Реферат/сочинение: "Адміністративне право України"

Адмiнiстративне право України

Тема 1. Поняття адмiнiстративного права та його мiсце в системi права України

1. Соцiальне призначення адмiнiстративного права.

3. Методи правового регулювання адмiнiстративного права

4. Система адмiнiстративного права

1. Соцiальне призначення адмiнiстративного права

Адмiнiстративне право як самостiйна галузь права у ретроспективному аспектi має дуже давню iсторiю, оскiльки бере початок з 18 столiття. В усi часи воно пов’язувалось з публiчною владою держави, взаємодiєю її органiв з громадянами та iншими учасниками суспiльних вiдносин.

Подолавши свого часу предметну обмеженiсть власного джерела – так званого “полiцейського права” (яке обмежувалося дослiдженнями питання охорони громадського порядку i безпеки), адмiнiстративне право, поряд з конституцiйним, являє собою класичний зразок фундаментальної (профiлюючої) галузi так званого публiчного права. публiчного – на вiдмiну вiд права – приватного. Публiчнiсть адмiнiстративного права означає, що воно регулює вiдносини, що забезпечують загальнi, сукупнi або, iнакше кажучи, публiчнi iнтереси.

Як i конституцiйне право, право адмiнiстративне опосередковує функцiонування публiчної влади у державi. В той же час адмiнiстративно-правове регулювання є своєрiдним продовженням конституцiйно-правових норм, конкретизуючи багато в чому їх дiю. На цiй пiдставi можна стверджувати, що iснування адмiнiстративного права – це необхiдна умова i засiб реалiзацiї Конституцiї в найважливiшiй сферi функцiонування публiчної влади – сферi виконання законiв та iнших правових актiв держави.

За умов побудови держави на засадах подiлу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, адмiнiстративне право найтiснiше поєднане з виконавчої гiлкою державної влади (хоч деякою мiрою торкається i внутрiшньої органiзацiї iнших гiлок).

Сама ж природа виконавчої влади, що зумовлена об’єктивним її призначенням – виконанням законiв та iнших правових актiв, пiдтверджує принципову єднiсть процесу реалiзацiї цiєї гiлки влади зi змiстом управлiнської дiяльностi держави. Це дозволяє визначити виконавчу владу i державне управлiння своєрiдними сторонами – умовно кажучи, “статикою” i “динамiкою” – єдиного явища, яке, за звичаєм, позначається як управлiнська (або адмiнiстративна) сфера дiяльностi держави.

адмiнiстративне право, за сферою реалiзацiї –це право, передусiм державного управлiння, власного впливу держави на рiзноманiтнi суспiльнi вiдносини. Але таке визначення соцiальної спрямованостi адмiнiстративного права не є повним i точним.

Нинi потрiбний принципово новий погляд на суспiльне призначення адмiнiстративного права. Чому саме так? Бо ще i досi суспiльне призначення адмiнiстративного права бiльшiстю громадян країни, а особливо чиновникiв, оцiнюється переважно з двох позицiй:

з позицiї регулятора суспiльних вiдносин в процесi державного управлiння;

з позицiї регулятора вiдносин у зв’язку iз застосуванням адмiнiстративного примусу, в першу чергу адмiнiстративної вiдповiдальностi, стосовно громадян.

в нашiй країнi у механiзмi державного управлiння переважали адмiнiстративно-команднi методи, з якими i пов’язувалася роль i значення адмiнiстративного права.

При визначеннi нового погляду на суспiльне призначення адмiнiстративного права, на думку багатьох вчених-адмiнiстративiстiв, потрiбно виходити з положень ст. 3 Конституцiї України, згiдно з якими: по-перше, “права i свободи людини i громадянина та їх гарантiї визначають змiст i спрямованiсть дiяльностi держави”, по-друге, “утвердження i забезпечення прав i свобод людини є головним обов’язком держави”, а також встановленнi принципу, згiдно з яким “держава вiдповiдає перед людиною за свою дiяльнiсть”. Виходячи з цих положень, принципова змiна погляду на суспiльне призначення адмiнiстративного права має базуватися на визнаннi якiсно нової ролi держави у взаємовiдносинах з громадянами, а саме: ролi не владарювання над людиною, а ролi служiння людинi. Зважаючи на загальну спрямованiсть демократичних перетворень в Українi, можна стверджувати, що будь-яка абсолютизацiя владно-управлiнського, а тим бiльше примусово-карального призначення адмiнiстративного права є необґрунтованою i неприйнятною.

На сучасному етапi розвитку нашого суспiльства метою адмiнiстративно-правового забезпечення реалiзацiї прав i свобод громадян у їхнiх взаємовiдносинах з органами виконавчої влади є визначення таких основних форм i напрямiв дiяльностi вказаних органiв, їхнiх посадових осiб, якi б забезпечували повсякденний демократичний режим цих вiдносин на основi непорушностi конституцiйних прав i свобод людини i громадянина. Такий правовий стандарт взаємовiдносин органiв виконавчої влади i особи враховує статус останньої як суб’єкта управлiнських вiдносин, перед яким виконавча влада кiнець кiнцем вiдповiдальна за свою дiяльнiсть та її “людське вимiрювання”.

Обґрунтованiсть i перспективнiсть такого пiдходу пiдтверджується практикою мiжнародного спiвтовариства, що знайшло вiдображення в рядi положень мiжнародно-правових актiв. Вони не суперечать принципам i цiлям дiяльностi будь-якої демократичної держави. Саме тому органи виконавчої влади повиннi зважати не лише на статус громадянина, закрiплений у нацiональному законодавствi, а й на положення вiдповiдних мiжнародно-правових актiв. Певна рiч, їх сприйняття i деталiзацiя у нацiональному законодавствi повиннi вiдбуватись з урахуванням реальних, перш за все матерiальних, можливостей здiйснення у повсякденному життi.

Виходячи з цього, суспiльне призначення адмiнiстративного права в сучасних умовах має визначатись на пiдставi поєднання завдань: як регулювання управлiнської дiяльностi органiв виконавчої влади та органiв мiсцевого самоврядування, так i, переважною мiрою, запровадження i регламентацiї дiйсно демократичних взаємовiдносин мiж цими органами i громадянами. А саме вiдносин такого типу, за яким кожнiй людинi було б забезпечено (гарантовано) реальне додержання i охорона в сферi виконавчої влади належних їй прав i свобод, а також ефективний захист цих прав i свобод у випадках їх порушення. Варто додати, що в межах другого напрямку роль адмiнiстративного права пов’язана також зi створенням i функцiонуванням адмiнiстративної юстицiї як форми спецiалiзованого судового захисту прав i свобод людини.

Практичне втiлення в життя зазначеного нового погляду на суспiльне призначення адмiнiстративного права сприятиме iстотному посиленню його ролi у формуваннi громадянського суспiльства i демократичної правової держави. При цьому утвердження нового соцiального призначення адмiнiстративного права має вiдбуватися шляхом запровадження у сферi виконавчої влади:

незалежностi здiйснення функцiй i повноважень виконавчої влади у межах, визначених Конституцiєю i законами України;

прiоритетностi законодавчої регламентацiї повноважень, органiзацiї та порядку дiяльностi органiв виконавчої влади;

публiчностi i вiдкритостi контролю за дiяльнiстю органiв виконавчої влади та їхнiх посадових осiб, насамперед, з позицiй дотримання поваги до особи та справедливостi, а також постiйного пiдвищення ефективностi державного управлiння;

вiдповiдальностi органiв виконавчої влади, їхнiх посадових осiб за свої рiшення, дiї чи бездiяльнiсть перед громадянами та iншими суб’єктами, права яких було порушено, та обов’язкового вiдшкодування заподiяної цим суб’єктам шкоди;

ефективного процесуального механiзму оскарження громадянами та iншими суб’єктами порушених прав як у межах системи органiв виконавчої влади, так i судовим шляхом.

Адмiнiстративне право за своїм соцiальним призначенням має визначатись не як “право державного управлiння”, а як “право забезпечення i захисту прав людини”. Ось у чому полягає трансформацiя сутностi адмiнiстративного права на сучасному етапi.

2. Предмет адмiнiстративного права

Предмет правового регулювання будь-якої галузi права становлять суспiльнi вiдносини, якi нею регулюються. Тобто це те, що регулюється нормами цiєї галузi права.

У вiтчизняному правознавствi традицiйно вважалося, що адмiнiстративне право є самостiйною галуззю права, за допомогою якої держава регулює однорiднi суспiльнi вiдносини в сферi державного управлiння, яке органiзує, спрямовує у визначене законодавством русло суспiльнi процеси.

Демократичнi перетворення в Українi викликають об’єктивну необхiднiсть певного переосмислення предмету даної галузi права. Об’єктивними передумовами вироблення нового пiдходу до предмету адмiнiстративного права є запровадження мiсцевого самоврядування, перехiд економiки України до ринкових вiдносин, забезпечення прiоритету прав i свобод громадян.

Адмiнiстративне право як галузь публiчного права покликане, насамперед, регулювати управлiнськi вiдносини в сферi реалiзацiї публiчної влади. Отже, потрiбно визначитися iз видами управлiнських вiдносин, якi пов’язанi з реалiзацiєю публiчної влади.

Як тiльки, що було сказано адмiнiстративне право традицiйно пов’язувалося iз суспiльними вiдносинами у процесi державного управлiння.

За Конституцiєю СРСР iснували чотири основнi види державної дiяльностi:

дiяльнiсть представницьких органiв державної влади(рад народних депутатiв усiх рiвнiв);

державне управлiння;

прокурорський нагляд.

Отже, управлiння з боку публiчної влади було тiльки державним.

Із подiлом державної влади на законодавчу, виконавчу i судову та запровадженням в Українi мiсцевого самоврядування управлiння здiйснюється як державними органами виконавчої влади, так i органами мiсцевого самоврядування. Причому як державному управлiнню, так i управлiнню з боку органiв мiсцевого самоврядування притаманнi такi ознаки, як публiчнiсть, органiзацiйна спрямованiсть, визначенiсть в законi меж дiяльностi.

створення умов для виконання ними своїх обов’язкiв.

Викладене дає пiдстави розширивши сферу суспiльних вiдносин, що пiдлягають регулюванню адмiнiстративним правом. А саме – адмiнiстративне право України покликане регулювати вiдносини у зв’язку з реалiзацiєю не лише державної, а в цiлому публiчної влади, складовими якої є: 1) державна влада i 2) мiсцеве самоврядування.

Перехiд економiки України до ринкових умов господарювання вiдповiдним чином вплинув на змiст державного управлiння у цiй сферi. Якщо для захисту прав i свобод громадян, охорони громадського порядку та з деяких напрямкiв адмiнiстративно-полiтичної дiяльностi державно-управлiнський вплив посилюється, то в сферi економiки в бiль мiрi потребується дерегуляцiя економiчних процесiв з боку держави i використання вiдповiдних важелiв саморегуляцiї.

Державно-управлiнська дiяльнiсть має перетворюватися iз адмiнiстративно-владної щодо громадян в дiяльнiсть, що забезпечує прiоритет прав особи у її вiдносинах iз державою i зорiєнтована на надання громадянам управлiнських послуг. У зв’язку з цим необхiдно змiцнити адмiнiстративно-правовий захист прав i свобод громадян, запровадити адмiнiстративну юстицiю в Українi. Суспiльнi вiдносини, що тут виникають, також є частиною предмету адмiнiстративного права.

Традицiйно важливою частиною цiєї галузi права є iнститут адмiнiстративної вiдповiдальностi. Застосування адмiнiстративної вiдповiдальностi – це засiб державного примусу, який використовується для боротьби з неправомiрними дiяннями юридичних i фiзичних осiб.

Пiдсумовуючи викладене, слiд зробити висновок про те, що предмет адмiнiстративного права складають такi групи однорiдних суспiльних вiдносин:

б) управлiнськi вiдносини в системi та в структурi державних органiв виконавчої влади та органiв мiсцевого самоврядування (включаючи вiдносини державної та мунiципальної служби);

в) управлiнськi вiдносини, що складаються в процесi внутрiшньої органiзацiї та дiяльностi апарату iнших державних органiв (апарату прокуратури, апарату судiв, Секретарiату ВРУ, Адмiнiстрацiї Президента України тощо), а також в адмiнiстрацiї державних пiдприємств, установ, органiзацiй;

д) вiдносини у зв’язку iз забезпеченням органами виконавчої влади та мiсцевого самоврядування реалiзацiї та захисту прав i свобод громадян, а також наданням їм рiзноманiтних управлiнських послуг;

е) вiдносини у зв’язку з органiзацiєю та дiяльнiстю адмiнiстративних судiв (тобто в сферi адмiнiстративної юстицiї);

є) вiдносини у зв’язку iз застосуванням заходiв адмiнiстративної вiдповiдальностi фiзичних i юридичних осiб.

Таким чином, з огляду на змiст предмету адмiнiстративного права можна дати його визначення.

Однак адмiнiстративне право можна розглядати в декiлькох значеннях: як галузь права, як галузь нацiонального законодавства, як галузь юридичної науки та як навчальну дисциплiну.

Адмiнiстративне право (галузь права) – - це сукупнiсть юридичних норм та правових iнститутiв, призначених для регулювання суспiльних вiдносини у зв’язку з реалiзацiєю:

1) виконавчої влади у сферi функцiонування держави та мiсцевого самоврядування;

2) делегованих державою функцiй i повноважень виконавчої влади;

3) внутрiшньоорганiзацiйної дiяльностi всерединi iнших державних органiв, органiв мiсцевого самоврядування, адмiнiстрацiї державних пiдприємств, установ i органiзацiй, якi спрямованi на забезпечення належної реалiзацiї

3. Методи правового регулювання адмiнiстративного права

дає найбiльш чiтку характеристику цiєї галузi права, яка допомагає вiдокремити її вiд iнших фундаментальних галузей права (цивiльного, кримiнального та iнших).

Адмiнiстративно-правовий метод регулювання у своєму змiстi охоплює сукупнiсть правових засобiв (способiв, прийомiв, методiв), що застосовуються державою для забезпечення регулюючої дiї впливу норм адмiнiстративного права.

Загальнi методи правового регулювання реалiзуються шляхом:

1) використання приписiв (встановлення обов’язкiв);

2) встановлення заборон;

3) надання дозволiв.

Вiдповiдний управлiнський та правоохоронний вплив норм досягається також завдяки застосуванню заходiв адмiнiстративного примусу до правопорушникiв.

У своєму широкому i рiзноманiтному поєднаннi вони i складають змiст адмiнiстративно-правового регулювання управлiнських вiдносин.

Суть методiв адмiнiстративно-правового регулювання управлiнських вiдносин полягає у:

встановленнi визначеного порядку дiй - розпорядження до дiї у визначених умовах i належним чином, передбаченим вiдповiдною адмiнiстративно-правовою нормою;

заборонi визначених дiй пiд страхом застосування вiдповiдних юридичних засобiв впливу;

наданнi можливостi вибору одного з передбачених адмiнiстративно-правовою нормою варiантiв належного поводження;

наданнi можливостi чинити або не чинити дiї, передбаченi адмiнiстративно-правовою нормою в умовах, визначених даною нормою.

Необхiднiсть змiн у використаннi загальних методiв регулювання в галузi адмiнiстративного права обумовлюється тим, що в минулi роки у нашому суспiльствi, де панувала командно-адмiнiстративна система, перевага надавалась методам заборони та приписiв. Набагато рiдше застосовувався метод дозволiв.

В адмiнiстративному правi демократичного суспiльства пiдвищується увага до гарантiй реалiзацiї прав i свобод людини. В адмiнiстративно-правовому регулюваннi цiєї сфери суспiльних вiдносин перевага має надаватися методу правових дозволiв. Саме використовуючи правовi дозволи, громадяни мають змогу найповнiше користуватися наданими їм правами i свободами, ефективнiше захищати їх у випадках порушення.

В той же час в регулюваннi управлiнських вiдносин мiж органами виконавчої влади, а також мiсцевого самоврядування та у внутрiшнiй органiзацiї цих органiв має зберегтися значення методу встановлення субординацiї (для органiзацiї управлiнського процесу, визначення компетенцiї суб’єктiв адмiнiстративно-правових вiдносин тощо), який залишається одним iз провiдних методiв адмiнiстративно-правового регулювання. З використанням цього методу у вiдносинах мiж керованим об’єктом i керуючим суб’єктом закрiплюється стан пiдпорядкованостi, що i означає субординацiю мiж ними. Без застосування цього методу у регулюваннi управлiнських вiдносин неможливо налагодити чiтку i життєво здатну систему управлiння. У регулюваннi цiєї системи має застосовуватися принцип правового регулювання, згiдно з яким державним органам, органам мiсцевого самоврядування та їхнiм посадовим особам “дозволено лише те, що прямо передбачено законом”.

При цьому метод субординацiї має доповнюватися використанням методiв координацiї та реординацiї.

Метод встановлення координацiї полягає в закрiпленнi можливостей узгодження управлiнських дiй мiж кiлькома органами одного структурного рiвня для досягнення загальної мети, тодi як метод встановлення реординацiї

влади та громадянами має бути найповнiше врахований загально дозволений принцип “дозволено все, що прямо не заборонено законом”. Це цiлком вiдповiдає призначенню держави забезпечувати права i свободи людини.

У сферi адмiнiстративно-правового регулювання досить широко застосовуються спецiальнi адмiнiстративно-правовi режими - сукупнiсть спецiальних правил, установлених адмiнiстративно-правовими нормами з метою регулювання вiдповiдних суспiльних вiдносин в окремих управлiнських сферах, в межах певних територiй, щодо окремих категорiй громадян чи iнших суб’єктiв управлiнських стосункiв, щодо певних видiв дiяльностi тощо. До таких, зокрема, можна вiднести паспортний, прикордонний та митний режими, режим державної або вiйськової таємницi, режим заповiдних зон, режим зон стихiйного лиха, режим зони вiдчуження (наприклад, ЧАЕС), режим особливого, надзвичайного або вiйськового стану, режим перебування на територiї України iноземних громадян, режим дозвiльної системи та iн.

Демократизацiя українського суспiльства дозволяє здiйснювати перехiд вiд жорстких адмiнiстративно-командних основ, перш за все в економiчнiй сферi, до бiльш гнучких способiв регулювання суспiльних вiдносин.

На процес оновлення методу адмiнiстративного права впливають i змiни, що вiдбуваються в сучасних умовах у змiстi державного управлiння, зокрема у зв’язку з бiльш широким використанням нових методiв управлiнського впливу. На противагу переважаючому застосуванню в минулому владно-розпорядчих (так званих “адмiнiстративних” методiв тепер все частiше використовуються методи дозволiв, реєстрацiї, стимулювання iнвестицiй та iншi. Примус у дiяльностi органiв виконавчої влади втрачає прiоритетну роль, хоч i має залишатися основним засобом реагування держави на порушення адмiнiстративно-процесуальних норм.

4. Система адмiнiстративного права

Адмiнiстративне право, займаючи чiтко визначене мiсце в нацiональнiй системi права, разом з тим має свою внутрiшню структуру або систему.

Традицiйно, тобто як прийнято при побудовi багатьох галузей права адмiнiстративне право подiляється на двi частини: загальну i особливу. Подiл на цi частини обумовлений наявнiстю величезної кiлькостi рiзноманiтних вiдносин i якi мають рiзний об’єм адмiнiстративно-правового регулювання.

Загальна та особлива частини адмiнiстративного права є взаємопов’язаними та взаємообумовленими частинами одного цiлого.

Тема № 2. Механiзм адмiнiстративно-правового регулювання суспiльних вiдносин

2. Адмiнiстративно-правовi норми.

3. Реалiзацiя норм адмiнiстративного права.

4. Джерела адмiнiстративного права

7. Види адмiнiстративно-правових вiдносин.

1. Механiзм адмiнiстративно-правового регулювання суспiльних вiдносин

Право

Якi ж правовi засоби вам вiдомi? Правовi засоби – це тi всi юридичнi iнструменти, за допомогою яких задовольняються iнтереси суб’єктiв права, забезпечується досягнення поставленої мети (норми права, правозастосовчi акти, договори, юридичнi факти, суб’єктивнi права, юридичнi обов’язки, заборони, дозволи, пiльги, заохочення, стягнення).

Всi юридичнi засоби приймають участь у правовому впливi.

Правовий вплив – взятий у єдностi та рiзноманiтностi весь процес впливу права на суспiльнi вiдносини, свiдомiсть, поведiнку людей, або сукупнiсть правових явищ, що дiють у суспiльствi i здiйснюють той чи iнший вплив на свiдомiсть та поведiнку суб’єктiв.

Правовий плив це результат впливу на суспiльнi вiдносини правосвiдомостi, правової культури, механiзму правового регулювання, правових принципiв, процесу правотворчостi.

Механiзм правового регулювання

Механiзм адмiнiстративно-правового регулювання – це механiзм iмперативно-нормативного упорядкування органiзацiї i дiяльностi суб’єктiв та об’єктiв управлiння та формування стiйкого правового порядку їх функцiонування.

Тобто механiзм АПРвiдображає процес переведення нормативностi права в упорядкованiсть суспiльних вiдносин. При цьому механiзм АПР являє собою довго триваючий процес, який розпадається на стадiї, на кожнiй з яких працюють особливi юридичнi засоби, якi в сукупностi i складають механiзм АПР.

АПР включає наступнi стадiї:

видання адмiн-правової норми та її загальний вплив (регламентацiя управлiнських вiдносин);

реалiзацiя суб’єктивних прав та юридичних обов’язкiв, втiлення їх у конкретнiй, фактичнiй поведiнцi учасникiв управлiнських вiдносин;

застосування права.

У вiдповiдностi з перерахованими стадiями АПР виокремлюють 4 основнi елементи механiзму АПР:

адмiнiстративно-правовi норми;

адмiнiстративно-правовi вiдносини;

акти реалiзацiї прав та обов’язкiв;

акти застосування права.

являють собою початкову юридичну базу для АПР, так як в нiх закладена модель необхiдної поведiнки, що сформульована в їх диспозицiї. Вiд виду норми (заборонна, уповноважуюча, рекомендацiйна, зобов’язуюча) залежить поведiнка суб’єкта права.

Правовiдносини є головним засобом, якi дозволяють визначити, хто i як буде виконувати вимоги адм-правовової норми. В них загальна модель поведiнки конкретизується стосовно суб’єктiв, фiксуються їх суб’єктивнi права та юридичнi обов’язки.

Акти реалiзацiї прав i обов’язкiв – це фактична поведiнка суб’єктiв. Тут дiя механiзму АПР закiнчується, так як забезпечується та фактична, реальна поведiнка суб’єктiв, той результат, на який була спрямована воля законодавця.

Акти застосування права являють собою владнi приписи уповноважених органiв чи їх посадових осiб, якi забезпечують виникнення правовiдносин, впроваджують вимоги адм-правової норми в життя, гарантують здiйснення прав та обов’язкiв.

Мета АПР – упорядкувати певним чином суспiльнi вiдносини, сприяти їх розвитку, так як безпосереднiм результатом правового регулювання є правомiрна поведiнка громадян.

Процес реалiзацiї права здiйснюється певними адмiн-правовими методами . Ми розглядали вже методи АП. За своїм змiстом та сутнiстю поняття метод АП та методи АПР спiвпадають.

Характеризуючи АПР, ми повиннi загадати про способи правового регулювання , якi залежать вiд особливостей адм-правових норм: заборона, дозвiл, зобов’язання, рекомендацiя.

Тип АПР являє собою загальну спрямованiсть впливу на суспiльнi вiдносини, яка залежить вiд того, що є основою регулювання – дозвiл чи заборона. Основою дозвiльного типу є загальна заборона, вiн будується за принципом “заборонено все, крiм…”, а значить, суб’єкти можуть вчиняти тiльки тi дiї, якi дозволенi нормами права, причому у бiльшостi випадкiв ще й потрiбно мати компетентне рiшення державного органу.

2. Адмiнiстративно-правовi норми

Обов’язковим елементом механiзму АПР виступають адм-правовi норми.

Нормам АП притаманнi всi основнi якостi норм, що складають систему права України. Разом з тим адм-правовi норми, безперечно несуть на собi вiдбиток суспiльних вiдносин, якi складають предмет АП, а також особливостей їх регулювання.

Адмiнiстративно-правова норма - це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведiнки, встановлене або санкцiоноване державою в особi її компетентних органiв, метою якого є регулювання суспiльних вiдносини в сферi державного управлiння, а також вiдносини управлiнського характеру, що виникають, змiнюються i припиняються у процесi здiйснення державної дiяльностi.

Норми АП учасникiв управлiнських вiдносин, їх правовий статус, обсяг повноважень, прав та обов’язкiв сторiн управлiнських вiдносин, тобто створюють вiдповiдний правовий режим, насамперед, у сферi виконавчої влади. Основним адмiнiстративно-правових норм є органiзацiя i регулювання управлiнських вiдносин, забезпечення належних умов для реалiзацiї учасниками таких вiдносин своїх прав та виконання покладених на них обов’язкiв у такiй важливiй сферi суспiльного життя, якою є сфера публiчного управлiння. За допомогою норм АП фактичнi суспiльнi вiдносини у цiй сферi перетворюються в адмiнiстративно-правовi. Це характеризує значимiсть активної соцiальної ролi, властивої даним нормам.

По своєму змiсту та способу впливу бiльшостi адмiнiстративно-правових норм властивий iмперативний (владний) характер.

Норми АП:

встановлюють правовий статус, повноваження i компетенцiю органiв виконавчої влади;

регламентують форми i методи здiйснення виконавчої влади;

визначають порядок взаємовiдносин мiж суб'єктами управлiння;

регулюють взаємовiдносини органiв виконавчої влади з iншими державними органами, суспiльними об'єднаннями, пiдприємствами i громадянами;

встановлюють засоби забезпечення законностi в державному управлiннi;

регулюють управлiнськi вiдношення в соцiально-полiтичнiй, соцiально-культурнiй i економiчнiй сферах.

Особливостiадмiн-правових норм:

- метою адмiн-правових норм є забезпечення органiзацiї й упорядкування функцiонування як всiєї системи виконавчої влади так i окремих її елементiв, їх рацiональної взаємодiї;

- за допомогою админ-правовых норм забезпечується урегульованiсть суспiльних вiдносин, що входять в предмет регулювання iнших галузей права (митне, фiнансове, земельне та iн.);

- адмiн-правовi норми, на вiдмiну вiд норм iнших галузей права бiльш динамичнi, можуть часто змiнюватися в залежностi вiд змiн у суспiльних вiдносинах;

- адмiн-правовi норми часто встановлюються не законодавчим органом, а суб’єктами системи виконавчої влади в процесi державно-управлiнської дiяльностi;

- адм-правовi норми, на вiдмiну вiд норм багатьох галузей праа , мають власнi юридичнi засасоби примусу до їх виконання. Мова йде про адмiнiстративну та дисциплiнарну вiдповiдальнiсть, яка наступає, як правило у позасудовому порядку.

Що ж стосується (внутрiшньої будови взаємопов’язаних мiж собою частин (складових елементiв), то вона традицiйна: гiпотеза, диспозицiя. санкцiя.

Гiпотеза - вказує на умови реалiзацiї адмiнiстративно-правової норми, у т. ч. на юридичнi факти, при наявностi яких можна чи потрiбно дiяти вiдповiдним чином. Вона може бути вiдносно визначеною, абсолютно визначеною або не вказуватись взагалi. У деяких випадках вона викладена у виглядi юридичних фактiв (напр., досягнення визначеного вiку, вчинення адмiнiстративного правопорушення i т. п.);

Диспозицiя -вона визначає змiст прав, обов’язкiв або повноважень окремих суб’єктiв. Як правило, диспозицiя адмiнiстративно-правової норми виражається в абстрактнiй формi.

Санкцiя - негативнi правовi наслiдки недотримання, неналежного виконання або порушення передбаченого правила поведiнки (як правило, це заходи адмiнiстративного або дисциплiнарного стягнення). Для адм-правових санкцiй дисциплiнарнi, адм-матерiальнi, адм-процесуальнi та власне адм санкцiї. У свою чергу кожна з цих санкцiй охоплює конкретнi санкцiї, наприклад, адмiн санкцiї мiстять у собi: сiм видiв стягнення, десятки запобiжних заходiв i т. д. Свнкцiї бувають абсолютно-визначенi (наприклад, бiльшiсть дисциплiнарних санкцiй - догана, звiльнення вiд посади i т. д.) i вiдносно-визначенi (мiри адмiн стягнення - виправнi роботи, штраф i т. д.).

