Адмiнiстративна вiдповiдальнiсть в Українi
Завдання щодо побудови в Українi демократичної, соцiальної, правової держави вимагає якнайшвидшого реформування правової системи, запровадження надiйних гарантiй дотримання прав i свобод громадян, закрiплених Конституцiєю України. Особливо актуальним в цьому планi є проведення реформи адмiнiстративного права як права державного управлiння, владного впливу держави на рiзноманiтнi суспiльнi процеси, в тому числi адмiнiстративно-делiктного права. В останньому накопичилось чимало проблем, пов’язаних як iз належним виконанням завдань правоохорони, так i з забезпеченням прав та свобод громадян та iнших суб’єктiв вiд незаконного притягнення до юридичної вiдповiдальностi. До основних, найбiльш крупних з них належать питання запровадження, визначення змiсту (заходiв) адмiнiстративної вiдповiдальностi та її реалiзацiї. Якщо ж говорити про соцiальне призначення адмiнiстративної вiдповiдальностi, то тут можна видiлити двi кардинальнi проблеми. З одного боку, ця вiдповiдальнiсть як один iз найважливiших методiв державної дiяльностi має забезпечувати належне виконання завдань та функцiй держави, надiйну охорону вiдповiдних суспiльних вiдносин. З iншого – реалiзацiя її заходiв повинна ґрунтуватися на якнайсуворiшому додержаннi принципiв гуманiзму, соцiальної справедливостi, законностi тощо.
трудовим, природоресурсовим, фiнансовим, власне адмiнiстративним. Іншими словами, законодавство про адмiнiстративнi проступки – це своєрiдний збiрник санкцiй значної частини галузевих правових норм. Цим обумовлюється значення адмiнiстративної вiдповiдальностi не тiльки як адмiнiстративно-правового iнституту, але i як складової всiєї правової системи держави.
майже третина всього населення України). Велика кiлькiсть i невелика шкiдливiсть (кожного окремо) цих проступкiв потребує порiвняно простого порядку застосування заходiв реагування. Це необхiдно для швидкого дисциплiнуючого впливу на винних з метою економiї часу та сил як державних органiв, так i самих порушникiв. До того ж для виявлення порушень загальнообов’язкових правил частiш за все потрiбнi не юридичнi, а спецiальнi технiчнi, економiчнi, санiтарнi, агрономiчнi та iншi знання. Іншими словами, в подiбних випадках доцiльний саме адмiнiстративний порядок впливу.
змiни та доповнення. Особливо iнтенсивно положення КпАП почали змiнюватися пiсля проголошення незалежностi України. Все це створює певнi труднощi в застосуваннi адмiнiстративно-правових норм, негативно позначається на дiяльностi адмiнiстративно-юрисдикцiйних органiв, забезпеченнi законностi застосування заходiв вiдповiдальностi за вчиненi правопорушення, що в умовах побудови правової держави неприпустиме.
Викладеним i обумовлено змiст цього посiбника, в якому розкриваються поняття та пiдстави адмiнiстративної вiдповiдальностi, особливостi та порядок провадження у справах про адмiнiстративнi правопорушення. У другому виданнi навчального посiбника враховано змiни, що вiдбулися за останнi роки в законодавствi про адмiнiстративнi правопорушення, а також роботу, проведену щодо реформування цього законодавства, зокрема, розробку Концепцiї реформи адмiнiстративного права та проекту Кодексу про адмiнiстративнi проступки, витяги з яких наведено в додатках.
примусу, розглядають її як передбачену санкцiями правових норм реакцiю на правопорушення, як реалiзацiю, застосування i здiйснення санкцiй. Застосування заходiв юридичної вiдповiдальностi тягне для правопорушника обтяжливi наслiдки майнового, морального, особистiсного чи iншого характеру, якi вiн зобов’язаний перетерпiти i фактично претерпiває. Тим самим правопорушник “тримає вiдповiдь” перед державою за неправомiрну поведiнку.
Адмiнiстративнiй вiдповiдальностi властивий ряд специфiчних рис, якi вiдрiзняють її вiд iнших видiв юридичної вiдповiдальностi. Так, вона настає, як правило, за особливий вид правопорушень – адмiнiстративнi. В окремих випадках її заходи можуть застосовуватися також при звiльненнi вiд кримiнальної вiдповiдальностi, тобто за дiяння, що мiстять ознаки злочинiв, якi не становлять великої суспiльної небезпеки. Адмiнiстративна вiдповiдальнiсть виявляється в накладеннi на порушникiв певних видiв адмiнiстративних стягнень, специфiчних за змiстом i вiдмiнних вiд заходiв кримiнального покарання, дисциплiнарного впливу та майнової вiдповiдальностi. Адмiнiстративнi стягнення накладаються багатьма органами та посадовими особами, яким таке право надано законодавчими актами. Їх повний перелiк наведено в спецiальному роздiлi КпАП. Незважаючи на те, що в деяких випадках адмiнiстративнi стягнення застосовуються районними (мiськими) судами (суддями), адмiнiстративна вiдповiдальнiсть є позасудовим видом правової вiдповiдальностi. Мiж органами (посадовими особами), якi накладають адмiнiстративнi стягнення, i правопорушниками вiдсутнi службовi вiдносини. Порядок притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi особливий, вiн суттєво вiдрiзняється вiд кримiнального i цивiльного процесiв та дисциплiнарного провадження. Нарештi, адмiнiстративну вiдповiдальнiсть врегульовано нормами адмiнiстративного права, якi мiстять вичерпнi перелiки адмiнiстративних проступкiв, адмiнiстративних стягнень та органiв, уповноважених їх застосовувати, детально регулюють цей вид провадження i в сукупностi становлять її нормативну основу.
Отже, адмiнiстративна вiдповiдальнiсть – це застосування до осiб, якi вчинили адмiнiстративнi проступки, адмiнiстративних стягнень, що тягнуть для цих осiб обтяжливi наслiдки майнового, морального, особистiсного чи iншого характеру i накладаються уповноваженими на те органами чи посадовими особами на пiдставах i у порядку, встановлених нормами адмiнiстративного права.
Адмiнiстративна вiдповiдальнiсть ґрунтується на рядi принципiв, основними з яких є законнiсть, вiдповiдальнiсть лише за вчинення протиправного дiяння, вiдповiдальнiсть лише за наявностi вини, невiдворотностi вiдповiдальностi, iндивiдуалiзацiї вiдповiдальностi.
Принцип законностi адмiнiстративної вiдповiдальностi означає, що нiхто не може бути пiдданий заходу впливу у зв’язку з адмiнiстративним правопорушенням iнакше як на пiдставах i у порядку, встановлених законодавством. Застосування уповноваженими на те органами i посадовими особами заходiв адмiнiстративного впливу провадиться в межах їх компетенцiї, у точнiй вiдповiдностi з законодавством. Дотримання вимог законностi при притягненнi до адмiнiстративної вiдповiдальностi забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органiв i посадових осiб, прокурорським наглядом та iншими встановленими законодавством способами.
Принцип вiдповiдальностi лише за вчинення протиправного шкiдливого дiяння передбачає, що тiльки дiяння, вчинок людини може тягти застосування заходiв адмiнiстративного впливу. Адмiнiстративним правопорушенням визнається тiльки протиправне дiяння (дiя чи бездiяльнiсть) особи, а не склад її думок або навiть висловлений намiр вчинити правопорушення. Крiм цього, адмiнiстративна вiдповiдальнiсть настає не за будь-яке дiяння, що завдає шкоди суспiльним вiдносинам, а лише за те, яке передбачене в законодавствi як адмiнiстративний проступок.
шкiдливе дiяння.
деякi винятки. Маються на увазi випадки вiдповiдальностi за адмiнiстративнi правопорушення неповнолiтнiх та осiб, на яких поширюється дiя дисциплiнарних статутiв. До зазначених осiб за бiльшiсть проступкiв застосовуються не адмiнiстративнi стягнення, а iншi заходи впливу.
До виняткiв iз принципу невiдворотностi вiдповiдальностi слiд зарахувати також випадки звiльнення вiд адмiнiстративної вiдповiдальностi. Чинний КпАП передбачає чотири види звiльнення. Перш за все, йдеться про звiльнення вiдповiдно до статей 21 i 22 – з передачею матерiалiв на розгляд товариського суду, громадської органiзацiї чи трудового колективу або iз оголошенням усного зауваження. Для першого виду звiльнення пiдставою є переконання вiдповiдного органу чи посадової особи, яке ґрунтується на всебiчнiй оцiнцi характеру правопорушення та особи порушника, про доцiльнiсть застосування до останнього заходу громадського впливу. Звiльнити порушника вiд адмiнiстративної вiдповiдальностi з оголошенням усного зауваження можна лише тодi, коли вчинене ним правопорушення є малозначним. Крiм цього є ще два види звiльнення, про якi в лiтературi частiш за все не згадується. Це звiльнення вiд адмiнiстративної вiдповiдальностi неповнолiтнiх вiком вiд 16-ти до 18-ти рокiв iз застосуванням до них заходiв виховного впливу, а також передача матерiалiв для застосування заходiв дисциплiнарного впливу до осiб, на яких поширюється дiя дисциплiнарних статутiв, в тих випадках, коли i тi, й iншi пiдлягають адмiнiстративнiй вiдповiдальностi на загальних пiдставах. Мова йде саме про звiльнення вiд адмiнiстративної вiдповiдальностi, оскiльки орган чи посадова особа, який вирiшує справу, може i реально застосувати адмiнiстративне стягнення, тобто закон надiляє правом прийняття рiшення саме його. В усiх зазначених випадках звiльнення вiд адмiнiстративної вiдповiдальностi – право, а не обов’язок органу (посадової особи), який розглядає справу.
захiд, до вiйськовослужбовця – захiд дисциплiнарного впливу, вiдповiдно до ст. 21 КпАП – захiд громадського впливу, вiдповiдно до ст. 22 – усне зауваження).
Слiд звернути також увагу на юридичну природу усного зауваження, яке виноситься в четвертому видi звiльнення вiд адмiнiстративної вiдповiдальностi, коли його пiдставою є малозначнiсть проступку. В лiтературi свого часу було висловлено думку про те, що оголошення усного зауваження – це не звiльнення вiд адмiнiстративної вiдповiдальностi, а застосування її в iншiй формi. При цьому не враховується той факт, що накладення адмiнiстративного стягнення тягне конкретнi юридичнi наслiдки, якi оголошення усного зауваження не викликає.
Звiльнення вiд адмiнiстративної вiдповiдальностi слiд вiдрiзняти вiд звiльнення вiд вiдбування адмiнiстративного стягнення. В першому випадку справа не доходить навiть до накладення стягнення, тодi як у другому стягнення частково вже виконано. В КпАП закрiплено лише один подiбний випадок – скорочення строку позбавлення спецiального права (ст. 320). На нашу думку, це правило доцiльно поширити також на деякi iншi адмiнiстративнi стягнення, виконання яких триває певний строк (наприклад, адмiнiстративний арешт, тим бiльше, що передбачається збiльшення його строку). Особливо актуально це у зв’язку iз розробкою проекту нового КпАП, в якому пропонується запровадити ряд нових стягнень (звiльнення з посади або iнше усунення вiд виконання функцiй держави; позбавлення права займати певнi посади або займатись певною дiяльнiстю; громадськi роботи та iн.).
враховувались всi обставини вчиненого правопорушення i особа порушника. Реалiзацiї зазначеного принципу сприяє закрiплення в законодавствi можливостi вибору адмiнiстративного стягнення iз кiлькох можливих (альтернативнi санкцiї) або конкретного розмiру стягнення в межах передбачених мiнiмуму i максимуму (вiдносно визначенi санкцiї), виходячи iз характеру правопорушення i особи винного.
Необхiднiсть гуманiзацiї адмiнiстративного законодавства потребує, на нашу думку, закрiплення можливостi застосування, з метою пом’якшення вiдповiдальностi, адмiнiстративного стягнення, не передбаченого санкцiєю вiдповiдної статтi КпАП, а також зменшення мiнiмального розмiру штрафу чи iншого стягнення, встановленого за даний проступок. Це обумовлено тим, що в наш час санкцiї багатьох статей КпАП дуже високi, не вiдповiдають реальному рiвню життя населення, тому i застосовувати їх слiд дуже зважено. Тому потрiбна гнучкiсть в законодавчому регулюваннi санкцiй.
Адмiнiстративна вiдповiдальнiсть регулюється багатьма нормативними актами рiзної юридичної сили, якi в сукупностi складають законодавство про адмiнiстративнi правопорушення. Це законодавство має завданням, вiдповiдно до ст. 1 КпАП, охорону суспiльного ладу, власностi, соцiально-економiчних, полiтичних та особистих прав i свобод громадян, а також прав i законних iнтересiв пiдприємств, установ i органiзацiй, встановленого порядку управлiння, державного i громадського порядку, змiцнення законностi, запобiгання правопорушенням, виховання громадян в дусi точного i неухильного додержання Конституцiї i законiв України, поваги до прав, честi i гiдностi iнших громадян, до правил спiвжиття, сумлiнного виконання своїх обов’язкiв, вiдповiдальностi перед суспiльством.
правопорушення в наш час складають Кодекс України про адмiнiстративнi правопорушення i окремi законодавчi акти. З окремих питань рiшення, за порушення яких передбачається адмiнiстративна вiдповiдальнiсть, можуть приймати органи мiсцевого самоврядування.
загальнi положення законодавства про адмiнiстративнi правопорушення: його завдання, систему, порядок чинностi, окремi принципи.
Роздiл ІІ "Адмiнiстративне правопорушення i адмiнiстративна вiдповiдальнiсть" складається iз загальної i особливої частин. В загальнiй частинi закрiплено поняття адмiнiстративного правопорушення, форми вини, особливостi адмiнiстративної вiдповiдальностi окремих осiб, обставини, що виключають протиправнiсть та шкiдливiсть дiяння, систему i види адмiнiстративних стягнень, загальнi правила i строки їх накладення. В особливiй частинi наводиться перелiк дiянь, якi визнаються адмiнiстративними правопорушеннями, i дається їх опис, iншими словами, сформульовано склади адмiнiстративних проступкiв. Кожна стаття особливої частини закрiплює не тiльки конкретний склад, але i санкцiю за вчинене правопорушення.
Іншi три роздiли по сутi становлять процесуальну частину КпАП. В роздiлi ІІІ наведено перелiк органiв i посадових осiб, уповноважених розглядати справи про адмiнiстративнi правопорушення, врегульовано деякi питання утворення та функцiонування цих органiв, а також визначено, якi види справ має право розглядати той чи iнший орган або посадова особа, тобто вирiшено питання про пiдвiдомчiсть справ.
Правила провадження в справах про адмiнiстративнi правопорушення закрiплено в роздiлi ІУ КпАП. В ньому визначено завдання та принципи цього провадження, порядок складення протоколу про адмiнiстративне правопорушення, заходи забезпечення провадження, правовий стан учасникiв, порядок розгляду справ i винесення постанов, оскарження та опротестування постанов i перегляду справ.
Останнiй, У роздiл КпАП присвячено виконавчому провадженню. В ньому детально врегульовано порядок виконання постанов про накладення кожного iз 7-ми видiв адмiнiстративних стягнень, а також постанов у частинi вiдшкодування майнової шкоди, заподiяної адмiнiстративним правопорушенням.
Окремi законодавчi акти, якi регулюють питання адмiнiстративної вiдповiдальностi, повиннi включатися до КпАП, що сприяє послiдовнiй кодифiкацiї законодавства про адмiнiстративнi правопорушення. Разом з тим норми деяких законодавчих актiв, що передбачають адмiнiстративну вiдповiдальнiсть, до КпАП не включено, що не можна визнати нормальним оскiльки вже кодифiковане законодавство потребує нiби додаткової кодифiкацiї. Тому потрiбно передбачити механiзм, який би забезпечував концентрацiю всiх норм, якi встановлюють адмiнiстративну вiдповiдальнiсть, саме в цьому Кодексi. Іншi ж нормативнi акти можуть лише встановлювати її певнi особливостi в тих чи iнших сферах, та й то за умови, що цi особливостi не можна передбачити в КпАП. До згаданих норм належать приписи Митного кодексу України, який регулює вiдповiдальнiсть за порушення митних правил, законiв "Про боротьбу з корупцiєю", "Про державну податкову службу в Українi", "Про вiдповiдальнiсть пiдприємств, установ та органiзацiй за порушення законодавства про ветеринарну медицину", "Про вiдповiдальнiсть пiдприємств, їх об’єднань, установ та органiзацiй за правопорушення у сферi мiстобудування" та деяких iнших.
Закрiплення за органами мiсцевого самоврядування повноважень щодо прийняття рiшень з адмiнiстративною санкцiєю обумовлено тим, що на мiсцях виникає необхiднiсть врегулювання загальнообов’язковими правилами певних вiдносин, якi мають тимчасовий або мiсцевий характер, iз застосуванням до їх порушникiв заходiв адмiнiстративного впливу.
Адже в самих рiшеннях не можна, це суперечить Конституцiї. А в КпАП вiдповiдальнiсть за це вiдсутня. Зазначенi органи можуть також встановлювати правила боротьби з епiзоотiями, вiдповiдальнiсть за порушення яких передбачено ст. 107 КпАП.
