвом i адмiн. -полiт. д-стю, яка має пiдзаконний хар-р. Види органiв виконавчої влади Залежно вiд територiального масштабу дiяльностi, органи виконавчої влади подiляють на чотири групи: центральнi, органи виконавчої влади Автономної Республiки Крим (далi - АРК), мiжтериторiальнi, мiсцевi. Органи загальної компетенцiї - це органи, якi в межах пiдвiдомчої їм територiї здiйснюють державне управлiння та координацiю всiх або бiльшостi пiдпорядкованих чи пiдконтрольних їм органiв галузевої чи функцiональної компетенцiї. Спецiальної компетенцiї – забезб. реалiз. полiтики в певнiй сферi. Органи галузевої компетенцiї реалiзують державну полiтику у вiдповiднiй галузi. Органами предметної компетенцiї є адмiнiстрацiї державних пiдприємств, установ, якi керують дiяльнiстю вiдповiдних пiдприємств, установ. Залежно вiд порядку розв'язання пiдвiдомчих питань, органи виконавчої влади подiляють на єдиноначальнi та колегiальнi. Залежно вiд предмета спрямованостi компетенцiї, органи виконавчої влади подiляють на:а) органи управлiння господарським виробництвом, економiкою та сферою соцiального обслуговування; б) органи управлiння соцiальним розвитком i культурою; в) органи управлiння в адмiнiстративно-полiтичнiй сферi; г) органи мiжгалузевого управлiння, якi здiйснюють функцiї: цiноутворення, статистики, фiнансового регулювання, стандартизацiї, сертифiкацiї тощо. органи виконавчої влади - не просто спiльнiсть однорiдних одиниць, а цiлiсна система, тобто така сукупнiсть, у якiй усi складовi частини (окремi органи та їх структурнi пiдроздiли) є взаємопов'язаними й водночас складають самостiйнi пiдсистеми з своїми особливостями структури, функцiй, компетенцiї. вiд адмiнiстративно-територiального устрою країни. Система органiв виконавчої влади утворюється з урахуванням забезпечення державного суверенiтету й економiчної самостiйностi України, проведення фiнансової, цiнової, iнвестицiйної та податкової полiтики, полiтики в сферах працi й зайнятостi населення, соцiального захисту, освiти, науки, культури, охорони природи, екологiчної безпеки та природокористування, а також здiйснення загальнодержавних програм економiчного, науково-технiчного, соцiального й культурного розвитку України. Утворення органiв виконавчої влади, формування їх системи та її функцiонування здiйснюються згiдно з принципами демократизму й законностi. Органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування, їх посадовi особи зобов'язанi дiяти лише на пiдставi, в межах повноважень i в спосiб, передбаченi Конституцiєю та законами України Центральнi органи виконавчої влади (провiдним) органом у системi центральних органiв виконавчої влади, утвореним для забезпечення реалiзацiї державної полiтики у визначенiй сферi дiяльностi. Керiвництво мiнiстерством здiйснює мiнiстр. Державний комiтет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, дiяльнiсть якого спрямовує й координує Прем'єр-мiнiстр України або один iз вiце-прем'єрiв чи мiнiстрiв. Державний комiтет (державна служба) вносить пропозицiї щодо формування державної полiтики вiдповiдним членам Кабiнету Мiнiстрiв України та забезпечує її реалiзацiю в певнiй сферi дiяльностi, здiйснює управлiння в цiй сферi, а також мiжгалузеву координацiю та функцiональне регулювання з питань, вiднесених до його вiдання. Центральний орган виконавчої влади зi спецiальним статусом має визначенi Конституцiєю та законодавством України особливi завдання й повноваження, Мiнiстерство здiйснює мiнiстр. Мiнiстр як член Кабiнету Мiнiстрiв України особисто вiдповiдає за розробку й впровадження Програми Кабiнету Мiнiстрiв України з вiдповiдних питань, реалiзацiю державної полiтики у визначенiй сферi державного управлiння. Вiн здiйснює управлiння в цiй сферi, спрямовує та координує дiяльнiсть iнших центральних органiв виконавчої влади з питань, вiднесених до його вiдання. Компетенцiю мiнiстерств та iнших органiв виконавчої влади визначають галузевими чи мiжгалузевими рамками, якi в свою чергу залежать вiд особливостей системи даного центрального органу виконавчої влади. Мiнiстерства та iншi центральнi органи виконавчої влади беруть участь у формуваннi та реалiзацiї державної полiтики як у цiлому, так i за вiдповiдними напрямами, розроблюють механiзм її реалiзацiї; прогнозують розвиток економiки у виробничiй, науково-технiчнiй, мiнерально-сировиннiй, паливно-енергетичнiй, трудовiй, демографiчнiй, соцiальнiй, фiнансовiй та iнших сферах; беруть участь у розробленнi Державної програми економiчного та соцiального розвитку України, Державного бюджету України; розроблюють цiльовi перспективнi програми, опрацьовують комплекс заходiв, спрямованих на поглиблення економiчної реформи; реалiзують державну стратегiю розвитку вiдповiдної галузi (групи сумiжних галузей); здiйснюють iншi функцiї. служба) вносить пропозицiї щодо формування державної полiтики вiдповiдним членам Кабiнету Мiнiстрiв України та забезпечує її реалiзацiю в певнiй сферi дiяльностi, здiйснює управлiння в цiй сферi, а також мiжгалузеву координацiю та функцiональне регулювання з питань, вiднесених до його вiдання. Державний комiтет (державну службу) очолює його голова. Мiсцевi органи виконавчої влади МДА входять до єдиної системи ОВВ. Вони вiдповiдальнi перед ПУ, КМУ, пiдзвiтнi та пiдконтрольнi ОВВ вищого рiвня. Можливе подв. пiдпорядкування (вищим ОВВ та ОМС). Забезпечують виконання КУ, ЗУ, актiв ПУ, КМУ, ОВВ, додержання прав i свобод л. i гр., охорона довкiлля, пiдготовка мiсц. бюджетiв, взаємодiя з ОМС, виконання програм соц. i культ. розвитку. Компетенцiя омс Обласнi та районнi ради затверджують програми соцiально-економiчного й культурного розвитку вiдповiдних областей i районiв та контролюють їх виконання; затверджують районнi й обласнi бюджети. Сiльськi, селищнi, мiськi ради та ради районiв мiста мають свої виконавчi органи - виконавчi комiтети. Виконавчий комiтет ради попередньо розглядає проекти мiсцевих програм соцiального, економiчного та культурного розвитку, цiльових програм з iнших питань, мiсцевого бюджету, проекти рiшень, якi виносять на розгляд вiдповiдної ради; координує дiяльнiсть вiддiлiв, управлiнь та iнших виконавчих органiв ради, ПУО, що належать до комунальної власностi вiдповiдної територiальної громади, заслуховує звiти про роботу їх керiвникiв. Голова забезпечує здiйснення наданих законом повноважень ОВВ на вiдповiднiй територiї, додержання Конституцiї та законiв України, виконання актiв ОВВ; органiзовує роботу вiдповiдної ради та її виконавчого комiтету, призначає на посаду та звiльняє з посади керiвникiв вiддiлiв, управлiнь та iнших структурних пiдроздiлiв ради, пiдприємств, установ i органiзацiй, що належать до комунальної власностi та вiдповiдних територiальних громад; скликає загальнi збори громадян за мiсцем проживання; представляє територiальну громаду, раду та її виконавчий комiтет у вiдносинах з iншими державними й недержавними органами; звертається до суду щодо визнання незаконними актiв iнших органiв мiсцевого самоврядування, мiсцевих органiв державної виконавчої влади, ПУО, якi обмежують права та iнтереси територiальної громади. Державна служба в Українi - це професiйна дiяльнiсть осiб, що займають посади в державних органах та їх апаратi з метою практичного виконання завдань i функцiй держави й одержують заробiтну плату за рахунок державних коштiв. Поняття державної служби поєднує найголовнiшi елементи змiсту службової дiяльностi: а) державна служба в Українi - це професiйна дiяльнiсть осiб, що займають посади в державних органах та їх апаратi; б) вона є частиною або однiєю зi сторiн органiзацiйної дiяльностi держави; в) цю органiзацiйну дiяльнiсть спрямовано на комплектування особового складу державних органiв та iнших органiзацiй i правове регулювання роботи державних службовцiв; г) змiст дiяльностi державних службовцiв полягає в практичному виконаннi завдань i функцiй держави; ґ) особливiсть державної служби пов'язано з оплатою працi осiб, що на нiй перебувають, з державних коштiв. Види державної служби Загальноприйнятим визнається подiл державної служби на цивiльну (iнодi її зазначають як загально функцiональну) та мiлiтаризовану. Цивiльна державна служба пов'язується з виконанням однотипних функцiй загального, галузевого та мiжгалузевого характеру без видiлення принципової специфiки (переважно це служба в апаратi органiв державної виконавчої влади). Мiлiтаризована державна служба має багато особливостей, якi вiдображенi в нормативно-правових актах, якi визначають статус вiдповiдного державного органу (служба в органах внутрiшнiх справ, Мiнiстерства оборони України, Служби безпеки України, податкових, митних органах та органах, якi здiйснюють охорону кордонiв тощо). До мiлiтаризованої служби також вiдносять службу в iнших органах виконавчої влади, де встановленi спецiальнi звання – Мiнiстерствi транспорту України, Державному казначействi України, Антимонопольному комiтетi тощо. Принципи держ. служби служiння народу України; демократизму i законностi; гуманiзму