Адмiнiстративна вiдповiдальнiсть юридичних осiб за порушення податкового законодавства
Корна В. Н. Административная ответственность юридических лиц за нарушения в сфере налогового законодательства. Курсовая работа. Кафедра государственно-правовых дисциплин ДонНУ. Донецк, 2008.
В работе исследованы понятие, условия и проблемы привлечения юридических лиц к административной ответственности, административная ответственность юридических лиц в сфере налогового законодательства, внесены предложения по усовершенствованию законодательства об административной ответственности юридических лиц в сфере налогового законодательства.
Summary
brought in suggestion on the improvement of legislation about administrative responsibility of legal entities in the field of tax legislation.
Змiст
Аннотация
Summary
Вступ
1. Умови та проблеми притягнення юридичних осiб до адмiнiстративної вiдповiдальностi
3. Удосконалення законодавства про адмiнiстративну вiдповiдальнiсть юридичних осiб у сферi податкового законодавства
4. Межi адмiнiстративної вiдповiдальностi юридичних осiб за порушення податкового законодавства
Висновок
Список лiтератури
Вступ
зокрема ЗУ „Про державну податкову службу”, ЗУ "Про податок з власникiв транспортних засобiв та iнших самохiдних машин i механiзмiв" та iншi передбачають адмiнiстративну вiдповiдальнiсть юридичними особами. Однак єдиний кодифiкований нормативний акт з цього приводу вiдсутнiй. Це викликає спiрнi тлумачення окремих положень чинного законодавства, ускладнює його застосування а практицi, а також робить непростим проведення чiткої межi мiж адмiнiстративною вiдповiдальнiстю юридичних осiб та iншими видами вiдповiдальностi i державного примусу.
Прiоритетним завданням держави Конституцiя України проголосила захист прав i свобод людини, з чим пов’язанi значнi змiни в соцiально-полiтичному та економiчному життi.
Вiдомо, що економiчнi, полiтичнi, соцiальнi права людини можуть бути реалiзованi нею як самостiйно, так i через вiдповiднi об’єднання громадян - в тому числi визнанi юридичними особами. Також громадянин може бути власником або спiввласником приватних та колективних пiдприємств, господарських товариств.
Вони є активними учасниками суспiльно життя, виступають самостiйними суб’єктами суспiльних, в тому числi правових вiдносин. Держава, як органiзацiя полiтичної влади здiйснює через свої органи певний вплив на об’єкти управлiння. До числа таких об’єктiв входять i юридичнi особи.
Суспiльнi вiдносини в сферi державного управлiння, учасниками яких є юридичнi особи, в тiй чи iншiй мiрi вiдносяться до предмету адмiнiстративного права. Серед методiв цього управлiння одну iз значущих позицiй займає державний примус, одним з видiв якого виступає адмiнiстративна вiдповiдальнiсть юридичних осiб.
Питання адмiнiстративної вiдповiдальностi юридичних осiб завжди були актуальними для адмiнiстративно-правової науки. В наш час, за умов коли переважна бiльшiсть юридичних осiб не перебуває у прямiй пiдпорядкованостi державних органiв, заснована не на державнiй формi власностi, необхiднiсть забезпечення державної дисциплiни в рiзних сферах суспiльного життя не вiдпала, а навпаки, значно загострилась.
В зв’язку з цим теоретичне та практичне значення має встановлення загальних засад адмiнiстративної вiдповiдальностi юридичних осiб, її пiдстав, унiфiкованого порядку притягнення до вiдповiдальностi, чiткого перелiку стягнень, якi можуть бути до них застосованi. Важливим є визначення напрямкiв приведення в систему, удосконалення i впорядкування законодавства, що регулює адмiнiстративну вiдповiдальнiсть юридичних осiб.
Питання адмiнiстративної вiдповiдальностi юридичних осiб у сферi податкового законодавства сьогоднi є актуальним i досить дискусiйним. Мiж поглядами вчених iснують розбiжностi щодо таких питань:
чи може юридична особа бути суб’єктом адмiнiстративної вiдповiдальностi взагалi;
чи є фiнансовi санкцiї (якi власне i застосовуються до юридичних осiб за порушення валютного законодавства) за своєю правовою природою заходами адмiнiстративної вiдповiдальностi.
Метою роботи є дослiдження поглядiв вчених, систематизацiя законодавства в сферi адмiнiстративної вiдповiдальностi юридичних осiб за порушення податкового законодавства та його удосконалення, дослiдження суб’єктного складу адмiнiстративної вiдповiдальностi юридичних осiб та природи фiнансових санкцiй.
Науково-теоретичною базою є працi вiтчизняних та зарубiжних вчених з теорiї права, адмiнiстративного, конституцiйного, цивiльного, фiнансового та iн. галузей права. Зокрема використовувались працi Є. Трубецького, Ю. Фогельсона, Бабяка А., Кротюка В., Іоффе А., Лук’янця Д., Кравченко Л. та iн.
Таким чином, питання адмiнiстративної вiдповiдальностi юридичних осiб за порушення податкового законодавства є невирiшеним до кiнця. Це зумовлено ретроспективною дiєю Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення, який був прийнятий ще за часiв Радянського Союзу, в умовах панування державної форми власностi якого застосування санкцiй до юридичних осiб за вчинення адмiнiстративних проступкiв не мало сенсу.
1. Умови та проблеми притягнення юридичних осiб до адмiнiстративної вiдповiдальностi
Адмiнiстративна вiдповiдальнiсть - це рiзновид юридичної вiдповiдальностi, тобто специфiчне реагування держави на адмiнiстративне правопорушення який полягає в застосуваннi повноважними органами i посадовими особами конкретних адмiнiстративних санкцiй (адмiнiстративних стягнень), до осiб, що здiйснили правопорушення (проступки). [1; С. 40]
Адмiнiстративна вiдповiдальнiсть характеризується тим, що нормативною пiдставою її настання є: Кодекс України про адмiнiстративнi правопорушення (КУпАП) [2; Ст. 1122], як основний законодавчий акт щодо адмiнiстративної вiдповiдальностi, вiдповiдно до якого адмiнiстративна вiдповiдальнiсть за правопорушення передбаченi цим кодексом, настає, якщо цi порушення за своїм характером не тягнуть за собою вiдповiдно до закону кримiнальної вiдповiдальностi [3; Ст. 271], iншi кодекси: Митний [4; Ст. 168], Торговельного мореплавства [5; Ст. 73], а також окремi закони: „Про державну податкову службу в Українi" [6; Ст. 128], „Про захист вiд недобросовiсної конкуренцiї" [7; Ст. 45], „Про об’єднання громадян” [8; Ст. 34], та iн.