Крiм цього, сiльськi, селищнi та мiськi ради мають право встановлювати правила благоустрою територiй мiст та iнших населених пунктiв, забезпечення в них чистоти i порядку, правила торгiвлi на ринках, а також правила забезпечення тишi в громадських мiсцях, за порушення яких адмiнiстративну вiдповiдальнiсть передбачено вiдповiдно ст. ст. 152, 159 i 182 КпАП (ст. 26 Закону України "Про мiсцеве самоврядування в Українi") Викликає заперечення доцiльнiсть надання таких повноважень сiльським та селищним радам. До того ж, зазначенi правила можна було б унiфiкувати в межах всiєї України. Наприклад, чи потрiбно в кожному мiстi, селищi або селi визначати свiй час, протягом якого забороняється порушувати тишу в громадських мiсцях? Краще в КпАП визначити цей час централiзовано. Це має бути нiчний час – з 24. 00 до 6. 00.
у зв’язку iз надзвичайними обставинами (стихiйним лихом, епiдемiями, епiзоотiями) – з дня опублiкування.
Порядок чинностi законодавства про адмiнiстративнi правопорушення закрiплено в ст. 8 КпАП. Основний принцип чинностi цього законодавства полягає в тому, що особа, яка вчинила адмiнiстративне правопорушення, пiдлягає вiдповiдальностi на пiдставi актiв, що дiють пiд час i за мiсцем вчинення правопорушення. Єдиний виняток iз зазначеного правила становлять норми, якi пом’якшують або скасовують адмiнiстративну вiдповiдальнiсть.
Такi норми мають зворотну силу, тобто вони поширюються i на правопорушення, вчиненi до видання цих норм. Акти ж, якi встановлюють або посилюють вiдповiдальнiсть, зворотної сили на мають, вони можуть застосовуватися лише щодо дiянь, вчинених пiсля набрання цими актами чинностi. Інакше вирiшено питання щодо чинностi процесуальних норм: провадження в справах про адмiнiстративнi правопорушення ведеться на пiдставi законодавства, яке дiє не пiд час вчинення проступку, а пiд час розгляду справи.
якого дається в КпАП. Так, ч. 1 ст. 9 адмiнiстративним правопорушенням (проступком) визнає протиправну, винну (умисну або необережну) дiю чи бездiяльнiсть, яка посягає на державний або громадський порядок, власнiсть, права i свободи громадян, на встановлений порядок управлiння i за яку передбачено адмiнiстративну вiдповiдальнiсть. Варто звернути увагу на те, що в законi одночасно вживаються i ототожнюються два термiни i тим самим два поняття: "адмiнiстративне правопорушення" i "адмiнiстративний проступок". Однак, на нашу думку, цi поняття не тотожнi, оскiльки адмiнiстративне правопорушення означає порушення будь-якої адмiнiстративно-правової норми, незалежно вiд того, чи передбачено за це вiдповiдальнiсть(наприклад, порушено вимоги ст. 263 КпАП щодо строкiв адмiнiстративного затримання). Адмiнiстративний же проступок слiд розглядати як вид адмiнiстративного правопорушення, за яке встановлено адмiнiстративну вiдповiдальнiсть. Така точка зору останнiм часом пiдтримується багатьма вченими-адмiнiстративiстами.
Адмiнiстративне правопорушення (проступок) – це перш за все дiяння, поведiнка, вчинок людини, дiя чи бездiяльнiсть, це акт зовнiшнього виявлення ставлення особи до реальної дiйсностi, iнших людей, держави, суспiльства. Закону непiдвладнi переконання, думки людей, якщо вони не знайшли зовнiшнього виявлення. Таке дiяння має визнаватися адмiнiстративним проступком за наявностi певних ознак, до яких традицiйно вiдносять суспiльну шкiдливiсть (небезпечнiсть), протиправнiсть, виннiсть та адмiнiстративну каранiсть.
(“посягає на...”). Цiєю обставиною i пояснюється необхiднiсть встановлення за її вчинення адмiнiстративної вiдповiдальностi. Разом з тим в наш час потребує уточнення перелiк об’єктiв, якi мають охоронятися нормами з адмiнiстративною санкцiєю. Не викликає сумнiву, що такi об’єкти як права i свободи громадян, власнiсть, громадський порядок, якi названо в нинiшньому КпАП, повиннi залишитися також i в майбутньому. А от що стосується державного порядку i встановленого порядку управлiння, то думається, що це поняття подiбнi i однорiднi i залишити треба одне iз них, причому, краще – державний порядок, оскiльки в чинному КпАП до правопорушень, якi посягають на встановлений порядок управлiння, вiднесено, наприклад, прояв неповаги до суду, невжиття заходiв щодо протесту, припису чи подання прокурора тощо, хоча такi вiдносини не належать до управлiнських. В той же час поняття “державний порядок” потрiбно розшифрувати – це встановлений порядок дiяльностi державних органiв та установ. Крiм того, у визначеннi серед основних об’єктiв адмiнiстративно-правової охорони слiд назвати права i законнi iнтереси iнших суб’єктiв, а також громадську безпеку, рiзновидами якої є санiтарна, екологiчна безпека тощо.
Ми свiдомо не акцентуємо увагу на вiдмiнностi термiнiв “суспiльна шкiдливiсть” i “суспiльна небезпечнiсть”, тому що така вiдмiннiсть, на нашу думку, є досить умовною, а суперечки, якi навколо цього точаться, мають, переважно, термiнологiчний характер. Хоча варто зауважити, що нi окремо взятий адмiнiстративний проступок, нi навiть злочин не можуть становити небезпеку для суспiльства в цiлому, а от певної шкоди вони завдають. Тому бiльш прийнятним, як уявляється, є термiн “суспiльна шкiдливiсть”.
Юридичним вiдбиттям шкiдливостi адмiнiстративного проступку є його протиправнiсть, яка означає, що дiю чи бездiяльнiсть прямо заборонено адмiнiстративно-правовими нормами. Дiяння, якi визнаються адмiнiстративними правопорушеннями, перераховано в особливiй частинi роздiлу ІІ КпАП та в деяких iнших нормативних актах. В разi встановлення адмiнiстративної вiдповiдальностi за новi дiяння або скасування вiдповiдальностi, яка iснувала ранiше, до КпАП вносяться змiни та доповнення. Ознака протиправностi означає також неприпустимiсть застосування аналогiї закону, що сприяє змiцненню законностi, виключає можливiсть притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi за дiяння, не передбаченi законодавством про адмiнiстративнi правопорушення.
умисною або необережною.
стягнень не завжди супроводжує адмiнiстративний проступок, але можливiсть їх застосування становить його обов’язкову властивiсть. Винятком iз загального правила є адмiнiстративнi правопорушення вiйськовослужбовцiв i працiвникiв органiв внутрiшнiх справ, за бiльшiсть яких останнi несуть не адмiнiстративну, а дисциплiнарну вiдповiдальнiсть, тобто в цьому випадку адмiнiстративна каранiсть проступкiв вiдсутня, хоча вiд цього вони не перестають бути адмiнiстративними.
З огляду на викладене спробуємо сформулювати визначення адмiнiстративного проступку. Отже, ним, на нашу думку, доцiльно визнати суспiльно шкiдливу, протиправну, винну (умисну або необережну) дiю чи бездiяльнiсть, яка посягає на права i свободи громадян, права i законнi iнтереси юридичних осiб, власнiсть, громадський порядок i громадську безпеку, встановлений порядок дiяльностi державних органiв та установ i за яку законом передбачено адмiнiстративну вiдповiдальнiсть.
вини працiвника покладених на нього трудових обов’язкiв. Вiн тягне дисциплiнарну вiдповiдальнiсть, яку врегульовано трудовим законодавством. Стягнення за дисциплiнарнi проступки накладають керiвники пiдприємств, установ i органiзацiй. Вiд злочинiв адмiнiстративнi правопорушення вiдрiзняються, перш за все, розмiром шкоди, яку вони заподiюють. Злочин – суспiльно небезпечне дiяння, яке тягне кримiнальну вiдповiдальнiсть. Кримiнальне покарання може призначити тiльки суд.
Розглянутi вище ознаки характеризують адмiнiстративне правопорушення як фактичну пiдставу адмiнiстративної вiдповiдальностi, як явище реальної дiйсностi, тобто складають його матерiальне поняття; вони є найбiльш характерними i суттєвими, властивими будь-якому адмiнiстративному проступку. Матерiальне поняття правопорушення конкретизується в законодавствi про адмiнiстративнi правопорушення у формi конкретних складiв проступку, в яких законом передбачено необхiднi i специфiчнi ознаки того чи iншого конкретного дiяння. Матерiальне поняття правопорушення вiдповiдає на запитання, що спiльного мiж всiма проступками (наприклад, мiж дрiбним хулiганством i дрiбним розкраданням), а поняття складу проступку – на запитання, в чому вiдмiннiсть одних проступкiв вiд iнших. Вiдрiзняються адмiнiстративнi проступки за специфiчними ознаками, якi характеризують їх об’єктивнi i суб’єктивнi сторони. Таким чином, склад адмiнiстративного правопорушення – це сукупнiсть встановлених законом об’єктивних i суб’єктивних ознак, якi характеризують дiяння як адмiнiстративний проступок.
Вони забезпечують однакове застосування закону, правильну квалiфiкацiю проступкiв, гарантують вiд необґрунтованого притягнення громадян до адмiнiстративної вiдповiдальностi, обмежують вiдповiдальнiсть рамками скоєного.
Об’єкт адмiнiстративного правопорушення – це те, на що воно посягає, чому воно завдає шкоди. Адмiнiстративний проступок завдає шкоди або створює загрозу її заподiяння суспiльним вiдносинам, якi i становлять об’єкт проступку. Засобами адмiнiстративної вiдповiдальностi охороняються суспiльнi вiдносини, якi регулюються нормами не тiльки i не стiльки адмiнiстративного права, а й багатьох iнших: цивiльного, екологiчного, трудового, фiнансового тощо.
причинний зв’язок мiж дiянням i наслiдками, мiсце, час, обстановка, спосiб, знаряддя та засоби вчинення проступку.
Основною i обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є протиправне дiяння, вiдсутнiсть її виключає склад будь-якого адмiнiстративного правопорушення. Це може бути як дiя (наприклад, розпивання спиртних напоїв у громадських мiсцях), так i бездiяльнiсть, коли закон вимагає активних дiй (ухилення свiдка вiд явки в суд або орган попереднього слiдства чи дiзнання). Всi iншi ознаки мають факультативний характер, тобто вони обов’язковi лише в тих випадках, коли прямо передбаченi законом. Так, шкiдливi наслiдки i причинний зв’язок обов’язковi тiльки для так званих матерiальних складiв проступкiв, в результатi яких завжди заподiюється матерiальна шкода (наприклад, дрiбне розкрадання, пошкодження телефонiв-автоматiв, потрава посiвiв тощо). Бiльшiсть же адмiнiстративних правопорушень характеризується недодержанням рiзних загальнообов’язкових правил, коли дiяння становить склад проступку незалежно вiд настання шкiдливих наслiдкiв матерiального характеру (порушення правил охорони працi, торгiвлi, дорожнього руху, митних, паспортних, санiтарних тощо). Цi склади формулюються в статтях особливої частини роздiлу ІІ КпАП лише вказiвкою на протиправну дiю чи бездiяльнiсть ("порушення правил", "невиконання правил" тощо). В деяких статтях мiститься вказiвка лише на шкiдливi наслiдки ("пошкодження", "знищення", "псування" тощо), дiяння ж розумiється саме собою.
Мiсце, час, обстановка, спосiб, знаряддя та засоби вчинення проступку можуть бути обов’язковими ознаками, якщо їх включено до конкретного складу проступку (наприклад, окремi дiяння визнаються адмiнiстративними правопорушеннями лише в разi вчинення їх в громадському мiсцi, часто в КпАП називається спосiб вчинення проступку – грубе, злiсне порушення, прихована передача тощо); в iнших випадках вони можуть визнаватися обставинами, якi пом’якшують або обтяжують вiдповiдальнiсть (наприклад, вчинення правопорушення в умовах стихiйного лиха або за iнших надзвичайних обставин обтяжує адмiнiстративну вiдповiдальнiсть).
Окремi статтi КпАП передбачають адмiнiстративну вiдповiдальнiсть за незакiнченi дiї (ст. 188 – за спробу передачi заборонених предметiв у виправно-трудовi установи i ст. 209 – за приготування до контрабанди), загальної ж норми про стадiї адмiнiстративного правопорушення немає, що цiлком виправдано.
правопорушення.
у формi умислу або необережностi. Поняття цих форм вини розкривається в ст. ст. 10 i 11 КпАП. Адмiнiстративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвiдомлювала протиправний характер своєї дiї чи бездiяльностi, передбачала її шкiдливi наслiдки i бажала їх або свiдомо допускала настання цих наслiдкiв. Вчиненим з необережностi правопорушення визнається тодi, коли особа передбачала можливiсть настання шкiдливих наслiдкiв своєї дiї чи бездiяльностi, але легковажно розраховувала на їх вiдвернення або не передбачала можливостi настання таких наслiдкiв, хоча повинна була i могла їх передбачити.
Визначення форм вини в чинному КпАП сформульовано, на нашу думку, не зовсiм вдало. Передусiм це стосується визначення необережностi, оскiльки в ньому в основу покладено ставлення порушника до шкiдливих наслiдкiв свого дiяння. Однак, змiст переважної бiльшостi адмiнiстративних проступкiв полягає в порушеннi тих чи iнших загальнообов’язкових правил, незалежно вiд того, чи настали внаслiдок цього якiсь конкретнi шкiдливi наслiдки (це так званi “формальнi склади”). Тому для визначення форм вини за основу має братися ставлення порушника до дiяння та усвiдомлення ним його протиправностi.
Мотив i мета вчинення адмiнiстративного правопорушення – факультативнi ознаки суб’єктивної сторони складу проступку. Пiд мотивом розумiється усвiдомлене особою внутрiшнє спонукання, яким вона керувалася пiд час вчинення проступку. Мета – це протиправний результат, наслiдок, якого прагне досягти особа вчиненням адмiнiстративного правопорушення. Мотив i мета частiш за все до складу проступку не входять, хоча в деяких випадках лише вчинення дiяння з певним мотивом або метою становить склад адмiнiстративного правопорушення (наприклад, ст. 103-1 КпАП передбачає вiдповiдальнiсть за самовiльне використання з корисливою метою електричної чи теплової енергiї або газу, ст. 132 – за самовiльне використання з корисливою метою транспортних засобiв чи iнших машин, що належать органiзацiям, тощо). Окремi статтi КпАП передбачають вiдповiдальнiсть за вчинення дiяння в разi вiдсутностi певної мети: ст. 44 – за незаконне придбання або зберiгання наркотичних засобiв без мети збуту i ст. 176 – за виготовлення або зберiгання без тiєї ж мети самогону чи iнших мiцних спиртних напоїв домашнього вироблення або апаратiв для їх виготовлення. В деяких статтях КпАП мотив i мета проступку не називаються, але маються на увазi (наприклад, дрiбне розкрадання, азартнi iгри, проституцiя завжди мають корисливi мотив i мету).
Суб’єктом адмiнiстративного правопорушення чинний КпАП визнає фiзичну осудну особу, яка досягла на момент вчинення проступку вiку, з якого настає адмiнiстративна вiдповiдальнiсть. Ознаки, якi характеризують суб’єкта проступку, подiляють на загальнi i спецiальнi. Першi властивi будь-якому суб’єктовi. Суб’єктом проступку може бути, по-перше, лише фiзична особа, людина (громадянин України, iноземець, особа без громадянства). По-друге, суб’єктом адмiнiстративного проступку може бути не будь-яка особа, а лише осудна. В законодавствi про адмiнiстративнi правопорушення не розкривається поняття осудностi, воно випливає з визначення неосудностi. В ст. 20 КпАП пiд неосуднiстю розумiється стан, в якому особа не могла усвiдомлювати свої дiї або керувати ними внаслiдок хронiчної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної дiяльностi, слабоумства чи iншого хворобливого стану. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що осуднiсть – це здатнiсть особи усвiдомлювати свої дiї i керувати ними, а значить i нести за них вiдповiдальнiсть. По-третє, суб’єктом проступку може бути особа, яка досягла на момент вчинення адмiнiстративного правопорушення шiстнадцятирiчного вiку.
Крiм цих загальних ознак в конкретних складах суб’єкт може характеризуватися ще й додатковими специфiчними властивостями. Такi суб’єкти називаються спецiальними. До них можна вiднести, наприклад, посадових осiб, водiїв, керiвникiв, капiтанiв суден, батькiв, вiйськовозобов’язаних тощо.
Окремi властивостi особи не входять до складу проступку, але мають важливе значення для визначення характеру i меж вiдповiдальностi за вчинене правопорушення. В загальнiй частинi роздiлу ІІ КпАП названо багато видiв таких осiб. Це неповнолiтнi, вiйськовослужбовцi та iншi особи, на яких поширюється дiя дисциплiнарних статутiв, iноземцi i особи без громадянства, особи, для яких полювання є основним джерелом iснування, вагiтнi жiнки i жiнки, що мають малолiтнiх дiтей, iнвалiди, особи, якi ранiше вчинили адмiнiстративне правопорушення або злочин.
як правило, застосовуються заходи впливу, передбаченi ст. 24-1 КпАП. Цi заходи мають виховний характер, адмiнiстративними стягненнями не визнаються. До них належать зобов’язання публiчно або в iншiй формi попросити вибачення у потерпiлого, попередження, догана або сувора догана, передача неповнолiтнього пiд нагляд батькам або особам, якi їх замiнюють, чи пiд нагляд педагогiчному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.
