Содержание
Вступ 3
2. Склад адмiнiстративного правопорушення 9
3. Адмiнiстративна вiдповiдальнiсть 16
Висновок 22
Список використаної лiтератури 23
Вступ
Ключове мiсце у правовому забезпеченнi адмiнiстративної реформи посiдає адмiнiстративне право — найважливiша фундаментальна галузь правової системи України. Воно базується на положеннях Конституцiї України, законодавчих актах Верховної Ради, актах Президента та Уряду країни, актах центральних i мiсцевих органiв державної виконавчої влади i тiсно пов'язано з теоретичними положеннями таких сумiжних юридичних дисциплiн, як теорiя держави i права, конституцiйне (державне) право, цивiльне право, кримiнальне право, кримiнальний процес, кримiнологiя, трудове право та iнших.
Адмiнiстративне право органiчно пов'язано з виконавчою владою та державним управлiнням. Воно виступає обов'язковим iнструментом, за допомогою якого здiйснюється реалiзацiя державної виконавчої влади у формi державного управлiння. Його норми є правовою основою побудови й ефективного функцiонування найбiльш активної та потужної державної пiдсистеми — апарату державного управлiння.
Безпосередньо нормами адмiнiстративного права встановлюються державно-владнi управлiнськi правовiдносини та закрiплюються права i обов'язки громадян, а також iнших суб'єктiв, що не мають владних повноважень, у вiдношеннях з представниками держави; встановлюються органiзацiйнi та правовi засади функцiонування всiєї системи державної адмiнiстрацiї; здiйснюється розподiл повноважень мiж органами державного управлiння та їх структурними одиницями; визначаються принципи, методи, форми державно-управлiнської дiяльностi.
На сучасному етапi розвитку нашого суспiльства метою адмiнiстративно-правового регулювання є встановлення i регламентацiя таких взаємовiдносин громадян, якими кожнiй людинi має бути гарантовано реальне додержання i охорона у сферi виконавчої влади належних їй прав i свобод, а також ефективний захист цих прав i свобод у випадках їх порушення.
В адмiнiстративному правi традицiйно видiляють двi частини — Загальну та Особливу.
Загальна частина адмiнiстративного права об'єднує норми, якими закрiплюються основнi принципи державного управлiння, регулюється правове положення його суб'єктiв, визначаються методи та форми виконавчо-розпорядчої дiяльностi, встановлюється адмiнiстративна вiдповiдальнiсть, регламентуються процесуально-процедурнi питання у сферi державного управлiння.
будiвництва, пiдприємництва, мiжгалузевого управлiння, а також забезпечення законностi в державному управлiннi.
Змiст Загальної та Особливої частин адмiнiстративного права взаємозалежнi i складають єдине цiле.
1.
Адмiнiстративне правопорушення
Поняття адмiнiстративного правопорушення. Правопорушення, як це випливає з самого термiна, є порушенням права, акт, що суперечить праву, його нормам, закону. Скоїти правопорушення — означає порушити право.
Кожне окреме правопорушення як явище реальної дiйсностi завжди конкретне i має риси, що дозволяють розмежовувати кримiнальнi правопорушення (злочини), адмiнiстративнi правопорушення, порушення цивiльного, трудового законодавства тощо.
Конкретнiсть кожного правопорушення полягає в тому, що воно здiйснюється конкретною особою, у певному мiсцi, у певний час, порушує конкретну норму конкретної галузi права, характеризується точно визначеними ознаками.
Вивчення правопорушень та iнших правових явищ, якi з ними пов'язанi, належить до найважливiших завдань будь-якої правової галузi. Не є винятком щодо цього й адмiнiстративне право, бiльше того, тiльки адмiнiстративне й кримiнальне законодавство мiстять статтi, в яких закрiплене поняття вiдповiдного правопорушення. У Кримiнальному кодексi України це ст- 7 "Поняття злочину", в Кодексi України про адмiнiстративнi правопорушення — ст. 9 "Поняття адмiнiстративного правопорушення".
У законодавствi iнших галузей права подiбних статей немає. Тому визначення вiдповiдних видiв правопорушень можна знайти лише в науковiй лiтературi. Загальне поняття адмiнiстративного правопорушення, як вже зазначалося, дає ст. 9 Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення. В нiй розкривається його матерiальний змiст, юридична природа i соцiальна сутнiсть, а також визначаються важливi ознаки.
Вiдповiдно до даної статтi, адмiнiстративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дiя чи бездiяльнiсть, яка посягає на державний або громадський порядок, власнiсть, права i свободи громадян, на встановлений порядок управлiння, i за яку законодавством передбачено адмiнiстративну вiдповiдальнiсть.
Необхiдно зазначити, що до прийняття нинi дiючого Кодексу (прийнято 7 грудня 1984 р., введено в дiю 1 червня 1985 р.) законодавство України визначення адмiнiстративного правопорушення не мiстило. У рамках колишнього СРСР поняття адмiнiстративного правопорушення на законодавчому рiвнi вперше було сформульоване в Основах законодавства СРСР i союзних республiк про адмiнiстративнi правопорушення, що були прийнятi 23 жовтня 1980 р. До цього часу визначення адмiнiстративного правопорушення було тiльки в науковiй лiтературi.
з цих правил (пошкодження внутрiшнього обладнання i курiння у невстановлених мiсцях на суднi) спричиняє накладення адмiнiстративних стягнень (ст. 115 КпАП).
По-п'яте, юридичною ознакою адмiнiстративного правопорушення є об'єкт посягання. Це дiяння, що посягають на державний чи громадський порядок, власнiсть, права, свободи громадян, на встановлений порядок управлiння. Конкретнi об'єкти, посягання на якi роблять дiяння адмiнiстративним правопорушенням, визначенi статтями 41—212 Особливої частини КпАП.
Дослiдження юридичної природи адмiнiстративного правопорушення, з'ясування його сутностi й змiсту пов'язане з питанням його громадської безпеки.
На вiдмiну вiд цього визначення злочину, визначення адмiнiстративного правопорушення (ст. 9 КпАП) не вказує на його громадську небезпеку. Бiльше того, термiн "громадське небезпечний вчинок" стосовно адмiнiстративних правопорушень законодавець не вживає. Звiдси випливає припущення, що громадська небезпека не визнана унiверсальною властивiстю усiх адмiнiстративних правопорушень (проступкiв), а матерiальною, загальною їх ознакою є те, що вони "посягають на...", тобто завдають збиткiв (заподiюють шкоду) державному i громадському порядку, власностi, правам i свободам громадян, установленому порядку управлiння.
Водночас пiдстав для ствердження, що адмiнiстративнi правопорушення не належать до дiянь громадське небезпечних, не так багато, як для того, щоб зробити протилежнi висновки.
даного питання в юридичнiй науцi найрельєфнiше визначились двi позицiї.
Особливою частиною даного Кодексу, але через малозначущiсть не є громадське небезпечними. Отже, зазначають вони, у правi чiтко закрiплено, що малозначущий протиправний вчинок не є громадське небезпечним i не може розглядатися як злочин.
Виходячи з цього положення, можна зробити два висновки.
Перший: ознака суспiльної небезпеки властива тiльки злочинам, iншi правопорушення позбавленi цiєї якостi.
Другий: адмiнiстративнi правопорушення (проступки) не являють собою суспiльної небезпеки; це суспiльне шкiдливi, антигромадськi явища. Тому й вiдрiзняються злочини вiд. адмiнiстративних правопорушень тим, що злочини — дiяння суспiльне шкiдливi, а адмiнiстративнi правопорушення — дiяння лише шкодочиннi.
Прихильники оцiнки адмiнiстративних правопорушень як дiянь, що являють собою певну суспiльну небезпеку (А. Трайнiн, А. Сахаров, М. Шаргородський, А. Пiонтков-ський, Н. Малеїн, Є. Додiн, Л. Коваль та iн.) виходять з матерiальної єдностi усiх правопорушень. І злочини, й адмiнiстративнi правопорушення, й дисциплiнарнi провини, й цивiльнi правопорушення є до певної мiри суспiльне небезпечними дiяннями. Тому суспiльна небезпека — це ознака, властива їм усiм без винятку. Вiдмiннiсть полягає лише в ступенi суспiльної небезпеки.
Злочини мають пiдвищений ступiнь суспiльної небезпеки. Адмiнiстративним (та iншим) правопорушенням вона властива "меншою", "невеликою", "невисокою", "незначною" мiрою i не досягає того рiвня, з якого починається застосування заходiв кримiнальної репресiї.
Пiдтвердження цiєї позицiї, на думку її прихильникiв, мiститься в ч. 2 ст. 1 КК, де йдеться про те, якi суспiльне небезпечнi дiяння є злочинними. Звiдси випливає обгрунтований висновок, що поняття суспiльне небезпечного дiяння значно ширше поняття злочину, тобто далеко не всi суспiльне небезпечнi дiяння є злочинами.