Вiдповiдно до КУпАП суб’єктами адмiнiстративної вiдповiдальностi є тiльки фiзичнi особи. Однак деякi нормативнi акти податкового, антимонопольного, валютного законодавства, законодавства про пiдприємницьку дiяльнiсть та iнших суб’єктiв такої вiдповiдальностi передбачають юридичних осiб. Так, ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Українi" за вiдсутнiсть облiку прибутку (доходу) чи ведення цього облiку з порушенням встановленого порядку, а також неподання чи несвоєчасне подання податкових декларацiй, звiтiв, розрахункiв чи iнших документiв, необхiдних для розрахунку чи сплати податкiв та iнших обов’язкових платежiв у бюджет, встановлена санкцiя - 50% неоплачених сум податкiв чи iнших обов’язкових платежiв.
Таким чином, чинне законодавство на вiдмiну вiд норм КУпАП передбачає притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi не тiльки фiзичних, а й юридичних осiб, що цiлком обґрунтовано в умовах зростання пiдприємництва i становлення ринкової економiки.
У теорiї права юридична вiдповiдальнiсть визначається як правовiдносини, що виникають з правопорушення, мiж державою в особi її спецiальних органiв i правопорушником, на якого накладається обов’язок зазнати вiдповiдних обмежень i несприятливих наслiдкiв за вчинення правопорушення. У наведених вище приписах є всi елементи, характернi для юридичної вiдповiдальностi: порушення; несприятливi наслiди у виглядi штрафу; порушник, яким може виступати юридична особа, в тому числi державний орган; органи (посадовi особи), уповноваженi накладати стягнення (органи податкової iнспекцiї, комiсiї з захисту прав споживачiв), а також ознаки, характернi саме для адмiнiстративної вiдповiдальностi. Це i нерiвнiсть сторiн (юридична особа пiдконтрольна в певнiй сферi своєї дiяльностi державному органу), i спрощена процедура накладення стягнень [9; Ст. 23].
Проте, якщо поглянути на склад самого правопорушення, який складається з таких елементiв: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона (внутрiшня сторона правопорушення, тобто психiчне ставлення особи до вчинюваного дiяння та негативних наслiдкiв), можна помiтити, що саме суб’єктивна сторона проступку вiдсутня в даному видi адмiнiстративної вiдповiдальностi [10; Ст. 117]. Це цiлком очевидно, оскiльки юридична особа не є живою iстотою, не має власних переживань, зокрема при вчиненнi правопорушення. А вищенаведенi приклади можна розцiнювати як неналежне виконання конкретними посадовими особами своїх обов’язкiв. Наприклад, неподання чи несвоєчасне подання податкових декларацiй, звiтiв, розрахункiв чи iнших документiв, необхiдних для розрахунку чи сплати податкiв та iнших обов’язкових платежiв у бюджет - неналежне виконання бухгалтером пiдприємства або iншою вiдповiдальною за цю роботу особою своїх трудових обов’язкiв.
Проте iснують випадки, в яких важко розрiзнити посадову особу-порушника. Наприклад, помилки обчислювальних машин, iнших приладiв, що виконують певнi дiї, якi призвели до негативних наслiдкiв, за умови, що фiзична особа, яка працювала з цим приладом не допускала помилок, що могли б призвести до таких наслiдкiв.
юридичних осiб у нормативних актах майже повнiстю вiдсутнi. В деяких випадках юридичнi особи несуть вiдповiдальнiсть нарiвнi з фiзичними особами (громадянами-пiдприємцями). Механiзм притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi майже не врегульований. Немає системностi й у видах санкцiй, що застосовуються до юридичних осiб.
слiд внести певнi змiни й доповнення до сучасного адмiнiстративного законодавства [11; Ст. 45]. Однак таке реформування передбачає попереднє вирiшення комплексу питань, пов’язаних з визначенням вини юридичних осiб як суб’єктiв адмiнiстративних правопорушень, а також зi строками притягнення юридичних осiб до адмiнiстративної вiдповiдальностi. Для того, щоб сформулювати визначення вини для юридичних осiб, слiд розглянути що лежить в основi дiєздатностi останнiх. Як зазначає Є. Трубецькой, дiєздатнiсть юридичної особи виявляється у дiях певних фiзичних осiб, представникiв, якi дiють вiд її iменi. Причому дiї цих представникiв вважаються дiями самої особи, хоча анi самих представникiв, анi взагалi фiзичних осiб, що входять до складу юридичної особи, не слiд ототожнювати iз самою юридичною особою [12; Ст. 54]. Цю думку пiдтримує i Ю. Фогельсон, який зазначає, що дiяльнiсть будь-якої юридичної особи - це комплекс процедур, кожну з яких виконує конкретна людина. Оскiльки цей комплекс спрямований на реалiзацiю певної мети, вiн становить соцiальну єднiсть. І тому ми завжди говоримо про дiяльнiсть самої єдностi, а не про дiяльнiсть людей, якi включенi в єдиний процес. Суттєвим є те, що дiяльнiсть юридичної особи - це одна з форм дiяльностi громадян [13; Ст. 33].
Таким чином, дiєздатнiсть юридичної особи обумовлюється специфiчною дiєздатнiстю фiзичних осiб, якi входять до її складу. Саме дiяльнiсть цих осiб, обумовлена їхнiми службовими обов’язками, породжує суб’єктивнi права та юридичнi обов’язки юридичної особи (тобто викликає юридичнi наслiдки не для самих фiзичних осiб, а для юридичної особи, з якою вони знаходяться в певному зв'язку).
в основi протиправної дiяльностi юридичної особи, є дiї фiзичних осiб, дiї юридичної особи вважаються винними. Якщо ж такою основою є фактичнi обставини, виникнення яких не залежить вiд волi i свiдомостi осiб, якi входять до складу юридичної особи, дiї останньої вважати винними не можна. При цьому визначення вин юридичної особи слiд виводити саме через зв’язок мiж дiями фiзичних осiб, якi входять до складу юридичної особи, i протиправними дiями власне юридичної особи. Адже саме дiї фiзичних осiб - працiвникiв юридичної особи можуть викликати протиправнi дiї останньої, навiть не будучи протиправними. Водночас протиправнi дiї фiзичних осiб, що стали причиною протиправних дiй юридичної особи, в багатьох випадках є самостiйними правопорушеннями i тягнуть за собою вiдповiдальнiсть саме цих осiб [14; Ст. 34].
Тому, можна дiйти висновку, що для визначення вини юридичної особи переважне значення матиме оцiнка фiзичною особою, яка входить до її складу, не власних дiй, а того, яким чином її дiї впливають на дiї саме юридичної особи. Тобто вина юридичної особи може бути визначена як психiчне ставлення фiзичних осiб, що входять до складу юридичної особи, до зв'язку мiж їх дiями (бездiяльнiстю) та протиправними дiями власне юридичної особи. [15; Ст. 87].