В окремих випадках неповнолiтнi вiком вiд 16 до 18 рокiв можуть нести адмiнiстративну вiдповiдальнiсть на загальних пiдставах (в разi вчинення дрiбного розкрадання, порушення правил дорожнього руху, дрiбного хулiганства, стрiльби з вогнепальної зброї в населених пунктах, злiсної непокори законнiй вимозi або розпорядженню працiвника мiлiцiї i порушення правил поводження з вогнепальною зброєю та боєприпасами). Однак i в цих випадках не виключається застосування заходiв, передбачених ст. 24-1, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення i особи порушника до нього доцiльнiше застосувати саме цi заходи (крiм осiб, якi вчинили злiсну непокору).
Існують деякi особливостi накладення адмiнiстративних стягнень на неповнолiтнiх, коли вони несуть вiдповiдальнiсть на загальних пiдставах. До них не застосовується найсуворiше стягнення – адмiнiстративний арешт. Вчинення адмiнiстративного правопорушення неповнолiтнiм визнається обставиною, що пом’якшує вiдповiдальнiсть.
В разi вчинення будь-якого дiяння, передбаченого КпАП, неповнолiтнiми вiком вiд 14 до 16 рокiв до адмiнiстративної вiдповiдальностi притягаються їх батьки або особи, що їх замiнюють (ст. 184 КпАП).
До посадових осiб за адмiнiстративнi правопорушення застосовуються бiльш суворi штрафнi санкцiї порiвняно з громадянами. Це й зрозумiло, адже цi особи надiленi правом здiйснювати юридичнi дiї владного характеру. Слiд однак зазначити, що вони пiдлягають адмiнiстративнiй вiдповiдальностi за недодержання лише тих правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов’язкiв (ст. 14 КпАП). При цьому безпосереднiм порушником може бути не сама посадова особа, а iншi, зокрема, пiдлеглi їй особи. Іншими словами, вона вiдповiдає не стiльки за порушення певних правил власними дiями, скiльки за нерозпорядливiсть.
Зазвичай забезпечення виконання певних правил (наприклад, щодо охорони працi, здоров’я населення, санiтарно-гiгiєнiчних, природоохоронних тощо) входить до кола службових обов’язкiв всього iєрархiчного ланцюжка посадових осiб пiдприємств та органiзацiй. Це означає, що до адмiнiстративної вiдповiдальностi за їх недодержання одночасно може бути притягнено декiлька посадових осiб, зрозумiло, з врахуванням характеру i ступеня вини кожної з них. Адмiнiстративне правопорушення, вчинене посадовою особою, водночас є i дисциплiнарним проступком, оскiльки при цьому неналежно виконуються службовi обов’язки. Тому не виключається притягнення її до двох видiв юридичної вiдповiдальностi – адмiнiстративної i дисциплiнарної, однак це питання має вирiшуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням всiх обставин справи. Нарештi, посадовi особи можуть нести адмiнiстративну вiдповiдальнiсть i як звичайнi громадяни, якщо порушення ними встановлених правил не пов’язане з виконанням службових обов’язкiв. Наприклад, при накладеннi адмiнiстративного стягнення за злiсну непокору законному розпорядженню або вимозi працiвника мiлiцiї чи його образу службовий стан особи до уваги не береться.
Стаття 15 КпАП встановлює особливостi вiдповiдальностi за адмiнiстративнi правопорушення вiйськовослужбовцiв, призваних на збори вiйськовозобов’язаних i працiвникiв органiв внутрiшнiх справ. Цi особи несуть вiдповiдальнiсть за адмiнiстративнi проступки за дисциплiнарними статутами, тобто дисциплiнарну вiдповiдальнiсть. Лише в окремих випадках їх може бути притягнено до адмiнiстративної вiдповiдальностi на загальних пiдставах (в разi порушення правил полювання, рибальства та охорони рибних запасiв, правил, норм та стандартiв, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, митних правил, вчинення корупцiйних дiянь та iнших правопорушень, пов’язаних з корупцiєю, неправомiрного використання державного майна, невжиття заходiв щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови суддi, щодо подання органу дiзнання, слiдчого або протесту, припису чи подання прокурора, ухилення вiд виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю i за контрабанду, але i за цi проступки до них не можна застосувати окремi стягнення – виправнi роботи i адмiнiстративний арешт. Крiм того, органи (посадовi особи), яким надано право накладати адмiнiстративнi стягнення, можуть i в цих випадках передавати матерiали про правопорушення вiдповiдним органам для вирiшення питання про притягнення винних до дисциплiнарної вiдповiдальностi. В разi порушення правил дорожнього руху водiями транспортних засобiв Збройних Сил України або iнших утворених вiдповiдно до закону вiйськових формувань – вiйськовослужбовцями строкової служби штраф як адмiнiстративне стягнення до них не застосовується. До них може бути застосовано тiльки попередження.
Отже, в разi вчинення вiйськовослужбовцем або особою рядового чи начальницького складу органiв внутрiшнiх справ адмiнiстративного проступку за загальним правилом передбачається замiна одного виду юридичної вiдповiдальностi на iнший, що в лiтературi одержало назву субститутної вiдповiдальностi. Доцiльнiсть замiни адмiнiстративної вiдповiдальностi дисциплiнарною в цьому випадку пояснюється особливостями служби в Збройних Силах або iнших утворених вiдповiдно до закону вiйськових формуваннях та органах внутрiшнiх справ, особливим правовим статусом їх працiвникiв, а вiдтак i специфiкою юридичної вiдповiдальностi за порушення правових норм, якi охороняються адмiнiстративними санкцiями. На жаль, нi в КпАП, нi в дисциплiнарних статутах не визначено механiзм замiни зазначених видiв вiдповiдальностi одного одним, хоча, на нашу думку, вiн має певнi особливостi i потребує чiткого врегулювання. Іншi особи, на яких поширюється дiя дисциплiнарних статутiв або спецiальних положень про дисциплiну (наприклад, суддi, працiвники прокуратури), у випадках, прямо передбачених ними, несуть за вчинення адмiнiстративних проступкiв дисциплiнарну вiдповiдальнiсть, а в iнших випадках – адмiнiстративну вiдповiдальнiсть на загальних пiдставах.
Вiдповiдно до ст. 16 КпАП iноземнi громадяни i особи без громадянства, якi перебувають на територiї України, якщо вони не мають дипломатичного iмунiтету, пiдлягають адмiнiстративнiй вiдповiдальностi на загальних пiдставах. До них може бути застосовано таке специфiчне стягнення як адмiнiстративне видворення за межi України. Законодавством встановлено також деякi особливостi адмiнiстративної вiдповiдальностi народних депутатiв України. Так, Законом "Про статус народних депутатiв України" (ст. 27) передбачено, що застосування до них заходiв адмiнiстративного стягнення, що накладаються у судовому порядку, не допускається без його письмової згоди або без згоди Верховної Ради України. В iнших випадках, тобто коли стягнення накладається не в судовому порядку (наприклад, адмiнiстративною комiсiєю, начальником мiлiцiї, рiзними державними iнспекторами тощо), народнi депутати несуть адмiнiстративну вiдповiдальнiсть на загальних пiдставах.
Ознаки, якi характеризують об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єктивну сторону i суб’єкта проступку, є основними або простими. Крiм них встановлено додатковi ознаки, якi пiдвищують ступiнь суспiльної шкiдливостi основного складу i називаються квалiфiкуючими. До таких обставин належать, наприклад, повторне вчинення однорiдного правопорушення, наявнiсть шкiдливих наслiдкiв (виникнення лiсової пожежi внаслiдок порушення правил пожежної безпеки в лiсах, створення аварiйної обстановки в результатi порушення правил дорожнього руху, заподiяння шкоди здоров’ю людей або їх майну внаслiдок порушення правил тримання собак i котiв тощо), вчинення правопорушення певним суб’єктом (наприклад, органiзатором), грубiсть або систематичнiсть порушення та iн. В нормах особливої частини роздiлу ІІ КпАП склади з квалiфiкуючими обставинами сформульовано слiдом за основними, причому, основнi ознаки в них, як правило, не називаються, а дається посилання на вiдповiдну статтю або частину статтi, в якiй сформульовано основний склад ("порушення, передбачене частиною першою цiєї статтi...", "тi ж дiї ..." тощо). Наявнiсть квалiфiкуючих ознак завжди пiдвищує вiдповiдальнiсть за адмiнiстративнi правопорушення.
Статтi 18-20 КпАП встановлюють обставини, якi виключають протиправнiсть i суспiльну шкiдливiсть дiяння (крайня необхiднiсть i необхiдна оборона) або його виннiсть (неосуднiсть), тим самим виключається адмiнiстративна вiдповiдальнiсть за його вчинення. Про неосуднiсть вище вже було сказано.
небезпека за даних обставин не могла бути усунена iншими, крiм протиправних, засобами, а заподiяна шкода є менш значною, нiж вiдвернена. Наприклад, в станi крайньої необхiдностi може бути вчинено порушення правил дорожнього руху водiєм, який доставляє травмовану людину в лiкарню.
На вiдмiну вiд крайньої необхiдностi при необхiднiй оборонi шкода заподiюється не сторонньому об’єктовi, що охороняється законом, а особi, яка посягає на нього. При цьому захист повинен вiдповiдати характеровi i суспiльнiй шкiдливостi посягання. Варто зазначити, що адмiнiстративне правопорушення в станi необхiдної оборони може бути вчинено дуже рiдко. Закрiпленням в законодавствi норми про необхiдну оборону скорiш пiдкреслюється активна роль громадян у боротьбi з правопорушеннями, змiцненнi правопорядку.
Адмiнiстративне стягнення є мiрою вiдповiдальностi, правовим наслiдком адмiнiстративного правопорушення. Воно застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адмiнiстративне правопорушення, в дусi додержання законiв, поваги до правил спiвжиття, а також запобiгання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так i iншими особами (ст. 23 КпАП).
стягнення, так i спецiальнi виховнi заходи, якi застосовуються до нього пiд час виконання деяких стягнень. Так, наприклад, пiд час вiдбування виправних робiт здiйснюється трудове виховання порушника; з особами, пiдданими адмiнiстративному арешту, проводяться рiзнi бесiди тощо.
"штрафними" санкцiями, вони, як правило, полягають в позбавленнi або обмеженнi певних прав, благ. Цим досягається мета покарання порушника. За вчинений проступок громадянин або позбавляється якогось суб’єктивного права (права керування транспортним засобом), або обмежується його правосуб’єктнiсть (адмiнiстративний арешт), або на нього покладаються спецiальнi "штрафнi" обов’язки. Крiм втрат та обмежень адмiнiстративне стягнення тягне для порушника ще й стан так званої "адмiнiстративної покараностi" (аналогiчної судимостi в кримiнальному правi), який iснує протягом одного року з дня закiнчення виконання стягнення. Правове значення зазначеного стану полягає в тому, що вчинення до закiнчення цього строку нового правопорушення тягне пiдвищену вiдповiдальнiсть, а iнколи змiнюється навiть його характер – воно визнається злочином.
В ст. 24 КпАП, в якiй закрiплено систему адмiнiстративних стягнень, їх перераховано з врахуванням зростання суворостi: 1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднiм об’єктом адмiнiстративного правопорушення; 4) конфiскацiя такого предмета або грошей, отриманих внаслiдок вчинення адмiнiстративного правопорушення; 5) позбавлення спецiального права, наданого даному громадяниновi; 6) виправнi роботи; 7) адмiнiстративний арешт. Крiм цих стягнень до iноземних громадян i осiб без громадянства може застосовуватися адмiнiстративне видворення за межi України в разi грубого порушення ними правопорядку. Нарештi, ч. 3 ст. 24 КпАП передбачає можливiсть доповнення законодавчими актами iснуючої системи адмiнiстративних стягнень новими видами.
Адмiнiстративнi стягнення вiдрiзняються одне вiд одного за рiзними ознаками. Перш за все, вони подiляються на основнi i додатковi. Основнi стягнення можуть накладатися лише самостiйно, забороняється накладати за одне правопорушення два або бiльше основних стягнень. Як основнi можуть застосовуватися всi адмiнiстративнi стягнення, перерахованi в ст. 24 КпАП. Два стягнення – оплатне вилучення та конфiскацiя – можуть застосовуватися i як основнi, i як додатковi.
Розглянемо детальнiше особливостi застосування кожного з адмiнiстративних стягнень.
Попередження полягає в офiцiйному осудi вчиненого проступку i застереженнi правопорушника вiд його повторення. Це найм’якше адмiнiстративне стягнення, яке застосовується за незначнi адмiнiстративнi проступки (якщо вiдсутня матерiальна шкода, правопорушення вчинено вперше, з необережностi, є пом’якшуючi обставини тощо).
статтi (наприклад, за участь в азартних iграх ч. 1 ст. 181 КпАП передбачає можливiсть застосування попередження з конфiскацiєю гральних приладь, а також грошей, речей та iнших цiнностей, якi були ставкою в грi).
Адмiнiстративним стягненням визнається лише таке попередження, яке було винесене в письмовiй формi або зафiксоване iншим встановленим способом (ст. 26 КпАП). В бiльшостi випадкiв воно оформляється шляхом винесення постанови уповноваженим на те органом або посадовою особою. Спосiб оформлення попередження на мiсцi вчинення порушень деяких правил експлуатацiї маломiрних суден встановлюється Мiнiстерством транспорту України.
Штраф – найпоширенiше адмiнiстративне стягнення, яке передбачається практично за будь-яке адмiнiстративне правопорушення (виняток становлять ст. 108 КпАП – грубе порушення механiзаторами правил технiчної експлуатацiї сiльськогосподарських машин i технiки безпеки, яке тягне позбавлення права керування цими машинами, а також ч. 2 ст. 208, що передбачає конфiскацiю предметiв, заборонених до пересилання у мiжнародних поштових вiдправленнях). Штраф – це грошове стягнення, у порушника вилучається певна сума у власнiсть держави, тим самим справляється вплив на його майновi iнтереси.
В наш час розмiри штрафiв залежать вiд офiцiйно встановленого неоподатковуваного мiнiмуму доходiв громадян. Мiнiмальний розмiр штрафу, передбачений КпАП, – 0,1 неоподатковуваного мiнiмуму доходiв громадян (наприклад, ст. 125 та iн.), максимальний – 300 неоподаткованих мiнiмумiв (ст. 164-5). В ст. 135 КпАП встановлено iнший порядок визначення розмiру штрафу – вiн накладається у десяти- або двадцятикратному розмiрi вiд вартостi проїзду залежно вiд виду транспорту, на якому вчинено безквитковий проїзд. В Митному кодексi України як масштаб для визначення розмiру штрафу використовується офiцiйно встановлений мiнiмальний розмiр заробiтної плати.
"вiд... до..."), iнодi визначено лише верхню межу штрафу ("в розмiрi до..."), дуже рiдко штраф встановлено в абсолютному розмiрi (наприклад, ст. 155-1 за рiзнi порушення порядку проведення розрахункiв iз споживачами передбачає точнi розмiри штрафу).
в багатьох випадках перевищують штрафнi санкцiї Кримiнального кодексу, тим самим нiвелюється рiзниця мiж адмiнiстративною i кримiнальною вiдповiдальнiстю, що, звичайно, неприпустимо. Наприклад, ст. 148-4 КпАП за використання технiчних засобiв та обладнання, що застосовуються в мережах зв'язку загального користування, без сертифiката вiдповiдностi або без погодження з Адмiнiстрацiєю зв'язку України передбачає накладення штрафу в розмiрi вiд ста до двохсот неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян, тобто вiд 1700 до 3600 гривень. Стаття ж 129 Кримiнального кодексу встановлює, що порушення таємницi голосування членом виборчої комiсiї або iншою посадовою особою карається, поряд з iншим, штрафом вiд семи до п’ятнадцяти офiцiйно встановлених мiнiмальних розмiрiв заробiтної плати, тобто вiд 518 до 1110 гривень. Тому з погляду на викладене, а також враховуючи рiвень економiчного розвитку суспiльства, матерiального добробуту населення, доцiльно, на нашу думку, в КпАП закрiпити максимальний розмiр адмiнiстративного штрафу (наприклад, на рiвнi середньої заробiтної плати в країнi), крiм адмiнiстративних проступкiв з пiдвищеним ступенем суспiльної шкiдливостi, за вчинення яких штраф у пiдвищеному розмiрi може застосовуватися виключно в судовому порядку.
колишньому власниковi з вiдрахуванням витрат на реалiзацiю вилученого предмета (ст. 28 КпАП). Мета цього стягнення – позбавити порушника права володiння предметом, який ним використовується незаконно або з порушенням загальнообов’язкових правил користування, встановлених законодавством.
2 ст. 130) i за повторне керування цими засобами, не зареєстрованими (перереєстрованими) у встановленому порядку, з пiдробленим номерним знаком чи з номерним знаком, який не належить цьому засобу, або з умисно прихованим номерним знаком (ч. 5 ст. 121), а також вогнепальної зброї та боєприпасiв до неї за порушення правил їх зберiгання чи перевезення (ч. 1 ст. 191) i за ухилення вiд реалiзацiї зброї та боєприпасiв громадянами, у яких органами внутрiшнiх справ анульовано дозвiл на їх зберiгання (ст. 193).