Пiдкрiплюють дану точку зору двi обставини.
Іншими словами, досить розповсюдженi випадки, коли одне й те саме дiяння на одному промiжку часу може розцiнюватись як злочин, а на iншому — як адмiнiстративний проступок, що тягне за собою покарання.
Так, у 1956 роцi оцiбула встановлена адмiнiстративна вiдповiдальнiсть за дрiбне хулiганство. Навiть якщо хулiганськi вчинки протягом року здiйснювались однiєю й тiєю ж особою два, три i чотири рази, винний щоразу притягався лише до адмiнiстративної вiдповiдальностi. У 1960 роцi за третє дрiбне хулiганство, здiйснене протягом року, була введена кримiнальна вiдповiдальнiсть. 26 липня 1996 року була встановлена кримiнальна вiдповiдальнiсть за повторне дрiбне хулiганство. У 1997 роцi кримiнальну вiдповiдальнiсть за дрiбне хулiганство вiдмiнили.
Нинi, як i в 1956—1960 роках, дрiбне хулiганство тягне за собою лише адмiнiстративнi санкцiї.
Чи можна з цього зробити висновок, що в 1969 роцi суспiльне небезпечним дiянням стало третє дрiбне хулiганство, в 1966 роцi — уже друге, а до 1977 року це правопорушення втратило суспiльне небезпечний характер? Чи вiдображають наведенi правовi метаморфози реальну змiну соцiальної значущостi вiдповiдних дiянь? Нi. За вказаний промiжок часу властивостi дрiбного хулiганства майже не змiнилися, а от їх правова оцiнка змiнилася суттєво.
Отже, все залежить вiд волевиявлення законодавця, вираженого у правi й зумовленого соцiально-полiтичними та iншими потребами суспiльства, а також ситуацiєю, що в ньому склалася.
законодавець1.
з цим вiдзначає, що окремо взятi дрiбнi проступки, такi, як проїзд у громадському транспортi без квитка, торгiвля у невстановленому мiсцi тощо, можливо, й не мають чiтко вираженої суспiльної небезпеки. Однак у своїх сукупностi та поширеннi вони, без сумнiву, набувають суспiльне небезпечного характеру1
.
Додати до цього можна тiльки таке. Встановлюючи адмiнiстративну вiдповiдальнiсть за тi чи iншi дiяння, законодавець обов'язково бере до уваги їх поширення i необхiднiсть боротьби не з окремо взятими випадками, а з явищами, якi не можна розцiнювати як прояв обставин, що випадково склалися, через виникнення небезпеки для суспiльних вiдносин, якi вiдповiдають iнтересам держави. Якби це було не так, то не було б необхiдностi боротися з такими дiяннями, як торгiвля у невстановлених мiсцях тощо.
Незважаючи на тривалiсть дискусiї щодо проблеми суспiльної небезпеки адмiнiстративних правопорушень, можна констатувати спiльнiсть поглядiв її учасникiв у визнаннi негативного характеру усiх правопорушень. Негативна ж оцiнка не може полягати в чомусь iншому, крiм шкоди i суспiльної небезпеки. Тому виникає необхiднiсть з'ясувати спiввiдношення таких понять, як "шкодочиннiсть" i "суспiльна небезпека".
Отже, суспiльна небезпека правопорушень (злочинiв i адмiнiстративних проступкiв) полягає саме в тому, що вони завдають шкоди правопорядку, громадським i особистим iнтересам. Шкiдливi наслiдки мають як кримiнальнi, так i адмiнiстративнi правопорушення. Нешкiдливих або байдужих для держави, суспiльства, громадян правопорушень не iснує. Не може бути правопорушень суспiльне "корисних" або суспiльне "безпечних". Усi вони тiльки суспiльне небезпечнi, а вiдрiзняються лише ступенем завданої шкоди, тобто ступенем шкодочинностi, й саме тому рiзнi за ступенем суспiльної небезпеки.
Вiдмiннiсть адмiнiстративного правопорушення вiд злочину i дисциплiнарного проступку. Розмежування злочинiв, адмiнiстративних i дисциплiнарних правопорушень має не лише теоретичне (навчальне, пiзнавальне), а й велике практичне значення.
Правильне вирiшення цього питання у кожному конкретному випадку має принциповий характер, оскiльки прямо пов'язане з визначенням засобiв i форм державного впливу. Цiлком очевидно, що якщо особа за здiйснення адмiнiстративного правопорушення буде притягнута до кримiнальної вiдповiдальностi, чи навпаки, за вчинення злочину — до адмiнiстративної, — iмiджу правової системи буде завдано шкоди.
Принциповi основи розв'язання проблеми вiдмежування адмiнiстративних правопорушень вiд злочинiв мiстяться в ст. 9 КпАП i ст. 7 КК України.
Отже найголовнiшим критерiєм розмежування адмiнiстративних правопорушень є ступiнь суспiльної небезпеки. Керуючись саме цим критерiєм, законодавець вiдносить однi дiяння до проступкiв, iншi — до злочинiв, i включає їх склад до вiдповiдних кодексiв.
Викладене дозволяє назвати й першу ознаку, за якою розмежовують злочини й адмiнiстративнi проступки. Цiєю ознакою буде введення складу правопорушення або в Кодекс України про адмiнiстративнi правопорушення, або в Кримiнальний кодекс.
Злочин — це дiяння, яке передбачене кримiнальним законом. Адмiнiстративний проступок — дiяння, передбачене нормою адмiнiстративного права. Склад будь-якого злочину може бути встановлений лише законом. Склад адмiнiстративних проступкiв — як законами, так i пiдзаконними актами. Так, Положення про обласну. Київську, Севастопольську мiську державнi адмiнiстрацiї (вiд 21 серпня 1995 р.) надає цим органам державної виконавчої влади повноваження затверджувати правила, за порушення яких передбачена адмiнiстративна вiдповiдальнiсть, ст. 152 (порушення правил благоустрою), ст. 159 (порушення правил торгiвлi на ринках), ст. 182 (порушення тишi в громадських мiсцях) КпАП України.
Це друга характерна ознака.
Третя характерна ознака полягає в тому, що за скоєння адмiнiстративних правопорушень i злочинiв встановленi рiзнi за юридичною природою, характером втрат, якi зазнає правопорушник, важкостi наслiдкiв заходи державного примусу.
безпосереднiм об'єктом правопорушення; 4) конфiскацiя предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднiм об'єктом правопорушення; 5) позбавлення спецiального права, наданого громадяниновi (права керування транспортними засобами, права полювання); 6) виправнi роботи; 7) адмiнiстративний арешт; 8) видворення iноземцiв та осiб без громадянства за межi України.
За скоєння кримiнальних злочинiв передбаченi покарання. До них ст. 23 КК, зокрема, вiдносить: позбавлення волi, заслання, вислання, штраф тощо, а ст. 24 КК встановлює виняткову мiру покарання — смертну кару.
Згiдно зi ст. 23 КпАП адмiнiстративне стягнення є мiрою вiдповiдальностi i застосовується з метою виховання правопорушника i попередження правопорушень. Томузабороннi норми КпАП сформульованi таким чином, що карається саме правопорушення, а не винна особа, до якої застосовується покарання.
Згiдно зi ст. 22 КК, покарання — це перш за все кара за вчинений злочин. Покарання виступає як засiб для досягнення виправної i превентивної мети покарання. Покарання тягне за собою судимiсть.
Четверта характерна ознака полягає в тому, що кримiнальнi справи розглядають тiльки суди, i лише суд визначає i призначає те чи iнше покарання за злочин. Право розглядати адмiнiстративнi справи КлАП надає понад ЗО суб'єктам (статтi 218—244).
настає, якщо цi порушення за своїм характером не тягнуть за собою вiдповiдно до чинного законодавства кримiнальної вiдповiдальностi.
вiдповiдальностi: якщо дiяння мiстить ознаки й злочину, й проступку, воно визнається злочином, а винний притягаєтья до бiльш суворої вiдповiдальностi. Накласти на нього за те саме дiяння й адмiнiстративне стягнення не можна. Разом з тим, притягнення особи до адмiнiстративної вiдповiдальностi не перешкоджає порушенню за даним фактом кримiнальної справи. Отже, адмiнiстративне стягнення, накладене ранiше за те саме дiяння, повинне бути або вiдмiнене, або враховане при обраннi судом мiри покарання.
Є правопорушення, якi завжди квалiфiкувалися i будуть квалiфiкуватися як адмiнiстративнi проступки. Наприклад, безбiлетний проїзд в автобусi, знищення межових знакiв, торгiвля у невстановлених мiсцях, недбале зберiгання паспорта, що спричинило його втрату. В подiбних ситуацiях перед правозастосовувачем навiть не виникає питання про розмежування проступку й злочину.