Слiд мати на увазi, що адм-правовi норми досить рiзноманiтнi. Їх можна класифiкувати на рiзнi види в залежностi вiд критерю.

1. Залежно вiд змiсту на:

- визначають змiст i обсяг прав та обов’язкiв учасникiв управлiнських вiдносин (тобто визначають їх адм-правовий статус), мiстять в статичнiй формi iншi правила та приписи щодо рiзних правових ситуацiй - (наприклад, норми ст. 10,11 ЗУ “Про мiлiцiю” визначають права та обов’язки мiлiцiї).

процесуальнi - визначають порядок, форми та методи практичної реалiзацiї приписiв, установлених матерiальними нормами (це бiльшiсть норм, якi регулюють порядок вирiшення адмiнiстративних справ, у т. ч. справ про ПМП, а також застосування заходiв адмiнiстративного примусу).

процедурнi

2. Залежно вiд способу впливу на поведiнку на:

зобов’язуючi - мiстять юридично-владний припис щодо обов’язкового вчинення вiдповiдних дiй, передбачених нормою. Вказiвки, що мiстяться в таких нормах, можуть бути вираженi як обов’язкове розпорядження;

забороннi - мiстять юридично-владнi приписи щодо заборони вчинення тих чи iнших дiй, передбачених нормою. Заборони можуть носити загальний або спецiальний характер. Прикладом заборони загального характеру є заборона дiй (бездiяльностей), що пiдпадають пiд ознаки адмiнiстративного правопорушення. Заборона застосування спецiальних засобiв i вогнепальної зброї мiлiцiєю стосовно жiнок i неповнолiтнiх - приклад спецiальної заборони;

дозвiльнi - надають право дiяти на власний розсуд у межах юридично-владного припису.

близькi за характером припису до них уповноважуючi - такi, що уповноважують окремих суб’єктiв дiяти тим чи iншим чином.

заохочуючи (стимулюючi) - норми, що забезпечують за допомогою вiдповiдних засобiв матерiального або морального впливу належну поведiнку учасникiв управлiнських вiдносин (напр, установлення податкових пiльг, встановлення режиму найбiльшого сприяння).

рекомендацiйнi - мiстять рекомендацiї (поради) вiдносно доцiльностi окремих дiй у тих чи iнших ситуацiях чи при певних умовах Рекомендацiйнi норми чашi усього використовуються у взаємовiдносинах суб’єктiв виконавчої влади i недержавних формувань. Проте рекомендацiї iнодi мiстяться в нормативних актах, адресованих нижчестоящим суб’єктам виконавчої влади.

3. Залежно вiд функцiонального призначення на:

регулятивнi - призначенi для позитивно творчого регулювання управлiнських вiдносин

правоохороннi - призначенi для забезпечення охорони урегульованих управлiнських вiдносин.

3. Реалiзацiя адмiнiстративно-правових норм

Реалiзацiя норм АП - процес практичного перетворення в життя суб’єктами адмiнiстративного права приписiв, передбачених адмiнiстративно-правовою нормою.

В цьому процесi приймають участь всi сторони управлiнських вiдносин, але, по-рiзному, тобто у вiдповiдностi до свого адм-правового статусу.

Вiдомi 4форми реалiзацiї адмiнiстративно-правових норм:

Виконання - точне дотримання учасниками урегульованих управлiнських вiдносин тих юридичних розпоряджень, заборон, обов’язкiв або дозволiв, що мiстяться у нормах. Змiст цiєї форми в активних правомiрних дiях

Дотримання - як самостiйний засiб реалiзацiї адмiн-правових норм, пов’язаний iз реакцiєю учасникiв управлiнських вiдносин на заборони, за суттю є пасивною поведiнкою суб’єкта , яка не допускає порушення заборони.

Використання суб’єкт самий вирiшує, скористатися наданим адм-правовою нормою правом або утриматися. Це активнi правомiрнi дiї

практично виражається у виданнi повноважним органом iндивiдуальних юридичних актiв з конкретних справа або питань, що виникають у зв’язку зi здiйсненням виконавчо-розпорядчої дiяльностi. Отже, вимога норми реалiзується шляхом рiшення конкретної справи. Застосування засновано на вимогах матерiальних або процесуальних норм. Акти застосування видаються стосовно конкретних адмiн справ (наприклад, наказ про призначення на посаду, реєстрацiя юридичної особи).

Норми АП здебiльшого реалiзуються шляхом виконання та Доречно вказати, що застосування цих норм є прерогативою органiв державної влади (їх посадових осiб), воно носить державно-владний, правовий характер i здiйснюється здебiльшого у формi видання iндивiдуальних актiв (певних приписiв).

Основними вимогами правильностi застосування норм АП є: законнiсть, обґрунтованiсть та доцiльнiсть.

4. Джерела адмiнiстративного права

Адм-правовi норм повиннi бути оформленi у такому виглядi, щоб учасники суспiльних вiдносин, яким вони адресованi. Мали змогу з ними ознайомитись. Норми АП мiстяться в актах, що видаються ОДВ, ОМС, керiвниками пiдприємств, установ органiзацiй. Адм-правовi норми можуть мiститись в актах iнших галузей права, вони є у мiжнародних актах та чинних актах колишнього СРСР.

Норми включаються в данi акти у виглядi статей, пунктiв, параграфiв, при цьому вони як би матерiалiзуються i отримують своє зовнiшнє вiдображення.

Джерела АП - це конкретнi форми зовнiшнього вираження його норм, через якi цi норми проявляють свiй владно-регулюючий вплив на управлiнськi вiдносини.

Головною особливiстю АП є розмаїтiсть та значна чисельнiсть його джерел, яка обумовлюється широтою предмета цiєї галузi, потребами вирiшення комплексних завдань по забезпеченню ефективного, цiлiсного регулювання управлiнських вiдносин.

Особливiстю сучасної системи джерел АП полягає в пiдвищеннi ролi закону в регулюваннi всiх суспiльних вiдносин, у тому числi й управлiнських, оскiльки виключно законами визначаються права, свободи та обов’язки людини i громадянина, гарантiї цих прав i свобод, органiзацiя i дiяльнiсть ОДВ, основи державної служби, дiяння якi є адмiнiстративними правопорушеннями, та –вiдповiдальнiсть за них тощо.

Систему джерел АП України становлять:

- Конституцiя України (Основний Закон), прийнята 28 червня 1996р.

- Закони України ;

- Кодекси -

- Постанови ВРУ нормативного характеру (наприклад, “Про проголошення незалежностi України” вiд 24 серпня 1991 р. та iн.);

- Укази Президента України нормативного значення (наприклад, “Концепцiю боротьби з корупцiєю на 1998-2005 роки” та iн.);

- Постанови та нормативнi розпорядження КМ України ;

- (це рiзнi вiдомчi iнструкцiї, статути, правила, вказiвки, накази тощо (наприклад, “Статут патрульно-постової служби мiлiцiї”);

- нормативнi акти МОВВ та ОМС (у т. ч. загальнообов’язковi рiшення мiсцевих рад та їх виконкомiв, нормативнi розпорядження голiв мiсцевих держадмiнiстрацiй тощо).

До джерел адмiнiстративного права слiд також вiднести i окремi нормативно-правовi акти колишнiх Союзу РСР та УРСР , що не скасованi i не оновленi в установленому порядку.

Мiжнароднi акти, якi ратифiкованi Україною, якi мiстять адм-правовi норми (“Угода про безвiзове пересування громадян держав СНД по територiї його учасникiв” (м. Бiшкек 9. 10. 92 р.).

Слiд пам’ятати, що до джерел АП належать також Конституцiя АРК, вiдповiднi нормативно-правовi акти ВР АРК, Ради Мiнiстрiв АРК.

Крiм того з’явилось нове джерело АП – адмiнiстративнi договори – угоди мiж державними органами з приводу форм, способiв i шляхiв спiльної реалiзацiї їх владних повноважень або координацiї зусиль для досягнення будь-яких спiльних результатiв управлiнської дiяльностi.

5. Систематизацiя адмiнiстративно-правових норм

Одним з засобiв удосконалення механiзму АПР є систематизацiя адм законодавства.

Систематизацiя адмiнiстративно-правових норм здiйснюється передусiм завдяки:

- iнкорпорацiї - тобто упорядкування адмiнiстративно-правових норм, насамперед щодо найважливiших правових iнститутiв, шляхом об’єднання i розмiщення вiдповiдного нормативного матерiалу в рiзних збiрниках та зiбраннях у певному систематизованому порядку (у т. ч. в хронологiчному, предметному, галузевому, алфавiтному та iн. порядку);

- кодифiкацiї - видання великих звiдних кодифiкацiйних актiв та кодексiв з цiєї галузi українського права.

Інкорпорацiя розглядається як пiдготовча стадiя до проведення кодифiкацiї адм законодавства.

Кодифiкацiя адмiнiстративного законодавства є сьогоднi одним iз стратегiчних напрямiв його розвитку та вдосконалення. Вважається доцiльним здiйснити її за окремими пiдгалузями та правовими iнститутами, а також поетапно, залежно вiд ступеня суспiльних потреб, що в майбутньому може стати основою для Адмiнiстративного кодексу України. (К про адмiнiстративнi проступки, Адм-процесуальний К., Адм-процедурний К. (К. загальних адм процедур), К. правил поведiнки державних службовцiв, К. державної служби).

6. Адмiнiстративно-правовi вiдносини

правовiдносин.

Однак вони мають ряд особливостей, якi i вiдмежовують їх вiд iнших видiв правовiдносин.

- вiдносини, що складаються переважно у сферi публiчного управлiння

- це “владовiдносини”, тобто вiдносини “влади – пiдпорядкування” (влади — пiдлеглостi), для них у бiльшостi випадкiв властива юридична нерiвноправнiсть сторiн,вертикальнi;

- однiєю iз обов’язкових сторiн (учасникiв) адмiнiстративно-правового вiдношення, як правило, має бути особливий суб’єкт - носiй державно-владних управлiнських повноважень; його правом, але й прямим

- об’єктом адм-правовiдносин є воля, свiдомiсть та опосередкована ними поведiнка (дiяння) керованих об’єктiв у сферi реалiзацiї публiчної влади;

- вони виступають тобто, будучи юридичне упорядкованими нормами адмiнiстративного права, набувають

сутнiстю є органiзацiйними, це пов’язано з практичною реалiзацiєю функцiй виконавчої влади, якi за своїм призначенням спрямованi перш за все на органiзацiю процесу правовиконання. Адм-правовiдносини несуть на собi подвiйне органiзацiйне навантаження: самоорганiзацiї (органiзацiя роботи всерединi державного органу) та органiзацiя що реалiзується в адм-правовiдносинах з iншими суб’єктами публiчного управлiння;

- можуть виникати з iнiцiативи будь-якої iз сторiн правовiдношення, з iнiцiативи третьої особи, а iнколи i всупереч волi однiєї iз сторiн: згоди другої сторони на виникнення адмiнiстративно-правового вiдношення не вимагається (наприклад, адмiнiстративно-делiктнi вiдносини);

- при порушеннi (невиконаннi) тих чи iнших вимог адмiнiстративно-правових норм суб'єкти адмiнiстративно-правових вiдносин несуть вiдповiдальнiсть не один перед одним (що характерно для цивiльно-правових вiдносин), а перед державою;

- спiрнi питання, що виникають iз адм-правоввiдносин, вирiшуються здебiльшого в адмiнiстративному (позасудовому) порядку, тобто шляхом безпосереднього юридично-владного одностороннього розпорядження повноважного суб’єкта управлiння. Проте в останнiй час значно розширюється судовий порядок вирiшення багатьох адм-правових спорiв.

суспiльнi вiдносини, регульованi нормами адмiнiстративного права, що складаються в сферi публiчного управлiння.

юридична основа;

юридичнi факти;

суб’єкти (сторони);

об’єкт правовiдносин;

змiст правовiдносин.

Юридичною основою адм-правових вiдносин виступають адм-правовi норми - як матерiальнi, так i процесуальнi. Цi норми опосередковують змiст адм-правових вiдносин, визначають права, обов’язки, а також поведiнку учасникiв таких вiдносин, впливають на їх характер i мету.

це певнi дiї та подiї,

Дiї -.

Правомiрнi дiї - у формi юридичних вчинкiв - це такi юридичнi факти, що вiдповiдають вимогам адмiнiстративно-правових норм.

Неправомiрнi дiї - передусiм правопорушення - не вiдповiдають вимогам адмiнiстративно-правових норм, порушують їх. Слiд зважати, що юридичним фактом, який спонукає виникненню адм-правових вiдносин, може бути i протиправна бездiяльнiсть. Правовiдносини, викликанi протиправними вчинками, називають делiктними.

Подiї- це явища, незалежнi вiд волi людей, якi мають юридичне значення (наприклад, стихiйне лихо, народження або смерть людини, досягнення певного вiку тощо).

Суб’єкти адмiнiстративно-правових вiдносин - це конкретнi їх учасники (сторони цих вiдносин) - юридичнi та фiзичнi особи, надiленi правами та обов’язками у сферi управлiнської дiяльностi, передбаченими та забезпеченими адмiнiстративно-правовими нормами.

адмiнiстративної правосуб’єктностi.

є те, вiдносно чого вони виникають, розвиваються i припиняються. Передусiм, це поведiнка суб’єктiв вiдносин (їх дiї чи бездiяльность), юридичнi наслiдки їх поведiнки, певнi правовi iнтереси, у т. ч. майнового чи немайнового характеру та iн.

Змiст адм-правовiдносин нормами поведiнка учасникiв управлiнських стосункiв, яка узгоджується з мотивами та iнтересами сторiн, з характером їхнiх взаємних вiдносин, що узагальнюються правовим статусом вiдносно об’єкта того чи iншого правовiдношення.

Слiд вказати на можливiсть врахування i такого додаткового елементу, як предмет правовiдносин, якими можуть бути окремi речi, предмети, майно тощо.

7. Види адмiнiстративно-правових норм

Враховуючи рiзноманiтнiсть сфери публiчного управлiння, можна зробити висновок, що адм-правовiдносини, що складаються в його межах рiзнi за характером, змiсту та спрямованостi. Звiдси можливiсть їх видової класифiкацiї за певними критерiями, що напрацьованi наукою АП.

1. щодо цiльового призначення:

- на вiдносини позитивно-регулюючого (творчого) характеру;

- правоохороннi (зокрема, вiдносини, пов’язанi з правопорушеннями).

2. залежно вiд управлiнського характеру:

- основнi –

- складаються поза рамками управлiнського впливу, але органiчно пов’язанi з його iснуванням (суб’єкт – суб’єкт).

3. в залежностi вiд конкретних цiлей виникнення суспiльних вiдносин:

- внутрiшнi - вiдносини, пов’язанi з формуванням управлiнських структур, визначенням основ взаємодiї мiж ними i їхнiми пiдроздiлами, iз розподiлом прав i обов’язкiв, вiдповiдальностi мiж посадовими особами органу управлiння. Сторони в цих вiдносинах - супiдряднi державнi органи, структурнi пiдроздiли, посадовi особи;

- зовнiшнi - вiдносини, пов’язанi з безпосереднiм впливом на об’єкти, що не входять у систему управлiння (наприклад, громадян, громадянськi об’єднання).

- - тобто такi, що складаються при юридичнiй нерiвноправностi (залежностi) однiєї сторони щодо iншої - в межах органiзацiйного пiдпорядкування або поза ним. Вони уособлюють субординацiйний характер нерiвнозначностi правового статусу сторiн;

- горизонтальнi

5. за своїм змiстом (порядку реалiзацiї прав i обов’язкiв їх учасникiв):

- матерiальнi - вiдносини в сферi управлiння, якi регулюються матерiальними нормами адмiн права;

- процесуальнi -

Тема 3. Сутнiсть, ознаки i принципи державного управлiння та основнi напрями його розвитку в перехiдний перiод

2. Поняття та особливостi державного управлiння.

4. Спiввiдношення державного управлiння та виконавчої влади

5. Перспективи розвитку державного управлiння за Концепцiєю адмiнiстративної реформи в Українi.

1. Сутнiсть соцiального управлiння, його види

В самому широкому сенсi управлiння з метою виконання завдань, що стоять перед системою, елементом якої вони є, її бажаної органiзацiї та забезпечення необхiдного режиму функцiонування.

Управлiння здiйснюється у механiчних, iнших технiчних, бiологiчних та соцiальних системах. Однак не дивлячись на суттєвi вiдмiнностi, закономiрностi управлiння системами загальнi.

При управлiннi будь-якими системами проходять однi й тi ж процеси отримання, перетворення та передачi iнформацiї.

Управляючий суб’єкт завжди: по-перше, отримує iнформацiю як про поведiнку керованого об’єкта так i функцiонування всiєї системи, так i iнформацiю з-за системи; по-друге, цю iнформацiю певним чином iнтерпретує, оцiнює, аналiзує i на пiдставi цього, виходячи з завдань системи, приймає управлiнське рiшення, тобто рiшення про характер впливу на об’єкт управлiння; в-третiх, передає iнформацiю, пов’язану з прийнятим рiшенням, керованому об’єкту, здiйснюючи на нього необхiдний управлiнський вплив. Це все є не одностороннiм процесом, а процесом взаємодiї.

Таким чином управлiння означає будь-який

Управлiння обумовлене:

• наявнiстю суб’єкта управлiння (той, хто управляє) i об’єкта управлiння (той, ким управляють);

• iснуванням мiж об’єктом i суб’єктом прямого (подання команд, розпоряджень) i зворотного зв’язку (iнформування про виконання або невиконання команд суб’єкта управлiння).

Управлiннязводиться до керуючого впливу суб'єкта на об'єкт iзметою:

• досягнення завдань, що стоять перед системою

• збереження структури системи;

Соцiальнi системи є найбiльш складними системами, а управлiння ними – найбiльш складним видом управлiння.

Соцiальне управлiння - це цiлеспрямована владно-органiзуюча дiяльнiсть людей з метою органiзацiї i оптимiзацiї людського середовища, забезпечення координацiї i взаємодiї поведiнки окремих iндивiдiв та людських колективiв, досягнення певної упорядкованостi в процесi їх сумiсних дiй для досягнення завдань, що стоять перед суспiльством.

Ознаки соцiального управлiння:

• соцiальне управлiння є тiльки там, де має мiсце спiльна дiяльнiсть людей;

• головне призначення соцiального управлiння - вплив, що упорядковує дiяльнiсть учасникiв спiльної дiяльностi;

• об’єктом впливу соцiального управлiння є поведiнка учасникiв спiльної дiяльностi , взаємовiдносини мiж ними;

• соцiальне управлiння, регулюючи поведiнку учасникiв спiльної дiяльностi, досягає цiєї мети в рамках суспiльних зв’язкiв, якi по сутi є ;

• базис соцiального управлiння - управлiнських вiдносин;

• соцiальне управлiння вимагає наявностi особливого , який уособлюють суб’єкти управлiння в ролi яких виступають органи управлiння.

як соцiальної функцiї виявляється уорганiзацiйнiй дiяльностi, що досягається шляхом:

• збирання i опрацювання iнформацiї;

• планування (визначення напрямкiв, цiлей управлiнської дiяльностi, засобiв i засобiв їхнiй досягнення);

• органiзацiї (формування системи управлiння, упорядкування управлiнських вiдносин мiж суб’єктом i об’єктом управлiння);

• координацiї, регулювання та взаємодiї, якi здiйснюються для досягнення загальних завдань управлiння;

• контролю i облiку.

Види соцiального управлiння:

державне управлiння;

самоуправлiння;

управлiння у недержавному (приватному) секторi;

2. Поняття та особливостi державного управлiння

у широкому змiстi слова, - дiяльнiсть органiв та установ усiх гiлок влади (законодавчої, виконавчої i судової) з створення i здiйснення регулюючих, органiзуючих i координуючих впливiв на всi сфери суспiльства з метою задоволення його потреб, якi змiнюються. (Н. Р. Нiжник) .

Державне управлiння, у вузькому змiстi слова, - дiяльнiсть особливого роду, змiст якої полягає у виконаннi правових актiв шляхом рiзних форм органiзуючого впливу на суспiльнi явища та процеси. (В. Б. Авер’янов). Тобто ДУ – здiйснення виконавчої влади.

Державне управлiння - це пiдзаконна, юридично-владна форма державної дiяльностi виконавчо-розпорядчого, органiзуючого характеру, здiйснювана органами виконавчої влади i спрямована на реалiзацiю на основi чинного законодавства завдань та функцiй держави щодо безпосереднього i оперативного керiвництва економiкою, соцiально-культурним та адмiнiстративно-полiтичним будiвництвом у державi.

Мiсце i роль державного управлiння у суспiльствi визначається наступними його характеристиками:

ДУ – конкретний вид дiяльностi щодо здiйснення єдиної державної влади, що має функцiональну та компетенцiйну специфiку, що вiдрiзняє її вiд iнших видiв реалiзацiї державної влади (законотворчiсть, судочинство);

ДУ – дiяльнiсть виконавчо-розпорядчого характеру . Основним її напрямком є виконання законiв та пiдзаконних нормативних актiв. Досягається ця мета використанням необхiдних юридично-владних повноважень;

ДУ – прерогатива спецiальних суб’єктiв, якi узагальнено можна назвати виконавчо-розпорядчi органи державної влади або ОДУ;

ДУ – виконавча дiяльнiсть, що здiйснюється в процесi безпосереднього i безперервного управлiння економiчним, соцiально-культурним та адмiнiстративно-полiтичним будiвництвом;

ДУ – пiдзаконна дiяльнiсть, що здiйснюється “на пiдставi i на виконання закону”;

Серед iнших ознак державного управлiння видiляють його :

унiверсальнiсть (всебiчнiсть);

офiцiйнiсть;

вертикальнiсть;

соцiальну цiлеспрямованiсть;

громадську активнiсть

рiзноманiтнiсть правових та органiзацiйних форм та iн.

Управлiнський процес носить циклiчний характер.

прийняття рiшення, його виконання та контроль за його реалiзацiєю.

3. Характеристика державної виконавчої влади

Одним з конституцiйних принципiв правової, демократичної держави є принцип розподiлу влад. Цей принцип розглядається як важлива гарантiя вiд узурпацiї влади в руках однiєї особи чи органу. Ця теорiя передбачає наявнiсть окремих видiв державних органiв, незалежних у своїй дiяльностi однин вiд одного, чiтке розмежування їх функцiй i повноважень, форм дiяльностi, їх вiдокремлення, взаємостримування та взаємоконтроль.

Сам термiн “розподiл влади” є умовним, оскiльки державна влада є єдиною, джерелом якої є народ.

Одна з головних цiлей розподiлу влад – ефективне функцiонування державного механiзму й кожної гiлки влади, зокрема. Бо подiл i спецiалiзацiя працi завжди ефективнi.

Рiзнi гiлки влади повиннi спiвробiтничати мiж собою та доповнювати одна одну, залишаючись при цьому до певної мiри незалежними, але маючи можливiсть впливати одна на одну. Кожна з гiлок влади займає своє мiсце в системi державної влади i виконує тiльки їй притаманнi завдання та функцiї.

Не будемо впадати в дискусiю яка з гiлок влади є головною, першою i так далi. Лише зазначимо, що на сьогоднiшнiй день виконавча влада є вiдносно самостiйною гiлкою єдиної державної влади в Українi.

можна визначити як вiдносно самостiйну гiлку єдиної державної влади, яка через управлiнську дiяльнiсть своїх суб'єктiв функцiонально призначена органiзовувати i забезпечувати практичне виконання законiв у рiзних сферах i галузях суспiльного життя, тiсно взаємодiючи з iншими гiлками державної влади.

одна з 3 гiлок влади, котра органiзовує i спрямовує внутрiшню i зовнiшню дiяльнiсть держави, забезпечує здiйснення втiленої в законах волi суспiльства, охорону прав i свобод людини (Полiтолог. енциклопедичний словник).

Виконавча влада – регулювання рiзних сторiн суспiльного життя (Полянський І. А. // Правоведение 1999/4).

Виконавча влада – це своєрiдна галузь (сфера, вид) публiчної влади, змiст якої складає дiяльнiсть органiв державної влади по здiйсненню управлiння як цiлеспрямованого впливу на розвиток рiзних сфер суспiльного буття шляхом реалiзацiї їх владних повноважень методами i засобами, визначеними конституцiйним i, насамперед, адмiнiстративним правом (Авер’янов В. Б.)

Виконавча влада – це широка сукупнiсть державних органiв та установ, що здiйснюють владно-полiтичнi та владно-адмiнiстративнi функцiї (Шаповал В. М. Вищi органи суч держави. К. 1995)

ОТЖЕ, виконавча влада – це, по-перше, сукупнiсть або система органiв , котрi здiйснюють повноваження за змiстом цiєї дiяльностi.

Завданням виконавчої влади є:

створення належних умов для повноцiнної реалiзацiї громадянами своїх прав i свобод;

надання населенню рiзноманiтних управлiнських послуг;

своєрiдний “внутрiшнiй” контроль за виконанням “управлiнськими органами” (ОВВ), їх посадовими особами, покладених на них обов’язкiв по забезпеченню прав i свобод людини;

вжиття заходiв адмiнiстративного реагування у випадках оскарження громадянами рiшень та дiй, що порушують їх права i свободи.

Основнi функцiї виконавчої влади:

формування та реалiзацiя полiтики, що знаходить своє вiдображення в державних програмах загальнодержавного та регiонального масштабiв (наприклад, приватизацiя, демонополiзацiя, iнвестицiйна, житлова, енергетична та iн);

встановлення та ефективна реалiзацiя у життя правових та органiзацiйних основ господарського життя (наприклад, державне стимулювання малого та середнього бiзнесу, забезпечення рiвностi всiх форм власностi, охорона прав споживачiв, припинення монополiзму та недобросовiсної конкуренцiї);

управлiння пiдприємствами, установами, органiзацiями державного сектору;

регулювання функцiонування рiзних об’єктiв недержавного сектору;

координацiя функцiонування нацiоналiзованого та денацiоналiзованого секторiв господарського, соцiально-культурного та адмiнiстративно-полiтичного будiвництва;

забезпечення реалiзацiї прав (включаючи їх охорону) та обов’язкiв ФО таЮО у сферi державного управлiння;

здiйснення державного контролю та нагляду за роботою керованої та регульованої сфер.

4. Спiввiдношення державного управлiння та виконавчої влади

Викладенi вище питання дають необхiдну базу для вирiшення питання про спiввiдношення державного управлiння та виконавчої влади. Ранiше подiбнi питання не пiднiмалися, бо державне управлiння беззастережно ототожнювалося з виконавчо-розпорядчою дiяльнiстю. Зараз це питання актуальне тому, що термiн “виконавчо-розпорядча дiяльнiсть” втратив своє унiверсальне значення, пропав з текстiв нормативно-правових актiв.

Переважна бiльшiсть авторiв оцiнюють категорiю виконавчої влади як полiтико-правову, а категорiю державного управлiння – як органiзацiйно-правову. Право на iснування мають обидвi цi державно-правовi категорiї. Вiдповiдно, державне управлiння – реальнiсть, без якої державно-владний механiзм працювати практично не може. За своїм призначенням державне управлiння являє собою “державну дiяльнiсть в рамках якої реалiзується виконавча влада”. Іншими словами, державне управлiння практично здiйснюється в межах виконавчої влади.

парламенту, суду, прокуратури.

За словами В. Б. Авер’янова “ВВ i ДУ є своєрiдними сторонами, умовно кажучи, - “статикою” i “динамiкою” єдиного явища, яке прийнято визначати як управлiнську (або адмiнiстративну) сферу дiяльностi держави.

Як бачимо, мiж державним управлiнням i виконавчою владою iснує прямий, нерозривний зв’язок. Змiст державного управлiння визначають завдання i функцiї виконавчої влади.

Державне управлiння безпосередньо, органiчно i нерозривно пов’язане з виконавчою владою. Воно є змiстом i формою

Слiд мати на увазi, що поняття “ДУ” – бiльш широке у порiвняннi з виконавчою владою. ВВ похiдна вiд державного управлiння. Вона закликана визначити об’єм та характер державно-владних повноважень, що реалiзуються в процесi державно-управлiнської дiяльностi. З iншого боку, державне управлiння – це i є той вид дiяльностi, який направлений на практичну реалiзацiю виконавчої влади. Вiдповiдно всi суб’єкти ВВ одночасно є елементами системи державного управлiння. Однак далеко не всi елементи державного управлiння є суб’єктами ВВ.(Наприклад, адмiнiстрацiя державного пiдприємства, установи).