Слiд вiдзначити, що вiтчизнянi дослiдники придiляють увагу i формам вини юридичної особи. Безпосередня форма вини має мiсце тодi, коли фiзична особа, яка входить до складу юридичної особи, усвiдомлює, що її дiї (бездiяльнiсть) призведуть до вчинення юридичною особою протиправного дiяння, i вчиняє такi дiї (продовжує бездiяльнiсть). Коли ж фiзична особа не усвiдомлює, що її дiї (бездiяльнiсть) призведуть до вчинення юридичною особою протиправного дiяння, хоч має усвiдомлювати це, i вчиняє такi дiї (продовжує бездiяльнiсть), має мiсце ризикована форма вини. Врахування форми вини юридичної особи може мати значення у тих випадках, коли дiї фiзичних осiб, що обумовили вчинення правопорушення цiєю особою, утворюють самостiйний склад правопорушення, i санкцiя за нього, яку слiд застосувати до юридичної особи, має вiдносно визначений характер. При цьому є очевидним, що умисна форма вини фiзичної особи обумовлюватиме безпосередню форму вини юридичної особи, а необережна форма вини фiзичної особи - ризиковану [16; Ст. 76].
до юридичних осiб можливо застосовувати строки, передбаченi ч. 1 ст. 38 КУпАП: адмiнiстративне стягнення може бути накладено не пiзнiше нiж через два мiсяцi з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушення - два мiсяцi з дня виявлення [17; Ст. 49].
Водночас у вiтчизнянiй юридичнiй лiтературi висловлюється думка про недоцiльнiсть застосування зазначених процесуальних строкiв. Таке положення обґрунтовується тим, що певнi правопорушення юридичних осiб (зокрема, за здiйснення яких передбачено застосування фiнансових санкцiй) можуть бути виявленi державними контролюючими наглядовими органами лише за результатами вiдповiдних перевiрок. Перiодичнiсть таких перевiрок чiтко визначена в законодавствi i є досить обмеженою, оскiльки iнакше буде практично паралiзована дiяльнiсть господарюючих суб’єктiв. Якщо ж застосовувати положення даної статтi до юридичних осiб, то бiльшiсть правопорушень залишаються без вiдповiдальностi, оскiльки строк притягнення їх до вiдповiдальностi дуже малий, що, в свою чергу, знизить ефективнiсть державного впливу на правопорушникiв. Тому вищезазначенi дослiдники пропонують встановити iншi строки, якi робили б можливим оперативне виявлення контролюючими органами скоєних правопорушень i водночас вiдповiдали нормальнiй роботi суб’єктiв господарської дiяльностi [18; Ст. 47].
адмiнiстративного законодавства. Внесення таких змiн i подальше узгодження iснуючих нормативно-правових актiв мiж собою дозволить подолати численнi суперечностi й проблеми, пов’язанi з накладенням вiдповiдних стягнень та порядком провадження у цих справах. Розглянемо такi суперечностi на прикладi податкового законодавства.
вiдповiдальностi: цивiльно-правову, кримiнальну, адмiнiстративну та дисциплiнарну, i за своїми ознаками вiдповiдальнiсть юридичних осiб за порушення податкового законодавства є адмiнiстративною.
2. Адмiнiстративна вiдповiдальнiсть юридичних осiб у сферi податкового законодавства
Питання адмiнiстративної вiдповiдальностi юридичних осiб у сферi податкового законодавства сьогоднi є актуальним i досить дискусiйним. Перш за все це пов’язано з наявнiстю у сучаснiй теорiї права i чинному законодавствi двох невирiшених питань:
чи може юридична особа бути суб’єктом адмiнiстративної вiдповiдальностi взагалi;
чи є фiнансовi санкцiї (якi власне i застосовуються до юридичних осiб за порушення валютного законодавства) за своєю правовою природою заходами адмiнiстративної вiдповiдальностi.
Закон "Про Державну податкову службу в Українi" та деякi iншi законодавчi акти передбачають застосування санкцiй не тiльки до керiвникiв та iнших посадових осiб пiдприємств, а й до самих пiдприємств. Варто зауважити, що теоретично юридичнi особи визнаються суб'єктами адмiнiстративної вiдповiдальностi, але в законодавствi термiн "адмiнiстративна вiдповiдальнiсть" щодо цих осiб не використовується. Бiльше того, Конституцiйний Суд України в Рiшеннi у справi про вiдповiдальнiсть юридичних осiб вiд 30 травня 2001 р. [19; Ст. 45] наголосив, що КУпАП вважає притягнення юридичних осiб до вiдповiдальностi неповним i таким, що не вiдповiдає конституцiйному визначенню України як правової держави, i рекомендував Верховнiй Радi України у найкоротший термiн врегулювати зазначене питання вiдповiдно до положень Конституцiї України. Притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi фiзичної особи - суб’єкта пiдприємницької дiяльностi i не притягнення за тi ж дiї юридичної особи, не є конструктивним i порушує передбачений ст. 13 Конституцiї України принцип рiвностi всiх суб’єктiв права власностi перед законом. [20; Ст. 38].
В теорiї права адмiнiстративною вiдповiдальнiстю юридичних осiб визнається застосування до них рiзних фiнансових санкцiй, якi мають штрафний характер, обмеження (припинення) дiяльностi та iнших подiбних заходiв. Так, п. 7 ст. 11 Закону "Про Державну податкову службу в Українi" передбачає застосування до банкiв або юридичних осiб, фiзичних осiб - суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi штрафу у розмiрi двадцяти неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян за неповiдомлення у встановлений законом строк про вiдкриття або закриття рахункiв у банках.
Вiдповiдальнiсть пiдприємств за правопорушення у сферi фiнансової дiяльностi може наставати також вiдповiдно до Декрету Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 19 лютого 1993 р. "Про систему валютного регулювання i валютного контролю" [21; Ст. 13]. Декрет, зокрема, передбачає застосування штрафiв у рiзних розмiрах, у тому числi до юридичних осiб, за несвоєчасне подання, приховування або перекручення звiтностi про валютнi операцiї, невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цiнностей та iншого майна тощо.
Норми Декрету Кабiнету Мiнiстрiв України "Про систему валютного регулювання i валютного контролю" та податкових законiв, що встановлюють вiдповiдальнiсть за порушення їх приписiв, спрямованi на забезпечення режиму здiйснення валютних операцiй, фiнансової (в тому числi податкової) дисциплiни. За змiстом цих норм предметом їх регулювання є вiдносини не цивiльно-правового, а публiчно-правового характеру, передбачена ними вiдповiдальнiсть також є публiчно-правовою.