Разом з цим, вiдомо багато правопорушень, якi залежно вiд ряду обставин можуть розглядатися або як проступок, або як злочин. У таких випадках, щоб полегшити розмежування складiв проступкiв i злочинiв, забезпечити правильне застосування санкцiй, законодавець закрiплює у складах конкретнi ознаки.
Так, незаконне полювання (ст. 161 КК) квалiфiкується як злочин, якщо дiяння вчинене повторно, пiсля притягнення винного до адмiнiстративної вiдповiдальностi (ст. 85 КпАП);
Порушення правил щодо боротьби з хворобами та шкiдниками рослин квалiфiкується як злочин (ст. 158 КК), якщо таке дiяння призвело до тяжких наслiдкiв. Якщо таких наслiдкiв немає, то дiяння розцiнюється як адмiнiстративне правопорушення (ст. 105 КпАП);
вони розцiнюються як злочин (ст. 2051 КК);
Потрава посiвiв i пошкодження насаджень, скоєнi навмисно, якi завдали значної шкоди, — дiяння, що тягне за собою кримiнальне покарання (ст. 159 КК), а скоєнi ненавмисно — адмiнiстративне покарання (ст. 104 КпАП);
або середньої тяжкостi тiлесних ушкоджень або суттєвих матерiальних збиткiв;
Проступок i злочин розрiзняються також за способом скоєння дiяння, формою провини, мотивом правопорушення та iншими ознаками.
Значна подiбнiсть виявляється мiж адмiнiстративними та дисциплiнарними правопорушеннями. І тi й iншi є незлочинними правопорушеннями. Їх розслiдування, застосування санкцiй за їх скоєння здiйснюються в процесi виконавчо-розпорядчої дiяльностi. Ступiнь суспiльної небезпеки адмiнiстративних i дисциплiнарних правопорушень практично рiвнозначний. Пiдтверджує дану обставину те, що особи, на яких поширюється дiя дисциплiнарних статутiв, за адмiнiстративнi правопорушення несуть дисциплiнарну вiдповiдальнiсть.
Однак це рiзнi правовi явища. Суть вiдмiнностей мiж ними у такому.
По-перше, вони мають неоднакову правову природу й нормативну базу. Адмiнiстративнi проступки зафiксованi в законодавствi про адмiнiстративнi правопорушення, яке в даний час кодифiковане. Тут дано поняття адмiнiстративного правопорушення, описанi конкретнi їх склади, встановлена пiдвiдомчiсть, детально регламентуються процесуальнi питання.
Суб'єктом адмiнiстративного правопорушення є громадянин або посадова особа, у якого немає стiйких органiзацiйних зв'язкiв iз суб'єктами контролю i примусу.
По-третє, дисциплiнарний проступок складається з порушення тих зв'язкiв, що покладенi на особу як на члена трудового колективу й у зв'язку з його роллю в цьому колективi. Тому дисциплiнарна провина — завжди порушення наявної в органiзацiї дисциплiни.
Адмiнiстративне ж правопорушення полягає в порушеннi загальнообов'язкових правил, встановлених для всiх громадян незалежно вiд того, де вони працюють i яку виконують роботу. Правда, у рядi випадкiв трудовi й адмiнiстративно-правовi обов'язки можуть збiгатися. Це стосується водiїв, робiтникiв торгiвлi тощо. У таких випадках скоєнi ними порушення є одночасно дисциплiнарними i адмiнiстративними.
По-четверте, за дисциплiнарнi проступки санкцiї до винного застосовуються керiвником того колективу, членом якого є правопорушник (директором пiдприємства, ректором вузу, командиром частини), або вищестоящим начальником. За адмiнiстративнi правопорушення стягнення накладаються суб'єктом функцiональної влади.
2.
Склад адмiнiстративного правопорушення
Поняття складу адмiнiстративного правопорушення. Вчення про склад правопорушення займає одне з центральних мiсць в адмiнiстративно-правовiй науцi i має велике практичне значення. По-перше, воно сприяє виявленню найбiльш iстотних ознак антигромадських дiянь, їхньому розмежуванню i встановленню справедливих санкцiй; по-друге, допомагає правовим органам правильно квалiфiкувати правопорушення й обирати адекватнi їм заходи впливу; по-третє, дозволяє зрозумiти закон, допомагає навчанню юристiв i правовому вихованню громадян.
Адмiнiстративне правопорушення — це конкретне дiяння (факт, явище, подiя), що вiдбулося (мало мiсце) у реальнiй дiйсностi.
проступку. Це опис ще не зробленого, а тiльки передбачуваного або можливого дiяння.
Реальнiсть значно повнiша, яскравiша, життєвiша, нiж його абстракцiя, тобто склад. Однак для висновку про те, є або нi якесь дiяння проступком, його потрiбно сполучити, порiвняти з цiєю абстракцiєю. "Накласти" абстрактний опис (склад) на конкретну подiю. Якщо в реальному дiяннi виявляються ознаки, зафiксованi в складi (абстракцiї), то його треба визнати правопорушенням.
Таким чином, пiд складом адмiнiстративного правопорушення розумiється встановлена адмiнiстративним законодавством сукупнiсть об'єктивних i суб'єктивних ознак, за наявностi яких дiяння вважається адмiнiстративним правопорушенням.
Кодекс України про адмiнiстративнi правопорушення визнає вiдсутнiсть у дiяннi складу (сукупностi суб'єктивних i об'єктивних ознак) адмiнiстративного правопорушення як обставини, що виключає провадження у справахпро адмiнiстративнi правопорушення. Це рiвнозначно визнанню того, що дiяння без таких ознак не є проступком.
його склад.
Цiлком очевидно, що кожне конкретне правопорушення має величезну кiлькiсть ознак, що видiляють його iз загальної маси проступкiв i роблять особливим, специфiчним явищем реальної дiйсностi.
За своїми юридичними властивостями цi ознаки подiляються на: а) якi мають юридичне значення (юридичне значущi); б) якi не мають юридичного значення (юридичне незначущi).
Наприклад: при вчиненнi дрiбного розкрадання (ст. 51 КпАП) вартiсть викраденого має юридичне значення, а зрiст правопорушника, його стать, комплекцiя, родинний стан, матерiальний стан тощо такого значення не мають, тобто друга ознака юридичне незначуща.
Юридичне знащучi ознаки у свою чергу подiляються на двi групи: по-перше, ознаки, якi входять до складу проступку (описанi в законi) або конструктивнi ознаки; по-друге, ознаки, якi не входять до складу проступку.
До другої належать обставини, що пом'якшують (ст. 34), обтяжують (ст. 35), виключають (ст. 17) вiдповiдальнiсть тощо.
Наявнiсть у дiяннi конструктивних (якi утворюють склад) ознак i робить те або iнше дiяння адмiнiстративним правопорушенням. Бiльш того, реальне дiяння тiльки тодi вважається проступком, коли воно мiстить всi ознаки складу (вiдсутнiсть хоча б однiєї з них означає вiдсутнiстьскладу в цiлому). Всi iншi його ознаки на таку квалiфiкацiю не впливають.
Як випливає з дефiнiцiї (визначення) складу, цi ознаки повиннi бути закрiпленi (описанi) у законi. Засiб, за допомогою якого зазначенi ознаки зафiксованi в законi, має важливе значення для розумiння сутностi складу адмiнiстративного правопорушення.
Існує, як мiнiмум, двi точки зору на дану проблему.
Вiдповiдно до першої, ознаки складу проступку закрiплюються в статтях Особливої частини КпАП1
. Дана точка зору вважається помилковою, виходячи з таких пiдстав.
привертає увагу вчених-юристiв. Тут найбiльш плiдними виявилися дослiдження представникiв кримiнального права. З їхнiми висновками про те, що стаття закону може бути частиною норми, а норма може мiститися в рядi статей i навiть у рядi законодавчих актiв, оскiльки норма — це правило, а стаття законодавчого акта — лише форма викладу думки законодавця i форма вираження його державної волi, важко не погодитися.
i т. п. Цi ознаки, будучи загальними для всiх адмiнiстративних правопорушень, закрiплюються нормами Загальної частини КпАП.
Вiдповiдно до другої точки зору, адмiнiстративно-правова норма, що закрiплює склад проступку, синтезується з положень Загальної й Особливої частин КпАП. Загальна частина закрiплює ознаки, що є обов'язковими для будь-якого проступку (вiк, за досягнення якого настає адмiнiстративна вiдповiдальнiсть; форми вини), i в статтях Особливої частини не фiгурують. Особлива частина закрiплює конкретнi (особливi) ознаки адмiнiстративних правопорушень. Таке "розчленування" адмiнiстративно-правової норми за статтями Загальної й Особливої частин здiйснено з єдиною метою: щоб десятки разiв не повторювати загальнi ознаки при визначеннi дiяння адмiнiстративного правопорушення.