i соцiальної справедливостi; прiоритету прав людини i громадянина; професiоналiзму, компетентностi, iнiцiативностi, чесностi, вiдданостi справi; персональної вiдповiдальностi за виконання службових обов'язкiв i дисциплiни; Поняття i види держ. службовцiв повноваженнями: допомiжний (технiчний) персонал, спецiалiстiв, посадових осiб i представникiв адмiнiстративної влади. Дiяльнiсть допомiжного персоналу пов'язано з виконанням матерiально-технiчних дiй (операцiй), якi не тягнуть за собою юридичних наслiдкiв, але мають велике значення в управлiнськiй практицi. До спецiалiстiв належать службовцi, якi мають професiйнi знання в окремих галузях i здiйснюють професiйну дiяльнiсть. До посадових осiб належать тi службовцi, на яких покладено здiйснення органiзацiйно-розпорядчих i контрольно-дорадчих функцiй. До представникiв адмiнiстративної влади належать службовцi, чиї дiї поширено на осiб, їм не пiдпорядкованих (працiвники мiлiцiї, державних iнспекцiй, державної контрольно-ревiзiйної служби тощо). Вони надiленi правом застосовувати адмiнiстративний примус, а деякi з них - i адмiнiстративнi стягнення за адмiнiстративнi правопорушення. Проходження держ. служби Громадяни України, яких вперше зараховують на державну службу, складають присягу, про що робиться вiдповiдний запис у трудовiй книжцi. При прийняттi на державну службу для особи, яка претендує на посаду державного службовця, може встановлюватися випробний термiн до шести мiсяцiв, а зарахованi на службу можуть проходити стажування термiном до двох мiсяцiв з метою набуття практичного досвiду та перевiрки дiлових якостей. Данi про вакансiї посад державних службовцiв пiдлягають публiкацiї та поширенню через засоби масової iнформацiї не пiзнiш як за один мiсяць до проведення конкурсу. Забороняється вимагати вiд кандидатiв на державну службу вiдомостi та документи, подання яких не передбачено законодавством України. Президент України, Голова Верховної Ради України, члени Уряду України, глави мiсцевих державних адмiнiстрацiй мають право самостiйно добирати та приймати осiб на посади своїх помiчникiв, керiвникiв прес-служб, радникiв i секретарiв згiдно з штатним розписом i категорiєю, що вiдповiдає посадi (патронатна служба). Граничний вiк перебування на державнiй службi становить 60 рокiв для чоловiкiв i 55 рокiв для жiнок. Стимули дiяльностi держ. службовцiв службовцiв Соцiально-побутове забезпечення державних службовцiв Державнi службовцi забезпечуються житлом у встановленому порядку iз державного фонду. Органiзацiйне забезпечення державної служби державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує орган, у якому вiн працює. Крiм дисциплiнарних стягнень, передбачених чинним законодавством України про працю (догана та звiльнення), до службовцiв можуть застосовувати попередження про неповну службову вiдповiдальнiсть i затримку до одного року в присвоєннi чергового рангу або в призначеннi на вищу посаду. Змiна керiвникiв або складу державних органiв не може бути пiдставою для припинення державної служби на займанiй посадi з iнiцiативи новопризначених керiвникiв, крiм державних службовцiв патронатної служби. Рiшення про припинення державної служби може бути оскаржено державним службовцем безпосередньо в судi. Основи адмiнiстративно правового статусу громадян Правовий статус громадянина включає:а) основнi (невiд'ємнi) права (або права й свободи людини i громадянина);б) комплекс прав i обов'язкiв, закрiплених Конституцiєю України, нормами рiзних галузей права, в тому числi адмiнiстративно-правовими нормами;в) гарантiї реалiзацiї цих прав i обов'язкiв, а також механiзмiв охорони державою. Адмiнiстративно-правовий статус громадянина України встановлюється обсягом i характером його адмiнiстративної правосуб'єктностi. Адмiнiстративна правоздатнiсть - це визнана законом за громадянином фактична можливiсть бути суб'єктом адмiнiстративного права, мати права й обов'язки адмiнiстративно-правового характеру. Адмiнiстративна правоздатнiсть є основою адмiнiстративної дiєздатностi громадян, оскiльки вона складає умови, за яких реалiзуються їх суб'єктивнi права й обов'язки. Адмiнiстративна дiєздатнiсть - це визнана законом спроможнiсть громадян своїми дiями набувати та здiйснювати права й виконувати обов'язки адмiнiстративно-правового характеру. В повному обсязi адмiнiстративна дiєздатнiсть настає з досягненням 18-рiчного вiку. Разом iз тим, вона виникає i по досягненнi 16-рiчного вiку - одержання паспорта й дотримання правил паспортної системи, охорона природи тощо. Адмiнiстративна дiєздатнiсть може наставати в деяких випадках i до досягнення 16-рiчного вiку - право на працю. Права i обов’ яз Абсолютнi обов’язки: додержуватися Конституцiї та законiв України, державної дисциплiни; охороняти iнтереси держави, сприяти змiцненню її могутностi й авторитету; захищати Батькiвщину; оберiгати природу, охороняти її багатства; сплачувати податки; сприяти охоронi громадського порядку; оберiгати iсторичнi пам'ятки та iншi культурнi цiнностi. Вiдноснi обов'язки виникають iз правомiрних, а в деяких випадках - неправомiрних дiй, спрямованих на придбання будь-яких прав чи їх збереження. Такi обов'язки не є постiйними - права абiтурiєнта, власника транспортних засобiв, читача бiблiотеки тощо. До обов'язкiв громадян належать i такi, що виникають у зв'язку правопорушенням (наприклад, сплатити штраф, вiдшкодувати збитки). Деякi обов'язки громадян виникають у зв'язку з видом їх дiяльностi - державнi службовцi, члени громадських об'єднань та iн. За своїм змiстом права громадян можна подiлити на: на участь у державному управлiннi та соцiально-полiтичну активнiсть: право на державну службу, внесення пропозицiй, одержання необхiдної iнформацiї та документiв у встановленiй формi, проведення зборiв, мiтингiв, демонстрацiй, створення громадських об'єднань чи належнiсть до них тощо; наказiв, неможливiсть бути 2-чi притягнутим до юр. вiдповiдальностi, презумпцiя невинуватостi, необмеженiсть прав i свобод. Передбачається захист прав i свобод в органах суду, право звертатись до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та в мiжнароднi органи. Окремо зафiксований порядок обмеження прав i свобод в умовах воєнного чи надзвичайного стану, а також права, якi взагалi не можуть бути обмеженi. також висловлюються думки щодо врегулювання суспiльних вiдносин i умов життя громадян, удосконалення правової основи державного i громадського життя, соцiально-культурної та iнших сфер дiяльностi держави й суспiльства. недолiки в дiяльностi пiдприємств, установ, органiзацiй, незалежно вiд форм власностi, народних депутатiв України, депутатiв мiсцевих рад, посадових осiб, а також висловлення думки щодо полiпшення їх дiяльностi. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою вiдповiдного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав i захист законних iнтересiв громадян, порушених дiями (бездiяльнiстю), рiшеннями державних органiв, органiв мiсцевого самоврядування, пiдприємств, установ, органiзацiй, об'єднань громадян, посадових осiб. Адмiнiстративно-правовий статус громадян i осiб без громадянства порядку, користування транспортними засобами, в'їзду та виїду. У цiлому основнi обмеження для iноземцiв i осiб без громадянства зводяться до таких: 1) вони не можуть займати деякi посади; 2) вони не мають доступу до посад державних службовцiв, дiяльнiсть яких пов'язано з державною таємницею; 3) цi особи не можуть служити в Збройних Силах України; 4) для iноземних громадян i осiб без громадянства допускаються обмеження в пересуваннi чи перебуваннi в окремих мiсцях; 5) для них встановлено окремi правила паспортного режиму, вступу в навчальнi заклади тощо; 6) для iноземних громадян i осiб без громадянства встановлено особливу адмiнiстративну делiктоздатнiсть. Поняття i види об’єднань громадян Стаття 36 Конституцiї України закрiплює право громадян України на свободу об'єднання в полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї для здiйснення й захисту своїх прав i свобод i задоволення полiтичних, економiчних, соцiальних, культурних та iнших iнтересiв. Найповнiшу характеристику об'єднань громадян дозволяє дати їх класифiкацiя за органiзацiйно-правовими властивостями, згiдно з якими видiляють: масовi об'єднання громадян (полiтичнi партiї, творчi спiлки, релiгiйнi органiзацiї, добровiльнi товариства, професiйнi спiлки тощо); органи громадської самодiяльностi (народнi дружини по охоронi громадського порядку); органи громадського самоврядування (ради й колективи мiкрорайонiв, домовi, вуличнi комiтети та iн.). Офiцiйне визнання об'єднань громадян здiйснюється шляхом їх реєстрацiї або повiдомлення про заснування. Для реєстрацiї об'єднання громадян його засновники подають заяву про це, а також певнi документи, перелiк яких визначено законодавством. Крiм того, громадськi органiзацiї можуть легалiзувати своє заснування шляхом письмового повiдомлення про це вiдповiдних державних органiв. Основоположне значення у визначеннi правового