Однак у численних законодавчих актах, якi встановлюють вiдповiдальнiсть пiдприємств, установ та органiзацiй за порушення законодавства у публiчних сферах, у тому числi валютного та податкового, не дається прямої вказiвки на її вид чи характер правопорушень, а йдеться про "фiнансовi санкцiї", "штрафи", "заходи впливу", "заходи впливу та санкцiї" тощо.
Слiд зазначити, що в законодавствi встановлюються тiльки розмiри фiнансових санкцiй та iншi заходи впливу, якi можуть застосовуватися до юридичних осiб, i повноваження рiзних органiв щодо їх застосування; що ж стосується процедур притягнення юридичних осiб до вiдповiдальностi, яка в теорiї визнається адмiнiстративною, то вони в наш час здебiльшого законом не врегульованi (на це звернув увагу Конституцiйний Суд України, формулюючи рекомендацiї Верховнiй Радi з цього приводу).
Фiнансова санкцiя - це покарання уповноваженим державою органом суб'єкта фiнансових правовiдносин, тобто фiзичної чи юридичної особи, що вчинила фiнансове правопорушення, в порядку, встановленому фiнансово-правовими нормами з метою забезпечення фiнансових iнтересiв держави, додержання фiнансової дисциплiни та профiлактики вчинення таких правопорушень у майбутньому [22; Ст. 12].
Поява нового термiна, „фiнансовi санкцiї”, не розтлумаченого законодавством, призвела до виникнення дискусiї з приводу його правової природи. Крiм того, в жодному правових актiв не зазначається про строки застосування таких санкцiй. Спробуємо розiбратися, до якого виду вiдповiдальностi належать фiнансовi санкцiї, що застосовуються за порушення податкового законодавства, i як мають вирiшуватися процесуальнi питання, пов’язанi з їх накладенням.
вiдображення в юридичнiй науцi, а саме - фiнансової вiдповiдальностi. Прихильники iншої думки стверджують, що фiнансовi санкцiї є нiчим iншим як засобами адмiнiстративної вiдповiдальностi. Немає єдностi в розумiннi юридичної природи i в судовiй практицi. Зокрема, господарськi суди рiзних рiвнiв у справах за участю Нацiонального банку України постановили кiлька рiшень, згiдно з якими фiнансовi санкцiї квалiфiкуються в одних випадках як санкцiї цивiльно-правової вiдповiдальностi, а в iнших - як санкцiї адмiнiстративної вiдповiдальностi.
- НБУ, Державна податкова адмiнiстрацiя), який вiд iменi держави уповноважений застосовувати певнi заходи примусу. При цьому зазначенi санкцiї накладаються в адмiнiстративному, а не судовому порядку, а суми стягнених штрафiв спрямовуються до державного бюджету України. Отже, вiдносини, що виникають у даному випадку, за своїм характером є адмiнiстративно-правовими. Тобто, можна дiйти висновку про те, що за своїм змiстом фiнансовi санкцiї є заходами адмiнiстративної вiдповiдальностi. При цьому слiд додати, що навiть при квалiфiкацiї зазначених правовiдносин адмiнiстративнi суди при визначеннi строкiв накладення адмiнiстративного стягнення застосовують рiзнi правовi акти.
в якi ж строки їх слiд застосовувати. Разом з тим, з аналiзу рiшення Конституцiйного Суду України вiд 30 травня 2001 р. випливає, що строки, передбаченi ст. 38 КУпАП, не можуть застосовуватися до юридичних осiб за порушення валютного законодавства. Аналогiчне рiшення мiститься в оглядовому листi Вищого Господарського Суду України „Про деякi питання практики вирiшення спорiв iз застосуванням валютного законодавства" [23; Ст. 32]. З одного боку, така позицiя здається правильною, а з iншого - суди не дають жодних рекомендацiй щодо строкiв, якi слiд встановити для стягнення фiнансових санкцiй. Водночас вiдсутнiсть взагалi будь-яких обмежень для застосування таких санкцiй здається необґрунтованою i несправедливою.
Виникнення цiєї проблеми зумовлено тим, що строки притягнення до вiдповiдальностi, що закрiпленi в Кодексi України про адмiнiстративнi правопорушення, не придатнi для застосування по вiдношенню до юридичних осiб. Такий висновок випливає з аналiзу рiшення Конституцiйного суду України вiд 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 зi справи № 1-22/2001 (справа про вiдповiдальнiсть юридичних осiб), де сказано, що положення частини першої статтi 38 КУпАП, згiдно з яким адмiнiстративне стягнення може бути накладено не пiзнiше як через два мiсяцi з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушеннi - два мiсяцi з дня виявлення. Це слiд розумiти так, що передбаченi цiєю статтею строки не застосовуються у випадках притягнення юридичних осiб до вiдповiдальностi за порушення податкового законодавства.
В сучаснiй правовiй науцi найпоширенiшою є думка, вiдповiдно до якої фiнансовi санкцiї виступають мiрою адмiнiстративної вiдповiдальностi. На жаль, на сьогоднi питанню застосування фiнансових санкцiй не придiляється достатньої уваги в правовiй науцi. На думку окремих науковцiв, питання про фiнансовi санкцiї правомiрно ставити лише в тому разi, якщо не вдається їх iдентифiкувати в межах наявних видiв. Але деякi автори все ж здiйснюють спроби дослiдження природи фiнансової вiдповiдальностi та висловлюють думку щодо iснування пiдстав для розширення кола "традицiйних" видiв юридичної вiдповiдальностi.
Можливо, слiд взяти до уваги норми, передбаченi росiйським законодавством. Так, вiдповiдно до ст. 113 Податкового кодексу Росiйської Федерацiї, особа не може бути притягнена до вiдповiдальностi пiсля закiнчення трьох рокiв з дня вчинення вiдповiдного правопорушення. Цю думку також пiдтримують деякi вiтчизнянi дослiдники, якi наголошують на тому, що таке обмеження узгоджується зi строками позовної давностi, якi iснують у цивiльно-правових вiдносинах, а фiнансовi санкцiї безпосередньо пов’язанi з наслiдками господарської дiяльностi юридичних осiб. При цьому вони пропонують окремо передбачити, що строк застосування санкцiй не має перевищувати одного року з моменту виявлення вiдповiдного правопорушення.
У процесi дослiдження питання фiнансової вiдповiдальностi найважливiшим є момент вiдмежування її вiд адмiнiстративної. Спiльними для них є такi ознаки, як нерiвнiсть сторiн, спрощена процедура накладання стягнення та iн. Та все ж мiж ними є досить багато вiдмiнностей. Основнi з них такi: фiнансова вiдповiдальнiсть настає тiльки за порушення фiнансово-правових норм, що встановлюють правила поведiнки суб'єктiв фiнансових правовiдносин, захищають фiнансовi iнтереси держави. Сутнiсть фiнансової вiдповiдальностi проявляється в застосуваннi фiнансових санкцiй, якими на суб'єкта фiнансового правопорушення покладається обов'язок вiдшкодувати заподiяну державi матерiальну шкоду (причому для цього немає потреби використовувати цивiльно-правовi засоби) та зазнати покарання за вчинене правопорушення.