"Пошкодження таксофонiв — тягне за собою накладення штрафу". Дана стаття означає, якщо осудна особа, яка досягла 16 рокiв, умисно пошкоджує телефон-автомат, то компетентний орган вправi накласти на неї адмiнiстративне стягнення у виглядi попередження або штрафу. Отже, вiдповiдно до цiєї точки зору, з'ясування складу будь-якого адмiнiстративного правопорушення в обов'язковому порядку мiстить аналiз статей Загальної й особливої частин КпАП.
Саме ця точка зору, на нашу думку, щонайкраще вiдповiдає сьогоднiшнiм потребам науки i практики.
Самi по собi такi його ознаки, як державне або колективне майно, намiр, досягнення 16-рiчного вiку тощо, взятi як окремо, так i в сукупностi, нiчого вартого осуду не мiстять. Але коли вони об'єднуються законодавцем у вiдповiднiй нормi як ознаки конкретного протиправного дiяння, перед нами виникає юридична модель адмiнiстративного правопорушення (його склад).
З визнання такої властивостi складу, як цiлiснiсть, випливає дуже важливий висновок: якщо в дiяннi немає хоча б однiєї з ознак, що мiстяться в складi, то в ньому немає i цього складу, тобто воно не може бути квалiфiковане за конкретною статтею, на основi норми права, що закрiплює даний склад. Це означає, що в дiяннi або є iнший склад, або немає нiякого.
Велике практичне значення має видiлення постiйних i перемiнних ознак складiв правопорушень.
Постiйними вважаються тi, що чiтко визначенi правовою нормою, теорiєю або усталеною практикою. Наприклад, чiтко зафiксований змiст понять: "вiк настання вiдповiдальностi", "пiднаглядний", "контрабанда", "безквитковий проїзд", "транспортний засiб", "пiшохiд", "торгiвля з рук" тощо.
вiдповiдальнiсть за порушення правил санiтарiї (статтi 42, 43, 107), торгiвлi спиртними напоями (ст. 156), благоустрою населених пунктiв (ст. 152), тримання собак i кiшок (ст. 154), охорони лiнiй i споруд зв'язку (ст. 147), адмiнiстративного нагляду (ст. 187) i т. д. Цi правила можуть установлюватися, змiнюватися, скасовуватися органами управлiння, що тягне змiну ознак вiдповiдних складiв.
Так, останнiми роками значнi змiни спостерiгалися в конкретних ознаках такого складу, як порушення правил торгiвлi спиртними напоями: встановлювалися i скасовувалися обмеження часу i мiсця торгiвлi, норм вiдпуску, заборонявся продаж спиртного особам у робочому одязi i т. п.
Бiльш того, на основi цих правил шляхом прийняття iндивiдуальних актiв управлiння можуть встановлюватися обмеження для конкретних осiб. Недотримання таких обмежень означає порушення самих правил, а звiдси i порушення вiдповiдних статей КпАП.
Так, начальник органу внутрiшнiх справ на пiдставi ст. 10 Закону України "Про адмiнiстративний нагляд за особами, звiльненими з мiсць позбавлення волi" вiд 1 грудня 1994 р. має право своєю постановою встановити для пiднаглядного такi обмеження: а) заборона виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу; б) заборона перебування у визначених мiсцях району (мiста); в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межi району (мiста);
г) реєстрацiя в мiлiцiї вiд одного до чотирьох разiв на мiсяць.
Цi обмеження можуть установлюватися як частково, так i в повному обсязi. Бiльш того, цей же начальник уже пiсля встановлення обмежень, має право змiнювати їх обсяг як у бiк його зменшення, так i в бiк збiльшення.
Порушення цих обмежень згiдно зi ст. 11 Закону призводить до притягнення до вiдповiдальностi за ст. 187 КпАП, тобто за порушення правил адмiнiстративного нагляду.
Другий рiзновид перемiнних ознак — оцiннi. Змiст таких ознак у нормативному порядку чiтко не визначається i питання про їх наявнiсть або вiдсутнiсть вирiшується практичними працiвниками з урахуванням конкретних обставин. Тому значну роль у розкриттi їхнього змiсту вiдiграють теоретичнi дослiдження.
Загальнi властивi всiм складам (протиправнiсть, осуднiсть, вина та iн.).
суспiльнi вiдносини, що складаються в данiй сферi.
Характеризуючи ознаки, важко обминути одну цiкаву обставину. Звичайно законодавець прямо називає ознаки проступку або точно вказує на окремо прийнятi i чиннi норми, правила тощо, в яких вони мiстяться. Проте в одному випадку, чи то через очевиднiсть факту, чи в результатi вiдхилень вiд правил правотворчостi, ознака виводиться логiчним шляхом. Це стосується ст. 180 КлАП "Доведення неповнолiтнього до стану сп'янiння". У нiй не сказано, з якого вiку може наставати вiдповiдальнiсть за дане правопорушення. Аналiз статтi дозволяє зробити тiльки один висновок: за такi дiї вiдповiдальнiсть повинна наставати не з 16 рокiв, як установлено загальними правилами (ст. 12 КпАП), а з 18 рокiв — вiку повнолiття.
Види складiв адмiнiстративних правопорушень. Вивчення складiв адмiнiстративних правопорушень неможливе без класифiкацiї, без видiлення однопорядкових груп, якi прийнято називати видами. Найбiльш вдалими рекомендуються такi класифiкацiї:
1. Залежно вiд ступеня суспiльної небезпеки видiляють склади основнi i квалiфiкованi.
2. Залежно вiд характеру шкоди їх подiляють на матерiальнi i формальнi.
3. Залежно вiд суб'єкта проступку — на особистi i службовi (посадовi).
4. Залежно вiд структури склади можуть бути однозначними й альтернативними.
проступкiв може бути рiзний. Так, порушення водiями транспортних засобiв правил проїзду залiзничних переїздiв характеризується бiльшою громадською небезпекою, якщо при цьому виникла аварiйна обстановка (ст. 123).
Виходячи з цiєї обставини законодавець у цiлому рядi випадкiв конструює кiлька складiв адмiнiстративних проступкiв стосовно до одного типу дiянь. Такi склади вiдрiзняються ступенем громадської небезпеки. На бiльш високий ступiнь небезпеки вказують додатковi ознаки, якi прийнято називати квалiфiкуючими.
Таким чином, ознаки можуть бути основними, тобто такими, що мають мiсце в кожному випадку вчинення проступку, i квалiфiкуючими, тобто такими, що доповнюють основнi.
Основнi ознаки утворюють так званий основний склад. За необхiдностi законодавець доповнює склад квалiфiкуючими ознаками. За їх наявностi дiяння повинно бути квалiфiковане за статтею, що передбачає бiльш суворе покарання. Склади з такими ознаками називають квалiфiкованими.
Тут необхiдно зазначити, що кримiнальне право, на вiдмiну вiд адмiнiстративного, крiм основних i квалiфiкованих, знає привiлейовнi склади, тобто склади з пом'якшуючими обставинами (для порiвняння: ст. 94 КК — просте вбивство; ст. 95 КК — вбивство в станi сильного душевного хвилювання; ст. 93 КК — вбивство з обтяжуючими обставинами).
2. Матерiальнi i формальнi склади. До матерiальних належать склади, у яких: а) мiститься така ознака, як настання шкiдливих матерiальних наслiдкiв антигромадського дiяння. Наприклад, пошкодження лiсу стiчними водами, що спричинило його усихання (ст. 72), знищення лiсу в результатi пiдпалу (ст. 77), дрiбне розкрадання державного майна (ст. 51); б) описується дiя, що обов'язково спричиняє шкiдливi наслiдки, хоча останнi законом i не названi:потрава посiвiв (ст. 104), введення в експлуатацiю пiдприємств без спорудження пристроїв, що запобiгають забрудненню вод (ст. 59), завiдомо неправдивий виклик аварiйних служб (ст. 183).
До формальних (термiн умовний) вiдносять склади, в яких немає ознаки настання шкiдливих матерiальних наслiдкiв. Наприклад, проживання за недiйсним паспортом (ст. 197), неявка за викликом у вiйськовий комiсарiат (статтi 210, 2111), порушення правил в'їзду в прикордонну зону (ст. 202), прийняття паспорта в заставу (ст. 201).
Необхiдно пiдкреслити, що вчинення проступку, передбаченого статтею КпАП, що мiстить формальний склад, нерiдко тягне настання майнового збитку. Наявнiсть збитку в таких випадках не є конструктивною ознакою складу, але враховується при визначеннi розмiру стягнення. Наприклад, непiдготовленiсть установок, що використовують газ, до роботи на резервних видах палива (ст. 103), пуск газу без дозволу органiв державного газового нагляду (ст. 101), порушення технiчних умов на виконання будiвельно-монтажних робiт (ст. 96), порушення iнструкцiй з безпечного ведення робiт у промисловостi (ст. 93).