становища об'єднання громадян має його статут. Вiн повинен мiстити: назву, мету та завдання об'єднання; умови й порядок прийому в члени об'єднання та виходу з нього; структуру, порядок створення й дiяльностi статутних органiв об'єднання; права та обов'язки його членiв; джерела надходження коштiв i порядок здiйснення видiв дiяльностi, необхiдних для виконання статутних завдань; порядок внесення змiн i доповнень у статут; порядок реорганiзацiї або лiквiдацiї об'єднання; юридичну адресу. Полiтичнi партiї та мiжнароднi громадськi органiзацiї пiдлягають обов'язковiй реєстрацiї Мiнiстерством юстицiї України, а легалiзацiю громадських органiзацiй здiйснює вiдповiдно Мiнiстерство юстицiї України, органи мiсцевої державної адмiнiстрацiї, а також виконавчi органи мiсцевого самоврядування. Вiдмову в реєстрацiї об'єднання громадян може бути оскаржено в судовому порядку. Держава не втручається в дiяльнiсть об'єднань громадян, надаючи їм широку автономiю. Проте це не виключає здiйснення з боку держави контролю за дiяльнiстю об'єднань громадян. Форми держ. управлiння – зовнiшнiй вираз управл. дiя-тi ОВВ, яке здiйсн. в межах його компетенцiї, спрямоване на досягнення певних цiлей та викликає певнi наслiдки. Правова форма – зовнiшнє вираження управл. дiя-тi ОВВ та посадових осiб, якi тягнуть за собою яскраво вираженi юр. наслiдки. Форми управлiнської дiяльностi визначають характер вiдносин у сферi управлiння. Вони складаються в процесi здiйснення виконавчої та розпорядчої дiяльностi. Управлiнська дiяльнiсть викликає рiзнi наслiдки: однi дiї зумовлюють юридичнi наслiдки, iншi - нi. Види адмiнiстративно правових форм Прийнято розрiзняти чотири форми управлiнської дiяльностi: 1) видання нормативних актiв управлiння; 2) видання iндивiдуальних (ненормативних, адмiнiстративних) актiв управлiння; 4) здiйснення матерiально-технiчних операцiй. а) правовi форми, пов'язанi з встановленням i застосуванням норм права, наприклад, видання нормативних та iндивiдуальних актiв управлiння; операцiй. компетенцiї, що тягне за собою певнi наслiдки. Юридичне значення: 1. нормат. акт встановлює чи змiнює загальнi правила поведiнки та не мiстить вказiвок щодо iндивiдумiв; 2. нормат. акт накладає конкретнi обов’язки на конкретного суб’єкта та надає йому права; 3. iндив. акт є юр. фактом, якщо з-во пов’язує з ним виникнення, змiну чи припинення конкр. правовiдносин у сферi викон. влади; 4. акт управлiння може носити юрисдикцiйний хар-р. За юридичними властивостями акти державного управлiння подiляють на нормативнi, iндивiдуальнi та змiшанi. Нормативнi акти встановлюють загальнi правила поведiнки, норми права. Індивiдуальнi акти розв'язують конкретнi питання управлiння й не мiстять у собi норм права. Змiшанi акти, що мiстять як норми права, так i рiшення щодо конкретних управлiнських справ i ненормативнi приписи. За суб’єктами: акти ПУ; КМУ; ВРУ; мiнiстерств, вiдомств; МДА. За тер-рiєю дiї: на всю, обмеженої тер. дiї.. За хар-ром компетенцiї: акти органiв загал. компетенцiї, галуз. компетенцiї, мiжгалузевої компетенцiї Дiя правових актiв управлiння Дiя актiв державного управлiння в просторово-часовiй дiйсностi - це певний рух вiд початку iнiцiативи та опрацювання актiв управлiння до їх втiлення в життя. Вiн складається з таких стадiй: 1) постановка питання про видання акта управлiння; 2) опрацювання проектiв актiв управлiння; 3) видання актiв управлiння; 4) доведення актiв управлiння до вiдома адресатiв - суб'єктiв адмiнiстративно-правових вiдносин; 5) набрання чинностi актами управлiння; 6) дiя актiв управлiння. Припинення:1) закiнчення строку, на який було прийнято акт (нормативнi акти);2) припинення дiї акта в зв'язку з виконанням його приписiв (переважно iндивiдуальнi акти);3) прийняття нового акта з даного питання;4) з часу скасування нормативного акта. Наслiдки невiдповiдностi – нiкчемнiсть (на тягне юр. наслiдкiв), заперечнiсть (може бути опротестований) припиняються взаємнi права й обов'язки сторiн. Юридична природа адмiнiстративного договору полягає в тому, що вiн є актом застосування норм права, в результатi чого реалiзуються функцiї виконавчої влади за деякими винятками. Адмiнiстративний договiр, базується переважно на адмiнiстративно-правових нормах, але багато адмiнiстративних договорiв мають комплексний характер i регулюються нормами декiлькох галузей права. Адмiнiстративний договiр є рiзновидом публiчно-правового договору. Суб'єктом адмiнiстративного договору є державний орган, посадова особа або суб'єкт з делегованими повноваженнями. В адмiнiстративному договорi державний орган виступає як суб'єкт, що здiйснює виконавчу владу й має владнi повноваження. Поняття адмiнiстративно-правових методiв Метод державного управлiння – спосiб впливу суб’єкта управлiння на об’єкт управлiння, який використовується для досягнення поставленої мети та задач управлiння, а також для реалiзацiї функцiй управлiння. За допомогою адмiнiстративно-правових методiв суб'єкт виконавчої влади здiйснює управлiнський вплив на об'єкт шляхом використання адмiнiстративно-правових форм управлiння. Види адмiнiстративно-правових методiв За формою вираження: адмiн. -правовi, нормативно-органiзацiйнi. За юрид. властивостями: нормативнi, iндивiдуальнi. За способом впливу: зобов’язуючi, заохочуючи, уповноважуючи. За формою припису: категоричнi, рекомендацiйнi, поручительнi. За хар-ром впливу суб’єкта на об’єкт: прямого i непрямого. Залежно вiд мiри викор. владних повноважень: переконання, заохочення, примус. Переконання – це метод держ. управлiння, що полягає в застосуваннi засобiв впливу на свiдомiсть i поведiнку людей i проявляється у використаннi роз’яснювальних i виховних заходiв з метою дотримання вимог чинного законодавства. Заохочення - це метод держ. управлiння, що полягає в застосуваннi засобiв впливу на свiдомiсть та iнтерес людей i проявляється у використаннi моральних i матерiальних заходiв з метою адекватного оцiнювання правомiрної поведiнки. Примус – психологiчний, матерiальний, органiзацiйний чи фiзичний вплив на свiдомiсть i поведiнку iндивiдуальних та колективних суб’єктiв з метою захисту iнтересiв особистостi, суспiльства та держави. Переконання – це метод держ. управлiння, що полягає в застосуваннi засобiв впливу на свiдомiсть i поведiнку людей i проявляється у використаннi роз’яснювальних i виховних заходiв з метою дотримання вимог чинного законодавства. Основними формами переконання, якi застосовують у державному управлiннi, є: органiзацiя державних i громадських заходiв, спрямованих на розв'язання конкретних завдань; виховання, особистий приклад; роз'яснення завдань державного управлiння; iнструктаж осiб пiдпорядкованого апарату й громадськостi з питань найдiєвiшого виконання поставлених завдань;критика роботи й поведiнки окремих осiб. Примус – психологiчний, матерiальний, органiзацiйний чи фiзичний вплив на свiдомiсть i поведiнку iндивiдуальних та колективних суб’єктiв з метою захисту iнтересiв особистостi, суспiльства та держави. Види: запобiгання, припинення, вiдповiдальнiсть Примус – психологiчний, матерiальний, органiзацiйний чи фiзичний вплив на свiдомiсть i поведiнку iндивiдуальних та колективних суб’єктiв з метою захисту iнтересiв особистостi, суспiльства та держави. В юридичнiй науцi склалася така класифiкацiя заходiв адмiнiстративного примусу: а) заходи адмiнiстративного запобiгання (адмiнiстративно-попереджувальнi); б) заходи припинення правопорушень; в) адмiнiстративнi стягнення. Найтиповiшими є такi заходи адмiнiстративного запобiгання: 1) вимога припинення окремих дiй; 2) перевiрка документiв; 3) огляд речей i особистий огляд; 4) тимчасове обмеження або заборона доступу громадян до окремих дiлянок мiсцевостi чи об'єктiв з метою забезпечення громадського порядку, громадської безпеки, охорони здоров'я людей; 5) обмеження або заборона руху транспорту та пiшоходiв на окремих дiлянках вулиць i автомобiльних шляхiв при виникненнi загрози громадськiй безпецi; 6) закриття дiлянок державного кордону; 7) здiйснення адмiнiстративного нагляду за особами, щодо яких вiн встановлений, а також контролю за засудженими до кримiнальних покарань, не пов'язаних iз позбавленням волi; Заходи припинення правопорушень - це примусове зупинення протиправних дiянь, що носять ознаки адмiнiстративного проступку, спрямоване на недопущення шкiдливих наслiдкiв i забезпечення застосування до винної особи адмiнiстративного стягнення, а у виключних випадках - i кримiнального покарання. До заходiв припинення загального призначення належать: 1) адмiнiстративне затримання; 2) особистий огляд i огляд речей; 3) вилучення речей i документiв; 4) тимчасове вiдсторонення вiд роботи iнфекцiйних хворих; 5) примусове лiкування осiб, що страждають на небезпечнi для оточуючих захворювання; 6) тимчасове вiдсторонення вiд керування засобами транспорту; 7) припинення робiт i заборона експлуатацiї механiзмiв тощо. До заходiв припинення спецiального призначення належать: а) заходи фiзичного впливу; б) спецiальнi