Фiнансова вiдповiдальнiсть може реалiзовуватись паралельно з адмiнiстративною, кримiнальною та дисциплiнарною. Суб'єктами фiнансової вiдповiдальностi є пiдприємства, установи, органiзацiї та їхнi фiлiї, фiзичнi особи, але не посадовi особи, якi є суб'єктами дисциплiнарної, адмiнiстративної i кримiнальної вiдповiдальностi. Адмiнiстративне стягнення у виглядi штрафу застосовується в установлених законом межах (певнiй кiлькостi неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян), а фiнансова санкцiя може виражатися в конкретнiй сумi неправомiрно одержаного доходу, в повному розмiрi прихованого податку, частинi прихованого обов'язкового платежу тощо, тобто розмiр цiєї суми, як правило, попередньо не визначено.
платникiв податкiв, якi у встановлений законом строк не повiдомили про вiдкриття або закриття рахункiв у банках, а також до установ банкiв, що не подали вiдповiдним органам державної податкової служби в установлений законом строк повiдомлень про закриття рахункiв платникiв податкiв або розпочали здiйснення видаткових операцiй за рахунком платника податкiв до отримання повiдомлення вiдповiдного органу державної податкової служби про взяття рахунку на облiк в органах державної податкової служби, фiнансовi (штрафнi) санкцiї у розмiрi двадцяти неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян (застосовується органами державної податкової служби до платникiв податкiв на пiдставi ст. 17 Закону України "Про порядок погашення заборгованостi платникiв податкiв перед бюджетами та державними цiльовими фондами" вiд 21 грудня 2000 року) тощо.
Для пiдвищення ефективностi законодавства про адмiнiстративну вiдповiдальнiсть юридичних осiб в сферi податкового законодавства слiд чiтко визначити загальнi засади такої вiдповiдальностi i встановити механiзм притягнення юридичних осiб до адмiнiстративної вiдповiдальностi, встановити строки притягнення юридичних осiб до адмiнiстративної вiдповiдальностi за порушення податкового законодавства.
3. Удосконалення законодавства про адмiнiстративну вiдповiдальнiсть юридичних осiб у сферi податкового законодавства
Для того, щоб визначити напрямки удосконалення законодавства, що стосується адмiнiстративної вiдповiдальностi юридичних осiб у сферi податкового законодавства, слiд конкретизувати основнi проблеми, не вирiшенi законодавством:
Вiдсутнiсть єдиного кодифiкованого нормативно-правового акту, в якому б закрiплювалися основнi положення пов’язанi з регулюванням цього iнституту адмiнiстративної вiдповiдальностi, тобто розширення кола суб’єктiв адмiнiстративної вiдповiдальностi, закрiплених в КУпАП, шляхом включення до їх складу юридичних осiб.
Певний перiод у правовiй науцi та законодавствi суб’єктами адмiнiстративного проступку визнавалися як фiзичнi, так i юридичнi особи. Проте в умовах панування державної форми власностi накладення штрафiв на юридичних осiб втратили будь-який сенс, тому правова доктрина схилялась до недоцiльностi визнання пiдприємств, установ та органiзацiй суб'єктами адмiнiстративної вiдповiдальностi, що знайшло нормативне закрiплення в Указi Президiї Верховної Ради Союзу РСР вiд 21 червня 1961 року "Про подальше обмеження застосування штрафiв, що накладаються в адмiнiстративному порядку" та аналогiчному Указi Президiї Верховної Ради Української РСР вiд 15 грудня 1961 року. Цими нормативно-правовими актами скасовано накладення адмiнiстративних штрафiв на пiдприємства, установи та органiзацiї. Саме цю концепцiю було реалiзовано у прийнятому 7 грудня 1984 року Кодексi Української РСР про адмiнiстративнi правопорушення, за яким суб'єктом адмiнiстративної вiдповiдальностi є лише фiзична особа (статтi 9, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 27, 30, 31, 32 Загальної частини та Особлива частина Кодексу). Ця позицiя законодавця залишилась незмiнною, свiдченням чого є численнi доповнення, якi вносились до КУпАП протягом усього часу його дiї, в тому числi i Законом України "Про внесення змiн до Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення" вiд 5 квiтня 2001 року, метою прийняття якого було приведення Кодексу у вiдповiднiсть з Конституцiєю i законами України. Законами про внесення змiн до Загальної та Особливої частин Кодексу, якими, зокрема, встановлювались новi склади адмiнiстративних правопорушень та адмiнiстративнi стягнення за них, суб'єктом вiдповiдальностi за цi правопорушення визнавались лише фiзичнi особи.
Змiна суспiльно-полiтичної ситуацiї в Українi пiсля набуття нею незалежностi, розвиток пiдприємництва на основi рiзних форм власностi, перехiд до ринкової економiки та iншi чинники спричинили прийняття Верховною радою України ряду законiв, якими було встановлено адмiнiстративну вiдповiдальнiсть юридичних осiб. Такi норми мiстяться в тому числi i в податковому законодавствi.
Частина законiв включає норми поняття щодо адмiнiстративної вiдповiдальностi юридичних осiб, не передбачаючи розмiрiв штрафних санкцiй, порядку провадження в справi тощо. Так, п. 11 ст. 11 ЗУ „Про державну податкову адмiнiстрацiю в Українi" застосовувати до платникiв податкiв фiнансовi (штрафнi) санкцiї, стягувати до бюджетiв та державних цiльових фондiв суми недоїмки, пенi у випадках, порядку та розмiрах, встановлених законами України. Ця норма застосовується i до юридичних осiб, проте випадки, порядок та розмiри щодо юридичних осiб законом не встановленi.
Разом з тим переважна частина законiв встановлює вiдповiдальнiсть в повному обсязi, тобто норми „прямої дiї", при цьому порядок провадження в цих справах, оскарження рiшень органiв, уповноважених накладати стягнення є рiзним.
Законодавець, встановлюючи вiдповiдальнiсть юридичних осiб в сферi податкового законодавства вживає термiни „штраф", „вiдповiдальнiсть у виглядi штрафу". Незважаючи на те, що стосовно юридичних осiб термiн „адмiнiстративна вiдповiдальнiсть” безпосередньо не вживається, є пiдстави стверджувати, що у всiх випадках мова йде саме про адмiнiстративну вiдповiдальнiсть. Це твердження ґрунтується на положеннях теорiї права про наявнiсть таких основних, загальновизнаних видiв юридичної вiдповiдальностi, як дисциплiнарна, адмiнiстративна, кримiнальна та цивiльно-правова [24; Ст. 68].