або безпосереднiм об’єктом адмiнiстративного правопорушення, i грошей, одержаних в результатi вчинення такого правопорушення. Конфiскацiя предметiв застосовується досить часто (предметiв дрiбної спекуляцiї, контрабанди, вогнепальної зброї тощо). Конфiсковано може бути, як правило, предмет, який є в особистiй власностi порушника. Предмети контрабанди конфiскуються незалежно вiд того, встановлено їх власника чи нi. Не може застосовуватися конфiскацiя вогнепальної зброї, бойових припасiв, iнших знарядь полювання до осiб, для яких полювання є основним джерелом iснування. Конфiскацiя грошей допускається, наприклад, в разi вчинення правопорушень в сферi пiдприємницької дiяльностi (дрiбна спекуляцiя, незаконна торговельна дiяльнiсть), азартних iграх тощо. Конфiскацiї в зазначених випадках пiдлягають одержаний незаконно прибуток або ставки у грi. На сьогоднi щодо застосування конфiскацiї iснують нормативнi протирiччя, якi потребують вирiшення на законодавчому рiвнi. Так, у частинi 6 ст. 41 Конституцiї України передбачено, що конфiскацiя майна може бути застосована виключно за рiшенням суду у випадках, обсязi та порядку, встановлених законом. Враховуючи те, що Конституцiя України має найвищу юридичну силу, необхiдно внести вiдповiднi поправки до чинного КпАП України щодо розгляду справ про правопорушення, за вчинення яких передбачено застосування конфiскацiї. До прийняття Конституцiї України рiшення про застосування конфiскацiї крiм районних (мiських) судiв (суддiв) могли приймати також iншi суб’єкти адмiнiстративної юрисдикцiї. 1 листопада 1996 року Пленумом Верховного Суду України було прийнято постанову "Про застосування Конституцiї України при здiйсненнi правосуддя", де зроблено спробу вирiшити зазначене протирiччя. Вiдповiдно до цiєї постанови справи про адмiнiстративнi правопорушення, за вчинення яких законом передбачено конфiскацiю приватного майна особи, повиннi розглядатися тiльки судами. Разом з тим в наш час Пленум Верховного Суду України не має права на офiцiйне тлумачення законiв, не кажучи вже про Конституцiю, воно належить до виключної компетенцiї Конституцiйного Суду України. Тому це питання необхiдно вирiшити на законодавчому рiвнi, для слiд чого внести вiдповiднi доповнення до ст. ст. 29 та 221 КпАП України.
Позбавлення спецiального права, наданого даному громадяниновi, застосовується за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом (ст. 30 КпАП). Для заняття деякими видами дiяльностi громадяни повиннi одержати вiдповiдний дозвiл, видача якого можлива за ряду умов: наявностi спецiальних знань, навичок, певного стану здоров’я тощо. До числа таких прав належать право керування транспортними засобами, рiчковими та маломiрними суднами, самохiдними сiльськогосподарськими машинами, а також право полювання. Саме цих прав громадянина може бути позбавлено в порядку адмiнiстративного стягнення. Строк стягнення обмежено трьома роками.
Права керування громадянина може бути позбавлено за керування в нетверезому станi, ухилення вiд проходження огляду на наявнiсть сп’янiння та деякi iншi порушення правил, норм i стандартiв, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, i правил користування рiчковими i маломiрними суднами. Вiдповiдно до ч. 2 ст. 30 КпАП позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осiб, якi користуються цими засобами у зв'язку з iнвалiднiстю, за винятком випадкiв керування в станi алкогольного, наркотичного чи iншого сп'янiння, а також у разi невиконання вимоги працiвника мiлiцiї про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил мiсця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення вiд огляду на наявнiсть алкогольного, наркотичного чи iншого сп'янiння.
Фактично позбавлення спецiального права виявляється у вилученнi в порушника вiдповiдного документа, який надає таке право (посвiдчення водiя, свiдоцтва, диплома, що дають право керувати маломiрними i рiчковими суднами, мисливського квитка). Виправнi роботи можна вiднести до числа виняткових заходiв адмiнiстративної вiдповiдальностi, тому що вони застосовуються за найсерйознiшi правопорушення (дрiбне розкрадання, дрiбне хулiганство, злiсну непокору та iн.) i тiльки районними (мiськими) судами (суддями).
Суть виправних робiт полягає в тому, що iз заробiтку порушника вiдраховується до 20% в доход держави. Причому, вiдрахування провадяться з усiх видiв виплат, за винятком пенсiй i допомог, якi одержуються в порядку соцiального страхування i соцiального захисту, а також виплат одноразового характеру. Застосування виправних робiт, крiм вiдрахувань iз заробiтку, тягне також деякi iншi правообмеження для порушника: забороняється надавати чергову вiдпустку пiд час вiдбування виправних робiт; в цей час забороняється звiльнення за власним бажанням.
учнiв тощо). Не застосовується цей вид стягнення також до вiйськовослужбовцiв та iнших осiб, на яких поширюється дiя дисциплiнарних статутiв. Адмiнiстративний арешт – найсуворiший захiд адмiнiстративної вiдповiдальностi. Суть його полягає в короткочасному, до 15 дiб (вiдповiдно до Закону України "Про надзвичайний стан" за деякi злiснi порушення режиму надзвичайного стану, у випадку його введення, адмiнiстративний арешт може застосовуватися на строк до 30 дiб), позбавленнi волi правопорушника з можливим використанням його на фiзичних роботах без оплати працi. Застосовується адмiнiстративний арешт лише районним (мiським) судом (суддею) i лише в тих випадках, коли за обставинами справи i з врахуванням особи порушника застосування iнших заходiв буде визнано недостатнiм. У зв’язку з цим в законодавствi за жоден адмiнiстративний проступок арешт не встановлено як єдиний захiд стягнення. Завжди є можливiсть застосувати попередження, штраф або виправнi роботи. Застосування адмiнiстративного арешту передбачено за найсерйознiшi проступки, якi межують зi злочинами (дрiбне хулiганство, злiсну непокору, прояв неповаги до суду тощо). Адмiнiстративний арешт не може застосовуватися до ряду осiб: до вагiтних жiнок, жiнок, що мають дiтей вiком до 12 рокiв, неповнолiтнiх, iнвалiдiв І та ІІ груп (ст. 32), а також до вiйськовослужбовцiв та iнших осiб, на яких поширюється дiя дисциплiнарних статутiв.
Загальнi правила накладення стягнень за адмiнiстративнi правопорушення, якi конкретизують i поглиблюють конституцiйнi принципи законностi, гуманiзму, iндивiдуалiзацiї адмiнiстративної вiдповiдальностi, закрiплено в гл. 4 КпАП України.
Виконання загальних правил при застосуваннi адмiнiстративних стягнень виявляється, перш за все, в неухильному додержаннi принципу законностi. Стягнення за адмiнiстративне правопорушення накладається в межах, встановлених нормативним актом, який передбачає вiдповiдальнiсть за його вчинене, в точнiй вiдповiдностi з КпАП та iншими актами про адмiнiстративнi правопорушення. Це правило означає, по-перше, що за вчинений проступок накладається стягнення тiльки того виду, який встановлено в санкцiї вiдповiдної статтi КпАП. Не можна, наприклад, застосовувати адмiнiстративний арешт за дрiбне розкрадання, виправнi роботи – за виявлення неповаги до суду, оскiльки цi стягнення санкцiями вiдповiдно ст. 51 i ст. 185-3 КпАП не передбачено.
По-друге, оплатне вилучення предмета i конфiскацiя як додатковi стягнення можуть накладатися лише у випадках, коли їх застосування прямо передбачено законом; цi стягнення не можуть пiдмiнювати одне одне; не допускається незастосування додаткового стягнення, якщо санкцiя статтi передбачає обов’язковiсть його накладення разом з основним стягненням.
розмiру. Наприклад, за дрiбне розкрадання встановлено штраф вiд 3 до 10 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян, саме в цих рамках його i необхiдно застосовувати. По-четверте, при накладеннi адмiнiстративного стягнення має бути дотримано всiх iнших вимог законодавства про адмiнiстративнi правопорушення. Маються на увазi вимоги щодо наявностi складу адмiнiстративного проступку, вiдсутностi обставин, що виключають адмiнiстративну вiдповiдальнiсть, пiдвiдомчостi справ, строкiв давностi. Важливо також враховувати, що деякi види стягнень взагалi не застосовуються до певних категорiй громадян, про що йшлося вище.
ряд факторiв: характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступiнь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують i обтяжують вiдповiдальнiсть. Про характер правопорушення свiдчать його об’єкт, тобто суспiльнi вiдносини, на якi посягає проступок (наприклад, права i свободи громадян, тощо), а також ознаки, що характеризують об’єктивну сторону правопорушення (дiя чи бездiяльнiсть, характер i розмiр заподiяної шкоди, час, мiсце, спосiб, засоби вчинення правопорушення тощо).
Особу порушника характеризують, перш за все, ознаки, властивi суб’єктовi проступку (вiк, стать, службовий, соцiальний стан, протиправна поведiнка в минулому тощо), а також поведiнка в трудовому колективi i в побутi, ставлення до сiм’ї, колег по роботi, навчанню тощо. Всi цi обставини має бути встановлено органом (посадовою особою), який розглядає справу, щоб мати повну уяву про особу порушника.
В першому випадку ступiнь вини порушника вищий. Деякi правопорушення може бути вчинено тiльки умисно. В цих випадках для визначення ступеню вини порушника має значення вид умислу – прямий чи непрямий. Якщо проступок вчинено з прямим умислом, то ступiнь вини порушника може пiдвищити наявнiсть корисливого або iншого низького мотиву. Майновий стан правопорушника також має бути враховано при застосуваннi окремих адмiнiстративних стягнень: штрафу, конфiскацiї, позбавлення спецiального права (наприклад, в разi застосування позбавлення права керування транспортним засобом щодо професiйного водiя), виправних робiт. При цьому враховується не тiльки розмiр заробiтної плати особи, а й всi iншi види її прибутку, який пiдлягає оподаткуванню, а також наявнiсть або вiдсутнiсть у неї утриманцiв.
Обставинам, що пом’якшують i обтяжують вiдповiдальнiсть за адмiнiстративне правопорушення, присвячено окремi статтi КпАП. Стаття 34 пом’якшуючими вiдповiдальнiсть обставинами визнає: 1) щире розкаяння винного; 2) вiдвернення винним шкiдливих наслiдкiв правопорушення, добровiльне вiдшкодування збиткiв або усунення заподiяної шкоди; 3) вчинення правопорушення пiд впливом сильного душевного хвилювання або при збiгу тяжких особистих чи сiмейних обставин; 4) вчинення правопорушення неповнолiтнiм; 5) вчинення правопорушення вагiтною жiнкою або жiнкою, яка має дитину вiком до одного року. Цей перелiк може бути доповнено законодавством, тобто вiн не вичерпний, вiдкритий. Бiльше того, орган (посадова особа), який розглядає справу, може визнати пом’якшуючими i обставини, не передбаченi законом (наприклад, бездоганна трудова дiяльнiсть, похилий вiк, наявнiсть у правопорушника утриманцiв тощо).
На вiдмiну вiд пом’якшуючих обставин в ст. 35 КпАП дано повний, закритий перелiк обставин, що обтяжують вiдповiдальнiсть за адмiнiстративне правопорушення. Тобто його не може бути розширено суб’єктами адмiнiстративної юрисдикцiї. До таких обставин вiднесено: 1) продовження протиправної поведiнки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осiб припинити її; 2) повторне протягом року вчинення однорiдного правопорушення, за яке особу вже було пiддано адмiнiстративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка ранiше вчинила злочин; 3) втягнення неповнолiтнього в правопорушення; 4) вчинення правопорушення групою осiб; 5) вчинення правопорушення в умовах стихiйного лиха або за iнших надзвичайних обставин; 6) вчинення правопорушення в станi сп’янiння. Залежно вiд характеру адмiнiстративного правопорушення орган (посадова особа), який накладає стягнення, може не визнати останню обставину обтяжуючою (наприклад, для вiдповiдальностi за порушення правил користування енергiєю i газом в побутi байдуже, чи вчинено їх в станi сп’янiння).
Обставини, що пом’якшують i обтяжують вiдповiдальнiсть, мають велике значення при накладеннi стягнення. Врахування пом’якшуючих обставин дає органу (посадовiй особi), який розглядає справу, право призначити стягнення ближче до мiнiмуму санкцiї статтi, якою передбачено вiдповiдальнiсть за дане дiяння, а якщо санкцiя альтернативна – застосувати бiльш м’який вид стягнення. Крiм того, в таких випадках можливе звiльнення порушника вiд адмiнiстративної вiдповiдальностi з передачею матерiалiв справи на розгляд товариського суду, громадської органiзацiї чи трудового колективу або з оголошенням усного зауваження. Наявнiсть же обтяжуючих обставин, навпаки, надає можливiсть накласти стягнення, яке дорiвнює максимуму санкцiї статтi КпАП або наближене до цього максимуму, а за альтернативної санкцiї – застосувати бiльш суворе стягнення.
стягнення, практично неможливо, тому що це не вiдображається в жодному документi. У зв’язку з цим в КпАП необхiдно закрiпити правило, що постанова по справi про адмiнiстративний проступок має бути обґрунтованою, тобто зазначений суб’єкт має в постановi перерахувати всi врахованi обставини.
вчинення, наприклад, дрiбного хулiганства в станi сп’янiння обтяжує вiдповiдальнiсть порушника, керування ж транспортним засобом в станi сп’янiння не обтяжує, тому що ця ознака безпосередньо входить до складу правопорушення (ст. 130 КпАП). До загальних належать також правила накладення адмiнiстративних стягнень за вчинення кiлькох правопорушень. В ст. 36 КпАП визначено, що в разi вчинення однiєю особою двох або бiльше адмiнiстративних правопорушень стягнення накладається за кожен проступок окремо. Такий порядок застосування стягнень зумовлений тим, що справи про адмiнiстративнi правопорушення однiєї i тiєї ж особи вирiшують частiш за все рiзнi державнi органи (посадовi особи) в межах своєї пiдвiдомчостi. Наприклад, громадянин, перебуваючи в п’яному виглядi, що ображає людську гiднiсть i громадську мораль, порушив тишу в громадському мiсцi. За перше правопорушення стягнення застосовує начальник (заступник начальника) органу внутрiшнiх справ, а за друге – адмiнiстративна комiсiя. Ситуацiя змiнюється, якщо справи про кiлька адмiнiстративних проступкiв розглядає один орган (посадова особа). В таких випадках накладається одне основне стягнення в межах санкцiї, встановленої за бiльш серйозне правопорушення з числа вчинених. При цьому до основного стягнення може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про вiдповiдальнiсть за будь-яке з вчинених правопорушень. Так, при одночасному розглядi справ про незаконну торговельну дiяльнiсть i злiсну непокору законному розпорядженню чи вимозi працiвника мiлiцiї, вчинених однiєю особою, суддя районного (мiського) суду може застосувати адмiнiстративний арешт на строк до п’ятнадцяти дiб з конфiскацiєю товарiв i виручених грошей. У випадку заподiяння адмiнiстративним правопорушенням майнової шкоди громадяниновi, пiдприємству, установi або органiзацiї при накладеннi адмiнiстративного стягнення одночасно може бути вирiшено питання про її вiдшкодування. Тим самим спрощено порядок стягнення очевидної i незначної шкоди. Разом з тим вирiшення цього питання залежить вiд ряду обставин. Перш за все, заподiяну шкоду, крiм суду, мають право стягнути лише деякi, визначенi в ст. 40 КпАП, органи – адмiнiстративна комiсiя i виконком селищної або сiльської ради. Розмiр шкоди, що стягується зазначеними органами, не може перевищувати двох неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян. Суддя районного (мiського) суду може стягнути будь-яку шкоду, незалежно вiд її розмiру. Якщо шкоду заподiяно неповнолiтнiм, який досяг шiстнадцятирiчного вiку i має самостiйний заробiток, а розмiр шкоди не перевищує одного неоподатковуваного мiнiмуму доходiв громадян, суддя має право покласти на нього вiдшкодування заподiяної шкоди або зобов’язати усунути її своєю працею. При вирiшеннi питання про вiдшкодування шкоди повинна бути встановлена вина правопорушника в її заподiяннi i причинний зв’язок мiж нею та протиправним дiянням. Вирiшення питання про вiдшкодування шкоди – право, а не обов’язок уповноваженого на те органу, вiн може це питання взагалi не розглядати. Виходячи iз змiсту ст. 40 КпАП, стягнути шкоду можна лише тодi, коли розгляд справи завершується накладенням адмiнiстративного стягнення. Якщо ж виноситься постанова про закриття справи, питання про вiдшкодування шкоди не вирiшується. Не може бути стягнено пiд час розгляду справи про адмiнiстративне правопорушення також шкоду, заподiяну порушником при виконаннi трудових (службових) обов’язкiв. Це пояснюється особливостями майнової вiдповiдальностi юридичних осiб. Вiдповiдно до ст. 441 Цивiльного кодексу України органiзацiя зобов’язана вiдшкодувати шкоду, заподiяну з вини її працiвникiв пiд час виконаннi ними своїх трудових (службових) обов’язкiв. Таким чином, в адмiнiстративному провадженнi шкоду може бути стягнено лише в разi розгляду справ про адмiнiстративнi правопорушення, вчиненi громадянами не пiд час виконання трудових обов’язкiв. В усiх iнших випадках, тобто якщо справу розглядає не зазначений в ст. 40 КпАП орган або посадова особа (наприклад, начальник вiддiлу внутрiшнiх справ, посадовi особи державних iнспекцiй тощо), питання про вiдшкодування шкоди уповноваженим на те органом не розглядалося, розмiр шкоди перевищує 2 неоподаткованих мiнiмумiв доходiв громадян (а для неповнолiтнiх – один), шкоду заподiяно правопорушником пiд час виконання трудових обов’язкiв, пiсля розгляду справи не було накладено адмiнiстративне стягнення – питання про вiдшкодування майнової шкоди, заподiяної адмiнiстративним правопорушенням, вирiшується в порядку цивiльного судочинства. Для забезпечення законностi застосування заходiв впливу за адмiнiстративнi правопорушення дуже важливе чiтке регулювання рiзних строкiв: давностi притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi, погашення адмiнiстративних стягнень, а також порядку обчислення строкiв стягнення. Обчислення строкiв адмiнiстративного стягнення, як визначено в ст. 37 КпАП, залежить вiд його виду. Так, строк адмiнiстративного арешту обчислюється добами, виправних робiт – мiсяцями або днями, позбавлення спецiального права – роками, мiсяцями або днями. Перебiг строку адмiнiстративного стягнення починається в той день (якщо вiн обчислюється мiсяцями i роками) або годину (якщо вiн обчислюється добами), в який винесено постанову про накладення стягнення. Пiд роком i мiсцем розумiються календарний рiк i календарний мiсяць (незалежно вiд того, скiльки днiв в даному роцi або мiсяцi). В разi обчислення строкiв роками або мiсяцями строк спливає вiдповiдного числа мiсяця, з якого обчислюється адмiнiстративне стягнення. Якщо мiсяць не має вiдповiдного числа, строк закiнчується останньої доби цього мiсяця. У випадках обчислення строкiв добами строк спливає останньої доби о тiй годинi, о якiй було винесено постанову. В ст. 38 КпАП встановлено строки, пiсля закiнчення яких виключається накладення адмiнiстративних стягнень. В цих випадках, згiдно з п. 7 ст. 247 КпАП не може бути розпочато провадження в справi, а розпочате пiдлягає закриттю. За загальним правилом адмiнiстративне стягнення може бути накладено не пiзнiше, нiж через два мiсяцi з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушеннi – два мiсяцi з дня його виявлення. Таким чином, для бiльшостi правопорушень точкою вiдлiку строку давностi притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi є день вчинення правопорушення. При цьому день вчинення правопорушення в 2-мiсячний строк не включається. Строк спливає о 24 годинi останньої доби другого мiсяця. При триваючому правопорушеннi початок перебiгу давнiсного строку визначається по-iншому. Точкою вiдлiку тут є момент виявлення проступку. Це пояснюється характером триваючих правопорушень. Вони вчиняються протягом бiльш-менш тривалого часу, характеризуються безперервним здiйсненням єдиного дiяння. До них може бути вiднесено, наприклад, ухилення вiд прибуття за викликом в прокуратуру, зберiгання наркотичних засобiв в невеликих розмiрах, проживання без паспорта тощо. На практицi можливi випадки, коли по факту правопорушення спочатку ставиться питання про порушення кримiнальної справи, але згодом приймається рiшення про вiдмову в її порушеннi або про закриття вже порушеної кримiнальної справи. Якщо в дiях правопорушника є ознаки адмiнiстративного проступку, стягнення може бути накладено не пiзнiше, нiж через мiсяць з дня прийняття такого рiшення (ч. 2 ст. 38 КпАП). Скорочений строк при цьому починає спливати з моменту прийняття постанови про вiдмову в порушеннi або про закриття кримiнальної справи.