засоби; в) використання вогнепальної зброї. Поняття та основнi риси амiн. вiдповiдальностi Пiд адмiнiстративною вiдповiдальнiстю слiд розумiти накладення на правопорушникiв загальнообов'язкових правил, якi дiють у державному управлiннi, адмiнiстративних стягнень, що тягнуть за собою для цих осiб обтяжливi наслiдки матерiального чи морального характеру. Основнi риси адмiнiстративної вiдповiдальностi полягають у тому, що її пiдставою є адмiнiстративне правопорушення (проступок). Притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi - обов'язок державних органiв, якi є суб'єктами виконавчої влади. Їх перелiк наведено в роздiлi III КпАП. Суб'єктами адмiнiстративної юрисдикцiї є також районнi (мiськi) суди (суддi). До винних у вчиненнi правопорушення застосовують адмiнiстративнi стягнення, передбаченi в ст. 24 КпАП. Законодавчу основу для прийняття актiв, що регулюють питання встановлення адмiнiстративної вiдповiдальностi, становить Конституцiя України, яка має найвищу юридичну силу. Закони та iншi нормативно-правовi акти приймають на основi Конституцiї України й повиннi вiдповiдати їй. Адмiнiстративна вiдповiдальнiсть регулюється багатьма нормативними актами, якi в сукупностi складають законодавство про адмiнiстративнi правопорушення. До його системи входять законодавчi акти, норми, включенi до КпАП, i тi, що до нього не внесенi. зi стихiйним лихом, епiдемiями й епiзоотiями. Законодавство про адмiнiстративнi правопорушення має завданням охорону прав i свобод громадян, власностi, конституцiйного ладу України, прав i законних iнтересiв ПУО… Великого значення надають попередженню адмiнiстративних правопорушень. Амiн. правопорушення Загальне поняття адмiнiстративного правопорушення дає ст. 9 КпАП України. Адм. правопорушення (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дiя чи бездiяльнiсть, яка посягає на державний або громадський порядок, власнiсть права i свободи громадян на встановлений порядок управлiння, i за яку законодавством передбачено адм. вiдповiдальнiсть. Структуру складу адм. правопорушення складають-Об‘єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. а) Об‘єкт-це те на що спрямоване посягання (суспiльнi вiдносини). б) Об’єктивна сторона - це зовнiшнiй прояв суспiльно-небезпечного посягання на об’єкт, що перебуває пiд охороною адм. -правових санкцiй. в) Суб‘єкт - осудна особа , що досягла певного вiку i виконала описаний у законi склад адм. проступку. Суб’єктом адм. правопорушення-є той, хто його вчинив. г) Суб‘єктивна сторона адм. правопорушення полягає в психiчному ставленнi суб’єкта до вчиненого антигромадського дiяння (обов‘язковий компонент свiдомої життєдiяльностi). Вчинок людини є результатом взаємодiї її психiчного стану, осмислення, вивчення, оцiнки конкретних життєвих ситуацiй i здiйснюваних на пiдставi цього дiй. Завдання законодавства про правопорушення Законодавство про адмiнiстративнi правопорушення має завданням охорону прав i свобод громадян, власностi, конституцiйного ладу України, прав i законних iнтересiв ПУО, установленого правопорядку, змiцнення законностi, запобiгання правопорушенням, виховання громадян у дусi точного й неухильного додержання Конституцiї i законiв України, поваги до прав, честi та гiдностi iнших громадян, до правил спiвжиття, сумлiнного виконання своїх обов'язкiв, вiдповiдальностi перед суспiльством. Великого значення надають попередженню адмiнiстративних правопорушень. Поняття i види адмiн. стягнень Адмiнiстративне стягнення є мiрою вiдповiдальностi i застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адмiнiстративне правопорушення, в дусi додержання законiв України, поваги до правил спiвжиття, а також запобiгання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так i iншими особами. За вчинення адмiнiстративних правопорушень можуть застосовуватись такi адмiнiстративнi стягнення: 1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднiм об'єктом адмiнiстративного правопорушення; 4) конфiскацiя: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднiм об'єктом адмiнiстративного правопорушення; грошей, одержаних внаслiдок вчинення адмiнiстративного правопорушення; 5) позбавлення спецiального права, наданого даному громадяниновi (права керування транспортними засобами, права полювання); 5-1) громадськi роботи; 6) виправнi роботи; 7) адмiнiстративний арешт. Законами України може бути встановлено й iншi, крiм зазначених у цiй статтi, види адмiнiстративних стягнень. Накладення адмiнiстративного стягнення Стягнення за адмiнiстративне правопорушення накладається у межах, установлених КпАП та iншими законами України. При накладеннi стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступiнь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують i обтяжують вiдповiдальнiсть. Обставинами, що пом'якшують вiдповiдальнiсть за адмiнiстративне правопорушення, визнаються:1) щире розкаяння винного;2) вiдвернення винним шкiдливих наслiдкiв правопорушення, добровiльне вiдшкодування збиткiв або усунення заподiяної шкоди; 3) вчинення правопорушення пiд впливом сильного душевного хвилювання або при збiгу тяжких особистих чи сiмейних обставин;4) вчинення правопорушення неповнолiтнiм; 5) вчинення правопорушення вагiтною жiнкою або жiнкою, яка має дитину вiком до одного року. Обставинами, що обтяжують вiдповiдальнiсть за адмiнiстративне правопорушення, визнаються:1) продовження протиправної поведiнки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осiб припинити її;2) повторне протягом року вчинення однорiдного правопорушення, за яке особу вже було пiддано адмiнiстративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка ранiше вчинила злочин;3) втягнення неповнолiтнього в правопорушення;4) вчинення правопорушення групою осiб;5) вчинення правопорушення в умовах стихiйного лиха або за iнших надзвичайних обставин;6) вчинення правопорушення в станi сп'янiння. При вчиненнi однiєю особою двох або бiльше адмiнiстративних правопорушень адмiнiстративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кiлька адмiнiстративних правопорушень, справи про якi одночасно розглядаються одним i тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкцiї, встановленої за бiльш серйозне правопорушення з числа вчинених. Попередження Попередження як захiд адмiнiстративного стягнення виноситься в письмовiй формi. У передбачених законом випадках попередження фiксується iншим установленим способом. Має бажаний вплив на порушника тодi, коли настає безпосередньо за здiйсненням адмiн. проступку. Має виховний хар-р, не тягне негативних юр. наслiдкiв. Штраф мiнiмумах доходiв громадян. Дисциплiнарна вiдповiдальнiсть сутнiсть якого полягає в невиконаннi або в неналежному виконаннi працiвником покладених на нього трудових чи службових обов'язкiв. Ознаки: 1) її пiдставою є дисциплiнарний проступок; 2) за такий проступок передбачено накладення дисциплiнарного стягнення; 3) стягнення застосовує уповноважений на те орган (посадова особа) в порядку пiдлеглостi; 4) межi «дисциплiнарної влади» цього органу (посадової особи) чiтко встановлено правовими нормами; 5) службовець, на якого накладено дисциплiнарне стягнення, може його оскаржити у вищий орган (вищiй посадовiй особi) або в суд; 6) за один дисциплiнарний проступок може бути накладено лише одне дисциплiнарне стягнення. Адмiнiстративний процес, змiст, види В широкому розумiннi адмiнiстративний процес - це встановлений законом порядок розгляду й вирiшення iндивiдуально-конкретних справ, що виникають у сферi державного управлiння, судами (загальної юрисдикцiї чи спецiально створеними) або спецiально уповноваженими на те органами (посадовими особами). У вузькому розумiннi адмiнiстративний процес розглядають як провадження в справах про адмiнiстративнi правопорушення й застосування до правопорушникiв адмiнiстративних стягнень. Мета адмiнiстративного процесу - це заздалегiдь запланованi результати, досягнення яких можливе за допомогою вiдповiдних засобiв i способiв. У свою чергу, завдання цього процесу становлять собою поняття, що вiдображають необхiднiсть для суб'єкта здiйснити певнi дiї, спрямованi на досягнення мети процесу. Таким чином, адмiнiстративний процес становить собою врегульовану нормами адмiнiстративно-процесуального права дiяльнiсть органiв виконавчої влади, їх посадових осiб, iнших уповноважених на те суб'єктiв, спрямовану на реалiзацiю норм адмiнiстративного матерiального права, а також матерiально-правових норм iнших галузей права в ходi розгляду iндивiдуально-конкретних справ. Частину проваджень у структурi адмiнiстративного процесу слiд охарактеризувати як адмiнiстративно-юрисдикцiйнi. До них належать: провадження по скаргах громадян; дисциплiнарне провадження; провадження по застосуванню заходiв адмiнiстративного попередження та припинення; провадження в справах про адмiнiстративнi правопорушення. Адмiнiстративнiй юрисдикцiї притаманнi наступнi риси: 1. Наявнiсть правопорушення (правового спору). 2. потребує належного процесуального регулювання. 