5. Перспективи розвитку державного управлiння за Концепцiєю адмiнiстративної реформи в Українi

Основнi засади та напрями удосконалення державного управлiння сьогоднi визначенiКонцепцiєю адмiнiстративної реформи в Українi, затвердженої указом Президента вiд 22 липня 1998 р.

Метою адмiнiстративної реформи є поетапне створення принципово нової сучасної i ефективної системи державного управлiння як iнструменту подолання глибокої соцiально-економiчної кризи в країнi. Її суть полягає у комплекснiй перебудовi iснуючої системи управлiння та розбудовi обґрунтованих на наукових принципах нових iнститутiв державного управлiння, вироблених свiтовою практикою розвитку демократичних держав. Нова система державного управлiння повинна стати ближчою до потреб i запитiв людей, пiдконтрольною народовi. Головним її прiоритетом має бути служiння народовi, нацiональним iнтересам.

завдань щодо:

- формування ефективної органiзацiї виконавчої влади на всiх органiзацiйно-правових рiвнях управлiння;

- запровадження рацiонального адмiнiстративно-територiального устрою;

- формування сучасної системи мiсцевого самоврядування;

- запровадження нової iдеологiї функцiонування виконавчої влади i мiсцевого самоврядування як дiяльностi щодо забезпечення реалiзацiї прав i свобод громадян, надання державних та громадських послуг;

- органiзацiї на нових засадах державної служби та служби в ОМС;

- перебудови системи управлiння фiнансами;

- створення ефективної системи управлiння державним сектором економiки;

взаємоузгоджених мiж собою органiзацiйно-правових та матерiально-технiчних заходiв, спрямованих на радикальне оновлення дiючого адмiнiстративного законодавства, власне, створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управлiння; формування нових iнститутiв, органiзацiйних структур та засобiв здiйснення управлiнської дiяльностi; змiцнення та формування нових фiнансово-економiчних основ функцiонування державного управлiння; кадрове, наукове та iнформацiйне забезпечення нової системи управлiння.

структур виконавчої влади нового типу, якi, реалiзуючi призначення i функцiї демократичної, правової держави, створювали б умови для реалiзацiї прав i свобод громадян, а також надання їм широкого кола державних, у тому числi управлiнських послуг з метою задоволення потреб особи i суспiльства.

Концепцiєю визначенi принципово новi засади функцiонування виконавчої влади, ключовими серед яких є принципи:

прiоритетностi законодавчої регламентацiї функцiй, повноважень та порядку дiяльностi органiв виконавчої влади;

незалежностi здiйснення функцiй та повноважень виконавчої влади вiд органiв законодавчої i судової влади у визначених законом межах;

удосконалення механiзму внутрiшнього та судового контролю за дiяльнiстю органiв виконавчої влади та їх посадових осiб, насамперед, з позицiї забезпечення поваги до особи та справедливостi, а також постiйного пiдвищення ефективностi державного управлiння;

запровадження механiзму контролю за функцiонуванням виконавчої влади з боку суспiльства через iнститути парламентської i прямої демократiї, передбачаючи, що вищi посади в ключових органах виконавчої влади є полiтичними посадами;

Передбачається змiстовне i функцiональне пiдвищення ролi КМУ як вищого органу в системi органiв виконавчої влади, структурна перебудова його апарату, забезпечення бiльш активної i конкретної участi його у виробленнi i здiйсненнi основних органiзацiйно-правових засад управлiнської дiяльностi, в ефективнiй координованостi зусиль всiєї системи виконавчої влади щодо подолання кризових явищ в життєво-важливих сферах суспiльного життя.

Пiдвищити загальний рiвень галузевого та мiжгалузевого управлiння покликанi структурно-функцiональнi змiни в системi центральних органiв виконавчої влади, якими передбачається значне оновлення їх правового статусу, системна i структурна перебудова цих органiв, бiльш рацiональне визначення їх завдань, функцiй та повноважень.

Важливий напрям удосконалення державного управлiння становить реформування мiсцевих органiв виконавчої влади, яке має на метi пiдвищення ефективностi здiйснення виконавчої влади на територiальному рiвнi, спрямування їх дiяльностi на пiдвищення рiвня реалiзацiї прав i свобод громадян та надання їм управлiнських послуг, гармонiйне поєднання загальнодержавних i мiсцевих iнтересiв, сприяння становленню та розвитку мiсцевого самоврядування на основi чiткого функцiонального розмежування його з повноваженнями виконавчої влади.

Актуальною сьогоднi є i потреба реформування державної служби, служби, забезпечення належного пiдбору, ви ховання та розстановки високопрофесiйних, чесних i патрiотично налаштованих управлiнських кадрiв. Законодавчого урегулювання потребує також служба в органах мiсцевого самоврядування (iнститут мунiципальної служби).

Ключового значення набуває нинi удосконалення державного управлiння в сферi економiки, це стосується, зокрема, реструктуризацiї промисловостi, iнтенсифiкацiї агропромислового комплексу, розвитку рiзних форм власностi, ефективної i рiзнобiчної державної пiдтримки вiтчизняного виробництва, розвитку малого та середнього пiдприємництва, поступове роздержавлення та демонополiзацiя економiки, створення механiзму ринкового саморегулювання, реформування управлiння державним сектором економiки та iн.

Великої ваги у колi цих заходiв набуває удосконалення фiнансово-бюджетної системи, податково-цiнової полiтики, грошово-валютна стабiлiзацiя, активне залучення iноземних iнвестицiй, призупинення iнфляцiйних процесiв та iнших кризових явищ в економiцi.

удосконалення форм i методiв виконавчої влади з урахуванням ринкової iнфраструктури, зокрема, звуження сфери адмiнiстративного керiвництва i безпосереднього директивного втручання, перехiд до активнiшого використання функцiй загального державного регулювання, застосування економiчних методiв, поступовий перехiд вiд галузевого до функцiонального принципу управлiння економiкою, використання договiрних засад в практицi управлiнських стосункiв, загальне скорочення управлiнського апарату, бiльш жорстке регулювання бюджетних витрат тощо.

Серед iнших напрямiв удосконалення державного управлiння слiд вказати на загальне посилення ефективностi управлiнського впливу органiв виконавчої влади щодо реалiзацiї конституцiйних та iнших законодавчих положень у сферi державного управлiння, досягнення належної взаємодiї їх з iншими державними органами та органами мiсцевого самоврядування; поглиблення дiйового впливу основних (конституцiйних) принципiв державного управлiння; активiзацiя мiсцевого самоуправлiння та поглиблення його взаємодiї з органами мiсцевої виконавчої влади; змiцнення виконавчої дисциплiни; посилення боротьби з корупцiєю, злочиннiстю та iншими протиправними проявами в суспiльствi, а також посилення ролi науки в реформуваннi управлiнського механiзму, пiдвищення рiвня автоматизацiї, технiчного, у т. ч. комп'ютерного забезпечення управлiнської дiяльностi та iн.

Головним же завданням у загальному процесi удосконалення державного управлiння є сьогоднi невiдкладне проведення в Українi адмiнiстративної реформи, якнайшвидше втiлення в життя її основних положень.

Тема 4. Суб’єкти адмiнiстративного права

1. Загальна характеристика суб’єктiв АП.

2. Фiзичнi особи як суб’єкти АП

3. Об’єднання громадян як суб’єкти адмiнiстративного права.

4. Президент України як суб’єкт АП

6. Органи мiсцевого самоврядування як суб‘єкти АП.

7. Іншi юридичнi i фiзичнi особи як суб'єкти АП.

1. Загальна характеристика суб’єктiв адмiнiстративного права

Суб’єкти АП - це окремi фiзичнi та юридичнi особи (громадяни або органiзацiї), якi у вiдповiдностi з адмiнiстративно-правовими нормами надiленi певним обсягом прав та обов’язкiв у сферi адмiнiстративно-правового регулювання управлiнських вiдносин.

З даного визначення випливає, що «претендент» на статус суб’єкта АП за своїми особливостями потенцiйно здатний бути носiєм суб’єктивних прав i обов’язкiв у сферi публiчного управлiння, тобто повинен мати комплекс соцiальних передумов, що дозволяють йому мати суб’єктивнi права i обов’язки.

До таких особливостей суб’єктiв АП належать:

а) зовнiшня самостiйнiсть (вiдокремленiсть) у реалiзацiї своїх прав та обов’язкiв у сферi державного управлiння;

б) персонiфiкацiя в суспiльних вiдносинах управлiнського типу, тобто виступає у виглядi єдиної особи - персони . Так, орган державного управлiння складається з багатьох фiзичних осiб І, як правило має структурнi частини, але в адмiн-правовiй сферi виступає виключно як єдина особа;

в) здатнiсть виражати i здiйснювати або персонiфiковану волю у вiдносинах з державними органами або державну волю у процесi адмiнiстративно-правового регулювання суспiльних вiдносин.

г) володiння вiдповiдно до приписiв адмiнiстративно-правових норм тобтоадмiнiстративна правоздатнiсть;

д) володiння потенцiйною можливiстю реально брати участь в адмiнiстративно-правових вiдносинах, тобто реалiзувати свої права i нести обов’язки у сферi публiчного управлiння, тобто адмiнiстративна дiєздатнiсть;

нести за порушення адмiн-правових норм юридичну вiдповiдальнiсть - адмiнiстративна делiктоздатнiсть;

Суб’єкти АП

- це надана i гарантована державою, а також закрiплена в адмiнiстративно-правових нормах мiра можливої або дозволеної поведiнки у правовiдносинах, яка забезпечена кореспондуючим обов’язком iншого суб’єкта.

Суб’єктивнi адмiн-правовi обов’язки - це покладена державою i закрiплена в адмiнiстративно-правових нормах мiра належної або необхiдної поведiнки у правовiдносинах, реалiзацiя якої забезпечена можливiстю адмiнiстративного примусу.

Об’єднує їх а) спiльна адмiн-правова природа, б) iснування в адмiн правовiдносинах, в) наявнiсть меж у поведiнцi (i те, i друге є мiрою), г) наявнiсть у особи, адмiнiстративної правосуб’єктностi, д) наявнiсть державних гарантiй.

Вiдмiнностi- це мiра можливої або дозволеної поведiнки, а обов’язки -

Необхiдно розрiзняти поняття “суб’єкт АП” i “суб’єкт адмiнiстративних правовiдносин”. Суб’єкт АП має реальну можливiсть стати суб’єктом адмiн правовiдносини. Для цього необхiдно настання певних умов, а саме:

пiдстави виникнення, змiни та припинення конкретних правовiдносин.

- фiзична або юридична особа, яка вiдповiдно до чинного законодавства є учасниками управлiнських вiдносин, урегульованих нормами АП, надiлена визначеними правами й обов’язками в сферi публiчного управлiння i спроможнi їх здiйснювати.

Компетенцiя - це сукупнiсть нормативно закрiплених повноважень, прав i обов’язкiв, що наданi органу або посадовiй особi з метою належного виконання ними певного кола державних чи суспiльно-значущих завдань та здiйснення вiдповiдних функцiй.

Повноваження - комплекс прав наданих суб’єкту вiдповiдно до займаної посади, що необхiдний для вирiшення якого-небудь питання.

Коло суб’єктiв АП досить багато чисельне та рiзноманiтне.

та колективнiфiзичнi та юридичнi особи).

Система суб'єктiв АП України

в) особи без громадянства;

Посадовi особи;

Об’єднання громадян;

а) громадськi органiзацiї;

б) полiтичнi партiї;

г) релiгiйнi органiзацiї;

д) професiйнi спiлки;

Президент України;

Державнi органiзацiї:

а) державнi органи;

б) адмiнiстрацiї державних пiдприємств, установ, органiзацiй;

в) структурнi пiдроздiли державних органiв, надiленi власною компетенцiєю.

6. Органи мiсцевого самоврядування.

7. Недержавнi органiзацiї:

а) пiдприємства, установи, органiзацiї недержавної форми власностi;

б) трудовi колективи;

в) структурнi частини пiдприємств, установ, органiзацiй,(наприклад, факультет, цех, вiддiлення в лiкарнi тощо).

Таким чином, для АП характерна наявнiсть великої кiлькостi суб’єктiв з рiзною компетенцiєю, структурою i правовим статусом. Цим зумовлене й iснування кiлькох варiантiв їх класифiкацiї.

Слiд зазначити, що правове становище суб’єктiв одного рiвня неоднакове. Якщо проаналiзувати адмiнiстративну правосуб’єктнiсть громадян, то виявиться, що вона має . рiзницю залежно вiд статi, вiку, стану здоров’я (не всi можуть призиватися на вiйськову службу, вступати у навчальнi заклади тощо).

2. Фiзичнi особи як суб’єкти АП

Пiд фiзичною особою слiд мати на увазi людину як бiологiчну iстоту. В юридичному значеннi слова пiд фiзичними особами мають на увазi громадян України, iноземцiв та осiб без громадянства. Цi категорiї осiб мають суттєвi особливостi у своєму загальному правовому статусi в Українi. Кожна категорiя складається з значної кiлькостi рiзних пiдкатегорiй, правовий статус яких визначається залежно вiд характеру виконуваних ними соцiальних функцiй, службового становища, наявностi особливого адмiнiстративно-правового статусу, спецiальних прав i багатьох iнших обставин.

Адмiнiстративно-правовий статус людини i громадянина - комплекс прав i особи, закрiплений нормами адмiнiстративного права, а також гарантiї реалiзацiї прав i обов’язкiв.

похiднi вiд конституцiйних прав i обов’язкiв i знаходять своє вiдображення в законах, адмiнiстративно-правових пiдзаконних нормативних актах, в актах органiв мiсцевого самоврядування. Іншi права i обов’язки не регламентованi конституцiйними нормами, але вiдповiдають духу загальної конституцiйної концепцiї становища особи в Українi, встановленi iншими правовими актами (права i обов’язки пов’язанi з керуванням транспортними засобами, придбання зброї).

i при захистi прав i свобод особи або порушення особою своїх обов’язкiв.

Існує кiлька точок зору на складовi адмiнiстративно-правового статусу:

- адмiнiстративна правоздатнiсть;

- адмiнiстративна дiєздатнiсть.

Бахрах Д. М.

- адмiнiстративна правосуб’єктнiсть;

- реальнi права i обов’язки.

Колпаков В. К.:

- адмiнiстративна правоздатнiсть;

- адмiнiстративна дiєздатнiсть;

- права, якi зумовленi адмiнiстративним законодавством;

- адмiнiстративно-правовi обов’язки.

- основнi невiд’ємнi права i свободи;

- комплекс прав та обов’язкiв, що закрiплюються Конституцiєю України, нормами iнших галузей права, в тому числi й адмiнiстративного;

- гарантiї реалiзацiї цих прав та обов’язкiв, а також механiзм їх охорони державою.

Точка зору бiльшостi:

- адмiнiстративна правосуб’єктнiсть;

- права, свободи та законнi iнтереси;

- обов’язки;

- гарантiї реалiзацiї прав та свобод та законних iнтересiв.

Адмiнiстративно-правовий статус громадян України - це встановлена законом й iншими правовими актами сукупнiсть прав i обов’язкiв громадянина, що гарантують його участь в управлiннi державними справами i задоволення публiчних та особистих iнтересiв через дiяльнiсть державної влади та органiв мiсцевого самоврядування.

1. Адмiнiстративна правосуб’єктнiсть громадян

Адмiнiстративно-правовий статус громадян визначається обсягом та характером їх адмiнiстративної правосуб’єктностi.

Елементами правосуб'єктностi

Адмiнiстративна правоздатнiсть - з акрiплена нормами АП здатнiсть громадянина бути носiєм прав та обов’язкiв у сферi публiчного управлiння (виникає з моменту народження громадянина i припиняється пiсля його смертi) - наприклад, право на громадянство, iм’я та прiзвище, на соцiальний захист тощо.

Адмiнiстративна дiєздатнiсть - з акрiплена нормами АП здатнiсть громадянина своїми дiями реалiзувати наданi йому права i виконувати покладенi на нього обов’язки у сферi публiчного управлiння.

Види адмiнiстративної дiєздатностi:

• повна - iз 18 рокiв;

У силу зазначених обставин громадяни можуть бути визнанi обмежено або повнiстю недiєздатними.

Адмiнiстративна делiктоздатнiсть закрiплена нормами АП здатнiсть громадянина нести юридичну вiдповiдальнiсть за свої дiї. щщщщ

Адмiнiстративна правосуб’єктнiсть громадян подiляється на загальну та спецiальну. Вiдповiдно розрiзняють загальний та спецiальний адмiнiстративно-правовий статус громадян. Кожен громадянин надiлений передусiм загальним статусом, який як правило однаковий для всiх, однак в той же час вiн може бути носiєм одного або кiлькох спецiальних статусiв. Досить часто спецiальний статус доповнює загальний (особа, яка має посвiдчення водiя), але iнодi спецiальний статус впливає на загальний обмежуючи та змiнюючи його (особа щодо якої встановлено адмiнiстративний нагляд)

2. Права, свободи i законнi iнтереси громадян

Реалiзацiя права

Реалiзацiя свободи не передбачає видання акту застосування.

Законний iнтерес - це юридично значимий iнтерес, заснований на законi, що випливає з нього, схвалений i захищуваний ним, хоч i не закрiплений у конкретних правових нормах.

Права i свободи можна подiлити на рiзнi групи, зокрема на та спецiальнi, абсолютнi та вiдноснi, громадянськi (особистi, фiзичнi), полiтичнi, економiчнi, соцiальнi, духовнi (культурнi) та iн.

3. Обов’язки громадян

Вiдповiдно до Концепцiї реформи адмiнiстративного права України оновлення змiсту адмiнiстративно-правового статусу громадян

- приведення у вiдповiднiсть з вимогами Конституцiї України правоохоронного адмiнiстративного законодавства;

- законодавче врегулювання порядку вiльного пересування, вибору мiсця проживання в межах територiї України, реєстрацiї фiзичних осiб, якi на законних пiдставах перебувають на територiї України, введення Єдиного державного реєстру цих осiб;

- законодавче врегулювання права громадян України на отримання управлiнських послуг, що надаються органами виконавчої влади (у т. ч. видача дозволiв, лiцензiй тощо);

- законодавче врегулювання порядку створення полiтичних партiй, їх легалiзацiї та скасування судом актiв реєстрацiї цих органiзацiй, легалiзацiї громадських органiзацiй та скасування актiв реєстрацiї цих органiзацiй;

- розроблення законiв, що регулюватимуть вiдповiднi органiзацiйнi форми громадських формувань правоохоронного напряму з метою розширення участi громадян України в державному управлiннi, охоронi громадського порядку та боротьбi зi злочиннiстю;

- законодавче визначення порядку реалiзацiї права громадян на проведення зборiв, мiтингiв, походiв i демонстрацiй, умов їх проведення, прав i обов'язкiв учасникiв масових мирних заходiв;

- запровадження судового адмiнiстративно-правового захисту прав i свобод громадян.

Адмiнiстративно-правовий статус громадян України

вiдповiдними законами (насамперед, законом «Про громадянство України»;

окремими мiжнародними договорами;

вiдповiдними нормативно-правовими актами Президента України, державних органiв та мiсцевого самоврядування.

4. Гарантiї прав та свобод громадян

Споконвiчним та унiверсальним гарантом прав громадян є закон.функцiю гаранта при дотриманнi таких умов:

положення, що мiстяться в законi, повиннi бути адекватнi економiчнiй i полiтичнiй ситуацiї в країнi, а також мати юридичну стабiльнiсть;

мiстити конкретнi норми i механiзми їхньої реалiзацiї;

передбачати вiдповiдальнiсть органiв i посадових осiб за обмеження прав i обов'язкiв громадян;

Для забезпечення адмiнiстративно-правових гарантiй прав i свобод громадян сформульованi такiположення:

в Українi не повиннi видаватися закони, що вiдмiняють або применшують права i свободи людини i громадянина;

обмеження прав можливо тiльки при наявностi визначених обставин i повинно бути встановлено законодавством;

визначено перелiк прав i свобод, що не пiдлягають обмеженню взагалi;

Органiзацiйно-правовi гарантiї можна пiдроздiлити навиди:

а) судовi , тобто реалiзованi судами в процесi здiйснення правосуддя. Порядок розгляду справ, що виникають з адмiнiстративно-правових вiдносин, установлений законодавством про цивiльне судочинство (справи по скаргах на дiї державних органiв i посадових осiб у зв’язку з накладенням адмiнiстративних стягнень; справи по скаргах на дiї державних органiв, громадських органiзацiй i посадових осiб, що порушують права i свободи громадян). Справи по економiчних суперечках, що виникає з адмiнiстративних правовiдносин, пiдвiдомчi арбiтражному суду (наприклад, справи про визнання недiйсними цiлком або частково ненормативних актiв державних органiв, органiв мiсцевого самоврядування й iнших органiв, що не вiдповiдають законам i iншим нормативним правовим актам i що порушують права i законнi iнтереси громадян);

б) адмiнiстративнi, тобто реалiзованi у позасудовому порядку. У рамках управлiнської компетенцiї посадовi особи вправi, а в багатьох випадках - зобов’язанi розглядати питання забезпечення адмiнiстративно-правових гарантiй прав громадян i вживати заходiв для їхньої реалiзацiї.

в). особистi слiд розумiти викладенi в письмовiй або уснiй формi пропозицiї (зауваження), заяви (клопотання) i скарги.

види звернень громадян:

Пропозицiя (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендацiя щодо дiяльностi органiв державної влади i мiсцевого самоврядування, депутатiв усiх рiвнiв, посадових осiб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспiльних вiдносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного i громадського життя, соцiально-культурної та iнших сфер дiяльностi держави i суспiльства.

Заява - звернення громадян iз проханням про сприяння реалiзацiї закрiплених Конституцiєю та чинним законодавством їх прав та iнтересiв або повiдомлення про порушення чинного законодавства чи недолiки в дiяльностi пiдприємств, установ, органiзацiй незалежно вiд форм власностi, народних депутатiв України, депутатiв мiсцевих рад, посадових осiб, а також висловлення думки щодо полiпшення їх дiяльностi.

Клопотання

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав i захист законних iнтересiв громадян, порушених дiями (бездiяльнiстю), рiшеннями державних органiв, органiв мiсцевого самоврядування, пiдприємств, установ, органiзацiй, об’єднань громадян, посадових осiб.

Особливостi адмiнiстративно-правового статусу окремих категорiй осiб

Крiм того в чинному законодавствi зустрiчаються термiни, що характеризують адмiнiстративно-правовий статус громадян як спецiальний:

-мешканцi територiй з особливими адмiнiстративно-правовим режимом - це особи, що мешкають у прикордонних зонах, закритих мiстах, заповiдних зонах, на територiях де введено надзвичайний стан i т. д.

- суб’єкти адмiнiстративної опiки - це особи, якi в силу своєї слабої соцiальної захищеностi потребують спецiальну допомогу з боку держави (безробiтнi, iнвалiди, дiти-сироти, iнвалiди та учасники ВВВ,). Такi особи мають бiльше прав, нiж iншi громадяни

iноземцiв та осiб без громадянства в Українi визначається Конституцiєю України (ст. 26 та iн.), законом «Про правовий статус iноземцiв» (вiд 4 лютого 1994 р.), iншими законодавчими актами України (наприклад, КпАП України - ст. 16 та iн.), а також мiжнародними угодами.

Іноземцями визнаються iноземнi громадяни - особи, якi належать до громадянства iноземних держав i не є громадянами України.

Особами без громадянства (апатридами) визнаються особи, якi не належать до громадянства будь-якої країни.

Адмiнiстративно-правовий статус бiженцiв визначається законом України “Про бiженцiв” вiд 21 червня 2001 року N 2557-III.

Бiженець - особа, яка не є громадянином України i внаслiдок цiлком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслiдувань за ознаками раси, вiросповiдання, нацiональностi, громадянства (пiдданства), належностi до певної соцiальної групи або полiтичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належностi та не може користуватися захистом цiєї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслiдок таких побоювань, або, не маючи громадянства (пiдданства) i перебуваючи за межами країни свого попереднього постiйного проживання, не може чи не бажає повернутись до неї внаслiдок зазначених побоювань;

Вiдповiдно до Конституцiї iноземнi громадяни й особи без громадянства користуються в Українi правами i несуть обов’язку нарiвнi з громадянами України, крiм випадкiв, установлених чинним законодавством або мiжнародними договорами.

за адм правопорушення, вчиненi на територiї України iноземними громадянами, що вiдповiдно до чинних законiв i мiжнародних договорiв користуються iмунiтетом вiд адмiн юрисдикцiї України, вирiшуються дипломатичним шляхом.

Законодавство розрiзняє iноземних громадян, щотимчасово перебувають на територiї України,

Правосуб’єктнiсть iноземних осiб, що знаходяться на територiї України, характеризується такими особливостями:

iноземнi громадяни й особи без громадянства можуть в’їжджати на територiю України при наявностi дозволу (виняток встановлений для громадян країн СНД, iз якими укладенi угоди про безвiзовий в'їзд i виїзд);

3. Об’єднання громадян як суб’єкти адмiнiстративного права

Ст. 36 Конституцiї закрiплює право на свободу об’єднання у полiтичнi партiї, громадськi органiзацiї, професiйнi спiлки. Одним словом у рiзного роду об’єднання. Поняття об’єднання громадян є збiрним, узагальнюючим поняттям.

Об’єднанням громадян

Адмiнiстративно-правовий статус об’єднань громадян в цiлому визначається Конституцiєю України (ст. 36, 37 та iн.), законом України «Про об’єднання громадян», «Про полiтичнi партiї», iншими законами, положеннями, статутами тощо.

Дiя Закону «Про об’єднання громадян» не поширюється на релiгiйнi, кооперативнi органiзацiї, об’єднання громадян, що мають основною метою одержання прибуткiв, комерцiйнi фонди, органи мiсцевого та регiонального самоврядування (в тому числi ради i комiтети мiкрорайонiв, будинковi, вуличнi, квартальнi, сiльськi, селищнi комiтети), органи громадської самодiяльностi (народнi дружини, товариськi суди тощо), iншi об’єднання громадян, порядок створення i дiяльностi яких визначається вiдповiдним законодавством.

Полiтична партiя - це зареєстроване згiдно з законом добровiльне об’єднання громадян - прихильникiв певної загальнонацiональної програми суспiльного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню i вираженню полiтичної волi громадян, бере участь у виборах та iнших полiтичних заходах.

Громадською органiзацiєю - цеоб’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соцiальних, економiчних, творчих, вiкових, соцiально-культурних, спортивних та iнших спiльних iнтересiв.

Об’єднання громадян утворюються i дiють iз:

всеукраїнським статусом - це об’єднання, дiяльнiсть яких поширюється на всю територiю України у бiльшостi її областей України i якi мають мiсцевi осередки у бiльшостi її областей;

мiсцевим статусом - мiсцеве об'єднання поширює свою дiяльнiсть на територiю вiдповiдної адмiнiстративно-територiальної одиницi або регiону.

мiжнародним статусом - мiжнародна громадська органiзацiя поширює свою дiяльнiсть на територiю України i хоча б однiєї iншої держави;

Полiтичнi партiї створюються лише iз всеукраїнським статусом.

Держава виходить iз принципу взаємного невтручання в повсякденну дiяльнiсть об’єднань громадян, крiм окремих випадкiв, передбачених законодавством. Об’єднання громадян не можуть виступати вiд iменi держави, а виступають тiльки вiд свого iменi.

статуту, який не повинен суперечити законодавству України.

1) суддi;

2) працiвники прокуратури;

5) вiйськовослужбовцi.

Легалiзацiя за рiшенням суду, є протизаконною.

Забороняється утворення i дiяльнiсть полiтичних партiй та громадських органiзацiй, програмнi цiлi або дiї яких спрямованi на лiквiдацiю незалежностi України, змiну конституцiйного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенiтету i територiальної цiлiсностi держави, пiдрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду вiйни, насильства, на розпалювання мiжетнiчної, расової, релiгiйної ворожнечi, посягання на права i свободи людини, здоров’я населення. Полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї створення i дiяльнiсть органiзацiйних структур полiтичних партiй в органах виконавчої та судової влади i виконавчих органах мiсцевого самоврядування, вiйськових формуваннях, а також на державних пiдприємствах, у навчальних закладах та iнших державних установах i органiзацiях (ст. 37 Конституцiї України).