Перерахованi правила обчислення строкiв давностi притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi не поширюються на випадки застосування конфiскацiї предметiв порушення митних правил. Частина 3 ст. 38 визначає, що в таких випадках дiють правила, встановленi Митним кодексом України. Вiдповiдно до ст. 139 цього Кодексу предмети, якi є безпосереднiми об'єктами порушення митних правил, i предмети iз спецiально виготовленими тайниками, що використовувалися для перемiщення через митний кордон України з приховуванням таких предметiв, конфiскуються незалежно вiд часу вчинення або виявлення порушення митних правил.
стягненню, визнається обставиною, яка обтяжує адмiнiстративну вiдповiдальнiсть, про що вище вже згадувалось. По-друге, законодавство про адмiнiстративнi правопорушення досить часто розглядає повторнiсть як квалiфiкуючу обставину. По-третє, в окремих випадках повторне вчинення однорiдного правопорушення тягне кримiнальну вiдповiдальнiсть. У зв’язку з цим ст. 39 КпАП встановила строк, пiсля закiнчення якого особа вважається такою, що не була пiддана адмiнiстративному стягненню. Цей строк обчислюється з моменту закiнчення виконання адмiнiстративного стягнення i становить один рiк. З цього загального правила iснує ряд виняткiв. Так, в багатьох статтях КпАП мова йде про повторне вчинення правопорушення протягом року пiсля накладення стягнення, тобто з моменту винесення вiдповiдної постанови. В Кримiнальному кодексi при формулюваннi складiв злочинiв з адмiнiстративною преюдицiєю повторнiсть також визначається з моменту накладення адмiнiстративного стягнення.
невчинення протягом цього строку нового адмiнiстративного проступку. Якщо ж особа вчинить нове правопорушення до погашення стягнення за попереднє, перебiг строку переривається. Давнiсть в цих випадках починається з моменту закiнчення виконання адмiнiстративного стягнення, призначеного за знову вчинений проступок.
4. Порядок притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi
1. Органи, уповноваженi розглядати справи про адмiнiстративнi правопорушення
цих органiв, а також визначено, якi справи уповноваженi розглядати тi чи iншi органи або посадовi особи, тобто вирiшено питання про пiдвiдомчiсть справ.
вiдрiзняються одне вiд одного, вiдзначаються рiзноманiтнiстю i специфiкою. Для того, щоб квалiфiковано вирiшувати справи про адмiнiстративнi правопорушення, часто необхiдно володiти спецiальними знаннями, наприклад, добре знати правила пожежної безпеки, дорожнього руху, ветеринарно-санiтарнi та iн. По-друге, оперативнiсть та економiчнiсть провадження в багатьох випадках забезпечується тим, що стягнення накладають спiвробiтники тих органiв, якi здiйснюють контроль та нагляд за додержанням вiдповiдних правил.
1) адмiнiстративним комiсiям;
3) районним (мiським) судам (суддям);
4) органам внутрiшнiх справ, органам державних iнспекцiй та iншим органам (посадовим особам), уповноваженим на це законодавчими актами України.
(ст. 25 Закону України "Про мiсцевi державнi адмiнiстрацiї") та про виконкоми мiських рад (ст. 38 Закону "Про мiсцеве самоврядування в Українi"). І в тому, i в iншому випадку говориться про справи, вiднесенi законом до вiдання зазначених органiв. Разом з тим жоден законодавчий акт подiбних повноважень їм не надає, i на практицi реально вони такi справи не розглядають. На нашу думку, у згаданих законах допущено помилку, вiрнiше, за цими органами закрiплено повноваження, яких вони нiколи не здiйснювали, так би мовити "на всякий випадок". Для зазначених органiв подiбнi справи є дуже дрiбними, до того ж, поняття "мiсцева державна адмiнiстрацiя" охоплює систему пiдроздiлiв, якi всi разом, одночасно дiяти не можуть. Тобто в цьому випадку потрiбне уточнення – хто вiд iменi мiсцевої адмiнiстрацiї здiйснює цi повноваження. Отже, реально прийняття законiв "Про мiсцевi державнi адмiнiстрацiї" та "Про мiсцеве самоврядування в Українi", на нашу думку, не викликало змiн у системi суб’єктiв адмiнiстративної юрисдикцiї.
Органи, яким надано право приймати рiшення у справах про адмiнiстративнi правопорушення, за об’ємом компетенцiї розподiляються на двi групи. До першої належать адмiнiстративнi комiсiї, виконавчi комiтети селищних, сiльських рад, органи внутрiшнiх справ i суддi. Вони розглядають справи про правопорушення, якi вчиняються в рiзних галузях управлiння. Другу групу складають державнi iнспекцiї, органи транспорту, природоохорони тощо. Повноваження зазначених органiв тiсно пов’язанi з конкретною галуззю управлiння. Наприклад, органи державного пожежного нагляду уповноваженi вирiшувати справи про порушення правил пожежної безпеки, митнi органи – про порушення митних правил i т. iн.
подiбнi справи колегiальнi суди, як правило, не розглядають). Що стосується посадових осiб, то вони вирiшують справи вiд iменi вiдповiдних органiв в межах наданих їм повноважень i тiльки при виконаннi службових обов’язкiв. Коло таких осiб встановлено законодавчими актами України. До них насамперед належать керiвники вiдповiдних органiв управлiння та державних iнспекцiй. Проте в деяких випадках, передбачених законодавством, право накладати стягнення мають i iншi посадовi особи. Наприклад, за порушення окремих правил дорожнього руху крiм начальникiв вiддiлiв (управлiнь, вiддiлень) ДАІ або їх заступникiв накладати стягнення можуть всi спiвробiтники Державтоiнспекцiї, якi мають спецiальнi звання (ст. 222 КпАП).
Органи (посадовi особи) розглядають справи про адмiнiстративнi проступки в межах своєї пiдвiдомчостi. Встановлення пiдвiдомчостi - це розмежування компетенцiї мiж органами (посадовими особами). Кожен орган або посадова особа має право розглядати i вирiшувати тiльки тi питання, якi належать до її вiдання. І тому, коли кажуть, що справа пiдвiдомча якомусь органу, то мають на увазi, що саме цей орган займається цiєю справою, що його уповноважено вирiшувати такi справи. Встановлення пiдвiдомчостi справ – спосiб визначення компетенцiї. В компетенцiю входять також i повноваження. Повноваження визначають, що може зробити, якi заходи може застосовувати орган (посадова особа), в той час як пiдвiдомчiсть окреслює межi повноважень за територiєю та за об’ємом справ, якi вирiшуються.
Розрiзняють два рiзновиди пiдвiдомчостi – предмету та територiальну.
Предметна (видова) пiдвiдомчiсть – це нормативне вирiшення питання про те, якому виду органiв доручено розглядати вiдповiдну категорiю справ. Цьому в КпАП України присвячено гл. 17. Головний критерiй закрiплення предметної пiдвiдомчостi – категорiя адмiнiстративних правопорушень. Так, наприклад, законодавством встановлено, що справи про порушення правил пожежної безпеки розглядаються органами, якi здiйснюють державний пожежний нагляд. Для визначення предметної пiдвiдомчостi справ законодавець використовує також i додатковi ознаки. До них належать мiсце вчинення правопорушення, вiк правопорушника.
Пiд територiальною пiдвiдомчiстю розумiється нормативне вирiшення питання про те, де (а тому i яким органом) повинна розглядатися конкретна справа. Головне правило територiальної пiдвiдомчостi – справа розглядається за мiсцем вчинення правопорушення. Але з цього правила є винятки: справи, пiдвiдомчi адмiнiстративним комiсiям, розглядаються за мiсцем проживання правопорушникiв. Крiм цього, з деяких категорiй справ встановлена подвiйна (альтернативна) територiальна пiдвiдомчiсть. Так, наприклад, справи про порушення правил дорожнього руху можуть розглядатися як за мiсцем вчинення правопорушення, так i за мiсцем облiку транспортного засобу або за мiсцем проживання порушника.
Особливе мiсце серед органiв адмiнiстративної юрисдикцiї займають адмiнiстративнi комiсiї. В той час, як iншi органи (внутрiшнiх справ, державнi iнспекцiї, вiйськкомати тощо) здiйснюють свою юрисдикцiйну дiяльнiсть поряд з виконанням iнших функцiй управлiння – органiзацiєю, контролем, наглядом i т. iн., то головне призначення адмiнiстративних комiсiй – розгляд справ про адмiнiстративнi правопорушення.
Адмiнiстративнi комiсiї утворюються районними державними адмiнiстрацiями, виконкомами мiських, районних в мiстах, селищних i сiльських рад у складi голови, заступника голови, вiдповiдального секретаря та не менше 6-ти членiв комiсiї. До них входять депутати, представники пiдприємств, установ, органiзацiй, громадськостi. Не можуть бути членами комiсiй працiвники прокуратури, суддi, адвокати, а також представники органiв, посадовi особи яких мають право складати протоколи про адмiнiстративнi правопорушення.
Адмiнiстративнi комiсiї розглядають усi справи про адмiнiстративнi правопорушення, за винятком вiднесених до компетенцiї iнших органiв (посадових осiб). Зокрема вони можуть розглядати справи про ряд правопорушень в галузi охорони працi та здоров’я населення, охорони пам’ятникiв iсторiї та культури, в будiвництвi та в галузi використання електричної та теплової енергiї, в сiльському господарствi, в галузi житлових прав громадян, житлово-комунального господарства, благоустрою i т. iн.
В ч. 1 ст. 218 КпАП дано перелiк статей, справи про порушення яких мають право розглядати адмiнiстративнi комiсiї районного та мiського рiвнiв. Об’єм повноважень щодо розгляду справ про адмiнiстративнi правопорушення адмiнiстративних комiсiй при виконкомах селищних та сiльських Рад народних депутатiв дещо менший, їх встановлено в ч. 2 ст. 218 КпАП.
Повноваження виконавчих комiтетiв селищних i сiльських рад щодо розгляду справ про адмiнiстративнi правопорушення схожi до повноважень адмiнiстративних комiсiй, але дещо вужчi. Компетенцiю виконавчих комiтетiв закрiплено в ст. 219 КпАП.
Районнi (мiськi) суди (суддi) розглядають справи про найбiльш серйознi адмiнiстративнi проступки, за якi передбачено найсуворiшi адмiнiстративнi стягнення та стягнення, якi застосовуються виключно у судовому порядку, – штраф у пiдвищеному розмiрi, оплатне вилучення транспортних засобiв, конфiскацiя, виправнi роботи та адмiнiстративний арешт (дрiбне розкрадання, порушення правил про валютнi операцiї, дрiбне хулiганство, злiсну непокору законному розпорядженню чи вимозi працiвника мiлiцiї, порушення правил адмiнiстративного нагляду тощо), а також справи про адмiнiстративнi правопорушення, вчиненi особами вiком вiд шiстнадцяти до вiсiмнадцяти рокiв (ст. 221 КпАП) та про правопорушення, пов’язанi з корупцiєю (Закон України "Про боротьбу з корупцiєю").
iноземцiв i осiб без громадянства, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронностi вантажiв на транспортi, правил дозвiльної системи та iншi правопорушення, якi посягають на громадянський порядок та громадську безпеку (ст. 222 КпАП). Юрисдикцiйними повноваженнями в мiлiцiї надiлено багатьох посадових осiб: начальникiв та заступникiв начальникiв вiддiлiв (управлiнь) внутрiшнiх справ, начальникiв та заступникiв начальникiв органiв внутрiшнiх справ на транспортi, iнших органiв внутрiшнiх справ, прирiвнених до вiддiлiв (управлiнь) внутрiшнiх справ, начальникiв лiнiйних пунктiв мiлiцiї, а також iнших працiвникiв транспортної мiлiцiї, якi здiйснюють нагляд за додержанням вiдповiдних правил, начальникiв вiддiлень мiлiцiї, що є в системi органiв внутрiшнiх справ, дiльничних iнспекторiв (старших дiльничних iнспекторiв) мiлiцiї, начальникiв та заступникiв начальникiв вiддiлень (вiддiлiв, управлiнь, Головного управлiння) Державної автомобiльної iнспекцiї, командирiв та заступникiв командирiв окремих пiдроздiлiв дорожньо-патрульної служби, iншi працiвники Державної автомобiльної iнспекцiї, якi мають спецiальнi звання.
Органи державного контролю та нагляду (державнi iнспекцiї) та деякi галузевi органи управлiння розглядають справи про порушення тих загальнообов’язкових правил, нагляд та контроль за виконанням яких на них покладено. Це органи державного пожежного нагляду, Мiнiстерства працi та соцiальної полiтики України, природоохорони, Мiнiстерства оборони України, державної санiтарно-епiдемiологiчної служби, державного ветеринарного контролю, залiзничного, морського, рiчкового, повiтряного, автомобiльного i мiського електротранспорту, зв’язку, Державного комiтету України по стандартизацiї, метрологiї та сертифiкацiї i т. iн. (ст. ст. 223–244-8 КпАП).
2. Порушення справи про адмiнiстративний проступок i складання протоколу. Заходи забезпечення провадження в справах про адмiнiстративнi правопорушення
Порушення справи є початковою стадiєю провадження в справах про адмiнiстративнi проступки, в ходi якого здiйснюється реальне притягнення порушникiв до адмiнiстративної вiдповiдальностi. Завданнями цього провадження є своєчасне, всебiчне, повне i об'єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирiшення її в точнiй вiдповiдностi з законодавством, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адмiнiстративних правопорушень, запобiгання правопорушенням, виховання громадян у дусi додержання законiв, змiцнення законностi (ст. 245 КпАП). Воно ведеться вiдповiдно КпАП та деяких iнших законодавчих актiв з дотриманням ряду процесуальних принципiв. Останнiм в чинному КпАП придiлена недостатня увага. До них слiд вiднести принципи законностi, презумпцiї невинуватостi, розгляду справи про адмiнiстративний проступок на засадах рiвностi громадян, незалежностi суддiв i посадових осiб i пiдкорення їх тiльки закону, нацiональної мови провадження, вiдкритого розгляду справи, забезпечення особi, яка притягається до адмiнiстративної вiдповiдальностi, права на захист, всебiчного, повного i об`єктивного дослiдження обставин справи, публiчностi.