3. Обов'язковiсть прийняття рiшення у виглядi юридичного акта. Юрисдикцiйний акт у конкретнiй адмiнiстративнiй справi означає по сутi вирiшення правового спору. Якщо ж йдеться про правопорушення, в такому актi можуть бути передбаченi правовi санкцiї. Їх застосування є лише одним iз варiантiв рiшення, що приймає адмiнiстративно-юрисдикцiйний орган. Іншими варiантами можуть бути рiшення про припинення провадження в справi чи застосування засобiв впливу до неповнолiтнього. Таким чином, адмiнiстративна юрисдикцiя полягає в розглядi адмiнiстративно-правових спорiв, справ про адмiнiстративнi правопорушення в установленiй законом адмiнiстративно-процесуальнiй формi спецiально уповноваженими на те органами (посадовими особами), яких надiлено правом розглядати спори та накладати адмiнiстративнi стягнення. Провадження в справах про адмiнiстративнi правопорушення визначається як низка послiдовних дiй уповноважених органiв (посадових осiб), а в деяких випадках iнших суб'єктiв, якi згiдно з нормами адмiнiстративного законодавства здiйснюють заходи, спрямованi на притягнення правопорушникiв до вiдповiдальностi й забезпечення виконання винесеної постанови. Завданнями провадження в справах про адмiнiстративнi правопорушення згiдно зi ст. 245 КпАП є: своєчасне, всебiчне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирiшення її точно вiдповiдно до законодавства, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин i умов, що сприяють вчиненню адмiнiстративних правопорушень, запобiгання правопорушенням, виховання громадян у дусi додержання законiв, змiцнення законностi. Провадження в справах про адмiнiстративнi правопорушення здiйснюють на засадах суворого додержання законностi та принципу презумпцiї невинуватостi. Основи провадження про зверненню громадян провадження зi звернень громадян - це системне утворення, комплекс взаємопов’язаних процесуальних дiй, якi: створюють певну сукупнiсть процесуальних правовiдносин, що вiдрiзняються предметною характеристикою i взаємопов’язанiстю з вiдповiдними правовiдносинами; потребують встановлення доказiв, а також обґрунтування всiх обставин i фактичних даних юридичної справи, що розглядається; що спричиняють необхiднiсть закрiплення офiцiйного оформлення отриманих процесуальних результатiв у вiдповiдних актах, документах. Серед задач провадження зi звернень громадян в органах прокуратури насамперед можуть бути видiленi наступнi: своєчасне, всебiчне повне та об’єктивне з’ясування обставин кожного звернення; вирiшення звернення у точнiй вiдповiдностi з чинним законодавством; виявлення причин та умов, якi спонукали громадянина здiйснити звернення; забезпечення виконання прийнятого рiшення; здiйснення юридично-роз’яснювальної роботи серед населення щодо дотримання законiв, змiцнення законностi. У провадженнi зi звернень громадян в органах прокуратури можна видiляти наступнi стадiї: порушення справи за пропозицiєю, заявою або скаргою (залежно вiд форми подання звернення - реєстрацiя письмового, або заслуховування усного); розгляду i перевiрки фактiв, що мiстяться у зверненнi; прийняття рiшення за пропозицiєю, заявою або скаргою i виконання прийнятого рiшення за зверненням; оскарження прийнятого рiшення. Способи забезпечення законностi i дисциплiни Законнiсть i дисциплiну в державному управлiннi забезпечують трьома основними способами - проведенням контролю, здiйсненням нагляду й за допомогою звернень громадян. Контроль - основний спосiб забезпечення законностi й дисциплiни в державному управлiннi, один iз найважливiших елементiв державного управлiння. Без органiзацiї та здiйснення контролю неможлива належна робота державного апарату, iнших пiдконтрольних державних структур. Головними напрямами здiйснення контролю в сферi державного управлiння є: 1) додержання планової, фiнансової, цiноутворюючої, договiрної, технологiчної, виконавчої, трудової та iнших видiв державної дисциплiни; 2) використання державних ресурсiв; 3) виконання природоохоронного законодавства; 4) пiдбiр i розмiщення кадрiв у державному секторi; 5) виконання соцiальних програм та iн. За сферою дiяльностi, яка пiдлягає контролю, контроль подiляють на вiдомчий, мiжвiдомчий i над (або поза) вiдомчий. Контроль слiд вiдрiзняти вiд близького до нього виду державної дiяльностi - нагляду, хоча вони мають деякi спiльнi ознаки. Їх поєднують єдина мета - забезпечення законностi й дисциплiни в державному управлiннi, форми здiйснення роботи - перевiрки, витребування звiтiв, пояснень тощо, обов'язковiсть вказiвок. Але контроль, на вiдмiну вiд нагляду, проводиться повсякденно й безперервно широким колом органiв. Нагляд же здiйснює єдиний державний орган - прокуратура. Звернення громадян є особливим способом забезпечення законностi й дисциплiни в державному управлiннi, iнiцiаторами перевiрок тут виступають не державнi утворення, а громадяни. Звертаючись до компетентних органiв iз заявами та скаргами, вони сигналiзують про виявленi ними порушення законностi й дисциплiни, тим самим дозволяючи повноважним органам розiбратися в сутi справи, притягнути, якщо на це є пiдстави, до вiдповiдальностi винних. Контроль Контроль - основний спосiб забезпечення законностi й дисциплiни в державному управлiннi, один iз найважливiших елементiв державного управлiння. Без органiзацiї та здiйснення контролю неможлива належна робота державного апарату, iнших пiдконтрольних державних структур. Головними напрямами здiйснення контролю в сферi державного управлiння є: 1) додержання планової, фiнансової, цiноутворюючої, договiрної, технологiчної, виконавчої, трудової та iнших видiв державної дисциплiни; 2) використання державних ресурсiв; 3) виконання природоохоронного законодавства; 4) пiдбiр i розмiщення кадрiв у державному секторi; 5) виконання соцiальних програм та iн. стадiї: 1) обирають об'єкт контролю; 2) визначають предмет контролю (встановлюють, що саме слiд перевiрити); 3) встановлюють засоби здiйснення контролю; 4) пiдбирають (призначають) осiб, якi здiйснюватимуть контроль; 5) складають плани його проведення. На центральнiй (аналiтичнiй) стадiї здiйснюють збирання й оброблення iнформацiї. Зiбрану iнформацiю (часто одержану з рiзних джерел) аналiзують, порiвнюють iз реальним станом справ на об'єктi, який перевiряють. До пiдсумкової стадiї належать такi дiї, як: 1) прийняття рiшення за результатами контролю; 2) доведення його до адресата (а в необхiдних випадках i до вiдома громадськостi, правоохоронних органiв, iнших осiб, зацiкавлених у результатах контролю); 3) надання допомоги пiдконтрольнiй структурi в наведеннi порядку на об'єктi; 4) контроль за виконанням рiшень, прийнятих за пiдсумками контролю. Принципи: 1) унiверсальнiсть; 2) систематичнiсть; 3) безстороннiсть; 4) реальнiсть; 5) дiєвiсть, оперативнiсть, результативнiсть; 6) гласнiсть. Суб’єкти контролю Контроль здiйснюють: 1) органи законодавчої влади (Верховна Рада України); 2) Президент України та його Адмiнiстрацiя; 3) представницький орган АРК - Верховна Рада АРК; 4) органи виконавчої влади (Кабiнет Мiнiстрiв України, Рада мiнiстрiв АРК, мiнiстерства, державнi комiтети та iншi центральнi органи виконавчої влади, мiсцева державна адмiнiстрацiя, адмiнiстрацiя пiдприємств, установ, органiзацiй; 5) судовi органи (Конституцiйний Суд України, суди загальної юрисдикцiї, арбiтражнi суди); 6) спецiальнi контролюючi органи - державнi iнспекцiї та служби (пожежна, санiтарна, автомобiльна та iншi iнспекцiї, Державна податкова адмiнiстрацiя, Державна митна служба тощо); 7) органи мiсцевого самоврядування (мiсцевi ради та їх виконавчi органи). Внутрiшнiй контроль - iнструмент управлiння, що дає змогу керiвництву органiв державного i комунального сектору перевiрити стан виконання завдань органу. Метою цього процесу є забезпечення достатньої впевненостi керiвництва зазначених органiв у досягненнi належного рiвня економiї, ефективностi i результативностi вiдповiдно до завдань органiв; достовiрностi фiнансової, статистичної i управлiнської звiтностi; у виконаннi встановлених законодавством та керiвництвом норм i правил; належному захистi активiв вiд втрат (далi - досягнення мети). Отже, внутрiшнiй контроль - це управлiнський контроль, який допомагає керiвництву в управлiннi i виконаннi завдань на постiйнiй основi, тому внутрiшнiй контроль не повинен розглядатися як окрема система органiв державного i комунального сектору. Внутрiшнiй контроль також повинен давати змогу викладати управлiнське судження та виявляти iнiцiативу з метою пiдвищення ефективностi i результативностi дiяльностi, а також зниження витрат. Форми та методи судового контролю Судовий контроль - специфiчний вид контролю в сферi державного управлiння. Особливiсть цього контролю полягає в тому, що його здiйснюють не систематично, не повсякденно, а одноразово пiд час розгляду справ. В Українi судовий контроль здiйснюють Конституцiйний Суд України, суди загальної компетенцiї та адмiнiстративнi суди. Контроль з боку Конституцiйного Суду є особливим видом судового