За порушення законодавства до громадських органiзацiй можуть бути застосованi такi стягнення:

попередження;

штраф;

тимчасова заборона (зупинення) окремих видiв дiяльностi;

тимчасова заборона (зупинення) дiяльностi;

примусовий розпуск (лiквiдацiя).

У разi порушення полiтичними партiями законiв України до них можуть бути вжитi такi заходи:

1) попередження про недопущення незаконної дiяльностi;

2) заборона полiтичної партiї.

Припинення дiяльностi об’єднання громадян може бути проведено шляхом його реорганiзацiї або лiквiдацiї (саморозпуску, примусового розпуску). Реорганiзацiя об’єднання громадян здiйснюється вiдповiдно до його статуту. Лiквiдацiя об’єднання громадян здiйснюється на пiдставi статуту або рiшення суду.

України.

Адмiнiстративно-правовий статус професiйних спiлок в цiлому визначається Конституцiєю України (ст. 36, та iн.), ЗУ «Про професiйнi спiлки, їх права та гарантiї дiяльностi».

Професiйна спiлка - добровiльна неприбуткова громадська органiзацiя, що об’єднує громадян, пов’язаних спiльними iнтересами за родом їх професiйної (трудової) дiяльностi (навчання).

Адмiнiстративно-правовий статус релiгiйних органiзацiй

Церква (релiгiйнi органiзацiї) в Українi вiдокремлена вiд держави.

Усi релiгiї, вiросповiдання та релiгiйнi органiзацiї є рiвними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однiєї релiгiї, вiросповiдання чи релiгiйної органiзацiї щодо iнших не допускається.

Державна система освiти в Українi вiдокремлена вiд церкви (релiгiйних органiзацiй), має свiтський характер. Доступ до рiзних видiв i рiвнiв освiти надається громадянам незалежно вiд їх ставлення до релiгiї.

релiгiйнi громади, управлiння i центри, монастирi, релiгiйнi братства, мiсiонерськi товариства (мiсiї), духовнi навчальнi заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених релiгiйних органiзацiй. Релiгiйнi об’єднання представляються своїми центрами (управлiннями).

Релiгiйнi органiзацiї в Українi утворюються з метою задоволення релiгiйних потреб громадян сповiдувати i поширювати вiру i дiють вiдповiдно до своєї iєрархiчної та iнституцiйної структури, обирають, призначають i замiнюють персонал згiдно iз своїми статутами (положеннями).

Релiгiйна органiзацiя визнається юридичною особою з моменту реєстрацiї її статуту (положення). Релiгiйна органiзацiя як юридична особа користується правами i несе обов’язки вiдповiдно до чинного законодавства i свого статуту (положення).

Для одержання релiгiйною громадою правоздатностi юридичної особи громадяни в кiлькостi не менше десяти чоловiк, якi утворили її i досягли 18-рiчного вiку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацiю до обласної, Київської та Севастопольської мiських державних адмiнiстрацiй, а у Республiцi Крим - до Уряду Республiки Крим.

Релiгiйнi центри, управлiння, монастирi, релiгiйнi братства, мiсiї та духовнi навчальнi заклади подають на реєстрацiю статут (положення) до державного органу України у справах релiгiй.

У разi порушення релiгiйною органiзацiєю законодавчих актiв України її дiяльнiсть може бути припинено також за рiшенням суду.

Адмiнiстративно-правовий статус добровiльних дружин визначається Постановою ЦК КПРС та Ради Мiнiстрiв СРСР N 379 от 20. 05. 74 «О дальнейшем совершенствовании деятельности добровольных народных дружин по охране общественного порядка» i якi дiють на пiдставi «Примерного положения о добровольных народных дружинах по охране общественного порядка», затвердженого вищезгаданою постановою.

4. Президент України як суб’єкт АП

Слiд зазначити, що за перiод iснування незалежної України його правовий статус змiнювався. Спочатку вiн визнавався як глава держави i глава виконавчої влади i, зараз як глава держави . Як бачимо вiн не належить нi до одної з гiлок влади. Це свiдчить про те, що вiн виконує iнтегруючу функцiю у процесi здiйснення державної влади в цiлому. Повноваження визначенi у Конституцiї.

прав i свобод людини i громадянина. Вiн не може мати iншого представницького мандата, обiймати посаду в органах державної влади або в об’єднаннях громадян, а також займатися iншою оплачуваною або пiдприємницькою дiяльнiстю чи входити до складу керiвного органу або наглядової ради пiдприємства, що має на метi одержання прибутку.

Особливо широкими повноваженнями надiлений Президент України у сферi виконавчої влади. Не дивлячись на те, що вiн представляє державу в цiлому, не входячи органiзацiйно в структуру будь-якої гiлки державної влади, зокрема законодавчої, виконавчої чи судової влади, урiвноважуючи їх, Президент України з урахуванням характеру та обсягу своїх повноважень все ж найближче стоїть до виконавчої влади, несе бiльшу вiдповiдальнiсть за рiвень i реальний стан справ у сферi дiяльностi цiєї гiлки влади. У багатьох випадках волевиявлення i акти Президента вирiшальним чином впливають на формування i органiзацiйно-правове вирiшення тих чи iнших питань у сферi функцiонування виконавчої влади.

Зокрема, Президент України визначає структуру та персональний склад КМУ - вищого органу виконавчої влади; призначає за згодою ВРУ Прем’єр-мiнiстра України, припиняє його повноваження та приймає рiшення про його вiдставку; за поданням Прем’єр-мiнiстра призначає членiв КМ, керiвникiв iнших ЦОВВ, а також голiв мiсцевих державних адмiнiстрацiй та припиняє їх повноваження на цих посадах; утворює, реорганiзовує та лiквiдовує за поданням Прем’єр-мiнiстра мiнiстерства та iншi центральнi органи виконавчої влади та iн.

Вiдповiдно до п. 6 ст. 106 Конституцiї України Президент України з метою забезпечення необхiдних умов для здiйснення своїх повноважень створює консультативнi, дорадчi та iншi допомiжнi органи та служби (наприклад. Координацiйна рада з питань державної служби при Президентовi України, утворена указом Президента України вiд 11 лютого 2000 р.).

Важливу роль щодо цього вiдiграє Адмiнiстрацiя Президента України, Президента, актами Кабiнету Мiнiстрiв та Положенням про Адмiнiстрацiю Президента (затверджене Указом Президента вiд 19 лютого 1997 р.).

Основними завданнями Адмiнiстрацiї є органiзацiйне, правове, консультативне, iнформацiйне, експертно-аналiтичне та iнше забезпечення дiяльностi Президента.

До складу Адмiнiстрацiї входять:

Перший помiчник Президента України

Перший заступник та заступники Глави Адмiнiстрацiї Президента України

Помiчники, радники, референти та науковi консультанти Президента України

Постiйний Представник Президента України у ВРУ

Державно-правове управлiння

Управлiння органiзацiйної роботи та кадрової полiтики

Управлiння внутрiшньої полiтики

Управлiння зовнiшньої полiтики

Контрольне управлiння

Управлiння документального забезпечення та iнформатизацiї

Управлiння справами

Канцелярiя Президента України

Прес-служба Президента України

Служба Протоколу Президента України

Вiддiл державних нагород

Вiддiл громадянства

Вiддiл помилування

Вiддiл листiв i прийому громадян

Перший вiддiл.

Іншi вiддiли та структурнi пiдроздiли.

Для полiпшення органiзацiї та прискорення проведення в Українi адмiнiстративної реформи, координацiї заходiв, здiйснюваних вiдповiдними органами державної влади, забезпечення оперативної пiдготовки пропозицiй щодо уточнення концептуальних засад цiєї реформи та шляхiв їх реалiзацiї ввести посаду . (Указ Президента Про черговi заходи щодо дальшого здiйснення адмiнiстративної реформи в Українi вiд 29 травня 2001 року N 345/2001

На основi та на виконання Конституцiї i законiв України Президент видає укази i розпорядження,

При Президентовi України дiє бiля 25 комiсiй:

Державна комiсiя з цiнних паперiв та фондового ринку, Державна комiсiя з питань стратегiї економiчного та соцiального розвитку, Державна комiсiя з проведення в Українi адмiнiстративної реформи, Комiсiя державних нагород та геральдики, Комiсiя з питань аграрної та земельної реформи, Комiсiя з питань адмiнiстративно-територiального устрою, Комiсiя з питань реформування правоохоронних органiв в Українi, Комiсiя зi сприяння розвитку громадянського суспiльства, Комiсiя у питаннях громадянства, Комiсiя у питаннях помилування.

При Президентовi України дiє бiля 6 мiжвiдомчих комiсiй:

Державна мiжвiдомча комiсiя з питань спiвробiтництва України з НАТО, Мiжвiдомча комiсiя з питань вступу України до Свiтової органiзацiї торгiвлi, Мiжвiдомча комiсiя з комплексного вирiшення проблем Чорнобильської АЕС.

Комiтет ветеранiв вiйни в Афганiстанi та воєнних конфлiктiв в iнших зарубiжних країнах, Комiтет iз Державних премiй України iменi Тараса Шевченка, Комiтет у справах ветеранiв, Координацiйний комiтет боротьби з корупцiєю i органiзованою злочиннiстю при Президентовi, Нацiональний комiтет України з питань роззброєння.

При Президентовi України дiє бiля 25 рад:

Державна рада з питань пенсiйної реформи, Експертна рада пiдприємцiв, Координацiйна рада з питань державної служби при Президентовi України, Координацiйна рада з питань мiсцевого самоврядування, Координацiйна рада з питань розвитку Українського козацтва, Нацiональна координацiйна рада боротьби з наркоманiєю, Нацiональна рада з питань адаптацiї законодавства України до законодавства Європейського Союзу, Нацiональна рада з питань молодiжної полiтики, Полiтична рада при Президентовi України, Рада нацiональної безпеки i оборони України, Рада по роботi з кадрами, Рада регiонiв.

5. Органи державної виконавчої влади як суб'єкти АП

функцiй виконавчо-розпорядчого (управлiнського) характеру щодо безпосереднього i оперативного керiвництва економiкою, соцiально-культурною сферою та адмiнiстративно-полiтичним будiвництвом у державi.

Адмiнiстративно-правовий статус

• цiльовий (включає норми якi визначають мету, завдання, функцiї, принципи дiяльностi);

• органiзацiйно-структурний (мiстить у собi правовi розпорядження, що регламентують: порядок утворення, реорганiзацiї i лiквiдацiї; структуру; лiнiйну i функцiональну пiдпорядкованiсть);

• (сукупнiсть норм, що визначають владнi повноваження i пiдвiдомчiсть (компетенцiя в областi планування, контролю i т. д.).

Ознаки органiв виконавчої влади:

насамперед, це рiзновид державних органiв, найбiльш значна частина державного апарату, якi в сукупностi утворюють його управлiнський апарат;

вони створюються у встановленому законом порядку спецiально для здiйснення управлiнських функцiй - функцiй виконавчої влади; тобто вони органiчно пов’язанi з функцiонуванням виконавчої влади, втiлюють у собi її завдання та функцiї i призначенi забезпечувати практичну реалiзацiю цiєї влади;

цiльовим призначенням цих органiв є шляхом безпосереднього i повсякденного керiвництва економiчним, соцiально-культурним та адмiнiстративно-полiтичним будiвництвом у державi;

кожний орган виконавчої влади надiлений державно-владними повноваженнями. Цi повноваження вiдображаються перш за все у виданнi правових актiв управлiння;

наявнiсть певного обсягу юридично-владних повноважень, якi проявляються поза межами даного органу, - найбiльш суттєвий елемент компетенцiї .

правом широкого застосування заходiв державного, зокрема, адмiн примусу та мають спецiальний

орган виконавчої влади - це вiдповiдним чином оформлена державна субстанцiя, частка державного апарату,структуру та штат: певний колектив державних службовцiв;

в певних територiальних межах чи галузях;

кожен орган виконавчої влади є суб’єктом державної власностi, державного бюджету;

має статус юридичної особи, є самостiйним учасником адмiнiстративно-правових вiдносин - участь в адмiнiстративно-правових вiдносинах для органу виконавчої влади є не тiльки можливiстю (правом), але й обов’язком.

Повноваження ОВВ - це закрiпленi за ним права i обов’язки (в тому числi обов’язки нести вiдповiдальнiсть за наслiдки виконання повноважень - так званi «юрисдикцiйнi» обов’язки).

Центральне мiсце i переважну частину серед повноважень ОВВ складають державно-владнi повноваження, тобто повноваження щодо прийняття обов’язкових до виконання рiшень та забезпечення їх здiйснення тими, кому вони адресованi шляхом контролю i нагляду за їх реалiзацiєю та захисту їх вiд порушення шляхом застосування адмiнiстративного примусу.

«компетенцiя».

системою ОВВ слiд мати на увазi вертикальний зв’язок мiж пiдпорядкованими органами на пiдставi подiлу компетенцiї мiж ними.

Вищий: КМУ;

МОВВ: мiсцевi державнi адмiнiстрацiї, територiальнi пiдроздiли ЦОВВ.2. Щодо характеру та обсягу компетенцiї

загальної компетенцiї - що здiйснюють управлiння бiльшiстю галузей їх сфери дiяльностi; (КМУ, мiсцевi держадмiнiстрацiї)

галузевої компетенцiї

- виконують загальнi спецiалiзованi функцiї для усiх або бiльшостi галузей i сфер управлiння; (ДК, окремi функцiональнi мiнiстерства (наприклад, Мiнфiн України)

органи внутрiшньогалузевої компетенцiї - керують у рамках галузей дорученими дiлянками робiт (наприклад, територiальнi органи мiнiстерств);

органи змiшаної компетенцiї, тобто органи, що мають ознаки як галузевий, так i мiжгалузевої сфери дiяльностi (наприклад, Мiнiстерство охорони здоров’я керує пiдвiдомчими установами й органами охорони здоров’я i здiйснює мiжгалузеве керування медичними службами МВС i Мiноборони).

3. Щодо характеру пiдпорядкування

на тi, що знаходяться у подвiйному пiдпорядкуваннi (котрi безпосередньо пiдпорядкованi водночас як центральним, так i мiсцевим органам виконавчої влади.

централiзоване (вiдомче) пiдпорядкування (наприклад, вiйськовий комiсарiат).

- уряди; ради мiнiстрiв, що мають статус урядiв; мiнiстерства; державнi комiтети; служби; головнi управлiння; управлiння, iнспекцiї; агентства; департаменти; адмiнiстрацiї; вiддiли i т. д.

Вищий ОВВ.

Ст. 113 Конституцiї України визначає, що вищим органом у системi органiв виконавчої влади єКМУ , який спрямовує i координує роботу мiнiстерств та iнших органiв виконавчої влади, вiдповiдальний перед Президентом України та в межах, передбачених Конституцiєю України, пiдконтрольний i пiдзвiтний Верховнiй Радi України. Правовий статус КМУ визначає Конституцiя України (ст. 113-117) (ВРУ прийнятий спецiальний закон «Про Кабiнет Мiнiстрiв України», але вiн ще не пiдписаний Президентом.), окремi закони та укази Президента України.

Прем’єр-мiнiстр України

Перший вiце-прем’єр-мiнiстр України

три вiце-прем’єр-мiнiстри України

Мiнiстр аграрної полiтики України

Мiнiстр внутрiшнiх справ України

Мiнiстр екологiї та природних ресурсiв України

Мiнiстр економiки та з питань європейської iнтеграцiї України

Мiнiстр палива i енергетики України

Мiнiстр закордонних справ України

Мiнiстр культури i мистецтв України

Мiнiстр України з питань НС та у справах захисту населення вiд наслiдкiв Чорнобильської катастрофи

Мiнiстр оборони України

Мiнiстр освiти i науки України

Мiнiстр охорони здоров’я України

Мiнiстр працi та соцiальної полiтики України

Мiнiстр промислової полiтики України

Мiнiстр фiнансiв України

Мiнiстр юстицiї України.

Прем'єр-мiнiстр України призначається Президентом України за згодою бiльше нiж половини вiд конституцiйного складу ВРУ. Персональний склад КМУ призначається Президентом України за поданням Прем’єр-мiнiстра. Повноваження визначаються постановою КМУ «Про функцiональнi повноваження Прем’єр-мiнiстра України, Першого вiце-прем’єр-мiнiстра України, вiце-прем’єр-мiнiстрiв України вiд 11 липня 2001 р. N 784 Київ

Прем’єр-мiнiстр як глава уряду України керує роботою КМУ, спрямовує її на виконання Програми дiяльностi уряду, схваленої ВРУ. Вiн вносить подання Президенту України щодо створення, реорганiзацiї та лiквiдацiї мiнiстерств та iнших ЦОВВ.

Кабiнет Мiнiстрiв є своєрiдним «генеральним штабом», що об’єднує та спрямовує роботу центральних та мiсцевих органiв виконавчої влади на здiйснення управлiнських функцiй у всiх сферах та галузях державного управлiння. Вiн здiйснює державне управлiння як безпосередньо, так i через пiдпорядковану i пiдконтрольну йому розгалужену систему органiв виконавчої влади.

З метою реалiзацiї покладених на нього завдань i функцiй виконавчої влади в межах наданої компетенцiї уряд видає обов’язковi до виконання постанови та розпорядження з самих рiзноманiтних питань економiчного, соцiально-культурного та адмiнiстративно-полiтичного будiвництва.

Постановою КМУ «Про урядовi комiтети» вiд 17 лютого 2000 р. утворено 5урядовi комiтети , а саме:

- Урядовий комiтет з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної дiяльностi (голова - Прем’єр-мiнiстр України);

- Урядовий комiтет з питань промислової полiтики, ПЕК, екологiї та надзвичайних ситуацiй (голова - Перший вiце-прем’єр-мiнiстр України);

- Урядовий комiтет економiчного розвитку та з питань європейської iнтеграцiї (голова - Вiце-прем’єр-мiнiстр України з питань економiчної полiтики);

- Урядовий комiтет соцiального, науково-технiчного та гуманiтарного розвитку (голова - Вiце-прем’єр-мiнiстр України з гуманiтарних питань);

- Урядовий комiтет з реформування аграрного сектору (голова - Вiце-прем’єр-мiнiстр України з питань агропромислового комплексу).

Урядовий комiтет є робочим органом КМУ, основним завданням якого є формування та реалiзацiя державної полiтики у вiдповiднiй сферi згiдно зi стратегiєю, визначеною КМУ.

Урядовий комiтет:

- розглядає та схвалює концепцiї проектiв нормативно-правових актiв та iнших документiв, що пiдлягають розробленню;

- розглядає, врегульовує розбiжностi та схвалює проекти нормативно-правових актiв та iнших документiв, що подаються на розгляд КМУ вiдповiдно до встановленого регламенту;

- розглядає iншi питання, пов’язанi з формуванням та реалiзацiєю державної полiтики у вiдповiднiй сферi.

Урядовому комiтетовi надано право створювати в разi потреби пiдкомiтети, експертнi комiсiї та робочi групи для розгляду окремих питань, що належать до його компетенцiї; отримувати в установленому порядку вiд органiв виконавчої влади необхiдну для його роботи iнформацiю.

До складу Урядового комiтету входять члени КМУ, а тi члени уряду, якi не входять до складу комiтету, можуть брати участь у роботi комiтету з правом вирiшального голосу.

За рiшенням голови Урядового. комiтету або за погодженням з ним у роботi Комiтету можуть брати участь посадовi особи ОВВ та Секретарiату КМУ, якщо це необхiдно для обговорення питання, включеного до порядку денного.

Органiзацiйною формою роботи Урядового комiтету, як визначено в Положеннi, є засiдання, якi скликаються за рiшенням голови комiтету в мiру потреби.

У разi наявностi розбiжностей до проекту має бути додана довiдка про заходи, що були вжитi для узгодження документа.

Рiшення Урядового комiтету, прийнятi в межах його компетенцiї, є обов'язковими для виконання.

Ця постанова уряду спрямована на пiдвищення ефективностi дiяльностi КМУ та координацiю дiяльностi ЦОВВ у формуваннi та реалiзацiї державної полiтики.

, який очолює Державний секретар КМУ якого призначає на посаду за поданням Прем’єр-мiнiстра України i звiльняє з посади Президент України.

Вiдповiдно до постанови КМУ «Питання Секретарiату КМУ» вiд 24 сiчня 2000 р. №88, основним завданням Секретарiату є органiзацiйне, експертно-аналiтичне, правове, iнформацiйне, матерiально-технiчне та iнше забезпечення дiяльностi уряду.

Секретарiат дiє на пiдставi Положення, яке затверджується КМУ. Структура Секретарiату будується не за галузевим, а за функцiональним принципом.

У скеретарiатi 40 структурних пiдроздiлiв.

Вiдповiдно до Указу Президента «Про черговi заходи щодо дальшого здiйснення адмiнiстративної реформи в Українi» вiд 29 травня 2001 року N 345/2001 вводиться посади державних секретарiв мiнiстерства.

мiнiстерств.

Державний секретар КМУ , органiзовує забезпечення дiяльностi Прем’єр-мiнiстра України, Першого вiце-прем’єр-мiнiстра та вiце-прем’єр-мiнiстрiв, затверджує за погодженням з Прем’єр-мiнiстром України та Мiнiстерством фiнансiв штатний розпис та кошторис видаткiв Секретарiату, вiдповiдно до законодавства призначає на посади та звiльняє з посад його працiвникiв.

Державний секретар КМУ, державнi секретарi мiнiстерств призначаються на посади на строк повноважень Президента України.

Державний секретар КМУ, державнi секретарi мiнiстерств, їх першi заступники та заступники є державними службовцями, їх посади в установленому порядку вiдносяться до вiдповiдних категорiй посад державних службовцiв.

Державнi секретарi мiнiстерств, їх першi заступники та заступники належать до числа керiвникiв вiдповiдних мiнiстерств.

При КМУ дiє бiля 65 мiжвiдомчих комiсiй:

Державна комiсiя єдиного часу i еталонних частот, Державна комiсiя з питань ринку продовольства, Комiсiя з питань адмiнiстративно-територiального устрою, Комiсiя з питань бiоетики, Мiжвiдомча комiсiя з мiжнародної торгiвлi, Мiжвiдомча комiсiя з питань сiмейної полiтики, Мiжвiдомча комiсiя з питань охорони дитинства, Мiжвiдомча комiсiя з проблем "нацистського золота" та компенсацiйних виплат жертвам нацизму, Урядова комiсiя з вивчення дiяльностi ОУН-УПА, Урядова комiсiя з питань боротьби з ВІЛ-iнфекцiї/СНІДу.

При КМУ також дiє бiля 50 мiжурядових комiсiй, робочих груп та iнших органiв.

Центральнi органи виконавчої влади

До центральних органiв виконавчої влади належать: мiнiстерства, державнi комiтети та центральнi органи виконавчої влади зi спецiальним статусом.

ЦОВВ дiють на пiдставi положень, якi затверджує Президент України. ЦОВВ очолює керiвник (мiнiстр, голова), статус якого та його заступникiв встановлюється положенням про цi органи. Керiвника такого органу та його заступникiв призначає на посади Президент України за поданням Прем’єр-мiнiстра України. Повноваження цих осiб на вказаних посадах припиняє Президент України. Керiвник ЦОВВ може мати не бiльше одного першого заступника i трьох заступникiв. Проте це правило не поширюється на Мiноборони, МВС, СБУ, ДМСУ та iншi центральнi органи виконавчої влади зi спецiальним статусом.

Структуру центрального органу виконавчої влади затверджує його керiвник. Фiнансове забезпечення дiяльностi ЦОВВ здiйснюється за рахунок коштiв Держбюджету.

Визначальною ланкою, головними суб’єктами в системi цих органiв є мiнiстерства.

- це центральний орган виконавчої влади, пiдпорядкований КМУ, покликаний здiйснювати державне управлiння певною галуззю або сектором.

Мiнiстерство як провiдний центральний орган виконавчої влади є головним суб’єктом вироблення i реалiзацiї державної полiтики у вiдповiдних галузях чи сферах i вiдповiдає за реальний стан справ у дорученiй галузi перед КМУ та Президентом України.

Мiнiстри, якi за посадою є членами Кабiнету Мiнiстрiв України i вiдповiдно до цього мають статус полiтичних дiячiв (полiтикiв). (Указ Президента «Про заходи щодо впровадження Концепцiї адмiнiстративної реформи в Українi» вiд 22 липня 1998 року N 810/98)

в цiй сферi, спрямовує i координує дiяльнiсть iнших ОВВ з вiднесених до його вiдання питань. Прирiвняння будь-яких посад в ОВВ за статусом до членiв уряду не допускається. Спрямування, координацiя дiяльностi iнших ЦОВВ, якi дiють через вiдповiднi мiнiстерства, реалiзується мiнiстром шляхом визначення у спецiальному директивному наказi стратегiї дiяльностi та основних завдань цих органiв, що випливають з Програми дiяльностi уряду, та одержання вiд них щорiчних звiтiв щодо результатiв їхньої дiяльностi в межах, визначених директивним наказом мiнiстра.

територiальних органiв мiнiстерства, пiдприємств, установ та органiзацiй, що входять до сфери його управлiння, очолює апарат мiнiстерства.

Державний секретар мiнiстерства за посадою є членом колегiї, затверджує за погодженням з Мiнiстерством фiнансiв України - штатний розпис та кошторис видаткiв мiнiстерства, призначає на посади та звiльняє з посад вiдповiдно до законодавства працiвникiв центрального апарату мiнiстерства.

Мiнiстерство, як i iншi центральнi органи виконавчої влади, вiдповiдно до чинного законодавства створює свої територiальнi органи, якi здебiльшого знаходяться у структурi мiсцевих держадмiнiстрацiй, тобто перебувають у так званому подвiйному пiдпорядкуваннi. Це, як правило, управлiння, вiддiли, служби та iншi структурнi пiдроздiли.

Мiнiстерства - є єдиноначальними органами виконавчої влади.

В останнiй час у зв’язку з впровадженням в Українi Концепцiї адмiн реформи, йде пошук оптимальної кiлькостi мiнiстерств та взято курс на переорiєнтацiю їх правового статусу i функцiонального змiсту їхньої дiяльностi.

Мiнiстерства, що здiйснюють управлiнську дiяльнiсть в окремих галузях, називають галузевими. Мiнiстерства, якi за призначенням здiйснюють функцiональну (мiжгалузеву) управлiнську дiяльнiсть, називають функцiональними. З поглибленням в Українi ринкових реформ в дiяльностi мiнiстерств все бiльше превалюють функцiональнi засади.

Державнi комiтети - рiзновид центральних органiв виконавчої влади, що здiйснюють координацiйно-функцiональну управлiнську дiяльнiсть здебiльшого мiжгалузевого та мiжсекторного

Дiяльнiсть ДК спрямовує i координує Прем'єр-мiнiстр України або один iз вiце-прем'єр-мiнiстрiв чи мiнiстрiв. ДК вносить пропозицiї щодо формування державної полiтики вiдповiдним членам уряду та забезпечує її реалiзацiю у визначенiй сферi дiяльностi, здiйснює управлiння в цiй сферi, а також мiжгалузеву координацiю та функцiональне регулювання з питань, вiднесених до його вiдання.

Очолює державний комiтет його голова.

Отже, правове положення та загальний статус державних комiтетiв нижчi порiвняно з мiнiстерствами. Голови ДК вiдповiдно до Конституцiї України не входять до складу уряду, самостiйно не формують полiтику уряду у своїх сферах i вiдносяться до категорiї державних службовцiв. ДК комiтети покликанi сприяти уряду та мiнiстерствам реалiзовувати державну полiтику шляхом здiйснення управлiнських функцiй мiжгалузевого характеру.

Державнi комiтети та iншi центральнi органи виконавчої влади, статус яких прирiвнюється до Державного комiтету України:

з питань фiзичної культури i спорту; у справах релiгiй, iнформацiйної полiтики, телебачення i радiомовлення України, лiсового господарства України, з державного матерiального резерву, у справах сiм'ї та молодi, у справах нацiональностей та мiграцiї, у справах ветеранiв, у справах охорони державного кордону України, стандартизацiї, метрологiї та сертифiкацiї

України, статистики України, Вища атестацiйна комiсiя України, Нацiональне космiчне агентство України, Пенсiйний фонд України, Головне контрольно-ревiзiйне управлiння України, Державне казначейство України, Державна служба автомобiльних дорiг України, Державна туристична адмiнiстрацiя України.