Порушення справи становить цiлий комплекс процесуальних дiй, спрямованих на встановлення самої подiї правопорушення, його обставин, їх фiксацiю та квалiфiкацiю. На цiй стадiї створюються умови для об’єктивного та швидкого розгляду справи, застосування до винного передбачених законодавством заходiв впливу.
Пiдставою для порушення адмiнiстративної справи та попереднього з’ясування її обставин є вчинення особою дiяння, яке мiстить в собi ознаки адмiнiстративного правопорушення (фактична пiдстава). Проте фактичної пiдстави не завжди достатньо для того, щоб провадження у справi розпочалося. Для цього необхiдна ще й формальна, процесуальна пiдстава, тобто iнформацiя про правопорушення. Іншими словами, крiм пiдстави для порушення справи про адмiнiстративне правопорушення має бути ще й привiд.
судово-слiдчих органiв; повiдомлення преси та iнших засобiв масової iнформацiї; повiдомлення громадських органiзацiй, товариських судiв; безпосереднє виявлення порушення уповноваженою особою.
Безпосереднє виявлення порушення уповноваженою особою вiдрiзняється вiд iнших приводiв насамперед тим, що питання про порушення адмiнiстративної справи вирiшується за власною iнiцiативою осiб, якi здiйснюють адмiнiстративний нагляд. Зазначений привiд має деякi особливостi. По-перше, безпосереднiй розсуд уповноваженої особи нiде не фiксується i тому не завжди пiдлягає контролю. По-друге, припущення про порушення виникає тiльки в свiдомостi уповноваженої особи. У випадку непiдтвердження такого припущення немає необхiдностi офiцiйно спростовувати його винесенням якогось спецiального документу.
В ст. 247 КпАП наведено обставини, за яких адмiнiстративна справа не порушується, а порушена справа пiдлягає закриттю: 1) вiдсутнiсть подiї та складу адмiнiстративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адмiнiстративного правопорушення шiстнадцятирiчного вiку; 3) неосуднiсть особи, яка вчинила протиправну дiю чи бездiяльнiсть; 4) вчинення дiї особою в станi крайньої необхiдностi або необхiдної оборони; 5) видання акта амнiстiї, якщо вiн усуває застосування адмiнiстративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адмiнiстративну вiдповiдальнiсть; 7) закiнчення на момент розгляду справи про адмiнiстративне правопорушення строкiв, передбачених ст. 38 КпАП; 8) наявнiсть по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адмiнiстративної вiдповiдальностi, iншого законного рiшення; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справi.
Стаття 24 Закону "Про Прокуратуру України" передбачає, що адмiнiстративне провадження шляхом винесення мотивованої постанови може порушити прокурор або його заступник. Постанова прокурора про порушення провадження в справi про адмiнiстративний проступок повинна бути обов’язково розглянута органом або посадовою особою, до якої вона надiйшла, в 10-денний строк.
Право порушення справ про адмiнiстративнi проступки мають також представники деяких громадських органiзацiй: члени добровiльних народних дружин, громадськi мисливськi iнспектори, iнспектори рибоохорони та iн. При виконаннi своїх обов’язкiв вони повиннi мати вiдповiднi документи або знаки встановленої форми та пред’являти їх в разi вимоги особи, в якої беруться пояснення, вимагаються вiдомостi, документи.
Необхiдно вiдзначити, що провадження у справах про адмiнiстративнi правопорушення починається без складання якогось спецiального документу. Початковим моментом порушення справи можна вважати час, коли iнформацiя (привiд) про проступок надiйшла до органу, стала вiдома посадовiй особi.
протокол розглядають як документ про порушення адмiнiстративної справи, а його складання – як процесуальний момент порушення справи. Але це скорiше звинувачувальний документ. Ще до його складання проводяться усi необхiднi процесуальнi дiї: опитуються свiдки, потерпiлi, беруться пояснення в порушникiв, проводяться огляди тощо.
та обґрунтованiсть застосування стягнення. В протоколi повиннi мiститися всi вiдомостi, необхiднi для правильного вирiшення справи. В ст. 256 КпАП наводиться приблизний перелiк таких вiдомостей. Їх можна розподiлити на 3 групи.
До першої групи належать обставини, якi характеризують адмiнiстративне правопорушення. В протоколi зазначаються мiсце, час та сутнiсть вчиненого проступку. Особа, яка складає протокол, повинна ретельно розiбратися в характерi правопорушення i вiрно квалiфiкувати дiї винного. В протоколi має бути зазначено обставини, що пiдтверджують вчинення адмiнiстративного проступку та свiдчать про його характер.
В протоколi повинна бути зазначена конкретна стаття КпАП або iнший нормативний акт, який передбачає адмiнiстративну вiдповiдальнiсть за вчинене порушення. В разi вилучення у правопорушника предметiв, якi незаконно здобутi, зберiгаються, перевозяться, придбанi або використовуються, у протоколi робиться вiдповiдний запис. Якщо правопорушенням заподiяно матерiальну шкоду, про це також зазначається в протоколi.
До другої групи вiдомостей, якi повиннi мiститися в протоколi, належать обставини, що характеризують особу правопорушника: прiзвище, iм’я, по батьковi, вiк, майновий стан, мiсце проживання та роботи, документ, що посвiдчує особу. Особа правопорушника посвiдчується паспортом, посвiдченням водiя чи iншим документом. Якщо в правопорушника немає вiдповiдних документiв i вiдсутнi свiдки, якi могли б повiдомити необхiднi данi про нього, вiн може бути доставлений в орган мiлiцiї, пункт охорони правопорядку або примiщення виконкому селищної, сiльської ради для встановлення особи та складання протоколу. Важливе значення має зазначення в протоколi точного вiку винного, тому що справи про адмiнiстративнi правопорушення, вчиненi неповнолiтнiми, розглядаються в судi.
до вiдповiдальностi за такi дiї притягаються не самi пiдлiтки, а особи, якi вiдповiдають за їх виховання.
До третьої групи належать вiдомостi, що стосуються форми протоколу. В ньому зазначаються дата i мiсце складення, посада, прiзвище, iм’я i по батьковi особи, яка склала протокол, прiзвища та адреси свiдкiв i потерпiлих (якщо вони є). Вiдсутнiсть вiдомостей про особу, що склала протокол, робить його недiйсним, тому що невiдомо, чи мала вона необхiднi повноваження для здiйснення таких дiй. Протокол засвiдчується декiлькома пiдписами. Насамперед вiн повинен бути пiдписаний особою, яка його склала, а також особою, яка вчинила правопорушення. При наявностi свiдкiв i потерпiлих протокол пiдписується також ними.
протоколу, внести в нього власноручно пояснення, пiдписати його або вiдмовитися вiд пiдписання та викласти мотиви вiдмови, подати пояснення, якi додаються до протоколу, або зауваження до його змiсту. Вiдмова правопорушника пiдписати протокол не зупиняє провадження у справi, але вона повинна бути спецiально зафiксована. При вчиненнi проступку групою осiб протокол складається на кожного порушника окремо.
Види посадових осiб, якi мають право складати протоколи про адмiнiстративнi правопорушення, а також їх повноваження щодо складання протоколiв про те чи iнше правопорушення закрiплено в ст. 255 КпАП.
Законодавством передбачено також прискорене провадження у справах про деякi адмiнiстративнi правопорушення. Його важливою особливiстю є те, що в подiбних випадках протокол не складається. Перелiк таких правопорушень вичерпно дано в ст. 258 КпАП. Вiдповiдно до цiєї статтi провадження може бути прискореним за обов’язкової наявностi не менше, нiж трьох умов: якщо вчинено правопорушення, яке вважається незначним; якщо за нього на винного може бути накладено таке стягнення, як попередження або штраф; якщо громадянин не заперечує накладення на нього стягнення. В iнших випадках протокол повинен бути складений. Тобто, якщо громадянин не визнає себе винним або вважає обрану санкцiю безпiдставно суворою, справа повинна бути вирiшена на загальних пiдставах.
Адмiнiстративний проступок може бути пiдставою для застосування не тiльки адмiнiстративних стягнень, а й iнших заходiв адмiнiстративного примусу, зокрема, заходiв припинення (вимоги припинити правопорушення, припинення функцiонування тих чи iнших об’єктiв, застосування спецiальних засобiв тощо). Особливу їх групу становлять заходи забезпечення провадження в справах про адмiнiстративнi правопорушення. Характерними їх рисами є, по-перше, те, що вони застосовуються з метою припинення адмiнiстративних проступкiв, коли вичерпано iншi заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адмiнiстративне правопорушення, забезпечення своєчасного i правильного розгляду справи, виконання постанов у справах про адмiнiстративнi проступки. По-друге, заходи процесуального забезпечення застосовуються тiльки в рамках провадження, що ведеться у зв’язку з правопорушенням, тобто лише з моменту порушення справи i до її припинення i лише до особи, яка вчинила правопорушення. По-третє, крiм вчинення правопорушення, є додатковi пiдстави застосування цих заходiв – неможливiсть припинення правопорушення iншими засобами, виконання iнших процесуальних дiй (складення протоколу, встановлення особи тощо), можливе вчинення особою нових проступкiв. По-четверте, це несамостiйнi, допомiжнi заходи впливу, вони не вважаються санкцiями, не тягнуть додаткових обмежень для порушника. По-п’яте, встановлено процесуальний порядок їх застосування: перелiк уповноважених органiв i посадових осiб, якi мають право їх застосовувати, строки (в необхiдних випадках), процесуальне оформлення (складення протоколу), порядок оскарження.
Главою 20 КпАП (ст. ст. 260-266) передбачено такi заходи процесуального забезпечення: адмiнiстративне затримання, особистий огляд i огляд речей, вилучення речей i документiв, вiдсторонення водiїв вiд керування транспортними засобами, рiчковими i маломiрними суднами та огляд їх на стан сп’янiння. Два заходи забезпечення встановлено iншими главами КпАП: доставлення порушника (ст. 259) i його привiд (ст. 268).
порушника. Фактичне здiйснення доставлення забезпечується застосуванням психiчного або фiзичного впливу. Перший полягає в уснiй вказiвцi прямувати до мiсця доставлення або в нагадуваннi про можливiсть застосування фiзичного впливу. До фiзичного впливу вдаються у випадках вiдмови рухатися в потрiбному напрямку. При цьому може бути застосовано захоплення руки або частини одягу з примушуванням до руху.
Доставлення порушника має бути проведено в можливо короткий строк. Встановлено максимальний час перебування порушника в штабi ДНД та примiщеннi виконкому селищної чи сiльської ради – одна година.
в суд. Рiзниця полягає в метi доставлення – привiд здiйснюється працiвниками мiлiцiї з метою забезпечення присутностi правопорушника пiд час розгляду справи. Привiд допускається лише у випадках, прямо передбачених законом (ч. 2 ст. 268 КпАП).
Адмiнiстративне затримання полягає в примусовому короткочасному обмеженi волi дiй i пересування особи, яка вчинила адмiнiстративне правопорушення. Його мають право здiйснювати лише органи та посадовi особи, уповноваженi на те законодавчими актами. Порядок здiйснення адмiнiстративного затримання детально закрiплено в ст. 262 КпАП.
Адмiнiстративне затримання, як правило, не може перевищувати трьох годин. Бiльш тривалi строки може бути встановлено тiльки законодавчими актами (ч. 1 ст. 263 КпАП). Так, на строк до трьох дiб з письмовим повiдомленням прокурора протягом 24 годин або з його санкцiї – до десяти дiб може бути затримано осiб, якi порушили прикордонний режим або режим у пунктах пропуску через державний кордон, якщо цi особи не мають документiв, що посвiдчують їх особу.
Осiб, якi порушили правила обiгу наркотичних засобiв i психотропних речовин, може бути затримано на строк до трьох годин для складання протоколу, а в необхiдних випадках для встановлення особи, проведення медичного огляду, з’ясування обставин придбання вилучених наркотичних засобiв i психотропних речовин та їх дослiдження – до трьох дiб з повiдомленням про це письмово прокурора протягом 24 години з моменту затримання або на строк до 10 дiб з санкцiї прокурора, якщо правопорушники не мають документiв, що посвiдчують їх особу.
До розгляду справи може бути затримано осiб, якi вчинили дрiбне хулiганство, злiсну непокору, публiчно закликали до невиконання вимог працiвника мiлiцiї (розглядаються протягом доби), порушили порядок органiзацiї i проведення зборiв, мiтингiв, вуличних походiв i демонстрацiй, виявили неповагу до суду або торгували з рук у невстановлених мiсцях (розглядаються протягом трьох дiб).
"Про мiлiцiю" мiлiцiї надано право затримувати осiб, якi вчинили адмiнiстративнi правопорушення, для встановлення особи i з’ясування обставин правопорушення до трьох дiб з повiдомленням про це письмово прокурора протягом 24 годин з моменту затримання. Строк адмiнiстративного затримання обчислюється з моменту доставлення порушника, а особи, яка була в станi сп’янiння – з часу її витвереження.
З метою забезпечення законностi застосування адмiнiстративного затримання про нього складається протокол, в якому зазначаються дата i мiсце складення, вiдомостi про особу затриманого, час i мотиви затримання. Затриманому надається право ознайомитись з протоколом i пiдписати його (або вiдмовитись вiд пiдписання), вимагати повiдомлення про мiсце його перебування родичiв або адмiнiстрацiї за мiсцем роботи чи навчання. В разi затримання неповнолiтнього повiдомлення його батькiв або осiб, якi їх замiнюють, є обов’язковим.
Особистий огляд i огляд речей провадяться з метою виявлення та закрiплення необхiдних доказiв правопорушення i забезпечення подальшого притягнення до вiдповiдальностi. Право на їх провадження надано уповноваженим на те посадовим особам органiв внутрiшнiх справ, воєнiзованої охорони, цивiльної авiацiї, митної служби i прикордонних вiйськ, а на огляд речей – також органiв лiсоохорони i органiв, якi здiйснюють нагляд за додержанням правил полювання. Цей перелiк може бути розширено лише законодавчими актами (ст. 264 КпАП).
Особистий огляд провадиться уповноваженою на те особою однiєї статi з порушником i в присутностi двох понятих тiєї ж статi. Огляд речей (ручної поклажi, багажу, знарядь полювання та лову риби, добутої продукцiї, транспортних засобiв та iнших предметiв) провадиться в присутностi їх власника або володiльця. За їх вiдсутностi зазначенi речi може бути пiддано оглядовi лише у невiдкладних випадках, але за обов’язкової участi двох понятих. Провадження огляду оформляється спецiальним протоколом або про нього робиться запис в протоколi про адмiнiстративне правопорушення або в протоколi по адмiнiстративне затримання. Вилучення речей i документiв, що є знаряддям або безпосереднiм об’єктом правопорушення, здiйснюється посадовими особами, яким надано право провадити адмiнiстративне затримання, особистий огляд i огляд речей, з метою забезпечення доказiв, а також, залежно вiд результатiв розгляду справи, забезпечення їх конфiскацiї, оплатного вилучення, знищення або повернення володiльцевi. Про вилучення речей i документiв складається протокол або робиться запис у протоколi про адмiнiстративне правопорушення, адмiнiстративне затримання чи огляд речей.
та нагруднi знаки пiдлягають поверненню їх законним володiльцям або надсилаються до адмiнiстрацiї Президента України. Вилученi самогон чи iншi мiцнi напої домашнього вироблення, а також апарати для їх вироблення пiдлягають знищенню працiвниками мiлiцiї. Для забезпечення стягнення штрафу з особи, яка вчинила контрабанду, допускається вилучення не просто речей, а й цiнностей, якщо ця особа не має постiйного мiсця проживання в Українi. При вилученнi вогнепальної, газової або пневматичної зброї та бойових припасiв в протоколi зазначаються марка або модель, калiбр, серiя i номер зброї, що вилучається, кiлькiсть i вид бойових припасiв. До особи, яка вчинила правопорушення пiд час виконання службових обов’язкiв, вилучення, особистий огляд i огляд речей застосовуються лише у невiдкладних випадках.
право керування транспортним засобом, рiчковим або маломiрним судном. В цих випадках у водiя залишається талон попередження або видається тимчасовий дозвiл на право керування. При вчиненнi окремих правопорушень (ст. ст. 81, 121, 121-1, 122-2, 122-3, 126, 130, 132, 133 КпАП) може бути вилучено номернi знаки транспортного засобу або затримано цi засоби i доставлено їх для тимчасового зберiгання на спецiальних майданчиках чи стоянках у порядку, визначеному МВС України.