Крiм того Конституцiйний Суд України в своєму Рiшеннi у справi за конституцiйним зверненням вiдкритого акцiонерного товариства "Всеукраїнський Акцiонерний Банк" щодо офiцiйного тлумачення положень пункту 22 частини першої статтi 92 Конституцiї України, частин першої, третьої статтi 2, частини першої статтi 38 Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення (справа про вiдповiдальнiсть юридичних осiб) зазначає, що пунктом 22 частини першої статтi 92 Конституцiї України передбачено лише чотири види юридичної вiдповiдальностi: цивiльно-правову, кримiнальну, адмiнiстративну та дисциплiнарну, i за своїми ознаками вiдповiдальнiсть юридичних осiб за порушення податкового законодавства є адмiнiстративною.
Також, аналiзуючи закони України, якi встановлюють вiдповiдальнiсть юридичних осiб за правопорушення у сферi податкових правовiдносин Конституцiйний Суд України у вищезазначеному Рiшеннi виходить як iз конституцiйних положень щодо порядку визначення видiв правопорушень та вiдповiдальностi за їх вчинення, так i з характеру передбаченої цими законами вiдповiдальностi. За змiстом цих норм предметом їх регулювання є вiдносини не цивiльно-правового, а публiчно-правового характеру, передбачена ними вiдповiдальнiсть також є публiчно-правовою.
Предмет та метод регулювання суспiльних вiдносин, суб’єкт, що притягає до вiдповiдальностi (як правило, орган виконавчої влади при здiйсненнi контрольно-наглядових функцiй, а в деяких випадках суд), вiдсутнiсть вiдносин безпосереднього пiдпорядкування мiж контролюючим органом i особою, що притягається до вiдповiдальностi, дали пiдстави заявниковi та окремим судам вважати, що така вiдповiдальнiсть юридичних осiб за своїм характером є адмiнiстративною.
Однак у законодавчих актах, якi встановлюють вiдповiдальнiсть пiдприємств, установ та органiзацiй за порушення законодавства у публiчних сферах, у тому числi податкового, не дається прямої вказiвки на її вид чи характер правопорушень, а йдеться про "фiнансовi санкцiї", "штрафи", "заходи впливу" та " санкцiї" тощо. Бiльше того, при встановленнi у цих законодавчих актах вiдповiдальностi громадян i посадових осiб за правопорушення у зазначених сферах прямо вказується на її адмiнiстративний характер та порядок притягнення до вiдповiдальностi саме таких осiб згiдно з нормами КУпАП.
Тобто, можна зробити висновок, що законодавство про притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi юридичних осiб за порушення податкового законодавства є недосконалим. Цiєї позицiї дотримується i законодавець, оскiльки на розглядi 5 сесiї ІV скликання знаходиться проект Кодексу про адмiнiстративнi проступки № 5558 вiд 26. 05. 2005 р [25; Ст. 4].
1) фiзичнi особи - громадяни України;
2) iноземцi та особи без громадянства;
3) посадовi особи;
4) фiзичнi особи - суб’єкти пiдприємницької дiяльностi (суб’єкти господарювання);
5) юридичнi особи;
6) об’єднання громадян.
Ст. 11 цього проекту визначається правовий статус юридичної особи як суб’єкта адмiнiстративної вiдповiдальностi.
1. Юридична особа є суб’єктом адмiнiстративної вiдповiдальностi, якщо до моменту вчинення адмiнiстративного проступку вона зареєстрована у встановленому законом порядку.
2. Юридична особа пiдлягає адмiнiстративнiй вiдповiдальностi за вчинення адмiнiстративного проступку у випадках, передбачених статтями особливої частини цього Кодексу.
та обов’язкiв).
4. Юридична особа визнається винною у вчиненнi адмiнiстративного проступку, якщо буде встановлено, що проступок вчинений у її iнтересах будь-якою посадовою особою, яка дiяла в особистiй якостi або як представник юридичної особи та яка займає керiвну посаду у цiй юридичнiй особi, з використанням представницьких повноважень юридичної особи чи повноважень приймати рiшення вiд iменi юридичної особи; чи повноважень здiйснювати контроль за дiяльнiстю юридичної особи i у неї була можливiсть для додержання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена адмiнiстративна вiдповiдальнiсть, але цiєю особою не були вжитi всi залежнi вiд неї заходи щодо їх додержання.
2. Механiзм порушення справи про адмiнiстративну вiдповiдальнiсть юридичної особи, накладення стягнень та оскарження рiшення вiдповiдних органiв та посадових осiб до вищестоящих органiв та суду.
Виявлення порушень з боку юридичної особи у сферi податкового законодавства вiдбувається шляхом проведення чергових та позачергових перевiрок з боку органiв та посадових осiб Державної податкової адмiнiстрацiї. Посадовi особи, згiдно законодавству, мають право перевiряти документи та майно юридичної особи, складати вiдповiднi процеуальнi документи про притягнення юридичної особи до вiдповiдальностi, накладення стягнень.
Проте, вiдсутнiсть чiткого законодавчого вiдображення порядку притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi, в тому числi i юридичних осiб призводить до того, що окремi його стадiї не виконуються суб’єктами владних повноважень, що руйнує основнi засади iнституту адмiнiстративної вiдповiдальностi.
На сьогоднiшнiй день iснує наступний порядок притягнення особи до адмiнiстративної вiдповiдальностi:
За фактом вчинення правопорушення уповноваженими особами складається протокол. Вiн надсилається органовi або посадовiй особi, яка уповноважена розглядати справу.
Розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегiального органу або представлення посадової особи, яка розглядає справу.
Головуючий на засiданнi колегiального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує яка справа пiдлягає розгляду, хто притягається до адмiнiстративної вiдповiдальностi, роз’яснює особам, якi беруть участь у справi, їх права i обов’язки. Пiсля цього оголошується протокол про адмiнiстративне правопорушення. На засiданнi заслуховуються особи, якi беруть участь у розглядi справи, дослiджуються докази i вирiшуються клопотання.
2) про застосування заходiв впливу таких як зобов'язання публiчно або в iншiй формi попросити вибачення у потерпiлого, застереження, догана або сувора догана, передача неповнолiтнього пiд нагляд батькам або особам, якi їх замiнюють, чи пiд нагляд педагогiчному або трудовому колективу за їх згодою.
3) про закриття справи.
Адмiнiстративне стягнення не може бути накладено пiзнiше нiж через два мiсяцi з дня вчинення правопорушення.
У разi незгоди громадянина з накладеним адмiнiстративним стягненням вiн має можливiсть оскаржити постанову у справi про адмiнiстративне правопорушення до вищестоящих органiв чи посадових осiб або до суду на вибiр особи.