Завершуючи характеристику матерiальних i формальних складiв адмiнiстративних правопорушень, зазначимо, що в кримiнальному правi в цi поняття вкладається трохи iнший змiст. Пiд матерiальними складами тут розумiються тi, в яких момент закiнчення злочину зв'язуєтья з настанням суспiльне небезпечних наслiдкiв (за вбивство особа притягується лише в тому випадку, якщо в результатi його дiй настала чия-небудь смерть); пiд формальними — тi, у яких настання суспiльне небезпечних наслiдкiв не є ознакою, тобто для визнання злочину з таким складом достатньо встановити, що зроблено заборонене законом дiяння. До таких злочинiв належить, наприклад, незаконне носiння вогнепальної зброї, вiдповiдальнiсть за яке передбачена ст. 22 КК.
Отже, об'єктом адмiнiстративного проступку визнаються суспiльнi вiдносини, урегульованi правовими нормами, якi охороняються адмiнiстративними санкцiями. Коли ми говоримо про об'єкт проступку як елемент (сторону) його складу, то маємо на увазi ознаки об'єкта, названi у вiдповiднiй нормi.
У багатьох випадках у статтях Особливої частини КлАП прямо зазначенi ознаки об'єкта, що охороняється: порушення права державної власностi на надра (ст. 47), порушення права державної власностi на води (ст. 48), порушення права державної власностi на лiси (ст. 49), порушення права державної власностi на тваринний свiт (ст. 50).
Ознаки об'єкта, що охороняється, закрiплюються також у назвi глав Особливої частини: адмiнiстративнi правопорушення, що посягають на власнiсть (гл. 6), адмiнiстративнi правопорушення, що посягають на громадський порядок i громадську безпеку (гл. 14), адмiнiстративнi правопорушення, що посягають на встановлений порядок управлiння (гл. 15).
Крiм цього, мають мiсце випадки, коли вони логiчно випливають зi змiсту статтi. Так, ст. 132 КпАП установлює вiдповiдальнiсть за самовiльне використання з корисливою метою транспортних засобiв, машин чи механiзмiв, що належать пiдприємствам, установам, органiзацiям. Хоча ця стаття вмiщена в главi 10 "Адмiнiстративнi правопорушення на транспортi, в галузi шляхового господарства i зв'язку", об'єктом такої провини виступає власнiсть. Це проявляється особливо наочно, коли з корисливою метою використовується не транспортний засiб, а, скажiмо, бурова установка, зварювальний апарат, розчиномiшалка, електропiдйомник.
Велике теоретичне i практичне значення має класифiкацiя об'єктiв проступкiв. Саме класифiкацiя дозволяє чiткiше визначити об'єкт кожного дiяння, його мiсце в загальнiй системi вiдносин, що охороняються адмiнiстративними санкцiями, його цiннiсть. Вона допомагає структурувати весь масив суспiльних вiдносин, що охороняються в адмiнiстративному порядку, правильно квалiфiкувати протиправнi дiяння, а також обрати оптимальний захiд впливу на правопорушника. Залежно вiд ступеня узагальнення, рiвня абстрагування розрiзняють загальний, родовий, видовий i безпосереднiй об'єкти проступкiв.
У першому випадку, цiлком абстрагуючись вiд будь-яких конкретних ознак суспiльних вiдносин, використовують тiльки тi, котрi єдинi для об'єктiв усiх адмiнiстративних правопорушень. Рiвень узагальнення знижується при видiленнi родових, ще бiльше — при видiленнi видових об'єктiв i стає мiнiмальним, коли йдеться про безпосереднi об'єкти.
ст. 10 КЗпП "Висновок колективного договору" передбачає попереднє обговорення його умов. Порушення даної норми тягне вiдповiдальнiсть за ст. 411 КпАП "Ухилення вiд участi в переговорах щодо укладення, змiни або доповнення колективного договору, угоди".
Родовий об'єкт — це однорiдна група суспiльних вiдносин, що є невiд'ємною i самостiйною частиною загального об'єкта, тобто самостiйною частиною якогось цiлого. Розподiл цього цiлого (загального об'єкта) на частини (родовi об'єкти) може проводитись за рiзними основами.
земельнi, трудовi, цивiльнi й iншi правовiдносини як родовi об'єкти проступкiв.
господарствi, промисловостi, на транспортi тощо.
По-третє, як критерiй класифiкацiї можна використовувати змiст суспiльних вiдносин, що охороняються. З урахуванням даного критерiю розрiзняють такi родовi об'єкти, як власнiсть, громадський порядок, громадська безпека, здоров'я населення, порядок управлiння.
При кодифiкацiї адмiнiстративного законодавства для класифiкацiї всього масиву складiв адмiнiстративних правопорушень (це Особлива частина другого роздiлу КлАП) законодавець застосував другий i третiй критерiї. Таким чином, класифiкацiя складiв проведена за двома пiдставами: 1. Залежно вiд галузi громадської дiяльностi. 2. Залежно вiд змiсту вiдносин, що охороняються.
Видовий об'єкт — це рiзновид родового об'єкта. Видовий об'єкт утворюють спiльнi для ряду проступкiв суспiльнi вiдносини. Вони виступають вiдособленою i досить самостiйною частиною родового об'єкта. Наприклад, якщо взяти такий родовий об'єкт, як власнiсть, то її види — це власнiсть приватна, колективна, державна (див.: п. 4 ст. 2 Закону України "Про власнiсть" вiд 7 лютого 1991 р.). Видовий об'єкт широко використовується законодавцем, який спецiальними актами встановив адмiнiстративну вiдповiдальнiсть за порушення правил дорожнього руху, вiйськового облiку, митних правил, прав споживачiв тощо.
Безпосереднiй об'єкт. Адмiнiстративний проступок завдає шкоди конкретним суспiльним вiдносинам, що охороняються адмiнiстративною санкцiєю. Саме цi вiдносини є безпосереднiм об'єктом проступку. Наприклад, при дрiбному розкраданнi держаного майна — це вiдносини щодо оперативного управлiння визначеним об'єктом державної власностi; при перевищеннi швидкостi — громадська безпека на певнiй дорозi.
Не позбавлений доцiльностi подiл адмiнiстративних правопорушень на одно-, дво- i навiть триоб'єктнi. Першi завдають збитку одному об'єкту, а другi i третi — кiльком. Так, злiсна непокора працiвнику мiлiцiї (ст. 185) посягає i на порядок державного управлiння, i на громадський порядок; незаконне рубання лiсу — на рацiональне природокористування i державну власнiсть.
завжди виявляється її психiчний настрiй, прагнення до досягнення поставленої мети. Крiм того, стороннiй спостерiгач про внутрiшнi переживання, думки, почуття, цiлi людини може судити тiльки за зовнiшнiми проявами її поведiнки. На запитання: "За якими ознаками можна судити про реальнi думки i почуття реальної особистостi?" вiдповiдь однозначна: "Такi ознаки — це дiї даної особи".
Одним з основоположних принципiв адмiнiстративного права є вiдповiдальнiсть тiльки за об'єктивовану поза нею поведiнку людини, тобто за її дiяльнiсть або бездiяльнiсть. Спосiб думок, намiри людини, що не набули вираження поза нею, розглядатися як правопорушення не можуть.
Саме тому, забороняючи пiд страхом покарання тi або iншi дiяння, законодавець у першу чергу описує їх зовнiшнi прояви.
У науцi кримiнального права до обов'язкових ознак об'єктивної сторони часто включають громадську безпеку, протиправнiсть, наслiдки, причинний зв'язок. Але громадська безпека, а для проступкiв — громадська шкiдливiсть i протиправнiсть є iнтегративними ознаками всього складу, що виникають у результатi взаємодiї всiх первинних ознак. Саме тому вони включаються в легальне визначення злочину (проступку). Що ж стосується наслiдкiв i причинного зв'язку, то бiльшiсть складiв проступкiв конструюються шконодавцем як формальнi, виконання яких не спричиняє будь-яких матерiальних наслiдкiв, а тому й самi наслiдки, i причинний зв'язок не можуть розглядатися як обов'язковi ознаки складу адмiнiстративного правопорушення.
тощо).
Ознака дiяння — провiдна, головна ознака об'єктивної сторони, це стрижень, навколо якого групуються iншi її ознаки (спосiб, час, мiсце тощо). Основу кожного дiяння становить свiдомий рух тiла, а найчастiше — система елементарних дiй бо навiть певна дiяльнiсть.
Протиправне дiяння може бути простим i складним. Просте являє собою єдину дiю або короткочасну бездiяльнiсть, єдиний короткочасний акт протиправної поведiнки. Наприклад, крадiжка, безквитковий проїзд.
• з двома рiзними дiями;
• якi складаються з альтернативних дiй;
• збiрнi;
• якi тривають;
• якi продовжуються.