Структура ДК подiбна до структури мiнiстерств. Вони мають свiй центральний апарат, а також вiдповiднi територiальнi (регiональнi) пiдроздiли. У визначених законодавством випадках i межах вони можуть видавати нормативно-правовi акти, обов'язковi для виконання iншими органами виконавчої влади, органами мiсцевого самоврядування, пiдприємствами, установами та органiзацiями. Це також єдиноначальнi органи виконавчої влади.

Центральнi органи виконавчої влади зi спецiальним статусом створюються для реалiзацiї визначених Конституцiєю та законодавством України особливихспецiального характеру . Щодо таких органiв може встановлюватись спецiальний порядок утворення, реорганiзацiї, лiквiдацiї, пiдконтрольностi та пiдзвiтностi, а також призначення i звiльнення їхнiх керiвникiв та вирiшення iнших питань.

Особливiсть даного виду органiв полягає, зокрема, в тому, що всi питання їх правового статусу та взаємовiдносин з iншими органами мають вирiшуватися шляхом прийняття законiв, що визначають повноваження i порядок дiяльностi саме цих ЦОВВ.

До числа центральних органiв виконавчої влади зi спецiальним статусом вiдносяться:

Антимонопольний комiтет України, Державна податкова адмiнiстрацiя України,

України, Державна комiсiя з цiнних паперiв та фондового ринку України, Державний департамент України з питань виконання покарань, Фонд державного майна України, Служба безпеки України, Управлiння державної охорони України, Головне управлiння державної служби України, Мiнiстерство економiки та з питань європейської iнтеграцiї України, Нацiональний координацiйний центр адаптацiї вiйськовослужбовцiв, звiльнених у запас або вiдставку, та конверсiї колишнiх вiйськових об'єктiв, Державна служба експортного контролю України.

КМУ в межах коштiв, передбачених на утримання ОВВ, може утворювати у складi вiдповiдного центрального органу виконавчої влади урядовi органи").

"Про затвердження Типового положення про урядовий орган державного управлiння" вiд 22 лютого 2000 р. N 386.

Урядовi органи державного управлiння здiйснюють:

- управлiння окремими пiдгалузями або сферами дiяльностi;

- контрольно-наглядовi функцiї;

- регулятивнi та дозвiльно-реєстрацiйнi функцiї щодо фiзичних та юридичних осiб.

Урядовий орган:

що належать до сфери управлiння центрального органу виконавчої влади;

- виконує вiдповiдно до законодавства контрольно-наглядовi функцiї у вiдповiднiй пiдгалузi або сферi дiяльностi;

- здiйснює регулятивнi та дозвiльно-реєстрацiйнi функцiї щодо фiзичних та юридичних осiб;

- узагальнює практику застосування законодавства, розробляє пропозицiї щодо його вдосконалення i вносить їх на розгляд керiвника центрального органу виконавчої влади;

-здiйснює iншi функцiї, що випливають з покладених на нього завдань.

Керiвники урядових органiв призначаються на посади та звiльняються з посад КМУ поданням керiвника вiдповiдного центрального органу виконавчої влади. Положення про урядовий орган державного управлiння затверджується урядом.

До урядових органiв належить(всього бiля 40):

Державна адмiнiстрацiя залiзничного транспорту (Укрзалiзниця), Державна гiдрометеорологiчна служба, Державна iнспекцiя з енергозбереження, Державна iнспекцiя навчальних закладiв, Державна служба автомобiльних дорiг України, Державна служба контролю за перемiщенням культурних цiнностей через державний кордон України, Державний департамент авiацiйного транспорту, Державний департамент автомобiльного транспорту, Державний департамент з нагляду за охороною працi, Державний департамент iнтелектуальної власностi, Державний департамент регулювання виробництва та обiгу алкоголю i тютюну, Державний департамент туризму, Державний департамент фiнансового монiторингу, Державний департамент ядерної енергетики.

Комплекснереформування центральних органiв виконавчої влади вiдповiдно до Концепцiї адмiнiстративної реформи в Українi спрямоване на:

по-перше, уточнення та змiну функцiй цих органiв, перегляд їх статусу з метою оптимiзацiї кiлькiсного складу центральних органiв виконавчої влади;

по-друге, забезпечення провiдної ролi мiнiстерств як головних суб'єктiв вироблення i реалiзацiї урядової полiтики в тiй чи iншiй сферi;

по-третє, пiдвищення ролi мiнiстрiв як полiтичних дiячiв та вiдокремлення їхнього статусу вiд статусу державних службовцiв;

по-четверте, запровадження нових форм i процедур дiяльностi центральних органiв виконавчої влади з посиленням орiєнтацiї такої дiяльностi на надання управлiнських послуг громадянам та юридичним особам;

по-п'яте, внесення вiдповiдних органiзацiйно-правових змiн у структуру цих органiв i проведення на нових засадах їх класифiкацiї (Концепцiя адмiнiстративної реформи в Українi, с. 22-24.)'.

Мiсцевi органи виконавчої влади.

держадмiнiстрацiї, якi виконують ключову, iнтегруючу роль у здiйсненнi комплексного державного управлiння всiма найважливiшими сферами суспiльного життя безпосередньо в масштабах окремих адмiнiстративно-територiальних одиниць.

Мiсцевi державнi адмiнiстрацiї - i приймати вiд її iменi розпорядження, що дiють на територiї вiдповiдної адмiнiстративно-територiальної одиницi.

Правовий статус мiсцевих державних адмiнiстрацiй визначається насамперед Конституцiєю України (ст. 118), законом України "Про мiсцевi державнi адмiнiстрацiї" вiд 9 квiтня 1999 р. та нормативно-правовими актами Президента та уряду України.

Вiдповiдно до чинного законодавства є мiсцевим органом у системi органiв виконавчої влади, здiйснює в межах своїх повноважень виконавчу владу на територiї вiдповiдної адмiнiстративно-територiальної одиницi та делегованi їй виконавчi функцiї вiдповiдних рад (обласних та районних) через створюванi управлiння, вiддiли, iншi структурнi пiдроздiли та дiє пiд керiвництвом голови мiсцевої державної адмiнiстрацiї.

Мiсцевi держадмiнiстрацiї функцiонують на засадах субординацiї вiдповiдальностi перед Президентом та КМУ, пiдзвiтностi та пiдконтрольностi

У межах, вiдповiдної адмiнiстративно-територiальної одиницi мiсцевi держадмiнiстрацiї забезпечують:

- виконання Конституцiї та законiв України, актiв Президента та уряду України, iнших органiв виконавчої влади вищого рiвня;

- законнiсть i правопорядок, додержання прав i свобод громадян;

- виконання державних i регiональних програм соцiально-економiчного та культурного розвитку, програм охорони довкiлля, а в мiсцях компактного проживання корiнних народiв i нацiональних меншин - також програм їхнього нацiонально-культурного розвитку;

Отже, крiм закрiплених законом власних повноважень мiсцевим держадмiнiстрацiям можуть бути делегованi i окремi повноваження з боку районних та обласних рад, перед якими адмiнiстрацiї є пiдзвiтними i пiдконтрольними в частинi виконання делегованих їм повноважень.

загальної компетенцiї.

Законом визначається склад i структура мiсцевих держадмiнiстрацiй.

перший заступник

заступники

керiвники управлiнь, вiддiлiв, iнших структурних пiдроздiлiв та їх апарат

Перший заступник голови облдержадмiнiстрацiї призначається на посаду головою обласної держадмiнiстрацiї за згодою Прем'єр-мiнiстра України.

Заступники голови

Керiвники структурних пiдроздiлiв обласних держадмiнiстрацiй призначаються на посади головами обласних держадмiнiстрацiй за погодженням з керiвниками вiдповiдних державних органiв виконавчої влади.

Мiсцевi держадмiнiстрацiї надiленi широкими правами щодо здiйснення контролю за станом дотримання Конституцiї та законiв України, iнших нормативно-правових актiв на вiдповiднiй територiї рiзними суб'єктами права незалежно вiд форм власностi, характеру дiяльностi чи пiдпорядкування.

На виконання чинного законодавства, актiв Президента та КМУ, ЦОВВ, власних i делегованих повноважень голова мiсцевої державної адмiнiстрацiї в межах своїх повноважень а керiвники управлiнь, вiддiлiв та iнших структурних пiдроздiлiв -

Отже, щодо порядку вирiшення пiдвiдомчих питань мiсцевi державнi адмiнiстрацiї є єдиноначальними органами.

6. Органи мiсцевого самоврядування як суб‘єкти АП

Юридичною базою нормативно-правового регулювання мiсцевого самоврядування служить Конституцiя України (роздiл XI) та Закон України "Про мiсцеве самоврядування в Українi" вiд 21 травня 1997 р. Цей закон визначає систему та гарантiї мiсцевого самоврядування в Українi, засади органiзацiї та дiяльностi, правового статусу i вiдповiдальностi органiв та посадових осiб мiсцевого самоврядування.

- це гарантоване державою право та реальна здатнiсть територiальної громади - жителiв села чи добровiльного об'єднання у сiльську громаду жителiв кiлькох сiл, селища, мiста - самостiйно або пiд вiдповiдальнiсть органiв та посадових осiб мiсцевого самоврядування вирiшувати питання мiсцевого значення в межах Конституцiї i законiв України.

Територiально основою МС є село(селище), мiсто.

МС може здiйснюватись як безпосередньо територiальною громадою шляхом референдуму, зборiв, а також через вибранi нею органи - мiсцевi Ради та їх виконавчi органи, домовi, вуличнi, квартальнi комiтети якi представляють спiльнi iнтереси територiальних громад сiл, селищ, мiст.

Основними органам МС є вiдповiднi Ради, якi обираються громадянами, що мешкають на територiї вiдповiдної адмiн одиницi.

- це жителi, об'єднанi постiйним проживанням у межах села, селища, мiста, що є самостiйними адмiнiстративно-територiальними одиницями, або добровiльне об'єднання жителiв кiлькох сiл, що мають єдиний адмiнiстративний центр.

є рiзновидом представницьких органiв, що створюються частиною жителiв, якi тимчасово або постiйно проживають на вiдповiднiй територiї в межах села, селища або мiста. Сiльськi, селищнi, мiськi ради можуть дозволяти за iнiцiативою жителiв створювати будинковi, вуличнi, квартальнi та iншi органи самоорганiзацiї населення i надiляти їх частиною власної компетенцiї, фiнансiв та майна.

Основними представницькими органами мiсцевого самоврядування є виборнi органиради, якi складаються з депутатiв i вiдповiдно до закону надiляються правом представляти iнтереси територiальної громади i приймати вiд її iменi рiшення. Загальний склад ради - це кiлькiсний склад обраних до вiдповiдної ради депутатiв згiдно з законом.

Сiльськi, селищнi та мiськi ради сiльської, селищної, мiської ради входять депутати, якi обираються жителями села, селища, мiста на основi загального, рiвного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування термiном на чотири роки.

селища, мiста є вiдповiдно сiльський, селищний та мiський голова.

строком на чотири роки вiдповiдної сiльської, селищної чи мiської ради, головує на її засiданнях. Сiльський, селищний та мiський голова у межах своїх повноважень видає розпорядження.

Виконавчими органами сiльських, селищних, мiських та районних у мiстах (у разi їх створення) рад є їх виконавчi комiтети, вiддiли, управлiння та iншi створюванi радами виконавчi органи.

є органами мiсцевого самоврядування, що представляють спiльнi iнтереси територiальних громад сiл, селищ, мiст у межах повноважень, визначених чинним законодавством, а також переданих їм сiльськими, селищними та мiськими радами.

Голова районної, обласної ради обирається вiдповiдною радою з числа її депутатiв таємним голосуванням у межах строку повноважень ради. Вiн працює у радi на постiйнiй основi, не може мати iнший представницький мандат, сумiщати свою службову дiяльнiсть з iншою роботою, у тому числi на громадських засадах (крiм викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися пiдприємницькою дiяльнiстю та одержувати вiд цього прибутки. В межах своїх повноважень голова районної, обласної ради видає розпорядження.

обов'язковiсть актiв i законних вимог органiв та посадових осiб мiсцевого самоврядування. Зокрема, акти вiдповiдних рад, виконавчих органiв цих рад, сiльського, селищного та мiського голови, прийнятi в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всiма розташованими на вiдповiднiй територiї органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, пiдприємствами, установами та органiзацiями, посадовими особами, а також громадянами, якi постiйно або тимчасово проживають на вiдповiднiй територiї.

На посадових осiб мiсцевого самоврядування поширюється дiя Закону України "Про посадових осiб органiв мiсцевого сапмврядування". Вони прирiвнюються до вiдповiдних категорiй посад державних службовцiв. Умови оплати працi посадових осiб мiсцевого самоврядування визначаються КМУ.

Матерiальною i фiнансовою основою мiсцевого самоврядування є рухоме i нерухоме майно, доходи мiсцевих бюджетiв, позабюджетнi цiльовi (у тому числi валютнi) та iншi кошти, земля, природнi ресурси, що є у комунальнiй власностi територiальних громад, сiл, селищ, мiст, районiв у мiстах, а також об'єкти їхньої спiльної власностi, що перебувають в управлiннi районних i обласних рад. Мiсцевi бюджети є самостiйними, вони не включаються до Державного бюджету України та iнших бюджетiв.

Необхiдно зазначити, що правовий статус органiв мiсцевого самоврядування в мiстах Києвi та Севастополi визначається окремими законами. Так, спецiальний статус мiста Києва як столицi України, особливостi здiйснення виконавчої влади та мiсцевого самоврядування у мiстi визначаються законом "Про столицю України - мiсто-герой Київ" вiд 15 сiчня 1999 р. Столичний статус мiста покладає на органи мiсцевого самоврядування та органи виконавчої влади додатковi обов'язки та гарантує цим органам надання з боку держави додаткових прав.

7. Іншi юридичнi i фiзичнi особи як суб'єкти АП

До кола суб'єктiв АП, крiм вищеназваних, вiдносяться й iншi юридичнi та фiзичнi особи, якi вiдповiдно до чинного законодавства надiленi певним обсягом прав i обов'язкiв у сферi виконавчої влади, можуть брати участь (безпосередньо або через своїх представникiв) в адмiнiстративно-правових вiдносинах i реалiзувати свої права та законнi iнтереси, а також нести обов'язки у сферi управлiння.

Найчисельнiшими серед iнших суб'єктiв АП є рiзнi державнi i недержавнi органiзацiї, зокрема, пiдприємства i установи рiзних форм власностi. В адмiнiстративно-правових вiдносинах вони виступають як юридичнi особи.

В адмiнiстратвно-правових вiдносинах iнтереси пiдприємств i установ, як правило, представляє їх адмiнiстрацiя (насамперед -керiвник).

а здiйснюванi нею в межах наданої компетенцiї виконавчо-розпорядчi функцiї носять переважно внутрiшньо-органiзацiйний характер. Адмiнiстрацiя на чолi з керiвником нерозривно поєднана з вiдповiдним пiдприємством, органiзацiєю чи установою, якi вона представляє, у сукупностi є юридичною особою i виступає суб'єктом адмiнiстративного права, проте не вiдноситься служб, а також iнших структурних пiдроздiлiв.

2. Загальна характеристика правового iнституту державної служби.

3. Поняття i види державних службовцiв

4. Адмiнiстративно-правовий статусу державних службовцiв

5. Адмiнiстративно-правове регулювання проходження державної служби

Саме слово “служба” вживається в рiзноманiтних значеннях. Пiд службою розумiється i вид дiяльностi людей, i вiдомчий пiдроздiл (державна служба охорони МВС), i самостiйне вiдомство (Державна митна служба).

може бути розглянута в наступних аспектах:

соцiальному – це професiйне здiйснення за дорученням держави суспiльно корисної дiяльностi особами, що займають посади в державних органiзацiях:

соцiологiчному – це практична реалiзацiя функцiй держави, компетенцiї державних органiв;

правовому – юридичне встановлення державно-службових вiдносин, при реалiзацiї яких i досягається практичне виконання посадових обов’язкiв, повноважень службовцiв та компетенцiї державних органiв.

Державна реформа, що включає в себе й адмiнiстративну реформу, що проводиться сьогоднi в Українi спрямована, насамперед, на створення державного механiзму, спроможного ефективно вирiшувати задача i функцiї, що стоять перед сучасною демократичною правовою державою. Ключове мiсце в процесi реформування системи державного управлiння належить iнституту державної служби, що продовжує i завершує органiзацiйне оформлення державного механiзму, а головне - робить цей механiзм спроможним практично вирiшувати будь-якi питання сфери державного управлiння.

пiдприємств, установ) трудової дiяльностi, передбаченої займаними посадами, спрямованої на здiйснення завдань i функцiй держави i оплачуваної нею. При цьому державними службовцями вважались усi службовцi в будь-якiй державнiй органiзацiї. Головною ознакою, що дозволяв вiднести людину до категорiї державного службовця було джерело його доходiв: державна служба в усiх її проявах фiнансувалася з державного бюджету.

У вузькому сенсi державною службою слiд вважати не будь-яке виконання адмiнiстративних (органiзаторських, управлiнських) функцiй в тiй чи iншiй державнiй органiзацiї, а тiльки дiяльнiсть людей, якi працюють у державних органах.

Таким чином, з урахуванням легалiзованого на сьогоднiшнiй день визначення державної служби необхiдно розрiзняти службовцiв, що працюють у державних органах, (державнi службовцi) i службовцiв державних пiдприємств, установ, органiзацiй.

З прийняттям Закону України “Про державну службу” була створена нацiональна система державної служби. У законi легалiзованi ключовi поняття, що належать до iнституту державної служби, такi як “державна служба”, “посада”, визначенi основнi принципи, на яких будується державна служба в Українi. На пiдставi Конституцiї України i ЗУ “Про державну службу” прийнята велика кiлькiсть нормативно-правових актiв, що регулюють суспiльнi вiдносини в сферi державної служби. На сьогоднiшнiй день стоїть завдання щодо подальшого пiдвищення ефективностi функцiонування державного апарата, забезпечення професiоналiзму державних службовцiв. Безсумнiвно, що подальший розвиток iнституту державної служби повинен ґрунтуватися на накопиченому за останнi роки досвiдi правового регулювання i функцiонування державної служби, теоретичного його осмислення, вирiшення ряду проблемних питань, що виникли.

Розглядаючи державну служба як один iз видiв платної суспiльно-корисної дiяльностi законодавець, у ст. 1 Закону України “Про державну службу”, дає її визначення як професiйна дiяльностi осiб, якi обiймають посади в державних органах i їх апаратi щодо практичного виконання завдань та функцiй держави i одержують заробiтну плату за рахунок державних коштiв. Цi особи є державними службовцями i мають вiдповiднi службовi повноваження.

- це спецiально органiзована професiйна дiяльнiсть громадян з реалiзацiї конституцiйних цiлей i функцiй держави. (Концепцiя адм реформи).

державна служба знаходить своє зовнiшнє вiдображення у зайняттi державної посади (але не завжди особа, яка займає державну посаду є державним службовцем, наприклад, ректор ВУЗу, керiвник державного пiдприємства);

державна служба знаходить своє вiдображення у замiщеннi особливої категорiї державних посад – цi посади визначенi законом, i їх особливiсть полягає у забезпеченнi виконання повноважень державних органiв. (це вже суттєво вiдрiзняє державну службу вiд служби в державних установах, пiдприємствах);

державна служба передбачає грошове утримання за рахунок державного буджету.

1) передусiм, це рiзновид суспiльно-корисної, державної дiяльностi ;

2) така дiяльнiсть здiйснюється на основi певною категорiєю осiб, якi займають посади в державних органах та їхньому апаратi (насамперед, в органах державної влади). Державна служба нерозривно пов'язана iз заняттям посади в апаратi державних органiв. Тобто, посада є невiд'ємним елементом державної служби: поза посадою така служба неможлива. Професiйна основа такої дiяльностi крiм iншого передбачає необхiднiсть володiння комплексом спецiальних (професiйних) знань i навичок, а також неможливiсть поєднання її з iншими видами подiбної дiяльностi, зокрема, з приватнопiдприємницькою дiяльнiстю;

3) вона спрямована на (тобто, ця дiяльнiсть нерозривно i органiчно пов'язана з функцiонуванням держави, з реальним втiленням в життя її завдань i функцiй);

4) особи, якi здiйснюють таку дiяльнiсть, одержують (насамперед, з державного бюджету).

Пiд функцiями державної служби слiд мати на увазi основнi напрямки практичної реалiзацiї правових норм iнституту державної служби, якi сприяють досягненню вiдповiдної мети правового регулювання державно-службових вiдносин i виконанню державною службою своєї соцiальної ролi i державно-правового призначення.

Основнi напрямки державної полiтики у сферi державної служби:

• визначення основних цiлей, завдань та принципiв функцiонування iнституту державної служби;

Для проведення єдиної державної полiтики та функцiонального управлiння державною службою дiє Головне управлiння державної служби України, яке має свої територiальнi пiдроздiли, яке є органом управлiння державною службою в державних органах та їх апаратi.

Ч. 1 ст. 9 Закону України “Про державну службу” визначає сферу державної служби. Однак правовий статус Президента України, Голови ВРУ i його заступникiв, голiв постiйних комiсiй ВРУ i їхнiх заступникiв, народних депутатiв України, Прем'єр-мiнiстра України, Голови i членiв Конституцiйного Суду України, Голови i судiв Верховного Суду України, Голови й арбiтрiв Вищого арбiтражного суду України, Генерального прокурора України i його заступникiв регулюється Конституцiєю i спецiальними законами України. Таким чином, полiтичнi посади в державних органах не входять у державну службу, до якої належать адмiнiстративнi i патронатнi посади.

Крiм того слiд зазначити, що регулювання правового становища державних службовцiв, що працюють в апаратi органiв прокуратури, судiв, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрiшнiх справ та iнших, здiйснюється вiдповiдно до цього Закону, якщо iнше не передбачено законами України.

З урахуванням рiзноманiтних функцiй, що стоять перед сучасною демократичною соцiальною правовою державою (ст. 1 Конституцiї України) i виконуваних рiзноманiтними органами держави, державну службу можна пiдроздiлити за певними ознаками. Кожний вид державної служби, визначається специфiкою завдань i функцiй, що стоять перед вiдповiдним державним органом i має своє правове оформлення, що характеризується особливими ознаками i спецiальним правовим статусом, установленим вiдповiдними нормативними актами.

Вiдповiдно до конституцiйного принципу подiлу державної влади державну службу пiдроздiляють на службу в органах

законодавчої;

На пiдставi аналiзу норм чинного законодавства (комплексний критерiй) можна видiлити:

- цивiльну;

- мiлiтаризовану службу.

загальну ( слiд мати на увазi здiйснення загальних, традицiйних, “стандартних” для всякої сфери дiяльностi державно-службових функцiй, що не вiдрiзняється галузевою специфiкою (дiяльнiсть службовцiв у мiнiстерствах, державних комiтетах, мiсцевих державних адмiнiстрацiях).

спецiальну державну службу (це реалiзацiя особливих встановлених у нормативних актах повноважень службовцiв, що займають посади в державних органах, що мають яскраво виражену галузеву компетенцiю, що накладає вiдбиток на практичну дiяльнiсть службовцiв (в судах, дипломатичнiй службi). Спецiальна служба потребує додаткової регламентацiї законами України.

Мiлiтаризована служба має ряд особливостей, що можна видiлити при аналiзi нормативно-правових актiв, що встановлюють правове положення цих видiв державної служби i вiдповiдних державних службовцiв. На думку Д. Н. Бахраха, для мiлiтаризованої служби характернi такi, особливi вiд цивiльної служби, ознаки:

фаховим обов’язком службовцiв цей категорiї є захист життя i здоров’я людей, забезпечення безпеки громадян i встановленого порядку управлiння, прав людини i громадянина, громадських iнтересiв, матерiальних цiнностей, охорона суспiльного порядку i правопорядку - навiть за умови ризику для життя, у багатьох випадках iз зброєю в руках;

надходження на державну службу мiлiтаризованого характеру здiйснюється особами, якi як правило, досягли вiсiмнадцяти рокiв;

наявнiсть спецiальних особливих дисциплiнарних статутiв, положень про дисциплiну, обумовлених специфiчними особливостями посадових функцiй мiлiтаризованих службовцiв;

розрiзнення;

наявнiсть встановлених у спецiальних адмiнiстративно-правових нормативних актах особливого правового статусу мiлiтаризованих службовцiв (права, обов’язки, вiдповiдальнiсть, спецiальнi пiльги i т. д.);

встановлений ряд обмежень, що складаються в заборонi користуватися деякими конституцiйними правами громадян; дається ряд пiльг, обов’язкове державне страхування;

особливий порядок притягнення до юридичної вiдповiдальностi.

визначає базовi принципи державної служби нiж вони визначенi у ЗУ “Про державну службу”.

2. Загальна характеристика правового iнституту державної служби

процедури їх реалiзацiї, а також механiзму проходження державної служби. Таким чином, правовому регулюванню пiдлягають три групи суспiльних вiдносин:

а) формування системи державної служби;

б) створення статусу державного службовця та гарантiй його реалiзацiї;

в) механiзм проходження державної служби.

Інститут державної служби складається з правових норм, що встановлюють рiзноманiтнi за характером i значимiстю державно-службовi вiдносини. Вiн об’єднує як матерiальнi, так i процесуальнi норми. Матерiальнi норми визначають статус державної служби в цiлому як iнституту, її принциповi риси. До матерiальних норм належать: поняття державної служби, поняття посади i класифiкацiя посад, правовий статус державного службовця (права, обов’язки, обмеження, пiльги, гарантiї i компенсацiї, вiдповiдальнiсть), способи замiщення посади, випробовувальний строк, атестацiя, принципи добору i розстановки державних службовцiв, пiдстави припинення державної служби, управлiння державною службою. Процесуальнi норми регулюють вiдносини по реальному виконанню положень, що мiстяться в матерiально-правових нормах.

Правовий iнститут державної служби носить публiчний i комплексний характер. Комплекснiсть iнституту виявляється в тому, що вiн складається з норм рiзноманiтних галузей публiчного права: конституцiйного права, кримiнального правом, але особливо тiсно пов’язаний iз трудовим правом. Проте в основному даний iнститут складається з норм адмiнiстративного права.

У правових нормах, що регулюють державну службу, виявляються особливостi адмiнiстративно-правового регулювання управлiнських суспiльних вiдносин, що, у свою чергу, обумовленi специфiкою державно-управлiнської дiяльностi i предметом адмiнiстративного права. Функцiонування державної служби здiйснюється при використаннi традицiйних адмiнiстративно-правових методiв правового регулювання, якi полягають у:

зобов’язаннi до виконання визначеного порядку дiї

уповноваженнi на виконання певних дiй у вiдповiдних умовах i належним чином, якi передбаченi рiзноманiтними правовими нормами (у бiльшiй мiрi адмiнiстративно-правовими) тобто наданнi суб’єкту державно-службових вiдносин (держ службовцю) можливостi вибору одного з установлених варiантiв посадової поведiнки, що передбачена правовими нормами, у даному випадку державний службовець може вибрати за своїм розсудом, але у точнiй вiдповiдностi до закону один iз декiлькох методiв i форм дiяльностi;

наданнi можливостi дiяти (або не дiяти) за своїм розсудом, тобто чинити або не чинити встановленi адмiнiстративно-правовою нормою дiї.;

заборонi виконання визначених дiй.

При недотриманнi цих приписiв державними службовцями законодавець встановлює можливiсть застосування до них заходiв державного примусу: дисциплiнарного, адмiнiстративного, кримiнального.

Згодом, очевидно, правовий iнститут державної служби може сформуватися в пiдгалузь АП зi своєю загальною частиною, що регулює основнi питання органiзацiї i проходження державної служби й особливої - регулюючi окремi види державної служби (у митних органах, у судах, у мiлiцiї i т. д.).

3. Поняття i види державних службовцiв

В юридичнiй лiтературi не раз робилися спроби визначити поняття “державного службовця”. У результатi бiльшiсть авторiв дiйшли висновку, що це термiн слiд трактувати як в широкому так i у вузькому розумiннi. В широкому розумiннi державний службовець – це професiйний працiвник будь-якої державної органiзацiї: органу, установи, пiдприємства, а у вузькому – це професiйний працiвник органiв державної влади.