контролю, який вiдокремлено вiд контролю з боку судiв загальної компетенцiї та адмiнiстративних судiв. Таку вiдокремленiсть обумовлено особливим статусом Конституцiйного Суду та предметом його контролю. Конституцiйний Суд здiйснює контроль, який виходить за межi контролю в державному управлiннi. Судовий контроль з боку судiв загальної компетенцiї найдоцiльнiше розглянути через ступiнь втручання суду в дiяльнiсть вiдповiдного органу (безпосередня й опосередкована форми втручання). Законодавство у промисловостi Промисловiсть - провiдна галузь господарського комплексу держави, яка має за мету добування та переробку природних багатств. Промисловiсть пiдроздiляють на важку (виробництво засобiв виробництва) та легку (виробництво предметiв споживання), а також на нафтову, вугледобувну, текстильну, харчову та iншi види (залежно вiд кiнцевого продукту), якi становлять пiдгалузi промисловостi. Правовi засади органiзацiї та управлiння промисловiстю в Українi знаходять своє вiдображення в Конституцiї, законах України «Про пiдприємництво», «Про промислово-фiнансовi групи в Українi» та iн., актах Президента України, Кабiнету Мiнiстрiв України, вiдомчих актах. Має за мету: координацiю та подальший розвиток виробничих сил суспiльства й держави; зростання ефективностi працi; зниження собiвартостi продукцiї; пiдвищення її якостi та конкурентоспроможностi на свiтовому ринку; захист i наповнення внутрiшнього ринку вiтчизняними товарами, послугами тощо. Законодавство у будiвництвi Управлiння будiвництвом i житлово-комунальним господарством охоплює двi важливi складовi частини економiки України: будiвництво й житлову сферу. Будiвництво є галуззю матерiального виробництва, яка забезпечує створення та реконструкцiю об'єктiв виробничого, комунально-побутового, соцiально-культурного й житлового призначення. Управлiння будiвництвом охоплює проведення єдиної технiчної полiтики в галузi, планування та розробку органiзацiйно-правових засад проектування й будiвництва, їх матерiально-технiчне та фiнансове забезпечення, нормування, роботу з кадрами, органiзацiю технiки безпеки й охорону працi, проведення заходiв щодо пiдвищення якостi архiтектурних i будiвельних робiт, здiйснення контролю за додержанням будiвельних правил, норм i стандартiв тощо. Житлова сфера включає управлiння житловим фондом i об'єктами комунального господарства, їх утримання, будiвництво й ремонт. Управлiння в сферi мiстобудування i державний архiтектурно-будiвельний контроль здiйснюється на пiдставi Законiв України “Про основи мiстобудування” вiд 16. 11. 1992 р.; “Про архiтектурну дiяльнiсть” вiд 20. 05. 99р.; “Про вiдповiдальнiсть пiдприємств, їх об’єднань, установ та органiзацiй за правопорушення у сферi мiстобудування” вiд 14. 10. 1994р.; iнших нормативно-правових актiв у сферi мiстобудування. Державний архiтектурно-будiвельний контроль здiйснює Державна архiтектурно-будiвельна iнспекцiя України, iнспекцiї державного архiтектурно-будiвельного контролю в Автономнiй Республiцi Крим, областях, районах, мiстах Києвi та Севастополi, мiстах обласного пiдпорядкування Сiльське господарство (агропромисловий комплекс), яке покликано забезпечувати суспiльство продовольством i сировиною для промислового виробництва, охоплює виробництво сiльськогосподарської продукцiї, її заготiвлю (закупiвлю) та переробку. На це спрямовано концепцiю Нацiональної програми вiдродження села на 1995-2005 роки, схвалену постановою Верховної Ради України вiд 4 лютого 1994 р. Реалiзацiя завдань цiєї концепцiї вимагає: проведення аграрної реформи; створення економiчного механiзму ринкового типу; формування багатогалузевої виробничої сфери села на сучаснiй технологiчнiй основi; удосконалення структури виробництва в агропромисловому комплексi; вiдновлення родючостi землi; рацiонального використання природних ресурсiв; розроблення системи законодавчих i нормативних актiв; вiдпрацювання державної структури управлiння розвитком села, виходячи з мiжгалузевого характеру проблем, тощо. Загальний хар-р норм: Конституцiя України, Основи законодавства України про культуру, затвердженi Верх. Радою 14. 02. 92р., ЗУ “Про власнiсть”, Про пiдприємництво, Про пiдприємства в Українi, Про господарськi товариства, Про банкрутство, Про оподаткування прибутку пiдприємств, Про податок на додану вартiсть. Цi законодавчi акти одночасно адресуються цiлому ряду суб‘єктiв або групi суб‘єктiв суспiльних вiдносин, проголошують i юридично закрiплюють принципи, якi лежать в основi правового стану i правового регулювання їхньої дiяльностi. Спецiальнi закони про культуру: ЗУ “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цiнностей” 21. 09. 99р, “Про охорону i використання пам‘яток iсторiї та культури” 13. 07. 78р., “Про музеї та музейну справу” 29. 06. 95р. та iн. Цi законодавчi акти мають спец призначення, характеризуються повною конкретнiстю, визначенням правового статусу i правового регулювання дiяльностi у сферi культури.Істотне значення мають пiдзаконнi н-п акти: Укази Президента, постанови i розпорядження КМУ, накази, iнструкцiї, що приймаються Мiн. Культури i мистецтв України. в Українi, регулюють суспiльнi вiдносини у сферi створення, поширення, збереження та використання культурних цiнностей i спрямованi на: реалiзацiю суверенних прав України у сферi культури; вiдродження i розвиток культури української нацiї та культур нацiональних меншин, якi проживають на територiї України освiти Автономної Республiки Крим;5. Мiсцевi органи державної виконавчої влади та органи мiсцевого самоврядування i пiдпорядкованi їм органи управлiння освiтою. Центральним орган Мiнiстерство освiти України: • визначає державну полiтику в галузi освiти, науки, професiйної пiдготовки кадрiв • встановлює державнi стандарти знань з кола предмета; • визначає мiнiмальнi нормативи матерiально-технiчного, фiнансового забезпечення закладiв освiти; • контроль за дотриманням державних стандартiв освiти, державне iнспектування; • проводить акредитацiю вищих та професiйно-технiчних закладiв освiти, видає їм лiцензiї, сертифiкати; • формує i розмiщує державне замовлення на пiдготовку спецiалiстiв з вищою освiтою; • розробляє умови прийому до закладiв освiти. Мiнiстерства i вiдомства, яким пiдпорядкованi заклади освiти, разом з Мiнiстерством освiти України беруть участь у здiйсненнi державної полiтики в галузi освiти, науки, професiйної пiдготовки кадрiв, у проведеннi державного iнспектування та акредитацiї закладiв освiти, здiйснюють контрольнi функцiї по дотриманню вимог щодо якостi освiти, забезпечують зв'язок iз закладами освiти та державними органами iнших країн Вища атестацiйна комiсiя України (ВАК) органiзує i проводить атестацiю наукових i науково-педагогiчних кадрiв, керує роботою по присудженню наукових ступенiв, присвоєнню вченого звання старшого наукового спiвробiтника. ВАК є центральним органом державної виконавчої влади, пiдвiдомчим Кабiнету Мiнiстрiв України Мiнiстерство освiти Автономної Республiки Крим здiйснює повноваження керiвництва освiтою, крiм повноважень, вiднесених до компетенцiї Мiнiстерства освiти України, мiнiстерств i вiдомств, яким пiдпорядкованi заклади освiти. Органами громадського самоврядування в освiтi є: 1) загальнi збори (конференцiя) колективу закладу освiти; 2) районна, мiська, обласна конференцiї педагогiчних працiвникiв, з'їзд працiвникiв освiти Автономної Республiки Крим; 3) Всеукраїнський з'їзд працiвникiв освiти у сферi органiзацiї науки дiють спецiалiзованi органи виконавчої влади, а також державнi установи. При Президентовi України утворений консультативно-дорадчий орган - Рада з питань науки та науково-технiчної полiтики . Основними завданнями цього органу є вироблення державної полiтики з питань розвитку науки та технологiй, правове й органiзацiйне забезпечення їх реалiзацiї; прогнозування розвитку науки й технологiй; розгляд i оцiнка проектiв нацiональних i державно-наукових програм, визначення прiоритетних напрямiв розвитку науки й технологiй та iн. Центральним органом виконавчої влади у цiй сферi є . Дiяльнiсть Мiносвiти i науки України спрямовує Кабiнет Мiнiстрiв України. Вiдповiдно до покладених на нього завдань ЦОВВ в сферi науки: розробляє засади науково-технiчного розвитку України; забезпечує розвиток наукового й науково-технiчного потенцiалу України; органiзовує та координує iнновацiйну дiяльнiсть; координує розвиток загальнодержавної системи науково-технiчної iнформацiї, координує дiяльнiсть органiв виконавчої влади щодо розроблення загальнодержавних наукових i науково-технiчних програм й контролює їх виконання; Мiсцевi органи державної виконавчої влади й органи мiсцевого самоврядування вiдповiдно до своєї компетенцiї забезпечують виконання державних наукових i науково-дослiдних програм; розробляють та органiзовують виконання регiональних (територiальних) програм. ВАК України є ЦОВВ, статус якого прирiвняний до державного комiтету України. ВАК України реалiзує державну полiтику в галузi атестацiї наукових i науково-технiчних кадрiв вищої квалiфiкацiї, присудження наукових ступенiв i присвоєння вченого звання старшого наукового спiвробiтника, контролює дiяльнiсть спецiалiзованих вчених рад та якiсть атестацiї наукових i науково-педагогiчних кадрiв вищої квалiфiкацiї. ВАК України створює спецiалiзованi ради по захисту дисертацiй, затверджує їх персональний склад i перелiк спецiальностей, за якими цим радам надається право проведення захисту дисертацiй, провадить їх перiодичну атестацiю. Для координацiї роботи мiнiстерств, iнших ЦОВВ пiд час формування та реалiзацiї державної полiтики утворено . На Комiсiю покладено обов'язок контролювати й координувати дiяльнiсть мiнiстерств, iнших центральних органiв виконавчої влади, спрямовану на реалiзацiю державної науково-технiчної полiтики; розглядати пропозицiї щодо створення високотехнологiчних виробництв; здiйснювати пiдтримку вiтчизняного науково-технiчного потенцiалу; розглядати пропозицiї щодо удосконалення законодавства, яке регулює вiдносини в науково-технiчнiй сферi Законодавство у сферi культури Загальний хар-р норм: Конституцiя України, Основи законодавства України про культуру, затвердженi Верх. Радою 14. 