Водiї, судноводiї та iншi особи, якi керують транспортними засобами, рiчковими i маломiрними суднами i щодо яких є достатнi пiдстави вважати, що вони перебувають у станi сп’янiння, пiдлягають вiдстороненню вiд керування цими транспортними засобами або суднами та оглядовi на стан сп’янiння (ст. 266 КпАП). Вiдсторонення, тобто примусове звiльнення транспортного засобу вiд особи, що ним керує, здiйснюється працiвниками органiв внутрiшнiх справ. Огляд на стан сп’янiння здiйснюється за допомогою спецiальних технiчних засобiв або в медичних установах. В ст. 266 КпАП встановлено лише загальне правило про вiдсторонення та огляд, без деталiзацiї пiдстав та правил їх здiйснення.
технiчних засобiв, затвердженою спiльним наказом Мiнiстерства внутрiшнiх справ, Мiнiстерства охорони здоров’я та Мiнiстерства юстицiї України вiд 24 лютого 1995 р. № 114/38/15-36-18. Огляд на стан сп’янiння може провадитися за допомогою iндикаторної трубки "Контроль тверезостi" або в медичних установах. На практицi огляд за допомогою iндикаторної трубки здiйснюється у 80% всiх випадкiв. Про здiйснення огляду iз застосуванням iндикаторної трубки складається протокол. При цьому мають бути присутнiми не менше двох понятих. Якщо особа не погоджується з результатами проби, вона направляється на обстеження в медичну установу. В лiкувально-профiлактичних установах огляд на стан сп’янiння здiйснюється лiкарями певної спецiальностi або якi мають спецiальну пiдготовку. В усiх випадках складається акт огляду, один примiрник якого передається органовi мiлiцiї, що направив водiя на огляд, а другий зберiгається в медичнiй установi. Ухилення особи вiд проходження огляду на стан сп’янiння становить склад адмiнiстративного проступку, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП. З метою забезпечення законностi застосування розглянутих заходiв ст. 267 КпАП передбачає можливiсть їх оскарження заiнтересованою особою у вищий орган (вищiй посадовiй особi) або прокуроровi.
перевiрок, протоколiв огляду, вилучення речей та документiв тощо) органовi чи посадовiй особi, уповноваженому її розглядати, якщо посадова особа, що склала протокол, не має права самостiйно вирiшити цю справу.
Розгляд справ про адмiнiстративнi правопорушення – це основна стадiя провадження в справах про них, на нiй вирiшуються найважливiшi завдання цього провадження. Цi завдання полягають у встановленнi винних i забезпеченнi правильного застосування законодавства з тим, щоб до кожного правопорушника були застосованi справедливi заходи адмiнiстративного впливу.
Зазначена стадiя, згiдно з вiдповiдними положеннями КпАП, включає три етапи: пiдготовку справи до розгляду; розгляд справи; прийняття по нiй постанови.
З метою правильного i своєчасного вирiшення кожної справи вiдповiдний орган, посадова особа зобов’язанi ретельно пiдготуватися до її розгляду. В ст. 278 КпАП визначено питання, якi необхiдно вирiшити пiд час пiдготовки: чи належить до компетенцiї органу, посадової особи розгляд даної справи; чи правильно складено протокол та iншi матерiали справи; чи сповiщено осiб, якi беруть участь у розглядi справи, про час i мiсце її розгляду; чи витребувано необхiднi додатковi матерiали; чи пiдлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адмiнiстративної вiдповiдальностi, потерпiлого, їх законних представникiв i адвоката.
В разi встановлення неповноти матерiалiв, поданих до розгляду, мають бути витребуванi додатковi вiдомостi та матерiали або справу повернуто за мiсцем складення протоколу чи iнших матерiалiв для усунення недолiкiв.
Вiдповiдно до ст. 276 КпАП справи про адмiнiстративнi правопорушення розглядаються, як правило, за мiсцем їх вчинення. Із цього загального правила iснує декiлька виняткiв, про що мова йшла вище.
Строки розгляду справ регламентуються ст. 277 КпАП. В бiльшостi випадкiв справа про адмiнiстративне правопорушення розглядається в 15-денний строк з дня одержання уповноваженим органом чи посадовою особою протоколу та iнших матерiалiв справи. Крiм цього, справи про деякi правопорушення, визначенi ст. 277, розглядаються в 7-денний, 5-денний та 3-денний строк. Ще коротший строк – одна доба – встановлено для розгляду справ про дрiбне хулiганство, розпивання спиртних напоїв у громадських мiсцях, злiсну непокору, виявлення неповаги до суду та деякi iншi.
головуючий на засiданнi колегiального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа пiдлягає розгляду та хто притягається до адмiнiстративної вiдповiдальностi. Всiм учасникам провадження роз’яснюються їх права та обов’язки. Далi оголошується протокол про адмiнiстративне правопорушення, змiст якого, як зазначалося, певною мiрою нагадує звинувачувальний акт.
обов’язкiв органу (посадової особи), який повинен з’ясувати, чи було вчинено адмiнiстративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненнi, чи пiдлягає вона адмiнiстративнiй вiдповiдальностi. Обов’язково встановлюється, чи є обставини, що пом’якшують i обтяжують вiдповiдальнiсть, чи заподiяно майнову шкоду, чи є пiдстави для передачi матерiалiв про правопорушення на розгляд громадської органiзацiї, трудового колективу, а також iншi обставини, що мають значення для правильного вирiшення справи. Доказами в справi про адмiнiстративне правопорушення є будь-якi фактичнi данi, на основi яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) з’ясовує зазначенi обставини. Цi данi встановлюються протоколом про адмiнiстративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до вiдповiдальностi, потерпiлих, свiдкiв, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технiчних приладiв, якi використовуються при наглядi за виконанням правил дорожнього руху, протоколом про вилучення речей i документiв, а також iншими документами (наприклад, актами перевiрок, рiзними довiдками, характеристиками, протоколами про адмiнiстративне затримання, особистий огляд чи огляд речей тощо). Орган (посадова особа) оцiнює докази (тобто вирiшує питання про їх достовiрнiсть) за своїм внутрiшнiм переконанням, що ґрунтується на всебiчному, повному i об’єктивному дослiдженнi всiх обставин справи в їх сукупностi, керуючись законом i правосвiдомiстю (ст. ст. 251-252 КпАП).
Вирiшенню завдань боротьби з адмiнiстративними правопорушеннями, їх попередженню сприяє виявлення причин та умов вчинення цих правопорушень. Саме тому пiд час розгляду справи цьому питанню має бути придiлено значну увагу. Закон (ст. 282 КпАП) вимагає вiд органу чи посадової особи, який розглядає справу, вносити у вiдповiдний державний орган, громадську органiзацiю чи посадовiй особi пропозицiї про вжиття заходiв щодо усунення зазначених причин та умов. Гарантiєю дiєвостi таких пропозицiй є закрiплення обов’язку повiдомлення протягом мiсяця органу (посадовiй особи), який внiс пропозицiї, про вжитi заходи. Пiд час розгляду справи про адмiнiстративне правопорушення колегiальним органом ведеться протокол засiдання, в якому зазначаються дата i мiсце засiдання, найменування i склад органу, який розглядає справу, її змiст. Обов’язково фiксуються вiдомостi про явку осiб, якi беруть участь у справi, їх пояснення, а також клопотання i результати розгляду останнiх. В протоколi зазначаються також документи i речовi докази, дослiдженi пiд час розгляду справи, вiдомостi про оголошення прийнятої постанови i роз’яснення порядку та строкiв її оскарження. Зазначений протокол пiдписується головуючим на засiданнi органу i його секретарем. Питання розгляду справ про адмiнiстративнi правопорушення тiсно пов’язанi з визначенням кола та правового статусу безпосереднiх учасникiв провадження.
Центральною постаттю в провадженнi є особа, яка притягається до адмiнiстративної вiдповiдальностi. Навколо неї власне i концентрується процесуальна дiяльнiсть всiх iнших суб’єктiв провадження. В ст. 268 КпАП визначено, що ця особа має право знайомитися з матерiалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися при розглядi справи юридичною допомогою адвоката, виступати рiдною мовою i користуватися послугами перекладача, якщо не володiє мовою, якою ведеться провадження, оскаржити постанову по справi. Слiд мати на увазi, що рiшенням Конституцiйного Суду України вiд 16 листопада 2000 р. у справi за конституцiйним зверненням громадянина Солдатова Г.І. щодо офiцiйного тлумачення положень статтi 59 Конституцiї України, статтi 44 КПК України, статей 268, 271 КпАП України (справа про право вiльного вибору захисника) положення ч. 1 ст. 268 КпАП, за яким обмежується право на вiльний вибiр особою, що притягається до адмiнiстративної вiдповiдальностi, як захисника своїх прав, крiм адвоката, iншого фахiвця у галузi права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, визнано неконституцiйним, що потягло втрату ним чинностi з дня ухвалення зазначеного рiшення. Таким чином, Конституцiйний Суд України визнав право особи, що притягається до адмiнiстративної вiдповiдальностi, користуватися юридичною допомогою не тiльки адвоката, але i iншого фахiвця у галузi права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Слiд звернути увагу також на той факт, що в наш час адвокат чи iнший фахiвець може брати участь лише у розглядi справи про адмiнiстративний проступок, тобто бути присутнiм на засiданнi. Разом з тим з метою реального захисту прав громадян слiд було б забезпечити його участь з моменту складення протоколу або затримання особи, яка притягається до адмiнiстративної вiдповiдальностi. Врегульовано також важливе питання щодо участi особи, яка притягається до вiдповiдальностi, в розглядi справи. Справа про адмiнiстративне правопорушення, як правило, розглядається в присутностi цiєї особи. Лише якщо є данi про своєчасне її сповiщення про мiсце та час розгляду i вiд неї не надiйшло клопотання про його вiдкладення, справу може бути розглянуто пiд час вiдсутностi цiєї особи. В рядi випадкiв участь особи, яка притягається до вiдповiдальностi, в розглядi справи є обов’язковою (пiд час розгляду справ про дрiбне розкрадання, дрiбне хулiганство, злiсну непокору тощо), i в разi її ухилення вiд явки на виклик органу внутрiшнiх справ або суддi цю особу може бути пiддано приводу.
В ст. ст. 269-274 КпАП вичерпно дано перелiк процесуальних прав та обов’язкiв iнших учасникiв провадження – потерпiлого, законних представникiв особи, яка притягається до адмiнiстративної вiдповiдальностi, i потерпiлого, адвоката, свiдка, експерта i перекладача.
Так, потерпiлому, тобто особi, якiй адмiнiстративним правопорушенням заподiяно моральну, фiзичну або майнову шкоду, надається право знайомитися з матерiалами справи, заявляти клопотання, оскаржувати постанову по справi. Його може бути також опитано як свiдка.
фiзичнi чи психiчнi вади не можуть самi здiйснювати свої права. Вони мають право знайомитися з матерiалами справи, заявляти клопотання, вiд iменi особи, iнтереси якої вони представляють, оскаржувати рiшення по справi. Адвокат чи iнший фахiвець у галузi права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, може знайомитися з матерiалами справи, заявляти клопотання, за дорученням особи, яка його запросила, i вiд її iменi приносити скарги на рiшення по справi. Його повноваження на участь у розглядi справи посвiдчуються вiдповiдним документом, який пiдтверджує право на надання правової допомоги. Як свiдок у справi про адмiнiстративне правопорушення може бути викликана будь-яка особа, про яку є данi, що їй вiдомi якi-небудь обставини, що пiдлягають встановленню по данiй справi. Свiдок зобов’язаний з’явитися в зазначений час на виклик органу чи посадової особи, який розглядає справу, дати правдивi пояснення, повiдомити все вiдоме йому по справi i вiдповiсти на поставленi запитання.
перед ним питаннях. Експерт має право знайомитися з матерiалами справи, що стосуються предмета експертизи, заявляти клопотання про надання йому додаткових матерiалiв, необхiдних для дачi висновку, з дозволу зазначеного органу (посадової особи) ставити особi, яка притягається до вiдповiдальностi, потерпiлому, свiдкам запитання, що стосуються предмета експертизи, бути присутнiм при розглядi справи. Перекладач, який також призначається, в разi необхiдностi, органом (посадовою особою), що розглядає справу, зобов’язаний з’явитися на виклик останнього i зробити повно i точно доручений йому переклад. Розгляд справи закiнчується винесенням постанови (виконкоми селищних та сiльських рад приймають їх у формi рiшення). Постанова остаточно оцiнює поведiнку особи, яка притягається до вiдповiдальностi, встановлює її виннiсть або, навпаки, невинуватiсть, визначає захiд адмiнiстративного впливу. Вiдповiдно до ст. 284 КпАП постанова по справi може бути трьох видiв: про накладення адмiнiстративного стягнення, про застосування до неповнолiтнiх заходiв впливу виховного характеру i про закриття справи. Остання виноситься в разi оголошеннi усного зауваження, передачi матерiалiв на розгляд громадськостi, прокурору, органу попереднього слiдства чи дiзнання, а також за наявностi обставин, що виключають провадження в справi про адмiнiстративне правопорушення. Постанова по справi про адмiнiстративне правопорушення повинна мiстити ряд вiдомостей та реквiзитiв. Перш за все зазначаються найменування органу (посадової особи), який винiс постанову, дата розгляду справи, вiдомостi про особу, щодо якої вона розглядалася, викладаються обставини, встановленi пiд час розгляду справи, зазначаються нормативний акт (стаття КпАП), який передбачає вiдповiдальнiсть за дане адмiнiстративне правопорушення, та прийняте по справi рiшення.
В разi необхiдностi в постановi вiдображається рiшення про вiдшкодування винним майнової шкоди, а також вирiшення питання щодо вилучених речей i документiв. Будь-яка постанова повинна мiстити вказiвку на порядок i строк її оскарження. Якщо справа розглядається одноособово посадовою особою, вона повинна бути нею пiдписана. Постанова колегiального органу приймається простою бiльшiстю голосiв його членiв, присутнiх на засiданнi i пiдписується головуючим на засiданнi i секретарем цього органу. Постанова, вiдповiдно до ст. 285 КпАП, оголошується негайно пiсля закiнчення розгляду справи. Копiя постанови протягом трьох днiв вручається пiд розписку або висилається особi, щодо якої її винесено, а також потерпiлому на його прохання.
6. Оскарження (опротестування) постанови i перегляд справи
Право на оскарження постанови по справi про адмiнiстративне правопорушення є однiєю з гарантiй захисту прав особи, забезпечення законностi притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi. Вiдповiдно до ст. 287 КпАП України постанову може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпiлим. Крiм цих осiб, вiд їх iменi скаргу можуть подати законнi представники або адвокат. Виняток iз зазначеного правила становлять постанови районного (мiського) суду (суддi) про накладення адмiнiстративних стягнень, якi є остаточними i оскарженню в порядку провадження в справах про адмiнiстративнi правопорушення не пiдлягають. Однак цi постанови може бути скасовано або змiнено в порядку нагляду, тобто за протестом прокурора самим суддею, а також незалежно вiд наявностi протесту – головою вищого суду.
Порядок оскарження постанови по справi про адмiнiстративне правопорушення встановлено ст. 288 КпАП. Постанову може бути оскаржено або в адмiнiстративному, або в судовому порядку. Чинний КпАП передбачає три варiанти оскарження – альтернативний, коли постанову може бути оскаржено у вищий орган (вищiй посадовiй особi) або в суд, послiдовний, при якому скарга спочатку повинна бути подана у вищий орган (вищiй посадовiй особi), пiсля чого, якщо його рiшення не задовольняє скаржника, – в районний (мiський) суд, i винятковий, який передбачає подання скарги тiльки у вищий орган (вищiй посадовiй особi). Цей порядок в наш час не вiдповiдає вимогам Конституцiї України, яка гарантує кожному право на судове оскарження будь-яких дiй i рiшень державних органiв та посадових осiб, i тому потребує перегляду. Крiм цього, слiд переглянути, на нашу думку, положення про остаточнiсть постанови районного (мiського) суду (суддi).
Вiдповiдно до ст. 289 КпАП скаргу на постанову по справi про адмiнiстративне правопорушення може бути подано протягом десяти днiв з дня винесення останньої. В разi пропуску зазначеного строку з поважних причин (хвороба, тривале вiдрядження тощо) допускається його поновлення органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу. Заява особи, щодо якої було винесено постанову, про поновлення строку оскарження подається у письмовiй формi, в нiй має бути зазначено причини пропуску встановленого строку. Із змiсту ст. 289 КпАП випливає, що якщо строк оскарження пропущено без поважних причин, то вiн не поновлюється.
Скарга подається в орган (посадовiй особi), який винiс постанову, якщо iнше не встановлено законодавством. Протягом трьох дiб скарга разом iз справою надсилається органу (посадовiй особi), правомочному її розглядати. Особа, яка оскаржила постанову по справi про адмiнiстративне правопорушення, звiльняється вiд сплати державного мита.
Будь-яку постанову по справi про адмiнiстративне правопорушення може бути опротестовано прокурором. Законодавством не встановлено строк, протягом якого прокурор може принести протест на постанову.
постанов про застосування попередження (тому що такi постанови виконуються шляхом їх оголошення, тобто на момент оскарження вони вже виконанi), адмiнiстративного арешту (оскiльки це стягнення може застосувати тiльки суддя або суд, постанови яких не оскаржуються), а також у випадках, коли штраф стягується на мiсцi вчинення адмiнiстративного правопорушення (стягнення також вже виконано). Слiд зазначити, що в ст. 291 КпАП випадки, коли виконання постанови не зупиняється, перераховано не вичерпно. Так, подання скарги не може зупинити також виконання постанови про застосування виправних робiт, яка, як i про застосування адмiнiстративного арешту, виноситься тiльки судом або суддею.