У бiльшостi випадкiв такi порушення вiдбуваються з причин незнання, як особою-порушником, так i посадовими особами механiзму притягнення особи до адмiнiстративної вiдповiдальностi. В свою чергу це вiдбувається через вiдсутнiсть чiтко визначеного порядку притягнення особи до адмiнiстративної вiдповiдальностi в єдиному законодавчому актi. Крiм того за порушення посадовими особами порядку притягнення особи до адмiнiстративної вiдповiдальностi встановлена лише дисциплiнарна вiдповiдальнiсть, що є малозначною за такi види порушень, тому деякi посадовi особи нехтують своїм службовим обов’язком розгляду справ про адмiнiстративнi правопорушення.
1) закрiпити в КУпАП чiткий порядок притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi, а саме:
складання протоколу про адмiнiстративне правопорушення;
розгляд справи про адмiнiстративне правопорушення та винесення вiдповiдної постанови;
у разi незгоди особи, що притягається до вiдповiдальностi з рiшенням вiдповiдного органу - оскарження постанови про притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi до вищестоящого органу чи посадової особи;
2) Встановити обов’язкову досудову процедуру оскарження постанов про притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi.
Ст. 14 КУпАП передбачає лише види правопорушень, за вчинення яких посадова особа може притягатися до адмiнiстративної вiдповiдальностi, але не встановлює якi органи державної влади можуть розглядати справи про притягнення посадових осiб до адмiнiстративної вiдповiдальностi, порядок та iншi особливостi їх притягнення.
4) Пiдвищити рiвень правової освiти населення.
Недотримання законодавства про розгляд справи про адмiнiстративне правопорушення вiдбувається через низьку правову освiту громадян, правовий нiгiлiзм. Для вирiшення цiєї проблеми необхiдно активiзувати роботу органiв державної влади, вiдповiдальних за реалiзацiю програми з правової просвiти населення.
4. Межi адмiнiстративної вiдповiдальностi юридичних осiб за порушення податкового законодавства
Межi адмiнiстративної вiдповiдальностi - це всi необхiднi та достатнi дiї, якi повиннi бути вчиненi для притягнення особи до адмiнiстративної вiдповiдальностi. В даному випадку слiд визначити межi притягнення юридичної та фiзичної особи (посадовця цiєї юридичної особи) за одне й те саме порушення. Законодавець повинен чiтко визначити де закiнчується вiдповiдальнiсть юридичної особи та починається вiдповiдальнiсть посадової особи цiєї юридичної особи. Оскiльки iснують випадки коли до вiдповiдальностi притягається юридична особа, разом з нею директор або iнша посадова особа. До адмiнiстративної вiдповiдальностi юридична особа може бути притягнена лише за протиправнi дiї (бездiяльнiсть), що виходять вiд органiв юридичної особи в рамках їх компетенцiї. Компетенцiя й порядок роботи органiв юридичної особи закрiпленi законодавством i в установчих документах.
Вина юридичної особи вважається встановленою, якщо доведено, що в неї була можливiсть для дотримання правил i норм, за порушення яких передбачена адмiнiстративна вiдповiдальнiсть, але даною особою не були прийнятi всi залежнi вiд неї заходи для їх дотримання. Тiльки встановивши i довiвши, що юридична особа не прийняла всi необхiднi мiри, можна встановити вину юридичної особи й притягнути її до адмiнiстративної вiдповiдальностi.
4. Строки притягнення юридичної особи до адмiнiстративної вiдповiдальностi за порушення податкового законодавства.
Щодо строкiв притягнення юридичних осiб до адмiнiстративної вiдповiдальностi, то деякi з вiтчизняних дослiдникiв, зокрема Бабяк А., Кротюк В., Іоффе А., Лук’янець Д., Кравченко Л. Та iн., вважають, що до юридичних осiб можливо застосовувати строки, передбаченi ч. 1 ст. 38 КУпАП: адмiнiстративне стягнення може бути накладено не пiзнiше нiж через два мiсяцi з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушення - два мiсяцi з дня виявлення.
Водночас у вiтчизнянiй юридичнiй лiтературi висловлюється думка про недоцiльнiсть застосування зазначених процесуальних строкiв. Таке положення обґрунтовується тим, що певнi правопорушення юридичних осiб (зокрема, за здiйснення яких передбачено застосування фiнансових санкцiй) можуть бути виявленi органами Державної податкової адмiнiстрацiї лише за результатами вiдповiдних перевiрок. Перiодичнiсть таких перевiрок чiтко визначена в законодавствi i є досить обмеженою, оскiльки iнакше буде практично паралiзована дiяльнiсть господарюючих суб’єктiв. Якщо ж застосовувати положення даної статтi до юридичних осiб, то бiльшiсть правопорушень залишаються без вiдповiдальностi, оскiльки строк притягнення їх до вiдповiдальностi дуже малий, що, в свою чергу, знизить ефективнiсть державного впливу на правопорушникiв. Тому дослiдники пропонують встановити iншi строки, якi робили б можливим оперативне виявлення контролюючими органами скоєних правопорушень i водночас вiдповiдали нормальнiй роботi суб'єктiв господарської дiяльностi [18].
Крiм того, п. 1. 3 Рiшення Конституцiйного Суду України, що дослiджувалось ранiше, зазначено, що положення частини першої статтi 38 Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення, згiдно з яким адмiнiстративне стягнення може бути накладено не пiзнiш як через два мiсяцi з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушеннi - два мiсяцi з дня його виявлення, слiд розумiти так що передбаченi цiєю статтею строки не застосовуються у випадках притягнення юридичних осiб до вiдповiдальностi за порушення податкового законодавства.
5. Вiдсутня єдина система санкцiй, що мають застосовуватись до юридичних осiб рiзних форм власностi, сфери дiяльностi юридичної особи, мети тощо за порушення податкового законодавства.
По-друге, санкцiї до фiзичних та юридичних осiб навiть за одне й те саме порушення повиннi бути рiзними, оскiльки грошове стягнення, що є значним для фiзичної особи не є таким для юридичної, тому стягнення реально не виконують покладену на нього превентивну функцiю - тобто запобiгання повторному вчиненню цiєю особою правопорушень та попередження вчинення проступкiв з боку iнших осiб.
По-третє, деякi закони вказують, що встановлення розмiру стягнення може визначатися в судовому порядку. Створивши єдину систему санкцiй автоматично вирiшується прогалина про встановлення суми стягнення в судовому порядку. Це дасть змогу вирiшувати справи про притягнення юридичних осiб до адмiнiстративної вiдповiдальностi в адмiнiстративному, а не судовому порядку. Це також є вагомою перевагою в тому планi, що вдасться розвантажити суди шляхом адмiнiстративного врегулювання спорiв.