державний службовецьце особа, яка здiйснює професiйну дiяльнiсть, обiймаючи посаду в державних органах i їх апаратi щодо практичного виконання завдань та функцiй держави i одержують заробiтну плату за рахунок державних коштiв. Таким чином законодавець закрiпив поняття державного службовця у вузькому розумiннi.

Належнiсть особи до державної служби визначається через факт зайняття нею певної державної посади.

Посада - це визначена структурою i штатним розкладом первинна структурна одиниця державного органу i його апарата, на яку покладено нормативними актами коло службових повноважень (ч. 1 ст. 2 ЗУ “Про державну службу”).

Посада:

є первинним, неподiльним компонентом управлiнської структури, деякою мiрою вiдособленим;

її можна розглядати як мiнiмальну межу диференцiацiї управлiнських функцiй i як засiб стабiлiзацiї, формалiзацiї дiяльностi службовця.

найпростiша клiтина апарату, призначена для одного робiтника, що визначає його мiсце i роль в управлiнському ансамблi;

це стабiльний комплекс прав i обов’язкiв, орiєнтований на одну людину;

утвориться в розпорядницькому порядку. Правовими актами компетентного органу визначається її назва, мiсце в службовiй iєрархiї (тобто визначення тим, кому пiдпорядкована, хто їй пiдпорядкований), порядок замiщення;

вона включається в штатний розклад i єдину номенклатуру посад;

є юридичний опис соцiальної позицiї особи, що займає її;

Класифiкацiя державних службовцiв:

в залежностi вiд принципу розподiлу державної влади:

державнi службовцi органiв законодавчої, виконавчої та судової влади;

в залежностi вiд особливостей державної служби:

цивiльнi та мiлiтаризованi державнi службовцi;

в залежностi вiд обсягу повноважень:

та консультативне-дорадчих функцiй.)

- особи, що не є посадовими;

Розглянемо цю класифiкацiю бiльш детально. Слiд зазначити, що таке визначення є досить неконкретним i нечiтким. Визначальними критерiями є органiзацiйно-розпорядчi та консультативно-дорадчi функцiї. Органiзацiйно-розпорядчi функцiї – це повноваження щодо безпосереднього управлiння людьми, дiлянками роботи, виробничими або технологiчними процесами. Цi повноваження проявляються у правах i обов’язках щодо пiдбору i розстановки кадрiв, прийому i звiльнення з роботи, в плануваннi дiяльностi пiдприємства, установи, органiзацiї i керiвництва ними (Постанова Пленуму ВСУ “Про судову практику в справах про хабарництво” вiд 7 жовтня 1994).

Нормативне визначення консультативно-дорадчих функцiй – вiдсутнє. Але лексично це може означати наступне: “консультант” – спецiалiст, що дає поради, “радник” – той, хто дає настанови.

Стосовно визначення консультативно-дорадчих функцiй в сенсi ЗУ “Про державну службу”, то нам пропонують розумiти цi функцiї як повноваження щодо розробки проектiв нормативно-правових актiв i рiшень, що видаються посадовими особами, якi здiйснюють органiзацiйно-розпорядчi функцiї. Однак такi функцiї виконують помiчники, радники, секретарi Президента, Голови ВРУ, членiв уряду.

в залежностi вiд категорiї посади:

в залежностi вiд характеру та обсягу повноважень, що визначають роль i ступiнь участi державних службовцiв у здiйсненнi державно-владних повноважень:

• керiвники;

• спецiалiсти;

• технiчнi працiвники.

Керiвник – рiшення i давати вказiвки пiдлеглим їм службовцям.

Слiд мати на увазi, що кожний керiвник несе персональну вiдповiдальнiсть за:

дотримання i захист прав i свобод людини i громадянина у сферi дiяльностi державного органу;

якiсть i ефективнiсть державної дiяльностi у дорученiй сферi.

Хто в кожному випадку є керiвником. Можна визначити тiльки згiдно з структурою державного органу.

- керiвника вищого рiвня – керiвник управлiння безпосереднiм керiвником своїх пiдлеглих (керiвникiв вiддiлiв) i керiвником вищого рiвня їх пiдлеглих (спецiалiстiв);

- керiвника вищого рангу – голова ДМСУ.

– це державний службовець, який має необхiдну професiйну освiту i сприяє виконанню завдань i функцiй державного органу в межах займаної посади. До цiєї категорiї належать державнi службовцi, надiленi повноваженнями здiйснювати державнi владнi функцiї, але не мають права здiйснювати службовi юридично-владнi дiї як засоби управлiння людьми. Їх повноваження пов’язанi з пiдготовкою проектiв рiшень, юридичних актiв, плануванням, облiком, контролем, опрацюванням питань, якi вимагають спецiальних знань.

– службовцi, службова дiяльнiсть яких не пов’язана з дiями, що тягнуть юридичнi наслiдки або впливають на змiст рiшень державного органу . Їх правомочнiсть визначається завданнями забезпечення службової дiяльностi керiвникiв i спецiалiстiв шляхом створення матерiальних, iнформацiйних, дорадчих та iнших умов, необхiдних для виконання останнiми службових функцiй. До них можна вiднести: секретаря-референта, iнженера, дiловода, бухгалтера.

- це тi державнi службовцi, якi мають право ставити юридично-владнi вимоги, давати вказiвки, робити приписи та застосовувати заходи адмiнiстративного впливу щодо органiв та осiб, якi не зв’язанi з ними службовими вiдносинами i не знаходяться в їхньому пiдпорядкуваннi, - тобто щодо так званих третiх осiб (це працiвники мiлiцiї та рiзних державних iнспекцiй, судово-прокурорськi працiвники, працiвники державної податкової адмiнiстрацiї тощо).

Надзвичайно важливим i складним є питання розмежування понять “державний службовець” i “державний полiтичний дiяч”. Визначення поняття i сутностi державного службовця ми тiльки що з’ясували. Що ж стосується визначення поняття “державний полiтичний дiяч”, то чинне законодавство про державну службу вiдповiдi на нього не дає. В адм науцi з цього приводу висловлюються рiзнi мiркування. Їх узагальнення дає пiдстави стверджувати, що до цiєї категорiї слiд вiднести посади Президента України, народних депутатiв України, Прем’єр-мiнiстра, членiв КМУ, перших заступникiв мiнiстрiв, Голови та членiв КСУ, Голови та суддiв ВСУ, Голови та арбiтрiв ВГСУ, Генерального прокурора України, Голови та перших заступники НБУ, АКУ, ФДМУ, Держ комiтету телебачення i радiомовлення України, голiв та перших заступникiв обласних державних адмiнiстрацiй.

Слiд пам’ятати, що полiтичний характер зазначених посад не зводиться до факту обов’язкової належностi вищезазначених осiб до певної партiї. Специфiка статусу державних полiтичних дiячiв виявляється в наступному:

специфiчний порядок звiльнення з посад зазначених осiб i припинення їх повноважень;

особливий вид вiдповiдальностi – полiтичної, яка носить вiдкритий публiчний характер (усунення з посади, оголошення резолюцiї недовiри, вiдставка, не обрання повторно як опосередковане “притягнення до вiдповiдальностi”, процедура iмпiчменту).

Державний полiтичний дiяч – це особа, яка набула цього статусу в результатi обрання народом України або призначення всенародно обраними носiями влади за особливими процедурами на певний термiн, приймає у межах своїх повноважень нормативнi рiшення, ґрунтується на власних полiтичних прiоритетах i несе полiтичну вiдповiдальнiсть за свою дiяльнiсть.

Державний службовець, як i будь-який суб’єкт права – громадянин, має права, свободи та обов’язки людини i громадянина, встановленi Конституцiєю та iншими нормативними актами. Разом з тим з моменту замiщення державної посади вiн стає суб’єктом державно-службових вiдносин: надiляється особливими правами та обов’язками, на нього покладається вiдповiдальнiсть за виконання обов’язкiв. При цьому необхiдно розрiзняти, по-перше, посадовi права та обов’язки, якi визначають повноваження конкретної посади, i по-друге, загальнi права та обов’язки, встановленi для державних службовцiв незалежно вiд якi державнi посад вони займають.

Адмiнiстративно-правовий статус державного службовця складається з наступних елементiв: права, обов’язки, обмеження, гарантiї, заохочення, матерiальне забезпечення, пенсiйне забезпечення та вiдповiдальнiсть.

поведiнки та дiй службовцiв, умови та заходи органiзацiйного характеру, якими забезпечується виконання ними повноважень з займаних ними посад. Такi права та обов’язки досить рiзноманiтнi. (Ст. 10. Основнi обов’язки державних службовцiв, ст. 11. Основнi права державних службовцiв).

а конкретнi права i обов’язки визначаються на пiдставi основних типових квалiфiкацiйних характеристик i вiдображаються у посадових положеннях та iнструкцiях, що затверджуються керiвниками вiдповiдних державних органiв у межах їх компетенцiї та у вiдповiдностi до закону.

керiвництво дiяльнiстю пiдлеглих йому структурних пiдроздiлiв та окремих службовцiв та персональна вiдповiдальнiсть за виконання покладених на них завдань;

розподiл обов’язкiв мiж пiдлеглими та встановлення розмiру iх вини за невиконання ними своїх обов’язкiв;

затвердження положень та посадових iнструкцiй, що визначають об’єм посадових повноважень пiдлеглих структурних пiдроздiлiв та посад осiб;

спецiальнi права з вiдання нормативних актiв з питань, що входять до компетенцiї керiвника, органiзацiя та координацiя роботи пiдлеглих;

повноваження пов’язанi з розпорядження власнiстю, укладенням трудових договорiв, призначенням на посаду та звiльненням з посади робiтникiв, їх заохочення та притягнення до дисциплiнарної вiдповiдальностi;

права по взаємодiї з iншими органiзацiями, застосуванню специфiчних форм та методiв роботи.

про це посадовiй особi, яка дала доручення, а у разi наполягання на його виконання - повiдомити вищу за посадою особу.

2. Крiм прав та обов’язкiв, державний службовець, вступаючи на державну службу. Добровiльно приймає ряд встановлених законом обмежень та заборон. Вони мають за мету забезпечити високий моральний рiвень державного службовця та свободу його дiй в межах посадових повноважень. Такi обмеження повиннi запобiгати можливим зловживанням, проявам корупцiї. Існує два вида обмежень:

А). Обмеження, пов’язанi з прийняттям на державну службу. Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органi та його апаратi особи, якi:

• визнанi у встановленому порядку недiєздатними;

• мають судимiсть, що є несумiсною iз зайняттям посади;

• у разi прийняття на службу будуть безпосередньо пiдпорядкованi або пiдлеглi особам, якi є їх близькими родичами чи свояками;

• в iнших випадках, встановлених законодавством України.

Б). Обмеження, пов’язанi з проходженням державної служби.

Державний службовець не має права вчиняти дiї, передбаченi статтями 1 i 5 ЗУ “Про боротьбу з корупцiєю”

• займатися пiдприємницькою дiяльнiстю безпосередньо чи через посередникiв

• сприяти, використовуючи своє службове становище, фiзичним i юридичним особам у здiйсненнi ними пiдприємницької дiяльностi з метою одержання за це винагороди у грошовому чи iншому виглядi, послуг, пiльг;

• самостiйно або через представника входити до складу керiвних органiв пiдприємств, господарських товариств тощо, органiзацiй, спiлок, об’єднань, кооперативiв, що здiйснюють пiдприємницьку дiяльнiсть;

• приймати подарунки чи послуги вiд фiзичних i юридичних осiб у зв’язку зi своєю службовою дiяльнiстю.

категорiями державних службовцiв, встановлюються виключно законодавчими актами України.

Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця, подає за мiсцем майбутньої служби вiдомостi про доходи та зобов'язання фiнансового характеру, в тому числi i за кордоном, щодо себе i членiв своєї сiм’ї. Зазначенi вiдомостi подаються державним службовцем щорiчно. Порядок подання, зберiгання i використання цих вiдомостей встановлюється КМУ.

3. Важливу роль в забезпеченнi ефективної роботи державного апарату вiдiграють рiзноманiтнi та суттєвi гарантiї, встановленi законодавством. Державним службовцям гарантуються: умови роботи, що забезпечують виконання ними посадових обов’язкiв; грошове утримання та iншi виплати, передбаченнi чинним законодавством (посадовий оклад, надбавки до нього за квалiфiкацiйний розряд, ранг, особливi умови працi та за вислугу рокiв, премiї), щорiчна оплачувана вiдпустка; медичне обслуговування службовцiв та членiв їх сiмей; перепiдготовка та пiдвищення квалiфiкацiї; пенсiйне забезпечення за вислугу рокiв; обов’язкове державне соцiальне страхування; одержання обов’язкової згоди при переведеннi на iншу посаду; захист службовцiв та членiв їх сiмей вiд насильства та погроз та iнших неправомiрних дiй.

4. Законодавством передбачена система заходiв заохочення державних службовцiв за успiшне та ретельне виконання посадових обов’язкiв, безперервну та сумлiнну роботу. До таких заходiв слiд вiднести: оголошення подяки, видача премiї та iнших грошових винагород, дострокове присвоєння спец звання, класного чину, пiдвищення у посадi, нагородження цiнним подарунком, присвоєння почесного звання, державної нагороди.

5. стимулювати їх сумлiнну та iнiцiативну працю.

6. Пенсiя державним службовцям виплачується за рахунок держави. На її одержання мають право особи, що досягли пенсiйного вiку при наявностi загального трудового стажу для чоловiкiв – не менше 25 р., для жiнок – не менше 20 р., у тому числi стажу державної служби - не менше 10 р. Зазначенi особи отримують пенсiю у розмiрi 80% вiд суми посадового окладу з урахуванням усiх надбавок.

7. Поряд з заохоченнями законодавство передбачає, коли це необхiдно, юридичну вiдповiдальнiсть державних службовцiв, а саме: дисциплiнарну, матерiальну, адмiнiстративну та кримiнальну. Вiдповiдальнiсть виражається в застосуваннi до державних службовцiв тих чи iнших мiр покарання, стягнення, передбачених законодавством, за винне вчинення ними правопорушень, т. о. за такi провини i дiї, якi юридично визнанi як протиправнi.

А) Особливостi дисциплiнарної вiдповiдальностi державних службовцiв.

Дисциплiнарнi стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язкiв, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому вiн працює. ДВ виражається в тому, що орган або керiвник, якi мають право призначати державного службовця на посаду, застосовують до винної особи свою дисциплiнарну владу, т. о. приймають рiшення про накладення на нього дисциплiнарного стягнення.

До службовцiв, крiм дисциплiнарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України (догана або звiльнення), можуть застосовуватися такi заходи дисциплiнарного впливу:

попередження про неповну службову вiдповiднiсть;

За невиконання своїх службових обов’язкiв державний службовець може бути усунений вiд виконання посадових повноважень iз збереженням заробiтної плати. Це особлива мiра дисциплiнарних заходiв i застосовується лине у випадках, коли невиконання служб обов’язкiв призвело до людських жертв або заподiяло значної матерiальної шкоди державi, ФО або ЮО. Тривалiсть такого усунення не може перевищувати термiн службового розслiдування, тобто – 2 мiсяцi.

Б) Матерiальна вiдповiдальнiсть державних службовця настає за службову провину, в результатi якої спричинено матерiальну шкоду державi, пiдприємству, установi, органiзацiї або громадянину. Вiдповiдальнiсть виражається у вiдшкодуваннi державним службовцем заподiяної ним шкоди. До МВ державних службовець може бути притягнутий паралельно з ДВ.

В) Кримiнальна вiдповiдальнiсть державних службовцiв наступає за дiї, передбаченi статтями ККУ в якостi посадових злочинiв (напр: зловживання владою, перевищення службових повноважень, халатнiсть).

Г) правопорушень в зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням своїх службових обов’язкiв. Вiдсутнiсть цiєї обставини тягне за собою притягнення до АВ на загальних пiдставах. Це стосується i державних службовцiв, що працюють в системах де дiють дисциплiнарнi статути або спец акти про дисциплiну.

5. Адмiнiстративно-правове регулювання проходження державної служби

Проходження державної служби довго триваючий процес, який для державного службовцiв виражається в послiдовнiй змiнi посад починаючи з моменту вступу на державну службу i до звiльнення з неї. Протягом цього часу реалiзується адмiн-правовий статус державного службовця.

Пiд проходженням державної служби службi) та припиненням державної служби.

Проходження державної служби регламентується 2 видами правових актiв. Вони розрiзняються мiж собою за характером правових наслiдкiв, що вони викликають.

Перший складають нормативнi правовi акти, якi встановлюють загальний для всiх громадян порядок (правила та умови) проходження державної служби. Ними визначається порядок прийняття на роботу, проходження термiну випробування при прийняттi на службу, особливостi умов служби, порядок проведення атестацiй, присвоєння рангiв та iн.

Другий вид актiв – iндивiдуальнi акти, що являють собою один з рiзновидiв юридичних фактiв (наказ про призначення на посаду, наказ про присвоєння чергового рангу та iн.).

Вiдповiдно до Закону право на державну службу мають громадяни України незалежно вiд походження, соцiального i майнового стану, расової i нацiональної приналежностi, статi, полiт поглядiв, релiгiйних переконань, мiсця проживання, якi одержали вiдповiдну освiту i професiйну пiдготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний вiдбiр, або за iншою процедурою (за патронажним принципом).

Державнi службовцi пiдлягають обов’язковiй атестацiї (залежно вiд виду служби: не частiше 1 разу в 2 роки, але не менше нiж 1 раз у 5 рокiв).

З метою надбання практичного досвiду, перевiрки професiйного рiвня може проводитись стажування державних службовцiв (термiном до 2 мiс з збереженням середньої заробiтної плати).

Тривалiсть робочого часу держ службовцiв визначається КЗпП та з урахуванням особливостей перебування на рiзних видах служби.

Державна служба припиняється:

порушення умов реалiзацiї права на державну службу ( ст 4 З-ну);

недотримання пов’язаних iз проходженням служби вимог (обмеження передбаченi ст 16 Закону);

досягнення службовцем граничного вiку перебування на державнiй службi (60 (55) рокiв);

вiдставки (для осiб 1,2 категорiї);

виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на державнiй службi (недiєздатнiсть, наявнiсть судимостi, прийняття на роботу родичiв та iн);

вiдмови державного службовця вiд прийняття присяги або порушення присяги;

неподання або подання неправдивих вiдомостей щодо його доходiв.

Пiдсумки

Узагальнюючи можна сказати, що створена на основi Конституцiї України i ЗУ “Про державну службу” система державної служби ґрунтується на теоретичних розробках радянських i сучасних вiтчизняних учених, а також свiтовому досвiдi в данiй сферi. Проте, з урахуванням орiєнтацiї на кардинальне реформування системи державного управлiння в Українi, розробки Концепцiї адмiнiстративної реформи, теоретичного осмислення накопиченого досвiду реформу державної служби в Українi необхiдно продовжувати. Основною її соцiально полiтичною метою є утворення кiлькiсно невеликого корпуса професiйних службовцiв, спроможного ефективно здiйснювати державну владу i управлiння, не порушуючи прав i свобод людини i громадянина, усiх суб’єктiв права. При цьому особлива увага при створеннi дiйсно професiйної. високоефективної, стабiльної й авторитетної державної служби необхiдно придiлити рiшенню комплексу питань по правовому забезпеченню державної служби з акцентом на рiшення статусних проблем, пов’язаних iз визначенням правового положення державного службовця i його посади. Законодавче визначення статусу державних службовцiв, встановлення i реалiзацiя гарантiй цього статусу повинна включати забезпечення цiлiсностi, системностi, повноти i стабiльностi правового i соцiального стану державних службовцiв. Необхiдно змiнити систему оплати працi державних службовцiв iз метою забезпечення конкурентноздатностi державної служби на ринку працi. Повинний бути максимально об’єкти вiзований механiзм службової кар’єри, забезпечене просування по службi i матерiальнiй зацiкавленостi державних службовцiв на пiдставi їх особистих заслуг.

У результатi завершення реформування державної служби в Українi вона повинна вiдповiдати, проведенiй структурнiй реформi державного апарату, створенню рiзноманiтних видiв контролю над ним, нових форм зв'язку державного апарата з громадянами, громадськими органiзацiями, полiтичними партiями i суспiльством в цiлому.

спецiальних званнях, про статус судiв (у новiй редакцiї), про прокуратуру (у новiй редакцiї), МКУ, проекти яких вже поданi на розгляд ВРУ, а також ряду iнших законiв.

Таким чином, реформа державної служби в рамках комплексної адмiнiстративної реформи призведе до радикальної змiни системи державного управлiння всiма сферами суспiльного життя, перетворить її в один iз визначальних чинникiв подальших економiчних i соцiальних реформ в Українi.

Тема 6. Форми державного управлiння

1. Поняття, значення та види форм державного управлiння.

3. Вимоги до правових актiв державного управлiння.

1. Поняття, значення та види форм державного управлiння

Форма - термiн латинського походження, означає зовнiшнiй вигляд, обриси предмету.

кожної гiлки єдиної державної влади, так i оснащення їх механiзмом, за допомогою якого вони втiлюються у життя у конкретнiй практичнiй дiяльностi.

Державна влада повинна дiяти, проявляти себе у вiдповiдним чином у рiзноманiтних суспiльних вiдносинах. Державна влада не реалiзується сама по собi. Вона завжди втiлюється у конкретних дiях рiзного роду, що вiдображають її змiст, спрямованiсть. Тобто державна влада реально проявляється в конкретних дiях її суб’єктiв, якi виражають змiст i характер управлiнського впливу щодо рiзних управлiнських ситуацiй. Такi дiї мають своє зовнiшнє вiдображення, певне правове вираження. Так з’являється специфiчна науково-практична категорiя, а саме: форма державно-управлiнської дiяльностi (форма управлiння) або форма реалiзацiї виконавчої влади.

Отже, форми державного управлiння - це правове вираження конкретних однорiдних дiй органiв виконавчої влади та iнших суб’єктiв публiчного управлiння, що здiйснюються ними в межах їх компетенцiї з метою виконання поставлених перед ними управлiнських завдань i функцiй.

Це зовнiшнiй прояв функцiонального змiсту управлiнської дiяльностi.

За допомогою застосування вiдповiдних управлiнських форм органи виконавчої влади виконують поставленi перед ними найрiзноманiтнiшi завдання та функцiї державного управлiння, практично реалiзують свої виконавчо-розпорядчi повноваження в рiзних галузях економiчного, соцiально-культурного та адмiнiстративно-полiтичного будiвництва.

Однак дiї, що вчинюються ОВВ, рiзнi за своїм призначенням та характером. А це означає, що вони мають i рiзнi варiанти їх зовнiшнього вiдображення.

форми реалiзацiї ВВ (вiдносини з ФО та ЮО, що зазнають впливу з боку ОВВ);

Домiнуюче становище займають першi форми, так як саме в них своє зовнiшнє вiдображення отримує сама ВВ i вiдповiднi їй юридично-владнi повноваження, що реалiзуються у вiдносинах з об’єктами управлiння. Внутрiшньоорганiзацiйнi дiї вiдображаються за межами безпосереднього управляючого впливу. .

Види форм управлiння

Форми управлiння рiзноманiтнi, що передбачає можливiсть їх класифiкацiї. Найбiльш розповсюдженим та обґрунтованим є подiл форм за характером наслiдкiв, що вони викликають

• правовi;

В залежностi вiд їх призначення :

• видання правових актiв управлiння;

• вчинення дiй юр характеру;

• здiйснення органiзацiйних заходiв;

• виконання матерiально-технiчних операцiй.

Правовi форми – це такi форми, що завжди тягнуть за собою чiтко вираженi юридичнi наслiдки. Це будь-якi дiї ОВВ, вчинення яких обов’язково тягне за собою настання юридичних наслiдкiв (наприклад, видання наказу про призначення на посаду, складання протоколу про ПМП).

Правовi форми державного управлiння безпосередньо пов’язанi з компетенцiєю того чи iншого органу виконавчої влади, з реалiзацiєю його державно-владних повноважень щодо здiйснення покладених на нього управлiнських функцiй. За допомогою правових форм насамперед реалiзується правотворча, правозастосовча та правоохоронна (юрисдикцiйна) дiяльнiсть органiв виконавчої влади, тобто здiйснюється значна частина дiй апарату державного управлiння. Таким чином, це основний вид форм управлiнської дiяльностi. Вони передбачають достатньо чiтке юридичне вираження, вiдповiдним чином регламентовану процедуру здiйснення та спрямованi на досягнення юридичного результату, пов’язаного зi встановленням чи змiною норм права, виникненням юридичних фактiв, що породжують, змiнюють або припиняють адмiнiстративно-правовi вiдносини.

управлiння не вимагають чiтко визначеного спецiального юридичного оформлення, безпосередньо не пов’язанi з виданням актiв управлiння, iз вчиненням юридичне значущих дiй i не мають значення юридичних фактiв, що породжують, змiнюють чи припиняють адмiнiстративно-правовi вiдносини, тобто не викликають юридичних наслiдкiв. Наприклад, проведення семiнарiв для суб’єктiв ЗЕД, iнструктивнi збори – органiзацiя експедицiй, транспорту, охорони.

Неправовi форми юридичного визначення не мають, юридичних наслiдкiв не викликають. Однак їх роль дуже велика, оскiльки саме вони забезпечують виконання ОВВ своїх державно-владних повноважень. Неправовi форми реалiзацiї виконавчої влади можуть передувати правовим, здiйснюватись паралельно або слiдувати за ними.

Бiльшiсть видiв неправових форм здiйснюють державнi службовцi, якi обiймають посади ведучих, старших та молодших спецiалiстiв, а також посади допомiжного персоналу ОВВ.

А. Видання прав актiв управлiння

Правовi акти управлiння – є специфiчною i основною формою реалiзацiї вик влади. Така їх роль визначається тим, що з їх допомогою реалiзуються безпосередньо завдання, функцiї та повноваження суб’єктiв вик влади, т. о. їх компетенцiя.

- це пiдзаконне, односторонньо-владне, офiцiйне рiшення (волевиявлення) суб’єкта виконавчої влади з питань управлiнського характеру, прийняте ним у межах його компетенцiї в передбачених законом формах та порядку, яке тягне за собою юридичнi наслiдки.

Ознаки правового акту управлiння:

1. Це найпоширенiший рiзновид юридичних актiв, волевиявлення суб’єктiв управлiнської дiяльностi, насамперед ОВВ або їх посадових осiб;

2. За своєю сутнiстю акт управлiння - це завжди певне управлiнське рiшення (як кiнцевий результат певної дiї) уповноваженого суб’єкта виконавчої влади з питань управлiнського характеру, прийняте

3. Таке рiшення є

офiцiйний характер,

5. Такий акт є суб’єкта виконавчої влади, прийнятим ним у межах його компетенцiї та у визначених законом формах i порядку (з дотриманням установленої процедури), тобто належним чином оформлений;

6. має iмперативний характер (мiстить прямий припис);

7. є або нормативним (визначає правила допустимо, необхiдної поведiнки) або iндивiдуальним

9. Правовий акт державного управлiння завжди викликає юридичнi наслiдки, має юридичний ефект, а саме: встановлює, змiнює чи вiдмiняє певнi норми права або ж служить юридичним фактом, що породжує, змiнює чи припиняє конкретнi правовi вiдносини;

10. Правовий акт управлiння є юридична обов’язковим для адресатiв, вiдносно яких вiн прийнятий. В необхiдних випадках для його виконання можуть бути застосованi заходи державного (зокрема, адмiнiстративного) примусу.

Для того щоб краще вивчити особливостi актiв ОВВ, доцiльно здiйснити їх класифiкацiю. Це можна зробити на основi таких критерiїв, як сфера їх застосування, юридичнi властивостi, форми видання та назва.

Класифiкацiя правових актiв управлiння

нормативнi;

iндивiдуальнi;

2. щодо суб’єктiв, якi їх видають на акти, виданi:

КМУ (постанови, розпорядження);

мiнiстрами та керiвниками iнших центральних органiв виконавчої влади (накази, вказiвки, iнструкцiї);

керiвниками мiсцевих держадмiнiстрацiй (розпорядження);

керiвниками пiдприємств, установ, органiзацiй (накази, вказiвки, розпорядження) та iн.