застосування попередження, а також у випадку стягнення штрафу на мiсцi вчинення правопорушення iз зазначених вище причин.
вiдповiдне рiшення. З цiєю метою має бути з’ясовано ряд обставин, якi стосуються як матерiальних, так i процесуальних пiдстав притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi, тобто чи було встановлено факт вчинення правопорушення, вину особи в його вчиненнi, чи не пропущено строки накладення адмiнiстративного стягнення та розгляду справи, чи дотримано порядок розгляду справи тощо.
Орган (посадова особа) пiсля розгляду скарги або протесту приймає одне iз таких рiшень:
1) залишає постанову без змiни, а скаргу або протест без задоволення. Такий варiант рiшення можливий в тих випадках, коли аргументи, викладенi в скарзi або протестi, суперечать доказам у справi. Без змiни може бути залишено лише постанову, винесену iз дотриманням матерiальних i процесуальних норм на пiдставi всебiчного дослiдження зiбраних у справi доказiв, їх аналiзу, правильної оцiнки i обґрунтованих висновкiв. Рiшення про залишення без змiни постанови у справi про адмiнiстративне правопорушення має бути мотивованим, мiстити повнi вiдповiдi на аргументи скарги або протесту. З моменту прийняття такого рiшення постанова про притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi набирає чинностi;
2) скасовує постанову i надсилає справу на новий розгляд. Пiдставами для скасування постанови можуть бути неповне встановлення обставин, якi мають значення для прийняття рiшення у справi, недоведенiсть обставин, якi орган (посадова особа), що розглянув справу, вважає встановленими, невiдповiднiсть висновкiв, викладених у рiшеннi, обставинам справи, порушення чи неправильне застосування матерiальних або процесуальних норм;
3) скасовує постанову i закриває справу. Орган (посадова особа), який розглядає скаргу або протест, зобов’язаний це зробити, якщо немає достатнiх доказiв для притягнення особи до адмiнiстративної вiдповiдальностi, а додаткове дослiдження або новий розгляд нiчого не дадуть. Скасування постанови iз закриттям справи можливе також в разi встановлення обставин, якi виключають провадження в справi про адмiнiстративне правопорушення (ст. 247 КпАП).
Скасування постанови iз закриттям справи про адмiнiстративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених i конфiскованих предметiв, а також скасування iнших обмежень, пов’язаних з цiєю постановою. У разi неможливостi повернення предмета повертається його вартiсть. Вiдшкодування шкоди, заподiяної громадяниновi незаконним накладенням адмiнiстративного стягнення у виглядi адмiнiстративного арешту або виправних робiт, провадиться в порядку, встановленому спецiальним законодавством;
4) змiнює захiд стягнення в межах, передбачених нормативним актом про вiдповiдальнiсть за адмiнiстративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Це положення забезпечує свободу оскарження постанови про накладення адмiнiстративного стягнення, оскiльки скаржник може не боятися посилення стягнення. В таких випадках може бути зменшено розмiр штрафу, замiнено стягнення м’якшим, якщо санкцiя альтернативна (штраф – попередженням, адмiнiстративний арешт – штрафом тощо), скорочено строк позбавлення спецiального права, виправних робiт чи адмiнiстративного арешту, скасовано додаткове стягнення, зменшено число конфiскованих або оплатно вилучених предметiв.
Постанова по справi про адмiнiстративне правопорушення пiдлягає також скасуванню, якщо буде встановлено, що її винесено органом (посадовою особою), неправомочним вирiшувати цю справу. В цьому випадку справа надсилається на розгляд органу (посадової особи), уповноваженого її розглядати вiдповiдно до роздiлу ІІІ КпАП.
Копiя рiшення по скарзi або протесту на постанову по справi про адмiнiстративне правопорушення протягом трьох днiв надсилається особi, щодо якої її винесено. В той же строк копiя постанови надсилається потерпiлому на його прохання. Про результати розгляду протесту в 10-денний строк з дня його надходження повiдомляється прокуроровi.
Рiшення по скарзi на постанову по справi про адмiнiстративне правопорушення може бути опротестовано прокурором. В КпАП нiчого не говориться про оскарження рiшення по скарзi, тобто право на оскарження в цьому випадку не надається. Однак при послiдовному оскарженнi все ж може бути оскаржено рiшення вищого органу (вищої посадової особи) в суд
5. Виконання постанов про накладення адмiнiстративних стягнень
Виконання постанов про накладення адмiнiстративних стягнень є заключною стадiєю провадження в справах про адмiнiстративнi правопорушення. Вiд того, наскiльки своєчасно i повно виконуються постанови, значною мiрою залежить ефективнiсть зазначеного провадження, всього iнституту адмiнiстративної вiдповiдальностi.
Постанова про накладення адмiнiстративного стягнення – це, так би мовити, виконавчий документ, вона є обов’язковою для виконання всiма державними i громадськими органами, пiдприємствами, установами, органiзацiями, посадовими особами i громадянами.
Для того, щоб постанова була обов’язковою для виконання, вона повинна набрати чинностi. На жаль, в КпАП України момент набрання постановою чинностi не визначено. За загальним правилом, встановленим ст. 299 КпАП, постанова про накладення адмiнiстративного стягнення пiдлягає виконанню з моменту її винесення. В разi оскарження або опротестування постанови вона набирає чинностi пiсля залишення скарги чи протесту без задоволення, тобто з дня прийняття вiдповiдного рiшення. Виняток становлять випадки, коли рiшення про застосування адмiнiстративного стягнення вже фактично виконано, про що мова йшла вище.
Постанова про накладення адмiнiстративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який її винiс. На нього ж в бiльшостi випадкiв покладається i виконання постанови. Однак постанови про накладення окремих стягнень виконують спецiально уповноваженi на те органи (наприклад, постанови про застосування адмiнiстративного арешту або виправних робiт – органи внутрiшнiх справ, про застосування конфiскацiї – державнi виконавцi). Якщо щодо однiєї особи винесено кiлька постанов про накладення адмiнiстративних стягнень, кожна постанова виконується окремо.
За наявностi обставин, що ускладнюють виконання постанови про накладення адмiнiстративного стягнення у виглядi адмiнiстративного арешту чи виправних робiт або роблять її виконання неможливим, допускається вiдстрочка її виконання. Вiдстрочка виконання постанови про накладення адмiнiстративного стягнення у виглядi штрафу (за винятком стягнення штрафу на мiсцi вчинення адмiнiстративного правопорушення) здiйснюється в порядку, встановленому законом. Право вiдстрочити виконання постанови має лише орган (посадова особа), який її винiс. За змiстом ст. 301 КпАП, вiдстрочка виконання постанови – це право, а не обов’язок вiдповiдного органу чи посадової особи, вона застосовується на його розсуд тiльки у виняткових випадках. До таких випадкiв належать, наприклад, хвороба особи, пiдданої адмiнiстративному стягненню, складнi сiмейнi обставини або iншi поважнi причини, якi перешкоджають негайному виконанню постанови. Коло осiб, якi мають право клопотатися про вiдстрочку виконання постанови, законодавством не визначено; частiш за все це самi правопорушники, хоча клопотання можуть подати i їх рiднi, трудовi колективи, об’єднання громадян, iнiцiатором може бути також сам орган (посадова особа), який винiс постанову. Строк, на який допускається вiдстрочення виконання постанови про накладення адмiнiстративного стягнення, обмежено одним мiсяцем.
Інколи пiд час виконання постанови про накладення адмiнiстративного стягнення можуть виникнути обставини, передбаченi ст. 247 КпАП, якi виключають провадження в справi про адмiнiстративне правопорушення. Таких обставин може бути три: видання акта амнiстiї, якщо вiн усуває застосування адмiнiстративного стягнення, скасування акта, який встановлює адмiнiстративну вiдповiдальнiсть, i смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справi. В таких випадках орган (посадова особа), який винiс постанову, припиняє її виконання. Рiшення про припинення виконання надсилається органовi, який виконує постанову.
строки давностi виконання постанов. За загальним правилом постанова про накладення адмiнiстративного стягнення не пiдлягає виконанню, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох мiсяцiв з дня винесення. Варто зазначити, що постанова вважається звернутою до виконання, коли орган (посадова особа), який її винiс, вручає або надсилає її копiю вiдповiднiй особi або надсилає органу, уповноваженому безпосередньо її виконувати.
У випадках подання скарги або принесення протесту на постанову перебiг строку давностi її виконання зупиняється до розгляду скарги або протесту. В разi вiдстрочки виконання постанови перебiг строку давностi зупиняється до закiнчення строку вiдстрочки. Крiм цього, законодавством України може бути передбачено i iншi строки звернення постанов до виконання. Зокрема, Митним кодексом України встановлено, що предмети порушення митних правил конфiскуються незалежно вiд часу вчинення або виявлення порушення таких правил, тобто в цих випадках давнiсть виконання постанов взагалi не передбачена.
Якщо пiд час виконання постанови про накладення адмiнiстративного стягнення у порушника або iнших осiб виникають якiсь питання, їх вирiшує орган чи посадова особа, який винiс постанову. Порядок вирiшення таких питань КпАП не врегульовано, хоча їх iнiцiаторами, як свiдчить практика, можуть бути порушник, потерпiлий або орган, що виконує постанову. В цих випадках звернення має бути розглянуто невiдкладно i прийнято вiдповiдне рiшення.
Контроль за правильним i своєчасним виконанням постанови про накладення адмiнiстративного стягнення здiйснює орган (посадова особа), який винiс постанову. Здiйснюється цей контроль, перш за все, шляхом перевiрки ознайомлення порушника iз змiстом постанови, своєчаснiстю вручення йому її копiї, надiсланням постанови органу (посадовiй особi), уповноваженому безпосередньо її виконувати. У вiдповiдних документах органу (посадової особи), який винiс постанову, робиться вiдмiтка про повне виконання постанови або про неможливiсть її виконання з об’єктивних причин.
Найпростiший порядок встановлено для виконання постанови про винесення попередження. Вона виконується органом (посадовою особою), який винiс постанову, шляхом її оголошення порушнику. Якщо така постанова виноситься пiд час його вiдсутностi, вона виконується шляхом вручення або надсилання протягом трьох днiв порушнику її копiї. У випадках, коли допускається оголошення попередження на мiсцi вчинення правопорушення, воно фiксується у встановленому порядку.
винятком штрафу, що стягується на мiсцi вчинення правопорушення) протягом 15-ти днiв з дня вручення йому копiї постанови, а в разi її оскарження або опротестування – з дня повiдомлення про залишення постанови без змiни. Якщо у порушника вiком вiд 16-ти до 18-ти рокiв вiдсутнiй самостiйний заробiток, штраф мають сплатити його батьки, або особи, що їх замiнюють.
роботи або за мiсцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. Тобто в таких випадках дiють правила, встановленi цивiльним процесуальним законодавством).
Спецiальний порядок стягнення штрафу, так само як i здiйснення деяких iнших процесуальних дiй, передбачається Митним кодексом України. Як спецiальний можна назвати також порядок стягнення у вiдповiдних випадках штрафу на мiсцi вчинення правопорушення, коли порушниковi видається квитанцiя встановленого зразка, яка є документом суворої фiнансової звiтностi.
предмет вилучається i реалiзується вiдповiдно до ст. ст. 312, 315 КпАП. Однак в разi виконання оплатного вилучення суми, вирученi вiд реалiзацiї, передаються колишньому власниковi з вiдрахуванням комiсiйних витрат, а у випадку застосування конфiскацiї – перераховуються до державного бюджету (так само як грошi, одержанi внаслiдок вчинення адмiнiстративного проступку).
адмiнiстративного правопорушення, виконуються державними виконавцями в порядку, встановленому законом.
Виконання постанови про позбавлення спецiального права полягає у вилученнi у правопорушника вiдповiдного документа, що надає таке право (посвiдчення водiя, свiдоцтва, диплома, мисливського квитка). Порядок виконання зазначеної постанови врегульовано гл. 30 КпАП. Залежно вiд виду спецiального права постанови про його позбавлення виконують посадовi особи Державної автомобiльної iнспекцiї, Державної iнспекцiї по маломiрних суднах України (або iнших органiв рiчкового транспорту) i керiвники обласних чи районних органiв, якi здiйснюють державний нагляд за додержанням правил полювання (ст. 317 КпАП).
Варто нагадати, що вилучення посвiдчення водiя (свiдоцтва, диплома чи iншого документа, який пiдтверджує надання спецiального права) ст. 265 КпАП передбачено як захiд забезпечення провадження в справi про адмiнiстративне правопорушення. Тому в разi прийняття постанови про позбавлення права керування транспортним засобом, рiчковим або маломiрним судном її виконання може полягати в неповерненнi зазначених документiв порушнику.
за все, сумлiнне ставлення до працi i зразкова поведiнка (хоча, на нашу думку, таку умову в наш час не зовсiм просто з’ясувати), закiнчення не менше, нiж половини призначеного строку стягнення, а також клопотання громадської органiзацiї чи трудового колективу. Уявляється, що пiдстави скорочення строку позбавлення спецiального права в наш час потребують перегляду (за винятком вiдбування не менше, нiж половини строку стягнення).
Для виконання постанови про позбавлення спецiального права має значення момент позбавлення цього права. За загальним правилом (ч. 1 ст. 321 КпАП) цей момент визначається днем винесення вiдповiдної постанови. Якщо особи, позбавленi спецiального права, ухиляються вiд здачi документа, що посвiдчує це право, то строк позбавлення їх спецiального права обчислюється з дня здачi або вилучення такого документа.
Пiсля закiнчення призначеного строку позбавлення спецiального права, а також у разi його скорочення особi повертаються у встановленому порядку вилученi у неї документи. Вилучене посвiдчення водiя транспортного засобу повертається пiсля проходження вiдповiдною особою перевiрки знань правил дорожнього руху у Державнiй автомобiльнiй iнспекцiї.
Постанова про застосування виправних робiт надсилається суддею мiського (районного) суду на виконання органу внутрiшнiх справ не пiзнiше, нiж наступного дня пiсля її винесення (ст. 322 КпАП). На пiдставi постанови iз заробiтку порушника провадяться вiдрахування в доход держави протягом строку вiдбування адмiнiстративного стягнення в розмiрi, визначеному постановою.
Порядок обчислення строку виправних робiт визначено в ст. 323 КпАП. Їх вiдбування обчислюється часом, протягом якого порушник працював i з його заробiтку провадились вiдрахування. Кiлькiсть днiв, вiдпрацьованих порушником, має бути не менше кiлькостi робочих днiв, що припадають на встановлений календарний строк стягнення. Якщо порушник не вiдпрацював зазначеної кiлькостi робочих днiв без поважних причин, вiдбування виправних робiт триває до повного вiдпрацювання порушником належної кiлькостi робочих днiв.
порушника в доход держави i переказ вiдрахованих сум у встановленому порядку; трудове виховання порушника (що в наш час дуже проблематичне); повiдомлення органiв внутрiшнiх справ про ухилення порушника вiд вiдбування стягнення.
один день арешту за три днi виправних робiт, але не бiльше, нiж на п’ятнадцять дiб. Слiд зауважити, що виправнi роботи з переходом до ринкової економiки втрачають своє значення, i навiть за цих умов замiна їх штрафом або адмiнiстративним арештом допускається, вiдповiдно до ст. 325 КпАП, лише у випадку призначення за вчинення дрiбного хулiганства, що не можна визнати правильним. На нашу думку, це має бути загальним правилом, тобто замiну одного виду адмiнiстративного стягнення iншим можна було б передбачити як загальне правило для всiх випадкiв, коли виконання стягнення з якихось причин неможливе. Тим самим виконувалося б головне призначення провадження – реальна реалiзацiя заходiв адмiнiстративної вiдповiдальностi.
Виконання постанови про застосування найсуворiшого адмiнiстративного стягнення – адмiнiстративного арешту – покладається на органи внутрiшнiх справ. Така постанова виконується негайно пiсля її винесення.
В ст. ст. 327, 328 передбачено деякi правила вiдбування адмiнiстративного арешту. Так, осiб, пiдданих цьому стягненню, тримають пiд вартою в спецiальних приймальниках, створених в системi органiв внутрiшнiх справ, вони пiдлягають особистому оглядовi, використовуються на фiзичних роботах без оплати працi, заробiтна плата за мiсцем постiйної роботи за ними також не зберiгається. Разом з тим до строку адмiнiстративного стягнення зараховується строк адмiнiстративного затримання, що свiдчить про гуманнiсть законодавства про адмiнiстративнi правопорушення.
Що стосується виконання постанови в частинi вiдшкодування майнової шкоди, воно практично не вiдрiзняється вiд виконання постанови про накладення штрафу. Майнова шкода має бути вiдшкодована порушником в тi ж строки, якi встановлено для добровiльної сплати штрафу (ст. 329 КпАП). В разi невиконання цiєї вимоги постанова надсилається для стягнення збиткiв у порядку виконавчого провадження.
Як вище зазначалося, виконання постанов про накладення адмiнiстративних стягнень можна визнати вирiшальною стадiєю всього провадження в справах про адмiнiстративнi правопорушення. Адже якщо постанову винесено, але не виконано, втрачається весь виховний вплив накладеного стягнення, а робота, здiйснена багатьма органами та посадовими особами для притягнення винного до адмiнiстративної вiдповiдальностi, виявляється марною.
|