Правопорушенням iз двома дiями є таке, склад якого утворює єднiсть двох самостiйних дiй. Вчинення тiльки однiєї, передбаченої законом дiї, складу правопорушення в даному випадку не створює. Характерним прикладом такого правопорушення може бути дрiбна спекуляцiя (ст. 157). Її склад утворить єднiсть скупки i перепродажу, тобто єднiсть двох самостiйних дiй. Вiдсутнiсть у дiяннi скупки або перепродажу виключає визнання його адмiнiстративним правопорушенням.
Правопорушенням, що складається з альтернативних дiй, є таке, склад якого утворить учинення як однiєї з перелiчених у законi дiй, так i всiх разом. Тут важливо зазначити, що особа не скоює нового правопорушення, якщо вона послiдовно здiйснює всi названi в законi дiї, наприклад, спочатку незаконно придбаває наркотичнi речовини, потiм певний час їх зберiгає i пересилає (ст. 44). Якщо громадянин розпиває спиртнi напої в громадському мiсцi, а потiм з'являється в громадському мiсцi в п'яному станi, що ображає людську гiднiсть i громадську мораль, то вiн теж чинить один, а не два проступки (ст. 178). Самостiйнi дiї тiєї самої особи щодо виготовлення, збуту заборонених знарядь добування об'єктiв тваринного або рослинного свiту, а також збут незаконно добутої продукцiї утворюють один склад (ст. 851). Дiї робiтника торгiвлi, що вiдмовив споживачу в iнформацiї про товар, навчаннi, безпечного його використання, перевiрцi його якостi, комплектностi, ваги та цiни також утворюють один склад (ст. 156').
Збiрним можна називати проступок, що фактично "зiбраний" з кiлькох рiзних порушень, якi iснують самостiйно, хоча i дуже близьких за змiстом адмiнiстративно-правових норм. При формальному пiдходi у даному випадку завжди можна побачити кiлька правопорушень. Законодавець розглядає такi дiяння як одне правопорушення. Пiдставою такого пiдходу до самостiйних протиправних дiянь є те, що вони тотожнi i цiлком збiгаються за юридичними ознаками складу.
3.
Поняття i пiдстави адмiнiстративної вiдповiдальностi. Адмiнiстративна вiдповiдальнiсть — це специфiчне реагування держави на адмiнiстративне правопорушення, що полягає в застосуваннi уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення.
Як явище правової дiйсностi вона характеризується двома видами ознак. По-перше, це ознаки, властивi юридичнiй вiдповiдальностi в цiлому (основнi); по-друге, ознаки, що вiдмежовують адмiнiстративну вiдповiдальнiсть вiд iнших видiв юридичної вiдповiдальностi (похiднi).
Основнi ознаки адмiнiстративної вiдповiдальностi полягають у тому, що вона:
1) є засобом охорони встановленого державою правопорядку;
2) нормативне визначена i полягає в застосуваннi (реалiзацiї) санкцiй правових норм;
3) є наслiдком винного антигромадського дiяння;
4) супроводжується державним i громадським осудом правопорушника i вчиненого ним дiяння;
5) пов'язана з примусом, з негативними для правопорушника наслiдками (морального або матерiального характеру), яких вiн має зазнати;
6) реалiзується у вiдповiдних процесуальних формах. Похiднi ознаки адмiнiстративної вiдповiдальностi визначаються її юридичною природою.
Тривалий час у правовiй науцi пiдставою адмiнiстративної вiдповiдальностi вважалася протиправна винна дiя або бездiяльнiсть, що порушує встановлене адмiнiстративно-правовою нормою правило, але за своїм характером i наслiдками не тягне за собою кримiнального покарання.
Отже, першим вихiдним моментом була теза про те, що порушення правил поведiнки, встановлених будь-якою адмiнiстративно-правовою нормою, тягне за собою адмiнiстративну вiдповiдальнiсть. Друге вихiдне положення полягало в тезi про те, що притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi можливе тiльки при порушеннi норми адмiнiстративного права. Проте сучасна юридична практика довела, що цi вiдправнi позицiї не завжди вiрнi. Дослiдження Інституту адмiнiстративної вiдповiдальностi свiдчать про те, що вона настає, по-перше, при порушеннi не всiх, а тiльки певної групи адмiнiстративно-правових норм, i, по-друге, при порушеннi норм не тiльки адмiнiстративного права.
якi виникають у данiй галузi, всi норми адмiнiстративного права утворюють кiлька груп. Це такi, що:
закрiплюють порядок утворення i правове положення суб'єктiв;
визначають способи i порядок забезпечення законностi в державному управлiннi;
регулюють управлiння окремими галузями (соцiально-культурною, адмiнiстративно-полiтичною тощо), державними функцiями i територiями;
встановлюють права i обов'язки рiзних категорiй фiзичних осiб у сферi виконавчої i розпорядницької дiяльностi держави.
Як правило, адмiнiстративна вiдповiдальнiсть настає за порушення найменшої частини адмiнiстративно-правових норм, а саме за порушення фiзичними особами деяких обов'язкiв у сферi державного управлiння, тобто за вчинення адмiнiстративних правопорушень (проступкiв).
Щодо основної маси норм адмiнiстративного права, то порушення встановлених ними правил тягне дисциплiнарну вiдповiдальнiсть. Бiльш того, у рядi випадкiв окремi категорiї фiзичних осiб (наприклад, вiйськовослужбовцi) при вчиненнi адмiнiстративних правопорушень пiдлягають дисциплiнарнiй вiдповiдальностi, тодi як за загальним правилом встановлена вiдповiдальнiсть адмiнiстративна (ст. 15 КлАП).
Таким чином, не всяке порушення правил, встановлених адмiнiстративно-правовою нормою, спричиняє адмiнiстративну вiдповiдальнiсть. Адмiнiстративну вiдповiдальнiсть тягне порушення тiльки тiєї норми адмiнiстративного права, що охороняється адмiнiстративними санкцiями.
До того ж, адмiнiстративна вiдповiдальнiсть може наставати не тiльки за порушення правил, встановлених адмiнiстративно-правовою нормою, а й за порушення норм iнших галузей права. Зокрема, ст. 51 Кримiнального кодексу передбачає можливiсть притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi особи, що здiйснила злочин, який не має великої суспiльної небезпеки.
Викладене дозволяє визначити, що похiдними ознаками адмiнiстративної вiдповiдальностi будуть такi:
1. Її пiдставою є не тiльки адмiнiстративне правопорушення (проступок), а й порушення норм iнших галузей права, у випадках, прямо передбачених чинним законодавством.
2. Вона полягає в застосуваннi до винних адмiнiстративних стягнень. У ст. 23 КпАП зазначено, що адмiнiстративне стягнення є мiрою вiдповiдальностi.
3. Право притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi надано багатьом державним органам та їх посадовим особам. Серед них — органи державної виконавчої влади, мiсцевого самоврядування, суди (ст. 213 КпАП). Повний їх перелiк мiститься в роздiлi III (статтi 218—244) КпАП.
4. Законодавством встановлено особливий порядок притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi (складання протоколу, збiр i оцiнка доказiв, винесення постанови тощо).
6. Право встановлення адмiнiстративної вiдповiдальностi має досить широке коло суб'єктiв: Верховна Рада;
процесуальної (правозастосовчий, юрисдикцiйний акт).
Система правових норм, якi регулюють застосування адмiнiстративних стягнень, є нормативною основою адмiнiстративної вiдповiдальностi.
За змiстом їх можна подiлити на три види:
а) матерiально-правовi, що закрiплюють загальнi питання адмiнiстративної вiдповiдальностi (завдання i система законодавства про адмiнiстративнi правопорушення, пiдстави i суб'єкти вiдповiдальностi, система адмiнiстративних стягнень та iн.); склади адмiнiстративних проступкiв;
б) адмiнiстративно-процесуальнi, що закрiплюють провадження у справах про адмiнiстративнi правопорушення;
в) органiзацiйнi, що закрiплюють порядок створення, правове становище, пiдвiдомчiсть суб'єктiв адмiнiстративної юрисдикцiї.
Норми, що встановлюють адмiнiстративну вiдповiдальнiсть, розосередженi в рiзних кодексах i нормативних актах. Основним їхнiм джерелом є Кодекс України про адмiнiстративнi правопорушення. Паралельно з ним дiють Митний, Лiсовий, Повiтряний кодекси; закони " Про надзвичайний стан", "Про охорону державного кордону", "Про боротьбу з корупцiєю" та iн., що мiстять норми, якими встановлюється адмiнiстративна вiдповiдальнiсть.
Так, законом "Про надзвичайний стан" встановлена адмiнiстративна вiдповiдальнiсть за порушення особою режиму надзвичайного стану (ст. ЗО) i злiсне багаторазове порушення цього режиму (ст. 31). Законом "Про державне регулювання ринку цiнних паперiв в Українi" встановлена вiдповiдальнiсть за адмiнiстративнi правопорушення, пов'язанi з дiяльнiстю на ринку цiнних паперiв (ст. 13).
Усi разом вони становлять законодавство про адмiнiстративнi правопорушення.