3. щодо дiї в просторi

акти загальнодержавної дiї (дiють у масштабах країни);

4. щодо дiї в часi

- безстроковi;

- визначеного строку;

- тимчасовi;

- разової дiї;

5. щодо спрямування правового впливу (за сферою застосування)

- внутрiшньоорганiзацiйнi (органiзацiйнi акти зверненi до пiдлеглих за службою органiв та спiвробiтникiв. Вони покликанi забезпечити регулювання дiяльностi тiєї або iншої служби, тих чи iнших спiвробiтникiв цих органiв.;

за чiтко визначеним законодавством колом питань.;

- регулятивного – позитивно-творчого призначення;

- юрисдикцiйнi – мають правоохоронне призначення;

7. щодо форми вираження

- письмовi (є рiзновидом службових документiв);

- уснi (використовуються при безпосередньому керiвництвi виробничою дiяльнiстю, для забезпечення суспiльної безпеки);

- конклюдентнi - вираженi в знаках, свiтлових i звукових сигналах (наприклад, жести робiтника мiлiцiї, що регулює вуличне прямування).

8. щодо порядку прийняття

- прийнятi колегiально (наприклад, рiшення);

- прийнятi єдиноначальна, в одноособовому порядку (наприклад, укази, накази).

- негайно, iз дати пiдписання, прийняття;

- з дати, зазначеної в актi;

- з дати, зазначеної в iншому актi;

- пiсля державної реєстрацiї й офiцiйного опублiкування,

їхньої назви.

Нормативнi правовi акти управлiння - це такий вид управлiнських актiв, якими встановлюються загальнi правила поведiнки в певнiй сферi державного управлiння, розрахованi на багаторазове застосування в усiх передбачених ними випадках.

Ознаки нормативних управлiнських актiв:

- це рiзновид правових актiв управлiння, їм властивi всi ознаки цих управлiнських актiв;

- такi акти мiстять норми права - загальнi правила поведiнки безособового характеру, призначенi для регулювання суспiльних вiдносин у рiзних галузях державного управлiння; це однi з найбiльш поширених джерел адмiнiстративно-правових норм;

- такi акти носять пiдзаконний характер, їх основне призначення - сприяти бiльш ефективнiй реалiзацiї положень Конституцiї та iнших законiв України;

- вони є актами встановлюються, змiнюються або припиняються певнi правила поведiнки загального характеру, розрахованi на багаторазове застосування у всiх передбачених ними випадках;

- такi акти є вiдносно стабiльними i юридична обов’язковими для того кола суб’єктiв, кому вони адресованi.

Отже, нормативнi управлiнськi акти є одними з найбiльш важливих правових засобiв реалiзацiї владних повноважень органiв виконавчої влади щодо виконання поставлених перед ними завдань i функцiй виконавчо-розпорядчого характеру в рiзноманiтних галузях державного управлiння. Вони втiлюють у собi активний, динамiчний i творчий характер управлiнської дiяльностi суб’єктiв виконавчої влади. Без них неможливе ефективне функцiонування управлiнського апарату в цiлому.

Індивiдуальнi акти - це рiзновид правових управлiнських актiв виконавчо-розпорядчого, ненормативного характеру, призначених для вирiшення iндивiдуально-конкретних справ (питань) у сферi державного управлiння шляхом застосування норм адмiнiстративного права, i якi виступають юридичними фактами.

Властивостями iндивiдуальних управлiнських актiв є те, що вони не мiстять норм права, щодо свого змiсту здебiльшого є актами розпорядчими, пов’язаними з реалiзацiєю конкретних юридично-владних приписiв уповноважених суб’єктiв виконавчої влади шляхом застосування адмiнiстративно-правових норм для вирiшення iндивiдуально-конкретних питань управлiнського характеру. Це акти правозастосовчi. Такi акти здебiльшого персонiфiкованiразове застосування. Важливим є i те, що вони виступають юридичними фактами,

Індивiдуальнi акти є найпоширенiшими управлiнськими актами. Найбiльша частка в їхнiй структурi належить актам правонадiляючого, оперативно-розпорядчого та правоохоронного (юрисдикцiйного) характеру. Отже, iндивiдуальнi акти служать важливим правовим засобом оперативного вирiшення суб’єктами виконавчої влади рiзноманiтних питань виконавчо-розпорядчого характеру в рiзних галузях i сферах державного управлiння. Особливо зростає їх правоохоронна i правозастосовча роль в умовах належного заезпечення прав, свобод i законних iнтересiв громадян у сферi виконавчої влади в умовах подальшої демократизацiї українського суспiльства.

Акти ОВВ подiляються за назвою.

Укази – акти нормативного та iндивiдуального характеру з питань управлiнської дiяльностi вiдповiдно до Конституцiї України, що видаються Президентом України, мають найвищу юридичну силу серед актiв ОВВ та є обов’язковими до виконання всiма суб’єктами адм-правових вiдносин (наприклад, Про утворення ДМКУ (11. 12. 91), Про присвоєння М. Каленському персонального звання Дiйсного державного радника митної служби).

Постанови

1. Постанова - як правило, є юридичними актами нормативного характеру, що приймаються КМУ або Радою Мiнiстрiв АР Крим з важливих i актуальних питань державного управлiння на основi i на виконання законiв, а також указiв Президента. Вони приймаються у колегiальному порядку i є обов’язковими для виконання на вiдповiднiй територiї всiма суб’єктами права, яким вони адресуються. Нерiдко постановами уряду затверджуються i вводяться в дiю певнi положення, статути, iнструкцiї та правила (наприклад, Положення про зону митного контролю, затвердженi Постановою КМУ вiд 23 травня 199 р., Правила носiння форменого одягу працiвниками митних органiв, затвердженi Постановою уряду вiд 2 лютого 1996 р.).

2. Постанова, яка видається ОВВ як iндивiд акт, що приймається для здiйснення адм-юрисдикцiйної дiяльностi, тобто при вирiшеннi питань про притягнення громадян та посадових осiб до адм вiдповiдальностi.

Розпорядження є юридичними актами нормативного та iндивiдуального значення, що приймаються Президентом, урядом країни або АР Крим, керiвниками центральних, мiсцевих та iнших органiв виконавчої влади з метою оперативного вирiшення рiзноманiтних питань управлiнського характеру (наприклад, розпорядження Голови ДМСУ “Щодо впорядкування дiяльностi пунктiв пропуску через державний кордон для морського сполучення в районi м. Миколаєва (27. 05. 99).

Рiшення - нормативний або iндивiдуальний акт, який приймається в колегiальному порядку з рiзних питань управлiнської дiяльностi. Здебiльшого рiшення як пiдсумковий акт розгляду та вирiшення певних питань приймають колегiальнi органи, у т. ч. колегiї мiнiстерств та iнших вiдомств, органи мiсцевого самоврядування та iн. (наприклад Рiшення колегiї ДМСУ “Про стан пiдготовки АМСУ до акредитацiї”). Особливе значення мають рiшення органiв мiсцевої влади з важливих питань мiсцевого значення, що мiстять загальнообов’язковi правила поведiнки для суб’єктiв права в певних сферах управлiння незалежно вiд службового чи вiдомчого пiдпорядкування, а також форм власностi, за порушення або невиконання яких можуть застосовуватись адмiнiстративнi санкцiї.

Накази - рiзновид правових управлiнських актiв нормативного та iндивiдуального характеру, що видаються керiвниками центральних та iнших ОВВ, а також їх структурних пiдроздiлiв в iндивiдуальному порядку з метою безпосередньої органiзацiї роботи управлiнського апарату. Наказами нерiдко оголошуються та вводяться в дiю вiдомчi iнструкцiї, статути, настанови тощо (наприклад, Інструкцiя про порядок застосування охорони i супроводження товарiв, що перемiщуються транзитом через митну територiю України вiд 9 серпня 1996). Інколи наказами доводиться до вiдома спiвробiтникiв певних управлiнських структур змiст окремих законодавчих та iнших юридичних актiв вищестоящих державних органiв та посадових осiб з метою органiзацiї їх бiльш належного i ефективного виконання (Про розподiл обов’язкiв мiж Головою Служби та заступниками Голови Служби № 180 вiд 13 березня 2001 р, Про розподiл випускникiв АМСУ у 2002 р вiд 22 листопада 2001 р.). За допомогою ж бiльшостi наказiв, як виражених на основi закону прямих беззаперечних приписiв надiлених владними повноваженнями суб’єктiв права, щоденно вирiшується безлiч iндивiдуально-конкретних справ управлiнського характеру.

Положення здебiльшого визначають структуру, функцiональне призначення та правовий статус органiв виконавчої влади або їх окремих структурних пiдроздiлiв (наприклад. Загальне положення про мiнiстерство, iнший центральний орган виконавчої влади, вiд 12 березня 1996 р.; Положення про ДМСУ вiд 24 серпня 2000 р., Типове положення про службу БК та ПМП).

Статути є рiзновидом нормативних управлiнських актiв, що визначають основнi завдання та функцiї, права та обов’язки, методи та форми дiяльностi органiв виконавчої влади (їх посадових осiб), окремих управлiнських ланок (наприклад, Статут патрульно-постової служби мiлiцiї України, Статут залiзниць) або регламентують спецiальнi правила щодо особливостей окремих видiв управлiнської дiяльностi (наприклад. Дисциплiнарний статут ОВС, 1991 р.).

Інструкцiї тощо. Нерiдко вони визначають компетенцiю, змiст, форми та методи дiяльностi окремих органiв управлiння або їхнiх посадових осiб; функцiї, обов’язки та права суб’єкта за певною посадою; порядок застосування норм чинного законодавства, тих чи iнших заходiв впливу, зокрема, заходiв адмiнiстративного примусу (Інструкцiя про порядок заповнення митної декларацiї (30. 03. 2001), Інструкцiя про перемiщення валюти України, iноземної валюти, банкiвських металiв, платiжних документiв, iнших банкiвських документiв i платiжних карток через митний кордон України (28. 07. 2000)). Інколи iнструкцiї мають змiшаний характер, тобто мiстять i технiчнi норми, i правила поведiнки нормативно-правового характеру (так званi технiчно-правовi норми (Інструкцiя про порядок та процедуру вiдбору проб для аналiзiв спирту, при його перемiщеннi через митний кордон України (27. 05. 96).

Настанова - окремий нормативний акт, який вiдрiзняється вiд iнших адмiн-правових джерел тим, що його норми мiстять не тiльки правила поведiнки, а й вказiвки навчального характеру (наприклад, Настанова про медико-санiтарне забезпечення осiб, якi утримуються в слiдчих iзоляторах та установах виконання покарань МВС України вiд 07. 10. 93, Настанова по органiзацiї роботи пiдроздiлiв Держпожежохорони, що охороняють об’єкти на договiрних засадах вiд 09. 11. 95).

Б. Адмiнiстративний договiр це

- специфiчна правова форма управлiння

характернi ознаки, властивi цiй правовiй категорiї , а саме:

рiвноправнiсть сторiн, що укладають угоду, тобто їх незалежнiсть, вiдсутнiсть взаємної пiдпорядкованостi;

та зацiкавленiсть в укладеннi угоди i. її умовах; обопiльна взаємообов’язковiсть

юридичним фактом, що породжує певнi права та обов’язки сторiн.

Водночас для адмiнiстративно-правових договорiв порiвняно з iншими властивi i свої характернi особливостi.

- правовою основою укладення адмiнiстративних угод повиннi служити норми адмiнiстративного права.

- предметом (об’єктом) такої угоди мають виступати здебiльшого не майновi (приватнi) iнтереси, а питання публiчно-правового, управлiнського характеру, зумовленi потребами належної реалiзацiї певних владних повноважень у сферi державного управлiння щодо ефективного виконання окремих управлiнських функцiй.

або iнший суб’єкт, надiлений державно владними повноваженнями. Укладення угоди при цьому не викликає втрату органом чи iншим суб’єктом виконавчої влади своїх державно владних повноважень, якими вiн надiлений вiдповiдно до чинного законодавства.

- мiж сторонами (учасниками) адмiнiстративної угоди складаються специфiчнi адмiнiстративно-правовi вiдносини, що ґрунтуються на засадах паритетностi, партнерства, диспозитивностi, еквiвалентностi, узгодженостi та координацiї взаємних дiй, взаємної вiдповiдальностi тощо. Власне, такi вiдносини є типовим втiленням горизонтальних адмiнiстративно-правових вiдносин. У той же час не виключається можливiсть укладення адмiнiстративно-правових договорiв мiж сторонами, якi знаходяться мiж собою в певних субординацiйних стосунках, тобто у певнiй iєрархiчнiй пiдпорядкованостi.

Отже, адмiнiстративно-правовий договiр - це укладена на адмiнiстративно-правовiй основi добровiльна угода двох або бiльше суб'єктiв адмiнiстративного права з приводу: або форм, способiв i шляхiв спiльної реалiзацiї в межах наданої компетенцiї окремих управлiнських функцiй, або координацiї зусиль для досягнення будь-яких спiльних результатiв управлiнської дiяльностi.

потребi взаємоузгодженостi цiлеспрямованих сумiсних дiй, у випадках взаємодiї та взаємодопомоги, для досягнення i закрiплення компромiсних рiшень тощо. Тобто, це важливий i доцiльний правовий спосiб i форма вирiшення окремих управлiнських питань, що заслуговує на перспективу, але який, на жаль, ще не знайшов достатнього як теоретико-правового, так i практичного втiлення.

Можна визначити функцiї адмiнiстративного договору, зокрема: структурно-органiзацiйну; соцiального компромiсу; забезпечувальну; орiєнацiйно-стимулюючу; демократизацiї виконавчої влади; виховну; охоронну.

За предметом правового регулювання виокремлюють такi адмiнiстративнi договори:

- договори про компетенцiю, зокрема про розмежування або делегування повноважень i предметiв вiдання (ЗУ “Про мiсцеве самоврядування в Українi” “Про мiсцевi державнi адмiнiстрацiї”);

- договори у сферi управлiння державною власнiстю (Порядок управлiння акцiями, паями, частками господарських товариств, якi перебувають у загальнодержавнiй власностi, затвердженого Постановою КМУ вiд 28 грудня 1995 р.)

- договори, що забезпечують державнi потреби (державнi контракти) (ЗУ “ Про державний матерiальний резерв”);

- контрактiв при вступi на вiйськову службу, угоди про платне навчання в державних вузах

- концесiйнi, iнвестицiйнi угоди;

- договори про надання платних послуг приватним особам (Про затвердження перелiку платних послуг, якi можуть надаватись iнформацiйними пiдроздiлами ОВС, затвердж. Постановою КМУ)

В. Вчинення дiй юридичного характеру.

До такої адм-правової форми дiяльностi ОВВ належать такi дiї, якi згiдно з законом, указом Пр-та, постановою уряду або iншим адмiн-правовим актом безпосередньо створюють новi юридичнi положення, змiнюють iснуючi правовi вiдносини або виступають як необхiдна умова для настання правових наслiдкiв. Сюди вiдносяться такi внутрiшньосистемнi дiї, як прийняття присяги, атестацiя працiвникiв тощо, або такi зовнiшньо органiзацiйнi дiї як рiзного роду реєстрацiї, отримання документiв, що пiдтверджують наявнiсть спецiального права.

Органiзацiйнi заходи актiв.

Це, зокрема: - проведення службових нарад та рiзного роду засiдань; - вивчення, узагальнення та розповсюдження передового досвiду; - вироблення певних програм; - надання практичної та методичної допомоги; - iнструктування, iнспектування та контролювання; - внутрiшньо-органiзацiйна робота та iншi оперативно-органiзацiйнi дiї, як правило, внутрiшньоапаратного характеру тощо.

Д. Виконання матерiально-технiчних операцiй.

Матерiально-технiчнi операцiї також мають допомiжне призначення i спрямованi на обслуговування управлiнського процесу, у т. ч. щодо основних юридичне значущих форм державного управлiння.

дiловодство та iнший документообiг; - оформлення службової документацiї; - ведення архiвiв; - iншi матерiально-технiчнi дiї забезпечуючого характеру.

Функцiї виконавчої влади можуть реалiзовуватись лише в правових формах, основними з яких є видання правових управлiнських актiв (адмiнiстративних актiв).

2. Порядок видання, набуття чинностi та дiя актiв державного управлiння

Видання управлiнського акту включає наступнi стадiї:

1. Перша стадiя прийняття правового акту управлiння - пiдготовка проекту акту. Етапами даної стадiї є:

• правова iнiцiатива. Акт приймається, якщо є фактичнi i юридичнi пiдстави. Пiдставою для прийняття або скасування акта може бути iнiцiатива суб’єкта ВВ, доручення вищого органа, звернення органiзацiї, заява громадянина тощо;

• У процесi аналiзу ситуацiї з’ясовується фактичне положення справ, можливi варiанти рiшення виникаючих питань;

• пiдготовка проекту. Розробка проекту покладається на орган, структурний пiдроздiл, посадову особу, яким необхiдно пiдготувати проект рiшення конкретного питання або створити проект нормативного положення у певний строк. Проект акта пiдлягає обговоренню, узгодженню i рахується узгодженим при наявностi вiз керiвникiв органiв виконавчої влади.

2. Другою стадiєю процесу прийняття адмiнiстративних актiв є- безпосереднє видання управлiнського акту Вона мiстить у собi:

• можливе обговорення й обов’язкове голосування

• Проект може бути визнаний негiдним, що припускає розробку нового, з урахуванням зауважень i вимог, висунутих у процесi обговорення й узгодження;

• оформлення рiшення. Оформлення рiшення полягає в остаточному редагуваннi, пiдписаннi адмiнiстративного акта, присвоєннi порядкового номера i т. д.

набуття чинностi акту управлiння (а саме: - з моменту прийняття; - з наступом строку, зазначеного в актi; - з дня опублiкування, оголошення по радiо, телебаченню; - з наступом подiї, певного стану, юридичних фактiв, зазначених в актi тощо).

Зокрема, указом Президента України вiд 10 червня 1997 р. «Про порядок офiцiйного оприлюднення нормативно-правових актiв та набрання ними чинностi» визначено, що закони України, iншi акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабiнету Мiнiстрiв України не пiзнiш як у п'ятнадцятиденний строк пiсля їх прийняття у встановленому порядку i пiдписання пiдлягають оприлюдненню державною мовою в офiцiйних друкованих виданнях. Офiцiйними друкованими виданнями є: “Офiцiйний вiсник України”; “Вiдомостi ВРУ”, газета “Урядовий кур’єр”.

Акти ВРУ, Президента України, КМУ можуть бути в окремих випадках офiцiйно оприлюдненi через телебачення i радiо.

Офiцiйне оприлюднення нормативно-правових актiв здiйснюється пiсля включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актiв i з зазначенням присвоєного їм реєстрацiйного коду.

Нормативно-правовi акти ВРУ i Президента України набирають чинностi через десять днiв з дня їх офiцiйного оприлюднення,КМУ набирають чинностi з моменту їх прийняття, якщо бiльш пiзнiй строк набрання ними чинностi не передбачено в цих актах. Акти КМУ, якi визначають права i обов’язки громадян, набирають чинностi не ранiше дня їхнього опублiкування в офiцiйних друкованих виданнях.

Вiдомчi нормативнi акти, що торкаються права, свободи i законнi iнтереси громадян або носять мiжвiдомчий характер, пiдлягаютьдержавної реєстрацiї в Мiнюстi. Метою державної реєстрацiї є перевiрка правового акта з погляду вiдповiдностi закону.

Акти державного управлiння припиняють дiю:

- у разi

- у разi визнання акту таким, що втратив чиннiсть;

- у разi визнання акту недiйсним (при його нiкчемностi чи заперечностi);

- внаслiдок подiї, яка викликає припинення дiї акту;

- внаслiдок закiнчення термiну, на який був виданий певний акт;

- внаслiдок вiдповiдного волевиявлення зацiкавленої особи у передбачених законом випадках.

4. Четверта стадiя – доведення рiшення до вiдома виконавцiв, зацiкавлених осiб здiйснюється шляхом персонального ознайомлення (усно, висилки копiй, ознайомленням пiд розписку, iн.), опублiкування в ЗМІ, у спецiальних виданнях (збiрниках, бюлетенях, газетах, часописах) оголошенням по радiо, телебаченню.

3. Вимоги до правових актiв державного управлiння

1.їх соцiально-полiтична актуальнiсть та виправданiсть;

2. доцiльнiсть та юридична обґрунтованiсть, кориснiсть iз погляду державних iнтересiв. У основi акта повинно лежати суспiльне благо, вiн повинний бути науково обґрунтований, вiдповiдати реальнiй обстановцi, своєчасно прийнятий, передбачати механiзм його перетворення в життя. З метою досягнення доцiльностi акта повиннi враховуватися:

- права людини;

- рiвень свiдомостi i культури суспiльства;

- можливостi вирiшення проблем;

3. Законнiсть - вимога, що висувається до актiв ВВ, пiд якою мається на увазi:

- вiдповiднiсть закону по сутi та його метi;

- вiдповiднiсть компетенцiї органiв або осiб, що їх видають;

4. Органiзацiйно-технiчнi вимоги, сутнiсть яких полягають у тому, що:

- мова акта повинний бути чiтким, ясним, лаконiчним, зрозумiлим для тих, якому вiн звернений;

- акт повинний бути оформлений граматично правильно (будь-якiпомилкиможуть спотворити його змiст);

- оформлений належним чином акт повинний бути переданий на збереження.

Акти, що не вiдповiдають вимоги, визнають дефектними i можуть бути визнанi:

- юридично нiкчемними – це акти з очевидною юридичною неспроможнiстю, абсурднi по сутi, прийнятi з порушенням закону. Вони не породжують нiяких юридичних наслiдкiв i не пiдлягають виконанню (порушена пiдвiдомчiсть, немає законної пiдстави (заяви, клопотання), порушено строки давнини, недiйснi з моменту їх прийняття);

- вiдносно дiйсними (так званi оспорюваннi акти) – акти в якi мають певнi недолiки, якi не позбавляють їх законної сили . Вони пiдлягають виконанню, але можуть бути оскарженi або опротестованi.

В юридичнiй практицi дiє презумпцiя дiйсностi управлiнських актiв.

1. Загальна характеристика адмiнiстративної вiдповiдальностi.

2. Пiдстави притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi.

3. Обставини, що враховуються при притягненнi до адмiнiстративної вiдповiдальностi

4. Особливостi адмiнiстративної вiдповiдальностi спецiальних та особливих суб’єктiв

1. Загальна характеристика адмiнiстративної вiдповiдальностi

Адмiнiстративна вiдповiдальнiсть поряд з кримiнальною, цивiльно-правовою, дисциплiнарною є однiм з видiв юридичної вiдповiдальностi, що встановлюється державою шляхом видання правових норм, що визначають пiдстави вiдповiдальностi, заходи, якi можуть бути застосованi до правопорушникiв, порядок розгляду справ про правопорушення та виконання цих заходiв.

Традицiйно юридичну вiдповiдальнiсть пов’язують iз застосуванням заходiв державного примусу, розглядають її як передбачену санкцiями правових норм реакцiю на правопорушення, як реалiзацiю, застосування i здiйснення санкцiй. Застосування заходiв юридичної вiдповiдальностi тягне для правопорушника обтяжливi наслiдки майнового, морального, особистого чи iншого характеру, яких вiн зобов’язаний зазнати i фактично зазнає. Тим самим вiн вiдповiдає перед державою за неправомiрну поведiнку.

При наявностi юридичного факту – адмiнiстративного правопорушення – включається механiзм санкцiї правової норми, i санкцiя з потенцiйної можливостi застосування покарання перетворюється у реальне покарання, тобто у адмiнiстративне стягнення.

В адмiнiстративному правi з багатьох рiзновидiв заходiв адмiнiстративного примусу тiльки адмiнiстративнi стягнення виконують функцiю покарання i тiльки їх застосування тягне настання адмiнiстративної вiдповiдальностi.

органами за свої неправомiрнi дiї i понести за це адмiнiстративнi стягнення в установлених законом формах i порядку.

АВ характеризують також ознаки, якi є загальними для усiх видiв юридичної вiдповiдальностi:

являє собою державний примус, оскiльки реалiзацiя владних повноважень здiйснюється через органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування;

це правовий примус, що пiдпорядковується загальним принципам законностi та справедливостi;

тягне за собою настання негативних наслiдкiв для правопорушникiв, що передбаченi санкцiєю правової норми;

в заходах вiдповiдальностi мiститься остаточна правова оцiнка дiяння та правопорушника вiд iменi держави;

ретроспективна вiдповiдальнiсть – розглядається як результат конкретного протиправного вчинку, який реально наступає щодо правопорушника у виглядi стягнення.

Особливостями адмiнiстративної вiдповiдальностi:

це специфiчна форма правового реагування з боку держави а також деякi iншi. АВ застосовується за порушення норм митного, податкового законодавства, за порушення норм пов’язаних з захистом прав громадян, природи, здоров’я, торгiвлi. В окремих випадках її заходи можуть застосовуватися також при звiльненнi вiд кримiнальної вiдповiдальностi, тобто за дiяння, що мiстять ознаки злочинiв, якi не становлять великої суспiльної небезпеки;

для настання адмiнiстративної вiдповiдальностi є вчинення особою

засобами реалiзацiї адмiнiстративної вiдповiдальностi є самостiйнi юридично-репресивнi примусовi заходи - адмiнiстративнi стягнення

щодо її застосування;

це своєрiднi правовiдносини мiж органами (посадовими особами), що її застосовують, та правопорушниками, причому в таких правовiдносинах, як правило, вiдсутнi елементи службового пiдпорядкування;

реалiзується в установлених законом формах та порядку, якi чiтко визначенi адмiнiстративно-процесуальними нормами – провадження у справах про адмiнiстративнi правопорушення.

суб’єктами вiдповiдальностi можуть бути як фiзичнi, так i юридичнi особи (наприклад, при порушеннi правил пожежної безпеки, законодавства про об’єднання громадян тощо)

застосування адмiнiстративного стягнення не спричиняє судимостi i звiльнення з роботи – особа, до якого воно застосовано, рахується як така, що має адмiнiстративне стягнення протягом визначеного термiна (застосування мiр кримiнальної вiдповiдальностi до особи, засуджена за вчинення злочину, спричиняє судимiсть; один iз видiв дисциплiнарного стягнення - звiльнення з роботи).

Метою АВ є:

захист правопорядку в сферi державного управлiння;

виховання громадян i посадових осiб у дусi поваги до норм АП.

Багато рокiв роль АВ в боротьбi з правопорушеннями поступово пiдвищувалася, а з другої половини 80-х рокiв ця тенденцiя стала виявлятися ще бiльш активно. Зросло фактичне використання багатьох складiв адмiнiстративних проступкiв. Вона стала бiльш суворою, збiльшилися санкцiї за багато порушень. Рiзко розширений перелiк дiй, за вчинення яких виннi можуть бути пiдданi адмiнiстративним санкцiям. Насамперед це вiдбувається шляхом встановлення АВ за дiї, що ранiше взагалi не рахувалися адмiнiстративними проступками (порушення виборчих прав, правил встановлених колективними договорами, неповага до суду, невиконання вимог прокурора, посадових осiб i iн.).

зараз не кримiнальнi, а адмiнiстративнi санкцiї застосовуються за повторне дрiбне хулiганство, повторне керування транспортними засобами в нетверезому станi, систематичне порушення правил адмiнiстративного нагляду й iн. З’явилося багато норм, що встановлюють АВ державних службовцiв за службовi порушення.

Чим обумовлене пiдвищення ролi АВ в забезпеченнi правопорядку?

По-перше, негативними наслiдками науково-технiчного розвитку. Широке застосування складної технiки, електрики, електроенергiї, газу, радiоактивних елементiв, продукцiї сучасної хiмiї, комп’ютерiв i т. д. потребує, щоб товариство подбало про своєї протипожежної, санiтарної, iнформацiйної й iншої безпеки. Достатньо нагадати про шкоду, що заподiюють дорожньо-транспортнi подiї, забруднення водойм промисловими вiдходами. Виникнула необхiднiсть пiдсилити охорону людей, матерiальних цiнностей, навколишнього середовища вiд негативних наслiдкiв науково-технiчного прогресу.

По-друге, прийняття норм, що встановлюють вiдповiдальнiсть за невиконання законних актiв державних органiв, представникiв влади, за неповагу до суду, покликано створити умови для нормальної дiяльностi влади в умовах ослаблення дисциплiни в суспiльствi.

2. Пiдстави притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi

Аналiз ознак адмiнiстративної вiдповiдальностi дозволяє видiлити три пiдстави:

нормативна, тобто систему норм, що регулюють її;

фактична, тобто дiяння конкретного суб’єкта, що порушує правовi приписи, що охороняються адмiнiстративними санкцiями (адмiнiстративне порушення);

процесуальна, тобто акт компетентного суб’єкта про накладення конкретного стягнення за конкретне адмiнiстративне порушення.