02. 92р., ЗУ “Про власнiсть”, Про пiдприємництво, Про пiдприємства в Українi, Про господарськi товариства, Про банкрутство, Про оподаткування прибутку пiдприємств, Про податок на додану вартiсть. Цi законодавчi акти одночасно адресуються цiлому ряду суб‘єктiв або групi суб‘єктiв суспiльних вiдносин, проголошують i юридично закрiплюють принципи, якi лежать в основi правового стану i правового регулювання їхньої дiяльностi. Спецiальнi закони про культуру: ЗУ “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цiнностей” 21. 09. 99р, “Про охорону i використання пам‘яток iсторiї та культури” 13. 07. 78р., “Про музеї та музейну справу” 29. 06. 95р. та iн. Цi законодавчi акти мають спец призначення, характеризуються повною конкретнiстю, визначенням правового статусу i правового регулювання дiяльностi у сферi культури. Істотне значення мають пiдзаконнi н-п акти: Укази Президента, постанови i розпорядження КМУ, накази, iнструкцiї, що приймаються Мiн. Культури i мистецтв України. Найбiльш важливим н-п актом у сферi культури, який має загальний характер, є Основи закон-ва України про культуру. Основи визначають правовi, економiчнi, соцiальнi, органiзацiйнi засади розвитку культури в Українi, регулюють суспiльнi вiдносини у сферi створення, поширення, збереження та використання культурних цiнностей i спрямованi на: реалiзацiю суверенних прав України у сферi культури; вiдродження i розвиток культури української нацiї та культур нацiональних меншин, якi проживають на територiї України Органи управлiння охороною здоров’я здоров'я обласних державних адмiнiстрацiй, вiддiли охорони здоров'я районних державних адмiнiстрацiй). Спецiально уповноваженим ЦОВВ у галузi хорони здоров'я є Мiнiстерство охорони здоров'я України. До основних завдань МОЗ України належать: розробка прiоритетних напрямiв дiяльностi нацiональної служби охорони здоров'я; забезпечення гарантованого рiвня квалiфiкованої медичної допомоги населенню установами охорони здоров'я всiх форм власностi; здiйснення заходiв щодо розвитку профiлактичного напряму в охоронi здоров'я населення; формування здорового способу життя; забезпечення надання державними установами охорони здоров'я загальнодоступної, переважно, безкоштовної, висококвалiфiкованої медичної допомоги населенню; розробка прогнозу та показникiв розвитку нацiональної служби охорони здоров'я, пов'язаних зi змiнами власностi; охорона материнства й дитинства тощо. Для розв'язання найважливiших завдань дiяльностi та розвитку охорони здоров'я в МОЗ України створюють колегiю, рiшення якої проводять у життя наказами Мiнiстра. Рада мiнiстрiв АРК i мiсцевi державнi адмiнiстрацiї реалiзують державну полiтику в галузi охорони здоров'я в межах своїх повноважень. Так, мiсцевi державнi адмiнiстрацiї здiйснюють загальне керiвництво закладами охорони здоров'я, якi перебувають у сферi їх управлiння, їх матерiально-фiнансовим забезпеченням, органiзовують роботу медичних закладiв щодо надання медичної допомоги населенню, здiйснюють заходи щодо попередження iнфекцiйних захворювань, епiдемiй, епiзоотiй та їх лiквiдацiї тощо. безпеки України, Мiнтранс України. Цi органи визначають структуру управлiння вiдомчими установами охорони здоров'я. Верховна Рада України визначає державну полiтику й здiйснює законодавче регулювання вiдносин в сферi фiзичної культури, спорту та туризму, а також здiйснює в межах своїх повноважень контроль за реалiзацiєю державної програми розвитку цiєї сфери й за виконанням законодавства про фiзичну культуру, спорт i туризм. Важливi функцiї у цiй сферi виконує Кабiнет Мiнiстрiв України, який визначає напрями розвитку фiзичної культури, спорту й туризму, спрямовує дiяльнiсть пiдпорядкованих йому органiв на виконання законiв України «Про фiзичну культуру i спорт» i «Про туризм» (15вересня 1995 р.). В Українi розроблено довгострокову Державну програму розвитку фiзичної культури й спорту, яку затверджено Указом Президента України вiд 22 червня 1994 р. Безпосередню органiзацiю й контроль за виконанням програми покладено на Державний комiтет України з питань фiзичної культури i спорту - центральний орган виконавчої влади у цiй галузi дiяльностi. свої функцiї вiдповiдно до положень про них, наприклад, Положення про управлiння з фiзичної культури i спорту Харкiвської обласної державної адмiнiстрацiї, затверджене головою Харкiвської обласної державної адмiнiстрацiї 15 травня 1997 р. Україна пiдтримує свою обороноздатнiсть на рiвнi оборонної достатностi для захисту вiд агресiї, прагне до мирного спiвiснування з усiма державами. Оборона України - це комплекс полiтичних, економiчних, екологiчних, воєнних, соцiальних i правових заходiв щодо забезпечення незалежностi, територiальної цiлiсностi, захисту iнтересiв держави й мирного життя народу України. Захист Вiтчизни є конституцiйним обов'язком кожного її громадянина, оскiльки оборона країни належить до найважливiших функцiй держави та є справою всього народу. Метою оборони України є створення необхiдних умов для запобiгання воєнному нападу й збройної вiдсiчi можливiй агресiї проти України в будь-який час i за будь-яких обставин. Воєнна доктрина України ґрунтується на тому, що держава: не визнає вiйну як засiб розв'язання мiжнародних проблем; прагне до нейтралiтету й додержання неядерних принципiв не приймати, не виробляти й не набувати ядерної зброї; не має територiальних претензiй до кожної держави й не бачить у жодному народовi образ ворога; нiколи першою не розпочне бойових дiй проти будь-якої країни, якщо сама не стане об'єктом агресiї. Основи органiзацiї оборони України та повноваження державних органiв щодо її забезпечення, обов'язки пiдприємств, установ, органiзацiй, посадових осiб стосовно здiйснення обороноздатностi країни встановлено Законом України вiд 6 грудня 1991 р. «Про оборону» (зi змiнами i доповненнями вiд 20 жовтня 1994 p., 17 жовтня 1995 p., 21 жовтня 1997 p., нова редакцiя вiд 5 жовтня 2000 р.). Органи управлiння обороною Президент України є головою Ради нацiональної безпеки i оборони України, формує її персональний склад вiдповiдно до Конституцiї України. Заходи щодо обороноздатностi здiйснює Кабiнет Мiнiстрiв України, який керує дiяльнiстю пiдпорядкованих йому органiв i органiзацiй щодо забезпечення оборони, оснащення Збройних Сил України озброєнням, вiйськовою технiкою, iншими матерiальними засобами. Кабiнет Мiнiстрiв України визначає обсяги для потреб оборони й Збройних Сил, чисельнiсть громадян України, якi пiдлягають призову на строкову вiйськову службу, порядок проходження ними вiйськової служби й ведення облiку вiйськовозобов'язаних i призовникiв та порядок проходження альтернативної служби. Органом державного управлiння Збройними Силами України є Мiнiстерство оборони України, яке несе повну вiдповiдальнiсть за їх розвиток i пiдготовку до виконання завдань оборони. Мiноборони України оцiнює вiйськово-полiтичну обстановку та визначає рiвень воєнної загрози, бере участь у розробцi проекту воєнної доктрини й формуваннi оборонного бюджету України, розробляє та подає на розгляд Президентовi України проекти державних програм будiвництва й розвитку Збройних Сил України, розвитку озброєння та вiйськової технiки, загальної структури й чисельного складу Збройних Сил України, обсягу бюджетних асигнувань на потреби оборони. Мiсцевi державнi адмiнiстрацiї та органи мiсцевого самоврядування забезпечують: виконання вимог чинного законодавства України з питань оборони посадовими особами, громадянами, пiдприємствами, установами й органiзацiями; розв'язують завдання щодо забезпечення потреб оборони та мобiлiзацiйної готовностi; органiзовують призов громадян на дiйсну вiйськову службу; сприяють проведенню навчальних зборiв, початкової вiйськової пiдготовки допризовної молодi та виконують iншi функцiї у сферi оборони, передбаченi законодавством