Таким чином, можна дiйти висновку, що реформування адмiнiстративного законодавства є нагальною потребою сьогодення. При цьому це законодавство, крiм наукового, має також практичне значення, впливає на формування судової практики. Тому, з метою уникнення численних протирiч необхiдно:
розширити коло суб’єктiв адмiнiстративної вiдповiдальностi за рахунок включення до нього юридичних осiб;
передбачити умови їх вiдповiдальностi i стягнення, якi можуть накладатися за вчинення вiдповiдних правопорушень;
встановити строки та санкцiї, що мають застосовуватись до юридичних осiб
Внесення вiдповiдних змiн до адмiнiстративного законодавства дозволить уникнути застосування судами рiзних норм при вирiшеннi однорiдних питань, а також плутанини, що виникає при накладеннi санкцiй за вчинення юридичними особами порушень у сферi валютного законодавства.
Отже, iнститут адмiнiстративної вiдповiдальностi юридичних осiб в Українi не працює через низку проблем, головною з яких є вiдсутнiсть єдиного кодифiкованого нормативно-правового акту, який в достатнiй мiрi регулював би вiдносини пов’язанi з притягненням юридичних осiб до адмiнiстративної вiдповiдальностi за порушення податкового законодавства.
Висновок
На сьогоднiшнiй день досить гостро постала проблема адмiнiстративної вiдповiдальностi юридичних осiб за порушення податкового законодавства. Окремi законодавчi акти, прийнятi в Українi за часи незалежностi, зокрема ЗУ „Про державну податкову службу”, ЗУ "Про податок з власникiв транспортних засобiв та iнших самохiдних машин i механiзмiв" та iншi передбачають адмiнiстративну вiдповiдальнiсть юридичними особами. Однак єдиний кодифiкований нормативний акт з цього приводу вiдсутнiй. Це викликає спiрнi тлумачення окремих положень чинного законодавства, ускладнює його застосування а практицi, а також робить непростим проведення чiткої межi мiж адмiнiстративною вiдповiдальнiстю юридичних осiб та iншими видами вiдповiдальностi i державного примусу.
вiдповiдальностi юридичних осiб та природа фiнансових санкцiй.
заходiв. Так, п. 7 ст. 11 Закону "Про Державну податкову службу в Українi" передбачає застосування до банкiв або юридичних осiб, фiзичних осiб - суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi штрафу у розмiрi двадцяти неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян за неповiдомлення у встановлений законом строк про вiдкриття або закриття рахункiв у банках.
розширити коло суб’єктiв адмiнiстративної вiдповiдальностi за рахунок включення до нього юридичних осiб;
передбачити умови їх вiдповiдальностi i стягнення, якi можуть накладатися за вчинення вiдповiдних правопорушень;
встановити чiткий порядок притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi (визначити компетентнi органи, строки притягнення та порядок оскарження рiшень про накладення вiдповiдних стягнень;
встановити строки та санкцiї, що мають застосовуватись до юридичних осiб.
вчинення юридичними особами порушень у сферi валютного законодавства.
Отже, iнститут адмiнiстративної вiдповiдальностi юридичних осiб в Українi не працює через низку проблем, головною з яких є вiдсутнiсть єдиного кодифiкованого нормативно-правового акту, який в достатнiй мiрi регулював би вiдносини пов’язанi з притягненням юридичних осiб до адмiнiстративної вiдповiдальностi за порушення податкового законодавства.
1. Гончарук С. Т. Адмiнiстративна вiдповiдальнiсть законодавством України: Навч. посiбник. - К., 1995. - с. 40.
2. Кодекс про адмiнiстративнi правопорушення: Закон Української РСР вiд 7. 12. 1984 р. // Вiдомостi Верховної Ради УРСР. \ 1984. = додаток до № 51. - Ст. 1122
3. Колпаков В. К. Адмiнiстративне право України: пiдручник. - К.: Юрiнкомiнтер, 1999. - с. 277-278.
4. Митний Кодекс України: Закон України вiд 7. 12. 1984 р. // Вiдомостi Верховної Ради вiд 12 грудня 1991 р. - Ст. 168
5. Кодекс торгiвельного мореплавства: Закон України вiд 12. 11 1993 р. // Вiдомостi Верховної Ради вiд 12 листопада 1993 р.
7. Про захист вiд недобросовiсної конкуренцiї: Закон України вiд 12. 05. 2004 р. // Вiдомостi Верховної Ради України. - 2004. - № 05. - Ст. 128.
8. Про об’єднання громадян: Закон України вiд 03. 07. 2005 р. // Вiдомостi Верховної Ради України. - 2004. - № 15. - Ст. 73.
9. Стефанюк В., Голоснiченко І., Михеєнко М. Інститут адмiнiстративної вiдповiдальностi юридичних осiб: проблеми теорiї i практики // Право України. - 1999. - № 9. - с. 112
11. Богун В. П. Правове регулювання розрахункiв в iноземнiй валютi у зовнiшньоекономiчних вiдносинах: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 04/Ін-т екон. - прав. дослiджень НАН України. - Донецьк, 2001. - С. 14.
12. Красiлiч Н. Конкурентнi вiдносини як об’єкт правового регулювання // Вiсник Київського нацiонального торговельно-економiчного унiверситету. - 2002. - № 1. - С. 17.
13. Авер’янов В. Б. Адмiнiстративне право України: доктринальнi аспекти реформування // Право України. - 1998. - № 8.
14. Коваль Л. В. Адмiнiстративне право: Курс лекцiй (для студентiв юрид. вузiв та факультетiв). - К.: Вентурi, 1996. - 208 с.
15. Миколенко А. И. Административный процесс и административная ответственность в Украине: Учебное пособие. - Харьков: Одиссей, 2006. - 351 с.
16. Коваль Л. Адмiнiстративне право України: Курс лекцiй. - К.: Основи, 1994. - 154 с.
17. Державне управлiння: Навчальний посiбник. - К.: Знання-Прес, 2003. - 343, с.
18. Виконавча влада i адмiнiстративне право. - К.: Ін-Юре, 2002. - 667, с.
Конституцiйного Суду України. - 2001. - № 3.
20. Конституцiя України // Вiдомостi Верховної Ради України. - 1996. - № 30.
22. Адмiнiстративне право України: Пiдручник. - К.: Юрiнком Інтер, 2005. - 543, с. 154
23. Про деякi питання практики вирiшення спорiв, пов’язаних iз застосуванням валютного законодавства: оглядовий лист Вищого господарського суду України вiд 27. 11. 2001 р. № 01-8/1289 // Бухгалтерiя. - 2001. - № 52/2.
думка, 2004 - Том 1: Загальна частина. - 583, с.
25. Про адмiнiстративнi проступки: Закон України Проект вiд 26. 05. 2004 р. № 5558
| 