7 грудня 1984 р. Кодексу про адмiнiстративнi правопорушення (введено в дiю з 1 червня 1985 р.), що дiє i сьогоднi, правда, зi значними змiнами i доповненнями. Вiн мiстить понад 330 статей, об'єднаних у 33 глави i 5 роздiлiв.
Цiлi, принципи, повноваження учасникiв провадження у справах про адмiнiстративнi правопорушення закрiпленi в IV роздiлi КпАП. Тут же мiстяться положення про порядок здiйснення адмiнiстративного розслiдування i розгляду справ, оскарження прийнятих постанов.
Останнiй, V роздiл КпАП називається "Виконання постанов про накладення адмiнiстративних стягнень". У ньому сконцентрованi норми, якими регулюється виконання кожного з iснуючих стягнень.
Необхiдно зазначити, що адмiнiстративнi проступки здебiльшого вчиняються в один час, а розглядаються в iнший. Мiж днем учинення дiяння i днем притягнення до вiдповiдальностi за це дiяння проходить певний термiн, протягом якого може змiнитися законодавство. Якщо стара норма скасована, виникає питання, якою нормою потрiбно керуватися: тiєю, що дiяла на момент учинення, або тiєю, що дiє на момент розгляду справи.
Це питання вирiшується по-рiзному, виходячи з матерiальних i процесуальних норм.
Тому акти, що встановлюють або посилюють вiдповiдальнiсть, зворотної сили не мають i можуть застосовуватись лише щодо дiянь, вчинених пiсля вступу цих актiв у законну силу. Гуманiзм адмiнiстративного права проявляється у встановленому законом винятку iз загального правила, вiдповiдно до якого норми, що пом'якшують або скасовують вiдповiдальнiсть, мають зворотну силу, тобто поширюються i на правопорушення, вчиненi до вступу таких норм у силу (ч. 2 ст. 8 КаПА).
Отже, якщо громадянин скоїв проступок, коли дiяли однi процесуальнi норми, а справа розглядається пiзнiше, коли вже набрали чинностi новi процесуальнi правила, провадження має бути проведене вiдповiдно до нових норм.
У даний час виникає питання про iснування адмiнiстративної вiдповiдальностi юридичних осiб. Проте дана проблема не набула прийнятного розв'язання нi в законодавствi, нi в теорiї адмiнiстративного права.
Справа в тому, що чинне адмiнiстративне законодавство не дає узагальненого визначення суб'єкта адмiнiстративного правопорушення i навiть не вживає такого термiна. У Кодексi України про адмiнiстративнi правопорушення використовується термiн "особа" без чiткої вказiвки на те, яка це особа: фiзична або юридична. За рамками КпАП дiє досить велика група норм, що встановлюють вiдповiдальнiсть юридичних осiб з вчинення протиправних дiй. І хоча такi дiї не вiднесенi законодавцем до адмiнiстративних правопорушень, а вiдповiдальнiсть за них не названа адмiнiстративною, вони мають багато їхнiх ознак. Це, наприклад, норми, що встановлюють вiдповiдальнiсть об'єднань громадян (статтi 28—32 Закону "Про об'єднання громадян" вiд 16 червня 1992 р.), норми Закону "Про вiдповiдальнiсть пiдприємств, установ та органiзацiй за порушення законодавства про ветеринарну медицину" вiд 5 грудня 1996 р. тощо. Бiльше того, у Законi України "Про насiння" вiд 15 грудня 1993 р. ст. 25 мiститься таке положення: "Юридичнi i фiзичнi особи, виннi в порушеннi за-конодавства з питань насiнництва, притягаються до дисциплiнарної, адмiнiстративної та кримiнальної вiдповiдальностi згiдно iз законодавством України".
Очевидно, цi обставини дозволяють деяким дослiдникам вважати, що в адмiнiстративному правi України, за аналогiєю з Росiйською Федерацiєю, де дiє закон "Про адмiнiстративну вiдповiдальнiсть пiдприємств, установ i органiзацiй за адмiнiстративнi правопорушення в галузi будiвництва", вже сьогоднi iснує адмiнiстративна вiдповiдальнiсть юридичних осiб1
Чинний на сьогоднi КлАП недвозначно, хоча i побiчно, визнає суб'єктом проступку тiльки фiзичну особу. Про це, зокрема, свiдчать закрiпленi нормативне його ознаки.
враховувати особу правопорушника; ст. 256 вимагає, щоб у протоколi про адмiнiстративне правопорушення в обов'язковому порядку були вiдомостi про особу правопорушника, а також зобов'язує правопорушника пiдписати протокол; ст. 268 закрiплює за особою, що скоїла проступок, право виступати рiдною мовою тощо. Важко уявити, що перелiченi норми розрахованi на юридичних осiб. Бiльш того, ст. 27 КпАП абсолютно точно визначає, що штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян i посадових осiб за адмiнiстративнi правопорушення.
з метою виховання особи, яка вчинила адмiнiстративне правопорушення, в дусi додержання законiв, а також запобiгання вчинення нових правопорушень.
До осiб, якi не є громадянами України, може бути застосоване адмiнiстративне видворення за межi України (ст. 24 КпАП i ст. 32 Закону "Про правовий статус iноземцiв").
Усi названi стягнення тiсно пов'язанi мiж собою й утворюють єдину систему. Їх насамперед об'єднує загальна мета: захист правопорядку, виховання осiб, що учинили адмiнiстративнi проступки, у дусi дотримання законiв, а також попередження вчинення нових проступкiв як самими правопорушниками, так i iншими особами.
Кожне стягнення є покаранням, мiрою вiдповiдальностi, призначеної за проступки, а застосування будь-якого стягнення означає настання адмiнiстративної вiдповiдальностi i тягне для винного несприятливi юридичнi наслiдки.
Адмiнiстративне стягнення заподiює винному певнi страждання, обмеження. Проте покарання не є самоцiллю, воно тiльки необхiдний засiб виховання i попередження правопорушень. Стягнення є запобiжним заходом на шляху вчинення нових правопорушень з боку винного (приватна превенцiя) i правопорушень з боку iнших осiб (загальна превенцiя). Завдання попередження правопорушень деякi покарання розв'язують не тiльки своїм виховним впливом, а й позбавленням правопорушника можливостi знову порушити закон.
Адмiнiстративнi стягнення накладаються компетентними органами i посадовими особами шляхом видання спецiальних iндивiдуальних актiв управлiння, що мають примусовий характер. Примусовий вплив повинен бути справедливим, вiдповiдати характеру проступку й особи правопорушника. Його тяжкiсть залежить вiд тяжкостi проступку.
i засобiв зазiхань на них, а також нерiвномiрний ступiнь небезпеки правопорушень.
За характером впливу стягнення подiляються на особистi, майновi, особисто-майновi. Так, попередження й адмiнiстративний арешт спрямованi безпосередньо на особу правопорушника. До майнового належать штраф, виправнi роботи, вилучення i конфiскацiя предмета. Особисто-майновим стягненням є позбавлення спецiального права. Це стягнення в тому або iншому обсязi впливає на особистiсть через його майновi iнтереси.
Система стягнень суворо формалiзована: ними є тiльки тi заходи примусового впливу, якi законодавець визначив як адмiнiстративнi. Будь-якi iншi засоби примусу, навiть якщо вони подiбнi до стягнення за метою, змiстом, назвою, до таких не належать. Так, треба вiдрiзняти такi стягнення, як адмiнiстративний арешт (ст. 32), сплатне вилучення предмета (ст. 28) i конфiскацiю предмета (ст. 29), позбавлення спецiального права (ст. ЗО) вiд таких заходiв забезпечення провадження у справах про адмiнiстративнi правопорушення, як адмiнiстративне затримання (ст. 261), вилучення речей i документiв (ст. 265), вiдсторонення водiїв вiд керування транспортними засобами (ст. 266).
Види адмiнiстративних стягнень. Попередження (ст. 26 КаАП) застосовується як самостiйна мiра покарання за вчинення незначних адмiнiстративних порушень, а також щодо осiб, якi вперше вчинили проступок i при цьому мають добрi характеристики. Змiст попередження як мiри адмiнiстративного стягнення полягає в офiцiйному, вiд iменi держави, осудженнi протиправного дiяння органом адмiнiстративної юрисдикцiї й у попередженнi правопорушника про неприпустимiсть таких дiй надалi.
Попередження про припинення протиправної поведiнки провадиться, коли правопорушення ще не закiнчене, з метою припинення протиправної поведiнки й у встановлених законодавством випадках є обов'язковим першим примусовим заходом.
Таким чином, даний запобiжний захiд вiдрiзняється вiд попередження як адмiнiстративного стягнення тим, що стягнення накладається за певний проступок компетентним державним органом шляхом винесення спецiальної постанови.