України. в громадських мiсцях, якi регулюють правовi, моральнi та iншi соцiальнi норми. Пiд термiнами «громадська безпека» й «громадський порядок» взагалi розумiють певний позитивний стан, наявний у суспiльствi, забезпечення якого гарантує уникнення певних небезпек як для суспiльства, так i для окремих громадян. Цiнностi, яким загрожує небезпека, є досить рiзноманiтними. Якщо йдеться про громадську безпеку, то з погляду поняття на перший план виступає елемент загрози, що посягає на такi цiнностi, як життя, здоров'я, власнiсть, тобто це система вiдносин, яка складається в процесi запобiгання й усунення загрози життю, здоров'ю громадян та їх майну. Причинами виникнення небезпеки можуть бути стихiйнi лиха, епiдемiї, неправомiрнi дiї, що посягають на такi цiнностi, як життя, здоров'я, власнiсть, неконтрольоване використання механiзмiв i машин, що є джерелом пiдвищеної загрози, а також проведення окремих робiт, пов'язаних iз ризиком для населення, тощо. Вiдповiдно до п. 17 ст. 92 Конституцiї України виключно законами України визначаються основи нацiональної безпеки та забезпечення громадського порядку. Забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та спокою належить до сфери завдань публiчної влади: Президента України як гаранта державного суверенiтету та додержання прав людини й громадянина, Кабiнету Мiнiстрiв України, мiсцевих державних адмiнiстрацiй i органiв мiсцевого самоврядування. В широкому розумiннi забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та спокою громадян є завданням як державних, так i недержавних органiзацiй. так i в пiдзаконних актах, серед яких важливе мiсце посiдає Положення про Мiнiстерство внутрiшнiх справ України вiд 17 жовтня 2000 р. Управлiння зовнiшнiми справами Державне управлiння закордонними справами - це дiяльнiсть органiв держави, спрямована на здiйснення зовнiшньої полiтики України. Вiдповiдно до ст. 18 Конституцiї України зовнiшньополiтичну дiяльнiсть України спрямовано на забезпечення її нацiональних iнтересiв i безпеки шляхом пiдтримання мирного й взаємовигiдного спiвробiтництва з членами мiжнародного спiвтовариства за загальновизнаними принципами й нормами мiжнародного права. про незалежнiсть України вiд 24 серпня 1991 p., Конституцiю України, Заяву про без'ядерний статус України вiд 24 жовтня 1991 p., Основнi напрями зовнiшньої полiтики України тощо. Визначення засад зовнiшньої полiтики України вiднесено до повноважень Верховної Ради України. До повноважень Верховної Ради в зовнiшньополiтичнiй дiяльностi належить також: заслуховування щорiчних i позачергових послань Президента України про внутрiшнє й зовнiшнє становище України; оголошення за поданням Президента України стану вiйни та укладення миру, схвалення рiшення Президента України про використання Збройних Сил України та iнших вiйськових формувань у разi збройної агресiї проти України; надання в установлений законом строк згоди на обов'язковiсть мiжнародних договорiв України й денонсацiя мiжнародних договорiв України тощо. Президент України виступає гарантом державного суверенiтету, територiальної цiлiсностi України, забезпечує державну незалежнiсть, нацiональну безпеку й правонаступництво держави. Як глава держави вiн представляє її у мiжнародних вiдносинах, здiйснює керiвництво зовнiшньополiтичною дiяльнiстю держави, веде переговори й укладає мiжнароднi договори України; приймає рiшення про визнання iноземних держав; призначає та звiльняє глав дипломатичних представництв України в iнших державах i при мiжнародних органiзацiях; приймає вiрчi й вiдкличнi грамоти дипломатичних представникiв iноземних держав; здiйснює iншi повноваження, визначенi Конституцiєю України. Важливу роль у здiйсненнi зовнiшньої полiтики України виконує Кабiнет Мiнiстрiв України, який забезпечує державний суверенiтет i економiчну самостiйнiсть України, реалiзує внутрiшню й зовнiшню полiтику держави. зносин покладено на Мiнiстерство закордонних справ України. Органи: ВРУ, КМУ, Нацбанк, Мiнекономiки, Державна митна служба, Антимонопольний комiтет, Торговельно-економiчна мiсiя (пiдпорядкована дипломат. представництву) Правовi основи митної справи Митна справа в Українi включає в себе встановлення порядку та органiзацiю перемiщення через митний кордон України товарiв i предметiв, обкладення митом, оформлення, здiйснення контролю та iнших заходiв щодо реалiзацiї митної полiтики в Українi. загальноприйнятих мiжнародною практикою норм та стандартiв. Україна бере участь у мiжнародному спiвробiтництвi з питань митної справи. Основними завданнями Держмитслужби є: 1) захист економiчних iнтересiв України, сприяння розвитку зовнiшньоекономiчних зв'язкiв; 2) контроль за додержанням вимог митного законодавства України; 3) використання засобiв митного регулювання торговельно-економiчних вiдносин з урахуванням прiоритетiв розвитку економiки, створення сприятливих умов для участi України у мiжнародному спiвробiтництвi; 4) удосконалення митного контролю, митного оформлення i оподаткування товарiв та iнших предметiв, що перемiщуються через митний кордон України; 5) здiйснення за участю Мiнiстерства зовнiшнiх економiчних зв'язкiв i торгiвлi України заходiв щодо захисту iнтересiв споживачiв товарiв i додержання учасниками зовнiшньоекономiчних зв'язкiв державних iнтересiв на зовнiшньому ринку; 6) створення сприятливих умов для прискорення товарообiгу та збiльшення пасажиропотоку через митний кордон України; 7) боротьба з контрабандою, здiйснення заходiв щодо запобiгання порушенню митних правил. Державну митну службу України очолює Голова, якого призначає Президент України. Митне законодавство складається з Митного кодексу, вiдповiдних Указiв Президента, Постанов КМУ, Наказiв Держмитслужби. Спецiально уповноваженим органом державного управлiння в галузi митної справи є Державний митний комiтет України. Державний митний комiтет України приймає нормативнi акти тiльки вiдповiдно до цього Кодексу та iнших законiв України. Митнi органи. Безпосереднє здiйснення митної справи покладається на митнi органи України. Систему органiв управлiння митною справою становлять Державний митний комiтет України територiальнi митнi управлiння, митницi та iншi митнi установи України. Державний митний комiтет України утворюється Президентом України. Голова Державного митного комiтету України призначається вiдповiдно до чинного законодавства України. Територiальнi митнi управлiння створюються Кабiнетом Мiнiстрiв України. Створення, реорганiзацiя i лiквiдацiя митниць та iнших митних установ України здiйснюється Державним митним комiтетом України за погодженням з Мiнiстерством фiнансiв України. Поняття податкової системи України Податкова система - це сукупнiсть податкiв, зборiв, iнших платежiв та внескiв до бюджету i державних цiльових фондiв, платникiв податкiв та вчаснiстю сплати їх у встановленому законом порядку. Завданнями органiв державної податкової служби є: здiйснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильнiстю обчислення, повнотою i своєчаснiстю сплати до бюджетiв, державних цiльових фондiв податкiв i зборiв (обов'язкових платежiв), а також неподаткових доходiв, установлених законодавством (далi - податки, iншi платежi); внесення у встановленому порядку пропозицiй щодо вдосконалення податкового законодавства; прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актiв i методичних рекомендацiй з питань оподаткування; формування та ведення Державного реєстру фiзичних осiб - платникiв податкiв та iнших обов'язкових платежiв та Єдиного банку даних про платникiв податкiв - юридичних осiб; запобiгання злочинам та iншим правопорушенням, вiднесеним законом до компетенцiї податкової мiлiцiї, їх розкриття, припинення, розслiдування та провадження у справах про адмiнiстративнi правопорушення. Система податкових органiв До системи органiв державної податкової служби належать: Державна податкова адмiнiстрацiя України, державнi податковi адмiнiстрацiї в Автономнiй Республiцi Крим, областях, мiстах Києвi та Севастополi, державнi податковi iнспекцiї в районах, мiстах (крiм мiст Києва та Севастополя), районах у мiстах (далi - органи державної податкової служби). Державна податкова адмiнiстрацiя України залежно вiд кiлькостi платникiв податкiв та iнших мiсцевих умов може утворювати мiжрайоннi (на два i бiльше районiв), об'єднанi (на мiсто i район) державнi податковi iнспекцiї та у їх складi вiдповiднi пiдроздiли податкової мiлiцiї. У Державнiй податковiй адмiнiстрацiї України та державних податкових адмiнiстрацiях в Автономнiй Республiцi Крим, областях, мiстах Києвi та Севастополi утворюються колегiї. Чисельнiсть i склад колегiї Державної податкової адмiнiстрацiї України затверджуються Кабiнетом Мiнiстрiв України, а колегiй державних податкових адмiнiстрацiй в Автономнiй Республiцi Крим, областях, мiстах Києвi та Севастополi - Державною податковою адмiнiстрацiєю України. Колегiї є дорадчими органами i розглядають найважливiшi напрями дiяльностi вiдповiдних державних податкових адмiнiстрацiй.