виникнути фактична пiдстава - протиправне дiяння. При наявностi норми i дiяння, її що порушує, уповноважений суб’єкт у встановленому законом порядку має право визначити стягнення за адмiнiстративне порушення.

Нормативна пiдстава АВ - це система чинних норм права, що закрiплюють:

а) склади адмiнiстративних правопорушень (пiдстави вiдповiдальностi);

б) систему адмiнiстративних стягнень i принципи їх накладення;

г) процедуру притягнення до вiдповiдальностi, її процесуальну форму.

Нормативнi пiдстави АВ зараз, як i до початку в 1980 р. процесу кодификацiї таких норм, утворюють багато нормативних актiв. Особливе мiсце серед них належить КпАП України, прийнятому 7 грудня 1984 р. Вiн кодифiкував республiканське законодавство про АВ i значно розвинув його. Поряд iз матерiальними нормами (система стягнень, склади правопорушень i iн.) кодекс мiстить велике число адмiнiстративно-процесуальних норм, що регулюють провадження у справах про адмiнiстративнi правопорушення.

КпАП є головним джерелом iз ряду причин:

1) вiн найбiльший за обсягом кодифiкований акт, що регулює АВ;

3) у багатьох актах прямо сказано, що якщо в них не урегульованi якiсь питання, потрiбно керуватися загальними нормами КпАП (ст. 104 МКУ, наприклад). До того ж потрiбно мати на увазi, що до 1990 року в цьому кодексi знаходилося все законодавство України про АВ.

Починаючи з 1990 року число джерел нормативних пiдстав АВ рiзко розширюватися. У 90-х роках було видано велика кiлькiсть актiв щодо цього питання, норми яких у КпАП не ввiйшли.

Серед них потрiбно насамперед назвати МКУ, у якому статей стосуються АВ за порушення митних правил, ЗКУ й закони (“Про боротьбу з корупцiєю”, “Про державну податкову службу України”, “Про правовий режим надзвичайного стану”, “Про статус народного депутата України”, “Про правовий статус iноземцiв”, “Про об’єднання громадян”, “Про вiдповiдальнiсть пiдприємств, установ, органiзацiй за порушення законодавства про ветеринарну медицину”, “Про колективнi договори та угоди”, “Про вiдповiдальнiсть пiдприємств їх об’єднань, установ, органiзацiй за порушення у сферi мiстобудування”, “Про захист вiд недобросовiсної конкуренцiї” та iн.)

а нове законодавство або встановлює АВ тiльки для ЮО, або ФО, ЮО.

І коротенько про процесуальнi пiдстави АВ

порушити i розглянути адмiнiстративну справу; ухвалити рiшення про притягнення винної особи до вiдповiдальностi, визначивши мiру покарання i вжити заходiв до його виконання; у передбачених законом випадках дане рiшення може бути переглянуте або ж справа закрита за вiдсутнiстю пiдстав для накладення адмiнiстративного стягнення. Друга сторона правовiдносин – правопорушник – повинна пiдкоритися рiшенню першої i виконати призначене покарання.

3. Обставини, що враховуються при притягненнi до адмiнiстративної вiдповiдальностi

1) обставини, що виключають АВ:

- крайня необхiднiсть (ст. 18 КпАП);

- необхiдна оборона (ст. 19 КпАП);

- неосуднiсть (ст. 20 КпАП);

2) обставини, що звiльняють вiд АВ:

звiльнення вiд АВ при наявностi дипломатичного iмунiтету вiд адмiнiстративної юрисдикцiї України (ст. 16 КпАП);

звiльнення вiд АВ при добровiльнiй вiдмовi вiд продовження правопорушення (ст. 44 КпАП);

можливiсть звiльнення вiд АВ при малозначностi правопорушення (ст. 22 КпАП);

3)

можливiсть замiни АВ дисциплiнарною при вчиненнi адмiнiстративних правопорушень вiйськовослужбовцями, працiвниками мiлiцiї та iншими особами, на яких поширюється дiя дисциплiнарних статутiв (ст. 15 КпАП);

можливiсть передачi матерiалiв справи компетентним органам для вирiшення питання про притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi (ст. 253 КпАП).

1) щире розкаяння винного;

2) вiдвернення винним шкiдливих наслiдкiв правопорушення, добровiльне вiдшкодування збиткiв або усунення заподiяної шкоди;

3) вчинення правопорушення пiд впливом сильного душевного

хвилювання або при збiгу тяжких особистих чи сiмейних обставин;

5) вчинення правопорушення вагiтною жiнкою або жiнкою, яка

має дитину вiком до одного року.

Законодавством може бути передбачено й iншi обставини, що пом’якшують вiдповiдальнiсть за адм правопорушення. Орган (посадова особа), який вирiшує справу про адм правопорушення, може визнати пом’якшуючими i обставини, не зазначенi в законодавствi.

1) продовження протиправної поведiнки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осiб припинити її;

2) повторне протягом року вчинення однорiдного правопорушення, за яке особу вже було пiддано адм стягненню; вчинення правопорушення особою, яка ранiше вчинила злочин;

3) втягнення неповнолiтнього в правопорушення;

4) вчинення правопорушення групою осiб;

6) вчинення правопорушення в станi сп’янiння. Орган (посадова особа), який накладає адмiнiстративне стягнення, залежно вiд характеру адмiнiстративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою.

Ухилення батькiв або осiб, якi їх замiнюють, вiд виконання передбачених законодавством обов’язкiв щодо забезпечення необхiдних умов життя, навчання та виховання неповнолiтнiх дiтей (ч. 1,2 ст. 184 КпАП). Пiд невиконанням обов’язкiв навчання та виховання дiтей слiд мати на увазi рiзнi форми бездiяльностi, в результатi якого вiдсутнє потрiбне пiклування щодо виховання та навчання неповнолiтнiх. Ухилення може виражатись у тому, що цi особи не пiклуються про моральне та етичне виховання, фiзичний розвиток дiтей та змiцнення їх здоров’я, створення необхiдних умов для своєчасного отримання ними освiти, успiшного навчання, пiдготовки до трудової дiяльностi. Виховання складається з рiзного роду дiй батькiв, одним з елементiв яких є нагляд за поведiнкою дiтей. Тому легковажне або байдуже ставлення батькiв за поведiнкою дiтей, вiдсутнiсть належного нагляду за поведiнкою i її вiдповiднiстю нормам суспiльного життя часто веде до вчинення дiтьми правопорушень. Внаслiдок цього пiдставою вiдповiдальностi батькiв є вчинення адмiнiстративних правопорушень їх дiтей.

Вчинення адмiнiстративних правопорушень неповнолiтнiми вiком вiд чотирнадцяти до шiстнадцяти рокiв, або вчинення ними дiянь, що мiстять ознаки злочину, вiдповiдальнiсть за якi передбачена КК України, якщо вони не досягли вiку, з якого настає кримiнальна вiдповiдальнiсть чи знайомих, вiдповiдальнiсть за його виховання лежить на його батьках.

До осiб вiком вiд 16 до 18, рокiв, якi вчинили адмiнiстративнi правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбаченi ст. 24' КпАП України.

У разi вчинення особами вiком вiд 16 до 18 рокiв адмiнiстративних правопорушень, передбачених ст. 44 (виробництво, придбання, зберiгання, перевезення, пересилання наркотичних засобiв або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмiрах), 51 (дрiбне розкрадання держ або колективного майна), 121-127 (порушення правил дорожнього руху), 173 (дрiбне хулiганство), 174, 185 (злiсна непокора законному розпорядженню або вимозi працiвника мiлiцiї), 190-195 (Порушення громадянами порядку придбання, зберiгання, носiння, передачi iншим особам або продажу вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї чи бойових припасiв) КпАП України, вони пiдлягають адмiнiстративнiй вiдповiдальностi на загальних пiдставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осiб (за винятком осiб, якi вчинили правопорушення, передбаченi ст. 185) можуть бути застосованi заходи впливу, передбаченi ст. 24' КпАП, (ст. 13 КпАП України). Справи про вчинення будь-яких адмiнiстративних правопорушень особами вiком вiд 16 до 18 рокiв розглядаються тiльки суддями.

Посадовi особи пiдлягають АВ за адмiнiстративнi правопорушення, пов’язанi з недодержанням установлених правил у сферi охорони порядку управлiння, державного i громадського порядку, природи, здоров’я населення та iнших правил, забезпечення виконання яких входить до їхнiх службових обов’язкiв (ст. 14 КпАП).

Іноземнi громадяни i особи без громадянства, якi перебувають на територiї України, пiдлягають АВ на загальних пiдставах з громадянами України.

Питання про вiдповiдальнiсть за адмiнiстративнi правопорушення, вчиненi на територiї України iноземними громадянами, якi згiдно з чинними законами та мiжнародними договорами України користуються iмунiтетом вiд адмiнiстративної юрисдикцiї України, вирiшується дипломатичним шляхом (ст. 16 КпАП України).

Вiйськовослужбовцi i призванi на збори вiйськовозобов’язанi, а також особи рядового i начальницького складiв органiв внутрiшнiх справ i санiтарно-епiдемiологiчних правил i норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасiв, митних правил, вчинення корупцiйних дiянь та iнших правопорушень, пов'язаних з корупцiєю, неправомiрне використання державного майна, невжиття заходiв щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови суддi, щодо подання органу дiзнання, слiдчого або протесту, припису чи подання прокурора, ухилення вiд виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю i за контрабанду цi особи несуть адмiнiстративну вiдповiдальнiсть на загальних пiдставах. До зазначених осiб не можуть бути застосованi виправнi роботи i адмiнiстративний арешт.

Іншi особи, на яких поширюється дiя дисциплiнарних статутiв або спецiальних положень про дисциплiну, у випадках, прямо передбачених ними, несуть за вчинення адмiнiстративних правопорушень дисциплiнарну вiдповiдальнiсть, а в iнших випадках - адмiнiстративну вiдповiдальнiсть на загальних пiдставах.

У випадках, зазначених вище, органи (посадовi особи), яким надано право накладати адмiнiстративнi стягнення, можуть замiсть накладення таких стягнень передавати матерiали про правопорушення вiдповiдним органам для вирiшення питання про притягнення винних до дисциплiнарної вiдповiдальностi (ст. 15 КпАП України).

Тема 11. Адмiнiстративне стягнення

2. Види АС

1. Загальна характеристика АС

Як ви пам’ятаєте залежно вiд способу здiйснення охоронної функцiї заходи адм примусу подiляються на 3 групи:

заходи адм припинення;

заходи адм стягенння.

Заходи АС – це такi заходи, якi виконують функцiї покарання правопорушникiв за вчиненi ними адм правопорушень. Вони застосовуються у тих випадках, коли вiдповiднi ОДУ вже позбавленi можливостi iншим чином впливати на правопорушникiв, попередити i припинити скоюване ними правопорушення.

АС

Адмiнiстративнi стягнення - це матерiалiзований вияв АВ, негативний правовий наслiдок неправомiрної поведiнки особи, яка вчинила адмiнiстративний проступок i повинна вiдповiсти за свiй протиправний вчинок та понести за це вiдповiдне покарання у виглядi певних несприятливих заходiв морального (попередження), матерiального (штраф) та фiзичного впливу (адм арешт) або в тимчасовому позбавленнi його спецiального права.

Адмiнiстративнi стягнення є мiрою вiдповiдальностi i застосовуються з метою так i iншими особами.

Отже, АС поєднують у собi елементи репресивного (карального), виховного та запобiжного характеру.

АС забезпечує загальну та спец превенцiю правопорушень, кожна з яких виконує певну соцiально-корисну функцiю.

Спецiальна превенцiя – сутнiсть якої полягає у тому, що впливаючи на правопорушника АС змушує його утримуватись вiд скоєння нових правопорушень.

Загальна превенцiя – сутнiсть якої полягає у тому, що АС є засобом порпередження вчинення правопорушення iншими особами.

- вiдрiзняється вiд iн заходiв адм примусу, своєю функцiонально-цiльовою спрямованiстю;

- є мiрою вiдповiдальностi за адмiнiстративне правопорушення;

- носять яскраво виражений каральний характер, тобто вони є санкцiями, якi мiстять обов’язок понести винну особу певне покарання i вони виключають вiдновлювальний, компенсацiйний хар-р, чим вiдрiзняються вiд iн видiв заходiв адм примусу, якi цiєю якiстю не володiють;

- змiст АС полягає у обмеженнi, позбавленнi суб’єктивних прав особи, до якої вони застосовуються;

- виховний вплив вiд їх застосування найбiльш ефективний, оскiльки досягається простим, швидким i наочним спосбом;

- стягнення можуть застосовувати не тiльки ОДУ, але й iншi суб’єкти правозастосування (наприклад, ОМС);

- АС застосовується у процесi спецiальної дiяльностi – адмiнiстративно-юрисдикцiйної;

- всi адмiн стягнення накладаються на пiдставi спецiального iндивiдуального правового акту управлiння - постанови або рiшення;

- рiшення про застосування АС приймаються як одноособово так i колегiально;

- досить часто одна й таж сама службова особа констатує факт правопорушення, приймає рiшення про притягнення до АВ, про накладення АС i одразу ж його виконує;

що пом’якшують i обтяжують вiдповiдальнiсть;

- види АС як правило, вiдносно визначенi, що сприяє iндивiдуалiзацiї вiдповiдальностi (max-min);

- застосування заходiв АС тягне за собою для винної особи “стан адм караностi” (на 1 рiк, припиняється автоматично, незалежно вiд рiшення ОДУ), на вiдмiну вiд КВ - “статус осудженого” (в залежностi вiд розмiру санкцiї КК).

Адмiнiстративне стягнення - це мiра покарання, що застосовується уповноваженими на те державними органами (посадовими особами), а у передбачених законом випадках - судами (суддями), а також громадськими органiзацiями i їх законними представниками до осiб, винних у вчиненнi адмiнiстративного проступку.

2. Види адмiнiстративних стягнень

В даний час застосовуються такi адм-каральнi заходи:

1. Заходи морального впливу.

2. Заходи особистого впливу

вiд зростання тяжкостi покарання – вiд найбiльш легкого (попередження) до самого серйозного – адм арешту.

Ця система характеризується певними особливостями:

є єдиним перелiком АС, що дозволяє забезпечити одноманiтне розумiння i застосування цих заходiв;

iншi види АС, крiм визначених у ст. 24, можуть бути встановленi тiльки законами i лише у вiдповiдностi до загальних положень i принципiв законодавства про адм правопорушення;

диференцiює АС на основнi та додатковi;

система носить комплексний характер i включає в себе як стягнення морального так i особистого характеру.

Конкретнi види АС передбаченi в ст. 24 КпАП. У вiдповiдностi до неї ми розрiзняємо такi АС:

- попередження (ст. 26);

- оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднiм об'єктом адмiн правопорушення (ст. 28);

- конфiскацiя предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднiм об'єктом адмiн правопорушення (ст. 29);

- позбавлення спецiального права, наданому даному громадяниновi (права керування транспортними засобами, права полювання (ст. 30);

- виправнi роботи (ст. 31);

- адмiнiстративний арешт (ст. 32);

- адм видворення за межi України iноземних громадян i осiб без громадянства за вчинення адмiн правопорушень (ст. 24).

АС подiляються на основнi та

попередження; штраф; позбавлення спецiального права; виправнi роботи; адмiнiстративний арешт.

Додатковi АС: оплатне вилучення; конфiскацiя.

Оплатне вилучення та конфiскацiя предметiв в окремих випадках

Попередження Це найбiльш м’який вид АС морально-виховного, переконливого впливу. Застосовується у передбачених випадках як санкцiя за малозначнi адм проступки.

Штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян i посадових осiб за адм правопорушення у випадках i розмiрi, встановлених КпАП та iншими законами. Це найпоширенiший вид АС майнового характеру (застосовується бiльш нiж у 80% випадкiв порiвняно з iн стягненнями). В останнiй час визначається переважно через неоподатковуваний мiнiмум доходiв громадян (зараз такий мiнiмум становить 17 грн.). В окремих випадках законодавець визначає штраф в кратному вiдношеннi до певної вартостi (наприклад, до вартостi проїзду - ст. 135 КпАП), у вiдсотках суми, несплачених митних платежiв (ст. 120 МКУ). (Ранiше: у мiнiмадьних доходах громадян, у кратнiй вартостi розкраденого, втраченого чи пошкодженого майна, розмiру незаконного доходу, розмiру посадового окладу, кратного розмiру вартостi товарiв i транспортних засобiв).

Штрафна (фiнансова) санкцiя (штраф) - плата у фiксованiй сумi або у виглядi вiдсоткiв вiд суми податкового зобов’язання (без урахування пенi та штрафних санкцiй), яка справляється з платника податкiв у зв’язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених вiдповiдними законами та iншими нормативно-правовими актами.

Щодо посадових та ЮО порiвняно з громадянами чинним законодавством встановленi бiльш високi розмiри штрафу (наприклад, за порушення законодавства про об’єднання громадян ст. 186-5 КпАП передбачає штраф вiд 25 до 130 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян).

, правил зберiгання, носiння або перевезення вогнепальної, холодної та пневматичної зброї та боєприпасiв).

Вилученi предмети на пiдставi постанови про оплатне вилучення здаються компетентним органом (службовою особою) для реалiзацiї в комiсiйний магазин або в iншi спецiалiзованi магазини за мiсцем знаходження майна. Постанови про оплатне вилучення вогнепальної зброї та бойових припасiв виконуються ОВС.

Конфiскацiя предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднiм об’єктом адмiнiстративного правопорушення ( ст. 85-1 – знаряддя, матерiали та засоби для виготовлення заборонених знарядь добування об’єктiв тваринного свiту; ст. 85 - об’єкти тваринного свiту; ст. 164-1 - алкогольнi напої та тютюновi вироби); грошей, отриманих внаслiдок вчинення адм правопорушення, полягає в примусовiй безоплатнiй передачi цього предмета, грошей у власнiсть держави. Конфiсковано може бути лише предмет, що знаходиться в особистiй власностi порушника, якщо iнше не передбачено законодавчими актами України (виняток – МКУ).

Конфiскацiя вогнепальної зброї, iнших знарядь полювання i бойових припасiв не може застосовуватись до осiб, для яких полювання є основним джерелом для iснування.

Конфiскацiя вiдповiдних предметiв або грошей, одержаних внаслiдок вчинення адм правопорушення, виконується державними виконавцями або уповноваженими на те особами iнших компетентних органiв.

Позбавлення спецiального права, наданого даному громадяниновi, стосується тiльки права керування транспортними засобами та права полювання. Воно застосовується уповноваженими на те посадовими особами ОВС та суддями (що стосується позбавлення права керування транспортними засобами), представниками органiв рiчкового транспорту i Держiнспекцiї по маломiрних суднах (що стосується позбавлення права керування рiчковими та маломiрними суднами) та органiв, якi здiйснюють державний нагляд за додержанням правил полювання (що стосується позбавлення права полювання), на строк до трьох рокiв за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом.

Позбавлення права керування засобами транспорту до осiб, якi користуються цими засобами в зв’язку з iнвалiднiстю, за винятком випадкiв керування у станi алкогольного, наркотичного чи iншого сп’янiння, а також випадкiв невиконання вимоги працiвника мiлiцiї про зупинку транспортного засобу, залишення ними на порушення встановлених правил мiсця ДТП, учасниками якої вони є, ухилення вiд проходження огляду на стан сп’янiння. Позбавлення права полювання не може застосовуватись до осiб, для яких полювання є основним джерелом iснування.

- його заробiтку в доход держави. Виправнi роботи призначаються районним (мiським) судом (суддею) (с. 173 - дрiбне хулiганство, ст. 185 - злiсна непокора законному розпорядженню). Може бути замiнено штрафом або адмiнiстративним арештом (1 день арешту – 3 днi виправних робiт). Виконанням постанов про їх застосування вiдають ОВС.

найбiльш суворий захiд АС - установлюється лише за окремi види адм правопорушень i застосовується у виняткових випадках. Призначається тiльки судом (суддею) на строк до 15 дiб. На даний час адмiн арешт може призначатись за скоєння таких правопорушень: незаконнi виробництво, придбання, зберiгання, перевезення, пересилання наркотичних засобiв без мети збуту в невеликих розмiрах (ст. 44); дрiбне хулiганство (ст. 173); розпивання спиртних напоїв або поява в громадських мiсцях у п'яному виглядi (ч. З ст. 178); злiсна непокора законному розпорядженню або вимозi працiвника мiлiцiї, члена громадського формування з охорони громадського порядку, вiйськовослужбовця (ст. 185); порушення порядку органiзацiї i проведення зборiв, мiтингiв, вуличних походiв i демонстрацiй (ст. 185'); прояв неповаги до суду (ст. 185³ ); злiсна непокора законному розпорядженню чи вимозi вiйськовослужбовця Прикордонних вiйськ України або члена громадського формування з охорони державного кордону України (ст. 185¹⁰

Крiм того, це стягнення може застосовуватись i за порушення правопорядку в умовах надзвичайного стану.

не може застосовуватись: рядового та начальницького складiв ОВС.

як захiд АС вiдповiдно до чинного законодавства (ст. 24 КпАП, ст. 32 закону “Про правовий статус iноземцiв”) застосовується за рiшенням ОВС або СБУ до iноземцiв, якщо:

- їхнi дiї суперечать iнтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку;

- вони грубо порушили законодавство про правовий статус iноземцiв.

Іноземець зобов’язаний покинути територiю України у термiн, зазначений у рiшеннi про видворення. Іноземцi, якi ухиляються вiд виїзду, пiдлягають iз санкцiї прокурора затриманню i видворенню у примусовому порядку. Затримання допускається лише на термiн, необхiдний для видворення.

Крiм того iснує перелiк заходiв передбачений ст. 24-1 КпАП. Цi заходи носять виховний характер i можуть бути застосованi до неповнолiтнiх вiком вiд 16 до 18 рокiв, якщо орган адмiн юрисдикцiї прийде до висновку, що виправлення правопорушника можливе i без застосування до нього бiльш суворих санкцiй.

заходами впливу, що застосовуються до неповнолiтнiх :

- зобов’язання публiчно або в iншiй формi попросити вибачення у потерпiлого;

- застереження;

- догана або сувора догана;

- передача неповнолiтнього пiд нагляд батькам або особам, якi їх замiнюють, чи пiд нагляд педагогiчному або трудовому колективу за їхньою згодою, а також окремим громадянам на їхнє прохання.

3. Правила накладення АС

Главою 4 КпАП визначенi загальнi правила накладення АС. До них належать:

А. загальнi принципи накладення АС;

Б. обставини, що пом’якшують та обтяжують АВ;

В. порядок накладення АС при вчиненнi кiлькох адм правопорушень;

Г. правила обчислення строкiв накладення АС та строкiв їх давностi;

Д. порядок вiдшкодування спричиненої шкоди.

А. Накладення АС за вчинення адм правпорушення є важливим етапом юрисдикцiйної дiяльностi ОДУi повинно здiйснюватись у повнiй вiдповiдностi до принципiв, що мiстяться у Конституцiї та КпАП.

1. Принцип законностi. Сутнiсть даного принципу полягає в тому, що:

• пiдставою притягнення особи до АВ i застосування до нього заходiв АС є протиправнiсть дiяння (стягнення може бути накладено тiльки тодi, коли в дiяннi особи встановлено склад правопорушення);

• протиправнi дiяння повиннi правильно квалiфiкуватися (виявлення в дiяннi особи ознак правопорушення, передбачених конкретною адм нормою i квалiфiкацiя цих дiянь по вiдповiднiй статтi);

• органи (посадовi особи) мають право розглядати лише тi справи, що їм пiдвiдомчi; обирати вид i розмiр стягнення в рамках наданих повноважень;

2. Принцип доцiльностi. Сутнiстю даного принципу є:

• iндивiдуалiзацiя покарання (при накладеннi стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, обставини, при яких воно було зроблено, особа порушника, мiра його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують i обтяжують вiдповiдальнiсть;

• економiя каральних заходiв (адм-правовi норми надають правозастосовцю можливiсть, або прямо зобов’язують його замiнити стягнення iншими заходами впливу).

3. Принцип своєчасностi, оперативностi впливу. Проявом даного принципу є встановлення правовими нормами термiнiв вчинення дiй суб’єктами адм-правових вiдносин (термiни давнини). Принцип оперативностi i своєчасностi впливу вiдбитий у статтi 38 КпАП.

4. Принцип додавання стягнень, що накладаються за сукупнiсть правопорушень. Розглянемо його окремо.

Б. Обставинами, що, пом’якшують чи обтяжують вiдповiдальнiсть ми вже розглядали.

1. Якщо одна особа вчинила два або бiльше адм правопорушення АС накладається за кожне правопорушення окремо.

2. Якщо особа вчинила кiлька адм правопорушень, справи про якi одночасно розглядаються одним i тим же органом (службовою особою), стягнення накладається в межах санкцiї, встановленої за бiльш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разi може бути приєднано також одне з додаткових стягнень, передбачених за будь-яке з вчинених правопорушень.

Ст 36 застосовується лише при наявностi таких умов:

• наявнiсть 2 чи бiльше самостiйних складiв порушень (множиннiсть адмiнiстративних правопорушень);

• вчинення в одночасно або рiзний час декiлькох самостiйних порушень одною особою;

• кожне з утворюючих множиннiсть адм проступкiв дiянь зберiгає свою юридичну значимiсть на момент розгляду справи ( тобто по кожному правопорушенню ще скiнчились строки давнини);

• нi за одне з правопорушень особа не притягалась до АВ.

множинностi адм проступкiв є нового порушення - до або пiсля притягнення до вiдповiдальностi за iнше правопорушення. Вiдповiдно до цього критерiю видiляють:

• сукупнiсть адмiнiстративних проступкiв (вчинення одною особою декiлькох порушень до притягнення до вiдповiдальностi);

• пiсля притягнення винного до вiдповiдальностi за попереднє).

Г.

При вирiшеннi питання про застосування заходiв АС враховують строки давностi та строки накладення АС.

АС може бути накладене не пiзнiше як через два мiсяцi з дня вчиненняне пiзнiше як через два мiсяцi з дня його виявлення.

АС може бути накладене не пiзнiше як через мiсяць з дня прийняття рiшення про вiдмову в порушеннi КС або про її закриття, якщо в дiях порушника наявнi ознаки адм правопорушення.

При визначеннi термiнiв враховуються такi юридично значимi обставини:

• встановлений законом розмiр строкiв;

• коли i з якого юридичного факту строк починає обчислюватися;

• коли i який юридичний акт припиняє обчислення строкiв;

• який час закон не включає (включає) в обчислювальний строк.

Крiм того ст. 39 КпАП визначає строк припинення “стану адм караностi”. Особа вважається як така, що не була пiддана АС якщо протягом 1 року з дня виконання постанови про накладення АС не вчинила нового адм правопорушення.

Обчислення строкiв АС:

для адм арешту – строк обчислюється добами;

для позбавлення спец прав – роками, мiсяцями, днями.

Якщо добою, то строк починається в той день, коли ОДУ винiс постанову про накладення АС. Моментом закiнчення вважається 12 годин ночi останньої доби.

за тим, з якого обчислюється строк. Якщо цей мiсяць не має вiдповiдного числа, строк припиняється у останню добу цього мiсяця.

Д . Порядок вiдшкодування спричиненої шкоди.

Якщо у результатi вчинення адм правопорушення заподiяно майнову шкоду громадяниновi, пiдприємству, установi або органiзацiї, то адм комiсiя, ВК сiльської, селищної Ради пiд час вирiшення питання про накладення АС має право одночасно вирiшити питання про вiдшкодування винним майнової шкоди, якщо її сума не перевищує 2 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян, а суддя мiсцевого суду - незалежно вiд розмiру шкоди.

Коли шкоду заподiяно неповнолiтнiм, який досяг 16 рокiв i має самостiйний заробiток, а сума шкоди не перевищує 1 неоподатковуваного мiнiмуму доходiв громадян, суддя має право покласти на неповнолiтнього вiдшкодування заподiяної шкоди або зобов’язати своєю працею усунути її.

В iнших випадках питання про вiдшкодування майнової шкоди, заподiяної адм правопорушенням, вирiшується в порядку цивiльного судочинства.

особливостi