Попередження-стягнення необхiдно також вiдрiзняти вiд попередження як заходу впливу щодо неповнолiтнiх (вiд 16 до 18 рокiв), що застосовується в порядку ст. 24'
Штраф — адмiнiстративне стягнення накладається на правопорушникiв або в адмiнiстративному порядку (органами адмiнiстративної юрисдикцiї, повноваження яких визначенi статтями 218—2201 i 222—2447), або в судовому (адмiнiстративне-юрисдикцiйнi повноваження мiських i районних судiв визначенi ст. 221). Це винятково грошове стягнення. Чинному законодавству про адмiнiстративнi правопорушення не вiдомi iншi форми штрафу (наприклад, натуральний штраф).
У адмiнiстративно-юрисдикцiйнiй практицi штраф — домiнуючий вид стягнення. Насамперед це пояснюється тим, що вiн передбачений як єдиний або альтернативний захiд за бiльшiсть адмiнiстративних правопорушень.
У випадку несплати штрафу у встановлений термiн постанова про накладення стягнення направляється для утримання вiдповiдної суми з грошових прибуткiв правопорушника. Якщо утримати штраф iз цих прибуткiв не має можливостi, посадовою особою виноситься постанова про накладення штрафу судовим виконавцем при районному (мiському) судi. Судовий виконавець спрямовує стягнення штрафу на особисте майно правопорушника.
Мета сплатного вилучення — виключити володiння предметом, забороненим до використання або ж використовуваним з порушенням установлених правил. Дана мiра бiльш м'яка порiвняно з конфiскацiєю i вiдрiзняється вiд неї сплатним характером.
За цiльовою спрямованiстю дане стягнення вiдрiзняється вiд такої мiри, як реквiзицiя. Реквiзицiя (вiд лат. reguisitum — необхiдне) — це вилучення державного майна у власника в державних або громадських iнтересах з виплатою власнику вартостi реквiзованого майна.
Адмiнiстративно-правова конфiскацiя завжди є спецiальною (має спецiальний характер). Це означає, що конфiскується не все майно i не будь-якi предмети. Конфiскацiя провадиться тiльки щодо речей, безпосередньо зв'язаних iз проступком i прямо названих у законi (рушниць та iнших знарядь полювання, предметiв спекуляцiї тощо).
До осiб, для яких полювання є основним джерелом iснування, не може застосовуватися конфiскацiя вогнепальної зброї i боєприпасiв до неї, а також iнших знарядь полювання.
Вилучення як запобiжна мiра провадиться у зв'язку з реальним, а не можливим правопорушенням, проте покарання правопорушника не є її метою. Мета даної мiри — припинення правопорушення.
Вилученi в порядку припинення правопорушення предмети зберiгаються до розгляду адмiнiстративної справи. Пiсля розгляду справи щодо цих предметiв приймається рiшення або про їх конфiскацiю, або повернення власнику, або про їх сплатне вилучення.
Вилучення з метою попередження правопорушень допускається щодо предметiв, якими володiють на законних пiдставах, проте конкретнi обставини дозволяють вiдповiдним державним органам приймати рiшення про їх вилучення в адмiнiстративному порядку. Рiшення про таке вилучення приймаються вiдповiдно до чинного законодавства.
або його частину, незалежно вiд зв'язку предметiв, що конфiскуються, iз злочинним дiянням.
Вилучення на пiдставi цивiльно-правових норм здiйснюється винятково в судовому порядку з вiдповiдним позовом (див.: статтi 105, 136 ЦК).
Позбавлення спецiальних прав (ст. ЗО КпАП). Позбавлення прав — це обмеження правосуб'єктностi громадянина в адмiнiстративному порядку за адмiнiстративнi проступки. Ця мiра застосовується щодо тих суб'єктивних прав, якi ранiше були наданi суб'єкту органами державного керування. Якщо громадянин неправильно використовує надане йому право, орган державного управлiння тимчасово позбавляє його цього права.
Серед стягнень КпАП називає тiльки два види позбавлення спецiального права: права керування транспортними засобми (статтi 108; 116; 122; 123; 124; 130 та iн.) i права полювання (ст. 85).
автомобiльним транспортом); органами рiчкового транспорту i Державтоiнспекцiї по маломiрних суднах (щодо права керування рiчковими i маломiрними суднами); органами, що здiйснюють нагляд за дотриманням правил полювання (щодо права на полювання) на термiн до трьох рокiв.
Позбавлення прав, будучи стягненням, водночас виконує завдання припинення протиправної дiяльностi, у ньому вдало сполучаються каральний i припинювальний моменти. Попереджувальне завдання воно вирiшує не тiльки шляхом виправлення i перевиховання правопорушника, а й шляхом позбавлення його можливостi знову чинити аналогiчнi проступки.
До осiб, що користуються транспортними засобами в зв'язку з iнвалiднiстю, позбавлення права на керування може застосовуватися тiльки у випадках керування ними транспортом у станi сп'янiння. Не можна позбавляти права полювання осiб, для яких полювання є основним джерелом iснування.
до 20 вiдсоткiв його заробiтку в доход держави.
за вiком, iнвалiдiв, до вагiтних). Крiм цього, вiдповiдно до ст. 15 КпАП, виправнi роботи не можуть бути застосованi до вiйськових, призваних на збори вiйськовозобов'язаних, осiб рядового i начальницького складу органiв внутрiшнiх справ.
гонорарiв, одержуваних за договорами i трудовими угодами. Вони не допускаються з пенсiй, грошової допомоги, виплат одноразового характеру.
Крiм вiдрахувань грошових сум у доход держави, виправнi роботи припускають ще ряд правообмежень майнового i трудового характеру, так, у перiод вiдбування виправних робiт забороняється надання чергової вiдпустки, час їх вiдбування не зараховується у виробничий стаж, не допускається звiльнення з роботи за власним бажанням, крiм окремих випадкiв (перехiд на роботу з кращими умовами працi, на роботу з фаху тощо).
У випадку ухвалення рiшення про виселення iноземець зобов'язаний покинути територiю України в термiни, зазначенi в цьому рiшеннi. Якщо iноземець ухиляється вiд виконання такого рiшення, то вiн пiдлягає затриманню i примусовому виселенню, проте для цього необхiдна санкцiя прокурора. Затримання для примусового виселення допускається тiльки на термiн, необхiдний для практичної реалiзацiї даного рiшення.
Висновок
Адмiнiстративне право України являє собою одну з фундаментальних галузей права i профiлюючих юридичних дисциплiн. Воно вивчає суспiльнi вiдносини у сферi державного управлiння i здiйснює функцiї регулювання цих вiдносин притаманними йому юридичними засобами.
Адмiнiстративне право ґрунтується на положеннях Конституцiї України, нормативних актiв Верховної Ради, актiв Президента та Уряду країни, актiв центральних i мiсцевих органiв державної виконавчої влади. Воно тiсно пов'язане з теоретичними положеннями таких сумiжних юридичних наук, як теорiя держави i права, конституцiйне (державне) право, цивiльне право, кримiнальне право, кримiнальний процес, кримiнологiя, трудове право та iнших.
Адмiнiстративне право посiдає особливе мiсце в процесi реформування суспiльства, подоланнi кризових явищ в економiцi та соцiальнiй сферi. На цю галузь припадає основне навантаження щодо юридичного забезпечення адмiнiстративної реформи, конституцiйних засад органiзацiї виконавчої влади, гуманiзацiї дiяльностi держави, прав юридичних i фiзичних осiб.
Поняття i пiдстави адмiнiстративної вiдповiдальностi. Вiдокремлення адмiнiстративної вiдповiдальностi вiд iнших видiв юридичної вiдповiдальностi. Принципи адмiнiстративної вiдповiдальностi. Вiк, пiсля досягнення якого настає адмiнiстративна вiдповiдальнiсть. Вiдповiдальнiсть неповнолiтнiх. Вiдповiдальнiсть посадових осiб. Вiдповiдальнiсть вiйськовослужбовцiв та iнших осiб, на яких поширюється дiя дисциплiнарних статутiв. Вiдповiдальнiсть iноземних громадян i осiб без громадянства. Обставини, що виключають адмiнiстративну вiдповiдальнiсть (крайня необхiднiсть, необхiдна оборона, неосуднiсть). Можливiсть звiльнення вiд адмiнiстративної вiдповiдальностi при малозначностi правопорушення.
Список використаної лiтератури
Кодекс України про адмiнiстративнi правопорушення.
Закон України «Про державну службу», 1993.
Админiстративна дiяльнiсть органiв внутрiшнiх справ. — К., 1995.
Коваль Л. Адмiнiстративне право. Курс лекцiй. Загальна частина, вид. 3-тє. Пiдручник. — К., 1997.
Коваль Л. В. Вiдповiдальнiсть за адмiнiстративнi правопорушення. — К., 1975.
Опрьчико В. Ф. Административная ответственность за правонарушения. — К., 1988.
Остапенко О. І. Адмiнiстративна делiктологiя. — Львiв, 1995.
| 
